Статті в журналах: "Детоксикація метану"

1

Manzhalii, Elina. "РОЛЬ ПЕЧІНКИ В ДЕТОКСИКАЦІЇ ОРГАНІЗМУ. ПРОГРАМИ ДЕТОКСИКАЦІЇ". Immunology and Allergy: Science and Practice, № 3 (28 листопада 2021): 40–51. http://dx.doi.org/10.37321/immunology.2021.3-05.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Зважаючи на те, що печінка виконує функцію фільтрації, належна робота обох фаз детоксикації впливає на роботу печінки вцілому та забезпечує цілісний ланцюг роботи. Протягом останніх років, багато продуктів заполонили планету, зокрема токсини, метали, хімікати (неорганічні, розчинники, пластифікатори), синтетичні лікарські засоби, пліснява, тверді домішки, ПАВи, радіація, ендотоксини, хімічні речовини тощо. Зазначені речовини негативно впливають на роботу печінки та порушують цілісний ланцюг роботи фаз детоксикацій. З огляду на це, в статті запропоновані програми детоксикації для відновлення роботи печінки.Мета. Проаналізувати причино-наслідковий зв’язок виникнення та розвитку хвороб печінки у зв’язку з порушенням роботи фаз детоксикацій та узагальнити стратегії лікування на підставі доказової медицини.Матеріали та методи. Бібліографічний – проведено теоретичний аналіз та здійснено узагальнення даних літератури. При дослідженні використано опис та аналіз.Результати та їх обговорення.Висновки. Контроль за показниками пацієнта, призначення тактики лікування в залежності від типу порушень детоксикаційних функцій печінки, надає можливість стабілізувати стан пацієнта.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Buialska, Nataliia, Elena Kupchik та Natalia Denisova. "ВИКОРИСТАННЯ СОРБЕНТІВ ДЛЯ ЗНИЖЕННЯ КОНЦЕНТРАЦІЇ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ У МОЛОЧНІЙ СИРОВИНІ". TECHNICAL SCIENCES AND TECHNOLOGIES, № 1 (15) (2019): 181–88. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5363-2019-1(15)-181-188.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність теми дослідження. Одними з найсильніших за дією та найбільш поширених хімічних забруднювачів харчових продуктів, зокрема молочних, є важкі метали. На сьогодні є нагальна потреба у визначені їх вмісту та пошуку шляхів зменшення ризиків, викликаних споживанням забрудненої продукції. Постановка проблеми. Перерозподіл важких металів у ході технологічних процесів не завжди забезпечує отримання продуктів із безпечним рівнем токсичних металів, тому необхідним є підбір сорбентів та пошук оптимальних технологічних режимів детоксикації вихідної молочної сировини. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вирішенню наукових та практичних питань, пов’язаних із моніторингом важких металів у харчових продуктах та розробкою способів їх елімінації, присвячені роботи багатьох відомих учених та практиків. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. У літературних джерелах практично відсутні відомості про вміст важких металів у сухому молоці. У роботах, присвячених вибору сорбентів для детоксикації вихідної молочної сировини, не завжди враховано їхній вплив на вміст у молоці кальцію, білку, жиру тощо. Постановка завдання. Мета роботи – визначити вміст важких металів у сухому молоці, проаналізувати шляхи їх надходження та на основі отриманих результатів розробити технологічні режими та способи детоксикації важких металів. Виклад основного матеріалу. Наведені результати аналізу вмісту важких металів у сухому молоці. Запропоновані методи зниження концентрації Pb та Cd в молочній сировині з використанням сорбентів. Досліджений вплив сорбентів на якість сировини. Встановлено, що застосування поліфаму не впливає на органолептичні та основні фізикохімічні показники молока. Визначений ступінь очистки молока-сировини від важких металів. Встановлені оптимальні умови процесу детоксикації поліфамом (температура, час експозиції сорбенту та його концентрація). Висновки відповідно до статті. Проведені дослідження дозволяють використовувати молоко-сировину з підвищеним вмістом важких металів в подальшому виробництві молочних продуктів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Lukyanchuk, V. D., B. S. Sheyman та D. O. Gordiychuk. "Ацетилцистеїн як засіб детоксикації ендотоксемії на тлі хронічного генералізованого пародонтиту". EMERGENCY MEDICINE, № 2.57 (8 березня 2014): 20–24. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.2.57.2014.83086.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальна проблема сучасної стоматології — поширення пародонтопатій різного генезу, результатом яких є розвиток ендотоксикозу. Мета дослідження — визначити ступінь ендотоксемії при пародонтиті за умов застосування ацетилцистеїну. Для досягнення мети досліджували низку лейкоцитарних індексів (ядерний індекс інтоксикації, індекс співвідношення нейтрофіли/лімфоцити, лімфоцитарний індекс та індекс імунореактивності), а також показники циркулюючих імунних комплексів, молекул середньої маси і продукти ліпідопереокислення на тлі експериментального пародонтиту із застосуванням ацетилцистеїну. Результати експериментального дослідження дозволили встановити підвищення рівнів ядерного індексу інтоксикації, індексу співвідношення нейтрофіли/лімфоцити, циркулюючих імунних комплексів, ТБК-реактантів і молекул середньої маси, що свідчить на користь розвитку запалення й виділення токсичних метаболітів при хронічному пародонтиті. У цей же час спостерігається зниження лімфоцитарного індексу та індексу імунореактивності, що підтверджує зрив детоксикуючої системи на тлі пародонтиту. При застосуванні ацетилцистеїну як пародонтопротекторного засобу визначається нормалізація всіх досліджуваних показників. Таким чином, ацетилцистеїн сприяє активації детоксикуючої системи за умов синдрому ендогенної інтоксикації на тлі хронічного генералізованого пародонтиту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Fedorova, E. V., G. Y. Lavrenchuk, Ya O. Miroshnykov, A. I. Dovgalyuk та I. M. Klishch. "РЕГЕНЕРАТИВНА МОДУЛЯЦІЯ ВУГЛЕВОДНОГО ОБМІНУ ТА ІНКРЕТОРНОЇ АКТИВНОСТІ Β-КЛІТИН ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 2 (17 вересня 2020): 65–68. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.2.11382.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. Гострота проблеми порушень вуглеводного обміну – метаболічного синдрому і цукрового діабету – не потребує доказів. Дані епідеміології цих захворювань, інвалідизації та передчасної смертності дуже красномовні. Водночас, залишаються актуальними питання раціональної компенсації порушень вуглеводного обміну і нерозривно пов'язане з ними відновлення інкреторної активності підшлункової залози. Мета дослідження – з'ясувати ефективність лікування і проаналізувати зміст глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) і С-пептиду у хворих на цукровий діабет 2 типу, які до госпіталізації отримували традиційну цукрознижувальну терапію і перебували під диспансерним наглядом за місцем проживання. Матеріали і методи. У клініці «МЦ «Інститут сімейної медицини плюс» пацієнтам було проведено комплексне лікування, яке включало: корекцію цукрознижувальної терапії, детоксикацію, патогенетичну фізіотерапію і регенеративну терапію: внутрішньовенну інфузію мультипотентних мезенхімальних стовбурових клітин і підшкірні ін'єкції екстракту плаценти. До та після лікування проводили комплексне обстеження, що включало в себе, окрім загальноклінічних і біохімічних аналізів, дослідження панелі вуглеводного обміну із визначенням HbA1c і С-пептиду. Результати. Лікування цукрового діабету 2 типу мезенхімальними стовбуровими клітинами дозволяє не тільки підвищити ефективність лікування традиційними засобами та методиками, але часом і повністю від них відмовитися. Стовбурові клітини відновлюють чутливість тканин і клітин організму до дії інсуліну, значно покращують функцію підшлункової залози, що приводить до нормалізації рівня цукру в крові. Висновки. Отримані дані після повторного обстеження хворих, проведеного через 3 місяці після лікування, свідчать про перспективність застосування клітинних технологій як патогенетичного методу компенсації вуглеводного обміну і запобігання ускладнень цукрового діабету.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Boichak, M. P. "Гостра променева хвороба: внесок українських вчених (повідомлення друге)". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 1 (19 квітня 2021): 94–104. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.1(2)-094.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Розглянути внесок вчених Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького у вчення щодо біологічної дії іонізуючої радіації, вивчення питань патогенезу гострої променевої хвороби, що викликана зовнішнім і внутрішнім опроміненням, особливостей клінічного перебігу захворювання в експериментальних тварин при цих видах опромінення. Висвітлити питання лікування гострої променевої хвороби, зокрема застосування екстракорпоральних методів детоксикації. Матеріали та методи. У дослідженні використано історичний і бібліосемантичний методи з метою повного розкриття питань становлення та розвитку радіаційної медицини, зокрема актуальних питань гострої променевої хвороби. Результати. Розглянуто основні дослідження вчених Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького НАН України, які були проведені у 50-70-х роках і стосувались вивчення біологічної дії радіоактивних ізотопів як в індикаторних дозах, так і в смертельних, порівняльні дослідження дії зовнішнього і внутрішнього опромінення, особливості клінічного перебігу гострої променевої хвороби і морфологічні відмінності при цих видах опромінення. Досліджено генезис формування сучасного уявлення щодо лікування синдрому ендогенної інтоксикації при гострій променевій хворобі. Висновки. Виказана думка, що відомий український вчений Р.Є. Кавецький є засновником не тільки наукової школи онкологів-експериментаторів, але і засновником наукової школи медичної радіології. Показано, що малі дози іонізуючої радіації визивають ранні реакції організму в експериментальних тварин, зокрема системи кровотворення, які нічим не відрізняються від змін, що визиваються великими дозами опромінення. При порівняльному дослідженні дії зовнішнього і внутрішнього опромінення виявлені особливості клінічного перебігу і морфологічні відмінності гострої променевої хвороби. Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького, зокрема колектив відділу фізико-хімічних механізмів сорбційної детоксикації, у співпраці з іншими науковими установами АН УРСР, стали лідерами у створені нових високоефективних методів сорбційної терапії гострої променевої хвороби, ефективність яких підтвердилася при її лікуванні у постраждалих в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Ishcheikin, K. Y., D. I. Grebeniuk, O. M. Zatserkovna, I. V. Taran та K. M. Pankiv. "Оцінка ефективності застосування плазмаферезу в комплексній терапії гострого некротичного панкреатиту". Klinicheskaia khirurgiia 86, № 3 (17 травня 2019): 7–10. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.03.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Вивчити вплив плазмаферезу (ПФ) на лабораторні показники інтоксикації та запального процесу у пацієнтів з гострим некротичним панкреатитом (ГНП). Матеріали і методи. До дослідження залучено 73 пацієнти з ГНП. Контрольну групу склали 27 пацієнтів, які отримували інтенсивну медикаментозну терапію. До основної групи включили 46 пацієнтів, яким стандартну інтенсивну терапію доповнили ПФ. Крім рутинних, вивчали показники інтоксикації та маркери запалення. Результати. У пацієнтів основної групи показники інтоксикації та запалення вже після першого сеансу ПФ були достовірно нижчими за аналогічні показники у пацієнтів контрольної групи. Щодо частини пацієнтів, у яких зазначені показники наближалися до аналогічних показників у здорових людей, було прийнято рішення обмежитися лише одним сеансом ПФ. Решті пацієнтів провели два, а окремим - навіть три сеанси ПФ. Після повторних сеансів ПФ показники інтоксикації та запалення у пацієнтів основної групи достовірно відрізнялися не лише від аналогічних показників у пацієнтів контрольної групи, а й від показників у пацієнтів, яким було проведено лише один сеанс екстракорпоральної детоксикації. Висновки. ПФ зменшує клінічні прояви панкреатиту, а також знижує лабораторні показники інтоксикації та запального процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Kuzniak, N. B., R. R. Dmytrenko, A. V. Bambuliak, P. P. Perebiynis та S. V. Tkachyk. "Лікування хворих з аденофлегмонами щелепно-лицевої ділянки препаратами із сорбційними та протеолітичними властивостями". Clinical Dentistry, № 1 (1 липня 2020): 12–16. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.1.11216.

