Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Державні стандарти.

Статті в журналах з теми "Державні стандарти"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями

Оберіть тип джерела:

Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Державні стандарти".

Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.

Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.

Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.

1

Сєрих, Олена Василівна. "ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ: ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 104–11. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.16.

Повний текст джерела
Анотація:
Статтю присвячено дослідженню понять, особливостей професійної етики державних службовців. Державна служба як специфічний вид публічної служби має особливості етичних норм, яких мають дотримуватися державні службовці під час виконання своїх професійних обов’язків. Відсутність єдиного підходу щодо доктринального визначення поняття «професій- на етика державного службовця» також зумовлює актуальність дослідження. Проаналізовані різні визначення поняття професійної етики державних службовців. Професійна мораль дер- жавних службовців – це особливості моральної свідомості, поведінки державних службовців, взаємовідносин з іншими особами, які зумовлені державно-службовою діяльністю. Акцентується увага на тому, що визначення морально-етичних засад поведінки державних службовців неможливо без урахування особливостей державної служби та місця державного службовця в суспільній діяльності. Державні службовці мають особливе суспільне призна- чення, цілі, завдання, які зумовлені особливостями їхньої професійної діяльності. З’ясовано, що існують особливості діяльності державних службовців у залежності від їх видів. Відповід- но до видових і родових класифікацій виділяються етичні стандарти поведінки залежно від галузі проходження державної служби. Зроблено висновок, що державні службовці в професійній діяльності потенційно мають конфлікти, складні ситуації, корупційні ризики, що вимагає наявності не лише професійних (ділових), психологічних якостей, освітнього рівня, а й моральних якостей. Під час виконан- ня своїх посадових обов’язків державні службовці мають усвідомлювати, що вони зобов’я- зані вірно служити народові України й гідно нести звання державного службовця. Запропоновано під професійною етикою державних службовців розуміти систему мораль- них і правових вимог, принципів, яких повинні дотримуватися державні службовці під час виконання завдань і функцій держави на професійній основі. Професійна етика окремих груп державних службовців відображує видові та родові особливості державної служби, що має бути враховано у відповідних нормативно закріплених правилах етичної поведінки дер- жавного службовця та під час розроблення теоретичних положень етики професійних груп державних службовців.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
2

Цимбалюк, В. "Державні освітні стандарти і українознавство". Українознавство, № 3 (2006): 98–101.

Знайти повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
3

Литвин, О. "Болонський процес і наші державні стандарти". Вища освіта України, № 3 (2004): 42–43.

Знайти повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
4

ФЕСЕНКО, Оксана, та Євгенія ЯКИМЧИКАС. "ТЕНДЕНЦІЇ РЕФОРМУВАННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ В КОНТЕКСТІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ ТА ПІДХОДІВ В ОСВІТІ". Acta Paedagogica Volynienses, № 6 (14 лютого 2022): 95–100. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.15.

Повний текст джерела
Анотація:
Метою статті є теоретичне обґрунтування тенденцій реформування в освіті у контексті застосування сучасних методів та підходів. Швидкоплинні зміни у різних сферах буття потребують від науки й освіти рішучих дій, спрямованих на розв’язання нових проблем. Україна разом з іншими державами не залишається осторонь у питаннях реформування освіти й науки, запроваджує нові Державні стандарти, закладає основи подальшого ефективного розвитку країни загалом. У статті проаналізовано основні документи, що відображають вектор змін в освіті нашої держави, а саме: Закон України «Про освіту», Базовий компонент дошкільної освіти, Концепцію Нової української школи, Державний стандарт початкової освіти, Державний стандарт базової загальної середньої освіти. Зроблено висновки, що концептуальні підходи до реформування української школи спираються на важливі у демократичному суспільстві цінності, які передбачають академічну свободу педагога, його самовираження через творчість, потребують встановлення тісних контактів усіх суб’єктів освітнього процесу. Теоретично переорієнтовано підходи до визначення важливості змісту освіти: основу становлять освітні галузі, зміст яких динамічно формується відповідно до вимог часу, регіональних потреб і можливостей, а також потенціалу й менталітету держави. Із метою врахування потреб (у тому числі ринку праці) у змісті освітніх галузей визначено кінцевий результат як відповідність ключовим компетентностям. Перелік ключових компетентностей Державного стандарту початкової і базової загальної середньої освіти спирається на «Рекомендації Європейського Парламенту та Ради ЄС щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя». Процес формування ключових компетентностей у здобувачів освіти передбачає зміну технологій і підходів, що застосовуються в освітньому процесі, а саме ідеї особистісно-орієнтованої педагогіки, педагогіки партнерства, компетентнісного та діяльнісного підходів. Зазначені підходи у логічному поєднанні із інтерактивними методами сприяють ефективному формуванню soft skills – м’яких навичок, а також предметних компетентностей. Моделювання освітнього середовища за участю інтерактивних технологій сприяє інтенсифікації процесу, створенню багатосторонньої партнерської комунікації.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
5

КУБКО, АНДРІЙ. "Державні інтереси в правовій системі України: поняття, ознаки, призначення". Право України, № 2020/06 (2020): 234. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-234.

Повний текст джерела
Анотація:
У правовій системі України запроваджені юридичні механізми, спрямовані на захист інтересів держави. Захист державних інтересів є об’єктивною необхідністю з погляду розвитку суспільства. Водночас із метою захисту державних інтересів державна влада вимушена застосовувати обмеження приватних прав, свобод і відповідних інтересів приватного характеру. Це здатне призвести до конфлікту, протиріч між соціальними інтересами, а недотримання державою правових стандартів захисту прав і свобод нерідко має наслідком юридичну відповідальність держави. Мета статті полягає у виробленні теоретичних підходів до розуміння інтересів держави, їх правильної наукової ідентифікації та співвідношення із правами та закон ними інтересами інших учасників суспільних відносин, створенні дефініції державних інтересів як об’єкта захисту у правовій системі України, а також розкритті їхніх ознак. Державні інтереси характеризуються ознакою структурності, тобто вони є складним структурним явищем: засновані на відповідних потребах і включають у себе їх усвідомлення та засоби реалізації. Крім того, ознакою державних інтересів є об’єктивність – вони засновані на потребах, які мають об’єктивний характер. Невра хування державними органами в процесі реалізації, захисту державних інтересів їх об’єктивного, структурного характеру нерідко має наслідком недостатню ефективність державно-владних механізмів, спрямованих на реалізацію, захист інтересів держави, притягнення держави до відповідальності, майнові втрати держави та шкоду її суспільному авторитету. Дійсні державні інтереси наділені ознакою публічності. Публічність як ознака державних інтересів передбачає, що вони мають в основі потреби, які є загальносуспільними за своєю природою. Такі потреби не зводяться до потреб державного апарату, посадових осіб, гілок влади, відомчих потреб. Реалізація потреб, покладе-них в основу державних інтересів, необхідна з погляду розвитку, функціонування самої держави, але водночас має загальносуспільне значення. Саме за ознакою публічності державні інтереси відмежовуються від схожих явищ, таких як відомчі інтереси, інтереси посадових осіб, державних підприємств, гілок влади. Державні інтереси характеризуються тим, що вони офіційно визнані державою та є релевантними меті задоволення загальносуспільних потреб, покладених в їх основу. Релевантність як самостійна ознака державних інтересів полягає у тому, що ці інтереси повинні отримувати реалізацію, захист із застосуванням державою юридичних засобів, найбільш ефективних, придатних для мети реалізації відповідних загальносуспільних потреб. Державні інтереси слід розуміти як об’єктивні визнані державою інтереси, засновані на загальносуспільних (публічних) потребах і релевантні до цих потреб із погляду правових засобів їх реалізації.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
6

Муранова, Н. "Гарантом якості професійного навчання мають стати державні стандарти". Рідна школа, № 11 (971) (2010): 41–44.

Знайти повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
7

Lozynska, I. V., D. M. Skrypnyk та O. A. Skrypnyk. "Державна підтримка виробництва енергії з відновлюваних джерел". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 4 (82) (23 грудня 2019): 11–14. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.3.

Повний текст джерела
Анотація:
Стаття розкриває актуальні питання запровадження енергетичного ринку з урахуванням європейських вимог. Для підвищення інвестиційної привабливості запропоновано застосовують державні механізми підтримки: спеціальні пільгові тарифи, вищі за середньоринкові ціни на електроенергію, податкові, митні пільги, пільги з приєднання об’єктів до електричних мереж, квотні механізми, серед яких стандарти портфелю відновлюваних джерел енергії, зелені сертифікати та інше. Спрямовані такі заходи державної підтримки на створення конкуренції на ринку відновлювальної енергетики та зниження вартості електроенергії для кінцевого споживача.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
8

Короткова, Ліна. "ЗМІСТ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ПОСЛУГ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 14 (21 вересня 2018): 79–85. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2017.14.79-85.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті розглянуто проблеми розвитку професійної освіти в Україні, зумовлені зміною системи економічних відносин, істотним оновленням виробничого обладнання та появою нових тенденцій, пов‘язаних з переходом до постіндустріального суспільства. Проаналізовано нормативно-правові документи стосовно забезпечення якісного змісту професійної освіти в Україні, наголошено на необхідності його постійного оновлення з урахуванням потреб підприємств-замовників кадрів. Здійснено теоретичний аналіз численних педагогічних джерел щодо передумов та особливостей оновлення змісту професійно-технічної освіти, акцентовано увагу на важливості формування природних якостей, соціальних та творчих рис особистості. Визначено, що важливим нормативним підґрунтям формування змісту професійної освіти є державні стандарти професійно-технічної освіти (далі – ДСПТО), процес створення яких розпочався з 2006 року. Зосереджено увагу на тому, що ці стандарти були зорієнтовані на традиційну систему професійної освіти, здійснено комплексне дослідження їхньої суті та структури. На прикладі професії «Кравець» представлено результати аналізу оновлених державних стандартів професійно-технічної освіти, розроблених із урахуванням модульно-компетентнісного підходу. Основною перевагою цих стандартів визначено право навчальним закладам, за погодженням із підприємствами-замовниками робітничих кадрів, самостійно розробляти робочі навчальні програми з погодинним розподілом предметів. Зроблено висновок, що ДСПТО швейного напряму, розроблений у 2016 року, виявився найбільш якісним, оскільки забезпечує спрямованість навчальних модулів на досягнення кінцевих практичних результатів. Розглянуто питання укрупнення професій шляхом інтеграції змісту професійної освіти, наведено приклади робочих навчальних програм із декількох затребуваних на ринку праці суміжних професій. Виявлено, що професійна підготовка за такими професіями підвищує мобільність кваліфікованих кадрів і конкурентоспроможність підприємств.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
9

Кашаєв, І. О., О. А. Усачова, С. М. Новічонок, Г. С. Степанов, К. Ю. Сурков та Є. І. Ряполов. "Формування підходу до визначення вартісних параметрів життєвого циклу підрозділів та засобів аеродромно-технічного забезпечення польотів". Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил, № 4(70) (25 листопада 2021): 45–53. http://dx.doi.org/10.30748/zhups.2021.70.07.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті розглянуті основні підходи до визначення вартісних параметрів життєвого циклу підрозділів та наземних засобів аеродромно-технічного забезпечення польотів в контексті життєвого циклу носіїв спроможності – підрозділів військових частин та окремих засобів (зразків) ОВТ. Запропонований підхід базується на використанні принципів та стандартів країн – членів НАТО під час оборонного планування на основі спроможностей. Державні стандарти “Система розроблення і поставлення на виробництво озброєння та військової техніки” є нормативною основою для визначення та застосування процесного підходу в галузі створення сучасних військово-технічних систем та моделювання життєвого циклу зразків озброєння та військової техніки.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
10

Яфонкіна, І. П. "Державні стандарти освіти як засіб впливу на освітню галузь України". Держава і право, Вип. 58 (2012): 682–87.

