Статті в журналах з теми "Діагностування медичне"

У науковій статті проаналізовано політику банківських установ із надання послуг добровільного медичного страхування. У дослідженні визначено загальні тенденції упровадження можливостей добровільного медичного страхування в контексті здійснення медичної реформи в Україні. Констатовано, що нині в Україні відсутня система загальнообов’язкового медичного страхування, а наявна лише віддалена перспективність її упровадження. З’ясовано, що метою добровільного медичного страхування є надання фінансових та медико-соціальних гарантій громадянам у разі виникнення страхового випадку, повної або часткової компенсації страховиком вартості медичної допомоги за рахунок коштів страхових резервів, а також фінансування профілактичних заходів. У статті означено, що юридичною підставою дії індивідуального добровільного медичного страхування є укладання полісу страхування. У дослідженні висвітлено страхові пропозиції банків (Альфа банк, ПриватБанк, Ukrsibbank. BNP Paribas Group, KredoBank. PKO Bank Polski Group) щодо надання послуг з оформлення добровільного медичного страхування осіб. Добровільне медичне страхування банками складається із пропозицій клієнтам можливості отримання програми страхування життя і здоров’я (послуги з невідкладної швидкої медичної допомоги, стаціонарного лікування, страхування життя), програми медичного страхування, що пропонує захист на кожен день (страхування від нещасних випадків, амбулаторно-поліклінічна допомога при травмах, туристичне страхування, що забезпечує отримання медичної допомоги під час подорожей), послуги «Цілодобового медичного диспетчера» (консультування, рекомендації, інформування, діагностування клієнтів). Зазначено привабливу перспективність подальшого удосконалення добровільного медичного страхування не тільки у сфері послуг банків, а і його розвитку в системі страхових компаній. Добровільне медичне страхування стане важливою передумовою розробки дієвих механізмів упровадження страхової медицини в Україні. Перспективою подальших досліджень є комплексний аналіз системи добровільного медичного страхування щодо встановлення її якості й доступності для пільгових категорій населення.

У статті описано вирішення проблеми представлення знань за допомогою семантичної мережі при розробці експертної системи діагностування генетичних відхилень. Система призначена, в першу чергу, для спрощення процесу встановлення діагнозу, зменшення ймовірності лікарської помилки при діагностуванні захворювання, ведення обліку та реєстрації пацієнтів. «Експертна система для діагностування генетичних відхилень» розроблена для допомоги та автоматизації діяльності працівників відділення медичної генетики.

У статті описано експертну систему «Експертна система для діагностування генетичних відхилень», створену для покращення процесу встановлення діагнозу за рахунок зменшення ймовірності лікарської помилки при діагностуванні захворювання, ведення обліку та реєстрації пацієнтів із спадковими порушеннями метаболізму. Система призначена на допомогу працівникам відділення медичної генетики.

Правильне ведення медичної документації є важливою складовою діяльності всіх закладів охорони здоров’я. Під час клінічної практики фізичний терапевт може проводити оцінювання, діагностування та втручання в межах своєї компетенції, тому виникає необхідність у документуванні цих дій. У статті представлений досвід викладання вибіркової дисципліни «Медична документація в реабілітаційних закладах» для бакалаврів зі спеціальності «Фізична терапія. Ерготерапія». Мета статті – акцентувати увагу викладачів та студентів на важливості отримання знань про значення медичної документації в роботі реабілітаційних закладів у сучасній системі професійної підготовки фахівців з фізичної терапії. Фізичний терапевт повинен вести чітку й добре організовану документацію результатів діагностики та оцінки і розробляти план подальших дій. Ці записи вносяться до медичної карти пацієнта фізичним терапевтом для надання доказів контакту з пацієнтом, інформування процесу клінічного обґрунтування та передачі інформації іншим фахівцям. Важливим завданням при підготовці спеціалістів з фізичної терапії є вивчення основ ведення документації, що дозволяє ідентифікувати, реєструвати, вимірювати та оцінювати реабілітацію, також визначати ефективність реабілітації, аналізувати стан пацієнта в наступні періоди реабілітації.

Наведено принципи медичної діагностики онкологічних захворювань шкіри людини за допомогою штучних нейронних мереж. Розкрито аспекти розвитку штучного інтелекту, які дозволяють створювати на базі біологічних підходів інтелектуальні системи в різних областях застосування. Охарактеризовано етапи онкологічної діагностики, які є обов’язковими та мають фундаментальний вплив на подальше лікування пацієнта у разі діагностування злоякісного раку шкіри, результатом кожного з етапів є клінічний діагноз, морфологічний діагноз та патоморфологічний діагноз. Окреслено поняття меланоми та особливості її розвитку. Досліджено алгоритми автоматизованого комп'ютерного аналізу дерматологічних зображень, які забезпечують допомогу лікарям у постановці діагнозу та сприяють підвищенню точності діагностики. Розроблено структурну схему діагностування онкологічних захворювань шкіри людини за допомогою штучних нейронних мереж. В основі завдання диференціації патологій шкірних покривів людини лежить умовний поділ на 4 частини для вирішення завдань бінарної класифікації. Підкреслено, що навчання штучної нейронної мережі відбувається за допомогою наборів даних. Наголошується, що враховуючи завдання бінарної класифікації, у кожному напрямку застосування, наборам даних присвоюються мітки класу нуль та один, представлені у вигляді масиву. У статті розроблено детальний алгоритм, наведений у вигляді блок-схеми, здатний здійснювати постановку остаточного медичного діагнозу щодо захворювання шкіри на онкологічні патології за допомогою штучної нейронної мережі. Описаний алгоритм розроблений на основі штучних нейронних мереж, навчених вирішувати завдання бінарної класифікації. Результатом роботи штучної нейронної мережі є висновок приналежності вхідного значення до класів, на яких описана нейромережа проходила етап навчання.

В даній роботі проведено аналіз ефективності застосування штучних нейронних мереж для вирішення задачі класифікації для невеликих наборів медичних даних із сфери діагностування. Для дослідження було обрано два набори даних: дані про серцево-судинні захворювання та про хвороби печінки. Отримані результати було порівняно з результатами точності для стандартних методів машинного навчання, що використовуються в задачах класифікації Для проведення дослідження було обрано модель багатошарового перцептрона. Програмним засобом для реалізації став Python, що надає можливість використовувати допоміжні бібліотеки при роботі з методами машинного навчання.

Сьогодення зробило людству виклик – пандемію коронавірусу. Основна вимога – соціальне дистанціювання – змусила вищі навчальні заклади перейти на дистанційне навчання. Однак у медичному ЗВО дистанційне навчання є дещо нео- правданим, оскільки основою медичної освіти є професійне спрямування, що є важливим, ураховуючи те, що від самосвідомості й компетентності студента-медика надалі буде залежати здоров’я, а можливо, й життя людини. Особливо важливим є живе спілкування з профільними хворими, а це є дещо утрудненим за дистанційного навчання і суттєвим недоліком під час вивчення медичних дисциплін online. Навчальний процес тісно пов’язаний з виховною діяльністю, орієнтованою як на формування соціально значущих якостей, установок і ціннісних орієнтацій особистості, так і на створення сприятливих умов для всебічного гармонійного, духовного, інтелектуального і фізичного розвитку, самовдосконалення та творчої самореалізації особистості майбутнього фахівця. Навчання і виховання – органічний процес становлення професійної компетентності фахівця з високим рівнем культури і формування його особистості. В основу інноваційної діяльності з виховної роботи повинні бути закладені два підходи до моделювання певних засобів виховання: комбінації традиційних форм організації позааудиторної діяльності, інформаційно-комунікаційних технологій і нових засобів передачі інформації шляхом Інтернету, а також використання форм залучення молоді до того чи іншого виду діяльності в сучасних засобах масової комунікації. В умовах дистанційного навчання можна виділити такі цілі виховної роботи, як: виховна робота (проведення дистанційних диспутів, дискусій, лекцій і т.д.); навчальна і наукова робота студентів (дистанційні кураторські години з проблем організації навчання, успішності і ін.); індивідуальна робота зі студентами (діагностування рівня професійності студента, профілактика негативних явищ та правопорушень серед студентської молоді тощо).

Проаналізовано сучасні алгоритми сегментації зображень, що дало змогу виділити їх переваги та недоліки для застосування в медичних цілях. Для діагностування передракових та ракових станів молочної залози використовують цитологічні та гістологічні зображення. Процес опрацювання таких зображень є важким і рутинним процесом, що потребує наявності спеціалізованих знань у медиків в галузі комп'ютерного зору. Недоліком біомедичних зображень є низька якість, неоднорідність освітлення у процесі формування зображень, низька контрастність. Неможливо застосувати одні і ті ж алгоритми і їх параметри до різних зображень, тому актуальним постає завдання розроблення адаптивних систем сегментації зображень. З'ясовано, що алгоритм сегментації методом водорозподілу у комбінації з методом порогової сегментації показав найкращі результати. Охарактеризовано закономірності між вхідними даними біомедичних зображень та алгоритмами сегментації. Сформовано правила нечіткої логіки для підбору параметрів алгоритмів біомедичних зображень. Розроблення автоматичної системи підбору параметрів сегментації цитологічних і гістологічних зображень є актуальним завданням, що підвищить якість опрацювання зображень.

Мета роботи – поліпшити набуття загальних та спеціальних компетентностей і засвоєння нових практичних навичок слухачами на кафедрі стоматології закладів (факультетів) післядипломної освіти щодо діагностування та тактики дій при ураженнях слизової оболонки порожнини рота при інфекційних хворобах. Основна частина. У статті наведено сучасні дидактичні підходи викладачів Інституту стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України до викладання питань уражень слизової оболонки порожнини рота при поширених інфекційних хворобах у процесі безперервного професійного розвитку лікарів-стоматологів з оволодінням ними новими загальними та спеціальними компетенціями та практичними навичками. Висновок. Набуття лікарями-стоматологами нових компетентностей та вдосконалення практичних навичок при їх підготовці на циклах тематичного удосконалення стоматологічних кафедрах закладів (факультетів) післядипломної освіти щодо діагностики та лікування уражень слизової порожнини рота при поширених інфекційних захворюваннях із використанням сучасних технологій є важливою складовою їх безперервного професійного розвитку та потребує запровадження як окрема складова у навчальний процес у масштабах країни.

Мета роботи: дослідити зміни осмотично-об’ємного індексу сечі у хворих на нейрохірургічну патологію, ускладену центральним нецукровим діабетом, установити його цифрові значення залежно від ступеня тяжкості патології. Матеріали і методи. Обстежено та проведено ретроспективне дослідження медичної документації у 52 нейрохірургічних пацієнтів, які перенесли черепно-мозкову травму (24), операцію з приводу пухлини мозку (14) та інсульту (14). Перебіг захворювання у них ускладнився центральним нецукровим діабетом різного ступеня тяжкості. Групу порівняння склали 20 нейрохірургічних хворих, у яких не відмічали нецукровий діабет. За показниками темпу діурезу та щільності сечі розробили інформаційний критерій діагностики нецукрового діабету та його тяжкості – осмотично-об’ємний індекс сечі. Результати досліджень та їх обговорення. У фізіологічних умовах з організму людини впродовж години зазвичай виділяється 0,8–1,0 мл∙кг-1 сечі. При цьому її щільність складає 1012–1025. Вимірявши темп діурезу та щільність сечі та розрахувавши за наведеною формулою у 20 пацієнтів групи порівняння осмотично-об’ємний індекс сечі, установили середні його значення: 8,0–12,0. При центральному нецукровому діабеті осмотично-об’ємний індекс сечі різко знижується, набуваючи значень ˂ 1,0. Установили, що при нецукровому діабеті легкого ступеня осмотично-об’ємний індекс сечі складає 0,6–0,41, середнього – 0,4–0,21, а тяжкого – ˂0,2–0,05.Показником ефективності інтенсивної терапії нецукрового діабету є зростання осмотично-об’ємного індексу сечі до норми. Для ранньої діагностики центрального нецукрового діабету у нейрохірургічних хворих доцільно проводити одночасне дослідження темпу діурезу і щільності сечі, за якими розраховувати осмотично-об’ємний індекс сечі згідно з запропонованою формулою. У нормі осмотично-об’ємний індекс сечі знаходиться в діапазоні значень 8,0–12,0. При центральному нецукровому діабеті легкого ступеня осмотично-об’ємний індекс сечі знижується до 0,6–0,41, середнього – до 0,4–0,21, а тяжкого – до 0,2–0,05. Ознакою ефективності інтенсивної терапії хворого на центральний нецукровий діабет є зростання осмотично-об’ємного індексу сечі ˃1,0 у кожній із дослідних порцій сечі.

Мета: проаналізувати сучасні показники захворюваності та смертності від онкологічних захворювань, роль ранньої діагностики та скринінгу у зниженні показників високої смертності від раку та підходи до скринінгу онкопатологій у світі та Україні. Матеріали і методи. У дослідженні використовувались бібліосемантичний, структурно-логічний та порівняльний аналізи, а також аналітичний метод. Результати дослідження та обговорення. Захворюваність та смертність від онкологічних захворювань зростають дуже швидко в усьому світі. Причини високої захворюваності - складні, але відображають як старіння, так і приріст населення, а також зміни поширеності та розподілу основних факторів ризику онкологічних захворювань, деякі з яких пов'язані із соціально-економічним розвитком. Проблема високої смертності від онкологічних захворювань дуже гостра для всіх країн світу, включаючи економічно розвинені. Від 30% до 60% пацієнтів померли від раку через пізнє діагностування онкопатології. Аналіз показав, що стратегії боротьби з раком у Великобританії, Франції, Польщі та Сполучених Штатах Америки засновані на Резолюції Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо профілактики та контролю онкологічних захворювань (2005) і включають профілактику, діагностику та скринінг. Завдяки впровадженню скринінгових програм в рутинну медичну практику країн ЄС та Споглучених Штатів, вдалося знизити рівень смертності від раку. В Україні є три обов’язкові скринінг-тести на рак молочної залози, шийки матки та передміхурової залози. Однак програми скринінгу на ці види раку наразі малоефективні. Насправді, рання діагностика раку все ще випливає з самообстеження та усвідомлення змін у власному здоров’ї потенційного пацієнта, що призводить до пізньої діагностики та важкого перебігу захворювання. Висновки. Згідно з дослідженнями, опублікованими ВООЗ, реєструються мільйони смертей від різних видів раку щорічно у всьому світі. Однак було доведено, що рання діагностика, скринінг та раціональне лікування раку можуть знизити рівні захворюваності та смертності. Досвід країн Західної Європи та США показує, що систематична робота з ранньої діагностики та скринінгу дозволяє зменшити захворюваність та смертність на рак. В Україні існують обов'язкові скринінгові тести на рак молочної залози, шийки матки та передміхурової залози, але вони все ще є несистематичними та, як наслідок, неефективними.

Хронічний перебіг пародонтиту та гінгівіту вражає до 80 % дорослого населення, стаючи одним із найпоширеніших серед хвороб людства. Захворювання ініціюється накопиченням бактерій вздовж ясенного краю і в просторі між ясенними тканинами та зубами. Відсутність клініки гострого болю при захворюваннях пародонта є однією з основних причин низького рівня звернень пацієнтів за стоматологічною допомогою. Діагностику захворювань пародонта, як правило, проводить лікар-стоматолог. Вона включає візуальний огляд тканин ясен та ряд інших протокольних процедур, у тому числі додоткових методів діагностики – клінічну оцінку рентенограми. Водночас, звичайні клінічні та рентгенографічні методи діагностики пародонта здатні лише до ретроспективного діагнозу, вони не можуть виявити або передбачити активність пародонтиту. Тому в останні роки активно досліджують потенційні біомаркери для діагностування хвороб тканин пародонта. Джерелом біомаркерів перш за все є ясенна рідина та слина, як такі, що безпосередньо контактують з ураженими тканинами. Враховуючи сказане, доцільно проаналізувати літературні дані щодо біомаркерів ясенної рідини та слини, які використовують для діагностики хвороб пародонта та можливості розробити прості у застосуванні тест-методи для ранньої діагностики. Мета дослідження – проаналізувати літературні дані щодо оцінки перспективи застосування біомаркерів у стоматологічній практиці, зокрема в діагностиці патології тканин парадонта разом із періімплантною патологією. Матеріали і методи. У дослідженні застосовано бібліосематичний та аналітичний методи. Результати досліджень та їх обговорення. У статті проаналізовано та опрацьовано джерела науково-медичної інформації, що стосуються застосування біомаркерів у діагностиці хвороб пародонта. Висновки. Незважаючи на те, що в діагностиці рогової рідини наявна значна кількість потенційних біомаркерів, проведені на сьогодні дослідження виявилися недостатніми щодо надання клінічно достовірної та корисної інформації для практиків з точки зору більш точної діагностики та планування лікування.

РЕЗЮМЕ. Мета дослідження – враховуючи статистичні дані обґрунтувати захворюваність та поширеність, причини виникнення, клінічні прояви, а також діагностичні критерії і принципи лікування залізодефіцитних станів (ЗДС) із використанням новітніх лікарських форм препаратів. Матеріал і методи. Систематичний аналіз, розгляд та вивчення науково-медичної літератури дали можливість розглянути сучасний підхід на проблему ЗДС як серед дорослого, так і серед дитячого населення з точки зору їх поширеності, причин виникнення, вивчення патогенетичих механізмів, формування клінічних проявів хвороби, а також аналіз сучасних методів лабораторної діагностики ЗДС. На основі вивчених даних зроблені висновки щодо комплексного лікування та профілактики дефіциту заліза в організмі людини. Результати. Найпоширенішими серед анемій є залізодефіцитні стани. Нестача заліза в організмі виникає внаслідок невідповідності між потребами організму в залізі, його надходженням і всмоктуванням. За даними ВООЗ, більше половини населення різних країн світу страждає на дефіцит заліза, який охоплює всі вікові групи населення, проте найчастіше трапляється у дітей, підлітків і вагітних жінок. Причинами залізодефіцитних станів (ЗДС) найчастіше є кровотечі різного генезу: з ран чи виразки, кровотечі із гемороїдальних вузлів, надмірні крововтрати під час місячних, міом матки, при виразкових колітах, злоякісних пухлинах, резекціях шлунка тощо. При таких захворюваннях депо заліза в організмі зменшується. Як свідчать статистичні дані вітчизняних та зарубіжних учених, а також ВООЗ, ЗДС спостерігаються у 20 % населення. Симптоми анемії – блідість шкіри, швидка втомлюваність, запаморочення, задишка, втрата свідомості, порушення функції серцево-судинної, дихальної, нервової систем тощо. Принципи лікування ЗДА полягають насамперед в усуненні причин кровотечі, призначенні дієти, збагаченої білками, залізом, вітамінами, мікроелементами. Соціальною проблемою у багатьох країнах є питання про запобігання та лікування анемії. Адже наявність залізодефіцитного стану може знижувати якість життя пацієнтів, порушувати їх працездатність, викликати функціональні розлади з боку багатьох органів і систем. Як для профілактики, так і для усунення причин залізодефіцитних станів у наш час застосовується група залізовмісних препаратів, асортимент яких безперервно поповнюється і оновлюється. Також вивчаються і обговорюються питання комплексного підходу до лікування ЗДС із використанням сучасних препаратів заліза, а саме ліпосомальної форми заліза «Поліфер». При наявності порушення мікробіоти в шлунково-кишковому тракті – застосування пробіотиків, зокрема євро-біотика КІДС. При діагностуванні ураження пацієнтів гельмінтами рекомендовано призначення нового протигельмінтного препарату альбензі, який має високу біодоступність і мінімум побічних ефектів. Висновки. Проаналізовано основні патофізіологічні стани, які призводять до розвитку дефіциту заліза в організмі, як при різних патологічних станах, так і при функціональних. Тому саме лікування ЗДС має бути спрямоване не тільки на усунення симптомів анемії, а й на ліквідацію дефіциту заліза, поповнення його запасів в організмі. Такого стану можна досягти завдяки прийому ліпосомальної форми препарату заліза «Поліфер».

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

У перекладі з грецької мови діагностика (diagnōstikos) означає здатність до розпізнання [1, 223]. «Педагогічна діагностика нараховує стільки ж років, як і уся педагогічна діяльність» [2, 6], але поняття «педагогічна діагностика» є відносно новим у світовій науці. Як відмічає К. Інгенкамп, він запропонував це поняття «... за аналогією з медичною і психологічною діагностикою у 1968 р. ...» [2, 6].Аналіз літератури [2–11] та ін. свідчить, що педагоги одностайні у визнанні необхідності діагностики особистісних якостей тих, хто навчається, і систематичного докладного аналізу їх навчальних досягнень з метою оптимізації навчального процесу. З цього приводу Ю. Бабанський підкреслює, що «... сама структура процесу навчання передбачає функціонування компонента зворотного зв’язку, без якого неможливо забезпечити регулювання і коригування цього процесу, проектування і конкретизацію нових цілей навчання» [12, 36].Педагогічна діагностика є багатоплановим напрямом педагогічної науки, який швидко розвивається. Тому не дивно, що існує багато підходів до визначення змісту цього поняття. Розпочнемо аналіз з авторського визначення педагогічної діагностики, яке запропоновано К. Інгенкампом:«Педагогічна діагностика призвана, по-перше, оптимізувати процес індивідуального навчання, по-друге, в інтересах суспільства забезпечити правильне визначення результатів навчання и, по-третє, керуючись критеріями, що заздалегідь розроблені, звести до мінімуму помилки під час переводу тих, хто навчається, з однієї навчальної групи до іншої, під час направлення їх на різноманітні курси і вибору спеціалізації навчання. Для досягнення цих цілей у ході діагностичних процедур, з одного боку, встановлюються передумови, що мають окремі індивіди і представники навчальної групи у цілому, а з іншої, визначаються умови, які необхідні для організації планомірного процесу навчання і пізнання. За допомогою педагогічної діагностики аналізується навчальний процес і визначаються результати навчання. При цьому під діагностичною діяльністю розуміється процес, у ході якого (з використанням діагностичного інструментарію або без нього), додержуючись необхідних наукових критеріїв якості, вчитель спостерігає за тими, хто навчається, та здійснює анкетування, обробляє дані спостережень і опитувань та повідомляє про отримані результати з метою описати поведінку, пояснити мотиви або передбачити поведінку в майбутньому» [2, 8].К. Інгенкамп підкреслює, що існує протиріччя між педагогічними і суспільними задачами педагогічної діагностики. У залежності від того, яка саме задача вирішується, відрізнятимуся функції і принципи діагностики. Деякі методи діагностики можуть ефективно застосовуватися тільки для вирішення однієї з цих задач. Тому для прозорості подання матеріалу будемо застосовувати поняття педагогічна експертиза, для підкреслення, що розуміється саме педагогічна діагностика в інтересах суспільства, на відміну від педагогічної діагностики, яка застосовується для оптимізації процесу навчання, тобто в інтересах того, хто навчається.Проведений аналіз науково-педагогічної літератури [2; 3; 12; 7; 4; 5; 8; 10; 11] та ін. свідчить, що серед дослідників немає суперечностей щодо таких ознак педагогічної діагностики:реалізує зворотний зв’язок в системі управління навчальним процесом;здійснюється з метою покращення процесу навчання (індивідуального або освіти у цілому) через вплив на умови і методи навчання;здійснюється невідривно від процесу навчання і є складовою цього процесу;передбачає здійснення педагогічного діагнозу, тобто детальний аналіз стану і динаміки розвитку студента, виявлення обставин недоліків, що дозволяє класифікувати студента за певним комплексом параметрів;передбачає аналіз передумов навчання, що мають окремі студенти або група у цілому;передбачає аналіз умов навчання, тобто перебігу навчального процесу і впливових факторів;забезпечує прогнозування перебігу навчального процесу.Деякі дослідники також включають до ознак діагностики здійснення оцінювання ([10; 5; 7] та ін.) і заохочення [5; 2] тих, хто навчається. На наш погляд, реалізація функції заохочення шляхом позитивної або негативної оцінки не є ознакою діагностики і більш притаманна контролю. Якщо припустити, що заохочення є необхідною функцією діагностики, арсенал методів діагностування суттєво звузиться. Чи будуть студенти відверто відповідати на запитання анкети, якщо вони знають, що за результатами дослідження їх похвалять або оцінять негативно? Чи скористається студент у вільний від аудиторних занять час автоматизованою системою тестування з метою закріпити власні знання і спрямувати навчальні зусилля, якщо виставлена системою оцінка може вплинути на підсумкову. Діагностика передбачає докладний аналіз не тільки навчальних досягнень, але і здібностей до певних дій, тобто властивостей особистості. По-перше, це висуває підвищені вимоги до докладності інформації про студента, тому не можна нехтувати високоінформативними методами діагностики, в тому числі такими, що не захищені від умисного спотворення результатів студентами. Потрібна довіра студентів до діагностичних заходів, їх впевненість, що результати не викликатиме негативних емоцій або інших наслідків. По-друге, докладна діагностика особистості є дуже делікатною сферою діяльності, спроби емоційно-ціннісного оцінювання здібностей можуть викликати неадекватну реакцію з боку студента, оскільки здібності у студентському віці здебільшого сформовані і їх розвиток дуже ускладнений. Психологи, наприклад, ніколи не оцінюють властивості випробуваних як добрі або погані: мова завжди йде про те як вибрати сферу діяльності, щоб оптимально реалізувати власну особистість.Щодо оцінювання, то воно має дві складові. По-перше, оцінка –«вимірювання знань, умінь, навичок, погляд на їх рівень» [3, 362], і у такому розумінні оцінювання, безумовно, є функцією педагогічної діагностики. З іншого боку оцінка передбачає вплив на особистість «... вона може виявитися у похвалі словом, жесті, міміці вчителя, короткому судженні, догані, оціночному вислові» [3, 362]. Така емоційно-ціннісна оцінка, на наш погляд, не відповідає завданням педагогічної діагностики, як було показано вище. І. Підласий застосовує термін «оцінювання» у зв’язку з метою педагогічної діагностики: «Метою дидактичного діагностування є своєчасне виявлення, оцінювання і аналіз перебігу навчального процесу у зв’язку з його продуктивністю» [7, 544]. Але це не оцінювання учня як особистості. Мова йде про аналіз навчального процесу з точки зору його продуктивності. І. Підласий також розглядає оцінку як «... спосіб раціонального визначення особистого рейтингу ...» [7, 546], – такий підхід насамперед передбачає не оцінку, а самооцінку за результатами вимірювання окремих властивостей особистості та її навчальних досягнень. Щоб уникнути багатозначності поняття «оцінювання», пропонуємо для педагогічної діагностики застосовувати терміни «вимірювання» і «аналіз».Сказане не заперечує високого значення оцінювання і заохочення для управління навчальною діяльністю студента.Якісне визначення поняття педагогічної діагностики не можливе без встановлення зв’язків між ним і традиційним поняттям педагогічного контролю. Традиційно педагогічна діагностика розвивалася як складова педагогічного контролю. Це знайшло відображення у науковій і навчальної педагогічної літературі ([3; 13; 4] тощо), і закріплено у «Критеріях оцінювання навчальних досягнень» [14] через виділення діагностико-керуючої функції педагогічного контролю «... що допомагає виявити причини труднощів, які виникають в учня у навчанні, прогалини у знаннях і вміннях, і визначити конкретні шляхи усунення недоліків» [3, 363]. Таким чином, сутність діагностико-керуючої функції педагогічного контролю відповідає сутності педагогічної діагностики.В. Бондар розглядає педагогічну діагностику як новий рівень педагогічного контролю: «контроль з боку вчителів за результатами діяльності учнів трактується як педагогічна діагностика і виходить за межі перевірки й оцінювання знань, вмінь та навичок. За педагогічної діагностики, яка здебільшого застосовується до виховання, враховуються індивідуальні особливості учнів: їхні інтереси, потреби й мотиви; захоплення, нахили, здатності та здібності; особливості перебігу психічних процесів – мови й мислення; уваги, уяви і фантазії; пам’яті, емоцій, волі тощо» [8, 183].І. Підласий [7], Н. Морзе [10] і Л. Крившенко [15] розглядають педагогічний контроль як складову педагогічної діагностики.Г. Атанов виділяє два підходу до проведення контролю: на основі «... інтегральної оцінки того, що знає або вміє той, хто навчається ...» [16, 154] або на основі педагогічної діагностики, яка «... проводиться з метою управління навчальним процесом, його корекції ...» і передбачає визначення того, «що саме не знає / не вміє той, хто навчається ...» [16, 155]. Таким чином бачимо, що є спільні методи, що застосовуються і для контролю, і для діагностики. Однак, є методи контролю, що визначають інтегральну оцінку результату навчальної діяльності студента, такі методи не дають достатньої інформації з точки зору діагностики. З іншого боку, частина методів діагностики, таких як, наприклад, анкетування не можуть застосовуватися для здійснення контролю, оскільки студент може умисно спотворити результати з метою отримання позитивної оцінки.На нашу думку педагогічний контроль і педагогічна діагностика відрізняються за метою і спрямованістю результатів, тому це різні, хоча і дуже близькі поняття. Мета педагогічного контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання, крім цього, контроль виконує і діагностичну функцію. Мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом, вибір оптимального методу навчання у конкретний момент навчального процесу.Педагогічна діагностика і педагогічний контроль здійснюються невідривно від навчального процесу і є компонентами навчального процесу, методи контролю і діагностики виконують навчальну функцію і можуть розглядатися як своєрідні методи навчання [7, 545]. У практиці навчання діагностика і контроль здебільшого здійснюються спільно: з одного боку, діагностика є однією з функцій педагогічного контролю, з іншого боку, педагогічний контроль часто застосовує методи діагностики. Але різна спрямованість педагогічного контролю і педагогічної діагностики змушує розглядати їх окремо як різні підсистеми педагогічної системи. З урахуванням поглядів на педагогічну систему як багатовимірну «... з такими основними векторами: організаційним, управлінським, діалогічним ...» [17] можна сказати, що педагогічний контроль відноситься до організаційного вектору, а педагогічна діагностика до управлінського. У таблиці 1.1 наведено фактори що зумовлюють диференціацію понять педагогічна діагностика і педагогічний контроль.Таблиця 1.1. педагогічний контрольпедагогічна діагностикаі контроль, і діагностика є компонентами педагогічної системидіагностика є однією з функцій контролюпедагогічний контроль застосовує деякі методи діагностикиконтролювати можна тільки те, що свідомо формується (навчальні досягнення, поведінку тощо)педагогічній діагностиці підлягають не тільки навчальні досягнення студента, але і його початкова підготовка, мотиви, деякі психофізіологічні властивості, що впливають на ефективність навчання, тощоконтроль передбачає прямий вплив на студента: заохочення або покараннядіагностика передбачає непрямий вплив на студента через рекомендації щодо вибору методу навчанняконтроль може здійснюватися як на основі діагностики шляхом узагальнення результатів, так і за допомогою інтегральних методів, що перевіряють сформованість професійної компетентності через виконання комплексних практичних завданьдіагностика завжди передбачає детальний аналіз за елементами, що складають очікуваний результат навчання діагностика передбачає виявлення причин труднощівконтроль включає в себе інтегральну оцінку навчальної діяльності студента та його досягненьдіагностика передбачає обробку даних: інтерпретацію, класифікацію, формування рекомендацій щодо корекції навчання, прогнозуванняконтроль передбачає емоційно-ціннісну оцінку особистостірезультати діагностики емоційно-нейтральніконтроль передбачає оперативну реакцію на виявлені порушення або успіхиінтерпретація результатів діагностики здійснюється після накопичення необхідного об’єму данихмета контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом щодо вибору змісту і методів навчанняТаким чином педагогічна діагностика і педагогічний контроль є окремими підсистемами навчального процесу, але деякі їх функції співпадають за змістом, хоча і реалізуються у різному ступені.

У сфері охорони здоров’я людини можна спостерігати певні зміни, що стосуються відкритого вітчизняного й зарубіжного досвіду лікування пацієнтів, права вибору кваліфікованого лікаря й доступності медичних послуг, незважаючи на те, що вони платні. За таких обставин висуваються певні вимоги до особистості лікаря та його функціональних обов’язків. Як зазначає А. Варданян [1], сучасний лікар має володіти не лише українською мовою, але й іноземними мовами, а це, своєю чергою, забезпечить ознайомлення фахівця й використання ним інноваційних медичних досягнень, отриманих у різних країнах. Доцільно зазначити, що таку думку висловлюють й інші дослідники, котрі звужують проблему до вивчення лікарями іноземних мов. У нашому дослідженні дотримуємося іншої точки зору — міжкультурна вихованість лікаря є поняттям ширшим, аніж його комунікативна й мовленнєва компетенції у виконанні професійних обов’язків. Феномен міжкультурної вихованості медичних працівників означає їхню здатність сприймати та розуміти потреби людини незалежно від її приналежності до релігії, звичаїв, традицій іншої країни, будувати міжособистісні взаємини на засадах довіри й партнерства, створювати спільні проекти, спрямовані на поліпшення діагностування й лікування пацієнтів.

Мета роботи – проаналізувати існуючий стан підготовки студентів-стоматологів з питань невідкладних станів у практиці лікаря-стоматолога і намітити основні напрямки його вдосконалення.Основна частина. У статті показано, що важливим елементом освітньо-кваліфікаційної характеристики лікаря-стоматолога є oсвітньо-­кваліфікаційній характеристиці спеціаліста за спеціальністю 7.110106 “Стоматологія” напряму підготовки 1101 “Медицина”, виходячи з виробничих функцій, типових задач діяльності та умінь, якими повинен володіти випускник вищого медичного закладу за зазначеним фахом, вказано: діагностування невідкладних станів, визначення тактики надання екстреної медичної допомоги, надання екстреної медичної допомоги.Підготовку доцільно організувати у спеціальному кабінеті симуляційного навчання із використанням адекватних засобів (манекенів і тренажерів), таких, як: манекен для базових реанімаційних заходів; манекен дихальних шляхів; манекен для конікопункції і конікотомії; манекен руки для катетеризації вен; небулайзер; розхідні матеріали (рукавичка, маски, системи для переливання, шприци, медикаменти тощо).Висновки. Новітня методика симуляційного навчання в стоматології передбачає формування вмінь і навичок практичного застосування набутих теоретичних знань шляхом індивідуального виконання студентом завдань визначення загальної тактики, діагностики та лікування симульованих пацієнтів у змодельованій ситуації невідкладного стану. Змодельована ситуація невідкладного стану – це сценарій, при якому на конкретній особі (симулянт) чи манекені за допомогою додаткових технічних засобів імітується певний невідкладний стан.Питання вивчення невідкладних станів студентами стоматологічного факультету необхідно вдосконалити та запровадити новітні методики симуляційного навчання в стоматології.