Статті в журналах з теми "Діловий стиль"

Розкрито сутність поняття «інноваційний стиль діяльності вчителя». Визначено структуру готовності вчителя до інноваційного стилю діяльності: мотиваційний, когнітивний, креативний і рефлексивний компоненти. Виявлено рівні сформованості професійної діяльності майбутніх учителів початкових класів. З’ясовано педагогічні умови ефективного формування інноваційного стилю учителів впродовж їх професійної діяльності. Запропоновано впровадження нових активних методик викладання педагогічних дисциплін у ВНЗ в процесі підготовки вчителів: діалогу, дискусій, ділових ігор, дебатів, моделювання ситуацій.

Проаналізовано зв’язок між стилями міжособистісної взаємодії учнів, студентів та інших суб’єктів у реальному житті, їхньою емоційною обізнаністю та аудіальною медіакультурою. Виявлено особливості зв’язку аудіальної медіакультури з емоційною обізнаністю та міжособистісною взаємодією суб’єктів в аудіальному просторі. Представлено результати емпіричного дослідження емоційної обізнаності суб’єктів, що мають різні стилі міжособистісної взаємодії в медіапросторі. Вибірка, що складалася із 140 осіб віком від 14 до 23 років, досліджувалася за допомогою комплексу методик: опитувальника емоційної обізнаності (К. Штейнер), тесту на визначення стилів міжособистісної взаємодії (С. Максимов, Ю. Лобейко), авторської анкети “Музичні уподобання”. Результати дослідження підтвердили наявність взаємозв’язку між рівнями емоційної обізнаності субА’єктів і їхніми стилями міжособистісної взаємодії. При цьому статистично значущих зв’язків між стилями міжособистісної взаємодії і музичними уподобаннями не виявлено. Водночас простежено статистично значущі зв’язки між рівнями емоційної обізнаності і критеріями аудіальної культури. Висунуто припущення, що суб’єкти з високим рівнем емоційної обізнаності вдаються до директивного стилю спілкування навмисно, з певною метою, а суб’єкти, що мають низький рівень емоційної обізнаності, – здебільшого несвідомо, щоб полегшити спілкування. Люди, що віддають перевагу стилю невтручання, здатні вибудовувати продуктивні стосунки в житті й на роботі, але часто не враховують потреби людей, які їх оточують. Для розвитку колегіального стилю взаємодії людина має не лише аналізувати свої емоції, а й співчувати іншим, розрізняти їхні емоції. У випадку ділового стилю спілкування увага до власних емоцій сприймається в нашому соціумі як слабкість, неможливість підтримувати власне ділові стосунки, які передбачають передусім стриманість; це призводить до того, що емоції “заганяються” на тілесний рівень. Тож для підтримання цього стилю взаємодії дуже важливо розуміти, що відчуває партнер по спілкуванню. Зроблено припущення, що, підвищуючи рівень аудіальної медіакультури особистості, можна таким чином опосередковано формувати стиль міжособистісної взаємодії.

Статтю присвячено дослідженню локальних маркерів у писемних пам’ятках офіційноділового стилю другої половини XVII–XVIII ст., окресленню тенденцій розвитку староукраїнської мови цього періоду. Джерельну базу пропонованої розвідки формують ділові документи з Гуцульщини другої половини XVIII ст., зібрані О. Маковеєм і представлені М. Грушевським на ІІ асіданні «історично-фільософічної секції» Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1909 р.) та акти Лохвицької ратушної книги другої половини XVII ст. Встановлено, що попри усталений віками структурний каркас ділових пам’яток, вони репрезентують елементи живого народного мовлення, що відображені найяскравіше в основній частині документа, де викладено суть справи. Наголошено, що дослідження українського мовного простору у діахронії крізь призму писемних пам’яток офіційно-ділового стилю актуалізує потребу реалізації новітніх лексикографічних студій з урахуванням сучасних форм комп’ютерного опрацювання текстів та удоступнення їх широкому загалу, створенням нової методології словникових студій, нових типів лексиконів.

У статті розкрито зміст та прояв функцій ділового спілкування у діловій комунікації. На основі власних спостережень встановлено відповідність між стилем керівництва і мірою реалізації функцій ділового спілкування у діловій комунікації. Запропоновано використовувати формулу, яка дозволяє зазначити для кожного із стилів керівництва кількість функцій ділового спілкування, які реалізуються якісно визначеною мірою (повністю, частково, важко), і встановлено аналітичний вираз такої формули для кожного з розглянутих стилів керівництва (авторитарного, демократичного і ліберального). Здійснено порівняння основних стилів керівництва з точки зору забезпечення можливості реалізації функцій ділового спілкування.

У статті йдеться про комунікативно-прагматичні особливості офіційно-ділового стилю та мовні засоби передавання офіційної інформації на лексичному, морфологічному й синтаксичному рівнях. Окреслено позамовні та мовні чинники, які визначають мовленнєву системність означеного стилю. Наголошено на таких екстралінгвістичних ознаках цього функціонального різновиду мови: офіційний характер, адресність, повторюваність дій і ситуацій, тематична обмеженість, документальність. Охарактеризовано спосіб викладу матеріалу в документах з високим і низьким рівнем стандартизації. Проаналізовано функціонування груп лексики в текстах документів. Розглянуто вживання форм частин мови в ділових паперах. Доведено, що специфічною рисою офіційно-ділових текстів є прямий порядок слів. Поширеним синтаксичним явищем у документах є розщеплені присудки.

Статтю присвячено опису категорії когезії в ділових текстах англійської мови. На прикладі текстів тендерної документації виявлено текстоутворювальну роль цієї категорії. Визначено, що в основі когезії знаходяться граматичні взаємовідношення. Завдяки лінгвістичному характеру категорії зв’язності, що проявляється на різних мовних рівнях, виокремлюють такі види зв’язності: лексико-граматичні і функційно-синтаксичні засоби когезії. Вибір засобів когезії визначено специфікою стилю. Представлено трактування когезії ділових текстів як структурної організації окремих блоків тексту за допомогою лексико-граматичних зв’язків. Виокремлено два рівні когезії: композиційний та формальний. З’ясовано, що когезіальна зв’язність на композиційному рівні акцентується у розташуванні двох блоків тексту з чітким розташуванням структурних частин. Перший блок містить вступ “Preface”, а наступний блок, своєю чергою, складається з трьох розділів. Підкреслюється важливість композиційної когезії у формуванні зв’язності ділового тексту. Проведено аналіз формального складника ділового тексту в такому напрямі: виявлено традиційні функційно-синтаксичні засоби когезії, серед яких виокремлено сполучники (сурядні, підрядні та парні) і сполучникові слова. Обґрунтовано вживання відповідних сполучних засобів у тендерній документації як жанру ділової кореспонденції, які легко ідентифікувати без контексту або певних лексичних маркерів, підкреслено важливість однозначності таких сполучних засобів у жанрах ділових текстів. Представлено розгорнутий список сурядних та підрядних сполучників, які засвідчують досліджувані тендерні документи. Визначено роль сурядних сполучників у нанизуванні фрагментів інформації, що допомагає пов’язати текст і забезпечує ритмічність ділового мовлення. Проаналізовано підсилювальну роль підрядних сполучників та їх значення для зв’язку від попередньої до нової ідеї у документації. Можна спостерігати системний характер використання когезійних мовних засобів, серед яких сполучники відіграють суттєву роль в автоматизації вибору слів і характеру їх вживання.

Розглянуто проблеми ігрового навчання студентів на факультеті іноземних мов. Акцентовано особливу увагу на те, що ігрове навчання – активна пізнавальна діяльність, у процесі якої студенти під керівництвом викладача, являючись учасниками імітаційно-рольової ситуації, проявляючи ініціативу, самостійність і змагальність, оволодівають знаннями і навичками, виробляють власний стиль діяльності. На підставі результатів дослідно-експериментальної роботи з формування комунікативних умінь студентів засобами ігрового навчання, доведено ефективність використання ділових, рольових, імітаційних ігор за умов застосування комплексу педагогічних умов, спрямованих на формування позитивної мотивації спілкування.

Стаття акцентує увагу на необхідності розвитку комунікативної культури майбутнього фахівця під час професійної підготовки в умовах вищої школи.Формування моделі ділової комунікації, адекватної вимогам нового статусу здобувача вищої освіти, сприяє активній адаптації суб'єкта навчально-професійної діяльності. Активна адаптація це – система цілеспрямованих, активних дії здобувача, спрямованих на зміну себе, власної поведінки та умов навчально-професійної діяльності та життєдіяльності в цілому. Вона застосовується, коли необхідно засвоїти нове: нову модель навчання, поведінки, комунікації, систему цінностей, етично-моральних і культурних норм взаємодії. У результаті здобувач розвиває особистістно-професійний адаптивний потенціал фахівця та індивідуальний стиль якісного діалогічного спілкування з діловими партнерами і готовність до професійної та соціальної самореалізації. В умовах ЗВО потрібно організувати спеціальну роботу з розвитку ресурсу адаптивності особистості першокурсника у перехідний період від системи середньої до системи вищої освіти з метою забезпечення розвитку нової моделі навчання, поведінки та спілкування. Потреба у спілкуванні є домінуючою потребою розвитку особистості у період повноліття. ЇЇ задоволення сприяє розвитку позитивного самоставлення особистості. Результатом цього є позитивна “Я-концепція” фахівця. Вона визначається як ключова психологічна детермінанта його фахового та кар'єрного зростання. Тому особливу увагу важливо приділити формуванню комунікативної культури фахівця у вищій щколі. Комунікативна культура особистості містить систему знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих в суспільстві, та вміннь органічно, природно й невимушено реалізувати їх у діловому й емоційному спілкуванні. Вона забезпечує мотивацію суб'єкта та самореалізацію функцій навчання, виховання й розвитку майбутнього фахівця. Психологи виділяють такі її функції: контактну; інформативну; спонукальну; координаційну; емотивну; здійснення психологічного впливу; самопрезентативну тощо. Комунікативна культура здобувача вищої освіти та його активна адаптація визначають якість фахової підготовки, ефективність подальшої самореалізації та соціальної відповідальності у професійній установі.

У результаті проведених досліджень автор обґрунтовує необхідність зміни системи та стилю викладання економічних дисциплін, пропонуєвикористання інтерактивних методів навчання майбутніх економістів у аграрному ВНЗ. У статті розглядаються такі види інтерактивного навчанняяк ділові ігри та кейс-метод. Також, викладені особливості їх застосування в процесі вивчення економічних дисциплін для формування у студентівпідприємницької компетентності.

Стаття розглядає роль системи цінностей, переконань, очікувань, символів, а також ділових принципів, норм поведінки, традицій, ритуалів, які склалися в організації або її підрозділах за час діяльності та які приймаються більшістю співробітників. В основному корпоративна культура - невидима частина органі-зації. Вона має певну структуру, яку можна вважати багаторівневою. Кожен рівень має склад певних елеме-нтів, але границі між елементами корпоративної культури розмиті. Корпоративна культура є чинником, що сприяє зростанню потенціалу працівників і довготривалому процвітанню, стійкості організаційних структур, злагодженої і творчої роботи персоналу з повною віддачею. Саме корпоративна культура може надавати неформальної легітимності певним методам управління та підтримувати мотивацію та працеспроможність персоналу. Корпоративна культура представлена як багаторівнева структура з вертикальними і горизон-тальними, прямими і зворотними зв’язками. Над нею і поза нею стоїть мораль як надкорпоративне і надпер-сональне поняття. Слід відзначити важливість зовнішніх проявів корпоративної культури, таких як товарний знак, фірмовий стиль, ритуали і свята, герої і міфи, стиль поведінки. Зроблено висновок про те, що корпора-тивна культура, що виступає одним із основних чинників, які визначають процес функціонування організації і поведінку її членів, може розглядатися, з одного боку, як продукт функціонування організації, а з іншої, - як основа її формування. Чим ефективніше працює організація, тим більше вона сприяє зростанню матеріальних і духовних благ її співробітників, усього суспільства, тим більший внесок у цю роботу власне корпоративної культури, тим більшою мірою конвергують, зближаються ці аспекти. Доведено, що з розвитком духовного і матеріального виробництва, інтелектуально-освітнього компонента трудового потенціалу суттєво зростає роль корпоративної культури.

У статті наголошено, що домінантним завданням закладів вищої освіти є формування науково зрілого студента, який здатен створювати і продукувати наукову продукцію; на основі аналізу наукових джерел з’ясовано поняття «науковий текст», який визначено як засіб передавання наукового способу мислення, наукових знань про той чи той науковий предмет дослідження, який впливає на науковий прогрес людства; звернено увагу на поділ текстів за будовою на: первинні (основна мета – передавання первинної інформації, здобутої під час наукових студіювань (монографія, дисертація, дипломні роботи бакалавра та магістра)); вторинні (основна мета – аналіз змісту первинних текстів (наукова стаття, тези, реферати, анотації, огляди, звіти тощо)); охарактеризовано принципи укладання наукових текстів: змістовної насиченості; наукової інформативності; новизни наукового тексту; змістової завершеності; проблемності; доступності фахівцеві тієї чи тієї галузі; інтертекстуальності; доведено, що принцип інтертекстуальності дає можливість виокремити різновиди текстів, які є складниками наукового, а саме оглядового, методологічного, емпірико-фактологічного, теоретичного, пояснювального й додаткового текстів; висвітлено вимоги до наукового тексту: чітка структура; обдумане використання графічного матеріалу; системність у процесі написання тексту; виправдане використання цифр і фактів тощо; розроблено та запропоновано систему завдань, які пропонують роботу над текстами, що є взірцями різних підстилів наукового стилю (власне науковий, науково-методичний, науково-інформаційний, науково- діловий, науково-фантастичний); передбачено, що студенти не тільки аналізуватимуть тексти на лексичному, граматичному та стилістичному рівнях, а й самостійно укладатимуть словник термінів майбутньої професії; працюватимуть над написанням наукових статей та тез, укладаючи список необхідної літератури та reference.

Формування та діагностика реального стану сформованості соціальної компетентності майбутніх вихователів сучасного закладу дошкільної освіти є надзвичайно актуальною проблемою сьогодення, оскільки від її розв’язання залежить успішність соціалізації підростаючого покоління. У статті проаналізовано різні підходи до визначення змісту поняття професійної компетентності майбутніх вихователів закладу дошкільної освіти, її структури. Визначено поняття соціальної компетентності та її ролі в професійній діяльності вихователя закладу дошкільної освіти. Метою статті є сутнісно-функційний аналіз поняття «комунікативна культура» як одного з важливих критеріїв сформованості соціальної компетентності майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти. Окреслено методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація. Комунікативну культуру майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти визначено як набуту якість особистості, яка забезпечує реалізацію всіх складових частин спілкування та характеризується системою комунікативних знань, умінь, досвіду й здатностей, що забезпечують мовну комунікативну поведінку, орієнтацію в комунікативній ситуації, вибір необхідного стилю поведінки для досягнення мети комунікативного акту, аргументацію власної життєвої та соціальної позиції, конструктивне ведення ділових переговорів і продуктивну співпрацю в ході вирішення різних (у тому числі й професійних) завдань. Комунікативна культура майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти формується в процесі професійної підготовки. Реалізуючи низку важливих функцій, комунікативна культура може слугувати критерієм визначення стану сформованості соціальної компетентності майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти. Подальшого дослідження потребує розробка методичного інструментарію та рекомендацій щодо визначення стану сформованості соціальної компетентності майбутніх вихователів засобами показників комунікативної культури.

У статті досліджено один із напрямів статеворольової соціалізації дітей та підлітків, їх підготовки до сімейного життя – стабільність інституту сім’ї. Висвітлено основні діаметрально протилежні наукові підходи до тлумачення інституту сім’ї: консервативно-кризовий та ліберально-прогресивний; наведено аргументи на підтвердження можливості обох підходів. Ураховуючи зміни, що відбуваються з інститутом сім’ї (падіння народжуваності; дестабілізацію шлюбно-сімейних відносин, нестабільність сім’ї, конфлікти; виникнення альтернативних форм сімейних структур; зникнення патріархальної субординації; переважання емоційності у стосунках; зміну системи цінностей та ін.), більшість дослідників уважає, що цей процес є прогресивним, неминучим та вимагає відповідного пристосування, підготовки дітей ті підлітків до майбутнього подружнього життя шляхом проведення процесу статеворольової соціалізації. У статті окреслено види сучасного шлюбу, основні тенденції щодо трансформації чоловічих та жіночих ролей, розподілу домашніх обов’язків; питання співвіднесення соціальної та біологічної рівності між статями; питання маскулінізації жінок та фемінізації чоловіків, виконання ними соціальних функцій; особливості формування в дітей та підлітків статевотипізованої поведінки. Докладно розглянута проблема сімейних конфліктів та способи їх можливої профілактики. Виявлено деструктивні стилі спілкування; визначено фактори, що сприятимуть гармонії подружнього життя: сфери адаптації – духовна, психологічна, культурна, інформаційна, побутова, родинна, сексуальна; співвідношення домінантності в партнерів: найкраще являється домінування в різних сферах; фактори подружньої сумісності: рівень освіти, егалітарність у побуті, спільне дозвілля, уміння конструктивно вирішувати питання та конфліктні ситуації; виділення сфер застосування лідерських якостей: економічна, ділова, господарська, культурна, емоційна, педагогічна, комунікативна та ін.

Подано основні аспекти формування і розвитку класичного стилю, виявлено його характерні риси та прояви в проєктуванні жіночого європейського костюма; виділено підстилі (діловий, стиль Шанель, класично-спортивний); базові кольори  чорний, сірий, білий і бежевий. Акцентується увага на тому, що мода постійно змінюється, спостерігається активний рух уперед і, відповідно, сучасний класичний стиль в одязі набуває іншихобрисів. Жіночий класичний костюм представлено в широкій палітрі кольорів як традиційних, так і інших - бордовий, смарагдово-зелений, пісочний, колір індиго. У ході аналізу модних колекцій ХХІ ст. виділяємо класичне поєднання кольорів в одязі. Зазначено, що класичні кольори (чорний, сірий, білий, бежевий) добре компонуються, допускається використання невеликих вкраплень яскравих або пастельних відтінків. На відмінувід чоловічого гардероба, одяг для жінок класичного стилю різноманітний.Ключові слова: мода, костюм, класичний стиль, підстилі, діловий стиль, стиль Шанель. The main aspects of the classic style formation and development have been represented in the article, the classic style distinctive features and its expressions in the female European costume design have been identified; specific substiles such as formal office style, Chanel style, and classical sportswear have been distinguished; such basic colors in the classic style as black, gray, white and beige have been accentuated. Special attention in the article has been paid tothe fact that fashion is constantly changing, actively moving forward, and therefore the modern classic style in clothes acquires different shapes. Women's classic costume has been represented in a wide range of colors, both of traditional range and other colors set – burgundy, emerald green, sand, indigo. The classic combination of colors in clothes has been highlighted during the analysis of fashion collections of the twenty-first century. It should be noted that suchclassic colors as black, gray, white, and beige match well, and a small blend of bright or pastel shades is allowed.Classic-style women's clothes are much more diverse unlike men's wardrobe.Key words: fashion, costume, classic style, subtypes, formal office style, Chanel style.

Стаття порушує питання наповнення змісту навчання іноземної мови професійного спілкування майбутніх економістів, а саме: включення основних ділових ситуацій професійного спілкування, особливостей дискурсу, комунікативних стратегій. У методиці викладання іноземних мов існують різні підходи до трактування комунікативних стратегій, набору їхніх складових. На основі аналізу праць дискурсознавців розуміємо комунікативну стратегію як модель спілкування з відповідними компонентами: мовленнєвий намір, смисл та обсяг інформації, мовленнєві засоби, тип мовлення, стиль, жанр мовлення. Ділова презентація – це професійно підготовлене монологічне висловлювання, яке має чітку структуру побудови, містить результати аналітичного дослідження (певної економічної проблеми), спрямоване на інформування, мотивування та переконання аудиторії у важливості поданої інформації, перевагах представленого предмета. Комунікативний намір презентації-доповіді – інформувати слухачів про стан бізнес-процесу. Виклад матеріалу, який дотримується послідовності: проблема – тема – тези – аргументи, використання спеціальних прийомів (цитата, риторичне запитання), фонологічних прийомів (зміна висоти тону, інтонації) викликає інтерес аудиторії, спонукає її до певної дії. Використання засобів міжфразового зв’язку забезпечують експліцитну зв’язність презентації, використання мовних засобів, які експліцитно чи імпліцитно містять прагматичну установку аргументації, забезпечують можливість регулювання поведінки слухачів. Мовленнєві кліше підвищують ситуативну заданість мовлення, його стійкість, стислість та виразність. Виявлено, що граматичні явища, лексичний запас, синтаксичні конструкції, прагматичні установки інформативних, спонукальних, аргументативних комунікативних стратегій забезпечують ефективність представлення презентації-доповіді.

Статтю присвячено теоретичному аналізу окремих психологічних аспектів формування психологічного клімату в спортивній дитячій групі. У теоретико-методологічному дослідженні були застосовані наступні методи: теоретичний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація основних положень психолого-педагогічної науки щодо соціально-психологічного клімату в дитячих спортивних групах для обґрунтування особливостей практичного формування психологічного клімату в дитячій спортивній групі. Визначено, що психологічний клімат у спортивній групі – це відносно стійке налаштування всієї команди, яке пронизує всю систему діяльності й формується на основі суб’єктивного задоволення характером міжособистісних стосунків спортсменів. Індикаторами психологічного клімату в спортивних групах є: ставлення юних спортсменів до навчально-тренувальної та змагальної діяльності; сформованість оптимальних особистісних якостей спортсменів; наявність психологічної сумісності; оптимальність впливів стилю керівництва тренера на клімат в групі тощо. Соціально-психологічний клімат у дитячій групі значно впливає на їх особистість, успішність у спільній діяльності з іншими членами групи (навчання, виховання, спорт, колективні творчі справи), на формування адекватної самооцінки, на створення сприятливої атмосфери міжособистісних взаємовідносин. Встановлено, що у процесі формування сприятливого клімату в дитячій спортивній групі важливою є робота педагогів та психолога, які повинні підтримувати дітей і допомагати у встановленні сприятливого психологічного клімату в їх колективі. При цьому найважливішою умовою формування позитивного або корекції несприятливого психологічного клімату є інтеграція здійснюваних на дитячу групу виховних впливів у єдину систему, що забезпечує безперервність цих процесів. Також для даної діяльності варто використовувати спеціальні форми, до яких відносяться: тематичні тренінгові заняття, орієнтовані на поліпшення групової атмосфери; ділові ігри, спрямовані на вироблення спільного колективного рішення; організація й проведення різних загальногрупових і суспільних заходів тощо. Література Бринзак, С. (2006). Психологічна сумісність та її оцінка в спортивній команді. Молода спортивна наука України : зб. наук. праць з галузі фіз. культури та спорту, 10(4), 36–40. Вінс, В., & Кангараєва, К. (2020). Особливості формування сприятливого психологічного клімату в спортивній дитячій групі в контексті впровадження інклюзивної освіти. Міжнародна наукова інтернет-конференція «Практична психологія в інклюзивному середовищі», (с. 207–212). Переяслав : Видавець Я.М. Домбровська. Гончаренко, В. (2019). Дослідження соціально-психологічного клімату футболістів на етапі попередньої базової підготовки. Слобожанський науково-спортивний вісник: Матеріали XІX Міжнародної науково-практичної конференції «Фізична культура, спорт і здоров’я: стан, проблеми та перспективи», 6К, 26–28. Кенані, С.Б. (2005). Індикатори психологічного клімату спортивної команди (Автореф. дис. канд. наук з фіз. виховання і спорту). Київ. Кричевский, Р.Л. (2009). Социальная психология малой группы. Москва : Аспект Пресс. Монахова, К.В. (2009). Влияние индивидуально-коррекционной работы на взаимоотношения в спортивной команде. Мир образования – образование в мире, 2, 253–259. Одорожа, С.М. (2016). Соціально-психологічні особливості відносин спортивної групи. Наукова конференція «Соціально-психологічний та філософський підхід до проблем сучасного суспільства», (м. Сєвєродонецьк, 8 лютого – 1 березня 2016 р.), (с. 112–113). Сєвєродонецьк : СНУ ім. В. Даля, Оксенюк, І. (2017). Значення факторів психологічної сумісності у взаємовідносинах між тренером та гравцями футбольної команди. Нова педагогічна думка, 3(91), 71–73. Палінічак, О.І. (н.д.). Шляхи формування оптимального психологічного клімату в педагогічному колективі. Режим доступу: http://www.library.kherson.ua/klas/18/pedagog_skarbnychka/metod_porady/palinichak.doc. Тулина, О.О. (2005). К вопросу о формировании коллектива учащихся. Сборник научных трудов Северо-Кавказского государственного технического университета. Серия «Гуманитарные науки», 2(14),129–135. Федик, О.В. (2013). Психологія спорту : матеріали для самопідготовки до семінарських занять для студентів спеціальності «Психологія». Івано-Франківськ : Інін.