Статті в журналах з теми "Дисциплінарний статут"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Дисциплінарний статут.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Дисциплінарний статут".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Richter, V. "ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ В УКРАЇНІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА СУТНІСТЬ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 67–73. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.09.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено, що дисциплінарна відповідальність суддів за своєю адміністративною сутністю є внутрішньосудовим видом юридичної відповідальності, до якої притягується суддя у встановленому порядку в межах дисциплінарного провадження в разі неналежного виконання професійних обов’язків або порушення норм спеціального законодавства та внутрішньоетичних регламентованих вимог, в результаті чого до судді застосовується дисциплінарне стягнення як до суб’єкта дисциплінарного проступку. Наголошено, що особливий статус судді вимагає від нього не тільки особливого контролю за власною поведінкою, але й відповідних дій з боку держави, оскільки авторитет судової влади та його підтримка все ж таки є державною справою – судові рішення проголошуються ім’ям держави. Дисциплінарна відповідальність полягає в офіційному реагуванні на вчинення суддею дій, які компрометують його як судцю незалежно від того, вчинені вони в суді під час здійснення своїх повноважень чи поза судом. Зроблено висновок, що дисциплінарна відповідальність суддів за своєю адміністративною сутністю є внутрішньосудовим видом юридичною відповідальності, до якої притягується суддя в установленому порядку в межах дисциплінарного провадження в разі неналежного виконання професійних обов’язків або порушення норм спеціального законодавства та внутрішньоетичних регламентованих вимог, у результаті чого до судді застосовується дисциплінарне стягнення як до суб’єкта дисциплінарного проступку. Адміністративна природа дисциплінарної відповідальності суддів виявлена в таких чинниках: 1) підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності та види дисциплінарних стягнень є специфічними і чітко визначаються у спеціалізованому законі; 2) звернутися до уповноважених органів з приводу вчинення суддею дисциплінарного проступку має будь-яка особа; 3) притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюється в порядку дисциплінарного провадження уповноваженими органами суддівського врядування; 4) суддя є суб’єктом учинення дисциплінарного проступку.
2
Савела, Є. А., та А. С. Ярошенко. "ПИТАННЯ ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 181–85. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).345.
Повний текст джерелаАнотація:
Під час написання наукової статті було поставлено за мету проведення аналізу ґендерної проблематики в сучасному суспільстві, формування основних положень щодо вирішення питання ґендерної паритетності в органах Національної поліції України шляхом вивчення трудового законодавства України щодо становища жінки-поліцейської й окремих міжвідомчих нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України, аналізу статистичних даних на теперішній час. Так, у статті нами були розглянуті окремі аспекти актуальної проблеми в українському соціумі – ґендерного паритету. Зокрема, було детально проаналізовано питання наявності ґендерної дискримінації в органах Національної поліції України та правоохоронних органах загалом. Нами були визначені основні шляхи виникнення ґендерної стратифікації. Також у процесі написання наукової статті нами були розглянуті окремі положення Кодексу законів про працю України, що стосуються праці жінок, і проведений аналіз реального становища жінки в Національній поліції України, запропоновані шляхи усунення наявних і можливих проявів ґендерної дискримінації. У процесі нашого дослідження щодо окресленої проблематики нами зроблені ґрунтовні висновки, надані пропозиції щодо її вирішення. Так, зокрема, запропоновано внести зміни до Закону України «Про дисциплінарний статут Національної поліції» стосовно обов’язку керівника щодо підлеглих, а також доповнити зазначений Закон положенням «Про дисциплінарну відповідальність керівника за дії, пов’язані із проявами ґендерної нетерпимості та дискримінації за ознакою статі, а також обмеження прав жінок, пов’язаних з їхньою репродуктивною функцією». Запропоновано викласти статті Кодексу законів про працю України, що стосуються праці жінок, зокрема щодо жінок, які працюють на посадах у правоохоронних органах України, у новій редакції.
3
СТАРІКОВА, Галина. "ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЕТОСУ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 44 (20 травня 2022): 276–89. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – виявити основні етапи розвитку досліджень у галузі наукової аксіології та надати їх стислу характеристику. Методологічними засадами стали порівняльний метод, історико-генетичний підхід, який дозволяє виокремити певні історико-культурні особливості кожного етапу становлення вчення про аксіологічні складові у науковому пізнанні. Наукова новизна: Етос науки включає до себе не лише правила і норми суто морального характеру. До нього входять також правила і принципи суто професійної, наукової діяльності. Ці правила і принципи є головною складовою так званої дисциплінарної матриці, яку детально дослідив Т. Кун. Дисциплінарна матриця змінюється в залежності від етапу розвитку науки, тому ми вважаємо ефективним для розробки періодизації етосу науки спиратися на особливості дисциплінарних матриць на різних етапах розвитку науки. Перший етап – класична наука, нормативні правила якої сформулював Р. Мертон і які знайшли відображення у класичній дисциплінарній матриці Т. Куна. Особливістю наступного етапу є міждисциплінарність наукових досліджень, яку втілено у некласичній дисциплінарній матриці. Цей тип матриці характеризується рухливою стійкістю структури дисциплінарної матриці та мов міждисциплінарної комунікації. Сучасний період розвитку науки отримав назву постнекласичного (трансдисциплінарного) етапу. Норми етосу на цьому етапі набувають динамічного характеру, явно демонструючи залежність від цілей, поставлених тим чи іншим науковим співтовариством та від прийнятих ним внутрішніх норм. Висновки. Аналіз проблеми показав, що феномен дисциплінарної матриці є зручним і ефективним інструментом для дослідження аксіологічних характеристик наукової діяльності та розробки періодизації етапів розвитку наукового етосу науки. У дослідженні доведено наявність трьох значних етапів розвитку етосу науки: класичного, некласичного та постнекласичного, а також проаналізовано суттєві трансформації, які відбуваються в аксіологічній сфері наукової діяльності.
4
Фляжнікова, Я. "Особливості дисциплінарної відповідальності адвоката за порушення правил адвокатської етики". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 184–90. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2097.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особли-вості дисциплінарної відповідально-сті адвоката за порушення правил адвокатської етики, що є необхід-ною умовою отримання суспільного визнання й авторитету корпорації. Зазначається, що ці правила виро-блялися на основі дисциплінарних проваджень під час розгляду про-ступків адвокатів. Визначення та класифікація дисциплінарних про-ступків розглядається в широкому розумінні як завдання адвокат-ської етики, яка є кодексом правил особистої поведінки адвокатів під час здійснення своїх професійних обов’язків та інших правил поведінки.
Важливо зазначити, що чин-ний закон України «Про адвока-туру та адвокатську діяльність» у статті 34 містить перелік дис-циплінарних проступків, які є під-ставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Цей перелік хоча і не є вичерпним, проте створює загальну картину тих порушень з боку адвоката, які тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність.
Досліджено окремі ситуації та принципи притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за порушення правил адвокатської етики. Причому визначено, що чин-ний закон України «Про адвока-туру та адвокатську діяльність» недостатньою мірою захищає права особи від несумлінних адво-катів, оскільки ним передбачено можливість повторно отримати статус адвоката тим, хто був його позбавлений.
Необхідно вказати, що україн-ська правова спільнота проявила свідомість та небайдужість до про-блем дисциплінарної відповідально-сті адвоката. У своїй повсякден-ній діяльності асоціація правників України втілює принципові новації, необхідні для радикального онов-лення інституту дисциплінарної відповідальності й усієї адвокатури зокрема. Адже її мета – вдоскона-лити правовий механізм та порядок застосування дисциплінарної відповідальності в Україні. Авто-ром визначено, що стан сучасної адвокатури потребує невідклад-ного законодавчого оновлення.
Пропонується створити нала-годжений механізм дисциплінар-ної відповідальності адвоката за порушення Правил адвокатської етики у найбільш захищений для адвоката спосіб. Оскільки на прак-тиці прослідковуються переважно латентні, а періодично й відкриті випадки правового нігілізму, тому радикально необхідно врятувати професійну культуру і справжню адвокатську етику.
5
Панов, В. В. "ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ДИСЦИПЛІНАРНИХ СТЯГНЕНЬ ДО ДЕТЕКТИВІВ НАЦІОНАЛЬНОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО БЮРО УКРАЇНИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 288–97. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.32.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що обрання Україною курсу євроінтеграції зумовлює ініціювання зі сторони останньої перегляду зако- нодавчої регламентації роботи правоохоронних органів, вдосконаленню їх діяльності та підвищення рівня довіри. Становлення ефективної, незаан- гажованої та прозорої силової структури, покликаної боротися з корупцій- ною складовою, є однією із важливих державних цілей реформування, оскіль- ки ефективне функціонування державних органів, зокрема, та держави, у цілому, можливе лише при наявності високоефективних некорумпованих державних органів та відсутності неправової особистої матеріальної за- цікавленості посадових осіб. Метою статті є проведення аналізу порядку застосування дисциплінарного стягнення відносно детективів Національ- ного бюро та визначення сутності цього виду стягнення. Стаття при- свячена визначенню порядку застосування дисциплінарних стягнень до детективів НАБУ. Визначено, що дисциплінарним стягненням, яке застосо- вується до детектива Національного бюро можна визначити захід право- вого впливу, як міра покарання за скоєння проступку детективами бюро, з метою виховання свідомо-якісного ставлення до службових обов’язків та результату своєї діяльності, неухильного дотримання службової дисциплі- ни. Зроблено висновок, що метою застосування дисциплінарних стягнень до детективів НАБУ є цілеспрямований виховний вплив на детективів На- ціонального бюро, які скоїли дисциплінарний проступок, з метою зміцнен- ня відповідальності та дотримання службової дисципліни, попередження вчинення проступків у майбутньому. Зроблено висновок, що дисциплінар- не стягнення, яке застосовується до детектива Національного бюро – це захід правового впливу, як міра покарання за скоєння проступку детекти- вами бюро, з метою виховання свідомо-якісного ставлення до службових обов’язків та результату своєї діяльності, неухильного дотримання служ- бової дисципліни. Відповідно його метою є цілеспрямований виховний вплив на детективів Національного бюро, які скоїли дисциплінарний проступок, з метою зміцнення відповідальності та дотримання службової дисципліни, попередження вчинення проступків у майбутньому.
6
Мух, К. Б. "ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, № 10 (18 листопада 2021): 89–96. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-12.
Повний текст джерелаАнотація:
Дисциплінарна відповідальність працівників поліції розвивається динамічно, але досить безсистемно, що не дозволяє в належній мірі використовувати потенціал даного виду юридичної від- повідальності як важливого засобу підтримки службової дисципліни в апараті державних органів, створення адміністративно-правових засобів попередження та припинення правопорушень як пра- цівників, так і роботодавців, забезпечення прав і законних інтересів працівників Національної поліції тощо. Аналіз чинного законодавства України дозволяє зробити висновок, що існуюча модель дисциплінар- ної відповідальності поліцейських знаходиться під сильним впливом трудового права з притаманною йому диспозитивністю, що суперечить адміністративно-правовій концепції побудови дисциплінар- ного законодавства і передбачає широке застосування методу імперативного регулювання державно- службових відносин. Це, на наш погляд, і зумовлює вкрай низький ефект від застосування до поліцей- ських заходів дисциплінарної відповідальності та не дозволяє забезпечити належний рівень виконання дисципліни в державному апараті. На відміну від інших видів юридичної відповідальності, де санкція за вчинене правопорушення є невідворотною, вирішення питання про невідворотність покарання за вчинення дисциплінарного про- ступку знаходиться у відомстві посадової особи, наділеної дисциплінарно-юрисдикційними повнова- женнями. При цьому, як показують дані правозастосовної практики, надане йому «право-обов’язок» застосувати дисциплінарне стягнення часто залишається нереалізованим. У статті ставиться завдання розглянути та проаналізувати поняття, зміст та сутність дис- циплінарної відповідальності поліцейського, а також визначити її функції, за допомогою яких здій- снюється правомірний характер виконання заходів покарання за вчинення проступку працівником. Висновки цієї статті дозволять у найбільшій мірі розібратися в понятійному апараті дисциплінарної відповідальності саме такого специфічного суб’єкту трудових правовідносин, як працівники Націо- нальної поліції України.
7
ХОТИНСЬКА-НОР, ОКСАНА. "Дисциплінарна відповідальність vs незалежність судді: у пошуках балансу". Право України, № 2018/03 (2018): 110. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-110.
Повний текст джерелаАнотація:
Однією з фундаментальних гарантій справедливого судового розгляду, а отже, важливою гарантією верховенства права, є незалежність суддів, що забезпечується завдяки низці законодавчо встановлених приписів. Механізм реалізанцепту незалежності суддів є складноструктурованим, передбачає сукупність елементів, що є різними за своїм змістом і характером. Чільне місце у ньому посідає спеціальний порядок притягнення суддів до відповідальності. Проте показники у цій сфері відображають не лише рівень суддівської незалежності в державі, а й ефективність функціонування судової влади, рівень суспільної довіри до неї. Остання вимагає наявності розумного балансу між незалежністю та підзвітністю представників суддівського корпусу, формою виразу якої є їхня юридична, зокрема, дисциплінарна відповідальність. Оновлення законодавства у сфері судової влади засвідчило зміну підходів у питанні притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Оскільки дисциплінарна відповідальність суддів завжди балансує із забезпеченням їхньої незалежності, гостро постає проблема наявності належних пересторог перетворення її на засіб тиску. Мета статті полягає у тому, аби на основі системного аналізу положень чинного законодавства з’ясувати питання, чи на сучасному етапі судової реформи досягнуто балансу у сфері забезпечення незалежності суддів і притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Встановлено, що порівняно з попередніми періодами судової реформи, нинішній відрізняється “суворістю” запроваджених змін у сфері нормативного регулювання притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, логіко-структурний і системний методи аналізу окремих положень чинного Закону України “Про судоустрій і статус суддів” дали змогу дійти висновку про невичерпність підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, а також, що більшість із них передбачають можливість застосування найсуворішого виду дисциплінарного стягнення – подання про звільнення судді з посади. У процесі дослідження класифіковано дисциплінарні стягнення: 1) за структурою: прості і складні; 2) за ступенем впливу на можливість здійснювати повноваження судді: такі, що не впливають на здійснення суддею правосуддя, та такі, що спричиняють наслідки, які позбавлять суддю можливості здійснювати правосуддя. Окремо увагу звернуто на такий вид дисциплінарного стягнення, як подання про переведення судді до суду нижчого рівня, існування якого, на думку автора, суперечить положенням про єдиний статус судді. Запроваджена в Україні модель дисциплінарної відповідальності суддів містить у собі високі ризики загрози їх незалежності. Тому пошук необхідного у цій сфері балансу триває.
8
Кандуєв, Д. "Історичні аспекти розмежування дисциплінарної та адміністративної відповідальності військовослужбовців на території сучасної України". Юридичний вісник, № 4 (30 жовтня 2020): 38–43. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1969.
Повний текст джерелаАнотація:
Сфера юридичної відповідальності взагалі та відповідальності військовослужбовців зокрема завжди привертала увагу науковців та військових, які зацікавлені й небайдужі до воєнної проблематики. Адже зазначена сфера є досить важливою не лише у військовій галузі, а й в адміністративно-правовій.
Стаття присвячена встановленню історичних витоків до розмежування адміністративної та дисциплінарної відповідальності військовослужбовців. У ході наукового дослідження було встановлено, що перші зачатки виокремлення відповідальності за свої проступки в окремий особливий вид відповідальності спостерігався ще у козаків, які на час війни «переходили» під владу кошового отамана. За часів царської Росії відповідальність військових трансформувалась в адміністративну на загальних умовах, а вже з приходом радянської влади набула більш сучасного виду та була поділена на дисциплінарну та адміністративну (наприклад, порушення громадського порядку не під час несення служби). Згодом дані положення було закріплено в Дисциплінарних статутах 1940 року, 1960 та 1975 років, в яких говорилося про те, що військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за порушення військової дисципліни і громадського порядку без будь-яких обмежень. Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році адміністративна відповідальність для військовослужбовців була розширена: знято заборону застосування адміністративного штрафу і розширено перелік адміністративних правопорушень, за вчинення яких військовослужбовці можуть нести адміністративну відповідальність на загальних підставах.
9
Максимович, А. М. "ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ КОМІСІЇ ДЕРЖАВНОГО БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 84–90. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.178.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зроблено спробу з’ясувати особливості адміністративно-правового статусу Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування. Обґрунтовано, що необхідність дослідження особливостей адміністративно-правового статусу Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування викликана також тим, що така категорія відображає специфіку організації та діяльності Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування особливо в контексті посилення її ролі у застосуванні дисциплінарних стягнень до працівників Державного бюро розслідування. У сучасній адміністративно-правовій науці тематика дослідження функціонування Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування належить до малорозроблених та невизначених. Тому усвідомлення теоретичних і практичних аспектів адміністративно-правового статусу Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування зумовлює потребу у проведенні спеціалізованих наукових досліджень у цій сфері. Наведено визначення поняття «адміністративно-правовий статус Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування», запропоновано виокремлювати структурні елементи у складі такого статусу, охарактеризовано їх зміст. Визначено, що під адміністративно-правовим статусом Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування слід розуміти правове положення осіб у складі Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування, що визначається за допомогою закріплення у чинному адміністративному законодавстві мети її утворення та організації діяльності, завдань, функцій, компетенції та відповідальності, що дозволяє їй бути повноцінним учасником адміністративно-правових, у тому числі і службових відносин. Основними структурними елементами адміністративно-правового статусу Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування є: мета її утворення; завдання, функції, компетенція та юридична відповідальність. Істотною рисою названих структурних елементів адміністративно-правового статусу Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідування є урегульованість спеціальними нормами адміністративного права, їх самостійність (кожен з них має власне призначення), відносна стабільність у часі, взаємозв’язок і взаємозалежність один від одного.
10
Владишевська, В. "Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури як суб’єкт доступу до професії адвоката". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 38–43. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.933.
Повний текст джерелаАнотація:
Конституція України закріплює право кожного на професійну правничу допомогу, делегуючи цю функцію інституту адвокатури. Для формування високоморальних та професійних представників адвокатської спільноти має суттєве значення забезпечення законності, прозорості, відкритості, рівності усіма суб’єктами та на всіх етапах доступу до адвокатської діяльності. Автором здійснено порівняльно-правове дослідження правового статусу учасників процедури набуття статусу адвоката, які наділені відповідним комплексом прав, обов’язків та повноважень щодо забезпечення та реалізації права на доступ до професії адвоката в Україні та в країнах пострадянського простору. Одним із органів адвокатського самоврядування, який безпосередньо бере участь у формуванні кадрового складу адвокатури, є кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури. Таким чином, статтю присвячено комплексному дослідженню питання місця і ролі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у світлі набуття права на заняття адвокатською діяльністю. Проаналізовано чинне законодавство в частині доступу до професії адвоката, порядку організації, складення та оцінювання кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні. Метою статті є комплексне дослідження місця й ролі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, як суб’єкта доступу до адвоатської діяльності в Україні та аналогічних органів адвокатського самоврядування країн пострадянського простору, серед яких: Азербайджанська Республіка, Російська Федерація. На основі вивчення зарубіжного досвіду автором надано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність щодо порядку допуску до складення кваліфікаційного іспиту, складення цього іспиту та оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю.
11
Карпушова, О. "Притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в Україні". Юридичний вісник, № 3 (6 жовтня 2020): 111–17. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1929.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена узагальнен-ню актуальної наукової думки про особливості притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в Україні. Автором встановлюється сутність дисциплінарної відпові-дальності суддів в Україні та з’я-совуються особливості правового регулювання кадрової процедури притягнення суддів до дисциплі-нарної відповідальності. Особлива увага приділяється дискусійності нормативних і фактичних підстав притягнення суддів до дисциплі-нарної відповідальності. Наголошується на тому, що відсутність належної юридичної визначеності у питанні складу дисциплінарного проступку суддів призводить до того, що це питан-ня стає предметом надто широ-кого тлумачення нормативної та ненормативної поведінки суддів, що може шкодити стану незалеж-ності трудової діяльності судді. З’ясовано, що скасування або зміна судового рішення не мають наслідком дисциплінарну відпові-дальність судді, який брав участь в його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного пору-шення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків. Зроблено висновок, що нині в Україні вдало сформовано право-вий режим притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Попри це відповідний правовий режим не позбавлений низки недо-ліків, які шкодять праву працівни-ка не бути безпідставно притягну-тим до юридичної відповідальності. Це питання актуалізується тим, що натепер має місце певна дис-кусійність нормативних і фактич-них підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, відсутність належної юридичної визначеності у питанні складу дисциплінарного проступку суддів призводить до того, що це питання стає предметом надто широкого тлумачення нормативної та ненормативної поведінки суддів, що може шкодити стану незалеж-ності трудової діяльності судді. Саме тому у процесі поточної судово-правової реформи законо-давцю доцільно уточнити норма-тивну підставу, на основі якої суд-дя притягується до дисциплінарної відповідальності, а також окрес-лити нормативні застереження щодо: 1) меж тлумачення дисци-плінованої та недисциплінованої поведінки суддів в Україні; 2) рів-ня ненормативності, констатація якого дозволяє дійти думки про факт дисциплінарного проступку.
12
Поклонська, О. Ю., та М. І. Мамчур. "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ НОРМ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (23 березня 2020): 3–7. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).347.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриваються особливості застосування заходів юридичної відповідальності та її різновиди за порушення норм земельного законодавства. Звертається увага на невідповідність положень різних галузей права, проаналізовано чинне законодавство та охарактеризовано особливості адміністративної, кримінальної та цивільної відповідальності за порушення норм земельного законодавства.
Особливість цієї теми полягає в тому, що відповідальність можна охарактеризувати з різноманітних сторін, а також описуються її особливості в кожній галузі права.
Визначено сутність та характерні особливості притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності у сфері земельних відносин. За результатами дослідження було виявлено, що адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства відрізняється власною нормативною підставою у вигляді правових норм, закріплених у статтях Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших нормативно-правових актах, а також особливим порядком притягнення та накладення адміністративних стягнень.
Розглянуто сучасний стан правового забезпечення кримінальної відповідальності у сфері земельних відносин в Україні. Проаналізовано зміст основних нормативно-правових актів, що стосуються питань регулювання відповідальності за правопорушення у сфері земельних відносин. Також було розглянуто дисциплінарну відповідальність, яка характеризується тим, що до осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, винних у вчиненні дисциплінарних проступків земельно-правового характеру, застосовуються заходи особистого впливу у вигляді накладення дисциплінарних стягнень.
У статті розкриваються норми цивільно-правової відповідальності. Зазначено, що вона застосовується за земельні правопорушення, які характеризуються збитками, наприклад, за використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, тому норми земельного законодавства тісно пов’язані із нормами цивільного законодавства, а тому такий вид відповідальності потребує окремої уваги та ретельного аналізу. Таким чином, юридична відповідальність постає необхідною правовою гарантією законності у сфері земельних відносин.
13
Костюченко, Олена Євгенівна. "РОЛЬ ЛОКАЛЬНИХ АКТІВ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ В УКРАЇНІ". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 78–87. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню ролі локальних актів у забезпеченні академічної добро- чесності в Україні. Аналізуються відповідні норми чинного законодавства та підходи до визначення змісту локальних актів закладів вищої освіти і наукових установ. Обґрунтову- ється, що в регулюванні питань академічної доброчесності необхідно чітко усвідомлювати, що її забезпечення може мати марально-етичний аспект та правовий. Це виступає основою для диференціації змісту локальних актів щодо забезпечення академічної доброчесності. Обстоюється думка, що локальні акти щодо академічної доброчесності повинні істотно від- різнятися за змістом тоді, коли йдеться про морально-етичні норми і коли локальний акт передбачає притягнення суб’єктів до академічної відповідальності в юридичному розумін- ні. Стверджується, що головне призначення локальних нормативних актів у забезпеченні академічної доброчесності полягає у використанні їхніх нормативних властивостей під час застосування до порушників академічної доброчесності дисциплінарних стягнень та заходів громадського впливу. Локальні акти під час декларування принципів та правил поведінки не можуть виходити за межі законодавства. У статті обґрунтовується відповідь на два головні питання в досліджуваній проблематиці. По-перше, щодо можливості застосування локально- го акта з метою забезпечення академічної доброчесності є підстави стверджувати, що саме локальне регулювання здатне забезпечити деталізацію умов реалізації дисциплінарної полі- тики з урахуванням специфіки освітньої, наукової (творчої) діяльності. По-друге, щодо зміс- ту локального акта, наприклад Кодексу академічної доброчесності, варто передусім зважати на те, що він не повинен виходити за межі нормативної реґламентації порядку застосування до суб’єктів юридичних санкцій за порушення академічної доброчесності.
14
Ганцян, Р. "Дисциплінарний статус історії сучасності у Британії у першій половині ХХ ст." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 1 (114) (2013): 17–18.
Знайти повний текст джерела
15
Іванищук, А. А. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОМІЧНИКА СУДДІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 15 (3 червня 2019): 328–33. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v15i0.390.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті доведено, що адміністративно-правовий статус помічника судді - це сукупність його правосуб'єктності, професійних завдань, зобов'язань і прав щодо допомоги судді в підготовці судових справ до розгляду, виконання інших законних доручень судді та керівника апарату суду в поєднанні з професійними обмеженнями та спеціальною дисциплінарною відповідальністю як державного службовця.
The article proved that the administrative status of assistant judge is a collection of his personality, professional goals, commitments and rights. Competence of assistant judge is to assist judges in preparing cases for court proceedings to perform other legal orders of the head judge and court staff, combined with professional limitations and special disciplinary responsibility as a public servant.
16
Панова, Н. С. "ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ ЯК ІНСТИТУТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (30 жовтня 2019): 342–53. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.428.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено визначенню галузево'! приналежності дисциплінарно'! відповідальності державного службовця. Особливу увагу приділено аналізу наукових напрацювань із питань дисциплінарно!' відповідальності державного службовця, стану її правового регулювання, співвідношенню дисциплінарно!' відповідальності за трудовим та адміністративним правом.
17
Пшонка, А. В. "Деякі особливості правового статусу та дисциплінарної відповідальності прокурора". Проблеми законності, Вип. 78 (2006): 181–87.
Знайти повний текст джерела
18
Козюбра, М. І. "Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права)". Проблеми філософії права 1 (2003): 37–41.
Знайти повний текст джерела
19
Піліпєц, Славомір. "ПРОФЕСІЙНЕ САМОВРЯДУВАННЯ МЕДІАТОРІВ: МІЖ СОЦІАЛЬНОЮ ПОТРЕБОЮ ТА ЮРИДИЧНОЮ МОЖЛИВІСТЮ ІСНУВАННЯ". Історико-правовий часопис 17, № 2 (30 березня 2022): 120–26. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/17.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання функціонування та професіоналізації професії медіатора натепер є однією з найважливіших правових та соціальних проблем. Однією із правових проблем є створення Національного реєстру медіаторів. Нині триває робота над проєктом Мін’юсту «Сприяння альтернативним методам вирішення спорів шляхом підвищення компетенції медіаторів, створення Національного реєстру медіаторів (КРМ) та інформаційної діяльності». У Польщі національний реєстр медіаторів має бути створений не пізніше середини 2023 року. Але що цікаво, у публічному просторі не обговорюється можливість створення професійного самоврядування медіаторів. Таке самоврядування могло б мати форму, наприклад, юридичного самоврядування (юрисконсульти, адвокати). З іншого боку, професійне самоврядування медіаторів було б незалежним від політичної влади, оскільки відповідно до статті 17 Конституції Республіки Польща, було б створено статутом, представляло б осіб, які займаються професією посередника як професією суспільної довіри, і, головне, саме самоврядування, а не міністр, здійснювало б нагляд, належне виконання професії в межах суспільних інтересів та для їх захисту. Варто констатувати, що саме професійне самоврядування може мати 1) правову, 2) економічну, 3) організаційну позицію, що дозволяє обстоювати основи професії медіатора та гарантувати право на медіацію. Законодавче регулювання професії медіатора – національний реєстр медіаторів, тобто уніфікація правил кваліфікації та професійної компетенції медіаторів, може підвищити довіру до медіаційної інституції як до одного з найважливіших методів альтернативного вирішення спорів. Турбота про самоврядування була б пов’язана із професіоналізмом професії медіатора і поширювалася б на дисциплінарну відповідальність медіатора перед компетентним органом самоврядування (дисциплінарним судом) за його неетичні дії.
20
Біла-Кисельова, А. "«ENGEL’S CRITERIA» У ПРАКТИЦІ ЄСПЛ". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2022): 177–82. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2281.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню критеріїв Енгеля в практиці ЄСПЛ та дослідженню їх використання під час розгляду заяв, які були пов’язані із дисциплінарними провадженнями на національному рівні. Провівши аналіз практики ЄСПЛ, автор звертає увагу на три критерія Енгеля, які були сформульовані у справі Engel and Others v. The Netherland. До них належать: критерій відносно кваліфікації згідно з внутрішнім правом; критерій кола адресата; критерій щодо тяжкості покарання. Користуючись критеріями Енгеля ЄСПЛ вирішує чи підпадають порушення, про які зазначає заявник під дію кримінального аспекту відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в розумінні поняття «кримінального обвинувачення» у межах дисциплінарних проваджень. Перший критерій – якщо внутрішнє право кваліфікує це правопорушення як кримінальне, тоді воно охоплюється статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадках відсутності такої кваліфікації – ЄСПЛ досліджує матеріально-правову реальність процедури. Другий критерій – критерій кола адресата. Цей критерій пов’язують з дією норми, якою встановлюється відповідальність за колом осіб. Третій критерій – критерій правових наслідків для адресата. Суть критерію в тому, що оцінюється форма і тяжкість правових наслідків для адресата (тяжкість покарання). Привертається увага до рішення ЄСПЛ Xhoxhaj v. Albania. При розгляді цієї справи перевірялася скарга колишньої судді Конституційного суду на порушення прав людини, що урегульовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ не погодився з аргументами заявниці про те, що її становище було схоже на ситуацію обвинуваченого в кримінальному провадженні під час дисциплінарного провадження пов’язаного з розглядом питання щодо доброчесності судді та декларації активів. Згадується справа «Matyjek v. Poland», у якій ЄСПЛ зазначив про критерії Енгеля та звернув увагу на те, що згідно з польським законодавством стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосована за її кримінально-правовим аспектом до процедури люстрації (характер діяння за яке заявника ілюстровано – повідомлено неправдиву декларацію, був пов’язаний з кримінальним правопорушенням). Також, автор звертає увагу й на справу «Moullet v. France», яка стосувалася дисциплінарного провадження, що мало наслідком вимушену відставку державного службовця. ЄСПЛ вказав, що провадження заявника не було «кримінальним» у розумінні статті 6, оскільки внутрішнім органам влади вдалося утримувати своє рішення в чисто адміністративній сфері. Додатково автор звертає увагу на ухвалу про неприйнятність, яка стосувалася справи «Sukut v. Turkey» щодо офіцера військових сил. ЄСПЛ в ухвалі про неприйнятність від 11.09.2009 р. зазначив: «… правовий спір стосовно звільнення військового офіцера за порушення дисципліни виключає застосування кримінального аспекту.
21
Буланова, Ю. "Напрями забезпечення правової ефективності етичних кодексів у регулюванні службових відносин". Юридичний вісник, № 2 (1 вересня 2020): 315–20. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1738.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено визначенню напрямів забезпечення правової ефективності етичних кодексів у регулюванні службових відносин. Автором визначено необхідність здійснення трансформаційних змін структури адміністративного права, що обґрунтовується необхідністю вирішення стратегічних завдань, що стоять перед сучасною державою, що полягає в оптимізації здійснення публічно-управлінської діяльності із забезпечення прав та свобод людини, що визначається як складова частина предмету науки адміністративного права. Метою наукової статті є визначення напрямів забезпечення правової ефективності етичних кодексів у регулюванні службових відносин. Автором підкреслено, що реалізація позитивного підходу дає змогу визначити юридичну відповідальність як здатність, свідоме розуміння суб'єкта на виконання певних дій та реалізацію завдань, що висуваються перед ними, тобто свідоме неухильне дотримання особою покладених на неї обов'язків. У межах даного дослідження категорію «юридична відповідальність» визначено із застосуванням позитивного підходу, що дало змогу врахувати не лише об'єктивний чинник впливу на особу правопорушника, а й суб'єктивний підхід до усвідомлення негативних наслідків учиненого діяння. У статті підкреслено, що вирішення завдання досягнення належного рівня правової ефективності застосування заходів дисциплінарної відповідальності та засобів заохочення є складником механізму забезпечення належного рівня правової реалізації етичних норм у регулювання відносин публічної служби. Як висновок обґрунтовано необхідність визначення на законодавчому рівні системи заохочення як складової частини правового регулювання проходження публічної служби, так само як і системи заходів дисциплінарної відповідальності службовців.
22
Моісєєв, М. С. "Юридична відповідальність у структурі адміністративно-правового статусу Державного бюро розслідувань України". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, № 84 (28 грудня 2018): 157–65. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.84.157-165.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості юридичної відповідальності як елемента адміністративно-правового статусу Державного бюро розслідувань України, визначено недоліки її правового регулювання та відповідно запропоновано напрями їх усунення. Установлено, що юридична відповідальність Державного бюро розслідувань України є комплексною складовою її статусу та охоплює юридичну відповідальність Державного бюро розслідувань України як юридичної особи, його керівництва та співробітників. З огляду на це розкрито специфіку дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності в діяльності Державного бюро розслідувань України.
23
Шевченко, А. В. "ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ АПАРАТУ СУДУ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (22 квітня 2020): 198–202. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).463.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті аналізуються положення чин-ного законодавства в частині реалізації закріплених Конституцією України та Законом України «Про дер-жавну службу» положень, що стосуються визначен-ня статусу працівників апарату суду. Розглядаються положення нового та перспективного законодавства про державну службу, положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у контексті урегульо-ваності та визначеності статусу працівників апарату суду. Досліджено особливості організації роботи, під-порядкування та фінансової забезпеченості працівни-ків апарату суду.
Адміністративно-правовий статус керівника апа-рату суду – це сукупність його повноважень, зобов’я-зань, прав та обов’язків щодо організації забезпечення суддям умов для здійснення судочинства, організації матеріальних, технічних, охоронних та інших забезпе-чувальних функцій у суді. Адміністративно-правовий статус помічника судді – це сукупність його повнова-жень, завдань, зобов’язань і прав щодо допомоги судді в підготовці судових справ до розгляду, виконання ін-ших законних доручень судді і керівника апарату суду в поєднанні з професійними обмеженнями та спеціаль-ною дисциплінарною відповідальністю.
Правовий статус державного службовця в судовій системі розглядається як сукупність встановлених законодавчими нормами функцій, повноважень, прав і обов’язків, правових обмежень, етичних стандартів в сукупності з підставами, порядком виникнення їх-ньої службової правосуб’єктності та юридичної відпові-дальності в аналізованій сфері. Важливість зазначеної проблеми зумовлена тим, що на державних службовців судової системи покладено низку зобов’язань у сфері державної політики, основна мета яких – забезпечен-ня справедливості, а саме правового захисту прав, сво-бод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, адже боротьба за справедливість нині відбувається майже в усіх основоположних сферах життєдіяльнос-ті суспільства. Запобігання порушенням і припинення порушень прав і свобод громадян, а також їх відновлен-ня є важливим актуальним чинником, який допоможе у формуванні правової свідомості громадян.
24
Polivoda, A. A. "Розмежування екзегетики та герменевтики в сучасному академічному". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 8 (1 листопада 2017): 18–22. http://dx.doi.org/10.15421/1717108.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі методологічного та історико-філософського розмежування екзегетики та герменевтики. Як інтерпретаційні стратегії, смислове розділення котрих розпочалося лише в ХІХ ст., екзегетика та герменевтика мають спільну історію розвитку та спільне середовище актуалізації, але різні методичні принципи. Виявлено, що сучасний академічний дискурс ототожнює дані поняття, наслідком чого є термінологічна та методологічна неточність інтерпретаційних досліджень. Авторська позиція базується на розумінні екзегетики та герменевтики, по-перше, як стратегій, що мають різні інтерпретаційні інтенції; по-друге, як методик, що застосовуються до різних літературних жанрів. Метою даного дослідження є дескрипція шляхів понятійного та методологічного визначення даних інтерпретаційних стратегій, що дозволить уникати смислових неточностей та закріпить традицію вживання понять. В статті здійснено опис герменевтики та екзегетики ы способи їхнього розмежування крізь призму різних дисциплінарних досліджень, проведено історико-філософський аналіз смислового навантаження даних понять, окреслено сфери їхньої актуалізації.
25
Halushko, V. "СПІВВІДНОШЕННЯ НОРМ ТРУДОВОГО ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА ПРИ РЕГУЛЮВАННІ СЛУЖБОВИХ РОЗСЛІДУВАНЬ В ОРГАНАХ ПРОКУРАТУРИ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 231–38. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.28.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що правове регулювання службових розслідувань в органах прокуратури України здійснюється відповідно до встановленої в національній системі права структури нормативно-правових актів, які включають в себе безліч різногалузевих норм. На перший погляд, враховуючи трудоправову природу дисциплінарного провадження та його складового етапу, службового розслідування, основою їх регламенту є норми трудового права. Цей висновок є найбільші логічним та обґрунтованим так як дисциплінарна відповідальність – це формула взаємовідносин «роботодавець – працівник». Проте, специфіка механізму правового регулювання службових розслідувань щодо працівників органів прокуратури говорить нам про відповідну роль норм адміністративного права в контексті регламенту досліджуваного інституту. Через це важливо зрозуміти, як саме норми адміністративного та трудового права співвідносяться між собою в питанні встановлення та забезпечення функціонування службових розслідувань в межах роботи прокурорських органів. У статті акцентовано увагу на змісті та значенні норм права в механізмі правового регулювання в цілому та правового регулювання службових розслідувань в органах прокуратури, зокрема. Досліджено зміст та відмінності норм трудового та адміністративного права. Встановлено приклади регламентації нормами адміністративного та трудового права регулювання службових розслідувань, а також оцінено ступень їх співвідношення. Зроблено висновок, що правове регулювання службових розслідувань в органах прокуратури України органічно поєднує в собі норми як трудового, так і адміністративного права, які мають власне призначення та роль. Так, норми трудового права упорядковують сам процес трудової діяльності органів прокуратури, а також встановлюють засади дисципліни праці (службової дисципліни), порушення яких веде до притягнення працівника прокуратури до дисциплінарної відповідальності та у подальшому проведення службового розслідування. Водночас, внутрішньо-організаційні аспекти проведення останнього, повноваження суб’єктів його проведення та рамки службового розслідування регламентуються нормами адміністративного права, які в цілому мають відношення до державно-службової діяльності працівників органів прокуратури. Фактично, дані норми також певним чином регламентують трудовий процес працівників прокуратури, але лише в тій частині, де вони займаються виконанням функцій держави.
26
ОВСЯКОВА, Марія. "ДЕЯКІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОМІЧНИКА СУДДІ". Law. State. Technology, № 4 (10 січня 2022): 77–82. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-13.
Повний текст джерелаАнотація:
Кардинально статус помічника судді змінився з ухваленням Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р., згідно з яким помічники суддів втратили статус державних службовців та набули статусу працівників патронатної служби з 18 травня 2018 р. Метою статті є визначення окремих аспектів правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки таких завдань, як: 1) розкриття правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства; 2) пошук напрямів удосконалення правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Наукова новизна. У статті виокремлено правові проблеми та напрями удосконалення правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Авторка дійшла висновку, що рада суддів України затвердила нове Положення про помічника судді, яке порівняно з попередньою редакцією більш детально регламентує інтереси самих помічників суддів. Так, Положення містить 25 пунктів щодо: права судді мати додаткового помічника (п. 11); порядку нарахування премій, застосування заохочень та дисциплінарних стягнень (п. 15, 16, 17); права на додаткову відпустку за особливий характер праці (п. 18); порядку заміщення секретаря судового засідання помічником судді (п. 20) тощо. Ці позиції є, безперечно, позитивною новелою в питаннях прав та обов’язків помічників, проте загалом Положення містить багато питань, вирішення яких стало метою даного дослідження. Зокрема, залишається дискусійним питання щодо доцільності віднесення посади помічника судді до патронатної, а не державної служби. Також недостатньо регламентовано інститут додаткового помічника, питання здійснення помічником судді повноважень секретаря судового засідання. Через скасування у помічників суддів статусу державних службовців вони не підпадають під дію законів «Про запобігання корупції» та «Про очищення влади», що несе в собі великі корупційні ризики. Отже, попри прийняття нового Положення, правовий статус помічника судді все ще потребує додаткового нормативного врегулювання.
27
Cherviakova, O. V. "Нова парадигма орієнтирів публічного управління". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (2 лютого 2017): 171–75. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.01.27.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті пропонується нова парадигма орієнтирів публічного управління у вигляді дисциплінарної матриці. Побудована модель публічного управління на засадах механізму зворотного зв’язку у суб’єкт-суб’єктній взаємодії, що створює теоретико-методологічні засади для становлення науки публічного управління (Public administration) в Україні.
28
Слюсаревський, М. "Історіогенез соціальної психології як джерело уявлень про її змістовий обсяг, дисциплінарну побудову та науковий статус". Психологія і суспільство, № 2 (52) (2013): 45–58.
Знайти повний текст джерела
29
СТРЕЛЬБИЦЬКА, Лілія, та Володимир СТОЛБОВИЙ. "ПОТОЧНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ В СИСТЕМІ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 59, № 1 (23 лютого 2022): 32–39. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2020.1.5.
Повний текст джерелаАнотація:
Діяльність Служби безпеки України відбувається на конституційних принципах верховенства права та поваги до людської гідності, законності, неупередженості, рівності всіх перед законом, поваги, дотримання та захисту прав, свобод та інтересів людини й громадянина. Служба безпеки України є головним органом із забезпечення державної безпеки України. Досудове розслідування є важливою функцією Служби безпеки України, яка забезпечує ефективне розслідування кримінальних проваджень. Реформування правоохоронних органів, яке відбувається в останній час в Україні, стосується, також, і органів досудового розслідування та вимагає вирішення питання щодо шляхів їх подальшого розвитку. В Україні існує значна кількість правоохоронних органів до функцій яких входить досудове розслідування, в тому числі новостворених. Але, на сьогодні, єдиної концепції щодо діяльності та розвитку органів досудового розслідування державою не вироблено, що негативно впливає на ефективність роботи останніх. Не виключенням є і органи досудового розслідування Служби безпеки України. Метою статті є аналіз поточної діяльності органів досудового розслідування Служби безпеки України, а також розгляд пропозицій щодо удосконалення діяльності в контексті проведення реформи Служби безпеки України. Наукова новизна. У статті визначені проблемні аспекти функціонування підрозділів досудового розслідування Служби безпеки України, правовий статус слідчих та сформульовані практичні пропозиції щодо місця і ролі слідчих в системі Служби безпеки України та перспективи реформування. У висновках статті наголошується, що правовий статус слідчого Служби безпеки України має свої особливості та поділяється на декілька складових: слідчий, як посадова особа СБ України; слідчий, як процесуальна особа, з повноваженнями передбаченими КПК України; слідчий, як військовослужбовець з розподілом обов’язків відповідно до дисциплінарних статутів ЗС України. Досудове розслідування, яке проводять слідчі підрозділи Служби безпеки України характеризується вузькою спрямованістю, специфікою, якою володіють тільки слідчі спецслужби, тому вважаємо недоцільним, в подальшому, під час проведення реформування, ліквідацію слідства в системі СБ України, яка призведе до втрати свого кадрового потенціалу, а також може спричинити негативні наслідки в роботі щодо забезпечення національної безпеки України.
30
Бондарчук, Р. А. "ПІДСТАВИ ПРИТЯГНЕННЯ СУДДІ ДО ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". Знання європейського права, № 3 (7 вересня 2021): 67–71. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.232.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, здійснено їх науковий аналіз, оцінку та визначено об’єктивність її врахування з огляду на результати практики діяльності ВРП.
З’ясовано, що підставами притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може бути застосування чи незастосування ним тієї чи іншої норми права, згода або незгода із судовим рішенням скаржника або інше розуміння останнім норми матеріального чи процесуального права, ніж її розуміння судом, оскільки, здійснюючи правосуддя, суддя є незалежним та керується верховенством права (ст. 129 Конституції України) і розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Встановлено, що у разі аналізу підстав для здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді та застосування дисциплінарного стягнення ВРП має враховувати: суттєвість порушення, його сумісність з подальшим перебуванням особи на посаді судді, наявність та підтвердженість доказів, їх безспірність, об’єктивність у аналізі всіх обставин справи, відповідність дисциплінарного стягнення сутності та характеру порушення, особливо це важливо у разі застосування такого стягнення, як подання про звільнення судді з посади, хоча підстави для його застосування конкретизовані п. 8 ст. 109 Закону, однак вони мають оціночний характер, що іноді може призводити до застосування такого стягнення до «неугодного судді» за наявності конфлікту інтересів у самому суді або за участю посадових осіб органів, які взаємодіють із судами (прокуратури, поліції та ін.), або посадових осіб органів, які тим чи іншим чином контролюють діяльність судді (судів), - ВРП, РСУ, ВККСУ.
31
Лі, Яньсює. "ДОСЛІДЖЕННЯ ЯВИЩА ЛАКУНАРНОСТІ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 122–36. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-18.
Повний текст джерелаАнотація:
Вивчення лакунарності допомагає встановити особливу форму відношень між мовою та культурою, зрозуміти культурну конотацію в мові перекладу. Відповідні дослідження в сучасній лінгвістиці можна поділити на два типи: горизонтальні та вертикальні, у першому випадку аналізується перебіг часу дослідження, у другому – порівнюються подібні академічні погляди. Стаття присвячена історії досліджень поняття «лакуна», зокрема й визначенню даного поняття, класифікації видів лакун у європейських і американських країнах, російськомовних країнах і в Китаї. Автор порівнює концепції вчених із різних країн, як-от видатний американський фахівець у галузі семантики А. Лерер, російський психолінгвіст Ю. Сорокін, основоположники китайського художнього перекладу Ван Бінцінь та Ян Шичжан. Часовий період досліджень – з 1950-х років дотепер. Ця стаття не лише узагальнює погляди названих учених на «мовні прогалини», а й включає критику з боку інших науковців щодо їхніх академічних думок, а також виявляє шляхом аналізу їхні переваги та недоліки. Під час дослідження було встановлено, що ситуація з вивченням лакун у процесі перекладу в різних країнах виявляє як риси схожості (на рівні суб’єкта й об’єкта дослідження; на рівні настанов дослідження; на рівні результатів дослідження, щодо яких встановився консенсус), так і відмінності (пов’язані з різним часом початку досліджень і впливом національних лінгвістичних традицій). Також у статті зазначено подальші шляхи дослідження лакун. Вона включає два аспекти: у ширшому плані – визначити дисциплінарний напрям науки про лакуни (лакунологія), а у вужчому – уніфікувати визначення, терміни, класифікації лакун, сформулювати стратегію еквівалентного перекладу для них. Отже, новизна статті полягає в тому, що в ній систематизовано погляди сучасних учених на явище лакуни, проаналізовано загальні риси та відмінності в дослідженнях, вказано наступні дослідницькі завдання. Це допомагає іншим ученим зрозуміти загальний напрям досліджень у даній сфері, побачити нові теми, пов’язані з поняттям «лакуна».
32
Рева, Ю. "Особливості притягнення до адміністративної відповідальності за порушення вимог фінансового контролю". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 139–45. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.955.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню проблем, яких пов’язано із притягненням до адміністративної відповідальності за порушення фінансового контролю в Україні. Корупція - одна з найнебезпечніших для України суспільство та державні події. Це підриває авторитет державного апарату, дискредитує його роботу, руйнує основні принципи, на яких спирається будь-яка демократія, принципи рівності громадян перед законом. Закон про боротьбу з корупцією встановлює кримінальну, адміністративну, цивільну та дисциплінарну відповідальність за корупційні правопорушення та пов'язані з корупцією правопорушення відповідальних посадових осіб та інших суб'єктів відповідальності. Крім того, доповнено декілька розділів Кодексу про адміністративні правопорушення, що призвело до посилення адміністративної відповідальності за корупційні правопо- рушення. Це включає встановлення адміністративної відповідальності за порушення обмежень щодо порушення вимог фінансового контролю. Саме тому актуальність теми дослідження не викликає сумнівів. У статті проаналізовано склад адмі- ністративного проступку у вигляді порушення фінансового контролю. Встановлено, що відповідальність за порушення вимог фінансового контролю може виникати за затримку подання особами, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларації, несвоєчасне повідомлення про відкриття рахунків в іноземній валюті в банківській установі, несвоєчасне повідомлення про значні зміни в майновому стані. У статті визначено, що об’єктивна сторона правопорушення сформульована таким чином, що несвоєчасне (пізнє) подання декларації утворює тривалу форму зловживань – порушення строку подання. Запропоновано шляхи вдосконалення процедури електронного декларування як запоруки належного здійснення публічної влади в Україні.
33
Васильєва, В. В. "РОЛЬ ПРОФСПІЛКИ В ТРУДОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВИБОРНОГО ПРАЦІВНИКА". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 169–75. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-169-175.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена ролі профспілки в правовому регулюванні трудової діяльності виборного працівника. Проаналізовано вимоги до статутів профспілкових організацій всіх рівнів, зокрема, звертається увага на організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій, виборних органів, порядок формування їх складу. Звертається увага на зміну умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності виборних працівників, які є членами виборних профспілкових органів.
Авторкою зазначається, що формування виборних профспілкових органів, контрольно-ревізійних комісій здійснюється знизу доверху через висування кандидатур та обрання їх безпосередньо на зборах, конференціях, з’їзді або прямим делегуванням, згідно з встановленою відповідним органом нормою для кожної профспілкової організації, з правом відкликання та заміни на вимогу відповідного органу або організації, яка делегує кандидатуру. Інколи представники організацій роботодавців не визнають право працівників брати участь в управлінні підприємствами будь-якої форми власності через своїх представників. Якщо на підприємстві діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства щодо укладення колективного договору здійснюється об’єднаним представницьким органом у порядку, визначеному частиною другою статті 12 КЗпП. При цьому мають бути враховані гарантії для осіб, обраних у зазначені вище виборні органи, повноваження яких унормовані статтями 247–251 КЗпП, особливо статтею 252 КЗпП. Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є (частина друга ст. 252. Таким чином, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату цьому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини.
Ключові слова: профспілкова організація, виборний працівник, трудові відносини, трудовий колектив, трудове законодавство.
34
Kotsan, R. Y. "Розвиток теоретичних засад дослідження державних кордонів". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 6 (11 липня 2018): 66–77. http://dx.doi.org/10.15421/171886.
Повний текст джерелаАнотація:
Виявлено, що виникнення поняття «кордон» пов’язують з виникнення інституту держави. Наголошено, що прикладні знання про окреслення «власної території» було серед першочергових завдань кожної держави при всіх політичних режимах. Наголошено, що науково-теоретичне осмислення кордону відбувалося значно повільніше, але паралельно із розвитком прикладних знань про кордони. Виявлено, що теоретичні основи наукового дослідження кордонів були закладені ще в античні часи і продовжують розвиватися й досі. У розвитку теоретичних основ і формуванні науки про кордони виділено два етапи: додисциплінарний і дисциплінарний. Дисциплінарний етап структуровано на початковий (ХІХ століття); класичний (кінець ХІХ століття – 60-і роки ХХ століття); і сучасний (з 70-х років ХХ століття) періоди. У даній статті зроблена спроба окреслення формування наукових і прикладних досліджень стосовно кордонів, а також спроба аргументації їх хронологічної періодизації. Методологія дослідження кордонів привела до формування науки про кордони – «лімології». Акцентовано, що спочатку лімологією займались переважно географи, пізніше – політологи і економісти, то зараз вона все більше привертає увагу науковців з області історії, культури, літератури, лінгвістики, соціології тощо. Доведено, що такий прогрес виник на фоні зростання уваги до історичних аспектів кордону, а також трансформації функцій сучасних кордонів, а відтак – формуванню стійких прикордонних територій. Значну увагу звернуто на сучасний період розвитку науки про кордони. Розглянуто наукові напрями у розвитку лімології. Проаналізовано процес поглиблення теорії кордонів на сучасному етапі. Наголошено, що під впливом сучасних підходів кордони почали активніше вивчатись з погляду світових систем й ідентичностей, центр-периферійних відносин, з позицій мондіалізму. Акцентовано, що останнім часом проблематика кордонів вийшла в культурну антропологію, історію, соціологію, актуалізуючи питання прикордонного простору. Наголошено, що перспективним напрямом розвитку науки про кордони є вивчення прикордонних територій, трансформації функцій сучасних кордонів.
35
Кондрич, В. "Порушення прав адвокатів, які надають професійну правничу допомогу у провадженнях Вищого антикорупційного суду". Юридичний вісник, № 5 (16 грудня 2020): 144–49. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2013.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено питання забезпечення прав та гарантій адвокатської діяльності в судових провадженнях Вищого антико-рупційного суду України: питання щодо захисту адвокатів від кримінального переслідування, невиконання ухвал слідчих суддів, грубого порушення права на захист шляхом недопущення захисників до участі у кримінальному провадженні й інших пов'язаних із цим питань; щодо вручення підозр адвокатам; щодо порушення колегією суддів Вищого анти-корупційного суду України принципу змагальності та рівності сторін, обмеження повноважень адвокатів і позбавлення можливості реалізувати встановлені Кримінальним процесуальним кодексом України права, інших пов'язаних із цим питань; щодо звернення Вищого антикоруп-ційного суду до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону зі скаргою на адвокатів через неналежну процесуальну поведінку адвокатів у судовому засіданні та звернення Вищого антикорупцій-ного суду до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва зі скаргою на через неповажні причини прибуття адвоката у судове засідання; щодо системних порушень професійних прав захисників, що допускаються колегією суддів Вищого антикорупційного суду під час розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні, інших пов'язаних із цим питань.
Досліджено дії Ради адвокатів України щодо цього, де остання звертається до Офісу Генерального прокурора, Ради суддів України, Ради адвокатських та правничих товариств Європи, Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй із проханням вжити заходів реагування щодо недопущення ототожнення адвокатів із клієнтами та втручання у професійні права адвокатів в Україні, а також створює робочі групи для роз'яснення положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо заборони ототожнення адвоката із клієнтом. У статті вказується на негативну тенденцію в діяльності Вищого антико-рупційного суду, а саме недотримання ним загальнообов'язкових принципів та засад здійснення кримінального судочинства, Конституції України та міжнародних правових актів.
36
Пасісниченко, В. Л., та І. М. Пасісниченко. "ТЕОРІЇ СКЛАДНОСТІ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В СОЦІАЛЬНИХ НАУКАХ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, № 2-19 (2020): 120–31. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2019.19.2.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються теорії складності (complexity theories) з точки зору доцільності їх використання в дослідженнях соціальних теоретиків. Відкриття можливості вивчення складних систем, яким притаманні властивості самоорганізації як аутопойезису, нелійності та стану нерівноваги, спонукало соціальних теоретиків до використання інструментарію науки про складність у дослідженнях соціальної складності в межах політології, соціології, міжнародних відносинах та інших дисциплінах про суспільство та людину. В якості конкретного прикладу розглядається відповідний внесок у соціальну теорію соціолога Джона Уррі. Всупереч емпіричній та позитивістській традиції він запропонував пост-дисциплінарний підхід на підставі того, що як соціальні, так і природничі науки характеризуються належністю до складних систем. Наш аналіз еволюції його поглядів фіксує в якості її початкового і фундаментального етапу саме теорію складності. Її можна назвати головним поворотом, який Дж. Уррі здійснив у соціальній теорії. Всі інші його інновації, зокрема теорія соціальної мобільності та геоекологічний підхід у питаннях природи, планетарного споживання і людського тіла, стали закономірним наслідком цього фокусу на теорії складності.
37
Щебетун, І. С., та Н. В. Горейко. "ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕПУТАТСЬКУ НЕДОТОРКАНІСТЬ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (26 січня 2022): 215–20. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.736.
Повний текст джерелаАнотація:
Щебетун І. С., Горейко Н. В. До питання про депутатську недоторканість. – Стаття. Для забезпечення незалежності депутатів у світовій практиці існує система гарантій його діяльності, яка має назву «депутатська недоторканість». Депутатська недоторканність є невід’ємною традиційною складовою частиною загального забезпечення незалежності представницьких органів влади, захисту демократизму та парламентаризму. У статті, яка присвячена інституту депутатської недоторканності, досліджується зміст цього інституту, аналізуються окремі положення національного та зарубіжного законодавства у сфері пра- вового регулювання депутатської недоторканності; Питання доречності зняття депутатського імунітету неодноразово критикувалось із боку міжнародної спільноти, міжнародних експертів із цього питання, які зазначали, що в Україні слабка та корумпована система правоохоронних органів і це, відповідно, може потягнути за собою загрозу політичних переслідувань парламентаріїв. Дослідженням визначаються проблеми, які виникли в Україні через зміни до Конститу- ції щодо скасування депутатської недоторканності; акцентується на необхідності депутат- ського імунітету під час виконання своїх повноважень народними депутатами. Законодавству багатьох країн притаманне саме обмеження імунітету, а не його ска- сування, саме через розуміння недоторканості як гарантії дійсної автономії парламенту в межах системи поділу влади. Звертається увага на те, що парламентський імунітет не потрібен у тих країнах, де су- воро дотримуються принципу верховенства права, а також наголошується, що повне його скасування не відповідає ані європейській, ані міжнародній практиці. Робиться висновок про доцільність удосконалення обсягу та змісту депутатського імунітету, ане його скасування; пропонується оптимальна модель депутатської недоторканності для України. Щодо питання індемнітету в дослідженні виділяються такі напрями для його вдоскона- лення, як визначення чітких санкцій дисциплінарної відповідальності за порушення (образу чи наклеп) та розроблення механізму розумного обмеження індемнітету. Пропонується редакція статті 80 Конституції України із затвердженням обсягу обмеження депутатського імунітету.
38
Попович, В. В. "ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ СТУДЕНТІВ УРСР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст. В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ: АКЦЕНТИ ТА ВІЗІЇ". Історія та географія, № 57 (2020): 143–51. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.23.
Повний текст джерелаАнотація:
В рамках статті аналізується науковий доробок, присвячений повсякденню студентів УРСР в другій половині ХХ ст., а також реконструюється історіографічний образ радянського студентства, що склались у сучасній українській історіографії. Історіографічний масив, присвячений зазначеному питанню, частково спирається на радянські соціологічні дослідження, значна частина яких була виконана в період «перебудови». Загалом проблема в українській історіографії досліджена нерівномірно як в проблемній, так і в хронологічній площинах. Дається взнаки і дисциплінарна розмежованість теми. В рамках своїх досліджень науковці зосереджуються переважно на таких складових студентського повсякдення, як академічне життя, дозвілля, спорт, матеріально-побутове становище, громадсько-політична активність, прояви нонконформізму. Хоча розглянутий образ не викликає гострих дискусій в науковій спільноті, дати йому однозначну концептуальну характеристику досить складно.
39
Bezkrovnyi, Y. A. "Особливості реалізації принципу транспарентності в діяльності органів прокуратури". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (10 жовтня 2019): 53–59. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Відкритість та прозорість органів прокуратури сприяють їх конструктивній взаємодії з громадянським суспільством. У зв’язку з цим надзвичайної актуальності набуває дослідження правового механізму реалізації принципу транспарентності у діяльності цих органів.
Метою статті є дослідження ролі та місця принципу транспарентності у діяльності органів прокуратури.
Наукова новизна. У статті досліджено особливості реалізації принципу транспарентності у діяльності органів прокуратури та надано пропозиції щодо удосконалення правових механізмів його регулювання.
Висновок. Реалізація принципу транспарентності у діяльності органів прокуратури є важливим елементом розбудови громадянського суспільства та правової держави. Наявні правові механізми відкритості та прозорості системи органів прокуратури є достатньо ефективними щодо можливостей використання отриманої інформації для захисту порушених прав людини, але у той же час потребують законодавчого доопрацювання. Зокрема, запропоновано нормативне регулювання відкритості дисциплінарних проваджень стосовно прокурорів, організації взаємодії органів прокуратури із засобами масової інформації з метою об’єктивного оприлюднення суспільно важливої інформації, закріплення у Законі України «Про прокуратуру» повноважень керівника підрозділу місцевої прокуратури щодо інформування населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці про результати діяльності, узгодження окремих положень Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів із порядком надання інформації, закріпленим Законом України «Про доступ до публічної інформації».
40
Mudrakov, Vitalii V. "МЕТОДОЛОГІЧНО-ЦІННІСНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ. Особливості філософського визначення патріотизму". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 1 (21 липня 2021): 29–37. http://dx.doi.org/10.15421/342104.
Повний текст джерелаАнотація:
У найширшому сенсі мету статті можна позначити як розкриття певних аспектів теоретико-методологічного характеру у дослідженні процесу ідентифікації. Предметна конкретизація увиразнює дослідницький проєкт ідентичності: патріотизм. Структурно-смисловий каркас побудовано на висвітлені специфіки філософського підходу у дослідженні цього феномену. Методологічною основою є інтерпретаційні засновки герменевтичного підходу із структурним аналізом створених контекстів. Пропонується підхід, що характеризується перемежовуванням філософсько-дисциплінарних напрямів і сфер як певних платформ для розгляду досліджуваного феномену: онтологія, гносеологія, етика, політика. Це дало змогу визначити особливості філософського осмислення патріотизму у різних ракурсах та як цілісний феномен: диференціація як створення контекстів задля цілісного осмислення. Основні питання дослідження: «що таке патріотизм?», «як досліджувати патріотизм?», «у який спосіб реалізується патріотизм?». Висновуючи про важливість використання пропонованої дослідницької формули для патріотизму, автор звертає увагу на продуктивності застосування такого підходу в аналітиці процесів національної ідентифікації та проблем політичної ідентичності сьогодні. Тезою-висновком є міркування про актуальність та важливість розуміння здатності усвідомленого вияву своїх переконань, бажань і намірів закорінених у почутті патріотизму як окремих характеристик ідентичності. Методологічні положення статті напрацьовано та апробована в рамках колоквіуму «Культура пам’яті та патріотизм» стипендіатів Палати депутатів федеральної землі Берліну у 2020-2021 рр.
41
Salii, A. V. "Філософія та література: шлях до діалогу". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 6 (5 липня 2018): 46–50. http://dx.doi.org/10.15421/171883.
Повний текст джерелаАнотація:
Основна увага у матеріалі звертається на сфери взаємовпливів між філософією та художньою літературою. Вказується на те, що можливості взаємодії між цими течіями диктуються не лише культурними орієнтирами, але й соціально-історичними передумовами. Автор намагається довести, що література може бути джерелом філософствування, але при цьому філософія осмислює літературу. Це призводить до формування особливих дисциплінарних утворень, які мають здатність якісно переосмислювати і перебудовувати саму практику писання і практику філософствування. Але одночасно ми розуміємо і приймаємо той факт, що сучасність не надає нам підстав виводити який-небудь спільний знаменник під літературою і філософією. Адже існують такі літературні практики, які будуть дуже близькими до філософії і неначе з нею зживатимуться, але існує і величезна кількість філософських практик, які будуть так само близькими до літератури. У статті доводиться, що взаємодія філософії та художньої літератури відбувається в усі історичні періоди, змінюються тільки формат та механізми такої взаємодії.
42
Varenik, O. "ДИСЦИПЛІНАРНА ТА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЛОКАЛЬНОГО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 209–18. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.26.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що локальне правове регулювання охорони праці дозволяє краще пристосувати загальні вимоги законодавства до конкретних умов праці на підприємстві, що підвищує ефективність їх дії. Разом з тим, увага суб’єктів трудового права та органів державної влади до локального правового регулювання є значно меншою, що впливає на їх розуміння, як факультативних або необов’язкових до втілення. Дослідження юридичної відповідальності за порушення локального правового регулювання охорони праці надасть можливість краще розкрити її сутність та особливості застосування. У статі зазначено, що рівень травматизму та професійних захворювань залишається на стабільно високому рівні, що не може позитивно впливати на стан безпеки умов праці. Особливо гостро проблема стоїть на тих підприємствах, де техніка й інші засоби виробництва потребують модернізації. З іншого боку, запровадження нових методик та моделей роботи виробництва досі не врегульовані законодавчо, що вказує на важливість локального правового регулювання. Тому, встановлення юридичної відповідальності є гарантією дієвості таких локальних нормативно-правових актів, їх дотримання та виконання усіма суб’єктами трудових відносин. З’ясування видів юридичної відповідальності та їх змісту в контексті локального правового регулювання охорони праці вказуватиме чи усі аспекти відносин забезпечені. Дане дослідження допомагатиме розкрити особливості застосування кожного виду юридичної відповідальності, умови дотримання законності та справедливості. Визначено, що юридична відповідальність за порушення локального правового регулювання є різноманітною та диференціюється залежно від рівня негативних наслідків, що настали для підприємства, роботодавця чи трудового колективу. Досліджувана юридична відповідальність виступає, як засобом компенсації, так й засобом покарання, а тому має комплексний вплив на стан дотримання локальних норм права та підтримання безпеки праці. Крім того, юридична відповідальність виконує й функцію попередження та профілактики вчинення правопорушень завдяки невідворотності покарання. Разом з тим, правове регулювання застосування юридичної відповідальності за порушення локального правового регулювання охорони праці потребує удосконалення. Це стосується строків розслідування, прав та обов’язків потерпілого та правопорушника, а також збільшення переліку видів правопорушень, що мають відповідати сучасним тенденціям в охороні праці.
43
РОССОВА, Марія. "ПОТЕНЦІАЛ ІМПЛІЦИТНОГО ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ ВЧИТЕЛЯ НА УЧНІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки, № 4 (15 липня 2020): 165–76. http://dx.doi.org/10.32453/5.vi4.384.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено теоретичний аналіз потенціалу імпліцитного психологічного впливу вчителя на учнів як прихованого психологічного впливу учасників освітнього простору на відчуття, сприйняття, уявлення, стан, поведінку та психологічні властивості-якості один на іншого, який включає когнітивну, емоційно-оцінну та мотиваційну складові й вирізняється ієрархічністю (центральністю), асоціативністю, стійкістю, константністю, незавершеністю та ступенем реалістичності (адекватності). Показано, що використання вчителем прихованого психологічного впливу в навчально-виховному процесі сприяє особистісному й інтелектуальному розвитку учня, його вдосконаленню і становленню як особистості. Зауважено, що імпліцитний психологічний вплив вчителя на учнів здійснюється завдяки спроможності ініціатора впливу (вчителя) свідомо чи неусвідомлено створювати (конструювати) первинні образи незнайомих чи малознайомих дітей на основі досвідної бази образів (психологічних властивостей та особливостей поведінки учнів), з якими він взаємодіяв в минулому. Зазначено, що потенціал імпліцитного психологічного впливу вчителя включає психологічні, культурні, моральні, особливості, інтелектуальні та креативні можливості, соціальний статус, комунікативні вміння та навички вчителя. Окреслено такі види імпліцитних впливів вчителя на учнів як навчальні, організаційні, оцінні та дисциплінарні. Зазначено, що потенціал імпліцитного психологічного впливу вчителя базується на вивченні імпліцитної теорії його особистості, яка визначає особливості розуміння та сприйняття оточуючих людей і є прихованою базою досвіду (у певній мірі частиною потенціалу) професійного прихованого психологічного впливу вчителя на учнів, які вступивши в навчальний заклад, включаються в систему відносин, взаємодію з учителем та однокласниками, і через них вчаться сприймати життя, світ та інших людей. Розвиток потенціалу імпліцитного психологічного впливу через оволодіння навичками імпліцитного психологічного впливу вчителем на учня сприятиме підвищенню його професійної компетентності та спрямованості на кінцевий результат здійснюваного впливу – розвиток та формування гармонійної особистості, здатної реалізуватися у різних сферах життя та діяльності.
44
Onyshchuk, I. I. "Правове регулювання антикорупційної експертизи законодавчих актів: зарубіжний досвід". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (14 лютого 2020): 29–35. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є здійснення аналізу зарубіжного досвіду антикорупційної експертизи та актів антикорупційного законодавства України, а також аргументація доцільності удосконалення законодавчої основи проведення антикорупційної експертизи в Україні.
Наукова новизна полягає у виявленні конкретних прийомів для імплементації в українське законодавство на основі співвіднесення українського досвіду з питань проведення антикорупційної експертизи з досвідом країн ЄС і СНД.
Висновки. Наявність значного обсягу недіючих або таких, що підлягають скасуванню законодавчих актів, може виступати прихованою передумовою для вчинення злочинів, адміністративних правопорушень і дисциплінарних проступків.
Основними проблемними аспектами, пов’язаними з антикорупційною експертизою, є: 1) позитивне оцінювання уповноваженими державними органами проєктів законів, які явно містять корупційні ризики; 2) висновки громадської антикорупційної експертизи не оприлюднюються на веб-сайтах Комітету з питань запобігання і протидії корупції та Мін’юсту, а також на сторінках відповідних законопроєктів веб-сайту Верховної Ради України; 3) необізнаність авторів проєктів, невисокий рівень правової культури, невміння правильно використовувати юридичну техніку.
45
Parkhomenko, S. E. "Корупційні практики держави як девіація соціальної моралі". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 12(140) (15 листопада 2016): 22. http://dx.doi.org/10.15421/1716134.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі співвідношення складників соціальної моралі та поширеності корупції в суспільстві в результаті проведеного дослідження можна зробити наступні основні висновки.Авторкою наголошено на тому, що корупція є різновидом інституційно-організованих девіацій, спрямованих на нанесення всіх видів шкоди (починаючи від економічної і закінчуючи морально-педагогічною) як щодо окремого громадянина або організації, так і щодо суспільства й держави за рахунок ігнорування соціально-нормативних регуляторів суб’єктами економічної, політичної, дисциплінарно-педагогічної влади. Констатовано, що в окремих дослідженнях корупція розглядається як комплекс соціальних фактів або форма соціальної девіації; в деяких економіко-соціологічних дослідженнях акцент робиться на корупційно-рентних відносинах та економічній раціональності суб’єктів корупції. Певна кількість дослідників зводить визначення корупції до її юридичної (кримінологічної) складової, фактично ототожнюючи її з хабарництвом і зловживанням службовим становищем в особистих корисливих цілях (фактично – як зловживання державними службовцями своїм службовим становищем, дача або одержання хабара з метою набуття особистої чи матеріальної вигоди).У статті визначено декілька груп дефініцій корупції: корупція як використання посадовою особою, чиновником свого службового становища, що полягає в розпорядженні не своїми ресурсами, для досягнення особистих цілей і власного матеріального збагачення; корупція як своєрідний тіньовий ринок товарів і послуг, де діють (такі ж, як і в нормальній економіці) закони попиту і пропозиції і постійно здійснюються операції між різними акторами; корупція як стратегія поведінки двох соціальних груп – представників державної влади і приватного бізнесу або громадян (в цьому контексті вона розглядається в залежності від того, яка із зазначених сторін намагається встановити контроль над іншою).
46
Pavchuk, Mariіa-Kateryna. "Нова хвиля прагматизму в комунікаційних дослідженнях". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 1 (18 грудня 2020): 187–98. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подається короткий огляд прагматичного емпіризму Джеймса, емпіризму Дьюї, неопрагматистських ідей Рорті, огляд метамоделей Крейга щодо теорії комунікації. На основі даного огляду авторка обґрунтовує необхідність радикалізації прагматизму та аналізує його вплив на комунікаційні дослідження. Досліджується теорія комунікації Роберта Крейга, яку він розглядає як практичну дисципліну. Доводиться, що всі теорії комунікації є взаєморелевантними, якщо їх адресують у практичний життєвий світ, в якому «комунікація» вже є багатозначним терміном. Кожна традиція теорії комунікації походить з риторичних посилань на певні загальноприйняті уявлення про комунікації, оскаржуючи інші переконання. Взаємодоповнення та напруженість традицій породжують теоретичний метадискурс, який перетинається з існуючим практичним метадискурсом у суспільстві та потенційно інформує про нього. За попередньою схемою комунікативного поля риторична, семіотична, феноменологічна, кібернетична, соціально-психологічна, соціокультурна і критична традиції теорії комунікації вирізняються властивими способами визначення комунікації та проблем спілкування, метадискурсивними словниками та метадискурсивними загальними поняттями. Запропоновано порівняльну аргументацію між традиціями, розглянуто результати для теоретичної роботи та дисциплінарної практики в цій галузі.
47
Ступа, В. Ф. "СПЕЦИФІЧНІ РИСИ СЛУЖБОВОЇ НЕДБАЛОСТІ ЯК ЗЛОЧИННОГО ЯВИЩА". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (31 січня 2020): 157–61. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).209.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовані специфічні риси служ-бової недбалості як високолатентного злочинного явища. Проаналізовано такі причини, як труднощі визначення суб’єкта службового злочину, протиріччя в законодавстві, протидія правоохоронним органам.Високий рівень латентності вказаного злочину свід-чить про те, що в нашій державі виявляються і, відпо-відно, отримують правову оцінку лише ті факти служ-бової недбалості, які спричинили серйозні наслідки у вигляді заподіяння великої школи, загибелі людей, заподіяння шкоди здоров’ю великій кількості людей, великі руйнування тощо. Найчастіше ж службова не-дбалість ховається під виглядом дисциплінарних упу-щень, несподіваних стихійних лих.Проведене дослідження показало, що з числа вияв-лених службових злочинів, реагування на які було здійснено належним чином, більшість не зареєстровані в статистиці, отже, найчастіше латентною виявляється саме службова недбалість.У статті відмічено, що тривалість і систематич-ність службової недбалості може свідчити не тільки про наявність у службових осіб сформованого стерео-типу поведінки, звички не виконувати вимоги служ-бових інструкцій і про неефективність вжитих заходів запобігання, але і про пряме невиконання криміналь-ної заборони внаслідок недооцінки реальної небезпеки службової недбалості. На наш погляд, тривалість та-ких діянь показує ступінь безвідповідального ставлен-ня службових осіб до виконання обов’язків по службі, про стійкість повторюваних дефектів у їх поведінці, що знаходяться в причинному зв’язку з настанням шкід-ливих наслідків.Характеризуючи службову недбалість у статті як необережний злочин, зазначено, що цей злочин пов’язано з життям і розвитком нашого суспільства, а також з психологічними і фізичними можливостя-ми особи, де не все може залежати від людини, але має оцінюватися нею як діяльність, що представляє небез-пеку для інших людей. Такий злочин несе в собі небез-пеку у вигляді зневажливого ставлення службових осіб до інтересів громадян.
48
Приленський, І. "ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ". Юридичний вісник, № 2 (6 липня 2021): 159–65. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2169.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтею визначено поняття договору, що він являє собою домовленість двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання сторонами обов'язку договору вони підлягають цивільно-правовій відповідальності.
У статті зазначається наявність різних видів юридичної відповідальності. Відзначається, що поряд з кримінальною, адміністративною та дисциплінарною відповідальністю важливе місце посідає саме цивільна. Вона є одним зі способів впливу на учасників цивільних правовідносин, що визначається межами дозволеної та необхідної поведінки.
Цивільно-правова відповідальність настає за порушення договірних зобов'язань майнового характеру або за заподіяння майнової чи немайнової (моральної) шкоди.
У статті акцентовано увагу на тому, що умовами цивільно-правової відповідальності є: 1) про- типравність поведінки правопорушника (поведінка, яка порушує норму права незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність такої поведінки); 2) наявність негативних наслідків у особи, суб'єктивне право якої було порушено (шкода); 3) причинний зв'язок між поведінкою правопорушника та негативними наслідками; 4) вина правопорушника.
При цьому загальною формою відповідальності виокремлюють обов'язок боржника відшкодувати збитки кредитору, заподіяні правопорушенням. Стягнення збитків можливо застосовувати незалежно від існування таких положень у договорі. Відшкодування збитків спрямовується на відновлення майнового стану потерпілої особи, що існував до самого правопорушення та за допомогою майна такого правопорушника, а тому носить компенсаційний характер.
49
Orel, Dmytro. "До проблеми викладання дисциплін спеціалізації «Акробатика» у ЗВО мистецького спрямування (на прикладі КМАЕЦМ)". ART-platFORM 2, № 2 (18 листопада 2020): 77. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.2.2020.77-88.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано специфіку викладання у вищому навчальному закладі мистецького спрямування дисциплін спеціалізації «акробатика» як циркового жанру. Метa дослiдження полягає в системному аналізі методів підготовки майбутнього професійного артиста циркових жанрів – акробата, викладача. Викладено стислий аналіз основних віх історії вітчизняної акробатичної школи через призму його видатних персоналій. Розглядається творчість представників 50-х-90-х рр. ХХ ст., їх значний внесок у вітчизняну школу циркової акробатики, акцентуються унікальні трюкові вправи. Представлено аналіз роботи попередників із дотичною проблематикою у різних жанрах циркового мистецтва, їх специфіка форм, технік, жанрів, сценічних та технічних особливостей реквізиту. Проаналізовано особливості термінологічного апарату, окремі важливі вправи, благоустрій, специфічна уніформа, дисциплінарні особливості, специфіку технічного оснащення циркового реквізиту. Зроблено акцент на тому, що сучасна циркова професійна освіта збaгaчується результатами взаємодії з новими технологіями спорту, пластики, танцю, з новітніми технологіями. Чітке виконання вправ і рухів, знання професійної термінології, понятійного апарату, вміння логічно будувати та системно викладати навчальні дисципліни спеціалізації «Акробатика» надають можливість сучасній молоді бути конкурентоздатною на всесвітньому цирковому ринку праці та гідно презентувати себе на фестивалях та конкурсах.
50
Мельничук, Р. В. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЙНИМ РИЗИКАМ У ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 258–66. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.29.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що чинне вітчизняне законодавство вже багато років розвиває окремі аспекти тематики запобігання корупції у низці сфер життя держави та суспільства. Натомість досить логічним виглядає відсутність суттєвих позитивних результатів з означених питань, адже тотальне зловживання владними повноваженнями, непрозорість публічного управління та низка подібних потужних чинників здійснюють непереборний гальмівний процес. Така ситуація почала дієво змінюватися лише з 2014 року, коли більшість населення оцінили реальні загрози цього згубного явища, а також з’явилася реальна політична воля щодо боротьби з корупцією. Отже, наразі важливим є визначення та характеристика оновленої адміністративно-правової бази з питань запобігання корупційним ризикам в діяльності Національної поліції України, що дозволить з’ясувати головне законодавче підґрунтя в окресленій сфері. Метою статті є загальна характеристика адміністративно- правового регулювання з питань запобігання корупційним ризикам у діяльності Національної поліції України. У статті з’ясовано та розкрито систему адміністративно-правових актів у сфері запобігання корупційним ризикам в діяльності Національної поліції України, яка включає п’ять блоків. Послідовно охарактеризовано відповідні юридичні документи, де у першому випадку мова йде про закони України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції», «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки», що широко ретранслюються і розвиваються у сукупності інших законодавчих актів в аналізованій сфері. Розглянуто правові акти Кабінету Міністрів України та НАЗК, які врегульовують найсуттєвіші питання реалізації державної політики у сфері запобігання корупції в публічному управлінні, зокрема в діяльності органів поліції. Окремо акцентовано на низці адміністративно- правових актів МВС України та Національної поліції України, а також засадах притягнення працівників поліції до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією.