Статті в журналах з теми "Добровільність"

У статті здійснено огляд основних наукових публікацій у сфері дослідження процесів формування мережевих систем в управлінні місцевим розвитком, орієнтованим на громаду. Констатовано, що значна кількість фахових публікацій, які висвітлюють результати досліджень у різних галузях науки (філософія, економіка, публічне управління, педагогіка), свідчить про складність і багатовимірність трансформаційних процесів, пов’язаних із розвитком мережевої взаємодії, а також про значні теоретичні й практичні напрацювання, що можуть бути адаптовані до вітчизняної практики місцевого самоврядування у контексті реалізації підходу до місцевого розвитку, орієнтованого на громаду. Визначено, що у дослідженні мережі розглядаються як спосіб інтеграції суб’єктів місцевого розвитку із подальшим вивченням процесів розвитку мережі як інституту. Запропоновано введення у науково-практичний обіг поняття «мережева система місцевого розвитку» і подано його авторське формулювання. Показано, що до ключових цінностей мережевої взаємодії належать: довіра, незалежність, відповідальність. Запропоновано сім принципів мережевої взаємодії, які забезпечують результативність функціонування мережевих систем місцевого розвитку: добровільність, спільність цілей і дії, взаємна вигода / всебічна корисність, пріоритетність зв’язків, колегіальність прийняття рішень, конгруентність / узгодженість дій, структурування діяльності і поділ обов’язків.

Стаття присвячена розкриттю ролі громадських організацій у політичній системі України. Подано визначення організації, під якою автор розуміє соціальну групу, орієнтовану на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і на формування високоформалізованих структур на основі спеціалізації або розподілу праці. Представлено критерії виділення громадських організацій і їхні головні ознаки (недержавність, самоуправління, добровільність, некомерційність (неприбутковість), суспільна корисність). Наоснові аналізу наукової літератури, узагальнено основні характеристики громадських організацій і подано їхнє наступне визначення: громадські організації – добровільні, легальні, організаційно оформлені об’єднання громадян, які представляють інтереси певних верств населення, діють за статутом на основі принципів самоврядування і законності. Виходячи з класичних і сучасних поглядів на демократію, зроблено узагальнення, що в демократичній політичній системі громадяни беруть участь у виборах, здійснюючи своє пряме волевиявлення, а уряд усвідомлює необхідність проведення чесних і прозорих виборів як підтвердження легітимності своєї влади. Зроблено висновок, що в політичній системі сучасної України громадські організації відіграють потрійну роль, забезпечуючи неухильну реалізацію прав громадян, попереджуючи будь­які спроби впливу на процес з боку уряду та одночасно гарантуючи чесність і прозорість виборчого процесу.

Стаття присвячена аналізу перспектив застосування медіації в Україні як альтернативного способу вирішення податкових спорів. Досліджено досвід використання зазначеного інституту у розвинених соціально-економічних країнах, які на практиці досягли значних успіхів у вирішенні податкових спорів. Сучасний соціально-економічний розвиток країни має на меті побудову сприятливої кон’юнктури для розвитку підприємництва. В контексті зазначеного неможливо оминути увагою процес оподаткування та правовідносини, які виникають між платником податків і контролюючим органом. Такі фактори як низький рівень обізнаності платників, недовіра до податкових органів та недосконалість законодавства мають наслідком виникнення великої кількості податкових спорів. Високий ступінь конфліктності інтересів платника податків і контролюючих органів актуалізує питання, щодо запровадження альтернативних способів вирішення спірних правовідносин, що виникають між зобов’язаними та публічно-владними учасниками податкових відносин. Такого роду спірні правовідносини вирішуються в рамках спеціальних податкових процедур. Як показує світова практика, будь-яка демократична країна, що шукає шляхів задоволення всезростаючого попиту суспільства на ефективну і неупереджену систему розгляду спорів, в тому числі податкових, має створити повноцінний комплекс різноманітних дієвих процедур їх врегулювання. У зв’язку з цим, в Європі здобув великої прихильності рух із запровадження медіації, про що свідчить значна кількість міжнародних інструментів Європейського співтовариства та Ради Європи. До переваг процедури медіації відносяться: швидкість вирішення спору, демократичність, невисока вартість, активна роль сторін в пошуку рішення, мінімізація шкоди відносинам сторін, взаємовигідне вирішення спору, добровільність участі.

У статті наведено досвід реалізації неформальної освіти дорослих у сфері соціальної роботи. Визначено актуальність розвитку різноманітних видів неформальної освіти. Конкретизовано поняття неформальної осві- ти дорослих і визначено його характерні особливості. Наведено ознаки неформального навчання: добровільність, доступність, здобуття у різних місцях і в різних ситуаціях тощо. Виокремлено характеристики неформальної освіти дорослих: орієнтування на освітні запити різних груп населення, мотивацію, внутрішню відповідальність і т. д. Установлено, що неформальна освіта дорослих може здійснюватися різними суб’єктами освітнього про- стору: комерційними недержавними організаціями, неформальною освітою у «третьому секторі» та держав- ними установами. У статті висвітлено досвід неформальної освіти дорослих за умов освітнього середовища Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради (КЗ «ХГПА» ХОР). Зокрема, охарактеризовано створену в академії систему гендерної просвіти, спрямовану на підвищення рівня гендерної грамотності фахівців із соціального і соціально-правового захисту та надання соціальних послуг: персоналу уповноваженого органу з питань пробації, волонтерів пробації; працівників територіальних центрів соціального обслуговування, державних і не державних соціальних служб; працівників соціально-психологічної служби закладів середньої та вищої освіти, викладачів вищої школи, які опікуються підготовкою майбутніх соціальних працівників тощо. До викладання були залучені висококваліфіковані фахівці: експертки з гендерних питань, тренерки, досвідчені викладачі, доктори та кандидати наук. Перспективним напрямом подальшого наукового пошуку може бути здійснення порівняльного аналізу закордонного та вітчизняного досвіду, а також концепцій і стратегій розвитку освіти дорослих.

Соловйов О. Л. Особливості розгляду справи у спро­щеному позовному провадженні в господарському су­дочинстві. - Стаття. У статті досліджено порядок розгляду справи у спрощеному позовному провадженні в господарсько­му судочинстві. Визначено, що існування інституту спрощеного позовного провадження пов’язане з необ­хідністю оптимізації судочинства з метою розгляду де­яких категорій господарських спорів без обтяжливих процедур. Обґрунтовано, що саме прискорений розгляд є основною особливістю спрощеного позовного прова­дження. Виявлено інші особливості інституту спроще­ного позовного провадження, а саме: особлива процесу­альна форма, яка ґрунтується прискореному розгляді справи; розгляд справ залежить від якості та повноти наданих позивачем документів, в тому числі доказів; добровільність застосування зацікавленими особами; визначення передумов розгляду в спрощеному позов­ному провадженні у процесуальному законодавстві України; особливий порядок застосування доказів; скорочення кількості процесуальних дій або системна зміна способу їх вчинення; звуження процесуальних можливостей суду й учасників процесу; обмеженість застосування щодо визначеного кола справ; заверше­ність процесуального циклу в межах певної судової ін­станції; особливий порядок перегляду судових рішень, ухвалених за результатами розгляду справи. Наголошено, що спрощене позовне проваджен­ня характеризується вилученням деяких стандарт­них складників, які властиві загальному позовному провадженню (підготовче засідання, судові дебати), але воно все одно відповідає меті судочинства та здійс­нюється відповідно до встановленої процесуальної форми. Визначено, що подальше удосконалення інсти­туту спрощеного позовного провадження спрямовано на зменшення можливостей для зловживання процесу­альними правами сторонами по справі та затягування процесу вирішення справи по суті. Доведено, що удосконалення інституту спрощеного провадження відповідно до визначених європейських стандартів і принципів сприятиме не тільки ефективному та справедливому розгляду справи, а й підви­щенню правової культури, відповідальності та сум­лінності учасників справи. На законодавчому рівні повинна бути визначена можливість розширення пере­ліку справ, які суд може розглянути в порядку спроще­ного позовного провадження.

У статті зроблено спробу з’ясувати роль лінгвістичних ігор як засобу формування комунікативної компетентності молодших школярів, що сприяє підтриманню інтересу до навчання української мови та спрямований на отримання учнями знань за рахунок власних зусиль, розкриття особливостей будови та функціонування мови. Лінгвістична гра сприяє розвитку в здобувачів початкової освіти уяви про основні граматичні категорії та граматичне значення слова, які як абстрактні поняття дуже важко сприймаються в цьому віці. Вона також допомагає зрозуміти процес утворення нових слів та засвоїти основні словотворчі моделі. Ігрове засвоєння слова сприяє розвитку загальної мовленнєвої культури особистості, формує підсвідоме розуміння мовної норми та розвиває лінгвістичне мислення, що є основою комунікативної компетентності. Систематизація досвіду педагогів, представленого на особистих сайтах, у журнальних статтях та методичних публікаціях дозволила виділити найбільш популярні лінгвістичні ігри, які використовуються педагогами на уроках української мови в початковій школі, та розподілити їх на такі групи: фонетичні, лексико-фразеологічні, морфологічні, орфографічні, синтаксичні. Ураховуючи те, що молодшим школярам характерні емоційність, пізнавальна активність, бажання фантазувати, прагнення показати свою кмітливість і вправність, зростає роль використання лінгвістичних ігор на уроках української мови як засобу формування комунікативної компетентності. Сучасні лінгвістичні ігри передбачають змагальність, добровільність, що дозволяє учням задовольнити свої потреби в рухливості, отримати позитивні емоції радості, захоплення, задоволення, реалізувати свої інтереси, оволодіти навичками комунікації тощо. При проведенні лінгвістичних ігор здобувачі початкової освіти не лише засвоюють мовні норми, правила, а й залучаються до системи різноманітних суб’єкт-суб’єктних відносин, формують уміння взаємодіяти в команді, приймати рішення, доводити свою думку, що сприятиме формуванню комунікативної компетентності. Ключові слова: лінгвістична гра, комунікативна компетентність молодших школярів, фонетичні ігри, лексико-фразеологічні ігри, морфологічні ігри, орфографічні ігри, синтаксичні ігри.

