Статті в журналах з теми "Демократизація правосуддя в Україні"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Демократизація правосуддя в Україні.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Демократизація правосуддя в Україні".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Гапонов, А. "Щодо вдосконалення системи формування суддівського корпусу апеляційних судів в Україні". Юридичний вісник, № 5 (8 грудня 2020): 114–19. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2009.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладено актуальну проблему необхідності вдосконалення нормативного регулювання процедури формування суддівського корпусу апеляційних судів України у зв'язку зі зниженням кількості суддів, що мають повноваження для здійснення правосуддя.
Розглянуто окремі проблемні аспекти здійснення процедури проведення конкурсу на посаду судді апеляційного суду, а також процедури призначення на посаду судді.
Запропоновано розв'язання проблемних питань нормативної регламентації діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на етапі подання документів для участі в процедурі проведення конкурсу на посаду судді апеляційного суду, зокрема внесення відповідних змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також до Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді.
Під час дослідження проаналізовано деякі процедурні аспекти розгляду членами Вищої ради правосуддя рекомендацій, наданих Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кандидату на посаду судді за результатами проведеного конкурсу. Установлено, що з урахуванням невизначених критеріїв доброчесності до посади судді або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням кандидата на посаду судді, вимога про голосування чотирнадцяти членів Вищої ради юстиції в разі такої ж мінімально допустимої для правоможного пленарного засідання кількості членів є занадто суворою. Тому з метою демократизації цього етапу запропоновано внести відповідні зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та до Регламенту Вищої ради правосуддя щодо зниження мінімальної кількості необхідних голосів членів Вищої ради правосуддя, необхідних для ухвалення рішення про внесення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду.
2
Дубінко, Д. О. "ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ОСНОВ СУДОЧИНСТВА". Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), № 3-4 (27 листопада 2018): 299–306. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.3-4.2018.299-306.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються основні напрями реформування органів судової влади, метою якої є демократизація усіх форм судочинства, відновлення довіри громадян до судової влади, а також підвищення професійного рівня підготовки суддів та якості прийнятих судових рішень. Чинне вітчизняне законодавство, яке регулювало організацію та діяльність правоохоронних органів, на сьогодні зазнає кардинальних змін. Зміни в правовому регулюванні судової влади відповідають міжнародним стандартам та рекомендаціям міжнародних інституцій Ради Європи та Європейського Союзу. Сучасна судова система покликана забезпечити належний рівень доступу громадян до правосуддя та забезпечити механізм принципів сучасного вітчизняного правосуддя.
3
Блага, А., та О. Мартиненко. "Концепція перехідного правосуддя в Україні". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 30–35. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.941.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено процес впровадження концепції перехідного правосуддя до сфери інтересів національних вчених-правників. Автори відзначають, що існуючі підходи до подолання наслідків збройного конфлікту (концепція побудови миру, реформа сектору безпеки, перехідне правосуддя) реалізуються в Україні фрагментарно. Однак, на жаль, цілісне законодавче бачення їх змісту, способів реалізації, а також їх потенційної взаємодії в державному управлінні ще не встановлено. Автори віддають перевагу концепції перехідної правосуддя, тому стаття знайомить професійну аудиторію з поняттям, змістом, історією становлення та основними напрямами перехідного правосуддя: кримінальне переслідування, репарації, оприлюднення правди та інституційні реформи. Акцентовано увагу на необхідності розробки національної моделі перехідного правосуддя для подолання наслідків збройного конфлікту. Автори аналізують діяльність академічної спільноти та експертів громадських організацій протягом 2014-2019 років, що дозволяє розробити пакет рекомендацій державним органам у сфері здійснення перехідного правосуддя. Рекомендації включають такі аспекти, як: запобігання безкарності та ефективне розслідування воєнних злочинів, відновлення правових зв’язків та надання правовової допомоги цивільному населенню окупованих територій, документування процесу збройного конфлікту, реконструкція історичної правди, надання компенсації жертвам війни. У статті робиться висновок, що формування сфери наукових досліджень, спрямованих на впровадження принципів перехідного правосуддя, є фактом української юридичної науки, що має місце. Автори роблять акцент на таких перспективних сферах юридичної діяльності, як: інклюзивний розвиток української моделі перехідного правосуддя; розробка інформаційної стратегії комунікації з цільовими групами щодо принципів, цінностей та світового досвіду перехідного правосуддя; розробка так званої «дорожньої мапи» реалізації перехідного правосуддя; детальне опрацювання питань щодо притягнення до відповідальності воєнних злочинців, запровадження часткової амністії для деяких категорій учасників бойових дій, здійснення люстраційних процесів, відновлення прав жертв війни
4
Завальнюк, В. В. "Правова культура правосуддя в Україні". Митна справа, № 5 (101) (2015): 3–7.
Знайти повний текст джерела
5
Прус, І. М. "ПРОБЛЕМА ГЕНДЕРНО ЗУМОВЛЕНОГО НАСИЛЬСТВА В КОНТЕКСТІ ПЕРЕХІДНОГО ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 94 (30 червня 2021): 59–69. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.94.59-69.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснений комплексний аналіз соціально-правових аспектів гендерно зумовленого насильства в контексті перехідного правосуддя України; розроблені теоретичні і прикладні основи використання кримінологічних засобів протидії гендерному насильству; підготовлені науково-обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства, правозастосування та практики. Також наводяться результати комплексного аналітичного наукового дослідження у сфері протидії гендерно зумовленого насильства в контексті перехідного правосуддя України. Автором виявлені типові особливості перехідного правосуддя, гендерно зумовленого насильства, специфічні фактори, що спричиняють злочинне насильство в сім'ї; а також здійснено аналіз законодавства України в зазначеній сфері. Визначено напрями удосконалення системи підготовки кадрів для судової системи в умовах перехідного правосуддя
6
Амельченко, Н. А. "Демократизація в Україні: співвідношення ціннісних та інституційних змін". Магістеріум, Вип. 58 (2014): 45–50.
Знайти повний текст джерела
7
Миргород-Карпова, В. В. "Загальні засади організації та діяльності суддів в Україні". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 1, № 93 (30 березня 2021): 61–69. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.93.61-69.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито загальні засади організації і діяльності суддів судів загальної юрисдикції в Україні. Окреслено правовий статус суддів та визначені ключові особливості такого статусу. Обґрунтовано існування моделі «суддя-публічний службовець».У рамках дослідження акцентовано, що саме судді судів загальної юрисдикції безпосередньо реалізують основні функції правосуддя і від рівня їхнього правового статусу залежить авторитет судової влади та ефективність здійснення правосуддя в Україні. Під публічною службою в органах судової влади України запропоновано вбачати в першу чергу політично-нейтральну, професійну діяльність судді в судах, органах суддівського врядування та в інших державних органах системи правосуддя й установах з організації та забезпечення діяльності судів і суддів.
8
КОРИНЕВИЧ, АНТОН, та ТИМУР КОРОТКИЙ. "Перехідне правосуддя для України: Per Aspĕra ad Astra". Право України, № 2020/12 (2020): 129. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-129.
Повний текст джерелаАнотація:
Міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації (РФ) проти України призвів до значної кількості викликів суверенітету, територіальній цілісності, національній безпеці України, та спричинив появу потреби у здійсненні відповіді агресору, включаючи питання деокупації, реінтеграції тимчасово окупованих територій України та постконфліктного регулювання. Визначено, що однією з таких особливостей є застосування перехідного правосуддя як інструменту постконфліктного регулювання. Адже перехідне правосуддя – досить поширена форма постконфліктного регулювання, яка завдяки чіткому набору своїх основних елементів і принципів в останні десятиліття досить гнучко застосовувалася в різних постконфліктних та (або) поставторитарних суспільствах. Мета статті – окреслити загальні рамки можливості й доцільності застосування концепції перехідного правосуддя в Україні – не лише як механізму, який сприяє постконфліктному врегулюванню, а й який спрямований на припинення міжнародного збройного конфлікту. Перехідне правосуддя розглядається як комплексний механізм, що включає чотири основних елементи: реалізацію права знати правду про перебіг подій зброй ного конфлікту; інституційні реформи як гарантію неповторення збройного конфлікту; заходи з відшкодування шкоди потерпілим від збройного конфлікту; притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні найтяжчих злочинів (зокре ма, злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів). Відзначено, що кожен із цих елементів перехідного правосуддя деякою мірою реалізується в Україні вже зараз, коли продовжує тривати міжнародний збройний конфлікт, викликаний агресією РФ, а також тимчасова окупація Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, частин Донецької та Луганської областей. Визначено, що в Україні нині відсутнє концептуальне закріплення перехідного правосуддя у нормативно-правовому акті; також визначальним є суспільний консенсус щодо окремих аспектів запровадження перехідного правосуддя в Україні, а його реалізація в нормативному акті – лише результат суспільного консенсусу. Проте альтернативи запровадженню перехідного правосуддя в Україні немає. Це – напрацьований світовий досвід; вивірені практикою декількох десятків збройних конфліктів і постконфліктного врегулювання принципи; захист жертв конфлікту, сучасні підходи до впровадження стандартів прав людини у постконфліктний період; подолання безкарності та баланс між невідворотною кримінальною відповідальністю за грубі порушення прав людини, воєнні злочини, злочини проти людяності та іншими формами відповідальності, амністією за менш тяжкі злочини; встановлення істини про причини та події збройного конфлікту, формування спільного бачення історії, документування злочинів та пам’ять про жертв конфлікту; гарантії неповторення конфлікту в майбутньому.
9
Духневич, А., та Н. Карпінська. "Процедура медіації (примирення) у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього". Історико-правовий часопис 15, № 1 (18 лютого 2021): 84–91. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/16.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі впровадження інституту медіації в Україні. Автором зроблено огляд основних положень Сінгапурської конвенції про медіацію, яка набуває чинності 12 вересня 2020 р., проекту Закону “Про медіацію” (№ 3504 від 19 травня 2020 р.), поданого Кабінетом Міністрів України, і альтернативного законопроекту (№ 3504-1 від 4 червня 2020 р.), поданого народними депутатами України. Розглянуто пропонований правовий статус медіатора як специфічного і обов'язкового учасника процесу медіації, обґрунтовано необхідність і перспективність досудового врегулювання спорів шляхом медіації. Також у статті висвітлено поняття, принципи та форми відновного правосуддя, проведено розмежування відновного правосуддя від офіційного кримінального судочинства. Встановлено, що ефективним способом примирення між потерпілою стороною і неповнолітнім правопорушником є медіація як форма відновного правосуддя, процедура проведення якої пов'язана з положеннями кримінального процесуального права про кримінальне провадження на підставі угод. З огляду на це, сформульована авторська позиція і пропозиції щодо умов подальшого використання в Україні медіації в кримінальному процесі. Процес реформування кримінального правосуддя стосовно неповнолітніх повинен відбуватися з урахуванням міжнародних рекомендацій та стандартів та рухатися у напрямку впровадження відновного правосуддя. Основними причинами, які перешкоджають поширенню відновного правосуддя в Україні, є, насамперед, специфіка національного правосуддя, зорієнтованого в основному на покарання, недостатня регламентація у кримінальному процесуальному законодавстві порядку укладення угод саме з неповнолітнім підозрюваним, обвинуваченим, низька поінформованість громадян про можливість проведення процедур відновного правосуддя у справах неповнолітніх та необізнаність про них серед самих учасників кримінального провадження.
10
Філатов, В. В. "Доктрина інформаційних правовідносин в умовах державної політики перехідного періоду в Україні". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 1 (20 жовтня 2021): 53–57. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue1-2021-08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується проблема впливу політики перехідного періоду в Україні на процес розвитку доктрини інформаційних правовідносин. Розглянуто основні принципи та напрямки перехідного правосуддя, схарактеризовано форми та методи їхньої реалізації. Детально проаналізовано стан розвитку доктрини інформаційних правовідносин в Україні. Запропоновано перспективні тенденції розвитку доктрини інформаційних правовідносин в умовах перехідного правосуддя. Автором встановлено, що трансформація інформаційного законодавства обумовлює необхідність перегляду об’єктного та суб’єктного складу інформаційних правовідносин. В цій статті обгрунтовано наступні перспективні напрямки розвитку доктрини інформаційних правовідносин в умовах політики перехідного періоду: узагальнення уявлень про систему суб’єктів інформаційних правовідносин; розвиток доктрини об’єктів інформаційних правовідносин; удосконалення теоретичних положень щодо змісту інформаційних правовідносин.
11
Гаврілова, Людмила, Олена Бескорса та Олена Ішутіна. "ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ: ДОСВІД УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 2, № 14 (12 липня 2021): 5–12. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.14.2021.237154.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено актуальній проблемі розвитку вищої освіти України – її демократизації. Визначено роль демократичного освітнього середовища як невід’ємної частини інноваційного потенціалу, що створює певні передумови для інноваційної діяльності закладу вищої освіти. Описано міжнародний проєкт «Розвиток культури демократії в педагогічній освіті в Україні, Норвегії та Палестині» та особливості участі в ньому представників університетів України. Детально представлено досвід університетів-учасників проєкту з розбудови демократичного освітнього простору в закладах вищої освіти, презентований на міжнародній підсумковій конференції «Демократія та освіта: викладання та навчання демократії в початковій школі та педагогічній освіті».
12
Юхно, Ірина Валеріївна. "ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИХ ЗМІН У СИСТЕМІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УМОВАХ КОНСТИТУЦІЙНОГО РЕФОРМУВАННЯ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 4 (9 грудня 2021): 50–54. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено комплексний аналіз особливостей реалізації реформи органів судової влади в Україні в контексті конституційної реформи та загальної трансформації публічного управління. Розглянуто особливості становлення системи судової влади в історичному контексті на території сучасної України та у період 1996–2021 років. Досліджені базові засади судової реформи в Україні в умовах змін до Конституції 2004–2021 рр. Охарактеризовані новели вітчизняного законодавства у сфері здійснення правосуддя на етапах конституційної реформи. Встановлено, що однією з найважливіших функцій держави є формування дієвої системи судової влади, що забезпечує дотримання прав і свобод громадян, інтересів фізичних та юридичних осіб. Доведено, що реформування судової влади, пов’язане із внесенням змін до Конституції України (щодо правосуддя), прийняттям нової редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів», актуалізувало доцільність аналізу проблеми правового забезпечення правосуддя в Україні, процесів перезавантаження влади в Україні. На цій основі доведено, що в умовах сучасного реформування публічного управління виникає потреба в оновленні національного законодавства, що регулює діяльність судових органів, забезпечує трансформаційні зміни у системі судочинства. Сформульовано структуру та запропоновано результати наукового дослідження, розроблено пропозиції щодо мінімізації сучасних правових та організаційних проблем проведення судової реформи в умовах змін до Конституції України. У процесі проведення дослідження визначено напрями організації судової системи в Україні в контексті реалізації європейських стандартів здійснення правосуддя, організації судового самоврядування, організації діяльності апаратів судів щодо забезпечення реалізації напрямів конституційної реформи. Наводиться теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, що полягає у формулюванні теоретично та практично обґрунтованих висновків щодо організації роботи апарату суду в системі організаційного забезпечення судової діяльності у контексті конституційних змін.
13
Селіванов, А. "Законодавча влада і конституційне правосуддя в Україні". Право України, № 5 (2009): 23–29.
Знайти повний текст джерела
14
Селіванов, А. "Законодавча влада і конституційне правосуддя в Україні". Право України, № 5 (2009): 23–29.
Знайти повний текст джерела
15
Селіванов, А. "Законодавча влада і конституційне правосуддя в Україні". Право України, № 5 (2009): 23–29.
Знайти повний текст джерела
16
Малетов, Дмитро. "СУЧАСНИЙ СТАН ЦИФРОВІЗАЦІЇ АНТИКОРУПЦІЙНОГО ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 7 (3 вересня 2021): 105–7. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.27.08.2021.015.
Повний текст джерела
17
Nagornyuk-Danilyuk, O. "ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ ЯК СКЛАДОВА ЮВЕНАЛЬНОЇ ПРЕВЕНЦІЇ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 127–38. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що на даному етапі розвитку державності надзвичайно актуальною є проблема впровадження в кримінальний процес України механізмів відновного правосуддя, які вже досить тривалий час використовуються у багатьох країнах світу. Концепція відновного правосуддя сформувалась як альтернатива традиційному кримінальному переслідуванню, яке на даному етапі суспільного розвитку не дозволяє повною мірою ефективно вирішити кримінально-правовий конфлікт та належним чином захистити права потерпілого в кримінальному процесі. В Україні існує об’єктивна потреба у реформуванні системи запобігання злочинам неповнолітніх, що має ґрунтуватися на досягненнях і традиціях національного законодавства, європейських цінностях щодо захисту прав та основоположних свобод людини і громадянина, положеннях міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Це зумовлює необхідність змін системного характеру у структурі органів кримінальної юстиції, у тому числі й органів ювенальної юстиції, спрямованих на створення оптимальної системи запобігання злочинним діянням осіб, які не досягли повноліття. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є закріплення нових складових розвитку ювенальної юстиції, що реалізуються через прогресивні ідеї виправлення неповнолітніх, які вчинили злочин. Статтю присвячено висвітленню поняття та сутності відновного правосуддя як складової ювенальної превенції. Визначено його основну мету та відмінність від «традиційного» правосуддя, а також особливості реалізації на практиці деяких його форм в аспекті захисту прав неповнолітніх членів суспільства. Охарактеризовано деякі проблеми та перспективи запровадження інститутів відновного правосуддя в Україні. Зроблено висновок, що запровадження інститутів відновного правосуддя в Україні – це акумулятор новаторських ідей, що повинен сприяти якнайшвидшому виведенню неповнолітніх із кримінального процесу. Сутність відновного правосуддя має полягати в реагуванні на злочини неповнолітніх шляхом надання можливості сторонам прийняти спільне рішення щодо залагодження кримінально-правового конфлікту (тим самим прийнятті неповнолітнім правопорушником відповідальності за вчинене та усунути завдану потерпілому емоційну, матеріальну та фізичну шкоду). Ювенальна юстиція, як система органів державної влади та громадськості, що здійснюють правосуддя і захищають права дитини, повинна використовувати відновне правосуддя у кримінальному процесі до неповнолітніх осіб, які скоїли кримінальні правопорушення, тим самим забезпечуючи належний юридичний захист останніх.
18
Герасимчук, С. С. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.165.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається питання формування правових засад розвитку в Україні громадянського суспільства в умовах перехідного періоду. Автор статті звертає увагу на проблеми нерозвиненості методів і форм впливу гро¬мадськості на прийняття органами влади управлінських рішень, що призводить до дисбалансу між суспільними і державними інтересами, а також поглиблення соціальних конфліктів. Акцентовано увагу на тому, що означе¬на проблема активізується в умовах перехідного періоду, на етапі якого перебуває Україна, оскільки з’являєть¬ся потреба впровадження додаткових механізмів захисту прав і свобод громадян. Саме тому за мету статті автор ставить комплексний теоретико-правовий аналіз впливу перехідного правосуддя на процес розбудови в Україні громадянського суспільства. В статті проаналізовано основні нормативно-правові акти, в яких закріплено пра¬вові засади розбудови громадянського суспільства в Україні, з подальшим визначенням ключових недоліків, які заважають зміні парадигми відносин між владою та громадськістю. Автор доходить висновку, що перспектив¬ними напрямами розвитку громадянського суспільства в Україні в умовах перехідного періоду є: чітке розмежу¬вання понять «участь громадськості в реалізації державної політики» та «неправомірне втручання громадськості в діяльність органів влади»; впровадження системи зрозумілих та реальних критеріїв оцінки стану розвитку гро¬мадянського суспільства в Україні; перегляд доктрини участі інститутів громадянського суспільства у законотво¬рчості та прийнятті інших, важливих для держави рішень. Автор доводить, що принципи та напрями перехідного правосуддя відіграють значну роль у розвитку громадянського суспільства в Україні, розширюючи функціональ¬ні можливості інститутів громадянського суспільства. Автор також детально аналізує наступні напрями пере¬хідного правосуддя, які сьогодні впливають на процес становлення в Україні громадянського суспільства: кон¬статація істини (визначення так званих «пункту відправлення» та «пункту прибуття»); інституційні реформи (впровадження механізмів взаємодії та координації влади і громадськості в різних галузях суспільного життя); удосконалення законодавства та практики його застосування (розвиток громадянського суспільства не можливий без модернізації відповідного законодавства).
19
Силадій, Іван. "ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ЯК ВІДПОВІДЬ НА ВИКЛИКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 2, № 14 (12 липня 2021): 35–43. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.14.2021.236866.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний світ (зовнішній і внутрішній) стає все більш демократичним, гуманістичним, орієнтованим на людину. І хоча локальні війни ведуться в різних регіонах світу, включаючи Україну, демократизація світу стає все більш помітною реальністю. Відповідні процеси відбуваються і в Україні. Вони визначають необхідність використання новітніх підходів до освіти як головного механізму підготовки людини до життя в майбутньому демократичному суспільстві. Звичайно, освіту для демократії потрібно переформатувати: вона сама повинна стати демократичною. Демократизація освіти є основною тенденцією її модернізації в епоху глобалізації. Основне завдання полягає в запобіганні загрозам та створенні сприятливих умов для позитивного впливу. У відповідь на виклики глобалізації пропонується розвиток національної ідеї освіти, зміст якої полягає у збереженні та примноженні національних освітніх традицій.
20
Kulyk, T. O. "Конституційне реформування правосуддя в Україні: перший погляд на недоліки та переваги". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (23 травня 2017): 7–12. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.03.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Успіх проголошеної у 2015 Стратегії реформи судоустрою в Україні більшою мірою залежить від того, наскільки виваженими та результативними будуть зміни саме до Основного Закону держави. Вже у червні 2016 року парламентом було прийнято відповідні зміни до Конституції України щодо реформування правосуддя. Мова йде про змістовну та організаційну перебудову однієї із трьох гілок державної влади. При цьому якість функціонування державного механізму та додержання прав людини в першу чергу залежить саме від ефективності реалізації судової влади в України.
Практика здійснення правосуддя та реалізації права громадян на судовий захист свідчить про існування низки проблем у цій сфері. Автором охарактеризовано ключові новели Основного Закону України щодо реформування правосуддя, пропонуються удосконалені редакції ч. 2 ст. 124 та ч. 3 ст. 125 Конституції України.
21
ФЕДОРЕНКО, ВЛАДИСЛАВ. "Демократія, демократизація та феномен “електоральної революції” 2019 року в Україні". Право України, № 2019/11 (2019): 200. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-200.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемам становлення і розвитку демократії та демократизації в Україні й за кордоном. Досліджуються витоки і генезис доктрини демократії, визначаються її сутність і зміст. Зроблено висновок, що демократія (із грец. Δῆμοςράτία – “влада народу”, “народне управління”) – це історично сформований тип політико-правового режиму, за якого єдиним джерелом легітимної влади у державі є народ, який здійснює її безпосередньо та (або) через представницькі інституції. Наголошується, що наприкінці XX – на початку XXI ст., поряд із безпосередньою (вибори, референдуми тощо) і представницькою демократією, набуває популярності демократія участі, або ж так звана партисипаторна (від англ. participate – “брати участь”) демократія. Остання є формою політико-правового режиму, що передбачає організацію всього суспільного та державного життя з залученням громадськості до розробки й прийняття владних та управлінських рішень. Метою статті є виявлення походження, сутності та змісту демократії, встановлення шляхів і форм демократизації в XXI ст., а також феноменології “електоральної революції” 2019 р. у контексті розвитку нових напрямів демократизації в Україні. Звертається увага на нагальну потребу визначитися з доктриною демократії, яка буде креативною основою для розвитку збалансованої системи народовладдя в Україні, з її наступним унормуванням у Конституції та законах України. При цьому слід врахувати поширені нині в світі конституційні теорії та доктрини демократії й демократизації. Здійснено стислий огляд і характеристику відповідних теорій (елітарна, або ж “реалістична”, теорія демократії Й. Шумпетера та М. Вебера; теорія легальної (“влади закону”), або ж ліберальної, демократії А. фон Гаєка, Л. Даймонда та інших; поліархічна теорія демократії Р. Даля; плюралістична, або конкурентна, модель демократії; теорія процедурної, або ж консоціональної, демократії А. Лейхарта та інших), а також зроблено висновок про близькість для України теорій і моделей ліберальної демократії. Досліджено співвідношення категорій “демократія” та “демократизація”, які характеризують статичні та динамічні властивості народовладдя, перехід від ідей, цінностей і принципів – до практики їх реалізації людиною, громадянським су с піль ством і державою. Обґрунтовується висновок, що демократизація – це система конституційних правовідносин, спрямованих на трансформацію країни від недемократичного (частково демократичного) до повністю демократичного політичного режиму й до повсюдного впровадження елементів народовладдя у суспільстві та державі, а також широкого залучення громадян та інститутів громадянського суспільства до управління державними справами і здійснення місцевого самоврядування. Досліджено феномен “електоральної революції” як одного з трендів демократизації політико-правових режимів держав Східної Європи, який втілився у процесі та в результатах виборів Президента України і народних депутатів України у 2019 р. Визначається поняття та сутнісні ознаки “електоральної революції” в Україні. Зокре ма, під категорією “електоральна революція” (з лат. “revolutio” – “повернення”, “пере творення”) запропоновано розуміти новітній тип революції, заснованої на цінностях демократії, конституціоналізму та поваги до прав людини, що передбачає докорінну зміну внаслідок і за результатами проведення виборів старих політичних еліт на нові, а також формування нових цілей, завдань і пріоритетів розвитку держави у взаємодії з громадянським суспільством.
22
Федоренко, В. "Демократія, демократизація та феномен "електоральної революції" 2019 року в Україні". Право України, № 11 (2019): 200–224.
Знайти повний текст джерела
23
Зур'ян, В. "Нагальні проблеми та перспективи розвитку електронного судочинства в Україні". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (27 березня 2021): 173–81. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.4.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню проблем електронного судочинства в Україні. Виконано огляд загальних проблем інформатизації суспільства та перспектив впровадження електронного правосуддя. Досліджено процес трансформації юридичної діяльності з усталеної системи до комунікаційної моделі, що передбачає оптимізацію бюрократичної процедури та підвищення ефективності судочинства. Проаналізовано вплив пандемії COVID-19, та пов’язаних з нею карантинних обмежень на прискорення процесів розвитку та впровадженню у судову практику сучасних телекомунікаційних технологій. Обґрунтована неможливість судочинства залишатися осторонь новітніх технологій у сучасних реаліях, а тому розвиток електронного судочинства є вагомим фактором забезпечення доступності, прозорості та ефективності правосуддя. Окремо досліджено питання запровадження «електронного суду» як самостійної унікальної форми судового процесу, що забезпечують повний цикл розгляду судової справи в електронному форматі. Доведено існування численних ризиків функціонування інформаційного середовища, але вони жодним чином не зменшують значення інформаційних технологій у вдосконаленні державних інститутів.
24
Ківалов, С. В., Ю. Є. Полянський, В. В. Долежан, Н. М. Бакаянова та О. Г. Свида. "РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ ТА СУМІЖНИХ ІНСТИТУТІВ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 17 (1 листопада 2019): 5–24. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v17i0.458.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються проблеми конституційного і законодавчого регулювання процесів реформування судової влади України та суміжних інститутів. Стаття містить аналіз основних аспектів судової реформи, включаючи зміни до Конституції України в частині правосуддя, та пропонує стратегічний погляд на розвиток судової системи України відповідно до європейських стандартів. Автори висловлюють свої погляди та доходять висновків щодо запропонованих конституційних змін.
25
Притика, Д. "Сучасний стан та шляхи реформування системи правосуддя в Україні". Право України, № 8 (2008): 4–8.
Знайти повний текст джерела
26
Штогун, С. "Судова реформа як шлях до незалежного правосуддя в Україні". Прокуратура. Людина. Держава, № 12 (2005): 109–13.
Знайти повний текст джерела
27
Лужанський, А. В. "Класифікаційні ознаки суб"єктів доступу до правосуддя в Україні". Вісник Верховного Суду України, № 10 (146) (2012): 38–42.
Знайти повний текст джерела
28
Селіванов, А. "Доктрина компетенції конституційного правосуддя в Україні: повнота і дієвість". Віче, № 17 (302) (2011): 33–36.
Знайти повний текст джерела
29
Борисов, В. І. "Відповідальність кримінального закону конституційним принципам здійснення правосуддя в Україні". Питання боротьби зі злочинністю, Вип. 18 (2009): 3–14.
Знайти повний текст джерела
30
Лужанський, А. В. "Конституційна природа права на доступ до правосуддя в Україні". Вісник Верховного Суду України, № 10 (122) (2010): 45–48.
Знайти повний текст джерела
31
Сухарко, А. В. "Система органів суддівського врядування в Україні". Актуальні проблеми держави і права, № 88 (18 січня 2021): 128–34. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3068.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про нормативне врегулювання порівняно нового для України інституту «суддівське врядування». Аналізуються норми законодавства, що стосуються визначення системи органів суддівського врядування та поняття зазначеного явища. Наводяться позиції науковців і практиків, які вже звертали увагу на зазначену проблематику. Зазначається, що важливим є розмежування суддівського врядування із суддівським самоврядуванням. Досліджуються нормативне врегулювання, завдання, система та компетенція органів суддівського самоврядування. Формулюються загальні риси органу суддівського врядування: (а) це державний орган, статус якого визначається Конституцією України або законом; (б) має статус юридичної особи і фінансується коштом державного бюджету; (в) працює на постійній основі; (г) є колегіальним, незалежним органом у системі правосуддя; (ґ) до складу входять не лише професійні судді, а й представники інших правничих професій; (д) є відповідальним за забезпечення незалежності суддів, високопрофесійний склад суддівського корпусу.
Визначаються відмінності органів суддівського самоврядування від суддівського врядування: до їхнього складу входять виключно судді, йдеться саме про діючих суддів; поряд із завданням захисту незалежності суддів є завдання захисту професійних інтересів суддів, що виходить за межі і відрізняється від поняття незалежності; дуже часто робота суддівського самоврядування характеризується як участь у вирішенні питання, а не вирішення питання, тобто здебільшого суддівське самоврядування -це обов'язковий елемент під час ухвалення рішення, але не суб'єкт його ухвалення.
Також у статті аналізуються міжнародні стандарти діяльності органів, подібних до вітчизняних Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Розглядаються варіанти оптимізації діяльності органів суддівського врядування, можливість їх об'єднання. Формулюються авторські висновки стосовно зазначеної проблематики. Зазначається, що необхідно зберегти такий порядок формування складу органів суддівського врядування, що забезпечує участь широкого кола суб'єктів у процесі, які представляють як найвищі органи держави (Парламент, Президента), так і суддівський корпус, прокурорів (статус яких поступово наближається до суддівського), адвокатів і науковців.
32
Скрипнюк, В. "Демократизація державної влади і проблеми становлення системи місцевого самоврядування в Україні". Вісник Академії правових наук України, № 4 (55) (2008): 44–56.
Знайти повний текст джерела
33
Пільгун, Маргарита. "Демократизація державотворчих процесів в Україні: аналіз передвиборчих програм кандидатів у президенти України". Актуальні проблеми державного управління, № 1(55) (7 липня 2019): 142–49. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.01.18.
Повний текст джерела
34
Константий, Олександр Володимирович. "ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ ПРАВОСУДДЯ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 103–8. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання сутності і завдань правосуддя. Указується, що визнання, ефективні реалізація і судовий захист прав і свобод людини є умовою існування правової держави в Україні. Зазначено, що тільки з ухваленням Декларації про державний суверенітет України вперше на нормативному рівні закріплено незалежність судів від органів законодавчої і виконавчої влади. За часів СРСР суди не були відділеними від правоохоронних органів. Указано, що завдання роботи судів у цей період – охорона соціалістичного державного устрою, державної власності, покарання порушників законності. Установлено: за положеннями Конституції України, діяльність судів передбачає здійснення правосуддя. Під правосуддям пропонується розуміти реалізацію судами адміністративної, господарської та цивільної юрисдикції, спрямованої на захист прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, утвердження верховенства права процесуальної діяльності з вирішення юридичних спорів. Серед функцій судів виділено також вирішення питань обґрунтованості кримінального обвинувачення особи, здійснення судового контролю, забезпечення безспірних прав, підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, уніфікації судової практики. Наголошується, що здійснення правосуддя в умовах побудови в Україні правової держави вимагає, щоб суди в процесуальній діяльності керувалися потребами забезпечення дієвого захисту порушених прав і свобод людини. Правосуддям визнається гуманістичне, а не формальне застосування судами норм права. Правосуддя не є тотожним реалізації судової влади. До судової влади належать не тільки суди, а й утворені для організаційного, кадрового, матеріально-технічного, інформаційного та іншого забезпечення процесуальної діяльності судів державні органи.
35
Вакуленко, В. М. "РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, № 3 (29 червня 2020): 103–11. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-103-111.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор статті здійснює історіографічний аналіз проблеми розвитку вищої освіти в Україні, обґрунтовує основні етапи її розвитку на основі історичних особливостей країни та виявляє тенденції і зміст кожного з них.
На думку автора в історії розвитку вищої освіти Україні умовно на основі історичних подій можна виділити декілька етапів. Перший (1576–1805 рр.) – зародження вищої освіти, поява перших навчальних центрів; ІІ етап (1805–1850) організаційний – виникнення університетів на українській території, що перебувала у складі Російської та Австро-Угорської імперій, удосконалення змісту освіти; ІІІ етап (1850–1917) – спеціалізація вищих навчальних закладів з урахуванням сучасних перетворень в промисловості; ІV етап (1917–1991) − радянський період розвитку вищої освіти: зростання кількості вищих навчальних закладів і чисельності студентів, введення заочної форми навчання, покращення навчально-методичного забезпечення та якості навчання студентів; V етап (1991 до сьогодення) – утвердження незалежності України: реформування, децентралізація й демократизація вищої освіти, розширення прав вищих закладів освіти, надання академічної свободи у виборі форм і методів навчання, підвищення ролі самостійної роботи студентів, інтеграція у загальноєвропейську систему освіти.
36
ЄВГРАФОВА, ЄЛИЗАВЕТА, та ЄВГЕН ТЕПТЮК. "Судовим реформам в Україні – науково-доктринальну основу". Право України, № 2021/02 (2021): 75. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-075.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є визначення доктринальних орієнтирів для комплексної судової реформи як складової процесу втілення в життя принципу конституційної законності. Стаття присвячена дослідженню актуальних питань забезпечення ефективності судової системи, незалежності судової влади та необхідності формування науково обґрунтованої, вільної від суб’єктивних уподобань концепції розвитку судової системи. У статті стверджується, що внаслідок так званих “судових реформ” в останнє десятиліття національна судова влада виявилася розбалансованою, спотворено функцію правосуддя. Наголошено, що захист права у правовій державі, якої прагне Україна, має розпочинатися на конституційному рівні – із захисту самої Конституції та втілення в життя принципу конституційної законності. Як головне завдання судової реформи в доктрині визначається максимальне зменшення адміністративно-бюрократичного впливу на судову владу та істотне посилення підконтрольності судової системи установчій і контрольній владі народу та його представницьким органам. Серед важливих чинників забезпечення ефективності судової системи у статті визначаються легітимне й повноцінне представництво громадянського суспільства та його інститутів у процесі судочинства, зокрема народних засідателів і присяжних, а також унормування праці судді та оплати цієї праці, яка б стимулювала зростання професійної кваліфікації суддів. Відстоюється необхідність спрощення судової системи, а також відзначено потребу відновити систему військового правосуддя. Обґрунтовується необхідність розроблення на єдиних концептуальних основах комплексного реформування правоохоронної системи та послідовна реалізація низки реформ за окремими напрямами (реформа слідства, реформа конституційної юстиції, реформа судів загальної юрисдикції, реформа прокуратури тощо), синхронізуючи їх із проведенням інших видів судової (правоохоронної) реформи, з одночасним узгодженням із парламентською, адміністративними та муніципальними реформами. Зроблено висновок, що тільки системний комплексний підхід до реформи судової влади в Україні можна вважати насправді науково обґрунтованим, і саме на такий підхід повинна орієнтувати законодавця юридична доктрина України.
37
Козакевич, О. "Роль медіації у забезпеченні доступу до правосуддя". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (27 березня 2021): 87–97. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.4.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються теоретичні та практичні аспекти медіації, зокрема, порушується проблема віднесення процедури медіації до елементів доступу до правосуддя. Автором аналізується чинне законодавство та рівень розвитку медіації в Україні. Здійснюється оцінка ролі суду в просуванні медіації при існуючому правовому регулюванні. Також оцінюється можливість призначення процедури медіації за ініціативою суду, проблеми низького рівня застосування медіації, ключові питання, які необхідно вирішити для її популяризації.
38
Spinchevska , O. M. "Основні характеристики сучасного конституційного юрисдикційного процесу в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 88–98. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою та завданнями статті є аналіз сутності категорії «конституційно-юрисдикційний процес» шляхом встановлення зв’язку та співвідношення цього поняття з такими дотичними поняттями, як «юрисдикція», «конституційна юрисдикція», «юридичний процес», «юридична процедура», «юрисдикційний процес». «конституційний процес», «конституційне провадження»; дослідження особливостей сучасного конституційного юрисдикційного процесу в Україні, що реалізується в діяльності Конституційного Суду України; визначення напрямів та перспектив подальших наукових досліджень у цій галузі.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в статті відображено наукову думку щодо сутності поняття «конституційний юрисдикційний процес» та означено його основні сучасні характеристики у світлі новацій конституційної реформи правосуддя, що відбулася у 2016 році.
Висновки. Конституційний юрисдикційний процес є самостійним різновидом юрисдикційного процесу як однієї з форм юридичного процесу, а також елементом конституційного процесу як складової юридичного процесу.
Специфіка конституційного юрисдикційного процесу в Україні відносно галузевих різновидів юрисдикційних процесів певною мірою обумовлена зміною внаслідок конституційної реформи правосуддя 2016 року місця Конституційного Суду України у судовій владі, меж, змісту й обсягу його юрисдикційних повноважень та порядку їх реалізації. Наведене зумовлює потребу у проведенні комплексного дослідження сучасного стану конституційного юрисдикційного процесу в Україні, виявленні проблемних моментів у процесуальній діяльності Конституційного Суду України та пошуку шляхів їх вирішення, а також в окресленні перспектив розвитку цього явища.
У ході подальшого дослідження конституційного юрисдикційного процесу, який реалізується Конституційним Судом України, уявляється доцільним зосередитися на аналізі особливостей цього процесу в динамічному аспекті з метою встановлення через «технологічний» аспект відповідних його зв’язків зі статутарним аспектом, тобто спрямувати науковий пошук від динамічного до статутарного аспектів конституційного юрисдикційного процесу.
39
Луспеник, Д. Д. "Доступ до конституційного правосуддя в Україні: суб"єктивно-юрисдикційний аспект". Вісник Верховного Суду України, № 4 (128) (2011): 32–38.
Знайти повний текст джерела
40
Яновська, О. Г. "Перспективи вдосконалення змагальної системи правосуддя у кримінальних справах в Україні". Юриспруденція: теорія і практика, № 7 (2007): 8–13.
Знайти повний текст джерела
41
Полешко, А. "Концепція розвитку системи правосуддя в Україні: з науково-практичного семінару". Право України, № 4 (2004): 156–57.
Знайти повний текст джерела
42
Власенко, М. В. "ВИМОГИ ЩОДО НЕСУМІСНОСТІ ПОСАДИ СУДДІ З ІНШИМИ ВИДАМИ ДІЯЛЬНОСТІ: ТРУДО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 32 (2020): 46–52. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає в характеристиці трудо-правового аспекту вимог щодо несумісності посади судді з іншими видами діяльності. Автор зазначає, що суддя є працівником з особливим правовим статусом, специфіка якого визначається саме своєрідною трудовою функцією, пов’язаною зі здійсненням правосуддя, реалізацією судової влади в межах відповідних судових процедур. Ця специфіка визначається через спеціальні юридичні гарантії реалізації права на працю суддею. Автор статті дійшов висновку, що відповідними гарантіями якісного та ефективного здійснення суддею своїх професійних обов’язків, а отже, й здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, слід вважати встановлення вимог щодо несумісності посади судді із іншими видами діяльності. Адже саме ці вимоги є заходами забезпечення належного виконання правосуддя як специфічної трудової функції судді і, як наслідок, утворюють підґрунтя для гарантування прав фізичних та юридичних осіб. Надаються пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України.
43
Тернавська, В. М. "Участь представників місцевої громади у здійсненні правосуддя в Україні в ХІ-ХVIII ст.ст". Часопис Київського університету права, № 4 (2008): 47–53.
Знайти повний текст джерела
44
Тернавська, В. М. "Участь представників місцевої громади у здійсненні правосуддя в Україні в ХІ-ХVIII ст.ст". Часопис Київського університету права, № 4 (2008): 47–53.
Знайти повний текст джерела
45
Лазебний, А. М., та І. І. Божук. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНИХ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ В УКРАЇНІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (41) (20 травня 2021): 68–76. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-68-76.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено основні проблемні питання при призначенні та проведенні судової експертизи, що впивають на терміни та результати експертних досліджень, а також вирішення цих питань при розслідуванні у кримінальних провадженнях.
На підставі аналізу наукових домок та правової регламентації, розроблено авторське визначення терміну «судова експертиза». Проведено аналіз чинного кримінального процесуального законодавства України та визначено основні проблеми та колізійні моменти.
З урахуванням сучасних тенденцій розвитку судової експертології як науки виокремлено, що існує нагальна потреба в однозначному термінологічному визначенні понятійного апарату, встановлення правового статусу експерта та регламентації комплексної експертизи в кримінальному провадженні.
Аргументовано необхідність внесення змін до порядку та підстав проведення судової криміналістичної експертизи, з метою уникнення узурпації такого права слідчим суддею.
До основних проблем застосування чинних норм права віднесено, перш за все ст. 244 чинного КПК України, відповідно до якої «експерта може залучити слідчий суддя за клопотанням сторони захисту в разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта». Застосування цього положення тягне за собою ряд проблем, серед яких: санкціонування слідчим суддею процедури проведення судової експертизи є недоцільним, оскільки більшість експертиз у кримінальному провадженні є обов’язковими, а тому перекладання функції призначення і так обов’язкових експертиз на суд лише затягне процес розгляду справи; за таких обставин не можливо забезпечити оптимізацію судових витрат на проведення судових експертиз; це спричиняє дисбаланс сторін кримінального провадження, що тягне за собою неефективність способів захисту та правосуддя в цілому, а також протирічать засаді свободи в поданні сторонами до суду своїх доказів та доведенні їх переконливості; це веде до невиправданих формальних i неформальних обмежень у використанні засобiв доказування та нівелювання принципу змагальностi сторiн кримінального процесу.
Запропоновано вирішити проблемні аспекти термінологічного апарату, визначення статусу експерта та комплексної експертизи, а також порядку на підстав проведення судової експертизи у кримінальному провадженні у новому проекті Закону України «Про судово-експертну діяльність».
Ключові слова: експерт, суд, кримінальне провадження, досудове розслідування, слідчий суддя, слідчий, суддя, реформи, правосуддя.
46
Халюк, С. О. "СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 15–18. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.253.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто загальнотеоретичні аспекти, пов’язані з конституційно-правовим статусом Вищої радиправосуддя. Здійснено аналіз доктринальних джерел юридичної науки, які стосуються структури конституцій-но-правового статусу.Наголошено на тому, що на шляху розбудови демократичних засад існування громадянського суспільстваУкраїна має неухильно дотримуватися світових і європейських стандартів. Розвиток і становлення суверенноїта незалежної держави неможливий без розвитку системи національного права, місцевого самоврядування, фор-мування демократичних державних інституцій.Розвиток подій останнього часу в Україні свідчить про надзвичайно важливу роль і значення суду. Пріоритет-ними завданнями судової гілки влади були і залишаються надійний захист конституційних прав і свобод людини,а також законність і правопорядок у державі.Констатовано, що за сучасних умов демократичні держави створюють у своїй конституційній структурі дер-жавного апарату незалежний орган юстиції, здатний забезпечити судову систему високопрофесійними суддямизадля панування у державі принципів законності та дотримання прав і свобод людини та громадянина. Такиморганом в Україні є Вища рада правосуддя. Формування конституційно-правового статусу цього органу триваєдотепер, тож його визначенню відводиться значна увага як наукової спільноти, так і юристів-практиків. Це зумов-люється тим, що вітчизняне законодавство містить достатньо конкретні положення про порядок формування,кількісний та організаційний склад Вищої ради правосуддя та водночас – окремі спірні положення стосовно дея-ких її повноважень.
47
Кулик, С. В. "Вплив міжнародних стандартів на конституційну реформу у сфері правосуддя в Україні". Держава і право. Серія "Юридичні науки", вип. 71 (2016): 326–37.
Знайти повний текст джерела
48
Барабаш, Т. М. "Напрямки удосконалення кримінального процесуального закону у контексті реформи правосуддя в Україні." Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, № 3 (2016): 71–76.
Знайти повний текст джерела
49
Орлов, Ю. "Кримінологічні засади встановлення історичної правди як напряму перехідного правосуддя в Україні". Публічне право, № 1 (29) (2018): 24–31.
Знайти повний текст джерела
50
Ювчиця, О. В. "АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УКРІПЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА БЕЗСТОРОННОСТІ СУДУ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ". Знання європейського права, № 1 (18 вересня 2020): 47–50. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.46.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто сутність принципів незалежності та безсторонності суддів як основних засад цивільного судочинства. Динаміка реформування української судової системи в цілому, так і цивільного судочинства періодично змінюється, однак необхідно констатувати недостатнє дотримання принципів незалежності і безсторонності суду під час судового захисту прав людини і громадянина в Україні.
Метою цієї статті є дослідження сутності принципів незалежності та безсторонності суддів крізь призму цивільного судочинства, а також аналіз відповідності цих засад європейській системі цінностей та стандартів захисту прав людини. Ставиться завдання проаналізувати практику Європейського суду з прав людини в цивільних справах, дослідити стан забезпечення незалежності суддів, з'ясувати актуальні проблеми дотримання цих принципів в цивільному судочинстві, а також визначити напрями удосконалення цих основоположних засад.
Сьогодні в Україні простежується тенденція збільшення кількості фактів неправомірного втручання у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя. Ці та інші факти неправомірного втручання створюють ризики для незалежності судді під час здійснення розгляду та вирішення цивільних справ.
Крім того, завдяки комплексному підходу до вивчення зазначеної проблеми доведено, що цивільне процесуальне законодавство не містить єдиної норми, яка повністю відтворювала б зміст принципів незалежності та безсторонності суддів в інтерпретації ЄСПЛ, а тому законодавче врегулювання даного питання сприятиме правильному тлумаченню цих основоположних засад та їх дотриманню у цивільному судочинстві України.
Зроблено висновок, що цивільне судочинство як певним чином організована сукупність цивільних процесуальних правовідносин має будуватися на засадах незалежності та безсторонності суду, оскільки ці принципи є невід'ємними атрибутами правосуддя. Здійснення правосуддя має відображати соціальне призначення судової системи, тобто забезпечувати справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та юридичних осіб, інтересів держави.