Статті в журналах з теми "Детермінована система"

Мета. Узагальнити сучасний масив наукових знань та передовий міжнародний досвід щодоактуальності та передумов розроблення галузевої рамки кваліфікацій у системі спорту в Україні.Методи. Використано такі методи теоретичного дослідження: аналіз наукової літератури та доку-ментальних джерел, інформаційних ресурсів мережі Інтернет, передового зарубіжного та вітчизня-ного досвіду; поєднання логічного та історичного аналізу; системний аналіз; порівняння та зіставлення;функціонально-структурний аналіз. Результати. Визначено, що актуальність розроблення галузевоїрамки кваліфікацій у системі спорту в Україні детермінована необхідністю: спрощення визнання квалі-фікацій на національному та міжнародному ринках праці; впровадження сучасного концепту навчаннявпродовж життя; інтегрування, оцінювання та порівняння результатів навчання, досягнутих у різнихформах здобуття освіти та їх поєднанні; модернізації кваліфікаційних характеристик професій увідповідності до Національної рамки кваліфікацій та специфіки професійної діяльності. Встановлено,що в системі спорту та активного відпочинку в Україні наявні теоретико-методологічні, нормативно-правові та організаційні передумови для розроблення галузевої рамки кваліфікацій. Висновок. В Українідля системи спорту та активного відпочинку актуальним є розроблення галузевої рамки кваліфікацій ідля цього сформовані відповідні передумови.Ключові слова: кваліфікація, система спорту, професії, галузева рамка, актуальність, пе-редумови.

У статті досліджено інноваційні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) як джерела адміністративного процесуального права. Визначено, що праксеологічна необхідність дослідження його положень обумовлена двома чинниками: по-перше, КАСУ є важливим кодифікованим джерелом адміністративного процесуального права, тому досконалість його положень детермінована з ефективністю вирішення спорів у сфері публічно-правових від- носин; по-друге, інноваційні положення КАСУ запроваджують нові джерела адміністративного процесуального права, що потребують своєї практичної апробації та відповідного наукового дослідження. Обґрунтовано, що принцип верховенства права у системи джерел адміністративного процесуального права України відіграє фундаментальну роль та має інструментальне значення, проявляючись як: самостійне джерело адміністративного процесуального права в якості пра- вової доктрини, що наповнюється конкретним юридичним значенням у контексті адміністративного судочинства; механізмений вектор застосування джерел права в адміністративному судочинстві. Досліджені новації КАСУ щодо: введення інституту типових та зразкових справ; залучення до адміністративного процесу такого учасника розгляду справи, як експерта з питань права (ст. 69 КАСУ), що свідчить про появу в адміністративному судочинстві правового інституту amicus curiae; та зроблено висновок про поступове впровадже ня судового прецеденту та правової доктрини до системи джерел адміні- стративного процесуального права України. Резюмовано, що система джерел адміністративного процесуального права України розвивається у напрямку її збагачення (розширення) такими джерелами, як правова доктрина, судовий прецедент, з виокремленням фундаментальної ролі та інструментального значення верховенства права. Водночас, нові положення КАСУ – кодифікованого джерела адміністративного процесуального права потребують свого подальшого удосконалення, зокрема, для забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин.

Метою статті є теоретико-правовий аналіз питань співвідношення і взаємодії норм права та біомедичної етики як систем нормативного регулювання суспільних відносин. Наукова новизна полягає в характеристиці основ правового регулювання прав людини у сфері трансплантації людських органів, генної інженерії, пов’язаної з експериментами над людиною. Аргументовано, що право як нормативна система обмежена у своїх можливостях розв’язувати проблеми регулювання відносин, пов’язаних із захистом права на життя і здоров’я, на свободу і особисту недоторканність у питаннях евтаназії, абортів, трансплантації людських органів і тканин, втручання в геном людини. Тому норми біоетики можуть бути регулятивними засобами, розв’язувати завдання попередження конфліктів і соціокультурних відмінностей розуміння сутності права людини на життя і здоров’я в різних національних правових системах. Висновки. Право на життя визначається ціннісними установками державної політики, історико-культурним і духовно-моральним контекстом формування правової системи, детерміноване історично встановленими культурними, політичними та юридичними умовами його захисту в правоохоронній системі. Розбіжність між етичним і правовим регулюванням евтаназії і абортів є свідченням нестабільності правової системи, що вкорінена в колізії концептуально-правової та доктринально-етичної інтерпретації права на життя. Подолання цієї суперечності пов’язано із виробленням нових норм права, прийняттям законодавчих та інших нормативно-правових актів, що встановлюють когерентність відносин правового та етичного значення права на життя, а також враховують релігійні норми.

Доведено, що на територіальному рівні існує подвійний позитивний зворотний зв’язок у мультимодальному «міському мультиплікаторі»: населення території, економічна структура території, що склалася при вже досягнутому рівні активності. Разом з тим територіальний рівень активності визначається конкуренцією з аналогічними центрами економічної активності, розташованими в інших місцях. Збут вироблених продуктів або послуг залежить від вартості транспортування їх до споживача і масштабів підприємства. Розширення будь-яких підприємств визначається попитом на товар або послугу, виробництва яких воно сприяє і за виробництво яких дані підприємства конкурують з іншими. Таким чином, між відносним зростанням населення і продуктивною діяльністю або сферою послуг існує сильний зворотний зв’язок і нелінійні залежності. Встановлено, що сьогодні на економічну науку зробили вплив новітні математичні дослідження хаосу, і економісти намагаються інтерпретувати хаотичні явища в термінах детермінованих систем. Розглянуто ситуації, коли економічний хаос ініційований не тільки екзогенними факторами. Стверджено, що економічний хаос може бути викликаний ендогенними факторами навіть у відносно простих нелінійних системах. Тим більше хаос притаманний територіальної системі, що представляє собою складну, динамічну, нелінійну систему, в рамках якої динаміки різних підсистем взаємодіють між собою, що призводить до появи турбулентності розвитку всієї системи. Запропоновано, за початковий стан в розглянутій моделі прийняті гіпотетичні початкові умови, при яких в різних точках спостерігається (сільськогосподарська) активність. Модель дозволяє простежити виникнення ієрархічно впорядкованої активності, відповідної більш високих рівнів ієрархії, тобто що має на увазі експорт виробленої продукції в більш широку область. У той час як симетричний розподіл ігнорує «історію», викладений вище сценарій враховує її (принаймні мінімальним чином) як взаємодія «законів», що мають у цьому випадку суто економічну природу, і «випадку», керуючого послідовністю, в якій виникають підприємства.

У статті розроблено математичні моделі апаратів повітряного охолодження, що працюють в різних режимах: без включених вентиляторів, з включеними вентиляторами, з включеною системою зрошення. При розробці математичних моделей, враховуючи, що математична модель апарата повітряного охолодження має другий порядок, використано детермінований підхід до моделювання.Обраний тип математичних моделей – детерміновані моделі, що будуються на основі матеріальних та теплових балансів, що дозволяє вирішити задачу розробки динамічної математичної моделі процесу повітряного охолодження газометанольної суміші. При цьому умови охолодження змінюються у широкому діапазоні (повітряне охолодження без обдуву, з обдувом, з водяним зрошенням), а також змінюється агрегатний стан компонентів газометанольної суміші (конденсація парів метанолу). Для розробки динамічної математичної моделі апарата повітряного охолодження складені рівняння його теплового балансу першої та другої стадії. Отримані рівняння статичних та динамічних математичних моделей.Аналіз результатів дослідження математичної моделі апарата повітряного охолодження дозволяє зробити висновок, що включення вентилятору спричиняє зміну коефіцієнта математичної моделі в 4 раз, а включення системи зрошення – в 6 разів. Визначено залежність коефіцієнта передачі апарата повітряного охолодження від різниці температур між входом теплообмінника та його виходом. Визначено модель з мінімальними коефіцієнтами передачі апарата повітряного охолодження.Запропонований найбільш оптимальний розв`язок оптимізаційної задачі шляхом проведення прямого перерахунку значень температур при усіх можливих комбінаціях включення вентиляторів при поточних умовах.Визначена загальна чисельність комбінацій для чотирьох послідовно включених апаратів повітряного охолодження, яка дозволяє вирішити поставлену оптимізаційну задачу.Запропонована дискретна система управління з моделлю дозволяє стабілізувати температуру на виході вузла охолодження і конденсації метанолу. Дана система управління з моделлю дозволяє вирішити задачу щодо вдосконалення роботи циклу синтез метанолу, оптимізації роботи вузла охолодження і конденсації метанолу.

Більшість сучасних економіко-математичних моделей є багатокритеріальними оптимізаційними динамічними системами з переважно стохастичними параметрами. Математичні моделі цих систем складні, пошук оптимального управління неоднозначний як за критеріями оптимальності, так і за вибором методів оцінювання вибраних альтернатив. Обмеженість вибіркових даних, випадковий характер параметрів моделі є характерними рисами прогностичних моделей економіки, відповідно, застосування до них методів класичної асимптотичної теорії необґрунтоване та неефективне. Байєсовський підхід розглядає випадковість як внутрішню природну властивість реального об’єкта або процесу з урахуванням неперервних випадкових змін самого об’єкта як цілісної системи через вплив навколишнього середовища. Оцінками моделі вважають невипадкові статистичні характеристики, які досить близько апроксимують статистику випадкового параметра, тому під час практичного застосування дослідник працює з моделлю, що має детерміновані коефіцієнти. Метою дослідження є алгоритмізація процедури байєсовського оцінювання альтернативних рішень.

Розглянуто циклічні закономірності розвитку макроекономічних систем. Здійснено науковий аналіз і узагальнення поглядів представників кейнсіанства і неоконсерватизму на основні проблеми сучасної економічної теорії та практики, розкрито їхній внесок у розвиток економічної науки і формування економічної політики провідних держав світу й України, підходи до класифікації економічних систем. Висвітлено авторське припущення, що "неокейнсіанська концепція пояснення причин макроекономічних коливань є найкращою поміж інших теорій". Зазначено, що в сучасних дослідженнях науковці намагаються поєднати в одній моделі механізми поширення макроекономічної нестабільності як щодо попиту, так і щодо пропозиції. Тобто відбувається синтез неокейнсіанської та неокласичної концепцій. Проте цей синтез неокейнсіанських та неокласичних моделей також не дає змоги відтворити всі явища бізнес-циклу. В обох концепціях наявні фундаментальні припущення, які не дають змоги правильно змоделювати макроекономічну систему. Зроблено висновок, що однією з причин недосконалості цих моделей є практика моделювання функцій корисності домогосподарств, яка виходить з концепції раціональності вибору макроекономічного агента. Сьогодні економічна наука не може чітко пояснити, змоделювати і спрогнозувати кризові явища в макроекономічних системах. Тому проведений нами аналіз літературних джерел показав, що не варто розраховувати на якісь детерміновані закономірності розвитку макроекономічних систем. Відповідно макроекономічне регулювання змушене мати адаптивний і стабілізаційний (контрциклічний) характери.

Мета статті – на основі аналізу сучасних тенденцій каскадерського мистецтва в художньо-ігровому кіно виявити перспективні напрями розвитку галузі. Методи дослідження. Застосовано системно-історичний метод, що посприяв розгляду каскадерського мистецтва як складної динамічної підсистеми кіноіндустрії; методи прямого аналізу, що посприяла дослідженню трюкових сцен сучасних художньо-ігрових фільмів як системи, що складається з елементів, організованих за певними правилами та законами, а також виявлення індивідуальної побудови трюку; метод одночасної інтерпретації, застосування якого дозволило розглянути візуальний текст трюкових сцен як наділену певним сенсом знакову систему, що передбачає виявлення яскравої авторської індивідуальності постановника та виконавця. Наукова новизна. Виявлено та проаналізовано тенденції розвитку каскадерського мистецтва в контексті специфіки еволюції вітчизняної та зарубіжної кіноіндустрії; вперше в українському мистецтвознавстві здійснено спробу дослідити особливості постановки трюкових сцен в художньо-ігровому кіно ХХІ ст. екстраполюючи характерні риси культури постмодерну на сучасне каскадерське мистецтво. Висновки. Каскадерське мистецтво перших десятиліть ХХІ ст. знаходиться в постійному пошуку шляхів самовираження та самовизначення в змінених філософією постіндустріальної культури формах свідомості. Дослідження виявило, що на сучасному етапі розвитку кіноіндустрії в цілому та художньо-ігрового кіно зокрема, провідними тенденціями каскадерського мистецтва є: посилення видовищності трюку; виконання надскладних трюків акторами (передусім, виконавцями головних ролей) без дублерів; звернення до театралізації в процесі постановки трюкових сцен. Сучасні трюки відображають етап розвитку масової культури, зумовлений посиленням естетики культури постмодернізму в системі кіномистецтва. Реалізація постановниками трюкових сцен видовищної компоненти в жанрі художньо-ігрового кіно детермінована основоположними рисами постмодерну – тяжінням до театралізації, гри, сублімуванням різноманітних технік та стилів, парадоксальністю та цитатністю.

