Добірка наукової літератури з теми "Дифузійна область"

Точна та оперативна інформація про експлуатаційні характеристики ядерного реактора, джерелом якої є система внутрішньореакторного контролю, дає змогу оцінити рівень безпеки у процесі експлуатації енергоблоків АЕС. На цей час в Україні завершується розробка власного математичного забезпечення для системи внутрішньореакторного контролю ВВЕР-1000, що є однією із важливих умов реалізації програми диверсифікації ядерного палива. Науковий колектив ПрАТ «СНВО «Імпульс» розробив математичне забезпечення національного розрахункового комплексу на основі гібридного методу рішення системи двогрупових дифузійних рівнянь, що об’єднує в собі метод кінцевих різниць та нодальний метод. У статті наведено методологію рішення системи двогрупових дифузійних рівнянь гібридним методом для гексагональної геометрії. Наведено порівняння розрахунку, виконаного розробленим кодом на основі гібридного методу, з даними, зазначеними в бенчмарку AER-FCM101. Результати порівняння з бенчмарком свідчать про високу точність розробленого програмного забезпечення для розрахунку стаціонарного стану активної зони. Показано, що можна досягти відхилення від результатів бенчмарка приблизно 2-3 pcm для ефективного коефіцієнта розмноження. Найкраще узгодження з бенчмарком по енерговиділенню (для KV максимальне відхилення – 1,52 %, середньо-квадратичне відхилення – 0,531 %) досягається за 54 нодами на одну тепловидільну збірку в плані та за 24 однаковими за висотою шарами в аксіальному напрямку. Гібридний метод, для тієї самої розрахункової сітки, дає вищу точність ніж метод кінцевих різниць, особливо в областях з високою неоднорідністю розподілу нейтронів.

With prolonged transmission of an electric current through the semiconductor devices, in a particular p-i-n diodes, an electron-hole plasma of their active region is heated. This paper presents the theoretical studies results of the plasma heating effect by the Joule heat release in the p-i-n diode volume and the charge carriers recombination energy release on the plasma concentration distribution in the p-i-n diodes active region. The mathematical model is proposed for predicting the electron-hole plasma stationary concentration distribution and the temperature field in the i-region of the bulk p-i-n diodes in the form of a nonlinear boundary value problem in a given area for the equations system, which consist of the charge carrier current continuity equations, the Poisson and the thermal conductivity. It is shown that the differential equations of the model contain a small parameter in such a way that the Poisson equation is singularly perturbed and the heat conduction equation is regularly perturbed. An approximate solution of the problem posed is obtained in the form of the corresponding asymptotic series in powers of the small parameter. The asymptotic serieses, which describes the behavior of the plasma concentration and potential in the investigated region, containing near-boundary corrections to ensure the fulfillment of the boundary conditions. The terms of these series are found as a result of solving a sequence of boundary value problems, obtained as a result of splitting the original problem, for systems of linear differential equations. The boundary value problem for a nonlinear heat equation is reduced to a sequence of problems for the corresponding linear inhomogeneous equations. The process of refining solutions is iterative. The stabilization of the process is ensured by the existence of negative feedback in the system (as the temperature rises, the mobility of charge carriers decreases).

У статті наведено результати екологічного моніторингу ґрунту на прискладській території з забороненими та непридатними до використання хімічними засобами захисту рослин (ХЗЗР) с. Вишнівчик Тернопільської області. Метою дослідження було провести екологічний моніторинг стану ґрунту навколо складу як об’єкту захоронення заборонених та непридатних до використання ХЗЗР. Багато сховищ, де вони зберігаються, перебувають у незадовільному стані та загрожують довкіллю, є небезпечними для здоров'я населення. Умови, які не відповідають чинним стандартам зберігання, призводять до того, що токсичні залишки непридатних та невикористаних ХЗЗР потра-пляють у ѓрунт, водні джерел і повітря, в результаті чого виникає ризик отруєння людей і тварин. Окрему увагу в цій роботі необхідно приділити захороненню отрутохімікатів у с. Вишнівчик Теребо-влянського району Тернопільської області (територія ФГ «Денис К»). Могильник отрутохімікатів біля Вишнівчика існує вже понад 30 років. Побудований він 1978 року за тодішніми нормами. У кар’єр скидали як сипучі, так і рідкі хімікати. Проблему ускладнює й те, що у могильника немає вла-сника. Наразі невідомо, які саме отрутохімікати знаходяться в законсервованому могильнику. Якщо вірити супровідним документам, то лише дихлордифенілтрихлорметану (дуст) там накопичено близько 465 т, гексахлорану – понад 200 т, а також 7 т речовин, що містять ртуть і миш’як. За результатами агрохімічного обстеження ґрунт характеризується слабко кислою реакцією (тип ґру-нту ‒ чорнозем вилугуваний, грубопилуватий, легкосуглинковий, рН сольове = 5,9; гумус – 3,6 %). За рахунок вітрової та водної дифузій агрохімікатів (виявлено розсіяння забруднення до 30 м від скла-ду) біля складу вміст 2,4-Д-амінна сіль (0,35), симтриазин – 0,01–0,05 мг/кг, ГХЦГ – 0,02–0,14; ДДТ – 0,03–0,10; метафос – не виявлено, є у складі (0,19); хлорофос – не виявлено, є у складі (0,10) мг/кг. З ділянки складу на досліджувальній віддалі до 50 метрів істотно порушується продуктивність і стійкість екосистем, що негативно впливає на біогеохімічний колообіг речовин. Отже, незначний вміст залишків ХЗЗР біля складу с. Вишнівчик пояснюється тим, що ХЗЗР спочатку складувались у пристосованому приміщенні, проте з часом (склад створений 1978 року, контейнери протермінова-ні) шляхом міграції потрапляють у ґрунт за межі сховища.

During the last decade renal artery embolization (RAE) is used for preparation of patients with renal cell carcinoma (RCC) of large size or significant vascularization to surgical treatment. Currently there is no accurate method of prediction of intraoperative blood loss in patients with RCC after RAE, that may give possibility for more adequate pre- and postoperative patient management and to define the indications for re-embolization. Goal. The goal of the study was to evaluate the possibility of application of diffusion-weighted imaging (DWI) of MRI and of apparent diffusion coefficient (ADC) for the prediction of the estimated intraoperative blood loss (EIBL) during the open radical nephrectomy in patients with RCC and after RAE. Materials and methods. The study enrolled 33 patients (main group, 18 males and 15 females) with solid RCC according to clinical and radiologic data and with the indications to selective RAE with subsequent radical nephrectomy. Mean size of the tumor was 8.6±3.8 cm in greatest dimension. In all patients with RCC in the same day or day before RAE and 7 days after the RAE MRI with additional DWI sequence with b-value=0.800 was performed. Subsequent measuring of the ADC over the tumor region was done in all cases. ADC values of the normal renal parenchyma for control were achieved during the examination of 15 healthy volunteers. In all patients with RCC 7-8 days after the RAE open radical nephrectomy with simultaneous EIBL measurement was executed. Results. In patients with EIBL less than 500 ml and with no episodes of the hemotransfusions mean ADC value decreased by 18.4-31.9% in comparison with initial ADC value. As opposed to that in patients with EIBL more than 500 ml and in selected cases with hemotransfusions mean ADC value increased by 4.91-65.64% compared to baseline value. Analysis of the acquired data showed significant (р<0.05) difference in main group of patients in whom no hemotransfusions were required in post-op period (n=27, 81.82%) in mean ADC values before and after RAE (decrease by 20.25%): 1.63±0.31×10−3 mm2/s vs 1.30±0.19×10−3 mm2/s. In main group patients with hemotransfusions in post-op period this value increased by 28.83%: 1.63±0.31×10−3 mm2/s vs 2.10±0.47×10−3 mm2/s (р<0.05). Conclusions. In the result of our study strong direct relationship (correlation coefficient r=0,96) between the volume of EIBL during open radical nephrectomy and ADC values in patients with RCC after RAE was detected. Application of MRI and its imaging biomarkers may be valuable clinical instrument for the prediction of the EIBL volume during the open radical nephrectomy in patients with RCC after RAE and need of the hemotransfusion in post-op period. Key words: renal cell carcinoma, embolization, biomarker, nephrectomy, blood loss, MRI ДИФУЗІЙНО-ЗВАЖЕНА МРТ У ПЕРЕДБАЧЕННІ ІНТРАОПЕРАЦІЙНОЇ КРОВОВТРАТИ ПІД ЧАС НЕФРЕКТОМІЇ У ХВОРИХ ІЗ НИРКОВО-КЛІТИННИМ РАКОМ ПІСЛЯ ЕМБОЛІЗАЦІЇ НИРКОВОЇ АРТЕРІЇМицик Ю.О., Борис Ю.Б., Дутка І.Ю., Дац І.В., Мотринець Н.П., Кучер А.Р., Пасічник С.М., Борис Б.Ю., Мицик О.І., Мацькевич В.М. Впродовж останнього десятиріччя емболізація ниркової артерії (ЕНА) застосовується при підготовці до хірургічного лікування хворих із нирково-клітинним раком (НКР) значних розмірів та гіперваскуляризацією. На даний момент не існує методу який би з достатньою точністю дозволив прогнозувати інтраопераційну крововтрату у хворих з НКР після ЕНА, що в свою чергу б дало можливість оптимізувати підготовку до операції та післяопераційного періоду, визначати покази до повторної емболізації. Мета. Мета дослідження полягала у оцінці можливості застосування дифузійно-зважених зображень (ДЗЗ) МРТ та вимірюваного коефіцієнта дифузії (ВКД) для передбачення об’єму оціночної інтраопераційної крововтрати (ОІК) під час відкритої радикальної нефректомії у хворих з НКР та після ЕНА. Матеріали та методи. До основної групи ввійшло 33 хворих (18 чоловіків і 15 жінок) із солідним НКР за даними клінічних і променевих досліджень та із показами до селективної ЕНА і подальшої радикальної нефректомії. Середній розмір пухлини становив 8,6±3,8 см у найбільшому вимірі. Всім пацієнтам із НКР в той самий чи за 1 день перед селективною ЕНА та через 7 днів після ЕНА проводилась МРТ черевної порожнини, яка крім стандартних послідовностей додатково включала осьові ДЗЗ з б-показником = 0, 800 мм2/с з подальшим визначенням ВКД над ділянкою пухлини. Показники ВКД здорової ниркової паренхіми для контролю були отримано при МРТ обстеженні 15 здорових волонтерів без ниркової патології. Усім хворим із НКР через 7-8 днів після селективної ЕНА була виконана відкрита радикальна нефректомія під час якої проводили визначення ОІК. Результати. У пацієнтів, у яких ОІК не перевищувала 500 мл та не спостерігалось жодного епізоду гемотрансфузії середнє значення ВКД зменшувалось у порівнянні з вихідною середньою величиною ВКД на 18,4-31,9%. На противагу цьому, у хворих в яких ОІК перевищувала 500 мл і в окремих випадках проводились гемотрансфузії, середнє значення ВКД зростало у порівнянні із початковим значенням на 4,91-65,64%. Аналіз отриманих даних засвідчив, що у хворих основної групи після ЕНА, у яких не виникала потреба у гемотрансфузії в післяопераційному періоді (n=27, 81,82%) середнє значення ВКД статистично достовірно (р<0,05) відрізнялось від цього показника до емболізації і зменшувалось на 20,25% по відношенню до вихідного значення: 1,30±0,19×10−3 мм2/с проти 1,63±0,31×10−3 мм2/с. У хворих основної групи, яким в післяопераційному періоді проводилась гемотрансфузія (n=6, 18,18%) середнє значення ВКД після ЕНА навпаки зростало на 28,83% у порівнянні з початковою величиною і становило 2,10±0,47×10−3 мм2/с проти 1,63±0,31×10−3 мм2/с (р<0,05). Висновки. В результаті дослідження було встановлено існування сильного прямого взаємозв’язку (індекс кореляції r=0,96) між об’ємом ОІК під час відкритої радикальної нефректомії та значенням ВКД у хворих із НКР після селективної ЕНА. Застосування МРТ та її променевих біомаркерів ДЗЗ та ВКД може бути корисним клінічним інструментом для передбачення об’єму ОІК під час відкритої радикальної нефректомії у хворих з НКР після ЕНА та необхідності у гемотрансфузії в післяопераційному періоді.Ключові слова: нирково-клітинний рак, емболізація, біомаркер, нефректомія, крововтрата, магнітно-резонансна томографія ДИФФУЗИОННО-ВЗВЕШЕННАЯ МРТ ДЛЯ ПРОГНОЗИРОВАНИЯ ИНТРАОПЕРАЦИОННОЙ КРОВОПОТЕРИ ПРИ ВЫПОЛНЕНИИ НЕФРЕКТОМИИ У БОЛЬНЫХ С ПОЧЕЧНО-КЛЕТОЧНЫМ РАКОМ ПОСЛЕ СЕЛЕКТИВНОЙ ЭМБОЛИЗАЦИИ ПОЧЕЧНЫХ АРТЕРИЙМыцик Ю.О., Борис Ю.Б., Дутка И.Ю., Дац И.В., Мотринець Н.П., Кучер А.Р., Пасичник С.М., Борис Б.Ю., Мыцик О.И., Мацькевич В.М. На протяжении последнего десятилетия эмболизация почечной артерии (ЭПА) используется при подготовке к хирургическому лечению больных с почечно-клеточным раком (ПКР) значительных размеров и гиперваскуляризацией. На данный момент не существует метода, который бы с достаточной точностью разрешил бы прогнозировать интраоперационную кровопотерю у больных с ПКР после ЭПА, что б в свою очередь позволило бы оптимизировать подготовку к операции и послеоперационного периода, определять показания к повторной ємболизации. Цель. Целью исследования было оценка возможности использования диффузионно-взвешенных изображений (ДВИ) МРТ и измеряемого коэффициента диффузии (ИКД) для предвидения объема оценочной интраоперационной кровопотери (ОИК) во время открытой радикальной нефректомии у больных с ПКР и после ЭПА. Материалы и методы. В основную группу вошло 33 больных (18 мужчин и 15 женщин) с солидным ПКР по данным клинических и лучевых исследований и с показаниями к селективной ЭПА с последующей радикальной нефректомией. Средний размер опухоли составлял 8,6±3,8 в наибольшем измерении. Всем больным с ПКР в тот же или за 1 день до ЭПА, а также через 7 дней после нее проводили МРТ брюшной полости, которая кроме стандартных последовательностей включала осевые ДВИ с б-показателем=0, 800 мм2/с с дальнейшим определением ИКД над областью опухоли. Показатели ИКД здоровой почечной паренхимы для контроля были одержаны при МРТ обследовании 15 здоровых волонтеров без почечной патологии. Всем больным с ПКР через 7-8 дней после селективной ЭПА была проведена открытая радикальная нефректомия во время которой проводили измерение ОИК. Результаты. У пациентов, у которых ОИК не превышала 500 мл и не наблюдалось ни одного случая гемотрансфузии среднее значение ИКД уменьшалось по сравнению с исходной величиной на 18,4-31,9%. В противоположность этому, у больных, у которых ОИК превышала 500 мл и в отдельных случаях проводилась гемотрансфузия, среднее значение ИКД увеличивалось в сравнении с начальной величиной на 4,91-65,64%. Анализ полученных данных показал, что у больных основной группы после ЄПА, у которых не возникало необходимости в гемотрансфузии в послеоперационном периоде (n=27, 81,82%) среднее значение ИКД статистически достоверно (р<0,05) отличалось от этого показателя до эмболизации и уменьшалось на 20,25% по отношению к исходному значению: 1,30±0,19×10−3 мм2/с против 1,63±0,31×10−3 мм2/с. У больных основной группы, которым в послеоперационном периоде проводилась гемотрансфузия (n=6, 18,18%), среднее значение ИКД после ЭПА наоборот вырастало в сравнении с начальной величиной и составляло 2,10±0,47×10−3 мм2/с против 1,63±0,31×10−3 мм2/с (р<0,05). Выводы. В результате исследования было установлено присутствие сильной прямой взаимосвязи (индекс корреляции r=0,96) между объемом ОИК и значением ИКД во время открытой радикальной нефректомии у больных с ПКР после селективной ЭПА. Использование МРТ и ее лучевых биомаркеров ДВИ и ИКД может быть полезным клиническим инструментом для предвидения объема ОИК во время открытой радикальной нефректомии у больных с ПКР после ЭПА и необходимости в гемотрансфузии в послеоперационном периоде. Ключевые слова: почечно-клеточный рак, эмболизация, биомаркер, кровопотеря, нефрэктомия, магнитно-резонансная томография

Мета роботи: оцінка бактеріального спектра та ефективності призначення антибактеріальної терапії у хворих з синдромом діабетичної стопи.Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 269 хворих (148 (55,01%) чоловіків і 121 (44,09%) жінок), які перебували на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні з остеомієлітним центром на базі Волинського обласного госпіталю ветеранів війни з приводу гнійно-некротичних ускладнень СДС. Всі обстежені пацієнти попередньо проходили лікування в хірургічних стаціонарах області з приводу гнійно-некротичних процесів СДС, яким проводили емпіричну антибіотикотерапію тривалістю до 10 днів. Нейропатичну форму СДС встановлено у 84 (31,2 %) пацієнтів, змішану – 148 (55,01 %), ішемічну – 37 (13,7 %). Поширеність гнійно-некротичного процесу у хворих з СДС, відповідно до класифікації Wagner: I ступінь – 20 (7,4 %), II ступінь – 92 (34,2 %), III ступінь – 70 (26 %), IV ступінь – 65 (24,2 %), V ступінь – 22 (8,2 %). Комплекс бактеріологічних досліджень полягав у дослідженні ранового ексудату з ідентифікацією мікрофлори гнійно- некротичного вогнища й оцінкою її чутливості до антибіотиків та цитологічному дослідженні мазків-відбитків з ранової поверхні. Ідентифікацію збудників інфекційного процесу здійснювали методом посівів на відповідні живильні середовища, а чутливість до антибіотиків визначали диско-дифузійним методом.Результати досліджень та їх обговорення. Мікробний пейзаж гнійно-некротичних вогнищ у хворих із ЦД мав переважно полівалентний характер у 54,6 % випадків, а монокультуру у 45,4% пацієнтів. Найбільшу кількість мікробних асоціацій, що висівалися з первинного гнійного осередку, склали аеробні асоціації – 54,6 %. Аеробно-анаеробні асоціації висівалися в поодиноких випадках, а висівання анаеробних асоціацій не спостерігали. Основним представником змішаної аеробної інфекції був Staphylococcus aureus. Найчастіше Staphylococcus aureus висівався разом з грампозитивними паличками – Entero­coccus faecalis, Corynebacterium xerosis та Staphilococcus epidermidis. Найбільше клінічне значення з групи неферментуючих мікроорганізмів у складі аеробних асоціацій має Pseudomonas aeruginosa. Результати дослідження чутливості мікроорганізмів при госпіталізації свідчать про високу стійкість мікрофлори до антибіотиків I–II поколінь групи пеніцилінів, цефалоспоринів. Антибіотиками резерву залишаються препарати групи карбапенемів, оксазолідінонів, глікопептидів.

Робота присвячена аналізу стійкості до 16 антибіотиків, що визначалася диско-дифузійним методом, штамів Staphylococcus aureus, виділених від хворих на хронічний тонзиліт, що проживають у Недригайлівському районі Сумської області. Виявилося, що 44% штамів, досліджених на чутливість ампіциліну є стійкими до нього, до лінкоміцину — 27% штамів. Стійкість до інших випробуваних антибіотиків знаходиться у межах 5-20%. До меропенему, цефепіму, цефтазидиму, амікацину стійкі штами відсутні.
The work is devoted to the analysis of resistance to 16 antibiotics, determined by the disk-diffusion test, strains of Staphylococcus aureus isolated from patients with chronic tonsillitis living in Nedrigailiv district of Sumy region. It turned out that 44% of the strains tested for sensitivity of ampicillin are resistant to it, to lincomycin - 27% of strains. Resistance to other tested antibiotics is in the range of 5-20%. There are no resistant strains to meropenem, cefepime, ceftazidime, amikacin.