Статті в журналах з теми "Громадська експертиза"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Громадська експертиза.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-43 статей у журналах для дослідження на тему "Громадська експертиза".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Буткова, О. Я. "Конституційно-правові засади здійснення громадської експертизи діяльності Національної поліції України". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 3, № 87 (27 вересня 2019): 26–35. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.87.26-35.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито конституційно-правові засади здійснення громадської експертизи діяльності Національної поліції України. Зазначено, що першочергово громадська експертиза повинна проводитися щодо діяльності тих органів публічної влади, які користуються найменшою довірою громадськості, та щодо діяльності яких у суспільстві виникає найбільше запитань. Одним із таких органів є Національна поліція України. Визначено зміст та значення громадської експертизи діяльності Національної поліції України.
2
Sychova, V., та O. Kapinus. "ТРАНСФОРМАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ". Актуальні Проблеми Державного Управління, № 1(57) (26 травня 2020): 276–86. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.32.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано трансформацію державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб у напряму публічної політики. Доведено, що діяльність неурядових організацій як нових акторів публічної політики щодо ВПО впливала на розширення предметного поля державної політики у зазначеній сфері. З’ясовано, що з лютого 2016 р. активно запроваджувалися інструменти публічної політики щодо ВПО: парламентські слухання, петиції, громадська експертиза, експертно-аналітичні структури, громадська експертиза, громадський контроль за діяльністю влади, громадський бюджет. Виявлено, що з вересня 2019 р., за відсутності комплексності, координації дій держави у виробленні та впровадженні політики щодо ВПО, ініціативу в сфері захисту прав і свобод вимушених переселенців перебрали на себе інститути громадянського суспільства. Визначено три періоди у трансформації державної політики щодо ВПО у напряму публічної політики: 1) жовтень 2014 р. – лютий 2016 р. – початок трансформації державної політики щодо ВПО у напряму публічної політики; 2) лютий 2016 р. – серпень 2019 р. – інституціоналізація публічної політики щодо ВПО; 3) вересень 2019 р. – дотепер – подальший розвиток публічної політики щодо ВПО.
3
Хомов, С. М. "Громадська експертиза, як форма здійснення громадського контролю за Державною фіскальною службою України". Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія "Право", вип. 1, ч. 2 (2015): 75–81.
Знайти повний текст джерела
4
Сташевська, І. В., та І. С. Петренко. "ПРОВЕДЕННЯ ТОВАРОЗНАВЧИХ ЕКСПЕРТИЗ ІЗ ВИЗНАЧЕННЯ КОДІВ ТОВАРУ ЗГІДНО З УКТ ЗЕД ДЕРЖАВНИМИ АБО ГРОМАДСЬКИМИ ІНСТИТУЦІЯМИ". Криміналістичний вісник 36, № 2 (13 грудня 2021): 104–14. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2021-36-2-104.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у системному аналізі правових засад проведення експертиз із визначення коду товарів згідно з УКТ ЗЕД державними або громадськими інституціями і розробленні відповідних пропозицій. Методологія. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові і спеціальні методи науковоюридичного пізнання, серед них методи емпіричного дослідження, а саме порівняльний, системний, узагальнення; порівняльно-правовий і тлумачення правових норм, застосування яких зумовлено метою та завданням дослідження. Наукова новизна. Обґрунтовано необхідність започаткування єдиного підходу до розуміння правомірності залучення державних або громадських інституцій для визначення коду згідно з УКТ ЗЕД із боку центрального органу виконавчої влади України і узгодження правової позиції судів стосовно проведення експертиз із визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, яка полягає у тому, що ця компетенція є виключно прерогативою митних органів. Висновки. Аргументовано, що належне законодавче регулювання експертної діяльності державних або громадських інституцій, у тому числі і державних судових експертних установ, з класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД дозволить створити необхідні умови для проведення кваліфікованої та об’єктивної експертизи, зокрема задовольнить експертні потреби митних і податкових органів під час виявлення правопорушень і виникнення спірних питань, а також забезпечить дотримання принципу змагальності сторін і формування надійної доказової бази у провадженнях про порушення митного та податкового законодавства. Запропоновано основні напрями вдосконалення нормативно-правового регулювання проведення експертиз із визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД. При цьому констатовано, що експертиза з класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД, незалежно від мети визначення коду, є лише засобом з’ясування характеристик, на яких ґрунтується визначення коду товарів, і за своїм завданням не може підміняти правозастосування (прийняття рішення про визначення коду товарів за УКТ ЗЕД); наголошено, що визначальні характеристики товару не мають правового характеру та потребують спеціальних знань, а тому можуть бути з’ясовані за допомогою відповідної експертизи – товарознавчої, транспортно-товарознавчої; окреслено коло суб’єктів, які можуть провадити експертну діяльність із класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, а саме державні або громадські інституції, у тому числі державні судово-експертні установи; сформовано основні пріоритети подальшого наукового й законодавчого опрацювання, зокрема щодо окреслення функцій суб’єктів, які можуть здійснювати експертну діяльність із класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, визначення основних завдань експертизи з класифікації товарів за кодом УКТ ЗЕД, розроблення та впровадження відповідної методики, єдиної для усіх суб’єктів експертної діяльності.
5
Lizakowska, Svitlana. "ГРОМАДСЬКІ РАДИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВПЛИВУ ГРОМАДСЬКОСТІ НА ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЮ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Public Administration and Regional Development, № 3 (11 квітня 2019): 77–91. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей функціонування громадських рад при органах виконавчої влади в Україні. Проаналізовано взаємодію інститутів державної влади з інститутами громадянського суспільства через громадські ради, що діють при органах виконавчої влади.
Висвітлено динаміку розвитку громадських рад та сучасний стан нормативно-правової бази в цій сфері. Показано, що громадські ради є потужним інструментом залучення громадян до участі в управлінні державою та спроможні стати ефективним комунікаційним інструментом між інститутами влади та громадськістю за умови активної громадянської позиції та відповідального ставлення до виконання взятих на себе обов’язків і повноважень усіма учасниками комунікації.
Підкреслено важливість громадського контролю для становлення демократичного суспільства, розкрито механізми, через які він може реалізовуватися. Виявлено особливості громадського моніторингу та громадської експертизи.
Узагальнено теоретико-правові засади взаємодії органів влади і громадськості при формуванні та реалізації державної політики. Виокремлено основні форми, методи та інструменти такої взаємодії. Сформовано пропозиції щодо удосконалення порядку організації та проведення консультацій з громадськістю щодо формування та реалізації державної політики.
6
Mazur, T. V. "Правовий статус громадських об’єднань та окремих громадян у сфері охорони культурної спадщини України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (10 жовтня 2019): 8–20. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У світовій практиці склалася традиція, згідно з якою основним суб’єктом у сфері охорони культурної спадщини є органи публічної влади – державні спеціалізовані органи й установи та органи місцевого самоврядування. Водночас нині все більшу роль у справі збереження культурного надбання людства відіграють неурядові інституції – громадські об’єднання та окремі небайдужі громадяни. Відповідні об’єднання та громадяни досить активно діють у багатьох державах світу, а їхній правовий статус визначається як на рівні національного законодавства, так і поступово стає предметом регулювання міжнародного права.
Метою статті є аналіз національного законодавства, яким урегульовано діяльність громадських об’єднань та окремих громадян у сфері охорони культурної спадщини України.
Наукова новизна полягає у виокремленні й аналізі правового забезпечення діяльності громадських об’єднань та окремих громадян як окремих важливих суб’єктів у сфері охорони культурної спадщини України.
Висновки. Аналіз світової практики у сфері захисту культурної спадщини свідчить про активне залучення до цього процесу громадських об’єднань та окремих небайдужих громадян. Україна також має давні традиції залучення громадськості до пам’яткоохоронної діяльності. Необхідна правова основа такої діяльності була закладена ще в радянський період, а нині гарантована Конституцією України та нормами як загального, так і спеціального законодавства. Серед найпотужніших профільних громадських організацій слід відзначити багаторічну роботу Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, правовий статус якого визначено Законом України «Про охорону культурної спадщини» та власним статутом. Серед міжнародних пам’яткоохоронних громадських організацій, які провадять роботу в нашій державі, виділяються Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць та Український комітет ради музеїв «ІКОМ», які діють відповідно до норм міжнародного права та українського законодавства, зокрема Закону України «Про громадські об’єднання», а також власних статутів. Крім того, національне законодавство надає право окремим громадянам долучатися до пам’яткоохоронної діяльності на правах громадських інспекторів, проводити громадську експертизу об’єктів культурної спадщини, встановлювати над ними шефство з метою забезпечення їх збереження тощо. У цілому українське законодавство щодо забезпечення права участі громадських організацій та окремих громадян в охороні культурної спадщини відповідає основним міжнародним нормам та поширеній зарубіжній практиці.
7
Shyshymenko, Ihor. "ПОЛІТИЧНА ЕКСПЕРТИЗА ЯК ВИД ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯМИ ВЛАДИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (4) (25 жовтня 2018): 62–72. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-62-72.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано тезу про те, що політична експертиза є однією з важливих форм громадського контролю, Завдяки політичній експертизі діяльність органів державної влади перебуває під пильною увагою громадськості. Рекомендації політичних експертів допомагають пошуку більше ефективних рішень різних політичних проблем з урахуванням їх наслідків для суспільства й держави.
Проаналізовано поняття «громадський контроль» і «суспільний контроль», у результаті чого зроблено висновок про те, що вони не синонімічні. Аргументовано, що громадський контроль – це один із видів суспільного контролю. Суспільний контроль функціонально ширший від громадського. Якщо громадський контроль переважно спрямований на діяльність органів державної влади й органів місцевого самоврядування, тобто на політико-державну сферу, то суспільний контроль орієнтований не лише на політичну, але й на всі інші сфери життєдіяльності суспільства (економічну, соціальну, духовну).
Показано, що коли органи державної влади для прийняття політичних рішень застосовують консультації політичних експертів, то в такому випадку політична експертиза – це елемент процесу прийняття політичних рішень. Якщо йдеться про незалежних політичних експертів, які аналізують і прогнозують наслідки тих або інших політичних рішень, то можна зробити висновок про те, що політична експертиза – це самостійний процес. Укажемо на те, що незалежні експертні агентства – це структури громадянського суспільства, які відслідковують і контролюють процес прийняття політичних рішень державними органами.
8
Майсара, Алкум. "ТИПОЛОГІЯ МОДЕЛЕЙ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВЗАЄМОВІДНОСИН ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА СУСПІЛЬСТВА". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 140–48. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-140-148.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження моделей взаємодії держави і громадянського су- спільства дало змогу розглядати відповідну проблематику у функціональ- ному розрізі. Обґрунтовано, що визначення та забезпечення оптимальної моделі взаємодії між державою та громадянським суспільством є назрілою і необхідною умовою політичної модернізації та демократизації, прямим шляхом до політичної стабільності будь-якої держави, оскільки адекватна взаємодія між сторонами спирається на зважений баланс інтересів кожної з них, а взаємовигідне партнерство на основі паритетного соціального діа- логу сприяє не лише вдосконаленню і підвищенню ефективності соціальної політики, а й стабілізації всього суспільного буття загалом. Наголошено, що в кожній державі з урахуванням її специфіки формується власна модель со- ціальної політики.
Визначено, що становлення ефективної взаємодії між організаціями гро- мадянського суспільства та державними інституціями напряму залежить від якісних змін моделі державного управління в Україні, серед яких децентралі- зація, послаблення неефективних адміністративно-командних і суто регуля- тивних методів тощо. Революція Гідності відкрила новий етап в історії роз- витку громадянського суспільства, продемонструвала вплив громадськості на суспільно-політичні перетворення, стала поштовхом для оновлення та переформатування влади. Такі цілі вимагають створення повноцінних, а не декларативних громадських інституцій, здатних отримати інформацію на по- чаткових стадіях ухвалення управлінських рішень, запропонувати альтерна- тиви, здійснювати контроль. Розглянуто, що для взаємодії органів влади та громадянського суспільства використовуються такі механізми як консульта- ції з громадськістю, участь у громадських радах, робочих групах, громадські експертизи і моніторинги, громадські слухання, інформаційні запити до ор- ганів державної влади тощо.
Визначено, що на сьогодні недостатньо реалізованим лишається потен- ціал аналітично-експертного середовища, профспілкових організацій, ор- ганізацій роботодавців у формуванні змісту державної політики. Водночас така співпраця має ґрунтуватися на принципах: громадська активність, партнерство, відкритість та відповідальність, політична незалежність, запо- бігання корупції, раціональний і збалансований розвиток, комплексність.
9
Onyshchuk, I. I. "Правове регулювання антикорупційної експертизи законодавчих актів: зарубіжний досвід". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (14 лютого 2020): 29–35. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є здійснення аналізу зарубіжного досвіду антикорупційної експертизи та актів антикорупційного законодавства України, а також аргументація доцільності удосконалення законодавчої основи проведення антикорупційної експертизи в Україні.
Наукова новизна полягає у виявленні конкретних прийомів для імплементації в українське законодавство на основі співвіднесення українського досвіду з питань проведення антикорупційної експертизи з досвідом країн ЄС і СНД.
Висновки. Наявність значного обсягу недіючих або таких, що підлягають скасуванню законодавчих актів, може виступати прихованою передумовою для вчинення злочинів, адміністративних правопорушень і дисциплінарних проступків.
Основними проблемними аспектами, пов’язаними з антикорупційною експертизою, є: 1) позитивне оцінювання уповноваженими державними органами проєктів законів, які явно містять корупційні ризики; 2) висновки громадської антикорупційної експертизи не оприлюднюються на веб-сайтах Комітету з питань запобігання і протидії корупції та Мін’юсту, а також на сторінках відповідних законопроєктів веб-сайту Верховної Ради України; 3) необізнаність авторів проєктів, невисокий рівень правової культури, невміння правильно використовувати юридичну техніку.