Мета. Визначення критеріїв можливих порушень системи автономної регуляції ритму серця спортсменів високої кваліфікації різного віку. Методи. Варіаційна пульсометрія, спектральний аналіз ритму серця. Результати. У борців старшої вікової групи спостерігається більший рівень напруження регуляції ритму серця порівняно з молодими спортсменами. У той же час значення низькочастотного діапазону коливань серцевого ритму найнижчі у спортсменів старшої вікової групи. Отриманий факт свідчить про оптимальну активацію симпатичного відділу вегетативної нервової системи у борців старшої вікової групи. Висновки. Виявлені порушення в системі автономної регуляції ритму серця у борців старшої вікової групи характеризуються зростанням рівня напруження системи регуляції порівняно з молодими спортсменами. Одночасно з цим у борців старшої вікової групи виявляється посилення активації нейрогуморальних центрів та парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи. Зростання рівня напруження регуляції кардіоінтервалів у борців старшої вікової групи супроводжується уповільненням аперіодичних і періодичних коливань, унаслідок чого виявляється більш детермінована організація системи регуляції ритму серця.

Мета: теоретико-методичне обґрунтування технології програмування по залученню інноваційних технологій до тренувального процесу збірної команди України з легкої атлетики. Матеріал і методи: дослідження здійснювалось серед легкоатлетів збірної України рівнем не нижче Майстра Спорту України шляхом проведення анкетування, автоексперименту, педагогічного спостереження та педагогічного експерименту. Загальна кількість анкетованих – 43 легкоатлети. Серед учасників експерименту – призери Олімпійських Ігор та чемпіонатів світу, чемпіони та призери чемпіонатів Європи, чемпіони України. Результати: у статті подано програмування, як жорстко детерміновану систему послідовних і відпрацьованих на практиці операцій в межах певного часу на основі розробленого проекту системи управління. Розроблені інтегровані моделі, показники яких переводяться в бал-очки. Алгоритм побудови системи залучення інноваційних технологій до підготовки легкоатлетів здійснюється на основі регресивного аналізу з числовими коефіцієнтами за формулою. Висновки: запропонована технологія програмування дає можливість створити ефективну систему побудови індивідуального тренувального процесу в збірній команді України з легкої атлетики. Ключові слова програмування, моделі, інноваційні технології, легкоатлети.

В статті автором зазначено, що відображення інвестиційної діяльності в системі управлінського обліку детермінована необхідністю забезпечення оновлення та удосконалення виробничих засобів праці, збільшення їх ціни та фінансових ресурсів. Інвестиційна діяль

В статті автором зазначено, що відображення інвестиційної діяльності в системі управлінського обліку детермінована необхідністю забезпечення оновлення та удосконалення виробничих засобів праці, збільшення їх ціни та фінансових ресурсів. Інвестиційна діяль

У статті представлено моделі прийняття сумісних / спільних рішень екіпажем повітряного судна та авіадиспетчером в детермінованих умовах, а також умовах стохастичної та нестохастичної невизначеності. Методологічною основою для спільного прийняття рішень в умовах визначеності є мережеве планування, в умовах стохастичної невизначеності – дерево рішень, в умовах нестохастичної невизначеності – матриця рішень. Для інтелектуальної обробки даних та оцінки ризику сумісного прийняття рішень розроблений багатошаровий персептрон з додатковими входами – зсувами, що характеризують взаємодію операторів аеронавігаційної системи. Наведено приклади сумісного прийняття рішень в особливому випадку в польоті “Відмова та пожежа двигуна на повітряному судні при наборі висоти після зльоту”.

У статті розглянуто основі комунікативні функції системи стратегічних комунікацій Сил оборони. Наведено характеристики елементів когнітивного інформаційного простору та детерміновані чинники, які впливають на діяльності органів управління Сил оборони. Проаналізовано і узагальнено сучасні умови функціонування системи стратегічних комунікацій в контексті їх трансформації, а також виявлено ряд факторів, що створюють перешкоди на шляху створення нових комунікативних можливостей. На основі аналізу сучасних теоретико-методологічних концепцій управлінської діяльності органів військового управління досліджено питання взаємодії між можливими елементами системи стратегічних комунікацій Сил оборони. Виявлено вплив основних детермінантів, які впливають на ефективність функціонування системи стратегічних комунікацій Сил оборони. На відміну від існуючих підходів наведені складові комунікативної моделі системи стратегічних комунікацій Сил оборони відображає об’єктивну реальність процесів, які обумовлюють взаємозв’язок між можливими функціями та умовами. Комунікативні системи в сферах національної безпеки відіграють когерентну роль, яка за своїм змістом відображає вертикальні та горизонтальні взаємозв’язки системи безпеки та оборони України. Тому виникає необхідність проведення детального опису функцій систем, які задіяні для виявлення психологічного впливу на цільові аудиторії та системи, що відповідають за проведення випереджувальних заходів. Наведений опис елементів комунікативної моделі системи стратегічних комунікацій Сил оборони дозволяє реалізувати модель, яка визначає сутність комунікативних можливостей системи стратегічних комунікацій Сил оборони в інтересах реалізації протидії деструктивному психологічному впливу. Особливу увагу приділено здатності об’єктивно прогнозувати можливі наслідки та адекватно реагувати (протидіяти) на негативні процеси. Запропонований методичний підхід має універсальний характер, а тому може бути застосований при розробці аналогічних методичних засобів не лише стосовно воєнної сфери, але і до усієї соціальної системи держави або її окремих секторів в інтересах забезпечення внутрішньополітичної стабільності.

Актуальність теми дослідження. Особливістю проблем надійності складних технічних систем є їхній зв’язок з усіма етапами життєвого циклу цих об’єктів, проектування, зведення, експлуатації та розвитку. Тому необхідно виявляти можливі зв’язки й суперечності при формуванні конструкції, вузлів та при виборі матеріалів. Постановка проблеми. Ідентифікація фактичного стану складних технічних систем та споруд, виявлення граничного стану, прогнозування динаміки зміни стану в процесі експлуатації, визначення залишкового ресурсу – усі завдання є складовими єдиної проблеми – забезпечення надійності складних технічних систем. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Виділено чотири властивості надійності: безвідмовність, довговічність, збережуваність та ремонтопридатність. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Для визначення надійності складних технічних конструкцій необхідно враховувати впливи, тобто будь-які причини, у результаті яких у конструкції змінюються внутрішні напруження, деформації або інші параметри стану. Постановка завдання. На основі теорії надійності здійснити аналіз залежності властивостей надійності складних технічних систем від різноманітних впливів, зокрема механічних у вигляді різного роду деформацій та напружень. Виклад основного матеріалу. Здійснено аналіз різного роду впливів на складну технічну систему, у тому числі й механічних. Висновки відповідно до статті. У більшості випадків вплив мінливості геометричних характеристик на надійність конструкцій є набагато меншим у порівнянні з впливом мінливості навантажень та технічних характеристик (фізико-механічних властивостей) матеріалів. У таких випадках геометричні характеристики розглядаються як детерміновані величини з номінальними значеннями, вказаними в проекті або наведеними в інших документах.

У цій статті на прикладі розгляду клінічного випадку ми хочемо звернути увагу на генетично детерміновані причини гострих розладів мозкового кровообігу. Однією з причин формування підвищеної схильності до спонтанного тромбоутворення (тромбофілії) і тромбоемболічних ускладнень є генетичний поліморфізм. Саме він обумовлює різноманітність факторів системи гемостазу, рецепторів тромбоцитів та ферментів обміну речовин, здатних впливати на процеси гемокоагуляції, фібринолізу і стану судин.

Розвиток телекомунікаційних технологій, в тому числі й радіорелейних та тропосферних, актуалізує проблему підвищення стійкості мереж у зв’язку з постійним підвищенням вимог до якості їх функціонування. Особливої уваги на теперішній час, враховуючи досвід ООС, потребує необхідність вдосконалення методів упередження та нейтралізації негативних впливів на телекомунікаційні мережі, які в наш час постійно вдосконалюються та відбуваються в формах, яких раніше не існувало. Збільшується кількість випадків негативних впливів на телекомунікаційні мережі, які наносять шкоду не тільки фізичній структурі мережі, а й логічній, що, в свою чергу, вимагає розглядати питання оцінки підвищення живучості не тільки в аспекті структурної живучості, а й в аспекті продуктивності програмного управління різнорідним трафіком. Додатково необхідно приділити увагу безпеці функціонування з’єднань та передачі інформації по ним. Метою даної статті є аналіз найбільш актуальних методів та методик забезпечення та підвищення необхідного рівня живучості та звуження кола наукових досліджень для подальшої оптимізації або пошуку більш вдалої комбінації методів чи створення вдосконаленої методики для підвищення ефективності у вирішенні проблем пов’язаних з забезпеченням необхідного рівня живучості телекомунікаційних мереж та систем. При дослідженнях живучості можливо використовувати ряд різних теоретичних підходів і, таким чином, застосування різних методів аналізу: теоретико-ігрових, імовірнісних, детермінованих, графо-аналітичних. Імовірнісний і детермінований підходи є найбільш розробленими для технічних цілей, а тому є перспективними для вдосконалення та оптимізації.

Запропонована нова методика типологічного зіставлення пареміологічних систем споріднених мов. Виявлені та систематизовані основні спільні та відміні риси у структурі й семантиці афоризмів білоруської та російської мов, описані конкретні структурні та семантичні особливості афористичних паремій цих мов. На основі кількісного аналізу структурних та семантичних рис спільного й відмінного в афористичних пареміях білоруської й російської мов визначена значущість типів міжмовних спільних рис та відмінностей, ступінь і характер єдності vs. віддалення білоруської й російської мов на афористичному (пареміологічному) рівні. Доведено, що специфіка структури й семантики афористичної пареміології споріднених мов детермінована їх національно-культурною своєрідністю (способами та вибірковістю відображення в афористичних пареміях «карти світу») і не залежить від рівня їх спорідненості.

Наукові дослідження стають ефективними тоді, коли природу подій чи явищ можна розглядати з єдиних позицій, виробити універсальний підхід до них, сформувати загальні закономірності. Більшість сучасних фундаментальних наукових проблем і високих технологій тісно пов’язані з явищами, які лежать на границях різних рівнів організації. Природничі та деякі з гуманітарних наук (економіка, соціологія, психологія) розробили концепції і методи для кожного із ієрархічних рівнів, але не володіють універсальними підходами для опису того, що відбувається між цими рівнями ієрархії. Неспівпадання ієрархічних рівнів різних наук – одна із головних перешкод для розвитку дійсної міждисциплінарності (синтезу різних наук) і побудови цілісної картини світу. Виникає проблема формування нового світогляду і нової мови.Теорія складних систем – це одна із вдалих спроб побудови такого синтезу на основі універсальних підходів і нової методології [1]. В російськомовній літературі частіше зустрічається термін “синергетика”, який, на наш погляд, означує більш вузьку теорію самоорганізації в системах різної природи [2].Мета роботи – привернути увагу до нових можливостей, що виникають при розв’язанні деяких задач, виходячи з уявлень нової науки.На жаль, теорія складності не має до сих пір чіткого математичного визначення і може бути охарактеризована рисами тих систем і типів динаміки, котрі являються предметом її вивчення. Серед них головними є:– Нестабільність: складні системи прагнуть мати багато можливих мод поведінки, між якими вони блукають в результаті малих змін параметрів, що управляють динамікою.– Неприводимість: складні системи виступають як єдине ціле і не можуть бути вивчені шляхом розбиття їх на частини, що розглядаються ізольовано. Тобто поведінка системи зумовлюється взаємодією складових, але редукція системи до її складових спотворює більшість аспектів, які притаманні системній індивідуальності.– Адаптивність: складні системи часто включають множину агентів, котрі приймають рішення і діють, виходячи із часткової інформації про систему в цілому і її оточення. Більш того, ці агенти можуть змінювати правила своєї поведінки на основі такої часткової інформації. Іншими словами, складні системи мають здібності черпати скриті закономірності із неповної інформації, навчатися на цих закономірностях і змінювати свою поведінку на основі нової поступаючої інформації.– Емерджентність (від існуючого до виникаючого): складні системи продукують неочікувану поведінку; фактично вони продукують патерни і властивості, котрі неможливо передбачити на основі знань властивостей їх складових, якщо розглядати їх ізольовано.Ці та деякі менш важливі характерні риси дозволяють відділити просте від складного, притаманного найбільш фундаментальним процесам, які мають місце як в природничих, так і в гуманітарних науках і створюють тим самим істинний базис міждисциплінарності. За останні 30–40 років в теорії складності було розроблено нові наукові методи, які дозволяють універсально описати складну динаміку, будь то в явищах турбулентності, або в поведінці електорату напередодні виборів.Оскільки більшість складних явищ і процесів в таких галузях як екологія, соціологія, економіка, політологія та ін. не існують в реальному світі, то лише поява сучасних ЕОМ і створення комп’ютерних моделей цих явищ дозволило вперше в історії науки проводити експерименти в цих галузях так, як це завжди робилось в природничих науках. Але комп’ютерне моделювання спричинило розвиток і нових теоретичних підходів: фрактальної геометрії і р-адичної математики, теорії хаосу і самоорганізованої критичності, нейроінформатики і квантових алгоритмів тощо. Теорія складності дозволяє переносити в нові галузі дослідження ідеї і підходи, які стали успішними в інших наукових дисциплінах, і більш рельєфно виявляти ті проблеми, з якими інші науки не стикалися. Узагальнюючому погляду з позицій теорії складності властиві більша евристична цінність при аналізі таких нетрадиційних явищ, як глобалізація, “економіка, що заснована на знаннях” (knowledge-based economy), національні і світові фінансові кризи, економічні катастрофи і ряд інших.Однією з інтригуючих проблем теорії є дослідження властивостей комплексних мережеподібних високотехнологічних і інтелектуально важливих систем [3]. Окрім суто наукових і технологічних причин підвищеної уваги до них є і суто прагматична. Справа в тому, що такі системи мають системоутворюючу компоненту, тобто їх структура і динаміка активно впливають на ті процеси, які ними контролюються. В [4] наводиться приклад, коли відмова двох силових ліній системи електромережі в штаті Орегон (США) 10 серпня 1996 року через каскад стимульованих відмов призвели до виходу із ладу електромережі в 11 американських штатах і 2 канадських провінціях і залишили без струму 7 млн. споживачів протягом 16 годин. Вірус Love Bug worm, яких атакував Інтернет 4 травня 2000 року і до сих пір блукає по мережі, приніс збитків на мільярди доларів.До таких систем відносяться Інтернет, як складна мережа роутерів і комп’ютерів, об’єднаних фізичними та радіозв’язками, WWW, як віртуальна мережа Web-сторінок, об’єднаних гіперпосиланнями (рис. 1). Розповсюдження епідемій, чуток та ідей в соціальних мережах, вірусів – в комп’ютерних, живі клітини, мережі супермаркетів, актори Голівуду – ось далеко не повний перелік мережеподібних структур. Більш того, останнє десятиліття розвитку економіки знань привело до зміни парадигми структурного, функціонального і стратегічного позиціонування сучасних підприємств. Вертикально інтегровані корпорації повсюдно витісняються розподіленими мережними структурами (так званими бізнес-мережами) [5]. Багато хто з них замість прямого виробництва сьогодні займаються системною інтеграцією. Тому дослідження структури та динаміки мережеподібних систем дозволить оптимізувати бізнес-процеси та створити умови для їх ефективного розвитку і захисту.Для побудови і дослідження моделей складних мережеподібних систем введені нові поняття і означення. Коротко опишемо тільки головні з них. Хай вузол i має ki кінців (зв’язків) і може приєднати (бути зв’язаним) з іншими вузлами ki. Відношення між числом Ei зв’язків, які реально існують, та їх повним числом ki(ki–1)/2 для найближчих сусідів називається коефіцієнтом кластеризації для вузла i:. Рис. 1. Структури мереж World-Wide Web (WWW) і Інтернету. На верхній панелі WWW представлена у вигляді направлених гіперпосилань (URL). На нижній зображено Інтернет, як систему фізично з’єднаних вузлів (роутерів та комп’ютерів). Загальний коефіцієнт кластеризації знаходиться шляхом осереднення його локальних значень для всієї мережі. Дослідження показують, що він суттєво відрізняється від одержаних для випадкових графів Ердаша-Рені [4]. Ймовірність П того, що новий вузол буде приєднано до вузла i, залежить від ki вузла i. Величина називається переважним приєднанням (preferential attachment). Оскільки не всі вузли мають однакову кількість зв’язків, останні характеризуються функцією розподілу P(k), яка дає ймовірність того, що випадково вибраний вузол має k зв’язків. Для складних мереж функція P(k) відрізняється від розподілу Пуассона, який мав би місце для випадкових графів. Для переважної більшості складних мереж спостерігається степенева залежність , де γ=1–3 і зумовлено природою мережі. Такі мережі виявляють властивості направленого графа (рис. 2). Рис. 2. Розподіл Web-сторінок в Інтернеті [4]. Pout – ймовірність того, що документ має k вихідних гіперпосилань, а Pin – відповідно вхідних, і γout=2,45, γin=2,1. Крім цього, складні системи виявляють процеси самоорганізації, змінюються з часом, виявляють неабияку стійкість відносно помилок та зовнішніх втручань.В складних системах мають місце колективні емерджентні процеси, наприклад синхронізації, які схожі на подібні в квантовій оптиці. На мові системи зв’язаних осциляторів це означає, що при деякій критичній силі взаємодії осциляторів невелика їх купка (кластер) мають однакові фази і амплітуди.В економіці, фінансовій діяльності, підприємництві здійснювати вибір, приймати рішення доводиться в умовах невизначеності, конфлікту та зумовленого ними ризику. З огляду на це управління ризиками є однією з найважливіших технологій сьогодення [2, 6].До недавніх часів вважалось, що в основі розрахунків, які так чи інакше мають відношення до оцінки ризиків лежить нормальний розподіл. Йому підпорядкована сума незалежних, однаково розподілених випадкових величин. З огляду на це ймовірність помітних відхилень від середнього значення мала. Статистика ж багатьох складних систем – аварій і катастроф, розломів земної кори, фондових ринків, трафіка Інтернету тощо – зумовлена довгим ланцюгом причинно-наслідкових зв’язків. Вона описується, як показано вище, степеневим розподілом, “хвіст” якого спадає значно повільніше від нормального (так званий “розподіл з тяжкими хвостами”). У випадку степеневої статистики великими відхиленнями знехтувати вже не можна. З рисунку 3 видно, наскільки добре описуються степеневою статистикою торнадо (1), повені (2), шквали (3) і землетруси (4) за кількістю жертв в них в США в ХХ столітті [2]. Рис. 3. Системи, які демонструють самоорганізовану критичність (а саме такі ми і розглядаємо), самі по собі прагнуть до критичного стану, в якому можливі зміни будь-якого масштабу.З точки зору передбачення цікавим є той факт, що різні катастрофічні явища можуть розвиватися за однаковими законами. Незадовго до катастрофи вони демонструють швидкий катастрофічний ріст, на який накладені коливання з прискоренням. Асимптотикою таких процесів перед катастрофою є так званий режим з загостренням, коли одна або декілька величин, що характеризують систему, за скінчений час зростають до нескінченності. Згладжена крива добре описується формулою,тобто для таких різних катастрофічних явищ ми маємо один і той же розв’язок рівнянь, котрих, на жаль, поки що не знаємо. Теорія складності дозволяє переглянути деякі з основних положень ризикології та вказати алгоритми прогнозування катастрофічних явищ [7].Ключові концепції традиційних моделей та аналітичних методів аналізу і управління капіталом все частіше натикаються на проблеми, які не мають ефективних розв’язків в рамках загальноприйнятих парадигм. Причина криється в тому, що класичні підходи розроблені для опису відносно стабільних систем, які знаходяться в положенні відносно стійкої рівноваги. За своєю суттю ці методи і підходи непридатні для опису і моделювання швидких змін, не передбачуваних стрибків і складних взаємодій окремих складових сучасного світового ринкового процесу. Стало ясно, що зміни у фінансовому світі протікають настільки інтенсивно, а їх якісні прояви бувають настільки неочікуваними, що для аналізу і прогнозування фінансових ринків вкрай необхідним став синтез нових аналітичних підходів [8].Теорія складних систем вводить нові для фінансових аналітиків поняття, такі як фазовий простір, атрактор, експонента Ляпунова, горизонт передбачення, фрактальний розмір тощо. Крім того, все частіше для передбачення складних динамічних рядів використовуються алгоритми нейрокомп’ютинга [9]. Нейронні мережі – це системи штучного інтелекту, які здатні до самонавчання в процесі розв’язку задач. Навчання зводиться до обробки мережею множини прикладів, які подаються на вхід. Для максимізації виходів нейронна мережа модифікує інтенсивність зв’язків між нейронами, з яких вона побудована, і таким чином самонавчається. Сучасні багатошарові нейронні мережі формують своє внутрішнє зображення задачі в так званих внутрішніх шарах. При цьому останні відіграють роль “детекторів вивчених властивостей”, оскільки активність патернів в них є кодування того, що мережа “думає” про властивості, які містяться на вході. Використання нейромереж і генетичних алгоритмів стає конкурентноздібним підходом при розв’язанні задач передбачення, класифікації, моделювання фінансових часових рядів, задач оптимізації в галузі фінансового аналізу та управляння ризиком. Детермінований хаос пропонує пояснення нерегулярної поведінки і аномалій в системах, котрі не є стохастичними за природою. Ця теорія має широкий вибір потужних методів, включаючи відтворення атрактора в лаговому фазовому просторі, обчислення показників Ляпунова, узагальнених розмірностей і ентропій, статистичні тести на нелінійність.Головна ідея застосування методів хаотичної динаміки до аналізу часових рядів полягає в тому, що основна структура хаотичної системи (атрактор динамічної системи) може бути відтворена через вимірювання тільки однієї змінної системи, фіксованої як динамічний ряд. В цьому випадку процедура реконструкції фазового простору і відтворення хаотичного атрактора системи при динамічному аналізі часового ряду зводиться до побудови так званого лагового простору. Реальний атрактор динамічної системи і атрактор, відтворений в лаговому просторі по часовому ряду при деяких умовах мають еквівалентні характеристики [8].На завершення звернемо увагу на дидактичні можливості теорії складності. Розвиток сучасного суспільства і поява нових проблем вказує на те, що треба мати не тільки (і навіть не стільки) експертів по деяким аспектам окремих стадій складних процесів (професіоналів в старому розумінні цього терміну), знадобляться спеціалісти “по розв’язуванню проблем”. А це означає, що істинна міждисциплінарність, яка заснована на теорії складності, набуває особливого значення. З огляду на сказане треба вчити не “предметам”, а “стилям мислення”. Тобто, міждисциплінарність можна розглядати як основу освіти 21-го століття.

Статтю присвячено дослідженню функціональних особливостей діяльності правоохоронних органів у системі публічного управління. Уточнено визначення правоохоронної функції держави як відносно самостійного, унормованого законами України і відокремленого напряму діяльності спеціально уповноважених державою органів та посадових осіб державної влади, інститутів громадянського суспільства та окремих громадян у сфері правоохорони та забезпечення правопорядку у суспільстві. Показано сучасний функціональний зміст правоохорони у контексті державно-управлінських реформ і подано сутність правоохорони як інтегрованого комплексу специфічних заходів держави із підтримання правопорядку в ній. Уточнено зміст поняття «функціональне забезпечення право охорони» через установлення особливостей реформування системи правоохорони на рівні держави. Розглянуто проблеми систематизації загальних функцій держави, визначення місця правоохоронної функції у системі державних функцій, встановлено її внутрішній зміст у контексті із правоохоронними органами. Систематизовано сучасні підходи до розуміння інституційної дихотомії понять «правоохоронна функція держави» і «правоохоронні органи держави» із позицій нормативного трактування. Проаналізовано наявні дослідницькі підходи до системної реформи органів влади, що забезпечують реалізацію правоохоронної функції. У статті з позицій публічно-управлінського концепту розкрито раціональну модель правоохоронної функції держави, критерії віднесення державних органів до правоохоронних, удосконалення механізму управління правоохоронною системою. Обґрунтовано новий підхід до змісту правоохоронної функції держави як суб’єкта публічної сфери та на цій основі детерміновано сутність правоохоронного змісту публічної діяльності, що реалізується тільки державою. Доведено, що з позицій функціональності правоохоронна функція виступає об’єктивно необхідним напрямом діяльності всього державного механізму, адже як держава, так і соціальна структура будь-якої спільноти не можуть виконувати свої функції без інструментів правозабезпечення.

The purpose of the study is to carry out theoretical and methodological analysis and determine conceptual and terminological apparatus of professional training of future specialists in hotel and restaurant business. Methods. We carried out scientific and research tasks on the analysis of the terminological apparatus of the research; systematization and determination of components of the methodical system of professional training of future specialists in hotel and restaurant business in higher education establishments with the help of general scientific methods: theoretical – analysis of psychological and pedagogical sources, theoretical analysis, system analysis, systematization and generalization of scientific facts and patterns to design a model of methodological system of professional training of future specialists in hotel and restaurant business. General scientific methodological approaches (systemic, situational, complex) were used.Results. Based on the analysis of scientific works of Ukrainian scientists, a theoretical and methodological analysis was carried out and the conceptual and terminological apparatus of professional training of future specialists in hotel and restaurant business was determined through designing a conceptual model and determining methodological principles of the above process. Methodical system based on the unity of mutually determined components to ensure its effectiveness as a whole was modeled, it projects the possibility of its further improvement. Five components of the methodical system of professional training of future specialists in hotel and restaurant business are determined, namely: theoretical-target, methodological-conceptual, content-procedural, realization-technological and analytical-effective. Conclusions. Theoretical and methodological analysis of the researched problem made it possible to generalize and single out the main components of the methodical system of professional training of future specialists in hotel and restaurant business, as well as to determine the dynamic relationship between them.Key words: professional training, future specialists in hotel and restaurant business, methodic system. Мета дослідження полягає у здійсненні теоретико-методологічного аналізу та визначенні поняттєво-термінологічного апарату професійної підготовки майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи, розгляді концептуальних моделей і методичних засад його проєктування, висвітленні власної методичної системи означеного вище процесу. Методи. Виконано науково-дослідницькі завдання щодо аналізу термінологічного апарату дослідження; систематизації й визначення складників методичної системи професійної підготовки майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи в закладах вищої освіти за допомогою загальнонаукових методів: теоретичних – аналізу науково-педагогічних джерел із проблеми дослідження для уточнення базового поняттєво-термінологічного апарату, установлення концептуальних засад дослідження; теоретичного аналізу, системного аналізу, систематизації та узагальнення наукових фактів і закономірностей для розроблення і проєктування моделі методичної системи професійної підготовки майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи у ЗВО, обґрунтування основних висновків і положень. Здійснення дослідження стало можливим за використання загальнонаукових методологічних підходів (системного, ситуаційного, комплексного). Результати. На основі аналізу наукових праць українських учених здійснено теоретико-методологічний аналіз та визначено поняттєво-термінологічний апарат професійної підготовки майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи через проєктування концептуальної моделі та визначення методичних засад означеного вище процесу. Змодельовано методичну систему, котра базується на єдності взаємно детермінованих складників для забезпечення її результативності в цілому, проектує можливість подальшого її вдосконалення. Визначено п’ять складників методичної системи професійної підготовки майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи а саме: теоретико-цільовий, методологічно-концептуальний, змістово-процесуальний, реалізаційно-техологічний та аналітико-результативний. Висновки. У результаті теоретико-методологічного аналізу досліджуваної проблеми стало можливим узагальнення й виокремлення основних складників методичної системи професійної підготовки майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи, а також означення динамічного взаємозв’язку між ними. Ключові слова: професійна підготовка, майбутні фахівці готельно-ресторанної справи, методична система.

В статті викладено варіант вирішення актуального наукового завдання в теорії підготовки та ведення протиповітряної оборони сухопутних військ щодо удосконалення існуючого науково-методичного апарату оцінювання ефективності технічного забезпечення бойових дій та вирішення практичної задачі визначення потреби підрозділів протиповітряної оборони в зенітних керованих ракетах та боєприпасах до зенітної артилерії для забезпечення потрібного рівня ефективності функціонування системи протиповітряної оборони військових формувань тактичного рівня в загальновійськовому бою. Запропонована часткова методика оцінювання ефективності забезпечення бойових дій підрозділів протиповітряної оборони військових формувань тактичного рівня засобами ураження, загальні положення якої представлені у статті, базується на методах аналітико-стохастичного моделювання наслідків протиповітряного бою й детермінованих моделях тактичних прийомів застосування підрозділів логістичного забезпечення та, на відміну від існуючих, забезпечує опис впливу на розміри запасів зенітних керованих ракетах та боєприпасів до зенітної артилерії вимог до ефективності стрільби і, як наслідок, ефективності функціонування системи протиповітряної оборони.

Анотація. Стаття присвячена можливості застосування стандартних типів нейрорегуляторів, що пропонує середовище MATLAB & Simulink при моделюванні керування технологічним процесом, а саме стадією подрібнення, шляхом застосування узгодженого інтелектуального керування в умовах невизначеності. Застосування технологій штучного інтелекту в гірському ділі є досить актуальним в цей час. На відміну від «класичних» детермінованих автоматизованих систем керування, які засновані на використанні жорстких алгоритмів (або чіткої логіки), системи з використанням штучного інтелекту мають властивості навчання та самонавчання (тобто накопичення та узагальнення досвіду). Використання штучних нейро‑нечітких мереж для моделювання і ідентифікації об’єкта керування – підхід, який зазвичай розглядається як альтернатива методам, заснованим на фізичних або технологічних принципах. Зокрема, це стосується можливості використання нейронних мереж та нечіткої логіки для управління технологічними процесами дроблення-подрібнення та збагачення корисних копалин. В роботі було розглянуто три можливих типи регуляторів, які пропонує середовище MATLAB & Simulink, а саме регулятора з передбаченням NN Predictive Controller, регулятору на основі моделі авторегресії NARMA-L2 та контролера на основі еталонної моделі – Model Reference Controller. Кожен з розглянутих регуляторів може застосовуватись при моделюванні технологічного процесу, але доцільність використання того чи іншого типу, в першу чергу залежить від характеру технологічного процесу. При моделюванні була досліджена можливість керування технологічним процесом за допомогою штучного інтелекту (регуляторів на основі нейронних мереж). Аналіз результатів моделювання трьох типів нейрорегуляторів, показав, що найбільш доцільним при моделюванні керування технологічного процесу подрібнення є застосування регулятора типу NARMA-L2.

Проаналізовано сучасні методології реалізації фонового моніторингу стаціонарних та квазістаціонарних об'єктів, просторово розподілених на 2D-території. Систематизовано та класифіковано 17 типів здійснення просторового діалогового моніторингу об'єктів управління. Визначено базові методи реалізації різних класів діалогового моніторингу, обґрунтовано принципи та фундаментальні засади створення теорії інтерактивних моніторингових систем на підставі проблемно орієнтованих характеристичних функціоналів, які математико-алгоритмічно описують методи та функції окремих класів діалогового моніторингу квазістаціонарних об'єктів управління. Подано рекомендації щодо забезпечення теоретичних основ формування реєстрації, цифрового опрацювання та використання побудованого сімейства інформаційних моделей станів "норма", "розвиток аварії" та "аварія" спостережуваних діалогових моніторингових систем. Обґрунтовано переваги застосування кільцево-зіркової архітектури інтерактивно-діалогових систем безпровідного надземного та наземного моніторингу. Розглянуто структури сенсорних моніторингових систем з максимально зв'язаною (систолічною) та лінійно зв'язаною топологіями просторового немобільного розміщення сканувальних сенсорів моніторингових систем. Подано методи та алгоритми моніторингу просторово розподілених об'єктів, в які покладено математичні засади цифрового кодування та опрацювання характеристичних параметрів об'єктів дослідження, такі як динаміка, відхилення від норми порівняно з еталонами на підставі побудованих інформаційних моделей їх станів та розпізнавання їх класів у математико-алгоритмічному середовищі. Розглянуто стратегію реалізації мегапросторового об'єкта моніторингу залежно від конфіденційних характеристик об'єкта. Також обґрунтовано вибір стратегії згідно з координатно-детермінованою, випадковою та ймовірнісною технологіями. Запропоновано підхід технічної реалізації спеціалізованих пристроїв, які забезпечують збирання, перетворення та опрацювання інформаційних даних.

У вітчизняній науці муніципального права дослідження феноменології сучасного муніципалізму дають певне уявлення про онтологічні аспекти галузі, але не формують чіткого концепту запозичення цього феномену в національну систему права і систему законодавства й теорій, на основі яких воно має відбуватися. Системного і комплексного осмислення феномену сучасного муніципалізму у правовій науці так і не відбулося. Отже, його призначення необхідно посилювати через активізацію дослідження параметральних ознак і розвиток концепцій муніципально-правових відносин та системи індивідуальних муніципально-правових відносин, в яких бере участь житель-член територіальної громади, що функціонує на локальному рівні соціуму в умовах місцевого самоврядування в межах зазначеної громади в ординарному стані повсякденності. Метою статті є дослідження теоретико-доктринальних підходів до розуміння, визначення та легалізації сучасного муніципалізму. Наукова новизна визначається тим, що конституційна легалізація місцевого самоврядування як політико-правового інституту та рівня публічної влади (див. ст. 5, 7, розд. XI Конституції України), активні процеси реформування, що розгортаються в державі на локальному рівні існування і функціонування соціуму в умовах муніципальної реформи, актуалізують феноменологію сучасного муніципалізму й наукові розвідки щодо його розуміння та визначення. Спроби дослідити і визначити теоретико-доктринальні підходи до розуміння, визначення та легалізації сучасного муніципалізму, враховуючи його особливу важливість для становлення й розвитку демократичної правової державності, об’єктивно потребують розгляду цього феномену з різних позицій та із застосуванням комплексу методів сучасного юридичного знання. Феноменологія сучасного муніципалізму, не дивлячись на наявність великої кількості наукових розвідок з місцевого самоврядування та муніципального права у вітчизняній юридичній науці, системно і комплексно практично не досліджувалася – наукові розвідки сучасних вітчизняних вчених-муніципалістів, що присвячено саме профільній проблематиці, на нашу думку, тільки передують процесам глибокого та ґрунтовного її освоєння, тому вона залишається актуальною і вельми привабливою, причому як з позицій телеології сучасної демократичної правової державності, доктринальних позицій, так і з позицій її нормативно-правового супроводження та забезпечення. Висновки. Особлива важливість феноменології сучасного муніципалізму визначається, насамперед, тим, що вона є іманентною феноменологією іншої, більш масштабної багаторівневої та полісемічної феноменології, що виступає одночасно: а) телеологічною домінантою розвитку держави і права, б) метою соціально-політичного розвитку суспільства, в якому буде гарантована реалізація основоположних прав і свобод людини, – феноменології демократичної правової державності. Без муніципальної складової демократичної правової державності, зокрема в її суб’єктному розумінні (людина та її асоціації як носії демократичних і правових цінностей) та в нормативно-інструментальному забезпечені (механізми демократичного періодичного оновлення та зміни кадрового складу органів публічної влади), така державність об’єктивно не може існувати та функціонувати, – це детерміновано великою кількістю локальних і загальних тенденцій, державотворчих і правотворчих процесів, що виникають, формуються, проявляються, динамічно розвиваються і реалізуються саме на локальному рівні соціуму в умовах місцевого самоврядування, в межах територіальної громади та в ординарному стані повсякденності. Врахування характерологічних змістовних, функціональних, наративних, конотаційних, контекстуальних та ідентифікаційних рис феноменології сучасного муніципалізму дає можливість визначити, осмислити та зрозуміти системні критерії, що формують, детермінують, актуалізують і трансформують досліджувану феноменологію в сучасний період розвитку демократичної держави.

У статті запропонований аналіз проблеми маркетингових комунікацій в умовах глобальних трансформацій та «європеїзації» сучасної України. Філософсько-економічне розуміння сутності, змісту, механізму, особливостей процесу глобалізації, який означає входження всього людства в єдину систему соціально-культурних, економічних, політичних, духовних та інших зв’язків і відносин, дає можливість розглядати його як одну з детермінант ефективності маркетингових комунікацій. Маркетингові комунікації розглядаються як один з основних елементів комплексу маркетингу підприємства, як певні форми і способи інформування цільової аудиторії про його продукт, що функціонально залежить від суб’єктивних та об’єктивних умов, у яких здійснюється і якими детермінована маркетингова діяльність. Особливе місце серед них належить процесу євроатлантичної інтеграції та співпраці з НАТО. Автори підкреслюють залежність маркетингових комунікацій як мінімум від двох діалектично взаємопов’язаних процесів: по-перше, це запровадження кращого європейського досвіду у вітчизняну практику маркетингових комунікацій з урахуванням української дійсності, позитивних та негативних наслідків глобальних трансформацій, а по-друге – безумовне виконання європейських норм, стандартів НАТО українськими підприємствами.

У роботі запропонований алгоритм роботи системи керування з моделлю трьохполичним газовим реактором у виробництві аміаку. Мета оптимального управління газовим трехполочним реактором полягає в тому, щоб перерозподілити циркуляційний синтез-газ для досягнення максимального ступеня конверсії, і, відповідно, максимальної концентрації цільового компонента.Для вирішення поставленого завдання в даній роботі пропонується розробити математичну модель і вирішити оптимізаційних задач. На першому етапі розробляється детермінована модель. Незважаючи на її невисоку точність, вона дає можливість оцінити вид критеріальної функції в широкому діапазоні зміни аргументів з урахуванням її багатоекстремальності, і виділити область глобального екстремуму. На другому етапі виконується адаптація моделі на основі експериментальних даних, одержаних з об'єкта управління, на основі імовірнісних методів. Це дозволяє забезпечити точність модельованих параметрів за рахунок природного обліку всіх збурюючих впливів. Створення адекватної моделі має на увазі облік нелінійності залежностей вихідних параметрів процесу від вхідних. Це неминуче призводить до збільшення ступеня рівнянь, якими описується об'єкт управління. Використання рівнянь високих порядків істотно ускладнює процес оптимізації - пошук оптимальних значень параметрів технологічного процесу. У більшості випадків доводиться вдаватися до наближених рішень, що знижує точність розробляється моделі. Результатом рішення оптимізаційної задачі в алгоритмі роботи системи управління з моделлю трьохполичного газового реактора для заданого навантаження на агрегат (Fц.г. = сonst) є оптимальні значення витрат синтез-газу по фізичних каналах «холодних» байпасів. Таким чином, запропонований алгоритм складається із двох етапів: перший – пошук наближеного розв'язку й перехід об'єкта керування в область близьку до оптимальної; другий – тонке підстроювання оптимальних значень із використанням пошукового алгоритму.

Емоційну стійкість визначено як інтегративну властивість особистості, що забезпечується збалансованою динамічною взаємодією окремих підсистем циклічної багаторівневої функціональної системи регуляції поведінки і зумовлює ефективність управління та досягнення мети в значущих емоціогенних ситуаціях. Проаналізовано роль емоційного переживання в конструюванні образу потребового майбутнього, а також його вплив на мотивацію та поведінку особистості. Проведено дослідження впливу різних груп емоцій на емоційну стійкість, для чого було використано п’ятикомпонентну типологію базальних емоцій. Встановлено, що емоційна стійкість залежить від загального співвідношення параметрів досвіду і видів діяльності, у яких цей досвід формувався, а віднесення того чи іншого індивіда до певного якісного типу емоційності не екстраполюється на рівень його емоційної стійкості. З’ясовано, що емоційна стійкість зумовлює вибір відповідного плану дії (образ потребового майбутнього) та особливості безпосередньої його реалізації (образ виконання) і детермінована як досвідом з включеними в нього ядерними уявленнями, так і первинними (поверховими) уявленнями – образами діяльності (причому в конкретній ситуації один із чинників зазвичай переважає). Зроблено висновок, що емоційна стійкість однозначно не корелює з інтенсивністю негативних переживань, хоча частка останніх дещо вища в групі емоційно нестійких досліджуваних.

Вивчено особливості вікових змін концентрації кортизолу, паратиреоїдного гормону, тироксину в динаміці у постраждалих із травматичними переломами нижньої щелепи. Встановлено, що впродовж усього терміну спостереження концентрація усіх гормонів відрізнялася від норми і мала свої вікові особливості. Найбільше підвищення рівня кортизолу і паратиреоїдного гормону встановлено у постраждалих вікової групи 20–29 років, а тироксину – в пацієнтів вікової групи 40–49 років. Мета дослідження – вивчити динаміку концентрації гормонів крові, які впливають на синтез і мінералізацію кісткової мозолі в ділянці перелому при лікуванні постраждалих із травматичними відкритими переломами нижньої щелепи різного віку. Матеріали і методи. Проведено дослідження гормонального статусу 38 постраждалих із травматичними переломами нижньої щелепи 20–49 років на 1-й, 10-й, 20-й дні спостереження. Для цього у сироватці крові визначали рівень кортизолу за допомогою тест-системи FK 210R (версія 03.2002), паратиреоїдного гормону – за допомогою набору DSL ACTIVE I-PTH, тироксину – за допомогою тест-системи FK 212 R (версія 12.2001). Лікування перелому проводили із застосуванням назубних шин і стандартного медикаментозного забезпечення. Результати досліджень та їх обговорення. Підсумовуючи отримані результати, можна стверджувати, що гормони щитоподібної залози мають моделюючий вплив на кістковий метаболізм. Метаболічні ефекти пояснюються синтезом та підвищенням активності багатьох клітинних ферментів, впливом їх на проникність клітинних і мітохондріальних мембран, а також стимуляцією метаболізму в мітохондріях. Вони контролюють синтез РНК в ядрах клітин, регулюють синтез білка в рибосомах, проявляють пермісивний ефект на генетично детерміновані процеси і дію інших гормонів. Висновки. У хворих із травматичними переломами нижньої щелепи в усі вікові періоди встановлено дисбаланс гормонів, що впливають на синтез і мінералізацію кісткової мозолі.

Галузь культури та мистецтв відіграє фундаментальну роль у продукуванні, відтворенні, збереженні й використанні культурних надбань, а також створює умови для вирішення завдань просвітницького й наукового характеру, підвищення інтелектуального і творчого потенціалу суспільства. Сформульовано авторське визначення поняття «галузь культури і мистецтв»: «соціально-економічний механізм, основною метою якого є створення, збереження, поширення й використання культурних цінностей (духовних і матеріальних), культурної спадщини та культурних благ, що в сукупності становлять соціальну цінність. Виокремлено фундаментальні ознаки галузі культури і мистецтв є: 1) інституційна організованість, 2) орієнтованість на культурні і мистецькі результати, 3) продукування цінностей (матеріальних і духовних), 4) просування зразків і стандартів високої культури. Доведено, що соціальне значення галузі культури і мистецтв детерміноване її впливом на суспільний розвиток, а також розвиток творчого та естетичного потенціалу як особистості, так і суспільства. З'ясовано, що розбудова галузі культури і мистецтв передбачає забезпечення взаємозв’язку освіти і культури, розвиток системи професійної освіти відповідної спеціалізації у контексті культури, обумовлюючи тим самим формування корпусу фахівців, що виступатимуть активними суб’єктами культурних та освітніх процесів.

У статті розкрито методику організації формування військово-спеціальної компетентності у майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі неперервної освіти в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, які навчаються за спеціальностями “Безпека державного кордону” і “Право” за першим (бакалаврським) рівнем підготовки вищої освіти, а також характеристику результатів експериментального дослідження. Особливу увагу приділено проведенню формувального експерименту, який надав можливість реалізувати керований та цілеспрямований вплив на процес формування військово-спеціальної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників; перевірити ефективність педагогічної системи формування військово-спеціальної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі неперервної освіти; реалізувати розроблену методику формування військово-спеціальної компетентності курсантів НАДПСУ. При формуванні військово-спеціальної компетентності робився вагомий акцент на розробку науково-методичного семінару для підготовки викладацького складу до використання методів активного навчання, інформаційно-комунікаційних технологій та застосування акмеологічного підходу під час формування у курсантів військово-спеціальної компетентності. Науково-методичний семінар надав змогу викладачам творчо усвідомити педагогічну теорію і сформувати необхідні вміння щодо використання теоретичних знань у своїй професійній діяльності. Формування теоретичної бази відбувалося через використання проблемних лекцій, практичні вміння формувалися у процесі навчальних ділових ігор, що містили дискусії та проблемні і рольові ситуації, а також під час проведення занять з використанням інформаційно-комунікаційних технологій та методів активного навчання. Результативність формування показників військово-спеціальної компетентності детерміновано педагогічними впливами, які були застосовані під час упровадження педагогічної системи формування у майбутніх офіцерів-прикордонників військово-спеціальної компетентності.

В оглядовій статті з акме-синергетичних, аксіо-культурних, особистісно-діяльнісних і цілісних позицій схарактеризовано концептуальну схему та структуру авторської парадигмальної концептуальної моделі особистісного, професійного і професійно-культурного розвитку вчителя. До цілісної сукупності сутнісних характеристик розробленої моделі віднесено такі: 1) її аксіологічно детерміновану акме-синергетичну парадигму; 2) концептуальність; 3) спіралеподібність просторової форми; 4) системну побудову як ієрархічно впорядкованої; 5) ціннісно-смислову наступність фаз розвитку особистості вчителя як особливої підсистеми; 6) багатовимірний і системний характер функцій професійно-педагогічної культури як стратегічної домінанти цілісного розвитку вчителя. Парадигмальний і концептуальний характер багаторівневої моделі передусім віддзеркалюється в її концептуальній платформі й принципах кар’єрного саморуху педагога – загальних і специфічних (їх сформульовано на основі визначених критеріїв). Просторова форма спроєктованого ідеального об’єкту у вигляді спіралі насамперед віддзеркалює цінності-цілі відповідного розвивального процесу: аксіосфери компетентного вчителя і педагогічного професіоналізму, аксіо-культуросферу професійно-педагогічної культури, кожна з яких побудована у тривимірній системі цілісної активності педагога. Загалом сама модель представлена як цілісна сукупність таких взаємопов’язаних і упорядкованих підсистем: підсистема аксіологічних утворень особистісного, професійного і професійно-культурного розвитку вчителя; підсистема базової цілісної активності педагога в кар’єрному саморусі – інтелектуальної, афективної й комунікативної; підсистема фаз саморуху вчителя до вершин професійної зрілості на різних її рівнях: 1) фаза кар’єрного зростання до рівня професійної компетентності; 2) фаза саморуху до рівня педагогічного професіоналізму; 3) фаза сходження вчителя до рівня професійно-педагогічної культури. Провідною особливістю фаз є їх ціннісно-смислова наступність, яка забезпечується спеціально описаним механізмом. У різних вимірах розкрито функції професійно-педагогічної культури й основні цілісні властивості особистісного, професійного і професійно-культурного розвитку вчителя. Окреслено його засоби – самотворчість і професійну творчість. Ключові слова: розвиток; цілісний розвиток учителя; фази і принципи розвитку; концептуальна схема; парадигмальна концептуальна модель; аксіосфера; аксіо-культуросфера; професійна компетентність; педагогічний професіоналізм; професійно-педагогічна культура.

Проаналізовано та розкрито значення освіти як державної, сус- пільної, особистісної цінності для розвитку соціуму, як основи соціально-еко- номічного, духовно-культурного, політичного розвитку суспільства та інтегра- ції його в європейську та світову спільноту. Узагальнено поняття державного управління освітою як вид професійної діяльності, спрямованої на створення умов (організаційних, кадрових, матеріально-фінансових, правових) життє- діяльності, функціонування, розвитку, удосконалення навчального закладу, удосконалення системи національної освіти для досягнення поставленої мети. Встановлено, що система національної освіти незалежної України є цілісною єдністю державних, комунальних, приватних, корпоративних навчально-ви- ховних закладів різних спрямувань та рівнів акредитації. Проаналізовано іс- тотні відмінності в державному управлінні системою освіти в радянські часи та в незалежній Україні. Розкрито зміст і значення концептуальних прин- ципів державного управління системою національної освіти України: прин- цип державності, науковості, прогностичного планування діяльності органів державного управління і закладів освіти, демократизації, компетентності та професіоналізму управлінців освітянською сферою діяльності та оптиміза- ції. Окреслено стратегічні завдання нової структурної організації “Українська Академія державного управління при Президентові України (УАДУ )”. Визна- чено структурні компоненти та рівні державно-громадської моделі управлін- ня системою національної освіти: а) парламентсько-президентський рівень; б) урядово-центральний рівень; в) регіональний рівень (обласні, міські, ра- йонні відділи освіти); г) рівень безпосереднього управління закладами освіти та виокремлено: повноваження державних управлінців різних рівнів; основні принципи, провідні напрями розвитку системи національної освіти в Україні. Доведено, що оптимальним результатом діяльності державних управлінців парламентсько-президентського та урядово-центрального рівнів є створення Нової української школи. Обґрунтовано основні принципи стратегії і тактики реалізації освітніх і управлінських новацій; узагальнено суттєві зміни в систе- мі національної освіти, детерміновані створенням проекту Нової української школи (05-27.09.2017 р.), яка працюватиме на засадах педагогіки партнер- ства, в основі якої є спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками, та розробкою Державного стандарту (21.08.2018 р.) навчання за програмами дванадцятирічної повної загальної середньої освіти та ступене- вого статусу школи: початкова школа І ступеня — початок занять з 1 вересня 2018 року; гімназія — навчальний заклад ІІ ступеня, який забезпечує базову середню освіту — початок навчання з 1 вересня 2022 року; ліцей — навчальний заклад ІІІ ступеня, який забезпечує профільну середню освіту — початок нав- чання з 1 вересня 2027 року. Систематизовано спектр основних компетентностей освіченої особисто- сті, визначений в законодавчих документах освітньої галузі з метою розвит- ку особистості, суспільства на основі наукових знань, а саме: вільне воло- діння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; математична компетентність; компе- тентності в галузі природничих наук, техніки та технології; інноваційність; екологічна компетентність; інформаційно-комунікативна компетентність; навчання впродовж життя; громадянські, соціальні компетентності, пов’яза- ні з ідеями демократії, справедливості, рівності прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей.

Авторка статті наголошує, що у зв’язку із скороченням аудиторних годин виникає необхідність у підборі таких технологій та методів навчання іноземної мови майбутніх соціальних працівників, які би передбачали перенесення частини навантаження на самостійну позааудиторну роботу студентів. Визначено, що досягнути поставлених цілей можливо шляхом застосування кейс-технології. Авторкою детерміновано поняття професійно орієнтованого усного спілкування німецькою мовою майбутніх соціальних працівників, яке розуміється як таке, що реалізується у формах діалогічного та монологічного мовлення для встановлення та поглиблення контактів в умовах іншомовного спілкування та вирішення проблем шляхом зіставлення думок і пошуку можливих варіантів розв’язку проблемних ситуацій. Авторка наголошує, що зорієнтованість на формуванні умінь діалогічного та монологічного мовлення пов’язана із специфікою професійної діяльності майбутніх соціальних працівників. Розкрито поняття системи вправ для формування професійно орієнтованого усного спілкування німецькою мовою майбутніх соціальних працівників. Відповідно охарактеризовано основні уміння в діалогічному та монологічному мовленні. Авторкою проаналізовано процес формування навичок усного спілкування на основі теоретико-практичного досвіду з цієї проблематики. На основі критичного аналізу наукових досліджень авторкою запропоновано три етапи формування професійно орієнтованого усного спілкування німецькою мовою майбутніх соціальних працівників: перший етап (підготовчий), другий етап (основний), третій етап (завершальний). Третій етап ділиться на два підетапи. Метою першого підетапу є само- стійне укладення кейсів студентами на основі запропонованої ними проблемної ситуації. Метою другого етапу є обговорення результатів кейсу. Авторкою запропоновано групи вправ, які корелюють з окресленими етапами. Визначення відповідних груп та видів вправ у межах запропонованої системи унаочнено в таблиці. У статті наведені приклади груп вправ відповідно до етапів формування професійно орієнтованого усного спілкування німецькою мовою майбутніх соціальних працівників.

змін, що відбулися у смисловій сфері прикордонників, які брали участь у бойових діях на Сході України під час антитерористичної операції 2014-2018 рр. Екстремальні умови зіштовхують комбатантів із новим, незвичним, досвідом, та ставить перед ними завдання визначення сенсу подій та особистого ставлення до них. Складність полягає у тому, що через постійну мінливість і невизначеність ситуації, а також наявність цінності, які не співвідносяться з особливими умовами, комбатанти перебувають у стані ступору та мають труднощі із знаходженням задовільного стійкого сенсу своєї життєвої ситуації та визначенням свого ставлення до подій, внаслідок чого виникає відчуття безглуздості того, що відбувається. Травматичний досвід, отриманий в особливих умовах, відображається на трансформації смислових структур особистості комбатантів, що знаходять вияв у вигляді різних поведінкових аномалій, порушень у сфері міжособистісних комунікацій, а також проблемами у смисловій сфері особистості. Особливостями смислової сфери особистості комбатантів, що визначають стан дезадаптації, є: заміна сенсу провідного мотиву діяльності сенсом більш низького порядку, зниження рівня опосередкованості діяльності, звуження основного кола відносин людини зі світом, збіднення мотиваційної сфери. Стан дезадаптації перебуває між безпосередньо пережитими смислами, що визначають реальну поведінку, і смислами, які презентують себе як усвідомлювані, що призводить до порушення самоконтролю і корекції поведінки. Адаптація особистості комбатантів у реабілітаційний період детермінована особливостями смислових структур, які пов’язані із переживанням травматичної ситуації. Збереження таких цінностей як щасливе сімейне життя, любов до близьких, творчість, пізнання, цікава робота, дозволяє інтегрувати травматичний досвід у систему життєвих смислів і цінностей. Смислова інтеграція гуманістичних цінностей дозволяє комбатантам інтегрувати екстремальний смисловий досвід у систему життєвих смислів. Стан адаптації, а також стан тимчасової дезадаптації можуть бути, якщо в особистості у післятравматичний період зберігся високий рівень смисложиттєвих орієнтацій, відчуття наповненості життя, а її цілі, ціннісні орієнтації спрямовані на професійне вдосконалення, кар’єрне зростання.

Стаття розкриває значення пізнання особистісної проблеми для розвитку рефлексивного мислення особи на засадах самоорганізації. Дослідження розвитку рефлексивного мислення особи, презентоване у цій статті, спирається на основні положення психодинамічного підходу, який розвивається у дослідженнях академіка НАПН України Т.С. Яценко та її послідовників. Проаналізовано категорії «інтелектуальна проблема» та «особистісна проблема». Особистісна проблема становить окремий клас проблем в психології мислення. Феномен «особистісна проблема» в науковій літературі конкретизується як «внутрішній конфлікт», «особистісна амбівалентність», «життєва проблема» та ін. Встановлено, що особистісна проблема характеризується наявністю внутрішньо-психічного протиріччя між різноспрямованими тенденціями, мотивами, бажаннями людини. Із позицій психодинамічного підходу особистісна проблема розглядається як стабілізована внутрішня суперечність психіки, що детермінована глибинно-психологічними тенденціями. Психодинамічний підхід акцентує увагу на механізмах, які унеможливлюють самостійне усвідомлення особистісної проблеми – психологічних захистах. Дослідження розвитку рефлексивного мислення особи здійснювалось у процесі глибинної психокорекції за методом активного соціально-психологічного пізнання (АСПП). У дослідженні розвитку рефлексивного мислення враховано положення сигергетики про процеси самоорганізації в складних нелінійних системах. Згідно із синергетикою початок самоорганізації пов’язаний із втратою системою стійкості. Показано, що в процесі глибинно-психологічного пізнання особистісної проблеми задаються умови для розвитку рефлексивного мислення на засадах самоорганізації. Це пов’язано з ослабленням інтегративної дії психологічних захистів, що призводить до порушення стану внутрішньо-психічної рівноваги, дезінтеграції психіки. Сутнісною особливістю дезінтеграції у психокорекційному процесі є її позитивний характер, що сприяє підтриманню емоційного оптимуму його учасників та визначає нові можливості розвитку рефлексивного мислення на засадах самоорганізації.

У статті досліджуються актуальні питання інноваційного лідерства в публічному управлінні, аналізуються сучасний стан та тенденції розвитку його потенціалу в умовах глобальних трансформацій та кризових явищ в суспільстві. Визначено сутність, зміст, поняття інноваційного лідерства в публічному управлінні в історичній ретроспективі та контексті нових концептуальних підходів до дослідження лідерства. Встановлено, що інноваційне лідерство становить собою підхід до організаційного розвитку та організаційних змін. Наголошується, що у внутрішньому контурі системи публічного управління інноваційне лідерство детерміновано соціально-психологічними процесами в організації, управлінням діяльністю команди, впливом на працівників, який супроводжується зміною уявлень і цінностей останніх, активізацією вищих потреб у новаторстві, досягненні, творчості, самоактуалізації. До понятійного апарату інноваційного лідерства віднесено роль інноваційного лідерства в умовах глобальних трансформацій, особистість інноваційного лідера, реалізацію інноваційного лідерства в публічному управлінні, забезпечення ефективної та результативної роботи. Сучасний стан інноваційного лідерства в публічному управлінні характеризується усвідомленням ролі культури управління, необхідності опанування механізмів самоорганізації, які вивільняють енергію людської ініціативи, дозволять ефективно реагувати на невизначеність та швидкі зміни навколишнього світу при вирішенні необмежених завдань. Тенденції розвитку інноваційного лідерства розглядаються відносно умов глобальних трансформацій та кризових явищ в контексті невідворотних та варіативних трендів. Проаналізовано основні функції інноваційної організаційної культури органів публічної влади для реалізації цілей регіонального та місцевого інноваційного розвитку. В основі методів дослідження використано загальні та спеціальні наукові методи для вивчення та оцінки підґрунтя щодо формування реалізації інноваційного лідерства в історичному і сучасному контексті.

В статті розкривається складна і різновекторна за ідейною спрямованістю архітектоніка, яка створює реальне функціонування малої групи. Тут часто вступають у конкуренцію певні зразки поведінки і міжособистісні взаємини, які детерміновані більш широкою (ніж групова) соціальною ситуацією. Наголошується на основній потребі зростаючої особистості – потребі у близькій людині, яка може змінюватися у ціннісних показниках залежно від стадії розвитку індивіда. Педагогові пропонується для розуміння і практичної роботи центральна групова тенденція – дія високого і низького, за якої криється система егоїстичних потягів і в той же час наявні прояви добродійності. Остання передбачає повагу, справедливість, відповідальність особистості, що зростає. Синтез цих чеснот складає Я-духовне особистості, як предмет виховних зусиль протягом усіх освітніх ланок. З огляду на сказане, пропонується ряд групових поведінкових сюжетів у формі міжособистісних ситуацій, які допоможуть вихователеві більш фахово організовувати виховний процес. Так, констатується нерівномірність членів групи у особистісному розвитку, взаємини між ними, які часто створюють умови конфронтації. Пропонуються способи їхнього подолання. Розкриваються обставини самобутності вихованців як особистостей та їхній вплив на загальну групову атмосферу. У цьому зв’язку наголошується на необхідності формування умінь соціальної перцепції, тобто об’єктивного визначення дійсної вихованості того чи іншого ровесника. У цьому ряду розкривається ситуація лідерства думок, коли ініціатива такого лідера одразу не сприймається. Тож потрібен певний час, щоб погляди таких лідерів розділялися більшістю членів групи. Доцільним виявиться розуміння і діяння педагога стосовно осіб з низьким соціальним статусом. Робиться висновок, згідно з яким за відсутності цілеспрямованого педагогічного керування ціннісно-смисловий шлях групи може значно спотворюватися, обмежуючись лише повідтиненими благодійними надбаннями. У цьому зв’язку корекційну роботу слід організовувати, опираючись на вольовий розвиток вихованців.

У статті презентовані фахові роздуми про статус і наукове значення політичної антропології в сучасному світі. Основна увага автора зосереджена на поясненні предмета політичної антропології. Стверджується, що політична антропологія є вченням про ідейний та ідеологічний розвиток традиційних форм політичного устрою в історичному процесі, котрі безпосередньо стосуються сучасного стану політичної практики на рівні етносу та держави. Зауважується, що політичні традиції народжуються, функціонують і трансформуються виключно в межах процесів етносоціальної еволюції. Отже, всі політичні традиції детерміновані етнічно або культурно. Поза етнічною свідомістю політичні традиції довго не тримаються. Фактично значення політичної антропології полягає в репрезентації соціальних практик як «живих» систем, здатних до самовідтворення. Пояснюючи принципи детермінації політичних традицій, автор доводить, що історичність, притаманна всім формам людської свідомості, також повинна перебувати в об’єктиві наукових досліджень. Історичність – це константа розвитку та поступу. Вона постулюється просторово-темпоральними рамками людського існування. Політика невід’ємна від історичності. Вона народжується поступом. Ось чому важливо застосовувати ретроспекцію та інтроспекцію для аналізу політичних традицій у політико-антропологічному дискурсі. Політичні традиції, осмислені на етнокультурному фундаменті, потребують окремого методу для дослідження. Деякі дослідники стверджують, що таким методом може стати emic-підхід. Автор зазначає, що всі форми «включених студій» придатні для предмета політичної антропології. Політична антропологія передбачає постійне заглиблення науковця в коло його інтересів. Фактично справжній політантрополог є перманентним «співучасником» тих політичних дій, котрі він вивчає. На завершення статті автор надає власні зауваження щодо поняття «традиціоналізм», що має у політичній антропології значення, відмінне від сфери політичних ідеологій.

Філософське осмислення дійсності – специфічна ознака історичної прози Ю. Мушкетика. Стаття розкриває на матеріалі історичної прози головні домінанти та критерії художньо-філософської концепції Ю. Мушкетика, детерміновані посиленням філософського підґрунтя зображуваних подій у творах автора. Методологія дослідження зумовлена міждисциплінарним підходом, який передбачає поєднання системно-аналітичного, культурологічного, історико-генетичного, історико-функціонального та діалектичного методів. Центром зацікавлень письменника постає особистість, тож у художньо-філософській парадигмі Ю. Мушкетика переважають питання сократівського характеру (добро / зло, життя / смерть, свобода / відповідальність тощо). У статті вперше досліджено особливості художньо-філософської парадигми кожного твору автора, в основі якої – специфіка світобудови відтворюваних історичних періодів і світосприйняття персонажів, що має за підмурок філософію античності, Києво-Могилянської академії та філософські переконання науковців епохи Відродження та Просвітництва. Дослідження специфіки філософсько-історичної основи історичної прози Ю. Мушкетика показали, що письменник здійснює художнє та філософське осягнення історичних тем, змальовує екзистенцію особистості та її світосприйняття крізь призму осмислення проблеми світу й людини в ньому на засадах гуманізму. Історична проза Ю. Мушкетика – яскравий приклад майстерного поєднання складного і простого, безсмертного і тлінного в тісній взаємодії з минулим, теперішнім і майбутнім. Для творів митця характерне розширення смислового поля історичних подій, історія в них слугує своєрідним ключем до осмислення провідних засад онтології та гносеологічного процесу, заснованих на оригінальній художньо-філософській концепції автора.

Вступ. Для якісного управління підготовкою важливо враховувати не лише анатомічні, соматичні, фізіологічні, біохімічні, вікові відмінності чоловіків та жінок, а й різницю чоловічої й жіночої психології. Мета дослідження ― визначення особистісних особливостей кваліфікованих спортсменів у футболі залежно від їх статі. Методи та організація – теоретичний аналіз науково-методичної літератури, матеріалів мережі Інтернет, методи психологічної діагностики, математичної статистики. У дослідженні брали участь кваліфіковані спортсмени (16 чоловіків однієї з футбольних команд Вищої ліги; 23 жінки зі складу збірної команди України з футболу). Результати. Установлено гендерні відмінності особистісних якостей кваліфі- кованих футболістів, детерміновані вродженими гендерними особливостями: перевага в чоловіків нейрони- намічної властивості гальмування, а в жінок – збудження; показника екстравертованості (20,7 – жінки, 15,6 – чоловіки) та нейротизму (19,4 – жінки, 10,6 – чоловіки); показника ефективності роботи на увагу у футболісток (692,4) і 627,4 у чоловіків; у кваліфікованих футболісток-жінок виявлено вищий рівень мотивації, спрямованої на досягнення успіху; рівень мотивації, спрямованої на уникнення невдачі в спортсменів-чоловіків 15,4; 13,4 – жінки. 48 % футболісток і 56 % футболістів мають порушення актуального психофізіологічного стану спортсмена через різні причини – від труднощів щодо перенесення навантаження, необхідності застосування вольових зусиль для виконання запланованих тренувальних завдань (13 % – жінки; 19 % – чоловіки) до нагальної необхідності відновлення систем організму спортсмена, спрямованості на самозбереження, зниження активної тренувальної діяльності, потреба відпочинку, накопичення енергетичних запасів, посилення анаболічних, асиміляторних процесів (35 % – жінки; 37 % – чоловіки). Висновки. Спортивна діяльність у футболі диктує свої вимоги до наявності, необхідного рівня сформованості й ступеня вираженості певної професійно значущої особистісної властивості особистості кваліфікованого спортсмена/спортсменки, що вимагає певного рівня особистісної готовності кваліфікованих футболістів/ футболісток на етапі збереження спортивних досягнень.

У статті розглянуто поняття і сутність архетипу та діяльності як взаємопов’язаних соціально детермінованих феноменів. Наголошено на проблематичності формально-логічного аналізу цих понять і необхідності розгляду їх діалектичних зв’язків у системі суспільної (колективної) свідомості та несвідомого. Суспільство представлене як колективний організм, в якому діяльність зумовлена впливом суспільної свідомості і несвідомого і навпаки. Як об’єктивну проєкцію реалізації взаємовпливу архетипу та діяльності представлено онтологічно-праксеологічну модель аналогії онтогенетичного (як вікового) та філогенетичного (як історичного) розвитку людини і людства. Використано терміни «космоцентризм», «теоцентризм», «антропоцентризм» та «техноцентризм» як маркери втілення в універсальних етапах програми розвитку людства як живого біосоціального організму певних зовнішніх, структурно-організаційних завдань діяльності. Як суб’єктивну проєкцію реалізації взаємовпливу архетипу та діяльності представлено антропологічно-аксіологічну модель єдності сутнісних сил людини, які визначено як архетипи. Серед них названо дух, душу, розум, розсудок, волю та тіло, наголошено на їхній функції реалізації цінностей як ідеалів діяльності, що змінюють соціальну дійсність. Сформульовано визначення персональної архетипно-ціннісної матриці, характерної для окремого суб’єкта як потенційної особистості й об’єктивного «архетипного історичного соціокультурного контексту», з яким архетипно-ціннісна матриця взаємодіє як програма діяльності. Проаналізовано взаємозв’язок та відмінність макро-, мезо- та мікрорівнів реалізації архетипних засад діяльності, наголошено, що потенційна діяльність соціальних суб’єктів у координатах об’єктивного архетипного контексту трансформується згідно з характеристиками окремих (персональних) архетипно-ціннісних матриць. Наголошено, що єдність протилежностей об’єктивного та суб’єктивного у взаємозв’язку архетипів та діяльності створює цілісність суспільств та соціумів як феноменальних акторів соціальних процесів.

В роботі розглядається метод вейвлет фільтрації вузькосмугових частотно–модульваних сигналів на основі нелінійного локального трешхолдінгу. Основою запропонованого методу є використання асимптотичного методу точок стаціонарної фази для формування функції трешхолдінгу вейвлет спектру. Показано, що застосування точок стаціонарної фази для локалізації функції трешхолдінгу і радіусів впливу для її масштабування дає змогу значно підвищити ефективність фільтрації і спростити процес вибору і масштабування материнського вейвлету. Визначаючи сферу застосування методів локально–базисної обробки слід зазначити їх підвищену інформативність, що дозволяє знаходити і відстежувати локальні зміни сигналу. Розглядається випадок виділення детермінованих сигналів на фоні перешкод в синхронній системі зв'язку, в якій використовуються вузькосмугові сигнали з полігармонічною частотною модуляцією з незначною девіацією частоти. В якості перешкод, розглядається білий шум, який має рівномірну спектральну щільність в межах частотного спектра сигналу і по всій його тривалості. Виходячи з цього, оптимальний, в енергетичному відношенні, фільтр повинен забезпечувати пропорційне посилення складових сигналу, які по модулю перевищують рівень шуму і пропорційно пригнічувати складові сигналу, які по модулю його не перевищують. В статті наведено застосування методу стаціонарної фази, а саме її оцінки за допомогою функції радіусів впливу, для завдання фільтрації з використанням вейвлет–перетворення. Відмінною особливістю вейвлет–аналізу є те, що в ньому можна використовувати сімейства функцій, що реалізують різні варіанти співвідношення невизначеності. Відповідно, дослідник має можливість гнучкого вибору між ними і застосування тих вейвлетних функцій, які найбільш ефективно вирішують поставлені завдання.

У статті на основі комунікативного, герменевтичного та системно-діяльнісного підходів у психології виокремлено типові психологічні бар’єри, що виникають між викладачем і студентами як основними суб’єктами освітньої взаємодії. Розкрито сутнісний зміст зазначених бар’єрів та критеріально об’єднано їх у чотири групи: 1) бар’єри, зумовлені особистісними й професійними характеристиками викладача; 2) бар’єри, спричинені психологічними та фізичними особливостями студента; 3) бар’єри, детерміновані специфікою предмету взаємодії (навчального змісту); 4) бар’єри, викликані несприятливими чинниками матеріального чи соціального середовищ, у котрих відбувається освітня взаємодія. На основі рефлексивного аналізу формопроявів зазначених груп психологічних бар’єрів укладено своєрідний психологічний портрет людини, яка потенційно створює подібні перешкоди в міжособистісній взаємодії. Також у статті окреслено основні шляхи/способи ефективного подолання психологічних бар’єрів у перманентному процесі діалогічного спілкування суб’єктів освітньої діяльності. До них належать набуття досвіду педагогічної роботи, розвиток складників (передусім соціальної перцепції та рефлексії) соціального інтелекту в межах активного соціально-психологічного тренінгу й підвищення загальної культури викладача (професійної, внутрішньоособистісної та соціальної компетентності, збільшення показників загального рівня особистісного й інтелектуального розвитку). Водночас обстоюється теза, що мінімізація й подолання ймовірних бар’єрів взаємодії найефективніше відбувається за умов застосування чотирьох стратегій ведення діалогу, котрі найкраще використовувати почергово, керуючись логіко-канонічною структурою вчинку: порозуміння (тобто досягнення суголосся значень, смислів, сенсів), переконання (логічне доведення, пропаганда, вербальне навіювання, сугестія), співробітництва (схвалення поглядів і дій, емпатія, взаємодопомога тощо), авторитету (експертування, атрактивні впливи, опертя на традиції, упередження та соціальні норми).

У статті проведено аналіз місця характеристики надійність програмного забезпечення в структурі моделей якості програмного забезпечення. Визначено, що в ієрархічній структурі більшості моделей якості програмного забезпечення характеристика надійність є першою підхарактеристикою характеристики якість. Виділені п’ять принципів урахування вторинних дефектів програмних засобів. Для урахування вторинних дефектів програмних засобів використовується: теорія динаміки програмних систем, у якій процеси прояву дефектів у програмних засобах розглядаються як результат дії детермінованих потоків дефектів; теорія часових рядів, де виділяються вторинні дефекти із загального потоку дефектів; імітаційне моделювання; модифікація функцій ризику моделей оцінки надійності програмних засобів та функцій, що характеризують параметри цих моделей, внесенням імовірнісних коефіцієнтів; модифікація функцій ризику моделей оцінки надійності програмних засобів шляхом внесення параметра, що визначає число вторинних дефектів, який визначається порівнянням значень полігона частот дефектів з відповідними значеннями функції регресії. Проаналізовано поняття недосконалого відлагодження програмного забезпечення у контексті урахування вторинних дефектів. Обґрунтовано вибір експоненціальної апроксимації полігона частот виявлених дефектів програмних засобів. Наведено приклади моделей оцінки надійності програмних засобів, функції ризику яких містять експоненціальну складову. Розглянуто послідовність знаходження коефіцієнтів функції, одержаної в результаті зміщення лінії експоненціальної апроксимації полігона частот виявлених дефектів програмних засобів. Показано застосування одержаних коефіцієнтів для методики оцінювання числа вторинних дефектів, що ґрунтується на порівнянні даних статистики числа дефектів і даних зміщеної лінії експоненціальної апроксимації полігона частот дефектів. Одержані рівняння скоригованої лінії експоненціальної апроксимації для вибірок малих і великих об’ємів. Одержані формули для обчислення числа вторинних дефектів на часових інтервалах без урахування та із урахуванням поправки Бесселя.

Метою статті є розгляд теоретико-нормативних підходів до розуміння змістовно-просторового наповнення феноменології екологічних прав людини в контексті їх онтологічного й аксіологічного значення, об’єктивізації перспектви новелізації їх конституційного розуміння та модернізації, що детерміновані глобалізаційними факторами. Доводиться, що проблематика екологічних прав людини об’єктивується й активізується завдяки складним та суперечливим процесам протидії негативним тенденціям у зазначеній сфері, що можна визначити по відповідних напрямках, інтерпретуючи загрози, які виникли в охоронному та правоохоронному контекстах, а саме: а) завдання мінімізації, а за можливості нейтралізації негативного впливу на навколишнє природне середовище при здійсненні господарської діяльності, експлуатації природних ресурсів та їх вилучення для виробництва матеріальних благ; б) подолання відсутності або обмеженого використання ресурсозберігаючих технологій; в) посилення державного та міжнародного контролю (нагляду) ризиків можливих випадків екологічного лиха і катастроф техногенного характеру; г) підвищення ефективності економіко-соціальних механізмів запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій; ґ) формування на локальному, регіональному, державному та міжнародному рівнях системи екологічної безпеки як стану захищеності навколишнього середовища, населення, територій, господарських та інших об’єктів від різних загроз, які виникають внаслідок негативних змін компонентів навколишнього середовища в результаті антропогенного впливу, що повинно забезпечуватися комплексом правових, організаційних, фінансових, матеріальних та інформаційних заходів, призначених для прогнозування, запобігання, ліквідації реальних і потенційних загроз безпеки, мінімізації їх наслідків; д) розробка державою та послідовне здійснення екологічно орієнтованої стратегії суспільства, що диктується як національними, так і міжнародними реаліями, бо екологічна безпека може бути забезпечена тільки в результаті дій усього світового співтовариства; е) активізація процесів по формуванню екологічної свідомості, екологічної індивідуальної, групової, колективної психології, в основі якої лежить розуміння того, що забезпечення лише власного екологічного добробуту за рахунок перенесення із власної території екологічно шкідливих виробництв, захоронення відходів та ін. неможливо, оскільки транскордонне та транстериторіальне забруднення знижує загальний рівень екологічної безпеки, призводить до непоправного збитку для біосфери, є зростаючою загрозою політичному, економічному й соціальному добробуту, сталому розвитку суспільства; є) активізація та контекстуалізація заходів щодо подолання низької екологічної культури суспільства на різних рівнях його існування і функціонування, – починаючи від локального, тобто там, де існують і функціонують в умовах місцевого самоврядування в стані повсякденності територіальні громади, соціуму на рівні регіонів та всієї держави, географічних субрегіонів і регіонів, та закінчуючи світовим (глобальним) соціумом, що репрезентується міжнародним співтовариством держав. Наукова новизна дослідження полягає в критичному розгляді процесів виникнення, формування, доктриналізації, легалізації феноменології екологічних прав людини (громадянина) в Україні та зарубіжних державах, а також на рівні міжнародного співтовариства держав та у формулюванні пропозицій щодо нового бачення профільних прав та новелізації їх розуміння на конституційному рівні їх регламентації. Висновки. Зростання значення та ролі екологічних прав людини детермінується кризовим станом розвитку людської цивілізації в умовах глобалізації та змін, що нею викликані, зокрема змінами у сфері промислового виробництва на фоні становлення, формування та розвитку системи світового господарства. Системно аналізуючи та обов’язково враховуючи екзистенційні константи існування та функціонування людської цивілізації, можна стверджувати, що успіх завдань збереження та позитивного посилення екологічного стану природного середовища напряму залежить від формування, існування, легалізації, легітимації, розвитку, вдосконалення феноменології екологічних прав людини. Змістовне навантаження конституційних екологічних прав людини в умовах глобалізації екологічної кризи об’єктивно потребує новелізації свого конституційного розуміння та модернізації через кореляцію й інтерпретацію із відповідним конституційно-проєктним та конституційно-нормотворчим супроводженням і забезпеченням. В основу конституційної кореляції мають бути покладені такі позиції: а) на конституційному рівні треба регламентувати та регулювати не стільки екологічні права громадян, скільки екологічні права людини; б) під сумнів повинен ставитися розподіл екологічних прав людини на галузеві та міжгалузеві, бо саме конституційні екологічні права людини не можуть бути розподілені таким чином, адже це їх нівелює та дискредитує в контексті розуміння їх правової сили; в) із метою підсилення важливості й оптимізації формулювання екологічних прав людини вважаємо некоректним використання термінологічної зв’язки «людина/громадянин», – виступаючи на користь застосування терміну «людина». Важливим фактором, що підкреслює актуалізацію та контекстуалізацію наведених висновків, є феноменологія екологічного конституціоналізму, активні процеси формування та легалізації якого в доктринально-теоретичній та практично-функціональній площинах національного конституційного та загального міжнародного права спостерігаються у вигляді стійкої тенденції.

Резюме. В умовах прогресуючої тенденції щодо поширеності виконання процедури дентальної імплантації, необхідним є урахування потреби в індивідуалізації підходів до стоматологічного лікування та аналіз перспективного впливу сукупності пацієнтасоційованих факторів, що являються складовими прогнозу функціонування встановлених внутрішньокісткових опор. Одними із пацієнтасоційованих параметрів, що характеризується потенційно-значимим впливом на прогноз остеоінтеграції, залишаються особливості метаболізму та дієти, які за даними літератури, можуть бути пов’язані із відповідними змінами у структурі кісткової тканини. Мета дослідження – проаналізувати особливості потенційного впливу параметрів харчування, дієти та специфіки метаболізму, асоційованої з ними, на процес остеоінтеграції та подальшого функціонування дентальних імплантатів за даними експериментальних, ретроспективних, клінічних та оглядових досліджень. Матеріали і методи. Дизайн дослідження носив ретроспективний характер з проведенням аналітичного опрацювання даних, відібраних із таргетносформованої вибірки релевантних публікацій. Формування та укомплектування первинної сукупності наукових робіт, що підлягали подальшому опрацюванню згідно з принципами контент-аналізу, проводилося з використанням пошукової системи Google Scholar (https://scholar.google.com/) та бази даних PubMed (https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/) із застосуванням відповідних ключових слів («dental implant», «diet», «nutrition», «vitamin», «fat intake», «protein intake») та Mesh-термінів. Результати досліджень та їх обговорення. В якості цільових для деталізованого контент-аналізу було відібрано 20 наукових публікацій: з яких 5 представляли результати оглядів, 10 – результати експериментальних лабораторних досліджень на тваринних моделях, 2 – презентації клінічних випадків, 2 – ретроспективні дослідження, 1 – рандомізоване контрольоване дослідження. Аналіз літературних даних, що стосувалися впливу дієти на стан кісткової тканини щелеп, засвідчив доцільність реалізації моніторингу споживання їжі серед пацієнтів, які проходять стоматологічне лікування, і при цьому характеризуються наявністю різного роду місцевих та системних порушень у структурі кісткової тканини. Крім того, вчасна та адекватна корекція дієти після проведення імплантологічних та пародонтологічних втручань, а також на різних етапах подальшої реабілітації сприяє підвищенню показників інтегрального критерію якості життя стоматологічних пацієнтів. Висновки. За даними експериментальних досліджень зміни ліпідного (перенасичення) та білкового (дефіцит) обміну спровоковані дієтою та харчуванням можна розцінювати як такі, що контрибутивно можуть негативно впливати на процес остеоінтеграції дентальних імплантатів, проте лише за умов урахування тривалості та інтенсивності експозиції провокуючих факторів та індивідуально-детермінованих параметрів метаболізму, а також при застосуванні відповідних специфічних лабораторних та інструментальних методів дослідження.

Метою статті є дослідження парадигми законопроектної діяльності як одного з найважливіших видів соціального проектування (СП) та соціального конструювання (СК) в контекстуалізації його процесуально-стадійного забезпечення. Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні рис законопроектної діяльності в контексті феноменологій соціального проектування і соціального конструювання. Висновки. Дослідивши формування парадигми процесуально-стадійного забезпечення нормопроектної діяльності в конституційному праві України в контекстуалізації СП та СК, можна дійти наступних висновків: - феноменології СП та СК за своїм змістовним навантаженням, телеологічною спрямованістю та доктринально-праксеологічною цінністю є тотожними феноменології НПД, що виступає одним із найважливіших видів СП, та нормативно-технологічним засобом СК; - концепт нормопроектування в конституційному праві носить об’єктивний характер, детермінований, по-перше, особливими місцем і роллю конституційного права в національній правовій системі, а, по-друге, його функціональною спрямованістю щодо забезпечення найважливіших суспільних відносин, що виникають між особою, державою і суспільством; - НПД веде до нормативізації певної сфери суспільних відносин, подолання прогалин і колізій у законодавчому забезпеченні відповідної сфери – у цьому процесі можна виокремити декілька етапів: 1) окреслюється коло суспільних відносин, які потребують нормопроектування; 2) визначаються всі закони, які регламентують суспільні відносини в межах визначеного об’єкту правового регулювання, виявляються і фіксуються предмети правового регулювання кожного з таких законів з метою запобігання виникнення колізій; 3) виявляється відповідність законодавчого регулювання суспільних відносин; 4) визначаються групи суспільних відносин, законодавча регламентація яких в проекті в межах досліджуваного напряму відсутня, визначається так званий «дефіцит закону» (відсутність законодавчого забезпечення регулювання об’єктивно існуючих суспільних відносин); 5) визначаються групи соціальних відносин, регламентування яких в проекті в межах досліджуваного напряму дублюється кількома законами, визначається «профіцит закону» (наявність неодноразового законодавчого регламентування об’єктивно існуючих суспільних відносин). Всі наведені дії реалізуються паралельно з дотриманням методів, засобів, стандартів і технологій юридичної (законодавчої) техніки в процесі розробки проекту закону; - модальність НПД в конституційному праві України знаходить своє теоретичне та праксеологічне втілення у формуванні відповідної управлінсько-нормативної парадигми, яка спирається на відповідний управлінсько-процесуальний ланцюжок, що може бути виражений наступним чином: «об’єктивація НПД. – актуалізація НПД. – конституціоналізація (нормативізація) НПД. – легалізація НПД. – процесуалізація НПД. – конституційно-правове забезпечення НПД»; - кожний із елементів цього ланцюжка має своє обґрунтування, більш того, він володіє відповідною онтологічною, гносеологічною та аксіологічною складовими, які проявляються досить ярко ззовні і є логічно пов’язаними один з одним.

В ХХІ столітті в загальній структурі захворюваності людини зростає рівень патології, детермінованої психологічною дезадаптацією до стресогенних умов оточуючого середовища. І це, в свою чергу, передбачає обрання нових пріоритетів первинної профілактики патології людини, зміщення акценту на психотерапевтичні підходи і практики, а в констекті вагітності ₋ на використання психокорекційних технологій у прегравідарній підготовці [2]. Вагітність і пологи ₋ це нормальні події у житті жінки. В той же час, це великий фізіологічний стрес, джерело переважно позитивних емоцій, але воно поєднане з серйозною перебудовою організму жінки та з можливими негативними подіями: гестозом, загрозою переривання вагітності, іншими її ускладненнями [1].В умовах негативного демографічного балансу, патологічний перебіг вагітності та ускладнені пологи, як і раніше, залишаються актуальними в Україні [3]. Функціональний і фазовий характер репродуктивної системи жінки з навколишньою її емоційною атмосферою зумовлює ситуаційний фізіологічний стрес, біологічні, емоційні та функціональні модифікації якого иожуть трансформувати нормальну ситуацію в патологічний стрес, створюючи умови психосоматичного ризику [4,5]. A.A.Ухтомський (1978) вперше виявив ефект корроборації (перемикання), якому він дав назву “домінанта” (від латинського dominans – панувати), котра є головним системоутворювальним фактором антропосоціогенезу [7,8,9]. Основними властивостями домінанти є підвищена збудженість, стійкість збудження, інертність збудження та здатність поєднувати збудження (Батуєв О.С., 2010). Паралельно вченню про домінанту прогресувала розквітом рефлекторна теорія І.П. Павлова. Ці два основні фізіологічні наукові напрямки якнайкраще доповнювали один одного. Мета дослідження ₋ врахування гінекологом особливостей психології вагітних та породіль для коректної оцінки стану жінки та ефективного ведення вагітності. Дослідження психоемоційної сфери вагітної проводять у двох напрямках: 1) вивчення психологічного статусу жінки в період вагітності для з’ясування ролі характеріологічних особливостей і факторів із категорії психоемоційних, що сприяють або обтяжують симптоматику ускладнень вагітності, тобто з позицій сучасних теорій психосоматики; 2) з позицій перинатальної психології. Їх неможливо відокремити один від одного Висновки і пропозиції.Психологія вагітності та материнства набуває особливої альтуальності у сучасній науковій психології через її суб’єктивну важливість серед етапів у житті кожної жінки. Останніми роками у науковій літературі підкреслюється істотна роль психологічних чинників, які супроводжують період вагітності. Адже під час вагітності відбуваються не тільки фізіологічні, а й суттєві психологічні зміни у житті жінки, які залежать від багатьох факторів впливу, в т.ч. і від терміну гестації. Особливого значення набуває і готовність жінки до материнства. Саме материнська сфера протягом вагітності зазнає суттєвих змін, які відбиваються у переживанні жінкою симптоматики вагітності, у її активності та психічному стані.