Статті в журналах з теми "Добовий профіль"

Взаємозв'язок між підвищеним артеріальним тиском (АТ) та когнітивними порушеннями (КП) привертає особливу увагу протягом останніх десятиліть. На сьогодні немає достатньо даних щодо впливу добового профілю АТ на когнітивні функції. Мета – вивчити стан когнітивних функцій у хворих з гіпертонічною хворобою (ГХ) залежно від особливостей добового профілю АТ. Матеріал і методи. Обстежено 45 хворих із ГХ ІІ–ІІІ стадій, 2–3 ступенів (середній систолічний та діастолічний АТ становив (169±9) та (96±7) відповідно) та залежно від результатів добового моніторування АТ поділено на три групи: перша група – dipper (n=20), друга – nondipper (n=14), третя – hyper-dipper (n=11). Для вивчення когнітивних функцій застосовували коротку шкалу дослідження психічного статусу (MMSE). Результати. Серед пацієнтів групи dipper когнітивні порушення виявлено у 70 % випадків, серед пацієнтів групи nondipper – у 93 % випадків, у групі hyper-dipper когнітивні розлади спостерігали в 100 % випадків. У структурі когнітивних порушень серед пацієнтів групи dipper та nondipper переважали легкі когнітивні порушення, тоді як у групі hyper-dipper частіше діагностували помірні когнітивні порушення. У пацієнтів hyper-dipper відзначали достовірно гірші показники когнітивних функцій за шкалою MMSE порівняно з пацієнтами dipper ((25,9±1,3) та (26,8±2,7) відповідно, p<0,05). Висновки. Когнітивні порушення було виявлено у трьох групах хворих із ГХ, проте достовірно нижчі показники когнітивних функцій мали місце у хворих з надмірним нічним зниженням АТ (hyper-dipper), також у них частіше виявляли помірні когнітивні порушення.

Ліпітензія – це сучасний термін, що описує адитивний вплив артеріальної гіпертензії та гіперхолестеринемії на ризик серцево-судинних захворювань (ССЗ). Згідно з епідеміологічними дослідженнями, понад 50 % пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) мають гіперліпідемію. Мета дослідження – оцінити ефективність сучасної антигіпертензивної терапії у поєднанні зі статинотерапією та урсодезоксихолевою кислотою (УДХК) у хворих із ліпітензією (АГ та гіперхолестеринемією). Матеріали і методи. Обстежено 36 пацієнтів із гіпертонічною хворобою (ГХ) ІІ стадії 2–3 ступенів та гіперхолестеринемією, яким на тлі потрійної антигіпертензивної терапії (валсартан, амлодипін, тіазидний діуретик), аторвакору, урсохолу проводили комплексне клінічне дослідження, моніторування артеріального тиску (АТ) та ліпідного метаболізму. Результати досліджень та їх обговорення. Результати моніторування АТ свідчать про сприятливий вплив лікування на добовий профіль АТ: через 2 місяці терапії зареєстровано достовірне зниження середньодобового систолічного та діастолічного артеріального тиску. Під впливом аторвастатину та урсохолу відбулось поліпшення показників ліпідного обміну, що проявлялось достовірним зниженням рівня загального холестерину та холестерину ліпопротеїнів низької щільності, зростанням вмісту ліпопротеїнів високої щільності. Висновки. У статті обґрунтовано поєднане використання потрійної антигіпертензивної терапії, статинотерапії та урсохолу в пацієнтів із ліпітензією, особливо у клінічних випадках, при яких необхідно обмежити дозування статинів з точки зору поліпшення прогнозу хворих на ГХ за рахунок синергізму антигіпертензивного та ліпідознижувального потенціалів і плейотропних ефектів цих препаратів, дія яких направлена на сповільнення прогресування ГХ і атеросклерозу.

Проведено дослідження впливу комбінації антигіпертензивних препаратів на основні показники центральної та периферійної гемодинаміки 96 хворих на артеріальну гіпертензію з атеросклеротичним ураженням периферійних артерій нижніх кінцівок. Мета дослідження – вивчити вплив антигіпертензивних препаратів різних груп першої лінії на центральну, периферійну та внутрішньосерцеву гемодинаміку з метою вибору оптимальної комбінації цих препаратів для лікування хворих на артеріальну гіпертензію із ураженням периферійних артерій нижніх кінцівок на етапі пер­винної медичної допомоги. Висновки. Порівняння впливу комбінацій карведилол+гідрохлортіазид, телмісартан+гідрохлортіазид і лізи­но­прил+амлодипін показало таке: 1) зазначені комбінації антигіпертензивних препаратів забезпечують стабільний і рівномірний гіпотензивний ефект протягом доби і мають коригуючий вплив на добовий профіль артеріального тиску, достовірно знижуючи середньодобовий, середньоденний і середньонічний систолічний і діастолічний артеріальний тиск, а також частоту серцевих скорочень; 2) зазначені комбінації антигіпертензивних препаратів у хворих на АГ, що поєднується із атеросклеротичними ураженнями магістральних артерій нижніх кінцівок, при гіперкінетичному або еукінетичному типі центральної гемодинаміки із превалюванням симпатичної нервової системи позитивно впливають на основні показники центральної та периферійної гемодинаміки; 3) комбінацію антигіпертензивних препаратів лізиноприл+амлодипін слід вважати найбільш вдалою для лікування хворих на артеріальну гіпертензію у поєднанні з атеросклеротичними ураженнями магістральних артерій нижніх кінцівок за впливом на досягнення цільового рівня артеріального тиску протягом 6 місяців, за сумарним впливом на парамет­ри загального і питомого периферійного судинного опору і рівень ремоделювання судин (за товщиною комплексу інтима-медіа); 4) позитивний вплив досліджених комбінацій антигіпертензивних препаратів на периферійну гемодинаміку дозволяє зменшити дозу судинорозширювальних препаратів, що застосовуються для лікування хронічної артеріальної ішемії нижніх кінцівок.

Мета дослідження – визначити особливості добового ритму артеріального тиску у дітей із вазовагальними синкопе за допомогою методу добового моніторування артеріального тиску. Матеріали та методи. Основну групу склали 65 дітей віком 8–17 років із діагнозом вазовагального синкопе. До контрольної групи увійшла 41 здорова дитина аналогічного віку без ознак гострих чи хронічних захворювань. Для діагностики вазовагальних синкопе використовували критерії Європейської асоціації кардіологів 2018 р. Усім обстеженим проводили добовий моніторинг артеріального тиску за допомогою осцилометричного монітора BAT41-2 (Україна) протягом 24 год за умов звичайного функціонування. Результати дослідження та їх обговорення. Діти двох груп були зіставними за результатами демографічних та клінічних показників, що дозволило нівелювати вплив статі, віку, дефіциту та надлишкової маси тіла й ожиріння на показники артеріального тиску. Жодних відмінностей у поширеності денної та нічної систолічної й діастолічної гіпертензії у дітей двох груп не реєстрували. Варіабельність артеріального тиску не змінювалася залежно від наявності як мінімум одного епізоду вазовагального синкопе в анамнезі впродовж останнього місяця. Гіпертензію «білого халата» діагностували у 10 (15,4 %) хворих із вазовагальними синкопе порівняно з 1 (2,4 %) дитиною в групі контролю (р=0,0333). Аналіз циркадних ритмів показав, що у групі вазовагальних синкопе оптимальне нічне зниження артеріального тиску (dippers) було у 46,2 % пацієнтів за профілем систолічного артеріального тиску та у 60,0 % за профілем діастолічного артеріального тиску. У 47,7 % обстежених виявляли патологічний тип із недостатнім (non-dippers) зниженням нічного систолічного артеріального тиску, що було достовірно вищим порівняно з контрольною групою (р=0,0078). Висновки. Добові, денні та нічні профілі систолічного, діастолічного, середнього та пульсового артеріального тиску в пацієнтів із вазовагальними синкопе та у здорових дітей не відрізняються. Гіпертензія «білого халата» частіше діагностується у хворих із вазовагальними синкопе порівняно зі здоровими респондентами та може свідчити про їх знижену стресостійкість. Поширеність патологічного профілю «non-dippers» нічного зниження систолічного артеріального тиску становить 47,7 % та є обґрунтуванням дисфункції автономної нервової системи у дітей із вазовагальними синкопе.