10
Кінзбурська, В. О. "ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУЦІЙ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 145–52. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Соціально-економічні зміни, які мають кардинальний характер в Україні, всебічна демократизація політичного життя суспільства обумовлюють два основні завдання суспільного розвитку. Приведення формату та способів державного управління у відповідність із світовими та європейським зокрема, тенденціям управлінської діяльності. Другим завданням є підтримання процесів формування громадянського суспільства у світлі динаміки демократичного розвитку країни. З огляну на такі завдання формування належного рівня взаємодії органів влади з населенням в лиці різноманітних громадських інституцій є актуальним напрямком як наукової розробки, так і практичної реалізації повноважень у даній сфері. Враховуючи те, що взаємодія населення з державою проявляється у різних формах та реалізовується за допомогою ряду засобів та методів, варто наголосити, що сучасна тенденція розвитку провідних країн світу полягає в тому, що органи влади починають розглядатися в якості сервісних служб по відношенню до населення. В статті проаналізовано актуальність та необхідність комплексного підходу до науково-практичної розробки чітких механізмів здійснення ефективної взаємодії органів влади та громадських інституцій. Запропоновано почати таке дослідження саме з визначення рівневості взаємодії, а конкретно з її окремого рівня – загальнодержавного рівня взаємодії. Наголошено на сферах взаємодії, серед яких виділено нормотворчу, правозастосовчу та правоохоронну діяльність. Також акцентовано увагу на проведенні громадської експертизи в рамках нормотворчої діяльності органів державної влади. Варто наголосити, що такі механізми нормативно-врегульовані, однак їх ефективність досі залишається на досить низькому рівні. Також акцентовано увагу на тому, що одним із способів або форм взаємодії центральних органів державної влади та інституцій громадського суспільства є делегування певного об’єму повноважень громадським інституціям. Також зазначається, що формою взаємодії також можливо розглядати процеси реалізації форм безпосередньої демократії.
11
Нестерович, В. Ф. "Удосконалення правового регулювання проведення громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування в Україні". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, № 85 (15 січня 2019): 45–54. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.85.45-54.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито питання удосконалення правового регулювання проведення громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування в Україні. Вказується, що конституційно-правове регулювання проведення громадської експертизи почалося в окремих сферах діяльності органів публічної влади вже з перших років здобуття незалежності України. Проведення громадської експертизи є важливою формою взаємодії громадськості та органів місцевого самоврядування при прийнятті нормативно-правових актів, сприяє залученню різних соціальних і корпоративних груп експертну грошову оцінку не тільки діяльності органів місцевого самоврядування, а й прийнятих ними рішень і наслідків їх впровадження. Відзначено, що найбільш вразливим питанням в правовому регулюванні громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування є її недостатня правова визначеність на рівні законодавчих актів.
12
Сомова, Тетяна. "ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКЕ ТА ГРОМАДСЬКО-ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ТЕРЕТИЧНІ ОСНОВИ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 280–90. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-280-290.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито сутність феноменів державно-громадського й гро- мадсько-державного управління закладом загальної середньої освіти, органі- заційних механізмів громадсько-державного управління. Висвітлено генезис поглядів учених щодо цих феноменів, проаналізовано стан використання ор- ганізаційних механізмів у практиці, розроблено концептуальні засади кон- струювання та запровадження організаційних механізмів громадсько-дер- жавного управління, технології їх реалізації, розкрито модель організаційного механізму та науково-методичний супровід його застосування, обґрунтовано взаємозв’язок між стилем керівництва й впровадженням організаційних механізмів громадсько-державного управління у діяльність закладів загальної середньої освіти. Актуальність проблеми дослідження визначається необ- хідністю суттєвої перебудови системи управління освітою, зокрема, пошуку нових відкритих і демократичних моделей управління, широкого залучення громадськості до освітнього та управлінського процесу. Дослідження можуть використовуватися як методичні рекомендації для керівників закладів загаль- ної середньої освіти та представників управлінських структур, так і для само- освіти на курсах підвищення кваліфікації керівників чи в процесі підготовки резерву керівних кадрів. Встановлено, що модель структурно-громадського супроводу передбачає наявність на кожному рівні субординаційної вертика- лі управління ЗЗСО відповідної громадської структури та ії ресурсами. Ос- новним завданням є здійснення незалежної експертизи стану цієї ділянки ос- вітньої галузі та ведення діалогу з владними структурами для збалансування інтересів громадськості та відповідних органів управління, результатом яких виступає збалансування вимог та ресурсів держави і запитів громадян.
13
Позняк, Е. В. "Правові аспекти громадської екологічної експертизи". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 37 (2000): 38–42.
Знайти повний текст джерела
14
Нестерович, Володимир. "Конституційно-правові види громадської експертизи в Україні". Expert: Paradigm of Law and Public Administration 2, № 2018-2(2) (грудень 2018): 67–76. http://dx.doi.org/10.32689/10.32689/2617-9660-2018-2-2-67-76.
Повний текст джерела
15
Нестерович, Володимир. "Конституційно-правові види громадської експертизи в Україні". Expert: Paradigm of Law and Public Administration 2, № 2 (грудень 2018): 67–76. http://dx.doi.org/10.32689/2617-9660-2018-2-2-67-76.
Повний текст джерела
16
Нестерович, В. Ф. "Конституційно-правові види громадської експертизи в Україні". Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління, № 2 (2), грудень (2018): 67–76.
Знайти повний текст джерела
17
Butkova, O. "International Standards of Public Examination." Naukovij vìsnik Nacìonalʹnoï akademìï vnutrìšnìh sprav 116, no. 3 (2020): 128–34. http://dx.doi.org/10.33270/01201163.128.
Повний текст джерела
18
Butkova, O. "International Standards of Public Examination." Naukovij vìsnik Nacìonalʹnoï akademìï vnutrìšnìh sprav 116, no. 3 (2020): 128–34. http://dx.doi.org/10.33270/01201163.128.
Повний текст джерела
19
Buha, Ganna. "ESSENCE OF PUBLIC EXPERTISE IN UKRAINE." Law Journal of Donbass 70, no. 1 (2020): 72–77. http://dx.doi.org/10.32366/2523-4269-2020-70-1-72-77.
Повний текст джерела
20
Буткова, Олена. "Конституційно-правові засади здійснення громадської гендерноправової експертизи в Україні". Expert: Paradigm of Law and Public Administration 6, № 2019-4(6) (2019): 34–41. http://dx.doi.org/10.32689/2617-9660-2019-4(6)-34-41.
Повний текст джерела
21
Позняк, Е. В. "Реалізація права громадян на участь у проведенні громадської екологічної експертизи". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 41 (2001): 27–30.