Стаття присвячена вивченню зарубіжного досвіду функціонування позашкілля як унікальної виховної системи підростаючого покоління у вільний від навчання час у різних країнах світу. Автор акцентує увагу на необхідності вдосконалення системи позашкільної освіти та її трансформації в межах Нової української школи, бо саме на позашкільну освіту покладена важлива місія у вихованні учнівської молоді. Виховний процес, як наголошується в Концепції Нової української школи, має стати невід’ємною складовою частиною всього освітнього процесу, проходячи через навчальну діяльність, систему позакласної та позашкільної роботи. Зазначено, що позашкільна освіта повинна стати основою для виховання особистості і має для цього найбільш сприятливе середовище – добровільність навчання, вільний вибір напряму діяльності. У системі позашкілля вагому роль відіграє виховна робота як організований процес, який спрямований на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Наголошено, що умовах формування Нової української школи завданням виховання та навчання в закладах позашкільної освіти є створення таких умов, за яких може розвинутися людина європейського мислення, тому дослідження системи позашкільної освіти в різних країнах є актуальним для вітчизняної педагогічної науки. Нині проблема організації вільного від навчання часу дітей набула особливої актуальності і визначає молодіжну політику багатьох країн світу. У статті проаналізовано й узагальнено досвід організації діяльності та функціонування закладів позашкільної освіти зарубіжних країн, встановлено шляхи імплементацій кращих практик у систему позашкілля України. Позашкільна освіта різних країн відрізняється назвою, змістом, структурою, але має спільну мету – організувати діяльність дітей у вільний час, забезпечити реалізацію потреб, запитів та інтересів учнів у самореалізації, соціалізації, включення в суспільні відносини, розвивати творчі здібності у сфері культури, мистецтва, техніки, туризму та краєзнавства, екології, спорту, наукових знань.

У статті проаналізовано специфіку медіації як способу вирішення трудових спорів. Деталізовано значення і роль даної правової категорії. Визначено перелік ознак медіації як способу вирішення трудових спорів. Розкрито зміст кожної із означених ознак. Зазначено, що вчений А.О. Дутко працюючи над темою медіації визначає такі її особливості: «альтернативність медіації відносно судового розгляду; добровільність вибору процедури медіації конфліктуючими сторонами». Також, він вказує та такі риси медіації, як наявність спеціального суб’єкта, який здійснює посередництво у вирішенні спорів, — медіатора, який покликаний всіляко сприяти запобіганню або послабленню конфлікту та визначення мети медіації. Г.С. Гончарова звертає увагу на те, що медіація має цілий ряд переваг у порівнянні із розглядом справи у суді, серед яких: «по-перше, вона забезпечує швидкість; по-друге, відсутність чітких процедурних рамок сприяє більш вільній атмосфері та готовності сторін конфлікту до співпраці; по-третє, прийняття рішення, яке досягнуто шляхом консенсусу, в подальшому, як правило, виконується, і, насамкінець, медіація сприяє комунікації між сторонами, а саме, згуртованості в суспільстві взагалі». На думку З.В. Красіловської, до ознак медіації слід включити такі, як: «наявність правового спору між сторонами; вирішення спору та винесення рішення безпосередньо сторонами; наявність третьої особи — медіатора, який сприяє налагодженню комунікації між сторонами, однак не вирішує спір по суті; 4) відсутність жорсткої правової регламентації процедури; наявність медіаційної угоди та неможливість примусового її виконання без звернення до компетентних органів». На основі проведеного дослідження, автор дійшов висновку, що медіація, як спосіб вирішення трудових спорів володіє наступними загальними ознаками: конфіденційність; консенсусність; оптимальність. Також, спираючись на досвід інших науковців, можливо дійти висновку про наступні спеціальні ознаки медіації, як способу вирішення трудових спорів: спеціалізованість; гнучкість процедури; економіко-правові наслідки. Ключові слова: медіація, трудові спори, трудовий конфлікт, трудове законодавство, спосіб вирішення спору.

У статті розглядаються проблеми розмежування заподіяння майнової шкоди (ст. 192 КК України) з суміжними складами злочинів проти власності, такими як шахрайство (ст. 190 КК України) та привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України). Встановлено, що питання наукової розробки зазначеної проблеми постійно перебувають в полі зору науковців. Однак суспільні відносини, що існують в реальному житті, настільки різноманітні, що судова практика іноді не може з позицій закону правильно відреагувати на такі прояви. Визначено, що формулювання диспозиції ст. 192 КК України є достатньо скупим щодо словесного наповнення і водночас достатньо широким щодо його тлумачення. Складність конструкції ст. 192 КК України та її перетин з суміжними складами злочинів створює проблеми практичної реалізації цієї норми. З огляду на це констатовано, що судова практика часто допускає помилки при кваліфікації діяння. Наводяться приклади конкретних вироків. Використання порівняльного правового методу дозволило виявити ключові ознаки, що слугують основою для розмежування розглядуваних злочинів проти власності. Зокрема, така ознака, як добровільність передачі майна, характерна виключно для складу шахрайства, шкода у вигляді втраченої вигоди – виключно для складу заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, а способи обману або зловживання довірою відсутні у складі привласнення, розтрати або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Застосування методу системного аналізу дозволило виділити ознаки, які слугують межею між застосуванням норм кримінального та цивільного права. Акцентовано увагу на тому, що виявлені розмежувальні ознаки є характерними для найбільш типових проявів розглядуваних злочинів. Висновки, зроблені автором, можуть бути корисними як для науковців (для подальшої доктринальної розробки і осмислення теоретичних положень), так і для практиків – адвокатів, слідчих, суддів (для недопущення помилок при кваліфікації злочинів і для вдосконалення судово-слідчої та правозахисної практики застосування кримінального закону).

У закладі загальної середньої освіти починають цілеспрямовано формуватися партнерські взаємини, оскільки школа має всі важелі для регулювання цього процесу, спрямованого на подолання соціальної напруженості на засадах пріоритету прав особистості, рівноправності, обмеження соціальної нерівності. У цьому сенсі вважається сензитивним підлітковий вік, що характеризується пріоритетом взаємин із однолітками, тобто підвищеним прагненням до спілкування і дружби з ними, що актуалізує необхідність виховання партнерських взаємин між учнями 5-6 класів на засадах принципів партнерства. Актуальність теми поданої статті об‟єктивно зумовлена стратегічними положеннями Концепції Нової української школи (2017 р), де зазначено, що сучасна школа має працювати на засадах «педагогіки партнерства», основними принципами якої є взаємодія, доброзичливість, повага, довіра, взаємна відповідальність, добровільність, обов‟язковість виконання домовленостей тощо. Мета – визначення особливостей партнерських взаємин учнів 5-6 класів в освітньому середовищі закладу загальної середньої освіти. Методи дослідження: систематизація (класифіковано основні підходи до визначення вікових особливостей підлітків, які впливають на партнерство між ними в умовах шкільного середовища), порівняльний метод (здійснено співставлення поглядів на визначення та характеристику підходів до вказаної проблематики). У статті проаналізовано наукові підходи щодо класифікації та характеристики вікових особливостей підлітків 5-6 класів освітнього шкільного середовища, які впливають на формування партнерських взаємин із однолітками. Оцінка цих особливостей здійснена через співвіднесення з основними концептуальними засадами вікової психології (соціальною ситуацією розвитку; провідною діяльністю; новоутвореннями). У межах напряму соціальної ситуації розвитку виділено вікові особливості в розрізі соціально-психологічних характеристик, які характеризують соціалізацію підлітків в оточуючому середовищі (відповідальність, комунікабельність, ввічливість, тактовність, сумлінність, серйозність, уважність до потреб інших, повагу до інших, прийняття думки партнерів, вміння пристосовуватися, надійність, готовність надати допомогу, справедливість, прояв лідерських якостей підлітка серед однолітків, 89 автономність (незалежність) тощо) та визначають їх психологічні особливості (особистісна риса фасилітації (потреба здійснення психологічної підтримки та допомоги). У контексті провідної діяльності визначено вікову особливість креативності (здатності до творчості), яка виокремлена в розрізі когнітивного підходу. В площині новоутворень встановлено вікову особливість емоційно-вольового компоненту (фрустрацію на самозахисті власного «Я»).

Інтернет забезпечує швидке зберігання та поширення великої кількості інформації між користувачами. Такі відомості можуть мати значення та підлягати доказуванню під час досудового розслідування кримінальних проваджень. Відсутність юридичної літератури, наукових розробок та інших знань з порядку проведення огляду відомостей, розміщених в Інтернеті, зокрема в облікових записах користувачів соцмереж, може створити труднощі під час його проведення або спричинити визнання його недопустимим, неналежним доказом. Обліковий запис користувача дає можливість встановити коло осіб, з якими знайома особа, отримати фото особи, вивчити особисті якості, захоплення, дізнатись ставлення особи до певної події тощо. Ці відомості згодом можна використати для складення версій і плану розслідування, подальшого проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукової діяльності. Проведеним дослідженням встановлено, що залежно від ступеня доступу до облікового запису у соцмережі огляд може проводитись без відома особи - власника облікового запису із загальнодоступного ресурсу; з добровільним наданням доступу володільцем до персональної інформації облікового запису, листування тощо; отримання доступу до персональної інформації облікового запису, листування на підставі рішення суду. Отримання мобільного телефону під час обшуку чи арешту не дає права правоохоронним органам на отримання змісту інформації, яка в ньому міститься. Тому слідчий може отримати згоду на огляд мобільного телефону, в тому числі відомостей і листування з облікового запису соцмережі за згодою власника або на підставі рішення суду про тимчасовий доступ до речей та документів. Дозвіл на отримання доступу до мобільних телефонів, мобільних терміналів систем (у разі неможливості копіювання, якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем) можна отримати одразу під час звернення до суду з клопотанням про проведення обшуку, якщо у ньому зазначити та обґрунтувати таку необхідність. За допомогою листування у соціальних мережах можна дізнатись про наявність домовленості на спільне скоєння злочину, розроблення плану його скоєння, приховування, мотив, мету і ставлення до правопорушення. Також листування може бути підтвердженням наявності конфлікту, вислову образ, погроз, примусу та ін. Під час огляду особистого листування користувача у соцмережі слід зазначати про добровільність надання облікового запису на огляд або наявність відповідної ухвали суду на огляд; інформацію про те, з якого пристрою здійснюється вхід у соціальну мережу, індивідуальні ознаки такого пристрою, спосіб входу у соціальну мережу - через браузер чи додаток, обліковий запис, з якого здійснено вхід, основні персональні дані, які зазначені у ньому, дата та час отримання повідомлень, їх зміст, обліковий запис, з якого надходили повідомлення, основні персональні дані цього облікового запису, додані ним раніше фотографії тощо. Єдиною слідчою (розшуковою) дією, за допомогою якої можна провести огляд сторінки, є огляд. У статті акцентується увага на тому, що огляд слід проводити за участю спеціаліста, який може звернути увагу на важливі деталі та допоможе підготувати додатки до протоколу огляду, виготовити копію облікового запису. Запропоновано проведення огляду облікового запису користувача з проведенням безперервного відеозапису екрана через відповідну програму, функцію технічного пристрою та надалі його додавання до протоколу огляду у вигляді додатка.

The article reveals the peculiarities of accounting in public associations, taking into account the specifics of their operation, in partic-ular in the aspect of standard correspondence of accounts of the main operations of public associations with the status of a legal entity. Emphasis is placed on the use of targeted funding accounts, as well as revenues and expenditures of public associations. The peculiar-ities of the activity of public organizations and public unions as separate organizational and legal forms of public associations are given, taking into account the legal status of their founders and participants. It is established that the main differences of public associations that affect their accounting are: non-profit status – the lack of accounting for the concepts of “profit” and “loss”; non-entrepreneurial activity as a priority – focus on the satisfaction of public interests; voluntary participation – features of accrual and payment of entrance and annual membership fees; lack of property interest from the participants – the passive nature of the account of settlements with creditors; possi-bility of cooperation with international governmental and non-governmental organizations – conducting currency accounting; possibility of formation of separate subdivisions (acquisition of all-Ukrainian status) – keeping records of current internal settlements; the right to financial support from budgets of different levels – the formation of reports on the targeted use of budget funds; the target nature of the disposal of funds and other property – separate accounting of property by sources of income and areas of use; active interaction with public authorities and local governments – the possibility of funding through the Treasury; moderate external control over the activity – evidence of the legitimacy of the transactions. A combined version of the structure of sub-accounts of targeted funding and targeted rev-enues of public associations is proposed, which provides for the opening of analytical accounts of the second and third orders in terms of individual projects and budget items. Typical operations for public associations that determine the specifics of their accounting are: accrual and payment of membership fees, receipt of property from various sources, settlement with contractors in the implementation of individual projects, calculation of exchange rates, recognition of income and expenses.Keywords: accounting, public association, public organization, public union, targeted funding. У статті розкрито питання особливостей обліку у громадських об’єднаннях з урахуванням специфіки їх функціонування. Наведено особливості діяльності громадських організацій та громадських спілок як окремих організаційно-правових форм громадських об’єднань. Установлено, що основними відмінностями громадських об’єднань, які впливають на ведення ними бухгалтерського обліку, є: неприбутковий статус, непідприємницька діяльність як пріоритет, добровільність участі, відсутність майнового інтересу з боку учасників, можливість співробітництва з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями, можливість утворення відокремлених підрозділів (набуття всеукраїнського статусу), право на фінансову підтримку з бюджетів різних рівнів, цільовий характер розпоряджання коштами та іншим майном, активна взаємодія з органами державної влади та місцевого самоврядування, помірний зовнішній контроль над діяльністю. Ключові слова: бухгалтерський облік, громадське об’єднання, громадська організація, громадська спілка, цільове фінансування.

У статті аналізується господарське життя українських емігрантів у табо- рах переміщених осіб Німеччини та Австрії у 1945–1952 рр. Після Дру- гої світової війни мільйони українців опинилися на території Німеччини та Австрії. Згідно до угоди між СРСР, США та Великою Британією. Радянські громадяни підпадали під репатріацію СРСР. Таємна угода передбачала і примусову репатріацію. Значну групу переміщених осіб складали українці. Це були полонені, остарбайтери, учасники колабора- ціоніських формувань, біженці. З політичних та національних причин багато українців не бажали повертатися до СРСР. Незважаючи на при- мусову репатріацію біля 450 тис. українців не повернулися до СРСР. Вони склали так звану третю хвилю української еміграції. Джерельною базою статті стали статистичні дані з документів того часу, спогади, періодична преса 1945–1952 років. Розглядається історіографія проб- леми. Проблема репатріації діяльності таборів інтернованих, пересе- лення в нові країни перебування, громадсько-політична діяльність нової хвилі еміграції стали предметом вивчення дослідниками. Зазначимо, що гостра заполітизованість теми й відсутність доступу до архівних дже- рел не сприяли вивченню її радянськими істориками до кінця 1980-х рр. Усе ж таки, окремі радянські історики вивчали репатріацію радянських громадян після війни та виникнення нової еміграції. У збірнику, присвя- ченому радянсько-французьким відносинам, згадувалося й про угоду із Францією про репатріацію і проблеми її проведення [1]. Радянські вчені, досліджуючи долю військовополонених і остарбайтерів, приділяли увагу і їхньому поверненню до СРСР [2]. Робилися спроби спростувати дослі- дження західних істориків, прикладом є стаття, присвячена дослідженню Миколи Толстого, у якій повторювалися пропагандистські твердження про добровільність репатріації, відсутність репресій щодо репатріантів, перешкоди західних союзників [3]. Незважаючи на заангажованість, увагу дослідників привертає монографія М. Павленка, у якій не тільки розгля- дається політика СРСР і союзних держав щодо репатріації, але й дається характеристика нової хвилі української еміграції [4]. Отже, радянські історики не зробили значного внеску у вивчення «третьої хвилі» україн- ської еміграції. У 1950–1980-х рр. історію нової хвилі української емі- грації почали досліджувати історики-емігранти. Безпосередні учасники подій намагалися оцінити чисельність, соціальний склад, країни посе- лення й особливості цієї хвилі української еміграції [5]. Детально вивча- лася діяльність українських політичних партій у 1945–1952 рр. і їхній вплив на еміграцію та стосунки з урядами зарубіжних країн [6]. Най- більш фундаментальною й ретельною працею була монографія Володи- мира Маруняка [7]. Західна історіографія, аналізуючи долю колабораці- оністських збройних формувань після війни, звертала увагу на проблеми репатріації, життя в таборах переміщених осіб, утворення нової хвилі антирадянської еміграції [8]. Отже, зарубіжна українська і західна істо- ріографії зробили певний поступ у дослідженні проблеми, хоча мали недоліки, серед яких обмежена джерельна база й заідеологізованість. Наприкінці 1980-х рр. для дослідників стали доступними раніше закриті архіви. З’явився доступ до документів радянських репатріаційних орга- нів, дипломатичних установ та органів державної безпеки. Одним із перших, проблему почав досліджувати російський історик Віктор Зем- ськов [9–12]. Він не тільки ретельно проаналізував статистичні дані та напрями радянської політики щодо репатріації, але й звернув увагу на зародження нової хвилі еміграції. Науковець хоча й визнавав порушення прав людини з боку СРСР щодо репатріантів і репресії проти них, але зазначав їхню обмеженість і вимушеність в умовах того часу. В. Земськов доводив порушення угод з боку західних союзників СРСР і їхні пере- шкоди в репатріації. Автор одним з перших висвітлив чисельність, склад, країни перебування емігрантів після Другої світової війни. Цікавий ста- тистичний матеріал у його працях є і про українську еміграцію. Іншу позицію ми знаходимо у працях Павла Поляна, який безумовно засуджує примусову репатріацію й репресії, визначає причини нової хвилі емігра- ції, і вважає дії радянського керівництва брутальним порушенням прав людини [13–15]. Наведені ним статистичні дані не збігаються з даними В. Земськова в деяких цифрах до того ж відрізняються й дефініції. Під- сумовуючи, зазначимо, що російська історіографія багато уваги приді- лила репатріації радянських громадян і значно менше зародженню нової хвилі еміграції. Відсутні комплексні дослідження післявоєнної еміграції із СРСР. У 1990-х рр. українські дослідники вивчали «третю хвилю» української еміграції на основі нових архівних джерел. Спеціальні дослідження з проблеми репатріації українських біженців і переміще- них осіб, їхнього проживання в таборах, переселення у країни Америки і Австралії з’явилися тільки на зламі ХХ– ХХІ ст. Людмила Стрільчук у дисертації і статтях визначила чисельність, склад, особливості нової хвилі української еміграції та діяльність міжнародних організацій щодо роботи з ними [16–18]. Політику західних країн щодо переселення українських емігрантів до США і Канади розглянув в дисертації Сергій Рудик [19]. У дисертації Михайла Куницького проаналізовані причини, порядок та наслідки примусової рапатріації громадян СРСР [20]. Історик вивчає боротьбу між країнами антигітлерівської коаліції щодо проблеми репатріації. Він досліджує подальшу долю репатріантів у СРСР та за її межами. На наш погляд, «третя хвиля» української еміграції потребує подальшого ретельного вивчення українськими істориками, особливо після завершення переселення з таборів переміщених осіб. Дослідивши джерела автор у статті дійшов до наступних висновків. Що у таборах переміщених осіб українські емігранти відродили традиції кооператив- ного руху в Україні при чому кооперативи відіграли значну роль у фінан- суванні культурно-освітнього життя таборів та наданні соціальної допо- моги. Кустарні та народні промисли знайшли подальший розвиток серед емігрантів і допомогли не тільки вижити їм фізично але і розвиватися духовно. Після від’їзду більшості емігрантів з Німеччини та Австрії та передачі таборів до управління владою ФРН, господарське життя в табо- рах занепадає. Досвід який українські емігранти набули у господарській діяльності у таборах переміщених осіб вони перенесли до нових країн свого поселення.

Стаття присвячена ігровим освітнім технологіям та їх застосуванню на уроках іноземної мови. Розкриваються функції та цінність ігрових форм у навчально-виховному процесі з іноземної мови. Особлива увага приділяється класифікації мовних ігор. На основі аналізу відомих класифікацій автор пропонує власну, де розглядається специфіка застосування творчих і рольових ігор на уроках іноземної мови. Зазначається, що ігри позитивно впливають на формування пізнавальних інтересів учнів, допомагають усвідомленому засвоєнню іноземної мови та сприяють розвитку таких якостей, як самостійність, ініціативність, уміння працювати в команді. Зазначається, що у початковій школі особливе місце займають ігрові технології. Головне завдання – зробити процес навчання цікавим, створити у дітей бадьорий робочий настрій, полегшити подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. Велику допомогу у вирішенні даних питань надають гри. Їх використання дає хороші результати, підвищує інтерес дітей до уроку, дозволяє сконцентрувати їхню увагу на головному – оволодінні мовними навичками в процесі природної ситуації, спілкування під час гри. Авторка статті наголошує, що гра, будучи головним видом діяльності дитини, дозволяє подолати більшість труднощів, пов’язаних з умовним характером іншомовного спілкування і посилити позитивний вплив іноземної мови на становлення особистості. Велика кількість ігрових ситуацій, казкових сюжетів створює на уроках атмосферу радості, творчості, сприятливого психологічного клімату. Використання гри, як одного з прийомів навчання іноземної мови, значно полегшує навчальний процес, робить його ближчим, доступнішим дітям. Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальності, задоволенням потреб, самоствердженням, самореалізацією. В статті робиться наголос на тому аспекті, що однією з актуальних проблем сучасної методики викладання іноземних мов є організація навчання дітей різного віку за допомогою ігрових технологій. Ігри з мовним матеріалом вводяться формально для навчальних цілей і служать як для закріплення структур і граматичних правил, так і для автоматизації певних мовних навичок. Мета гри і її хід можна легко спланувати заздалегідь і однозначно пояснити. Вона придатна для навчальних цілей на традиційних заняттях.

Статтю присвячено вивченню особливостей спілкування студентської молоді в інтернет просторі. Проаналізовано сучасні погляди на реальне та віртуальне спілкування у житті студентів. Розкрито психологічні особливості інтернет-спілкування. Узагальнено та систематизовано психологічні чинники онлайн-комунікації. З метою дослідження особливостей віртуальної комунікації використано методику «Діагностика загального рівня комунікабельності», тест «Діагностика емоційних бар’єрів у міжособистісному спілкуванні», тест «Діагностика потреби у спілкуванні», питальник «Сприймання Інтернету», спостереження, кореляційний аналіз. Визначено, що спілкування – багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного. Інтернет-комунікація поєднує чотири процеси: створення нової реальності, відображення об’єктивної дійсності, прояв суб’єктивно-особистісного світу співрозмовників, передача свого духовного змісту всім учасникам. Виявлено, що умови, в яких відбувається віртуальна комунікація, істотно змінені, порівняно з умовами реального спілкування: анонімність, своєрідність протікання процесів міжособистісного сприйняття в умовах відсутності невербальної інформації, добровільність і бажаність контактів, ускладненість емоційного компоненту спілкування. В процесі проведеного дослідження виявлено такі психологічні чинники Інтернет комунікації молоді: задоволення потреби в пошуку інформації, розвазі, відпочинку, спілкуванні, навчанні; подолання емоційних бар’єрів у міжособистісній взаємодії; потреба в сенсорній стимуляції; втрата відчуття часу; низький рівень комунікабельності в реальному житті; проєктування реальності в онлайн-простір; зміна свідомості в результаті використання кіберпростору. На основі результатів емпіричного дослідження, даних кореляційного аналізу встановлено, що загальний рівень комунікабельності, емоційні бар’єри в міжособистісному спілкуванні та змінені стани свідомості внаслідок використання Інтернету можна розглядати як взаємообумовлюючі та взаємопідсилюючі чинники, між якими існує достовірний тісний взаємозв’язок. Література Андреева, Г.М. (2008). Социальная психология: учебник для вузов. Москва : Аспект Пресс. Бондаровська, В. (2005). У мережі Інтернет: психологічні, етичні, культурологічні проблеми. Психолог, 25, 10–15. Войскунский, А.Е. (2004). Актуальные проблемы психологии зависимости от Интернета. Психологический журнал, 1, 90–100. Жичкина, А.Е. (1999). Социально-психологические аспекты общения в Интернете. Режим доступа: http://flogiston.ru/articles/netpsy/refinf Игнатьева, Э.А. (2009). Психологические тренинги развития способностей виртуального общения. Психологическая наука и образование, 2, 82–85. Лацанич, О.Л. (2000). Спілкуванння як особливий вид діяльності. Науковий вісник Ужгородського державного університету. Сер. Педагогіка. Соціальна робота, 3, 48–49. Моцик, Р.В. (2015). Інтернет-залежність та її вплив на виховання сучасної людини. Педагогічна освіта: теорія і практика, 18, 292–297. Немеш, О.М. (2017). Віртуальна діяльність особистості: структура та динаміка психологічного змісту. (Монографія). Київ : ВД «Слово». Чудова, И.В. (2002). Особености образа «Я» «жителя Интернета». Психологический журнал, 23(1), 113–118. Юсупова, Н.О. (2009). Міжособистісні стосунки студентів в аспекті віртуальної взаємодії. Практична психологія і соціальна робота, 4, 78–80. Caroline, Flisher, (2010). Getting plugged in an overview of internet addiction. Journal of Paediatrics and Child Health, 46(10), 557–559. Fredrickson, B.L. (2013). Positive emotions broaden and build. Advances in Experimental Social Psychology, 47, 1–53. Kebritchi, M., Lipschuetz, A., & Santiague, L. (2017). Issues and challenges for teaching successful online courses in higher education: А literature review. Journal of Educational Technology Systems, 46(1), 4–29. Sun, A., & Chen, X. (2016). Online education and its effective practice: A research review. Journal of Information Technology Education, 15, 157–190. Young, K. (2000). Internet Addiction Test. Retrieved from: http://www.netaddiction.com/resources/internet_addiction_test.htm