Мета — оцінка ефективності та безпечності використання інсуліну деглюдек як базального інсуліну в базисно-болюсній терапії дітей і підлітків із цукровим діабетом 1-го типу (ЦД1). Матеріал і методи. Обстежено 47 хворих на ЦД1 віком від 4 до 17 років із тривалістю захворювання від 1 місяця до 13 років. Інсулін деглюдек спочатку призначали пацієнтам (n=23) у тій самій дозі, що й інсулін гларгін. Пацієнтам, які отримували Human NPH (n=15), інсулін деглюдек призначали в дозі, меншій на 20%. Для пацієнтів із уперше виявленим ЦД1 (n=9) дозу інсуліну деглюдек розраховували як 1/3 або 1/2 добової дози інсуліну. Кожні 5 днів проводили корекцію дози інсуліну відповідно до профілю глікемії. У 23 хворих застосовували технологію безперервного моніторингу глюкози крові «FreeStyle Libre» (Abbott, США). Результати та обговорення. Через 6 місяців після початку застосування аналога інсуліну деглюдек вміст глікованого гемоглобіну знизився з 8,18±0,25% до 7,31±0,19% (р<0,01). Глікемія натще становила 7,22±0,38 ммоль/л, постпрандіальна — 9,28±0,48 ммоль/л. Показники глікемії протягом ночі були сталими та нижчими, ніж на початку дослідження (8,14±0,18 ммоль/л, р<0,05). Висновки. Зменшення коливань глікемії та частоти виникнення гіпоглікемічних станів пов’язано з безпіковим профілем дії аналога інсуліну ультратривалої дії деглюдек.

Із метою визначення взаємозв’язку функціонального стану нирок із добовим профілем артеріального тиску (АТ), показниками вуглеводного та ліпідного обміну у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) були обстежені 98 хворих на ГХ II–III стадії, 1–2-го ступеня.Усім пацієнтам проводили офісне вимірювання та добове моніторування АТ. Визначали вміст ліпідів, сечової кислоти та рівень С-реактивного протеїну (СРП) у плазмі крові, а також швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) за кліренсом ендогенного креатиніну та мікроальбумінурію.Установлено, що у хворих на ГХ погіршення функціонального стану нирок асоціюється з порушенням добового ритму АТ за типом non dipper, збільшенням варіабельності систолічного АТ (САТ) за добу, хронічним гемодинамічним перенавантаженням протягом доби: найбільш тісний кореляційний зв’язок ШКФ установлено з середньонічними значеннями САТ за всі періоди доби та з середньодобовим діастолічним АТ (r = –0,384, p < 0,001). У хворих на ГХ виявлено достовірну обернену кореляцію ШКФ з індексом НОМА (r = –0,417; р < 0,001), умістом інсуліну й глюкози в плазмі крові натще (r = –0,248, р < 0,05; r = –0,397, р < 0,001 відповідно) та рівнем інсуліну на 60-й хвилині глюкозотолерантного тесту (r = –0,308; р < 0,001). За допомогою багатофакторного регресійного аналізу встановлено, що факторами, пов’язаними незалежно від рівня АТ зі зниженою ШКФ у хворих на ГХ, є СРП (β = –0,285, р < 0,01), загальний холестерин (β = –0,249, р < 0,03), мікроальбумінурія (β = –0,242, р < 0,05) та індекс НОМА (β = –0,238, р < 0,05).Підвищення рівнів сечової кислоти, тригліцеридів та СРП у плазмі крові у хворих на ГХ пов’язано з поглибленням проявів гіпертензивної нефропатії (зниження ШКФ та підвищення рівня мікроальбумінурії).Гіпертензивна нефропатія у хворих на гіпертонічну хворобу асоціюється з порушеннями ліпідного обміну — підвищенням у плазмі крові рівнів загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності та тригліцеридів.

Умови вирішення завдання побудови надійної системи моніторингу вимагає вирішення важливого завдання місцевизначення джерел радіовипромінювань. Серед різноманіття методів визначення координат джерела радіовипромінювання (ДРВ) діапазону коротких хвиль (КХ) найбільш широке застосування знайшов тріангуляційний (кутомірний) метод. Його реалізація вимагає наявності не менше двох приймачів-пеленгаторів, рознесених на відстань, визначену як база пеленгування, з точною взаємною тимчасовою синхронізацією при електромагнітній доступності об'єкта пеленгування одночасно для всіх постів. Постійне виконання цих умов у КХ діапазоні ускладнено з огляду на те, що характеристики поширення радіохвиль істотно залежать від профілю та електрофізичних параметрів радіотрас і схильні до сезонних і добових флуктуацій концентрації заряджених частинок у шарах іоносфери. При порушенні умов доступності або відсутності тимчасової синхронізації в системі визначення місцезнаходження єдиним доступним для вимірювання параметром стає направлення на ДРВ з одного пеленгаторного посту, що виключає можливість тріангуляційної оцінки координат. Для усунення зазначеного недоліку у статті проведено аналіз умов іоносферного поширення радіохвиль та виявлено основні фактори, що впливають на порушення електромагнітної доступності джерел радіовипромінювання для приймачів-пеленгаторів тріангуляційної системи визначення місцезнаходження в діапазоні коротких хвиль. Представлений спосіб оцінки координат випромінювачів за вимірами амплітуд їх сигналів системою програмно-керованих приймачів, розміщених у зонах електромагнітної доступності. Отримано оцінки зміни областей розташування об'єктів при спільній оцінці амплітуд сигналів у багатопозиційній системі приймачів-вимірювачів та напрямів їх приходу віддаленими пеленгаторами.

Мета дослідження – вивчення добового профілю артеріального тиску (АТ) та виявлення його взаємозвʼязків із компонентами метаболічного синдрому (МС) у пацієнток в постменопаузальному періоді. Матеріали та методи. Обстежено 60 жінок у період постменопаузи. Всіх обстежуваних цієї когорти розподілено на дві групи – з наявністю МС та без нього. У дослідження включено також 30 пацієнток фертильного віку без ознак менопаузи. Проводили визначення антропометричних даних, добове моніторування АТ (ДМАТ) за допомогою кардіомонітора «Кардіотехніка-4000 АД», біохімічного аналізу крові з вивченням ліпідограми та рівня глюкози. Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз отриманих даних показав, що у пацієнток у постменопаузальному періоді існує взаємозв’язок показників ДМАТ з андроїдним типом перерозподілу жирової тканини, гіпертригліцеридемією та гіперглікемією, що спричиняє негативний вплив на показники АТ і прогноз артеріальної гіпертензії в контексті розвитку ймовірних ускладнень та приєднання ішемічної хвороби серця. Висновок. У пацієнток у постменопаузальному періоді з МС при ДМАТ реєструються вищі денні, нічні та середньодобові показники як САТ, так і ДАТ, порівняно з хворими без МС; у них виявлено вищі показники навантаження тиском для САТ і ДАТ. У фертильному віці для жінок характерний сприятливіший перебіг артеріальної гіпертензії (АГ).

Вступ. Причини неефективного лікування ожиріння у багатьох випадках недостатньо з’ясовані. Відомо, що при застосуванні численних методів зниження маси тіла задовільні стабільні результати лікування досягаються менше ніж у 20 % випадків. Це обґрунтовує необхідність подальших досліджень у ви-вченні чинників, що впливають на формування ожиріння, корекція яких призводила б до стійкого контро-лю за масою тіла.Мета дослідження — оцінити вплив зниження маси тіла на метаболічні параметри і секреторну активність жирової тканини у хворих на цукровий діабет 2-го типу з ожирінням.Матеріали і методи. Під спостереженням перебувало 57 пацієнтів. Пацієнти першої групи (n = 38) отримували дієтотерапію та препарати метформіну. Пацієнтам другої групи (n = 19) додатково до дієтотерапії та прийому метформіну було призначено орлістат (Ксенікал) по одній капсулі (120 мг) 2–3 рази на день. До лікування і через 6 місяців після нього у динаміці проводили антропометричні вимірювання, оцінювали ліпідний спектр крові, ступінь компенсації вуглеводного обміну, а також вміст імунореактивного інсуліну, лептину, показник інсулінорезистентності HOMA-IR.Результати. У більшості обстежених осіб (84,2 %) спостерігалася гіперінсулінемія, що свідчить про інсулінорезистентність (показник НОМА-IR був підвищений у всіх хворих). Рівень імунореактивного інсуліну тісно взаємозв’язаний з показниками атерогенного профілю плазми крові. Гіперлептинемія виявлена у 98,2 % хворих. Застосування орлістату призвело до зниження показника інсулінорезистентності на 43 % від початкового, тоді як у пацієнтів першої групи (дієтотерапія і метформін) цей показник у середньому по групі підвищився на 2 %. Висновки. На тлі додаткового призначення орлістату до стандартної схеми лікування цукрового діабету 2-го типу (дієтотерапія і метформін) досягнуто зниження маси тіла на 4,67 % (що в середньому відповідає 5,17 ± 0,59 кг). Призначення орлістату супроводжується зменшенням вмісту лептину на 6,8 %, імунореактивного інсуліну — на 39 %, показника HOMA-IR — на 43 % від початкових значень. На тлі поліпшення компенсації цукрового діабету спостерігалося зменшення добової дози метформіну (у 16 % пацієнтів).

Останніми роками особливу увагу зосереджено на проблемах, що пов’язані з розвитком метаболічних порушень, ролі провідних факторів ризику несприятливого прогнозу перебігу артеріальної гіпертензії (АГ), але таких досліджень серед дітей і підлітків недостатньо. Проведено комплексне обстеження 142 юнаків з АГ з уперше встановленим діагнозом у віці 13–18 років. У контрольну групу включений 21 практично здоровий підліток з нормальними артеріальним тиском (АТ) та масою тіла. Фізичний розвиток оцінювався з урахуванням антропометричних параметрів та індексу маси тіла. Виділено три підгрупи підлітків з АГ з огляду на індекс маси тіла. Проведено добове моніторування артеріального тиску, ехокардіографію, вивчалися параметри вуглеводного та ліпідного обміну та рівень сечової кислоти. Статистична обробка матеріалу проведена на IBM PC/Pentium 4 з використанням пакета прикладних програм SPSS 17.0.Показники добового профілю АТ дещо відрізнялись за типами, але лише в підлітків з АГ й ожирінням реєструвалися всі відомі патологічні типи добового профілю АТ. При оцінці індексу часу гіпертензії залежно від маси тіла виявлено, що в пацієнтів із групи з АГ з нормальною масою тіла як удень, так і вночі реєструвався лабільний характер систолічної та діастолічної гіпертензії. У юнаків з АГ та надлишковою масою тіла (НМТ) у денний час показники часу гіпертензії знаходились у межах норми, а вночі відбувалось підвищення до лабільних значень, така сама тенденція була характерна і для підлітків з АГ та ожирінням. Аналіз морфофункціональних характеристик серця в підлітків з АГ та надлишковою масою тіла встановив достовірне потовщення міокарда лівого шлуночка (ЛШ), як задньої стінки (р < 0,01), так і міжшлуночкової перегородки (р < 0,05), істотне збільшення діаметра аорти (р < 0,05). Порожнини ЛШ, правого шлуночка і лівого передсердя також були розширеними порівняно з аналогічними розмірами юнаків контрольної групи та підлітків з АГ та нормальною масою тіла. У юнаків з АГ та ожирінням були ще більші розміри лівого та правого шлуночків (р < 0,001 та р < 0,01), кореня аорти (р < 0,01), а також найбільший показник індексу маси міокарда лівого шлуночка (р < 0,01). При вивченні показників загальної гемодинаміки у юнаків з АГ залежно від маси тіла виявлено тенденції до формування гіпокінетичного варіанта гемодинаміки за рахунок зниження хвилинного об’єму та підвищення загального судинного опору як у пацієнтів з АГ та НМТ, так і в підлітків з АГ й ожирінням. При вивченні ліпідного спектра крові в юнаків з АГ встановлено, що рівень загального холестерину, тригліцеридів та коефіцієнт атерогенності в підлітків з АГ і НМТ, а також ожирінням суттєво зростав порівняно зі значеннями групи контролю та юнаків з АГ та нормальною масою тіла (р < 0,05; р < 0,01). А показники холестерину ліпопротеїдів високої щільності були істотно знижені. У цих же групах підлітків встановлено підвищення рівня імунореактивного інсуліну, до того ж його рівень збільшувався зі зростанням маси тіла. Інсулінорезистетнність різного ступеня виявлялась значно частіше у підлітків із НМТ (67,3 %) та ожирінням (77,5 %) і значно рідше — у підлітків з АГ та нормальною масою тіла (40,0 %) (р < 0,01). У пацієнтів з АГ з нормальною та надлишковою масою тіла середні значення урикемії достовірно не відрізнялись (р > 0,1), але в юнаків з АГ й ожирінням показники були достовірно вищі порівняно з такими в осіб з АГ й надлишковою масою тіла (р < 0,05). Вважають, що порушення метаболізму пуринів, вуглеводів та ліпідного спектра крові як в осіб з АГ, так і з АГ та ожирінням необхідно розглядати з позицій формування дисфункції ендотелію. Процент приросту діаметра артерії після реактивної гіперемії в підлітків з АГ і нормальною масою тіла досяг 14,2 %, що відповідає нормальним значенням, але в 40,9 % підлітків цей показник був нижчим за 10 %. При проведенні проби з нітрогліцерином встановлено, що діаметр плечової артерії через 5 хвилин після його прийому в групі з АГ й нормальною масою тіла становив 0,52 см, що відповідало 23,8 % приросту, у пацієнтів з АГ і НМТ — 0,50 см, тобто 11,1 % приросту від вихідних значень, а у юнаків з АГ і ожирінням — 0,52 см, що становило лише 15,5 % приросту. Крім того, через 10 хвилин після проби з нітрогліцерином у пацієнтів з АГ і НМТ продовжувався приріст діаметра плечової артерії (+4,05 %) на відміну від юнаків з АГ і нормальною масою тіла та з АГ і ожирінням, у яких відбувалось зменшення діаметра плечової артерії (на –5,81 та –3,83 % відповідно), що є нормальною реакцією на виведення нітрогліцерину з кровообігу.Таким чином, у підлітків з АГ при підвищенні індексу маси тіла збільшується частота та глибина ендотеліальної дисфункції (у пробах ендотелійзалежної та ендотелійнезалежної вазодилатації), що тісно корелює з порушеннями в ліпідному спектрі крові, вуглеводному та пуриновому обміні. Виділено компоненти, що є найбільш значущими у формуванні ендотеліальної дисфункції у підлітків з АГ та надмірною масою тіла й ожирінням, а саме порушення метаболізму ліпідів, пуринів та інсулінорезистентність.

Проведено вивчення впливу ожиріння на добовий профіль артеріального тиску (АТ) у осіб похилого віку. У людей похилого віку з ожирінням при ДМАТ реєструються більш високі денні, нічні і середньодобові показники АТ, ніж у хворих без ожиріння, та виявлено вищі показники навантаження тиском для систолічного і діастолічного АТ. У пацієнтів з ожирінням частіше виявляють несприятливі типи циркадного профілю АТ. Андроїдне ожиріння у хворих похилого віку пов'язане з більш високими цифрами систолічного, діастолічного і пульсового АТ та показниками навантаження тиском, порівняно з пацієнтами із гіноїдним типом ожиріння.

Метою дослідження є оцінка ефективності сучасної антигіпертензивної терапії у поєднанні зі статинотерапією та урсодезоксихолевою кислотою (УДХК) у хворих з ліпітензією (артеріальна гіпертензія (АГ) та гіперхолестеринемія).Матеріал і методи. Обстежено 36 пацієнтів із гіпертонічною хворобою (ГХ) ІІ стадії, 2–3 ступенів, та гіперхолестеринемією, яким на фоні терапії діфорсом, аторвакором, урсохолом проводили комплексне клінічне дослідження, моніторування артеріального тиску (АТ) та ліпідного метаболізму.Результати. Результати моніторування свідчать про сприятливий вплив вказаного лікування на добовий профіль АТ: через 2 місяці терапії зареєстровано достовірне зниження середньодобового систолічного та діастолічного АТ. Під впливом аторвастатину та урсохолу поліпшилися показники ліпідного обміну, що проявля­лось достовірним зниженням рівня загального холестерину та холестерину ліпопротеїдів низької щільності, тенденцією до зростання вмісту ліпопротеїдів високої щільності.Висновки. У статті обґрунтовано поєднане використання антигіпертензивної терапії, статинотерапії та урсохолу у хворих з ліпітензією, особливо у клінічних випадках, при яких необхідно обмежити дозування статинів, з точки зору поліпшення прогнозу хворих на ГХ за рахунок синергізму антигіпертензивного та ліпідознижувального потенціалу і плейотропних ефектів цих препаратів, дія яких направлена на сповільнення прогресування ГХ і атеросклерозу.

Актуальність нашого дослідження полягає у визначенні ефективності лікування резистентної артеріальної гіпертензії (РАГ) у хворих, які перебувають у стані постійного системного запалення, у нашому випадку - з ревматоїдним артритом (РА). Обстежено 60 пацієнтів (середній вік, 67 років ±8,0 років; 52% жінок) з РАГ у поєднанні з РА, які розділені на дві групи: основна група 1 та група порівняння 2. Хворим 1 групи до потрійної антигіпертензивної терапії додається 12,5 мг спіронолактону один раз на день із збільшенням дози через 1 місяць до 25 мг (група 1, n = 30), у групі 2 - залишено незмінне лікування – без спіронолактону (група 2, n = 30). Тривалість лікування – 12 місяців. Визначалися рівні інтерлейкіну (ІЛ)-6 та ІЛ-10 як маркери прозапального та протизапального статусів відповідно методом ELISA, проводили офісне вимірювання артеріального тиску (АТ), добове моніторування АТ (ДМАТ) упродовж 24 годин до та після терапії. Ми встановили, що спіронолактон може володіти протизапальним механізмом, що виражається у зменшенні рівня ІЛ-6 з 16,2 (2,8-40,6) пг/мл до 6,7 (3,3-10,5) пг/мл (р=0,001) та збільшенням концентрації ІЛ-10 з 8,8 (6,4-12,7) пг/мл до 11,6 (0,5-21,9) пг/мл (р=0,001). Визначено зв’язок між цитокіновим статусом та параметрами гемодинаміки, що підтверджує думку про гіпертензивний вплив ІЛ-6 та антигіпертензивний ефект ІЛ-10 (p<0,05). На тлі прийому спіронолактону у хворих, в порівнянні з особами, що його не приймали, знижувався рівень офісного САТ (з 143,0±6,4мм рт. ст. до 125,9±6,1мм рт.ст. проти 140,8±7,6 мм рт.ст. до 132,6±4,4 мм рт. ст., р<0,01) та ДАТ (з 84,4±5,1 мм рт.ст. до 72,8±4,0 мм рт.ст. проти 84,0±6,5 мм рт.ст. до 80,0±6,3 мм рт.ст., р<0,01). У хворих 1 групи покращується профіль АТ: збільшується частка осіб із найсприятливішим профілем АТ (Dippers) за рахунок зниження частки хворих із найнесприятливішим (Night-pеakers) (χ²=24,8, р<0,05), 90,0% хворих досягли цільових рівнів середньодобового САТ і 86,7% - ДАТ (χ²=22,5 і χ²=7,9, р<0,05). Зменшується «навантаження» тиском артерій та органів-мішеней (і в подальшому ризик розвитку серцево-судинних катастроф) у вигляді зменшення індексу часу гіпертензії (p<0,01), середнього АТ (p<0,05), пульсового артеріального тиску (p<0,05), середньо-гемодинамічного тиску (p<0,05) і швидкості та величини ранкового підйомі АТ (p<0,05), покращується контрольованість АТ у вигляді зменшення варіабельності АТ (p<0,05). Результати проведеного дослідження можуть бути корисними для комплексного лікування даної когорти хворих шляхом впливу як на системне запалення, так і на показники АТ. Висновки. Блокування альдостерону у хворих на РА та РАГ сприяє зменшенню виразності системного запалення, що відображається зниженням рівнів ІЛ-6, СРБ, значення індексу DAS28-СРБ, збільшенням концентрації ІЛ-10. У хворих на РА та РАГ додавання спіронолактону до стандартної потрійної терапії посилює антигіпертензивний ефект та покращює профіль АТ. Для хворих на РА та РАГ характерним є зв’язок між ступенем запалення та профілем АТ: прогіпертензивний ефект кореспондує з прозапальними агентами, антигіпертензивна дія - з «протизапальним» ІЛ-10.

У статті було визначено статеві та вікові відмінності характеру добової регуляції АТ у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) ІІ стадії молодого та середнього віку. Із цією метою проведено комплексне обстеження 160 хворих на ГХ ІІ стадії у незалежності від ступеню. Усі хворі були розподілені за віком: хворі молодого віку (чоловіки та жінки по (n=40) віком від 18-44 років) та середнього віку (чоловіки та жінки по (n=40) віком від 45-60 років). Середній вік та частка пацієнтів молодого та середнього віку достовірно не відрізнялась. Верифікацію діагнозу ГХ проводили на підставі чинних критеріїв. Усім обстежуваним було проведено добове моніторування АТ за допомогою апарата «АВРМ-04» Meditech (Угорщина). Проведене обстеження показало, що у пацієнтів середнього віку реєстрували більш важчі порушення добової регуляції АТ та збільшення величини таких показників, як САТ доб.,САТ ден., Сер АТ доб., Сер АТ ден., ВСАТ доб. Та ВСАТ ніч згідно даних ДМАТ у порівнянні із пацієнтами молодого віку. Також у пацієнтів середнього віку визначали збільшення випадків реєстрації патологічного профілю “non-dipper”, визначених за динамікою САТ і ДАТ, і тенденцію до зменшення фізіологічного профілю “dipper”, визначених за динамікою САТ, передусім у осіб чоловічої статі. У осіб чоловічої статі у незалежності від віку, порівнюючи із жінками, реєстрували більш важчі порушення добової регуляції АТ, що стосувалось таких показників, як: САТ ден, Сер АТ ден, ВСАТ доб, ВСАТ ден, ВДАТ доб і тенденція до зростання випадків з профілем “non-dipper” i “night-pakers”, визначених за динамікою САТ. Найбільш переконливі гендерні відмінності в характері добової регуляції АТ зберігались в пацієнтів середнього віку.

<p>Метою дослідження було визначити особливості добового профілю артеріального тиску (аТ) в жінок, хворих на артеріальну гіпертензію, залежно від тяжкості перебігу клімактеричного синдрому. Обстежено 120 жінок з гіпертонічною хворобою у періоді постменопаузи від 1 до 5 років. Основну групу склали 90 пацієнток із проявами клімактеричного синдрому. За вираженням сомато-вегетативних симптомів за шкалою MRs хворих поділили на три групи: перша (0–5 балів); друга (6–8 балів) та третя (≥ 9 балів). Контрольну групу склали 30 жінок, хворих на гіпертонічну хворобу, в постменопаузі без ознак клімактеричного синдрому. Виконували добове моніторування аТ, дисперсійний аналіз (AnoVA) з апостеріорним аналізом. Виявлено, що середні показники систолічного аТ (саТ) і пульсового тиску та їх варіабельність за добу й у активному періоді не залежать від наявності клімактеричних розладів та їх тяжкості, діастолічний аТ (ДаТ) та середній аТ за добу та в активному періоді, саТ в активному періоді достовірно нижчі, ніж у жінок без клімактеричних розладів, проте збільшуються при тяжчому перебігу клімаксу. Найбільш виражені зміни стають у пасивному періоді. Виявлено достовірне зниження варіабельності ДаТ та середнього аТ за добу та в активному періоді, а у пасивному періоді – також зниження варіабельності саТ та пульсового аТ. систолічне навантаження тиском підвищується в активному періоді, діастолічне навантаження тиском знижується як за добу в цілому, так і в активному та пасивному періодах при патологічному перебігу клімаксу. Добовий індекс варіабельності аТ практично не змінювався при легкому та середньої тяжкості перебігу клімаксу та достовірно знижувався у хворих із тяжкими клімактеричними розладами</p>

У 25–90 % хворих на подагру виявляють метаболічний синдром (МС) і навпаки, у пацієнтів із МС значно підвищується ризик розвитку подагри та гіперурикемії (ГУ). Близько 40–50 % випадків МС поєднується з дефіцитом магнію. Комплексне лікування МС із додаванням магнієвмісних препаратів приводить до більш ефективної нормалізації ліпідного та глікемічного профілів, зниження артеріального тиску, профілактиці атеросклерозу.Мета дослідження – визначити поширеність МС та ЦД у пацієнтів із подагрою та можливість її корекції.Матеріали і методи. Обстежено 45 хворих на подагру, які стаціонарно лікувалися в ревматологічному відділенні КЗ ТОР “Тернопільська університетська лікарня”. Пацієнтів поділили на дві групи: перша група (n=23) отримувала стандартну гіпоурикемічну терапію алопуринолом, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та магнію оротату в добовій дозі 1500 мг. Пацієнти другої групи (n=22), група контролю, отримували тільки алопуринол та НПЗП.Результати досліджень та їх обговорення. Динамічне спостереження за основними клініко-лаборатоними параметрами свідчило, що пацієнти, які отримували в комплексній терапії магнію оротату, продемонстрували вірогідно кращі результати лікування, ніж група контролю.Висновок. Препарати магнію оротату можна рекомендувати при метаболічних порушеннях у комплексному лікуванні подагри.