Статті в журналах: "Державний статус"

1

Легка, О. "Актуальні проблемні питання адміністративно-правового статусу окремих категорій державних службовців". Юридичний вісник, № 1 (31 липня 2020): 117–24. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1568.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті окреслено проблемні питання щодо неоднозначності правового регулювання адміністративно-правового статусу окремих категорій державних службовців. З'ясовано, що посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового рівня органу, обсягу й характеру повноважень особи на певній посаді, ролі та місця посади у структурі державного органу. Суб'єктами правового регулювання статусу державного службовця є державні органи, які згідно з компетенцією реалізують свої повноваження з питань державної служби, зокрема щодо права на державну службу. На основі комплексного дослідження, аналізу доктри-нальних позицій правознавців, чинного законодавства України з'ясовано сутність та особливості понять «правовий статус державного службовця», «адміністративно-правовий статус». Визначено особливості законодавчого регулювання статусу державного службовця, критерії поділу та категорії державних службовців, загальні засади діяльності, обмеження загального та спеціального характеру. Розкрито сутність адміністративно-правового статусу державних службовців органів суду та місцевого самоврядування. Визначено їхні основні складники з урахуванням відмінностей цих категорій державних службовців. Теоретично обґрунтовано, що державна служба в судових органах є складним державно-правовим і соціальним інститутом, який встановлює і регулює відносини держави з працівниками суду. Статус державного службовця судового органу є родовим поняттям такої категорії, як правовий статус державного службовця органу публічної адміністрації. Проаналізовано правові колізії чинного законодавства у зв'язку із втратою помічниками суддів статусу державних службовців та окреслено шляхи врегулювання цього питання. Обґрунтовано думку щодо доцільності якнайшвидшого правового урегулювання у чинному Законі України «Про державну службу» неоднозначності щодо трактування окремих положень, що стосуються категорій і рангів державних службовців органів місцевого самоврядування, що, як наслідок, призводить до порушення одного з основних прав державного службовця - оплати праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Шутак, Лариса Богданівна. "До питання мовної політики в Україні". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 6, № 1 (16 жовтня 2011): 522–26. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v6i1.841.

Повний текст джерела

Анотація:

Одним із основних виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя. Для цього слід впроваджувати державну мовну політику відповідно до конституційних норм та міжнародно-правових зобов’язань України. Дослідження є фрагментом наукової теми «Вивчення цінностей у системі науки та культури», виконуваної кафедрою суспільних наук та українознавства Буковинського державного медичного університету.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Melnyk, Oksana, та Vyacheslav Tienshev. "Проблемні питання правового регулювання діяльності суб’єктів, які здійснюють охорону та захист військового майна". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 9, № 3 (30 червня 2019): 3–15. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2019.9.3.1.

Повний текст джерела

Анотація:

Охорона та захист власності (майна) вимагають наявності чіткого правого регулювання. Визначення дієвих адміністративно-правових механізмів можливе лише за наявності наукового підґрунтя. Наразі в теорії адміністра-тивного права не існує класифікації суб’єктів, які здійснюють охорону та захисту військового майна. Відповідно в законодавстві України не визначено державний орган або систему органів, відповідальних за виконання функцій охорони та захисту військового майна. Дане питання вимагає запровадження чітких державних механізмів контролю за охороною та захистом військового майна, оцінки їхньої ефективності. У статті розглядається така правова категорія, як адміністративно-правовий статус. Більш детально увага автора зупинилася на особливостях правового статусу суб’єктів, які здійснюють охорону та захист військового майна. Аналізуються такі правові категорії як компетенція, завдання, функції та повноваження, права та обов’язки, їх співвідношення між собою. Запропоновано авторське визначення понять «компетенція» та «повноваження».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

ЗАХАРЧЕНКО, ПЕТРО, та ОЛЕКСАНДР СИБІГА. "Державний статус української мови: спроба ліквідації завершення процесу уконституювання". Право України, № 2019/12 (2019): 246. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-246.

Повний текст джерела

Анотація:

Поява пропонованої широкому загалу статті спричинена багатолітнім протистоянням між прихильниками надання українській мові статусу державної і їхніми політичними опонентами. На підставі оприлюдненого тексту конституційного подання до Конституційного Суду України 51 народного депутата України від 23 квітня 2019 р., що поставили під сумнів конституційність окремих положень Зако ну України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (Закон № 2704-VIII), здійснено конституційно-правовий аналіз спірних положень цього Закону у зіставленні з нормами Конституції України. Мета статті полягає у правовому обґрунтуванні позиції щодо відповідності окремих положень Закону № 2704-VIII, яким здійснено законодавче забезпечення функціонування української мови як державної, приписам Конституції України. Приводом для конституційного подання слугували окремі норми Закону № 2704-VIII, які, на думку суб’єкта конституційного подання, дискримінують російськомовних громадян за мовною ознакою. Крім того, автори вважають, що права російської мови істотно порушуються в тій частині, що на підставі документа надана перевага кримськотатарській мові як мові корінного народу, англійській мові та іншим мовам Європейського Союзу, незважаючи на те, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови та інших мов національних меншин. Аргументовано, що законодавець, ухвалюючи Закон № 2704-VIII, не порушив основні приписи конституції в частині забезпечення прав корінних народів, націо-нальних меншин України, зокрема й російськомовної частини населення. Визнані маніпулятивними, надані суб’єктом конституційного подання статистичні відомості, про факти, пов’язані з кількістю носіїв російської мови, кількісним складом націй і національностей, що проживають на території України, та чисельністю представників найбільшої етнічної меншини. Зазначено, що прямий зв’язок між національною належністю і мовою користування відсутній. Зроблено висновок, що в ухваленому Законі № 2704-VIII відсутня дискримінація як за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, так і за мовними чи іншими ознаками.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Терницький, С. М. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІПОНЯТТЯ «ПРИНЦИПИ ПРОВЕДЕННЯ КОНКУРСУ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ»". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 45–48. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).432.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу наукових поглядів вче-них запропоновано авторське визначення поняття «принципи проведення конкурсу на державну служ-бу». Ґрунтуючись на аналізі існуючих норм і провівши паралель між процесуальним законодавством і цими нормами, ми виокремили такі процесуальні принци-пи: рівності, відкритості, змагальності, об’єктивності і неупередженості конкурсної комісії. Наголошується на доцільності законодавчого закріплення відповідних принципів. Визначено, що конституційні засади орга-нізації та функціонування сучасного державно-владно-го механізму – права і свободи людини і громадянина, принципи правової, демократичної держави, дер-жавний устрій, міжнародні норми – є пріоритетними у визначенні моделі державної служби та її принципів. З’ясовано, що Конституційні принципи, принципи трудового права і державного управління як основні по-ложення, що визначають об’єктивні закономірності та напрями реалізації державної влади, функцій і завдань її органів, впливають на становлення і розвиток дер-жавної служби, службово-трудових відносин, забезпечують їх планомірний розвиток на основі зв’язків, що виникають між окремими державними інституціями, та внутрішніх зв’язків, що мають місце у діяльності окремого органу чи його структурного підрозділу. Ок-реслено, що принципи, якими державні службовці керуються у своїй діяльності, є нормами їх поведінки, обов’язковими правилами для всіх державних орга-нів і державних службовців як в організаційному, так і у функціональному аспекті. Зроблено висновок, що під принципами проведення конкурсу на державній службі слід розуміти вихідні й основоположні заса-ди, ідеї, які лежать в основі здійснення відповідної діяльності. Їх дотримання має обов’язковий характер для всіх учасників відповідних правовідносин, що апріорі є запорукою для здійснення справедливого та якісного добору кадрів на службу. Констатуючи, що конкурс – це спеціальна процедура, варто виділити основні засади, властиві даному процесові.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Піхоцька, М. Р. "Бюро економічної безпеки як новітній суб’єкт державного фінансового контролю". Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, № 7 (14 вересня 2021): 117–25. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.7.2021.117-125.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто правовий статус Бюро економічної безпеки як центрального органу виконавчої влади, повноваження якого охоплюють собою аналітичну та правоохоронну діяльність. Проаналізовано теоретичні підходи до визначення «державний фінансовий контроль», на основі чого подано власне визначення. Сформульовано перелік завдань державного фінансового контролю, виконання яких покладено на Бюро економічної безпеки. Охарактеризовано функції, на виконання яких спрямована діяльність досліджуваного правоохоронного органу. Правоохоронна функція Бюро економічної безпеки полягає у забезпеченні виявлення, розкритті та попередженні фінансових злочинів. Доведено, що аналітична функція Бюро економічної безпеки проявляється через проведення комплексного аналізу фінансової обстановки у державі. Встановлено, що економічна безпека проявляється через реалізацію державної економічної політики. Інформаційна функція проявляється через гносеологічно-прогностичні повноваження Бюро економічної безпеки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Любимов, О. К. "ДО ПИТАННЯ ЩОДО ОСОБЛИВОСТЕЙ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ". Актуальні проблеми держави і права, № 82 (19 грудня 2019): 104–11. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i82.25.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено розгляд наукових підходів до визначення особливостей державної служби з різ-них точок зору, охарактеризовано головні особливості інституту державної служби в умовах сьогодення, які відрізняють її від інших видів трудової діяльності людини та вже виділені науковцями. На основі проаналізованих позицій визначено власні особливості державної служби, а саме: 1) є професійною ді-яльністю осіб, що здійснюється у державних органах та їх апараті; 2) державні службовці від власного імені вступають у службові відносини, але при цьому керуються від імені та за дорученням держави, представляють та захищають її інтереси; 3) державна служба має особливе призначення та особливі завдання, які відрізняють її від завдань у приватному секторі; 4) державна служба є ланкою взаємо-дії суспільства і держави; 5) особливістю державної служби є значна кількість законів та норматив-но-правових актів, на основі яких здійснюється її регулювання; 6) державна служба характеризується особливим порядком призначення на посади державних службовців, наданням та тривалістю відпустки, оплатою праці державних службовців, що здійснюється за рахунок державних коштів тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

К., Тютюнник В., та Котова Л. В. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДИСТАНЦІЙНОЇ РОБОТИ НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (39) (21 квітня 2020): 173–80. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-173-180.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено поняття «дистанційної праці» на посадах державної служби України. Висвітлено думки вчених-правників щодо дискусійного питання правового регулювання дистанційних трудових відносин державних службовців України. Проаналізовано особливості застосування норм чинного законодавства України під час врегулювання дистанційної праці державних службовців. У дослідженні запропоновані можливі зміни до окремих положень Закону України «Про державну службу» від 01.05.2016 № 889-VIII та проекту нового Трудового кодексу України. Ключові слова: надомна праця; дистанційна праця; дистанційна зайнятість; дистанційні трудові відносини; державний орган; державна служба.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Сєрих, Олена Василівна. "ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ: ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 104–11. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.16.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню понять, особливостей професійної етики державних службовців. Державна служба як специфічний вид публічної служби має особливості етичних норм, яких мають дотримуватися державні службовці під час виконання своїх професійних обов’язків. Відсутність єдиного підходу щодо доктринального визначення поняття «професій- на етика державного службовця» також зумовлює актуальність дослідження. Проаналізовані різні визначення поняття професійної етики державних службовців. Професійна мораль дер- жавних службовців – це особливості моральної свідомості, поведінки державних службовців, взаємовідносин з іншими особами, які зумовлені державно-службовою діяльністю. Акцентується увага на тому, що визначення морально-етичних засад поведінки державних службовців неможливо без урахування особливостей державної служби та місця державного службовця в суспільній діяльності. Державні службовці мають особливе суспільне призна- чення, цілі, завдання, які зумовлені особливостями їхньої професійної діяльності. З’ясовано, що існують особливості діяльності державних службовців у залежності від їх видів. Відповід- но до видових і родових класифікацій виділяються етичні стандарти поведінки залежно від галузі проходження державної служби. Зроблено висновок, що державні службовці в професійній діяльності потенційно мають конфлікти, складні ситуації, корупційні ризики, що вимагає наявності не лише професійних (ділових), психологічних якостей, освітнього рівня, а й моральних якостей. Під час виконан- ня своїх посадових обов’язків державні службовці мають усвідомлювати, що вони зобов’я- зані вірно служити народові України й гідно нести звання державного службовця. Запропоновано під професійною етикою державних службовців розуміти систему мораль- них і правових вимог, принципів, яких повинні дотримуватися державні службовці під час виконання завдань і функцій держави на професійній основі. Професійна етика окремих груп державних службовців відображує видові та родові особливості державної служби, що має бути враховано у відповідних нормативно закріплених правилах етичної поведінки дер- жавного службовця та під час розроблення теоретичних положень етики професійних груп державних службовців.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Stativka, N., та Людмила Марченко. "ВПЛИВ МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ НА КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Актуальні Проблеми Державного Управління, № 2(56) (29 жовтня 2019): 131–43. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.02.17.

Повний текст джерела

Анотація:

Формування високопрофесійного інституту Державної казначейської служби України, забезпечення умов його ефективного функціонування завдяки кваліфікованому персоналу, здатному належно проводити політику держави, вчасно реагувати на трансформаційні виклики, не можливе без якісно нових підходів в розвитку системи мотивації персоналу. У статті проаналізовано складові заробітної плати та зазначені види премій державних службовців. Наведено види заохочень державних службовців, які поділяють за змістом на моральні, матеріальні, морально-матеріальні. Здійснено аналіз фонду оплати праці державних службовців в органах Казначейства на прикладі Управління Державної казначейської служби України у м. Харкові Харківської області. Розглянуто окремі статті та положення законів України “Про державну службу”, прийняті в різні роки, в частині грошової винагороди та просування по державній службі. Обґрунтовано заходи щодо зниження плинності кадрів в органах Казначейства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

ЛІЛЛЕМЯЕ, ОЛЕНА. "Концепція поняття “державна допомога”". Право України, № 2018/05 (2018): 46. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-046.

Повний текст джерела

Анотація:

У сучасній науці господарського права нерідко можна натрапити на різні та зовсім протилежні твердження науковців стосовно квінтесенції державної допомоги суб’єктам господарювання та її співвідношення з державною підтримкою. Законодавче визначення державної допомоги не повною мірою розкриває сутність державної допомоги, яка закладена багаторічною європейською судовою практикою. Водночас легальне визначення поняття “державна допомога суб’єктам господарювання” не сприйняло усталеного підходу до розуміння його основних змістовних компонентів, напрацьованого й у межах науки господарського права. Зокрема, зазначене виявляється у положенні, що свідчить про некоректне розмежування понять державної допомоги та державної підтримки суб’єктів господарювання. Метою статті є аналіз сутності поняття державної допомоги, її законодавчого визначення, упорядкування, сформованих європейською судовою практикою, визначальних компонентів державної допомоги та підготовка на цій основі пропозицій до чинного законодавства. У статті наголошується на відмінних рисах, яким має відповідати державна до Союзу, а також прецедентних судових справ з метою виявлення кваліфікуючих елементів державної допомоги. За результатами дослідження виявлено, що державний захід підтримки може розглядатись як державна допомога суб’єктам господарювання у разі, якщо відповідатиме таким ознакам: 1) факт передачі ресурсів держави; 2) набуття суб’єктом господарювання економічної переваги; 3) селективність характеру заходу щодо конкретних суб’єктів господарювання; 4) спричинення спотворення конкуренції та найголовніше – вплив на торгівлю (ст. 107 (1) Договору про функціонування ЄС). Зазначено, що практично всі вказані компоненти враховано у законодавчо визначеному понятті “державна допомога суб’єктам господарювання” окрім впливу на торгівлю. Справедливо зауважується, що українська система права сфери державної допомоги розглядає державну допомогу як будь-яку підтримку, що спотворює або загрожує спотворенням внутрішньої економічної конкуренції усередині країни і яка водночас може і не впливати на міжнародну торгівлю, що фактично спричинило розширення визначення державної допомоги. У зв’язку з цим запропоновано уточнити визначення поняття “державна допомога суб’єктам господарювання”, наведене у Законі України “Про державну допомогу суб’єктам господарювання”, виклавши його у новій редакції з обов’язковим додаванням компоненту впливу на міжнародну торгівлю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

КУБКО, АНДРІЙ. "Державні інтереси в правовій системі України: поняття, ознаки, призначення". Право України, № 2020/06 (2020): 234. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-234.

Повний текст джерела

Анотація:

У правовій системі України запроваджені юридичні механізми, спрямовані на захист інтересів держави. Захист державних інтересів є об’єктивною необхідністю з погляду розвитку суспільства. Водночас із метою захисту державних інтересів державна влада вимушена застосовувати обмеження приватних прав, свобод і відповідних інтересів приватного характеру. Це здатне призвести до конфлікту, протиріч між соціальними інтересами, а недотримання державою правових стандартів захисту прав і свобод нерідко має наслідком юридичну відповідальність держави. Мета статті полягає у виробленні теоретичних підходів до розуміння інтересів держави, їх правильної наукової ідентифікації та співвідношення із правами та закон ними інтересами інших учасників суспільних відносин, створенні дефініції державних інтересів як об’єкта захисту у правовій системі України, а також розкритті їхніх ознак. Державні інтереси характеризуються ознакою структурності, тобто вони є складним структурним явищем: засновані на відповідних потребах і включають у себе їх усвідомлення та засоби реалізації. Крім того, ознакою державних інтересів є об’єктивність – вони засновані на потребах, які мають об’єктивний характер. Невра хування державними органами в процесі реалізації, захисту державних інтересів їх об’єктивного, структурного характеру нерідко має наслідком недостатню ефективність державно-владних механізмів, спрямованих на реалізацію, захист інтересів держави, притягнення держави до відповідальності, майнові втрати держави та шкоду її суспільному авторитету. Дійсні державні інтереси наділені ознакою публічності. Публічність як ознака державних інтересів передбачає, що вони мають в основі потреби, які є загальносуспільними за своєю природою. Такі потреби не зводяться до потреб державного апарату, посадових осіб, гілок влади, відомчих потреб. Реалізація потреб, покладе-них в основу державних інтересів, необхідна з погляду розвитку, функціонування самої держави, але водночас має загальносуспільне значення. Саме за ознакою публічності державні інтереси відмежовуються від схожих явищ, таких як відомчі інтереси, інтереси посадових осіб, державних підприємств, гілок влади. Державні інтереси характеризуються тим, що вони офіційно визнані державою та є релевантними меті задоволення загальносуспільних потреб, покладених в їх основу. Релевантність як самостійна ознака державних інтересів полягає у тому, що ці інтереси повинні отримувати реалізацію, захист із застосуванням державою юридичних засобів, найбільш ефективних, придатних для мети реалізації відповідних загальносуспільних потреб. Державні інтереси слід розуміти як об’єктивні визнані державою інтереси, засновані на загальносуспільних (публічних) потребах і релевантні до цих потреб із погляду правових засобів їх реалізації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Tellis, S. A. "Президент Угорщини та органи державної влади: механізми взаємодії". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 47–54. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є аналіз механізмів взаємодії Президента Угорщини з органами державної влади, які закріплені в Конституції Угорщини та інших нормативно-правових документах. Наукова новизна. Особливий акцент зроблено на місці та ролі Президента в системі державної влади в аспекті конституційного визначення його повноважень та обов’язків. Висновки. Угорщина за формою правління є парламентською республікою, де Державні збори є повновладним органом, формують політично відповідальний перед ними Уряд й обирають Президента, який у системі державних органів є конституційним главою держави. Встановлено, що роль інституту президентства в організації державної влади в Республіці будується на закріпленні його статусу як арбітра, що врівноважує гілки державної влади. Це положення диктує місце Президента в системі державних органів, обсяг його повноважень, систему виборів, специфіку взаємин з іншими державними органами. Обґрунтовується, що Статус та обов’язки Президента Республіки майже не змінилися під час конституційного процесу. Норми Основного Закону Угорщини 2011 р., що регулюють інститут президентства, засновані на попередніх нормах Конституції 1949 р. Уряд і його діяльність не входять до сфери керівництва Президента. Главою виконавчої влади в Республіці є Прем’єр-міністр, який і здійснює урядову політику. Конституційним обов’язком Президента Угорщини є забезпечення балансу гілок влади. Саме ця діяльність, відповідно до Конституції, захищає демократичне функціонування державної організації. Якість функціювання Президента, як балансуючого чинника, пов’язана з його особистими якостями. За активної участі Президент має вплив на законотворчу діяльність, але тільки у сенсі запобіжника можливих, на його думку, порушень. У практичній площині законотворча діяльність регулюється рішеннями Конституційного Суду.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Mudryk, Alla. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КАР’ЄРИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ". Psychological Prospects Journal, № 33 (9 червня 2019): 192–204. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-192-204.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено результати розробки проблематики, що стосуються психологічних особливостей розвитку професійної кар’єри державних службовців. Викладено уявлення зарубіжних та вітчизняних учених про це явище. Особливості кар’єрного становлення особистості розглянуто у двох напрямах – структурному та процесуальному. Виокремлено й описано стадії кар’єрного становлення фахівця: адаптаційну, інтернальну та стагнаційну. Презентовано модель стадій професійного становлення державних службовців центрів зайнятості. Виявлено, що на державній службі темпи кар’єрного розвитку спеціалістів відрізняються від темпів професійного становлення працівників у підприємницьких структурах. До того ж аналіз посадового підвищення свідчить про стихійність кар’єрного зростання державних службовців, нерівномірність стажу перебування на посаді, утворення так званих кар’єрних тупиків або швидкісних десантних кар’єр. Ці кар’єрні аномалії негативно впливають на стимулювання трудової й фахової віддачі від державних службовців, підтримку сприятливого соціально-психологічного мікроклімату в їх середовищі. Негативним явищем, хоча й типовим для вітчизняної державної служби, є швидкісна кар’єра. Її зміст полягає в стрімкому підвищенні по службі або прийнятті на державні посади (часто дуже високого рівня) осіб без відповідної практики й професійного досвіду. На практиці ж державний службовець перед призначенням на високу посаду повинен пройти всі щаблі, що їй передують. Ця вимога диктується інтересами суспільства, ураховуючи підтримку високого авторитету держави й повагу до її законів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Губська, О. А. "Недоліки та прогалини законодавства у сфері працевлаштування державних службовців в умовах євроінтеграції України". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (22 вересня 2020): 38–47. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2402.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано специфіку теоретичних і практичних проблем правового регулювання працевлаштування державних службовців. Виявлено недоліки та прогалини законодавства у сфері працевлаштування державних службовців в умовах євроінтеграції України. Наприклад, автором виділено такі проблеми: невідповідність стандартів та процедур управління персоналом на державній службі європейським практикам; відсутність взаємозв'язку системи класифікації посад державної служби та вимог, що висуваються до професійної компетентності для зайняття таких посад; недостатнє застосування наукових підходів та результатів наукових досліджень для управління людськими ресурсами на державній службі тощо. Аналіз юридичної літератури засвідчив наявність позитивних тенденцій, що вказували на початок вирішення тих проблем, які виділяли науковці в часи чинності законодавства про державну службу попередніх років. Свідченням цього процесу було, зокрема, ухвалення Концепції Державної цільової програми розвитку державної служби на період до 2016 року, у якій було виокремлено основні причини недостатньої ефективності управління людськими ресурсами на державній службі та залучення громадян до державної служби. Автор виділив недоліки та прогалини законодавства у сфері працевлаштування державних службовців, як-от: 1) відсутність оцінювання індивідуальних психологічних особливостей, фізичної придатності та стану здоров'я кандидатів на зайняття посад державної служби; 2) відсутність чітких вимог щодо професійно-кваліфікаційних характеристик посад державної служби, яким повинен відповідати кандидат на посаду держслужбовця; 3) проблема іноземного громадянства державних службовців, подвійного громадянства чи участі в заборонених в Україні терористичних організаціях; 4) проблема політичного впливу на державних службовців; 5) проблема дотримання військового законодавства державними службовцями з огляду на складну військово-політичну ситуацію в нашій державі. Сформульовано обґрунтовані пропозиції щодо шляхів їх вирішення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Andreiev , S. O. "Про державно-управлінську освітню компоненту професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 96–112. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є оцінка державно-управлінської освітньої компоненти професійної підготовки здобувачів вищої освіти за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» (на прикладі другого (магістерського) рівня) в Україні. Наукова новизна полягає у проведенні аналізу державно-управлінської освітньої складової професійного навчання студентів спеціальності «Публічне управління та адміністрування» в Україні та висвітленні нагальних теоретичних і прикладних проблем її формування в сучасних умовах. Аналіз здійснювався шляхом експертної оцінки: урядових рішень 2015 р. та 2016 р. щодо скасування освітньої галузі «Державне управління» та запровадження галузі знань і спеціальності «Публічне управління та адміністрування»; наукового підґрунтя концепції публічного управління та відповідного понятійного апарату; освітніх стандартів, а також магістерських програм закладів вищої освіти за цією спеціальністю. За результатами дослідження сформульовано такі висновки: скасування в Україні у 2015 р. унікальної на пострадянському просторі галузь знань – «Державне управління» у складі 12 спеціальностей, яка давала можливість забезпечувати якісну підготовку державно-управлінських кадрів за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, свідчить про незатребуваність та знецінення державно-управлінської освіти; понижується щабель професійної підготовки управлінських кадрів для органів державної влади та місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права з магістерського (як було в період з 1997 по 2015 рр.) до бакалаврського рівня, що вказує на істотне зменшення вимог держави до їхньої професіоналізації; відбувається роздержавлення та демонополізація національної системи професійної підготовки державних службовців шляхом втрати монополії Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів, а також широкого залучення до цього процесу інших закладів вищої освіти, зокрема приватної форми власності, які в ринкових умовах керуються не державними, а комерційними інтересами; підготовка кадрів за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» в Україні набуває масового характеру, без належного обґрунтування з боку держави потреб у такій кількості фахівців та наявності ефективних гарантій їхнього подальшого працевлаштування на ринку праці у державному секторі. Інтегральний висновок полягає у тому, що за існуючих підходів керівництва країни, реалізованих у чинному законодавстві, зокрема у відповідних стандартах вищої освіти, мова не може йти про ефективне виховання та належну професійну підготовку державно-управлінської еліти, спроможної піднятися до осмислення, реалізації та захисту національних інтересів суверенної держави. Наслідком сьогоднішньої державної політики щодо підготовки осіб за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» прогнозовано буде випуск освітніми закладами великої кількості «фахівців» для органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі слабкою теоретичною державно-управлінською підготовкою, нерозумінням інституту держави як соціальної цінності, її завдань та функцій в управлінні суспільними та державними справами, принципів та закономірностей функціонування системи державного управління, відсутністю державницького мислення та світогляду. У статті обґрунтовано пропозицію щодо необхідності відновлення в установленому порядку галузі знань «Державне управління», для чого представники експертного співтовариства повинні активніше відстоювати цю ідею, продовжуючи доводити відсутність для України альтернативи цьому напряму розвитку професійної управлінської освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Аракелян, Р. М. "ДЕРЖАВНИЙ ПРИМУС У КОНТЕКСТІ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ". Знання європейського права, № 2 (29 червня 2021): 3–6. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.193.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто державний примус як загальнотеоретичну правову категорію у зв’язку з іншим поняттям – поняттям правової політики держави. Відзначено, що форми та особливості державного примусу є результатом вибраної державою правової політики. Зокрема, вказується на залежність форм державного примусу від державного режиму (авторитарного або демократичного) та правової ідеології, що покладена в основу державної правової політики. У статті описується кореляція між демократизацією державної правової політики та пом’якшенням інструментарію державно-правового примусу, зокрема все більш широким використанням непрямого примусу та поступового заміщення примусу в багатьох сферах методами переконання та спонукання суб’єктів до правомірної поведінки без жорсткого впливу на них. Водночас констатується, що демократизація державної правової політики не означає відмови від державно-правового примусу як такого, який зберігає своє чинне місце в арсеналі державної влади. Відзначається, що оцінювання ступеня демократизації державної правової політики можливе, зокрема, через оцінювання форм та способів державного примусу, що застосовуються державною владою. Наводиться характеристика елементів, що мають значення для оцінювання характеру застосування державного примусу як інструменту державної правової політики, зокрема ресурсів, процедур та цінностей. Розглядаються характерні завдання державного примусу як інструменту правової політики. Визначаються особливості використання державного примусу з регулятивною та з охоронною метою. Робиться висновок, що незалежно від характеру державної правової політики та ступеня її демократизації державний примус залишається чинним інструментом реалізації державної волі та досягнення цілей держави через правову політику. Мірилом державного примусу як демократичної правової політики виступає його правомірність та слідування процедурі, а не відмова від державного примусу як такого.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Shapoval, K. "ОЗНАКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНИХ КОМУНІКАЦІЙ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 369–78. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.44.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що виконання державою своєї соціальної функції, належне здійснення правопорядку, проведення оборонних заходів, налагодження дипломатичних зв’язків залежить від того наскільки якісно виконують покладені на них обов’язки державні службовці. Напрям євроінтеграції вказує на підвищення ролі державного службовця, як особи, що надає послуги населенню від імені держави, що налагоджує довірительні відносини між ними, довіру соціуму до влади. Водночас, не слід й ігнорувати особисті та соціальні потреби державного службовця, які може забезпечити лише держава за допомогою соціального захисту. Тобто, соціальний захист державних службовців виступає, як інструментом забезпечення належного виконання державною, покладених на неї завдань та функцій, так й забезпечення належного рівня добробуту для самого державного службовця. У статті визначено, що тлумачення поняття соціального захисту державних службовців, як і визначення його ознак є доволі дискусійним питанням, що відображає перехід від радянського розуміння ролі держави в соціальному захисті та управлінні державною службою до європейського. Тому, надання трактування соціальному захисту державних службовців із урахуванням останніх тенденцій європейської практики слугуватиме основою для кращого розуміння його призначення та ролі в сучасній соціальній політиці та державному управлінні. Встановлення ознак соціального захисту надасть можливість краще розуміти, які методи правового регулювання мають бути застосовані та, які засоби втілення є доречними та найбільш ефективними, що особливо стосується інформаційних технологій. Зроблено висновок, що соціальний захист державних службовців перебуває на етапі трансформації, як правового регулювання, так й теоретичного розуміння. Урахування євроінтеграційного контексту яскраво ілюструє потребу в систематизації соціального захисту, його об’єднанні для усіх державних службовців. Визначенні особливості соціального захисту державних службовців вказують на його збільшений характер, що обумовлюється цінністю для суспільства й неможливістю отримати кошти з інших джерел. На працівників державної служби покладається значна позитивна відповідальність, що й збільшує кількість соціальних ризиків. Тому, соціальний захист, на сьогодні, має охоплювати не лише організаційні чи економічні засоби, але й технологічні, що забезпечуватимуть швидкість надання допомоги, зменшуватимуть часові витрати на отримання державним службовцем соціальної допомоги.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Сухарко, А. В. "Система органів суддівського врядування в Україні". Актуальні проблеми держави і права, № 88 (18 січня 2021): 128–34. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3068.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті йдеться про нормативне врегулювання порівняно нового для України інституту «суддівське врядування». Аналізуються норми законодавства, що стосуються визначення системи органів суддівського врядування та поняття зазначеного явища. Наводяться позиції науковців і практиків, які вже звертали увагу на зазначену проблематику. Зазначається, що важливим є розмежування суддівського врядування із суддівським самоврядуванням. Досліджуються нормативне врегулювання, завдання, система та компетенція органів суддівського самоврядування. Формулюються загальні риси органу суддівського врядування: (а) це державний орган, статус якого визначається Конституцією України або законом; (б) має статус юридичної особи і фінансується коштом державного бюджету; (в) працює на постійній основі; (г) є колегіальним, незалежним органом у системі правосуддя; (ґ) до складу входять не лише професійні судді, а й представники інших правничих професій; (д) є відповідальним за забезпечення незалежності суддів, високопрофесійний склад суддівського корпусу. Визначаються відмінності органів суддівського самоврядування від суддівського врядування: до їхнього складу входять виключно судді, йдеться саме про діючих суддів; поряд із завданням захисту незалежності суддів є завдання захисту професійних інтересів суддів, що виходить за межі і відрізняється від поняття незалежності; дуже часто робота суддівського самоврядування характеризується як участь у вирішенні питання, а не вирішення питання, тобто здебільшого суддівське самоврядування -це обов'язковий елемент під час ухвалення рішення, але не суб'єкт його ухвалення. Також у статті аналізуються міжнародні стандарти діяльності органів, подібних до вітчизняних Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Розглядаються варіанти оптимізації діяльності органів суддівського врядування, можливість їх об'єднання. Формулюються авторські висновки стосовно зазначеної проблематики. Зазначається, що необхідно зберегти такий порядок формування складу органів суддівського врядування, що забезпечує участь широкого кола суб'єктів у процесі, які представляють як найвищі органи держави (Парламент, Президента), так і суддівський корпус, прокурорів (статус яких поступово наближається до суддівського), адвокатів і науковців.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Ортіна, Ганна Володимирівна, та Ніна Павлівна Рибальченко. "ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ". Public management 29, № 1 (24 травня 2022): 104–9. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-15.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи. Стаття присвячена окремим питанням трансформації механізму реалізації публічної влади в умовах цифрового суспільства. Діджиталізація публічної влади серйозним чином коригує взаємовідносини людини, суспільства та держави. Це позначається на конституційно-правовому статусі людини в цифровому вимірі. Методологія. Методологічну базу наукового дослідження складають методи проведення аналогії, синтезу, системного аналізу, застосування методу спостереження, опису, індукції та дедукції. Необхідно відзначити, що на території України з кожним роком набувають популярності державні послуги, що здійснюються в мережі Інтернет. У зв’язку з чим успішно розвивається платформа надання даних державних та муніципальних послуг як громадянам, а й різним установам. З лютого 2020 року почав працювати мобільний додаток «ДІЯ». Це державний проект, яким займається Міністерством цифрової трансформації України. Наукова новизна. Формування цифрової економіки видозмінює архітектуру соціально-трудових відносин, визначивши необхідність пошуку нової точки балансу у суспільстві, що забезпечує досягнення соціального компромісу та збереження цілісності держави. Сучасні цифрові технології відкривають нові можливості у реалізації окремих державно-правових інститутів Це повною мірою стосується інституції виборів. У статті висловлюється певне побоювання, що нові технології у разі їх застосування до усталених інститутів реалізації громадської влади можуть девальвувати конституційно-правові цінності і принципи, що захищаються ними. Висновки. На підставі цього можна зробити висновок про необхідність початку конституційно-правової дискусії щодо меж застосування нових технологій у сфері здійснення публічної влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Вольська, О. М. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК СИСТЕМНЕ ЯВИЩЕ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 3 (9 листопада 2020): 15–20. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.3.2.

Повний текст джерела

Анотація:

Публічне управління як наука сформувалась у ХХ сторіччі. В статті визначено публічне управління як багатогранне поняття, яке охоплює державне управління та місцеве самоврядування, це цілий науковий напрямок, який має дослідницькі області такі як: державний менеджмент (державна служба), аналітика державних програм і політик (стратегічне планування); взаємодія держави, бізнесу та громадян (GR-менеджмент). З урахуванням цього, публічне управління це система яка складається з державних, місцевих, некомерційних структур, які створюються з метою задоволення суспільних інтересів та вирішення колективних проблем. В роботі сформульована сучасна концепція публічного управління, яка являє собою складну відкриту систему людських взаємовідносин, що реалізуються органами публічної влади за допомогою методів, механізмів, інструментів та інших складових з урахуванням принципів відкритості, прозорості державного управління та публічного адміністрування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Іванцова, Альона Вікторівна. "ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ". Історико-правовий часопис 17, № 2 (30 березня 2022): 143–49. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/20.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена висвітленню досить нового інституту приватного виконання судових рішень в Україні, наведений перелік аналогічних органів у таких країнах, як: Франція, Нідерланди, Болгарія, Грузія, Канада та Казахстан. Щодо України, то у статті наведений перелік вимог, що висуваються до осіб, які мають намір стати приватними виконавцями, окреслено порядок проходження навчання та складання кваліфікаційного іспиту, визначено права й обов’язки приватного виконавця, функціонування органів самоврядування приватних виконавців, питання виплати винагороди приватним виконавцям, здійснення контролю за діяльністю та притягнення до відповідальності тощо. Також зазначаються статистичні дані щодо роботи приватних виконавців у порівнянні з роботою державних виконавців України. Щодо інших зазначених зарубіжних країн, то в кожній країні висуваються свої вимоги, які, хоча і схожі загалом, відрізняються за своїм значенням. Так, наприклад, у Грузії інститут приватного виконання, у порівнянні з Україною, також було введено на допомогу державній виконавчій службі, яка була перезавантажена справами. Проте приватні виконавці працюють у комфортніших умовах, ніж державні, оскільки в них є право вибирати справи, з якими вони працюватимуть, а в державного виконавця такої можливості немає. Але в нашій країні такого права немає, усі справи, які підзвітні державним і приватним виконавцям, прямо передбачені законом. Тобто ні державний, ні приватний виконавець не може відмовитися від ведення справи в разі надходження відповідної заяви. Така змішана система примусового виконання у Грузії і в Україні залишається під контролем держави, адже саме вона регулює допуск до професії та контроль за приватними виконавцями.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Васильківська, В. В. "ВИМОГИ, ЩО ВИСУВАЮТЬСЯ ДО ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ: ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 118–22. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).23.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується питання теоретичного та законодавчого визначення вимог, що висуваються до державного службовця. Звертається увага на основні особливості вимог до державних службовців окремих видів державних служб. Проводиться аналіз чинного зарубіжного законодавства в частині визначення вимог, що висуваються до державних службовців, та аргументується необхідність, а також перспективи удосконалення подальшого нормативного розвитку України. Зазначається, що суттєво зростають роль і значення інституту державної служби, а також набувають особливої ваги питання правового статусу державних службовців як безпосередніх виконавців, які забезпечують реалізацію завдань і функцій держави. Побудова професійної, авторитетної, дієвої та ефективної державної служби є неможливою без висококваліфікованих державних службовців з відповідним рівнем професійної компетенції. Удосконалення чинного законодавства про державну службу, безперечно, вирішило низку його проблем, але водночас поставило нові питання, які потребують негайного нормативного вирішення та теоретичного забезпечення. У контексті зазначеного великого значення набуває не тільки питання правового статусу державного службовця, але й питання щодо правового регулювання цього статусу, створення належних засад, умов та гарантій його реалізації. Звернення до тлумачення поняття «вимога» свідчить про різні визначення цього поняття, зокрема як сувора вказівка, рівносильна наказу, зміст вимоги може бути виражено як у різкій, грубій формі, так і вишукано ввічливо. На підставі вищенаведеного слід зазначити, що у всіх названих визначеннях вимога характеризується владним одностороннім характером, який не допускає вибору варіанту поведінки особи, якій її адресовано. Під час характеристики вимоги як елемента правового статусу державного службовця важливо акцентувати увагу на тому, що йдеться тільки про правову вимогу, тобто вимогу, визначену нормою права. І хоча у нормативному обігові йдеться про «вимоги», мається на увазі, що це саме «правові вимоги». Аналіз чинного законодавства про державну службу свідчить про те, що законодавець чітко не розмежував поняття «вимоги» й «обмеження». Поряд із тим встановлено, що вимога – це односторонній владний припис кількісного або якісного характеру, якому має відповідати державний службовець. Вимоги слід класифікувати на види за: 1) за колом державних службовців: а) загальні (громадянство України, досягнення 18-річного віку); б) спеціальні (політична неупередженість; загальний стаж роботи; досвід роботи на посадах; вільне володіння іноземною мовою; повна загальна середня освіта; ступінь вищої освіти; рівень фізичної підготовки; особисті якості; стан здоров’я; відсутність обставин, що можуть перешкоджати виконанню посадових обов’язків тощо); 2) змістом: а) кількісні (2 роки стажу роботи, досягнення 18-річного віку); б) якісні (стан здоров’я, особисті якості, вільне володіння іноземною мовою тощо).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Щербак, Наталія. "МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ З ПИТАНЬ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ ТА ЇХ УПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ (В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ)". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 116–26. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.19.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено актуальні питання формування та розвитку міжнародних стандартів з питань гендерної рівності. Аргументовано, що особливого значення ці питання набувають в умовах реформування дер- жавного управління в Україні. Одночасно доведено, що питання рівноправності жінок і чоловіків гарантовано низкою міжнародних норма- тивно-правових документів. Важливим завданням є забезпечення інтеграції гендерного підходу до всіх напрямів міжнародної політики. Всебічно проаналізовано діяльність основних міжнародних організацій (ООН, Рада Європи, Європейський Союз тощо) з питань забезпечення гендерної рівності. Наголошено, що питання розвитку міжнародних стандартів з питань ґендерної рівності є досить складним та комплексним поняттям, воно включає різні галузі, а саме: соціальну, гуманітарну, безпекову, культурну та інші. Підкреслено, що гендерна рівність – це рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дає змогу особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах суспільного життя. У зв’язку з цим всебічно проаналізовано державний механізм забезпечення гендерної рівності як впорядкованої системи міжнародних, національних, регіональних і місцевих організаційних структур державного і громадсь- кого характеру, діяльність яких спрямована на утвердження принципів ґендерної рівності в різних сферах суспільного життя та гарантування здійснення вироблених ними гендерних стратегій і відповідної до них державної гендерної політики. На основі проведеного дослідження вироблено практичні рекомендації щодо практичного впроваджен- ня міжнародних стандартів із питань гендерної рівності в національне законодавство, зокрема в контексті здійснення широкомасштабної реформи державного управління в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Харченко, Н. В. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (26 січня 2022): 208–14. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.735.

Повний текст джерела

Анотація:

Харченко Н. В. Організаційно-правові засади охорони державної таємниці в Укра- їні. – Стаття. З огляду на чинне законодавство України проаналізовано визначення поняття держав- ної таємниці, визначено порядок обов’язку держави здійснювати контроль за інформацією, зарахованою до державної таємниці. На підставі Закону України «Про службу безпеки України» та з метою охорони державної таємниці законодавчо закріплено за Службою без- пеки України обов’язок здійснювати забезпечення охорони державної таємниці. Дослідже- но, що органи державної влади та підприємства, установи або організації, що здійснюють діяльність, пов’язану з державною таємницею, з метою забезпечення режиму секретності створюють на правах окремих підрозділів режимно-секретні відділи, які безпосередньо ке- руються керівником відповідних державних органів. Важливо усвідомлювати ймовірність витоку інформації, адже втрата чи витік зазначеного виду інформації несе загрозу для національної безпеки держави. Саме тому державна політика країни щодо забезпечення державної таємниці ставить на меті своєчасне виявлення джерел реальних і потенційних загроз у цій сфері, не від’ємною діяльністю цього напряму є аналіз причин виникнення, спосіб нейтралізації й попередження таких випадків. Підкреслюючи важливість Служби безпеки України, слід зазначити, що правоохоронний орган контролює стан охорони дер- жавної таємниці в усіх державних органах та підприємствах, установах або організаці- ях, що здійснюють діяльність, пов’язану з державною таємницею. Безпосередньо Служба безпеки України має право здійснювати офіційні перевірки за додержанням стану охорони державної таємниці та за результатом цієї перевірки фіксувати порушення в акті перевірки, що містить позитивний або негативний відгук про стан якості за додержанням відповідних вимог, зауваження, що містяться в актах перевірки, є обов’язковими до усунення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Клименко, С. В., та Л. С. Абабіна. "ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ ЯК СПЕЦІАЛЬНІ СУБ’ЄКТИ КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (25 березня 2020): 152–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).378.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлюються особливості та проблемні питання кримінальної відповідальності державних службовців як спеціальних суб’єктів корупційних злочинів. Адаптація державної служби до стандартів Європейського Союзу зумовлює необхідність як переосмислення цілої низки теоретичних положень державної служби, так i вдосконалення її правового регулювання. Водночас доводиться констатувати, що спостерігається низький рівень інституційного розвитку державної служби, недосконалість нормативно-правової бази проходження державної служби, низький рівень підготовки держслужбовців, спеціалізації та підвищення їх кваліфікації. Оскільки сучасне законодавство про державну службу не відповідає рівню зрілості суспільства, стратегічному курсу держави на впровадження європейських стандартів урядування, не забезпечує стабільності та престижності державної служби, суворого дотримання вимог щодо політичної нейтральності державних службовців, дотримання законодавства щодо запобігання та протидії корупції, то особливого значення набуває потреба y створенні ефективної системи нових підходів до процесів функціонування державної служби. Проблеми, які виникають в процесі проходження державної служби в Україні, потребують невідкладного вирішення, a демократичні перетворення, що відбуваються в країні, ń нових підходів до державної служби, її проходження в умовах євроінтеграції та посилення відповідальності за неналежне виконання або перевищення службових обов’язків. Корупція є негативним явищем, яке перешкоджає функціонуванню державного апарату, обмежує кон-ституційні права i свободи людини та громадянина, порушує принципи верховенства права. Корупційні прояви знищують морально-етичні цінності суспільства, підривають авторитет країни та дискредитують державу на міжнародному рівні. Отже, y статті розглянуто поняття «службова особа», «державні службовці», «суб’єкти корупційних злочинів», проведено теоретико-правовий аналіз положень кримінального законодавства, які регулюють кримінальну відповідальність державних службовців за вчинення корупційних злочинів. Аналіз законодавства показує, що державні службовці не можуть бути суб’єктами корупційних злочинів у приватній сфері управління. З огляду на положення КК України державні службовці не можуть бути віднесені до категорії осіб, які надають публічні послуги, що значно звужує коло підстав їх кримінальної відповідальності за корупцію.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Ladychenko , V. V., O. V. Gulac  та Yu V. Danyliuk . "Забезпечення безпеки та правопорядку органами місцевого самоврядування: сучасний стан та шляхи врегулювання". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (21 липня 2021): 31–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.03.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті. У статті досліджується питання сучасного стану забезпечення органами місцевого самоврядування безпеки та правопорядку в територіальних громадах. Науковому дослідженню присвячено аналіз законодавства щодо утворення органами місцевого самоврядування муніципальних правоохоронних утворень, а також юридичні підстави їх існування на сучасному етапі, правовий статус таких утворень та шляхи врегулювання цього питання в правовому полі держави. Наукова новизна. Науковою новизною є акцентування уваги на вирішенні актуальної проблеми врегулювання в законодавстві питання утворення, правового статусу, компетенції та взаємовідносин муніципальних правоохоронних утворень з органами Національної поліції та держави загалом, з метою запобігання, у першу чергу, дублюванню таких повноважень у процесі їх діяльності. Висновки. Підсумовуючи всі результати дослідження, у висновках наведено обґрунтовані пропозиції щодо найменування муніципальних правоохоронних утворень, визначення їхньої територіальної та предметної юрисдикції, встановлення рівноправних взаємовідносин по відношенню один до одного місцевих правоохоронців та співробітників Національної поліції. Запропоновано також надати муніципальним правоохоронним утворенням єдиний правовий статус виконавчих органів місцевого самоврядування, а їхніх співробітників прирівняти до посадових осіб місцевого самоврядування. Щодо форми управління муніципальними правоохоронними утвореннями, – звернуто увагу на варіанті виборного керівника такого органу, що надасть їм певну автономність по відношенню до голів громад, але під подвійним контролем та підзвітністю як місцевій раді, так і органам державної виконавчої влади, таким, як Міністерство внутрішніх справ України, Державне бюро розслідувань, місцеві державні адміністрації, а в перспективі, – префектам.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

К., Тютюнник В. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СЛУЖБОВО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (38) (12 лютого 2020): 153–60. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-38-2-153-160.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються особливості правового регулювання службово-трудових відносин на державній службі України, а також проводиться аналіз окремих норм Кодексу законів про працю України і Закону України «Про державну службу», що стосуються праці державних службовців. Ключові слова: державна служба, службово-трудові відносини, трудовий договір, контракт, правове регулювання праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Блінова, Ганна. "Правові засади використання електронних інформаційних ресурсів в концепції цифрової держави". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 2 (5 січня 2022): 53–60. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue2-2021-10.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено зміст поняття «цифрова держава». Визначено індикатори становлення в Україні системи суспільних відносин, характерних для цифрової держави. Висвітлено основні напрями формування державної політики обумовлені реалізацією потреб інформаційного суспільства, цифрового виробництва та електронного урядування в Україні. Визначено сучасний стан правового регулювання процесів формування цифрової інфраструктури України та перспективи його удосконалення відповідно до міжнародних норм. Доведено, що основне призначення державних електронних інформаційних ресурсів – це задоволення інформаційних потреб органів публічної адміністрації. Визначено загальні засади правового регулювання формування, експлуатації, модернізації, ліквідації державних електронних інформаційних ресурсів. З’ясовано основне коло державних електронних інформаційних ресурсів та органів публічної адміністрації, що є їх держателями та користувачами. Метою статті є аналіз специфіки правового регулювання суспільних відносин у сфері використання електронних інформаційних ресурсів в аспекті становлення цифрової держави в Україні. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань: 1) розкриття сутності поняття «цифрова держава»; 2) ілюстрація її проявів в Україні; 3) дослідження державних електронних інформаційних ресурсів як об’єкту суспільних відносин. Наукова новизна. У статті розглянуто такі елементи цифрової держави в Україні як: електронне урядування, електронне правосуддя, електронна система охорони здоров'я, електронна торгівля, цифрові робочі місця, державні електронні інформаційні ресурси та інше. Як висновок, у статті наголошується, що виявлено відсутність повноцінної електронної взаємодії між державними інформаційними ресурсами та пов’язані із нею проблеми електронного урядування; проблеми правового регулювання функціонування та використання органами публічної адміністрації державних електронних інформаційних ресурсів; доведено термінологічна не узгодженість різних нормативно-правових актів, що визначають порядок функціонування та використання державних електронних інформаційних ресурсів. Обґрунтовано необхідність розробки та нормативного закріплення загальних засад та принципів організації, функціонування, використання, зберігання державних електронних інформаційних ресурсів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Священко, Зінаїда. "Соціальна політика радянської влади щодо охорони материнства та дитинства в УСРР 1920-х рр." Старожитності Лукомор'я, № 4 (23 серпня 2021): 106–14. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.4.96.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується соціальна політика радянської влади у питанні охорони материнства та дитинства 1920-х рр. Проаналізовано процес розвитку соціального інституту охорони материнства та дитинства в УСРР. З’ясовано, що практично з перших днів радянської влади охорона материнства та дитинства отримує державний статус. Обґрунтовано основні тенденції правових та організаційних форм захисту материнства та дитинства досліджуваного періоду, результатом дії яких стало створення ясел, дитячих садочків, молочних кухонь, дитячих і жіночих консультацій. Дошкільні заклади організовували для дітей відповідний режим проживання та харчування, проводили профілактичні огляди та щеплення. Для вирішення питання дитячої безпритульності до середини 1920-х рр. у структурі Наркомату освіти УСРР була утворена мережа дитячих закладів для постійного перебування дітей: дитячі будинки, колонії та містечка. У них був організований навчально-виховний і виробничий процеси.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Кононенко, Ю. С., та С. В. Джолос. "ДЕРЖАВНА ВЛАДА ЯК РІЗНОВИД ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 18–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).428.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті з’ясовано сутність, основні засади співвідно-шення і взаємодії державної і політичної влади. Окрес-лено єство монополії на законне застосування насиль-ства як однієї з визначальних рис держави. Виявлено властивості, що якісно відрізняють державну владу від політичної. Вказано на виключні прерогативи держав-ної влади. Зроблено застереження стосовно небезпеки зазіхання політичної влади на виключні прерогативи державної влади, а також стосовно небезпеки одер-жавлення всієї повноти та багатоманітності політичної влади тощо. Автори дійшли висновку, що державна влада – це основний різновид політичної влади, що перебуває в руках панівного «режиму», здійснюється органами державної влади, визначає політику держави в пе-ріод свого правління (яка, в ідеалі, має відповідати ін-тересам держави) та володіє монополією на законне насильство. Головною рисою державної влади є моно-полія на законне застосування насильства, водночас насильство є джерелом утворення держави, знаряддям її панування та тим благом, що убезпечує суспільство від насильства з боку неуповноважених суб’єктів, зо-крема зовнішніх ворогів і злочинців. Тож, справедливе і виправдане в розумних межах державне насильство є благом. Автори дійшли висновку, що основними властивос-тями, що якісно відрізняють державну владу від по-літичної є: служіння державному інтересу, виключне право на законне насильство, представництво всього народу, первинність, універсальний характер, створен-ня права державою, єдність державної влади в межах певної території, згуртованість суспільства державою, належність державі суверенітету та виключних преро-гатив тощо. Підкреслено неприпустимість злиття дер-жавної та політичної влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

В., Котова Л., та Тютюнник В. К. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (37) (24 січня 2020): 103–10. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-37-1-103-110.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено норми діючого законодавства України з питань правового регулювання трудових відносин державних службовців. Проаналізовано різницю застосування норм трудового та адміністративного законодавства України під час врегулювання праці державних службовців. Досліджено окремі положення Закону України «Про державну службу» від 01.05.2016 № 889-VIII. Висвітлено думки вчених-правників щодо дискусійного питання правового регулювання трудових відносин державних службовців України. Ключові слова: трудові відносини, державних службовець, державна служба, правове регулювання праці, правовий статус, адміністративна реформа.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Якубовський, С. О., Р. А. Григорян та В. О. Деренько. "ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРИБУТКОВОСТІ ДЕРЖАВНИХ ОБЛІГАЦІЙ В УМОВАХ БОРГОВОЇ КРИЗИ". Actual problems of regional economy development 1, № 16 (25 листопада 2020): 17–29. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.16.17-29.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується дохідність державних облігацій, як довгострокових, так і короткострокових, країн, які найбільше постраждали від боргової кризи, а саме Греція, Італія, Португалія, а також країн, які отримали найбільшу вигоду від обставин, що склалися, а саме Німеччина і Франція. Було виявлено зростання дохідності двох видів державних облігацій (з терміном погашення 10 років і 1 рік) по всіх аналізованих країн (крім Німеччини і Франції) в період боргової кризи з кінця 2009 р. Пік дохідності за державними облігаціями країн Південної Європи припав на 2011 р. Під час боргової кризи німецькі державні облігації отримали вигоду і, як результат, дохідність державних облігацій Німеччини і Франції знижувалася. У наступні роки дохідність державних облігацій країн Південної Європи, а також Німеччини та Франції знижувалася. У статті також були побудовані векторні авторегресії (VAR) взаємозалежності між різними видами дохідності державних облігацій, їх різницею і державним боргом, державним бюджетом, ВВП аналізованих країн. Було виявлено, що в Німеччині взаємозв'язку даних показників не спостерігалося. Однак існує сильна одностороння залежність державного боргу від дохідності довгострокових і короткострокових державних облігацій, а також державного боргу від різниці дохідності. У Франції взаємозалежність спостерігається між державним боргом і дохідністю короткострокових облігацій. Тут варто відзначити сильну залежність довгострокової дохідності від державного боргу, а також вплив державного боргу на різницю. У Греції існує залежність дохідності довгострокових державних облігацій, а також різниці від всіх трьох показників. У Португалії існує сильний взаємозв'язок між дохідністю короткострокових облігації і державним боргом, а також між державним бюджетом і різницею. В Італії існує нерівномірний взаємозв'язок між дохідністю по двом видам і ВВП, а дохідність за довгостроковими і короткостроковими державними облігаціями залежить від державного бюджету. Також спостерігається сильний вплив державного боргу на різницю дохідності державних облігацій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Nikiforenko , V. S. "Організаційно-правові аспекти протидії загрозам контрабандної діяльності на державному кордоні України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (21 липня 2021): 56–63. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.06.

Повний текст джерела

Анотація:

Контрабандна діяльність залишається одним із факторів, що негативно впливає на стан національної безпеки України. Посилення протидії спробам незаконного переміщення через державний кордон товарів та вантажів потребує удосконалення організаційно-правових засад у діяльності відповідних органів державної влади. Метою статті є визначення факторів, що негативно впливають на процес протидії контрабандній діяльності, та дієвих механізмів правового регулювання, застосування яких сприятиме підвищенню ефективності протидії незаконному переміщенню через державний кордон товарів та вантажів. Наукова новизна пов’язана з тим, що спроби незаконного переміщення через державний кордон різноманітних товарів та вантажів створюють загрози сталому розвитку економіки України та через недотримання бюджетом податків і зборів призводять до обмежених можливостей фінансування актуальних соціальних програм. Масштабність цього виду протиправної діяльності проілюстрована статистичними результатами оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби України. Із метою удосконалення протидії здійсненню контрабандної діяльності запропоновано усунути колізії в чинних нормах права, вжити заходів щодо оснащення пунктів пропуску сучасним обладнанням, здійснити криміналізацію відповідальності за переміщення через державний кордон товарів у великих розмірах, удосконалити нормативне забезпечення щодо практичної реалізації Державною прикордонною службою України своїх прав щодо проведення огляду транспортних засобів, вантажів та виділення земельних ділянок для розміщення прикордонних інженерних споруд вздовж усієї ділянки державного кордону України тощо. Висновки. Послідовна реалізація розглянутих механізмів дозволить у взаємодії з міжнародними партнерами ефективно протидіяти незаконному переміщенню товарів та вантажів через державний кордон, ліквідовувати схеми, що пов’язані з недостовірним декларуванням, заниженням митної вартості, а також запобігати перерваному транзиту, «чорному» імпорту та зловживанню нормами безподаткового ввезення товарів; врегулювати порядок дій та зусиль заінтересованих державних органів з реалізації державної політики у сфері митної справи, посилити зусилля Державної митної служби України та Державної прикордонної служби України з питань протидії здійсненню контрабандної діяльності на державному кордоні, захистити авторські й суміжні права на товари та продукцію, підвищити на європейській та світовій арені імідж України як правової держави. Крім цього, може бути досягнутий ефект щодо зменшення корупційних ризиків серед персоналу контрольних органів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Гуренко, М. А. "Гарантії прав та законних інтересів сторін інвестиційного договору за участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (28 квітня 2021): 8–14. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3183.

Повний текст джерела

Анотація:

У даній статті досліджуються напрями та мета інвестиційної політики держави, засоби і механізми реалізації інвестиційної політики держави, зокрема державна підтримка, яка включає в себе систему різних форм прояву, зокрема таких як гарантії прав та законних інтересів інвесторів у контексті Господарського кодексу України, Закону України «Про інвестиційну діяльність». Водночас було розглянуто ряд ризиків, які можуть виникнути під час реалізації інвестиційних договорів за участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, таких як договори, що укладаються в рамках державно-приватного партнерства, що пояснює необхідність в існуванні різного роду гарантій прав та законних інтересів сторін таких договорів. Окрім цього, розглядаються особливості гарантій прав та законних інтересів сторін інвестиційних договорів за участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а саме розглянуто деякі особливості гарантій прав та законних інтересів сторін договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, як договорів, що відносяться до ряду інвестиційних договорів за участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема гарантії, що передбачаються окремо для державних партнерів – сторін договору та гарантії, що передбачаються для приватних партнерів – сторін договору відповідно до Закону України «Про державно-приватне партнерство» та ряду інших нормативно-правових актів України. У результаті дослідження також було проаналізовано різницю між гарантіями від змін у законодавстві, які надаються приватному інвестору за угодою про розподіл продукції відповідно до Закону України «Про угоди про розподіл продукції» та гарантіями від змін у законодавстві, які надаються приватному партнеру під час реалізації договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства відповідно до Закону України «Про державно-приватне партнерство».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Dotsenko, Tetiana. "Питання залучення молоді на державну службу". Public Administration and Regional Development, № 12 (24 травня 2021): 538–50. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.12.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті подано результати аналізу питання залучення молодих людей на державну службу з огляду на суспільні настрої і тенденції, що побутують серед сучасної молоді. Автором, на базі тематичного опитувальника та аналізу вітчизняних і зарубіжних досліджень попередніх років, проаналізовано перелік основних показників, що є вирішальними при виборі молодою людиною напряму свого професійного шляху, серед яких: домінуючі мотиваційні елементи; основні проблеми і недоліки державної служби; категорії престижності і привабливості; фокус на пріоритетних напрямках роботи; ціннісні установки та визначення найвагоміших компетентностей з огляду на світогляд молодої людини. Встановлено, що ключовим елементом життєздатності української державної служби майбутнього є залучення молодих та амбітних фахівців із модерним поглядом на питання державного будівництва, неприйняттям застарілих, рудиментарних підходів до розуміння сутності державного управління, сформованим європейсько-орієнтованим світоглядом, мобільністю, відкритістю та політичною незаангажованістю. З іншого боку, наголошується на необхідності реформування окремих елементів сучасної державної служби, що не кореспондують із світоглядом і поведінковими особливостями молодих людей. У статті зазначено основні підходи до визначення рівнів симпатії та антипатії до державної служби, виокремлені основні стоп-фактори і недоліки, що заважають залученню молоді у державний сектор, змодельовані характерні для більшості сучасної молоді морально-ціннісні орієнтири та досягнуто розуміння первинних потреб молодих державних службовців, з огляду на загальну психосоціальну та філософсько-світоглядну модель сприйняття суспільства і держави молоддю. Автором наголошується на важливості оптимізації наявної системи залучення кадрів на державну службу з урахуванням дослідження суспільного клімату, поступовому підвищені престижності державної служби та створені більшої кількості можливостей для творчої та професійної реалізації молодих людей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Селецький, Олексій Вікторович, та Лілія Володимирівна Шестак. "ДО ПИТАННЯ ПРО ПРИНЦИПИ ПУБЛІЧНОЇ (ДЕРЖАВНОЇ) СЛУЖБИ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 98–103. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті піднімаються проблеми нормативного закріплення та юридичного змісту принци- пів публічної (державної) служби як базових керівних положень, на яких має ґрунтуватися державна служба. Автори підкреслюють, що наразі в наукових колах відсутнє єдине док- тринальне бачення поняття «принцип», відповідно, немає єдиного підходу й до розуміння поняття та системи базових і допоміжних принципів здійснення публічної служби в Україні. Дослідники аналізують зміст і сутність принципів публічної служби, визначених Законом України «Про державну службу», та зазначають, що кожен із них, маючи індивідуальний юридичний зміст та значення, тісно пов’язаний з іншими принципами. Законодавче закріп- лення переліку та юридичного змісту принципів публічної служби має сприяти їх чіткому розумінню і застосуванню як представниками державної (публічної) служби, так і особа- ми, які користуються послугами публічних службовців. Виходячи з того, що проходження служби в окремих державних структурах може регулюватися спеціальними актами законо- давства, автори відстоюють позицію про необхідність доповнення статті 4 Закону України «Про державну службу» частиною 2 такого змісту: «Принципи державної служби в окремих державних органах можуть бути визначені актами, що регулюють діяльність таких органів». Крім того, важливо з-поміж базових принципів публічної служби передбачити і такий, як принцип політичної та релігійної неупередженості, який викласти в такій редакції: «політич- ної та релігійної неупередженості – недопущення впливу політичних поглядів та релігійних переконань на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, блоків та їх об’єднань, релігійних організацій, демон- страції власних політичних поглядів та релігійних переконань під час виконання обов’язків по державній службі». Натомість із числа принципів публічної служби, визначених Законом України «Про дер- жавну службу», має бути вилучений принцип рівного доступу до державної служби, як такий, що не відповідає положенням названого Закону України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

ГОНЧАРЕНКО, ВОЛОДИМИР. "Повноваження найвищих органів державної влади та управління України в галузі законотворчості у період перебудови (1985–1991 роки)". Право України, № 2020/01 (2020): 242. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-242.

Повний текст джерела

Анотація:

В історії українського народу, який має багатовікову традицію свого національного державотворення, період перебудови (1985–1991 рр.) виділяється тим, що саме в цей час відбувалися процеси, які призвели до руйнації надмірно центра лізованої держави, яким був тогочасний Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), і склалися сприятливі умови до проголошення незалежності України. Метою статті є висвітлення процесу поступового розширення повноважень найвищих органів державної влади й управляння Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) у галузі законотворчості, зокрема, що забезпечувало високий рівень її суверенізації і мотивувало республіку, у підсумку, до проголошення незалежності. У результаті аналізу норм Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. з’ясовано, що союзні державні органи влади й управління на початку перебудови були наділені надзвичайно широкими повноваженнями для створення розгалуженої системи союзного законодавства, яким регулювалися майже всі сфери державного, господарського, соціально-культурного будівництва в країні. Союзним республікам, зокрема й УРСР, мало що залишалося для нормотворчої діяльності на республіканському рівні. Окреслені норми союзної і республіканської конституцій, за допомогою яких забезпечувалося верховенство союзної нормативної бази і недопущення будьякого відхилення законодавства УРСР від вимог законодавства СРСР. Спеціально акцен тується увага на ст. 71 Конституції УРСР, в якій безапеляційно наголошувалося, що закони СРСР вважалися обов’язковими на території УРСР. Доведено, що консти туційно забезпечене верховенство союзного законодавства закономірно призвело до дії на території УРСР величезної кількості різноманітних за своєю юридичною природою союзних законодавчих актів, зокрема Основ законодавства СРСР і союзних республік з усіх найголовніших галузей права. Експансія союзного законодавства на територію України не припинялася практично до самого розпаду СРСР. Обґрунтовано, що з розгортанням демократичних процесів в умовах поглиблення перебудови ставала очевидною необхідність відмови від сталінської моделі союз ної держави і переведення її у статус дійсно федеративної з подальшим розширенням прав союзних республік, зокрема й у галузі законотворчості. Аналізується зміст Закону СРСР “Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб’єктами федерації”. Доводиться, що цим нормативно-правовим актом московське союзне партійно-державне керівництво намагалося проводити політику начебто удосконалення взаємовідносин між СРСР в особі його найвищих органів державної влади й управління і союзними республіками, а насправді здійснювало політику збереження широких повноважень зазначених органів, зокрема і в законотворчій сфері. У дослідженні з’ясовано, що в умовах перебудови тогочасне кремлівське керівництво, вимушене здійснювати тактику лавірування при вирішенні міжнаціональних відносин, вирішило продемонструвати свою спроможність забезпечити можливість реалізації союзними республіками їх конституційного права на вихід із СРСР. Вихід же УРСР зі складу СРСР означав би повну відмову республіки від союзного законодавства. У статті аналізується Закон СРСР “Про порядок вирішення питань, пов’язаних з виходом союзної республіки з СРСР” й обґрунтовується висновок, що реалізувати Україні відповідно до цього Закону своє право на вихід із СРСР було практично неможливо. Наголошується, що після прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України почалося активне дистанціювання України від союзного центру за всіма напрямами державного будівництва, що знаходило своє відображення у змінах і доповненнях Конституції УРСР і логічно завершилося прийняттям Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. історичного документа – Акта проголошення незалежності України, яким крім незалежності країни проголошувалося і створення самостійної української держави – України. Під час дослідження проаналізовано Закон України “Про правонаступництво України” і постанову Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР”, за допомогою яких відкривався шлях, так би мовити, до демонтажу в незалежній Україні союзного законодавства, яке впродовж багатьох років домінувало в республіці, що утримувалася у лещатах держави під назвою “СРСР”, в якій панувала адміністративно-командна система управління.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Панова, Н. С. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЛУЖБОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ В ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 24–29. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).429.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано основні чинники забезпе-чення службової дисципліни в державній службі: нор-мативно-правове забезпечення службової дисципліни, чинники формування архетипу дисциплінованої пове-дінки, зобов’язання державних службовців та керівни-ків державної служби щодо підтримки службової дис-ципліни. Запропоновано тлумачити поняття «службова дис-ципліна у державній службі» з позиції вузького під-ходу, який кореспондує з нормативним закріпленням поняття, та широкого підходу, який пов’язаний з трак-туванням поняття через сукупність дій, які спрямовано на: порушення Присяги державного службовця, пору-шення правил етичної поведінки державних службов-ців, вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу, невиконання або нена-лежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень, недотримання правил внутрішнього службового роз-порядку, перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення, невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця тощо. Визначено, що службова дисципліна у державній службі детермінується через основні критерії неухиль-ного додержання присяги державного службовця, сум-лінного виконання службових обов’язків, сумлінного дотримання правил внутрішнього службового розпо-рядку. До основних напрямів забезпечення службової дисципліни у державній службі віднесено: дотримання у службовій діяльності вимог законодавства про держав-ну службу, формування керівником державної служби у підпорядкованих державних службовців високих про-фесійних якостей, сумлінного ставлення до виконання своїх посадових обов’язків, поєднання керівниками усіх рівнів методів переконання, виховання і заохочення із заходами дисциплінарної відповідальності щодо підпо-рядкованих державних службовців, поєднання повсяк-денної вимогливості керівників до підпорядкованих державних службовців із постійною турботою про них, виявлення поваги до їхньої честі та гідності, забезпечен-ня гуманізму та справедливості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

ТЕЛЕНИК, СЕРГІЙ. "Служба безпеки України як суб’єкт державної системи захисту критичної інфраструктури". Право України, № 2019/03 (2019): 260. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-260.

Повний текст джерела

Анотація:

Важливим елементом державної політики національної безпеки є захист критичної інфраструктури. У переважній більшості наукових публікацій цей напрям фахівцями віднесено до напрямів безпекової політики. Служба безпеки України (СБУ), виступаючи суб’єктом забезпечення національної безпеки, також є одним із головних суб’єктів системи органів держави, що реалізують державну політику у сфері захисту критичної інфраструктури. Однак низка теоретичних і практичних проблем залишаються поза увагою науковців, зокрема: адміністративно-правовий статус СБУ як суб’єкта державної системи захисту критичної інфра структури. Метою статті є наукове обґрунтування адміністративно-правового статусу СБУ як суб’єкта державної системи захисту критичної інфраструктури, формулювання концептуальних блоків щодо визначення місця та ролі в становленні й ефективному управлінні системою захисту критичної інфраструктури в умовах середовища, що динамічно змінюється, а також в умовах становлення нових суспільних відносин у сфері інфраструктури. Здійснено догматико-юридичний, формально-юридичний та логіко-семантичний аналіз чинного законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері захисту критичної інфраструктури за участю СБУ. Встановлено особливості організаційної моделі системи захисту критичної інфра структури, які визначаються характером, різноманіттям, складністю процесів управління, які відбуваються зсередини цієї системи, ступенем спеціалізації та нормативного закріплення адміністративно-правової компетенції суб’єктів системи захисту критичної інфраструктури в системі нормативно-правових актів, масштабами та характером діяльності із захисту критичної інфраструктури, її специфікою, налагодженням ефективних механізмів координації та взаємодії, державно-приватного партнерства і міжнародного співробітництва відповідно до законодавства. Обґрунтовано правовий статус СБУ як суб’єкта захисту критичної інфраструктури через визначення її місця та ролі в цій системі. Автор доходить висновку щодо видової належності державної політики захисту критичної інфраструктури до державної політики національної безпеки. Розроблено пропозиції з удосконалення чинного законодавства щодо реалізації СБУ своїх повноважень у сфері захисту критичної інфраструктури.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

ГАПОНОВА, Валентина, та Ольга ЛЕМЕШКО. "ОПТИМІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ КУРСАНТІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, № 2 (12 вересня 2020): 18–37. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.418.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасний стан міжнародних зв’язків України у різноманітних сферах діяльності людства, прагнення до виходу у європейський простір, вступу до НАТО, сучасні військові виклики на сході України, політичні, соціально-економічні та культурні реалії потребують подальших трансформацій та розвитку у сфері вивчення іноземних мов. Статус англійської мови, як мови міжнародного спілкування, має тенденцію до постійного зростання. У контексті нових стандартів іншомовної підготовки курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (далі – НАДПСУ) виникає нагальна потреба удосконалення формування професійної іншомовної комунікативної компетентності фахівця, який в ході виконання службових завдань, буде використовувати іноземні мови. Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, присвячених методичним аспектам вивчення професійної термінології, необхідно констатувати факт, що термінології прикордонної служби, її лексико-семантичної особливості та методиці навчання термінологічним словосполученням увага майже не приділялась. Актуальність статті полягає у нагальній потребі володіння англійською мовою представниками Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ), які виконують службове завдання у міжнародних пунктах пропуску через державний кордон, приймають участь у міжнародному співробітництві з колегами країн ЄС, США та іншими країнами. Комунікативна стратегія та здійснення комунікативних намірів може бути актуалізована за умови знання термінології та вживання лексики фахового характеру. У статті приділяється увага проблемам утворення термінологічних словосполучень, способам їх утворення, семантичній валідності термінів та оптимізації навчання курсантів застосовувати їх під час комунікації та перекладу. Визначення лінгвістичного слова «термін» представлене трактуванням семантичного значення цього поняття українськими вченими-термінознавцями. В статті описані умови формування комунікативої та перекладацької компетенцій у курсантів, професійна діяльність яких, пов;язана із застосуванням спеціальної термінології. Основний зміст дослідження акцентовано на асоціації англомовних прикордонних термінів з іншими словами, здатності їх комбінування, елементах компонування термінів, класифікації термінологічних словосполучень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

ОВСЯКОВА, Марія. "ДЕЯКІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОМІЧНИКА СУДДІ". Law. State. Technology, № 4 (10 січня 2022): 77–82. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-13.

Повний текст джерела

Анотація:

Кардинально статус помічника судді змінився з ухваленням Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р., згідно з яким помічники суддів втратили статус державних службовців та набули статусу працівників патронатної служби з 18 травня 2018 р. Метою статті є визначення окремих аспектів правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки таких завдань, як: 1) розкриття правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства; 2) пошук напрямів удосконалення правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Наукова новизна. У статті виокремлено правові проблеми та напрями удосконалення правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Авторка дійшла висновку, що рада суддів України затвердила нове Положення про помічника судді, яке порівняно з попередньою редакцією більш детально регламентує інтереси самих помічників суддів. Так, Положення містить 25 пунктів щодо: права судді мати додаткового помічника (п. 11); порядку нарахування премій, застосування заохочень та дисциплінарних стягнень (п. 15, 16, 17); права на додаткову відпустку за особливий характер праці (п. 18); порядку заміщення секретаря судового засідання помічником судді (п. 20) тощо. Ці позиції є, безперечно, позитивною новелою в питаннях прав та обов’язків помічників, проте загалом Положення містить багато питань, вирішення яких стало метою даного дослідження. Зокрема, залишається дискусійним питання щодо доцільності віднесення посади помічника судді до патронатної, а не державної служби. Також недостатньо регламентовано інститут додаткового помічника, питання здійснення помічником судді повноважень секретаря судового засідання. Через скасування у помічників суддів статусу державних службовців вони не підпадають під дію законів «Про запобігання корупції» та «Про очищення влади», що несе в собі великі корупційні ризики. Отже, попри прийняття нового Положення, правовий статус помічника судді все ще потребує додаткового нормативного врегулювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Chumak, Oksana. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ІНТЕРПРЕТУВАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 2 (18) (2019): 52–59. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-2(18)-52-59.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано вітчизняні та зарубіжні нормативно-правові документи, за якими визначаються основні класифікаційні ознаки об’єктів та видів державної власності. Систематизовано та характеризовано види підприємств державної форми власності та інституціональних одиниць державного сектору економіки в розрізі різних правових ознак. Розглянуто порядок управління корпоративним правами об’єктів державної власності. Розкрито сутність суб’єктів господарювання з державною часткою у статутному капіталі за правовим форматом. Наведено огляд основних моделей власності, за якими здійснюється управління державними підприємствами за зарубіжною практикою. Узагальнено напрями забезпечення ефективної нормативно-правової бази для державних підприємств з позиції еталону ОЕСР.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Соф’їн, М. І. "НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ У СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (27 січня 2020): 152–56. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).207.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу норм чинного законо-давства України визначено та охарактеризовано ключові напрями вдосконалення діяльності держав-них органів у сфері реалізації фіскальної політики в Україні. Метою статті є визначення ключових на-прямів вдосконалення діяльності державних орга-нів у сфері реалізації фіскальної політики в Україні. Визначено, що кроки, спрямовані на реорганізацію Державної фіскальної служби України шляхом її поділу на наведені вище центральні органи виконав-чої влади, в цілому слід розцінювати як позитивні, оскільки одне відомство не може в ефективний спосіб виконувати таку значну кількість завдань і функ-цій у сфері реалізації фіскальної політики в Украї-ні. Проте, на нашу думку, правові засади діяльності Державної податкової служби України та Державної митної служби України повинні бути закріпленими не на підзаконному нормативно-правовому рівні, а на рівні окремих законів України, як це здійснено щодо цілого ряду центральних органів виконавчої влади. З’ясовано, що правовий статус центрального органу виконавчої влади, відповідального за забезпечення формування та реалізацію діяльності в сфері здійс-нення фінансового контролю, на нормативно-право-вому рівні врегульовано із значними недоліками. Такі недоліки знаходять свій прояв як у значній кількості нормативно-правових актів, на рівні яких закріплено правовий статус даного органу державної влади, так і в назві самого органу, що не відповідає ані його функ-ціональному призначенню, ані змісту його діяльності. Зроблено висновок, що першорядними проблемами функціонування органів державної влади в сфері реа-лізації фіскальної політики в Україні, які потребують свого негайного вирішення, є необхідність врегулю-вання правого статусу таких органів. Сьогодні сво-го перегляду потребують нормативно-правові акти, на рівні яких закріплено правовий статус основних центральних органів виконавчої влади, які реалізу-ють фіскальну політику за відповідними напрямами. Йдеться, зокрема, про Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі Украї-ни, Державну аудиторську службу України, Держав-ну податкову службу України та Державну митну службу України. Свого реформування потребує й сек-тор правоохоронного забезпечення реалізації фіскаль-ної політики в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Чечельницька, Ганна. "УТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 69–73. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Найважливіші історичні явища, що позначили формування української державності, знайшли широке висвітлення у працях як авторів минулих часів, так і сучасних дослідників. Однак актуальною проблемою залишається дослідження утворення сучасної Української держави як розв’язання діалектичного протиріччя між об’єктивною необхідністю створення цієї держави, зумовлене фактичним рівнем розвитку української нації, та неможливістю створення такої держави в умовах радянської імперії. Метою цієї статті є аналіз й узагальнення сформованих у сучасній літературі підходів до характеристики процесу утворення Української держави в поєднанні з дослідженням нормативно-правових актів, що засвідчують її юридичне оформлення, а також викладення власного бачення щодо визначення сутності цих історичних явищ. Висвітлено поступ України до створення незалежної держави наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. Розкрито зміст процесів національного відродження як важлива передумова розгортання процесів державного будівництва. Проаналізовано процес формування державно-правових засад та інститутів сучасної держави й її юридичне оформлення, що стало актом відновлення історичної справедливості та реалізації прагнень багатьох поколінь українців різних часів. Показано процес юридичного оформлення української незалежності і створення державних інститутів, що стали базовими для розуміння правового статусу України в наступні десятиріччя національного розвитку. Досліджено особливості конституційного процесу в 1990–1996 рр., що завершився прийняттям Конституції. Предмет дослідження обмежено періодом від розгортання національно-державного відродження України наприкінці горбачовської перебудови до прийняття Конституції 1996 р. Розглянуто процес набуття реального змісту державними інститутами, що сформувалися на базі республіканських органів влади України як однієї з радянських республік, чий суверенітет мав суто формальний характер. Виокремлено та охарактеризовано систему правових актів, які юридично закріпили найважливіші державні та правові елементи незалежної Української держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

СВЯТОЦЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР, та ІГОР БОЙКО. "Витоки, етапи становлення та розвиток української державності". Право України, № 2020/01 (2020): 17. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-017.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена висвітленню витоків, етапів становлення і розвитку української державності. Зазначено, що державність є результатом матеріального і духовного розвитку цілої нації. З’ясовано, що зміст державності є значно ширшим порівняно з поняттям “держава”. Державність має своїм результатом створення держави як підсумок розвитку української нації. Державність є своєрідним фундаментом, корінням держави, а остання, зі свого боку, є однією зі складових – своєрідним вінцем державності. Ознаки державності: 1) реалізація права нації на політичне само визначення, державну незалежність, що є першим кроком на шляху до створення власної держави; 2) наявність органів публічної влади, яка виступає у двох формах: а) державна влада, до якої належать: глава держави; органи законодавчої, виконавчої та судової влади; правоохоронні органи (поліція, органи держбезпеки, прокуратури, збройні сили тощо); б) муніципальна влада, до якої належать представницькі та виконавчі органи влади, органи місцевого самоврядування; 3) державний суверенітет, який передбачає верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах; 4) система правових норм (закони та підзаконні акти), які регулюють відповідні суспільні відносини; 5) міжнародне визнання держави та, як наслідок, її міжнародна правова ідентифікація; 6) державні символи – це закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які символізують суверенітет держави. Для української нації становлення національної державності відбувалося досить складно й упродовж тривалого часу. Творцем української державності була українська нація як конкретно-історична форма соціальності українців, яка об’єднана єдиною мовою, територією, історією, культурою, релігією, правом, глибинними економічними зв’язками, певними рисами культури та характеру. Українська нація упродовж багатьох віків проживає на території сучасної України, понад 1 000 років тому почала створювати свою державність у надзвичайно складних умовах, зокрема тому, що не мала захищених природою кордонів, зате мала агресивних ближчих і дальших сусідів. Історія української державності – це фактично історія національно-визвольної боротьби українського народу за свою державу. Ця боротьба була спрямована на визволення українського народу з-під іноземного панування та здобуття національної державної незалежності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Ковальова, Тетяна. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ: ЧЕСЬКИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 78–92. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-78-92.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядаються політико-правові аспекти формування мовної політики Чеської Республіки та України в діахронічному зрізі. При зістав- ленні мовних політик цих країн бралися до уваги такі критерії: перебування під окупацією інших держав; чи була національна мова офіційною під час пе- ребування країни під окупацією; найчисельніша етнічна група в країні на мо- мент закріплення державної/офіційної мови; наявність спеціального закону про державну/офіційну/національну мову; кількість державних (офіційних) мов у країні; ратифікація Європейської хартії та набрання нею чинності; чи надано особливий статус окремим мовам національних меншин. Історія формування Чехії протягом століть була позначена боротьбою за становлення суверенної держави, а мовна політика стала наріжним каменем будівництва ідентичності чехів. Незважаючи на відсутність у Чехії спеціального закону про державну (офіційну) мову, ключовим моментом мовної політики було витіснення з пу- блічних сфер мови окупанта (німецької та угорської). Боротьба за мову стала маркером боротьби за територію, населення і суверенітет. Після тривалого періоду мовної експансії чехи почали відновлювати свою мову через художню літературу, театр, створювали національну наукову тер- мінологію, видавали лексикографічні джерела, утворювали державні інсти- туції з мовної політики та мовного планування. Державна мовна політика в Україні проводилася непослідовно, повільно, що гальмувало вирішення проблемних питань у регулювання мовних відно- син, сприяло породженню правового нігілізму, давало привід для виникнен- ня мовних конфліктів й було використано Росією проти України у 2014 році. Розхитування мовного питання, зволікання з реалізацією мовного закону ставить під загрозу національну безпеку України, її суверенітет і територі- альну цілісність. Сьогодні українське суспільство стоїть перед надважливим завданням, вирішити яке може допомогти досвід Чехії — позбавитися коло- ніального минулого в мовному питанні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

PIVTORAK, H. P. "THE «RUSIAN» (RUTHENIAN) CHANCELLERY LANGUAGE IN THE GRAND PRINCIPALITY OF LITHUANIA: FORMATION, STATE STATUS, AND DIALECT INFLUENCES." Movoznavstvo 322, no. 1 (February 22, 2022): 3–20. http://dx.doi.org/10.33190/0027-2833-322-2022-1-001.

Повний текст джерела

Анотація:

Using a complex analysis of linguistic, historical and archeological sources, the author arrives at the conclusion, that the linguistic situation in the Grand Principality of Lithuania (GPL) was determined by political as well as ethno-genetic factors. The article emphasizes that the Belarusian ethnos was formed on the basis of two mutually independent linguistic complexes: the South-Western (Polissian) complex within the present-day Northern supradialect of Ukrainian and the South-Western dialect of Belarusian, on one hand, and, on the other, the North-Eastern one, made up of the Polotsk and Smolensk Krivichs mentioned in chronicles, whose ancestors had been Western Slavs migrating from the Southern Baltic region. Therefore it is the author’s contention that at a certain period in the history of the GPL, contrary to what Belarusian scholars claim, there were not two varieties of the standard written language common to all the principality; rather, there existed two official languages: an older one, namely, the Krivich language (existing from the early 14th c., when the Polotsk region was annexed to the GPL, till the late 16th c.) and a more recent one, the «Rusian» language, i.e. the Belarusian-Ukrainian one, which emerged at the end of the 14th c. — in the first three decades of the 15th c., when, during the reign of the Grand Prince Vytautas (1392–1430), the princely and regional chancelleries were established. A detailed account is given by the author of the history and functioning of the both languages. During the 16th c., the Krivichs language gradually lost all its distinctive features, turning into a provincial variety of the official «Rusian» language. The latter’s formation was greatly influenced by the language of Volhynian chancelleries, whose scribes could freely travel throughout the entire territory of the GPL (often with their magnates) and so inadvertently disseminated their vernacular’s features in official documents. On the contrary, the influence of Galician and Central Ukrainian chancelleries was, in the author’s opinion as well as most historians’ view, not essential.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Dashevs’ka, O. V. "Геополітичний статус держави: сутність, фактори та функції". Grani 18, № 9 (30 червня 2015): 33–37. http://dx.doi.org/10.15421/1715172.

Повний текст джерела

Анотація:

В сучасному світі відбувається перерозподіл сфер впливу між найпотужнішими державами світу, закріплення або набуття ролі провідної держави/держав, формування нових геополітичних статусів. Метою дослідження є визначення поняття «геополітичний статус держави», виділення його функцій та сутнісних ознак. Розгляд підходів до визначення поняття «геополітичний статус держави» показав відсутність однозначного тлумачення та обмеженість досліджень розглядом лише геополітичної могутності держави. В роботі проаналізовано моделі до змістового наповнення означеного поняття. В результаті дослідження визначено, що під геополітичним статусом держави слід розуміти позицію, місце держави у світовій геополітичній системі, засновану на наявному геополітичному потенціалі, що змінюється відповідно до міжнародної кон’юнктури. В статті окреслено функції, які може виконувати геополітичний статус держави. Автор наводить конкретні приклади впливу геополітичного статусу держави на його розвиток. Розглянуто фактори, які формують геополітичний статус держави. Відповідно до основних змін умов міжнародної взаємодії держав виділено концептуальні напрямки нової парадигми світоустрою. Визначено перспективні напрямки подальших наукових пошуків, зокрема розробка моделі оцінки геополітичного статусу держави та вироблення практичноорієнтованого аналітичного інструментарію підтримки управлінських рішень державною владою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Марущак, А. В. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОВНОВАЖЕНЬ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 1 (21 вересня 2020): 68–72. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.51.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються науково-правові характеристики Державної фіскальної служби України та здійснений теоретико-правовий аналіз її функцій та повноважень. Доведено, що Державна фіскальна служба є органом публічного адміністрування, яке вона здійснює у сфері фінансів. Досліджені нормативно-правові акти, що регламентують діяльність Державної фіскальної служби, та розглянуто основні наукові концепції її діяльності. Доведено, що повноваженням ДФС притаманна ознака дискреційності. Обґрунтовано, що з-поміж повноважень ДФС можна виділити контрольні, експертно-аналітичні, превентивні, правопоновлюючі. Своєю чергою контрольні повноваження можна класифікувати залежно від сфери здійснення контролю: повноваження у сфері податкового контролю, бюджетного контролю та митного контролю. До функцій ДФС віднесено контрольну, експертно-аналітичну, прогностичну, превентивну та функцію фіскального адміністрування. Державна фіскальна служба України відіграє значну роль у реалізації державної політики у кількох сферах. Зокрема, це стосується і сфери публічного адміністрування. Державна фіскальна служба України є органом публічного адміністрування, який здійснює свою діяльність за допомогою своїх територіальних органів та спеціалізованих департаментів. Публічне адміністрування нею здійснюється у сфері фінансів. За допомогою повноважень Державної фіскальної служби України здійснюється управління, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері фінансів. Дослідження сфер діяльності, завдань, функцій та повноважень Державної фіскальної служби України є досить актуальним, оскільки протягом останніх років Україна прагне відповідати сучасним змінам, що відбуваються у світовій спільноті, і проводить реформи у власній владній та правовій сферах. Завдяки таким реформам Державна фіскальна служба України і була утворена. Публічне адміністрування у сфері фінансів здійснюється за допомогою системи державних органів, які є суб'єктами публічного адміністрування. До них можна віднести Державну казначейську службу України, Міністерство фінансів України, Державну податкову службу України, Державну службу фінансового моніторингу України, Державну фіскальну службу тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Державний статус"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями