Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Державна цілісність.
Статті в журналах з теми "Державна цілісність"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Державна цілісність".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
ВЄНЦЕВА, Надія. "СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (29 квітня 2021): 19–25. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-19-25.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор дослідження на основі аналізу наукової літератури визначає суспільно-політичні чинники та їх вплив на розвиток педагогічної освіти. У дослідженні проаналізовано суб’єктивні й об’єктивні, внутрішньополітичні, соціально-економічні фактори, які впливають на розвиток освіти. Визначено взаємопов’язані компоненти функціонування освітніх закладів та чинники, які впливають на освітній процес. Автор публікації доводить, що освітня галузь знаходиться під впливом низки чинників, головними серед яких є держава, суспільство і педагогічна наука. Зміни в державі й світі, нові ідеї, концепції, зразки кращого освітнього досвіду завжди впливають на стан освіти в країні. Будь-яка влада за допомогою державних механізмів прагне, аби молоде покоління засвоїло культурно-історичну традицію народу, інтегрувалося в державну цілісність та ідентифікувало себе як лояльного громадянина. Крім того, держава прямо або опосередковано визначає освітні стандарти. У дослідженні з’ясовано, що проблема ролі освіти, передусім зумовлена соціальними потребами та соціальними функціями, які вона виконує. В свою чергу педагогічна наука обґрунтовує принципи, методи й організаційні форми освітнього процесу, потребу вести постійний пошук ефективних форм, методів і прийомів навчання, а також удосконалення стандартів, програм і розробку нових освітніх методик. Ключові слова: державна та освітня політика, суспільство, наука, педагогічна освіта.
2
Ковальова, Тетяна. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ: ЧЕСЬКИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 78–92. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-78-92.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються політико-правові аспекти формування мовної політики Чеської Республіки та України в діахронічному зрізі. При зістав- ленні мовних політик цих країн бралися до уваги такі критерії: перебування під окупацією інших держав; чи була національна мова офіційною під час пе- ребування країни під окупацією; найчисельніша етнічна група в країні на мо- мент закріплення державної/офіційної мови; наявність спеціального закону про державну/офіційну/національну мову; кількість державних (офіційних) мов у країні; ратифікація Європейської хартії та набрання нею чинності; чи надано особливий статус окремим мовам національних меншин.
Історія формування Чехії протягом століть була позначена боротьбою за становлення суверенної держави, а мовна політика стала наріжним каменем будівництва ідентичності чехів.
Незважаючи на відсутність у Чехії спеціального закону про державну (офіційну) мову, ключовим моментом мовної політики було витіснення з пу- блічних сфер мови окупанта (німецької та угорської). Боротьба за мову стала маркером боротьби за територію, населення і суверенітет.
Після тривалого періоду мовної експансії чехи почали відновлювати свою мову через художню літературу, театр, створювали національну наукову тер- мінологію, видавали лексикографічні джерела, утворювали державні інсти- туції з мовної політики та мовного планування.
Державна мовна політика в Україні проводилася непослідовно, повільно, що гальмувало вирішення проблемних питань у регулювання мовних відно- син, сприяло породженню правового нігілізму, давало привід для виникнен- ня мовних конфліктів й було використано Росією проти України у 2014 році. Розхитування мовного питання, зволікання з реалізацією мовного закону ставить під загрозу національну безпеку України, її суверенітет і територі- альну цілісність. Сьогодні українське суспільство стоїть перед надважливим завданням, вирішити яке може допомогти досвід Чехії — позбавитися коло- ніального минулого в мовному питанні.
3
Діордіца, І. В. "ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ КІБЕРШПИГУНСТВА". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (22 липня 2020): 49–55. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.660.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор здійснив дослідження поняття «кібершпигунство» на основі аналізу концепту «шпигунство» в його теоретичному сенсі, а також застосуванні сучасних шпигунських технологій у кіберпросторі. Актуальність дослідження зумовлена не лише значним збільшенням випадків нелегального втручання в персональні системи, а також перехоплення інформації з боку кримінальних структур і терористичних організацій, але й системним, цілеспрямованим впливом державних або квазідержавних структур на державні системи, критичну інфраструктуру, хід виборів або конституційний лад. При цьому важливими аспектами дослідження стали такі: врахування сучасних суспільно-політичних змін у законодавчому регулюванні обігу секретної інформації, максимальна конкретизація та уніфікація понятійно-категорійного апарату, що застосовується в диспозиції норми, а також дотримання усталених принципів законодавчої техніки та використання наявної зарубіжної практики, норм і доктрин. Запропоновано авторське розуміння кібершпигунства: це злочинна діяльність, яка здійснюється шляхом таємного вистежування, розшуку, збирання, викрадання та передачі інформації, що становить державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства в кібернетичному просторі. Встановлено, що об'єктом кібершпигунства є зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека та кібернетичний простір загалом. З об'єктивної сторони шпигунство виражається в передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю. Предметом цього злочину є відомості, що містять державну таємницю. Із суб'єктивної сторони кібершпигунство характеризується прямим умислом. Суб'єкт злочину спеціальний - іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-річного віку. Наголошено на тому, що це злочинне діяння повинно бути закріплене на законодавчому рівні - не лише національному, але й міжнародному, з метою уніфікації та можливості приведення наявних норм в єдине ціле.
4
Ortinski, Volodymyr. "State unity and the territorial integrity of Ukraine as objects of legal supply." Visnik Nacional’nogo universitetu «Lvivska politehnika». Seria: Uridicni nauki 7, no. 26 (May 25, 2020): 1–9. http://dx.doi.org/10.23939/law2020.26.001.
Повний текст джерела
5
Мамонтов, Ігор Олександрович. "30 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ДЕРЖАВИ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 77–83. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості інституту правонаступництва держав у доктринах україн- ських і зарубіжних вчених, законодавчих актах і у практиці реалізації на прикладах держав. У дослідженні використано порівняльно-правовий і формально-догматичний методи, а також метод історико-правового дослідження. Доведено, що за 30 років незалежності в Україні не реалізовано політико-правову складову правонаступництва держави у контексті визнання України правонаступником державних утворень періоду 1917–1920 рр, що зараз є ґрунтом зазіхань на суверенітет і територіальну цілісність України. Показано дискусії вчених щодо розуміння інституту правонаступництва, які зосереджені в основному навколо правонас- тупництва щодо міжнародних договорів, а також правонаступництва держав щодо майна, надано характеристику міжнародно-правовим і національним актам регулювання реалізації правонаступництва. Представлено авторське бачення поняття правонаступництва держави. За допомогою порівняльно-правового методу досліджено практику реалізації інституту пра- вонаступництва у таких державах, як Латвія, Литва, Естонія, Азербайджан, Грузія і Украї- на. Цей порівняльно-правовий та історико-правовий аналіз засвідчив, що згадані держави, окрім України, у своїх конституційних і декларативних актах при поновленні державнос- ті одразу закріпили статус правонаступництва за національними державними утвореннями початку ХХ ст., засудили окупацію СРСР їхніх територій та вказали іншу інформацію про національні уряди, які продовжили державотворчу діяльність в еміграції періоду окупації СРСР. Надано характеристику актів поновлення державності цих країн у контексті визнання етапів національного державотворення як предмету правонаступництва держав. За допомо- гою формально-догматичного методу було проаналізовано вітчизняне законодавство у даній сфері, у результаті чого констатовано необхідність внесення змін і доповнень у Конститу- цію України щодо закріплення правонаступництва України не від УРСР, а від національних державних утворень періоду визвольних змагань 1917–1920 рр. Представлено перспективи подальших досліджень щодо удосконалення законодавчого закріплення правонаступництва України.
6
Voropay, L. "КРИТЕРІЇ ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ АТО". Актуальні Проблеми Державного Управління, № 1(57) (26 травня 2020): 318–23. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.37.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемам формування й ефективності реалізації державної політики у сфері соціального захисту учасників АТО. Шляхом повного та всебічного аналізу науково-аналітичної літератури та окремих положень діючого законодавства зроблено висновок, що до числа найважливіших елементів державної політики у сфері соціального захисту слід віднести: рівень їх результативності, який можна визначити на підставі співставлення наслідків реалізації державної політики та ступеня вирішення соціально-економічних проблем; цілісність механізму, який функціонує за таких елементів як економічна, соціальна, комунікативна складова, ефекту соціальної політики.
Запропоновано до критеріїв формування та ефективності реалізації державної політики у сфері соціального захисту учасників АТО віднести: критерій “достатності забезпечення необхідними ресурсами” як основоположна засада державно-регуляторної політики, а також інші критерії, які опосередковано визначають ступінь ефективної державної діяльності, наприклад справедливість забезпечуваних державою прав та гарантій; результативність та ефективність, а також здатність держави відстоювати й гарантувати права й свободи громадян.
7
Макух-Федоркова, Іванна. "Сучасні інформаційні виклики та формування кібернетичної стратегії Канади". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 29–45. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.29-45.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується питання кібербезпеки Канади, характеризується комплекс заходів нормативно-правового, військово-політичного характеру щодо формування канадської стратегії інформаційної політики та механізмів захисту системи національної безпеки країни. Характеризуються програмні документи, спрямовані на удосконалення кібербезпеки Канади та опрацьовані директиви, які вплинули на модернізацію збройних сил країни, активну участь у миротворчих і контртерористичних операцій в кризових регіонах світу. Показано, що стратегія кібербезпеки Канади дозволяє захистити цілісність урядових систем і національних критичних активів, ефективно боротися з кіберзлочинами та захищати канадців при щоденному використанні ними інформаційного простору. Наголошується на міжнародній співпраці Канади в плані захисту національного простору країни, консолідація зусиль з блоком НАТО і його членами у стримуванні Росії. Проаналізована медична місія канадських лікарів у допомозі українськими військовослужбовцям, а також розкривається значення канадської допомоги у боротьбі з кремлівською пропагандою в галузі кібербезпеки. Автор прийшла до висновку, що модернізація канадської економіки, державна фінансова підтримка, технологічні інновації, належна нормативно-правова база та партнерські зв’язки між усіма рівнями влади серйозним чином вплинули на створення стандартів в сфері системи національної безпеки Канади. В цьому важливу роль відіграє політика формування захисту кіберсередовища, що спрямована на покращення інтересів канадців і національної економіки.
8
Makuch-Fedorkova, Ivanna. "Сучасні інформаційні виклики та формування кібернетичної стратегії Канади". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 29–54. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.29-54.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується питання кібербезпеки Канади, характеризується комплекс заходів нормативно-правового, військово-політичного характеру щодо формування канадської стратегії інформаційної політики та механізмів захисту системи національної безпеки країни. Характеризуються програмні документи, спрямовані на удосконалення кібербезпеки Канади та опрацьовані директиви, які вплинули на модернізацію збройних сил країни, активну участь у миротворчих і контртерористичних операцій в кризових регіонах світу. Показано, що стратегія кібербезпеки Канади дозволяє захистити цілісність урядових систем і національних критичних активів, ефективно боротися з кіберзлочинами та захищати канадців при щоденному використанні ними інформаційного простору. Наголошується на міжнародній співпраці Канади в плані захисту національного простору країни, консолідація зусиль з блоком НАТО і його членами у стримуванні Росії. Проаналізована медична місія канадських лікарів у допомозі українськими військовослужбовцям, а також розкривається значення канадської допомоги у боротьбі з кремлівською пропагандою в галузі кібербезпеки. Автор прийшла до висновку, що модернізація канадської економіки, державна фінансова підтримка, технологічні інновації, належна нормативно-правова база та партнерські зв’язки між усіма рівнями влади серйозним чином вплинули на створення стандартів в сфері системи національної безпеки Канади. В цьому важливу роль відіграє політика формування захисту кіберсередовища, що спрямована на покращення інтересів канадців і національної економіки.
9
Шинькович, Андрій. "ПРИНЦИП СУБСИДІАРНОСТІ ЯК БАЗОВА ЗАСАДА ПОДІЛУ ВЛАДИ ТА РОЗПОДІЛУ ПОВНОВАЖЕНЬ МІЖ ДЕРЖАВНОЮ ВЛАДОЮ І МІСЦЕВИМ САМОВРЯДУВАННЯМ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 221–29. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-221-229.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються питання, пов’язані із сутнісними особливостя- ми субсидіарності як важливішого принципу поділу влади і розподілу влад- них повноважень. Увага акцентується на тому, що субсидіарність забезпечує ефективне функціонування влади, що дає можливість максимально демо- кратизувати, децентралізувати державне управління за рахунок якомога ді- євішої діяльності місцевого самоврядування. Доводиться, що взаємодія між державними органами влади і органами місцевого самоврядування базуєть- ся на ряді принципів, які поділяють владу і розділяють владні повноважен- ня і, одночасно, забезпечують цілісність, єдність державної влади. Обґрун- товуються положення, пов’язані з правовим закріпленням розмежованих повноважень державної влади і місцевого самоврядування. Підкреслюється, що існує різна практика надання центром повноважень органам місцевого самоврядування: принцип позитивного регулювання, принцип негативного регулювання. Розкриваються особливості двох способів вибудови взаємин центру і регіонів: а) делегування повноважень; б) передача повноважень з поясненням їх специфіки та особливостей. Робиться акцент на тому, що цен- тральні органи державної влади передають на місця ті державні повноважен- ня, які оптимальніше вирішуються саме місцевими самоврядними органами і структурами і які, до того ж, нераціонально вирішувати в центрі. Поясню- ється характер і особливості механізмів взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування, завдяки якому є можливість залучати до питань і процесів державного управління максимальну кількість громадян, а також підвищувати роль громадянського суспільства в управлінні справами держави і суспільства.
10
ЛУК’ЯНОВ, ДМИТРО. "Правова система: поняття та різноманітність у сучасному світі". Право України, № 2019/03 (2019): 158. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-158.
Повний текст джерелаАнотація:
Нині існує необхідність проведення порівняльно-правового дослідження правових систем сучасного світу з метою виявлення їх спільних рис та відмінностей, а також визначення явищ, які не мають якостей правової системи. Важливим загальнотеоретичним питанням є вироблення єдиної термінології для позначення різних правових систем. Метою статті є аналіз різноманітних правових систем світу, виявлення їх особливостей, відмежування від позаправових явищ, а також вироблення відповідного термінологічного позначення. Правову систему автор визначає як сформовану під впливом об’єктивних закономірностей розвитку певної соціальної спільноти сукупність всіх її правових явищ, які перебувають у стійких зв’язках між собою та з іншими соціальними сис темами, що забезпечує її цілісність і правонаступність. Розглядаються ознаки та структура правової системи, розуміння яких дає змогу аналізувати різні об’єкти на наявність необхідних елементів та досліджувати їхні особливості. Найбільш поширеною право вою системою світу є національні правові системи, які утворюються у межах кожної держави. На 2018 р. таких систем нараховується 194. У межах націо нальних систем можуть утворюватися субнаціональні правові системи, які найчастіше існують у федеративних країнах. Проте є випадки формування таких систем у межах країн з унітарним державним устроєм (Данія, Китай, Велика Британія тощо), які мають регіони з особливим автономними правами. Правові системи, що виходять за межі певної держави, позначаються як наднаціональні. Вони, зі свого боку, поділяються на міжнародні та релігійні. У статті висвітлюється одна з найбільш нагальних проблем сучасності – існування державоподібних утворень, які претендують на визнання власної державності та відповідної правової системи. Аналіз їхніх особливостей та структури дає можливість дійти висновку, що не всі вони фактично створюють державність та правову систему. Автор розрізняє квазінаціональні правові системи, що реально функціонують у невизнаних державах, та псевдоправові, що лише імітують зовнішні ознаки правової системи. Таким чином, на правовій карті сучасного світу необхідно розрізняти достатньо складну сукупність правових систем, які мають різне походження, особливості та значення. Національні правові системи у сучасному світі є найбільш розвинутими системами права, які фактично утворюють каркас світового правопорядку. Будь-які інші правові системи можуть ефективно діяти лише у співпраці з національним правом. Крім національних необхідно розрізняти субнаціональні та наднаціональні правові системи. Останні можуть поділятися на міжнародні (утворені групами держав) та релігійні (утворені відповідними релігійними громадами). Правові системи невизнаних держав світу позначаються як квазінаціональні. Від правових систем світу необхідно відмежовувати явища, які лише намагаються імітувати державу і право, але фактично мають псевдодержавний та псевдоправовий характер.
11
КИРИЛЕНКО, Володимир, та Денис ДЯГЕЛЬ. "ЩОДО ПОШУКУ ШЛЯХІВ ПРОТИДІЇ ОСНОВНИМ ЗАГРОЗАМ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ, ЯКІ ВИЯВЛЯЮТЬСЯ В МІЖНАРОДНИХ ПУНКТАХ ПРОПУСКУ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 81, № 3 (16 вересня 2020): 65–81. http://dx.doi.org/10.32453/3.v81i3.438.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі аналізу результатів ОСД за 2019 рік, огляду завдань, які поставлено підрозділам охорони державного кордону на різних рівнях управління на 2020 рік розкрито визначені шляхи підвищення ефективності виконання завдань за призначенням. Акцентовано увагу на тому, що від ефективності управління державним кордоном залежать безпека держави, розвиток її економіки та людський потенціал, своєчасне забезпечення необхідних значень показників ефективності системи управління державним кордоном сприятиме транскордонному співробітництву, збільшенню доходів державного та місцевих бюджетів, туризму та спрощенню інших форм законного руху осіб, послуг і товарів. Водночас державні кордони повинні бути закриті для всіх видів незаконної діяльності, що загрожують стабільності держави. Зроблено висновок про те, що проведені заходи з реформування ДПСУ дозволили підвищити рівень захищеності державного кордону, а система інтегрованого управління кордонами повинна працювати в умовах, які постійно і швидко змінюються. Зроблений висновок, що прикордонний контроль необхідно постійно вдосконалювати з урахуванням європейського та світового досвіду в цій сфері, у тому числі запроваджувати нові способи служби, новітні інформаційні технології, засоби контролю та спостереження, сучасні технічні засоби, удосконалювати інформаційно-аналітичне забезпечення прикордонного контролю, зокрема шляхом підвищення ефективності системи аналізу та профілювання ризиків.Запропоновано подальше удосконалення одного із дієвих механізмів у загальній системі протидії правопорушенням на державному кордоні - систему інформаційно-аналітичної діяльності суб’єктів інтегрованого управління кордонами. Розкрито компоненти єдиного інформаційного простору правоохоронних та інших державних органів, задіяних у сфері інтегрованого управління кордонами. У науковій праці під координацією розуміється діяльність, спрямована на узгодження, упорядкування дій у керованій системі, приведення їх у відповідність з поставленою метою. Координація використана як функція управління, яка здійснює інформаційний обмін і має на меті розподілити діяльність в часі, забезпечити взаємодію різних учасників загального процесу в інтересах виконання поставлених цілей, що забезпечує цілісність, стійкість усієї системи. Розкрито варіант напрямків забезпечення швидкості здійснення прикордонного контролю при використанні системи та чинники, які впливають на їх пропускну спроможність. Зроблено висновок, що існуючі методики безпосереднього формування системи інформаційно-аналітичної діяльності суб’єктів інтегрованого управління кордонами не розглядають у зв’язку з відсутністю необхідних для цього інструментальних засобів.
12
Терещенко, Л. О. "Інформація як ключовий елемент у механізмі інфомаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів України: питання загальної теорії". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, № 84 (28 грудня 2018): 273–79. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.84.273-279.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті досліджено поняття «інформація» та визначено її місце в механізмі інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів в Україні. Сучасний стан інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів України є надзвичайно актуальним, оскільки держава є у вкрай складному політико-економічному становищі, яке спровоковане та ускладнене довготривалою військовою операцією на сході країни. Інформація як ключовий елемент механізму інформаційного забезпечення являє собою конкретні дані, які задокументовані або публічно оголошені й безпосередньо відображають стан злочинності, охорони громадського порядку та умовизовнішнього середовища, що характеризують сили та засоби, а також результати діяльності правоохоронних органів. Окрім цього, інформація як ключовий елемент інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів держави є потрібною для здійснення ефективного управління правоохоронної системи та має велике значення для функціонування усієї інформаційної системи держави, оскільки наявність її дає змогу забезпечити безпеку та територіальну цілісність держави.
13
Rudianyn, Ivan. "ПРОБЛЕМА УКРАЇНО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГАЛИЦЬКОГО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА У Д/П ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (8) (26 листопада 2020): 224–44. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-224-244.
Повний текст джерелаАнотація:
Разом із проголошенням незалежності в нашій державі розпочався процес відродження національного та релігійного життя. На сьогодні церква продовжує посилювати свою роль як повноцінної інституції громадянського суспільства. Будучи за Конституцією відокремленою від держави, вона не відокремлюється від людської спільноти, а навпаки, тісно взаємодіє з нею, бажаючи надати їй духовну підтримку, покращити моральний стан, провадить активну благодійницьку, культурно-просвітницьку та соціальну роботу.
Яскравим прикладом цих відносин є партнерство та конструктивна співпраця в інтересах розвитку українського суспільства. Така ситуація зумовлена не лише утвердженням демократичних засад у житті Української держави, а й поверненням нашого народу до традиційних духовних цінностей, глибокими історичними традиціями, які сьогодні намагаються відродити громада, держава і церква.
Зважаючи на активну інтеграцію України у європейське співтовариство важливого значення набувають наукові дослідження, які висвітлюють історичний контекст участі греко-католицького духовенства у державотворчих процесах.
У даному контексті мова йде про політичну площину україно-польських взаємин другої половини ХІХ- початку ХХ ст., та участі у них галицького греко-католицького духовенства. Ретроспектива україно-польських стосунків та участь у цих процесах греко-католицької церкви сьогодні посідає важливе місце в історичні науці, адже Україна та Польща впродовж свого існування завжди були поруч не тільки як сусіди, але й як країни, які мають спільне минуле та перебувають, хоча й на різних фазах, у стадії розбудови національних держав. До того ж на сучасному етапі Польща активно та всебічно допомагає Україні боронити її територіальну цілісність.
Не зважаючи на те, в історії україно-польських стосунків присутня чимала кількість драматичних епізодів та суперечливих моментів, потреба всебічно досліджувати ці питання, за допомогою залучення нових джерел та підходів залишається актуальною. Про подібні моменти наголосив і Президент України Володимир Зеленський під час прес-конференції у Варшаві у серпні 2019 р.
«Радий, що у наших відносинах немає жодних питань, які ми не змогли б вирішити шляхом діалогу та порозуміння. Чудово усвідомлюємо, що напружені відносини України та Польщі стали б для наших недругів прекрасним подарунком, а отже – ми не повинні цього робити. Ми домовились оновити й перезавантажити двосторонню робочу групу, що працюватиме під патронатом обох президентів для того, щоб усі темні плями минулого не завадили нашими народам будувати спільне світле майбутнє», – сказав Володимир Зеленський.
14
Каніщев, Г. Ю. "Територіальна цілісність держави в умовах інформатизації та віртуалізації суспільства". Гуманітарний часопис, № 1 (2018): 97–108.
Знайти повний текст джерела
15
Майструк, В. В., Д. В. П’ятничук, Г. О. П’ятничук та І. Г. Цап. "ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ДОБРОВІЛЬНИХ СПОРТИВНИХ ТОВАРИСТВ СТАНІСЛАВА ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1945–1967 рр.)". Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), № 9 (21 березня 2022): 161–65. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2021.9.21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано матеріали аналітичного дослідження періоду заснування і розвитку добровільних спортивних товариств Станіслава після Другої світової війни. На нашу думку, ці історичні матеріали розкривають можливості систематизації знань молоді у галузі національно-патріотичного фізичного виховання і спорту. Сучасні соціально-економічні і політичні трансформації українського суспільства, що супроводжуються, окрім іншого, зниженням рівня життя населення, його соціально-майновим розшаруванням, пропагандою жорстокості, бездуховності, насильства, вплинули на моральні норми і цінності молодого покоління. Молодь виявилася неготовою до сприйняття змін, які відбуваються у всіх сферах життєдіяльності. Тому найголовнішим пріоритетом гуманітарної політики в Україні і важливим складником національної безпеки має стати патріотичне виховання молоді, котре вплине на усвідомлення нею власної ідентифікації зі своєю Батьківщиною, відчуття гордості за досягнення свого народу, необхідності збереження унікальності культури країни та захисту інтересів власного народу. Крізь призму наукового дослідження розвитку добровільних громадських організацій національно-патріотичне виховання набуває характеру системної і цілеспрямованої діяльності освітніх закладів, органів місцевого самоврядування, організацій громадянського суспільства, громадян з формування у людини і громадянина високої національно-патріотичної свідомості, почуття відданості своїй Українській державі. В основу нашого дослідження покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму та утвердження національних цінностей молоді. Важливим складником нашого дослідження є поширення інформації про досягнення наших співвітчизників та їхній внесок у скарбницю світової цивілізації, зокрема у сферах спорту, освіти, науки, висвітлення внеску представників корінних народів та національних меншин України та громадян інших держав у боротьбу за державну незалежність і територіальну цілісність України, процес її державотворення, вітчизняну наукову, духовно-культурну спадщину.
16
Grytsyuk, M. Yu, та Yu I. Hrytsiuk. "ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА СТІЙКИЙ РОЗВИТОК ТУРИЗМУ В КАРПАТСЬКОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 2 (29 березня 2018): 99–110. http://dx.doi.org/10.15421/40280219.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто основні проблеми природокористування та стійкого розвитку туризму в Карпатському регіоні України, що дало змогу встановити баланс між задоволенням сучасних потреб місцевого населення і захистом інтересів майбутніх поколінь з врахуванням безпечного стану довкілля. Виділено основні пріоритети охорони та екологічно безпечного використання природних ресурсів Українських Карпат в економічній і туристичній діяльності регіону, сформульовано основні принципи стійкого розвитку туризму в регіоні, що дасть змогу органам державної влади вирішити економічні проблеми місцевих громад і підвищить туристичну привабливість регіону. Внаслідок проведеного аналізу наявних планів заходів з реалізації стратегій розвитку областей, прилеглих до Карпатського регіону, на період до 2020 року з'ясовано нагальні проблеми стійкого розвитку туризму в регіоні, діяльність якого має ґрунтуватися на принципах збалансованого розвитку особи, суспільства й держави в поєднанні з охороною навколишнього середовища, яке їх оточує. Встановлено, що стійкий розвиток туризму в регіоні Українських Карпат має задовольняти теперішні потреби туристів, відпочивальників і місцевого населення загалом, а також раціонально використовувати наявні природні ресурси й примножувати туристичний потенціал регіону як тепер, так і в майбутньому. З'ясовано, що органам місцевої влади потрібно так здійснювати управління усіма туристичними об'єктами і курортно-рекреаційними комплексами, щоб не тільки задовольняти економічні, соціальні та естетичні потреби туристів і місцевих громад, а й зберігати їхню культурну цілісність, важливі еколого-економічні процеси, біологічну різноманітність і системи життєзабезпечення. Виявлено, що продукція стійкого розвитку туризму, насамперед надані туристичні послуги, має бути узгоджена з місцевим природним середовищем, суспільством і державою, їхньою культурою і звичаями в такий спосіб, щоб це приносило усім користь, а не збиток туристичній діяльності та гальмувало подальший розвиток туризму.
17
Nosach, Andrii. "Nosach A.V. State sovereignty and territorial integrity – fundamental national interests of Ukraine." Naukovyy Visnyk Dnipropetrovs'kogo Derzhavnogo Universytetu Vnutrishnikh Sprav 3, no. 3 (November 1, 2019): 244–49. http://dx.doi.org/10.31733/2078-3566-2019-3-244-249.
Повний текст джерела
18
Полулященко, Юрий. "ПРОЦЕСС ФОРМИРОВАНИЯ ПАТРИОТИЧЕСКИХ ЦЕННОСТЕЙ УЧАЩЕЙСЯ МОЛОДЕЖИ". Научный взгляд в будущее, № 19-02 (1 січня 2018): 77–84. http://dx.doi.org/10.30888/2415-7538.2020-19-02-001.
Повний текст джерелаАнотація:
Посягання на територіальну цілісність України, систематичні спроби політичної та економічної її дестабілізації, спроби підриву базових національних цінностей нашої держави тощо. Все це, у свою чергу, поставило всю українську спільноту перед новими виклик
19
Полулященко, Юрий. "ПРОЦЕСС ФОРМИРОВАНИЯ ПАТРИОТИЧЕСКИХ ЦЕННОСТЕЙ УЧАЩЕЙСЯ МОЛОДЕЖИ". Научный взгляд в будущее, № 19-02 (1 січня 2018): 77–84. http://dx.doi.org/10.30888/2415-7538.2019-19-02-001.
Повний текст джерелаАнотація:
Посягання на територіальну цілісність України, систематичні спроби політичної та економічної її дестабілізації, спроби підриву базових національних цінностей нашої держави тощо. Все це, у свою чергу, поставило всю українську спільноту перед новими виклик
20
Маляр, Г. "Посягання на територіальну цілісність держави як політичний злочин у сфері зовнішньої та внутрішньої політики". Підприємництво, господарство і право, № 10 (2008): 99–102.
Знайти повний текст джерела
21
Маслова, А. Б. "Визначення правової природи публічної адміністрації у працях учених-адміністративістів: узагальнений огляд підходів". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (4 листопада 2020): 97–106. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2803.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на підставі узагальненого аналізу наукових та публіцистичних джерел визначено правову природу публічної адміністрації. Встановлено, що вітчизняна доктрина адміністративного права в питаннях про сутність та призначення публічної адміністрації не має однозначних відповідей ані щодо поняття й ознак публічної адміністрації, ані щодо її суб'єктного складу та його функціонального навантаження. Окремо звернуто увагу на те, що деякі джерела і надалі використовують дещо застарілу термінологію або взагалі припускаються у визначенні правової природи публічної адміністрації «сліпого» калькування ознак та вихідних засад державного управління, чим занадто звужують розуміння публічної адміністрації як окремого інституту публічної влади.
Доведено, що публічна адміністрація є системним утворенням, якому притаманні такі ознаки: наявність розгалуженого складу компонентів, первинним елементом якого є суб'єкт публічної адміністрації або його посадова особа; ієрархічність та упорядкованість компонентів системи; структурність, яка забезпечує цілісність системи та її інтеграцію в інші системи (публічна влада, суспільство, держава тощо); наявність спільної мети функціонування її елементів, яка тісно пов'язана із загальним призначенням публічної адміністрації й існуванням держави загалом.
Аргументовано, що публічна адміністрація як система - це побудована на стійких внутрішніх і зовнішніх зв'язках вертикального та горизонтального характеру об'єктивно зумовлена сукупність її суб'єктів, метою якої є досягнення такого збалансованого стану її компонентів та їхньої стабільної взаємодії один з одним, який має забезпечити належне гарантування суб'єктами публічної адміністрації прав свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб у публічній сфері, а також ефективну реалізацію приватними особами свого адміністративно-правового статусу.
22
Лобода, Ксенія. "СОЦІАЛЬНИЙ ВПЛИВ ДЕРЖАВИ НА ПРОТИДІЮ СЕПАРАТИЗМУ В УКРАЇНІ". Актуальні проблеми політики, № 64 (23 січня 2020): 321–33. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.204.
Повний текст джерелаАнотація:
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. У статті 2 зазначено, що Україна є унітарною державою.
Очевидно, що в 2014 році Євромайдан спричинив кристалізацію цінності та територіальний сепаратизм різних регіонів України, що буде стимулюватися державними та громадськими організаціями сусідньої країни.
Згідно з історичним досвідом, прихильники сепаратизму можуть вдатися до ненасильницьких акцій (пропагандистські акції, діяльність політичних партій, громадських рухів, проведення масових мітингів, референдумів тощо) для досягнення своїх цілей, а також до використання збройних форм і методів боротьби (терористичні акти, терористичні акти, диверсія, використання повстансько-партизанської тактики тощо). Відповідно, методи, які використовуються державами для збереження територіальної цілісності, можна приблизно поділити на два основні типи: ненасильницькі та насильницькі (насильницькі чи репресивні). Ненасильницькі методи включають політичні та економічні заходи, включаючи: обґрунтовану соціальну політику.
Тимчасова окупація територій Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей негативно вплинула на весь спектр прав їх мешканців і, в багатьох випадках, спричинила їх вимушену міграцію.
За даними Міністерства соціальної політики України, станом на жовтень 2019 року в Україні нараховували 1 мільйон 413,6 тисяч внутрішньо переміщених осіб з Донбасу та Криму. У тому числі - понад 785 тис. Пенсіонерів, 240 тис. Дітей та приблизно 48 тис. інвалідів. На думку міжнародних експертів, Україна не вживає достатніх заходів щодо поваги прав своїх громадян, які постраждали внаслідок анексії Криму та війни на сході, як це передбачено її зобов'язаннями відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ратифікованого Україною 19 жовтня 1973 року.
Дискримінація у здійсненні права на соціальний захист може вважатися однією з найпоширеніших форм дискримінації осіб, постраждалих внаслідок конфлікту. Право на соціальне забезпечення та захист є одним із основних прав людини, відображених у міжнародних договорах про права людини, учасниками яких є Україна. Право на пенсію є невід'ємною частиною соціального захисту та соціального забезпечення.
Фактично додаткові умови отримання пенсії внутрішньо переміщеними особами не стосуються всіх інших пенсіонерів України, є дискримінаційними та не відповідають критеріям необхідності та пропорційності.
Таким чином, сепаратистські процеси є негативними для української держави в цілому: механізм функціонування політичної системи порушений, легітимність центрального уряду падає, національна політика переживає кризу. Сепаратизм, загрожуючи суверенітету держави, підриває територіальну цілісність, порушує принципи геополітичної безпеки держави, знижує її міжнародний престиж та знижує соціальні стандарти для громадян.
З огляду на викладене, для запобігання проявам сепаратизму необхідно підвищити соціальний рівень життя громадян, особливо на територіях, які потрібно повернути Україні.
23
КОСТЮЧЕНКО, ЯРОСЛАВ. "Доктрина acquis у праві Європейського Союзу та її відображення в правовій системі України". Право України, № 2019/06 (2019): 89. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-089.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливою особливістю правопорядку Європейського Союзу (ЄС) є те, що його основою є так званий acquis. Особливе значення концепції acquis полягає в забезпеченні однорідності правової системи ЄС, оскільки вона базується на ідеї про те, що її елементи не можуть бути змінені в процесі співпраці з іншими суб’єктами міжнародного права. Загалом це забезпечує цілісність системи та обов’язково однакове застосування законодавства ЄС в усіх державах-членах. Однорідність (гомо генність) права ЄС зберігається, зокрема, в світлі тлумачення, поданого Судом ЄС у кількох його рішеннях. Суд розглядає право ЄС як новий правовий порядок, за яким держави обмежили свої суверенні повноваження та які відрізняються як від міжнародного права, так і від національного законодавства. Недостатня визначеність цього поняття в актах Євросоюзу, насамперед в установчих договорах, та відсутність офіційного тлумачення його Судом ЄС призводять до виникнення різного розуміння такого комплексу, як аcquis. Метою статті є дослідження змісту поняття аcquis у правопорядку ЄС. Аcquis є досить динамічною доктриною, що перебуває у процесі постійного розвитку в напрямі розширення та поглиблення регулятивних конструкцій. Наповнення acquis можна поділити на “конституційне”, яке включає головні принципи структури правового порядку, та “прецедентне” – основні правові позиції Суду ЄС, що утворює недоторканну серцевину acquis і не може бути змінене без шкоди для наднаціональної природи ЄС. “Конституційне” acquis включає принципи дії права ЄС у національних правопорядках: верховенства, прямої дії та прямого застосування; загальні принципи права ЄС: пропорційності, недискримінації, субсидіарності, правової визначеності, легітимних очікувань, поваги прав людини.
24
Филь, О. М. "Тут вічно звучатимуть їх імена… Меморіальний комплекс Міністерства оборони України". Воєнно-історичний вісник 38, № 4 (2 грудня 2020): 54–61. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-38-4-54-61.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті вперше досліджено та проаналізовано діяльність Меморіального комплексу Міністерства оборони України, як єдиного місця в країні, де зібрані та назавжди вписані до історії імена загиблих захисників держави. Автор, користуючись, у першу чергу, матеріалом, зібраним, опрацьованим та оприлюдненим співробітниками Національного військово-історичного музею України під час підготовки до відкриття Меморіального комплексу, а також однотипними, здебільшого репортажними та інформаційними публікаціями в ЗМІ, що з’являлися під час проведення офіційних заходів, не тільки досить ґрунтовно та детально висвітлює діяльність цього унікального меморіального закладу, але й відзначає його роль, як важливого чинника національної ідентичності та місця збереження в національній пам’яті жертовності і подвигу українських військовиків, які віддали життя, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави від російського агресора.
Ключові слова: Меморіальний комплекс, Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Міністерство внутрішніх справ України, Зала пам’яті, Книга пам’яті.
25
Bohdanets-Biloskalenko, Natalia. "НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ЗМІСТУ НАВЧАННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ В ШКОЛАХ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 19 (27 листопада 2018): 114–17. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2018.19.114-117.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасних реаліях суспільного, культурно-освітнього простору України важливо формувати у дітей національну свідомість, почуття патріотизму за державу, в якій живуть. Це є одним із провідних завдань виховання дітей і молоді, оскільки забезпечує плекання громадян-патріотів своєї країни, здатних захищати її незалежність та цілісність. Сучасна школа відіграє важливу роль у становленні особистості, здатної брати активну участь в усіх сферах соціокультурного життя країни.
У статті обґрунтовано важливість добору текстів художньої літератури на національно-та соціокультурних засадах в підручниках з літературного читання для шкіл з мовою навчання національних меншин. Запропоновано аналіз існуючих підручників з літературного читання для шкіл національних меншин.
Автором визначено, що існує чимало шляхів засвоєння культурного досвіду українського народу. Проте саме художнє слово має неабиякий вплив на малого читача. Через вчинки героїв, історичні, народознавчі, природничі, пізнавальні тексти відбувається знайомство з культурою народу, в якій проживають представники різних національних меншин.
У результаті аналізу і синтезу різних джерел автор стверджує, що твори з національно-культурним змістом відіграють важливу роль у формуванні свідомих громадян своєї держави. А тому підручники з літературного читання для молодших школярів з навчанням мовами національних меншин обо’язково мають складатися у переважній більшості саме з таких творів. У такому випадку мета формування різнобічно розвиненої, національно свідомої, духовно багатої, творчої особистості, здатної до самостійного здобування нових знань, націленої на саморозвиток і реалізацію себе в суспільстві, буде досягнута.
26
Горєлов, Володимир, Володимир Клименко, Олександр Дерікот та Володимир Кидонь. "«ЗАМОРОЖЕНІ» КОНФЛІКТИ В ГЕОПОЛІТИЦІ РФ: ІСТОРІЯ ТА РЕАЛЬНІСТЬ ДЛЯ УКРАЇНИ (1991–2020 рр.)". Воєнно-історичний вісник 40, № 2 (21 червня 2021): 99–110. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-40-2-99-110.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на підставі дослідження широкого кола джерел розглянуто історичні причини та політичні наслідки основних військових конфліктів на територіях пострадянських держав, розкрита участь у них Збройних Сил Російської Федерації як інструменту забезпечення геополітичних інтересів Росії. Проаналізовано прогностичні теорії західних науковців щодо імперіалістичних амбіцій РФ на пострадянському просторі. Основна увага приділена дослідженню історичних та геополітичних передумов гібридної агресії Росії проти України та можливих воєнно-політичних наслідків конфлікту.
Ключові слова: збройний конфлікт, пострадянський простір, територіальна цілісність, суверенітет, етноконфесійний конфлікт, військова агресія, етнічна самоідентифікація, право націй на самовизначення, геополітичні інтереси.
27
ЧВАЛЮК, АНДРІЙ. "Міжнародно-правова кваліфікація посягань Російської Федерації на територіальну цілісність України (1991–2013 роки)". Право України, № 2000/11 (2020): 26. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-026.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена правовому аналізу окремих дій Російської Федерації (РФ), які мають фактичний характер посягання на територіальну цілісність України. Порушена проблема ускладнюється тим, що до лютого 2014 р., коли розпочалася тимчасова окупація Криму, питання посягань РФ на територіальну цілісність України у наукових публікаціях майже не розглядалося. При цьому навіть перспектива військового вторгнення вважалася неможливою через наявність цілого комплексу безпекових гарантій, закріплених у міжнародних меморандумах і двосторонніх договорах про дружбу, співробітництво та партнерство між двома державами. Нині, аналізуючи історичну ретроспективу, ми маємо можливість простежити зв’язок між постійними утисками України з боку РФ і кінцевою метою країни-агресора. Метою статті є міжнародно-правова кваліфікація діянь РФ щодо територіальної цілісності України із доведенням наявності у її діях у період із 1991 по 2013 рр. ознак планової цілеспрямованої активності, спрямованої на порушення територіальної цілісності України та інших принципів міжнародного права. Основні результати дослідження полягають у кваліфікації наведених у хронологічному порядку ситуацій, коли РФ своїми діями чинила тиск на Україну з метою її послаблення, примушення до вчинення певних дій та усунення перешкод для майбутнього військового вторгнення на її територію. У висновках зазначається, що у своїх намаганнях примусити Україну діяти за власними планами РФ здатна до використання будь-яких інструментів та заходів. У більшості випадків тиск РФ на Україну здійснювався відкрито, про застосування заходів тиску політичні лідери повідомляли публічно. Крім того, такий тиск супроводжувався схваленням нормативних актів та управлінських рішень. В окремих випадках погрози застосування тиску передавалися через другорядних чиновників і пресслужбами керівництва РФ спростовувалися. Послідовне вчинення РФ тиску на важливі галузі економіки, а також різноманітні спроби дестабілізації соціальнополітичного життя України свідчить про явні, грубі та систематичні порушення РФ норм міжнародного права, зокрема принципів невтручання у внутрішні справи інших держав, поваги до їхньої територіальної цілісності й має ознаки агресії та підготовки для широкомасштабної агресії.
28
ЧВАЛЮК, АНДРІЙ. "Міжнародно-правова кваліфікація посягань Російської Федерації на територіальну цілісність України (1991–2013 роки)". Право України, № 2000/11 (2020): 26. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-026.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена правовому аналізу окремих дій Російської Федерації (РФ), які мають фактичний характер посягання на територіальну цілісність України. Порушена проблема ускладнюється тим, що до лютого 2014 р., коли розпочалася тимчасова окупація Криму, питання посягань РФ на територіальну цілісність України у наукових публікаціях майже не розглядалося. При цьому навіть перспектива військового вторгнення вважалася неможливою через наявність цілого комплексу безпекових гарантій, закріплених у міжнародних меморандумах і двосторонніх договорах про дружбу, співробітництво та партнерство між двома державами. Нині, аналізуючи історичну ретроспективу, ми маємо можливість простежити зв’язок між постійними утисками України з боку РФ і кінцевою метою країни-агресора. Метою статті є міжнародно-правова кваліфікація діянь РФ щодо територіальної цілісності України із доведенням наявності у її діях у період із 1991 по 2013 рр. ознак планової цілеспрямованої активності, спрямованої на порушення територіальної цілісності України та інших принципів міжнародного права. Основні результати дослідження полягають у кваліфікації наведених у хронологічному порядку ситуацій, коли РФ своїми діями чинила тиск на Україну з метою її послаблення, примушення до вчинення певних дій та усунення перешкод для майбутнього військового вторгнення на її територію. У висновках зазначається, що у своїх намаганнях примусити Україну діяти за власними планами РФ здатна до використання будь-яких інструментів та заходів. У більшості випадків тиск РФ на Україну здійснювався відкрито, про застосування заходів тиску політичні лідери повідомляли публічно. Крім того, такий тиск супроводжувався схваленням нормативних актів та управлінських рішень. В окремих випадках погрози застосування тиску передавалися через другорядних чиновників і пресслужбами керівництва РФ спростовувалися. Послідовне вчинення РФ тиску на важливі галузі економіки, а також різноманітні спроби дестабілізації соціальнополітичного життя України свідчить про явні, грубі та систематичні порушення РФ норм міжнародного права, зокрема принципів невтручання у внутрішні справи інших держав, поваги до їхньої територіальної цілісності й має ознаки агресії та підготовки для широкомасштабної агресії.
29
Liashenko, O. O. "Формування української політичної нації: етнополітичний контекст державотворення". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 60–70. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – розглянути шляхи та перспективи формування політичної нації в українському соціумі на сучасному етапі державного будівництва.
Наукова новизна. На основі аналізу наявних у світовій і вітчизняній етнополітичній науці теорій творення нації запропоновано бачення основних принципів формування української політичної нації на сучасному етапі державотворення й актуалізовано наявні етнополітичні виклики на шляху реалізації цієї мети.
Висновки. На відміну від більшості європейських та американських країн, де період формування націй збігся у часі з періодом становлення їх державності, в Україні формування нації відбувалося в умовах вікової бездержавності.
Особливістю сучасного етапу становлення української політичної нації є досягнення гармонії та взаємозалежності громадянської й етнічної ідентичностей українського суспільства. Відповідно до сучасних реалій в основу формування політичної нації повинні бути покладені такі засади. По-перше, необхідно змістити акценти із боротьби «проти» і «за» на творення «в ім’я» – держави, нації, людини на основі злагоди, толерантності, захисту національних інтересів. По-друге, в основу творення нації повинна бути покладена ідея поліетнічної, соціальної, політичної злагоди на основі загальноприйнятої мети. По-третє, держава у сучасній системі цінностей не самоціль, а інструмент досягнення мети, засіб самоствердження нації. По-четверте, Україна повинна бути найвищою цінністю для всіх її громадян як їхня спільна Батьківщина в існуючих кордонах. По-п’яте, повинна забезпечуватися правова рівність громадян України, їхня духовна та культурна цілісність і самобутність. По-шосте, повинна культивуватись як національна самоповага, так і культурна та психологічна сприйнятливість до прогресивних надбань інших націй. По-сьоме, громадяни України повинні усвідомлювати свій майбутній розвиток як результат співпраці у громадянському демократичному суспільстві. По-восьме, національну ідею слід позбавити ідеологічної забарвленості. По-дев’яте, громадянські та соціальні цінності повинні бути піднесені до рівня загальнонаціональних. Слід також пам’ятати, що українському етносу так само доводиться долати наслідки тоталітаризму і бездержавного існування, фактично відроджувати свою самобутність. А це не можна сприймати як спроби асимілювати інші народи, що є складовими частинами поліетнічного суспільства України.
30
Бабій, А. Ю. "ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СУТНІСТЬ ЕКСТРЕМІЗМУ". Знання європейського права, № 4 (7 лютого 2020): 143–53. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядається поняття та ознаки екстремізму, його антисоціальна сутність. Зазначається, що ефективність протидії тому чи іншому негативному соціальному явищу в значній мірі залежить від правильного розуміння його сутності. Констатується, що у вітчизняній юридичній науці не досягнута єдність поглядів щодо розуміння екстремізму. Базові поняття у сфері протидії екстремізму повинні знайти своє відображення у законодавстві України. На сучасному етапі з метою системного забезпечення протидії цьому негативному явищу доцільно ухвалити спеціальний закон про протидію екстремізму.
На сьогоднішній день в Україні все більшої актуальності набуває питання кримінально-правової протидії злочинним проявам екстремізму. Незважаючи на те, що багатьма науковцями та працівниками правоохоронних органів екстремізм сприймається як реально існуючий феномен, законодавчого закріплення він не знаходить. Екстремізм проявляється у схильності до крайніх поглядів, особливо у політиці і може являти загрозу міжнародному правопорядку та безпеці, територіальній цілісності держави, політичній, економічній та соціальній стабільності. Хоча в Кримінальному кодексі України сам термін «екстремізм» не використовується, вчинення цілої низки злочинів, може бути пов’язаним із здійсненням екстремістської діяльності, зокрема: «Дій, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» (ст. 109 КК), «Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України» (ст. 110 КК), «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками» (ст. 161 КК) тощо. Саме тому, вважається за необхідне розглянути поняття та ознаки екстремізму, дослідити його антисоціальну сутність. Адже ефективність протидії тому чи іншому негативному соціальному явищу в значній мірі залежить від правильного розуміння його сутності. А у вітчизняній юридичній науці не досягнута єдність поглядів щодо розуміння екстремізму. Базові поняття у сфері протидії екстремізму повинні знайти своє відображення у законодавстві України. На сучасному етапі з метою системного забезпечення протидії цьому негативному явищу доцільно ухвалити спеціальний закон про протидію екстремізму
31
Usov, Yaroslav. "ПРОБЛЕМИ ЗАХИЩЕНОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА". TECHNICAL SCIENCES AND TECHNOLOGIES, № 1 (15) (2019): 145–51. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5363-2019-1(15)-145-151.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. У статті висвітлено проблеми захищеності інформаційного середовища, запропоновано аналіз низки звітів провідних організацій у сфері захисту інформації щодо загроз кібербезпеці за останній рік, сформульовано означення захищеного інформаційного середовища (ІС) та виділено його складові. Постановка проблеми. Забезпечення захисту інтересів особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз, які стосуються питань кібербезпеки. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний внесок у розвиток систем захисту інформації та забезпечення кібербезпеки загалом зробили провідні вітчизняні та закордонні науковці. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Значний обсяг накопичених у цій галузі знань, недостатньо дослідженою залишились проблеми захищеності інформаційного середовища. Постановка завдання. Стратегія кібербезпеки України має за мету створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства й держави. Виклад основного матеріалу. Кіберпростір є інформаційним середовищем, яке функціонує за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, тобто сукупності інформаційних та телекомунікаційних систем, які в процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Висновки відповідно до статті. Враховуючи існуючу останню аналітику щодо ризиків та загроз кібербезпеці, можна зробити висновок, що для забезпечення захисту інформації: за напрямками (технічний, інженерний, криптографічний та організаційний) та забезпечення захисту властивостей інформації (цілісність, конфіденційність, доступність), інструментальними оболонками ІС мають стати: апаратні, програмні, правові та апаратнопрограмні засоби захисту інформації
32
МІРОШНИЧЕНКО, МАРІЯ. "Природа, поняття звичаєвого права та його функціональна роль у структурі права". Право України, № 2020/10 (2020): 130. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-10-130.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена з’ясуванню природи, визначенню поняття звичаєвого права та його функціональної ролі в структурі права як об’єкта історико-правової науки. Мета статті полягає у тому, щоб на основі концептів тотального бачення права та його універсальності як системи, присутньої в людському суспільстві на будь-якій стадії його розвитку, сформульованих, відповідно, російським філософом Г. Гурвічем та українським соціологом М. Ковалевським, проаналізувати природу звичаєвого права та його роль у структурі права як інструменту замиреного середовища. Розкрито зміст поняття “право”, яке однаково ефективно можна застосовувати для аналізу правових процесів як у суспільствах організованих у державу, так і тих, що перебувають на стадії цієї організації. Здійснено аналіз відношення понять “звичай”, “правовий звичай”, “звичаєве право”. Доведено різницю в поняттях “правовий звичай” і “юридичний звичай”. Встановлено, що в основі трансформації звичаю або кількох звичаїв у правовий звичай лежав колективний договір санкціонування. Позитивно регулятивну роль правового звичаю в механізмі дії права легалізували не владні інститути, а суд – общин ний інститут, не відчужений від загальної, цілісної системи владних відношень, який знаходив, формулював і застосовував уже новостворену норму, наповнюючи її юридичним змістом. Доведено, що за способом утворення правові звичаї поділяються на два види: 1) власне правові звичаї, способом утворення яких був договір; 2) юридичні звичаї – способом утворення яких була судова правотворчість і судове правозастосування. Із застосуванням методики дихотомічного аналізу об’єктів наукового дослідження встановлено, що звичаєве право в структурі права як об’єкті наукового аналізу історії права є ідеальною основою, що з’єднує дихотомічні опозиції об’єкта в цілісність і виконує функцію транслятора природного права на соціокультурний пласт. Воно поєднує в цілісність на рівні соціально-духовної практики, що є основою самоорганізації та організації суспільних відносин, всі основні регулятори правового життя народу і виконує роль стимулятора для вписування будь-якого закону в національну культуру. Сформульовано гіпотезу, що природа звичаєвого права укорінена в соціокультурному просторі правового спілкування, яке породжує автономні регулятивні механізми в організаційно-нормативній системі суспільних відносин, підпорядкованих законам природного права.
33
Лисенко, Сергій. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК ОБ’ЄКТА ПРАВОВІДНОСИН". Public management 17, № 2 (27 лютого 2019): 154–73. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-154-173.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються питання, пов’язані з досвідом розвинених країн щодо інформаційної безпеки як об’єкта правовідносин та національного дос- віду у структурі інформаційного права, як комплексної галузі у правовому полі України.
Проблематика інформаційної безпеки вже знайшла своє відображення у чинному законодавстві України. Зокрема, Конституція України та ряд інших нормативно-правових актів розглядають інформаційну безпеку на рівні з су- веренітетом та територіальною цілісністю. Це стосується, насамперед, інфор- маційної безпеки як складової національної безпеки. Однак з часом дедалі більше уваги дослідники приділяють інформаційній безпеці не лише на рівні держави, а й на рівні окремих суб’єктів правовідносин.
У межах дослідження зміст поняття “інформаційна безпека” пропонується розуміти, як виокремлений вид суспільної діяльності, пов’язаної зі створен- ням, обігом та використанням інформації певними суб’єктами, що знаходить вираз у нормах правил поведінки щодо її охорони, захисту, збереженню, під- триманню життєво важливих потреб, інтересів людей, соціальних спільнот, суспільства, держави, міжнародного співтовариства.
У процесі дослідження аналізується досвід формування системи правово- го регулювання інформаційної (у тому числі комп’ютерної) безпеки США, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Ізраїлю, ФРН. Приклад Ізраїлю видається особливо цінним для України. Нала- годження ефективної системи інформаційної безпеки потребує виділення значної частки валового внутрішнього продукту на потреби науково-тех- нічних досліджень військового спрямування. Не менше цікавим видається досвід створення центрів інформаційно-технологічного розвитку на кшталт ізраїльських центрів “Мамрам” та “8200”.
Інформаційна безпека як на рівні держави, так і на рівні окремих суб’єк- тів правовідносин потребує формування розгалуженого та збалансованого законодавства, належного фінансування тощо. Окремою проблемою постає співвідношення потреб безпеки, прав і свобод громадян. Усе це вимагає вра- хування провідного зарубіжного досвіду. Однак формування надійної систе- ми інформаційної безпеки держави є вкрай важливим для України, а тому потребує консолідації всіх сил.
34
Рябовол, Л. Т. "Реальное шоу и театральная культура: проблемы взаимного перечеркивания." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, № 1 (2020): 25–30. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-4.
Повний текст джерелаАнотація:
На сучасному етапі становлення перед Україною постали складні питання, пов’язані із серйоз- ними викликами її суверенітету, у зв’язку з чим актуалізувалася проблематика національної безпеки, шляхів та способів її забезпечення. Вирішення цих питань передбачає, насамперед, визначення по- няття, структури та функцій національної безпеки. Поняття «національна безпека України» позначає важливе суспільно-політичне явище зі складною організаційно-правовою структурою, отже, його не- обхідно вивчати з позицій системного підходу. Мета статті – розглянути національну безпеку України як систему, зокрема: провести аналіз наукових позицій щодо структури і функцій національної без- пеки та її забезпечення і виявити їх недоліки; викласти авторське бачення структури системи націо- нальної безпеки та її забезпечення. Системний підхід дозволяє розглянути національну безпеку та її забезпечення як систему – цілісність, єдність компонентів, серед яких: мета, завдання, принципи та функції відповідної діяльності; суб’єкти (державні й недержавні) забезпечення національної безпе- ки, їх повноваження і компетенції, взаємоузгоджена діяльність (взаємодія); об’єкт, на забезпечення безпеки якого й спрямована система, а саме – національні інтереси й цінності, для охорони від пев- них загроз і небезпек яких створюються уповноважені на те суб’єкти, а охорона цих об’єктів і стано- вить сутність діяльності із забезпечення національної безпеки; зміст такої діяльності як сукупність правових, організаційно-управлінських, інших заходів, засобів, форм, методів, технологій її здійснен- ня, інструментів і механізмів забезпечення національної безпеки.
35
Рябовол, Л. "Система забезпечення митної безпеки в Україні". Юридичний вісник, № 4 (30 жовтня 2020): 58–65. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1972.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті забезпечення митної безпеки досліджено як складне явище на основі системного підходу. Систему забезпечення митної безпеки розглянуто як єдність, цілісність таких закономірно розташованих і взаємопов'язаних компонентів, як цільовий, об'єктний, суб'єктно-організаційний, результативний. Цільовий компонент представлено метою, з якою створюється ця система, а саме: реалізація економічних і безпосередньо митних інтересів і нівелювання відповідних загроз і небезпек. Об'єктний компонент схарактеризовано як сукупність таких елементів: предмет - митні інтереси (об'єкт загроз, на забезпечення безпеки яких і спрямована відповідна система); суб'єкти / носії митних інтересів (людина / громадянин, суспільство, держава / регіони); загрози й небезпеки митним інтересам, які охоплюють джерела й носіїв загроз, своєчасне виявлення та повне усунення яких є умовою досягнення митної безпеки як стану захищеності митних інтересів. У рамках суб'єктно-організаційного компонента системи забезпечення митної безпеки умовно виокремлено два елементи: організаційно-інституційний (сукупність певним чином організованих суб'єктів, уповноважених брати участь у формуванні й реалізації митної політики); організаційно-функціональний (функції, компетенції та повноваження цих суб'єктів). Правові заходи управлінського впливу на митну справу в рамках суб'єктно-організаційного компонента системи забезпечення митної безпеки систематизовано у дві групи: регулятивні й організаційні. Акцентовано, що досягнутий результат функціонування системи забезпечення митної безпеки має корелювати з метою, що дозволяє встановити рівень дієвості системи й визначити напрямки її удосконалення. Систему забезпечення митної безпеки в Україні презентовано як відкриту й динамічну, розвиток якої детермінується визначеними чинниками.
36
ПОНОМАРЕНКО, Л. І. "ПРОФЕСІЙНІ ЦІННОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ПОЗИЦІЙ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПІДХОДУ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 3 (17 листопада 2021): 92–97. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі вивчення професійних цінностей соціальної роботи з позицій соціокультурного підходу. Актуальність дослідження визначається необхідністю переосмислення професійних цінностей соціальної роботи та її модернізації відповідно до соціокультурних умов, що змінюються. У дослідженні розглянуто досвід професійних інститутів соціальної роботи: Британської асоціації соціальних працівників і Національної асоціа- ції соціальних працівників США, які стверджують, що соціальна робота будується на засадах певної сукупності цінностей, й що компетентні соціальні працівники повинні бути спроможними діяти відповідно до цих ціннос- тей. З’ясовано, що процес становлення соціальної роботи в Україні буде поглиблюватися під впливом суспільних запитів епохи і власного розвитку, а також що на цей момент її розуміння відійшло від традиційної благодійності або ж державної системи закладів соціального забезпечення. Виділено групи цінностей соціальної роботи в соціо- культурному контексті: цінності альтруїстичного характеру, які відображають специфіку професійної діяльності соціального працівника – допомога іншому, який потребує твоєї підтримки, допомога слабозахищеній людині; цінності етичної відповідальності перед професією – соціальний працівник захищає гідність і цілісність професії, дотримується і примножує етичні принципи, норми, знання і місію соціальної роботи, яка, як й інша галузь знань, перебуває в процесі постійного розвитку і збагачення тощо; цінності, пов’язані з потребами самореалізації, само- ствердження і самовдосконалення особистості соціального працівника і досягнення професіоналізму діяльності. Визначено, що система соціокультурних цінностей соціальних працівників може бути представлена цінностями різних рівнів: смисложиттєві, універсальні, партикулярні, колективістські і професійні цінності.
37
ЛІСОВСЬКА, Юлія. "РАЦІОНАЛІСТИЧНІ МІФИ КВАНТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ У НЕПИСАНИХ ПРАВИЛАХ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА: МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 60, № 1 (23 лютого 2022): 26–30. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2021.1.5.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасну епоху глобалізаційних змін актуального значення набуває квантова філософія, яка стимулює пошук істини як основи права в життєвому світі. Досліджуються зв’язок раціоналістичних міфів, які розглядає квантова філософія у неписаних правилах звичаєвого права з доцільною дією закону в онтологічній, гносеологічній та аксіологічній структурі правової реальності. Визначено онтологічну структуру звичаєвого права з огляду раціоналістичних міфів квантової філософії як мотиваційний момент істини в архетипно-ментальній модернізації. Доведено, що кожна людина має цілеспрямувати свої власні сенсорно-розумові уподобання згідно екзистенційних вимірів, виходячи із ентропійності, тобто хаотично сконструйованих окремих фактів, подій, епізодів власного досвіду у виразну і прозору цілісність, що передбачає майбутнє. Метою статті є здійснення теоретико-пізнавального аналізу квантової філософії щодо доцільності раціоналістичних міфів у неписаних правилах звичаєвого права, як модернізації ідеї в її архетипно-ментальній змістовності. Наукова новизна. Стаття присвячена питанням квантової філософії у постсучасності. Новизна полягає в якісно новому семантичному ставленні до особи, держави та суспільства, що сформувалися на підставі суспільних потреб, можливостей, а також завдяки імперативу модернізації страху (зокрема метафізичного), відкриваючи нові смислотворчі горизонти буття. Як висновок, раціоналістичні міфи квантової філософії відображають надлюдські реальності, що є проявом фізичного та соціального світу. За цих умов квантова філософія, ентропійно виражена як фізичний вимір, передбачає перетворення онтологічно-правових догматів на дійсність у раціоналістичних діях міфотворчості.
38
ГНАТОВСЬКИЙ, МИКОЛА. "Судовий фронт збройного конфлікту між Україною та Російською Федерацією". Право України, № 2020/12 (2020): 74. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-074.
Повний текст джерелаАнотація:
Збройний конфлікт між Російською Федерацією (РФ) та Україною, який розпочався у 2014 р., коли Росія окупувала й оголосила про анексію Криму, та продовжився відкритими військовими діями, що призвели до численних жертв і сотень тисяч переміщених осіб у Донецькій та Луганській областях України, продовжується досі. Зважаючи на те що Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй (ООН) було важко домогтися рішучих дій, оскільки держава-агресорка є однією з її постійних членів, наділених правом вето, Україна зверталася до міжнародних судів у пошуках справедливості. У статті розглядаються невід’ємні труднощі, пов’язані з прагненням України встановити справедливість у міжнародних судах. У роздробленій системі міжнародних судових установ Україна могла подати судові позови у різних судах, залежно від їх юрисдикції. Ця стаття звертає особливу увагу справі Міжнародного суду ООН “Україна проти Росії” щодо застосування Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. У 2019 р. Міжнародний суд ООН вирішив, що він має юрисдикцію розглядати справу по суті стосовно обох конвенцій, що стало великим успіхом судових розглядів України в міжнародних судах. Стверджується, що звернення до “Світового суду” стосовно певних міжнародно-протиправних дій, скоєних РФ у контексті її нападу на територіальну цілісність і політичну незалежність України, не слід сприймати ні як прояв слабкості, ні як зло-вживання міжнародним правосуддям. Майбутнє рішення Міжнародного суду ООН, яке охоплює лише деякі аспекти ситуації, зафіксує хронологію подій та певні причинно-наслідкові зв’язки та, серед іншого, значно обмежить можливість виправдати агресивні дії Росії. Делегітимізація міжнародно-протиправних актів повинна сприяти відновленню самих основ міжнародного правопорядку, підірваного війною Росії проти України.
39
КОРНЯКОВА, ТЕТЯНА, та НАТАЛІЯ ЮЗІКОВА. "Кримінологічна характеристика девіантної поведінки особи у контексті психофізіологічної та соціально-правової складової". Право України, № 2020/04 (2020): 245. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-245.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено аналіз досліджень кримінологічного характеру, які стосуються розуміння виникнення, розвитку та становлення особи з девіантною формою поведінки, її шлях адаптації та пристосування до соціальних протиріч, деструктивних процесів, які відбуваються та відбувалися в Україні. Це дасть змогу не тільки об’єктивно оцінити зазначений процес, а й суттєво на нього впливати, долучивши до вивчення окресленої проблеми широку громадськість і всіх зацікавлених осіб. Метою статті є кримінологічний аналіз правової природи девіантної поведінки особи у контексті її психофізіологічної та соціально-правової складової, визначення специфічного складу такої особи через узагальнення наукових досліджень кримінологічного, соціального, психологічного характерів. Відмінність та особливості осіб із девіантною поведінкою обумовлені якісними характеристиками девіантної особи: мотивів діяльності, соціальних ролей, психофізіологічних характеристик, біохімічних якостей, типів нервової діяльності, ідеалів, зовнішності, світогляду, самосвідомості, ціннісних орієнтацій, інтелекту. Авторки доходять висновку, що важливим етапом формування підходів до запобігання девіантної поведінки особи є діяльність держави, її соціальних інститутів, спрямованих на створення сприятливого для особи середовища, в якому гідний розви ток і захист її прав забезпечується з дотриманням принципів демократії, рівності, соціальної справедливості, з урахуванням моральних засад і традиційних цінностей українського суспільства. Зроблено висновок, що розуміння особи з девіантною поведінкою має міждисциплінарний характер. Авторки надали своє визначення особи з девіантною поведінкою – це інтегральна цілісність, у яку включено всі рівні психічної організації, особлива форма існування людини у суспільстві, яка діє автономно, але піддається впливу безкінечних внутрішніх і зовнішніх змін, через які й може вчиняти певні контрольовані або неконтрольовані злочинні дії.
40
Гуляков, К. В. "Рухомі предмети, що походять із об'єктів археологічної спадщини: проблеми визначення". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 78–80. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).608.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню вітчизняного законодавства про охорону об'єктів історичної та культурної спадщини. Запропоновано кримінально-правове визначення рухомих предметів, що походять із об'єктів археологічної спадщини, з урахуванням сучасних досягнень кримінально-правової науки. Положення Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» здебільшого були сформовані Конвенцію ЮНЕСКО «Про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності» 1970 року, яка містить ще більш значний перелік предметів, які позиціонуються як культурні цінності.
За статтею 1 Конвенції «культурними цінностями вважаються цінності релігійного або світського характеру, які розглядаються кожною державою як такі, що мають значення для археології, доісторичного періоду, історії, літератури, мистецтва і науки». Інші вітчизняні, міждержавні та міжнародні нормативно-правові акти так чи інакше повторюють сутність цих положень і нічого не додають до визначення «культурних цінностей», а тим більше - до «рухомих предметів, що походять із об'єктів археологічної спадщини».
З метою усунення законодавчої прогалини статтю 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» пропонуємо доповнити абзацом 11-м такого змісту: «Рухомі предмети, що походять із об'єктів археологічної спадщини (археологічні предмети), - це рухомі предмети матеріальної та духовної культури у вигляді елементів чи групи елементів об'єкта культурної спадщини, одержані в результаті проведення археологічних досліджень (або це випадкові знахідки археологічного характеру), які можуть бути відокремлені від нерухомого об'єкта археологічної спадщини, але складають з ним єдину цілісність, відокремлення та переміщення в інше місце яких призведе до втрати ними археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, архітектурної, мистецької, наукової або культурної цінності об'єкта археологічної спадщини».
41
Зленко, Алла, та Олена Ісайкіна. "СТУДЕНТСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ЯК СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІ: ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС". Society. Document. Communication, № 11 (3 травня 2021): 285–315. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-285-315.
Повний текст джерелаАнотація:
Поняття «самоврядування» визначається як соціальний інститут, що забезпечує цілісність суспільного організму, виявлення інтересів і волі різних спільнот, участь усіх верств населення у здійсненні влади, прийнятті управлінських рішень і їхньої реалізації. Самоврядування базується на тих самих принципах, що й демократія: пріоритет більшості, формальна рівність, вільне виявлення інтересів, загальноприйняті права й обов’язки, поєднання елементів представництва та прямого волевиявлення. Студентське самоврядування як один з найдієвіших напрямків соціального становлення молоді на території нашої держави бере початок з другої половини ХІХ - поч. ХХ ст. В соціально-політичних умовах розвитку країни цього періоду студентські автономні кооперації стали основою сучасних студентських організацій. Особливістю цих об’єднань була організація культурно-освітньої діяльності, а також активна боротьба за демократію та автономію університету, захист прав та інтересів студентів.
Історичне походження сучасної моделі студентського самоврядування можна простежити з останніх років Радянського Союзу, розвитку молодіжного руху опору та політизації студентського середовища. Здатність до самоорганізації та рішучість молодих людей свідчать про те, що народження в Україні нового покоління акумулювало необхідні ресурси для іншого шляху національного розвитку.
Студентське самоврядування у ЗВО – це особлива форма самостійної суспільної діяльності студентів і аспірантів з реалізації функцій управління життям студентського колективу у відповідності з метою і задачами, що стоять перед ним. Метою студентського самоврядування є створення умов для самореалізації особистості студентів і формування в них організаторських навичок, лідерських якостей, відповідальності за результат своєї праці тощо. Діяльність органів студентського самоврядування спрямована на удосконалення навчального процесу, підвищення його якості, забезпечення виховання духовності та культури студентів, зростання у студентської молоді соціальної активності.
Використання всіх можливостей студентського самоврядування згідно з чинним законодавством дозволить: налагодити ефективну співпрацю між адміністрацією ЗВО і студентами з широкого спектру питань; створити додаткові умови для зростання якості підготовки фахівців у системі професійної освіти в Україні; забезпечити подальшу інтеграцію національної освітньої системи до європейського та світового освітнього простору.
Таким чином, з огляду на вищевказане, можна стверджувати, що від того, наскільки буде усвідомлена необхідність в ефективній системі студентського самоврядування в Україні, значною мірою залежить успішність подальшої інтеграції нашої держави до європейського та світового освітньо-наукового простору.
42
Корнієнко, Г. "Структурний поділ агробізнесу: правовий аспект". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 188–94. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1722.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається проблема визначення структури агробізнесу, який розуміється як окреме еко-номіко-правове явище, яке не можна ототожнювати з АПК. Відмінними ознаками, притаманними агробізнесу, є такі: 1) це різновид бізнесу/ підприємницької діяльності; 2) він має самостійний предмет правового регулювання; 3) здійснюється спеціальними суб'єктами; 4) між суб'єктами агробізнесу виникають стійкі правовідносини, які зумовлені дією ланцюга агробізнесу; 5) основна мета агробізнесу полягає в отриманні прибутку; 6) існує специфічне організаційне та матеріально-технічне забезпечення агробізнесу.
Встановлено, що структура агробізнесу - це така організація його внутрішньої системи, за якої цілісність та ефективність функціонування агробізнесу забезпечуються оптимально поєднаними за певними принципами елементами, логічно взаємопов'язаними та взаємозалежними. З'ясування особливостей багаторівневої внутрішньої структури об'єкта, що вказує на його складну природу, дає змогу глибше його осмислити й надати цілісну, всебічну характеристику. Агробізнес будь-якої держави має власну структуру, яка визначається станом економіки, соціальними чинниками, кліматичними та географічними умовами, рівнем розвитку сільськогосподарської галузі. Зважаючи на особливості, характерні для вітчизняного агробізнесу, вбачається за доцільне виокремлювати структуру аграрного бізнесу залежно від:
1) виду підприємницької діяльності в аграрній сфері (інноваційна діяльність у сфері селекції та технології виробництва, контролю сільськогосподарської продукції, новітніх моделей управління сільськогосподарським підприємством; діяльність із виробництва, збереження та переробки сільськогосподарської продукції; логістика агробізнесу; забезпечення матеріально-технічним обладнанням (постачання сільськогосподарської техніки, агросервісне обслуговування тощо); реалізація (маркетинг) сільськогосподарської продукції; діяльність щодо поводження з відходами сільськогосподарського виробництва); 2) галузі сільськогосподарського виробництва (аграрні інновації; виробництво сільськогосподарської продукції; логіс-тична галузь агробізнесу; галузь реалізації сільськогосподарської продукції); 3) території здійснення агробізнесу; 4) організаційно-правової форми діяльності сільськогосподарських товаровиробників; 5) сільськогосподарських кластерів.
43
Штефан, Л. А., та К. Є. Каліна. "ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК ГАЛУЗІ НАУКОВОГО ЗНАННЯ". Теорія та методика навчання та виховання, № 49 (2020): 136–44. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.49.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано основні закономірності та принципи театральної педагогіки як галузі наукового знання. Вивчення філософських, психологічних, культурологічних та мистецькознавчих джерел і зв‟язків театральної педагогіки з науками про людину дозволило провідні закономірності театральної педагогіки як науки поділити на: закономірності, котрі є спільними для філософії та театральної педагогіки; закономірності, які є спільними для психології та театральної педагогіки; закономірності, що властиві виключно для педагогічної науки; закономірності, котрі властиві театральній педагогіці. З‟ясовано, що до провідних закономірностей театральної педагогіки належать: залежність змісту театральної педагогіки від соціальної політики держави; взаємозв‟язок та взаємозалежність між метою соціального розвитку та рівнем розвитку театральної педагогіки; вплив навколишнього середовища на формування особистості; сумісний інтерес актора і глядача в кінцевому результаті їхньої взаємодії; цілісність впливу акторів на глядачів; єдність мети, завдань, змісту, методів і форм театральної діяльності; відповідність повноважень та відповідальності усіх учасників театрального дійства. До специфічних принципів театральної педагогіки як самостійної галузі наукового знання можна віднести: принцип добровільності; принцип дотримання законності; принцип відповідальності суб‟єктів театральної діяльності за дотримання етичних та правових норм; принцип універсальності; принцип клієнтоцентризму; принципи справедливості та комунікативності; принцип доповнювання, котрий передбачає підхід до розвитку людини як сукупності взаємопов‟язаних процесів (природного, культурного, соціального та ін.); принцип інтеграції, який включає взаємодопомогу всіх соціальних інституцій у процесі формування особистості; принцип партнерства та взаємної довіри та деякі інші. Отже, проаналізовані нами питання закономірностей та принципів театральної педагогіки переконливо доводять, що зазначена педагогіка є самостійною галуззю наукового знання, має категорії, які є спільними як з філософією, педагогікою та психологією, так і власні категорії, котрі притаманні суто театральній педагогіці.
44
Шестерікова, Людмила. "НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ХУДОЖНИКІВ-ВИКОНАВЦІВ У ФАХОВИХ КОЛЕДЖАХ". Professional Pedagogics 1, № 24 (10 лютого 2022): 27–32. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2022.24.27-32.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті зумовлена підвищенням інтересу суспільства до креативних індустрій та зростанням запитів майбутніх художників-виконавців щодо набуття у фахових коледжах таких компетентностей, які б давали змогу майбутнім фахівцям здійснювати підприємницьку діяльність у цій галузі. Мета: обґрунтування наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах. Методи: вивчення наукових джерел і педагогічної документації – для аналізу наукових праць і виявлення стану досліджуваної проблеми. аналіз і синтез, узагальнення – для обґрунтування наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах. Результати: виокремлено й охарактеризовано основні наукові підходи до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах, покликані забезпечити методологічну цілісність досліджуваного феномену (системний, компетентнісний, особистісно-орієнтований, суб’єктно-діяльнісний, інтегративний, екзистенційний, аксіологічний). Висновки: обґрунтовано призначення кожного з виокремлених наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах: системний (спрямований на визначення закономірностей, структурування змісту освітнього процесу); компетентнісний (забезпечує здатність майбутніх художників-виконавців до бізнес-діяльності, їхню готовність удосконалювати професійну діяльність упродовж життя); особистісно-орієнтований (зосереджений на створенні педагогічних умов для розкриття і розвитку особистісних якостей митців, необхідних для відкриття і ведення власної справи в галузі креативних індустрій); суб’єктно-діяльнісний (орієнтований на створення належних умов для набуття майбутніми художниками-виконавцями досвіду реалізації власних бізнес-ідей); інтегративний (зумовлює взаємозв’язок усіх освітніх компонентів для досягнення синергетичного ефекту від опанування освітньої програми); екзистенційний (сприяє формуванню і розвитку потреби вдосконалювати життя (своє, родини, суспільства) шляхом відкриття і ведення власної справи); аксіологічний (спрямований на формування системи цінностей і ціннісних відносин у майбутніх художників-виконавців для ведення бізнесу з урахуванням потреб та інтересів особистості, родини, суспільства, держави).
45
Орлик, Світлана. "ПЛАКАТИ І ЛИСТІВКИ У ПРОПАГАНДІ ОБЛІГАЦІЙ ВІЙСЬКОВИХ ПОЗИК В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ". Society Document Communication, № 13 (10 січня 2022): 208–28. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-208-228.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто застосування наглядних агітаційних матеріалів у вигляді плакатів та листівок, які створювалися та поширювалися серед населення з метою проведення агітації та пропаганди облігацій військових позик у Російській імперії в роки Першої світової війни.
Звернута увага на те, що у часи Першої світової війни поліграфічна продукція та періодична преса були основними засобами пропагандистського впливу, адже кіно і радіо ще не набули широкого поширення. Проте саме випуск плакатів і листівок були на той час одним з найдієвіших способів спрямованого і комплексного впливу на адресата, оскільки в них використовуються вербальні й невербальні елементи, що становлять єдину візуальну, змістовну, структурну, та функціональну цілісність.
Акцентовано увагу на тому, що практика застосування агітаційних плакатів мала широке використання не лише в Російській імперії, а й серед інших країн учасників Великої війни (Франції, Німеччини, Австро-Угорщини тощо), які також здійснювали випуск облігацій внутрішніх державних позик у своїх країнах.
У результаті проведеного аналізу зображень і текстів на плакатах, які стосувалися тематики військових позик, встановлено, що вони були суто пропагандистськими та мали агітаційне спрямування. До розробки агітаційних плакатів залучали відомих вітчизняних художників. Переважна більшість авторів плакатів для посилення ефекту візуалізації проблеми обирали реалістичний або національно-романтичний стиль.
Тож, автор статті дійшов висновку, що використання плакатного мистецтва урядом Російської імперії та Тимчасовим урядом Росії під час проведення акцій з випуску облігацій внутрішніх позик з метою вирішення проблеми залучення фінансових ресурсів для участі у Першій світовій війні було надзвичайно актуальним та дієвим. Адже налагодження візуальної комунікації з потенційними покупцями (підписниками) цих облігацій засобами поширення тематичних плакатів та листівок давало можливість здійснювати результативну агітацію та пропаганду з метою формування громадської думки та спрямування суспільних дій в інтересах уряду
46
Сушик, Ольга Володимирівна. "ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАРИЗЬКОЇ УГОДИ ЯК ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ПРОТИДІЇ ЗМІНАМ КЛІМАТУ (КЛІМАТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ)". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 124–30. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено науково-правовому аналізу Паризької угоди в межах Рамкової кон- венції ООН про зміну клімату як базису для формування та реалізації національної політики протидії змінам клімату. Встановлено, що вже у преамбулі містяться положення щодо захис- ту порушених прав людини, пов’язаних зі зміною клімату в суді, зокрема права майбутніх поколінь, корінних народів, мігрантів, розширення можливостей для жінок та інші. У статті визначено, що для реалізації головної мети Паризької угоди (стримування зрос- тання глобальної середньої температури значно нижче 2 °С) сторони мають якомога швид- ше досягти глобального піку викидів парникових газів, беручи до уваги, що досягнення такого піку потребує більш тривалого часу для сторін – країн, що розвиваються, та досягну- ти балансу між антропогенними викидами із джерел та абсорбцією поглиначами парникових газів у другій половині цього століття (кліматична нейтральність). Відповідно до Паризької угоди основою для досягнення кліматичної нейтральності є багатофункціональне і стале управління лісами. Встановлено, що Паризька угода базується на специфічному правовому механізмі – наці- онально визначених внесках країн-учасниць (НВВ) щодо зменшення викидів парникових газів та пом’якшення наслідків змін клімату на національному рівні. Від кожної сторони вимагається: розробити, повідомити та підтримувати НВВ, який вона має намір досягти (кожні 5 років), що буде відображати її найбільш можливі амбіції, ніж попередній НВВ; надавати у НВВ інформацію, необхідну для забезпечення ясності, прозорості та розуміння; здійснювати облік антропогенних викидів відповідно до їхніх НВВ, ураховуючи екологіч- ну цілісність; надавати регулярну інформацію в національній доповіді про національний кадастр антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів. Таким чином, держави зобов’язуються застосувати у своїх національних політиках протидії змінам клімату(кліматичних політиках) ті заходи (в т.ч. правового характеру), які будуть спрямова- ні на досягнення цілей, що містяться в їхніх НВВ. У статті також визначається, що Паризька угода запровадила нову модель «гібридно- го мультилатералізму», що передбачає важливу роль національних недержавних суб’єктів щодо протидії змінам клімату (територіальні громади, підприємства, громадські організації і більш широко – громадянське суспільство).
47
Іванов, О. М., та К. В. Сімонов. "ТЕОРЕТИЧНО-ІМОВІРНІСНИЙ ПІДХІД ДО ОЦІНКИ РІВНЯ ТРАВМУВАННЯ ЗЕРНА ПРИ ТРАНСПОРТУВАННІ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 2 (25 червня 2021): 266–72. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.02.35.
Повний текст джерелаАнотація:
Зерно є найважливішим продовольчим ресурсом, що формує продовольчу безпеку держави та є цінною сировиною для виробництва великої кількості харчових продуктів. Крім того, зерно є доволі рентабельним товаром для реалізації на внутрішньому та зовнішніх ринках з отриманням високої економічної вигоди. Через обмеженість площ для посівів та зростаючий попит на зерно виникає по-треба у збільшенні рівня урожайності зернових. При цьому запорукою отримання значного валового збору зерна є використання високоякісного посівного матеріалу. Провідні селекціонери та науковці з’ясували, що на 50 % отримання високого врожаю залежить від якості насіння. Якість насіння залежить не тільки від запрограмованого генетичного потенціалу зерна, але не менше значення має цілісність структури зерна з відсутністю механічних пошкоджень. Травмування зернової маси від-бувається за рахунок механічного впливу на неї сторони робочими органами технологічного облад-нання, зокрема підйомно-транспортних засобів, що використовується для післязбиральної обробки та переробки зерна. Так, згідно з практичними дослідженнями використання одного скребкового транспортеру для переміщення зерна може спричиняти до появи у зерновому потоці майже 10 %. Зважаючи на той факт, що кількість підйомно-транспортних засобів в одній технологічній лінії може сягати від одиниць до десятків, то об’єм травмованого зерна є доволі великим. Мета роботи – надати методику оцінки рівня травмованості зерна підйомно-транспортними засобами з урахуванням геометричних та кінематичних параметрів їх робочих органів. Травмування зерна відбува-ється за рахунок протікання кількох процесів: ударне зіткнення зерна поверхнями робочих органів, за рахунок тертя зерна між собою та з контактною поверхнею робочих органів. При цьому кількісна оцінка рівня травмованості зерна для виділених процесів може бути розглянута із застосуванням теорії імовірності. Суть цього опису зводиться до визначення загальної імовірності збереженості цілісності зерна з урахуванням факторів впливу. Загальна імовірність визначається через добуток імовірності відсутності травмування зерна Рр внаслідок тертя зерна о контактну робочу поверхню, імовірності Pv збереженості зерна внаслідок ударної взаємодії з елементами робочих органів та імовірності Pℓ відсутності травмування зерна при його переміщені на відстань ℓ. Кожна окремо визначена імовірність визначається як експоненціальна функція зі ступеню, яка формується через кінематичні та конструктивні робочі органи підйомно-транспортних засобів. На підставі сформо-ваних теоретично-імовірнісних залежностей можна прогнозовано окреслювати можливий рівень травмування зерна при транспортуванні та реалізовувати різноманітні конструктивні модернізації та покращення параметрів робочих органів підйомно-транспортних засобів.
48
L.I., Tkachenko. "GIFTED PERSONALITY IN A MULTICULTURAL ENVIRONMENT: PROBLEMS OF ADAPTATION." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 93 (February 23, 2021): 7–13. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-93-1.
Повний текст джерелаАнотація:
The article is devoted to the topical problem of adaptation of gifted children in the educational space of a modern school taking into account the multicultural environment formed by the contingent of students of different ethnicities and cultures. The author points out the need for pedagogical support of the adaptation of gifted students. Based on modern research in the field of philosophy, sociology, psychology, and semiosociopsychology, the author formulates the basic principles of adaptation in a multicultural society of an educational institution.Sustainable development of society and security of the country can be ensured by the formation of national identity in all members of society, which means unity of aspirations, coherence, and peaceful coexistence in the perspectives. This is especially true for Ukraine, which today not only strives for sustainable development but also is forced to defend its independence and integrity. In the conditions of modern civilization development, it is a question of formation in the person of so-called multilevel identity which, on the one hand, means belonging to a certain ethnic group that provides the person full disclosure of its abilities, and on the other – guarantees formation of the feeling of belonging to the wider community – the nation (multinational entity, united by a common historical destiny and the idea of security and development of their own state).Self-identification of the individual (or the formation of a multi-tiered identity) is important because it is the key to its successful self-realization. It is closely linked to deep mental formations, the leading one being ethnic identity. This is especially true for the gifted person because talents can develop and fully ensure the self-realization of the individual, provided it is successfully adopted in society. The success of the adaptation of a gifted person in a multicultural society can be ensured under the condition of purposeful pedagogical support, the principles of organization of which are formulated in the article. It is noted that to reveal the giftedness of a person, his intellectual development should take into account the formation of the semiosphere related to ethnicity, and the formation of national identity should be based on the formation of a common semiosphere of all participants in the educational process.Key words: national identity, ethnicity, semiospace, self-identification, self-realization, education. Статтю присвячено актуальній проблемі адаптації обдарованих дітей в освітньому просторі сучас-ної школи з урахуванням полікультурного середовища, що утворюється контингентом учнів різних етносів і культур. Автор вказує на необхідність педагогічного супроводу адаптації обдарованих учнів. Спираючись на сучасні дослідження в області філософії, соціології, психології і семіосоціопсихології, автор формулює основні принципи організації адаптації в полікультурному соціумі освітнього закладу.Сталий розвиток суспільства й безпека країни можуть бути забезпеченими за умови формування національної ідентичності у всіх представників соціуму країни, що означає єдність прагнень, узгодженість дій та мирне співіснування в майбутньому. Особливо це актуально для України, яка нині не лише прагне до сталого розвитку, а й змушена відстоювати свою незалежність і цілісність. В умовах сучасного цивілізаційного розвитку йдеться про формування в особистості так званої багатоярусної ідентичності, яка, з одного боку, означає приналежність до певної етнічної групи, що забезпечує особистості повне розкриття її здібностей, а з другого – гарантує формування відчуття приналежності до більш широкої спільноти – нації (багатонаціонального утворення, що об’єднане спільністю історичної долі та ідеєю безпеки й розвитку власної держави).Самоідентифікація особистості (або формування багатоярусної ідентичності) є важливою, оскільки є запорукою її успішної самореалізації. Вона тісно пов’язана з глибокими ментальними утвореннями, провідною з яких є етнічна ідентичність. Особливо це актуально для обдарованої особистості, оскільки обдарування можуть розвинутися й повною мірою забезпечити самореалізацію особистості за умови її успішної адаптації в соціумі. Успішність адаптації обдарованої особистості в полікультурному соціумі може бути забезпечено за умови цілеспрямованого педагогічного супроводу, принципи організації яко-го й сформульовано у статті. Зазначено, що для розкриття обдарованості особистості має відбуватися її інтелектуальний розвиток з урахуванням формування семіосфери, пов’язаної з етнічною приналежністю, а формування національної ідентичності має відбуватися на основі формування спільної семіосфери усіх учасників освітнього процесу на основі опанування семіосфери державної мови, спільної для всіх учасників освітнього процесу.Ключові слова: національна ідентичність, етнічність, семіопростір, самоідентифікація, само-реалізація, освіта.
49
O.R., Mykytyuk. "VERBALIZATION OF THE ESSENCE OF UKRAINIAN IDENTITY (BASED ON THE MAGAZINE «AB IMPERIO»)." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 164–69. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-25.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. The purpose of the research is to find out the essence of verbalization of Ukrainian identity based on articles of the international journal «Ab imperio». The aim is to consider the following tasks: to find out the inconsistency of certain publications of the weekly with historical facts, to declare the appearance of Ukrainian printed monuments as a phenomenon of national identity and to show the need to publicize knowledge about the Ukrainian heritage of the Hetman and Cossack era.Methods. The article uses: a) the method of contextual analysis, which reproduces the information on the Ukrainian issue on the basis of the analyzed journal; b) a contrasting method, as there are two mutually incompatible views, one of which reproduces the Ukrainian vision of the problem, the other – the Russian, which is covered by the journal's publications; c) interdisciplinary method, as the analysis of linguistic aspects includes data from history, ethnology, literature, which allows a comprehensive consideration of the research material.Results. The study makes it possible to understand that the Russian-centric position on the national Ukrainian identity distorts the essence of the Ukrainian mentality. It is proved that: 1) external factors, in particular, Ukrainian clothes, patriot's house, predominance of national dishes, characteristic mustaches and stories about people's life were only an additional element for the formation of national identity, not the main factor determining the formation of the Ukrainian nation; 2) It is logically reasoned that the designed communicative code of Ukrainians (Russian position) does not exist. It is proved that the Ukrainian language was not constructed lately. Numerous written memoirs in particular the chronicle «The Tale of Bygone Years» testify that it had existed since ancient times; 3) It is explained that the literary and written tradition of Rus’is not a Russian tradition, but a Rus' one (ie, Ukrainian); 4) The change of Ukrainian identity is not related to evangelical sects; 5) There is no need to call the Polish minority (in Lviv) a «subculture»; 6) The term «correct Ukraine» is inappropriate because it threatens the integrity of the Ukrainian state. The article refutes the thesis that Ukraine received its own identity only after the tragic events of 2014.Conclusions. Therefore, if such statements from «Ab Imperio» still shape public opinion, and Ukrainian scholars do not respond to such posts, it will lead to the understanding of the modern Ukraine on a global scale again as a subcolonial territory that cannot cope without Russia. There is need to introduce into the linguistic and mental space facts about Ukrainian traditions, national symbols, indomitable spirit and heroic heritage of the Cossack and Hetman state.Key words: language, linguistic and mental features, Rus'-Ukraine, Russia, national revival, construction of national mythology. Мета: з’ясувати суть вербалізації української ідентичності за статтями міжнародного журналу «Ab іmperio». Поставлена мета передбачає розгляд таких завдань: з’ясувати невідповідність певних публікацій тижневика історичним фактам, задекларувати вихід українських друкованих пам’яток як явища національної ідентичності та показати необхідність омовлення в різних засобах масової інформації знань про українську спадщину гетьманської та козацької доби.Методи. У статті використано: а) метод контекстуального аналізу, за допомогою якого відтворено інформацію щодо українського питання на основі аналізованого журналу; б) контрастивний метод, оскільки є два навзаєм несумісні погляди, один з яких відтворює українське бачення проблеми, інший – російське, яке висвітлюють публікації журналу; в) міждисциплінарний метод, бо до аналізу мовознавчих аспектів долучено дані історії, етнології, літератури, що дає змогу комплексно розглянути матеріал дослідження.Результати. Проведений аналіз дає змогу зрозуміти, що російськоцентрична позиція щодо національної української ідентичності спотворює сутність української ментальності. Доведено: 1) зовнішні чинники, зокрема, одяг українців, хата патріота, переважання національних страв, характерні вуса та розповіді про народне життя були лише додатковим елементом для тво-рення національної ідентичності, а не основним чинником, який визначив формування української нації; 2) про сконструйо-ваний комунікативний код українців (російська позиція) немає ніякої підстави говорити, оскільки українська мова існувала з прадавніх часів, що засвідчують численні писемні пам’ятки, наприклад, найвідоміша – літопис «Повість временних літ»; 3) літературно-писемна традиція Руси – це не російська традиція, а руська (тобто українська); 4) зміна української ідентичності не пов’язана з євангельськими сектами; 5) немає потреби польську меншину (у Львові) називати «субкультурою»; 6) термін «правильна Україна» є недоречним, бо ставить під загрозу цілісність Української держави. У статті спростовано тезу, що Україна отримала власну ідентичність після трагічних подій 2014 року.Висновки. Вербалізація суті української ідентичності крізь призму матеріалів «Ab іmperio» часто спричиняє розуміння сучасної України у світовому вимірі як підколоніальної території, яка не дає собі ради без Росії. Потрібно впроваджувати в мовно-ментальний простір факти про українські традиції, національну символіку, незламний дух та героїчну спадщину козацької та гетьманської держави.Ключові слова: мова, мовно-ментальні риси, Русь-Україна, Росія, національне відродження, конструювання національної мітологі.
50
Дичковський, Степан Іванович, С. В. Іванов та П. С. Борсук. "Модель відкритої гуманітарної освіти: реалізація нового педагогічного мислення". Theory and methods of learning fundamental disciplines in high school 1 (3 квітня 2014): 191–96. http://dx.doi.org/10.55056/fund.v1i1.430.
Повний текст джерелаАнотація:
Швидке запровадження у навчально-виховний процес інноваційних технологій та підходів, рішуча відмова від формалізму, застарілих форм, методів і засобів педагогічної діяльності, тісний зв’язок науково-дослідної роботи з практикою господарювання в країні – саме це дає підставу стверджувати, що сьогодні у вищій освіті України народжується якісно відмінний тип навчальних закладів, які пристосовані до нових умов діяльності.Складова освітньої реформи в Україні безпосередньо пов’язана з процесом становлення відкритості системи освіти, який зумовлює її зорієнтованість на цілісний неподільний світ і його глобальні проблеми, усвідомлення пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими, національними над класовими, інтеграцію у світові освітні структури. Принцип відкритості слід розуміти як вимогу подолання ідеологічної зашореності освіти, необхідність її деполітизації та департизації. У цьому плані можна, безперечно, вважати, що закрита школа, як і закрите суспільство, підпорядковані єдиним вимогам і єдиній ідеології, в цілому не здатні до розвитку.Розвиток систем відкритого освітянського простору і здійснення нової не обмежуваної концепції освіти мають найяскравішу гуманістичну спрямованість, бо своїм головним завданням визначають створення системи безперервної освіти, тобто надання “повних і рівних можливостей освіти”, забезпечення “ідеалу доступності освіти для всіх”. Безперервна освіта для всіх означає відкрите й доступне високоякісне навчання протягом усього життя людини і має за мету надати кожній людині найширший вибір шляхів та методів, зокрема нові інформаційні технології, з тим, щоб сприяти і диверсифікації освітніх послуг, і освіті та навчанню “без кордонів”.Безперервність освіти для нашої держави означає також забезпечення можливостей доведення культурно-освітнього рівня особистості до рівня суспільних потреб, що завжди оновлюються; постійне поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, цілісності й наступності навчання та виховання; перетворення здобуття освіти на процес, що триває все життя людини [1].Феномен відкритої освіти виник невипадково. Він є закономірним результатом глибинних змін, що відбулися у світі протягом другої половини ХХ століття, і ґрунтується на новому розумінні світу і людини. Звичайно, що перехід до моделі відкритої освіти потребує принципових змін в організації, змісті та структурі всієї системи освіти, хоча при цьому форми, методи й, власне, сама структура традиційної освіти зберігаються. Йдеться, скоріше, про цільове емоційне насичення перспективними елементами нової системи. Сьогодні суспільство докорінно змінює своє розуміння освіти як системи.Модель відкритої освіти передбачає, зокрема, вільне користування сучасними інформаційними ресурсами, особистісну спрямованість процесу навчання, розвиток інформаційної культури, процес постійного пошуку і змін, формування нових орієнтацій та мети, партнерство викладача та студента, відкритість освіти до майбутнього, інтеграція всіх способів освоєння світу, розвиток і введення в освітні процеси синергетичних уявлень про відкритість світу, цілісність і взаємозв'язок людини, природи і суспільства [2].Одним із перспективних напрямів ми вважаємо широке запровадження в навчальний процес методики дистанційного навчання на основі комп’ютерної та телекомунікаційної техніки. Ця нетрадиційна, відкрита форма освіти, яка ефективно діє в ряді розвинених країн світу, відкриває широкі перспективи для індивідуалізації навчально-виховного процесу, розкриття творчого потенціалу кожного студента.Дистанційне навчання є технологією, за якою в освітньому процесі застосовуються кращі традиційні та інноваційні засоби як форми навчання, що ґрунтуються на комп’ютерних і телекомунікаційних технологіях.Дистанційна освіта відкриває широкі перспективи для залучення до освіти осіб, які з різних причин не мають змоги скористатися традиційними формами навчання. Вони можуть слухати лекції провідних фахівців, брати участь у семінарах, користуватися електронною бібліотекою, складати в інтерактивному режимі заліки, екзамени.Навчання проводиться із застосуванням новітнього програмного забезпечення на основі сучасної комп’ютерної бази, яка включає комп’ютерні класи, виділений канал Інтернет.Вихованню нових генерацій молодих людей, упевнених у власних силах, з новим мисленням і баченням перспектив розвитку галузі має прислужитися розроблена й реалізована нова модель неперервної інноваційної гуманітарної освіти.Визначальною рисою є постійне вдосконалення навчально-виховного процесу. Наочне свідчення цього – посилена увага до запровадження інноваційних технологій, нових форм, методів, засобів навчання, розрахованих передусім на індивідуальний підхід до кожного студента.Модель відкритої освіти традиційно формувалася, виходячи не тільки із суспільних потреб у знаннях та їх використанні, а й із суспільного усвідомлення найдоцільніших форм і технологій цілеспрямованої передачі майбутньому спеціалістові необхідних знань, умінь, навичок. На сучасному етапі розвитку такий підхід вже не може задовольнити вказаних потреб і втрачає свою перспективність. У зв’язку з цим виникає нагальна необхідність рішучого перегляду самої системи глобальних цілей освіти, зміни її стратегічних пріоритетів з перенесенням акценту зі знань спеціаліста на його людські, особистісні якості.Цей перехід від знаннєвої до особистісної орієнтації цілей і змісту освіти є тільки однією з передумов гуманізації і гуманітаризації професійної освіти. Другою її передумовою слід вважати широку демократизацію суспільних процесів і рішучу відмову від пануючої ідеології, що докорінно змінило ціннісні критеріальні підходи до сучасної освітньої парадигми. Згідно з ними система освіти повинна розглядатися як сфера обслуговування людини, яка забезпечує найбільш оптимальні засоби її розумового, почуттєвого і практичного розвитку [3].Неперервна гуманітарна освіта – ключовий елемент нового педагогічного мислення, який змінює погляди на характер і суть навчально-виховного процесу, в якому і студенти, і викладачі мають виступати суб’єктами професійного розвитку і творчості. Слід наголосити, що під педагогічним мисленням викладача розуміють особливості розумової діяльності, зумовлені характером його професійної діяльності.Вищеназвані аспекти гуманітаризації професійно-педагогічної освіти визначають загальний педагогічний підхід до перебудови системи методичної підготовки викладача. Безсумнівно, що розробку методичної системи необхідно розпочати з переосмислення цілей навчання. Адже викладачеві важко вибрати методично правильні засоби і форми навчання, адекватні освітнім цілям, не конкретизувавши самі цілі. Одночасно і діяльність студента у процесі навчання може бути активною тільки тоді, коли у змісті навчання студент побачить переконливі для нього цілі – ті, що пов’язані з наступною професійною діяльністю.Стратегічною метою залишається формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості викладача, важливою якістю якої є високий професіоналізм. Але реалізація цієї мети на попередньому етапі реформування освіти не відповідала повною мірою самій природі особистості, що вело до неузгодженості цілей і результатів навчання та виховання. Відродження духовності в освіті є тією першоосновою, на якій можлива не лише орієнтація викладача на розв’язування завдань розвитку особистості студента, але й формування у студентів глибокого інтересу до саморозвитку, самоосвіти і самовиховання, вироблення в нього потреби у педагогічному самопізнанні [4].Вирішенню проблеми гуманітаризації вищої освіти багато у чому сприяє включення у навчальні плани дисциплін культурологічного циклу, зокрема, “Українська та зарубіжна культура”, “Історія мистецтв”, “Культурологія”. Ці дисципліни повинні сприяти формуванню у студентів аналітичної та інтегруючої структури свідомості, розвитку інтелекту і творчих здібностей.Досвід викладання курсу “Українська та зарубіжна культура” у вищому технічному навчальному закладі дозволяє стверджувати, що використання тільки традиційних методів навчання не дає бажаних результатів. Значний обсяг, складність і різноманітність матеріалу при обмеженій кількості навчальних годин не дозволяє в рамках лекційних і практичних занять розвивати у студентів пам’ять, мислительні операції аналізу і синтезу, навчити використовувати необхідний культурологічний апарат.Результати соціально-психологічних досліджень свідчать про те, що в пам’яті людини залишається біля 10% інформації, яку вона слухала, 50% того, що вона змогла побачити, 90% інформації, що вона відтворила сама особисто. Саме тому пасивне сприйняття лекцій веде, як правило, до репродуктивного відтворення матеріалу. Процес контролю повинен бути замінений активним творчим навчанням, яке направлене на безпосередню участь студентів у процесі передачі і засвоєні знань [5].Інформаційне забезпечення студентів можливістю вільного доступу до необхідної навчальної, наукової, культурологічної інформації – необхідна умова вільного розвитку особистості (зрозуміло, при дотриманні об'єктивності й наукової вірогідності фактів, що викладаються). Важливо також, щоб кожен студент мав можливість розвитку своїх природних нахилів і здібностей. Розвиваючий характер навчання і виховання стимулює в людині здатність до відкритості, до широкої комунікації, розвитку здатності до самостійного мислення, аналізу, прийняття рішень. Інтелектуальний розвиток молоді повинен бути спрямований на виховання вільної особистості.Методика навчання “Української та зарубіжної культури” у межах дистанційних курсів суттєво впливає на формування більш високого рівня мотивації навчання, орієнтації на самостійну роботу, містить засоби навчання і сприяє максимальному використанню групових методів діяльності студентів [6].З огляду на це, а також враховуючи необхідність становлення методичних аспектів неперервної гуманітарної освіти, перед вищою школою постали нові нетрадиційні завдання щодо впровадження і розбудови національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян; забезпеченню пріоритетності розвитку людини; виведенню освіти в Україні на рівень освіти розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад; входженню України в світове інформаційне суспільство, шляхом використання нових технологій та відповідних технічних засобів комунікації; реалізації інноваційних заходів щодо демократизації та гуманітаризації доступу громадян до вищої освіти.Сучасний рівень розвитку комп’ютерної техніки і програмного забезпечення дає широкі можливості щодо модернізації та підвищення ефективності навчання. Використання кращих традиційних та інноваційних засобів і форм у навчальному процесі урізноманітнює його, підвищує якість засвоєння матеріалу, автоматизує процес навчання та контроль знань.