Знайти повний текст джерела
22
Матат, Ю. І. "Прогалини у правовому регулюванні як корупціогенний фактор у діяльності органів публічної влади". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (28 квітня 2021): 42–48. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3188.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена з’ясуванню впливу прогалин у правовому регулюванні як корупціогенного фактора на функціонування органів публічної влади, а також дослідженню шляхів усунення зазначених дефектів права, що має на меті запобігати вчиненню корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних із корупцією, у публічній сфері. Визначено, що прогалину у правовому регулюванні слід розглядати як корупціогенний фактор, який сприяє особі, що уповноважена застосовувати норми певного організаційно-розпорядчого чи іншого документа, тлумачити його на власний розсуд, обирати із кількох можливих той варіант поведінки, який є найбільш вигідним для неї. Здійснено класифікацію прогалин, які є корупціогенним фактором, на такі види: а) прогалини в нормах матеріального права; б) відсутність або недостатність контролю і прозорості; в) відсутність або недостатність адміністративних і судових процедур; г) відсутність або недостатність конкурсних (аукціонних) процедур. Обґрунтовано, що найпоширенішим корупціогенним фактором у діяльності органів публічної влади є неналежне визначення в нормативно-правовому акті (його проекті) функцій, прав, обов’язків і відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, наслідком чого може бути невиправдане встановлення чи надмірне розширення дискреційних повноважень, створення умов для виникнення конфлікту інтересів та можливостей для зловживання наданими їм повноваженнями. Зроблено висновок, згідно з яким усунення прогалин у правовому регулюванні, що стають фактором корупціогенності у публічно-правових відносинах, має відбуватися насамперед шляхом моніторингу нормативно-правових актів, невід’ємною складовою частиною якого є антикорупційна експертиза. Водночас подальше реформування сфери нормотворчої діяльності має відбуватися у напрямку широкого залучення громадських об’єднань та окремих незалежних експертів до проведення антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та їх проектів, що дозволить підвищити ефективність цього інструменту й сприятиме забезпеченню розумного балансу між приватними і загальносоціальними інтересами.
23
Demeshok, Olga. "ПОЛОЖЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОМЕОСТАЗУ СТАЛОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, № 6 (23 грудня 2020): 156–64. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0214.
Повний текст джерелаАнотація:
На сучасному етапі розвитку виробництва та забезпечення сталого господарювання виникає необхідність подолання неузгодженостей між рівнем технологічного процесу та засобами, що підтримують екологічну безпеку життєдіяльності людини. Таким чином, постає необхідність у пошуку інноваційних шляхи для забезпечення економічного зростання та синхронного покращення екологічних показників виробничих процесів. Перші систематизовані погляди, що вказують на енергетичний характер суспільного багатства, описані в минулому столітті українським мислителем Сергієм Подолинським. Він виклав основні положення теорії розвитку суспільства, що базується на використанні людиною природної енергії, а сама людина розглядалася С. Подолинським як теплова машина.
Нинішні норми навантаження господарської діяльності на наземні ландшафтні системи є за своєю суттю санітарно-гігієнічними, оскільки вони спрямовані передусім на інтереси людини і не пов'язані з біофізичними критеріями збереження довкілля. Дотримання принципів побудови екологічно сталої економіки, зорієнтованих на запобігання негативним природним змінам потребує формування відповідної статистики біофізичних параметрів. Найкращим розв'язанням даної проблеми є вироблення комплексної державної програми екологічного нормування, яка повинна спрямовувати екологічну безпеку України на досягнення конкретних природоохоронних результатів. Поточним заходом, що має упередити екологізацію управління природокористуванням, повинно стати законодавче закріплення вимог обов'язкового проведення державної і громадської екологічної експертизи планів і проектів. При цьому підприємства і відомства самостійно проводити таку експертизу не мають права. Проблема рівноваги у природі безпосередньо входила до кола досліджуваних В.І. Вернадським. Учений глибоко осягав її теорію. Виходячи зі своїх дослідницьких потреб, він створив власну наукову типологію різновидів гомеостазу – стану рівноваги динамічного середовища, у якому відбуваються біологічні процеси. Учений довів, що усі явища всюди підпорядковані законам рівноваги і повинні бути виражені числами.
24
Гора, Ірина, та Валерій Колесник. "СУЧАСНІ МОЖЛИВОСТІ ДНК-ІДЕНТИФІКАЦІЇ В РОЗСЛІДУВАННІ ОКРЕМИХ ВИДІВ ЗЛОЧИНІВ". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, № 8 (13 липня 2021): 183–89. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.27.
Повний текст джерелаАнотація:
Досудове розслідування злочинів проти життя й здоров’я людини, проти громадської безпеки та багатьох інших злочинів не можна уявити без використання слідчим знань у галузі судової медицини. Вод- ночас установлення тяжкості тілесних ушкоджень та причин настання смерті зумовлює потребу обов’язкового залучення стороною обвинувачення експерта для проведення судово-медичної експертизи. Об’єктом судово- медичної експертизи часто стають трупи не встановлених осіб, серед яких трапляються тіла у стані виразної гнильної трансформації, обвуглювання, скелетування, розрізнені фрагменти людських тіл тощо. Одним із головних питань, що ставиться експерту – судовому медику на вирішення, є ідентифікація особи, де вели- ке значення для проведення дослідження й отримання правильних результатів має застосування біологічних методів. Певну роль у цьому процесі відіграють інтеграція і диференціація суміжних галузей знань, а саме криміналістики, біології та судової медицини, що в сукупності покликані сприяти об’єктивізації процесу досудового розслідування, підвищенню статусу слідів та окремих об’єктів біологічного походження як необ- хідних елементів доказової бази. Від результатів таких експертиз залежить правильність прийнятих органом досудового розслідування та судом рішень. У кримінальних провадженнях про вбивства, терористичні акти, завдання тілесних ушкоджень та вчинення інших злочинів, пов’язаних із ушкодженням тіла людини пошуки слідчого під час проведення огляду місця події, оглядів предметів, приміщень спрямовані насамперед на виявлення слідів крові та інших слідів біологічного походження, що, як правило, у значній кількості утворюються у певних місцях і на різноманітних об’єктах під час вчинення та приховування таких злочинів. Зазначені сліди можуть бути виявлені на ґрунті, стінах приміщен- ня, меблях та інших предметах, у пазах між дошками чи плитами підлоги, на знаряддях завдання ушкоджень чи травми, на предметах одягу чи взуття тощо. Об’єкти біологічного походження та предмети з їх слідами доволі часто використовуються як джерела орієнтовної та доказової інформації. Вони дають змогу висунути обґрунто- вані версії щодо характеру події, відтворити обстановку, в якій було скоєно злочин, значно звузити коло осіб, які можуть бути причетні до його вчинення, а в окремих випадках – встановити конкретну особу, яка скоїла злочин, або виключити певну особу з числа підозрюваних. За певних обставин завдяки використанню відомостей про об’єкти біологічного проходження вдається встановити особу потерпілого, якщо вона залишається невідомою на момент початку розслідування. Якщо особу підозрюваного або потерпілого не встановлено, коли справжні відомості про таких осіб при- ховуються або спотворюються навмисно, потужним інструментом отримання важливої доказової інформа- ції може виступати генетична ідентифікація особи. Процедура судово-медичної ідентифікації особи полягає у встановленні тотожності невідомого живого чи померлого індивідууму з конкретною і відомою орга- нам досудового розслідування людиною. Індивідуальність об’єктів матеріального світу, їх взаємозв’язок та взаємозалежність, об’єктивний характер змін та відносна сталість є передумовами, котрі визначають можливість ідентифікації різних об’єктів матеріального світу загалом і людини зокрема. Задля цього для ідентифікації людини як об’єкта живої природи використовують біологічні методи досліджень, засновані на вивченні довгої полімерної молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) – одного з двох типів при- родних нуклеїнових кислот, що забезпечує зберігання й передачу наступним поколінням нащадків генетич- ної програми розвитку та функціонування людини як живої істоти. Розшифровку структури ДНК вчені здій- снили ще у 1953 р., що стало одним з поворотних моментів в історії біології. З часом ці дослідження стали в нагоді криміналістам та судовим медикам, які встановлювали обставини вчинення злочинів та причетних до них осіб. Сучасна технологія криміналістичного ДНК-аналізу дає змогу досліджувати майже всі тканини та біологічні рідини людського організму. Нині досягнуті суттєві результати щодо дослідження біологічних слідів і навіть тих, які зазнали негативного впливу факторів зовнішнього середовища, а саме фізичних, хімічних і біологічних, або піддалися частковій деградації. Застосування молекулярно-генетичних дослі- джень дає змогу швидко та ефективно ідентифікувати постраждалих та провести реконструкцію обста- вин події у разі надзвичайних ситуацій з великою кількістю людських жертв, зокрема нещасних випадків, авіакатастроф, терористичних актів, бойових дій. Знання таких можливостей судово-медичної експертизи слідчими, прокурорами, адвокатами, суддями, уміння збирати матеріали для проведення експертних досліджень, формулювати запитання експерту та оцінювати отримані ним висновки має велике значення для зби- рання та оцінювання доказів у кримінальному проваджені, а також їх використання в інтересах здійснення справедливого правосуддя.
25
Позняк, Е. В. "Організація громадської екологічної експертизи як функція управління в галузі екології (соціально-правовий аспект)". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 44 (2001): 31–35.
Знайти повний текст джерела
26
Позняк, Е. В. "Проблеми юридичної відповідальності за правопорушення у сфері здійснення громадської екологічної експертизи в Україні". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, Вип. 63/64 (2005): 90–92.
Знайти повний текст джерела
27
Buha, Hanna. "CONCEPT OF PUBLIC EXPERTISE AND ITS SIGNIFICANCE IN THE ACTIVITIES OF PUBLIC ADMINISTRATION BODIES." Law Journal of Donbass 74, no. 1 (2021): 64–69. http://dx.doi.org/10.32366/2523-4269-2021-74-1-64-69.
Повний текст джерелаАнотація:
Over the latest 5–10 years, the vocabulary of Ukrainian civil society has increasingly used such concepts as «public monitoring», «public expertise», «public control». This technology is of particular importance in the context of the fact that public control is the basic component of democratic governance. European practice has various forms of such control in its arsenal, which has become a good tradition and a guarantee of democracy in the past world. Back in 2008, the Cabinet of Ministers of Ukraine, namely on November 5, 2008, by Resolution No. 976 adopted the Procedure for Assisting in the Public Expertise of the Executive Authorities Activity. This means that the establishments of civil society, can assess the effectiveness of the activities of any executive authority of Ukraine, according to a certain procedure, as well as they can carry out the procedure for taking into account the latest results of public expertise. Public expertise makes it possible to assess the activities of public authorities, as well as to influence their policies and execution of decisions. The study and unambiguous understanding of public expertise will help to avoid problems in the practical implementation of human and civil rights and freedoms through difficulties. Thus, the concept of public expertise has not yet been sufficiently defined either in normative legal acts or in scientific literature. It should be noted that this concept, namely public examination, is a new phenomenon for domestic science and practice, therefore this concept requires a comprehensive and deep research. So, in our opinion, public expertise is a tool or form of public control which is aimed at achieving transparency in the work of state authorities and local self-government, ensuring the implementation and protection of the rights and freedoms of citizens, as well as such expertise is used for forming and developing civil consciousness. As for the public expertise of executive authorities, it should be noted that it is still more an assessment of their activities and the effectiveness of their decision-making and implementation of these decisions.
28
Саган, Олександр Назарович. "Православ'я України і національна безпека". Ukrainian Religious Studies, № 76 (1 грудня 2015): 246–57. http://dx.doi.org/10.32420/2015.76.617.
Повний текст джерелаАнотація:
Чи можна і чи потрібно розглядати події внутрішньоцерковного і міжцерковного православного життя України через призму національної безпеки? Наявними якими є больові точки у відносинах Української держави і православних Церков? Чи працює в Україні законодавство, яке регулює державно-церковні відносини і чи є воно україноцентричним? Ці та інші питання були об‘єктом розгляду експертного Круглого столу на тему: «Боротьба ідентичностей у православ‘ї України після «Революції гідності»: аспект національної безпеки», який відбувся в Києві 1 липня 2014 року. Організаторами заходу виступили Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка та Українська Асоціація релігієзнавців. У роботі Круглого столу, окрім представників організаторів цієї конференції, взяли участь експерти із УПЦ КП, УПЦ МП, всеукраїнського православного братства Андрія Первозванного УПЦ КП, науковці та громадські діячі з різних міст і регіонів країни, інші зацікавлені особи.
29
Горбонос, В. В. "КЛАСИФІКАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ ЕКСПЕРТНОЇ СЛУЖБИ МВС УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 3 (3 лютого 2021): 73–78. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.102.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що за допомогою норм права забезпечується правопорядок на території країни та належне функціонування державних і громадських інституцій. На противагу зникнення норм права із суспільного життя призведе до хаосу, який за наслідками буде ідентичний таким явищам, як державний переворот або війна. Тому цілком обґрунтованим убачається те, що міжнародна спільнота та окремі держави приділяють велику увагу якості правових норм, постійно працюючи в напрямі вдосконалення їх змісту. Не виключенням є і Україна, перед якою сьогодні постає складне завдання - формування європейської держави, що буквально вимагає підвищення ефективності функціонування органів державної влади, орієнтованого на актуальні потреби населення. Важлива роль у виконанні такого завдання відводиться нормам права, як основному засобу врегулювання суспільно-політичного життя країни та роботи окремих інституцій. Мета статті зумовлюється необхідністю систематизації множинності нормативно-правових актів, що регламентують діяльність Експертної служби МВС України, а також здійснення їх класифікації. У статті автором, на підставі систематизації нормативно-правових актів, які регулюють діяльність Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, запропоновано їх класифікацію за юридичною силою, суб'єктом нормотворчості, рівнем регулювання, галузевою належністю, сферою дії та напрямом регулювання, зокрема в межах останнього критерію, що найповніше відображає сутність такого регулювання, виокремлено правові акти, що визначають: підстави проведення судової експертизи та експертних досліджень; організаційно-функціональні аспекти діяльності; процедуру проведення судової експертизи та експертних досліджень; окремі питання професійної діяльності працівників Експертної служби МВС України, в тому числі матеріальні умови праці, також засади міжнародного співробітництва. Визначено, що нормативно-правові акти організаційного характеру визначають місце установ даної служби в системі Міністерства внутрішніх справ України та повноваження міністерства щодо функціонування експертної служби.
30
Драгомирецька, Наталія, та Марина Дургарян. "ПРАКТИКА ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ДОНОРСТВОМ КРОВІ В ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 109–23. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-109-123.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлено результати дослідження щодо доцільності запро- вадження в Україні практики публічного управління донорством крові за- рубіжних держав. Виокремлено чотири площини розуміння ролі і місця пу- блічного управління в донорстві крові: академічна, управлінська, експертна, фахова (на рівні практики роботи служб крові). Акцентовано увагу на управ- лінській складовій. В українській науці публічного управління ця пробле- матика не досліджується і не виокремлюється як важлива сфера науки. В практиці публічного управління донорством крові в Україні домінує органі- заційно-правовий аспект, а форми і методи роботи щодо залучення донорів та створення банків крові є обмеженими і застарілими. Наведено конкретний досвід зарубіжних держав у публічному управлінні донорством крові, а та- кож розглядається питання про суб’єктів публічного управління та політику держав щодо донорства крові, про форми і методи залучення до добровіль- ного і свідомого донорства крові. Для України запропоновано досвід кількох держав, який не потребує великих фінансових вкладень і може ґрунтуватись на традиціях публічного управління України та відношенні населення до донорства, зокрема: відповідальність суспільства; використання сучасних інформаційно-комунікаційних засобів; залучення громадських організацій; проведення інформаційно-пропагандистських кампаній; формування гро- мадської думки; створення мобільних центрів; формування та розвиток сис- теми стимулювання і вдячності від органів публічної влади; систематизація правових норм щодо донорства крові та кола донорів, а також розширення можливостей громадських організацій у сфері донорства крові; розвиток та підвищення активності асоціацій, клубів та ін. донорів. Роль публічного управління вбачається у створенні всіх умов для розвитку державно-при- ватного та державного-громадянського партнерства у сфері донорства крові. Зазначається доцільність зміни змісту державної політики у сфері донорства крові в Україні.
31
ГОЛОВІНА, Лариса. "СУЧАСНІ ТРЕНДИ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ: АНАЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ". Humanitas, № 6 (23 лютого 2022): 105–13. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Окреслення сучасних трендів організації соціального забезпечення населення України відбулося на засадах узагальнення науково-методичного базису вітчизняних та зарубіжних учених із використанням офіційних даних Державної служби статистики України, Міністерства соціальної політики України, Державної казначейської служби України, Центру громадської експертизи. У статті наведено результати аналізу темпів зростання державних витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення населення. Проаналізовано структуру видатків зведеного бюджету України, динаміку кількості пенсіонерів усіх категорій у регіональному розрізі за період 2010–2020 рр. За результатами аналізу встановлено, що в Україні спостерігаються стійкі тенденції в організації соціального забезпечення, серед яких переважно зростаючий тренд державних витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населення, стійкий тренд у пенсійному забезпеченні, який характеризується витратами на соціальний захист пенсіонерів на рівні більш ніж 50% та суттєва диференціація пенсійного забезпечення по регіонах України, яка майже не змінюється протягом Усього періоду незалежності України. Встановлено, що поряд зЫ стійкими трендами в організації соціального забезпечення населення України відбуваються трансформації, які визначають нові тренди. З’ясовано, що протягом аналізованого періоду відбулося уповільнення темпів зростання соціального забезпечення населення України, яке напряму пов’язане зі зміною структур видатків соціального забезпечення за 2018–2020 рр. Доведено, що зростання видатків державного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення у 2020 році проти 2019 року зумовлено зміною механізму надання у 2020 році пільг та житлових субсидій та передачею повноважень Міністерству соціальної політики, що зумовило зниження міжбюджетних трансфертів.
32
Єрмолаєва, Т. В. "Проблеми розгляду судами екологічних спорів". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 73–76. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).569.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті нами було досліджено питання ефективності правосуддя в екологічних справах. Аналіз судової практики та наукових джерел свідчить про відсутність єдиного бачення меж дискреційного повноваження та меж судового контролю у спорах із суб'єктами владних повноважень, що має наслідком прийняття судом рішень, які не досягають тієї мети, задля якої такі спори були ініційовані. У роботі окреслено основні проблеми забезпечення права на екологічну безпеку в національних судах України. До таких слід віднести: Велику Палату Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
Серед таких проблем необхідно виділити відсутність узагальнення судової практики з розгляду екологічних спорів, розгляд екологічного спору із застосуванням принципу підсудності, перезавантаженість судів іншими категоріями справ, відсутність професійної кваліфікації суддів у розгляді екологічних спорів, недостатню активність громадськості у питаннях захисту порушених екологічних прав, обов'язковість різних експертиз, що підтверджують причинно-наслідковий зв'язок, відсутність спеціального Екологічного суду.
Досліджено судову практику Європейського суду з прав людини, досліджено різноманіття видів судової практики. Зроблено акцент на важливості забезпечення звернення до суду правозахисних громадських організацій. Зокрема, згадано такі організації, як «Екопра-во-Київ», «Екоправо-Харків», «Екоправо-Львів» (з 2005 р. ЕПЛ - «Екологія - Право -Людина»), Харківська правозахисна група тощо. Наголошено на важливості розв'язання проблем захисту природного довкілля й екологічних прав.
33
Безена, Іван. "РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ: АСПЕКТИ ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА СТРАТЕГІЇ РОЗБУДОВИ (1991–2021 РР.)". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 107–12. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.19.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні проаналізовано історичні аспекти євроінтеграційних процесів у регіональній практиці і результати трансформацій структури, змісту діяльності обласних та місцевих органів влади, яка спрямова- на на сталий соціально-економічний розвиток території і задоволення запитів людини. Ключовими питаннями історичного розвитку державної регіональної політики є подолання наслідків авторитарних методів управління й вибудовування демократичних основ і механізмів ефективної співпраці регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування, громадськими інституціями території, жителями сіл й міст. Актуалізуються історичні аспекти формування адміністративно-територіального устрою, які націлені на ресурсне забезпечення діяльності соціально-культурних об’єктів території та стратегії їх розвитку і трансформації. Окреслені процеси проходять у контексті вибудовування державного управління відповідно до ідеології європейського співтовариства. Демократизація й децентралізація спрямовані на перерозподіл владних повноважень «від центру до регіону», розвиток демократичних основ на територіях, формування відповідального регіонального управління, повернення довіри громадян до влади і долучення людини до процесів врядування в громаді. Структурно-функціональну модель системи державного управління на регіональному рівні було нормативно вста- новлено Конституцією України, яка прийнята 28.06.1996 року та залишається чинною донині. У дослідженні розглянуто історичні процеси вибудовування органів державної влади регіону та місцевого самоврядування, процесів формування ефективної співпраці між владою і громадським активом території. Стратегія вибудовування партнерських стосунків спрямована на розбудову успішної території та ефектив- ного розв’язання критичних проблем соціально-економічного розвитку регіону. Сучасні регіональні практи- ки підтверджують актуальність вибудовування нових стратегій розвитку території, наявності активних, професійних і системоутворюючих суб’єктів публічної організаційної діяльності. Демократизація регіональної влади окреслена через публічне обговорення ситуації в громаді й експертизу суспільних проблем, відкриті процеду- ри розгляду і прийняття публічних рішень, внутрішнього і зовнішнього бюджетування інфраструктури регіону.
34
Семенець-Орлова, Інна Андріївна, та Жан Венсанович Беленюк. "РОЛЬ АДВОКАТСЬКОГО ЗАПИТУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ". Public management 29, № 1 (24 травня 2022): 125–33. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-18.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналіз комунікації у сфері правозахисної діяльності є актуальною науковою проблемою в умовах динамічної інформаційної комунікації у суспільно-політичному просторі. Мета дослідження − аналіз адвокатського запиту як засобу отримання публічної інформації. Звертається увага на низку проблем, які ускладнюють процес подання адвокатського запиту та належне використання адвокатом даного механізму і процедури. Адвокатський запит – це один із інструментів захисту фізичних і юридичних осіб від протиправної діяльності державних органів та інших осіб. У ході експертного інтерв’ювання нами встановлено актуалізацію використання адвокатського запиту у реаліях сучасної України, що було підтверджено і статистичною інформацією. У той же час опитані експерти зазначили − назрілою є потреба наділенням права на отримання інформації, що містить державну таємницю, органи адвокатури. Потрібно наголосити, що спеціальне законодавство конкретно визначає коло тих осіб, які мають право на отримання адвокатського запиту, які становлять, наприклад, державну таємницю. Такими, зокрема, можуть бути органи внутрішніх справ, органи прокуратури, податкової інспекції. Органи публічної влади, місцевого самоврядування, керівники установ, організацій, громадських об’єднань, до яких направляється адвокатський запит, повинні не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту підготувати і передати адвокату означену інформацію, копії документів, окрім інформації з обмеженим доступом та тих копій документів, в яких знаходиться інформація з обмеженим доступом. У цій статті пропонуємо здійснити порівняльний характер та розглянути питання щодо доступу до адвокатського запиту українських працівників та польських фахівців. У результаті дослідження виявлено проблеми і надано пропозиції щодо спрощеної процедури подання адвокатського запиту як засобу правової комунікації в сфері правозахисної діяльності.
35
Никитюк, Я. І. "ПЕРІОДИЗАЦІЇ ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 275–87. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.31.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що базовою, цементуючою засадою методології дослідження правового статусу будь-якого суб’єкта завжди виступає метод історичного аналізу. При розкритті специфіки адміністративно-правового статусу Вищого антикорупційного суду застосування даного методу відіграє особливе значення, оскільки без знання генези виникнення того чи іншого інституту, без розуміння історичних подій, які супроводжували його становлення, неможливо окреслити основні напрями його подальшого розвитку, а також визначити фактори, які можуть впливати на цей процес у майбутньому. Метою статті є аналіз історичних подій, які обумовили виникнення та супроводжували становлення Вищого антикорупційного суду як самостійного елемента антикорупційної інфраструктури та невід’ємної частини судової гілки влади. Оцінюючи процес створення Вищого антикорупційного суду, а також узагальнюючи результати його роботи у перші два роки, вітчизняні та міжнародні експерти, політики, науковці та громадські діячі звертають увагу на цілу низку факторів, які можуть свідчити як про успіх, так і про провал реалізації аналізованого напряму «судової антикорупційної» реформи. Узагальнивши результати проведеного дослідження, ми можемо визначити такі найбільш відчутні позитивні результати роботи Вищого антикорупційного суду: 1) активізація процесу судового розгляду корупційних проваджень; 2) високий рівень кваліфікованості суддів Вищого антикорупційного суду; 3) притягнення до відповідальності багатьох впливових осіб; 4) неупереджений й об’єктивний підхід суддів Вищого антикорупційного суду до всіх сторін у справі; 5) висока якість розгляду справ суддями Вищого антикорупційного суду; 6) відкритість і прозорість роботи. Аналіз численних публікацій в засобах масової інформації дозволив нам визначити кілька факторів, що відображають нереалізовані очікування та свідчать про розчарування роботою Вищого антикорупційного суду: 1) низькі темпи розгляду корупційних кримінальних проваджень; 2) від- сутність вироків у найбільш резонансних справах та у справах про топ-ко- рупцію; 3) закриття резонансних корупційних кримінальних проваджень; 4) «обвинувальний нахил» рішень, які ухвалюються слідчими суддями Вищо- го антикорупційного суду; 5) порушення етичних стандартів керівництвом та суддями Вищого антикорупційного суду.
36
Бугайова, Наталія Михайлівна, та В’ячеслав Йосипович Цап. "Профілактика Інтернет-залежності в перебігу електронного навчання". Theory and methods of e-learning 1 (10 листопада 2013): 24–28. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v1i1.116.
Повний текст джерелаАнотація:
Дистанційне навчання як одна з новітніх форм отримання знань має свою специфіку, оскільки неподільно пов’язане з використанням сучасних комп’ютерних Інтернет-технологій.Проблема Інтернет-залежності, як одна з найбільш поширених у теперішній час, форм адиктивної поведінки, виникла з появою Інтернету.Не дивлячись на інтерес, який існує у вивченні негативного впливу нових інформаційних технологій і комп’ютерних технологій на дистанційне навчання, на наш погляд, він вивчений недостатньо.Надмірне захоплення комп’ютерними іграми або Інтернетом може збільшити існуючі психологічні проблеми адаптації особистості.Родоначальниками психологічного вивчення феномена Інтернет-адикції є представники США: клінічний психолог К. Янг і психіатр І. Голдберг.К. Янг в 2000 році був розроблений і розміщений на Web-сайті опитувальник, який дозволив визначати наявність Інтернет-залежності. У результаті проведеного нею дослідження було відібрано й проаналізовано 400 анкет, заповнених Інтернет-залежними користувачами.У 1996 році для позначення феномена залежності від Інтернету, I. Голдбергом був запропонований термін «Інтернет-адикция». Сьогодні у використанні знаходяться різні терміни для позначення даного явища: поведінкова Інтернет-залежність, надлишкове або патологічне використання Інтернету, віртуальна адикція, нетаголізм й ін.У США в 1995 році К. Янг був організований перший центр on-line-залежності в м. Бредфорд, а в 1997 році створена дослідницька, консультативно-психотерапевтична Web-служба для допомоги страждаючої Інтернет-адикцією. У 1996 році М. Орзак у Гарварді була відкрита клініка лікування від комп’ютерної залежності. У 1998 р. Д. Гринфілд організував службу «Virtual-addiction». У 2005 році в Китаї була відкрита перша клініка для лікування віртуальної залежності. У 2006 році центр для лікування Інтернет-адиктів був відкритий у Белграді (Сербія) і клініка в Амстердамі (Голландія).За даними К. Янг і М. Грифітс (Young K., Griffiths M., 1998), наприкінці 20-го століття в західних країнах віртуально залежні користувачі становили 1–5% від загального числа користувачів Інтернет. У цей час їхня кількість наближається до 10%.У результаті моніторингу, проведеного у Китаї, 14% підлітків страждають Інтернет-залежністю.За кількістю віртуальних адиктів лідирують США – близько 200 млн. чоловік, у Китаї кількість залежних Інтернет-користувачів досягла 111 млн., а в Японії 85,29 млн. людей.Інтернет-середовище дозволяє індивідові реалізувати три основні види діяльності: комунікативну, пізнавальну та ігрову. Такі особливості психіки дитини, як недостатня розвиненість саморегуляторних механізмів, емоційного й вольового контролю, імпульсивність та несформованість адекватних схем поведінки створюють підвищену небезпеку для формування та розвитку комп’ютерної та Інтернет-залежностей.