Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Двосторонній договір.
Статті в журналах з теми "Двосторонній договір"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-25 статей у журналах для дослідження на тему "Двосторонній договір".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Melnyk, Tetiana. "РЕЖИМ НЕРОЗПОВСЮДЖЕННЯ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ ТА КОНТРОЛЮ НАД ОЗБРОЄННЯМИ ЯК НАДСИСТЕМА І ГАРАНТ СТАБІЛЬНОСТІ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ СИСТЕМИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (8) (26 листопада 2020): 136–55. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-136-155.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття розглядає режим нерозповсюдження ядерної зброї та контролю над озброєннями як комплексне середовище Євроатлантичної безпекової системи, її надсистему та міжнародне поле взаємодії з іншими акторами. Розглядається фундаментальна роль Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як системоутворюючого договору та вплив сучасної міжнародної динаміки на розгойдування основ контролю над озброєнням. Особлива увага приділяється причинно- наслідковим зв’язками у процесах, що відбуваються у двох системах та яке відображення вони знаходять одна в іншій.
Говорячи про систему нерозповсюдження підкреслюється роль НАТО та США та оглядаються пов’язані з цим контроверсійні питання. Проаналізовано внесок Заходу у досягнення без’ядерного світу та стримуючі фактори на даному етапі. Окремо відзначається, що наразі ядерна гонка озброєнь проявляється не у кількісному, а в якісному вимірі в контексті масштабних модернізаційних проектів ядерних держав.
Разом з тим виокремлено деструктивний вплив виходу США із ряду міжнародних договорів як Договір про ракети середньої та меншої дальності та інших, які президент Трамп оцінив як неефективні у відповідності до його переважно двосторонньої політики, на відміну від багатосторонньої дипломатії Обами. Схожа доля спіткала і Договір про відкрите небо і все ще може спіткати Новий СНВ не зважаючи на обрання Дж. Байден новим президентом.
Звертається увага брак підтримки Договору про заборону ядерної зброї на Заході та загрози, що він становить не лише для режиму ДНЯЗ, а й для Євроатлантичної системи. Згадується, що досі не вступив в силу і Договір про всебічну заборону ядерних випробувань та можливі наслідки взаємних звинувачень США і РФ в цьому контексті.
Загалом робиться висновок про тісний зв’язок між режимом нерозповсюдження та Євроатлантичною безпекою, двосторонній вплив рішень та подій що відбуваються в тій чи іншій системі. Також акцентується увага на тому, що збереження системи нерозповсюдження і контролю над озброєннями є і інтересах усіх міжнародних акторів задля збереження стратегічної стабільності та передбачуваності розвитку міжнародної ситуації.
2
Приленський, І. "ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ ПОВІТРЯНИМ ТРАНСПОРТОМ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ". Юридичний вісник, № 5 (21 грудня 2021): 115–22. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2254.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті надається загальнахарактеристика договору переве-зення пасажирів повітряним тран-спортом. Визначено, що договірповітряного перевезення по своїйсуті є договором про наданняперевізних послуг, тобто послуг зпереміщення пасажирів, багажу,вантажу та пошти. Відповіднодо законодавства України договірє двостороннім. Однією зі сторінбудь-якого договору повітряногоперевезення виступає повітрянийперевізник. Об’єктом перевезення,другою стороною договору пові-тряного перевезення може бутивідправник або пасажир.Акцентовано на особливостяхза юридичними ознаками договоруперевезення пасажирів і багажуповітряним транспортом, який єдвостороннім, відплатним, консен-суальним і реальним. Проте зако-нодавцем, на жаль, не вирішенопитання про консенсуальність чиреальність договору повітряногоперевезення вантажів. Відповіднодо норм цивільного та господар-ського кодексів укладення дого-вору, перевезення вантажу здійс-нюється саме в письмовій формі.Така вимога до договору міжнарод-ного повітряного перевезення невідповідає ратифікованим Украї-ною нормам Варшавської і Монре-альської конвенціям.Зроблено висновок про те, що вПК України не знайшло свого закрі-плення визначення договору переве-зення повітряним транспортом, аЦК України дає лише загальне визна-чення такого договору, а отже,нормативно-правове закріпленняпотребує подальшого вдоскона-лення. ЦК України вміщує лишезагальні правила, що не можутьвідобразити всієї специфіки пере-везення пасажирів, багажу, поштита вантажу різними видами тран-спорту. Точніша та детальнішарегламентація повинна забезпе-чуватися спеціальними норматив-ними актами у сфері повітрянихперевезень.Встановлено, що поняття«договорів перевезення повітрянимтранспортом» має свої особливостіта розглядається через низку дого-ворів, які покликані регулюватирізні відносини, пов’язані з пере-везенням вантажів, пасажирів ібагажу, пошти, що відрізняютьсяміж собою суб’єктивним складом,предметом тощо.Визначено, що договір переве-зення вантажу повітряним тран-спортом є публічним, оскільки однаіз його сторін – повітряний переві-зник – є особою, яка здійснює під-приємницьку діяльність і взяла насебе зобов’язання надання послугкожному, хто до неї звернеться.Необхідно визнати, що правоверегулювання договору перевезенняповітряним транспортом потре-бує подальшого вдосконалення від-повідно до норм міжнародного таєвропейського права. Можливим єшлях вирішення даного питанняу комплексному підході до подаль-шого приєднання України до бага-тосторонніх та двосторонніх угодщодо розвитку договірного пові-тряного права через виконаннязобов’язань, які випливають ізчленства в міжнародних організаціях, а також у ході підготовкивідповідних нормативних актів
3
Сєдих, Юлія, та Лілія Тимченко. "ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК". Молодий вчений, № 11 (99) (30 листопада 2021): 323–26. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-71.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті розглядаються питання що стосуються договору купівлі-продажу земельних ділянок, істотні умови даного виду договору. Досліджуються особливості цивільно-правового регулювання договірних відносин, які в першу чергу пов'язані з визначенням кола істотних умов за договором купівлі-продажу земельних ділянок. Розкрито зміст та структуру даного виду договору. Стаття містить аналіз законодавства, що регулює договір купівлі-продажу. Звернено увагу, що за своєю правовою характеристикою договір купівлі-продажу є консенсуальним, двостороннім (взаємним), відплатним. Його мета полягає в оплатному відчуженні майна від однієї сторони та переданні його у власність іншій стороні. Зазначається, що на сучасному етапі оновлення цивільного законодавства характерним є пошук моделей правового регулювання договірних зобов’язань, в тому числі й купівлі-продажу земельних ділянок.
4
Валентинович, Войчишин Олексій. "ДО ПИТАННЯ ПРО ПРАВОВУ ПРИРОДУ КОРПОРАТИВНОГО ДОГОВОРУ". Часопис цивілістики, № 43 (25 грудня 2021): 27–35. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i43.441.
Повний текст джерелаАнотація:
Оскільки корпоративний договір лише нещодавно був закріплений у законодавстві України, у статті зробленаспроба розкриття правової природи цього договору. Визначено стан дослідження проблематики, проаналізовано останні праці та дослідження науковців із даного питання.Для розкриття правової природи договору необхідно надати його вичерпну характеристику, розкрити його специфічні риси, з’ясувати місце в системі договорів. З’ясування правової природи договору має велике практичне значення, оскільки дозволяє встановити галузеву приналежність договору, розкрити його загальні та специфічні ознаки і функції, здійснити класифікацію договору. Розкриття правової природи договору здатне спростити його застосування на практиці та сприяти послідовній правозастосовній практиці.Спираючись на попередні дослідження науковців та враховуючи новели законодавчого регулювання, установлено ознаки корпоративного договору. Обґрунтовано, що поряд із загальними ознаками, що притаманні корпоративному договору як договірній конструкцій, він має і специфічні, як-от особливий предмет договору і акцесорність його зобов’язань щодо статутних документів товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю й акціонерних товариств. Саме наявність спеціальних ознак є ключовим критерієм для відмежування корпоративного договору від суміжних за своєю природою договорів, наприклад його розмежування із засновницьким договором. Окрім цього, запропоновано похідні специфічні ознаки.У статті також досліджено функції корпоративного договору. До загальних функцій цього договору можна віднести гарантійну, регулятивну й охоронну функції. Запропоновано й обґрунтовано специфічні функції корпоративного договору (напрями його впливу на суспільні відносини), а саме: майнову функцію, управлінську функцію, прогностичну функцію та функцію контролю.Також здійснена спроба класифікувати корпоративний договір за дихотомічними критеріями. Установлено, щокорпоративний договір є вільним, поіменованим, здебільшого взаємопогодженим та двостороннім, консенсуальним, безоплатним, організаційним договором, що вчиняється в обов’язковій письмовій формі.Окрім того, у статті аргументується, чому за своєю правовою природою корпоративний договір більше тяжієдо групи цивільно-правових договорів, ніж до господарсько-правових договорів.
5
Колодін, А. "Щодо особливостей договору чартеру (фрахтування) за цивільним законодавством України". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 292–97. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1636.
Повний текст джерелаАнотація:
У запропонованій статті визначається, що розвиток бізнесу, розширення міжнародних відносин вимагають від учасників мобільності й оперативності пересування, що не завжди забезпечується регулярним повітряним сполученням. Все це зумовило розвиток сегменту чартерних перевезень.
Договором фрахтування судна називають як договір перевезення вантажів, пасажирів, багажу, якщо він укладений з умовою надання для перевезення всього судна або окремих суднових приміщень, так і договір оренди судна з екіпажем або без нього. І в тому, і в іншому випадку сторони можуть називатися однаково -«фрахтувальник (судновласник)» і «фрахтувальник», предмет договору - переміщення певних обумовлених об'єктів (вантажів, пасажирів, багажу) може бути один і той самий.
Акцентується увага на тому, що договір фрахтування (чартер) є двостороннім і оплатним, зміст якого полягає у праві фрахтувальника зарезервувати все обумовлене договором судно, інший транспортний засіб (частину його місткості) для перевезення за плату протягом одного або декількох рейсів, передбачених цим договором вантажів, пасажирів і багажу, а фрахтувальника - отримати за наданий транспортний засіб (частину його місткості) встановлену угодою сторін плату (іменовану в морському праві фрахтом).
Пропонується виділяти такі ознаки лінійного судноплавства: 1) регулярність повідомлення і наявність розкладу судів; 2) перевезення дорогих генеральних вантажів; 3) завантаження судна вантажами багатьох вантажовідправників; 4) оплата перевезення за лінійними тарифами; 5) здійснення вантажно-розвантажувальних операцій перевізником; 6) публічний характер послуг перевізника.
Водночас українське право застосовує поняття «договір фрахтування» виключно до перевезення вантажів, пасажирів, багажу. Всі інші форми експлуатації суден є договором оренди судна як транспортного засобу.
Чартер зазвичай розрахований на перевезення великих партій масових вантажів, тому її умовою виступає надання всього судна, його частини або певних суднових приміщень.
Звертається увага на те, що, хоча відносини фрахтування (чартеру) в морському праві детально регламентовані на законодавчому рівні, чинне законодавство України в цій сфері не є досконалим.
6
ПЛЕШКО, ЕДУАРД. "Проблематика міжнародних договорів України та Російської Федерації в умовах міждержавного конфлікту". Право України, № 2020/12 (2020): 11. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-011.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на визначення міжнародно-правового змісту ситуації чинності, застосування та оскарження українсько-російських міжнародних договорів в умовах міждержавного конфлікту, що триває. Приділено увагу питанням впливу конфлікту на участь України та Російської Федерації (РФ) у колективних договорах, як універсальних, так і регіональних, а також на аспекти чинності та застосування двосторонніх міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод. Висвітлено специфіку застосування колективних і двосторонніх українсько-російських договорів через обставини конфлікту. Досліджено універсальні норми міжнародного права, застосовні до питань чинності міждержавних договорів в умовах міждержавного збройного конфлікту. Охарактеризовано особливості застосування до українсько-російського конфлікту вимог міжнародного гуманітарного права. Висвітлені у статті питання не мали широкого наукового дослідження до 2014 р. і розглядалися або у вимірі окремої галузі (зокрема стосовно правового співробітництва) чи предмета (договори про перебування в Україні Чорноморського Флоту), а також у вимірі правонаступництва України. Після початку російської агресії фундаментальні дослідження стану договірних відносин між Україною та РФ досліджувалися у фундаментальних працях видатного вітчизняного юриста-міжнародника О. Задорожнього, але його трагічна передчасна загибель призупинила розвиток відповідного провідного напряму вітчизняної правової доктрини. Метою статті є встановлення, з урахуванням приписів універсального міжнародного права та відповідної колективної і двосторонньої договірної бази, специфіки чинності, застосування та оскарження українсько-російських міжнародних договорів в умовах російської агресії, що триває, та напрацювання відповідних рекомендацій для органів державної влади. При цьому питання впливу ситуації міждержавного конфлікту на застосування двосторонніх угод слід відрізняти від проблематики застосування таких угод на тимчасово окупованих територіях сторонами конфлікту та використання двосторонніх угод для отримання у межах конфлікту політико-правових переваг. У висновках зазначається, що сучасне універсальне міжнародне право не має імперативно визначеного підходу до аспектів чинності міжнародних договорів в умовах міждержавного збройного конфлікту. Закріплені у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. механізми припинення, призупинення, виходу з договору варто оцінювати з урахуванням застереження ст. 73 цієї конвенції, яка передбачає додаткову диспозитивність дій держави щодо власних договорів в умовах збройного конфлікту. Схвалені Комісією з міжнародного права Організації Об’єднаних Націй у 2011 р. Статті про наслідки збройних конфліктів для міжнародних договорів мають характер доктринального регулятора та становлять інтерес насамперед у міркуваннях щодо особливостей ситуацій агресії та самооборони, а також стосовно переліку предметів угод, що не підлягають припиненню в умовах конфлікту. Така ситуація залишає певний обсяг дискреційних дій України щодо констатації чинності або втрати чинності окремих категорій двосторонніх угод із РФ. Практика України щодо припинення двосторонніх та колективних угод через російську агресію є сталою. При цьому процедури виходу України з двосторонніх договорів із РФ залишаються занадто бюрократизованими, а тому надмірно повільними. Наразі ситуація конфлікту у переважній більшості випадків розглядається Україною найімовірніше як фактор, який впливає на ситуацію застосування договору, аніж як підстава його припинення чи призупинення. Ситуація міждержавного конфлікту практично не вплинула на ситуацію дотримання і виконання Україною колективних та універсальних угод, за винятком угод Співдружності Незалежних Держав.
7
Мірзоєв, Руфат. "Двосторонні міжнародні договори України у сфері транскордонного співробітництва". Entrepreneurship, Economy and Law, № 7 (2020): 424–29. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.7.71.
Повний текст джерела
8
Деркач, E. M. "ПРАВОВІ ПИТАННЯ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 73–79. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті висвітлено найбільш важливі проблеми, пов’язані із здійсненням міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, та обґрунтування шляхів щодо їхнього подолання. Підкреслюється багаторівневе правове регулювання міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом як трансграничної діяльності: 1) національний рівень (законодавство України, зокрема Закон України «Про автомобільний транспорт», та законодавство країни, територією якої здійснюється перевезення вантажу,); 2) міжнародному рівні (дво- та багатосторонні міжнародні договори, зокрема Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (1956); Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (1970); Європейська Угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (1957) та ін.). Стверджується, що автомобільний транспорт забезпечує значну частину торгівлі товарами між Україною та ЄС та є важливою умовою для ефективного функціонування Поглибленої і всеохопної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Співпраця України із країнами ЄС у секторі автомобільних перевезень, окрім Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію), регулюється низкою дво- та багатосторонніх договорів. Зроблено висновок, що лібералізація міжнародних автомобільних перевезень вантажів потребує вирішення за допомогою комплексу заходів, зокрема: підписання спеціальної угоди з ЄС відповідно до ст. 136 Угоди про асоціацію (спеціальна угода замінить чинну систему щорічних двосторонніх переговорів із країнами ЄС щодо квот дозволів для здійснення міжнародних вантажних автомобільних перевезень); гармонізація законодавства України у сфері автомобільного транспорту із законодавством ЄС в частині вимог, що ставляться до автомобільних перевізників; підвищення прозорості розподілу та обліку дозволів на міжнародні вантажні автомобільні перевезення шляхом цифровізації.
9
Недоступ, К. "ПРАВОВІ АСПЕКТИ СПРАВЛЯННЯ ТУРИСТИЧНОГО ЗБОРУ НА УМОВАХ ДОГОВОРУ, УКЛАДАННЯ ЯКОГО ІНІЦІЮЮТЬ ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ". Юридичний вісник, № 5 (22 грудня 2021): 154–65. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2259.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано про-цедуру укладання і текст типо-вих форм договорів про справляннятуристичного збору, що розробленіта затверджені органами місце-вого самоврядування.Договори поділено на три групи:з юридичними особами, уповноваже-ними справляти туристичний збір,з юридичними особами, фізичнимиособами – підприємцями, основнаабо другорядна діяльність якихпов’язана з наданням послуг ізтимчасового розміщення (з подат-ковими агентами), з фізичнимиособами, які не зареєстровані яксуб’єкт підприємницької діяльностіі здають належне їм житло длятимчасового проживання.Виявлено такі види договорів:1) двосторонній, містить ознакидоговору про надання послуги;2) односторонній/двосторонній,містить ознаки договору дору-чення; 3) односторонній, із кріз-ною нумерацією структурних еле-ментів без текстового позначенняназви його смислових частин зне сформульованим предметомдоговору.Установлено неузгодженістьокремих умов договорів, невідповід-ність назви і змісту окремих пунк-тів, неправильне використання втексті економічної термінології.Розроблено рекомендації щодо пра-вок договору, зокрема формулю-вання його предмету.Обґрунтовано недоцільністьукладання органами місцевогосамоврядування договорів просправляння туристичного збору зпідпорядкованими їм комунальнимипідприємствами та суб’єктамигосподарювання, які згідно з п. «а»пп. 268.5.2 п. 268.5 ст. 268 Подат-кового кодексу України мають ста-тус податкового агента.Акцентовано увагу на відповід-ності мети, предмету діяльності,обов’язків, визначених у статуті,відомостей про види економічноїдіяльності комунальних підпри-ємств предмету укладеного з нимиорганом місцевого самоврядуваннядоговору про справляння турис-тичного збору.Аргументовано процедуру при-значення органом місцевого само-врядування юридичної особи длясправляння туристичного збору,впровадження якої дозволяє скоро-тити документообіг та унеможли-влює непродуктивне використанняробочого часу службовців, зайня-тих у цьому процесі.Запропоновано п. «в» пп. 268.5.2п. 268.5 ст. 268 Податковогокодексу України викласти в такійредакції: «юридичними особами іфізичними особами-підприємцями,які призначено рішенням сіль-ської, селищної, міської ради аборади об’єднаної територіальноїгромади справляти туристичнийзбір у випадку надання послугтимчасового проживання фізич-ними особами, які не зареєстро-вані як суб’єкти підприємницькоїдіяльності».
10
Задорожній, О. В. "Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997 р.: значення в двосторонніх відносинах держав". Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, № 4 (2012): 122–29.
Знайти повний текст джерела
11
Михайлів, М. О. "МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ ЯК ДЖЕРЕЛО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 5 (10 лютого 2022): 49–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.930.
Повний текст джерелаАнотація:
Михайлів М. О. Міжнародні договори як джерело правового регулювання спадкування за заповітом в міжнародному приватному праві. – Стаття. У статті розглянуто питання правового регулювання відносин спадкування за заповітом з іноземним елементом за допомогою норм міжнародних договорів. Проведено аналіз різних видів міжнародних договорів з питань правового регулювання спадкування за заповітом з іноземним елементом, надано перелік таких договорів та проведено їх коротку характеристику. У статті звертається увага на те, що багатосторонніх міжнародних договорів у сфері міжнародного спадкування за заповітом є порівняно небагато, у зв’язку із чим більший успіх мала уніфікація колізійних норм щодо спадкування на регіональному рівні та у спосіб прийняття двосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу. У статті звертається увага на те, що багатосторонні конвенції регулюють лише окремі питання спадкування, оскільки значні розбіжності, які існують у внутрішньодержавному регулюванні, становлять певні труднощі під час створення уніфікованих норм. У статті закцентовано увагу на різних підходах щодо колізійного регулювання питань спадкування за законом в двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу. Зокрема, міжнародні договори про правову допомогу, які містять колізійні норми щодо заповідальної здатності, надають перевагу не праву держави, у якій заповідач мав місце проживання, а праву держави, громадянином якої останній був на момент складення чи скасування заповіту. Провівши аналіз норм Регламенту ЄС № 650/2012 від 4 липня 2012 року, звертається увага на те, що за загальним правилом до регулювання спадкових правовідносин застосовується право держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання на момент смерті. Проте заповідач має право обрати право держави, громадянином якої він був на момент такого вибору чи на момент смерті. За цим правом визначається, зокрема, здатність особи на складення заповіту. Як підсумок запропоновано класифікацію міжнародних договорів у сфері спадкування за заповітом за такими критеріями, як кількісний склад, види норм, які містяться в таких міжнародних договорах, та сфера їх дії.
12
Богуцький, П. П. "Військово-морське співробітництво України в Чорному морі та його вплив на забезпечення регіональної безпеки". Наука і оборона, № 4 (24 лютого 2022): 17–25. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-17-4-17-25.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються актуальні проблеми організаційно-правового забезпечення військово-морського співробітництва України в Чорному морі в контексті захисту національних інтересів держави в умовах агресії Російської Федерації проти України. Визначено напрями військово-морського співробітництва, які поряд з реалізацією стратегічних питань розвитку Військово-Морських Сил України дають змогу забезпечити національну безпеку України на морі. Встановлено, що державна політика міжнародного військового співробітництва України в Чорному морі передбачає реалізацію двосторонніх угод з Організацією Північноатлантичного договору, з державами Альянсу, серед яких пріоритет надається регіональному співробітництву з Туреччиною та посиленню взаємодії зі стратегічними партнерами – Сполученими Штатами Америки, Великою Британією – в рамках укладених договорів, які стосуються військово-морського співробітництва в Чорному морі та мають виключно оборонний характер, маючи на меті протидію агресії РФ проти України.
13
Bulka, Oleh. "Particularity of Canada-Mexico bilateral relations (from beginning to entry into force NAFTA Agreement)." American History & Politics Scientific edition, no. 6 (2018): 31–41. http://dx.doi.org/10.17721/2521-1706.2018.06.31-41.
Повний текст джерелаАнотація:
The article is devoted to the particularity of Canada-Mexico bilateral relations in the period from their beginning to signing and entry into force the North American Free Trade Agreement (NAFTA). It is noted that from the time of first contacts bilateral relations between two countries have developed unevenly with periods of increase and periods of decline. It is determined that in the history of Canada-Mexico relations before signing NAFTA can be identified four main periods. The first one is a period of early contacts that lasted from the end of XIX century to the establishment of the official diplomatic relations between Canada and Mexico in 1944. In this period of time ties between the two countries were extremely weak. The second period lasted from 1944 to the end of the 1960s. This period clearly shows the limits of cooperation between Canada and Mexico after the establishment of the official diplomatic ties, but it is also possible to see a certain coincidence between the values and diplomatic strategies of these countries. The third period of Canada-Mexico relations lasted from the beginning of the 1970s to the end of the 1980s. During this period, both Canada and Mexico try to diversify their foreign policy and strengthen the organizational mechanism of mutual cooperation. But it is also shown that despite the warm political rhetoric, there was some distance in Canada-Mexico relations. The fourth period of the relations lasted from the late 1980s until the NAFTA treaty came into force in 1994. At that time Canadian and Mexican governments began to give priority to economic relations over political and diplomatic ones. It was revealed that the main influencing factors of bilateral relations between Mexico and Canada were the impact of third countries, especially the United Kingdom and the United States, regional and global economic conditions, and the attitude to the bilateral relations of the political elites of both countries.
14
Роянова, І. "Демілітаризовані та нейтралізовані території в міжнародному гуманітарному праві". Юридичний вісник, № 4 (3 листопада 2020): 201–9. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1990.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено особливостям демілітаризованих і нейтралізованих територій у міжнародному гуманітарному праві. Акцентується увага на тому, що вони мають глибоке історичне коріння, але історія становлення та розвитку не досить досліджена наукою міжнародного права. Авторка статті зазначає, що до початку ХХ ст. демілітаризовані й нейтралізовані території розглядалися як тотожні поняття, у зв'язку із чим відбувалася певна невизначеність ознак, що їх відрізняє. Події Першої світової війни змусили звернутися до цієї проблеми, як наслідок, Версаль-ський мирний договір 1919 р. передбачив утворення демілітаризованої зони (Рейну). Його особливістю була, по-перше, чітка регламентація змісту заходів, які впроваджувались у межах демілітаризованої зони, по-друге, її визначеність на місцевості, по-третє, наявність механізму забезпечення такого режиму з боку Сторін цього договору.
Зазначено, що міжнародне гуманітарне право регламентує мінімальні вимоги до створення та функціонування спеціальних режимів демілітаризованих і нейтралізованих територій (зон) (зокрема, їх регулює Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у наявних арміях від 12 серпня 1949 р. і Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., а також Додатковий протокол 1977 р. до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. щодо захисту жертв збройних конфліктів міжнародного характеру). На рівні двосторонніх і багатосторонніх угод умови створення цих зон можуть бути уточнені.
Авторка статті визначає демілітаризовані території як встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості райони, які заборонено використовувати у воєнних цілях і здійснювати на них будь-які види воєнної діяльності. Демілітаризація території може мати постійний (наприклад, Аландські острови, Суецький канал) або тимчасовий характер як засіб ліквідації наслідків збройного конфлікту в зоні бойових дій (наприклад, демілітаризація Сребрениці). Зазначено, що нейтралізовані території -це встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості простори, метою створення яких є захист осіб від впливу війни (поранених і хворих комбатантів, некомбатантів, а також персонал, який відповідає за організацію та управління цими зонами й місцевостями). Акцентується увага на тому, що в міжнародному гуманітарному праві режими цих територій (зон) обмежені в часі: нейтралізовані зони можуть створюватися на початку або під час збройного конфлікту; демілітаризовані зони встановлюються в мирний час (тоді це матиме превентивний характер), воєнний, післявоєнний період (матиме відновлювальний характер). Наприкінці авторка формулює висновок щодо головних ознак демілітаризованих і нейтралізованих зон у міжнародному гуманітарному праві.
15
Васильєв, В. В. "ПРОБЛЕМА ОДНОСТОРОННОСТІ ТА ДВОСТОРОННОСТІ САМОРЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 30–33. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).680.
Повний текст джерелаАнотація:
Васильєв В. В. Проблема односторонності та двосторонності саморегулювання майнових зобов’я¬зань. - Стаття.Статтю присвячено розгляду такої ознаки саморе¬гулювання майнових цивільних відносин, як самостій¬ність, тобто впорядкування відповідних юридичних зв’язків особами, між якими вони налагоджуються, са¬мостійно, а також її поглибленому осмисленню в кон¬тексті суб’єктного складу відповідного процесу.Автор диференціює двостороннє й одностороннє саморегулювання цивільних відносин в аспекті май¬нових зобов’язань. Установлюється, що в контексті до¬говірного саморегулювання двосторонність означає те, що всі учасники відповідного правовідношення або по¬тенційні його учасники можуть брати участь у процесі саморегулювання. Таким чином, якщо договір укла¬дається між двома особами, то в такому разі двосто- ронність саморегулювання означає можливість обох сторін брати участь у правовому регулюванні. Одно¬сторонність же в процесі саморегулювання майнових цивільних відносин означає, що лише деякі учасники конкретних правовідносин або потенційні їх учасники можуть здійснювати їх правове регулювання.Зазначається, що поділ саморегулювання наодносто- роннє та двостороннє, що відображає характер упоряд¬кування суспільних відносин їх учасниками в контексті повноти суб’єктного складу відповідного процесу, роз¬ширює наявне розуміння саморегулювання в цілому.Водночас проведений аналіз показує: незважаючи на збереження сутності саморегулювання цивільних відносин під час упорядкування останніх, безпосе¬редньо їх учасниками, «центрами» правового впливу, тобто особами, які визначають специфіку юридичної моделі можливих суспільних відносин, можуть бути як одразу всі їх потенційні учасники, так і лише де¬кілька з них. При цьому це може залежати як від ха¬рактеру суспільних відносин, що впорядковуються, так і від обраного ініціатором формування правовідно- шення способу налагодження юридичних зв’язків.Формується висновок про те, що використання одностороннього саморегулювання не має суперечи-ти базовим принципам цивільного права, зокрема й справедливості, добросовісності і розумності, адже воно може не лише вповільнювати цивільний оборот, а й створювати перешкоди у задоволенні законних ін¬тересів суб’єктів цивільного права
16
Radkevych, Oleksandr. "ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ В КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 16 (7 грудня 2018): 175–82. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.175-182.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито децентралізований характер управління закладами професійної освіти в країнах Східної Європи у контексті підвищення відповідальності органів місцевого самоврядування щодо планування та управління, зміцнення зв’язків між закладами професійної освіти та соціально-економічним середовищем. Приділено увагу участі місцевих та регіональних громад щодо покриття поточних витрат студентів та капітальних видатків. Встановлено, що фінансування закладів професійної освіти забезпечується бюджетами держав, місцевими й регіональними органами влади, а також окремими особами та роботодавцями, що являє собою змішане фінансування. Урядом визначається базова вартість кожного календарного року. Означено, що професійні заклади освіти мають право змінювати або доповнювати конкретні навчальні програми в межах профінансованої групи освітніх програм (визначених стандартом професійної освіти і навчання) та формою навчання. З’ясовано, що податкова система не заохочує роботодавців інвестувати в професійне навчання. Відтак, тільки великі стабільні підприємства можуть дозволити собі навчальний бюджет для своїх працівників. Досліджено, що вартість підготовки одного кваліфікованого робітника в Литві включає асигнування на заробітну плату персоналу й соціальне страхування, підвищення кваліфікації педагогічних працівників та фінансування на придбання різних навчальних ресурсів, проведення практичних занять. Приділено увагу вивченню діяльності місцевих (локальних) служб зайнятості (бірж праці), котрі зобов’язуються виплачувати закладам професійної освіти кошти в межах вартості ваучера за підготовку/ перепідготовку осіб. Проаналізовано двосторонні договори про професійну підготовку між безробітним і місцевими службами зайнятості і тристоронні трудові договори (між безробітним, місцевими службами зайнятості (біржами праці) та роботодавцями).
17
Бойчук, Орест. "Проблема політики пам’яті у польсько-німецьких відносинах". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 36–45. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.36-45.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження історичної політики неможливе без аналізу основних «історичних» проблем у польсько-німецьких відносинах. В контексті перемовин над Договором про кордони у 1990 р. на порядку денному двосторонніх відносин постала проблема політики пам’яті. Питання відшкодування для польських жертв нацизму стала символічною проблемою, адже факт сплати відшкодування формував моральне задоволення серед польського населення. Водночас проблема виплат відшкодування для польського населення формувала зв’язок з реституційними вимогами німецького населення за втрачене майно в ході переселенських кампаній. Це створило б додаткові проблеми в процесі ратифікації Договору про кордони. Такий контекст розуміли обидва уряди. Німецька сторона в процесі вирішення виплат жертвам нацизму побоювалася фінансових втрат. І якщо в першій фазі вирішення питання цей підтекст не був настільки очевидний, адже і Польща потребувала додаткових грошових надходжень в процесі економічної трансформації, то вже в другій фазі, яка розпочалася від 1998 р. фінансові втрати були чітко викристалізувані для німецької економіки у випадку не вирішення проблеми.
18
Мартинюк, Віталій. "Роль політичної складової у процесі євроатлантичної інтеграції України". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 57–69. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.57-69.
Повний текст джерелаАнотація:
Політична складова євроатлантичної інтеграції України особливо актуалізувалась у контексті агресії РФ проти України та після внесення у 2019 році змін до Конституції України, якими був зафіксований курс держави на повноправне членство в Організації Північноатлантичного договору. Її роль визначається політичною діяльністю НАТО, політичною складовою двосторонніх документів і нормативно-правових актів європейської інтеграції України, важливістю політичних рішень, залученням усіх державних органів влади до процесу євроатлантичної інтеграції, активізацією невійськових сегментів співробітництва між Україною і НАТО та їх більшою зрозумілістю, на відміну від суто військових, для українського суспільства. В статті обґрунтовується необхідність посилення політичної складової євроатлантичної інтеграції, підвищення ефективності окремих структурних підрозділів державних органів влади України та активізації їхньої діяльності з інформування суспільства про виконання ними заходів у цій сфері. Такий підхід, наряду з більшим залученням наукових, експертних та громадських кіл до процесу євроатлантичної інтеграції, сприятиме підвищенню ефективності виконання завдань цього процесу, рівню підтримки курсу України на членство в НАТО, а також скоординованості і поглибленню співпраці між Україною й Альянсом.
19
Зулгарін, Вадим. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ОПОДАТКУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ". Актуальні проблеми політики, № 64 (23 січня 2020): 235–52. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.201.
Повний текст джерелаАнотація:
Кожна держава, в силу принципу державного суверенітету, наділена не-відчужуваним правом стягувати податки на підставі зв’язку суб’єкта чи об’єкта оподаткування з національною юрисдикцією (громадянство, місце проживання, місце здійснення діяльності тощо). Вихід із бізнес-процесів за межі однієї держави може подвоїти оподаткування. Для платників податків це означає погіршення їх конкурентної позиції, що суперечить сучасним принципам вільної торгівлі.Функціонування офшорних зон та так зване агресивне податкове плану-вання – прагнення бізнесу мінімізувати податкові навантаження шляхом штучного приєднання підприємств до найменш обтяжливих податкових юрисдикцій також негативно впливають на рівень податкових надходжень держав.В даний час питання оподаткування міжнародної торгівлі регулюються, головним чином, двосторонніми договорами, які базуються на Типових кон-венціях про уникнення подвійного оподаткування. Спроби розробити єдину конвенцію не були успішними навіть під егідою ООН. Сьогодні в результаті нового етапу розвитку цифрових технологій, таких як Інтернет-торгівля, Інтернет-банкінг, криптовалюта, виникає нагальна потреба вдосконалити діючі міжнародні договори та розробити універсальний інструмент регу-лювання міжнародного податку на торгівлю, особливо під егідою ООН та ОЕСР, але також за участі Світової організації торгівлі.Міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування охоплю-ють, як правило, всі види податку на прибуток та податок на капітал і мають дві основні цілі: усунення подвійного оподаткування та боротьбу з ухиленням від сплати податків. Зазвичай вони містять трансакційні види податків та об’єкт оподаткування, опис конкретних податкових режимів, встановлених договором щодо окремих видів доходу (доходи від бізнесу, дивіденди, відсотки, роялті, заробітна плата тощо). Крім того, договорами передбачено порядок скасування подвійного оподаткування, права оподаткування якого зберігаються обома сторонами угоди та визначають конкретний порядок здійснення угоди.
20
Дмитрук, В. "Договірно-правова база з питань кордону й двосторонніх прикордонних відносин України та Російської Федерації в 1990-х - 2000-х рр." Регіональна історія України, Вип. 10 (2016): 173–82.
Знайти повний текст джерела
21
Venger, Vitalii. "ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У ПРОМИСЛОВІЙ СФЕРІ: ІНТЕРЕСИ КИТАЮ ТА МОЖЛИВОСТІ УКРАЇНИ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, № 1 (11 жовтня 2018): 4–13. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0101.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто існуючий стан українсько-китайського співробітництва. Виявлено, що на сучасному етапі українсько-китайські відносини зазнають певного випробування. За період незалежності України ці відносини, загалом, розвивалися по висхідній та досягли найвищої точки розвитку у грудні 2013 р., коли був підписаний Договір про дружбу та співробітництво. Наразі політичні зміни, що відбулися в Україні дещо призупинили розвиток двосторонніх відносин.
Розкрито основні напрями співпраці КНР з іншими країнами в контексті проекту "Один пояс, один шлях". У цьому контексті виявлено, що Китай є свідомим прихильником української євроінтеграції та завжди визначав Україну як «важливу державу в Європі». Зокрема, керівництво Китаю вітало підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС та розглядає залучення України до розбудови «Нового економічного поясу – Великий шовковий шлях», що є особистою ініціативою голови КНР. У разі успішної реалізації амбітного китайського плану – Україна матиме принципово нове геополітичне місце «першої європейської країни на Шовковому шляху».
Проаналізовано можливості та переваги України у разі залучення її до проекту "Один пояс, один шлях". До них належать: активізація торговельно-економічної співпраці шляхом збільшення обсягів торгівлі товарами з високою доданою вартістю та продукцією сфери високих технологій; реалізація великих проектів; розширення взаємних інвестицій; поглиблення співпраці в сферах високих технологій, таких як, авіація, суднобудування, біоінженерія, розробка нових матеріалів тощо.
Визначено перспективні напрями українсько-китайського співробітництва. Доведено, що найпотужнішу і довготривалу базу для співробітництва між Україною та КНР становлять наука і технологія. В умовах необхідності швидкої та ефективної модернізації української економіки, налаштування її на рейки сучасного світового ринку інвестиційні, виробничі та науково-технологічні можливості КНР можуть стати для України вагомим ресурсом розвитку та модернізації відповідних галузей економіки, поштовхом до відновлення позицій нашої держави на світових ринках технологій. Також це дає можливість китайському бізнесу зайняти відповідні ніші на українському ринку, що нині інтегрується з ЄС. Серйозні перспективи відкриває взаємодія України і КНР у такій структурно утворювальній сфері як прокладання транспортних коридорів та постачання азійських товарів до країн Європи.
Окреслено потенційні загрози від активізації двостороннього співробітництва у промисловій сфер, що полягають, насамперед, у можливій зміні цільового призначення інвестицій.
22
Сулим, Б. В. "Українсько-австрійські відносини крізь призму взаємовідносин із Федеративною Республікою Німеччина". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 98–104. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.713.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено украшсько-австрійські відносини, українсько-німецькі відносини, проведено порівняння відносин. Визначено сутність, актуальність, мету відносин між Україною та Австрією та крізь призму взаємовідносин з ФРН. Розглянуто та висвітлено основні етапи розвитку між ними державами. Проаналізовано вплив відносин зовнішньо-економічної діяльності на економіку України.
На сучасному етапі відносини з Німеччиною є важливим вектором зовнішньої політики України. Це насамперед зумовлено тією роллю, яку відіграє ФРН у врегулюванні конфлікту на Сході України. ФРН є як одним із найбільших інвесторів, так і одним із найважливіших торгівельних партнерів України. Сучасний стан українсько-німецьких відносин має ознаки системної кризи, зумовленої як проблемами внутрішнього розвитку Європейського Союзу, так і перманентною політичною нестабільністю в Україні.
Економічна співпраця України та Австрії має свої традиції. За часів Радянського Союзу існували стійкі економічні зв'язки України з Австрійською Республікою. Від початку проголошення нашої держави незалежною та ще задовго до цього Австрія була для України одним із основних країн-партнерів у напрямі до європейської інтеграції. Напрямам організації співпраці між Австрією та Україною була приділена велика увага у двосторонніх відносинах в певних питаннях. Австрія була наставником у напрямах політики, економіки та культури взаємодії з ЄС. Проаналізувавши відносини України та Австрії за кілька останніх років, можна стверджувати, що Австрія стала одним із основних інвесторів в економіку України.
Українсько-австрійські відносини крізь призму відносин з ФРН виявляються у тому, що при побудові відносин України з Австрією чи Німеччиною спостерігаються схожі сценарії побудови взаємовідносин, підписуються схожі міжнародні договори, від початку взаємовідносин вони підштовхують Україну до інтеграції в ЄС, стимулюють нашу державу до прийняття європейських норм і приведення нормативної бази у відповідність до ЄС.
23
Криштанович, Мирослав. "ҐЕНЕЗА УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ В 1995–2005 РР." Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 138–42. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено українсько-польське співробітництво в зовнішній політиці, де зазначено, що саме з моменту проголошення незалежності України розпочалась постановка питань пріоритетного розвитку українсько-польського співробітництва. 26 серпня 1991 року в польському урядовому часописі “Przegląd Rządowy” із цього приводу було вміщено заяву К. Скубішевського. У цьому документі стверджувалося, що Польща прихильно ставиться до прагнень України стати незалежною державою, визнавалося право на здійснення самостійної як внутрішньої та зовнішньої політики. Ще через кілька днів схвальні постанови з приводу цього рішення Верховної Ради України від 24 серпня прийняли Сенат та Сейм Республіки Польща. За таких обставин керівництво української держави виступило з ініціативою, реалізація якої мала підняти двосторонні відносини на новий рівень. Зокрема, 3 вересня 1991 року офіційний Київ звернувся до Польщі із пропозицією встановити дипломатичні відносини. Логічним завершенням надзвичайно високої дипломатичної активності у першій половині 1992 року ста- ло підписання у Варшаві 18 травня президентами Л. Кравчуком та Л. Валенсою «Договору між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво». Цей документ став фундамен- том, на якому базується практично вся інституційно-правова база українсько-польських міждержавних відносин у різноманітних сферах. Ключовим у документі є стаття 1, в якій зазначалося: «Сторони зобов’язуються в нових політичних умовах розвивати відносини в дусі дружби, співробітництва, взаємної поваги, взаєморозуміння, довіри і добросусідства на основі міжнародного права, в тому числі принципів суверенної рівності, незастосу- вання сили або погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи, самовизначення народів, поваги прав людини і основних свобод, сумлінного виконання міжнародно-правових зобов’язань». Співробітництво України з Польщею в зовнішній політиці набуло характеру стратегічного партнерства й співробітництва. Його формальним закріпленням став Меморандум про стратегічне партнерство Польщі і України від 21 червня 1996 року.
24
Стаднік, Юлія. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКИ ДОГОВОРУ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ (ДОГЛЯДУ) В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ". Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, № 2 (2 лютого 2020). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi2.133.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню поняття та характеристики договору довічного утримання (догляду) в цивільному праві України. Аналізуються наукові погляди на договір довічного утримання, його доктринальне та нормативне визначення. Підкреслюється, що формування поняття договору довічного утримання виключно на підставі нормативного регулювання є недостатнім. Висловлюється підтримка необхідності розширення змісту поняття договору довічного утримання (догляду) в контексті суб’єктів відносин, а також в частині визначення майна, що може бути предметом договору. Наводиться характеристика договору довічного утримання (догляду). Досліджується дискусія з приводу окремих ознак договору довічного утримання (догляду). Аргументується думка про те що договір довічного утримання (догляду) є двостороннім, оплатним, консенсуальним, комплексним, фідуціарним, алеаторним договором. Розглядається висловлена в науці теза про те, що для вірного розуміння юридичної кваліфікації договору довічного утримання (догляду) має значення розміщення норм, що його регулюють, в структурі ЦК як безпосередньо пов’язана із можливістю віднесення досліджуваного договору до тієї чи іншої групи договорів. Розвивається думка, що для визначення місця договору довічного утримання необхідно встановити загальну ознаку, котра дозволить виділити серед цивільно-правових договорів подібні угоди. Такою ознакою є цільова спрямованість договорів, тобто кінцевий економічний і юридичний результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників зобов'язання. Відповідно до цієї ознаки договір довічного утримання був віднесений до групи договорів, спрямованих на передачу майна у власність. Наводяться аргументи на користь особливого значення характеру стосунків між одержувачем ренти і особою, що надає довічне утримання. Підкреслюється, що мета договору довічного утримання та його цільова спрямованість переконливо свідчать про його окреме самостійне місце в системі цивільно-правових договорів. Приділяється увага істотному соціально-економічному підтексту договорів довічного утримання (догляду), що підкреслює доцільність регулювання за особливими правилами та неможливість об’єднання з іншими договірними типами.
25
Tkach, Dmytro. "Масмедіа Угорщини про проблеми в українсько – угорських відносинах, пов’язані із законом про освіту". FOREIGN AFFAIRS, 2020, 11–16. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675-2020-7-8-1.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблеми, що виникли в українсько-угорських відносинах після прийняття Верховною Радою України законів про освіту у 2017 та 2019 роках. Зазначається, що захист прав угорських національних меншин, що проживають за кордоном, відповідає національним інтересам країни і протягом тридцяти років не змінювався. Серед комплексу проблем, пов’язаних із захистом прав угорців за кордоном, Будапешт приділяє велику увагу освіті рідною мовою. Верховна Рада України на порушення міжнародних зобов'язань держави та Закону України про міжнародні договори України прийняла Закон "Про освіту" 5 вересня 2017 року. Стаття 7 цього документа обмежує право угорської меншини на освіту за їхніми правами. рідна мова, починаючи з 5 класу. Саме це положення закону викликало жорстоку критику з боку офіційного Будапешта. Урядові урядовці та політики оцінили запровадження українського уряду як спробу асиміляції угорської національної меншини. У свою чергу міністр закордонних справ і торгівлі Угорщини П. Сіярто заявив, що його країна заблокує всі кроки на шляху європейської інтеграції України та прагнень Києва до членства в НАТО. Відразу після прийняття закону угорські ЗМІ розпочали потужну кампанію критики статті 7 Закону "Про освіту". Лише за місяць було опубліковано 136 статей на цю тему. Далі робиться спроба проаналізувати висвітлення угорських ЗМІ про проблему загострення двосторонніх відносин між Україною та Угорщиною. Підкреслюється, що 29 червня 2020 року заступник міністра закордонних справ В. Боднар заявив, що на кінець липня запланована зустріч Президента України В. Зеленського та Прем'єр-міністра Угорщини В. Орбана. Очікується, що під час зустрічі будуть обговорені питання українсько-угорських відносин щодо законодавства про освіту. Від цих переговорів залежатимуть подальші відносини між двома країнами. Чи повернуться вони на шлях добросусідства та взаємоповаги, чи знову підуть шляхом конфронтації?