Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Дестабілізація системи.
Статті в журналах з теми "Дестабілізація системи"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-29 статей у журналах для дослідження на тему "Дестабілізація системи".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Снігир, Л. П. "ОЗНАКИ ЗАГРОЗ ЕКОНОМІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ ПІДПРИЄМСТВА". Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 1 (23 червня 2019): 215–28. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1.2019.215-228.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано ознаки загроз економічній безпеці підприємств. Виявлено причини утворення загроз економічній безпеці підприємств і тенденції, що негативно впливають на економічну безпеку підприємств такі, як поглинання підприємств, форсоване банкрутство підприємств, явна дестабілізація системи управління підприємствами, що переслідує цілі захоплення контролю за підприємствами, застосування силових структур при вирішенні корпоративних конфліктів тощо. Підкреслено, що фактори ризику, небезпеки та загрози можна згрупувати за різними класифікаційними ознаками.
2
Смолич Д.В. та Марковський Р.М. "АНАЛІЗ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ОПЕРАТОРА ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРСПЕКТИВ ЙОГО РОЗВИТКУ". Економічний форум 1, № 1 (24 лютого 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-1-1.
Повний текст джерелаАнотація:
В нинішніх мінливих умовах господарювання, ряду підприємств не легко зайняти свою нішу у сфері робіт, товарів чи послуг. Ще складнішою задачею є втримати свої позиції на ринку, зміцнити їх, чи показати довгострокову позитивну тенденцію зростання. Зміни зовнішнього середовища, політична дестабілізація, слабка економіка, світова пандемія, не визначений рівень соціального захисту населення – це ключові фактори, які впливають на розвиток підприємства нині. Для зменшення ризиків і загроз зовнішнього середовища, а навпаки, використання його можливостей, для розуміння, як реагувати на непередбачувані економічні фактори, як ефективно використовувати свій потенціал, як захистити своє підприємство у конкурентній боротьбі, потрібна система організаційно-економічних заходів для досягнення довгострокових цілей, або стратегія.
З метою зменшення ризиків та загроз зовнішнього середовища, використання його можливостей, ефективного використання свого внутрішнього потенціалу, кожному підприємству необхідний виважений план стратегічного розвитку, сформована системи стратегічного управління для досягнення цілей організації. У статті висвітлено теоретичні засади стратегічного управління підприємством. Проведене детальне аналітичне дослідження ринку природного газу в Україні, що дозволило встановити нинішні тенденції споживання природного газу в Україні. Здійснено аналіз системи стратегічного управління оператора газотранспортної системи України, зокрема систематизовано цілі діючої стратегії та розглянуто напрямки і заходи, щодо їх впровадження.
В статті сформовано пропозиції, щодо удосконалення плану стратегічного розвитку аналізованого підприємства, зважаючи на сучасні умови управлінської діяльності. Розглянуто можливість розробки Олеської та Юзівської газоносних сховищ, видобутку та транспортування сланцевого газу, що може стати перспективною для ГТС України. Проведене прогнозування та аналіз орієнтовної вартості робіт, щодо видобутку скрапленого газу.
3
Литвиненко, Олеся. "ПОНЯТТЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАГРОЗ ФІНАНСОВІЙ БЕЗПЕЦІ СИСТЕМНО ВАЖЛИВИХ БАНКІВ". Вісник Університету банківської справи, № 3(42) (23 грудня 2021): 47–54. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x3(42)2021253523.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Невисокий рівень довіри до банків і незначні темпи її відновлення зумовлюють загостренняпроблеми забезпечення фінансової безпеки банківських установ. Низький рівень фінансової безпекинавіть одного системно важливого банку може спровокувати порушення і деформацію банківськогосектору загалом. Від того, наскільки повним є визначення складу загроз, оцінка рівня їхньої інтен-сивності та можливих наслідків впливу, залежить ефективність побудови всієї системи забезпеченняфінансової безпеки системно важливих банків. Особлива увага приділяється розкриттю теоретичнихаспектів поняття загрози фінансовій безпеці системно важливих банків. Зокрема, визначено сутністьі відмінності між поняттями «загрози фінансовій безпеці», «фактори фінансової безпеки», «небезпекафінансовій безпеці», «виклик фінансовій безпеці» та «шкода фінансовій безпеці» у межах досліджен-ня фінансової безпеки системно важливих банків. Надано авторське визначення поняттю загрози фі-нансовій безпеці системно важливих банків, відповідно до якого загрозу фінансовій безпеці системноважливих банків слід розглядати як реалізовану форму небезпеки, сукупність чинників та явищ, щоспричиняють порушення стійкості функціонування і зниження захищеності фінансових інтересів бан-ківської установи, що, у свою чергу, може спровокувати дестабілізацію всієї фінансової системи. Розгля-нуто основні підходи до класифікації загроз фінансовій безпеці системно важливих банків. Виявлено,що фундаментальним є поділ загроз за джерелом виникнення, відповідно до якого їх можна поділити назовнішні і внутрішні (екзогенні та ендогенні), надано детальну характеристику зовнішнім і внутрішнімзагрозам фінансовій безпеці системно важливих банків. У розрізі дослідження фінансової безпеки сис-темно важливих банків було досліджено питання довіри населення. Виявлено, що стійкий рівень довіриє чинником забезпечення фінансової безпеки, а зменшення рівня довіри населення доцільно розглядатияк одну з основних загроз фінансовій безпеці системно важливих банків.Ключові слова: фінансова безпека банку, системно важливий банк, загрози фінансовій безпеці систем-но важливого банку, довіра населення.Формул: 0; рис.; 1; табл.: 0; бібл.: 17.
4
Omelchenko, Stanislav Valentinovich. "ІНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ: БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 2 (25 грудня 2021): 88–94. http://dx.doi.org/10.15421/342126.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливості взаємодії політичних інститутів у контексті забезпечення стабільного функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства. Мета дослідження – встановлення політико-інституційних засад політичної стабільності в контексті безпекового виміру сучасних демократичних політичних відносин. Охарактеризовано важливі риси територіального розподілу компетентних інституцій в сфері безпеки. Підкреслено, що спроможність конкретної особи або групи осіб ухвалювати рішення в безпековій сфері свідчить про високий рівень розвитку демократичної політичної системи. Проаналізовано причини та механізми, за якими політична конкуренція в умовах демократії належить до постійно діючих умов взаємодій в рамках встановлення стану політичної безпеки. У світлі подій, що відбуваються, особливої важливості набуває «безпековий контур» політичної системи. З’ясовано, що вертикальний вектор підпорядкування політико-інституційної структури політичної стабільності властивий не лише авторитарним, але й демократичним країнам. Розкрито процеси формування швидких відповідей на кризові загрози, коли прийняття рішень має здійснюватися за скороченою процедурою та у короткі терміни. Доведено, що умови демократичного транзиту значно ускладнюють формування конфігурації інституцій політичної безпеки. З’ясовано, що тимчасові або непрофільні політичні інститути, які здійснюють демократичні трансформації, мають враховувати завдання підтримання необхідного рівня політичної стабільності з метою запобігання викликам політичної безпеки. Припущено, що вихід за рамки повноважень та спроби набути більш високого статусу в системі влади, спонукають до потужних конфліктів, здатних зруйнувати систему зсередини. Встановлено, що однорідність еліти в професійному, освітньому та культурному вимірах до певної міри гарантує спільні ціннісні підходи до питань безпеки. Зроблено висновок, що до інституційної структури запобіганням загрозам дестабілізації належать уряди, парламенти, неурядові організації, партії та рухи, незалежні експертні спільноти, академічне наукове середовище, а також вільні та відповідальні медіа.
5
Гринь, Андрій. "АНТИТЕРОРИСТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК СИСТЕМОУТВОРЮВАЛЬНИЙ ЧИННИК ПРОТИДІЇ ТЕРОРИЗМУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, № 4 (8 травня 2020): 115–31. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.261.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена обґрунтуванню необхідності формування антитерористичної культури як системоутворювального чинника системи протидії тероризму. Дана проблема обумовлена складністю динамічного процесу, основу якого становлять глобалізація, науково-технічний прогрес, інформатизація, що супроводжується як традиційними небезпеками (соціальними та збройними конфліктами, політичною нестабільністю), так і появою нових викликів. Головними серед них стало поширення ідеології екстремізму та тероризму, підвищення рівня радикалізації населення (особливо молоді), збільшення кількості та масштабів терористичних загроз, що викликають дестабілізацію соціально-політичного стану в Україні.Необхідність формування антитерористичної культури було проаналізовано на науковому, нормативному, навчальному та емпіричному рівнях.Основу формування антитерористичної культури повинна складати концепція ОНП (обізнаність, навченість, поінформованість). Зазначена проблема є багатовекторною і вирішувати її доцільно шляхом реалізації трьох взаємопов’язаних та взаємодоповнювальних процесів: антитерористичного навчання, виховання та інформування. Було визначено три взаємопов’язані та взаємодоповнювальні рівні формування антитерористичної культури: індивідуальний, колективний та суспільний.Крім того, було вперше сформовано поняття антитерористичної культури як складової загальної культури – сукупність переконань, цінностей, зразків поведінки людини, суспільних відносин, притаманних особі, організації та суспільству в цілому, що базуються на неприйнятті ідеології тероризму, готовності протистояти терористичній діяльності та здатності забезпечити власну безпеку у випадку терористичного акту або під час проведення антитерористичної операції.У процесі дослідження автор дійшов висновку, що формування антитерористичної культури буде надійним заходом, спрямованим на подолання стрімкого поширення ідеології екстремізму та тероризму, підвищення рівня радикалізації населення (особливо молоді), збільшення кількості та масштабів терористичних загроз, що сприяють дестабілізації соціально-політичного стану в Україні
6
Шепета, О. В., та О. К. Тугарова. "Основні вимоги до створення служби захисту інформації на підприємстві". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 74–77. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).607.
Повний текст джерелаАнотація:
Перед сучасним приватним підприємством гостро стоїть питання забезпечення захисту інформації, яка циркулює на підприємстві. Це пов'язано з розвитком інформатизації підприємства, з постійним зростанням вартості інформації, з одного боку, і активністю інформаційно-аналітичних структур і різного роду порушників, з іншого. Аналіз наукових публікацій дає підстави стверджувати, що у зв'язку зі збільшенням інформаційних потоків на підприємстві обов'язково треба створювати службу захисту інформації. Натепер захист інформації дедалі більше стосується саме суб'єктів підприємницької діяльності, яким потрібно захищатися від витоку своєї інформації. За результатами негативного впливу на основні властивості інформації (конфіденційність, цілісність, доступність) вирізняють фактори дестабілізації техногенного, антропогенного, природного характеру. Тому діяльність служби захисту інформації підприємства повинна регулюватися нормативно-правовими актами, які створюються керівництвом підприємства, в основі яких доцільно використовувати рекомендації міжнародних стандартів серії ISO 2700 і дотримуватись національних правових норм інформаційної безпеки.
Метою створення служби захисту інформації є організаційне забезпечення завдань керування комплексною системою захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, здійснення контролю за її функціонуванням. На службу захисту інформації покладається виконання робіт із визначення вимог із захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, проєктування, розроблення і модернізації комплексної системи захисту інформації, а також з експлуатації, обслуговування, підтримки працездатності комплексної системи захисту інформації, контролю за станом захищеності інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах.
Комплексний захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах передбачає використання спеціальних правових, фізичних, організаційних, технічних і програмно-апаратних засобів захисту інформації. Контроль за вищевказаними заходами, відповідальність за їх виконання і реалізацію покладається на службу захисту інформації підприємства.
7
Ishchenko, Igor V., та Dahyil V. Dyachenko. "СИМВОЛІЧНА ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ СТАБІЛІЗАЦІЇ/ДЕСТАБІЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО ПРОСТОРУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 2, № 2 (30 грудня 2019): 83–92. http://dx.doi.org/10.15421/341928.
Повний текст джерелаАнотація:
Автори моделюють вплив символів у політичному просторі на зміну його стану. Розкриваються методологічні підходи до розуміння політичної реальності, яка постійно перебуває під тиском навантаження символів. Показаний нерозривний зв’язок функціонування символів у внутрішній політиці та міжнародних відносинах. Неконгруентні символи взаємодіючих політичних систем породжують політичну нестабільність, що є поширеним явищем в умовах сучасних міжнародних відносин. Розглянуто нові технології втілення символів у свідомість середовища політичних систем. Підкреслено, що успішність проникнення символів у свідомість залежить від конгруентності їх змісту соціокультурним стереотипам. Адже символи несуть в собі певні аксіологічні коди, які, дешифруючись, сприймаються в свідомості як свої/чужі, добре/погано. Залучено синергетичну теорію для пояснення сутності впливу символіки на політичну стабільність в умовах авторитаризму та сучасних політій.
8
Slavkova, O., та M. Hordiienko. "Державна політика детінізації економіки: податковий аспект". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 3(81) (30 вересня 2019): 3–7. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.3.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Однією зі складових суспільного розвитку держави є стабільність економічної системи, а негативні прояви, які несе в собі тіньова економіка зумовлюють дестабілізацію та знижують авторитет органів влади, що створює додаткові перешкоди на шляху до сталого розвитку. В статті зроблено огляд характерних ознак тіньової економіки в Україні. Систематизовано чинники появи та поширення тіньової діяльності й тіньових процесів, відображено деструктивний вплив тіньового сектора економіки на фінансово-економічну сферу.
Зроблено висновок щодо необхідності розробки ефективної політики детінізації національної економіки та комплексної програми заходів, які необхідно реалізувати. Детінізація економіки повинна охоплювати в першу чергу питання оподаткуванням. Акцентується увага на необхідність удосконалення системи адміністрування податків.
На основі системного аналізу причин тінізації економіки зроблено висновок про необхідність розробки комплексу взаємопов’язаних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для легальної господарської діяльності, запровадження яких значно покращить соціально-економічний стан країни.
В статті охарактеризовано роль детінізації у створенні сприятливих умов для економічного розвитку. Визначено напрями державного регулювання у сфері оподаткування, які необхідні для детінізації економіки за рахунок покращення системи адміністрування податків. Конкретизовано заходи, які необхідно реалізувати з метою детінізації національної економіки.
9
Остапенко, О. "Принципи політичного й ідеологічного плюралізму". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 72–80. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.972.
Повний текст джерелаАнотація:
Демократизація України, забезпечення політичної стабільності з метою недопущення дестабілізації суспільства зумовлена належною реалізацією таких засад конституційного ладу як політичний та ідеологічний плюралізм і вимагає належного впровадження пов’язаних між собою принципів політич-ного й ідеологічного плюралізму, закріплених на рівні міжнародного стандарту у Загальній декларації прав людини 1948 р., Конвенції про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., та у національному законодавстві, зокрема у ст.ст. 15, 37 Конституції України, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про політичні партії в Україні». Сучасне українське суспільство потребує забезпечення стабільності держави, гідного рівня матеріального і духовного життя людей, що здатна забезпечити лише демократична система цінностей, яка ґрунтується на політичному плюралізмі, на вільній ринковій економіці, рівності громадян перед законом. Функціонування даної системи цінностей у високорозвинених країнах Європи та світу підтримується відповідною інфраструктурою політичної соціалізації, як засобу відтворення зрілої демократичної політичної культури. Складність політичної та економічної ситуації в країні, соціальне розшарування суспільства вимагають пошуку суспільного діалогу, компромісу і консенсусу між владою і народом. Захист національних інтересів в умовах формування української державності, пошук національної ідеї для формування громадянського суспільства вимагає вирішення гострих політичних проблем щодо визначення сутності і змісту патріотизму (з метою уникнення руйнівного псевдопатріотизму), визначення статусу мов у поліетнічній Україні, формування інформаційного простору, вільного від пропаганди, маніпуляцій свідомістю, незалежності й об’єктивності мас-медіа і найголовніше – підвищення рівня політичної і правової культури громадян, а також рівня захисту прав людини.
10
Shapar, A. G., and A. V. Mikheyev. "Conceptual approaches to understanding of processes of anthropogenic destabilization of ecological systems." Visnik Nacional'noi' academii' nauk Ukrai'ni 03 (March 20, 2018): 56–66. http://dx.doi.org/10.15407/visn2018.03.056.
Повний текст джерела
11
Komarchuk, Oleksandr. "Гібридна війна: сутність та структура феномену". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (3) (26 квітня 2018): 48–54. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-01-48-54.
Повний текст джерелаАнотація:
Відзначається, що агресія з боку Російської Федерації стала суттєвою несподіванкою для українського суспільства, а сучасний російсько-український конфлікт має офіційний статус АТО, але, на жаль, це єдина можливість охарактеризувати «гібридну війну» на правовому рівні.
Аналізуючи ступінь наукової розробки дослідження проблеми, констатуємо, що загалом у політичній науці обмаль наукових розвідок щодо поняття «гібридна війна». Застосовуючи системний та історичний підходи до аналізу поняття «гібридна війна», наголошено на необхідності комплексного підходу до вивчення зазначеного явища. Указано, що для вирішення конфліктних питань або задоволення геополітичних інтересів виступати відкрито для держави-агресора стало досить невигідним в економічному та небезпечним у політичному плані, тому наприкінці XX ст. людство зіткнулося з новим способом ведення збройних конфліктів, що отримало неофіційну назву «гібридною». Цей термін пояснює нову військову стратегію, яка поєднує в собі «звичайну війну», «малу війну» та «кібервійну» і служить для поєднання дій із залученням ядерної, біологічної, хімічної зброї та засобів інформаційної війни.
Застосовуючи сучасні підходи до вивчення феномену «гібридної війни», інтерпретуємо це явище як сукупність заздалегідь підготовлених та оперативно реалізованих державою дій військового, дипломатичного та інформаційного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. При цьому важливе значення має відсутність необхідності в розробці нових систем зброї й військової техніки. Гібридна війна включає реалізацію комплексу гібридних загроз різного виду, а саме: традиційні, нестандартні, масштабний тероризм, а також підривні дії, у ході яких використовують інноваційні технології для протидії військовій силі супротивника, такі як масовані кібератаки, підривні дії в енергетичній, економічній сферах тощо.
Зазначено, що відмінність між класичними війнами та гібридними полягає не лише в способі їх ведення, а й у засобах та цілях, які переслідує агресор, оскільки метою «гібридної війни» є не контроль території, а економічна та політична дестабілізація держави, тримання в страху населення в цілому, яке проживає за межами безпосереднього конфлікту. Дестабілізація країни в усіх цих аспектах удається завдяки терористичним і диверсійним актам, активній пропаганді серед місцевого населення, ведення повномасштабних бойових дій на певній території країни, а кінцевою метою є схилення легального уряду країни до вигідних для агресора дій або його зміни. Усі вищевказані етапи підготовки та реалізації військових дій неможливі без участі засобів масової комунікації, які безпосередньо є технологічним інструментом організації та проведення «гібридних війн».
12
Дем’яненко, Борис, та Віра Дем’яненко. "КРИЗА ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДОКТРИНИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СОЦІУМУ: ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ". Society. Document. Communication, № 9 (1 вересня 2020): 64–98. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9-64-98.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі опублікованих джерел і літератури синтезовано внутрішньосистемні й позасистемні фактори демократичного транзиту сучасного світу, які викликають антидемократичні й антиліберальні трансформації розвинутих ліберальних демократій. Серед внутрішньосистемних факторів виокремлено: 1) державно-правовий аспект, пов’язаний із наростанням невідповідності між темпами ускладнення соціальної структури суспільства й здатністю людини до їх усвідомлення, надзвичайним ускладненням систем управління суспільством, розростанням правової системи, втратою легітимності існуючих форм організації влади і державності; 2) соціально-економічний аспект, пов’язаний із посиленням соціальної поляризації в середовищі національних суспільств, монополізацією ринків великими корпораціями; 3) політико-культурний аспект, пов’язаний із втратою частиною суспільства віри у демократію як найкращий проєкт суспільного розвитку, через неспроможність політичних еліт вирішувати нагальні проблеми – від соціальних до екологічних, прогресуванням на поведінковому рівні маніпулятивних практик, проявів маргінальності тощо.
Позасистемні фактори пов’язані з: 1) глобалістським аспектом, який знаходить практичний прояв у наростанні сировинної, енергетичної й екологічної криз, глобальній зміні клімату, епідеміологічних (пандемічних) спалахах соціальних захворювань, техногенних катастрофах, природних катаклізмах; 2) геополітичними аспектами, які проявляються в посиленні демографічного дисбалансу між західною й незахідною цивілізаціями, звуженням меж суверенітету національних держав, поширенням у світі антиамериканських / євроскептичних настроїв і розширенням соціальної бази авторитарних режимів, перманентним наростанням терористичних практик як методу досягнення політичних цілей; 3) геоекономічним аспектом, який проявляється в послабленні традиційних політичних інститутів як наслідок економізації міжнародних відносин, підвищенні ймовірності фінансово-економічних криз, дестабілізації національних економік периферійних країн, посиленні соціальної поляризації між багатими і бідними країнами, зростанням міграційних потоків у розвинені країни. Зроблено висновок, що проблеми нинішнього етапу демократичного транзиту не можуть ставити під сумнів основоположні принципи ліберально-демократичної доктрини як моделі суспільно-політичної самоорганізації та історичного шляху реалізації суспільно-політичної спільноти загалом й людини як особистості зокрема.
13
Перфільєва, Анастасія. "КОНЦЕПЦІЯ ТУРБУЛЕНТНОСТІ В ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 78–82. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено спробу узагальнити шлях термінологічної концептуалізації проблеми кризової нестійкості суспільного розвитку у політичній науці. Здійснено спробу порівняння понять «криза», «ризик», «хаос», «турбулентність». Установлено, що початкове використання у суспільних науках поняття «турбулентність» мало яскравий метафоричний характер, який деінде залишається й понині. Проте нині очевидною є потреба у відході від метафоричності поняття і концептуалізації його змісту відповідно до сутнісних ознак соціально- політичного середовища і завдань, що постали перед політичною наукою. Поняття «турбулентність» є ширшим за замістом і включає у себе феномени ризиків, небезпек, загроз. Нині найбільшу частку концепцій турбулентності присвячено світовому або міжнародному виміру політичної дійсності, проте навіть вони вирізняються різнорідністю та суперечливістю. Під час інтерпретації турбулентності відбувається змішання концептів «турбулентність», «криза», «хаос», «небезпека», «ризик», «загроза». Тож актуальним завдан- ням сучасної політичної науки є виявлення концептуального змісту категорії «турбулентність» із позицій можливості її використання в апараті сучасної політичної науки для дослідження процесів, які відбуваються на різних рівнях соціально-політичної реальності. Концепція турбулентності дає змогу розглядати дестабілізацію в політичній системі у більш ціннісно нейтральному світлі, зосереджуючись передусім на динаміці, на змінах. За допомогою концепції турбулентності можливим стає аналітичне дослідження рушійних сил змін у політичних системах, тож теоретичне осмислення турбулентності стає очевидним здобутком сучасної політичної науки, оскільки дає змогу вдосконалити понятійно-категоріальний апарат та інструментарій дослідження політичної динаміки. Подальша концептуалізація категорії «турбулентність» сприятиме, відповідно до сучасного рівня розвитку наукового знання, інтерпретації динаміки і процесуальності явищ соціально-політичної реальності на всіх рівнях (локальному, національному, регіональному, глобальному, міжнародному).
14
Plekhanov, Dmytro, та Oksana Plekhanova. "УДОСКОНАЛЕННЯ КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ РЕФОРМ ОБОРОННОЇ СФЕРИ". Public Administration and Regional Development, № 3 (11 квітня 2019): 128–41. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемам забезпечення якісним персоналом ЗСУ, формуванню нових механізмів залучення фахівців до лав ЗСУ в контексті оборонної, кадрової та інших реформ, з урахуванням сучасних міжнародних та військових факторів, які впливають на формування дієздатної армії України. Основна увага зосереджена на формуванні комплексної Концепції кадрової політики в ЗСУ. В статті акцентовано увагу на тому що на вітчизняному ринку праці тривалий час формувалася дуже низька конкурентоспроможність військової сфери внаслідок недостатнього грошового забезпечення військових, недосконалої системи соціальних гарантій, наявності серйозних житлових проблем та відсутності впевненості щодо перспектив професійного та кар’єрного зростання, що в кінцевому випадку призвело до дестабілізації ситуації в Збройних Силах України та відпливу з них найбільш досвідчених та підготовлених військових фахівців за кордон або в інші сфери життєдіяльності суспільства.
Автором зроблено висновок про те що подальших досліджень потребують визначення термінів та понять, якими має бути доповнена Концепція кадрової політики в ЗСУ, приділена належна увага методам та технологіям кадрового менеджменту.
15
Слюсаренко, Андрій Віталійович, та Дмитро Валерійович Вєдєнєєв. "ТВОРЕННЯ МОДЕЛЕЙ АСИМЕТРИЧНОГО («ГІБРИДНОГО») ПРОТИБОРСТВА ОСНОВНИМИ УЧАСНИКАМИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939–1945 РР.)". Військово-науковий вісник, № 35 (9 липня 2021): 206–25. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.35.2021.206-225.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу документальних джерел та спеціальної літератури здійснено виявлення, систематизація та аналіз провідних організаційно-функціональних компонентів систем асиметричного протиборства, створених державами – основними учасниками Другої світової війни (СРСР, Німеччиною, Великою Британією, США) як історичних передумов виникнення воєнно-політичного явища «гібридної війни». Асиметричні дії перетворюються у достатньо самостійну та результативну (аж до стратегічного рівня) форму боротьби. На якісно новий рівень піднялося мистецтво не тільки розвідувальної роботи, але й спеціальних операцій із зміни політичної ситуації, зафронтової розвідувально-диверсійної діяльності. Спеціальні операції почали узгоджуватися зі стратегічними планами ведення бойових кампаній. Спецслужби набули істотного досвіду творення партизансько-підпільного руху як важливого чинника дестабілізації тилів та виснаження противника, створення та управління діяльністю іррегулярних збройних формувань. Набуло розвитку використання із підривною метою етноконфесійного фактора, національно-визвольних та антиколоніальних рухів. Було створено війська спеціального призначення з більшістю сучасних організаційно-тактичних рис та бойових можливостей.
16
Дурач, В. М., С. М. Осипенко та Л. Г. Ніколайчук. "ЗАКУПІВЛІ У ВІЙСЬКОВУ УСТАНОВУ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ЛОГІСТИКИ". Підприємництво і торгівля, № 32 (20 грудня 2021): 17–25. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-32-03.
Повний текст джерелаАнотація:
Умови перших років дестабілізації ситуації на сході України, розгорнення повномасштабних військових дій засвідчили недосконалу здатність українських збройних сил, оборонного комплексу та українського уряду загалом здійснювати військові операції, а також якісно забезпечувати потреби фронту. Українська влада виявилась неспроможною спорядити сили ООС (операції об’єднаних сил) найнеобхіднішим, зокрема амуніцією, провіантом, зброєю, технікою. Відсутність зрозумілої схеми поставок матеріального забезпечення військовим вимагала формування військової логістики, першочерговими завданнями якої є налагодження вчасного та якісного забезпечення технікою, зв’язком, матеріально-технічними засобами та створення чинної інфраструктури, що забезпечуватиме успіх і тактичних, і стратегічних операцій. Нині напрям досліджень військової логістики є різновекторним: від моделей інтегрованої військової логістики ланцюга поставок, що об’єднує всю систему військової підтримки (систему тилового забезпечення, інформаційну та систему обслуговування військ), до взаємозв’язку між військовою і комерційною логістикою з точки зору їх цілей в управлінні ланцюгами поставок, яка об’єднує управління закупівлями, запасами, складуванням, транспортування, необхідні мережі, потік інформації, технології та управління безпекою. Збройні сили багатьох країн світу мають свої дослідні інститути, які працюють над винаходами логістики на користь армії, реагують на зміни ринку, користуються «цивільними» рішеннями, адаптуючи їх до своїх потреб. Однак не в Україні. Сьогодні, на порозі вступу до НАТО, Україна потребує глибокого вивчення та визначення напрямів покращення логістики збройних сил, особливо це стосується таких її складових частин, як речове забезпечення та процес закупівлі майна, тому існує нагальна потреба вивчення сучасного стану та обґрунтування пріоритетного розвитку логістики ЗС України. У сучасних умовах ведуться пошуки нових способів і форм матеріального забезпечення військ та змінюється законодавство щодо проведення закупівель речового та іншого майна у військових установах.
17
Kylnytska, Y. V., and S. V. Gluhova. "Features of the Non-Tariff Regulation of Foreign Economic Activity of Ukraine and the CIS in Conditions of Destabilization of Socioeconomic Systems." Business Inform 1, no. 528 (2022): 47–53. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2022-1-47-53.
Повний текст джерелаАнотація:
The purpose of the article is to define the peculiarities of the non-tariff regulation of foreign economic activity of both Ukraine and the CIS in the conditions of destabilization of socioeconomic systems. As a result of the carried out research, the trends in trade volumes in the world market are analyzed; the structure of the non-tariff methods of its regulation in the CIS countries and in Ukraine is studied; a structural and dynamic analysis of the use of non-tariff methods of regulation of foreign economic activity by the CIS countries was carried out, taking into account the terms of participation in the WTO. The analysis made it possible to state a negative trend of a significant excess of imports over the exports of goods to all CIS countries that are members of the WTO, and a permanent increase in the number of non-tariff measures to protect the interests of domestic producers. It is identified that among the non-tariff measures for regulating foreign economic activity, technical barriers were most applied; the secondary position among the non-tariff measures for regulation of foreign economic activity are sanitary and phytosanitary measures, and the smallest share falls on the anti-dumping measures of non-tariff measures for regulating foreign economic activity. This trend is due to the simultaneous action of multi-vector levers, some part of which, as the analysis shows, arise and act chaotically: global economic depression associated with the COVID-19 pandemic; simultaneous use of both tariff and non-tariff methods of regulation; related economic, political and social goals of the non-tariff methods of regulation. Prospects for further research in this direction are the use of the theory of «Chaos and Order» to determine the forces of influence on the functioning of world trade during the development of effective instruments for ensuring the protection of the rights and interests of Ukraine and especially its subjects of foreign economic activity in the trade and economic sphere, which are oriented towards increasing the international competitiveness of the national economy.
18
ОНИПЧЕНКО, Оксана. "СТАБІЛЬНІСТЬ ІНСТИТУТУ СІМ’Ї ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМ СТАТЕВОРОЛЬОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, № 2 (12 вересня 2020): 165–83. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.427.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено один із напрямів статеворольової соціалізації дітей та підлітків, їх підготовки до сімейного життя – стабільність інституту сім’ї. Висвітлено основні діаметрально протилежні наукові підходи до тлумачення інституту сім’ї: консервативно-кризовий та ліберально-прогресивний; наведено аргументи на підтвердження можливості обох підходів. Ураховуючи зміни, що відбуваються з інститутом сім’ї (падіння народжуваності; дестабілізацію шлюбно-сімейних відносин, нестабільність сім’ї, конфлікти; виникнення альтернативних форм сімейних структур; зникнення патріархальної субординації; переважання емоційності у стосунках; зміну системи цінностей та ін.), більшість дослідників уважає, що цей процес є прогресивним, неминучим та вимагає відповідного пристосування, підготовки дітей ті підлітків до майбутнього подружнього життя шляхом проведення процесу статеворольової соціалізації. У статті окреслено види сучасного шлюбу, основні тенденції щодо трансформації чоловічих та жіночих ролей, розподілу домашніх обов’язків; питання співвіднесення соціальної та біологічної рівності між статями; питання маскулінізації жінок та фемінізації чоловіків, виконання ними соціальних функцій; особливості формування в дітей та підлітків статевотипізованої поведінки. Докладно розглянута проблема сімейних конфліктів та способи їх можливої профілактики. Виявлено деструктивні стилі спілкування; визначено фактори, що сприятимуть гармонії подружнього життя: сфери адаптації – духовна, психологічна, культурна, інформаційна, побутова, родинна, сексуальна; співвідношення домінантності в партнерів: найкраще являється домінування в різних сферах; фактори подружньої сумісності: рівень освіти, егалітарність у побуті, спільне дозвілля, уміння конструктивно вирішувати питання та конфліктні ситуації; виділення сфер застосування лідерських якостей: економічна, ділова, господарська, культурна, емоційна, педагогічна, комунікативна та ін.
19
Фролов, С. "Кримінально-правова та кримінологічна характеристика легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 130–36. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.980.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом у тео-ретичному та правовому аспектах. Досліджено кримінально-правову та кримінологічну характеристику цього виду протиправної діяльності, зокрема, об’єкт та предмет злочину, зміни законодавчого визначення предикатного діяння, об’єктивну та суб’єктивну сторони, особливості суб’єкта злочину. Встановлено, що суспільна небезпека легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом полягає у заподіянні шкоди легальній економічній діяльності, створенні матеріального підґрунтя для збільшення масштабів злочинної діяльності, дестабілізації нормального функціонування фінансової системи, зниженні рівня довіри до неї, посиленні інфляційних процесів, порушенні принципу рівноправності суб’єктів підприємницької діяльності, посиленні недобросовісної конкуренції та майнового розшарування суспільства, погіршенні міжнародного іміджу України. Легалізація злочинних доходів стала глобальною загрозою економічній і політичній безпеці, у зв’язку з чим цей вид злочинної діяльності перебуває в центрі уваги правоохоронних і фінансових органів, які, у свою чергу, потребують прийняття узгоджених заходів щодо протидії цьому явищу як на національному, так і на міжнародному рівнях. Легалізація є типовим конвенційним злочином, тобто діянням, криміналізація якого відбулась у зв’язку з вступом нашої держави до числа учасників відповідних міжнародно-правових актів. Зроблено висновок, що досліджуваний злочин вчиняється з використанням фінансових операцій чи укладення угод з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало такій легалізації, а мета легалізації, є критерієм, відповідно до якого цей злочин треба відмежовувати від схожих діянь, передбачених іншими нормами кримінального права. Створення в Україні сучасної нормативної бази боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, є важливим і актуальним завданням.
20
Serpukhov, O., H. Makogon, S. Novik, A. Klimov, I. Kovalov та V. Bazeliuk. "ДОСЛІДЖЕННЯ МОДЕЛІ МІЖНАРОДНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ З МЕТОЮ ПОШУКУ ЕФЕКТИВНИХ МЕХАНІЗМІВ ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 6, № 52 (13 грудня 2018): 116–21. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2018.6.116.
Повний текст джерелаАнотація:
Предметом вивчення в статті є процес виникнення та розвитку інформаційних загроз безпеці України у воєнній сфері. Метою дослідження є аналіз деструктивних впливів на національний інформаційний суверинитет, пошук ефективних шляхів протидії і механізмів захисту. Задачі: на основі структурно-функціонального аналізу моделі міжнародного інформаційного простору (МІП) визначити загрози та потенційні небезпеки інтеграції України у міжнародний інформаційний простір, смоделювати процес проведення інформаційних атак, що здійснюються у МІП, та розробити оптимальний порядк профілактичних заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки та інформаційного суверинитету у воєнній сфері. Використовуваними є методи системного аналізу та статистичної обробки даних. Отримані такі результати. За умов глобальної інтеграції та жорсткої міжнародної конкуренції МІП стає ареною зіткнень і боротьби різновекторних національних інтересів. У зв’язку з цим дослідження реальних та потенційних загроз негативних впливів на Україну у міжнародному інформаційному просторі та створення дієвої системи захисту і протидії дискредитації України на міжнародному рівні набувають значимої актуальності. Застосування “м’якої” сили у сучасних інформаційних технологіях дає змогу реалізувати власні інтереси у МІП. Контент-моніторинг МІП має бути спрямований на виявлення інформаційно-психологічних операцій, об’єктами впливу яких можуть бути: інформаційно-технічні та аналітичні системи, бази даних та інформаційні ресурси, психіка людини, настрої суспільства та імідж Збройних Сил і держави в цілому. Основними профілактичними заходами щодо забезпечення інформаційної безпеки та інформаційного суверинитету у воєнній сфері є своєчасне виявлення, класифікація та контроль факторів дестабілізації, ідентифікація загроз та розробка і виконання заходів щодо їх нейтралізації. Ефективне здійснення заходів захисту національного інформаційного суверинитету та протидії дискредитації України на міжнародному рівні неможливе без виховання інформаційної культури суспільства у цілому, і у майбутніх офіцерів зокрема. Висновки. У роботі проведено дослідження моделі міжнародного інформаційного простору з метою аналіза деструктивних впливів та пошуку шляхів протидії дискредитації України на міжнародному рівні. На основі аналізу умов і чинників, які впливають на процес виникнення та розвиток інформаційних загроз, визначено таку динаміку розвитку інформаційного деструктивного впливу: “чинник інформаційної загрози – проява інформаційної загрози – реалізація загрози (інформаційний вплив) – результати впливу”. В якості профілактичного заходу щодо забезпечення інформаційної безпеки та інформаційного суверинитету у воєнній сфері пропонується контент-моніторінг МІП. У роботі розглядаються шляхи реалізації основних етапів контент-моніторингу МІП із своєчасного виявлення та ефективної протидії інформаційно-психологічним операціям. Крім того, зазначено необхідність виховання інформаційної культури майбутніх офіцерів у фокусі проблем інформаційної безпеки України та протидії деструктивним інформаційним впливам.
21
Zagurska-Antoniuk, V. F. "Геополітичні трансформації та мілітарні виклики у сучасному глобалізованому світі". Grani 18, № 3 (23 лютого 2015): 35–39. http://dx.doi.org/10.15421/1715055.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснюється аналіз ґеополітичного розвитку в глобалізованих сучасних системах. Глобальні проблеми мають планетарний характер – стосуються інтересів усіх народів світу, загрожують деградацією й загибеллю усього людства, потребують невідкладних рішень та вимагають колективних зусиль, спільних дій усіх народів. Розглядається низка проблем у взаємовідносинах між суспільствами і пропонуються реальні шляхи їх вирішення. Частина з них пов’язана із взаємовідносинами всередині світового співтовариства: запобігання ядерному конфлікту, подолання відсталості країн, що розвиваються, частина ж є відображенням кризи у взаємовідносинах між суспільством і природою (демографічна, продовольча, ресурсна, екологічна, енергетична тощо). У статті розглядаються одні із найскладніших глобальних загроз у XXI столітті – локальні військові конфлікти та війни гібридного характеру на ґеополітичному та територіальному ґрунті (наприклад, між Ізраїлем та Палестиною, Україною та Російською Федерацією і т. ін.). Адже ці протистояння стали викликом для всього світу, тому що загрожують повною дестабілізацією світового порядку. Ґеополітичний розвиток сучасних суспільств змінив пріоритети у глобальних проблемах: пріоритетною окремі фахівці вважають енергетичносировинну проблему, а інші – ґеополітичний розподіл територій та сфер впливу в світі. Тому серед глобальних проблем останнього двадцятиліття найчастіше фігурували проблеми миру та роззброєння, екологічна, продовольча, демографічна, енергетична, сировинна, подолання бідності та відсталості.
22
Романенко, Євген. "КРОК НАЗУСТРІЧ НАТО". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 220–32. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-220-232.
Повний текст джерелаАнотація:
Зазначено, що російська окупація Криму, дестабілізація схід- ної України і провокації, які Росія влаштовує в повітряному просторі країн – учасниць ЄС, підірвали систему безпеки, встановлену після холодної війни. Існує загроза військової атаки і окупації території Європи. Водночас озбро- єні контрабандисти переправляють велику кількість нелегальних мігрантів через Середземне море і джихадисти постійно здійснюють нові теракти. До- ведено, що в Європі лише українська армія має досвід ведення бойових дій з російськими військами, тому вона може бути корисною для нового оборон- ного об’єднання. Тож політичне та військове керівництво країни отримало б користь, запропонувавши Постійному структурованому співробітництву з питань безпеки та оборони (PESCO) військове партнерство для співпраці у сфері оборони з країнами – членами ЄС, як це вже зробила Грузія.
Схарактеризовано, що на відміну від попереднього рамкового закону, який носив переважно декларативний характер і складався лише з 12 ста- тей, ухвалений Закон України “Про національну безпеку України” забезпе- чує більш чітке регулювання дій Української держави з протидії зовнішній і внутрішній агресії. Визначено вичерпний перелік та компетенцію держав- них органів та військових формувань, які за це відповідальні. Ці органи фор- мують сектор безпеки і оборони.
Крім того, закон замислювався як рамковий, тому для реалізації всього йо- го потенціалу потрібна робота над іншими законопроектами, які будуть уточ- нювати й розвивати ідеї закону про нацбезпеки. Для цього необхідно прийня- ти або внести зміни до шести законів. Йдеться про нові закони: про СБУ; про створення комітету ВРУ для контролю над СБУ і органами розвідки; про роз- відувальну діяльність; про прозорість закупівель у сфері безпеки й оборони; внесення змін до закону про державну таємницю.
23
Мостовенко Н.А., к.е.н, доцент, Коробчук Т.І., к.е.н., доцент та Чиж Н.М., к.е.н, доцент. "ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО РИНКУ КРЕДИТНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ". Економічний форум 1, № 2 (17 травня 2020): 127–33. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-2-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Для розширення господарської діяльності та забезпечення безперервності господарського обороту економічні суб’єкти в якості запозичених ресурсів найчастіше вдаються до кредитування. Відтак кредитні послуги банків та небанківських фінансових установ займають вагому частку на вітчизняному ринку фінансових послуг. Основними суб’єктами ринку кредитних послуг є банки, небанківські фінансові установи та інші юридичні особи, що не мають статусу фінансових установ, але мають відповідні ліцензії. Ринок кредитних послуг постійно перебуває під дією інституційних, економічних та соціально-політичних чинників, які можуть призвести до дестабілізації, спроб запровадження методів недобросовісної конкуренції, втрати довіри, і, як наслідок, призвести до порушення процесів відтворення.
У проведеному дослідженні виявлено, що банківська система є безперечним лідером на ринку кредитних послуг. Проте, нині значну конкуренцію в сегменті кредитування фізичних осіб банківським установам складають різноманітні фінансові установи. Структура кредитного портфеля банків у розрізі клієнтів свідчить про те, що банківські установи достатньо активні в сегменті кредитування фізичних осіб, а тому розглядають фінансові компанії як конкурентів. На ринку зростає попит на короткострокові позики з терміном до одного місця. Також небанківські установи значно випереджають банківський сектор за показником приросту обсягів надання кредитних послуг. Зростає значення ринку лізингових та факторингових кредитних послуг. Ситуацію на ринку кредитних послуг ломбардів можна вважати відносно сталою, обсяг наданих кредитів цими установами зростав повільніше, ніж інші види кредитування.
Отже, дія різноманітних ринкових чинників та незавершеність процесів регуляції небанківських фінансово-кредитних установ призводить загострення конкуренції між суб’єктами ринку, до змін в організаційних формах кредитних відносин та у процесах формування попиту та пропозиції кредитних ресурсів.
24
Желуденко, Марина, та Світлана Гринюк. "ОСВІТА ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ РЕСУРС ЗАБЕЗПЕЧННЯ СТАБІЛЬНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ COVID-19: СТАН, ПОТЕНЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 18, № 2 (25 грудня 2020): 43–53. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(18).2020.43-53.
Повний текст джерелаАнотація:
Оглядова стаття присвячена розгляду освіти в умовах пандемії К-19, яка спричинила вплив на функціонування усіх сфер суспільства, змінила картину світу та стала причиною трансформацій освіти. Освіта розглядається як основний стратегічний ресурс забезпечення здорового функціонування суспільства та держави. Підкреслюється необхідність адекватної та професійної освітньої політики держави для подолання кризової ситуації та забезпечення соціальної й економічної безпеки населення. Розглядаються фактори дестабілізуючого характеру, які суттєво впливають на стан освіти в умовах пандемії: соціальна ізоляція, блокування можливості навчання face-to-face, напруження в суспільстві, економічна криза, відсутність достовірних знань про реальних стан речей, нерівний доступ до якісного Інтернету, низький рівень цифрової обізнаності педагогічного персоналу. Здійснюється аналіз проблем освіти у кризовій ситуації, а також визначаються потенційні можливості для виведення освіти на принципово новий за формою та якістю рівень. Автори наголошують на необхідності посилення іншомовної компетентності викладачів, оскільки ситуація потребує теоретичних знань із зовнішніх джерел для об’єктивного аналізу ситуації, а також практичних знань, які дозволяють підвищувати власний професійний рівень (у тому числі за рахунок освіти та самоосвіти при використанні ресурсів іноземними мовами). Серед позитивних змін в освіті автори називають створення нових моделей навчання, розширення освітніх кордонів, економічність, оновлення запитів на освіту, розкриття творчого потенціалу педагогів. У статті визначаються також пріоритети освіти: сприяння, підтримка та участь держави та державних органів влади усіх рівнів у реалізації принципів цифрової освіти; масштабне використання цифрових технологій навчання та викладання; розвиток цифрових навичок педагогічного персоналу, формування культури цифрової комунікації; аналітика в системі освіти, компаративістські дослідження, вивчення досвіду інших держав, стратегічні прогнози. Обґрунтовано, що в умовах дестабілізації суспільства основні проблеми – у царині моральної відповідальності, а тому реформи, зміни, трансформації освіти мають відбуватися з урахуванням основних моральних цінностей та поваги до особистості.
Ключові слова: цифрові ресурси, Інтернет, цифрова освіта, освітні ресурси, цифрове спілкування, фактори дестабілізуючого характеру, пріоритети освіти, цифрова обізнаність, моральна відповідальність.
25
Балюк, Валентин. "Україна в політиці Канади у контексті російської агресії". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 11–26. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.11-26.
Повний текст джерелаАнотація:
Канадсько-українські стосунки мають певні особливості у зв’язку з тим, що у Країні кленового листка, як інколи називають Канаду, значний відсоток громадян має українське походження. Суспільна мобільність канадців українського походження здавен змушує владу усіх рівнів рахуватися з їх поставою. В цілому, Канада щонайменше після Другої світової війни постійно намагалась підтримати справу унезалежнення України, тобто виходу її із складу Радянського Союзу, діючи безумовно в рамках міжнародного права. Розпад СРСР сприяв виходові України на міжнародну арену як окремої, незалежної від Росії держави. До речі, першою незалежність визнала Польща, що сталося 2 грудня 1991 року. Того самого дня це учинила і Канада, але на шість годин пізніше. З того часу минуло 30 років, протягом яких Україна здобула визнання у світі. Поза будь-яким сумнівом, її взаємини з Канадою є суттєвим підпір’ям того визнання. Автором статті підраховано, що обидві держави підписали понад 50 документів, які регулюють їх взаємини. На думку автора, наявність незалежності суверенної України є передусім важливим чинником для європейської безпеки, чому сприяють сучасні канадсько-українські стосунки. Автор статті зауважує, що вони визнаються як особливе партнерство. Для прикладу посилається на деякі з них. Зокрема, згадує Декларацію про особливе партнерство, підписану ще 1994 року, яку двічі пролонговано – у 2001, 2008 роках. Загалом, у статті проаналізовано канадсько-українські стосунки від їх започаткування по 2018 рік включно. В ній виділено їх два етапи – до 2014 року і після агресії РФ проти України. Окремо автор виділив основну складову своєї наукової розвідки щодо ставлення Канади до російської агресії проти України протягом усіх років. Положення статті аргументуються відповідними документами канадсько-українського походження. Крім названої Декларації – це Угода про дружбу та співпрацю між Україною та Канадою, датована 1994 роком. Документом обидві сторони підтвердили приверженість демократичним цінностям і засадам ринкового господарювання. В ньому також визначено розвиток співпраці у сферах політичній, безпековій, економічній, суспільній та культурній. Оскільки стаття присвячена двостороннім взаєминам обох держав у надзвичайно скрутних для України умовах, пов’язаних з російською агресією проти неї, то у статті чимало сказано про саму агресію, про допомогу Україні щодо її відбиття, реакцію міжнародної спільноти на неї. Для цього залучено двосторонній документ від 3 квітня 2017 року Порозуміння про співпрацю в галузі оборони. У статті наголошується на підтримці Канадою демократичних і ринкових реформ в Україні. Щоправда, автор звертає увагу на те, що обсяги торгівельних обмінів і рівень взаємних інвестицій наразі залишають бажати кращого. Тим не менше, влада і канадське суспільство надали істотну підтримку Україні під час Помаранчевої революції та Революції гідності. Влада в Оттаві засудила агресію Росії проти України, приєднуючись до політики санкцій західних країн. Окрім підтримання справи продажу Україні летальної зброї, Оттава чітко висловилася проти анексії Росією Криму і дестабілізації ситуації на Донбасі. Передусім Канада підтримує Україну дипломатичними заходами, а також у здійсненні економічних реформ, в посиленні системи державної безпеки.
26
ЦИГАНКОВ, АНДРІЙ, та ДІАНА НАЗАРЕНКО. "Функції правил адвокатської етики у процесах захисту прав та інтересів адвокатів". Право України, № 2019/12 (2019): 221. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-221.
Повний текст джерелаАнотація:
Застосування Правил адвокатської етики (Правила) в адвокатській діяльності є ключовим питанням у розрізі закріплення і реалізації загальноприйнятих етичних підходів до здійснення професійної адвокатської діяльності. Форму вання Правил як сучасних етичних стандартів за своєю суттю з урахування реалістич них завдань адвокатури України має здійснюватися з точки зору захисту адвокатської професійної спільноти від протиправних зазіхань на свободу та незалежність адвокатської діяльності. Відповідним чином Правила розглядаються не тільки як регулятор поведінки адвокатів, а й як елемент захисту адвоката, який встановлює правомірність застосування адвокатством тих чи інших форм і меж своєї поведінки під час здійснення адвокатської діяльності й у разі відповідності такої поведінки Правилам фактично визначає таку поведінку легітимною. Метою статті є обґрунтування підходів до визначення функцій Правил у процесах захисту прав та інтересів адвокатів. З точки зору використання можливостей Правил необхідно зауважити, що цей документ є певним договором між суспільством й адвокатами щодо обмежень, які добровільно на себе приймає адвокатура України, у зв’язку зі спеціальним соціальним статусом адвоката та гарантіями його професійної діяльності. Правила повинні не лише визначати відносини між адвокатами та регулювати їхню поведінку, а й бути дієвим інструментом захисту від протиправних дій із боку окремих посадових осіб державних органів і невиконання обов’язків держави перед адвокатурою взагалі. Також Правила є і системою орієнтирів для використання їх адвокатами та закріплюють єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката. Якщо адвокат у конфліктних ситуаціях та при здійсненні повсякденної практики спиратиметься на декларування відповідності своїх дій Правилам, то це унеможливить безпідставне обмеження його прав процесуальними опонентами, адже в цьому разі адво кат виконує свій обов’язок перед суспільством. Тому цілком логічно посилатися на певні аспекти та норми Правил при складенні процесуальних документів, а в обґрунтування своєї позиції вказувати Правила як джерело права на рівні з кодексами, законами, рішеннями Європейського суду з прав людини, іншими нормативними актами. В аспекті захисту актуальним є право тлумачення Правил, яке належить виключно З’їзду адвокатів та Раді адвокатів України, тобто у разі виникнення нестандартної проблемної ситуації, коли адвокат усвідомлює певний ризик того, що з метою незаконного впливу на нього сторона-опонент може з метою дестабілізації діяльності адвоката звернутися зі скаргою про його притягнення до дисциплінарної відповідальності, є всі підстави першим звернутися до Ради адвокатів України та до комітету з питань адвокатської етики при Національній асоціації адвокатів України в межах його компетенції щодо підготовки пропозицій із питань адвокатської етики до рішень З’їзду адвокатів України, рішень Ради адвокатів України, з метою отримання відповідних роз’яснень до Правил. У результаті проведеного дослідження встановлено, що Правила виконують не тільки ендогенну функцію, виступаючи регулятором адвокатської діяльності. У Правилах закладено механізми захисту адвокатами своїх прав та інтересів як реакцію на зовнішні впливи екзогенного характеру, надаючи можливість обґрунтувати форми та межі своєї поведінки завдяки тлумаченню і роз’ясненню Правил.
27
Рахманов, Віталій, та Сергій Ясенко. "УДОСКОНАЛЕННЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЛЯ КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ". Військова освіта, 29 грудня 2021, 194–204. http://dx.doi.org/10.33099/2617-1783/2021-44/194-204.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються пропозиції щодо забезпечення якісним персоналом Збройних Сил України, удосконалення освітньої діяльності у контексті оборонної, кадрової та інших реформ, з урахуванням сучасних міжнародних та військових факторів, які впливають на формування дієздатності Збройних Сил України. Основну увагу зосереджено на формуванні кадрового менеджменту в ЗСУ. У статті закцентовано увагу на тому, що на вітчизняному ринку праці тривалий час формувалася низька конкурентоспроможність військової сфери внаслідок недосконалої системи соціальних гарантій військовослужбовців та членів їхніх сімей, відсутності впевненості щодо перспектив професійного та кар’єрного зростання, що в кінцевому випадку може призвести до дестабілізації ситуації в Збройних Силах України та відокремлення з них найбільш досвідчених та підготовлених військових фахівців. У статті зроблено висновок про те, що подальших досліджень потребують онтологічна модель системи професійної військової освіти, опис логічно-ієрархічної моделі освітніх спроможностей, підходи до адаптації сучасних освітніх технологій до потреб військової сфери, архітектурна модель та реалізація архітектурного циклу щодо системи військової освіти з врахуванням відповідних моделей НАТО та країн-партнерів, аналіз та адаптація сучасних практик кадрового менеджменту розвинутих країн до відповідної ситуації у сфері оборони в Україні.
Ключові слова: кадровий менеджмент; освітня діяльність; оборонна реформа; професійна військова освіта; системний підхід.
28
Денисов, Андрій, та Лариса Ричкова. "Використання штучних нейронних мереж в системі ризик-менеджменту підприємства". Adaptive Management Theory and Practice Economics 11, № 22 (20 жовтня 2021). http://dx.doi.org/10.33296/2707-0654-11(22)-12.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Статтю присвячено вивченню можливостей та перспектив використання штучних нейронних мереж в системі ризик-менеджменту підприємства. Розглянуті перепони ефективного використання інструментів ризик-менеджменту у діяльності підприємств через об’єктивні та субєктівні чинники. В рамках дослідження ризик розглядається як можлива небажана подія, яка переводить об’єкт управління у небажаний стан. Спираючись на базові поняття та характеристики функціонування штучних нейронних мереж і постулати економічної теорії автор робить висновки щодо можливостей, переваг та проблем різних аспектів застовування моделей штучних нейронних мереж при прийнятті управлінських рішень щодо оцінки ризиків та зменшення їх негативних наслідків. У статті розглянуто особливості ризикових ситуацій при прийнятті управлінських рішень в інтенціональній, експектаційній, когнітивній та функціональній підсистемах управління ризиками. Виділено принципи, дотримання яких необхідне для коректного використання штучних нейронних мереж у підготовці управлінських рішень та накопиченні інформації про рівень потенційного ризику. Доведено, що використання моделей штучних нейронних мереж дозволять перейти від традиційного реактивного менеджменту у відповідь на ризикові події до проактивного, який передбачає управлінські впливи на причини виникнення ризиків і опосередковано на негативні події та їх наслідки. З’ясовано, що у разі занадто високої швидкості зовнішніх змін і низькому темпі пристосування до них, можуть наступити несприятливі наслідки для підприємства у вигляді дестабілізації його діяльності. Висновком з цього є те, що використання штучної нейронної мережі в системі управління рівнем ризику сприятиме подоланню фрагментарності даних, які є у розпорядженні підприємства, що, в свою чергу, буде підвищувати швидкість процесів прийняття управлінських рішень. Використання штучних нейронних мереж надає підприємствам певні переваги з точки зору управління економічними ризиками через підвищення точності та зниження суб’єктивності управлінських рішень, більш детальне вивчення процесів та ситуацій з використанням різноманітних методів аналізу та великої кількісті алгоритмів.
Ключові слова: штучні нейронні мережі, підприємство, управлінські рішення, ризик.
29
ROZUMIUK, VOLODYMYR. "ДУХ МЮНХЕНА". FOREIGN AFFAIRS, 2020, 25–30. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675-2020-5-6-4.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу триваючої дестабілізації режиму міжнародної безпеки після холодної війни. Сучасні деструктивні та дестабілізуючі тенденції свідчать про глибоку кризу в євроатлантичному співтоваристві, що проявляється загостренням політичних суперечностей у політиці США, рішенням Великобританії вийти з ЄС, а також тупиковим процесом європейського інтеграційного проекту, занепадом традиційних системних політичних партій, тріумфальний підйом різних радикалів та популістів тощо. Порівнюючи російську "гібридну війну" проти України з агресією нацистської Німеччини в 1938-1939 роках, автор проводить паралелі між сучасною міжнародною ситуацією та подіями напередодні Другої світової війни. Схвалено, що так званий підхід „дипломатичної ізоляції” до агресора є нереальним та сумнівним, тоді як м’які форми санкцій щодо заморожування є практично неефективними. Стверджується, що активи більшості російських олігархів та високопосадовців, а також майнові права, юридичні можливості та банківські рахунки членів їх сімей не були обмежені в більшості юрисдикцій ЄС. Подібне м’яке поводження нагадує «дух Мюнхена» як горезвісне явище європейської масової політичної свідомості в 1930-х роках. Здається неправильним, що відповідальність за політику заспокоєння покладена виключно на групу дурних і недалеких поглядів політиків, рішення яких призвели до окупації багатьох країн і мільйонів смертей. На основі історичних фактів автор доводить тезу про те, що Мюнхенська угода 1938 р. Була результатом консенсусу французької та британської правлячих еліт, який був підтриманий переважною більшістю населення цих країн. Сучасна європейська міжнародна ситуація також роз'яснює провал юридичного фетишизму, сумнівну ефективність міжнародних гарантій та виявляє неефективність механізмів колективної безпеки. Аналізуючи ймовірність припинення підходу політики заспокоєння до Росії, ймовірно, європейські громадські лідери все ж відкидають більш принципову та реалістичну стратегію стримування. Це нагадує європейську реакцію на інциденти з Данцигом та заперечення союзних гарантій під приводом того, що деякі люди "сварились між собою в далекій країні, про яку ми майже нічого не знаємо".