Статті в журналах з теми "Дифтонги"

The article is devoted to the genesis of diphthongs and their functioning within the word of the Middle High German (MHG) period of German language development.The aim of the given article is to study the origin, development and functioning of diphthongs on the material of MHG work “Imperial Chronicle” (“Der Kaiserchronik”).Methods. The main method of research is comparative-historical, which enabled tracing the dynamics of the formation and functioning of German diphthongs. The use of the probabilistic-statistical method contributed to obtaining data on the frequency of diphthongs in the experiment. The descriptive method was used to systematize and classify diphthongs, to describe their phonetic and lexical-grammatical features at this stage of German language development.Results. The results of the study allowed to establish the main functions of diphthongs and showed a direct correlation between the time of origin of diphthongs and the frequency of their implementation in the text. From the grammatical perspective MHG diphthongs were grouped on the principle of alternation in root morphemes, while performing the grammatical function of these word forms, which enabled distinguishing a group of “ablaut diphthongs”; from the lexical perspective MHG diphthongs were grouped into “meaningful homonymous diphthongs”. It was also found that the largest number of MHG diphthongs fall in the middle of the word: anlaut – 35 lexical units (0.8%), inlay – 390 lexical units (0.87%), auslaut – 25 lexical units (0.5%), and MHG auslaut indicators decrease, because during changes in the grammatical structure of words its inventory root morpheme becomes more significant, where the main phonetic and grammatical processes take place. Significant reduction in the implementation of diphthongs at the end of MHG words is the result of constant articulatory attenuation of sounds, which leads to the reduction of vowels, and in some cases to their complete disappearance or contraction.Conclusions. Diphthongs were living and specific linguistic phenomena in prehistoric times. MHG diphthongs were carriers of meaning, while performing phonetic and grammatical functions. The study indicates the presence of a correlation between the time of origin of diphthongs and their implementation in language (speech).Key words: ablaut, diachrony, dialect, correlation, morpheme, phoneme. Стаття присвячена ґенезі дифтонгів та їх функціонуванню в межах слова середньоверхньонімецького (свн.) періоду розвитку німецької мови.Мета. Метою запропонованої статті є дослідження зародження, розвитку та функціонування дифтонгів на матеріалі свн. твору «Хроніка імператорів» («Der Kaiserchronik»).Методи. Основним методом дослідження є порівняльно-історичний, що надав можливість простежити динаміку становлення і функціонування німецьких дифтонгів. Використання ймовірнісно-статистичного методу посприяло отриманню даних про частоту реалізації дифтонгів у проведеному експерименті. Дескриптивний метод використовувався для систематизації та кла-сифікації дифтонгів, опису їхніх фонетичних та лексико-граматичних особливостей на даному етапі розвитку німецької мови.Результати. Результатидослідження дозволили встановити основні функції дифтонгів і показали пряму кореляцію між часом зародження дифтонгів та частотою їхньої реалізації в тексті. З граматичного ракурсу свн. дифтонги були угруповані за принципом чергування в кореневих морфемах, виконуючи при цьому граматичну функцію цих словоформ, що уможливило виділити групу «аблаутних дифтонгів»; з лексичного ракурсу свн. дифтонги були об’єднані в групу «змістовні дифтонги-омоніми». Виявлено також, що найбільша кількість свн. дифтонгів припадає на середину слова: анлаут – 35 л. о. (0,8%), інлаут – 390 л. о. (0,87%), ауслаут – 25 л. о. (0,5%), а свн. ауслаутні показники зменшуються, оскільки під час змін у граматичній структурі слів більш вагомою стає його інвентарна коренева морфема, де відбуваються основні фонетичні та граматичні процеси. Значне зменшення реалізації дифтонгів у кінці свн. слова є результатом постійного артикуляторного послаблення звуків, яке призводить до редукції голосних, а в деяких випадках – до повного їх зникнення або стяжіння.Висновки. Дифтонги були живими і специфічними мовними явищами ще у прагерманські часи. Свн. дифтонги були носія-ми значення, виконуючи при цьому фонетичні та граматичні функції. Проведене дослідження свідчить про наявність кореляції між часом зародження дифтонгів та їх реалізацією в мові (мовленні).Ключові слова: аблаут, діахронія, діалект, кореляція, морфема, фонема.

Статтю присвячено проблемі функціонування дифтонгів у північнопідляських говірках. Метою дослідження є опис діалектних явищ, які свідчать про специфіку континуації праслов’янських *ě, *е, *о у сучасних українських підляських говірках та є важливими для встановлення типології цих говірок. Основним джерелом вивчення слугують матеріали текстів пісень з Північного Підляшшя (Більського, Гайнівського та Сім’ятицького повітів Підляського воєводства), які записано на поч. ХХІ ст. Основний метод дослідження – діалектологічний опис фонетико-фонологічного рівня говірок. Результати аналізу мовних явищ окремих говірок представлено у порівнянні з матеріалами вибраних лінгвогеографічних та діалектографічних досліджень. Визначається також наукова достовірність текстів пісень як матеріалу діалектологічних досліджень.

Статья посвящена результатам исследования А. И. Моисеева 1975 г., дающим хорошую возможность оценить эффективность и научную состоятельность прецедентного метода слогоделения на достоверном и репрезентативном материале односложных лемм Малого академического словаря. Показывается различие фонетического и фонемического слога. Предлагается различать слоги в исконных, заимствованных и звукоподражательных словах. Дается классификация фонем и иерархия различительных признаков фонов, исчисление силлабем и слоготипов в русском фонемическом слоге. Обнаруживаются дифтонги еР, оР, еЛ, оЛ, встречающиеся под ударением и реализующие слоговой вариант сонантов. Определяется максимальный размер инициали фонемического слога (4 элемента) и финали (1 элемент) в исконных словах. Все «тяжелые» финали слога обнаруживаются в заимствованных словах. В исконных словах мнимые тяжелые финали являются инициалями слога с нулевым вокалом. Описывается «цементирующая» (по И. А. Бодуэну де Куртенэ) функция русского слога, состоящая в несовпадении границ слога и морфемы внутри слова и, напротив, в их совпадении на границах слов. Оказывается, что самим языком так называемый «постфикс» -ся трактуется как самостоятельное слово и самостоятельный член предложения, а отрицательные частицы не (в не-кто), ни (в ни-кто) и глагольные приставки на гласный – как самостоятельные (пусть и служебные) слова, так и не ставшие частью современного русского слова (сколько бы мы их ни писали слитно). Исключением из этого правила является архаичный суффиксальный стык глагола после степенных суффиксов: =ну, =и, =е, =а, свидетельствующий об архаичности и хорошей (с индоевропейских времен) сохранности структуры русского глагола. Итогом анализа является вывод, что исследования А. И. Моисеева наглядно демонстрируют научную несостоятельность прецедентного метода слогоделения.

Х1окху статья т1ехь оха теллина нохчийн литературни маттахь а, аьккхийн диалектехь а хандешнийн карарчу хенан кепаш кхоллалуш хьалхарчу мог1арера, юккъерчу айамера дифтонгаш ие, иē хийцаяларан башхаллаш. Къаьсттина т1е тидам бахийтина хандешнийн орамехь йолу ие, иē дифтонгаш карарчу хенан кеп кхоллалуш горгаяларна. Нохчийн маттахь а, аьккхийн диалектехь а карарчу хенан кепаш кхоллалуш кхочушхуьлуш йолу контактни а, регрессивно-дистанционни а ассимиляцин башхаллаш теллина статья т1ехь. Цул сов, г1алг1айн меттан цхьана дешдекъах лаьтташ долчу хандешнийн карарчу хенан кеп кхоллалуш кхочушхуьлуш йолу башхаллаш а къастийна. Балха т1ехь тидаме эцна аьккхийн диалектехь, нохчийн маттахь санна доцуш, хьалхарчу дешдекъера дифтонгаш ие, иē горгъяларал сов гатлуш а хилар. Ткъа хууш ма-хиллара, х1инцалерчу нохчийн литературни маттахь билгалъяьхна дифтонгаш горгло.

В статье говорится об особенностях, которые следует учитывать при преподавании английских и немецких соответственных гласных звуков для носителей чеченского языка, а также о преодолении типичных ошибок, допускаемых студентами-билингвами. Проблема актуальна, так как при изучении английских соответственных гласных звуков носители чеченского языка сталкиваются с трудностями в произношении схожих, на первый взгляд, гласных звуков, что приводит к сильному акценту. Данный анализ позволит, во-первых, выявить особенности обучения соответственных гласных монофтонгов и дифтонгов английского языка, а во-вторых, повысить эффективность обучения при осмыслении и усвоении явлений изучаемого языка. The article describes the features that should be taken into account when teaching English and German corresponding vowel sounds to native Chechen speakers, as well as overcoming typical mistakes made by bilingual students. The problem is relevant, since when learning English corresponding vowel sounds, native speakers of the Chechen language face difficulties in pronouncing similar, at first glance, vowel sounds. This analysis will allow, first, to identify the features of teaching the corresponding vowel monophthongs and diphthongs of the English language, and secondly, will be able to provide students with significant assistance in understanding and mastering the phenomena of the studied language.

Запропоновано критичний аналіз концепції Яна та Олександра Максимюків щодо статусу літературної мікромови, яку вони пробують створити на основі підляських говірок, поширених на північно-західній окраїні етнічної української території, що нині входить до складу Республіки Польща. Специфіка дослідження передбачає виконання таких завдань: визначення й осмислення аргументів на користь тези про окремішність так званого підляського говору, його належність до українського діалектного континууму чи до інших мов; з’ясування кодифікованих Яном Максимюком диференційних особливостей підляської літературної мікромови, зокрема розрізнення природних підляських лінгвальних явищ та штучних нововведень; порівняння прописаних особливостей підляської літературної мікромови з рисами інших українських говорів та літературним варіантом української мови. Дослідження було здійснено з використанням таких методів лінгвістичного аналізу: спостереження (з метою вирізнення ключових тез проаналізованої концепції), описового (задля характеристики мовних особливостей підляської літературної мікромови), порівняльного (зіставлення кодифікованих ознак новоствореної літературної мікромови з ознаками українських діалектів із метою встановлення їхньої спорідненості). Проведене дослідження дало змогу з’ясувати, що Ян та Олександр Максимюки створили варіант літературної мікромови на основі підляських говірок та кодифікували його у своїх публіцистичних есеях, розміщених на сайті Swoja.org, та в книзі Яна Максимюка «Čom ne po-swojomu?». Водночас вони заперечили наявність у підляському говорі північноукраїнської, зокрема західнополіської, основи. Автори концепції створили латинський варіант алфавіту, увівши специфічні графеми на позначення деяких фонем, зокрема дифтонгів. Ян Максимюк фрагментарно здійснив аналіз фонетичних та морфологічних особливостей підляських говірок у протиставленні до ознак сучасної української літературної мови. Автор не виконав повноцінного добору прикладів для ілюстрації історико-типологічних рис української мови, не взяв до уваги релевантних явищ багатьох інших українських діалектів, які свідчать про їхню спорідненість із підляськими говірками.