Статті в журналах: "Демократичні стандарти"

1

Bocharina, Natalia. "Гуманізм як базова демократична цінність об’єднаної Європи". HUMANITARIUM 40, № 1 (8 травня 2018): 7–15. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2018-1-40-7-15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито сутність поняття «цінності» як психологічного феномену, наведено його типологію. Особливу увагу звернуто на гуманізм як базову демократичну цінність об’єднаної Європи. Зазначено, що європейські цінності є стандартами певних процедур у різних сферах життя суспільства та державних інститутах, а найголовнішими цінностями для сучасного європейського суспільства є людська гідність, відповідальність та солідарність. Продемонстровано, що у зарубіжній психології проблема гуманізму як базової демократичної цінності посідає значне місце. Цінність людини є найвищою метою, якій повинна бути підкорена вся соціально-значуща діяльність людей, вирішальна роль належить вихованню та освіті у формуванні людини, що покладається на педагогів та психологів. Сформульовано висновок, що у сучасному європейському суспільстві освіті надається головна роль у вихованні базових європейських цінностей. Рада Європи розробляє потужні освітні проекти для вироблення єдиних стандартів європейської освіти, яка була б спрямована на формування демократичної громадянськості, гуманізації та толерантності. Українська освіта є невід’ємною частиною загальноєвропейського гуманітарного простору. Адже так можна забезпечити її повноцінне функціонування, збагачення ідеями, перебування на вищих щаблях сучасної науки та освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Kokoriev, Oleksii. "Дефекти демократії Естонії в умовах глобального погіршення якості ліберальної демократії". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 168–73. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.168-173.

Повний текст джерела

Анотація:

На прикладі Естонії розглядається відповідність «молодих» демократій Балтії ліберально-демократичному інституційному та ціннісному стандарту ЄС. Вивчається якість демократії, основні дефекти демократії, які характерні Естонії. Підкреслено, що для Естонії наразі не є характерний неліберальний поворот, але наявна стагнація у зростанні якості ліберальної демократії, а в окремих питаннях наявний регрес. Доведено, що в Естонії відбувся перехід до більш консервативного, націоналістичного порядку денного, а рівень політико-правової культури населення сприяв цьому. Зауважено, що ліберально-демократичні цінності, правила демократичного співжиття ще не є міцно укорінені в усіх соціально-демографічних групах населення. Доведено, що демократія в Естонії не є стійкою, демократична політична культура населення є недостатньо міцною, а націоналістично-консервативний дискурс має висхідну динаміку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

РУМ’ЯНЦЕВ, В’ЯЧЕСЛАВ. "Проблеми організації влади за проектом Конституції Отто Ейхельмана". Право України, № 2018/04 (2018): 39. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-04-039.

Повний текст джерела

Анотація:

Побудова демократичної правової держави і формування громадянського суспільства в Україні вимагає високого рівня конституційно-правового регу лювання найважливіших суспільних відносин. Цей процес, як підкреслюється у чинній Конституції України, спирається на “багатовікову історію українського державотворення”. Під час подій Української революції 1917–1921 рр., коли відбувалися реальні державотворчі процеси, стала набувати матеріального втілення ідея відновленнянаціональної державності, створювалися умови для реалізації конституційно-правових засад. Важливе місце в цьому займає конституційне будівництво в Український Народній Республіці (далі – УНР) доби Директорії (листопад 1918 р. – початок 1921 р.). Здобутки у сфері конституційного будівництва того часу, зокрема проект Конституції УНР О. Ейхельмана, ґрунтувалися на демократичних засадах відповідно до світових здобутків конституційного законодавства та мали вплив на подальший розвиток конституційного права в незалежній Україні. Метою статті є з’ясування загальних й особливих рис, закономірностей конституційного будівництва в УНР доби Директорії, його зв’язок із чинниками соціально-політичного розвитку, аналіз проблемних питань організації влади за проектом Конституції УНР О. Ейхельмана; дослідження витоків та характеру організації держави, структури державного механізму, засад його формування, розподілу влади. Встановлено, що в основу форми державного устрою були покладені демократичні принципи, які поєднували централізацію і широке місцеве самоврядування. Із цього виходили побудови системи організації влади в центрі та на місцях, порядок формування відповідних органів, розмежування компетенції між центральними і місцевими органами влади й управління. З’ясовані основи розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову, фінансову як запорука злагодженої роботи державного механізму. Автор доходить висновку, що основні положення, які увійшли до проекту Конституції УНР О. Ейхельмана з приводу організації влади, відповідали кращим тогочасним світовим стандартам, і це переконливо свідчить, що метою конституційного проекту було формування конституційно-правових засад створення демократичної, правової, соціальної держави у тій моделі, якою вона могла бути в історичних умовах 20-х років ХХ ст.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Халюк, С. О. "СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 15–18. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.253.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто загальнотеоретичні аспекти, пов’язані з конституційно-правовим статусом Вищої радиправосуддя. Здійснено аналіз доктринальних джерел юридичної науки, які стосуються структури конституцій-но-правового статусу.Наголошено на тому, що на шляху розбудови демократичних засад існування громадянського суспільстваУкраїна має неухильно дотримуватися світових і європейських стандартів. Розвиток і становлення суверенноїта незалежної держави неможливий без розвитку системи національного права, місцевого самоврядування, фор-мування демократичних державних інституцій.Розвиток подій останнього часу в Україні свідчить про надзвичайно важливу роль і значення суду. Пріоритет-ними завданнями судової гілки влади були і залишаються надійний захист конституційних прав і свобод людини,а також законність і правопорядок у державі.Констатовано, що за сучасних умов демократичні держави створюють у своїй конституційній структурі дер-жавного апарату незалежний орган юстиції, здатний забезпечити судову систему високопрофесійними суддямизадля панування у державі принципів законності та дотримання прав і свобод людини та громадянина. Такиморганом в Україні є Вища рада правосуддя. Формування конституційно-правового статусу цього органу триваєдотепер, тож його визначенню відводиться значна увага як наукової спільноти, так і юристів-практиків. Це зумов-люється тим, що вітчизняне законодавство містить достатньо конкретні положення про порядок формування,кількісний та організаційний склад Вищої ради правосуддя та водночас – окремі спірні положення стосовно дея-ких її повноважень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Біліченко, В. В. "Міжнародні стандарти щодо захисту ключових прав та свобод людини в діяльності правоохоронних органів України". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (19 січня 2021): 30–35. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.678.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті охарактеризовано основні міжнародні стандарти дотримання прав людини. Визначено основні історичні моменти формування системи прав людини та громадянина. У цій статті подано можливі варіанти покращення та модернізації законодавства на прикладі міжнародного досвіду. Визначено механізм утворення та забезпечення міжнародно-правових стандартів. Окреслено ключові права людини, висвітлюються питання, пов'язані із дотриманням міжнародно-правових стандартів прав людини в діяльності правоохоронних органів. Сформовано загальні рекомендації для модернізації правоохоронної системи України та покращення нормативно-правової бази у цій сфері. У цій роботі висвітлено основні міжнародні договори, якими регулюється діяльність Національної поліції: основні положення меморандуму про співпрацю, що на практиці повинен забезпечити дотримання прав людини стосовно затриманих правоохоронними органами громадян, гарантує право на захист. У цьому документі визначено напрями діяльності, котрі повинні попередити вчинення порушень відповідно до строків повідомлення про затримання, також інформування затриманих щодо їхніх прав та обов'язків, їхнього процесуального статусу. Документ спрямований на збалансування сил превентивного та силового блоку, що на поточний момент вимагає негайного втручання з боку законодавчих та виконавчих органів влади. Така нормотворча діяльність стане каталізатором у модернізації стратегії захисту прав та свобод людей, честі та гідності, захисту інтересів суспільства і держави. Обов'язок забезпечення реалізації вищеперелічених засад правової демократичної держави частково покладено на правоохоронну систему, центральним органом якої є Національна поліція України. У цій роботі проаналізовано значне місце міжнародних стандартів у модернізації правоохоронної системи, основна функція якої полягає у забезпеченні захисту основоположних прав та свобод людини та громадянина. Таке міжнародне партнерство дасть змогу підвищити рівень готовності працівника поліції до виконання професійних завдань та обов'язків або набуття ними нових, необхідних у роботі навичок.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Бальцій, Ю. "Система місцевого самоврядування в пострадянських державах". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 85–90. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.946.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено системи місцевого самоврядування в пострадянських державах. Побудова демократичної правової держави передбачає створення ефективної децентралізованої системи публічної влади, яка ґрунтувалася б на верховенстві волі народу та пріори- теті людини як найвищої соціальної цінності. Однак, зазначені завдання неможливо реалізувати без розбудови повноцінної системи місцевого самоврядування. Зазначено, що Україна взяла курс на вступ до Європейського Союзу, що зумовило необхідність приведення національного законодавства до рівня європейських та світових правових стандартів. Крім того, саме сьогодні особливо гостро постало питання в якому саме напрямку буде розвиватися місцеве самоврядування в пострадянських державах, чи зможе цей інститут вирішити задачі, які на нього покладаються і які проблеми необхідно вирішити для сприятливого розвитку системи місцевого самоврядування. Визначено, що ратифікація тако- го найважливішого документу, як Європейська хартія місцевого самоврядування Україною визначила нові принципи організації та функціонування всієї системи місцевого самоврядування, а також запровадила новітні демократичні напрямки її вдосконалення та дієвого реформу- вання в умовах побудови правової демократичної держави, але, незважаючи на значний обсяг норматив- но-правових документів, які регла- ментують процеси становлення та розвитку системи місцевого самоврядування, дослідження сучасного стану місцевої демократії показують низький рівень ефективності діючої в Україні системи місцевого самоврядування. Визначено, що система місцевого самоврядування кожної окремої пострадянської держави функціонує в межах певної політичної культури і традицій, особливості її обумовлені багатьма, інколи непомітними, чинниками, пов’язаними з оточуючим соціально-політичним середовищем, тому, неможливо дати однозначну оцінку тієї чи іншої системи місцевого самоврядування навіть у межах характерного для неї політико-адміністративного контексту; ще важче визначити, як вона буде діяти та функціонувати в разі її перенесення та запровадження в нашій державі. Наголошено на необхідність застосування позивного досвіду пострадянських держав в сфері місцевого самоврядування в створенні якісної системи місцевого самоврядування України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Ставнійчук, М. І. "Роль міжнародних стандартів у захисті та розвитку демократичних принципів". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 2 (100) (2010): 15–23.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Kokoriev, Oleksii Viktorovych. "ПОГІРШЕННЯ ЯКОСТІ ДЕМОКРАТІЇ В ДЕРЖАВАХ-УЧАСНИЦЯХ ЄС:". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, № 1 (10 липня 2020): 133–40. http://dx.doi.org/10.15421/352015.

Повний текст джерела

Анотація:

На прикладі Естонії вивчається відповідність держав останніх «хвиль» розширення ЄС ліберально-демократичному інституційному та ціннісному стандарту ЄС. Аналізується якість естонської демократії, визначаються основні її дефекти. Оцінюються потенційні загрози, які можуть поглибити демократичний відступ за ситуації віднедавного переходу Естонії до більш консервативного, націоналістичного порядку денного.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Остапенко, О. "Принципи політичного й ідеологічного плюралізму". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 72–80. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.972.

Повний текст джерела

Анотація:

Демократизація України, забезпечення політичної стабільності з метою недопущення дестабілізації суспільства зумовлена належною реалізацією таких засад конституційного ладу як політичний та ідеологічний плюралізм і вимагає належного впровадження пов’язаних між собою принципів політич-ного й ідеологічного плюралізму, закріплених на рівні міжнародного стандарту у Загальній декларації прав людини 1948 р., Конвенції про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., та у національному законодавстві, зокрема у ст.ст. 15, 37 Конституції України, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про політичні партії в Україні». Сучасне українське суспільство потребує забезпечення стабільності держави, гідного рівня матеріального і духовного життя людей, що здатна забезпечити лише демократична система цінностей, яка ґрунтується на політичному плюралізмі, на вільній ринковій економіці, рівності громадян перед законом. Функціонування даної системи цінностей у високорозвинених країнах Європи та світу підтримується відповідною інфраструктурою політичної соціалізації, як засобу відтворення зрілої демократичної політичної культури. Складність політичної та економічної ситуації в країні, соціальне розшарування суспільства вимагають пошуку суспільного діалогу, компромісу і консенсусу між владою і народом. Захист національних інтересів в умовах формування української державності, пошук національної ідеї для формування громадянського суспільства вимагає вирішення гострих політичних проблем щодо визначення сутності і змісту патріотизму (з метою уникнення руйнівного псевдопатріотизму), визначення статусу мов у поліетнічній Україні, формування інформаційного простору, вільного від пропаганди, маніпуляцій свідомістю, незалежності й об’єктивності мас-медіа і найголовніше – підвищення рівня політичної і правової культури громадян, а також рівня захисту прав людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Пронюк, Н. "Проблеми впровадження європейських стандартів у законодавство України шляхом демократичних реформ". Український часопис міжнародного права, № 4 (2002): 26–32.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Шкуренко, К. О. "Методологія дослідження демократичних стандартів політичних партій і партійної системи України". Гілея, Вип. 17 (2008): 233–38.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Швець, Дмитро, та Наталія Расторгуєва. "Права людини та підготовка поліцейського в аспекті формування особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 326–42. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-326-342.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено питання підготовка поліцейського в аспекті формування особистості крізь призму прав людини. Звертається увага, що для успішного подальшого впровадження загальновизнаних стандартів прав людини, розбудови правової, демократичної держави, необхідно переглядати питання підготовки поліцейського в аспекті прав та свобод людини. Метою дослідження є розкриття особливостей підготовки поліцейського у галузі прав людини в аспекті формування його особистості. Завданням є визначення характеристик особистості поліцейського, як захисника прав людини. Дослідження статті базується на системному підході щодо розгляду зарубіжного досвіду у сфері викладання міжнародних стандартів прав та свобод людини з метою визначення основних вимог до особистості поліцейського. Філософський діалектико-матеріалістичний підхід дозволив розглянути вимоги до особистості поліцейського, що сформувалися в умовах об’єктивної соціальної реальності, що постійно еволюціонує. Структурно-логічний метод застосовано для визначення основних напрямів удосконалення та оптимізації юридико-психологічних засад формування особистості поліцейського в умовах демократизації. На підставі зарубіжного та міжнародного досвіду (ООН, Ради Європи та ОБСЄ, а також досвід держав-членів ЄС) виокремлено основні теми з галузі прав людини в межах яких необхідно сформувати основні вміння та ставлення поліцейський задля забезпечення прав людини у їхній практичній діяльності. Узагальнено основні характеристики особистості поліцейського в аспекті прав людини. Зроблено висновок про те, що важливо сформувати у поліцейського здатність діяти за власним задумом, розумінням, що повинно ґрунтуватися на інтерпретації та осмисленні попереднього особистого та соціокультурного досвіду у сфері забезпечення прав та свобод людини. Необхідно пропрацювати в межах навчання, як негативний, так і позитивний досвід нашої держави, у тому числі у сфері недопущення катувань. При підготовці правоохоронця слід враховувати не тільки знання та вміння, а й ставлення до прав людини (рефлексія). Таким чином забезпечується підготовка поліцейського, як особистості, яка поважає та захищає права та свободи людини. Оскільки охорона та захист прав та свобод людини виступають в якості основних обов’язків поліцейського, то характеристики особистості поліцейського в аспекті прав людини виступають в якості ключових. Ці характеристики проявляються у його ставленні до прав людини, ставленні до людей при виконанні своїх повноважень. Ключові слова: особистість поліцейського, професійна ідентичність, демократичні основи поліцейської діяльності, верховенство права, толерантність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Боброва, Ю. Ю. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ҐЕНДЕРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СУДОЧИНСТВА: МОЖЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 3–8. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).1.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто досвід ґендерної організації судочинства зарубіжних країн задля визначення можливостей та перспектив його впровадження Україні. Визначено, що його використання має стати ефективним засобом з вирішення проблем цього інституту, що є на сучасному етапі його розвитку, вдосконалення та реформування. Проаналізовано як позитивні, так і негативні аспекти міжнародного врегулювання вказаної проблематики, отримано необхідні висновки для удосконалення принципу ґендерного паритету у судовій діяльності, визначено слабкі аспекти національного його закріплення, що потребують більш ретельного вивчення й удосконалення з урахуванням проведеного аналізу. Зауважено, що позитивний міжнародний досвід та високі стандарти реалізації принципу ґендерної рівності вже поступово запроваджуються у ґендерну організацію судочинства нашої держави. Покликається й на те, що задекларований державою комплекс заходів щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є теоретичним механізмом реалізації принципу ґендерної рівності, у тому числі і в судовій системі, однак у реалі, на практиці, на наш погляд, він майже недієвий. Визначено, що побудова демократичного суспільства потребує нової конструкції концептуального розуміння суті й об’єктивної необхідності правового реформування на шляху викорінення ґендерної нерівності відповідно до позитивного світового досвіду ґендерних перетворень. Акцентовано увагу й на тому, що від рівня зближення національного законодавства з міжнародним правом, його узгодженості з відповідними стандартами та вимогами з приводу вирішення ґендерних питань залежить не тільки ефективність співпраці України з іншими державами та міжнародними організаціями, а й розвиток нашої держави як демократичної, соціально орієнтованої та правової. Зміна способу мислення допоможе згодом змінити наші дії, якщо ми прагнемо зробити світ кращим та вдосконалити те, як ми цінуємо інших та їхній вибір.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Біла-Кисельова, А. "Погляд Європейського суду з прав людини на роль «publicwatchdog» для інтеграції правосуддя в суспільство". Юридичний вісник, № 1 (6 серпня 2020): 261–66. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1621.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано рішення ЄСПЛ у розрізі діяльності осіб, що перебувають на службі в держави, зокрема судової влади. Досліджено справи ЄСПЛ Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, Thoma v. Luxemburg, CENTRE FOR DEMOCRACY AND THE RULE OF LAW v. Ukraine. Установлено роль організацій, що здійснюють важливу функцію «сторожового пса демократії» (publicwatchdog). Наголошено, що «суди - гаранти справедливості, роль яких є основоположною в державі, де визнається й діє принцип верховенства права, - повинні користуватися довірою громадськості». Для цього необхідний контроль з боку недержавних громадських організацій і ЗМІ як діяльності судової влади, так і персоналу, який надає послуги з правосуддя. Досліджується діяльність судів через призму «довіра суспільства - відкритий суд - особа судді». У дослідженні приділяється увага статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розкривається її зміст за допомогою рішень ЄСПЛ. Також автор звертає увагу на позицію Ради Європи щодо судових органів і підкреслює тезу «правосуддя є важливим компонентом демократичних суспільств». Це узгоджується відповідно до універсальних стандартів щодо правосуддя та прав людини. Зроблено висновок, що опція «publicwatchdog» є чинною в демократичному суспільстві для вдосконалення державних інститутів, ЄСПЛ підтверджує це в практиці. Суддя є фігурою сучасного суспільства, а отже, суспільний інтерес до такої фігури є виправданий для утвердження довіри до всієї судової влади й формування демократичної України. При цьому автор зазначає, що саме завдяки громадським організаціям, ЗМІ, громадянам та адвокатам, які вивчають роботу судів (суддів), аналізують сучасний стан правосуддя, повідомляють про рівень «доступу до правосуддя» та загальну практику в судах за окремими категоріями справ, формується думка про судову владу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Кокорєв, О. В. "Визначення особливостей стану ліберальної демократії як передумова оцінки її якості в «молодих демократіях» ЄС". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 109–16. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.314.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджуються проблеми якості демократії в державах-учасницях ЄС, які приєдналися в процесі останніх розширень союзу. З'ясовуються основні прояви наростання демократичного регресу: підйом лівого та правого популізму, неліберальні урядові ініціативи, намагання влади звузити простір дії громадянського суспільства, утиски меншин (етнічних, сексуальних та ін.), наростання мови ненависті, політична корупція, демонізація біженців тощо. Діяльність ЄС у площині якості демократії охарактеризована як незадовільна, наслідком чого визначено наростання неліберальної демократії та інших видів дефектних демократій у державах-учасницях. Наявний спектр інструментів ЄС (зокрема й ст. 7 Договору про ЄС) визначено недостатнім для ефективного запобігання та протидії погіршенню якості демократії в країнах-учасницях. Підкреслено необхідність розробки та прийняття ЄС нових механізмів контролю за дотриманням демократичних стандартів у державах-учасницях. У статті приділено увагу питанню впливу інформаційно-комунікаційних технологій на ліберальну демократію (вплив онлайн-тролів та іншої віртуальної «зброї»). Доведено, що передумови для погіршення якості демократії в «молодих демократіях» Центральної та Східної Європи були закладені ще до глобальної фінансової кризи 2008 р., однак саме ця криза запустила механізми деконсолідації демократії. Виділено інституційні, політичні та економічні причини демократичного відставання держав Центральної та Східної Європи, які входять до ЄС. Зазначено, що пандемія COVID-19 не лише відклала реалізацію ЄС низки завдань щодо покращення якості демократії, а й слугувала підставою окремим державам-учас-ницям продовжити розширювати повноваження урядів і звужувати демократичний громадянський простір. Пандемію COVID-19 автор статті визначає як тест на стресостійкість для «молодих демократій» Центральної та Східної Європи, які входять до ЄС.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Луцький, Олександр. "ОБҐРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ РОЗРОБКИ НОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПІДГОТОВКИ ПЕРСОНАЛУ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 85, № 2-3 (11 квітня 2022): 156–64. http://dx.doi.org/10.32453/3.v85i2-3.891.

Повний текст джерела

Анотація:

З прийняттям рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про Стратегію воєнної безпеки України” розпочато новий етап удосконалення оборонних можливостей України. Підкреслено, що Стратегічний курс України спрямований на інтеграцію в НАТО. Підписана 10 листопада 2021 року в місті Вашингтон Хартія стратегічного партнерства США–Україна – стратегічний документ, який на десятиліття визначає, за якими напрямами розвиватимуться відносини між Україною і Сполученими Штатами. У цьому документі заявлено про рішучість поглиблювати стратегічне партнерство шляхом розширення двостороннього співробітництва в політичному, безпековому, оборонному, економічному, енергетичному, науковому, освітньому, культурному, гуманітарному напрямах та сфері розвитку. Сполучені Штати та Україна підтвердили життєво важливі національні інтереси щодо незалежної та демократичної України. Зміцнення спроможності України захищатися від загроз її територіальній цілісності та поглиблення інтеграції України до євроатлантичних інституцій є взаємопов’язаними пріоритетами. У цьому процесі чітко визначено місце Державної прикордонної служби України в секторі безпеки і оборони, необхідність імплементації в систему підготовки персоналу ДПСУ відповідних стандартів НАТО, що обґрунтовує необхідність розробки нової Концепції підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. У статті у загальному вигляді розкрито постановку проблеми, понятійний апарат, стисло проаналізовано дослідження щодо сучасного стану геополітичного положення України, законодавчих актів та технологічні аспекти питання розробки концепцій. Розкрито структуру Концепції та її положення, а також окремі етапи розробки положень Концепції, які доцільно імплементувати, ґрунтуючись на результатах оцінювання та порівняння можливої взаємосумісності зі стандартами НАТО.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Гайтан, В. В. "Транскордонне співробітництво в контексті децентралізації місцевого самоврядування: політико-правовий аспект". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 43–49. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.706.

Повний текст джерела

Анотація:

Визнання місцевого самоврядування в якості інституту громадянського суспільства та основи демократичного устрою держави довело існування більш зручного механізму захисту основних прав і свобод людини та громадянина крізь місцеві органи влади. Розуміння світових і національних державно-політичних процесів призвело до нового трактування ролі інституту місцевого самоврядування в контексті розбудови України як демократичної, правової, соціальної держави. Усвідомлення своїх основних векторів міжнародної співпраці, прагнення до членства в Європейському Союзі вимагає від України вироблення відповідних підходів і змін на концептуальному та законодавчому рівнях. Перетворення в територіальному державному устрої шляхом укрупнення територіальних громад і децентралізації влади були впроваджені в більшості демократичних країн світу. Світовий досвід і міжнародні стандарти моделювання місцевого самоврядування показують переваги його зарубіжної моделі побудови перед українською моделлю, що обґрунтовується практичним збільшенням економічної результативності, покращенням у соціально-культурній, кадровій та управлінській сферах. 1 квітня 2014 року в Україні була прийнята Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка заклала основу проведення багатоступеневої територіальної реформи та суттєві зміни в державному управлінні й розподілі державно-владних повноважень, прийняття низки нормативно-правових актів, які не завжди повільно сприймаються суспільством, а іноді мають примусовий характер. Транскордонне співробітництво як один із пріоритетних напрямів реалізації зовнішньополітичних відносин залежить від обрання правильного шляху впорядкування органів місцевого самоврядування та територіально-адміністративного устрою України. Згідно Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки нині транскордонне співробітництво здійснюється як на міждержавному рівні, так і на рівні територіальних громад, їх представницьких органів, місцевих органів виконавчої влади. Таке співробітництво сприяє соціальній та економічній конвергенції прикордонних регіонів і створенню нових можливостей для їх розвитку, в тому числі розвитку економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин, обміну досвідом, що у світлі обраного Україною шляху державотворення набуває особливої актуальності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Монастирський, Г. Л. "Адаптація муніципального управління в Україні до демократичних стандартів у контексті європейської інтеграції". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 119, (ч. 2) (2014): 15–21.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Монастирський, Г. Л. "Адаптація муніципального управління в Україні до демократичних стандартів у контексті європейської інтеграції". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 119, (ч. 2) (2014): 15–21.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Матвійчук, Андрій Васильович. "Діяльність міжнародних неурядових організацій у законодавчо-правовому полі України". S.P.A.C.E. / Society, Politics, Administration in Central Europe, № 10 (7 лютого 2019): 14–21. http://dx.doi.org/10.32837/space.v0i10.130.

Повний текст джерела

Анотація:

Сформульовано визначення поняття «міжнародна неурядова організація» (МНУО) як організоване об'єднання представників громадськості різних країн, створене відповідно до національного законодавства для досягнення цілей і завдань розвитку громадянського суспільства й міжнародних відносин, що діє відповідно до загальновизнаних принципів Уставу ООН і норм міжнародного права на території двох і більше держав і володіє консультативним статусом. З’ясовано, що видовими ознаками, які містять у собі: цілі й завдання, характер діяльності, форму організації, наявність консультативного статусу тощо визначається відмінність міжнародної НУО від інших суб'єктів міжнародних відносин. Такі родові ознаки (як от: факт об'єднання людей, наявність постійних органів управління, Статуту тощо) є загальними для всього класу (роду) організацій. Обгрунтовано, що МНУО як учасник міжнародних відносин, є суб'єктом міжнародного права, однак їх правосуб'єктність має функціональний характер, тобто обмежений її консультативним статусом. Продемонстровано, що МНУО є неофіційною сполучною ланкою між національними урядами й міжнародним співтовариством, беруть активну участь у розробці міжнародних стандартів, методів, моделей і співвідносять їхню національну значимість з міжнародно-правовою. Зазначається, що у національному законодавстві України спостерігається тенденція оптимальної розробки питань, що стосуються правового статусу МНУО з огляду на міжнародні принципи й стандарти. Водночас, не можна йти шляхом повного їхнього копіювання, оскільки держава, ґрунтуючись на своєму суспільно-історичному досвіді, досвіді функціонування правової системи, на існуючих суспільних відносинах і своїх національних інтересах, сама має право визначати правовий статус МНУО. Пропонується у змінах до закону «Про неурядові організації» відобразити основну ідею, яка полягає в тому, що неурядові організації є ядром громадянського суспільства, найважливішим фактором розвитку демократичної держави й міжнародних відносин, засобом реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Пак, Наталія, та Єлизавета Воронець. "ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ: СУТНІСТЬ ТА МЕХАНІЗМИ ЗДІЙСНЕННЯ". Молодий вчений, № 9 (97) (30 вересня 2021): 138–42. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-9-97-28.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито сутність громадського контролю з погляду сучасності як запоруки запровадження основоположних європейських стандартів у вітчизняному державотворенні. Проаналізовано та узагальнено запропоновані в юридичній науці дефініції громадського контролю та виведено власне авторське його визначення. Встановлено взаємозв’язок між громадським контролем і розвитком демократичної держави та громадянського суспільства. Досліджено особливості механізмів здійснення громадського контролю діяльності органів публічної влади. Доведено та обґрунтовано, що головним завданнями для налагодження взаємовідносин між суспільством і владою та для подальшої розбудови України як демократичної, правової та соціальної держави, має бути ефективне здійснення громадського контролю за діяльністю органів публічної влади, що, в свою чергу, дасть змогу визначити недоліки в діяльності таких органів, перевірити результати виконання ними завдань і функцій, визначених нормативно-правовими актами щодо належного забезпечення та гарантування прав і свобод різих категорій осіб.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Лукач, І. В., та В. В. Поєдинок. "ПРАКТИЧНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (22 липня 2020): 64–71. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.662.

Повний текст джерела

Анотація:

Реформа юридичної освіти в Україні є необхідним складником утвердження верховенства права в усіх галузях і сферах суспільного життя. Проблемою, яка потребує вирішення в результаті реформи, є невідповідність змісту юридичної освіти та якості підготовки в правничих школах сучасним вимогам ринку праці та викликам, що стоять перед сучасним демократичним суспільством, глобальним тенденціям розвитку та завданням професійної діяльності правників у різних сферах діяльності. Сьогодні Україна взяла курс на компетентнісний підхід в юридичній освіті. Парадигма компетентнісного підходу алгоритмічна щодо всіх циклів і рівнів вищої юридичної освіти та дає можливість розвивати певну єдину політику у сфері освіти. Реалізація цього підходу наштовхується на необхідність подолання наявних недоліків юридичної освіти, до яких належать, зокрема: відсутність єдиних стандартів; недосконалість навчальних планів; недостатність практичного складника; потреба у висококваліфікованих викладацьких кадрах; недостатня орієнтація на європейське законодавство та практику; використання застарілих (радянських) конструкції та теорій як доктринального підґрунтя; потреба в збільшенні кількості студентів і викладачів, які володіли б європейськими мовами; потреба в оновленні способів викладення інформації на сторінках навчальної літератури; потреба в покращенні процедури оцінювання якості знань студентів і випускників. Окремою проблемою є відсутність спеціального закону про юридичну освіту. Авторами обґрунтовано низку практичних напрямів вдосконалення юридичної освіти: 1) засвоєння студентами як теоретичних знань, так і практичних навичок, що вимагає балансу лекційно-семінарських занять, 2) робота в групах (інтерактивні заняття); 3) підготовка презентацій; 4) вивчення матеріалів судової практики; 5) застосування законодавства зарубіжних країн; 6) вирішення юридичних задач (казусів); 7) юридична освіта повинна відповідати одному затвердженому стандарту, проте студент має право вільно обирати частину дисциплін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Рєзніков, Валерій Володимирович. "ШЛЯХИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (15 вересня 2020): 204–15. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-204-215.

Повний текст джерела

Анотація:

Орієнтиром розвитку України в сучасних умовах є країни-члени Європейського Союзу, які мають ефективнішу систему державного управління, де громадяни є більш захищеними у своїх правах, мають вищий рівень життя та впевненість у майбутньому. Шлях до цього орієнтиру пролягає для України через процес європейської інтеграції – внутрішні реформи, викорінення корупції, адаптацію до європейських стандартів, економічну інтеграцію та політичну асоціацію з ЄС. Тому актуальними є питання формування та реалізації нової державної політики у сфері європейської інтеграції, яка відповідає існуючим викликам сьогодення. Деяке зниження показника підтримки євроінтеграції серед населення України в останні роки може свідчити про зниження ефективності та результативності державної політики у сфері європейської інтеграції, яка потребує трансформації у відповідних напрямах її реалізації в сучасних умовах глобальних викликів для України. Результативність державної політики у сфері європейської інтеграції України значною мірою залежить від вчасного виконання нашою державою Угоди про асоціацію з ЄС, яку в частині секторальної інтеграції Україна має завершити не пізніше кінця 2023 р., а загалом усі положення Угоди, мають бути виконані не пізніше 31 грудня 2025 р. Трансформація державно політики у сфері європейської інтеграції передбачає відповідну зміну вектору вирішення політичних, правових, економічних, соціальних, екологічних, гуманітарних питань з урахуванням змін у процедурі вступу для країн-претендентів та у відповідності з існуючими європейськими стандартами. А можливість членства України в Європейському Союзі має стати стратегічним напрямом модернізаційних перетворень в державі, спрямованих на побудову демократичної соціальної держави з міцною економікою та розвинутим громадянським суспільством.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Устінова-Бойченко, Г., Т. Черниш та Ю. Чабаненко. "Правові та процесуальні аспекти становлення та розвитку інституту затримання особи у кримінальному провадженні". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 110–16. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.951.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню такого важливого правового інституту як затримання особи. Для кожної правової держави, яка дотримується загальноправових принципів, важливім елементом у системі кримінального судоустрою є створення максимально демократичних засобів. Затримання особи відноситься за примусових заходів, які спрямовані на встановлення особи злочинця, припинення його протиправних діянь та розкриття кримінального злочину. При виникнення необхідності застосування такого процесуального-примусового заходу, затриманій особі повинні гарантуватися реалізація та недопущення порушення її прав та свобод. Історичне дослідження виникнення та розвитку інституту затримання особи у кримінальному провадженні становить певний науковий інтерес, оскільки враховуючи історичні прогалини у цьому питанні допоможе створити дійсно демократичну та правову основу застосування цього заходу у теперішній час та у майбутньому. Інститут затримання особи пройшов дуже складний історичний шлях та для кожного етапу є наявні певні характерні риси. Загалом умовно можна виділити такі етапи становлення та розвитку інституту затримання особи: 1етап регулювання затримання особи на підставі договорів Русі та Візантії 911 та 944 років, а також «Руською Правдою». 2 етап розвитку можна пов’язати з прийняття Соборного Уложення 1649 року. 3 етап пов’язаний з наді- ленням у 1718 році поліцією права затримувати осіб незалежно від учинення ними будь-якого злочину, а за підозрою у їх вчиненні. 4 етап розпочався з розмежування затримання, арешту та тюремного ув’язнення з прийняттям Великого Наказу (XVIII ст.). 5 етап розпочався з прийняттям Статуту кримінального судочинства 1864 року. 6 етап - кримінально-процесуальне законодавство 1921-1924 років затримання особи визначало як захід попереднього, превентивного характеру, який здійснювався уповноваженими органами. 7 етап – це реформи кримінально-процесуального законодавства 50-60 років ХХ ст..8 етап, це розвиток інституту затримання особи у незалежній Україні, який триває до сьогоднішнього дня. Затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину довгий час залежало від політичних чинників у державі, і тільки після набуття Україною незалежності,прийняття Україною міжнародних та європейських стандартів стало дійсно можливим гарантування затриманій особі реалізацію її конституційних прав та свобод.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Махначова, Наталя, та Ірина Семенюк. "РОЛЬ І МІСЦЕ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ". ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, № 8 (10 грудня 2019): 43–46. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.08.009.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається актуальне питання ролі і місця Національної поліції всистемі публічного управління України. Визначено подвійну роль Національноїполіції: як суб’єкта публічного управління, що надає сервісні послуги населенню,та правоохоронного органу, що охороняє та захищає права і свободи людини тагромадянина. Зосереджено увагу на принципах правової держави і державно-політичних аспектах прав і свобод людини. Визначено, що критерій довіри євизначальним для подальшого реформування поліції в Україні та її відповідностієвропейським стандартам демократичної і правової держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

САВЧИН, МИХАЙЛО. "Конституційна демократія: конституційні цінності у дискурсі субстантивної і процедурної демократії". Право України, № 2019/10 (2019): 40. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-040.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається конституційна демократія як комплексне явище, яке залежить від інституційної спроможності держави та стану верховенства права на тлі розвитку суспільно-політичних інституцій. Ця проблематика розглядається через систему конституційних цінностей – людської гідності, свободи, прав людини, верховенства права як основи сучасного конституціоналізму. Конституційна демократія дає змогу подолати дилему конституціоналізму як інститутів та процедур обмеження влади й демократії, в основі якої лежить правління більшості, яке обмежено правами меншості. Розширення застосування засобів електронної (цифрової) демократії викликає потребу захисту персональних даних приватних осіб від можливих зловживань із боку публічної влади. Засади конституціоналізму визначають такий порядок демократичного урядування, який має враховувати вертикальні й горизонтальні основи конституції, забезпечуючи вимоги належної демократичної процедури та баланс інтересів більшості й меншості у плюралістичному суспільстві. Конституційна демократія спирається на інсти туційно спроможну державу, яка здатна методично і послідовно втілювати свої рішення в життя, які мають відповідати критеріям демократичної легітимності, та бути заснованою на повазі до людської гідності. Стан верховенства права на тлі розвитку суспільно-політичних інституцій також впливає на рівень конституційної демократії, оскільки його стандарти мають визначальне значення для забезпечення балансу інтересів. Зроблено висновок, що національний суверенітет є поєднанням політичного суверенітету, який втілюється у голосуванні народу, та юридичного суверенітету, який здійснюється шляхом ухвалення рішення уповноваженою легіслатурою, де парламент зв’язаний рішеннями народного голосування та який має забезпечити втілення цих рішень у життя в певний спосіб.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Dikhtyaruk , A. B. "Конституційне право на вищу освіту: порівняльні аспекти правового регулювання держав Європи та США". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 39–48. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є аналіз конституційно-правового регулювання права на вищу освіту в сучасних державах Європи та США. Наукова новизна полягає у дослідженні конституційно-правових аспектів регулювання права на вищу освіту в сучасних демократичних державах та, на основі аналізу положень конституцій і відповідного законодавства зарубіжних країн, виділенні конституцій тих держав, у нормах яких зміст права на вищу освіту закріплений найбільш повно, а також конституцій, у яких відбулося формальне його закріплення. Висновки. Кожною державою, представленою у дослідженні, пройдено власний шлях розбудови та становлення системи вищої освіти і правового визнання та регулювання права на вищу освіту. Слід констатувати, що поряд із підтримкою загальносвітових тенденцій розвитку вищої освіти, визнанням пріоритетності забезпечення та гарантування права на вищу освіту, у більшості зарубіжних країн збережено національну особливість та самобутність системи вищої освіти. Підтримка національних традицій вищої школи задекларована у конституційно-правових актах ряду зарубіжних країн. Спираючись на загальні світові стандарти та принципи закріплення та забезпечення прав людини, більшість демократичних держав визнає на конституційному рівні світськість вищої освіти та її відділення від релігії, рівність та доступність здобуття вищої освіти без дискримінаційних обмежень, здобуття вищої освіти відповідно до здібностей кожного. Аналіз засвідчив активну діяльність держав щодо забезпечення різноманітності форм та видів здобуття вищої освіти, що, в першу чергу, позитивно відображається на можливості реалізації особою свого права на вищу освіту. Конституалізація питань, пов’язаних із забезпеченням якості вищої освіти, законодавче запровадження механізму мобільності у сфері вищої освіти як основного елементу досягнення наукового, індустріального, інформаційного прогресу дає підстави вести мову про пріоритетне положення вищої освіти в процесі формування державної політики більшості зарубіжних держав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Золотухіна, Лілія, та Юлія Носенко. "ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ ПРАЦІВНИКА: ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ". Молодий вчений, № 6 (94) (30 червня 2021): 60–63. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проведено аналіз розвитку законодавства з проблем основних прав, свобод людини і громадянина, а також визначено, що основним інститутом, який забезпечує захист прав, свобод людини і громадянина, в тому числі і в інформаційній сфері, є держава, яке в результаті законодавчої діяльності має врегулювати поведінка суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними. На основі узагальнення міжнародного досвіду з питань захисту персональних даних здійснено обґрунтування впливу європейських стандартів, досвіду демократичних країн і їх досягнень на організаційно-правовий механізм захисту персональних даних в Україні. Обґрунтовано розвиток організаційно-правових механізмів забезпечення захисту персональних даних, до яких слід віднести: ліцензування діяльності, реєстрацію баз і розпорядників персональних даних, сертифікацію інформаційних систем, в яких зберігаються і обробляються персональні дані.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Печенкін, Ігор. "ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ВПРОВАДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ОСКАРЖЕННЯ СЕРВІСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 248–61. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-248-261.

Повний текст джерела

Анотація:

Викладено деякі аспекти процесу становлення та розвитку ме- ханізмів оскарження надання сервісних послуг органами публічної влади в Україні. Намічено перспективи проведення наукових досліджень і впро- ваджень їх результатів в управлінські рішення і нормативно-правове регу- лювання сервісної політики держави. Визначено основні етапи розвитку та впровадження наукових досягнень і розробок в механізми оскарження результатів сервісної діяльності органів публічної влади. Встановлено, що вплив, який чиниться споживачами сервісних послуг на їх якість, у біль- шості випадків має формальний і декларативний характер, і жодним чином не забезпечує існування ефективної петлі негативного зворотного зв’язку в системі управління. Доведено, що нормативно-правова база в цій сфері, яка становить основу для ефективної діяльності органів публічної влади в Укра- їні, в даний час є незбалансованою і не відповідає міжнародним нормам і стандартам, ратифікованим Україною. Проаналізовано наукові дослідження у сфері розроблення інструментів практичного впливу на результати реалізації сервісної політики держави, іс- торичного розвитку і проведених наукових досліджень щодо застосування механізмів оскарження сервісної діяльності органів публічної влади, а та- кож шляхів удосконалення їх практичної реалізації. Побудова сучасної системи контролю за результатом прийняття і реа- лізації управлінських рішень з боку громадянського суспільства потребує осучаснення, яке спрямоване своїм вектором розвитку в бік цифровізації публічного управління та активного використання при цьому інформацій- но-комунікативних технологій відповідно до світових стандартів і міжна- родно-правових актів, більшість з яких ратифіковані Україною. Для цього єдиним критерієм для вимірювання ефективності цієї діяльності має стати результат, який отримано унаслідок її здійснення, і виконання прийнятих норм у цій та інших сферах і встановлення дієвого контролю над цим про- цесом з боку громадянського суспільства. Як висновок стверджується, що на даному етапі будівництва демократичної держави Україна побудована на людино-орієнтованих принципах. Реагуючи на виклик громадянського суспільства, нагальною потребою є проведення інспектування застарілих норм і правил у цій сфері з подальшою гармонізацією та приведення їх від- повідно до зазначених вище принципів і потреб, для створення на цій основі високоефективних алгоритмів дій у сфері використання механізмів оскар- ження сервісної діяльності органів публічної влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Сіленко, А. О., та Н. В. Крук. "Відкритий уряд: досвід Сполучених Штатів Америки та європейських країн". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 76–82. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.309.

Повний текст джерела

Анотація:

У вересні 2011 року Україна почала процедуру вступу в партнерство та приєдналася до Міжнародної ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд»», яка спрямована на підвищення рівня відкритості та прозорості діяльності державних органів, упровадження високих стандартів професійної чесності в державному управлінні. Ініціатива «Відкритий Уряд» актуалізує і ставить на порядок денний питання про підвищення ефективності демократичних інститутів в Україні. Метою статті є розгляд досвіду Сполучених Штатів Америки і європейських країн. У статті проведено порівняльний аналіз закордонного досвіду реформування державної влади, на основі якого зроблено висновок про те, що процес реформування державної влади мав дуже важливу політичну мотивацію у зв'язку із кризою довіри в демократичних країнах наприкінці ХХ століття до традиційних політичних інститутів представницької демократії, які забезпечували її легітимність протягом усього століття, - партій, виборів, парламентів, держави загалом. Розглядається формат ініціативи «Відкритий Уряд», у рамках якої держава бере на себе чіткі зобов'язання за вказаними пріоритетами. Офіційна мета даної ініціативи - забезпечення безпрецедентного рівня відкритості уряду, створення системи прозорості, участі та співпраці урядових агентств із громадянами і групами інтересів публічного, приватного та некомерційного секторів у формуванні та реалізації політичних рішень. Зроблено висновок про те, що застосування досвіду закордонних країн, що мають ефективні системи інформаційної відкритості органів влади, може принести помітну користь у процесі вдосконалення діяльності органів державної влади України. Проте варто враховувати, що кожна країна має свою специфіку, сліпе запозичення «чужих» зразків навряд чи принесе очікувані результати. Тому Україні необхідна власна модель системи інформаційної відкритості влади, що враховуватиме національну специфіку, особливості історичного розвитку, політичні, соціально-економічні, культурні, соціально-психологічні й інші чинники.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Fedorenko, V. V. "Консолідація місцевих громад: політичні чинники". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 2(142) (25 квітня 2017): 20. http://dx.doi.org/10.15421/171720.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті вивчено консолідацію місцевих громад як явище перетворення суспільного середовища вітчизняної трансформаційної політичної системи, приділено увагу особливостям злагодженої дії неурядових організацій на рівні місцевих громад. З’ясовано, що ймовірність поширення принципів безпосереднього народного волевиявлення на місцевий рівень виступає чинником стимулювання демократичних реформ, підвищення рівня громадянської активності, забезпечення прозорості діяльності влади, досягнення високих європейських стандартів. Доведена спроможність і актуальність місцевої демократизації в сучасній Україні. Розглянуто подолання обмежень інституційної моделі щодо вироблення спільних правил гри для діяльності місцевих політичних суб’єктів. Виокремлено значення формування широкого консенсусу і забезпечення синхронності у функціонуванні місцевих громад. Метою статті є встановлення особливостей консолідації місцевих громад на основі зарубіжного і вітчизняного досвіду. Розкрито специфіку взаємодії локальних і центральних еліт. Наведено орієнтири консолідації як чинника забезпечення сталого розвитку місцевих громад у політичній площині. Доводиться, що активізації локального політичного спектру сприяє місцевий порядок денний, який визначає необхідність тісної співпраці між діючими політичними силами та громадськими об’єднаннями, які відстоюють конкретні інтереси громадян.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Онищенко, О. О. "ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНИЙ ВИБІР". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 21–26. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1145.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто співвідношення політики та моралі, розкрита взаємодія політичних технологій та суспільно-моральних норм. Розкрито поняття «політична технологія». Проаналізовані та виділені основні види політичних технологій за ступенем легальності та взаємодії із нормами суспільної моралі: «білі», «сірі» та «чорні» технології впливу. Обґрунтовано використання політичних технологій під час виборчих кампаній. Окреслено основні межі поєднання політичних технологій та суспільно-моральних норм. У роботі наведені основні різновиди технологій за ступенем їх легальності. Розкриті поняття «політичної реклами», «чорного піару», «інформаційних технологій», «громадянського суспільства». У статті наголошено, що громадянське суспільство є виразником пануючих суспільно-моральних норм та їх рупором. Суспільно-моральні норми відображають ступіть розвитку певного суспільства, затверджують його цінності та принципи. Використання політиками та політтехнологами «чорного» PR та заборонених, протиправних методів ведення боротьби відображає не тільки низькі моральні якості конкретної людини, але й певним чином ступінь суспільної моралі, затвердження демократичних цінностей суспільства. У розвинутих демократичних суспільствах показники використання заборонених політичних технологій значно менші, адже їхні цінності базуються на високих моральних стандартах, в основі яких лежать Конституційні норми та правові принципи. Рівень політичної культури підвищує пильність електорату щодо застосування у політиці «брудних, заборонених прийомів». Чим більший рівень правової свідомості та політичної культури, тим більш прагматичними стають виборці, які за допомогою сталого громадянського суспільства протидіють спробам політичної маніпуляції. Рівень освіченості громадян несе за собою незмінні наслідки системі, а саме вимоги до політичної боротьби у вигляді чесності та прозорості, використання «білих» технологій та поступове відмирання брудних політичних технологій. У сучасному світі епохи глобалізації та кібернетизації політичні технології постійно змінюються та вдосконалюються, що у подальшому буде викликати питання щодо співвідношення моралі та політики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Клименко, С. В., та Л. С. Абабіна. "ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ ЯК СПЕЦІАЛЬНІ СУБ’ЄКТИ КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (25 березня 2020): 152–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).378.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлюються особливості та проблемні питання кримінальної відповідальності державних службовців як спеціальних суб’єктів корупційних злочинів. Адаптація державної служби до стандартів Європейського Союзу зумовлює необхідність як переосмислення цілої низки теоретичних положень державної служби, так i вдосконалення її правового регулювання. Водночас доводиться констатувати, що спостерігається низький рівень інституційного розвитку державної служби, недосконалість нормативно-правової бази проходження державної служби, низький рівень підготовки держслужбовців, спеціалізації та підвищення їх кваліфікації. Оскільки сучасне законодавство про державну службу не відповідає рівню зрілості суспільства, стратегічному курсу держави на впровадження європейських стандартів урядування, не забезпечує стабільності та престижності державної служби, суворого дотримання вимог щодо політичної нейтральності державних службовців, дотримання законодавства щодо запобігання та протидії корупції, то особливого значення набуває потреба y створенні ефективної системи нових підходів до процесів функціонування державної служби. Проблеми, які виникають в процесі проходження державної служби в Україні, потребують невідкладного вирішення, a демократичні перетворення, що відбуваються в країні, ń нових підходів до державної служби, її проходження в умовах євроінтеграції та посилення відповідальності за неналежне виконання або перевищення службових обов’язків. Корупція є негативним явищем, яке перешкоджає функціонуванню державного апарату, обмежує кон-ституційні права i свободи людини та громадянина, порушує принципи верховенства права. Корупційні прояви знищують морально-етичні цінності суспільства, підривають авторитет країни та дискредитують державу на міжнародному рівні. Отже, y статті розглянуто поняття «службова особа», «державні службовці», «суб’єкти корупційних злочинів», проведено теоретико-правовий аналіз положень кримінального законодавства, які регулюють кримінальну відповідальність державних службовців за вчинення корупційних злочинів. Аналіз законодавства показує, що державні службовці не можуть бути суб’єктами корупційних злочинів у приватній сфері управління. З огляду на положення КК України державні службовці не можуть бути віднесені до категорії осіб, які надають публічні послуги, що значно звужує коло підстав їх кримінальної відповідальності за корупцію.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Ульянова, Г. О., та Д. О. Колодін. "КРИМІНАЛЬНО-ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ І ФРН В СФЕРІ ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 163–67. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.25.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. В роботі розглядається питання визначення особливостей кримінального законодавства у сфері захисту інтелектуальної власності Федеративної Республіки Німеччини та України, визначення їх спільних та відмінних характеристик у текстовій, функціональній та прикладній площині задля подальшого врахування позитивного досвіду іноземної держави у досліджуваній сфері для України. Загалом, кримінально-правова охорона об’єктів інтелектуальної власності передбачає створення та організацію державою інституцій, що мають на меті виявлення вчинення кримінальних правопорушень, здійснювати їх профілактику та вживати ефективні заходи для впливу на порушників, забезпечуючи власнику весь спектр змісту його права інтелектуальної власності відповідно до чинного законодавства. Вказана мета переслідується як в законодавстві України, так і в законодавстві Німеччини. Детальну увагу присвячено розгляду питання визначенню суспільно небезпечних наслідків порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності як однієї з підстав кримінальної відповідальності. На основі аналізу національного законодавства і норм права Німеччини виявлено суперечливі та проблемні питання захисту прав інтелектуальної власності та запропоновано вжити заходи, а саме: впровадити позитивний іноземний досвід у законодавство України щодо термінології, способів захисту прав інтелектуальної власності та суб’єктів захисту. В тому ж числі сформульовано пропозиції з удосконалення механізму захисту в профільному законі та кодексах України. Зважаючи на ту обставину, що сучасний етап розбудови української державності спонукає виділити як одне з важливих завдань формування ефективного правового забезпечення та охорони інтелектуальної власності, а в демократичній правовій державі існує необхідність реального захисту прав інтелектуальної власності від протиправних посягань, важливо сформувати систему законодавства таким чином, щоб вказані цілі та мета була досягнута та сформувати єдині стандарти для забезпечення досліджуваних прав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

ПОКОТИЛО, П. Г. "ПЕРСПЕКТИВИ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЯК БІЛІНГВАЛЬНОЇ ПАРИ ОНЛАЙН-ОСВІТИ ВИЩОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 152–56. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.22.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття розглядає перспективи розвитку інтерактивних засобів навчання, а саме використання англійської мови (згідно з EMI) як білінгвальної пари до державної мови України на рівні вищих навчальних закладів. Саме питання інтерактивної освіти у вищій школі й використання окремих елементів має багато напрямків, напрямок білінгвальної освіти з використанням англійської мови як білінгвальної пари для українській мови вбачаєтеся перспективним, оскільки українська й англійська мови є демократичними, динамічними й чудово інтегруються з інтерактивними засобами, займають перші місця у світі. Використання сучасних технологій вбачаєтеся релевантним й перспективним з огляду на технічний прогрес. Англійська як білінгвальна одиниця вбачаєтеся перспективною до вивчення у якості демократичної міжнародної європейської мови. Кожного року українці все більше опановують європейські стандарти, використання засобів інтерактивної участі студентів у навчанні, онлайн-відеоконференції, різноманітні навчальні платформи, устаткування виходить на новий рівень. Викладачі й студенти досконало опановують Outlook Office, різноманітні засоби від Google (як то календар з відео конференціями, додатки для створення спільного простору, створення тестувань, опитувань, відео- та аудіоматеріалів тощо), допоміжні засоби навчання для викладачів та студентів від Microsoft та безліч інших інтерактивних інструментів. Таким чином, подальше інтегрування інтерактивних технологій в Україні (зокрема для пожвавлення кореляційних процесів білінгвального навчання з англійської та української мови) у вищій школі вбачаєтся перспективним напрямком дослідження. Питання ефективності білінгвального навчання з повною або частковою інтеграцією інтерактивних засобів потребує подальшого вивчення й збору статистичних даних для компаративного аналізу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Kaminska , N. V. "Гендерно-правова експертиза як спосіб модернізації законотворчості в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (29 грудня 2021): 50–61. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.06.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є аналіз наукових підходів до трактування стандартів гендерної рівності, розкриття природи і сутності гендерно-правової експертизи, а також її значення для сучасної законотворчості в Україні. Це передбачає виокремлення існуючих проблем та можливих шляхів їх вирішення. Наукова новизна полягає у комплексному підході до розкриття сутності гендерно-правової експертизи законодавства та проєктів нормативно-правових актів, її теоретичних і практичних аспектів. З огляду на несистемний, доволі вибірковий та формалізований характер цього виду експертизи, з’ясовано його причини і наслідки, а також способи та шляхи їх вирішення. Це, зокрема, упорядкування понятійно-категорійного апарату; розширення методологічного інструментарію гендерно-правової експертизи; розробка галузевих методичних рекомендацій з проведення експертизи законодавства; моніторинг чинного законодавства та проєктів нормативно-правових актів, стосовно яких проведено гендерно-правову експертизу; встановлення відповідальності за порушення встановлених процедур; координація дій уповноважених органів держави на її здійснення, проведення методичних семінарів, інформаційних кампаній, спрямованих на формування гендерної культури і підвищення правової свідомості тощо. Висновки. Забезпечення належної реалізації гендерно-правової експертизи відповідає загальносвітовим демократичним тенденціям, що детерміновані посиленням взаємодії органів публічної влади та експертного середовища, потребою виконання міжнародно-правових зобов’язань із питань гендерної рівності. Це різновид правової експертизи нормативно-правових актів та їх проєктів, що передбачає аналіз чинного законодавства, проєктів нормативно-правових актів, результатом якого є надання висновку щодо їх відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Цей інститут покликаний стати ефективним способом запобігання порушенням основоположних прав і свобод людини, модернізації національного законодавства, запобігання та скасування дискримінаційних норм, імплементації стандартів гендерної рівності у законотворчий та інші, пов’язані з ним, процеси.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Tymofieiev, Serhij. "Місце антикорупційної культури у процесі запобігання корупції в Україні". Public Administration and Regional Development, № 6 (13 січня 2020): 956–78. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.06.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено актуальним питанням запобігання корупції в Україні. Визначається, що в українському суспільстві діють подвійні стандарти відносно корупційних дій. Це проявляється у розподілові на притаманну елітам корупцію з одного боку, та побутову – з іншого. Якщо перша оцінюється доволі негативно, то друга виправдовується багатьма. Показовою є відчутна різниця між оцінками корупціогенної діяльності інших та поблажливе ставлення до власної поведінки. Розглядається антикорупційна культура як складова антикорупційної політики. Значна увага приділяється участі громадянського суспільства у вирішенні проблеми корупції, моральній та психологічній складовій цього питання. Існування корупції в країні ставить під сумнів спрямування влади на розбудову сучасної демократичної держави, тому варто акцентувати увагу на суперечливому ставленні до різних проявів корупції. Зазначається, що для подолання корупції необхідно не тільки стабілізувати економіку та створити систему правоохоронних та антикорупційних органів. Не менш важлива наявність політичної волі влади та бажання суспільства, оскільки корупційні дії втілюються не тільки у державно-владних відносинах, а й у суспільних. Визначається, що будь-яка діяльність антикорупційного характеру лежить у площині людської психології. Фактично боротьба з корупцією є боротьбою проти негативних якостей та вад індивіда. Різні корупційні дії з етичної точки зору оцінюються по різному: одні з них сприймаються як злочинні, інші в свою чергу вважаються лише аморальними, хоча з точки зору закону вони в однаковій мірі є злочинними. Відмічається, що одним з визначальних напрямів запобігання та протидії корупції в сфері державного управління загалом, соціальній політиці зокрема, є формування антикорупційної культури серед широкого загалу. Основоположним в цьому напрямку є забезпечення негативного ставлення серед громадськості до корупції та бажання протидіяти цьому явищу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Козьміних, А. В. "Інформаційні механізми євроінтеграційної політики України". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 41–48. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.304.

Повний текст джерела

Анотація:

Механізм євроінтеграції охоплює всі сфери суспільного життя: політичну, економічну, соціальну тощо. Проте саме інформаційна його складова є зв'язуючою ланкою решти механізмів, що обумовлює актуальність теми даної статті. Метою статті стало узагальнення уявлень щодо інформаційного механізму євроінтеграційної політики України та аналіз політико-правової основи інформаційних євроінте-граційних кампаній. Успішна реалізація євроінтеграційної політики можлива лише за умов системного використання механізмів реалізації політики органами державної влади, що представляють собою сукупність методів, принципів, засобів, спрямованих реалізовувати управлінські рішення, сприяти вирішенню проблем під час проведення політики у сфері європейської інтеграції. До таких механізмів віднесені: політичний (полягає у формуванні політики), інституційно-організаційний (його завдання -забезпечити інститутами та організувати їх ефективну роботу), економічний (фінансове забезпечення), правовий (нормативно-правове забезпечення), інформаційний (інформаційне забезпечення процесів євроінгеграції). Інформаційний механізм реалізації євроінтеграційної політики України є складовою інформаційної політики держави в цілому та спрямований за забезпечення прозорості та публічності євроінгеграції нашої держави, сприяє інформуванню широких верств населення про стандарти та цінності ЄС, переваги співпраці нашої держави з членами ЄС, сприяє формуванню позитивного міжнародного іміджу України, а також формуванню та функціонуванню єдиного інформаційного простору на основі демократичних принципів. Він забезпечує інформацією органи публічної влади та інститути громадянського суспільства, допомагає налагодити їх комунікацію та співпрацю з метою глибоко аналізу та розробки методів врегулювання проблем на шляху до євроінтеграції. Важливою складовою інформаційного забезпечення має бути інформаційно-аналітичне забезпечення, яке повинно сприяти підготовці, прийняттю та реалізації ефективних управлінських рішень у сфері європейської інтеграції. Інформаційно-аналітичне забезпечення передбачає створення необхідної інформаційної інфраструктури, яка поєднує в собі організаційні структури, що забезпечують творення, поширення та споживання інформації, інформаційно-телекомунікаційні структури, інформаційні технології.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Дніпров, О. С. "Адміністративно-правові засади громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади: проблеми законодавчого регулювання". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 37–42. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).600.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемам законодавчого регулювання в Україні громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Автор аналізує зміст поняття «громадський контроль» у юридичній літературі та законодавчих пропозиціях. Підзвітність і контроль влади перед суспільством - фундаментальний принцип конституційного ладу, невід'ємний елемент принципів верховенства права, законності та поваги до прав людини, важлива умова формування довіри громадськості до влади та держави загалом. Проаналізовано інститут громадського контролю в аспекті сучасних тенденцій розвитку українського адміністративного права. В контексті європейських принципів державного управління, які базуються на забезпеченні «належного врядування», громадський контроль за діяльністю державного управління є невід'ємною частиною права громадян брати участь в управлінні державними справами. Межі, форми та методи, права та обов'язки суб'єктів контролю за діяльністю уряду, їх повноваження та обов'язки юридично не уніфіковані. Громадський контроль повинен підкорятися правовим принципам, формам і методам його здійснення, а зв'язок між діяльністю суб'єктів громадського контролю і законом повинен відображатися на законодавчому рівні. Визначено адміністративно-правові основи організації та здійснення громадського контролю в контексті європейських критеріїв демократичної держави. Європейські стандарти існують у формі критеріїв, принципів, правил, процедур, механізмів організації управління або систем державного управління: верховенство права, пріоритет прав та свобод людини і громадянина у відносинах із державою, принципи партнерства влади та суспільства, взаємна відповідальність держави та суспільства, взаємна відкритість і прозорість, взаємоповага сторін тощо. Вирішення проблеми законодавчого регулювання правових основ громадського контролю за діяльністю державного управління може слугувати основою для розробки узгодженої науковцями та практиками єдиної Концепції законопроекту про громадський контроль. Концепція законопроекту про громадський контроль повинна закріпити ідею превентивного контролю, який спрямований на попередження порушень Конституції України, законів України, інших правових актів, забезпечення дотримання прав фізичних і юридичних осіб.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Журавель, Я. "Європейський досвід децентралізації влади та перспективи його імплементації в Україні". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 267–73. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1632.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті окреслено проблематику пошуку найбільш оптимальної моделі державного устрою країни, адже необхідною умовою стабільного розвитку суспільства й ефективного функціонування держави є забезпечення балансу між загальнодержавними інтересами та інтересами населення регіонів і територіальних громад. Проаналізовано передумови, політичну історію й періоди становлення децентралізованої влади в більшості європейських середньовічних держав, наукові позиції вітчизняних і зарубіжних правознавців щодо доцільності запровадження децентралізації влади. З'ясовано, що більшість західноєвропейських держав відмовляється від унітарної державної моделі шляхом запровадження децентралізації. Провідна ідея реформування - перенесення центру вирішення питань місцевого значення на локальний, у тому числі на регіональний, рівень, що досягається за рахунок оптимі-зації відносин між різними рівнями територіальної організації влади. На формування конституційного ладу на засадах децентралізації в країнах ЄС значний вплив мають національні традиції, становлення та функціонування публічних органів у минулому, особливості адміністративно-територіального устрою держави, наявність автономних територій, поліетнічний склад населення. Розглянуто позитивний досвід Данії та Франції. Теоретично обґрунтовано, що принцип децентралізації успішно реалізовано в практиці держав ЄС. Указано, що передумовою успішної імплементації децентралізаційних процесів для створення ефективної моделі управління в системі децентралізованої влади України є утвердження принципу верховенства права; визнання та гарантії місцевого самоврядування; рівний правовий захист усіх форм власності; демократичне й ефективне виборче законодавство; незалежність, ефективність, доступність і прозорість судової системи, функціонування інститутів адміністративного судочинства; досконалий бюджетний процес і висока фінансова дисципліна; наявність адекватних соціальних стандартів; розвинутий громадський сектор і стійка тенденція до його розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Кравчук, В. "Вимога щодо юридичної освіти та стажу професійної діяльності як структурний елемент конституційно-правового статусу суддів в Україні". Історико-правовий часопис 14, № 2 (18 лютого 2021): 61–66. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/11.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу вітчизняного і зарубіжного конституційного законодавства про судоустрій і статус суддів в частині вимоги про юридичну освіту і стаж професійної діяльності. Обґрунтовано, що дослідження природи інституту конституційно-правового статусу суддів неможливе без характеристики його складових елементів. До останнього часу в науці конституційного права не створено теоретичних підстав для вимоги про юридичну освіту і стаж професійної діяльності для кандидатів на посаду судді. Проведений аналіз свідчить, що чинна редакція ч. 3 ст. 127 Конституції України враховує позитивний зарубіжний досвід і у цілому відповідає європейським демократичним стандартам, а конституційні положення конкретизуються у відповідному спеціальному законі. Вимога щодо юридичної освіти та стажу професійної діяльності для суддів є додатковим (неосновним) елементом їх правового статусу, оскільки впливає на обсяг їхніх прав і обов'язків. Крім того, вимога про юридичну освіту і стаж професійної діяльності для кандидатів на посади судді обумовлена потребами забезпечення неупередженого, об'єктивного і своєчасного правосуддя для фізичних та юридичних осіб, що має здійснюватися кваліфікованими суддями з належним рівнем професійної підготовки. Автор вважає, що збільшення стажу професійної діяльності у сфері права з трьох років до п’яти років є необхідним для більш ґрунтовного оволодіння професійними знаннями, навичками та вміннями, які є необхідними для здійснення правосуддя. Проте, застосування категорії «сфера права» при класифікації видів професійної юридичної діяльності створює певні ускладнення через свою загальність, а тому необхідним є його офіційне тлумачення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Slivenko, V. А. "Новації у сфері управління діяльністю прокуратури". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 6 (1 липня 2016): 123. http://dx.doi.org/10.15421/191613.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета дослідження – аналіз ефективності процесів, пов’язаних з новаціями у сфері управління діяльністю прокуратури під час перебудови правоохоронної системи держави, вивчення важливих факторів переформатування та динаміка подальших змін відомства. Для досягнення мети використано комплекс методів: порівняльний, структурного аналізу, синтезу, індукції та дедукції.Проаналізовано процеси, пов’язані з перебудовою правоохоронних інститутів держави, уточнено правовий статус.Показано напрями переформатування правоохоронних інститутів держави, новації в управлінні прокурорською діяльністю під час реформування правоохоронної сфери: формування нових принципів кадрової політики відомства (незалежний та прозорий конкурсний механізм призначення на вакантні посади), упорядкування системи мотивації, підвищення рівня незалежності у прийнятті рішень, позбавлення непритаманних функцій та підвищення дисциплінарної відповідальності працівників. Зазначено, що реформи у сфері управління відомства здійснено з урахуванням міжнародного досвіду та європейських стандартів правоохоронної діяльності.Наукова новизна полягає в дослідженні новацій у сфері управління прокурорською діяльністю в період кардинального реформування суспільства: формування нових принципів кадрової політики відомства, незалежний та прозорий конкурсний механізм призначення на вакантні посади, упорядкування системи мотивації, удосконалення системи контролю, підвищення рівня незалежності працівників у прийнятті рішень, звільнення співробітників від неофіційного «тиску» керівництва, організація незалежних та демократичних органів прокурорського самоврядування – Ради прокурорів та кваліфікаційної комісії, позбавлення непритаманних функцій (загального нагляду за законністю) та підвищення дисциплінарної відповідальності. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки можуть бути враховано в подальшому переформатуванні прокуратури в нову правоохоронну структуру, яка відповідатиме вимогам правової держави.Подальші наукові дослідження в цьому напрямку сприятимуть пошукам інноваційних шляхів розв’язання проблем реформування правоохоронної сфери нашої держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

САВЧИН, МИХАЙЛО. "Конституційна економіка та основні моделі втручання держави в економічні свободи". Право України, № 2018/05 (2018): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-013.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено чинники формування правил на основі стандартів, які визначають проблему вибору моделі втручання держави в економіку. Зроблено висновок, що ліберальна, ліберально-демократична, соціетальна та перехідні моделі економіки є відносними і насамперед залежать від балансування між принципами і цінностями, що визначається в інституційну спроможність економіки та держави. У статті застосовано синтетичний підхід здійснення досліджень у правничій науці, який поєднує міждисциплінарність, правовий плюралізм та цінності у праві. Доктрина, правозастосування та верифікація достовірності постулатів та юридичних конструкцій у процесі правозастосування аналізуються як єдина правова матерія, в основі якої лежать цінності права. З погляду досягнень сучасної доктрини конституціоналізму, зокрема поваги до гідності людини та приватної автономії індивіда, у статті проаналізовані основні моделі втручання держави в економічну систему. Такі моделі накладаються на особливості перехідних конституційних демократій для визначення прийнятного алгоритму економічних реформ. На основі аналізу природи принципу пропорційності розкрито конституційні аспекти втручання держави у фундаментальні економічні свободи – свободу договору, гарантії права приватної власності, свободи вибору професії і роду занять, свободи руху капіталів, товарів, послуг та свободи поселення і вибору місця проживання. Компаративний аналіз моделей втручання держави у здійснення економічних свобод через призму принципу пропорційності свідчить, що застосування конкретних заходів з боку держави цілком залежить від певної структури економіки, ступеня її диференціації, відкритості та гарантування економічних свобод. Це охоп люється інституційною спроможністю держави за активної участі економічних акторів формулювати, відтворювати та примножувати правила та процедури, які можуть гарантувати стабільність і добросовісне виконання контрактів. З точки зору соціетального конституціоналізму держава діє у симбіозі з суспільством із метою впровадження передових економічних досягнень та збереження довкілля, реалізуючи у такий спосіб сталий розвиток.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Кормич, Л. І., та А. І. Кормич. "Концептуальні засади реформи публічної влади і управління та впровадження моделі «сервісної держави» в Україні". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 5–12. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1143.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуті головні принципи сучасної концепції «нового публічного управління», які покладені в основу формування теорії «нової публічної служби» та реалізації моделі «сервісної держави». Розкрита специфіка впровадження цієї моделі в Україні на нинішньому етапі державного розвитку. Інноваційні трансформації управлінської системи виступають базовим чинником реалізації євроінтеграційних стратегій України, адаптації до кращих європейських стандартів управління. Відбувається зміна змісту і формату управлінської діяльності, пріоритетом якої стає не традиційне керівництво, а задоволення потреб та інтересів громадян, надання їм відповідних якісних послуг. Чутливість влади до потреб соціуму ґрунтується на дотриманні принципів: служити громадянам, а не клієнтам; шукати публічний інтерес, віддавати перевагу громадянському підходу перед підприємницьким, мислити стратегічно, діяти демократично; визнати, що підзвітність не є простою; служити, а не керувати; цінувати людей, а не лише продуктивність. Реалізація цих принципів у публічному управлінні є елементом розбудови «сервісної держави». Наукові дослідження переконливо доводять, що однією з сильних сторін подібного сервісного підходу до організації публічної влади є можливість вирішити низку проблем, на які раніше не зверталося достатньо уваги або ж вирішення яких було неможливим. Серед таких проблем виділяють три найголовніших: орієнтованість послуг на громадян, співвідношення ціни та якості для платників податків та гнучкість у наданні послуг. При цьому в центрі уваги не просто споживач, а саме громадянин – носій суб’єктивних прав та законних інтересів. Найкращі ж практики спираються на два універсальні методи, такі як координація та інтеграція управлінських послуг і використання сучасних інформаційних та комунікаційних технологій. Подібні підходи дозволяють гарантувати отримання послуг, відповідних обсягу прав і свобод громадян, а також забезпечують ефективність і якість таких послуг. Всі ці реформи спираються на національне законодавство, що постійно вдосконалюється.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Сєрбін, Вадим. "АНАЛІЗ МОЖЛИВОСТЕЙ РЕФОРМУВАННЯ ПДВ В УКРАЇНІ". Вісник Університету банківської справи, № 2(41) (2 вересня 2021): 66–72. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x2(41)2021249988.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Незалежність України, що стала позитивним чинником розвитку демократичних тенденційнашої країни, суттєво змінила економічний сектор держави, який усе ще перебуває у стані пошуку тареформування. У цьому контексті особливо помітним є розв’язання проблеми вдосконалення подат-кової системи, оскільки стара модель планової економiки була неприйнятною, а економічний векторзмінився від командування до маркетизації, де активно впроваджуються міжнародні стандарти облікута оподаткування. Водночас сьогодні актуальним завданням еволюції податкової системи все ще зали-шається забезпечення її стабільності та легкої корекції, що, у свою чергу, має призвести до деяких по-зитивних факторів: збільшення надходжень до бюджету, удосконалення механізмів збору та управлінняподатком на додану вартість.Розглядається природа і сучасний стан податку на додану вартість в Україні та світі. Установлено,що податок на додану вартість є одним із найважливіших податків. Визначено основні положення за-конодавства, що стосуються функції податку на додану вартість, та основні питання, пов’язані зі збо-ром та адмініструванням податків. Зазначено, що різні ланки реформи податку на додану вартістьвзаємопов’язані, а наявні методи недостатньо ефективні. Як результат — основними проблемами су-часного управління податком на додану вартість є недооцінка економічних складових податкової систе-ми, складних механізмів і непрозорих платіжних систем, які створюють передумови для недостатньогофінансування країни та сприяють корупції.Чітко окреслено і запропоновано можливість і напрям реформування ПДВ в Україні. Серед основнихшляхів реформування ПДВ надано особливу увагу питанням щодо зменшення ставки податку на до-дану вартість, що має призвести до зниження внутрішніх цін на продукцію та зростання попиту; спро-щенню правил збору і сплати ПДВ, що, у свою чергу, допоможе розв’язати проблеми адмініструванняПДВ. У результаті — суб’єкти господарювання отримають додаткові кошти, які наразі вони змушенівикористовувати для залучення додаткових спеціалістів у юридичних і фінансових сферах, перевірок,судових зборів, зборів фіскальних органів тощо. Вивільнені ресурси (і відповідні кошти) підвищатьприбутковість компаній і можуть бути використані для подальшого розвитку конкретних організацій,що, у свою чергу, збільшить їхню прибутковість, а отже, і збільшення надходжень за рахунок податку надодану вартість.Ключові слова: податок на додану вартість, ПДВ, державний бюджет, адміністрування, непрямі подат-ки, реформування.Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 9.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Гнатенко, К. В. "Принципи соціального забезпечення - основа галузі права соціального забезпечення". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 52–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).564.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто принципи соціального забезпечення як основу формування та розвитку галузі права соціального забезпечення, яка сьогодні є однією з ключових галузей права, оскільки її норми спрямовані на реалізацію одного з найважливіших конституційних прав людини - права на соціальний захист. Втім, проголошене, але не реалізоване на практиці, воно віддаляє державу від курсу демократичних перетворень і суспільного благополуччя. Для ефективної й дієвої реалізації цього права встановлюється система принципів, на якій ґрунтується соціальне забезпечення. Принципи права соціального забезпечення визначено як основоположні ідеї, керівні положення й основні начала, засновані на міжнародних стандартах у галузі соціальної політики та закріплені в нормах національного законодавства, які втілюють у собі науково обґрунтовані розробки та ідеологічно закріплені концепції в галузі соціального забезпечення та сприяють більш ефективному та соціально справедливому розподілу державних грошових коштів і коштів недержавних соціальних фондів між громадянами, котрі в установленому законом порядку набувають право на отримання соціального забезпечення в одній або декількох формах. Зазначено, що у разі суттєвої зміни суспільних відносин у сфері соціального забезпечення виникає потреба у зміні змісту визнаних принципів права соціального забезпечення. Тобто останні повинні формуватися поетапно залежно від економічного становища в Україні. Отже, до основних принципів соціального забезпечення запропоновано віднести: всебічність (універсальність) соціального забезпечення; рівність прав і можливостей, заборону дискримінації; соціальну справедливість; єдність і диференціацію у соціальному забезпеченні населення України; цільове й ефективне використання коштів державних і недержавних соціальних фондів; незменшуваність змісту й обсягу соціальних виплат і послуг; державну гарантованість установлених прав у сфері соціального забезпечення; солідарність і субсидування у соціальному забезпеченні; прозорість, своєчасність і повноту соціального забезпечення населення; забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального забезпечення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Демидюк, О. "Модель організації Вищої ради правосуддя: теоретико-прикладний аналіз". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 219–25. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1726.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття відображає результати наукового аналізу існуючої організаційної структури (моделі) Вищої ради правосуддя. Констатується, що в результаті внесення у 2016 р. змін до Основного Закону держави щодо правосуддя відбулася реорганізація Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя (ВРП). Значна концентрація у ВРП широкого кола різноманітних повноважень, зокрема й щодо питань суддівської кар'єри, істотно змінила статус і роль цього органу у системі судової влади порівняно з попередніми роками його діяльності. Це привернуло увагу до діяльності ВРП не лише науковців, а й нового складу парламенту. Незважаючи на відносно нетривалий час роботи оновленого органу суддівського врядування, законодавець вирішив створити у її структурі новий орган. Цей крок зазнав критики з боку міжнародних інституцій, а Конституційний Суд України визнав відповідні законодавчі положення неконституційними. Автор зазначає, що організаційна структура ВРП зумовлена, перш за все, її законодавчо визначеним статусом і повинна повноцінно та ефективно забезпечувати виконання покладених на неї функцій. Повною мірою їх реалізує пленарний склад ВРП. Водночас на структурні одиниці ВРП покладається реалізація лише окремих із них, що постають як конкретні завдання. На підставі системного аналізу норм чинного законодавства та локальних актів ВРП зроблено висновки про те, що існуюча структура ВРП організована з урахуванням (під впливом) трьох чинників: 1) міжнародних стандартів; 2) чинного законодавства України; 3) ініціативи ВРП, зумовленої потребою ефективного функціонування. Вона є динамічною та мобільною. При цьому її основу становлять сталі структурні елементи, існування яких прямо передбачене законом. Утворення інших органів у структурі ВРП можливе як результат законотворення або локального нор-мотворення. Автор наголошує, що підходи до зміни структури ВРП як органу, відповідального за забезпечення незалежності судової влади в державі, повинні бути виваженими та такими, що не посягають на фундаментальні цінності демократичної держави, не створюють загрози невиправданого запровадження контролю над ним. Вони повинні бути спрямованими на оптимізацію роботи ВРП та забезпечення ефективної реалізації її функцій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

КЛЮЄВ, ОЛЕКСАНДР, та ЕЛЛА СІМАКОВА-ЄФРЕМЯН. "Доктринальні підходи до судової експертизи в Україні". Право України, № 2021/08 (2021): 28. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-08-028.

Повний текст джерела

Анотація:

Для докладного розгляду доктринальних підходів до судової експертизи в Україні необхідно дослідити основні положення концепції її розвитку. Мета статті – дослідити доктринальні підходи до судової експертизи в Україні. У статті наводяться тлумачення понять доктрини та концепції, наголошується на їх тісному зв’язку. Побудова будь-якої теорії, ідеї, доктрини, концепції неможлива без вироблення їх основних складових, які виокремлено авторами – це: загальні положення; понятійно-категоріальний апарат; теоретико-методологічні основи; принципи, закономірності функціонування і розвитку досліджуваних процесів (явищ); оцінка сучасного стану дослідження проблем і перспектив розвитку; реалізація теоретичних положень у практичній діяльності через реформування. Розглянуто зв’язок реформування системи судової експертизи у державі із судово-правовою реформою. Наголошується, що реформування системи судової експертизи повинно мати комплексний характер і передбачати внесення змін до базового законодавства з питань експертного забезпечення правосуддя та суміжних інститутів й удосконалення процесуального законодавства. Основою для проведення реформування судової експертизи в Україні мають стати кращі міжнародні практики демократичних держав, аналіз вітчизняного досвіду становлення та розвитку судової експертизи, а також вже напрацьовані пропозиції з цих питань. Визначено, що реалізація доктринальних підходів до вирішення проблем судової експертизи полягає насамперед в удосконаленні правового статусу державного судового експерта; збереженні та розвитку системи незалежних державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз, удосконаленні й інтенсифікації системи підвищення кваліфікації співробітників державних судово-експертних установ (СЕУ); розвитку міжнародного співробітництва у сфері судово-експертної діяльності; зміцненні матеріально-технічної бази; відкритті відділень СЕУ в кожній області України; активізації співробітництва із громадськими організаціями судових експертів і криміналістів; подальшій активізації процесів акредитації СЕУ на відповідність міжнародним стандартам; розширенні видів експертних послуг; активізації роботи на державному рівні щодо консолідації зусиль СЕУ Міністерство юстиції України з відповідними органами державної виконавчої влади з метою відшукання можливостей збільшення сум податків, що надходять до державного бюджету України та виявлення корупційних схем ухилення від оподаткування й інших правопорушень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

БОЙКО, ІГОР. "Західноукраїнська Народна Республіка та її місце в історії національного державотворення (до 100-річчя проголошення)". Право України, № 10/2018 (2018): 164. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-10-164.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано передумови утворення, процеси становлення і розвитку Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), а також визначено її місце в історії національного державотворення. Метою статті є аналіз становлення та розвитку ЗУНР, визначення її місця в історії національного державотворення. Зазначено, що проголошення ЗУНР було знаковою подією у тисячолітній історії національного державотворення. Ця подія свідчила про реалізацію українським народом свого права на політичне самовизначення і відповідала тогочасним європейським та світовим стандартам і традиціям, які визнавали право народу на самовизначення. Проголошення ЗУНР мало епохальний вплив на формування українського народу і його боротьбу за національну гідність та державну незалежність у ХХ ст. Наголошено, що однією з вагомих причин падіння ЗУНР була військова агресія Польщі та Румунії. Крім цього, до краху призвели надзвичайно складні міжнародні обставини, підтримка післявоєнною Європою експансіоністських, загарбницьких дій щодо ЗУНР Польщі та Румунії. Власне, зовнішньополітичні фактори й були основ ною причиною загибелі обох українських держав: щодо Української Народної Республіки – це наступ російських більшовицьких військ, підтриманих місцевими більшовиками, що зайняли значну частину українських земель; щодо ЗУНР – це захоплення її території Польщею й Румунією. З внутрішніми негараздами та проблемами обидві українські держави напевне могли б впоратися, а ось із зовнішньою агресією з боку значно сильніших сусідів не змогли. Зазначено, що ЗУНР мала важливе історичне значення. Це була чергова спроба українського народу відновити державу, звільнитися від вікової влади чужинців, влади, яка різними способами нав’язувала своє панування, право, ідеологію, історію. Великим позитивом було й те, що ЗУНР формувалась як національна держава на демократичній основі: визнання народу джерелом влади, рівність усіх перед законом, прагнення забезпечити конституційне оформлення новоствореної держави, проголошення принципів поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, гарантування широких політичних і культурних прав національним меншинам та ін. Українці заявили про себе всьому світові як окрема нація, яка має право на власну державу. Значно підвищився рівень національної свідомості тогочасного українського народу. Українці здобули досвід державотворення, який міцно вкоренився в історичну пам’ять і став надбанням наступних поколінь борців за Українську державу, зокрема й ХХ ст. Історичне значення ЗУНР також полягає у тому, що було збережено ідентичність української нації й поглиблено процес українського державотворення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

КРЕСІНА, ІРИНА. "Виборність суддів як реалізація принципу народовладдя". Право України, № 2019/10 (2019): 142. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-142.

Повний текст джерела

Анотація:

В основі численних спроб реформувати судову систему в Україні лежать прагнення тих чи інших політичних сил, що приходили до влади, підпорядкувати своїм інтересам судову владу, зробити суддю залежним від волі не народу, а політичного класу, можновладців, зручним знаряддям у перерозподілі суспільного багатства. На зміну виборності приходить призначуваність суддів чимраз корумпованішими органами та посадовими особами, що легітимується відповідними змінами до Конституції України, прийняттям відповідного законодавства, євроінтеграційними вимогами і стандартами, конкурсами і “доброчесними” комісіями тощо. Мета статті – показати переваги виборності суддів порівняно з призначуваністю – для утвердження в Україні як демократичній, соціальній, правовій державі принципів народовладдя та верховенства права. Повернути довіру до влади і правосуддя можна шляхом переходу до виборності суддів. При цьому варто виходити із засадничої “презумпції” – права народу обирати владу, контролювати і змінювати її, якщо вона не виправдовує його довіри. У науковій літературі склалися дві діаметрально протилежні точки зору щодо виборності суддів – “за” і “проти”. Аргументи “проти” зводяться до: 1) нездатності громадян оцінити професійність суддів; 2) вибори передбачають проведення відповідної агітаційної кампанії, фінансування якої може викликати запитання. Переваги виборності полягають у такому: 1) реалізується принцип, що жодна гілка влади не може і не повинна призначати іншу; 2) зміцнюється незалежність судді; 3) суддя наближається до народу; 4) відбувається запобігання соціальній неспра ведливості, відірваності судді від громадян, замкненості, корпоративності, перетворенню суддів на касту недоторканних; 5) посилюється відповідальність і підзвітність суддів перед громадянами. До того ж інститут мирових суддів добре себе зарекомендував як ефективний інструмент позасудового вирішення спорів і розвантаження судів. Окрім того, призначення суддів у корумпованій судовій систе мі – це легалізація узурпації. Важливим контрольним механізмом є відкличний мандант. Отже, принцип виборності має бути застосований до суддів усіх юрисдикцій. У Виборчому кодексі мають бути визначені чіткі механізми і процедури виборів суддів, а також їх відкликання. Вибори – надійна запорука чесності й прозорості добору суддівського корпусу. Тим паче, що політичні партії будуть позбавлені права висувати своїх кандидатів у судді. Одночасно треба посилити кримінальну відповідальність за правопорушення у цій сфері, внести зміни до Кримінального кодексу України, унеможливлюючи будь-які спроби підкупів, тиску, фальсифікацій тощо, створюючи низку запобіжних механізмів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Демократичні стандарти"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями