Добірка наукової літератури з теми "Децентрація"

Зрушення в осмисленні сучасної культури багато у чому залежать від вихідних методологічних передумов, що лежать в основі дослідницьких програм. Такого роду передумови, своєю чергою, залежать, з одного боку, від філософських основ, а з іншого – від фактичного матеріалу, яким в даному випадку виступає опис конкретних проявів культури, таких як мистецтво, релігія, сама наука та ін. Особливості сучасної культури пов’язані зі змінами, які почали відбуватися з другої половини XX століття і для яких характерні таки риси, як смисловий плюралізм, децентрація, невизначеність, фрагментарність, мінливість та ін. Подібні зміни потребують розробки нових дослідницьких стратегій. Одну з таких програм запропонував Ф. Джеймісон у праці «Постмодернізм, або логіка пізнього капіталізму». З методологічної точки зору, найбільш цікавими у даному підході є опис та аналіз «культуровиробництва». Головною особливістю останнього є зрощування економічного потенціалу з результатами культурного розвитку, внаслідок якого культурне середовище і ринок стають одним і тим самим середовищем. У статті проаналізовано погляди Ф. Джеймісона в контексті осмислення сучасної культури.

Актуалізується проблема духовного пробудження особистості на сучасному етапі розвитку людства. Наводяться ідеї духовного пробудження у поглядах релігійних діячів, філософів, психологів і педагогів. Розглядаються психологічні механізми розгортання цього процесу в онтогенезі, серед яких ідентифікація з особистістю, яка має високий духовний потенціал; децентрація як здатність звільнятися від егоцентризму та врахування потреб інших; рефлексія, що зумовлює здатність звертати увагу на свій внутрішній світ і досвід; трансценденція, що пов’язана з вершинними переживаннями особистості, прагненням до абсолютного, досконалого, ідеального; усвідомлення буттєвої єдності, що дає можливість особистості осягнути себе часткою єдиного цілого – людської спільноти, природи, Всесвіту. На основі результатів біографічного аналізу життєвих шляхів духовних подвижників у історії людства виокремлюються психологічні закономірності духовного сходження особистості, зокрема, детермінованість духовного пробудження духовними ідеалами, смислами та цінностями, засвоєними у ранньому дитинстві; замислення в роки раннього дитинства над глобальними світовими проблемами, серед яких життя і смерть, багатство й бідність, знедолені та ображені діти; зустріч з особистістю – носієм високого духовного потенціалу, що стає доленосною; зумовленість духовного пробудження інформаційним поштовхом внаслідок читання певної книги або важливих життєвих подій, втрат, що змушують замислитися над сенсом життя. Робиться висновок про необхідність створення психолого-педагогічних умов, сприятливих для духовного пробудження молоді в системі сучасної освіти. Окреслюються психолого-педагогічні умови, сприятливі для актуалізації психологічних механізмів духовного пробудження молоді.

У статті обґрунтовано концептуальні основи розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі, визначено теоретико-методологічні підходи, які дають змогу створити цілісне уявлення про сутність емоційного інтелекту людини з точки зору: системного підходу (природа, структура, функції, психологічні механізми розвитку, форми і рівні розвитку в онтогенезі); суб’єктно-діяльнісного підходу (через характеристику основних структурних компонентів діяльності – мотиваційного, змістового, операційного та результативного; визначення сенситивного періоду – найбільш сприятливого для розвитку емоційного інтелекту; аналіз особливостей його прояву в суб’єкта діяльності); особистісно-орієнтованого підходу (через прояв індивідуально-психологічних особливостей розвитку емоційного інтелекту); компетентнісного підходу (шляхом розвитку і формування емоційної компетентності молодших школярів, учителів початкових класів, шкільних психологів, батьків учнів).Визначено, що емоційний інтелект є інтегральною властивістю особистості, яка відображає пізнавальну здатність людини до розуміння емоцій та управління ними шляхом когнітивної обробки емоційної інформації та забезпечує психологічне благополуччя особистості й успішність соціальної взаємодії. Відповідно до рівнів психічного відображення (сенсорно-перцептивного, когнітивного, особистісного, суб’єктного, духовного) виокремлено форми (емоційний інтелект як властивість: індивіда, суб’єкта діяльності, особистості, суб’єкта життєтворчості, суб’єкта життєдіяльності), психологічні механізми (ідентифікація, наслідування, емоційне зараження, рефлексія, емоційна децентрація, емоційна саморегуляція, антиципація, емпатія), критерії та рівні розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі (психофізіологічний, когнітивний, соціопсихологічний, креативно-суб’єктний, екзистенційно-духовний). На основі результатів емпіричного дослідження здійснено порівняльний аналіз особливостей розвитку емоційного інтелекту в старшому дошкільному, молодшому шкільному і підлітковому віці. Доведено, що молодший шкільний вік є сенситивним періодом розвитку емоційного інтелекту.

В статье, на примере профессионально-личностного становления врача, проходит эмпирическую проверку гипотеза о возможности рассматривать временную децентрацию личности в качестве маркера «нормативного» или «сверхнормативного» кризиса, имеющего экзистенциальное содержание. Показано, что децентрация в прошлое маркирует кризис актуальной самореализации; отмечается его активность в молодые периоды профессионально-личностного становления субъекта. Дополнена сложившаяся в психологии интерпретация содержательных характеристик нормативных кризисов оптации и кризиса «третьего курса»: снижение актуальной самооценки, стремление сохранить душевное равновесие эго-защитой по типу реактивных образований в виде завышенного оценивания переживания счастья в прошлом, подростково-детском периоде жизни – в переживании кризиса оптации; оценивание текущего периода жизни как мало успешного, с компенсацией кризисных переживаний завышенной оценкой самореализации в предыдущих жизненных периодах – в переживании кризиса «третьего курса». Децентрация в будущее обосновывается как отражение сверхнормативного кризиса нереализованности. Личность обнаруживает слабо сформированные способности компетентного бытия во времени, в будущем надеется удовлетворить притязания, отраженные в максимально высоких показателях по всем компонентам самооценки «Я в будущем». Центрация «в настоящее» рассматривается как тип психологического времени, свойственный субъекту в наиболее активные этапы жизни. Переживание психологического времени личностью, центрированной в актуальные жизненные смыслы и ценности, позитивно, не содержит переоценивания достижений прожитого периода жизни или завышенных ожиданий от будущего. Выделен феномен регрессии ориентации во времени в зрелые периоды жизни. Делается предположение о возможной связи установленного парадокса с изменением структуры смысложизненных ориентаций, ценностей и движущих мотивов. Отмечается, что данное предположение, как и гипотеза о наличии внутренних ресурсов для преодоления кризиса «третьего курса» студентами, сформировавшими удовлетворительный уровень компетентности во времени, подлежат проверке на следующих этапах исследования обозначенной проблемы.

В роботі розглянуті актуальні питання використання технологій дистанційного навчання. Сьогодні існує гостра потреба у покращенні можливостей для студентів створювати для себе нові можливості, які визначаються сучасними тенденціями гласності та децентраліз

Gutnikova T.Y. A world and a man concept in Ukrainian art nouveau novel of the 90s of the XX th century. – The manuscript rights. The dissertation for the degree of Candidate of Philological Studies, speciality 10.01.01 – Ukrainian literature. – V. N. Karazin Kharkiv National University, Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, Kharkiv, 2012. In the dissertation the author studies the concept of the world and a man in the literature of the late 90s of the XXth century through the prism of post modern point of view. The main materials of the analysis are the novels by Y. Andrukhovich, Y. Izdrick,V. Kozhelyanko,O. Zabuzhko, Y. Pashkovskiy, O. Ulyanenko.
Гутнікова Т. Ю. Концепція світу і людини в українському постмодерністському романі 90-х років ХХ століття. – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна МОНмолодьспорту України, Харків, 2012. У дисертації досліджено концепцію світу й людини в літературі 90-х років ХХ століття крізь призму постмодерністського світобачення. Основним матеріалом аналізу виступають романи Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, В. Кожелянка, О. Забужко, Є. Пашковського, О. Ульяненка. Визначено, що концепція світу українського постмодерністського роману 1990-х років поєднує як загальноприйняті світові ознаки даного напрямку (цитатність, принципи гри, іронії, пародії, особлива форма побудови творів, «світ як текст», експериментування з мовою тощо), так і свої національні особливості, зумовлені культурними та суспільними умовами: часткова трансформація інваріантних положень постмодерну з пошуком конструктивних ідей, самоідентифікації, збереження самобутності, відкриття в літературі нових шляхів до подолання культурної і духовної кризи, пошуки цілісності буття. На підставі здійсненого аналізу виявлено принципово нову концепцію людини романістики 1990-х: фрагментарний, гібридний, деперсоналізований образ. Основними засобами його відображення стають нарцистичність, дискурсивність, гротескність, монологічність, антикалізм, оголення процесу творчості, відкрита взаємодія з читачем, звертання до архетипів, міфу (соціального, релігійного, народного), підвищений інтерес до ірраціонального й підсвідомого, автобіографічність. Як найпоширеніші у вітчизняних постмодерністських текстах виділено мотиви втечі, блукання, ловів, нереалізованості, самотності, страху, зайвості, розпачу, болю, сну, марення, видіння тощо, що є маркерами екзистенційної загубленості, фіктивності, знівельованості людського індивіда у ворожому світі.

Дисертаційне дослідження присвячено проблемі децентрації у ранньому юнацькому віці. Теоретично обґрунтовано та розроблено модель децентрації у процесі міжособистісного пізнання, яка включає три компоненти: когнітивний, емоційно-ціннісний та поведінковий. У емпіричній частині роботи досліджено складові децентрації, обґрунтовано рівні розвитку децентрації. Виявлено негативний зв'язок між рівнями децентрації та суб’єктивним станом самотності у осіб раннього юнацького віку. Водночас потреба в усамітненні позитивно пов’язана з рівнями розвитку децентрації. В умовах фрустрації в осіб з розвиненою децентрацією переважають реакції з фіксацією на перешкоді та екстрапунітивні реакції. Під час реалізації поставлених завдань, теоретично та емпірично підтверджено достовірність висунутої гіпотези про те, що становлення децентрації у осіб раннього юнацького віку передбачає розвиток емпатійного ставлення, розуміння пізнавальної позиції іншої людини, конструктивної поведінки з однолітками. У процесі дослідження децентрації серед осіб раннього юнацького віку виявлено нерівномірність розвитку складових децентрації. У ході формувального експерименту розроблено та успішно апробовано програму сприяння розвитку децентрації у ранньому юнацькому віці. Ефективність застосування програми серед осіб раннього юнацького віку підтверджує зростання здатності уявити себе на місці іншого та зниження егоцентричної спрямованості, що є важливими складовими децентрації.
Theoretically soundly and empirically investigated decentration in early adolescence. Theoretically grounded the model decentration in the interpersonal knowledge, which includes three components: cognitive, emotional-evaluative and behavioral. In the empirical part the investigated components decentration, given the characteristic levels decentration. Found a negative relationship between levels decentration and subjective state of solitude in the early adolescence. At the same time the need for solitude positively associated with levels of decentration. In conditions of frustration in people with advanced decentration dominated by reaction with fixing obstacle and ekstrapunityv reaction. During the implementation of tasks, theoretically and empirically confirmed the reliability of the hypothesis that the formation of decentration in those early adolescence involves the development of empathy , cognitive understanding of the position of another person, constructive behavior with peers. The study decentration among early adolescents revealed uneven development of components decentration. During the forming experiment developed and successfully tested a program to promote decentration in early adolescence. The effectiveness of the program for early adolescents confirms the ability to imagine yourself in the place of another and the decrease in egocentric orientation, which are important components of decentration.
Диссертация посвящена исследованию децентрации у лиц раннего юношеского возраста. Децентрация, обеспечивающая как познание себя и Другого, так и успешное взаимодействие с другими, рассматривается через понятия «позиция» и «направленность». Проанализировано содержание понятий «децентрация», «рефлексия», «идентификация» и «эмпатия». Обосновано, что данные механизмы участвуют в построении образа другого человека, обеспечивая его адекватное восприятие. Предложена теоретическая модель децентрации в процессе межличностного познания, которая включает три компонента: когнитивный, эмоционально-ценностный и поведенческий. Когнитивный компонент децентрации включает все психические процессы, связанные с познанием как себя, так и окружающих. Эмоционально-ценностный компонент охватывает все психические процессы, связанные с эмоциональным отношением к себе и другим, формирует личностно направленный интерес к другому человеку и его позиции. Поведенческий компонент обеспечивает направленность на активное конструктивное взаимодействие с другими, эффективное сотрудничество для реализации как собственных, так и общих целей, а также готовность помочь другим. В эмпирической части диссертации приведены результаты диагностики по каждой составляющей децентрации: способности представить себя на месте другого, эмпатийности, субъективным ценностям достижений и/или сохранения отношений с другими, преференциям в конфликтных ситуациях. Определены и описаны пять уровней децентрации, которые были выделены на основании диагностики: высокий, выше среднего, средний, ниже среднего и низкий. Низкий уровень децентрации характеризуется недостаточной сформированностью у лиц раннего юношеского возраста собственной позиции, а также игнорированием мнения другого. Уровень ниже среднего предполагает признание личностью того, что у другого есть иная позиция, но при этом отстаивание исключительно собственной позиции без достаточной ее аргументации. Средний уровень предполагает понимание различия позиций, отстаивание собственного мнения и одновременно некоторую готовность к компромиссам, способность пожертвовать второстепенным ради достижения согласия в главном. Уровень выше среднего характеризуется сознательной координацией различных позиций и учетом позиции другого в выстраивании новой общей точки зрения. Высокий уровень предполагает способность посмотреть на ситуацию «глазами другого», максимальную открытость к его предложениям и идеям, активное творческое взаимодействие с ним. Установлена негативная связь децентрации с субъективным состоянием одиночества. Потребность в уединении имеет позитивную связь с уровнями развития децентрации в ранней юности. В условиях фрустрации у лиц с развитой децентрацией преобладают реакции с фиксацией на препятствии (по сравнению с эго-защитными) и экстрапунитивные реакции (по сравнению с интрапунитивными). У старшеклассников с недостаточно развитой децентрацией преобладают эго-защитные и интрапунитивные реакции на фрустратор. В ходе реализации поставленных задач теоретически и эмпирически подтверждена достоверность выдвинутой гипотезы о том, что становление децентрации у лиц раннего юношеского возраста предусматривает развитие эмпатийного отношения, понимание познавательной позиции другого человека, конструктивное поведение в процессе общения со сверстниками. Исследование децентрации среди лиц раннего юношеского возраста показало также неравномерность развития составляющих децентрации. Программу, разработанную на базе предложенной модели децентрации, можно использовать в качестве эффективного инструмента для преодоления трудностей в становлении децентрации среди старшеклассников и развития ее составляющих, что будет способствовать адекватности межличностного познания в юношеской среде. Эффективность применения этой программы для формирования децентрации у лиц раннего юношеского возраста эмпирически подтверждена ростом способности представить себя на месте другого и снижением эгоцентрической направленности – важными составляющими децентрации.

Розглянуто взаємозв’язок феномену життєвої компетентності та процесу антиципації на ціннісно-смисловому рівні, що дозволило теоретично обґрунтувати та емпірично виокремити механізм децентрації. Водночас проведена демаркація між компонентами життєвої компетентності та описано осягання людиною життєвих смислових узмістовлень у формі граничних смислів. На цьому підґрунті проаналізовано динаміку смислоутворення та виділено основні тенденції розвитку граничних смислів в осіб з антиципаційною спроможністю/неспроможністю, що уможливило теоретичне висвітлення специфіки механізму децентрації залежно від індивідуально-особистісних, гендерних та вікових особливостей особистості. In the article the correlation of a phenomenon of life competence and the process of anticipation on the value-semantic level has been considered, which allowed theoretically substantiate and empirically differentiate the mechanism of decentration. At the same time the demarcation between the components of life competence has been made. On these grounds the dynamics of sense creation has been analyzed and the main trends of the development of limitation senses of persons with anticipational ability/inability have been distinguished, which made possible theoretical enlightening the specifics of the mechanism of decentration depending on individual-personal, gender and age characteristics of personality.