Знайти повний текст джерела
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
11

Клименко, С. В., та Л. С. Абабіна. "ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ ЯК СПЕЦІАЛЬНІ СУБ’ЄКТИ КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (25 березня 2020): 152–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).378.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті висвітлюються особливості та проблемні питання кримінальної відповідальності державних службовців як спеціальних суб’єктів корупційних злочинів. Адаптація державної служби до стандартів Європейського Союзу зумовлює необхідність як переосмислення цілої низки теоретичних положень державної служби, так i вдосконалення її правового регулювання. Водночас доводиться констатувати, що спостерігається низький рівень інституційного розвитку державної служби, недосконалість нормативно-правової бази проходження державної служби, низький рівень підготовки держслужбовців, спеціалізації та підвищення їх кваліфікації. Оскільки сучасне законодавство про державну службу не відповідає рівню зрілості суспільства, стратегічному курсу держави на впровадження європейських стандартів урядування, не забезпечує стабільності та престижності державної служби, суворого дотримання вимог щодо політичної нейтральності державних службовців, дотримання законодавства щодо запобігання та протидії корупції, то особливого значення набуває потреба y створенні ефективної системи нових підходів до процесів функціонування державної служби. Проблеми, які виникають в процесі проходження державної служби в Україні, потребують невідкладного вирішення, a демократичні перетворення, що відбуваються в країні, ń нових підходів до державної служби, її проходження в умовах євроінтеграції та посилення відповідальності за неналежне виконання або перевищення службових обов’язків. Корупція є негативним явищем, яке перешкоджає функціонуванню державного апарату, обмежує кон-ституційні права i свободи людини та громадянина, порушує принципи верховенства права. Корупційні прояви знищують морально-етичні цінності суспільства, підривають авторитет країни та дискредитують державу на міжнародному рівні. Отже, y статті розглянуто поняття «службова особа», «державні службовці», «суб’єкти корупційних злочинів», проведено теоретико-правовий аналіз положень кримінального законодавства, які регулюють кримінальну відповідальність державних службовців за вчинення корупційних злочинів. Аналіз законодавства показує, що державні службовці не можуть бути суб’єктами корупційних злочинів у приватній сфері управління. З огляду на положення КК України державні службовці не можуть бути віднесені до категорії осіб, які надають публічні послуги, що значно звужує коло підстав їх кримінальної відповідальності за корупцію.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
12

ВЄНЦЕВА, Надія. "СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (29 квітня 2021): 19–25. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-19-25.

Повний текст джерела
Анотація:
Автор дослідження на основі аналізу наукової літератури визначає суспільно-політичні чинники та їх вплив на розвиток педагогічної освіти. У дослідженні проаналізовано суб’єктивні й об’єктивні, внутрішньополітичні, соціально-економічні фактори, які впливають на розвиток освіти. Визначено взаємопов’язані компоненти функціонування освітніх закладів та чинники, які впливають на освітній процес. Автор публікації доводить, що освітня галузь знаходиться під впливом низки чинників, головними серед яких є держава, суспільство і педагогічна наука. Зміни в державі й світі, нові ідеї, концепції, зразки кращого освітнього досвіду завжди впливають на стан освіти в країні. Будь-яка влада за допомогою державних механізмів прагне, аби молоде покоління засвоїло культурно-історичну традицію народу, інтегрувалося в державну цілісність та ідентифікувало себе як лояльного громадянина. Крім того, держава прямо або опосередковано визначає освітні стандарти. У дослідженні з’ясовано, що проблема ролі освіти, передусім зумовлена соціальними потребами та соціальними функціями, які вона виконує. В свою чергу педагогічна наука обґрунтовує принципи, методи й організаційні форми освітнього процесу, потребу вести постійний пошук ефективних форм, методів і прийомів навчання, а також удосконалення стандартів, програм і розробку нових освітніх методик. Ключові слова: державна та освітня політика, суспільство, наука, педагогічна освіта.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
13

Терещенко, Діна. "ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ У ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 278–87. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-278-287.

Повний текст джерела
Анотація:
Досліджено особливості державного регулювання інвестицій у людський капітал. Визначено, що головним завданням державної політи- ки у сфері інвестицій у людський капітал має стати забезпечення кожній людині можливостей для розвитку творчих сил, максимально повної реа- лізації продуктивних здібностей, що дозволить досягти високої якості еко- номічного зростання. З’ясовано, що державне регулювання у сфері інвес- тицій у людський капітал має під собою все більш зростаюче економічне підґрунтя. Серед економічних заходів регулювання державою процесів від- творення людського капіталу слід виокремити насамперед пряме бюджетне фінансування інвестиції у людський капітал. Скорочуючи або нарощуючи державні інвестиції, уряд тим самим стримує або стимулює накопичення сукупного людського капіталу в загальнодержавних інтересах. Причому держава з власних джерел фінансує не тільки державні структури освіти, охорони здоров’я, культури, а й установи недержавного сектору за умови реалізації останніми державних стандартів. Серед механізмів політики економічного регулювання державою сфери інвестицій в людський капі- тал можуть бути виокремлені наступні: надання учням роботи на час ка- нікул, виплата стипендій, минаючи навчальні заклади тощо. Отже, одним із перспективних напрямів державної політики у сфері відтворення люд- ського капіталу має стати стимулювання розвитку кооперативних зв’язків між навчальними закладами і фірмами, створення спільних дослідницьких центрів, підприємств, орієнтованих на розроблення і впровадження наукових досягнень. Держава в регулюванні розвитку сучасної системи від- творення людського капіталу має акцентувати увагу на накопиченні знань, розвитку здібностей, що дають можливість людині за потреби за відносно короткий час змінити сферу діяльності без істотних втрат у період адаптації.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
14

Filipchuk, Heorhii. "СУСПІЛЬНИЙ ПРІОРИТЕТ ОСВІЧЕНОСТІ". UNESCO Chair Journal "Lifelong Professional Education in the XXI Century", № 1 (12 травня 2020): 37–44. http://dx.doi.org/10.35387/ucj.1(1).2020.37-44.

Повний текст джерела
Анотація:
Стаття присвячена проблемам української державності, вихованню нації, ефек-тивному використанню наукового людського капіталу та якості освіти України. Зазначено, що ідеали волі, незалежності, соборності, єдності, закладені в свідомість народу, розділеного чужинсь-ким гнітом, практично творили нову українську душу, впливаючи на всі верстви населення, особли-во на тонкий прошарок переднього ряду української інтелігенції. Розкрита потреба у безперервному вихованні нації – найбільш значущій місії, якою мають перейматися держава і громадянське суспі-льство, оскільки прогрес відбувається лише тоді, коли він охоплений просвітництвом, яке зрощує потенціал інтелекту, етики, мотивуючи прагнення народу до наук, освіти, мистецтва, знань. Ак-центується увага на тому, що освіта прямо впливає і змінює життя людини, суспільства, держа-ви. Виявлено, що допоки в країні не сформується система щодо нарощування і ефективного викори-стання наукового людського капіталу, збереження вмотивованих і високоосвічених фахівців, до то-го часу ситуація нагадуватиме про усвідомлену тенденцію нищення національного інтелектуаль-ного потенціалу. Доведено, що в основі модернізації освіти покладено якість викладання, інструме-нтарію та навчально-методичного забезпечення, а також соціокультурне середовище. Суспільно-державною нормою і головним принципом має стати підхід, що фінансувати науку, освіту, культу-ру не можна, опираючись лише на світобачення бюрократії, оскільки вона тимчасово перебуває на «апостольських ристалищах». Встановлено, що суспільно-державні норми поведінки необхідно ви-будовувати згідно національних ідеалів, загальнолюдськості, незайманості прав і людських свобод, упроваджуючи високі міжнародні науково-освітні стандарти, які мають стати надійними скріпа-ми для зміцнення поступу українського народу і держави.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
15

Горішня, М. Л. "Нормативно-правові основи функціонування архівної служби у країнах Європейського Союзу (Франції, Швейцарії, Бельгії)". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).636.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті розглядається еволюція, структура і динаміка нормативно-правового забезпечення архівної діяльності у Франції, Швейцарії та Бельгії. Ретроспективний порівняльно-правовий аналіз міжнародних та зарубіжних стандартів з приводу цифровізації ретроспективних документальних проєктів, інструктивно-методичних документів й багатьох інших нормативних архівно-правових джерел з регламентації архівної справи дозволив визначити як певні спільні риси, що притаманні більшості правових систем зарубіжних країн, так і національні та регіональні особливості. З'ясовано, що правові основи та принципи організації архівної галузі закладено у національних законах про архіви відповідних держав, а також доповнюються спеціальними нормативно-правовими актами. Встановлено, що Швейцарія займає лідируючі позиції як у сфері наукових досліджень, так і в галузі правового регулювання питань, пов'язаних з технічними носіями інформації. Авторка доходить висновку про те, що інформаційна діяльність будь-якої цивілізованої країни спирається не тільки на передовий досвід інших держав, але й враховує власні національні інтереси. Доведено, що стрімкі зміни в архівній галузі відображають вступ країн Європи з кінця XX ст. до високотех-нологічного інформаційного суспільства і породжують нові підходи щодо правового регулювання організації управління, зберігання, передачі та використання архівних відомостей в умовах цифровізації глобального інформаційно-комунікаційного простору. Окремо наголошується на тому, що за рівнем регулювання сучасні стандарти оцифровки архівних документів розділяють на три категорії стандартів: міжнародні, національні та організаційні. У підсумках автором визначено, що система архівного законодавства країн Європи, де основними ланками є державні, галузеві та приватні архіви, включена до глобального інформаційно-правового простору як важлива складова частина.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
16

Trunina, I., K. Latyshev  та K. Skrebcova . "АДАПТАЦІЯ ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ДО СТАНДАРТІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Theory and Practice of Public Administration 1, № 68 (28 лютого 2020): 218–29. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.26.

Повний текст джерела
Анотація:
Визначено, що досягти злагодженої діяльності державних інститутів неможливо без висококваліфікованих управлінців, які здатні швидко реагувати на запити суспільства. Проаналізовано основні принципи, на яких ґрунтується державна служба. Сформовано систему показників для оцінювання ефективності та особливостей розвитку державної служби в Україні, серед яких суттєвість показників та їхніх груп для державних органів влади, порівняльність показників, регулювання показників, прогнозування розвитку. За допомогою інтегрального показника та визначених показників, які віддзеркалюють організаційні та соціально-економічні аспекти розвитку державної служби на сучасному етапі демократизації державного управління, розраховано рівень розвитку державної служби в Україні станом на друге півріччя 2018 р. Визначено необхідність створення єдиного документа-стандарту на основі посадових інструкцій державних службовців, професійно-кваліфікаційних характеристик посад, моделей компетентності тощо, адже існування низки законодавчих і підзаконних нормативних актів, які регулюють кадрові призначення у державній службі стримують процес становлення та розвитку державної служби. Проаналізовано базові показники програми СІГМА, упровадження якої є важливим політичним кроком для України щодо забезпечення нової якості державного управління. Доведено, що найбільш сприятливим методом інтеграції державної служби в Україні до стандартів ЄС є метод адаптації.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
17

Козаченко, С. В. "РОЛЬ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 182–88. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-182-188.

Повний текст джерела
Анотація:
Стаття присвячена ролі нормування праці в сільському господарстві. Приділено увагу, у збільшенні продуктивності, прибутку і підвищення лояльності трудового колективу. Розглядається нормування робочого часу, що передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. Приділяється увага нормуванню праці за допомогою трудової функції, оскільки ступінь інтелектуалізації трудової функції для більшості працівників значно зросла в зв'язку з розвитком сучасних технологій в нових соціально-економічних умовах. Зазначається, що нормування праці дозволяє обґрунтовувати трудові показники для слабо захищених категорій громадян, молоді та інвалідів, тим самим даючи можливість заповнити вакансії по малопривабливим робам або за напрямками, що відрізняються недостатністю фахівців на ринку праці. Нормування праці також сприяє підвищенню якості трудового життя, що є однією з найбільш важливих функцій управління працею в сільському господарстві. Поліпшення якості трудового життя передбачає поліпшення соціально-економічного становища працівників. Роль нормування праці та режиму роботи як основи організації виробництва, підвищення ефективності використання живої праці зростає. В сучасних умовах правове регулювання нормування праці та режиму роботи має забезпечувати об'єктивно необхідні роботи щодо впорядкування процесу праці, яка на основі розроблених способів нормування праці організовує, регулює і стабілізує соціотехнічну систему кожної організації. Зокрема нормування робочого часу передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. У той же час сторонам трудових відносин повинна бути надана можливість розумно поєднувати державні стандарти і гнучкі підходи до встановлення норм робочого часу, які набувають особливої актуальності в сучасних технічних умовах. Крім того, за умови підсумованого обліку робочого часу є можливість вибору норми робочого часу, яка полягає в дотриманні не щоденної чи щотижневої норми, а протягом облікового періоду (місяця, кварталу, сезону, року). Ключові слова: праця, трудові відносини, працівники сільського господарства, норми праці.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
18

Губська, О. А. "Недоліки та прогалини законодавства у сфері працевлаштування державних службовців в умовах євроінтеграції України". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (22 вересня 2020): 38–47. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2402.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті проаналізовано специфіку теоретичних і практичних проблем правового регулювання працевлаштування державних службовців. Виявлено недоліки та прогалини законодавства у сфері працевлаштування державних службовців в умовах євроінтеграції України. Наприклад, автором виділено такі проблеми: невідповідність стандартів та процедур управління персоналом на державній службі європейським практикам; відсутність взаємозв'язку системи класифікації посад державної служби та вимог, що висуваються до професійної компетентності для зайняття таких посад; недостатнє застосування наукових підходів та результатів наукових досліджень для управління людськими ресурсами на державній службі тощо. Аналіз юридичної літератури засвідчив наявність позитивних тенденцій, що вказували на початок вирішення тих проблем, які виділяли науковці в часи чинності законодавства про державну службу попередніх років. Свідченням цього процесу було, зокрема, ухвалення Концепції Державної цільової програми розвитку державної служби на період до 2016 року, у якій було виокремлено основні причини недостатньої ефективності управління людськими ресурсами на державній службі та залучення громадян до державної служби. Автор виділив недоліки та прогалини законодавства у сфері працевлаштування державних службовців, як-от: 1) відсутність оцінювання індивідуальних психологічних особливостей, фізичної придатності та стану здоров'я кандидатів на зайняття посад державної служби; 2) відсутність чітких вимог щодо професійно-кваліфікаційних характеристик посад державної служби, яким повинен відповідати кандидат на посаду держслужбовця; 3) проблема іноземного громадянства державних службовців, подвійного громадянства чи участі в заборонених в Україні терористичних організаціях; 4) проблема політичного впливу на державних службовців; 5) проблема дотримання військового законодавства державними службовцями з огляду на складну військово-політичну ситуацію в нашій державі. Сформульовано обґрунтовані пропозиції щодо шляхів їх вирішення.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
19

Andreiev , S. O. "Про державно-управлінську освітню компоненту професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 96–112. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.10.

Повний текст джерела
Анотація:
Метою статті є оцінка державно-управлінської освітньої компоненти професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» (на прикладі другого (магістерського) рівня) в Україні. Наукова новизна полягає у проведенні аналізу державно-управлінської освітньої складової професійного навчання студентів спеціальності «Публічне управління та адміністрування» в Україні та висвітленні нагальних теоретичних і прикладних проблем її формування в сучасних умовах. Аналіз здійснювався шляхом експертної оцінки: урядових рішень 2015 р. та 2016 р. щодо скасування освітньої галузі «Державне управління» та запровадження галузі знань і спеціальності «Публічне управління та адміністрування»; наукового підґрунтя концепції публічного управління та відповідного понятійного апарату; освітніх стандартів, а також магістерських програм закладів вищої освіти за цією спеціальністю. За результатами дослідження сформульовано такі висновки: скасування в Україні у 2015 р. унікальної на пострадянському просторі галузь знань – «Державне управління» у складі 12 спеціальностей, яка давала можливість забезпечувати якісну підготовку державно-управлінських кадрів за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, свідчить про незатребуваність та знецінення державно-управлінської освіти; понижується щабель професійної підготовки управлінських кадрів для органів державної влади та місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права з магістерського (як було в період з 1997 по 2015 рр.) до бакалаврського рівня, що вказує на істотне зменшення вимог держави до їхньої професіоналізації; відбувається роздержавлення та демонополізація національної системи професійної підготовки державних службовців шляхом втрати монополії Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів, а також широкого залучення до цього процесу інших закладів вищої освіти, зокрема приватної форми власності, які в ринкових умовах керуються не державними, а комерційними інтересами; підготовка кадрів за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні набуває масового характеру, без належного обґрунтування з боку держави потреб у такій кількості фахівців та наявності ефективних гарантій їхнього подальшого працевлаштування на ринку праці у державному секторі. Інтегральний висновок полягає у тому, що за існуючих підходів керівництва країни, реалізованих у чинному законодавстві, зокрема у відповідних стандартах вищої освіти, мова не може йти про ефективне виховання та належну професійну підготовку державно-управлінської еліти, спроможної піднятися до осмислення, реалізації та захисту національних інтересів суверенної держави. Наслідком сьогоднішньої державної політики щодо підготовки осіб за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» прогнозовано буде випуск освітніми закладами великої кількості «фахівців» для органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі слабкою теоретичною державно-управлінською підготовкою, нерозумінням інституту держави як соціальної цінності, її завдань та функцій в управлінні суспільними та державними справами, принципів та закономірностей функціонування системи державного управління, відсутністю державницького мислення та світогляду. У статті обґрунтовано пропозицію щодо необхідності відновлення в установленому порядку галузі знань «Державне управління», для чого представники експертного співтовариства повинні активніше відстоювати цю ідею, продовжуючи доводити відсутність для України альтернативи цьому напряму розвитку професійної управлінської освіти.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
20

Sychenko, Victor, та Valery Marenichenko. "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ НА ЗАСАДАХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ". Public Administration and Regional Development, № 4 (25 червня 2019): 441–63. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.04.11.

Повний текст джерела
Анотація:
Визначено сутність розвитку регіонів в сучасній науковій літературі. Проаналізовано європейський досвід управління регіональним розвитком та базові принципи здійснення регіональної політики ЄС. Визначено концептуальні засади Державної стратегії регіонального розвитку на період до трьох років, засновані на європейських стандартах. Наголошено що регіональний розвиток доцільно трактувати як розвиток соціально-економічної територіальної системи у просторовому аспекті, що поряд з просторовим розвитком цілісної системи також включає комплексний розвиток її соціально-економічних територіальних підсистем. Відповідно до цього, регіональне управління має розглядатися як управління просторовим розвитком світу, наднаціональних територіальних формувань, держави або регіонів субнаціонального рівня як цілісними соціально-економічними комплексами та їх підсистемами. Акцентовано увагу на те що регіональне управління, що здійснюється у державі, являє собою діалектичне поєднання державного регіонального управління та самоврядування кожного з регіонів країни. У свою чергу державне регіональне управління включає державне управління цілісним соціальноекономічним територіальним комплексом держави у просторовому аспекті та державне управління кожним регіоном країни як окремою підсистемою. В результаті проведених досліджень обґрунтовано застосування ефективних механізмів державного управління регіональним розвитком на засадах європейських стандартів в Україні.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
21

Yakovenko, A. "СУЧАСНИЙ СТАН ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ У ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ". Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура, № 33 (3 січня 2020): 125–32. http://dx.doi.org/10.15330/fcult.33.125-132.

Повний текст джерела
Анотація:
Мета статті – аналіз сучасного стану та проблем фізичного виховання школярів у європейських країнах для вироблення стратегії оптимізації фізичного виховання українських шкіл на основі зарубіжного досвіду. Методи дослідження: аналіз, систематизація та узагальнення даних наукової літератури, нормативних документів. Результати. У статті подано аналіз даних наукової літератури та документальних матеріалів щодо особливостей організації та забезпечення процесу фізичного виховання у загальноосвітніх школах країн Європи. Зроблено порівняльну характеристику відповідності європейського шкільного виховання таким критеріям: наявність законодавчої бази, декларативний та фактичний статус предмету “Фізичне виховання”, кількість уроків на тиждень, освітній рівень вчителів фізичного виховання та інші. Виявлено, що загалом європейські країни мають схожі моделі організації фізичного виховання та спільні цілі і міжнародні стандарти. Визначено, що не всі країни задовольняють державні та міжнародні вимоги щодо забезпечення дітей достатньою руховою активністю, але статус предмету “Фізичне виховання” є обов’язковим у всіх досліджених державах. Крім того, для учнів передбачена участь у позакласній фізичній активності, у Польщі вона є обов’язковою. Однією з найгостріших проблем є кадрове забезпечення процесу. У більшості країн заняття для учнів початкової школи проводять учителі без спеціальної освіти. Висновки. Для України цінність європейського досвіду полягає у створенні гнучких навчальних планів, національних стандартів фізичного виховання, залученні якомога більшої кількості школярів до фізичної активності, збільшення фінансування галузі за допомогою недержавних коштів тощо
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
22

Deneha, O. "ПРОБЛЕМИ ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ ДЕРЖАВИ ЯК СУБ’ЄКТА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 246–51. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.30.

Повний текст джерела
Анотація:
В Україні обов’язок щодо організації та надання населенню соціального забезпечення покладено на державу, адже у статті 3 Конституції України встановлено, що саме держава бере на себе виконання соціально-забезпечувальної функції, а соціальне забезпечення населення є складовою спрямованості держави на захист прав і свобод громадян та надання їм відповідних гарантій. Функціонування в України системи органів, які представляють державу у соціальному забезпеченні, прийняття системи нормативно-правових актів соціального законодавства, піклування Української держави про потерпілих від нещасного випадку на виробництві, осіб з інвалідністю, безробітних, пенсіонерів, осіб, які втратили годувальника, а також інших категорій населення, які зазнали негативного впливу соціальних ризиків, свідчать про те, що наша держава рухається у даному напрямку. Євроінтеграція в Україні призвела до реформування соціального захисту населення і, відповідно, збільшення повноважень суб’єктів права соціального забезпечення. Це відповідно до стандартами Ради Європи та Європейського Союзу про те, що соціальне забезпечення включено до системи, яка включає, окрім соціального забезпечення (через соціальне страхування), інші форми захисту, що передбачені суб’єктом право на забезпечення, зокрема державну соціальну допомогу, а також спеціальний та унікальний (додатковий) соціальний захист для певних категорій населення. Зроблено висновок, що ключова проблема на сьогодні являє собою відсутністю чіткого розуміння, яким чином держава реалізує свою компетенцію у соціальному забезпеченні. Встановлено, що вітчизняні дослідники, аналізуючи дане питання, переважно виділяють різні переліки органів, які представляють державу у соціальному забезпеченні, тому нами здійснено систематизацію існуючих підходів. У процесі аналізу проблем правового регулювання діяльності держави як суб’єкта права соціального забезпечення в умовах євроінтеграції України, ми прийшли до висновку, що у основі кожної із них перебуває недосконалість чинного законодавства: воно є застарілим, перенасиченим нормативно-правовими актами, неадаптованим до європейських стандартів, суттєво відрізняється від соціального законодавства європейських держав. Нами встановлено, що найбільш оптимальним шляхом для вирішення існуючих проблем є систематизація соціального законодавства України. Також запропоновано ратифікувати ряд європейських соціальних стандартів і тим самим завершити процес адаптації вітчизняного соціального законодавства до соціального законодавства Європейського Союзу.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
23

Коврігіна, Лілія. "Особливості реалізації інклюзивного підходу в системі забезпечення якості освіти". New pedagogical thought 108, № 4 (29 грудня 2021): 69–75. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-69-75.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті окреслено особливості реалізації інклюзивного підходу в процедурах та заходах системи забезпечення якості повної загальної середньої освіти. Визначено, що впровадження інклюзивного підходу в системі забезпечення якості освіти включає такі чотири етапи: І – засвоєння міжнародного досвіду розвитку інклюзивної освіти (1991–2004); ІІ – урахування в окремих процедурах забезпечення якості освіти специфіки організації освітнього процесу для дітей з особливими освітніми потребами (2004–2011) ; ІІІ – початок процесів упровадження інклюзивного підходу в окремі процедури забезпечення якості освіти (2011–2017); ІV – активне впровадження інклюзивного підходу в систему забезпечення якості освіти (2018 – до сьогодні). Доведено, що найповніше інклюзивний підхід реалізується в таких нових процедурах та заходах системи зовнішнього забезпечення якості освіти, як інституційний аудит, сертифікація педагогічних працівників, професійні стандарти учителів та керівників закладів загальної середньої освіти, а найменш активно – в традиційних процедурах системи забезпечення якості освіти (Державні стандарти освіти, ліцензування освітньої діяльності), зокрема в процедурі атестації педагогічних працівників інклюзивний підхід не простежується взагалі, що суперечить сучасним тенденціям розвитку освітньої галузі і вимагає активізації діяльності відповідних структур щодо покращення ситуації, що склалася.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
24

Рєзніков, Валерій Володимирович. "ШЛЯХИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (15 вересня 2020): 204–15. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-204-215.

Повний текст джерела
Анотація:
Орієнтиром розвитку України в сучасних умовах є країни-члени Європейського Союзу, які мають ефективнішу систему державного управління, де громадяни є більш захищеними у своїх правах, мають вищий рівень життя та впевненість у майбутньому. Шлях до цього орієнтиру пролягає для України через процес європейської інтеграції – внутрішні реформи, викорінення корупції, адаптацію до європейських стандартів, економічну інтеграцію та політичну асоціацію з ЄС. Тому актуальними є питання формування та реалізації нової державної політики у сфері європейської інтеграції, яка відповідає існуючим викликам сьогодення. Деяке зниження показника підтримки євроінтеграції серед населення України в останні роки може свідчити про зниження ефективності та результативності державної політики у сфері європейської інтеграції, яка потребує трансформації у відповідних напрямах її реалізації в сучасних умовах глобальних викликів для України. Результативність державної політики у сфері європейської інтеграції України значною мірою залежить від вчасного виконання нашою державою Угоди про асоціацію з ЄС, яку в частині секторальної інтеграції Україна має завершити не пізніше кінця 2023 р., а загалом усі положення Угоди, мають бути виконані не пізніше 31 грудня 2025 р. Трансформація державно політики у сфері європейської інтеграції передбачає відповідну зміну вектору вирішення політичних, правових, економічних, соціальних, екологічних, гуманітарних питань з урахуванням змін у процедурі вступу для країн-претендентів та у відповідності з існуючими європейськими стандартами. А можливість членства України в Європейському Союзі має стати стратегічним напрямом модернізаційних перетворень в державі, спрямованих на побудову демократичної соціальної держави з міцною економікою та розвинутим громадянським суспільством.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
25

Козинець, О. Г., та А. І. Остапенко. "Платон та Арістотель про державу і право". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (28 квітня 2021): 37–41. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3187.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті досліджено політико-правові вчення видатних мислителів античності, які залишили надзвичайно вагомий слід в історії розвитку вчення про державу і право – Платона і Арістотеля. У статті першочергово розглянуто концептуальні погляди Платона на державу та її сутність. Для виконання цього завдання було досліджено положення праці «Держава». У результаті дослідження визначено, що Платон вважав, що ідеальною є справедлива держава, якою управляють обдаровані і добре підготовлені, високоморальні люди, які дійсно здатні мудро керувати державою. Тобто фактично Платон вважав, що державою повинні управляти філософи, оскільки вони володіють найбільш високими моральними якостями. Також у статті досліджено стратифікацію суспільства, яке складало державу і визначено, що Платон поділяв населення, що проживало в державі, на три групи. Також визначено, що найкращою формою державного правління, на думку Платона, була аристократія, тобто влада найкращих її жителів. У статті погляди Арістотеля розглянуто на основі аналізу положень праці «Політика». Зокрема, визначено, що проект держави, який запропонований Платоном, на думку Арістотеля, є занадто тяжким для реалізації і не може бути застосовано на практиці. У свою чергу, у статті з’ясовано, що найкращою формою правління виступала «політія», тобто держава, що управлялася б людьми із «середніх» станів. Тобто мислитель на противагу Платону вказував, що аристократія не призведе до розквіту держави. Саме на погляд Арістотеля, при такому устрої здійснюється засада рівноправності. Також визначено, що політико-правові ідеї Арістотеля про державу мають дійсно позитивні аспекти, серед яких, на нашу думку, є закладення принципу рівності народу в управлінні державою, який знайшов своє відображення в низці міжнародних стандартів та конституцій. Резюмується, що суперечка двох видатних мислителів напевно так і залишиться невирішеною проблемою. На нашу думку, ідеї і Платона, і Арістотеля заклали фундамент розвитку держави як політичної інституції.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
26

Богданенко, Анатолій. "СВІТОВИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ". Public management 16, № 1 (30 січня 2019): 24–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-24-35.

Повний текст джерела
Анотація:
Розглянуто досвід державної інвестиційної політики в різ- них країнах світу. Наведено відмінні особливості державної інвестиційної політики зарубіжних країн. Запропоновано шляхи використання досвіду державної інвестиційної політики країн світу для удосконалення державної інвестиційної політики в Україні. Зазначено актуальність розгляду узагальненого світового досвіду у на- прямі формування державної інвестиційної політики та можливості його використання в Україні через реформування економічних процесів відпо- відно до європейських стандартів. На основі досвіду таких країн, як США, Китай, Австрія, Нідерланди, Великобританія, Франція, Німеччина, Япо- нія та Грузія виявлено відмінні риси та особливості моделей інвестиційної політики цих країн на шляху до становлення інноваційної економіки, визначено відмінності у формах регулювання інвестиційного механізму. Доведено необхідність включення в державну інвестиційну політику України базових аспектів основних цілей та завдань інвестиційної політики нового покоління, що враховує останні тенденції та потреби світової еконо- міки. Цей аспект є необхідним на шляху України до євроінтеграції і вимагає застосування актуальних у світовому масштабі підходів і пріоритетів до роз- витку державної інвестиційної політики. Визначено, що схожою ознакою регулювання інвестиційної діяльності в Україні і в зарубіжних країнах є великий вплив інтеграційних процесів на державну інвестиційну політику. Державна інвестиційна політика України має стати базовим напрямом економічної політики держави та забезпечи- ти формування ефективних механізмів залучення інвестиційних ресурсів у розвиток національної економіки. Наведені заходи сприятимуть забез- печенню прозорості та ефективності державних інвестицій, спрямуванню інвестиційних потоків до пріоритетних галузей економіки, створенню під- ґрунтя для активізації інвестиційної активності в Україні.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
27

Біла-Кисельова, А. "Проблемні питання щодо гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 248–53. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1949.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті висвітлено проблемні питання, пов'язані з гармонізацією національного законодавства з міжнародними стандартами в рамках запропонованої НАЗК «Антикорупційної стратегії на 2020-2024 роки». Проаналізовано законодавство іноземних країн (Республіки Таджикистан, Республіки Казахстан, Республіки Білорусь, Республіки Молдова, Республіки Польща, Німеччини) щодо питання проходження державної служби (конфлікт інтересів, етика державних службовців). Представлено наукову думку щодо визначення поняття «юридична відповідальність державного службовця в результаті протиправної поведінки». Вивчено міжнародні документи, якими регламентовано введення понять «державна посада», «державний службовець», «принципи боротьби з корупцією». Для дотримання міжнародних зобов'язань за універсальними та регіональними договорами, попередження корупції запропоновано такі шляхи вирішення проблеми: розроблення методичних рекомендацій для державних службовців з питань розв'язання конфліктів інтересів і дотримання етичних норм у своїй діяльності з урахуванням стандартів, запропонованих регіональними документами; притягнення винних осіб до відповідальності за вчинення корупцій-них діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією; щоквартальне висвітлення інформації на сайтах органів державної влади щодо скоординованої та попереджувальної політики з приводу подолання корупції (виконання заздалегідь розроблених і впроваджених дорожніх карт); проведення відкритих конкурсів з метою зайняття посад в органах державної служби з представниками суспільства (громадськими радами, ЗМІ); залучення міжнародних фахівців і національних фахівців зі знаннями міжнародного права до конкурсних (спостережуваль-них) рад, які опікуються процесом добору осіб на публічну службу в Україні.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
28

Буканов, Григорій. "ІНСТРУМЕНТИ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ". Public management 25, № 5 (1 грудня 2020): 42–52. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-42-52.

Повний текст джерела
Анотація:
Розглянуто інструменти екологічного менеджменту в контексті реалізації державної екологічної політики і сталого розвитку регіонів. Державна екологічна політика — це діяльність органів державної влади, спрямована на формування та розвиток екологічного виробництва/споживання та екологічної культури життєдіяльності людини. Для реалізації регіональної екологічної політики використовуються такі механізми: законодавчо-правовий, управлінський, економічний, громадсько-просвітницький. Визначено, що екологічний менеджмент є складовою загальної системи екологічного управління, системою ринкового управління довкіллям, функціонує на територіальному ієрархічному рівні в рамках глобальної екологічної політики, держави в цілому, регіону, окремої території (місто, селище, окрема природна зона), корпорації, підприємств у сферах з ринковими відносинами. Екологічний менеджмент на рівні держави являє собою державну систему управління, яка спрямована на створення правових норм та засад з охорони навколишнього середовища, забезпечення формування у населення свідомості щодо раціонального використання природніх ресурсів, підтримку екологічних інноваційних та технологічних проектів. Виділено наступні групи інструментів екологічного мененджменту, які регулюються національним екологічним законодавством та імплементованими міжнарод- ними угодами і конвенціями: перша група пов’язана із системою міжнародних і державних екологічних стандартів ISO та ДСТУ (екологічний аудит, екологічна сертифікація, екологічне маркування), друга група представляє системну оцінку екологічного стану навколишнього середовища і впливу техногенного фактора (стратегічна екологічна оцінка, екологічний моніторинг, оцінка впливу на довкілля), третя група пов’язана із екологічним розвитком регіону, територій, підприємств (екологічний маркетинг).
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
29

Artakivna, Zhebrovska Krystyna. "INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS OF HUMAN RIGHTS: GENERAL PRINCIPLES." Часопис цивілістики, no. 41 (August 6, 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.426.

Повний текст джерела
Анотація:
Міжнародні стандарти прав і свобод людини можна розглядати як загальновизнані положення міжнародних актів обов'язкового та рекомендаційного характеру, а також принципи міжнародного права, що закріплюють фундаментальні права особистості, які мають визначальне значення для захисту людини від незаконних і необґрунтованих дій із боку держави, посадових та інших осіб, порушують або обмежують ці права, а також виконують функцію орієнтира для усіх держав у регламентації та забезпеченні прав своїх громадян. Основи міжнародно-правових стандартів прав людини продовжують розвиватися одночасно із процесом формування нових правових систем, які декларують у своїх конституціях ідеї верховенства права та поваги до прав людини. Міжнародно-правові акти в галузі прав людини розглядають як міжнародні стандарти, оскільки вони розробляються на підставі звичаєвих норм, що сформувалися внаслідок визнання державами юридичної сили правил поведінки, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у вигляді декларацій чи рекомендацій. Міжнародні стандарти у галузі прав людини - це загальновизнані міжнародно-правові норми, які закріплюють на загальнолюдському рівні статус особистості і встановлюють перелік основоположних прав і свобод, обов'язок держав їх дотримуватися, а також межі можливого або припустимого їх обмеження. Міжнародні cтaндaрти прав і свобод людини закріплені в міжнародних угодax, конвенціях і пaктax, що базуються на вcecвітньому досвіді та втілюють cучacні потреби, тенденції соціального прогресу. В основу міжнародних стандартів із прав людини покладені такі загальновизнані принципи, як: повага суверенітету держави; неприпустимість втручання у внутрішні справи держави; самоврядування народів і націй; рівноправність всіх людей і заборона дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків та жінок; дотримання прав людини навіть за умови збройних конфліктів і відповідальність за злочинні порушення прав людини. Значення наведених принципів полягає у тому, що вони є основою розроблення прав людини та їх закріплення у національному законодавстві, а також є критерієм законності діяльності держави у сфері прав людини. Міжнародні стандарти у сфері прав людини склалися поступово. Спочатку були закріплені лише політичні права, потім - економічні та соціальні. Саме вони і були конкретизовані у національному законодавстві держав, однак кожна держава повинна не лише привести своє законодавство у відповідність зі взятими на себе міжнародними зобов'язаннями, а й вчиняти певні дії та створювати реальні умови для гарантування і здійснення прав. Основу міжнародних стандартів у сфері прав людини становлять норми природного права, що включає ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Ці норми закріпляються правовою системою кожної держави.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
30

ГЕТМАНЦЕВ, ДАНИЛО. "Об’єктивна істина vs поза розумним сумнівом. Про стандарти доказування у податкових спорах". Право України, № 2018/06 (2018): 195. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-195.

Повний текст джерела
Анотація:
Питання доказування під час вирішення справи, які привертали увагу вчених ще з часів римського права, залишаються актуальними досі. Останнім часом особливий інтерес становлять стандарти доказування у податкових спорах, які попри свою значимість залишаються малодослідженими у науці та невизначеними у законодавстві. Натомість саме від того, наскільки чіткими будуть правила або стандарти доказування у спорі, залежить обґрунтованість та законність рішення у конкретній справі. Метою статті є з’ясування правової природи різних стандартів доказування, їх співвідношення з внутрішнім переконанням судді, а також визначення стандартів доказування, якими може керуватися адміністративний суд під час вирішення податкових спорів. На сьогодні у теорії права розглядають три основні стандарти доказування – “баланс вірогідностей” (аналогічний американський стандарт “перевага доказів”), “поза розумними сумнівами” та “чіткі і переконливі докази”. Крім того, на практиці трапляються й інші – “встановлення об’єктивної істини”, “поза тінню сумнівів”, “окремі достовірні докази” тощо. Відсутність законодавчого закріплення стандартів доказування призвело до виникнення у судовій практиці кількох протилежних підходів до їх визначення в адміністративному судочинстві. Вищий адміністративний суд України зазначав про можливість використання під час вирішення податкових спорів стандартів “поза розумним сумнівом” та “встановлення об’єктивної істини”. У свою чергу, Верховний Суд зазначає, що суди мають здійснювати активну роль у встановленні об’єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору. Натомість законодавець відмовляється від стандарту “встановлення об’єктивної істини” під час вирішення податкових спорів. Про це свідчать, зокрема, його норми щодо можливості подання та витребування доказів лише до закінчення підготовчого провадження; покладення тягаря доказування на податковий орган; неможливості витребування від платника податків інших доказів, ніж ті, що підтверджують порушення права; відсутності підстав для врахування судом доказів, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення контролюючого органу. Водночас встановлення об’єктивної істини не виключається у разі надання учасниками судового процесу усіх доказів за власною ініціативою та їх врахування податковим органом в оскаржуваному рішенні. Також для більшості податкових спорів є неприйнятним стандарт “перевага доказів”, адже він дозволив би значно знизити рівень доведення обставин справи з боку контролюючого органу, що, у свою чергу, призвело б до високого ризику порушення прав платників податків та недосягнення мети адміністративного судочинства. Водночас такий стандарт може бути використаний у спорах про стягнення шкоди з держави, пені за несвоєчасне відшкодування ПДВ тощо, що відповідатиме цілям адміністративного судочинства. Вочевидь, зумовлює більш відповідальний підхід судді до оцінки правдивості обставин у справі стандарт доведення “поза розум ними сумнівами”, що йде на користь платнику податків та зменшує вірогідність помилок. Усунення неоднозначності під час вибору стандартів доказування в адміністративному судочинстві можливе шляхом їх чіткого визначення на рівні закону, що, однак, не виключає можливості їх встановлення на рівні судової доктрини.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
31

Шумна, Л. П., Б. І. Сташків, Т. Ю. Коренькова та Д. Ю. Чабанюк. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (22 липня 2020): 163–69. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.673.

Повний текст джерела
Анотація:
Статтю присвячено розкриттю й обґрунтуванню поняття та ознак соціальної безпеки у сфері соціального забезпечення. У статті проаналізовано соціальну безпеку у сфері соціального забезпечення як один із підвидів соціальної безпеки, яка характеризується всіма основними ознаками останньої. Специфіка проявляється у сфері забезпечення вказаної безпеки. Автори дійшли висновку, що індикатором підтримки добробуту на достатньому рівні, який пом'якшує зубожіння населення, виступають державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти, що дають змогу забезпечити людині дохід, достатній для задоволення її потреб. Аналізуючи нормативні акти, в яких закріплено поняття «гарантований мінімальний дохід» автори співвідносять його з основними (природними) правами людини, такими як право на достатній життєвий рівень і право на людську гідність. А аналіз раніше чинної ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України» дає нам визначений перелік основних загроз соціальної безпеки у сфері соціального забезпечення, а саме: збільшення кількості осіб із доходом, який нижчий від реального прожиткового мінімуму; зростання кількості населення, яке психологічно відносить себе до бідних; маніпуляції з показниками рівня, що спричиняють соціальну напругу (масові і тривалі мітинги, страйки, пікетування, голодування, петиції, захоплення будівель тощо); збільшення кількості осіб, які за досягнення пенсійного віку не набули права на пенсію; неможливість розвивати та утримувати наявну інфраструктуру надання соціальних послуг; значне зменшення вартості призначених соціальних виплат через інфляцію та девальвацію національної валюти та відмови від своєчасного осучаснення пенсійних виплат; затримки із соціальними виплатами; збільшення кількості осіб, які отримають субсидії, або їх скорочення без достатнього обґрунтування тощо.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
32

Яковлєв, П. О. "Універсальні міжнародно-правові стандарти державного управління у сфері забезпечення інформаційної безпеки". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 232–35. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).552.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті розкрито зміст універсальних міжнарод-но-правових стандартів здійснення суверенними дер-жавами управління у сфері забезпечення інформацій-ної безпеки. На основі аналізу документів Організації Об’єднаних Націй у сфері прав людини, а також актів ООН із питань регулювання інформаційних процесів, встановлено, що універсальні стандарти є похідни-ми від загальних принципів здійснення державного управління, які визнано ООН як універсальні (пріори-тет дотримання прав людини, демократизм політичної системи, верховенство закону і т.д.).Визначено, що основними універсальними міжна-родно-правовими стандартами державного управління у сфері забезпечення інформаційної безпеки є: гаран-тування права кожному вільно шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засоба-ми; вільне висловлення власної думки; забезпечення балансу між правоохоронними інтересами і повагою до основних прав людини; сприяння ефективності кримінальних розслідувань і переслідувань, що стосу-ються кримінальних правопорушень, пов’язаних із комп’ютерними системами; криміналізація діянь, що пов’язані з посяганням на кіберпростір; сприяння визнанню юридичної сили інформації, яка міститься в електронних повідомленнях, що використовуються в процесі налагодження міжнародної торгівлі; забез-печення гендерної рівності в доступі і використанні інформаційних технологій; гарантування державою можливості недостатньо соціально забезпеченим вер-ствам населення користуватися інформаційними технологіями, налагодження державно-приватного партнерства у фінансуванні розвитку інформацій-но-комунікаційної інфраструктури.Акцентовано на тому, що практичне втілення уні-версальних стандартів стане потужним чинником збіль-шення рівня доступності інформаційно-комунікацій-них технологій для всіх верств населення держав світу, буде сприяти розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури суверенних держав, дасть додатковийімпульс для законодавчої регламентації забезпечення інформаційної безпеки на національному рівні. Зазна-чено, що міжнародно-правова основа здійснення дер-жавного управління у сфері забезпечення інформацій-ної безпеки потребує вдосконалення в частині розробки і затвердженні окремого акта міжнародного права, який би містив уніфікований перелік рекомендованих стандартів для суверенних держав, які б втілювалися задля забезпечення інформаційної безпеки на націо-нальному рівні. Означені питання мають стати пріо-ритетним напрямом подальших наукових розробок.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
33

Качан (Мельник), Яна. "ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ ТА ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ЯК СКЛАДОВІ ДЕРЖАВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 166–77. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-166-177.

Повний текст джерела
Анотація:
З’ясовано особливості професійного навчання та професійного розвитку як складових державної кадрової політики України. Доведено, що професійне зростання — це освоєння професії у всій її повноті й різноманітно- сті, приріст професійних знань, умінь і навичок, що приводить, звичайно, до визнання результатів праці професійним співтовариством, придбання авто- ритету в конкретному виді професійної діяльності. Визначено, що підвищен- ня якості управління та ефективності діяльності органів виконавчої влади потребує підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців з метою здобуття і поглиблення управлінських, фінансово-еко- номічних, соціальних, правових знань, а також удосконалення професійних знань і умінь, здобуття нової спеціальності або кваліфікації на основі раніше здобутої освіти і досвіду практичної роботи. Тому професіоналізація держав- ної служби розглядається як одне з першочергових завдань, без вирішення якого неможливо зробити реальним входження України до спільноти про- відних Європейських держав. Доведено, що основними напрямами профе- сійної підготовки мають бути: забезпечення випереджаючого характеру нав- чання з урахуванням перспектив розвитку держави, удосконалення завдань і функцій органів державної влади; запровадження цільової спрямованості навчання на основі дотримання державних освітніх стандартів, гнучкості застосування усіх видів, форм і методів навчання, досягнення інтенсифіка- цїї та оптимізації навчального процесу; вдосконалення підготовки та підви- щення кваліфікацїї кадрового резерву та новопризначених державних служ- бовців; розширення підготовки та перепідготовки державних службовців за спеціальністю “Державна служба” та за спеціалізаціями з економіки, права, а також соціальної, гуманітарної та кадрової політики; оптимізація мережі навчальних закладів різних форм власності, які здійснюють підготовку спе- ціалістів для державної служби; запровадження дистанційного навчання, що дасть можливість розширити коло державних службовців, які професійно підвищують кваліфікацію без відриву від роботи; забезпечення єдиного на- вчально-методичного управління та координація практичної діяльності всіх структурних елементів системи. Виявлено, що необхідною умовою ефектив- ного державного управління є його професіоналізація. Важливим інститутом професіоналізації державного управління є система фахового професійного навчання державних службовців шляхом підготовки, перепідготовки та під- вищення кваліфікації з використанням нових форм і методів навчання, освіт- ніх механізмів і технологій з урахуванням досвіду розвинених країн світу.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
34

БАТРУН, Ірина. "ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ГРОМАДЯНСЬКИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ НУШ". Acta Paedagogica Volynienses, № 5 (30 грудня 2021): 76–83. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.12.

Повний текст джерела
Анотація:
Розвиток особистості громадянина України, формування інноватора і патріота з метою збереження цілісності вітчизняної держави передбачає формування громадянських якостей. Формування патріотизму в українському суспільстві залишається першочерговим як для держави, так і для системи освіти загалом. Заклади освіти є державно-громадськими установами, які організовують свою діяльність на ґрунті національної культури і національних традицій, які за змістом, формами роботи відповідають національно-культурним потребам України, її розвитку як суверенної держави. Отже, національно-патріотичне виховання є важливою складовою частиною сучасного освітнього процесу. Формування здатності людини, громадянина до активної діяльності у справах суспільства, держави на основі усвідомлення своїх прав та обов’язків із гармонійним поєднанням національно-патріотичних почуттів розглядається як громадянськість. Формування громадянських якостей взаємопов’язано із поняттям патріотизму, що сьогодні ототожнюється із захистом національних інтересів, наведенням порядку, забезпеченням соціальної справедливості. Патріотизм несе в собі повагу до інших народів, країн, їхньої культури. Повага до своєї країни, до її національних традицій, історії і багатої культури є основою будь-якого виховання. У 2017 році почалися реформи в загальній середній освіті – початок реалізації Концепції «Нова українська школа». Це реформа шкільництва Міністерства освіти та науки, яка передбачала створення школи, де діти будуть навчатися через діяльність. У 2017–2018 навчальному році 100 шкіл тестували новий стандарт, з 2018–2019 року усі перші класи навчаються за ним. Шкільне середовище в умовах НУШ має виховували дітей у дусі патріотизму, глибокого розуміння історії свого народу, національної ідентичності, самобутності. Завдання педагогів полягає в тому, щоби слова «Україна», «патріотизм» набували для дитини особливого сенсу. Важливим напрямом є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів − Герба, Прапора, Гімну. Важливим аспектом національно-патріотичного виховання та формування громадянськості є повага та любов до державної мови. Мовне середовище завжди впливає на формування учнягромадянина, патріота України. Багато поколінь українців боролись за незалежність України, яка стала реальністю 24 серпня 1991 року. Сьогодні нашій державі ще тільки 30 років. Відзначаючи і вшановуючи своє державне тридцятиріччя, важливо у дитячому шкільному просторі провести його цікаво, привертаючи увагу до знакових подій і до постатей знакових наших сучасників, які активно брали участь у розбудові України.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
35

Чаплинська, Ю. А. "ВИЗНАЧЕННЯ СТАНДАРТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ МІЖНАРОДНИМИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИМИ АКТАМИ ЯК ВАЖЛИВИЙ НАПРЯМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 21 (8 листопада 2019): 130–36. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v21i0.562.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті, на основі аналізу міжнародних нормативно-правових актів, розглянуто, яким чином визначення стандартів діяльності органів прокуратури міжнародними норматив­но-правовими актами, впливає на нормативно-правове регулювання реформування органів прокуратури в Україні. Наголошено на їх важливій ролі під час реформування зазначеного органу державної влади в нашій державі. Визначено та розглянуто ключові міжнародні нормативно-правові акти, які визначають міжнародні стандарти діяльності прокуратури.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
36

Григоров, О. "ПРАВОВІ ВИМОГИ ДО ДЕРЖАВНОЇ ДОПОМОГИ В АВІАЦІЙНІЙ ГАЛУЗІ". Юридичний вісник, № 4 (6 жовтня 2021): 42–56. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.2214.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті проаналізовано пра-вові вимоги щодо державної допо-моги в авіаційній галузі, починаючиз практики державного субсидію-вання повітряних перевезень талітакобудування в таких краї-нах, як Франція, Великобританія,Німеччина в 20–30-х рр. минулогостоліття. Після того, як у 1947 р.Чиказька конвенція 1944 р. про між-народну цивільну авіацію набулачинності, основним модераторомпринципів і стандартів політикидержавної допомоги в авіаційнійсфері стала Міжнародна організа-ція цивільної авіації (ІКАО).Встановлено, що діяльністьІКАО спрямована на усунення різ-них трактувань змісту і спря-мованості державної допомоги усфері авіаційного транспорту врамках законодавчої практики дер-жав-членів ІКАО. Увагу акценто-вано на наявності різних тракту-вань поняття «державна допомога(субсидія)» у праві ЄвропейськогоСоюзу (ЄС) та у праві Світовоїорганізації торгівлі (СОТ), що щебільше ускладнює розробку консе-суальної правової кваліфікації дер-жавної допомоги суб’єктам авіа-ційної діяльності. Необхідністьрозроблення і впровадження уні-версальних принципів та стандар-тів державної допомоги в галузіавіації обумовлена також вельмирізнорідною правовою базою регу-лювання цього спектру державноїекономічної політики в законодав-стві держав-членів ІКАО.У статті послідовно розглянутоосновні етапи діяльності ІКАОщодо формування загальних підхо-дів до надання державної допомогив галузі авіації. Проаналізованоосновні рекомендації ІКАО щодоправового регулювання державноїпідтримки національних авіапере-візників та інших постачальниківавіаційних послуг.У рамках дослідження проана-лізовано також сучасну співпрацюІКАО з іншими міжнародними орга-нізаціями, такими, як Міжнароднаорганізація праці (МОП), Міжна-родна асоціація повітряного тран-спорту (ІАТА) щодо формуваннянеобхідних загальних стандартівдержавної допомоги в авіаційнійгалузі під час пандемії COVID‑19.Автор дійшов висновку, щонизка рекомендаційних документівІКАО в цій сфері є універсальноюі базовою для формування сучас-них правових основ державної під-тримки суб’єктів авіаційної діяль-ності в рамках законодавствабільшості держав світу. Україніяк державі-члену ІКАО слід повноюмірою скористатися наявними роз-робками у цьому сегменті цивільноїавіації.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
37

Непомнящий, Олександр. "ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ І СКЛАДОВІ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ ПРИ БУДІВНИЦТВІ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ СПОРУД: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ". Public management 16, № 1 (30 січня 2019): 154–69. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-154-169.

Повний текст джерела
Анотація:
Узагальнено підходи щодо класифікації принципів та складо- вих ризик-менеджменту при державному регулюванні будівельної галузі. Для розуміння прикладного характеру дотримання принципів ризик-ме- неджменту при регулюванні галузі будівництва обґрунтовано, що для зни- ження ризику (попередження та зменшення ймовірного збитку) в цій галузі за надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру держава ре- гулює правове поле таких процесів, встановлюючи низку вимог в норматив- них документах і стандартах з будівництва, а також створюючи закони та підзаконні акти, що регулюють питання проектування та будівництва. Цими документами встановлюються обов’язки конкретних суб’єктів (ви- конавців) щодо зменшення можливого ризику, передбачаються конкретні заходи, санкції в разі їх невиконання, а також визначаються умови та поря- док регулювання господарської та іншої діяльності. Одним з видів діяльно- сті держави щодо попередження ризиків та підвищення якості і надійності об’єкта будівництва, що проектується, гарантій безпеки перебування в ньо- му людини, є державна система ліцензування діяльності в будівельній галу- зі. Таким чином, діяльність держави в цій сфері пов’язана саме з управлін- ням ризиками. Зазначено, що державно-управлінські процеси також важко передбачува- ні та пов’язані з діяльністю підприємств і організацій, де держава виступає як підприємець (державні підприємства) чи бізнес-партнер. Обґрунтовано, що принципи ризик-менеджменту визначені у різних сферах з використанням різних підходів, які мало корелюються між собою. Тому вини- кає необхідність адаптації напрацювань світової наукової думки щодо управ- ління ризиками не лише в наукових доробках, а саме в конкретному прикладно- му їх характері. Зазначено, що принципи ризик-менеджменту, вироблені ISO, можуть бути повною мірою (без виключень) взяті за основу при будівництві та експлуатації споруд, зазначаючи їх зміст і специфіку для будівельної галузі.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
38

Биков, Валерій Юхимович, Олег Михайлович Спірін, Андрій Олександрович Білощицький, Олександр Юрійович Кучанський, Олександр Васильович Діхтяренко та Олександр Вадимович Новицький. "ВІДКРИТІ ЦИФРОВІ СИСТЕМИ В ОЦІНЮВАННІ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Information Technologies and Learning Tools 75, № 1 (24 лютого 2020): 294–315. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v75i1.3589.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті розглянуто особливості проведення науково-педагогічних досліджень як різновиду досліджень із соціогуманітарних наук. Досліджено вимоги та положення чинних вітчизняних нормативних документів на предмет їх відповідності європейським та міжнародним принципам та підходам щодо правильного використання кількісних показників при оцінюванні діяльності вчених, науково-дослідних робіт та наукових установ з урахуванням специфіки галузі педагогічних наук. Виокремлено якісні та кількісні критерії оцінювання педагогічних досліджень, а також запропоновано як наукову продукції в галузі педагогічних наук розглядати: державні стандарти освіти, типові освітні програми, підручники, навчальні, навчально-методичні, методичні, навчальні посібники, методичні рекомендації, хрестоматії, енциклопедії, словники, наукові довідники, електронні освітні ресурси навчального призначення, управління та підтримки наукових досліджень, а також проєкти нормативно-правових документів, державних і галузевих програм, інформаційно-аналітичні матеріали та експертні висновки. Розглянуто досвід та можливості використання сервісів відкритих наукометричних систем, інституційних репозитаріїв, систем альтернативної метрики для збору та опрацювання статистичних даних щодо результатів педагогічних досліджень, які проводяться індивідуальним дослідником, колективом виконавців окремої науково-дослідної роботи, колективом структурного підрозділу чи наукової установи. Обґрунтовано доцільність створення та застосування для оцінювання результатів наукового колективу науково-дослідної роботи спеціального НДР-профілю Google Академії; ранжування науковців за кількістю цитувань у межах напряму досліджень (за науковими інтересами); загального або часового фактору впливу наукової продукції, відмінної від наукових статей, на основі даних щодо кількості її завантаження з інституційних репозитаріїв. Запропоновано аналітичну модель використання електронних копій наукової продукції як інформаційного ресурсу на основі аналітичних відомостей, пов’язаних з аналізом даних користувачів, які відвідали мережне сховище і скористалися науковим результатом шляхом його перегляду або завантаження як електронного ресурсу.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
39

Кащенко, Нінель. "МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: РИЗИКИ ТА ВИКЛИКИ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 146–62. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-146-162.

Повний текст джерела
Анотація:
Присвячено проблемам реформування державної політики в контексті Стратегії національної безпеки України. Розглядаються викли- ки чинної системи державного управління, зокрема і оборонною сферою; акцентовано на необхідності викликів щодо розроблення конкретних планів реалізації прийнятої концепції з можливістю їхнього коригування відповідно до змін соціальної та гуманітарної сфери в Україні; обґрунтовано створення ефективної системи контролю за перебігом реформ із широким залученням громадськості. З’ясована проблема державної політики в секторі національ- ної безпеки України, у зв’язку з російською агресію, які постали в порядку виконання суспільно-політичного життя країни та стали головною ідеєю по- дальшого розвитку нашої держави. У зв’язку з тим, що за роки незалежності в Україні не звертали достатньої уваги на проблеми забезпечення потрібного рівня національної безпеки, країна постала перед різними ризиками свого іс- нування. Ефективне державне управління національної безпеки України — це необхідна умова збереження національного суверенітету та територіальної єдності нашої держави. Доведено, що створена система, яка нині функціонує в державі, фак- тично має багато проблем та структурних недоліків, зустрічається по- двоєння функцій, неузгодженість у прийнятті рішень, відсутність опера- тивності в аналізі політичної ситуації України. Кардинальна зміна усієї структури, орієнтація її на найкращі європейські стандарти має стати основою реформування національного сектору безпеки й оборони та ке- рівництва ним. Саме цей аспект актуалізує питання підвищення ефектив- ності механізмів державної політики в умовах публічного управління та адміністрування.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
40

Сизоненко, А. С. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЗАПОБІГАННЯ ЮВЕНАЛЬНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ". Актуальні проблеми держави і права, № 92 (24 січня 2022): 106–14. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3267.

Повний текст джерела
Анотація:
Сизоненко А. С. Міжнародно-правові стандарти запобігання ювенальній злочинності. – Стаття.У статті автор розглядає міжнародно-правові стандарти запобігання ювенальній злочинності. Вказується, що запобігання ювенальній злочинності шляхом вироблених та апробованих міжнародною спільнотою правових стандартів є перспективним напрямом подолання дитячої злочинності в Україні.Оскільки у цьому процесі враховуватиметься багаторічний та багатоаспектний досвід застосування у різних країнах світу інструментів запобігання ювенальній злочинності. Звертається увага на те, що зміст системи кримінального правосуддя значно впливає на подальшу життєдіяльність дитини, яка притягується до кримінальної відповідальності. Складники кримінального процесуального та кри-мінально-виконавчого механізму реалізації кримінальної відповідальності формують відношення дитини до держави, її органів, усього соціуму. Репресивна, каральна система правосуддя може викликати у дитини появу бажання та прагнення у майбутньому порушувати кримінальне законодавство,вчинювати кримінальні правопорушення, заподіювати фізичну, матеріальну або моральну шкоду членам суспільства. Автор зазначає, що соціалізацію дітей справді слід визнати важливим стандартом запобігання ювенальній злочинності. Через соціум підлітки розвиваються, вступають у соціальні зв’язки, здобувають життєвий досвід та реалізуються у суспільній діяльності. Суспільство загалом та навколишнє соціальне середовище зокрема потужно вливають на формування психіки, характеру підлітка та зумовлюють майбутні його особисті потреби, інтереси та прагнення. Підсумовується, що, окрім процедурних гарантій та особливостей застосування заходів кримінально-правового впливу, міжнародно-правові стандарти вимагають створення спеціальних ювенальних органів. Міжнародно-правовими стандартами запобігання ювенальній злочинності є: позитивна соціалізація дітей; профілактика ювенальної злочинності, створення системи ювенального правосуддя (правосуддя, друж-нього до дитини).
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
41

ТАРАСЮК, В. Г., Н. Є. ЯНУШЕК та О. Л. БЄЛОКОНЬ. "ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ СТОСОВНО РОЗРОБЛЕННЯ БУДІВЕЛЬНИХ НОРМ ТА НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ БУДІВЕЛЬНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ". Наука та будівництво 21, № 3 (26 вересня 2019): 34–41. http://dx.doi.org/10.33644/scienceandconstruction.v21i3.107.

Повний текст джерела
Анотація:
Наведено ряд невирішених проблем будівельної галузі України, зокрема пов’язаних із застосуванням системного підходу стосовно розроблення будівельних норм та національних стандартів, що є одним із важливих механізмів технічного регулювання будівельної галузі України. Відзначено, що застосування системного підходу в різних сферах діяльності відіграє значну роль у формуванні цілісної системи, що в свою чергу зумовлює створення відповідного об’єкту та його існування в рамках деякої великої цілісної комплексної системи на відповідному рівні. Наведено в загальному розумінні поняття системного підходу, що полягає у системному вирішенні будь-якої проблеми з урахуванням мети та завдань системи, її цілісності, структури, усіх зовнішніх та внутрішніх зв’язків. Проаналізовано проблеми застосування системного підходу стосовно розроблення будівельних норм та національних стандартів будівельної галузі України та визначено шляхи їх вирішення. Відомо, що в цілому національна нормативна база будівельної галузі України представлена у вигляді пірамідальної структури, яка містить нормативні акти та нормативні документи різного рівня підпорядкування, що мають працювати в комплексі як єдина система. Наведено окремі проблемні питання, що пов’язані із системним розробленням будівельних норм та національних стандартів, методом прийняття міжнародних та регіональних стандартів як національних, а також фінансуванням робіт з національної стандартизації та встановленням пріоритетності їх розроблення. Відзначено, що формування та удосконалення національної нормативної бази будівельної галузі України залежить від збалансованого застосування принципу щодо відкритості та прозорості процедур розроблення, затвердження і прийняття будівельних норм та національних стандартів, в тому числі національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та регіональними стандартами, з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін. Показано, що будівельні норми, що розроблені на основі параметричного методу нормування, та їх підтримуючі національні стандарти, є однією системою, що має працювати в комплексі. Встановлено стан розвитку національної нормативної бази будівельної галузі України стосовно розроблення державних будівельних норм та національних стандартів, в тому числі національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та регіональними стандартами. Визначено питання фінансування робіт з національної стандартизації будівельної галузі України, що мають бути урегульовані на рівні держави.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
42

Editor, Editor. "ОСНОВНІ ЗАСОБИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ". Товарознавчий вісник 1, № 12 (29 листопада 2019): 304–15. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2310-5283-2019-12-30.

Повний текст джерела
Анотація:
Мета. Дослідження державної нормативно-законодавчої бази у сферітелекомунікаційних послуг з метою їх ефективного розвитку.Методика. При дослідженні використовували базу діючих державних і галузевихстандартів та інших нормативних документів, які визначають вимоги дотелекомунікаційних мереж, їх технічних засобів та якості телекомунікаційних послуг.Результати. Із-за відсутності необхідних національних стандартів під часпроектування, сертифікації, експлуатації мереж та обладнання зв’язку в Україні широковикористовуються рекомендації ITU і стандарти ETSI. Робота в міжнароднихорганізаціях на етапах обговорення та ухвалення проектів стандартів може полегшитита прискорити розробку національних стандартів шляхом переносу стандартів,отримавши статус міжнародних або європейських, на національний рівень.Для того, щоб визначити, як необхідно сьогодні і в найближчому майбутньомуформувати політику стандартизації українських мереж, потрібно врахувати світовийдосвід. Підключення до мережі загального користування повинно відбуватися звикористанням основних вимог із забезпечення безпеки, інтегрованості мережі, захистуданих тощо, які викладені в Директивах Європейської комісії (1995/5/ЄС, 98/10/ЄС і ін.). Ціосновні вимоги повинні бути конкретизовані відповідними стандартами. В країнах ЄСсьогодні існує перелік гармонізованих технічних норм (Перелік 2002/3 331/04), якіохоплюють такі напрямки: орендовані лінії, доступ до мереж і міжмережна взаємодія,багатооператорський доступ до мережі на абонентському відділі, надання послуг, захистданих, мережа для розподілу послуг мовлення.Під час дослідження виявлено, що на українському ринку телекомунікацій діє багатостандартів, розроблених ще під час існування колишнього Радянського Союзу. Із-завідсутності фінансування в достатньому обсязі відсутні національні стандарти збагатьох нових технологій (WDM, IP, OMTS, CDMA тощо). Для забезпечення ефективногорозвитку телекомунікаційних послуг слід створити і поступово впровадити нормативно правову базу із забезпечення питань технічного та криптографічного захисту інформації,гармонізованого з європейськими та міжнародними стандартами.Наукова новизна. Встановлено та обґрунтовано необхідність гармонізації вимогдержавних стандартів з вимогами міжнародних нормативних документів, а такожудосконалювання системи стандартизації телекомунікаційних послуг з урахуваннямсвітового досвіду. Практична значимість. Докладно проаналізовано й розкрито основні засобидержавного регулювання та захисту ринку телекомунікацій. Проведений аналіз виявивнапрямки розвитку системи стандартизації телекомунікаційних послуг
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
43

Гнатовська, А. І. "Концепція «сервісної держави»: досвід іноземних держав та особливості впровадження в Україні в умовах цифровізації". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 37–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.694.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті розглянуто підходи до визначення поняття публічних послуг в європейських країнах. Охарактеризовані концепції розуміння, втілення та використання «сервісної держави» в іноземних державах та особливості надання публічних послуг. Поняття «публічної послуги» має сьогодні різні визначення та аспекти розуміння. Це означає, що, з одного боку, можна і, безумовно, потрібно досліджувати його правову природу та його сутнісні ознаки, аналізуючи в тому числі розробки вчених різних галузей права національних та зарубіжних країн. Вказується на вагомий вплив впровадження електронного урядування на процес надання послуг державою. Суспільству потрібен чіткий, простий, ясний і доступний для громадян порядок, що надає високий ступінь прозорості, стабільності та гарантованості всіх життєвих процесів, а також оптимальний обсяг нормативно-правових актів за рахунок збільшення спільності правових приписів, оптимального механізму державного управління з метою усунення дублювання функцій органів публічної влади і точного встановлення обсягу їх компетенції. Для успішного втілення концепції «сервісної держави» як ідеї та забезпечення повної реалізації всіх її переваг нашій державі, безперечно, необхідно пройти шлях наближення системи публічного адміністрування до європейських стандартів. При цьому перехід від традиційного управління до надання публічних послуг за допомогою системи електронного урядування має відбуватися поступово та супроводжуватися відповідними змінами у розвитку суспільства, що сприятиме його стабілізації. Електронний уряд закладає ідею комплексного перетворення принципів організації адміністрування державою. Упровадження порталу Дія, який призначений для реалізації права кожного на доступ до електронних послуг та інформації про адміністративні та інші публічні послуги, звернення до органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, яка необхідна для надання послуг, а також для проведення моніторингу та оцінки якості послуг, дає надзвичайний поштовх та гарантую справжню реалізацію концепції «сервісної держави» в Україні.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
44

ЦЕВЕЛЬОВ, Олег. "ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВОЇ СЕКТОРУ ОБОРОНИ ДЕРЖАВИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 83, № 2 (21 лютого 2021): 261–75. http://dx.doi.org/10.32453/3.v83i2.572.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти реформування системи управління Державної прикордонної служби України відповідно до визначеного основного курсу держави на зближення та вступ до Північноатлантичного Альянсу, проаналізовано основні аспекти побудови органів управління Збройних Сил та інших військових формувань України і надано пропозиції щодо уніфікації структури прикордонного відомства. Враховуючи те, що державою визначено основні пріоритети в реформуванні складових сектору безпеки і оборони України за стандартами НАТО, це в повній мірі стосується Державної прикордонної служби України, яка безпосередньо входить до складу сил оборони та сил безпеки й бере участь для вирішення питань захисту національних інтересів держави від воєнних загроз на державному кордоні. Аналіз організаційно-штатної структури Адміністрації Держприкордонслужби України, регіональних управлінь та органів охорони державного кордону вказує на те, що в сучасних умовах структура органів управління вищого органу значно відрізняється від структури нижчестоящого органу управління, що ускладнює процес прийняття рішення та порядок передачі розпоряджень. Це значною мірою було виявлено під час організації оперативно-службової діяльності у зоні проведення Антитерористичної операції та у складі операції Об’єднаних Сил на території окремих районів Луганської та Донецької областей. Процес прийняття рішень та передачі розпоряджень спочатку Антитерористичної операції займав дуже довгий шлях та потребував постійного погодження з Адміністрацією Держприкордонслужби України. Для мінімізації часу й швидкого реагування на зміни в обстановці було прийнято рішення про створення окремого органу управління у складі керівництва операції Об’єднаних сил. Такий підхід значно покращив порядок взаємодії всіх складових операції Об’єднаних сил та спростив процес прийняття рішення й доведення завдань до підпорядкованих підрозділів. Таким чином, уніфікація структур органів управління Державної прикордонної служби України, приведення їх к загальним стандартам військових формувань та органів управління Північноатлантичного блоку, забезпечить швидку взаємодію під час вирішення спільних завдань та буде спроможне увійти в загальну систему управління у разі загрози агресії з боку інших держав.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
45

Копетюк, М. "Поняття та класифікація міжнародних стандартів прав людини та громадянина". Історико-правовий часопис 15, № 1 (18 лютого 2021): 34–39. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/7.

Повний текст джерела
Анотація:
Стаття присвячена дослідженню правової основи міжнародних стандартів прав і свобод людини та громадянина. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття міжнародних стандартів прав людини і громадянина, а також розглянуті питання забезпечення прав і свобод людини і громадянина відповідно до міжнародних стандартів, закріплених в міжнародно-правових документах. Здійснено аналіз міжнародно-правових актів, які містять відповідні стандарти в сфері дотримання прав людини і громадянина, а також розглянуто їх класифікацію. Міжнародні стандарти прав людини є системою прав, які розкривають сучасну ідею прав людини, закріплену в основних міжнародно-правових документах і, відповідно, визнану в усьому світі. Стандарти основних прав і свобод людини і громадянина регулюються низкою міжнародно-правових актів, що визначають політичні, природні, культурні, соціальні права. Автор зробив висновок про те, що у основу Конституції України закладено принципово нові правові парадигми зовнішньої і внутрішньої державної політики України, що спрямовані на утвердження й забезпечення прав і свобод людини і громадянина. А це об’єктивно вимагає істотної переорієнтації та модифікації всієї національної правової системи. В Україні набуває поширення теорія визнання людської гідності, яка є інтегративною властивістю природи людини та виступає як один з інституційних джерел її основних прав. І з огляду на це у загальній теорії права сформульовано антропогенну інтерпретацію людської гідності, поняття якої визначається як самоцінність людини як унікальної біосоціальної істоти. На переконання автора, зазначені доктринальні позиції у ближній перспективі вимагатимуть відповідної нормативно-правової і навіть конституційної регламентації. Адже держава має охороняти, захищати права і свободи людини та громадянина, гарантувати їх реальне здійснення. Відповідно, держава повинна створювати необхідні умови для гідної праці, надавати соціальну допомогу тим, хто перебуває у складних життєвих обставинах.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
46

Щука, Галина, Любов Чорна та Леся Ковальська. "ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ В СВІТЛІ НОВОЇ ПАРАДИГМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, № 4 (8 травня 2020): 455–67. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.287.

Повний текст джерела
Анотація:
У дослідженні представлені результати аналізу функціонування системи професійної туристичної освіти в Україні в умовах зміни освітньої парадигми. Установлено, що професійна освіта в туризмі функціонує як елемент більш складної системи професійної освіти та залежить від процесів, що відбуваються в державі, загалом, і в науці, культурі та сфері туризму, зокрема. Її формування відбулося на зламі тисячоліть, коли в усьому світі здійснювався перехід від класичної до пост класичної (некласичної) освітньої парадигми. В Україні цей процес проходив повільніше, і це значною мірою проявилося у визначені результату та змісту підготовки фахівців сфери туризму. Послідовно проаналізовано галузеві освітні стандарти з підготовки бакалаврів з туризму. Встановлено, що зміст першого стандарту (2004 р.) формувався у відповідності до класичної освітньої парадигми, результати навчання представлені в категорії “знати – вміти”. Доведено, що у другому стандарті було зроблено спробу визначити компетентності майбутнього фахівця, але при діагностуванні результатів підготовки в основу поклали знаннєвий компонент. У стандартах 2018 р. найбільш повно реалізований компетентнісний підхід до підготовки бакалавра з туризму. Далі визначено фактори, які гальмують зміни освітніх парадигм: неготовність працедавців чіткого сформулювати очікуваний результат; невміння та небажання студентів будувати траєкторію свого особистісного та професійного зростання; визначення рейтингу викладачів за їхньою науковою активністю, в той час як у професійній освіті більше потрібна практика у бізнес-середовищі, відсутність технологій запровадження змін у навчальний процес через низький рівень розвитку туризмології та педагогіки туризму. Зроблено висновок, що стара та нова парадигми освіти співіснують у процесі підготовки фахівців сфери туризму. І з огляду на визначені фактори, модернізація цієї системи є довготривалим процесом.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
47

Бондар, Н. О., та О. І. Кошкіна. "РАДЯНСЬКЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ НА ПОЧАТКУ 1920-х рр.: ВІД МІЛІТАРИЗАЦІЇ ДО ВИРОБНИЧИХ АРТІЛЕЙ". Історія та географія, № 58 (2020): 23–27. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.58.03.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті розглянуто еволюцію форм організації використання масової робочої сили у першій половині 1920-х рр. В умовах лібералізації економіки відбувалося поєднання ринкових форм організації праці з державним контролем. У період «воєнного комунізму» однією з форм організації трудових ресурсів були «революційні армії праці» і «трудові частини», залучення яких до роботи ґрунтувалося на принципі «загальної трудової повинності». Лібералізація економіки призвела до створення на їх базі державних трудових артілей, які були об'єднані в державне акціонерне будівельне товариство «Стандарт», що проіснувало до травня 1927 р.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
48

Крутько, М. А. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ТА МЕХАНІЗМ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (26 січня 2022): 123–28. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.724.

Повний текст джерела
Анотація:
Крутько М. А. Нормативно-правове регулювання фінансової безпеки держави та механізм її забезпечення в Україні. – Стаття. У статті визначено, що з моменту прийняття Декларації про незалежність Україна становилась як цілісна й незалежна держава, захист національних інтересів якої виступає пріоритетним завданням. У такому контексті встановлено значущість питань національ- ної безпеки, та економічної безпеки держави зокрема. Проведено дослідження питання нормативно-правового забезпечення фінансової безпеки, яке є актуальним, адже Україна, як і кожна держава, прагне до економічної стабільності й фінансової самостійності, що є важливим аспектом у розрізі трансформаційних і глобалізаційних викликів сьогодення. Доведено, що фінансово-економічна безпека держави напряму залежить від взаємо- узгодженої та налагодженої стабільно-працюючої фінансової системи. В умовах внутріш- ньої та зовнішньої економічної кризи існують фактори ризику, що слугують каталізатором негативних процесів у системі фінансової безпеки держави, задля боротьби з якими необ- хідно розробити дієвий механізм забезпечення порядку. Запропоновано найдієвіші заходи забезпечення фінансової безпеки України, якими виступають: 1) насамперед удосконалення нормативно-правової бази регулювання фінансової без- пеки країни шляхом прийняття спеціалізованого закону «Про основи фінансової безпеки України», разом з яким прийняти Концепцію та Стратегію фінансової безпеки держави, де визначити засади державної політики забезпечення фінансової складової частини націо- нальної економічної безпеки; 2) обов’язкове створення ефективного органу й системи заходів, спрямованих на бо- ротьбу з корупційною складовою частиною; 3) забезпечення залучення іноземних інвестицій шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату; 4) переймання іноземного досвіду забезпечення фінансової безпеки й імплементування міжнародних стандартів у національне законодавство; 5) створення умов для виходу коштів із тіньової економіки; 6) удосконалення регулювання кредитно-банківської системи. Визначено, що під час розробки зазначених регуляторно-забезпечуючих нормативних документів необхідно насамперед вивчити й запозичити досвід зарубіжних країн із вищим рівнем економічного й правового розвитку, імплементувати міжнародні стандарти у сфері забезпечення фінансової безпеки держави, а також приєднатися до міжнародних конвенцій досліджуваного напряму.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
49

Король, Михайло Олексійович. "ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ПРИНЦИПІВ ПОВОДЖЕННЯ З ОСОБАМИ, ЯКІ ЗНАХОДЯТЬСЯ В МІСЦЯХ ТИМЧАСОВОГО ТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Історико-правовий часопис 17, № 2 (30 березня 2022): 65–72. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/9.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті з’ясовано вплив окремих принципів поводження з особами, які перебувають у місцях тимчасового тримання Державної прикордонної служби України, на дотримання їхніх прав посадовими особами прикордонного відомства. Проведено аналіз міжнародного законодавства, що врегульовує права осіб, які перебувають у місцях тимчасового тримання Державної прикордонної служби України, та з’ясовано, що його можна поділити на те, що закріплює основні обов’язкові міжнародні норми, та те, що містить основні принципи та правила. Констатується, що Україна ратифікувала більшість міжнародних документів із прав людини, значна частина з яких містять заборони на катування й інші нелюдські види поводження під час застосування затримання та тримання, більшість із закріплених у міжнародних документах принципів відображено у відомчій нормативно-правовій базі, що стосується питань тримання осіб в Державній прикордонній службі України. Серед принципів, на яких ґрунтується функціонування місць тимчасового тримання Державної прикордонної служби України, особливе місце належить принципам: гуманного поводження і поваги до людської гідності, суворого дотримання законності, роз’яснення прав затриманій особі та порядку їх реалізації, надання допомоги фахівця у сфері права, належного процесуального оформлення відповідних процедур, надання перекладача, повідомлення рідних, інші закріплені стандарти поводження із затриманими особами. Наголошено, що запровадження відповідних принципів у практику діяльності Державної прикордонної служби України свідчить про правильність обраного напряму реформування заходів процесуального примусу, що застосовуються цим елементом механізму держави, за якого на перше місце поставлено інтереси людини, які є пріоритетом в оперативно-службовій діяльності прикордонного відомства загалом, кожного військовослужбовця та працівника підрозділів тримання. Вказано, що система професійної підготовки та підвищення їхніх знань і навичок у сфері міжнародних і європейських стандартів прав людини потребує подальшого вдосконалення.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
50

Бабюк, А. М. "Правове регулювання митної справи в Україні". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (28 квітня 2021): 3–7. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3182.

Повний текст джерела
Анотація:
У статті досліджено питання правового регулювання митної справи. Поняття митної справи нерозривно пов’язано з державною митною політикою. Аналіз праць науковців свідчить що державна митна політика є значно ширшим поняттям, аніж митна справа. При цьому науковці продовжують дискутувати щодо визначення цих понять. У статті проаналізовано роботи науковців щодо визначення та співвідношення понять «державна митна політика» та «митна справа». Метою наукової публікації є дослідження стану правового регулювання митної справи в Україні та шляхів її модернізації, що сьогодні є вкрай актуальним для нашої держави. Слід зазначити, що визначення та співвідношення термінів «державна митна політика» та «митна справа», які містить Митний кодекс України, на шляху свого розвитку зазнали змін та трансформацій. Таким чином, випливає, що вказані терміни перебувають у стані перетворень. Вказана ситуація обумовлена зовнішньоекономічним курсом держави та державної митної політики. У статті досліджено, як відбувався процес зміни вказаних термінів у Митному кодексі України. Також зазначено, що правове регулювання митної справи безпосередньо залежить від визначення поняття «державна митна політика» у законодавстві України. Ефективна діяльність митних органів, на які покладено здійснення митної справи, залежить від якісного та злагодженого механізму правового регулювання. Аналіз наукової літератури щодо правового регулювання свідчить, що дане поняття розглядають в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні правове регулювання розглядають як засоби і способи впливу держави на свідому поведінку осіб; у вузькому розумінні – правове регулювання розглядають як один із способів упорядкування суспільних відносин, який зводиться до нормативного закріплення правил поведінки суб’єктів. Ефективне здійснення митної справи потребує державного управління у формі відповідних правових приписів, що закріплені у нормативно-правових актах. Говорячи про нормативно-правове регулювання митної справи, слід зазначити, що митне законодавство України постійно оновлюється та відповідає сучасним міжнародним стандартам у даній сфері. У зв’язку із приєднанням України до ряду міжнародних угод законодавство України з питань митної справи було суттєво змінено та гармонізовано до міжнародних норм. Практична і теоретична значимість такого дослідження обумовлена тим, що сьогодні існує необхідність зміни та розвитку митного законодавства України.
Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.
Ми пропонуємо знижки на всі преміум-плани для авторів, чиї праці увійшли до тематичних добірок літератури. Зв'яжіться з нами, щоб отримати унікальний промокод!

До бібліографії