Добірка наукової літератури з теми "Депортація"

У статті досліджуються культурні, соціальні, кліматичні та інші проблеми переселення бойків на Донбас у 1951 р., спираючись на усні свідчення очевидців тих подій. Матеріали було зібрано під час краєзнавчої експедиції. Проаналізовано стан, тенденції і динаміку трансформації ідентичності депортованих бойків, нині жителів сіл Донецької області. Визначено масштаб та причини булінгу бойків з боку місцевого населення. Усні свідчення очевидців щодо культурних, соціальних, кліматичних та інших проблем переселення бойків на Донбас у 1951 р. є значущим та нетривким джерелом інформації стосовно деталей депортації. Шляхом інтерв’ю були отримані цінні факти щодо переселення жителів сіл Задвір’я та Гошів Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області до сіл Яковлівка та Староварварівка Олександрівського району Донецької області. Було вивчено основні передумови та причини депортації, надана оцінка ролі влади в цьому процесі. Чітко окреслено умови депортації та порушення прав людини під час переселення. З’ясовано місце культурної спадщини бойків Донбасу в формуванні національної ідентичності, сучасних міжетнічних, міжконфесійних відносин. Також виявлено, що бойки після переселення зазнали чималої трансформації, пов’язаної із зовнішнім середовищем та оточенням

В отечественной гуманитарной науке в последние десятилетия особое внимание уделяется изучению проблем, связанных с таким феноменом, как депортация народов Северного Кавказа, в том числе карачаевцев и балкарцев, в Среднюю Азию и Казахстан. Насильственное переселение этноса находит отражение в первую очередь в его устном народном творчестве, изучение которого дает возможность выявить и описать специфику мировосприятия социума на переломных этапах жизнедеятельности. Изучение отмеченного достаточно релевантно для современной парадигмы лингвистики, которая характеризуется своей погруженностью в жизнь социума. При этом актуализируются вопросы, сопряженные с трансформацией мироощущения этнического языкового сознания в новых условиях бытия. Статья посвящена изучению имеющих этноспецифическую значимость средств языка, репрезентирующих депортацию карачаевцев и балкарцев. Анализ имеющегося фактологического материала позволил выделить целый пласт языковых единиц, отражающих различные характеристики так называемого выселенческого фольклора. Материалом для исследования послужили данные, полученные в ходе интервьюирования лиц, подвергшихся насильственному выселению, а также лексико-фразеологические и другие языковые средства, извлеченные методом сплошной выборки из карачаево-балкарских народно-поэтических произведений периода депортации, представленных в открытой печати.

У статті простежено формування образу Української РСР у візіях канадських туристів наприкінці 1950-х – 1960-х роках, які становили значний відсоток серед туристів із країн Заходу. Зростання кількости заокеанських відвідувачів стало наслідком хрущовської відлиги та поліпшення канадсько-радянських міждержавних відносин. Радянська влада намагалася широко використовувати візити чужоземців, намагаючись доносити через них “потрібну” пропаґандистську інформацію, покликану формувати позитивний образ республіки. КДБ активно працював, щоб вербувати закордонних туристів, передусім українського походження. Зважаючи на це, Комітет Українців Канади звертав увагу на доцільність уникати офіційних зустрічей з представниками Радянської України. Упродовж 1960-х років УРСР з різною метою відвідало декілька канадських делегацій. Найбільш знаковим і важливим з політичної точки зору можна вважати візит 1965 р. до Києва канадської парламентської делеґації. Проте більшу частину візитерів з Канади складали представники т. зв. проґресивних організацій, зокрема прокомуністичного Товариства об’єднаних українців Канади, члени якого, однак, не завжди поділяли думку московського керівництва. Попри надмірну ідеологізацію повсякденного життя, чужоземцям вдавалося відкривати для себе природне і культурне багатство України. Їх найбільшу увагу привертали ситуація із збереженням української національної ідентичности (в т. ч. російщення), порушення фундаментальних прав і свобод людини (ув’язнення інакодумців). Інколи спроби канадських громадян переправити за кордон інформативні матеріяли про російщення і порушення прав людини завершувалися депортацією (наприклад, депортація громадянина Канади, члена КПК Івана Коляски). Загалом, складанню цілісного образу Української РСР заважали обмеження у вільному переміщенні туристів (особливо від 1962 р.), існування обмеженої кількости “демонстраційних” маршрутів, перебування під пильним наглядом спецслужб. Тому в більшості канадських туристів складався образ України як московської колонії.

У статті розглядаються соціальні, політичні та правові уявлення про депортацію остарбайтерів з УРСР до Німеччини у період Другої світової війни. Подано фактологічно-документальні джерельні підходи до визначення феномену насильницької депортації населення УРСР. Неупереджено та максимально принципово розглянуто докази злочину проти української нації з боку німецького командування. До уваги представлено здатність створення підпільних організацій у межах території концентраційних таборів як елемент руху опору українців проти німецького поневолення.

Данилюк Т. В. Місце Запорізької області в міжобласних та міжрегіональних міграціях (1944-1991 рр.) : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 032 "Історія та археологія" / наук. керівник Ф. Г. Турченко. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 110 с.
UA : Кваліфікаційна робота магістра на тему «Місце Запорізької області в міжобласних та міжрегіональних міграціях (1944-1991 рр.)» складається зі 110 сторінок, містить 25 джерел, 56 монографій і статей, 14 додатків. Об’єктом дослідження виступають міграційні зміни на території Запорізької області в повоєнний період. Предметом роботи виступають міграційні та рееміграційні процеси, які відбувалися у Запорізькому краї після Другої світової війни, з’ясування їх передумов та характеристика їх реалізації. Мета дослідження полягає у визначенні причин переміщення населення, з’ясування напрямів міграційних потоків, аналіз рееміграційних процесів. Наукова новизна роботи полягає у спробі з’ясувати передумови, зміст та характер міграційних процесів, що відбувалися на території Запорізького краю внаслідок Другої світової війни, депортаційної політики радянської влади, добровільно-примусової трудової міграції. Визначити вплив цих процесів на формування сучасної етнонаціональної структури Запорізької області та пострадянських країн. Основні висновки, до яких ми дійшли: Міграційний рух населення на Запоріжжі у період, що досліджувався можна поділити на три етапи: перший – квітень 1944 – 1949 рр.; другий – 1950-1967 рр.; третій – 1968-1991 рр. На його розвиток вплинули державні механізми регулювання, які були зумовлені як соціально-економічними, так і ідеологічними та політичними чинниками. Процеси міграції залежали від великої кількості чинників, зокрема від особливостей економічного розвитку регіону. Найважливішим став хід індустріалізації та значний ріст промисловості на півдні України. За часи радянської державності в цьому регіоні проходить дозаселення та формується постійний поліетнічний склад населення. Плановість економіки давала можливість проводити процеси переміщення матеріальних і людських ресурсів. На основі договору від 27.07.1944 р. між урядами Польщі та УРСР, протягом декількох років на територію сучасної України було переселено майже півмільйона корінних українців із земель, які ввійшли до складу Польщі. Запорізька область посідала перше місце у планах розселення українців з Польщі. Її особливий статус визначався існуванням тут у минулому великої кількості німецьких колоній. Найважливішою ознакою переселення в 1949–1967 рр. є те, що чисельність Півдня України, і Запорізької області зокрема, відбувалося за рахунок Західного регіону України. Основним джерелом збільшення трудових ресурсів південних областей УРСР, і Запорізької області в тому числі, в 1955–1967 рр. стали планові переселення сімей з інших областей республіки, головним чином західних та центральних. Організовані державою переселення носили сільськогосподарський характер і заключалися у доприселенні у колгоспи та радгоспи працездатного населення та створенні переселенських поселень на півдні України. Головну роль у поповненні трудових ресурсів Запорізької області мали організовані переміщення 1950-60-х рр. Якщо в 1950–60-ті рр. воно зростало, то в наступні роки спостерігалося стійке зниження приросту населення. Переселення в міста селян, переважно українців, основних носіїв національної свідомості, традицій і ментальності, з одного боку, сприяло підтриманню їх «українськості» і пом’якшенню наслідків русифікаторської політики. Отже, міграційна доктрина радянського взірця вичерпала себе, її ідеологічні та політичні постулати втратили сенс й силу, проте вона залишила серйозний відбиток на демографічному та етнічному розвитку Південного регіону, кількісному та якісному відтворенні робочої сили, етнічних процесах.
EN : Master's qualification work on the theme "Zaporizhzhia Oblast in Inter-District and Inter-Regional Migrations (1944-1991)" consists of 110 pages, contains 25 sources, 56 monographs and articles, 14 appendices. Key words: migration, deportation, resettlement, re-immigration. The research object of masrter`s thesisof the study is migration changes in the territory of Zaporizhzhya region in the postwar period. The subject of the research work: is the migration and remigration processes that took place in the Zaporizhzhya region after the Second World War, clarification of preconditions and characteristics of their implementation. The aim of the research: is to identify the causes of displacement, to clarify the directions of migration flows, to analyze the remigration processes. The novelty of the work is an attempt to find out the prerequisites, content and nature of the migration processes that took place in the territory of Zaporizhzhya Territory as a result of World War II, the deportation policy of the Soviet authorities, and voluntary forced labor migration. To determine the influence of these processes on the formation of the modern ethno-national structure of the Zaporizhzhya region and post-Soviet countries. Conclusions. So, the population migration in Zaporizhzhya during the study period can be divided into three stages: the first - April 1944 - 1949; the second - 1950-1967; the third - 1968-1991. Its development was influenced by state regulatory mechanisms, which were determined by both socio-economic and ideological and political factors. Migration processes depended on a large number of factors, in particular on the characteristics of the region’s economic development. The most important was the course of industrialization and the significant growth of industry in southern Ukraine. During Soviet statehood, the region undergoes pre-settlement and is formed by a permanent multi-ethnic composition of the population. The planned economy made it possible to influence the processes of moving material and human resources. On the basis of the contract of July 27, 1944, between the governments of Poland and the Ukrainian SSR, over the course of several years, almost half a million indigenous Ukrainian were resettled from the lands that became part of Poland into the territory of modern Ukraine. Zaporizhzhya region ranked first in the plans for Ukrainian resettlement from Poland. Its special status was determined by the existence of a large number of German colonies here in the past. The most important sign of relocation in 1949-1967. It is that the strength of the South of Ukraine, and Zaporizhzhya region in particular, was due to the Western region of Ukraine. The main source of increasing labor resources in the southern regions of the Ukrainian SSR and Zaporizhzhya region, including, in 1955-1967. They began the planned relocation of families from other regions of the republic, mainly western and central. Organized by the state, the resettlements were agricultural in nature and consisted of additional settlement in collective farms and state farms of the working population and the creation of resettlement settlements in southern Ukraine. The main role in the replenishment of labor resources of the Zaporizhzhya region had organized movements of the 1950-60s. If in the 1950-60s. It grew, in subsequent years there was a steady decline in population growth. The resettlement to the cities of peasants, mainly Ukrainian, of the main carriers of national consciousness, traditions and mentality, on the one hand, helped to maintain their “Ukrainians” and mitigate the consequences of the crack policy. So, the Soviet-style migration doctrine has exhausted itself, its ideological and political postulates have lost their meaning and strength, but it has left a serious imprint on the demographic and ethnic development of the Southern region, the quantitative and qualitative reproduction of the labor force, urbanization and ethnic processes.

Висвітлено репресії однієї з найбільших національних меншин України – німецької на Дніпропетровщині. Означено основним інструментом масової колективізації в німецьких колоніях було розкуркулення, механізм здійснення якого був визначений низкою політичних і законодавчих актів ; родини переселяли до спеціальних куркульських поселень, розташованих на нових, відведених для них за межами колективних господарств ділянках та ін. Проаналізовано наслідки репресій проти німецького населення Дніпропетровської області, засобами терору і депортацій влада «остаточно вирішила» німецьке питання на території Дніпропетровщини, звільнивши простір для поширення так званого «русского мира».

Висвітлено репресії однієї з найбільших національних меншин України – німецької на Дніпропетровщині. Означено основним інструментом масової колективізації в німецьких колоніях було розкуркулення, механізм здійснення якого був визначений низкою політичних і законодавчих актів ; родини переселяли до спеціальних куркульських поселень, розташованих на нових, відведених для них за межами колективних господарств ділянках та ін. Проаналізовано наслідки репресій проти німецького населення Дніпропетровської області, засобами терору і депортацій влада «остаточно вирішила» німецьке питання на території Дніпропетровщини, звільнивши простір для поширення так званого «русского мира».

У вступній статті до обласної Книги пам’яті, співавтором якої є доктор історичних наук, професор кафедри історії України та правознавства Наталя Радомирівна Романець – відомий науковець, дослідник Голодомору, побудованій здебільшого на нових маловідомих архівних документах і спогадах очевидців тих подій, автори спробували системно охарактеризувати в регіональному розрізі Дніпропетровщини основні спонукальні фактори (примусова колективізація, непосильні хлібозаготівлі) та карально-репресивні дії властей щодо селянства (розкуркулення, конфіскація майно, депортації, занесення сіл та районів на так звані «чорні дошки», введення натуральних штрафів і т. п), що у сукупності й обумовило виникнення Голодомору, а також показати його демографічні та соціально-економічні наслідки для нашого краю.

У статті досліджується депортація куркулів, проведена владою в Україні у 1931 р. На основі аналізу архівних документів, що вперше вводяться до наукового обігу, визначені причини, особливості реалізації, механізми, цілі карально-репресивних заходів влади.