Повний текст джерела

Анотація:

Лікування гнійно-запальних захворювань є однією з найбільш актуальних проблем хірургічної стоматології і забезпечується застосуванням різноманітних лікарських засобів, серед яких провідне місце займають антисептики, антибіотики, детоксикуючі засоби, препарати з сорбційним механізмом дії, серед яких «Гелевин», «Регенкур». Мета дослідження – враховуючи сучасний підхід до місцевого лікування гнійно-некротичних ран, доцільно застосовувати лікарський засіб, який би виявляв одночасно сорбційну, детоксикуючу та пролонговану протеолітичну дії. Матеріали і методи. В роботі використано композицію, яка містить білокфіксуючий сорбент полісорб (не менше 96 %), кристалічний трипсин та антисептик етоній, який, крім того, виконує функцію стабілізатора протеолітичної активності. Для оцінки ефективності застосування композиції використовували клінічні дані та показник лейкоцитозу. Результати досліджень обробляли статистично. Результати досліджень та їх обговорення. Результати спостережень на 48 хворих з аденофлегмонами щелепно-лицевої ділянки показали, що застовування композиції «Лізетокс», яка містить полісорб, трипсин та етоній, підвищує ефективність лікування: на 2 доби раніше зникає біль та інфільтрація тканин навколо рани, на добу швидше проходить запальна контрактура нижньої щелепи та гіперемія шкіри. Нормалізація кількості лейкоцитів периферійної крові та повне очищення рани відбувається на 2 доби швидше. Висновки. Включення композиції «Лізетокс» у комплекс лікування пришвидшує очищення та детоксикацію гнійної рани.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Проданчук, М. Г., Г. М. Балан, Н. В. Курділь, П. Г. Жмінько, and Н. М. Бубало. "Toxicologist`s opinion on the mechanisms of virus-induced hemoglobinopathies with toxic pneumonitis and systemic hypoxemia from COVID-19 and substantiation of rational detoxification methods." Ukrainian Journal of Modern Toxicological Aspects 88, no. 1 (June 30, 2020): 23–41. http://dx.doi.org/10.33273/2663-4570-2020-88-1-23-41.

Повний текст джерела

Анотація:

Коронавірусна хвороба COVID-19 у даний час є глобальною проблемою для людства, набувши характеру пандемії. З позиції токсикологів назріла необхідність узагальнити літературні дані про патогенетичні та патофізіологічні механізми формування основних клінічних проявів COVID-19 і обґрунтувати шляхи оптимізації лікувальних стратегій, використовуючи детоксикаційну терапію. Мета роботи. На підставі аналізу літературних даних виділити патогенетичні механізми формування основних клінічних синдромів COVID-19, узагальнити результати клініко-лабораторних досліджень, клінічні та гематологічні критерії прогнозування тяжкого перебігу зі смертельними наслідками при даній патології та обґрунтувати шляхи оптимізації детоксикаційної терапії. Матеріал і методи. Аналітичний огляд наукових публікацій виконаний з використанням реферативних баз даних наукових бібліотек PubMed, Medline і текстових баз даних наукових видавництв Elsevier, PubMed Central, BMJ Group та інших VIP-баз даних та охоплює період з 1 січня 2020 по 30 квітня 2020 року. Використано методи системного, порівняльного і контент-аналізу. Результати та висновки. Проаналізовано публікації щодо виявлення шляхів інфікування вірусом SARS-CoV-19, механізмів формування клінічних проявів різних варіантів перебігу хвороби COVID-19 для виділення найбільш інформативних предикторів розвитку тяжких форм захворювання, що призводять до летальних наслідків. Узагальнено літературні дані про механізми розвитку віремії SARS-CoV-19, виділені патогенетичні і патофізіологічні механізми формування вірусіндукованих гемоглобінопатій, токсичного пневмоніту, системної гіпоксемії, гіперферитинемії, цитокінової «бурі», окисного стресу і ендотоксикозу при COVID-19 і обґрунтовано шляхи оптимізації детоксикаційної терапії з включенням еферентних методів лікування, комплексутворюючих засобів для виведення надлишкових рівнів заліза та феритину, антиоксидантів і антигіпоксантів, кисневої терапії та трансфузії імунної плазми реконвалесцентів, компонентів донорської крові та стовбурових клітин. Ключові слова: коронавірусна хвороба, COVID-2019, вірусіндуковані гемоглобінопатії, пневмоніт, детоксикаційна терапія.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Бухтіарова, Т. А., Л. С. Бобкова, В. Д. Лук'янчук, І. Й. Сейфулліна та О. Е. Марцинко. "Фармако-математичний аналіз залежності «структура – активність» координаційних сполук германію за синдрому тривалого розчавлювання". Pharmacology and Drug Toxicology 13, № 3 (22 жовтня 2019): 175–86. http://dx.doi.org/10.33250/10.33250/vol13iss3pp175-186.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – провести комплексний порівняльний фармако-математичний аналіз ефективності координаційних сполук германію з біолігандами у посткомпресійному періоді на підставі результатів скринінгу потенційних засобів фармакотерапії наслідків синдрому тривалого розчавлювання (СТР). Експериментальною моделлю ендотоксикозу посттравматичного генезу був патологічний процес, який розвивався у тварин у результаті розчавлювання м’яких тканин задніх кінцівок протягом 5 год у спеціальному приладі з манометричним контролем тиску. Кількісними критеріями фармакотерапевтичної ефективності досліджуваних сполук в умовах ендотоксикозу на тлі СТР були концентрація кінцевих продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), що реагують з 2-тіобарбітуровою кислотою (ТБК-реактанти) у гомогенаті печінки щурів і рівень молекул середньої маси (МСМ) у сироватці крові щурів. Кореляційні залежності «структура – активність» проводили за методом найменших квадратів. За результатами скринінгової серії досліджень потенційних засобів фармакотерапії наслідків СТР проведений комплексний фармако-математичний аналіз активності координаційних сполук германію з біолігандами. Показано, що ефективна детоксикація організму за умов СТР притаманна сполукам германію з комплексним органічним аніоном – (Мігу-4-6,8,9). Максимальну здатність зменшувати вміст універсальних маркерів ендогенної інтоксикації проявила сполука (Мігу-6), у разі введення якої рівень МСМ знижується в 2 рази, а концентрація ТБК-реактантів знижується в 4,4 разу порівняно з контрольною групою. Показано, що між концентрацією ТБК-реактантів у гомогенаті печінки щурів і вмістом МСМ у сироватці крові щурів існує залежність, коефіцієнти кореляції (детермінації) якої змінюються в незначному ступені за порівняння різних груп без тіотриазоліну та таких, що містять і тіотриазолін, зокрема, коефіцієнт лінійної кореляції для групи А та групи А1 становить 0,986 і 0,908 відповідно. Отримані дані вказують на правильність вибору тіотриазоліну як препарату порівняння за умов екстремального стану, що вивчається, та можуть бути фармако-математичним обґрунтуванням доцільності його використання на етапі клінічних досліджень. Залежність показників МСМ і ТБК-реактантів від кількості акцепторів та донорів водневого зв'язку, дипольного моменту, енергій ван-дер-ваальсових та електростатичних взаємодій характеризується показниками – коефіцієнтами кореляції та детермінації (rxy, R2) різного рівня. Для показника МСМ найхарактернішим є зв'язок з акцепторами водневого зв'язку (rxy = 0,931, група С), тоді як для показника ТБК-реактантів зв'язок з акцепторами водневого зв'язку характеризується значенням rxy на рівні 0,481 (група С).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Бухтіарова, Т. А., Л. С. Бобкова, В. Д. Лук'янчук, І. Й. Сейфулліна та О. Е. Марцинко. "Фармако-математичний аналіз залежності «структура – активність» координаційних сполук германію за синдрому тривалого розчавлювання". Фармакологія та лікарська токсикологія 13, № 3 (22 жовтня 2019): 175–86. http://dx.doi.org/10.33250/13.03.175.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – провести комплексний порівняльний фармако-математичний аналіз ефективності координаційних сполук германію з біолігандами у посткомпресійному періоді на підставі результатів скринінгу потенційних засобів фармакотерапії наслідків синдрому тривалого розчавлювання (СТР). Експериментальною моделлю ендотоксикозу посттравматичного генезу був патологічний процес, який розвивався у тварин у результаті розчавлювання м’яких тканин задніх кінцівок протягом 5 год у спеціальному приладі з манометричним контролем тиску. Кількісними критеріями фармакотерапевтичної ефективності досліджуваних сполук в умовах ендотоксикозу на тлі СТР були концентрація кінцевих продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), що реагують з 2-тіобарбітуровою кислотою (ТБК-реактанти) у гомогенаті печінки щурів і рівень молекул середньої маси (МСМ) у сироватці крові щурів. Кореляційні залежності «структура – активність» проводили за методом найменших квадратів. За результатами скринінгової серії досліджень потенційних засобів фармакотерапії наслідків СТР проведений комплексний фармако-математичний аналіз активності координаційних сполук германію з біолігандами. Показано, що ефективна детоксикація організму за умов СТР притаманна сполукам германію з комплексним органічним аніоном – (Мігу-4-6,8,9). Максимальну здатність зменшувати вміст універсальних маркерів ендогенної інтоксикації проявила сполука (Мігу-6), у разі введення якої рівень МСМ знижується в 2 рази, а концентрація ТБК-реактантів знижується в 4,4 разу порівняно з контрольною групою. Показано, що між концентрацією ТБК-реактантів у гомогенаті печінки щурів і вмістом МСМ у сироватці крові щурів існує залежність, коефіцієнти кореляції (детермінації) якої змінюються в незначному ступені за порівняння різних груп без тіотриазоліну та таких, що містять і тіотриазолін, зокрема, коефіцієнт лінійної кореляції для групи А та групи А1 становить 0,986 і 0,908 відповідно. Отримані дані вказують на правильність вибору тіотриазоліну як препарату порівняння за умов екстремального стану, що вивчається, та можуть бути фармако-математичним обґрунтуванням доцільності його використання на етапі клінічних досліджень. Залежність показників МСМ і ТБК-реактантів від кількості акцепторів та донорів водневого зв'язку, дипольного моменту, енергій ван-дер-ваальсових та електростатичних взаємодій характеризується показниками – коефіцієнтами кореляції та детермінації (rxy, R2) різного рівня. Для показника МСМ найхарактернішим є зв'язок з акцепторами водневого зв'язку (rxy = 0,931, група С), тоді як для показника ТБК-реактантів зв'язок з акцепторами водневого зв'язку характеризується значенням rxy на рівні 0,481 (група С).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Fedoseeva, O. V. "ВПЛИВ РЕПЕРФУЗІЇ НИЖНІХ КІНЦІВОК НА ДИНАМІКУ ЗМІН ПОКАЗНИКІВ ЕНДОГЕННОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ ЗА УМОВ ПОЄДНАНОЇ ТРАВМИ ОРГАНІВ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ ТА МАСИВНОЇ КРОВОВТРАТИ". Medical and Clinical Chemistry, № 4 (3 лютого 2020): 37–43. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2019.v.i4.10826.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. У статті наведено результати експериментального дослідження, під час якого вивчали вплив реперфузії нижніх кінцівок на розвиток ендогенної інтоксикації при закритій травмі органів черевної порожнини та масивній зовнішній крововтраті. Відомо, що ендогенна інтоксикація є складним багатокомпонентним процесом, зумовленим патологічною біологічною активністю ендогенних продуктів або дисфункцією систем природної детоксикації. Результати дослідження показали, що реперфузія нижніх кінцівок посилює розвиток ендогенної інтоксикації при поєднаній травмі в експерименті. Мета дослідження – вивчити вплив реперфузії нижніх кінцівок на зміну окремих показників ендогенної інтоксикації на моделі поєднаної травми органів черевної порожнини на тлі масивної крововтрати. Методи дослідження. Експеримент проведено на 80-ти нелінійних щурах-самцях масою 190–220 г. У дослідних групах було змодельовано реперфузію нижніх кінцівок у поєднанні із закритою травмою органів черевної порожнини на тлі масивної крововтрати та проаналізовано вміст маркерів ендогенної інтоксикації (молекул середньої маси фракцій, що визначались при довжині хвилі 254 і 280 нм) та еритроцитарний індекс інтоксикації. Достовірність відмінностей між контрольною та дослідною групами оцінювали з використанням непараметричного критерію Манна – Уїтні. Результати й обговорення. Накладання кровоспинного джгута на дві нижні кінцівки викликало значне достовірне підвищення показника ендогенного індексу інтоксикації у всіх дослідних групах. Максимальне його збільшення відзначено у групі тварин, в яких накладання джгута поєднувалось із травмою органів черевної порожнини та масивною крововтратою. Це довело потенціюючу дію реперфузійного синдрому на розвиток системних змін при поєднаній травмі. Також доведено, що прояв ендогенної інтоксикації протягом перших 24 год після накладання кровоспинного джгута за своєю силою аналогічний до такого, що виникає внаслідок поєднаної травми органів черевної порожнини на тлі масивної зовнішньої крововтрати. Висновок. Накладання кровоспинного джгута на дві нижні кінцівки протягом 2 год посилює розвиток ендогенної інтоксикації на моделі поєднаної травми органів черевної порожнини на тлі масивної крововтрати, що підтверджується достовірним зростанням показника ендогенного індексу інтоксикації та молекул середньої маси через 7 діб після реперфузії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Муравйов, П. Т., Б. С. Запорожченко, І. Є. Бородаєв та Хархурі Макрем. "Особливості передопераційної підготовки хворих на вогнищеві захворювання біліопанкреатодуоденальної зони, що ускладнені механічною жовтяницею". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 3 (3 грудня 2021): 111–15. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2021.3.12549.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи: порівняти ефективність існуючих методів підготовки хворих на вогнищеві захворювання біліопанкреатодуоденальної зони, ускладнені синдромом механічної жовтяниці, до панкреатодуоденальної резекції та визначити ефективність застосованих методів біліарної декомпресії. Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 272 хворих, яким було виконано панкреатодуоденальну резекцію з приводу вогнищевих захворювань біліопанкреатодуоденальної зони, ускладнених розвитком синдрому механічної жовтяниці. До основної групи увійшли 112 пацієнтів, яким підготовку до операції і прогнозування перебігу періопераційного періоду проводили відповідно до розробленого алгоритму. Групи порівняння склали 160 пацієнтів, яким підготовка здійснювалася поза розробленим алгоритмом лише консервативним шляхом. Результати досліджень та їх обговорення. Завдяки дотриманню застосування розробленого алгоритму детоксикації із застосуванням біліарної декомпресії у хворих основної групи на третій день рівень білірубінемії склав в середньому 185,1±2,4 мкмоль/л, тоді як на п’ятий день – вже 163,2±2,6 мкмоль/л і напередодні панкреатодуоденальної резекції – 112,3±2,7 мкмоль/л. У групі порівняння, де підготовка хворих до радикального операційного втручання здійснювалася лише консервативними заходами без біліарного дренування, вихідний рівень загального білірубіну склав 270,6±4,6 мкмоль/л, на третій день – 258,4±2,9 мкмоль/л, на п’ятий –222,2±3,8 мкмоль/л, а напередодні панкреатодуоденальної резекції – 198,3±3,3 мкмоль/л. Таким чином, в основній групі після декомпресії декремент рівня загального білірубіну склав ∆=-59,1. Натомість у групі порівняння напередодні панкреатодуоденальної резекції декремент рівня загального білірубіну склав ∆=-26,7. Після виконання панкреатодуоденальної резекції декремент білірубінемії в обох групах не перевищував 40 % й склав в основній групі 32,7±2,8 %, а у групі контролю – 27,4±1,6 %. При порівнянні заходів щодо корекції біліарної гіпертензії у хворих основної групи, в усіх підгрупах від початку 3-го дня спостерігалося поступове зниження концентрації білірубіну, більш виражене у пацієнтів, яким виконували черезшкірну черезпечінкову холангіостомію (164±18 мкмоль/л, p<0,05). В середньому на 9 добу визначали достовірне зниження показників загального білірубіну після черезшкірної черезпечінкової холангіостомії на 41,2 %, лапароскопічної холецистостомії – на 13,6 % та після пункційної холецистостомії – на 6,6% (p<0,05).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Польщакова, Т. В., С. Г. Гуща та А. І. Новікова. "Перспективи використання підземних мінеральних вод Східного регіону України у реабілітації пацієнтів з остеоартрозами та дорсопатіями". Pain medicine 3, № 2/1 (18 жовтня 2018): 38. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.25740.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. Зміни в суглобах при остеоартрозах (ОА) та остеохондрозі хребта (ОХХ) обумовлені прогресуючими дистрофічними, некробіотичними та репаративними процесами, надходженням токсичних продуктів напіврозпаду продуктів метаболізму, що потребує долучення до процесу систем детоксикації, які активують мінеральні води (МВ). За умов застосування МВ різного катіонно-аніонного складу проявляються особ ливості клінічного впливу на перебіг захворювань. Мета дослідження: дослідження терапевтичної ефективності від зовнішнього застосування МВ – бромних залізистих розсолів, хлоридних кальцієво-натрієвих, слабкокислих з мінералізацією 40,88 г/дм3 свердловини (свр.) № 1359 с. Вербки Дніпропетровської області у пацієнтів із захворюваннями хребта і суглобів. Матеріали та методи дослідження. Клінічні, клініко-лабораторні, клініко-функціональні, статистичні. Результати дослідження та їх обговорення. Бальнеотерапію застосовували у 15 хворих (основа група) на гонартроз, коксартроз II–III cт. з незначним або помірним обмеженням руху, деформуючі дорсопатії з корінцевим синдромом, яким до традиційного курсу санаторно-курортного лікування (фізіотерапія, масаж, ЛФК) додавали курс бальнеотерапії з вказаною МВ (t° від 35 до 37 ºС, від Перспективи використання підземних мінеральних вод Східного регіону України у реабілітації пацієнтів з остеоартрозами та дорсопатіями Польщакова Т. В., Гуща С. Г, Новікова А. І. ДУ «Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України, м. Одеса, Україна 12 хв до 15 хв, 2 дні поспіль, з днем перерви, на курс 12 ванн); 10 хворих (контрольна група), які отримували тільки традиційний курс. Під впливом курсового зовнішнього застосування даної МВ інтенсивність больового синдрому за шкалою ВАШ у суглобах та хребті зменшилась від 5,4 ± 0,2 балів до 4,6 ± 0,2 балів (р < 0,05), лейкоцитозу – від 10,6 ± 0,3 109/1 до 8,6 ± 0,4 109/1 (р < 0,05), ШОЕ – від 11,2 ± 0,4 мм/год до 9,1 ± 0,3 мм/ год (р < 0,05), рівень загального білірубіну у крові – від 15,0 мкмоль/л до 13,8 мкмоль/л на фоні збільшення на 19,8 % рівня прямого білірубіну відносно екскреції загального. У контролі зміни не носили такої вираженої тенденції (загальний білірубін від 15,1 ± 1,2 мкмоль/л до 15,1 ± 0,9 мкмоль/л, прямий від 3,2 ± 0,2 мкмоль/л до 3,5 ± 0,3 мкмоль/л). Висновки. Застосування даної МВ покращує клінічну картину захворювань, рівень неспецифічних адаптаційних реакцій пацієнтів за даними лейкоцитарних формул, який зріс від 640 ± 127,1 балів до 967,5 ± 241,4 балів, активує метаболізм, дезінтоксикаційну функцію печінки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Shevchuk, O. O. "МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН ПЕЧІНКИ НА ТЛІ ЦИТОСТАТИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ТА ЇЇ ФАРМАКОКОРЕКЦІЇ". Вісник наукових досліджень, № 3 (9 листопада 2015). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2015.3.5214.

Повний текст джерела

Анотація:

<p>Захист печінки на фоні тривалої поліхіміотерапії при онкологічних захворюваннях є актуальною проблемою сучасної фармакотерапії, враховуючи її ключову роль в метаболізмі лікарських засобів. Завданням нашого дослідження було вивчити морфофункціональний стан печінки на тлі застосування алкілуючого цитостатика мелфалану та фармакокорекції з використанням сорбційної ентеральної терапії та гранулоцитарного колонієстимулювального фактора (філграстиму). Експеримент проводили на білих нелінійних щурах-самцях масою (200±20) г. Вивчали гістологічну структуру печінки та показники цитолізу і холестазу. Встановлено, що мелфалан у дозі 4 мг/кг викликає дистрофічно-некротичні зміни гепатоцитів, розширення центральних вен, які були заповнені форменними елементами крові, помірну лімфо-гістіоцитарну інфільтрацію. Застосування вуглецевого ентеросорбенту С2 (прототип гемосорбенту ГСГД, насипна вага 0,18 г/см<sup>3</sup>, розмір гранул 0,15–0,25 мм) значно покращувало структуру печінкової часточки. При застосуванні філграстиму позитивні зміни були менш виражені, спостерігалось зростання мітотичної активності гепатоцитів. При введенні комбінації коригуючих чинників клітинні пошкодження були мінімальні, зафіксовано максимальне відновлення гістоархітектоніки печінки порівняно з їх монозастосуванням. Поєднання ентеральної сорбційної терапії, як неінвазивного та простого у використанні методу детоксикації, та гемостимулювальних цитокінів є перспективним методом пом’якшення гепатотоксичних проявів на тлі проведення поліхіміотерапії та може бути рекомендованим для подальшого вивчення та застосування у клінічній практиці.</p>

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Davlatov, S. S. "ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД ДО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ГОСТРИМ ХОЛАНГІТОМ, УСКЛАДНЕНИМ БІЛІАРНИМ СЕПСИСОМ". Вісник наукових досліджень, № 1 (27 квітня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2017.1.7476.

Повний текст джерела

Анотація:

Гнійний холангіт – одне з найчастіших і найтяжчих ускладнень доброякісних і злоякісних захворювань жовчних шляхів.Мета дослідження – покращення результатів хірургічного лікування хворих із гострим холангітом шляхом диференційованого застосування міні-інвазивних методів попередньої декомпресії жовчовивідних шляхів та удосконаленого методу детоксикації – плазмаферезу.Матеріали і методи. Дослідження проводили на базі клініки Самаркандського державного медичного інституту. Було включено 217 пацієнтів із гіпербілірубінемією, гострим холангітом, біліарним сепсисом і тяжким біліарним сепсисом. Для 17 пацієнтів (перша група) застосовували традиційне лікування з інфузійною та антибіотикотерапією; для 18 хворих (друга група) було застосовано плазмаферез у поєднанні з непрямою електрохімічною оксигенацією (НЕХО) плазми гіпохлоритом натрію; ще для 18 пацієнтів (третя група) з додатковим озонуванням плазми (ПА з НЕХО + Озон) із наступною реінфузією детоксикованої плазми.Результати досліджень та їх обговорення. У хворих із тяжким ступенем ендогенної інтоксикації у післяопераційному періоді найбільш тяжко виражений ендотоксикоз та поліорганна недостатність були у хворих першої групи. В той час як серед пацієнтів другої та третьої груп відмічалися кращі результати хірургічного лікування завдяки розробленому лікувально-діагностичному алгоритмові.Висновки. Розроблена диференційна двоетапна хірургічна тактика з виконанням міні-інвазивних декомпресій та із застосування плазмаферезу дозволяє купірувати явища ендотоксикозу, холестазу та дисфункції печінки, таким чином поліпшуючи результати лікування хворих із гострим холангітом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Деримедвідь, Л. В., та Л. А. Коранг. "Антиокиснювальні й антицитолітичні властивості екстракту листя лепехи звичайної". Фармакологія та лікарська токсикологія 13, № 6 (17 лютого 2020). http://dx.doi.org/10.33250/13.06.393.

Повний текст джерела

Анотація:

Одним з препаратів, що досить часто призводить до розвитку зумовлених ліками уражень печінки (ЛУП), є парацетамол. Механізм гепатотоксичності парацетамолу зумовлений пригніченням внутрішньоклітинної системи глутатіону та надмірною активацією процесів вільнорадикального окиснення. Мета дослідження – вивчення антиокиснювальних й антицитолітичних властивостей екстракту листя лепехи звичайної (Acorus calamus L.) на моделі парацетамолового гепатиту в щурів. Антиокиснювальну дію екстракту листя лепехи звичайної визначали за впливом на рівень 8-ізопростану, вмістом окисненого та відновленого глутатіону. Антицитолітичну активність оцінювали за зменшенням активності аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ) та гамма-глутамілтранспептидази (γ-ГТТП). Встановлено, що використання екстракту листя лепехи звичайної в лікувально-профілактичному режимі за експериментального парацетамолового гепатиту в щурів достовірно зменшує рівень 8-ізопростану, збільшує пул відновленого глутатіону, зменшує рівень окисненого глутатіону, що вочевидь покращує детоксикацію парацетамолу та спричиняє антиоксидантний ефект. Антицитолітичні властивості екстракту листя лепехи звичайної підтверджено достовірним зменшенням активності АсАТ, АлАТ і γ-ГТТП. Встановлено, що за антиокиснювальними та антицитолітичними властивостями екстракт листя лепехи звичайної поступався препарату порівняння адеметіоніну, але за окремими показниками перевищував ефект силібору. Вочевидь гепатопротекторні властивості екстракту листя лепехи зумовлені наявністю в їхньому складі флавоноїдів, таких як гіперозид, рутин, ферулова та розмаринова кислоти та інших біологічно активних речовин, яким притаманні антиоксидантні та цитопротекторні властивості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Yanovska, A. A., E. Y. Grechanina та Y. B. Grechanina. "АМІНОКИСЛОТИ В ПАТОГЕНЕЗІ ПЕРИНАТАЛЬНОЇ ГІПОКСИЧНО-ІШЕМІЧНОЇ ЕНЦЕФАЛОПАТІЇ". Вісник наукових досліджень, № 2 (17 серпня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2017.2.7607.

Повний текст джерела

Анотація:

На долю гіпоксично-ішемічної енцефалопатії (ГІЕ) припадає близько половини всіх перинатальних уражень головного мозку, які є основною причиною інвалідизації та дезадаптації дітей. Роль і взаємодія метаболічних шляхів у патогенезі ГІЕ ясні ще не до кінця; виявлені значні зміни в метаболізмі амінокислот (АК).Мета дослідження – вивчити зміни метаболізму амінокислот при гіпоксично-ішемічній енцелопатії.Матеріали і методи. Було обстежено 117 новонароджених із ГІЕ, з них 60 у гострому періоді (у віці до 1 місяця) і 57 в ранньому відновлювальному періоді гіпоксично-ішемічної енцефалопатії (у віці 1–4 місяці). Усім пацієнтам проводилося дослідження вільних амінокислот крові методом високоефективної рідинної хроматографії.Результати досліджень та їх обговорення. В гострому періоді ГІЕ виявлено підвищення рівнів нейроамінокислот – глутамату (р=0,001), гліцину (р=0,038), також метіоніну (р=0,015) і АК, що задіяні в енергетичному метаболізмі та підтримці постійного рівня глюкози крові: аланін (р=0,001), треонін (р=0,028), амінокислоти з розгалуженим ланцюгом – валін (р=0,01), лейцин (р=0,021); зниження рівнів триптофану (р=0,000) і тирозину (р=0,015), які є попередниками нейромедіаторів. У ранньому відновлювальному періоді ГІЕ, порівняно з гострим, відмічались частіші зміни АК циклу сечовини, аспартату; зниження рівнів валіну.Висновки. Виявлені дані підтверджують, що метаболізм амінокислот займає одне з провідних місць у патогенезі ГІЕ; найбільш часто виявлялися зміни амінокислот, які беруть участь у процесах нейротрансмісії та енергетичному метаболізмі, детоксикації аміаку. Це дає підставу для проведення метаболічної корекції і профілактики ускладнень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Sadogurska, К. V., R. B. Kosuba та І. М. Yaremiy. "КОРИГУВАЛЬНИЙ ВПЛИВ ТІОТРИАЗОЛІНУ НА ТОКСИЧНІСТЬ І СТАН ПРО- ТА АНТИОКСИДАНТНОГО ГОМЕОСТАЗУ В ЩУРІВ ЗА УМОВ ТОКСИЧНОЇ ДІЇ НАНОХРОМУ ЦИТРАТУ". Фармацевтичний часопис, № 1 (24 березня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2017.1.7524.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи. Вивчити коригувальний вплив тіотриазоліну на загальну токсичність та параметри біохімічної детоксикації за дії токсичних доз нанохрому цитрату.Матеріали і методи. У гострому досліді на щурах досліджено вплив тіотриазоліну (100 мг/кг) на токсичність нанохрому цитрату (НХЦ) і стан про- та антиоксидантного гомеостазу на тлі одноразового введення сублетальних (DL0) та летальних (DL50, DL100) доз сполуки (3 мг/кг, 4,5 мг/кг, 5 мг/кг). В еритроцитах крові визначали вміст малонового альдегіду (МА), відновленого глутатіону (Г-SH) та активність каталази (КТ). У плазмі крові – загальну антиоксидантну активність (АОА), вміст окисно-модифікованих білків (ОМБ) та вільних SН-груп. У постядерних супернатантах гомогенатів печінки визначали вміст МА, Г-SH, ОМБ та активність КТ. Результати й обговорення. Введення тіотриазоліну з лікувальною метою на тлі сублетальних і летальних доз НХЦ значно зменшило загальні прояви отруєння, подовжило життя тварин. Якщо неліковані тварини гинули на 2–3 добу, то при дії тіотриазоліну – на 6–8 добу. При введенні токсичних доз НХЦ посилюються процеси вільнорадикального окиснення ліпідів і променів, знижується активність КТ, АОА плазми крові, вміст вільних SН-груп та відновленого Г-SH. Ефективнішою виявилася дія тіотріазоліну на тлі мінімально токсичної дози НХЦ (3 мг/кг) – порівняно з нелікованими тваринами вірогідно зросла АОА в плазмі крові без помітних змін вмісту SН-груп.Висновки. У гострому досліді на щурах на тлі токсичних доз нанохрому цитрату тривале введення тіотриазоліну зменшує прояви інтоксикації та летальність тварин. Тіотріазолін запобігає розвитку порушень оксидантно-антиоксидантного гомеостазу в організмі інтоксикованих тварин, однак на тлі летальних доз нанохрому цитрату одноразове введення тіотриазоліну малоефективне.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Детоксикація метану"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями