Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Диверсія.
Статті в журналах з теми "Диверсія"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-25 статей у журналах для дослідження на тему "Диверсія".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Семенюк, Степан. "Польська диверсія на Закарпатті". Визвольний шлях, Кн. 2 (719), квіт.-черв. (2008): 5–10.
Знайти повний текст джерела
2
Смітюх, А. "Щодо змісту поняття "процесуальна диверсія"". Підприємництво, господарство і право, № 2 (2006): 103–6.
Знайти повний текст джерела
3
Державин, В. "Диверсія Ів. Багряного проти "ВАПЛІТЕ"". Українське літературознавство, Вип. 69 (2010): 286–89.
Знайти повний текст джерела
4
Лобода, Ксенія. "СОЦІАЛЬНИЙ ВПЛИВ ДЕРЖАВИ НА ПРОТИДІЮ СЕПАРАТИЗМУ В УКРАЇНІ". Актуальні проблеми політики, № 64 (23 січня 2020): 321–33. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.204.
Повний текст джерелаАнотація:
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. У статті 2 зазначено, що Україна є унітарною державою.
Очевидно, що в 2014 році Євромайдан спричинив кристалізацію цінності та територіальний сепаратизм різних регіонів України, що буде стимулюватися державними та громадськими організаціями сусідньої країни.
Згідно з історичним досвідом, прихильники сепаратизму можуть вдатися до ненасильницьких акцій (пропагандистські акції, діяльність політичних партій, громадських рухів, проведення масових мітингів, референдумів тощо) для досягнення своїх цілей, а також до використання збройних форм і методів боротьби (терористичні акти, терористичні акти, диверсія, використання повстансько-партизанської тактики тощо). Відповідно, методи, які використовуються державами для збереження територіальної цілісності, можна приблизно поділити на два основні типи: ненасильницькі та насильницькі (насильницькі чи репресивні). Ненасильницькі методи включають політичні та економічні заходи, включаючи: обґрунтовану соціальну політику.
Тимчасова окупація територій Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей негативно вплинула на весь спектр прав їх мешканців і, в багатьох випадках, спричинила їх вимушену міграцію.
За даними Міністерства соціальної політики України, станом на жовтень 2019 року в Україні нараховували 1 мільйон 413,6 тисяч внутрішньо переміщених осіб з Донбасу та Криму. У тому числі - понад 785 тис. Пенсіонерів, 240 тис. Дітей та приблизно 48 тис. інвалідів. На думку міжнародних експертів, Україна не вживає достатніх заходів щодо поваги прав своїх громадян, які постраждали внаслідок анексії Криму та війни на сході, як це передбачено її зобов'язаннями відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ратифікованого Україною 19 жовтня 1973 року.
Дискримінація у здійсненні права на соціальний захист може вважатися однією з найпоширеніших форм дискримінації осіб, постраждалих внаслідок конфлікту. Право на соціальне забезпечення та захист є одним із основних прав людини, відображених у міжнародних договорах про права людини, учасниками яких є Україна. Право на пенсію є невід'ємною частиною соціального захисту та соціального забезпечення.
Фактично додаткові умови отримання пенсії внутрішньо переміщеними особами не стосуються всіх інших пенсіонерів України, є дискримінаційними та не відповідають критеріям необхідності та пропорційності.
Таким чином, сепаратистські процеси є негативними для української держави в цілому: механізм функціонування політичної системи порушений, легітимність центрального уряду падає, національна політика переживає кризу. Сепаратизм, загрожуючи суверенітету держави, підриває територіальну цілісність, порушує принципи геополітичної безпеки держави, знижує її міжнародний престиж та знижує соціальні стандарти для громадян.
З огляду на викладене, для запобігання проявам сепаратизму необхідно підвищити соціальний рівень життя громадян, особливо на територіях, які потрібно повернути Україні.
5
Яковлєв, П. "Суб’єкти військового управління як інституції забезпечення інформаційної безпеки України". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (30 грудня 2019): 74–82. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.4.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу правового статусу суб’єктів військового управління України виокремлено спеціальні повноваження суб’єктів військового управління у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, убезпечення національного інформаційного простору від інформаційних диверсій та інших недоброзичливих дій, що можуть призвести до негативних наслідків
6
Брылева, Е. А. "Диверция в российском и немецком уголовном праве". Вестник Пермского университета. Юридические науки. Юридические науки, Вып. 1 (27) (2015): 105–10.
Знайти повний текст джерела
7
Фрадинський, О. А. "Об’єктивізація основних загроз процесу організації міжнародних пасажирських перевезень на авіатранспорті". Митна безпека, № 1(2) (11 січня 2019): 233–43. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.1(2).2018.233-243.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено поняття загрози в контексті організації пасажирських авіаційних перевезень. З’ясовано, що механізм оцінки та зниження рівня загроз передбачає аналіз, усунення або зниження ризику до допустимого рівня. Основними загрозами, що є похідними від роботи авіаційного транспорту, є проблеми міжнародного тероризму, нелегальної міграції та транснаціональної злочинності. Формами прояву є диверсії, вибухи, захоплення та угони літаків, кримінальна міграція, торгівля людьми, корупція, наркотрафік, контрабанда, порушення митних правил, які справляють суттєвий вплив на політичну, економічну, соціальну, безпекову ситуацію в державі, а тому вимагають уваги як з боку органів державної влади, так і представників громадянського суспільства.
8
Bryleva, E. A. "PUBLIC REMEDIES IN RUSSIAN AND GERMAN CRIMINAL LAWLegal." Вестник Пермского университета. Юридические науки, no. 1(27) (2015): 105–10. http://dx.doi.org/10.17072/1995-4190-2015-1-105-110.
Повний текст джерела
9
Климосюк, А. С. "Співвідношення диверсії (ст. 113 КК України) і терористичного акту (ст. 258 КК України)". Проблеми законності, Вип. 140 (2018): 78–92.
Знайти повний текст джерела
10
Sitnikova, O., та A. Melnyk. "Розробка алгоритму оцінки вразливості джерел іонізуючого випромінювання". Nuclear and Radiation Safety, № 1(93) (29 березня 2022): 71–76. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2021.1(93).08.
Повний текст джерелаАнотація:
Наразі джерела іонізуючого випромінювання розповсюджені та мають широкий спектр застосування. Медицина – одне з перших місць з використання джерел іонізуючого випромінювання, а саме: для лікування онкологічних захворювань, наприклад, брахітерапія, дистанційна променева терапія (за допомогою, зокрема, гамма-ножа). Не менш розповсюджені джерела іонізуючого випромінювання у промисловості: для проведення радіографії (дефектоскопії), калібрування; застосовуються в засобах для вимірювання товщини листового матеріалу, рівня матеріалу в посудинах і трубах, у гамма-детекторах для проведення неруйнівного аналізу зварних швів різних конструкцій та трубопроводів тощо. Рівень небезпеки для людини від джерел іонізуючого випромінювання І та ІІ категорії дуже високий. Такі джерела внаслідок неналежного використання, зберігання чи протиправних дій можуть спричинити в організмі людини стохастичні та детерміновані ефекти у разі контакту з ними без необхідного захисту, як-от за кілька хвилин для джерел іонізуючого випромінювання І категорії та від кількох хвилин до декількох годин для джерел іонізуючого випромінювання ІІ категорії.
До того, у сучасному світі існує велика кількість екстремістських та терористичних угрупувань, які можуть бути зацікавлені у заволодінні джерелами іонізуючого випромінювання для вчинення радіологічної диверсії з використанням пристрою розсіювання радіоактивних матеріалів або випромінюючого пристрою. Тому країни, в яких здійснюється діяльність з використанням джерел іонізуючого випромінювання, повинні виконувати оцінку потенційних загроз і вразливості цих джерел та забезпечувати їх захищеність і збереження. Отже, на часі актуальним є питання розробки підходів до оцінки вразливості джерел іонізуючого випромінювання.
У статті наведено загальний алгоритм проведення оцінки вразливості джерел іонізуючого випромінювання медичного і промислового призначення та стисло описано основні його етапи. Запропонований підхід полягає у використанні як кількісних (згідно з нормативно-правовими актами України), так і якісних показників, отриманих під час експертного оцінювання з врахуванням коефіцієнта конкордації (рівень узгодженості думок).
Метою оцінки вразливості є не лише визначення величини ризику вчинення незаконних дій із джерелами іонізуючого випромінювання, а й врахування можливих сценаріїв їх використання, для подальшого ухвалення рішень на основі ризик-орієнтованого підходу щодо розподілу наявних ресурсів для захисту людей та майна від наслідків зовнішньої радіологічної диверсії у різних місцях-цілях: на масовому заході (святкуванні), у столиці, в урядових будівлях, у туристичному місті тощо.
11
Bader, A. V. "Трансформація засобів та форм реалізації збройного насилля у сучасному світі". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 10(138) (26 січня 2017): 60. http://dx.doi.org/10.15421/1716106.
Повний текст джерелаАнотація:
Встановлено, що корінним переломом у військовій справі є операція «Буря в пустелі», в ході якої війна стала високотехнологічною. Основи кардинальних перетворень були закладені винайденням ядерної зброї та технологічним суперництвом часів «Холодної війни». З’ясовано, що наявність високоточної зброї лише у найбільш розвинених країнах призвело до пошуку опонентами можливих варіантів протидії та застосування тактики швидких терористичних атак. Зазначено, що ці принципи були засвоєні розвиненими країнами та лягли в основу розповсюдженню такого виду збройного насилля як «Гібридна війна». Виявлено, що сьогодні збройне насилля характерне хаотичністю, дією як регулярних так і нерегулярних формувань, масовими злочинами проти людяності, широким застосуванням диверсій, провокацій, інформаційних операцій та фінансово-економічних інструментів. Доведено, що докорінно змінюються і цілі збройного насилля. Провідною метою агресії є не захоплення ресурсів, поневолення народу або окупації чужих земель, а повне підпорядкування супротивника своїй волі.
12
Величко, МВ, та ВГ Радченко. "Правозастосовча практика регулювання свободи наукових медико-біологічних досліджень в європейському союзі на прикладі Німеччини". One Health and Nutrition Problems of Ukraine 54, № 1 (20 травня 2021): 73–79. http://dx.doi.org/10.33273/2663-9726-2021-54-1-73-79.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. На прикладі Німеччини, яка має передову економіку і дієву систему із забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту, дослідити практику правового регулювання в ЄС свобод наукових досліджень, зокрема в медико-біологічній царині. Матеріали та методи. На підставі аналізу законодавства цієї країни проаналізовано підходи ЄС до створення системи нормативно-правового забезпечення даного напрямку на рівні розробки та вдосконалення загальної стратегії з біобезпеки та біозахисту, яка обов'язкова для реалізації в національних програмах держав-учасниць. Створення і набуття чинності конкретних нормативно-правових актів, які детально регламентують порядок проведення медико-біологічних науково-дослідних робіт. У кожній державі-учасниці вони здійснюються індивідуально із урахуванням національних особливостей. Висновки. Запропоновано використання в Україні позитивного досвіду країн-учасниць ЄС із розробки національних програм біологічної безпеки і біологічного захисту та нормативно-правового забезпечення їхньої реалізації при створенні відповідної вітчизняної системи з протидії біотероризму, біологічним диверсіям та іншим загрозам біологічного характеру. Ключові слова: біотероризм, біозагрози, біоризики, біологічна безпека, біологічний захист.
13
Коршунова, Надежда Владимировна, та Сергей Викторович Морозков. "Чрезвычайные происшествия на промышленных предприятиях Южного Урала в 1937 г.: диверсии или халатность?" Общество: философия, история, культура, № 5 (15 травня 2018): 34–38. http://dx.doi.org/10.24158/fik.2018.5.7.
Повний текст джерела
14
Romanov, M., O. Kovaliuk, M. V. Velychko, and Ya Honcharuk. "Modern sudden appearance of african swine fever (ASF) as a possible means for biological diversity against Ukraine during the period of military aggression in the East." One Health and Nutrition Problems of Ukraine 52, no. 1 (June 24, 2020): 45–53. http://dx.doi.org/10.33273/2663-9726-2020-52-1-45-53.
Повний текст джерелаАнотація:
The purpose of the research carried out by the authors is to establish the causes for the appearance of the African swine fever (ASF) virus on the territory of Ukraine and the mechanisms of its most widespread distribution. In this case, special significance was granted to studying the role of an anthropogenic factor in the context of a confirmation or denial of a possible diversion by the country-aggressor under the existing conditions of aggression against Ukraine. Attention was also paid to a prediction of the long-term spreading of the pathogen along with the development of recommendations for the implementation of preventive measures based on international experience of those struggling against ASF for the purpose of counteracting the threat posed by its biological character and how this would then affect national security and the extent of economic losses to the state. Key Words: biological diversion; African Swine Fever (ASF); source of ASF infections; ASF agents.
15
Orlyk, Svitlana, та Andrii Boiko-Gagarin. "Фальшивомонетництво в Україні в роки Першої світової війни". Ukrainian Numismatic Annual, № 1 (21 грудня 2017): 143–64. http://dx.doi.org/10.31470/2616-6275-2017-1-143-164.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемам фальшивомонетництва в Україні в роки Першої світової війни. До наукового обігу вводяться раніше неопубліковані джерела, що дозволяють відкрити нову сторінку в історії грошового обігу. Як відомо, зразками для підробки частіше стають найбільш популярні серед населення гроші. Такими грошима в роки Першої світової війни стають золоті та срібні монети, кредитні білети, випущені під час війни за довоєнним зразком (відрізняючись підписом касира на банкноті), розмінні марки та казначейські знаки, різноманітні грошові сурогати. Всі зазначені види грошей були відтворені фальшивомонетниками в зазначеному періоді. Аналізуючи архівні джерела, нам вдалося встановити факти вчинення спроб економічної диверсії з боку Австро-Угорщини та Німеччини стосовно Російської імперії шляхом виготовлення якісних підробок російських кредитних білетів та їхній збут на окупованих російськими військами територіях Західної України. Прослідкувавши повідомлення на сторінках газет зазначеного періоду, нам вдалося вивчити та описати діяльність підпільних угрупувань фальшивимонетників, що виготовляли розмінні марки в Києві та Одесі. Показано, що для фальсифікаторів інтерес складали не лише грошові знаки, а й інші ліквідні активи: цінні папери, гербові марки на сплату податку, відрізні купони отримання прибутку по облігаціях, а також підроблені паспорти, мобілізаційні свідоцтва, документи для виїзду за кордон та ін. Внаслідок розвалу Російської імперії та серйозних політичних перетворень кардинально змінюється структура грошового обігу в Україні, а відповідно – й фальшивомонетництво набирає зовсім іншиого характеру, що є темою окремого глибокого дослідження.
16
Катещенок, А. В., та І. М. Неклонський. "Модель процесу виникнення й розповсюдження пожежі у разі диверсій, що здійснюються шляхом ініціювання пожеж на важливих елементах об’єкта без проникнення на його територію". Системи обробки інформації, № 3(149) (28 березня 2017): 164–68. http://dx.doi.org/10.30748/soi.2017.149.32.
Повний текст джерела
17
Будур, І. М., та С. А. Бойко. "Мультиагентна модель системи підтримки прийняття рішення по управлінню розподіленими об’єктами". Системи озброєння і військова техніка, № 3(63), (30 вересня 2020): 54–61. http://dx.doi.org/10.30748/soivt.2020.63.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Об’єкти військової критичної інфраструктури є першочерговими для створення диверсій, вогневих впливів, ударів з повітря. Ускладнення процесів охорони та оборони таких об’єктів, а також збільшення кількості технічних засобів вимагає побудови для людини, яка приймає рішення, системи підтримки прийняття рішення. Елементи охорони та оборони об’єктів військової критичної інфраструктури відносяться до класу організаційно-технічних систем та розподілених систем управління. Вихід з ладу (деградація) одного елементу може привести до втрати цілісності й стійкості всієї системи. Отже система підтримки прийняття рішення повинна з визначеним інтервалом аналізувати стан кожного розподіленого об’єкту та знаходити рішення щодо відновлення системи охорони та оборони. Сучасні концепції управління складними розподіленими об’єктами (РОУ) в різних галузях людської діяльності (в тому числі і у військовій справі) базуються на парадигмі людино-машинної організації процесів управління, у якій роль прийняття рішень віддається людині, а машина забезпечує інформаційну підтримку етапів вироблення і генерування альтернативних варіантів рішень. Використання даного підходу є змушеною мірою подолання високого рівня невизначеності умов рішення завдань управління складними, нелінійними, динамічними, розподіленими об'єктами та наявності інтелектуальної протиборчої сторони (противника). При цьому ефективність системи управління багато в чому визначається суб'єктивними властивостями людини (групи людей), які діють в контурі управління, що у свою чергу вимагає високого рівня компетенції у виникаючих проблемних ситуаціях. Для управління територіально розподіленими об'єктами (до яких відносяться елементи системи охорони та оборони військових аеродромів), відомим є підхід, що базується на застосуванні мультиагентних моделей СППР, у яких сполучаються централізовані та децентралізовані методи аналізу ситуацій, що реалізовуються колективами агентів. В статті розроблена мультиагентна модель системи підтримки прийняття рішення по управлінню розподіленими об’єктами.
18
Яковлєв, П. О. "ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 139–42. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).375.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті, на основі аналізу положень чинного законодавства України, яке регламентує правовий статус інститутів громадянського суспільства, а також гарантування інформаційної безпеки України системою публічного управління, висвітлено організаційно-правові форми взаємодії державних органів та інститутів громадянського суспільства в питаннях гарантування інформаційної безпеки держави. Акцентовано увагу на тому, що сьогодні чинним законодавством України недостатньо регламентований механізм партнерської співпраці держави і неурядових організацій як потенційних учасників інформаційних відносин. Висвітлено основні форми взаємодії держави й інститутів громадянського суспільства в контексті гарантування інформаційної безпеки держави: спільна протидія інформаційній агресії проти України та надання інформаційної підтримки Україні в реалізації комерційної, гуманітарної, просвітницької, культурної й іншої діяльності за межами України. Обґрунтовано, що зазначені форми співпраці втілюються у процесі реалізації правового статусу інститутами громадянського суспільства за умови фактичного управлінського діалогу із суб’єктами публічного управління, які фахово займаються гарантуванням інформаційної безпеки України. Виокремлено значущість внеску неурядових громадських організацій у протидію інформаційним атакам на Україну і попередження інформаційних диверсій у національному інформаційному просторі. Також наведено і розкрито зміст інших форм сприяння, які можуть надавати інститути громадянського суспільства суб’єктам публічного управління в частині забезпечення інформаційного суверенітету України (подання інформаційних звернень, інформаційна підтримка органів влади у процесі розроблення нормативних актів, організація роботи консультативних наглядових громадських рад при органах державної влади, залучення неурядових організацій до участі в офіційних міжнародних заходах від імені України). Визначено перспективні напрями дослідження вітчизняної юридичної науки щодо доктринального обґрунтування оптимальних форм адміністрування спільної діяльності інститутів громадянського суспільства і держави в напрямі гарантування інформаційної безпеки України.
19
Boiko-Gagarin, Andriy. "НОВІ ДАНІ ПРО ВВЕЗЕННЯ ДО РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ФАЛЬШИВИХ ГРОШЕЙ ІЗ АНГЛІЇ ПРОТЯГОМ ХІХ СТ." Scientific notes on Ukrainian history, № 46 (10 липня 2019): 207–18. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-207-218.
Повний текст джерелаАнотація:
У першій чверті ХІХ ст. збільшення кількості виявлених підроблених кредитних білетів, завезених до Російської імперії із Англії, серйозно стурбувало владу. Слідство поступово набуло рівня державного значення. У 1820-х рр. російська влада вдалась до ретельного відслідковування всіх євреїв, що прямували до Царства Польського і потенційно могли мати при собі фальшиві кредитні білети, призначені для збуту у Росії.Спроби провезення т.зв. «англійських» підробок до Польщі зафіксовано також через кордон із Пруссією, що змусило владу до перевірки євреїв, виїжджаючих до Пруссії, підозрюючи, що через неможливість отримання ними паспортів до Англії, що підлягало ретельному контролю, поява таких громадян з високим ступенем імовірності супроводжувалась наявністю в них підроблених прусських документів. 28 жовтня 1868 р. до Варшавського губернатора надсилається рапорт начальника Радзеювського уїзду про наявні достовірні свідчення про збувальника фабрикованих у Лондоні ще 1864 р. фальшиві російські кредитні білети 10 руб. номіналу уродженцем Польщі, власником маєтку у м. Ольганово Влоцлавського уїзду Варшавської губ. – Адамом Богушем, що збував їх у прусській провінцій – Великому князівстві Познанському торгівцям крупною рогатою худобою та овець. 11 січня 1870 р. Варшавський карний суд виніс вирок збувальнику фальшивих банкнот Адаму Богушу – позбавленням всім прав та свобод та засланням до Сибіру на 6 років каторжних робіт. Та він був не єдиним, чия справа відрізнялась гучністю у розслідуванні фінансової диверсії з Лондону, в той самий час все більших обертів набирає справа іншого англійського агента збувальника – Леона Варненке. Інформація про фальшивомонетника набула такого розголосу та чутки про наповнення начебто всієї Росії фальшивими англійськими банкнотами так сильно укорінились в уяві населення, що породили новий вид шахрайства – пропозиції купівлі якісних «англійських» підробок для легкого збуту.
20
Ісайкіна, Олена, та Алла Зленко. "ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДІАПРОСТОРУ". Society. Document. Communication, № 8 (6 лютого 2020): 134–55. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-8-134-155.
Повний текст джерелаАнотація:
Публікація присвячена дослідженню інформаційної безпеки як передумови захисту вітчизняного інформаційного контенту, оскільки інформаційний фактор відіграє важливу роль у державотворенні та відстоюванні інтересів держави. Глобалізація масмедійних процесів, поширення і набуття популярності так званих цифрових медіа зумовили значне посилення впливу засобів масової комунікації на формування в суспільстві не тільки уявлень, установок, ціннісних орієнтацій та загальної картини світу, але й суспільної та індивідуальної свідомості в цілому. Особливе місце в цьому спектрі суспільних відносин займають проблеми забезпечення інформаційної безпеки.
У статті за підсумками теоретичного аналізу наукових поглядів сучасних дослідників, зроблено висновок, що сьогодні під інформаційною безпекою розуміється кілька принципово різних за своєю природою завдань, а саме: захист ІТ-інфраструктури країни (так званого кіберпростору); протидія спеціальним операціям (провокаціям, диверсіям), здійснюваним за допомогою масмедіа; протидія ворожому (цілеспрямованому і деструктивному) ідеологічному впливу; протидія деструктивним впливам, які здійснюються за допомогою масмедіа (різного роду «токсичний» контент на зразок реклами деструктивних культів, жорстокості, девіантної поведінки) (ІБУ, 2014). Кожне з цих завдань характеризується різним співвідношенням об'єктивних і суб'єктивних факторів.
Інформаційна безпека – стан захищеності інформаційного середовища суспільства, що забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави.
Загрози інформаційної безпеки – це зворотний бік використання інформаційних технологій. Джерелами таких загроз та викликів можуть бути міжнародні злочинні групи хакерів, окремі підготовлені у сфері ІТ злочинці, іноземні державні органи, терористичні угрупування, недержавні організації, політичні структури та неформальні об’єднання екстремістського спрямування, транснаціональні корпорації та фінансово-промислові групи тощо.
Сучасна нормативно-правова база не охоплює всі основні елементи, необхідні для ефективної протидії інформаційним загрозам в Україні. У той же час, враховуючи, багатогранність та комплексність означеної проблеми, варто обумовити подальшу необхідність наукових досліджень механізмів забезпечення інформаційної безпеки в Україні.
21
Городнов, Вячеслав, Андрій Побережний та Сергій Суконько. "ГЕОІНФОРМАЦІЙНА МОДЕЛЬ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ ОХОРОНИ ВАЖЛИВИХ ДЕРЖАВНИХ ОБ’ЄКТІВ У РАЗІ НАПАДУ ОЗБРОЄНИХ ЗЛОЧИНЦІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 79, № 1 (21 лютого 2020): 33–46. http://dx.doi.org/10.32453/3.v79i1.95.
Повний текст джерелаАнотація:
Відповідно до Військової доктрини однією із загроз військової безпеки України є здійснення терористичних актів або диверсії на важливих державних об’єктах, у тому числі на ядерних установках. Завдання з охорони таких об’єктів виконують військові частини Національної гвардії України шляхом виставлення варт. У разі нападу озброєних злочинців на вартового або на об’єкт у караулі виділяються резервні групи, особовий склад яких може вступати в бій з нападниками. При цьому основним, повторюваним підпроцесом, є вогневої контакт, який починається і закінчується в заздалегідь невідомий (випадковий) момент часу і має заздалегідь невідому (випадкову) тривалість і результати. Крім того, при оцінці можливостей підрозділу охорони виконати завдання щодо недопущення проникнення озброєних злочинців до життєво важливих центрів об’єкта необхідно враховувати характеристики місцевості навколо і всередині об’єкта, що охороняється, а також інші фактори і параметри, які можуть впливати на результат виконання завдань з охорони довіреного об’єкта. Ця задача та особливості її виконання породжують проблему оцінки можливостей підрозділу охорони виконати завдання щодо недопущення проникнення озброєних злочинців до життєво важливих центрів об’єкта.У статті наведено варіант застосування геоінформаційної моделі як основи інформаційно-аналітичного забезпечення процесів охорони важливих державних об’єктів у разі нападу озброєних злочинців. Така модель дозволяє враховувати характеристики місцевості та розміщення адміністративних споруд навкруг і в середині об’єкта, що охороняється, та застосовувати математичний апарат неповно доступних систем масового обслуговування для оцінки математичного сподівання кількості обслужених (знищених) озброєних злочинців, яке (математичне сподівання) характеризує можливість виконання завдання з недопущення проникнення озброєних злочинців до життєво важливих центрів об’єкта силами підрозділу охорони. Одночасно ГІМ дозволяє обрати раціональний варіант структури бойового порядку резервної групи варти по всій протяжності рубежу блокування з метою виконання поставлених завдань щодо недопущення проникнення озброєнихзлочи нців до життєво важливих центрів об’єкта.
22
Худецький, І., Ю. Антонова-Рафі, Ю. Даниленко та Н. Худецька. "БІОЛОГІЧНІ ПАТОГЕННІ АГЕНТИ ГЕННО-ІНЖЕНЕРНОГО ПОХОДЖЕННЯ ТА БІНАРНА БІОЛОГІЧНА ЗБРОЯ". Біомедична інженерія і технологія, № 6 (21 грудня 2021): 152–60. http://dx.doi.org/10.20535/2617-8974.2021.6.248309.
Повний текст джерелаАнотація:
Історія людства як біологічного виду та історія людини розумної в значній мірі пов’язана з патогенними біологічними агентами, які з доісторичних часів були причиною пандемій чи використовувались як зброя. Розвиток і удосконалення будь якої зброї тісно пов’язаний з розробкою нових технологій. Лікування пацієнтів з інфекційними захворюваннями, захист людей під час пандемій також тісно пов’язані з новими технологіями. Двадцять перше століття характерне бурхливим розвитком біотехнологій та генної інженерії, які можуть мати вирішальне значення у лікуванні багатьох хвороб та надати небезпечний поштовх розвитку нових видів біологічної зброї. Пандемія COVID-19 продемонструвала величезний вплив, який може мати на суспільство один біологічний патогенний агент, щодо природного походження якого експерти не дали остаточної однозначної відповіді. Небезпека розробки нових видів біологічної зброї та застосування її для війни, диверсій, терору, шантажу, отримання надприбутків чи в кримінальних злочинах зростає з розвитком біотехнологій. Знання про можливі шляхи розвитку біологічної зброї дозволяє вибудовувати систему біобезпеки та біозахисту в кожній країні зокрема та на планеті в цілому. Постіндустріальна епоха створює загрозу нових вірусів або хвороб, поява яких може бути спровокована сільськогосподарським чи промисловим освоєнням нових територій. А глобальні системи комунікації сприяють майже миттєвому поширенню небезпечних інфекцій. Останні досягнення в галузі біохімії, генетики та молекулярної біології зробили можливим створення живих організмів. Хоча ці розробки пропонують ефективні засоби для лікування хвороб, збільшення виробництва їжі та покращення якості життя багатьох людей, вони також можуть використовуватися державними та недержавними структурами для розробки нових видів біологічної зброї. Доступність фундаментальної біологічної науки, інформації про генну інженерію та біотехнології, модульний принцип досліджень, бази готових рішень, доступність матеріалів знижують рівень навичок, необхідний для проведення неконтрольованих досліджень біологічних патогенних агентів чи розробки біологічної зброї. В роботі проаналізовані загрози, пов’язані з можливістю застосування генної інженерії та сучасних біоінженерних технологій для розробки генетично модифікованих біологічних патогенних агентів, бінарної та інших нових видів біологічної зброї.
Ключові слова: біологічні патогенні агенти, емерджентні та ре-емерджентні інфекції, біологічна зброя, бінарна біологічна зброя, біобезпека, біозахист
23
Shvets, A. V., V. V. Kalnysh та I. S. Trinka. "Психофізіологічні аспекти розвитку «гібридної війни»". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 4 (30 грудня 2021): 48–59. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.4(2)-048.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Вивчення особливостей впливу подій «гібридної війни» на працездатність і надійність діяльності військовослужбовців, їх функціональний стан, а також негативних наслідків впливу стресогенних чинників безпосередньо під час їх участі в бойових операціях в даний час є недостатньо дослідженими. Важливим невивченим фактором, що досить сильно впливає на психологічний стан бійців, є фон (контекст), який обумовлений негативними подіями, які відбуваються в країні. Ці події пов'язані з підвищенням активування населення, яке самопідтримується процесами, що формуються в цьому середовищі. Тому актуальність поглибленого аналізу психофізіологічних механізмів зародження та подальшого розвитку ефектів «гібридної війни» є безсумнівною і має велике значення для підтримки високої обороноздатності країни.
Мета. Виявлення деяких психофізіологічних механізмів формування та підтримки існування «гібридної війни» та обґрунтування її переваг для противника перед засобами «гарячої війни».
Матеріали та методи. З використанням методів системного, бібліосемантичного та ретроспективного аналізу вивчено наукові публікації щодо виявлення деяких психофізіологічних механізмів формування і підтримки існування «гібридної війни» та обґрунтування її переваг для противника перед засобами «гарячої війни». Для цього здійснено пошук доступних джерел інформації з 1982 по 2020 роки, які стосувались мети роботи. Вивчали різні психофізіологічні механізми формування та підтримки існування «гібридної війни». На основі thoughtful-аналіз сучасних джерел інформації було узагальнено різні механізми формування та підтримки існування «гібридної війни» для розробки на цій основі заходів щодо послаблення їх шкідливої дії.
Результати. Виявлено деякі психофізіологічні механізми формування та підтримки існування «гібридної війни» та обґрунтування її переваг для противника перед засобами «гарячої війни». Окреслено умови функціонування психофізіологічних та психологічних механізмів, які сприяють виникненню та розповсюдженню автохвильових процесів в державі, що характеризують протікання «гібридної війни». Критично проаналізовано такі проблемні напрями як: самоорганізація активності маси людей - «віртуальний натовп»; механізми організації «гібридної війни»; моделі синхронізації активності в великих масах людей. Звернено увагу на необхідність подальшого дослідження психофізіологічних механізмів виникнення та підтримки «гібридної війни» і розробки на цій основі заходів щодо послаблення їх шкідливої дії.
Висновки. Сформульовані умови функціонування психофізіологічних та психологічних механізмів, які сприяють виникненню та розповсюдженню автохвильових процесів на теренах України, які характеризують протікання «гібридної війни». Встановлено, що організація «гібридної війни» може бути описана в термінах функціонування «віртуального натовпу». Показано, що головною перевагою «гібридної війни» є широке охоплення населення та військовослужбовців шкідливими емоційними процесами, які призводять до зниження боєздатності збройних сил та хаотизації суспільних настроїв. Встановлено, що інформаційні та кібернетичні заходи, тероризм, диверсії, партизанські дії та ін. є лише прийомами, що дозволяють запустити і підтримувати на належному рівні автохвильові процеси в «віртуальному натовпі», що охоплюють широкі верстви населення і військовослужбовців. Застосування таких прийомів призводить до швидкого та без особливих людських втрат досягнення ворогом своїх інтересів, а також кардинальним чином здешевлює ведення війни.
24
АПАЖЕВА, Е. Х., and А. А. ТАТАРОВ. "BANDITRY AND ANTI-SOVIET ARMED UNDERGROUND IN THE NORTH CAUCASUS IN 1942–1944: THE CASE OF KABARDINO-BALKARIA." Известия СОИГСИ, no. 39(78) (March 31, 2021): 71–82. http://dx.doi.org/10.46698/vnc.2021.78.39.009.
Повний текст джерелаАнотація:
В центре исследования лежит феномен бандитизма, под которым традиционно понимают как уголовные преступления, так и политически мотивированное антисоветское вооруженное подполье в контексте Великой Отечественной войны. Методы исследования базируются на анализе советской политико-юридической терминологии 1920–1940-х гг., оценочных позиций и количественных данных в документах и справках. Изучение кейса Кабардино-Балкарии, республики, претерпевшей прифронтовые боевые действия, нацистскую оккупацию и депортацию одного из титульных народов, открывает возможность проследить факторы влияния на динамику преступности и учет ее численности. Авторы демонстрируют противоречия в количественных данных по бандитизму в документах органов безопасности и армейских сводках. Показано, что до и в период Великой Отечественной войны не сложилась четкая грань между политическим бандитизмом и преступлениями против управленческого и хозяйственного порядка, а условия войны в значительной степени политизировали проявления локальной преступности. По мнению авторов, смешение уголовного и политического бандитизма повлияло на структуру и содержание справок о политическом состоянии в национальных автономиях. В случае с обвиненными в массовом предательстве и депортированными балкарцами оценка численности бандитизма сопряжена с рядом факторов – проживание балкарцев в горной части республики, которая традиционно привлекала правонарушителей разных национальностей; влияние планирования депортации на процесс составления документов по бандитизму. Обоснованно то, что в тыловой зоне Кабардино-Балкарии немецкие диверсии не смогли оказать существенного влияния на развитие вооруженного подполья в наиболее активной фазе его развития в 1942–1944 гг. The article investigates the phenomenon of banditry, which is traditionally understood as both criminal offenses and the politically motivated anti-Soviet armed underground in the context of the Great Patriotic War. The research methods are based on the analysis of the Soviet political and legal terminology of the 1920s – 1940s, as well as estimated positions and quantitative data in documents and references. The exploration of the case of Kabardino-Balkaria, a republic that suffered front-line hostilities, Nazi occupation, deportation of one of the titular ethnic groups, opens up the possibility of tracing the factors influencing both the dynamics of crime and accounting for its number. The authors demonstrate contradictions in quantitative data on banditry in the documents of the security agencies and army reports. In view of the fact there was no clear line between political banditry and crimes against the management and economic order before and during the Great Patriotic War, the conditions of the war largely politicized the manifestations of local crime. The authors point out that mixing of criminal and political banditry influenced the structure and content of information on the political situation in Soviet national autonomies. In the case of the deported Balkar people, the accusations of mass betrayal and the estimation of the banditry levels are associated with certain factors – the residence of Balkars in the mountainous part of the republic, which traditionally attracted offenders of different nationalities; the impact of deportation planning on the process of drafting documents on banditry. It is argued that in the rear front in Kabardino-Balkaria, Nazi German sabotage groups did not have a significant impact on the development of the armed underground in the most active phase of its development in 1942-1944.
25
Саганюк, Ф., Ю. Мудрак, І. Мазуренко та Ю. Піщанський. "Тероризм та інші протиправні дії у російській гібридній війні". Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, 25 листопада 2021, 51–56. http://dx.doi.org/10.33099/2304-2745/2021-2-72/51-56.
Повний текст джерелаАнотація:
Головним сучасним безпековим аспектом у воєнній сфері на національному рівні залишається розв’язана Російською Федерацією (РФ) гібридна війна проти України, яка ведеться у формі комбінації різноманітних агресивних протиправних дій, застосування регулярних військ (сил), незаконних збройних формувань і терористичних організацій, використання пропаганди, саботажу, терору, вчинення диверсій, умисного завдавання шкоди громадянам та об’єктам державної власності України.
Метою статті є пошук правових підходів до належного оцінювання наявних агресивних гібридно-терористичних збройних та інших діянь Російської Федерації проти України й інших суверенних держав світу відповідно до чинного законодавства України та міжнародного і міжнародного гуманітарного права.
Сучасні дослідження наявних підходів до боротьби з російським міжнародним тероризмом і збройною агресією переконують, що такі діяння РФ є насильницькими та особливо небезпечними, пов’язаними з масовими вбивствами, захопленнями та викраденнями невинних людей, руйнуваннями чисельних населених пунктів, важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням зброї масового ураження.
Здійснювані вже восьмий рік Російською Федерацією гібридні агресивні злочинні терористичні діяння на території України та інших суверенних держав світу без оголошення війни та з відвертим цинічним нехтуванням норм міжнародного гуманітарного права належить розцінювати не як війну в межах міжнародного права, а як збройну агресію з наявними ознаками міжнародного тероризму.