Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Духовні джерела.
Статті в журналах з теми "Духовні джерела"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Духовні джерела".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Шевченко, Г. П. "ПРОБЛЕМА ДУХОВНОГО ПРОБУДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 284–97. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-284-297.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми духовного пробудження особистості. Звертаючись до творчості С. Соммера, автор акцентує увагу на вихованні вищих духовних цінностей, яких так не вистачає нинішньому суспільству. У статті охарактеризовані моральні принципи, дотримуючись яких, згідно С. Соммера, особистість може піднятися на вищий ступінь свого розвитку. Автор статті наголошує, що духовність як найважливіша ознака життя людського роду є фундаментом життєтворчості і Вселенської свідомості. Автор акцентує увагу на тому, що рівень духовного розвитку особистості є джерелом її духовного пробудження, яке є фундаментом духовної безпеки, виховання культури, морально-естетичних цінностей, культури почуттів, ідеалів, ціннісно-смислової сфери, «чистої аури душі».
У статті надається характеристика етапів та стадій духовного пробудження особистості, а також визначено його основні компоненти. Автором визначені чинники духовного пробудження особистості: емоційно-естетичні установки, естетичне сприйняття людини і природи, естетичний відгук, творче естетичне самовираження, здатність до діалогу, рівень розвитку художньо-естетичної культури, наявність духовно-моральних і естетичних ідеалів.
Автором уточнено сутність понять «духовне пробудження», «духовне самоствердження особистості», «духовне самостояння», «духовно-моральна свобода», «духовно-моральна незалежність», «духовно-практична висота», «духовне зцілення», «духовна почуттєвість», «духовне зростання особистості», «духовна еволюція свідомості», «особиста духовна гігієна», «сувора духовна дисципліна», «загальний моральний горизонт».
2
Ушаков, A. C. "ЦІННІСНИЙ ВИМІР ОБРАЗУ ЛЮДИНИ КУЛЬТУРИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, № 5 (29 листопада 2019): 211–28. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-211-228.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено теоретичному аналізу проблеми впливу духовних цінностей на формування образу людини культури.
Автором розкрито сутність понять: «людина культури», «образ людини культури», представлено структуру ціннісної системи особистості, проаналізовано особливості детермінаційного впливу духовних цінностей на особистісний розвиток в цілому; окреслено напрями педагогічного впливу, що сприяє формуванню образу людини культури у студентської молоді.
Акцентується увага на тому, що людина як суб’єкт і об’єкт культури є носієм вищих (духовних, моральних, естетичних, творчих, інтелектуальних) цінностей і одночасно джерелом їхнього виникнення або трансформації. Особливістю людини культури є спрямованість на індивідуальний особистісний розвиток та духовну, творчу самореалізацію в соціумі.
У статті визначено двокомпонентну структуру ціннісної системи особистості: об’єктивні цінності, що представлені суспільними ідеалами та суб’єктивні цінності, які визначають світогляд людини та мотиви її поведінки. Засвоєння духовних цінностей та морально-етичних норм стає підґрунтям розвитку образу людини культури, що детермінує подальший особистісний розвиток у напрямі актуалізації зазначених цінностей. Формуванню образу людини культури у студентської молоді сприяє ознайомлення з найкращими взірцями світової культурної спадщини, де вдало поєднуються інтелектуальний, естетичний, духовний і моральний розвиток особистості,
Ключові слова: людина культури, образ людини культури, духовні цінності, моральні цінності, ціннісна логосфера.
3
Потапчук, Тетяна, Марія Клепар та Ольга Фабрика-Процька. "МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ". Інноватика у вихованні, № 14 (17 листопада 2021): 100–107. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.346.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначення статусу мистецтва, зокрема, музичнoго, та рoзуміння діяльнісної перспективи впливу музики на мoральність та духoвність учня, допоможе розв’язати основне питання музично-педагогічної освіти, постулатом якої стає становлення особистості (інтелектуальне та художнє) як pезультат її самopoзвитку і poзвитку її твopчих пoтенцій, що забезпечить всебічну підгoтoвку молодшого шкoляpа.
Відомо, що музичне мистецтво має властивість не лише формувати емоційний досвід, але й просвітлювати, очищати людські переживання. Цей очищувальний вплив - катарсис - є доказом зв’язку музичної творчості з вищими людськими цінностями.
Музичне мистецтво перш за все мистецтво емоцій, проте це мистецтво здатне впливати на інтелектуальну сферу особистості, збагачуючи її знання про морально-духовні цінності. В цьому випадку музичний твір є джерелом інформації про художній світогляд певного періоду, напряму, національної школи митця.
Впливаючи на людину насамперед через переживання, музичне мистецтво володіє унікальною здатністю активізувати емоційну сприйнятливість, збагачувати досвід почувань, а, отже, всебічно розвивати особистість, її ціннісні установки, загальну культуру.
Завдяки морально-духовним цінностям, музичне мистецтво, особливо духовна музика, дає людині можливість пережити чуже життя як своє, збагатитися досвідом багатьох поколінь, зробити його фактом свого буття. Мистецтво спонукає до співпереживання (емпатії), співчуття, здатності зрозуміти емоційний стан іншої людини (синтонії), сприяє формуванню людських відносин, зокрема й морально-духовних цінностей.
Із усіх мистецтв, музика найбільш яскраво виражає сутність внутрішнього, особистісного життя людини, а значить і життя взагалі, оскільки самоспостереження є взагалі єдиним джерелом пізнання глибин буття.
4
Dmytrenko, V. I. "Джерела дослідження повсякденної культури українських остарбайтерів". Literature and Culture of Polissya 99, № 13i (29 травня 2020): 227–37. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-227-237.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена характеристиці джерел дослідження повсякденної культури окремої спільноти громадян України, котрі в роки Другої світовоївійни перебували на примусовій праці в нацистській Німеччині й належали до категорії остарбайтерів. Вказано на місцезнаходження джерел. Проаналізовано актові джерела – офіційні акти німецьких органів влади та офіційні акти радянських органів влади. Розкрито значення періодичної преси для висвітлення повсякдення остарбайтерів. Значну увагу приділено оглядові джерел особового походження: спогадам (мемуарам), інтерв’ю (усним свідченням), автобіографіям, щоденникам та приватному листуванню остарбайтерів. Охарактеризовано біографічні інтерв’ю учасників подій, що містять найбільш комплексну інформацію про перебування у Третьому Рейху українських громадян. Вони дають можливість розглянути глобальні проблеми на мікрорівні. Зроблено висновок, що саме остання група джерел містить найбільш комплексну інформацію про умови перебування у Третьому Рейху українських громадян та є найціннішою для дослідження їхньої повсякденної культури. Саме вони дають можливість розглянути глобальні проблеми на мікрорівні. Це, передовсім, дозволяє розширити наше уявлення про події, заглибитися до рівня їхнього сприймання окремими очевидцями і цілими поколіннями. Інформація, вміщена у джерелах особового походження, не лише доповнює офіційні концепції історичного минулого, а часто навіть стає альтернативою традиційному баченню примусової праці. Схарактеризовано фольклор українських остарбайтерів як особливий вид джерел, що дає можливість дослідити внутрішній світ остарбайтерів, їхній повсякденний побут, менталітет, емоційну напругу, настрої, творчу фантазію. Він показує способи адаптації українських примусових робітників до екстремальних умов, їхній духовний світ і психологічне самоствердження.
5
УСКОВА, Альона. "ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ З ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ МОРАЛЬНО-ДУХОВНОГО СВІТОГЛЯДУ МАЙБУТНІХ ХОРЕОГРАФІВ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 476–83. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-476-483.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто духовно-моральні ціннісні орієнтації, які спрямовують здобувачів освіти на розвиток духовно-морального світогляду особистості, який допомагатиме протягом життя та в професійному зростанні. Визначено основні виховні проблеми під час розвитку духовно-морального світогляду здобувачів хореографічної освіти в сучасному закладі вищої педагогічної освіти, що нададуть можливість коригувати роботу при проведенні виховних заходів спрямованих як на особистість, так і на її професійне зростання. Проаналізовано літературу сучасних українських і зарубіжних науковців ( І. Бех, Л. Виготський Р. Гіпсон, Л. Москальова, Г. Шевченко, Е. Помиткін, Є. Уілсон), що спрямували наше дослідження на подальше визначення сутності поняття "духовно-моральний світогляд особистості здобувачів хореографічної освіти". Можемо стверджувати, що духовність та моральність існують в цілісному поєднанні, яке надає можливість генерувати нероздільну й гармонійну особистість.Аналіз наукових джерел під кутом зору досліджуваної проблеми сприяв визначенню теоретичних аспектів розвитку духовно-морального світогляду студентської молоді, а саме майбутніх хореографів, що допоможуть внести корективи в освітній процес ЗВО. У статті охарактеризовано особливості реалізації основних завдань із розвитку духовно-морального світогляду особистості здобувача хореографічної освіти в закладі вищої педагогічної освіти. Особливу увагу ми приділили питанню розвитку духовно-морального світогляду майбутнього хореографа як важливої якості становлення професійної особистості; схарактеризували міфологічний, філософський, релігійний, науковий, мистецький світогляди. Опрацьовані нами види світоглядів сприяють розвитку творчих здібностей, духовної врівноваженості та підтримки внутрішнього розпорядку майбутніх хореографів, тісно пов'язані з розвитком будь-якого світогляду, який безпосередньо спонукає до безперервного зростання та набуття певного професійного досвіду. Ключові слова: духовність, моральність, світогляд, духовно-моральний світогляд.
6
Кукуруза, А. ""Труды Киевской Духовной Академии" як джерело вивчення історії духовної семінарії". Емінак, № 2 (14), т. 3, квітень - червень (2016): 83–89.
Знайти повний текст джерела
7
Федоренко, Михайло. "Про підготовчу роботу зі створення першої редакції статуту церковно-археологічного музею та товариства при Київській духовній академії 1870-1871 рр." Старожитності Лукомор'я, № 1 (8 серпня 2020): 127–38. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2020.1.16.
Повний текст джерелаАнотація:
На підставі архівних документів і періодичних публікацій XIX ст., найбільш повно розкривається процес підготовчого етапу зі створення Церковно-археологічного музею і товариства при Київській духовній академії у 1870-1871 рр. Особлива увага приділяється документам, що лягли в основу першого статуту музею і товариства, ролі професорів Київської духовної академії П. Лашкарьова, А. Воронова і Ф. Терновського в їх створенні. Реконструюється хронологічний хід подій, дається аналіз джерел.
8
Панахова, К. "Про містичний зміст суфійської філософії". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(84) (22 листопада 2018): 87–91. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(84).2018.87-91.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються основні характеристики містики, як є характерними рисами суфізму. Суфізм, в цілому, слід розуміти і як моральне вчення, і як філософію знання. Суфій, який відсуває душу і дух від матеріальних відносин, заповнює свою душу моральною божественною красою, і, таким чином, осягає духовну зрілість, яка дозволяє бути в контакті з Активним розумом. При цьому розвивається як моральна, так і епістемологічно зріла самосвідомість. Проста самосвідомість до досягнення цієї зрілості – це двозначна самосвідомість, пов'язана з реальним світом. Аналіз проблеми містицизму проводиться на основі різних наукових джерел. Підкреслюється, що містика суфійця справила певний вплив на розвиток духовної культури Сходу.
9
Somov, A. Y. "Ґенеза ідеї надлюдини в європейській філософії: концепція Фрідріха Ніцше". Grani 18, № 5 (30 березня 2015): 109–16. http://dx.doi.org/10.15421/1715108.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається концепція надлюдини Ф. Ніцше в контексті ґенези ідеї надлюдини в європейській філософії. На основі наукових джерел доведено, що Ніцше одним з перших в європейській філософії зробив спробу відійти від її класичних форм і створив особливий тип надлюдини, цінностями якої є творчість, духовне самовдосконалення, перемога над самою собою та воля до створення й утвердження цінностей таких, які примножують життєві сили. Можна констатувати, що надлюдина Фрідріха Ніцше – це людина, якої поки що не існує, і коли вона з’явиться – невідомо. Вихідна характеристика надлюдини Ніцше – сила та воля, котрі протистоять «розумності», що прагне звести всю неповторність до актів свідомості та самосвідомості. Сила та воля розуміються як симптоми підвищення життя, повернення світу у свою власність. У надлюдини має бути особистий розвиток, свій особистий погляд на світ і свій шлях. Основною рисою надлюдини повинна бути духовна творчість, цілковита концентрація волі до влади, тобто надлюдина зможе абсолютно контролювати сама себе : знати чітко прагнення, бажання і як вона організує шлях до мети.
10
Деркач, Л. "Українська рукописна книга - джерело духовної культури народу". Дивослово, № 11 (716) (2016): 21–26.
Знайти повний текст джерела
11
Деркач, Л. "Українська рукописна книга - джерело духовної культури народу". Дивослово, № 11 (716) (2016): 21–26.
Знайти повний текст джерела
12
Мокляк, Л. І. "Казка як джерело формування духовної культури дюдини". Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія, № 1 (15) (2012): 116–20.
Знайти повний текст джерела
13
Балагура, О. "Життя і творчість Михайла Брайчевсько - духовне джерело сучасної української культури". Українознавство, Ч. 4 (2005): 295–98.
Знайти повний текст джерела
14
Балагура, О. "Життя і творчість Михайла Брайчевсько - духовне джерело сучасної української культури". Українознавство, Ч. 4 (2005): 295–98.
Знайти повний текст джерела
15
Балагура, О. "Життя і творчість Михайла Брайчевсько - духовне джерело сучасної української культури". Українознавство, Ч. 4 (2005): 295–98.
Знайти повний текст джерела
16
Зосім, О. Л. "Біблійні тексти як джерело східнослов"янської духовної пісенності". Культура і сучасність, № 2 (2017): 58–63.
Знайти повний текст джерела
17
Filina, Iryna. "Солідарність і свобода по-японськи, або деякі уроки соціального порядку". Актуальні проблеми духовності, № 11 (1 липня 2017): 295–304. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i11.1760.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті виявляються джерела особливої духовної солідарності японців і розкривається їхнє розуміння свободи. Автор зазначає, що японці демонструють цікавий та оригінальний шлях побудови (чи відновлення) соціального порядку, досвід якого може стати в нагоді й українцям.
18
Сидоренко, Тетяна. "Український музичний фольклор як джерело народної педагогіки". Освітній вимір 39 (21 листопада 2013): 248–53. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v39i0.3065.
Повний текст джерелаАнотація:
Сидоренко Т. Д. Український музичний фольклор як джерело народної педагогіки.
У статті обґрунтовується доцільність використання на уроках музики в загальноосвітній школі українського музичного фольклору, що створює для дитини умови для залучення її до духовних цінностей, пропонуючи в життєвих ситуаціях багаті на різноманітні переживання музичні враження.
19
Meleschuk, A. A. "Концепція органічної єдності суспільства та її репрезентація в історіософії В. Соловйова і ранніх слов’янофілів". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 12(140) (10 листопада 2016): 82. http://dx.doi.org/10.15421/1716144.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито зміст концепції органічної єдності суспільства, яка в середині XIX ст. стала частиною російської релігійної філософії. З’ясовано, що основними джерелами концепції органічної єдності була ідеалістична філософія Ф. Шелінга і Г. Гегеля, а також православна теологічна традиція. Проаналізовано характер і форми репрезентації концепції органічної єдності у соціальній філософії та історіософії Володимира Соловйова і основних представників раннього слов’янофільства. Так, у Соловйова суб’єктом історичного розвитку виступає людство як цілісне, органічне явище, що прагне подолати формальну єдність і досягти її духовного рівня у формі «Боголюдства». Нижчими формами єдності Соловйов називає економічну і правову, а вищою, що досягає органічного, свідомого рівня, – духовну єдність. В філософії Івана Кіреєвського органічна єдність суспільства протиставлена формальній, раціональній єдності, що була успадкована Європою від Стародавнього Риму. У філософії Олексія Хом’якова протиставлено дві моделі цінностей – іранська і кушитська. Перша веде до духовної, свідомої єдності, а друга – до вимушеної, формальної сукупності індивідів. Костянтин Аксаков протиставляє формалізм державних інституцій органічній єдності общини. Тим самим доведено спорідненість філософії ранніх слов’янофілів і Вол. Соловйова за рахунок їх звернення до концепції органічної єдності суспільства.
