Статті в журналах з теми "Групові фактори"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Групові фактори.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Групові фактори".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Волянюк, Н. Ю., Г. В. Ложкін та А. Б. Колосов. "ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ СТРЕС СПОРТИВНОЇ КОМАНДИ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 38–44. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено розгляду проблеми організаційного стресу в спортивній команді. У психології спорту виділяють ряд понять, які суголосні зі стресом: змагальний стрес, стрес надмірних фізичних навантажень, організаційний стрес. Ці поняття близькі, але не синонімічні. Змагальний стрес виникає як реакція на суперництво. Стрес фізичних навантажень пов’язаний із надмірним фізичним напруженням. Організаційний стрес виникає внаслідок негативного впливу на спортсмена особливостей команди, у якій він перебуває. Проведене дослідження дало змогу розкрити зміст організаційного стресу спортивної команди. Автори, посилаючись на різні дослідження, організаційний стрес трактують як комплексний стан спортивної команди, детермінований факторами підвищеної напруженості, який ускладнює її ефективне функціонування в цілому. Як особливий психологічний феномен організаційний стрес проявляється у зниженні інтегрованості в роботу спортивної команди її членів. Фактори, що викликають різноманіття проявів організаційного стресу в команді, розглянуті на трьох рівнях: груповому, особистісному й зовнішньому. Групові (командні) зумовлені міжособистісним спілкуванням спортсменів і їхнім становищем у команді. Особистісні викликані психологічними проблемами окремого спортсмена. Зовнішні пов’язані з особливостями управління командою (клубом) і соціальним середовищем. Позитивна чи негативна значущість цих факторів обумовлена психологічними установками спортсменів і тренерів, а також глибиною розуміння ними феномена організаційного стресу. Дія факторів організаційного стресу висуває особливі вимоги до особистісних ресурсів спортсмена, виснаження чи втрата яких є первинним тригером, що запускає стресову реакцію команди загалом. Розвиток організаційного стресу спортивної команди має складну та багатогранну обумовленість, пов’язану з динамічністю організаційного середовища, яким є спорт.
2
Kyselytsia, Oksana, Yuriy Moseychuk та Elena Moroz. "Становлення соціальної зрілості старшокласників (у контексті діяльності вчителя фізичної культури)". Physical education, sports and health culture in modern society, № 3 (43) (27 вересня 2018): 12–19. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-03-12-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Соціальна зрілість – складне соціально-психологічне явище, яке включає низку компонентів: самосвідомість, світогляд, моральну зрілість, соціальні почуття. Формування соціальної зрілості та її компонентів відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Особливого значення набуває виховання й закріплення комплексу особистісних якостей, моральної самосвідомості та соціальних почуттів – основи соціальної зрілості. Соціальні почуття покликаний виховувати і вчитель фізкультури, який формує не лише фізичне, але й моральне здоров’я, соціальну активність, почуття відповідальності, групової інтелектуальної, вольової, емоційної й організаторської єдності та інші важливі особистісні якості вихованців. Тому ставимо за мету виявити шляхи та фактори становлення соціальної зрілості в учнівської молоді під впливом фізкультурних занять, під час яких, окрім фізичного, формується моральне здоров’я, соціальна активність, почуття належності до команди, почуття групи. Методи дослідження – аналіз наукової літератури, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, анкетування, тестування, методи статистичного опрацювання результатів дослідження. Результати роботи. Доводимо, що заняття з фізкультури й спорту дають змогу старшокласникам усвідомити існування багатьох форм суспільно корисної діяльності, де вони можуть розкрити себе, свої потенційні можливості, знайти місце їх застосування як у професійному плані, так і в суспільстві. Висновки. Аналіз емпіричних досліджень засвідчує важливу роль занять із фізкультури й спорту у формуванні компонентів соціальної зрілості старшокласників: самоорганізації, самопізнання, вольових та морально-соціальних якостей, почуття групи, взаємодопомоги, уважності, культури спілкування тощо. Виявлено дисонанс між вимогами старшокласників щодо особистості вчителя фізкультури сучасної школи й вимогами майбутніх учителів: учні ставлять більше серйозних вимог, ніж майбутні вчителі, що може вплинути на ставлення учнів до самих занять та на результати роботи вчителя.
3
Саннікова, Ольга, та Ганна Ласкава. "Факторна структура особистості асертивних і неасертивних осіб". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T3 (2020): 41–60. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-41-60.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладаються результати теоретико-емпіричного дослідження психологічних особливостей осіб, котрі різняться різним рівнем схильності до асертивності. Актуальність дослідження пов’язана із соціальним запитом. Особистість прагне відповідати духу сучасності, яка вимагає бути свобідним, сміливим, соціально активним, здатним усвідомлювати свої реальні можливості й ресурси. Науковий інтерес до означеної проблеми пов'язаний із необхідністю вивчення асертивності як інтегральної властивості особистості, котра сприяє самоствердженню, забезпечує самостійність прийняття рішення, можливість відстоювати свою точку зору, домагатися поставлених цілей, виступати суб'єктом свого життя й діяльності. Практична значимість дослідження визначається необхідністю розкриття тих властивостей особистості, які не тільки аранжують різні прояви асертивності, але й можуть впливати на її активність, підтримуючи ці прояви або блокуючи, гальмуючи їх. Розглянуті дефініції поняття «асертивність», уточненосутність таких понять, як: «асертивнийстан», «асертивнаповедінка», «асертивнаособистість». Асертивність, – це властивість особистості, котра розуміється як системна якість, що презентує позитивне ставлення до себе й до інших; характеризується безпосередністю та спонтанністю поведінки; позитивною самооцінкою, проявами відповідальності за все, що відбувається з особистістю в процесі життєдіяльності; вірі у власний авторитет; здатністю до налагодження тісних і глибоких міжособистісних стосунків тощо. Емпіричне дослідження характеристик асертивних і неасертивних осіб здійснювалось із залученням 16-PF особистісного тест-опитувальника Р. Кеттелла, що спрямований на діагностику широкого спектру властивостей особистості та «Тест-опитувальника компонентів асертивності (ТОКАС)», авторами якого є О. Саннікова, О. Санніков, Н. Подоляк. Вивчалися компоненти асертивності «проміжного», якісного рівня, котрий містить такі показники, як: афективний (Аас), когнітивно-смисловий (Кас), конативний або поведінковий (Пас), контрольно-регулятивний (Рас) і загальний показник асертивності. Кількісний аналіз отриманих даних за допомогою комп'ютерної програми статистичної обробки SPSS 13.0 дозволив встановити значимі додатні й від’ємні зв’язки між показниками асертивності та широким спектром особистісних факторів. Результати якісного аналізу (метод асів і профілів) доводять правомірність припущення про те, що представники групи осіб схильних до асертивності, характеризується властивостями, які відбивають їх асертивну поведінку та підтримують і розвивають цю властивість (емоційна стабільність, сміливість, домінантність,психологічна проникливість, радикалізм, самодостатність тощо). Неасертивні особи відрізняються від асертивних осіб протилежними рисами, котрі гальмують прояви асертивних рис (конформністьтривожністьмрійливість,високий самоконтроль, напруженість,слабкість «Я» тощо). Ключові слова: асертивність, асертивна особистість, фактори особистості, індивідуально-психологічні особливості, між групові відмінності, схильність до асертивності.
4
Ткачов, Сергій, Наталія Ткачов та Артем Ткачев. "Виявлення факторів впливу на навчальну мотивацію студентів-спортсменів". Слобожанський науково-спортивний вісник K, № 6 (30 грудня 2019): 97–100. http://dx.doi.org/10.15391//snsv.2019-6.040.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: виявити фактори впливу на навчальну мотивацію студентів-спортсменів (на прикладі Харківської державної академії фізичної культури). Матеріал і методи. Залучено до дослідження 37 студентів 2-го курсу денної форми навчання. Упродовж листопада- грудня 2018 р. здійснено збір необхідних даних шляхом застосування спостереження, індивідуальних та групових бе- сід, тестування. У січні-лютому 2019 року вивчено одержані дані шляхом застосування аналізу, систематизації, статистичного аналізу, узагальнення. Результати: За наслідками дослідження упродовж 2018-2019 навчального року виявлено фактори впливу на навчаль- ну мотивацію студентів-спортсменів: ставлення професорсько-викладацького складу до студентів, психологічний фон у студентській групі, інтерес до навчальної дисципліни. прагнення студентів до самореалізації. Важливим інтегрованим фактором є імідж викладача, який відображує його прагнення постійно вдосконалюватися, мати активну життєву позицією, бажання працювати зі студентами – прагнути цікаво і доступно викладати, бути дисциплінованим, консультувати, підтримувати, надавати рекомендації щодо навчання, мотивувати студентів до активної навчальної роботи. Висновки: Результати досліджень підтвердили необхідність інтеграції педагогічних та психологічних знань для «культивування» у студентській свідомості розуміння щодо навчання як засобу саморозвитку, позитивного ставлення до майбутньої професії шляхом ствердження цінності знання, устремління до професійних і життєвих досягнень. Ключові слова навчальна мотивація, фактори впливу, провідні мотиви студентів-спортсменів, імідж викладача.
5
Furkalo, O. S., D. O. Dziuba, O. A. Loskutov та O. M. Druzina. "Прогностичні фактори тривалості перебування у стаціонарі пацієнтів із гострим коронарним синдромом після екстреної ендоваскулярної реваскуляризації міокарда". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 1 (30 січня 2019): 30–34. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.01.30.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Визначити ступінь впливу незалежних один від одного передопераційних чинників на єдиний залежний чинник - тривалість госпіталізації пацієнтів із гострим коронарним синдромом після екстреної ендоваскулярної реваскуляризації міокарда.
Матеріали і методи. Зібрано та статистично опрацьовано дані історій хвороб 40 пацієнтів віком до 60 років (1-ша група) та 40 пацієнтів віком 60 років і старше (2-га група). Методом статистичного опрацювання даних обрано кореляційно-регресійний аналіз.
Результати. У пацієнтів 1-ї групи на тривалість госпіталізації впливали (в порядку зменшення значущості): передопераційні показники гемоглобіну та гематокриту, рівні тропоніну І та загального холестерину, ступінь оклюзії коронарних артерій, індекс маси тіла, фракція викиду лівого шлуночка та об’єм післяопераційної крововтрати. У пацієнтів 2-ї групи єдиним фактором, що істотно вплинув на тривалість госпіталізації, був вік.
Висновки. Предикторами тривалості госпіталізації у віковій групі до 60 років слугують майже всі включені до дослідження незалежні фактори, тоді як у віковій групі 60 років і старше стійка кореляція характерна лише для фактора віку.
6
Валєєв, Р. Г., та Ю. В. Герасимчук. "Стресори в роботі поліцейського: підходи західних науковців". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 3, № 87 (27 вересня 2019): 220–34. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.87.220-234.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття характеризує основні підходи закордонних науковців до природи, класифікації (групування) та особливостей стрес-факторів, пов’язаних із роботою поліцейських. Автори визначили передумови дослідження стресу в роботі правоохоронців, узагальнили основні фактори стресу, притаманні поліцейській діяльності, та підтримали розподіл їх на операційні, організаційні, зовнішні та персональні. Також у роботі визначено перелік конкретних стрес-факторів у кожній виявленій групі, запропоновано напрями подальших досліджень.
7
Череп, А., О. Череп та Ю. Огренич. "УДОСКОНАЛЕННЯ НАУКОВО-МЕТОДИЧНОГО ПІДХОДУ ДО ОЦІНКИ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ НА ВИКОРИСТАННЯ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ У КРИЗОВИХ УМОВАХ". Financial and credit activity problems of theory and practice 1, № 42 (31 березня 2022): 134–44. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3681.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Визначено, що промислові підприємства зазнають постійного негативного впливу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, що відображається на стані операційної діяльності, а також на відповідних інструментах, які використовуються для її підтримання, тобто: механізмі і системі управлінні операційною діяльністю; стратегії антикризового управління; механізмі формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю промислових підприємств. Тому для успішного використання інструментів щодо забезпечення управління операційною діяльністю, її підвищення постає потреба у виявленні, дослідженні та врахуванні дії факторів. Зосереджено увагу на дослідженні впливу внутрішніх факторів, які значною мірою впливають на механізм формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю та їх урахування дозволить створити належні умови для його впровадження, успішного використання та досягнення бажаних результатів. Удосконалено та обґрунтовано науково-методичний підхід до оцінки впливу внутрішніх факторів на використання механізму формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю промислових підприємств. Його особливість полягає в тому, що він дозволяє визначити групи факторів, перелік показників за кожною групою, обрати фактори, які мають найбільший вплив на використання механізму, упровадження стратегії антикризового управління операційною діяльністю, здійснити оцінку впливу факторів на початковій, головній, завершальній стадіях. В основу науково-методичного підходу закладено використання експертного методу, розрахунок інтегральних показників за кожною групою факторів. Результатом упровадження науково-методичного підходу є розроблення рекомендацій для нейтралізації впливу факторів і забезпечення ефективного впровадження механізму формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю і подальше його використання на промислових підприємствах. Отже, доведено, що запропонований науково-методичний підхід забезпечує визначення групи внутрішніх факторів, що більшою мірою впливають на використання механізму, оцінку рівня впливу факторів, їх урахування для забезпечення результативного використання механізму. Ключові слова: внутрішні фактори, операційна діяльність, стратегія антикризового управління, механізм формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю промислових підприємств, інтегральні показники, науково-методичний підхід, модель. Формул: 3; рис.: 2; табл.: 0; бібл.: 31. му.
8
Проценко, І. І. "ПРОФЕСІЙНА АДАПТАЦІЯ УЧИТЕЛІВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ: ЧИННИКИ ВПЛИВУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 147–54. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-147-154.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено соціально-психологічні чинники, що впливають на процес професійної адаптації учителів Нової української школи. Визначено, що вони обумовлені інтегральним характером. З’ясовано, що на процес професійної адаптації впливають різноманітні фактори: фактори середовища, до яких здійснюється адаптація (робоче місце, технологічний процес, зміст виробничих завдань, можливості просування по службовим сходинам та підвищення кваліфікації); індивідуально-особистісні фактори, безпосередньо пов'язані з особливостями самого адаптанта (переадаптаційний рівень знань, умінь та навичок, характер мотивації, яка визначає ставлення до діяльності, індивідуально-психологічні властивості особистості); фактори управління процесом адаптації (контроль виробничого процесу з боку керівництва, заохочення і стимулювання успішного виконання завдань, навчання посередництвом прикладу); соціально-психологічні фактори (соціально-психологічний клімат колективу, наявність групових норм та санкцій, стиль міжособистісної взаємодії у групі). У дослідженні розроблено теоретичну модель структури чинників, що впливають на процес управління професійною адаптацією вчителів: соціально-економічні чинники, соціально-психологічні чинники (взаємодія з керівником, психологічна атмосфера у колективі, міжособистісна взаємодія, статусно-ієрархічні відносини); індивідуально-психологічні (психофізіологічні чинники, особистісні чинники); соціально-демографічні чинники. Визначено, що всі вони по-різному впливають на успішність адаптації та на її результат в залежності від ступеня інтенсивності та тривалості впливу.
9
Сахарова, Катерина Олександрівна, Олексій Миколайович Чередніченко та Наталія Анатоліївна Липовська. "ФОРМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО НАСИЛЬСТВА В ОРГАНІЗАЦІЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (28 лютого 2022): 97–103. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто форми психологічного насильства в організаційному середовищі: булінг, кібербулінг, булінг на робочому місці (мобінг), віктімблеймінг, харасмент, сталкінг, аутинг, газлайтинг. Доведено, що основна небезпека психологічного насильства – в доведенні жертви до психічно нестабільного стану і неадекватного сприйняття реальності, навіть до самогубства. Наведено класифікації булінгу та мобінгу. Підкреслено особливості негативних дій кривдника, такі як повторюваність і тривалість, ця характеристика негативних дій кривдника виникає завдяки тому, що, з одного боку, кривдник зберігає зацікавленість в здійсненні насильницьких дій щодо жертви довгий час і, з іншого боку, в результаті того, що жертва слабкіше і не здатна захистити себе в ситуації булінгу. Обгрунтовано, що характерною рисою булінгу є прояв кривдником проактивної агресії по відношенню до жертви, тобто наступальної, а не оборонної агресії, спрямованої на формування у жертви стану страху і розгубленості. Розглянуто відміну характеристик булінгу від характеристик інших явищ, які порушують процес конструктивного спілкування. Обгрунтовано, що булінг відрізняється від агресії, насильства, жорстокого поводження і хейзінга тим, що має такі стійкі характеристики, як тривалий повторюваний характер насильницьких дій, наявність стійких типів суб’єктів – кривдник, жертва, свідок, отже, відповідних видів девіантної поведінки, які реалізуються в ході булінгу – агресивної, віктимної та конформної. Відзначено, що булінг та мобінг – це тривалий процес, який може тривати місяцями. Виявлений механізм профілактики булінгу – діяльнісне опосередкування передбачає детермінацію поведінки і міжособистісних взаємодій членів групи змістом, цілями і завданнями групової діяльності. Здійснення групою просоціальної колективної діяльності дозволяє у її членів сформувати позитивні моральні ціннісні орієнтації, адекватну самооцінку, вміння конструктивної взаємодії та ін., а також організувати співпрацю членів колективу задля досягнення спільної мети, що дозволяє виключити появу в такій групі індивідуальних і групових факторів виникнення булінгу.
10
Driianska, V., M. M. Velychko, O. Petrina, T. Poroshina, V. Nepomnyaschiy, L. Liksunova та N. Malashevska. "Особливості показників імунітету у хворих на непроліферативні форми хронічного гломерулонефриту". Ukrainian Journal of Nephrology and Dialysis, № 3(59) (30 вересня 2018): 10–17. http://dx.doi.org/10.31450/ukrjnd.3(59).2018.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: визначити особливості HLA-фенотипів та показників цитокінової ланки імунітету з факторами ендотеліальної дисфункції у хворих на непроліферативні (НП) форми хронічного гломерулонефриту (ХГН) з нефротичним синдромом (НС).
Матеріал та методи. Вивчали розподіл HLA-антигенів за допомогою мікролімфоцитотоксичного тесту Терасакі у 264 хворих на ХГН, НС (серед яких аналізували дані 96 з НП ГН) та 350 здорових донорів. Морфологічний діагноз був підтверджений методом тонкоігольної нефробіопсії. Для вивчення рівнів цитокінів та факторів ендотеліальної дисфункції в крові 110 пацієнтів використовували імуноферментний аналіз.
Результати. Для ХГН, НС відносний ризик високий (RR> 2)за наявності HLA-А23, 24, 28, В8, 38, 41, 44 (у хворих на НП ГН +А30),причинна роль (σ> 0.1)показана для А24, 28, В8 (НП +A19+31+32); протекторами захворювання є В12 та В16 (НП +А9). Виявлені антигени-провокатори різних морфологічних форм ХГН.
У пацієнтів з НП ГН виявлено в крові високі рівні як про- (трансформуючий фактор росту альфа (TNF-α), інтерлейкіну 17 (IL-17), моноцитарний хемоатрактантний протеїн 1 (МСР-1)), так і протизапальних (IL-4, трансформуючий фактор росту бета (TGF-β)) цитокінів, факторів ендотеліальної дисфункції (фактор росту ендотелію судин (VEGF), розчинна молекула адгезії судинних клітин (sVCAM-1)) та зниження Е-селектину. РівеньMCP-1 у хворих на проліферативні ГН був вищим, ніж у разі непроліферативних форм.
Не виявлено достовірних змін цих показників імунітету в групі хворих на НП ГН після проведеного лікування, за винятком зниження TNF-α (р = 0,001), але позитивний ефект лікування асоціював з достовірним зниженням концентрацій МСР-1 (р = 0,005) і VEGF (р = 0,028).
Висновки. Виявлені достовірні асоціаціїHLA з ХГН, НС та його непроліферативними морфологічними формами дозволяють вважати такі антигени в фенотипі пацієнтів та інші показники імунітету ((TNF-α,MCP-1 і VEGF) додатковими прогностичними маркерами.
11
Павленко, М. А., В. М. Руденко, І. В. Захарченко, А. О. Зінченко та В. І. Чистов. "Метод дослідження поведінки груп рухомих об’єктів з використанням клітинних автоматів". Системи озброєння і військова техніка, № 3(67) (24 вересня 2021): 98–104. http://dx.doi.org/10.30748/soivt.2021.67.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Пошук розподілених об’єктів в районах є важливим та достатньо складним завданням моніторингу при виконанні спеціальних завдань. Вирішення даного завдання полягає у розробці стратегії пошуку з використанням груп рухомих об’єктів. В якості таких груп можна розглядати пошукові групи, безпілотні системи та багато інших. Проте дослідження групової діяльності рухомих об’єктів – це відоме завдання, яке можна вирішити багатьма способами. Один із способів – пошук аналогій в живій природі, та використання механізмів, реалізованих природою в поведінці живих істот. В статті розроблена стратегія пошуку, яка ґрунтується на відтворенні природного явища групової поведінки, а саме поведінки косяка риб. Основні характерні властивості косяка риб реалізовані за допомогою клітинного автомату на двовимірній однорідній решітці з автоматами які характеризують об’єкти пошуку та груповий рухомий об’єкт. В роботі використано та описано однорідну клітинну решітку, яка не згорнута в сферу для спрощення обрахунків. Для решітки встановлені межі, які характерні для вирішення реальних завдань при пошуку об’єктів в заданій області простору. В статті розглянута діяльність однорідних групових об’єктів, проте в подальшому вдосконаленні такого підходу, можуть бути використані різнорідні та змішані групи або сукупності різнорідних груп, що будуть діяти у відповідності з наборами правил зміни станів. Використання клітинного автомату дозволяє створити довільну систему правил його роботи. Критерії, що характеризують досяжність об’єктів пошуку можуть бути модифіковані під конкретні завдання та дозволяють впливати на час та оперативність пошуку, а також створювати різні поєднання цих та інших факторів, які впливають на ефективність вирішення завдання. Дослідження такого автомату дозволяє стверджувати про можливість створення ефективного автомату пошуку маршрутів з заданими часом та точністю роботи, що може бути використано в реальних умовах.
12
Антоненко, С. Ф., В. І. Піскун, Є. В. Руденко, Є. І. Чигринов, А. П. Золотарев, Т. Л. Осипенко та М. В. Сікун. "УДОСКОНАЛЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ ТЕЛИЦЬ В МОЛОЧНИЙ ПЕРІОД". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 1 (25 березня 2022): 110–19. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2022.01.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливими факторами, які позначаються на формуванні майбутньої продуктивності корів є спосіб утримання телят молозивного і молочного періодів вирощування, постійність складу і розмір за чисельністю поголів’я технологічних груп теличок в різні періоди онтогенезу. Значною проблемою залишається відсутність чітких позицій стосовно розміру технологічних груп при переведенні телят з індивідуального утримання на групове, допустимих показників мінливості живої маси, віку телиць при формуванні технологічної групи, розмірів фронту годівлі при вирощуванні телят. У статті наведено результати досліджень по удосконаленню вирощування телиць української чорно-рябої породи в умовах ДП ДГ «Кутузівака» Харківської області. Науково-господарський дослід був зорієнтований на обґрунтування ефективності впливу різної кількості телиць у технологічній групі на їх ріст, розвиток у молочному періоді онтогенезу. Встановлено, що фактичної різниці в споживанні корму у кожній серії досліду між тваринами в кожній групі 5 – 10 – 15 – 20 голів і площею лігва 1,8 м2 – 2,2 м2 на глибокій солом’яній підстилці не виявлено. А при порівнянні технологічних груп: 5-20, 10-20, 15-20 голів була виявлена різниця. Експериментально доведено, що застосування вирощування телиць за 10 денного віку до 6 міс безприв’язно на глибокій солом’яній підстилці в групових секціях 5–10 та 15 голів порівняно з аналогами 20 гол, сприяло підвищенню приросту живої маси в середньому за період експерименту на 13,7–19,0 % (Р<0,05). Встановлено, що технологія вирощування у осінньо – зимовий період в приміщеннях полегшеного типу сприяє підвищенню середньодобового приросту від 16,7 до 23,3 % (Р<0,05). За зазначених умов вирощування телиць в технологічних групах 5, 10 та 15 голів в порівнянні з аналогами – 20 гол відбувається скорочення витрат кормів на 1 кг приросту живої маси на 23,6–36,0 % (Р<0,05). За результатами багатокритеріального аналізу встановлено, що утримання теличок в технологічній групі 15 голів та площі 2,2 м2 на голову було найкращим, цільова функція для якого за розглянутими критеріями була меншою і становила 0,0877. Інші варіанти були гіршими в 1,0160–3,3854 рази.
13
Venger, O. P., O. Ye Smashna, Yu I. Mysula, V. S. Bilous, L. M. Sas, O. O. Liuta, Ya M. Nestorovych та T. P. Guseva. "ПСИХОПАТОЛОГІЧНА ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ З УРАХУВАННЯМ ФАКТОРА МІГРАЦІЇ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (23 листопада 2018): 58–63. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i4.9561.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасна політична та економічна ситуація в Україні обумовлює те, що явища еміграції та рееміграції входять до числа найактуальніших державних та суспільних проблемних питань. Згідно з даними Міжнародної організації з міграції, станом на 2011 рік кількість українських емігрантів складала близько 6,5 млн осіб (14,4 % постійного населення).
Мета дослідження – вивчення синдромологічних особливостей депресивних розладів у емігрантів та реемігрантів.
Матеріал і методи. Клінічно обстежено 98 емігрантів, 95 реемігрантів та 98 не емігрантів, хворих на депресивні розлади психогенного, ендогенного та органічного характеру.
Результати. Виявлена більша ураженість реемігрантів типовими афективними синдромами – вітальної та апатичної депресії, а емігрантів – атиповими афективними синдромами, зокрема, тривожно-депресивними та ажитації, що можна пояснити впливом об’єктивних соціально-психологічних факторів, а також інтрапсихічною трансформацією актуальних стресогенних подразників, пов’язаних з еміграцією та рееміграцією.
Висновки. 1. Фактор еміграції та рееміграції впливає на психоемоційну сферу емігрантів та реемігрантів, хворих на депресивні розлади різного ґенезу, про що свідчать особливості виявленої нами в процесі дослідження психопатологічної симптоматики. 2. Пацієнти з психогенними депресивними розладами найбільше піддаються впливу фактора еміграції, порівняно з пацієнтами із ендогенними та органічними депресіями. 3. Контингент емігрантів та реемігрантів відрізняється значуще більш вираженими ознаками соматизації, обсесивно-компульсивних розладів і тривожності, дещо вищими компонентами ворожості та фобічної тривожності. 4. Найбільш вираженими показниками, що характеризують депресивні та астенічні тенденції у реемігрантів, були ознаки депресії та міжособистісної сенситивності, а також індекс виразності дистресу. На наш погляд, причинами цих відмінностей є вплив об’єктивного фактора фрустрації у групі реемігрантів та тривожних побоювань щодо можливості продовження роботи за кордоном у зв'язку із психічним захворюванням – у емігрантів.
14
Ткалич, М. Г., М. І. Гречаник та Є. О. Гречаник. "БІОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ ГОМОСЕКСУАЛЬНОСТІ ІНДИВІДА". Problems of Modern Psychology, № 2 (15 лютого 2021): 115–24. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено теоретичний аналіз та обґрунтування біологічних чинників становлення гомосексуальності індивіда. Виділено окремий вплив генетичного, онтогенетичного й етологічного факторів на процес формування сексуальної орієнтації індивіда. Здійснено аналіз гомосексуальності крізь призму еволюційної психології. Визначено фактори онтогенетичного розвитку, які впливають на становлення гомосексуальності. Проаналізовано фактори гормонального впливу, який здійснюється протягом внутрішньоутробного розвитку, на становлення гомосексуальності, відзначено вплив тестостерону на поведінку й статеві відмінності в людини й інших тварин. Особливу увагу приділено статевій диференціації мозку під час внутрішньоутробного розвитку. Також розглядається зв’язок стресу матерів і пренатального періоду зі становленням гомосексуальності. Здійснено аналіз основних еволюційних факторів, які впливають на формування гомосексуальності: адаптивність, родинний відбір, нейтральні ознаки, репродуктивний успіх. Важливу увагу приділено питанню дихотомізації статевої поведінки на розбірливу й нерозбірливу в контексті еволюції. Здійснено огляд етологічних чинників розвитку приматів, встановлено зв’язок периферізації, групового способу виживання серед приматів і становлення гомосексуальності, яке може бути спрямоване не лише на задоволення репродуктивних потреб, але й на розв’язання внутрішньогрупових конфліктів, на підвищення соціального статусу в групі, підвищення шансів на виживання, обмін ресурсами, й у цьому контексті гомосексуальність слід розглядати як механізм об’єднання в спільноти проти небезпеки. Здійснено теоретико-методологічний аналіз впливу біологічних чинників на становлення гомосексуальності в процесі еволюції: визначено, що існує значний біологічний внесок у розвиток гендерної ідентичності й сексуальної орієнтації людини.
15
Астахов, Дмитро Володимирович. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ ЯК МЕТОД ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ГРУПОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ В КОМАНДАХ ФАХІВЦІВ ІКТ-СФЕРИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 6 (28 лютого 2022): 65–69. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.6.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблему професійної групової взаємодії. Зазначено, що групова згуртованість та сприятливий соціально-психологічний клімат виступають одними з важливих факторів, що зумовлюють характер професійної групової взаємодії та ефективність виконання спільної діяльності. Виокремлено чинники, які визначають рівень згуртованості колективу. Розкрито умови забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі і шляхи його покращення. Представлено особливості професійної діяльності фахівців ІКТ-сфери. Зазначено, що успішна діяльність компаній у ІКТ-сфері залежить не тільки від кваліфікації фахівців та їх вміння і бажання працювати, але й від вміння ефективно взаємодіяти під час роботи над спільним проєктом. Вказано, що проведення соціально-психологічних тренінгів із командами фахівців ІКТ-сфери може виступати доцільним засобом опанування навичок ефективної групової взаємодії. Розкрито специфіку соціально-психологічного тренінгу, визначено його ключові завдання, форми та методи, а також умови його проведення. Наголошено на тому, що проведення соціально-психологічних тренінгів у професійних командах допомагає зміцнювати неформальні зв’язки між членами команди, створювати довірливі відносини, вирішувати різні проблемні ситуації, підвищувати рівень особистісної відповідальності за прийняття спільних рішень. З урахуванням специфіки професійної діяльності фахівців ІКТ-сфери розроблено та представлено програму соціально- психологічного тренінгу, спрямованого на оптимізацію групової взаємодії. Розкрито завдання тренінгу, умови його проведення, охарактеризовано групи вправ, які використовуються в роботі. Зроблено висновки про те, що представлений соціально-психологічний тренінг для фахівців ІКТ-сфери може виступати одним із дієвих методів покращення комунікації між членами професійних команд, підвищення загального рівня згуртованості, оптимізації соціально-психологічного клімату.
16
Сірко, Ірина. "Електронна музика як фактор групової ідентифікації молоді : філософсько-антропологічний аспект". Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, № 4 (2008): 40–44.
Знайти повний текст джерела
17
Сірко, Ірина. "Електронна музика як фактор групової ідентифікації молоді : філософсько-антропологічний аспект". Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, № 4 (2008): 40–44.
Знайти повний текст джерела
18
Сірко, Ірина. "Електронна музика як фактор групової ідентифікації молоді : філософсько-антропологічний аспект". Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, № 4 (2008): 40–44.
Знайти повний текст джерела
19
Сірко, Ірина. "Електронна музика як фактор групової ідентифікації молоді : філософсько-антропологічний аспект". Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, № 4 (2008): 40–44.
Знайти повний текст джерела
20
Pyptiuk, O. P., та V. O. Pyptiuk. "Комплексне лікування гнійно-некротичних процесів діабетичної стопи (Wagner, 3-4 стадії) з урахуванням гемостазіологічних показників". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 1 (16 січня 2020): 96–99. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.1.10746.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: вивчити деякі аспекти гемостазу хворих на синдром діабетичної стопи (СДС).
Матеріали і методи. Під спостереженням перебували 63 хворі на СДС, за Wagner 3-4 стадії. Хворих на СДС розділено на 2 групи рівнозначні за гендерними ознаками, віком (59,4±8,3) року. Тривалість захворювання на цукровий діабет становила від 5 до 15 років, у 74 % рівень HbA1c становив (7,9±1,39) %.
Усім хворим проведено загальноприйняту терапію, малу ампутацію, катетеризацію a. epigastrica inferior. Після 2 поопераційної доби призначали ривароксабан 15 мг два рази на добу, до 10 діб з наступним переходом на 10 мг один раз на добу впродовж 6 міс., діосміну 450 мг, гесперидину 50 мг впродовж 1 міс. І група хворих – 39 осіб – отримувала вищевказану терапію. В ІІ групі хворих – 24 особи – проведено остеоперфорацію великогомілкової кістки ураженої кінцівки.
Результати досліджень та їх обговорення. В обох групах при госпіталізації TcpO2 становила (21,3±5,4) мм рт. ст. У 64,3 % хворих визначено підвищення рівня фібриногену в 2 рази з тенденцією наближення до норми на 10 добу. Рівень Х фактора крові при госпіталізації склав (0,04±0,004) г/л, (p <0,01). На 3 добу в І групі хворих при збільшенні TcpO2 на 8,8 % і виражених запальних змінах тканин становив (0,04±0,01) г/л. На 10 добу при вторинному загоєнні рани склала (0,02±0,01) г/л, (p <0,1). В ІІ групі хворих на 3 добу TcpO2 зростала на 27 %, Х фактор склав (0,04±0,01) г/л. На 10 добу при загоєнні рани Х фактор в плазмі становив (0,02±0,01) г/л (p <0,01), а на 30 добу складав (0,01±0,01) г/л.
21
Авраменко, М. В. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ СТРЕСОСТІЙКОСТІ У ПІДПРИЄМЦІВ ТОРГОВЕЛЬНОЇ СФЕРИ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 3 (17 лютого 2022): 107–12. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено порівняльний аналіз особливостей проявів і рівня стресостійкості між групою підприємців з компенсованим стресом та із вираженим стресом за безпосередніми та опосередкованими показниками. В емпіричному дослідженні використано методики, що спрямовані на визначення кількісних характеристик професійного стресу, – «Тест на стресостійкість», «Тест самооцінки стресостійкості» (С. Коухена і Г. Віліансона) – та якісних показників його проявів – «Комплексна оцінка проявів стресу» і «Вегетативні прояви стресу» (Ю. Щербатих). Особистісні характеристики визначались за методикою «16-факторний особистісний опитувальник Кеттелла» з визначенням емоційно-вольової, комунікативної та інтелектуальної сфер досліджуваних. Встановлено, що високий рівень стресостійкості у групі з компенсованим стресом зумовлений гармонійним поєднанням функціонування емоційних, поведінкових, інтелектуальних та фізіологічних показників. При цьому доведено, що для представників групи з компенсованим стресом притаманний такий високий рівень індивідуально-психологічних характеристик, як емоційна стійкість, комунікативні здібності та показники інтелекту. Водночас за порівняльним аналізом показників групи компенсованого і вираженого стресу виявлено, що у осіб з вираженим стресом спостерігається високий рівень проявів професійного стресу, емоційних, інтелектуальних і фізіологічних симптомів, що поряд з високим рівнем чутливості обстежуваних до стресогенних факторів зумовило високий показник комплексної оцінки проявів стресу. При цьому виявлено низький рівень таких індивідуально-психологічних особливостей, як емоційна стійкість, комунікативні здібності, що загалом зумовлює низький рівень стійкості до стресу у осіб з вираженими проявами стресу та вказує на необхідність психологічної корекції.
22
Плетенець, В. М. "Стиль керівництва як фактор управлінської діяльності керівника слідчо-оперативної групи в подоланні протидії розслідуванню". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 93–96. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).611.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду стилів керівництва слідчо-оперативною групою у подоланні проявів протидії розслідуванню. На підставі аналізу здійснених у галузі управління та криміналістики досліджень визначаються можливості стилів керівництва слідчо-оперативною групою як форми взаємодії співробітників. Наголошується, що недостатня увага до вивчення стилів керівництва в діяльності слідчо-оперативних груп призводить до зниження їх ефективності. Також стає неможливим отримання результатів, на які розрахована та спроможна спільна діяльність правоохоронців у рамках досліджуваної форми взаємодії.
Такі стилі керівництва, як авторитарний, демократичний і ліберальний розглядаються з позиції значення для процесу збору інформації, її оцінки, впливу на учасників і прийняття відповідних рішень.
У статті наводяться результати анкетування слідчих із поділом на категорії залежно від досвіду практичної діяльності та визначено у відсотковому відношенні використання ними певного стилю (авторитарного, демократичного та ліберального).
На підставі проведеного дослідження наголошується на зв'язку між застосуванням стилю керівництва та досвідом, комунікабельністю слідчого та його авторитетом серед колег. Акцентується увага на необхідності комбінування декількох стилів, один із яких може виступати домінуючим. Це зумовлено проявами протидії розслідуванню, особливостями співробітників, які входять до складу групи, та завдань, що перед нею постають. Наголошується, що стиль керівництва має характеризуватися гнучкістю у застосуванні методів роботи в розглядуваній групі та зумовлюватися прийняттям рішень, які впливають на отримуваний результат у подоланні протидії розслідуванню.
У висновках зазначається, що висока ефективність використання розглядуваної форми організації взаємодії характеризуватиметься мінімальними затратами часу, сил і засобів на досягнення тих цілей, задля яких вона формувалася.
23
Бондаренко, В. І. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ ТА ТЕХНОЛОГІЙ У ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ РОБОТІ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, № 5 (29 листопада 2019): 19–29. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-19-29.
Повний текст джерелаАнотація:
У даному науковому дослідженні аналізується роль позанавчальної діяльності як фактору важливого впливу на формування професійного іміджу майбутнього вчителя трудового навчання та технологій. З’ясовано, що позанавчальна робота є об’єктом професійних компетенцій викладачів, найважливішою складовою «якості закладу вищої освіти». Визначено, що позанавчальна діяльність найбільш ефективно може бути організована під час системного характеру загальноуніверситетських виховних заходів, які спрямовані на розвиток гуманістичних й інноваційних якостей особистості вчителя трудового навчання та технологій. Доведено, що у системі формування професійного іміджу майбутнього вчителя трудового навчання та технологій саме позанавчальна діяльність має переваги до формування у майбутніх учителів трудового навчання та технологій любові і поваги до обраної професії, бережливого ставлення до об’єктів своєї праці, культури професійної творчості та використання її продуктів у педагогічних цілях на заняттях й у позанавчальній діяльності, здатності до інновацій у змісті й організації уроків технології та виховної роботи, активність майбутнього вчителя трудового навчання та технологій у використанні інформаційно-комунікаційних технологій з метою підвищення власної професійної компетентності, здатність до самоформування професійного іміджу.
Презентується елемент програми формування педагогічного іміджу вчителя трудового навчання та технологій у позанавчальній діяльності. Розглядається специфічність використання групових та індивідуальних форм позанавчальної виховної діяльності в педагогічному університеті.
Ключові слова: професійний імідж, майбутній вчитель трудового навчання та технологій, позанавчальна діяльність, групові та індивідуальні форми виховної роботи.
24
Олійник, Н. М., та Н. Я. Кравець. "ВИЗНАЧЕННЯ ФАГОЦИТУВАННЯ ШТАМІВ ЗОЛОТИСТОГО СТАФІЛОКОКА (S. AUREUS), ВИДІЛЕНОГО У ДІТЕЙ, ХВОРИХ НА КІР". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 2 (2 вересня 2021): 66–69. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.2.11689.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Золотистий стафілокок – один із найпоширеніших у світі серед збудників інфекційних захворювань. Як відомо, розвитку інфекції сприяють різні чинники та фактори вірулентності стафілококів. Значно менш відомо про їх взаємодію один з одним та захисними механізмами імунної системи господаря. Важливе значення імунокомпетентних клітин у розвитку запального процесу було підставою для вивчення здатності до фагоцитування штамів золотистого стафілокока, виділеного з носоглотки дітей, хворих на кір. Мета дослідження – визначити здатність до фагоцитування штамів золотистого стафілокока, виділеного у дітей, хворих на кір, нейтрофільними гранулоцитами і моноцитами периферійної крові. Матеріали і методи. Фагоцитарну реакцію оцінювали за допомогою наступних показників: активності фагоцитозу або відсотка фагоцитарноактивних лейкоцитів, індексу фагоцитозу – середньої кількості поглинутих мікробів на один фагоцит. У процесі дослідження було сформовано дві групи: перша – дослідна (35 хворих на кір дітей); друга – контрольна (зразки нормальної мікрофлори від практично здорових людей – 15 осіб). Матеріал із ротоглотки брали стерильним тампоном, досліджували його бактеріологічним методом. Кількісний склад бактерій відображали у кількості колонієутворювальних одиниць (КУО) в перерахунку на розведення дослідного матеріалу. Ідентифікацію мікроорганізмів проводили за стандартними схемами. Дослідження фагоцитозу – за методом Кост і Стенко. Результати. Під час дослідження було виявлено, що вагому роль у процесі фагоцитозу відіграють нейтрофільні гранулоцити. Фагоцитарна активність нейтрофілів відносно культури S. аureus, виділеної у дітей, хворих на кір, нижча на 46,9 %, моноцитів – на 38, 8 % порівняно із групою здорових осіб. Також спостерігалося зниження фагоцитарного індексу в фагоцитуючих лейкоцитах відносно культури S. аureus, виділеної у дітей, хворих на кір: нейтрофілів – на 31,7 %, моноцитів – на 38,6 %. Висновки. Зниження здатності до фагоцитування культури золотистого стафілокока, виділеної у дітей, хворих на кір, фагоцитуючими клітинами у дослідній групі, очевидно спричинено наявністю факторів вірулентності збудника, що суттєво пригнічують фагоцитоз та зумовлюють здатність мікроорганізмів до тривалої персистенції у середині фагоцитів.
25
Запорожченко, М. Б., Д. Ю. Парубіна та А. В. Сидоренко. "КОРЕЛЯЦІЯ МІЖ КЛІНІЧНИМ ПЕРЕБІГОМ ЛЕЙОМІОМИ МАТКИ ТА СТАНОМ МІКРОБІОЦЕНОЗУ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ". Актуальні питання педіатрії, акушерства та гінекології, № 1 (9 вересня 2021): 60–65. http://dx.doi.org/10.11603/24116-4944.2021.1.12356.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – простежити взаємозв’язок між клінічним перебігом лейоміоми матки та наявністю порушень мікробіоценозу статевих органів.
Матеріали та методи. Обстежено 246 жінок репродуктивного віку, зокрема 216 хворих із клінічно безсимптомним, симптомним перебігом лейоміоми матки, та вивчено мікробіоценоз статевих органів у даних жінок бактеріоскопічним, бактеріологічним, ПЛР методами.
Результати дослідження та їх обговорення. У 100 % обстежуваних із лейоміомою матки на тлі вагініту постійно мали місце тяжкість, біль внизу живота, радикулоалгічний синдром, часте сечовипускання. При бактеріальному вагінозі до 80 % жінок, хворих на лейоміому матки, відмічали біль внизу живота та радикулоалгічний синдром. У жінок із проміжним типом мікробіоценозу статевих шляхів ці показники були в середньому в 50 % хворих на лейоміому матки. У жінок із нормоценозом незначний біль та дискомфорт внизу живота були відмічені лише в однієї хворої під час статевого акту в групі жінок із безсимптомним перебігом лейоміоми матки. У групі жінок із симптомним перебігом лейоміоми матки нормоценозу виявлено не було, але вдвічі переважав вагініт порівняно з групою безсимптомного перебігу лейоміоми матки.
Висновки. Отже, порівнюючи клінічний перебіг лейоміоми матки в жінок репродуктивного віку залежно від стану мікробіоценозу піхви, найбільш виражені клінічні симптоми лейоміоми матки, які вивчали, були в групі хворих із вагінітом, що не виключає ролі інфекційного фактора в патогенезі лейоміоми матки, «хибному» рості лейоміоматозних вузлів.
26
Sydorov, Mykola, та Victoriia Dovbnya. "Фактори задоволеності студентів навчальним процесом (на прикладі дослідження студентів КНУ)". Sociological studios, № 1(14) (10 червня 2019): 45–52. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2019-01-45-52.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто пізнавальні можливості факторіального дизайну під час дослідження факторів, що впливають на задоволеність студентів навчальним процесом. Основну увагу зосереджено на інтерпретації терміна «навчальний процес» (у тому числі на підставі результатів фокус-групових інтерв’ю) та операціоналізації поняття «задоволеність навчальним процесом»; методичних і методологічних особливостях застосування факторіального дизайну для дослідження обраної тематики та обґрунтуванні доцільності використання методу для вивчення задоволеності навчальним процесом. Також у статті відображено результати дослідження факторів, що впливають на задоволеність студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка навчальним процесом.
27
Савіцький А.В. "ФАКТОРИ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В СИСТЕМІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОВІСТЮ ЕКСПОРТООРІЄНТОВАНОГО ПІДПРИЄМСТВА". Економічний форум 1, № 4 (1 грудня 2019): 167–72. http://dx.doi.org/10.36910/6765-2308-8559-2019-4-26.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості впливу економічних факторів на прийняття управлінських рішень щодо підвищення прибутковості експортоорієнтованого підприємства. Обґрунтовано значення запуску організаційно-економічного механізму управління у структурі зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на формування прибутковості. Виділено групову класифікацію економічних факторів та охарактеризовано їх рівні прояву в системі інституційної, господарської та виробничої підсистем управління. Наведено стадії трансформації та визначення ступеня важливості факторів за допомогою накопичення, відсіювання, аналізу та оцінки інтенсифікації дії. Представлено схему формування рівнів прояву впливу економічних факторів зі сторони інтегрованості елементів двох систем управління експортоорієнтованим підприємством: організаційно-економічного механізму та системи прибутковості.
28
Popenko, N. V., та O. O. Tanasiichuk. "Фактори ризику розвитку цукрового діабету в учасників АТО/ООС, особливості клінічного перебігу, діагностики та залежність від них тривалості лікування". Ukrainian Journal of Military Medicine 3, № 1 (12 березня 2022): 41–50. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2022.1(3)-041.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Проаналізувати фактори ризику розвитку цукрового діабету (ЦД) в учасників АТО/ООС, особливості клінічного перебігу, діагностики та залежність від них тривалості лікування.
Матеріали і методи. Обстежено 106 військовослужбовців (в/с) (діючі, запасу, пенсіонери МОУ) Збройних Сил України віком від 30 до 70 років, які знаходились на лікуванні в загальнотерапевтичній та нефрологічній клініках Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (м. Київ). Основну групу склали 61 хворий на ЦД, які є в/с-учасниками бойових дій. Контрольну групу склали 45 хворих на ЦД в/с, які не брали участі в бойових діях. Стаж хвороби в контрольній групі становив (25,6±2,28) років, а у хворих основної групи - (5,2±1,4) років. 75,47% хворих від загальної групи приймали цукрознижувальні препарати, 16,98% хворих - отримували препарати групи інсулінів, на комбінованій терапії (цукрознижувальні препарати + препарати групи інсулінів) знаходились - 7,54% хворих. Застосовували традиційні загальноклінічні дослідження, біохімічні (глюкоза плазми крові, глікозильований гемоглобін, холестерол (ХС) і триацилгліцериди (ТАГ). При необхідності використовувалися інструментальні методи дослідження та консультації спеціалістів. Статистичну обробку даних та результатів проведених досліджень проводили методами варіаційної та описової статистики на персональному комп’ютері із використанням стандартних пакетів аналізу даних програм Microsoft Excel 2016 та STATISTICA 6.0.
Результати. Було встановлено, що 59,02% в/с захворіли на ЦД після участі у бойових діях і у 40,98% пацієнтів захворювання розпочалося до перебування в зоні АТО. В основній групі спостерігали посттравматичні стресові розлади (ПТСР) в 42,6% хворих, астеноневротичний синдром - 34,2%, енцефалопатії змішаного генезу (дисциркуляторна, дисметаболічна, гіпертонічна) - 32,79%, а в контрольній групі зустрічались енцефалопатії змішаного генезу у 42,22% хворих та були відсутні ПТСР. Оцінка процесу лікування хворих на ЦД показала, що до моменту розглянутої госпіталізації пацієнти-в/с зони АТО/ООС регулярно приймали цукрознижувальну терапію/інсулінотерапію лише в 74,2% випадків, в той час як пацієнти, які не були учасниками АТО/ООС приймали цукрознижувальну терапію/інсулінотерапію частіше – 93,5%, р˂0,05. Серед ймовірних причин нерегулярного прийому препаратів підтримуючої терапії були у 42,62% хворих ПТСР, у 32,78% - енцефалопатії, у 18,03% спостерігалося зловживання алкогольними напоями, 4,9% - черепно-мозкові травми. Середній рівень глюкози плазми крові у хворих основної групи становив (12,1±0,61) ммоль/л, в той час як у пацієнтів контрольної групи рівень глюкози плазми крові був значно нижчим і становив (7,63±0,37) ммоль/л, р˂0,05. Середній рівень глікозильованого гемоглобіну сироватки крові в основній групі був вищим (9,15±0,38)%, ніж у контрольній групі – (7,69±0,48)%, р˂0,05. Середній вміст ХС сироватки крові в основній та контрольній групах істотно не відрізнявся, а рівень ТАГ достовірно вищим був у пацієнтів основної групи (5,02±0.18) ммоль/л, ніж у контрольної – (2,02±0,35) ммоль/л. Достовірно частіше у хворих контрольної групи, ніж основної мали місце діабетична полінейропатія з переважним ураженням нижніх кінцівок (82,6 %) та діабетична нефропатія (33,3%). Достовірно частіше в контрольній групі, ніж в основній зустрічались ІХС (91,11%), серцева недостатність (86,66%), дифузний кардіосклероз (91,11%). Гіпертонічна хвороба (ГХ) та енцефалопатія змішаного генезу спостерігались в обох групах з однаковою частотою. В основній групі не виявлено хворих на інфаркт міокарду та гостре пошкодження мозкового кровообігу. Це пояснюється тим, що до контрольної групи ввійшли пацієнти з тривалішим стажем хвороби, ніж до основної.
Висновки. Участь військовослужбовців у АТО/ООС підвищує ризики та провокує виникнення ЦД – 59,02%. Тривале перебування в/с в стані хронічного стресу (ПТСР - 42,62%) під час несення служби в зоні бойових дій призводить до швидкого та раптового розвитку ЦД, що супроводжується високими середніми значеннями глюкози плазми крові (12,1±0,18) ммоль/л та глікозильованого гемоглобіну сироватки крові (9,15±0,38)%. В учасників АТО/ООС ЦД виникає раніше (46±0,98 років), порівняно з некомбатантами (50±0,27 років), а основними ускладненнями виступають: мікроангіопатія нижніх кінцівок (47,5%), діабетичне ураження сітківки (45,9%) та діабетична полінейропатія з переважним ураженням нижніх кінцівок (44,3%). Складні службові задачі, що виникають у в/с під час ведення бойових дій, ПТСР (42,62%), енцефалопатії змішаного генезу (32,79%), зловживання алкогольними напоями (18,03%), черепно-мозкові травми (4,91%) призводять до нерегулярного прийому цукрознижувальних та антигіпертензивних препаратів. Це обумовлює швидке прогресування основного та супутніх захворювань, їх загострення, формування численних ускладнень і подовжує тривалість їх перебування на стаціонарному лікуванні (14±2,2 ліжко-днів) порівняно з контрольною групою (10±0,45 ліжко-днів), р˂0,05.
29
Voloshko, Larysa. "Group Forms of Educational Activity in the Training of Future Physical Therapists as a Factor in Forming a Culture of Interpersonal Interaction." Bulletin of Luhansk Taras Shevchenko National University 2, no. 4 (327) (2019): 58–67. http://dx.doi.org/10.12958/2227-2844-2019-4(327)-2-58-67.
Повний текст джерела
30
Фу, Джин Ванг. "Ключові фактори успіху оптимального проведення та управління багаточисельним груповим харчуванням (на прикладі центральної їдальні Foxconn Technology Group". Актуальні проблеми економіки, № 8 (122) (2011): 358–68.
Знайти повний текст джерела
31
Radchenko, H. D., T. H. Salashcheva, Yu M. Sirenko та L. O. Mushtenko. "Контроль артеріального тиску в пацієнтів з ішемічною хворобою серця порівняно з пацієнтами без ішемічної хвороби серця". HYPERTENSION, № 6.38 (1 листопада 2014): 21–30. http://dx.doi.org/10.22141/2224-1485.6.38.2014.82786.
Повний текст джерелаАнотація:
Основною умовою запобігання ускладненням артеріальної гіпертензії (АГ), у тому числі і при поєднанні з ішемічною хворобою серця (ІХС), є зниження артеріального тиску (АТ) до цільового рівня. Наявність ІХС розглядається як фактор, що може впливати на ефективність антигіпертензивної терапії. Досі майже не проводилося визначення та порівняння предикторів досягнення цільового АТ окремо в популяціях гіпертензивних пацієнтів з ІХС та без неї. Тому це стало метою нашого дослідження. У дослідження включений 9821 пацієнт (середній вік 58,90 ± 0,24 року) з АГ. Усі пацієнти залежно від наявності ознак ІХС були розподілені на дві групи: перша група — 4193 пацієнти без ознак ІХС; друга група — 5628 пацієнтів з ознаками ІХС. Діагноз ІХС встановлювався лікуючими лікарями. 531 лікар на свій розсуд призначав хворим з АГ антигіпертензивні препарати у дозах, які вважав за потрібне. Контроль ефективності лікування відбувався під час візитів — загалом 4 візити протягом 3 місяців. Пацієнтам під час візитів вимірювали офісний АТ, проводили електрокардіографію, оцінку прихильності до лікування за допомогою стандартної анкети, оцінку серцево-судинного ризику та опитування згідно з розробленою авторами дослідження анкетою. Мультифакторний регресійний аналіз застосовували для виявлення незалежних предикторів недостатньої ефективності терапії.Встановлено, що наявність ознак ІХС у пацієнтів з АГ асоціювалася з більшою частотою виявлення ускладнень (серцева недостатність, ураження нирок, інсульт) та цукрового діабету, факторів ризику (дисліпідемія, обтяжена спадковість, старший вік, високий АТ), що потребувало призначення більшої кількості антигіпертензивних препаратів. Пацієнти без ознак ІХС частіше мали шкідливі звички, а додаткова фізична активність хоча і була в переважної більшості хворих даної групи, але була недостатньою. Рівень систолічного (САТ) та діастолічного (ДАТ) АТ у другій групі був більш високим як на початку, так і в кінці спостереження, незважаючи на більш інтенсивне лікування (більшу кількість призначених антигіпертензивних препаратів). Цільового рівня АТ (< 140/90 мм рт.ст.) було досягнуто в 68,7 % пацієнтів першої групи та лише в 51,1 % пацієнтів другої групи (Р < 0,001). Групи пацієнтів з ІХС та без неї серед спільних предикторів недостатньої ефективності терапії мали лише високий рівень САТ (> 160 мм рт.ст.) і ДАТ (> 100 мм рт.ст.) на початку дослідження: імовірність збільшувалася у 3,83 і 2,81 та 3,92 і 2,5 раза відповідно для підвищених САТ і ДАТ у першій та другій групах. У пацієнтів без ІХС імовірність недосягнення цільового АТ також асоціювалася з підвищеним індексом маси тіла (β = 1,033, Р = 0,05) та більш рідким уживанням свіжих овочів та фруктів (β = 12,8, Р = 0,025). У другій групі ризик неефективного лікування збільшувався за наявності супутньої серцевої недостатності (β = 1,73, Р = 0,001) та зменшувався за наявності есенціальної, а не ренопаренхімної АГ (β = 0,76, Р = 0,05). Більш високий серцево-судинний ризик по-різному асоціювався з імовірністю недостатньої ефективності терапії: у першій групі — збільшував (β = 1,46, Р = 0,001), а у другій групі, навпаки, зменшував (β = 0,52, Р = 0,001). На початку дослідження лише 28,3 % пацієнтів першої групи та 19,5 % другої (Р < 0,001) мали високу прихильність до лікування. Висока прихильність до лікування на початку дослідження сприяла зменшенню імовірності недосягнення цільового АТ на 36 % у першій групі, тоді як для пацієнтів з ІХС вона не мала незалежного значення. Проте висока прихильність в кінці дослідження у другій групі асоціювалася зі зменшенням ризику неефективності лікування на 46 %.Таким чином, хворі на АГ з ІХС та без неї мали різний контроль АТ та різні фактори, асоційовані з досягненням його цільового рівня, що дозволяє по-різному формувати тактику ведення пацієнтів.
32
Глазунов, О. А., та А. О. Груздева. "ТЕХНОГЕННІ ФАКТОРИ ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПОРОЖНИНУ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 115, № 2 (22 вересня 2021): 2–5. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2021-40-2.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Різні техногенні фактори мають негативний вплив на стоматологічний статус робітників, які пра- цюють у шкідливих умовах. Результати численних досліджень свідчать про поступовий зріст розпо- всюдженості захворювань порожнини рота зі збіль- шенням робочого стажу. Вивчення розповсюдже- ності та факторів ризику формування різних форм патології серед професійних груп, які зайняті на підприємствах залізорудного виробництва, є акту- альним. Мета дослідження – оцінити стан гігі- єни порожнини рота та активність біохімічних маркерів ротової рідини у робочих залізорудного виробництва, виявити Їх взаємозв’язок зі ступенем впливу шкідливих чинників виробництва. Матері- али та методи дослідження. Обстежено 256 робо- чих промислових залізорудних підприємств у віці від 20 до 60 лет, стаж роботи складав 5–20 років. Стан гігієни порожнини рота оцінювали згідно гігієнічного індексу Ю.А. Федорова та В.В. Володкиної (1971), индексів Stallard (1969) та J. Silness(1964), H. Loe (1967). У ротовій рідині оцінювалися біохімічні мар- кери – активність каталази (маркер стану антиок- сидантної системи) і лізоциму (рівень неспецифічної резистентності). Результати дослідження та їх обговорення. Рівень гігієни ротової порожнини серед робітників промис- лових підприємств був значно гірший, ніж у группі порівняння. У ротовій рідині відзначається істотне зменшення з віком гірників активності ферменту каталази, що є маркером антиоксидантної системи і лізоциму, що відображає рівень неспецифічної резис- тентності, що свідчить про ослаблення захисних сил організму і формування умов для зростання патології органів і тканин порожнини рота.
33
Ковальчук, Зоряна. "Вплив соціально-психологічних чинників на самореалізацію особистості в освітньому середовищі закладу вищої освіти". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T3 (2019): 143–53. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-143-153.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито соціально-психологічний вплив стажу роботи на деякі аспекти самореалізації викладача ЗВО з внутрішньою мотивацією. Емпірично доводить, що потреба в креативності найбільш характерна для групи викладачівіз внутрішньою мотивацією зі стажем роботивід 10 до 20 років. А потреба в значущості результатів найбільш виражена в групі викладачів з внутрішньою мотивацією та з невеликим стажем, і дещо меншою мірою в групі зі стажем роботи понад 20 років. Доведено, що зі збільшенням стажу роботи роль підтримки знижується, хоч для викладачів-початківців вона має вагоме значення. Автор емпірично переконує, що потреба в креативності найбільшого значення має для групи викладачів зі стажем роботи до 20 років, коли зростає впевненість у власних діях та ще немає емоційного вигорання. За допомогою порівняльного аналізу за t-критерієм Стьюдента у статті встановленні й відмінності у внутрішньо мотивованих викладачів, що проживають у містах та невеликих містечках.Так, для досліджуваних, які проживають в невеличких містечках, більшого значення мають такі показники як потреба в матеріальному забезпеченні, мотив самоповаги та оцінка свого потенціалу. А для осіб, які проживають в місті, – потреба в структурованості роботи, потреба у владі, потреба у самовдосконаленні, потреба в цікавій суспільно корисній роботі, мотив зміни діяльності та особисті досягнення. У статті автор здійснила факторний аналіз, що дозволив встановити групи чинників, що впливають на роботу викладачів з внутрішньою мотивацією. Рішення про кількість факторів приймалося на основі аналізу точкової діаграми і власних значень. Визначено сім латентних факторів, що пояснюють 56, 053% сукупної дисперсії даних: «Самореалізація», «Спілкування з близькими», «Потреба у змінах», «Потреба у структурованості роботи», «Рівень домагань», «Самоконтроль», «Потреба у визнанні».
34
Джур, О. Ю., О. В. Соколова, В. О. Тищенко, С. О. Новицька та О. Ф. Баканова. "ІННОВАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО МЕТОДИКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ ФУТБОЛІСТІВ". Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, № 1 (28 вересня 2021): 133–39. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-1-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні футбол розвивається в напрямі високої рухливості спортсменів, миттєвих тактико-технічних дій, подальшої інтенсифікації спортивної підготовки, що виявляється в збільшенні швидкості гри та забезпечує ефективний результат. З огляду на це одним із актуальних питань є зміст, структура і методика фізичної підготовки юних футболістів. Інноваційний підхід до проблеми вдосконалення фізичної підготовленості спортсменів вимагає врахування таких факторів, як вік, кваліфікація, період підготовки. Ці фактори мають істотний вплив на рівень фізичної працездатності. Загальна фізична підготовка юних футболістів є базовою, вона завжди передує спеціальній. Мета роботи – довести ефективність впливу розробленої методики вдосконалення фізичної підготовленості юних футболістів на загальнопідготовчому етапі підготовчого періоду. Об’єкт дослідження – навчально-тренувальний процес юних футболістів. Предмет дослідження – показники фізичної підготовленості юних футболістів. Суб’єкт дослідження – хлопчики 7–8 років. Були використані такі методи дослідження: аналіз та узагальнення літературних джерел за темою дослідження, педагогічне дослідження, педагогічний експеримент, тестування рівня фізичної підготовленості, тестування рівня спеціальної фізичної підготовленості, методи математичної статистики. Результати дослідження. Обґрунтовано інноваційний підхід до методики вдосконалення фізичної підготовленості юних футболістів для вирішення навчально-тренувальних завдань. Підтверджено ефективність впливу плану підготовки на вдосконалення фізичної підготовленості юних футболістів. У процесі педагогічного експерименту засвідчено ефективність використовуваних засобів, методів і організаційних форм. Практичне значення полягало в розробці і впровадженні методики вдосконалення фізичної підготовленості юних футболістів. Висновки. Позитивні зрушення за показниками фізичної підготовленості відбивають вікові особливості розвитку дітей, а також вплив цілеспрямованої педагогічної дії, про що свідчать більш виражені зміни у хлопців експериментальної групи порівняно зі контрольною. У контрольній групі прикінцеві результати деяких показників достовірно відрізнялися від вихідних даних. Однак темпи приросту в експериментальній групі були значно вищими, ніж у контрольній.
35
Dubyagin, Alexander, Volodymyr Gurуеv та Irina Firsova. "ЕФЕКТИВНІСТЬ КЕРУЮЧОГО ВПЛИВУ НА СТРУКТУРОВАНИЙ ОБ’ЄКТ ЯК ЧИСЛОВА ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖРІВНЕВОГО БАЛАНСУ". TECHNICAL SCIENCES AND TECHNOLOGIES, № 1(19) (2020): 167–73. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5363-2020-1(19)-133-139.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Кількісна оцінка ефективності керуючого впливу на структурований об’єкт, який зазнає неочікувані втрати або поповнення щодо ознаки, вимірюваної в його одиниць у шкалі відношень, є актуальною для розв’язання управлінських задач будь-якого галузевого спрямування. Постановка проблеми. Існуючі методики оцінки не враховують фактор пересування одиниць об’єкта з одного рівня ознаки на інший, внаслідок чого структурний аналіз результатів впливу є неповним. Подолати цю проблему вдається завдяки застосуванню агрегованих балансових показників міжрівневого пересування одиниць об’єкта. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Запропонована раніше система показників міжрівневого балансу, до яких належать і балансові показники пересування одиниць об’єкта, представляє ці показники як у значеннях рівневої чисельності останніх, так і в значеннях вимірюваної у них ознаки. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Оцінка ефективності впливу через складові балансу, пояснювані міжрівневим пересуванням одиниць об’єкта. Постановка завдання. Сформулювати коефіцієнти ефективності керуючого впливу на структурований об’єкт на основі показників міжрівневого балансу, представлених в агрегатній формі. Виклад основного матеріалу. Структурні зрушення керованого об’єкта пропонується оцінювати абсолютними та середніми балансовими показниками міжрівневого пересування його одиниць, представленого альтернативними його категоріями: прогресивним та регресивним пересуванням. Порівняння між собою цих показників, як складових балансу, що представляють очікувані та не очікувані пересування, дає уявлення про ефективність керуючого впливу на об’єкт у виді однойменного коефіцієнта. Оскільки показники балансу представлені на різних рівнях їх систематизації за критеріями «ступінь агрегування» та «межі руху», то і коефіцієнти ефективності можуть визначатися у відповідних видових категоріях, як рівневі або групові. Висновки відповідно до статті. Запропоновані коефіцієнти дозволяють пояснити ефективність керуючого впливу на структурований об’єкт фактором міжрівневого руху його одиниць.
36
Matyukha, L. F., та O. Yu Goncharuk. "МОРФОМЕТРИЧНІ ТА АНТРОПОМЕТРИЧНІ ОБСТЕЖЕННЯ ПРИ ВЕДЕННІ ПАЦІЄНТІВ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ ТА ОЖИРІННЯМ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (6 травня 2020): 128–35. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11080.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено результати антропометричного та морфометричного огляду методом біоелектричного імпеданс-аналізу пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ожирінням / надмірною вагою.
Мета – дослідити та проаналізувати антропометричні та морфометричні показники у пацієнтів з артеріальною гіпертанзією і ожирінням/зайвою вагою та порівняти показники морфометрії з антропометричними та біохімічними показниками у пацієнтів досліджуваних груп.
Матеріал і методи. Обстежено 64 пацієнти з артеріальною гіпертензією та ожирінням і 21 здорова особа. Пацієнти з ІМТ 25 кг/м² і вище та гіпертензією увійшли до основної групи, особи з ІМТ 18–24,9 кг/м² без гіпертензії увійшли до контрольної групи. Всі пацієнти пройшли клінічне, антропометричне, морфометричне та лабораторне обстеження, яке включало в себе вимірювання АТ, визначення зросту, маси тіла, об’єму талії, шиї, кистей та стегон, визначення рівня глюкози натще, загального холестерину, ЛПВЩ, ЛПНЩ, ЛПДНЩ, визначення коефіцієнта атерогенності та відсоткової частки жиру в організмі, виміряного методом біоімпедансметрії (БІМ). БIМ проводили аналізатором композиції тіла OMRON Body Composition Monitor BF212, (Japan), 2012 р. Статистичну обробку даних проводили за допомогою SPSS Statistics ver. 23.0.0.
Результати. Виявлені кореляційні зв’язки між антропометричними, морфометричними та лабораторними показниками, зокрема, % ЖМТ, ІМТ і САТ та ДАТ, а також ЛПВЩ, тригліцеридами в основній групі незалежно від віку і кореляції між ІМТ та віком у групі здорових осіб.
Висновки. Відсоток ЖМ позитивно корелює з вагою тіла (r=0,68, p=0,001), з ІМТ (r=0,78) та окружністю талії (r=0,73, p=0,001), стегон (r=0,82, p=0,001), САТ (r=0,45) та ДАТ (r=0,48) (p<0,05). У групі здорових осіб виявлено сильну пряму кореляцію ІМТ з віком r=0,96, р=0,03, отже, можемо припустити, що антропометричні, морфометричні показники мають більшу вагу, ніж віковий фактор, у осіб, які мають ожиріння на фоні АГ, а у групі без АГ та ожиріння основним фактором ризику є вік. Включення морфометричних вимірювань у повсякденну клінічну практику є безпечним, неінвазивним, точним і достовірним методом діагностики ожиріння/зайвої ваги та визначення ризику.
37
Тулашвілі, Ю., та М. Денисюк. "ПРАКСЕОЛОГІЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ІТ-ФАХІВЦЯ ДО ГРУПОВОЇ РОБОТИ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО ПРОФЕСІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ". Військова освіта 35, № 1 (7 травня 2019): 183–91. http://dx.doi.org/10.33099/2617-1783/2017-1/183-191.
Повний текст джерела
38
Чеботарев, Н. Т., Н. Д. Найденов та А. А. Хомченко. "Минеральные удобрения и мелиоранты как факторы повышения плодородия и продуктивности дерново-подзолистых почв Европейского Северо-Востока". Аграрная Россия, № 3 (25 червня 2010): 31–33. http://dx.doi.org/10.30906/1999-5636-2010-3-31-33.
Повний текст джерелаАнотація:
Изучено влияние минеральных удобрений и химических мелиорантов на изменение плодородия, содержание, группово-фракционный состав и баланс органического вещества в дерново-подзолистой среднесуглинистой слабоокультуренной почве, относящейся к очень холодному подтипу сезонно-промерзающего типа европейского северо-востока России.
39
Вишневська, Г. О., З. Ш. Какабадзе та С. А. Шнайдер. "РЕНТГЕНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАГОЄННЯ КІСТКОВОГО ДЕФЕКТУ АЛЬВЕОЛЯРНОГО ВІДРОСТКА НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ У ЩУРІВ З ВИКОРИСТАННЯМ РІЗНИХ ВИДІВ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ МАТРИКСІВ". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 112, № 3 (27 травня 2021): 10–16. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-37-3-10-16.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі проводиться порівняльний рентгенологічний аналіз загоєння кісткового дефекту на нижній щелепі щурів в ділянці молярів з використанням різних видів біологічних матриксів з децеллюлярізованної амніо-тичної мембрани (ДАМ), децеллюлярізованної амніо-тичної мембрани в поєднанні з факторами росту PRP (ДАМ + PRP) і децеллюлярізованної амніотичної мембрани в поєднанні з факторами росту PRP і гіа-луроновою кислотою (ДАМ + PRP + ГК). За резуль-татами дослідження, відновлення дефекту кісткової тканини в більш короткий термін (на 20 добу розмір дефекту становив 1,08 ± 0,03мм в третій групі і 0,70 ± 0,03мм в 4-й групі) відбувалося в групах, де для за-криття дефекту використовували біоактивний мат-рикс з тромбоцитарними факторами росту. У групі, де на поверхню ДАМ крім PRP наносили ще й гель з гі-алуронової кислотою в дозі 0,5 мл, через 2 місяці на рентгенограмі зазначалося повне відновлення як кіст-кового дефекту, так і періодонтальної щілини і меж-кореневих перегородок, що дозволяє рекомендувати застосування даної хірургічної методики в клінічну практику.
40
Kiro, L. S., M. Yu Zak, O. V. Chernyshov та M. V. Sverdlova. "Харчова поведінка та ожиріння: гендерно-вікові особливості". Endokrynologia 26, № 2 (9 липня 2021): 119–27. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2021.26-2.119.
Повний текст джерелаАнотація:
Надмірна вага та ожиріння — одна з найскладніших медичних і соціальних проблем сучасності. Для сучасного суспільства характерні фактори, які обумовлюють ожиріння: малорухливий спосіб життя, нераціональне харчування з великою часткою рафінованих продуктів, переїдання, психологічні стреси тощо. Проте роль порушень харчової поведінки (ХП) у формуванні надлишкової ваги та ожиріння вивчені недостатньо. Метою роботи є визначення особливостей різних типів ХП при надмірній масі тіла та ожирінні в залежності від гендерно-вікових чинників. Матеріал і методи. Проведено опитування 210 пацієнтів (105 жінок і 105 чоловіків). Вік жінок коливався від 19 до 60 років (середній вік становив 41,5±11,2 року), вік чоловіків — від 22 до 60 років (середній вік — 42,3±12,3 року). Всіх пацієнтів було розподілено на дві клінічні групи: 1-а група — 70 осіб (35 жінок і 35 чоловіків) з надлишковою вагою (індекс маси тіла (ІМТ) від 25,8 до 29,3 кг/м2; середній показник 27,5±1,31 кг/м2); 2-а група — 72 особи (36 жінок і 36 чоловіків) з ожирінням 1 ступеня (ІМТ від 30,0 до 33,9 кг/м2; середній показник 31,74±1,03 кг/м2). Контрольну групу склали 70 осіб (35 жінок і 35 чоловіків) з нормальною вагою (ІМТ від 19,5 кг/м2 до 23,9 кг/м2; середній показник 22,41±1,43 кг/м2). Оцінку розладів ХП проводили за допомогою адаптованого Нідерландського опитувальника ХП (The Dutch Eating Behaviour Questionnaire, DEBQ). Результати. У пацієнтів 1-ої та 2-ої груп здоровий тип ХП зафіксовано рідше, ніж у контрольній групі, у 5,38 раза (D=13,561, p<0,01) та в 10,45 раза (D=21,043, p<0,05) відповідно. У 1-й групі обмежувальний тип ХП серед жінок був зафіксований в 1,7 раза частіше, ніж у чоловіків (D=0,852, p<0,01). У 2-й групі обмежувальний тип ХП серед чоловіків зафіксований в 1,3 раза рідше, ніж серед жінок (D=0,382, p<0,01). Висновки. Обмежувальні розлади ХП є одним із провідних факторів розвитку надмірної ваги та ожиріння. Корекція розладів харчування в людей, що страждають ожирінням, повинна проводитися з урахуванням гендерних і вікових особливостей пацієнта, щоб отримати позитивні результати при коротшому курсі лікування.
41
Povoroznyuk, V. V., та I. V. Pankiv. "Вміст вітаміну D у хворих на автоімунний тиреоїдит із зниженою функцією щитоподібної залози". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 5.61 (25 вересня 2014): 27–30. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.5.61.2014.76850.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні вивчено вміст вітаміну D в 75 пацієнтів з автоімунним тиреоїдитом (АІТ) зі зниженою функцією щитоподібної залози (ЩЗ). Мета дослідження — установити вміст 25(ОН)D в пацієнтів із явним і субклінічним гіпотиреозом на тлі АІТ. Матеріали і методи. 75 пацієнтів (59 жінок і 16 чоловіків) і 25 практично здорових осіб (які не відрізнялися за віком і статтю) перебували під спостереженням. Ви-значали рівень тиреотропного гормону (ТТГ), вільного тироксину (вТ4), вільного трийодтироніну (вТ3), антитіла до тиреоїдної пероксидази (ТПО), а також вміст 25(OH)D в сироватці крові. Результати. Пацієнти з АІТ були розподілені відповідно до рівня ТТГ і тиреоїдних гормонів на групи із субклінічним (n = 21) та явним (n = 54) гіпотиреозом. Рівень ТТГ був вірогідно вищим у групі із субклінічним (6,80 ± 1,84 мкОд/мл) і явним гіпотиреозом (11,38 ± 2,16 мкОд/мл) порівняно з групою контролю (2,11 ± 0,37 мкОд/мл) (p < 0,05). Рівень антитіл до ТПО становив 312,83 ± 7,19 Од/мл при субклінічному гіпотиреозі і 546,29 ± 9,81 Од/мл — при явному гіпотиреозі. Рівень 25(OH)D в сироватці крові був вірогідно нижчим при субклінічному (18,8 ± 1,2 нмоль/л) і явному гіпотиреозі (21,7 ± 1,3 нмоль/л) порівняно з групою контролю (27,3 ± 1,4 нмоль/л) (p < 0,05). Високовірогідна негативна кореляція встановлена між умістом ТТГ, антитіл до ТПО і вітаміном D (р < 0,001). Також високовірогідна позитивна кореляція встановлена між рівнями сироваткового 25(OH)D і вмістом вT4 (р < 0,001), між ТТГ і рівнем антитіл до ТПО (р < 0,05). Висновок. Дефіцит вітаміну D поєднується з наявністю АІТ зі зниженою тиреоїдною функцією (при субклінічному та явному гіпотиреозі). Подальші дослідження необхідні для встановлення недостатності вітаміну D як причинного фактора АІТ.
42
Susla, O. B., та Z. I. Litovkina. "МЕТАБОЛІЧНІ ФАКТОРИ СЕРЦЕВО-СУДИННОГО РИЗИКУ В ПАЦІЄНТІВ ІЗ ДІАБЕТИЧНОЮ НЕФРОПАТІЄЮ НА ПРОГРАМНОМУ ГЕМОДІАЛІЗІ". Вісник наукових досліджень, № 4 (5 лютого 2019): 55–60. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9813.
Повний текст джерелаАнотація:
На сучасному етапі важливою є комплексна оцінка факторів, що формують дуже високий серцево-судинний ризик у пацієнтів із хронічною хворобою нирок VД стадії (ХХН VД) діабетичного походження.
Мета дослідження – визначити клініко-метаболічні фактори, пов’язані з діабетичною нефропатією (ДН), у хворих на хронічному гемодіалізі (ГД), а також з’ясувати за цих умов кардіоваскулярні особливості порушеного мінерального та ліпідного обмінів.
Матеріали і методи. У дослідження було включено 121 хворого (чоловіків – 71 віком, (53,2±1,1) року тривалістю ГД (52,2±4,8) місяця), яких лікували програмним ГД. Переважали пацієнти з хронічним гломерулонефритом (34,7 %). Залежно від наявності/відсутності цукрового діабету (ЦД) 2 типу з ураженням нирок їх поділили на дві групи: перша – ДН немає (n=86); друга – наявна ДН (n=35). Комплекс клініко-лабораторних обстежень передбачав оцінку антропометричних, гендерних ознак, показників артеріального тиску, дослідження ліпідного спектра, фосфорно-кальцієвого метаболізму, аналіз частоти серцево-судинних ускладнень.
Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено, що хворі на ДН були старшого віку (р<0,001), мали меншу тривалість ГД (р=0,040), додіалізної стадії ХХН (р=0,011); у них значуще частіше діагностували артеріальну гіпертензію (у 97,1 %), ішемічну хворобу серця (в 77,1 %), серцеву недостатність (у 77,1 %) та аритмії (в 48,6 %). Концентрація холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) у пацієнтів другої групи була нижчою (р<0,001), а вміст тригліцеринів (ТГ) – вищим (р=0,036), ніж у першійй відповідно. Вперше при ХХН VД стадії визначено сироваткове зниження вмісту магнію (Mg) у хворих на ДН ((0,86±0,02) vs. (1,01±0,02) ммоль/л; р<0,001), порівняно з такими без ДН, причому в другій групі показники Mg і ХС ЛПВЩ (Rs=0,39, р=0,022), так само як і Mg і ТГ (Rs=-0,47, р=0,005) тісно корелювали.
Висновки. Порушення ліпідного обміну, дисбаланс мінерального метаболізму з розвитком дефіциту Mg, гіпертригліцеринемією та зниженням ХС ЛПВЩ, очевидно, є одними з факторів прогресування атеросклерозу, кардіоваскулярного ремоделювання та високої частоти серцево-судинних ускладнень у пацієнтів із ДН на хронічному ГД.
43
Yemelyanov, Volodymyr, Ihor Kovalenko та Nadiia Honcharova. "Експертні оцінки у питаннях державного управління сферою вищої освіти". Public Administration and Regional Development, № 11 (31 березня 2021): 166–89. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.11.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі розглядається використання експертних оцінок у вирішеннях питань державного управління сферою вищої освіти з метою прогнозування чисельності потенційних студентів, що є пріоритетним завданням розвитку як системи вищої освіти в цілому, так і окремого закладу вищої освіти (ЗВО).
Метою роботи є розгляд технології експертного оцінювання факторів привабливості ЗВО, основаної на комплексному застосуванні ряду методів аналізу групових експертних оцінок з подальшим формування ранжувань факторів переваг абітурієнтів при вступі до університету.
У статті розглядаються основні етапи і методи проведення експертизи й її важливість при прогнозуванні кількості абітурієнтів, які бажають вступити до конкретного університету. У рамках технології експертного оцінювання розглядаються такі методи аналізу групових експертних оцінок, як: метод середніх арифметичних рангів, метод медіани рангів і метод Кемені. Всі вони дають приблизну сходимість.
Розглянута інформаційна технологія може знайти своє місце в інформаційно-аналітичній системі «Абітурієнт» і мати позитивний вплив на роботу приймальної комісії в плані прогнозування переваг вступників до ЗВО.
44
Mitchenko, O. I., V. Yu Romanov, O. Yu Kulyk та L. V. Yakushko. "Взаємозв’язок між лептинорезистентністю та серцево-судинним ризиком у хворих із гіпертонічною хворобою та метаболічним синдромом". HYPERTENSION, № 3.41 (21 липня 2015): 51–58. http://dx.doi.org/10.22141/2224-1485.3.41.2015.80659.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою роботи було вивчити взаємозв’язок між лептинорезистентністю та серцево-судинним ризиком у хворих із гіпертонічною хворобою (ГХ) та метаболічним синдромом (МС). Обстежено 160 пацієнтів із ГХ II стадії та МС. У 84 пацієнтів визначали рівень SOB-R-рецепторів, серед них 43 жінки та 41 чоловік, які були поділені на клінічні групи залежно від порушень вуглеводного обміну. Виявлено, що у хворих із ГХ і МС лептинорезистентність за показниками вільного лептинового індексу асоціюється із зростанням виявлення факторів серцево-судинного ризику. Установлено корелятивний зв’язок між вільним лептиновим індексом і факторами серцево-судинного ризику, такими як окружність талії, індекс маси тіла, холестерин, тригліцериди, холестерин ліпопротеїдів високої щільності, та глюкозою та рівнем артеріального тиску в жіночих та чоловічих групах. Визначено, що обрахування серцево-судинного ризику у хворих із ГХ та МС за стандартною шкалою SCORE не дозволяє максимально виділити когорту хворих із високим серцево-судинним ризиком, оскільки не враховує вплив на його рівень надлишкової маси тіла та порушень вуглеводного обміну. Додаткове використання шкал SСOREBMI, PROCAM, FRAMINGHAM, DRS дозволяє оптимізувати виявлення хворих із високим і дуже високим кардіометаболічним ризиком. Установлено, що в пацієнтів із ГХ, МС та цукровим діабетом високий ризик ускладнень за шкалою IRIS II асоціювався з найбільшими проявами лептинорезистентності за визначенням вільного лептинового індексу, що становив 5,45 ± 1,09 у групі жінок та 4,5 ± 1,6 у групі чоловіків, що дозволяє використовувати вільний лептиновий індекс для оптимізації раннього виявлення ускладнень у хворих із цукровим діабетом.
45
Дзюбановський, І. Я., А. М. Продан, С. Р. Підручна, Н. А. Мельник та Т. Я. Ярошенко. "ЗМІНИ ЛІПІДНОГО ПРОФІЛЮ У ТВАРИН З МОДЕЛЬОВАНИМ МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ". Medical and Clinical Chemistry, № 4 (23 лютого 2022): 35–38. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2021.i4.12731.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Формування атерогенних змін ліпідного профілю при метаболічному синдромі зумовлене дією багатьох факторів ризику. Атерогенна дисліпопротеїнемія являє собою не лише фактор ризику розвитку та прогресування атеросклерозу, а й одну з основних складових метаболічного синдрому.
Мета дослідження – оцінити зміни ліпідного профілю у щурів із змодельованим метаболічним синдромом.
Методи дослідження. Дослідження проведено на 40 білих щурах-самцях лінії Вістар масою 200–250 г. До контрольної групи ввійшли 8 тварин. Щурів-самців основної групи (n=32) годували дієтою з високим вмістом жиру (понад 60 % енергії від жирів) упродовж 16 тижнів, таким чином моделюючи в них розвиток метаболічного синдрому. Тварин виводили з експерименту шляхом декапітації. Ліпідний профіль у сироватці крові щурів оцінювали за допомогою біохімічного аналізатора “HTI BioChem SA” (США) і стандартних тест-наборів.
Результати й обговорення. Було встановлено, що на тлі перебігу метаболічного синдрому в щурів основної групи, порівняно з контрольною, розвивались явища гіперхолестеринемії, які характеризувалися підвищенням у крові тварин показників: загального холестеролу – на 18,38 %, триацилгліцеролів – на 77,35 %, ліпопротеїнів низької щільності – на 156,52 % з одночасним зниженням рівня ліпопротеїнів високої щільності на 36,14 %.
Висновок. У тварин із метаболічним синдромом зміни ліпідного обміну характеризувалися гіпер- та дисліпідемією (за статистично значимо вищими рівнями загального холестеролу, триацилгліцеролів, ліпопротеїнів низької щільності на тлі зниження вмісту ліпопротеїнів високої щільності) порівняно з контрольною групою.
46
Strоy, O. A., та L. V. Slipachuk. "ПОКАЗНИКИ ЛІПІДНОГО ОБМІНУ У ДІТЕЙ ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЮ ВІТАМІНОМ D". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 2 (19 серпня 2020): 178–82. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i2.11094.
Повний текст джерелаАнотація:
Доведено, що функції вітаміну D (VD) не обмежуються тільки контролем кальцій-фосфорного обміну, вивчаються його інші плейотропні ефекти.
Мета – вивчення VD-статусу і його впливу на ліпідний профіль у дітей з групи ризику розвитку дисліпопротеїнемії.
Матеріал і методи. Обстежено 30 дітей віком 6–7 років, які народилися у жінок з цукровим діабетом (ЦД). Контрольна група – 30 дітей від здорових матерів. Проводили оцінку фізичного розвитку з розрахунком індексу маси тіла (ІМТ). Досліджували показники ліпідного обміну – загальний холестерин (ХС), тригліцериди (ТГ), ХС ЛПВЩ, ХС ЛПНЩ (ммоль/л) у крові, індекс атерогенності (ІА). Усім дітям визначали вміст 25-ОН-Д в сироватці крові, рівень глюкози.
Результати. 10 (33,3 %) дітей від матерів з ЦД мають надлишкову масу тіла, 5 (16,7 %) – ожиріння, що в 2 рази вище, ніж у контрольній групі. Рівень глюкози натще у всіх обстежених дітей від матерів з ЦД був у межах фізіологічних коливань. Рівень 25-ОН-Д у дітей від матерів з ЦД, у порівнянні з контрольною групою, був значно знижений.
У дітей від матерів з ЦД виявлено дисліпопротеїнемію: достовірне підвищення вмісту ТГ і ХС у сироватці крові, більш високі показники ХС ЛПНЩ і низькі показники ХС ЛПВЩ, ніж у контрольній групі (р<0,05), ІА був достовірно вище.
Висновки. Дефіцит VD в організмі обстежених може бути однією з причин виявленої у них дисліпідемії, крім того, надлишкова маса і ожиріння також є факторами ризику розвитку атеросклерозу, метаболічного синдрому.
47
Bondarchuk, N. V. "КОЛЕКТИВНІ МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ, ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ". Actual problems of regional economy development 2, № 17 (30 листопада 2021): 251–59. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.251-259.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження колективних методів прийняття управлінських рішень. Метою статті є дослідження процесу прийняття управлінських рішень та визначення основних колективних методів прийняття управлінських рішень.
Методи дослідження, використані у процесі написання статті, передбачають застосування загальнонаукових та емпіричних прийомів економічної науки, що ґрунтуються на системному підході.
В статті зазначено, що прийняття рішення являє собою свідомий вибір із наявних варіантів чи альтернатив. Цей процес включає багато різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи як: проблеми, цілі, альтернативи та власне рішення. У статті розглянуто теоретичні основи управлінських рішень, методи прийняття управлінських рішень.
Визначено основні ознаки управлінського рішення, до яких віднесено: вибір альтернативи та вольовий акт. В процесі дослідження констатовано, що термін «управлінське рішення» вживається у двох основних значення: як процес і як явище.Також приділено увагу ряду факторів, що враховуються під час прийняття управлінських рішень.
В статті теоретично обґрунтовано рекомендації щодо вдосконалення напрямів розвитку ухвалення управлінських рішень. Зокрема запропоновано алгоритм прийняття управлінського рішення, який складається із таких етапів: аналіз ситуації, визначення проблеми, яку слід вирішити, розробка альтернативних варіантів, окреслення критеріїв оцінки, оцінка ефективності альтернативних варіантів рішення, вибір найкращого варіанту управлінського рішення, контроль за виконанням управлінського рішення, оцінка та аналіз отриманих результатів.
У статті визначено групові методи прийняття, які використовуються для обґрунтування управлінського рішення, серед яких: Модель ухвалення рішень Хоя-Тартера, Метод множинного голосування, Модифікований спосіб Борда, CODM, RAPID, тощо. Окреслено особливості сучасних умов прийняття рішень та властивості таких умов.
Зазначено, що творча робота підприємства, яка приймає рішення, та її адміністративного апарату вимагає певних навичок, а також використання окремих інструментів прийняття рішень.
Практична значущість даної статті полягає у тому, що використання окреслених групових методів прийняття управлінського рішення сприятимуть підвищенню ефективності управління, а також зниженню ризиків, які виникають у процесі діяльності підприємства.
48
Мамедзаде, Ф. А. "ДИНАМИКА И ХАРАКТЕР ИЗМЕНЕНИЙ ЭТИЧЕСКИХ ПРОБЛЕМ В ПЕРИОД ПАНДЕМИИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (3 лютого 2022): 68–73. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1028.
Повний текст джерелаАнотація:
Мамедзаде Ф. А. Динаміка і характер змін етичних проблем в період пандемії: взаємодія трьох рівнів. –Стаття.Основна мета статті – аналіз етичних проблем пандемічного періоду в ланцюжку індивід – суспільство –людство. Проблема аналізується в рамках системної взаємодії етичних компонентів цих рівнів. Для нас основним способом вирішення етичних проблем пандемічного періоду є виховання толерантного і дыалогичного мислення. Цей момент є головною метою нашого підходу.Використовувані методологія і методи включають вивчення етичних проблем пандемічного періоду в аспекті системного взаємодії компонентів. Застосовується системний метод вивчення соціокультурних систем,де нелінійність, спонтанність, синергетичний ефект взаємодій компонентів займають центральне місце. Субстантивний і комунікативний аспекти етичнихпроблем розглядаються у єдності. Основна наукова новизна. Вивчення різних аспектів пандемічного періоду в рамках гуманітарних наук – одна з найактуальніших наукових проблем. Рефлексіяетичних проблем у цьому контексті має величезну наукову значимість. У статті ця проблема аналізується у контексті взаємовпливу рівнів індивід – суспільство – людство. Прояснення етичних проблем пандемічного періоду в рамках такого підходу є важливим фактором,що визначає новизну дослідження.Результати дослідження:1. Етичні проблеми у період пандемії на індивідуальному рівні змінюють ставлення людей до довіри, справедливості, добра та зла.2. Між індивідуальною та колективною реакцією на пандемію спостерігається тісний зв’язок. Індивідуальні реакції формують групову реакцію, що виражається у факті існування різних групових реакцій на цей феномен.3. Етика у період пандемії характеризується ще неадекватною реакцією держав на світовому рівні. Така ситуація створює основу для багатьох геополітичних, політичних, економічних і гуманітарних проблем у глобальному масштабі.4. Вищенаведені пункти показують, що вивчення етичних проблем у період пандемії стає дуже актуальним як у теоретичній, так і в методологічній площині. Показується, що у період пандемії змінюється характер деяких етичних проблем, які вважаються традиційно універсальними.
49
Kovalenko, O. Ye, та N. G. Prityko. "ХРОНІЧНА ЦЕРЕБРАЛЬНА ВЕНОЗНА ДИСФУНКЦІЯ: ПОШИРЕНІСТЬ ТА ФАКТОРИ РИЗИКУ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 1 (23 квітня 2019): 74–79. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v0.i1.10052.
Повний текст джерелаАнотація:
На сьогодні проблема лікування та верифікації діагнозу у хворих із синдромом хронічної венозної церебральної дисфункції (СХВЦД) є одним із важливих питань прийому лікаря-невролога.
Мета – визначити частку хворих із СХЦВД у межах неврологічного амбулаторного прийому невролога та виявити основні чинники ризику патології залежно від гендерних та вікових показників.
Матеріал і методи. Загальноклінічне та клініко-неврологічне обстеження хворих амбулаторного прийому лікаря-невролога міської поліклініки за рік, виділення групи пацієнтів (95 осіб віком від 30 до 65 років) із клінічними ознаками СХЦВД з деталізацією анамнезу та визначенням ймовірних модифікованих та немодифікованих факторів ризику (ФР) появи патології. Хворі були розподілені на 3 вікові групи: 30–44, 45–60, 60–65 років та на 2 гендерні.
Результати. Оцінка кількості та характеру звернень на прийомі невролога поліклініки за 2018 рік показала, що з усієї кількості випадків цереброваскулярної патології дещо більше половини складають хворі із СХЦВД, або майже третину від усієї кількості хворих (33,8 %).
Найбільш значущою причиною, з якою загальний контингент хворих пов'язував появу СХЦВД, було статичне перевантаження, дещо меншою (всього на 2 %) – фізичне перевантаження, майже в рівних частках – черепно-мозкові травми, стрес та спадковість за материнською лінією, наступними майже рівними чинниками були спадковість за батьківською лінією та клімакс.
Спостерігаються певні достовірні гендерні відмінності щодо чинників, з якими хворі пов'язують появу СХЦВД. Статичне перевантаження для чоловіків у 2,6 раза менш значуще, ніж фізичне навантаження, тоді як у жінок – у 1,5 раза частіше, й саме його вказано як основну причину виникнення патології. У чоловіків спадковість за материнською та батьківською лініями достовірно не відрізнялась (p>0,05), тоді як у жінок лінія матері мала тенденцію до остаточної переваги (p=0,1).
Висновок. Різні вікові періоди хворих мали свої особливості щодо появи модифікованих та немодифікованих ФР: фізичне навантаження переважало у віковий період 45–59 років, статичне навантаження та легка ЧМТ – від 30 до 59 років, в цей же віковий період було виявлено негативну спадковість. У кожній віковій групі достовірна різниця між жінками та чоловіками (р<0,05) мала місце: стосовно фізичного навантаження – в 18–29 років; статичного навантаження – в 45–59; ЧМТ – в 60+; стресу – в 30–44 років. Тенденція p<0,1 стосувалася фактора «клімакс» у період 45–59 років. Перспективним є врахування модифікованих факторів ризику в розробці профілактичних заходів щодо СХЦВД.
50
Солопій, І. А., О. І. Солонець, Ю. О. Гордієнко та А. О. Ткач. "Визначення напрямку на вогневу позицію противника групою звукоприймачів за результатом обробки дулової хвилі". Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил, № 1(67), (21 січня 2021): 89–94. http://dx.doi.org/10.30748/zhups.2021.67.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Виявлення вогневих позицій переднього краю противника у зоні проведення операції Об’єднаних сил залишається досить актуальною задачею. Фізичні засади застосування технічних засобів визначення вогневих позицій противника засновані на виявленні демаскуючих факторів пострілу зі стрілецької зброї, зокрема звуку від пострілу. Розробка та прийняття на озброєння акустичних систем виявлення вогневих позицій противника потребує розв’язання низки науково-практичних задач, однією з яких є визначення напрямку на вогневу позицію противника за результатом обробки та аналізу дулової хвилі. В роботі запропоновано спосіб визначення напрямку на вогневу позицію противника за допомогою групи звукоприймачів. Запропонований підхід дозволяє здійснювати моніторинг певного сектору переднього краю противника в режимі часу, наближеному до реального.