20
Білокопитова, Н., та К. Ель Гуессаб. "ТЮРКСЬКА СОЦІАЛЬНІСТЬ: ВІД КАГАНАТІВ ДО ПАРАДИГМИ КОНСОЛІДАЦІЇ ДЕРЖАВ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(89) (3 вересня 2021): 57–66. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.57-66.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню феномена соціальності в тюркському світі. Основна складність в цілісному осмисленні матеріалу з даної проблематики полягає в тому, що в українському філософському дискурcі великий комплекс ідей не використовується для аналізу тюркської соціальності, що на наш погляд є важливим. Ми пропонуємо розглядати обрані нами для аналізу джерела з точки зору двох підходів аналітики соціального буття, взявши за основу методологію Ж.-Л. Нансі, який зазначав, що соціальне буття слід розглядати як взаємодію різних асоціацій і як пізнання онтології таких спільнот.
Особливістю дослідження ґенези філософського та соціально-гуманітарного осмислення феномена тюркської соціальності є виявлення та розвиток уявлень про еволюцію тюркського світу як "буття-разом", спів-буття відмінності та множинності. Така онтологія є не стільки "онтологією суспільства" в сенсі "регіональної онтології", скільки онтологією "соціальності".
Виходячи з цього, предмет нашого дослідження «тюркська соціальність» виступає своєрідною специфічною об'єднуючою філософією та ідеологією різних тюркських народів, які створили самостійні державно-політичні структури і певною мірою залишаються самостійними незалежними світовими акторами.
За допомогою методології соціального конструктивізму здійснено аналіз сформованих традицій тюркського соціокультурного простору, які стали екзистенціальною передумовою соціальності у формуванні нових зразків діяльності, котрі набудуть згодом статус традиційних. Удосконалено уявлення про структуру тюркського соціального буття, факторами якого є формування державності, розвиток урбанізаційних процесів, формування відповідної духовної релігійної ідеології тенгріанства та ісламу. Набуло подальшого розвитку з’ясування світоглядних засад (прагнення до гармонії, спів-буття разом, духовне самозаглиблення, традиційна, релігійна культура, патерналізм), які виступають важливим чинником об’єднувальної філософії та ідеології тюркської соціальності в сучасних умовах глобальних викликів.
21
Detsyk, O. Z., та O. P. Bratsyun. "ВИВЧЕННЯ ПОТРЕБ ПАЦІЄНТІВ У ПРОЦЕСІ НАДАННЯ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ НА АМБУЛАТОРНОМУ РІВНІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 1 (25 березня 2020): 42–47. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.1.11203.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: вивчити потреби пацієнтів, яким надають паліативну допомогу на амбулаторному рівні.
Матеріали і методи. Опитано 219 пацієнтів, яким надавали паліативну допомогу вдома, мешканців м. Ужгорода. Використано соціологічний та медико-статистичний методи.
Результати. Встановлено, що тотальна більшість (97,1 %) пацієнтів у термінальній стадії тяжкої хвороби хоче, щоб їм надавали паліативну допомогу за місцем проживання і бути поінформована про свій діагноз та прогноз (98,2 %).
Виявлено, що сімейні лікарі у процесі взаємодії з паліативними пацієнтами допускають такі окремі недоліки, як: не проведення оцінки ступеня болю (12,3 %), відсутність обговорення з пацієнтами форми приймання знеболювальних (15,4 %), неповна корекція болю (22,1 %) та інших супутніх симптомів (26,8 %), недостатнє консультування родичів (41,2 %).
Показано, що паліативні пацієнти мають значну потребу в психологічній (78,4 %), духовній (79,6 %) та соціальній (78,5 %) підтримці. При цьому на тлі загально низького рівня їх матеріального благополуччя (64,3 %) основними доглядальниками (83,1 %) та джерелом психологічної підтримки (71,0 %) є родичі пацієнтів при недостатній участі психологів, соціальних працівників та священнослужителів.
Висновки. Для забезпечення медичних, інформаційних, психологічних, соціальних та духовних потреб паліативних хворих необхідно удосконалювати підготовку сімейних лікарів із питань паліативної допомоги та налагодити координацію їхніх дій з мобільними паліативними та соціальними службами.
22
Кузнець, Т. ""Труды Киевской Духовной Академии" як джерело вивчення біографій киівських митрополитів". Київська старовина, № 4 (406) (2012): 132–38.
Знайти повний текст джерела
23
КУГУТЯК, Микола, та Андрій КОРОЛЬКО. "ПІТРИЦЬКА ОБИТЕЛЬ: ВИЗНАЧНА ДУХОВНА ПАМ’ЯТКА ГАЛИЧИНИ". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 42–53. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253731.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – на основі архівних і опублікованих матеріалів і наукових праць висвітлено географічне розташування, політичну та соціально-економічну історію Пітрицького Святоуспенського монастиря у період середньовіччя і нового часу. Цікаві маловідомі архівні документи з досліджуваної проблеми зберігаються у п’яти вітчизняних та зарубіжних архівних, бібліотечних і музейних установах. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, об’єктивності, використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна зумовлена введенням до наукового обігу маловідомих архівних і опублікованих джерел, що дає змогу розкрити недостатньо з’ясовані сторінки політичної та соціально-економічної історії Пітрицького Святоуспенського монастиря. Висновки. Пітрицька Святоуспенська обитель була забезпеченим, середнім за господарським значенням, монастирем Галичини. Перебуваючи у безпосередньому підпорядкуванні Галицького єпископа, монастир користувався повагою і авторитетом серед інших чернечих обителей краю. Тривалий час виконував роль духовного суду Галицької дієцезії. Упродовж своєї історії був тісно пов’язаний з Крилоським катедральним Святоуспенським монастирем. За відповідних історичних обставин виконував роль катедральної обителі. В Пітрицькій катедрі проходили чернече духовне подвижництво видатні церковні діячі. З приходом у 80 – 90-х рр. XVIII ст. австрійської влади докладено значних зусиль до ліквідації сотень монастирів у рамках церковно-монастирської реформи. У 1783 р., у зв’язку із закриттям крилоських Святоуспенського і Святоіллінського монастирів, Пітрич був приєднаний до обителі в Завалові, яка у 1799 р. також була ліквідована. За таких обставин, завершив свою 700-літню історію Пітрицький монастир – одна з визначних духовних пам’яток Галичини.
Ключові слова: монастир, монах, митрополит, єпископ, церква, привілей, шляхта, монастирське володіння, інвентар, грамота.
24
Журавська, О. В. "Онтологічний вимір антропо-соціальних джерел формування права". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (28 квітня 2021): 15–21. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3184.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено онтологічний вимір антропо-соціальних джерел формування права. Доведено, що феномен права тісно пов'язаний із людиною, її сутністю, сенсом людського буття, а відповіді на всі філософські питання про виникнення права визначаються відповіддю на питання про сенс людського буття. Природа людини, що зумовлює формування права, характеризується єдністю біологічних, соціальних та духовних складових частин. Через призму антропологічного підходу людина і право є взаємозумовленими: природа людини обумовлює виникнення права, а право моделює виникнення і розвиток форм існування людини, які відповідають критеріям цивілізованості. Кожна людина здатна самостійно осягнути природний закон, який був би умовою існування серед інших людей, оскільки апріорно існує феномен свободи розумної і незалежної людини. Стародавні греки визначали розум як властивість, що підноситься над почуттями людини, завдяки якій можна виділити ідеальні елементи права. У Стародавньому Римі мислителями було виявлено таку властивість розуму, як загальність, що надає можливість виведення і пізнання загальних, універсальних принципів права. В епоху Середньовіччя філософи на основі розуму шукали першооснови права в вищих духовних позаправових реаліях. Філософія Нового часу показала, що розум, як здатність, необхідний для того, аби тлумачити і розглядати право з позицій природи самої людини. Апогеєм розвитку уявлень про роль розуму з'явилася класична німецька філософія, в рамках якої І. Кант виділив автономію людської особистості як першооснову права, а Г. Гегель вбачав у праві вираз людського розуму. Дослідження взаємозв’язків між поняттями права та розуму дає підстави констатувати, що поняття розумності постає як одна із засадничих категорій природно-правового мислення, яка у найабстрактнішій формі виражає сутнісне призначення та функцію права – впорядкування, оптимальну організацію взаємовідносин між людьми за посередництвом нормативного обмеження індивідуального свавілля. Образ людини як «першооснови» права необхідно характеризувати через такі її властивості, як розум і воля, що виступають антропо-соціальним джерелом формування права. Розумність права полягає в тому, що воно гарантує людську гідність та інші антропо-соціальні цінності, які є похідними від неї.
25
Лісіна, Світлана. "ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ ОУН: ОФІЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ". Problems of humanities. History, № 8/50 (28 грудня 2021): 170–84. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240961.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – показати цінність правової документальної бази ОУН для створення національних збройних сил, за відновлення української державності. Методологія дослідження опирається на принцип історизму та порівняльний аналіз основних правових документів Організації Українських Націоналістів. Наукова новизна полягає у здійсненні однієї із перших спроб порівняльного аналізу конкретних правових документів ОУН (програма організації, заява, відозва, комунікат, меморандум, рішення, інструкції та інші). Висновки. На основі фондів: Державного архіву Львівської області (ДАЛО), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ), Центрального державного архіву громадських об՚єднань України (ЦДАГОУ), Центрального державного історичного архіву України, м. Львів (ЦДІАЛУ), націоналістичних газет та праць істориків О. Кентія, І. Гавриліва, Ю. Киричука, П. Мірчука, М. Посівнича щодо діяльності ОУН в 1929–1939 рр., висвітлено особливості і значення правових документів у формуванні Організації та її боротьбі. Програма ОУН як правовий документ висвітлює силове розв՚язання українського питання в умовах окупації. Означення устрою Великого Збору ОУН твердять, що Український націоналізм є духовним і політичним рухом. Маніфестом можемо вважати звернення Конгресу Українських Націоналістів 1929 р. до українців про утворення ОУН. Через «Заяву УВО до всього культурного світу» організація охарактеризувала політику Польщі щодо українців. Інструкції у сфері організаційної діяльності ОУН стосувалися передовсім розвідки та служб ОУН і друкувалися в газеті «Сурма». Рішення Празької конференції мали забезпечити підготовку кадрів для майбутнього військового конфлікту. Як видно із правових офіційних документів, Організація створювалася як організація військовиків з метою боротьби за визволення свого народу. Жанри документів також підтверджують глобальність ОУН і її можливість роботи на державному рівні.
26
Хохлов, Артем. "ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНЕ НАВЧАННЯ – ДЖЕРЕЛО ЕНЕРГІЇ МОРАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ". Молодий вчений, № 11 (99) (30 листопада 2021): 193–96. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-43.
Повний текст джерелаАнотація:
Як сонячна енергія забезпечує життя на планеті, так художньо-естетичне навчання є джерелом духовного й морального на Землі. Стаття присвячена дослідженню сутності та значимості художньо-естетичного навчання в контексті формування та розвитку особистості учня, його морального характеру, емоційно-ціннісної системи. Наведено приклади й докази переваги високоморального й суспільно орієнтованого навчання перед навчанням як системи знань, умінь і навичок. У статті наголошується, що постійно зростаючий рівень глобалізаційних процесів та їхній вплив на пріоритети кожної людини, суспільства та світу призводить до занепаду стійких культурних, громадянських, духовних, моральних проявів й орієнтирів особистості. Розглянуто й аналізовано поняття «ентелехія» як першомотиву і внутрішньої стимулюючої енергії давньогрецького науковця Арістотеля; «енергії морального характеру» Гербарта, яке німецький педагог, психолог і філософ визначає ціллю морального навчання й виховання. Ентелехія і енергія можуть бути розглянуті єдино як вмотивована рушійна сила внутрішньої моралі. Продемонстровано зв’язок цієї енергії із навчанням засобами мистецтва, її значення у всебічному, творчому та моральному розвитку особистості учня, яка має розглядатися як фундаментальна складова суспільства. Визначено, що художньо-естетична освіта у сучасному світі з урахуванням світових вимог і тенденцій несе і має нести ключове значення у формуванні морального характеру учня.
27
Стецик, Юрій, та Антоніна Бойчук. "ДУХОВНА ОФІРА БРАТА ЙОСАФАТА (ВАСИЛЯ) РОГАТИНСЬКОГО ЧСВВ (1885–1948)". Problems of humanities. History, № 8/50 (28 грудня 2021): 87–98. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240966.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – укласти біографічний огляд основних етапів життєвого шляху брата Йосафата (Василя) Рогатинського та реабілітувати його діяльність із позицій сучасного історичного бачення. Методологія дослідження базується на використанні аналітичної та синтетичної критики джерел. Для встановлення об՚єктивності інформації використано критичний аналіз тексту документа. Наукова новизна вбачається у використанні та запровадженні до широкого обігу архівних матеріалів КДБ (СБУ). Висновки. На підставі архівних матеріалів слідчої справи укладено біографічний огляд брата Йосафата (Василя) Рогатинського (ЧСВВ), який був репресований за свої релігійні переконання та критичне ставлення і несприйняття релігійної політики радянської влади. Простежено основні етапи життєвого шляху брата Йосафата (Василя): дитячі роки, здобуття неповної середньої освіти, вступ до василіанського монастиря, служба в австрійській армії, участь у бойових баталіях Першої світової війни, російський полон, повернення до василіанського монашества, виконання обов՚язків помічника експедитора у Жовківській василіанській друкарні та диригента церковного хору, арешт, засудження і відбуття покарання у виправно-трудовому таборі, відхід до вічності під час ув՚язнення. Розглянуто процес реабілітації брата Йосафата (Василя) Рогатинського як політв՚язня радянських концентраційних таборів. Представлено погляди монаха щодо заходів радянських органів влади стосовно національно свідомого українського греко-католицького духовенства та василіанського чернецтва, яке відмовлялося підписувати акт воз՚єднання із російською православною церквою. Визначено суб՚єктивний політичний чинник у незаконному засудженні та ув՚язненні монаха Йосафата (Василя).
28
Мамонтова, Елла. "АРХЕТИПОВІ ПРОЕКЦІЇ АРХАЇЧНИХ ДУХОВНИХ ПРАКТИК НА СИМВОЛІЧНИЙ ЛАНДШАФТ ПОСТПОЛІТИКИ". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 177–91. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-177-191.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджується актуальна тенденція сучасного постіндустрі- ального світу, пов’язана із символізацією суспільно-політичних відносин. Символізація трактується як перетворення на символ будь-якої дії, що сві- домо здійснюється її суб’єктом. Показано, що класичні підходи до концепту- алізації символу як складової політики розглядають його у координатах тра- диційного політичного порядку, побудованого на інституціональних засадах та усталених ідеологемах. Зазначено, що у добу постсучасності місце релігії та ідеології як ключових джерел символічного виробництва та інструментів смислоутворення, займає нова техніка — політичний соціосеміозис. Його сутність полягає у механізмі універсалізації практик інтерпретації політич- ної реальності та її феноменів, наслідком якого виступає символізм політич- ного простору.
Досліджується ресурсний потенціал соціосеміозису в ситуації постпо- літики. Посполітика визначається як перманентний процес деконструкції реальності з підміною сутності на її знак, символ, найменування, в резуль- таті чого відбувається автономізація символу. Причини цього криються не тільки у четвертій інформаційній революції, з її новими комунікативними практиками, але й в онтологічному характері самого явища.
Це зумовлює звернення до первинних джерел феномену символізації. Показано, що його виникнення припадає на доісторичні часи та зумовлено таки- ми принципами первісного міфологічного мислення як синкретизм, генетизм та етіологізм. Символотворчий потенціал міфологічних технік управління суспільством розглянуто на прикладі тотемізму та фетишизму — культових практик неорганізованих архаїчних релігій.
Доведено, що тотемізм та фетишизм на сьогодні широко представлені у символічному ландшафті постполітики як їх архетипові проекції. Як по- хідний від ритуалу фетиш безпосередньо стосується тотему, а разом вони складають підоснову усієї предметної політичної символіки ідентичності: від фізико-географічних об’єктів, репрезентантів світу фауни і флори до ар- хітектури, монументалістики та атрибутів державного суверенітету як пред- метів культу та колективних оберегів.
29
Василишин, О. "Листи до Бориса Харчука як джерело вивчення біографії письменника та духовних запитів доби". Українська мова і література в школах України, № 1 (165), січень (2017): 14–18.
Знайти повний текст джерела
30
Василишин, О. "Листи до Бориса Харчука як джерело вивчення біографії письменника та духовних запитів доби". Українська мова і література в школах України, № 1 (165), січень (2017): 14–18.
Знайти повний текст джерела
31
Іванченко, Валентин. "ДУХОВНО-МОРАЛЬНЕ ЗОРІЄНТУВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ В ФІЛОСОФСЬКИХ ШКОЛАХ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 17 (27 грудня 2018): 141–47. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.141-147.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано психолого-педагогічні засади духовно-морального зорієнтування підростаючого покоління в філософських школах Стародавнього Китаю чжоуського періоду (6-4 ст. до н.е.) у контексті стратегічних завдань, що стоять перед українським суспільством щодо формування високодуховної та морально-зорієнтованої особистості. На прикладі Стародавнього Китаю показано специфічну модель філософської школи, що досить тривалий час визначала параметри духовного життя чжоуського Китаю. Описано розроблену Конфуцієм модель достойної людини, шляхетного, високоморального, досконаломудрого цзюнь-цзи, а також роль педагога-наставника у формуванні ціннісної складової світогляду учнів. Розкрито цілі й завдання конфуціанської етики, постульованої тези Мен-цзи про «вроджену доброту людини», раціоналізм Сюнь-цзи (як історичні заощадження) у справі формування ціннісних орієнтацій юнацтва.
Доведено вагомість історичної спадщини (на прикладі філософських шкіл Піднебесної), що виступає інноваційним ретровведенням (у якості джерел ідей для успадкування в сучасній школі). Показано зв’язок системи конфуціанської освіти з духовно-моральними детермінантами. Визначено шляхи сформованості духовно-моральної ціннісної складової особистості у запроваджених Лао-цзи, Мен-цзи, Сюн-цзи філософських школах відповідно до постульованих ними зразків цюнь-цзи. Описано зміст теоретичних положень, що були впроваджені у виховний процес філософами. Наведено застосовані давньокитайськими мудрецями соціальні механізми усвідомлення, що проявлялися в соціальній пам’яті та соціальному мисленні. Показано, що внутрішньо самосвідомий давньокитайський філософ- мудрець у запропонованій нам філософській школі гідно і плідно виконував своє призначення щодо формування ціннісного єства молоді. Водночас визначено, що ця проблема потребує більш досконалого психолого-педагогічного дослідження. Окреслено важливість вивчення історичної спадщини світових освітньо-виховних систем, що пройшли багатовіковий шлях розвитку.Дослідження історичних заощаджень психолого-педагогічної думки, зокрема, Стародавнього Китаю, дозволяє використати накопичений досвід у сучасному навчально- виховному процесі формування ціннісної складової світогляду молоді, відродити той духовно- моральний потенціал українського народу ...
32
Кугутяк, Микола. "КРИЛОСЬКИЙ МОНАСТИР УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ДИСКУРС, ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 34 (10 грудня 2021): 193–210. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.193-210.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу історіографічних і джерелознавчих аспектів проблематики, пов’язаної з історичним минулим Крилоського монастиря Успіння Пресвятої Богородиці, яке було тісно пов’язане з діяльністю Успенського собору і Галицького єпископсько-митрополичого центру. Впродовж півтора століття вченим вдалось провести масштабні археологічні й історичні дослідження з минулого давнього Галича, однак історія його головної святині – Крилоського Успенського монастиря залишалась на маргінесі наукового пошуку. Переважна більшість наукових публікацій, пов’язаних з історією давнього Галича проблематики Успенського монастиря не торкались, або ж висвітлювали окремі її аспекти, зокрема тему опікунства Успенської обителі XV століття, намісництва в Галичі (А. Шнайдер, І. Шараневич, І. Рудович, І. Крип’якевич), земельних володінь монастиря та його місцезнаходження (Й. Пеленський, Я. Пастернак, Б. Томенчук). Різноманітні аспекти діяльності обителі розглядались рядом вітчизняних і зарубіжних дослідників (О. Купчинський, Б. Лоренс, З. Федунків). Вперше тему Крилоського Успенського монастиря, як самостійного предмету вивчення, поставив у 2008 р. львівський археолог В. Петрик. Якщо місцезнаходження Крилоського Успенського монастиря XVII–XVIII ст. не викликає сумніву, він розташовувався поблизу Успенської церкви в межах оборонного муру, то його локалізація у XII–XVI ст. досі залишається предметом дискусій – Золотий Тік, або територія поруч з Успенським собором.
У ході пошуку документів з історії Успенської обителі виявлено матеріали василіянського Сумарію – збірки документів зібраних ченцями-василіянами з метою обґрунтування діяльності монастиря впродовж століть. Матеріали Сумарію активно використовувались у ході судового процесу між василіянами й дієцезіяльним духовенством XVIII століття. У акціональних і реплікаційних книгах Сумарію василіяни дали своє трактування поняття опікунства, торкнулись проблеми церковно-монастирської термінології, обґрунтовували фундаційні права на земельні володіння. Цінну колекцію документів під назвою “Monumenta Perehinska i Krylosa” виявлено у фонді греко-католицького митрополичого ординаріату. Важливе значення для дослідження Крилоського монастиря має латиномовний інвентар Успенської та іншої обителей, виконаний консультором Є. Оземкевичем 14 жовтня 1749 р. Пошукова діяльність василіян середини XVIII століття, започаткована з метою обґрунтування своїх прав і маєтностей, мала своїм наслідком збір історичної спадщини, усвідомлення тодішньої церковно-монастирської еліти своїх духовних витоків й національно-культурне відродження народу.
Ключові слова: Крилоський монастир Успіння Пресвятої Богородиці, історіографічний дискурс, писемні джерела, василіянський Сумарій, колекція
33
Бочковська, В. Г. "Почаївський духовний осередок в історії та культурі українського народу: характеристика нових джерел дослідження". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, вип. 13 (2009): 21–25.
Знайти повний текст джерела
34
Гоцало, Катерина. "«РУШНИКИ ПЕРУДЖІ» ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І РАННЬОМОДЕРНОГО ЧАСУ: ПРОБЛЕМИ АТРИБУЦІЇ ТА ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ". City History, Culture, Society, № 10 (3) (17 листопада 2020): 103–19. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.10.103.
Повний текст джерелаАнотація:
Через активне використання тканин у повсякденному житті текстильні вироби пізнього Середньовіччя та ранньомодерного періоду погано збереглися до наших днів. З іншого боку, саме через особливості використання тканини «увібрали» в себе відомості про своїх користувачів, ставши цінним історичним джерелом.
У статті досліджено тип текстилю, відомий як «рушники Перуджі»: упродовж XIV–XVI ст. він був наявний в італійських помешканнях різних верств населення. Зроблено висновки, що велика кількість предметів, які нині з більшою імовірністю атрибутуються до різних європейських виробництв, все ж могли бути зроблені в італійському регіоні Умбрія. Вперше досліджено текстильний зразок XVI ст., який належить до типу «рушники Перуджі», з колекції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. З’ясовано, що найпевніше, він був створений в Італії, можливо, в регіоні Умбрія.
Визначено особливості текстильного виробництва Перуджі в XV–XVI ст. З огляду на відомості писемних джерел, місто було розвиненим центром виробництва тканин. Досліджено питання поширення перуджійського текстилю в інших регіонах Італії, в контексті чого вперше розглянуто низку писемних документів з Флорентійського державного архіву. Різноманітні перуджійські тканини були відомі поза межами міста, навіть у таких знаних центрах текстильного виробництва, як Флоренція.
Зроблено припущення щодо семантики «рушників Перуджі» в італійських міських практиках та живописі XIV–XVI ст. Досліджувані вироби, ймовірно, асоціювалися в італійців із близькосхідною традицією, з’являючись у живописних творах мистецтва, а також могли ставати символами тілесної та духовної чистоти.
35
Perepeliuk, Olha. "Церковна преса другої половини ХІХ – початку ХХ століття як джерело вивчення історії церковного співу у Київській єпархії". Eminak, № 3(27) (5 жовтня 2019): 236–41. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2019.3(27).327.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано публікації журналів «Киевские епархиальные ведомости», «Труды Киевской Духовной Академии», «Руководство для сельских пастырей», «Церковно-приходская школа», «Западно-Русская начальная школа», в яких іде мова про церковний спів у Київській єпархії. Виділено теми, які найчастіше піднімалися: літні курси церковного співу для учителів, про заходи для покращення церковного співу у сільських храмах, навчання музиці та нотному співу у школах, про церковні хори.
36
Климишин, Ольга. "АКСІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР АВТЕНТИЧНОЇ ПРИРОДИ ЛЮДИНИ З ПОЗИЦІЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ". Psychology of Personality 10, № 1 (20 лютого 2020): 54–62. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.54-62.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено християнсько-орієнтовану парадигму аксіологічного виміру автентичної природи людини. В християнській психології людина постає як цілісна комплементарна єдність тіла-душі-духа. Суть автентичної природи людини визначає сакраментальність. Остання постає як аксіологічна характеристика та трансцендентальне джерело розвитку особистості – передумова її самопізнання, самовизначення та самовдосконалення. Сакраментальність як аксіологічну характеристику людини розкриває положення, за яким людина є носієм незнищенного трансцендентного Божого образу. Усвідомлення цієї даності ініціює в людини прагнення своїми думками, вчинками, діями відповідати образу Бога, бути гідним Його. Дві закономірності характеризують реалізацію сакраментальності як трансцендентального джерела розвитку особистості: онтологічний синергізм та онтологічний динамізм. Онтологічний синергізм полягає у співдії божественного з людським, яку визначають три важливі моменти. По-перше, божественне і людське в людині становлять єдину природу, а не дві. По-друге, божественне є завжди відкритим до впливу та діючим. По-третє, співдія людського з божественним є виявом онтологічної свободи волі та свободи вибору. Онтологічний динамізм як закономірність визначається тим, що людина містить у собі образ Божий, що є мотиватором внутрішньої духовної динаміки – прагнення до вершин досконалості у гідних вчинках. Сакраментальність наділяє людину спроможністю та перспективою осягнення трансцендентної сакральної реальності. Це пізнання відбувається через власний життєвий досвід людини, що ознаменований прагненням помножувати добро та любов. Це прагнення є свідомою відповіддю на онтологічний заклик. Бог як любов в онтологічному дарі свободи об’являє Себе людині, даючи їй можливість все більше уподібнюватися до Себе. Свобода дає їй потенційну можливість відповідати образу Бога в собі, а з іншого боку, свобода зобов’язує людину в дієвий спосіб стверджувати цю відповідність. На сакраментальності вибудовується самодостатність людини, оскільки вона є відкритою до співпраці з Творцем, а її життя є неперервним онтологічним і якісним зростанням особистості, не лише щодо її Альфа (початку), але й щодо її Омеги (призначення), до якого вона динамічно прямує
37
Zambrzycka, Marta. "ŻYCIE JAKO WĘDRÓWKA. TOPOS DROGI I WĘDROWCA W POWIEŚCI WAŁERIJA SZEWCZUKA ТІНІ ЗНИКОМІ". Studia Ukrainica Posnaniensia 7, № 2 (1 червня 2019): 193–202. http://dx.doi.org/10.14746/sup.2019.7.2.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто мотив “життя як дороги” в прозі Валерія Шевчука. Матеріалом для аналізу обрано роман Тіні зникомі, оскільки символіка дороги в цьому творі суперечить сучасній концепції номадичної людини, яка характеризується своєю неприв’язаністю, відірваністю від місця проживання та байдужістю до питань свого коріння й походження. Мета подорожі героїв роману, як і багатьох інших творів В. Шевчука, — пошук джерела: сімейного, культурного, духовного. Метафора подорожі базується на концепції Григорія Сковороди, для якого мандрівка символізує саморозкриття та моральне збагачення людини. Духовний шлях, який обирає герой роману В. Шевчук, веде не тільки до самопізнання, але й уводить в історію та цінності української культури, а тому герой самостверджується не тільки в особистому, але й у національному вимірах.
38
Федоренко, М. С. "Особовий архівний фонд М. І. Петрова як джерело дослідження Церковно-історичного й археологічного товариства при Київській духовній академії". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, Вип. 77/79 (2005): 144–47.
Знайти повний текст джерела
39
Згерська, О. "Духовний та національно-культурний розвиток українського суспільства XVI ст. (за матеріалами Волинського та Київського воєводств): джерела та історіографія". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, Вип. 5 (2001): 22–26.
Знайти повний текст джерела
40
Паніна, Лариса, та Лілія Авдимирець. "Формування громадянської відповідальності як складової громадянської компетентності здобувачів освіти закладу загальної середньої освіти". New pedagogical thought 107, № 3 (7 грудня 2021): 122–26. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-122-126.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання формування громадянської відповідальності як складової громадянської компетентності в здобувачів освіти закладу загальної середньої освіти. Здійснено аналіз нормативних та наукових джерел, розкрито поняття громадянської, соціальної компетентності та громадянської відповідальності. Громадянську і соціальну компетентності визначено як ключові компетентності Нової української школи. Проаналізовано методи, що сприяють формуванню громадянської відповідальності та громадянської позиції учнів у закладу загальної середньої освіти. Визначено сутнісні характеристики громадянської відповідальності особистості та взаємозв’язок і взаємообумовленість громадянської відповідальності із соціально-духовним становленням особистості. Проаналізовано чинники, які мають вплив на становлення громадянської відповідальності здобувачів освіти закладу загальної середньої освіти.
41
ВІННИК, Наталія. "ДУХОВНО-БУТТЄВІ ПРАКТИКИ ПІДВИЩЕННЯ СВОБОДИ ВИБОРУ ПОВЕДІНКИ В СТРЕСОВІЙ СИТУАЦІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 4 (53) (11 травня 2022): 19–23. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.3.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано застосування технологій для підвищення свободи вибору поведінки у стресовій ситуації. Зазначено, що психологічний супровід особистості в період кризи, наразі є найактуальнішою проблемою нашого часу. Метою статті є пошук прийомів, способів і засобів, які допомагають людині справлятися з життєвими труднощами, підвищуючи ступінь її свободи вибору при зіткненні з ними. Проаналізовано основні негативні тенденції, що керують поведінкою людини у стресовій ситуації. Констатовано, що хоча, питання про конструктивність поведінки вимагає аналізу складної інтеракції між особистістю і зовнішньої ситуацією, в якій розгортається вибір, але, більшість стресогенних ситуацій незалежно від об’єктивних труднощів мають загальну особливість, яка виражається в обмеженні свободи поведінки людини в ній. Виходячи з цього, автору здається розумним не визначення конструктивності різних варіантів поведінки, а пошук інноваційних практик психологічного супроводу особистості в життєвих кризах. І в цьому сенсі багатий матеріал для аналізу представляє досвід і теоретичні позиції коучінгу, який має науково-методологічне підґрунтя. Основними джерелами коучингу як сучасної концепції практичної психології є спортивне тренерство, мистецькі моделі наставництва та духовно-буттєві практики. В роботі представлено три коуч-практики: рефреймінг, рух від результату та техніка дисоціації при роботі зі стресом. Висновки. У роботі доказово показано, що застосування духовно-буттєвих практик коучингу в умовах кризи є актуальним та життєво необхідним як для всіх сфер бізнесу так і в особистому плані, адже це сприяє створенню умов для якісних змін життєдіяльності людини, що неминуче призведе до отримання бажаного результату відповідно до власних вимог та нового витка у саморозвитку.
42
Арзуманова, Т. В. "Діловодний документальний комплекс Харківської духовної консисторії як провідне джерело історії староообрядництва Харківської губернії в ХІХ ст." Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія "Історія та географія", вип. 54 (2017): 108–14.
Знайти повний текст джерела
43
Арзуманова, Т. В. "Діловодний документальний комплекс Харківської духовної консисторії як провідне джерело історії староообрядництва Харківської губернії в ХІХ ст." Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія "Історія та географія", вип. 54 (2017): 108–14.
Знайти повний текст джерела
44
Ніколаєнко, О. О. "КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЬСЬКИХ ЖІНОК У МІСТАХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст." Історія та географія, № 58 (2020): 70–76. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.58.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Польські жінки традиційно відігравали важливу роль у підтримці духовної культури громади. Особливо відчутною була їх роль у великих містах імперії – Москві, Києві, Петербурзі та Одесі, де зосереджувалась значна кількість польського населення. Мета даної статті полягає у виявленні характерних рис участі жіноцтва в культурному житті полонії міст. Для цього використані методи індукції, аналізу, історико-типологічний метод. На підставі аналізу архівних джерел та досліджень з даної тематики встановлені форми участі жінок в системі освіти польського населення, філантропічній діяльності, підтримці національної культури – у розвитку театрального і музичного життя, розповсюдженні бібліотек тощо. Виявлено, що у всіх названих галузях жінки виявляли свої творчі здібності, організуючі різноманітні освітні заклади, громадські організації, мистецькі заходи.
45
I.V., Malashevska, and Lazuka M.M. "INFLUENCE OF MUSIC ON THE FORMATION OF YOUNG GENERATION INDIVIDUALITY." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 93 (February 23, 2021): 44–49. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-93-6.
Повний текст джерелаАнотація:
The article touches upon the problem of the influence of music on the personality of the child and the peculiarities of his perception. It is proved that the ability of music to influence a person depends not only on the genre variety of the music itself, but also on various social and psychophysiological characteristics of the individual. The purpose of the research is to determine the specifics of music in the process of physical, aesthetic and spiritual education of a person. Research methods – analysis of literary sources on musical pedagogy, theory and methodology of psychology, defectology and pedagogy; questioning of students. It is analyzed that musical education, considering the physiological foundations of perception and performance of music, is most successfully carried out on the basis of a special methodology that meets innate inclinations. The author’s approaches to the problem of the influence of music on the emotional, aesthetic and spiritual development of the younger generation are considered. Research results – analysis of author’s techniques using music on the human body. It is noted that a huge number of world and Ukrainian researchers and artists turned to musical folklore and folk songs, the content centre of which is moral and spiritual values. The strength of the emotional impact of a piece of music depends on the veracity of the artistic coverage of historical moments, the author’s manner, socially important glorified problems. Conclusions. It has been proven that it is music that evokes an emotional response in children before other arts. The significant effects of music practice on muscle energy, respiration, circulation and blood pressure, pulse and heart rate are described. It is noted that in the process of communicating with works of various musical genres, the aesthetic consciousness and spiritual development of the younger generation is formed. It is noted that music lessons contribute to the development of the creative abilities of the younger generation, because music inherently encourages creativity, which is impossible without mastering a certain combination of specific knowledge, competencies and skills. With the help of music, children reproduce and transmit their emotions and feelings in independent creativity, multi-sided and comprehensively affects the personality, contributes to the creative self-realization of the individual.Key words: music perception, emotional perception, emotional impact, feelings, emotional states, chil-dren’s emotional sphere, art, musical work, spiritual needs, musical art, personality. У статті порушено проблему впливу музики на сучасну особистість молодого покоління та осо-бливості її сприймання. Доведено, що здатність музики впливати на людину залежить не лише від жанрової різновидності самої музики, а й від різних соціальних і психофізіологічних особливостей особистості. Мета дослідження – визначити специфіку музики в процесі фізичного, естетичного та духовного виховання особистості. Методи дослідження – аналіз літературних джерел з музичної педагогіки, теорії та методики психології, дефектології та педагогіки; анкетування студентів. Зазначено, що музичне виховання, розглядаючи фізіологічні основи сприймання і виконання музики, найбільш успішно здійснюється на основі спеціальної методики, яка відповідає вродженим задаткам. Розглянуто авторські підходи до проблеми впливу музики на емоційний, естетичний та духовний розвиток молоді. Результати дослідження – аналіз авторських методик із впливу музики на організм людини. Зазна-чено, що величезна кількість світових та українських дослідників та діячів мистецтва зверталися до музичного фольклору та народної пісні, змістовий центр яких становлять моральні та духовні цінності. Сила емоційного впливу музичного твору залежить від правдивості художнього висвітлення історичних моментів, авторської манери, суспільно важливих оспіваних проблем. Висновки. Доведено, що саме музика викликає емоційний відгук у молодого покоління раніше від інших мистецтв. Описано значний вплив занять музикою на м’язову діяльність, на дихання, на кровообіг і кров’яний тиск, пульс і серцебиття. Наголошено, що в процесі спілкування з творами різних музичних жанрів формується естетична свідомість та духовний розвиток молодого покоління. Зазначено, що заняття музикою спри-яють розвитку творчих здібностей молоді, тому що музика у своїй суті спонукає до творчості, яка неможлива без засвоєння певного поєднання специфічних знань, компетенцій та умінь. За допомогою музики діти відтворюють та передають свої емоції та почуття у самостійній творчості, яка багатосто-ронньо та комплексно впливає на особистість, що сприяє творчій самореалізації особистості.Ключові слова: сприймання музики, емоційне сприймання, емоційний вплив, почуття, емоційні стани, емоційна сфера дітей, мистецтво, музичний твір, духовні потреби, музичне мистецтво, особистість.
46
Rudianyn, Ivan. "ПРОБЛЕМА УКРАЇНО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГАЛИЦЬКОГО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА У Д/П ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (8) (26 листопада 2020): 224–44. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-224-244.
Повний текст джерелаАнотація:
Разом із проголошенням незалежності в нашій державі розпочався процес відродження національного та релігійного життя. На сьогодні церква продовжує посилювати свою роль як повноцінної інституції громадянського суспільства. Будучи за Конституцією відокремленою від держави, вона не відокремлюється від людської спільноти, а навпаки, тісно взаємодіє з нею, бажаючи надати їй духовну підтримку, покращити моральний стан, провадить активну благодійницьку, культурно-просвітницьку та соціальну роботу.
Яскравим прикладом цих відносин є партнерство та конструктивна співпраця в інтересах розвитку українського суспільства. Така ситуація зумовлена не лише утвердженням демократичних засад у житті Української держави, а й поверненням нашого народу до традиційних духовних цінностей, глибокими історичними традиціями, які сьогодні намагаються відродити громада, держава і церква.
Зважаючи на активну інтеграцію України у європейське співтовариство важливого значення набувають наукові дослідження, які висвітлюють історичний контекст участі греко-католицького духовенства у державотворчих процесах.
У даному контексті мова йде про політичну площину україно-польських взаємин другої половини ХІХ- початку ХХ ст., та участі у них галицького греко-католицького духовенства. Ретроспектива україно-польських стосунків та участь у цих процесах греко-католицької церкви сьогодні посідає важливе місце в історичні науці, адже Україна та Польща впродовж свого існування завжди були поруч не тільки як сусіди, але й як країни, які мають спільне минуле та перебувають, хоча й на різних фазах, у стадії розбудови національних держав. До того ж на сучасному етапі Польща активно та всебічно допомагає Україні боронити її територіальну цілісність.
Не зважаючи на те, в історії україно-польських стосунків присутня чимала кількість драматичних епізодів та суперечливих моментів, потреба всебічно досліджувати ці питання, за допомогою залучення нових джерел та підходів залишається актуальною. Про подібні моменти наголосив і Президент України Володимир Зеленський під час прес-конференції у Варшаві у серпні 2019 р.
«Радий, що у наших відносинах немає жодних питань, які ми не змогли б вирішити шляхом діалогу та порозуміння. Чудово усвідомлюємо, що напружені відносини України та Польщі стали б для наших недругів прекрасним подарунком, а отже – ми не повинні цього робити. Ми домовились оновити й перезавантажити двосторонню робочу групу, що працюватиме під патронатом обох президентів для того, щоб усі темні плями минулого не завадили нашими народам будувати спільне світле майбутнє», – сказав Володимир Зеленський.
47
Гринькова, Надія Михайлівна. "МОРАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВЗАЄМОДІЇ СІМ’Ї, ЗАКЛАДІВ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ І ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ У ВИХОВАННІ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 136–44. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.139.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається зміст реалізації виховного потенціалу взаємодії сім’ї та закладів позашкільної освіти як соціальних інститутів, які здійснюють найбільш істотний вплив на особистість дитини молодшого шкільного віку; визначено роль сім’ї, яка забезпечує духовний і моральний розвиток особистості дитини, привчання до праці й вироблення ставлення до неї як основного джерела достатку й добробуту людини, формує світогляд і характер громадянина України; констатовано, що результат формування моральної вихованості особистості безпосередньо залежить від культурного рівня сім’ї, виховної позиції, якої дотримуються батьки, загальної атмосфери, що панує в ній; визначаються особливості організації морального виховання учнів початкової школи в контексті освітнього процесу закладів позашкільної освіти; перераховано умови, які сприяють ефективній реалізації завдань морального виховання учнів молодшого шкільного віку: зміст, методи та організація навчання, особистість педагога закладу позашкільної освіти, його знання, переконання, атмосфера заняття, стиль міжособистісних стосунків вихователя та вихованців; визначено, що головною умовою реалізації ефективної взаємодії сім’ї та закладів позашкільної освіти є інтеграція підсистем освітнього закладу в освітній процес, позакласну та позашкільну сфери.
48
ДЕМ’ЯНЕНКО, Борис, та Андрій ДЕМ’ЯНЕНКО. "МІЛІТАРИЗАЦІЯ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ НА ТЕРИТОРІЇ ОКУПОВАНОГО КРИМУ (2014–2019)". Східноєвропейський історичний вісник, № 19 (30 червня 2021): 228–38. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233845.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є спроба, залучивши матеріали з відкритих джерел (інформаційних ресурсів органів влади Російської Федерацїї, окупаційної влади Криму, матеріалів Кримської правозахисної групи, інтернет-видань тощо), визначити сутність та особливості, форми і суб’єкти мілітаризації освітньо-виховного процесу анексованого півострова. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, авторської об’єктивності, на використання загальнонаукових (діалектичного, методу аналогій, методу аналізу й синтезу, індукції та дедукції, компаративного (порівняльного)), міждисциплінарних (методів філософії, політології, соціальної психології, синергетичного, статистичного аналізу, контекстуального аналізу), історичних (ретроспективного (історико-генетичного), проблемно-хронологічного, дискурс-аналізу, методу “виявлення” (detection)) методів. Наукова новизна полягає у тому, що на основі залучення матеріалів відкритих джерел з’ясовано сутність, особливості, форми і суб’єкти мілітаризації освітньо-виховного процесу анексованого Російською Федерацією Криму впродовж 2014–2019 рр. Висновки. Зазначено, що трансформація громадського життя кримчан упродовж останніх п’яти років пов’язана передовсім з мілітаризацією освітньо-виховного процесу, спорту й культури. З цією метою серед дітей і молоді окупаційна влада проводить різноманітні заходи: ігри, конкурси, екскурсії, змагання на військову тематику, організовує воєнізовані дитячі табори, культурно-масові заходи, лекції, конференції, театралізовані вистави, створює спеціальні воєнізовані заклади освіти і класи, проводить уроки і зустрічі військово-патріотичного, духовно-патріотичного й патріотичного виховання тощо. Наймасштабнішими серед таких мілітарних заходів є різноманітні військово-спортивні й військово-патріотичні ігри. Констатовано, що змістовно політика мілітаризації освітньо-виховного процесу анексованого Криму спрямована, по-перше, на активну пропаганду служби в збройних силах Російської Федерації, у тому числі й контрактної; по-друге, на виховання численної армії потенційних носіїв і захисників “Русского міра”; по-третє, на культивування насильства і війни.
49
Gnatyuk, Eduard. "Символ, гра і свято як модальності естетичного в контексті герменевтичного досвіду". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 2 (23 грудня 2020): 76–87. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.06.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовується теза про те, що герменевтичний досвід Г.-Г. Гадамера є тотожним досвіду мистецтва, яке постає автономним джерелом «досвіду істини». Автор відзначає, що пошук критеріїв художньої достовірності вимагає звернення до традиції формування фундаментальних естетичних категорій, серед яких, насамперед, символ, гра і свято. Символи як специфічні культурні коди, напрацьовані мистецтвом, апелюють до переломних моментів людської буттєвості, трансформуючи її духовну сутність. Доводиться, що перенесення уваги на «гру» демонструє реалізацію принципу засадничого взаємозв’язку між філософією та сферою практики, завдяки чому твір мистецтва постає як актуальна присутність, сутність якої полягає у «постійному прирощуванні буття». Атмосферу співучасті з мистецтвом у Г.-Г. Гадамера передає свято. Таким чином, експлікація герменевтичного досвіду з допомогою понять символ, гра та свято в естетичній концепції Г.-Г. Гадамера дає можливість актуалізувати смислові шари, які містять у собі основні складові горизонту, що окреслює життєвий світ людини та розкриває досвід буття у світі.
50
МАРТИНЕНКО, Надія. "СТРУКТУРА ТА КОМПОНЕНТИ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПІЛОТІВ ДО МІЖКУЛЬТУРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 225–38. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.602.
Повний текст джерелаАнотація:
Потреба у формуванні готовності майбутніх пілотів до міжкультурної взаємодії пов’язана з глобалізаційними та інтеграційними процесами, вимогами міжнародних організацій та чинником безпеки польотів. Констатовано, що у льотних закладах вищої освіти приділяють недостатню увагу підготовці до міжкультурної взаємодії, тому необхідно розробити цілеспрямовані педагогічні заходи з формування готовності майбутніх пілотів до міжкультурної взаємодії. З метою теоретичного обґрунтування зазначених педагогічних заходів потлумачено поняття «готовність» як сукупність спеціальних знань, умінь, навичок, які визначають здатність виконувати діяльність на досить високому рівні. Аналіз психолого-педагогічних джерел дозволив визначити структуру готовності майбутніх пілотів до міжкультурної взаємодії, що складається із взаємопов’язаних компонентів: мотиваційного, когнітивно-діяльнісного, акмеологічного та емоційно-вольового. Мотиваційний компонент передбачає мотиви, які формуються на основі потреб міжкультурної взаємодії майбутнього авіафахівця. Когнітивно-діяльнісний компонент характеризується наявністю професійних знань та умінь міжкультурної взаємодії. Акмеологічний компонент передбачає наявність гуманістичного світогляду, духовно-моральної досконалості, інноваційності, професійного менталітету, потребу в творчому саморозвитку. Емоційно-вольовий компонент охоплює комплекс емоцій та почуттів, передбачає стійкість до конфліктних міжкультурних ситуацій та успішне їх вирішення, виявлення моральної підтримки та готовності прийти на допомогу, потребу в спілкуванні з представниками інших культур.