Особи, що страждають на комп’ютерну та Інтернет-залежність, мають, як правило, порушення у емоційно-вольовій, соціальній, міжособистісній, комунікативній сферах, та проблеми соціальної адаптації.Доступність Інтернет-ресурсів для дорослих користувачів, зокрема, для осіб неповнолітнього віку, висуває підвищені вимоги до якості, вірогідності й безпеці інформації, що міститься в Мережі. В Інтернеті можуть розміщуватись матеріали дезінформаційної, агресивної або протизаконної спрямованості.Користувачі не завжди здатні реально оцінити рівень вірогідності й безпеки інформаційних матеріалів, які знаходяться в Інтернет. Так, інформаційні Web-ресурси агресивної й аутоагресивної спрямованості створюють підвищену небезпеку для осіб з нестійкою психікою і є теоретичною базою для агресивно та аутоагресивно настроєних користувачів.Відсутність Інтернет-культури й елементарних навичок правильної роботи в Мережі створює ряд проблем психологічного й соціального характеру.Неконтрольоване й нераціональне використання Інтернет-ресурсів учнями й студентами спричиняє неуспішність у навчанні й виникнення академічних заборгованостей.Ігри, що містять агресивні сюжети можуть викликати перенесення агресії з віртуального світу в реальний.Також існує ряд небезпек Віртуального простору:залучення неповнолітніх у сексуальні відносини;відвідування порнографічних сайтів; залучення через Інтернет до діяльності, яка носить протизаконний і протиправний характер;on-line гемблінг (гіперзахопленість індивідуальними й/або мережними on-line-іграми);хакерство;адиктивний фанатизм (релігійний, спортивний, музичний і ін.);відвідування сайтів агресивної (що пропагують ксенофобію, тероризм) і/або аутоагресивної спрямованості (інформаційні ресурси про застосування засобів для суїциду з описом дозування й ступеня їхньої летальності).Комп’ютерна та Інтернет-залежності чинять негативний вплив на особистість, сприяє виникненню комунікативних проблем та викликають:емоційну й нервову перенапругу;астеноневротичні порушення;психо-емоційні порушення;порушення соціальної адаптації.Багато країн, що зіштовхнулися із проблемою Інтернет-адикції, постали перед необхідністю створення й впровадження заходів, що дозволяють боротися з даним явищем. Так, парламент Китаю ухвалив рішення щодо заохочення досліджень Інтернет-адикції й розробки превентивних програм, спрямованих на попередження розвитку Інтернет-залежності у дітей. У цей час влади Китаю фінансують роботу восьми реабілітаційних центрів для Інтернет-залежних пацієнтів. З кінця 2006 року в Китаї обмежується допуск дітей в Інтернет-клуби й застосовується система контролю, що автоматично припиняє ігровий сеанс через кожні п’ять годин.У Південній Кореї, Таїланді, В’єтнамі й Малайзії також приймаються серйозні міри боротьби з Інтернет-адикцією серед молоді.Розвиток комп’ютерних технологій сприяє видозміні й ускладненню інформаційного середовища. Глобальна мережа Інтернет поєднує все більше число користувачів, діяльність яких у кіберреальності має свої специфічні особливості. Тому Україні, як і будь-який іншій розвинутій країні, необхідно мати превентивні й реабілітаційні програми, спрямовані на боротьбу з віртуальною залежністю.На наш погляд, необхідно проведення більш широких психологічних досліджень залежної поведінки, яка має нехімічне походження з метою визначення наявності та ступеню адитивної реалізації серед користувачів Інтернету.Кінцевим результатом таких досліджень може бути діагностично-експертна система, яка, по-перше, допоможе визначити стани залежності користувачів від комп’ютера, а, по-друге, надати конкретну пораду або застосувати низку профілактичних заходів, мета яких профілактика та психокорекція залежності.Щоб розробити таку систему, спочатку потрібно провести ряд цілеспрямованих експериментів для накопичення статистичного матеріалу та окреслення простору психологічних чинників, по значенню яких можна зробити діагностування.Нами розробляється спеціалізована комп’ютерна програма, яка являє собою єдиний пакет тестів, що допоможуть вирішити цю проблему. До складу пакета входять наступні тести:метод дослідження рівня суб’єктивного контролю;шкала депресії Бека;методика самооцінки особистості (Будассі);методика дослідження структури особистісних якостей;методика оцінки рівня спілкування (тест Ряховського);тест-опитувальник самовідношення (Столін, Пантелєєв);впевненість в собі (тест Райдаса).З метою проведення of-line та on-line психологічних досліджень серед користувачів комп’ютерів та виявленню осіб, які страждають однією чи більше видами нехімічної залежності, для подальшої профілактики адиктивної поведінки, нами було розроблено тест, який дозволяє виявити наявність та ступінь найбільш поширених видів адикцій, що мають нехімічне походження.Також створено окремий тестовий блок, в який увійшли модифіковані тести, що дозволяють виявляти наявність та ступінь таких видів адиктивної поведінки.В плані запобіжних дій можуть також бути в нагоді й інші комп’ютерні програми, наприклад така як «емоційний запобіжник». Якщо комп’ютер доповнити фотокамерою, яка б постійно спостерігала за користувачем, оцінюючи його психологічний стан по міміці, то такий пристрій зміг би контролювати його поведінку.У випадках, коли цей стан буде оцінюватись як критичний, комп’ютер буде відключатись, відмовляючись виконувати команди такого користувача. Особливо застосування цих програм може бути корисним в Інтернет-клубах, Інтернет-кафе тощо.Необхідність впровадження таких заходів насамперед пов’язане з поширенням в останній час проявів агресії та аутоагресії серед користувачів у громадських закладах.На нашу думку, глибоке та всебічне вивчення впливу інформатизації на психіку користувачів Інтернету та проведення досліджень адиктивної поведінки серед осіб, що отримують дистанційну освіту, дозволять уникнути негативних наслідків використання комп’ютерних засобів як у електронному навчанні, так і у повсякденному житті людей.
37
Стражнікова І. В. "ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ ПІДГОТОВКИ ОСВІТНІХ ЕКСПЕРТІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 47 (9 травня 2021). http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi47.170.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасна ситуація в Україні характеризується стрімкими змінами політичної, економічної, соціальної та культурної сфер людської діяльності. У таких умовах саме освіта зазнає значних змін, адже покликана усвідомити нове освітнє конкурентоздатне замовлення, що вимагає акценту на надання тим, хто навчається, певного обсягу знань, умінь, навичок; формування креативної особистості, що відповідально ставиться до прийнятих рішень, здатна виробити свою позицію в житті, світогляд та обстоювати обрані цінності. Тому освіта змінюватиме свій статус, має стати громадсько-державною системою – зробити людину спроможною забезпечувати особисте самодостатнє життя, водночас за свою діяльність система освіти повинна відповідати і перед громадськістю, і перед державою; сучасна система освіти покликана стати відкритою та піддати себе певному нагляду й опіці з боку широкої громадськості. У статті проаналізовано аспекти проблеми підготовки експертів з освіти в історіографічному ракурсі. Досліджено сутність поняття «експерт», описуються принципи підготовки експертів, напрями розвитку наукової експертизи у сфері освіти та компетенції, якими мають володіти експерти в галузі освіти. Охарактеризовано компетентності фахівця-експерта завдяки історіографічному аналізу досліджень українських і зарубіжних науковців. Нами доведено, що у науковій літературі «експертиза в освіті» розглядається як системний аналіз проблеми, процесу чи явища у сфері освіти чи в одній із її підсистем з метою визначення стимулюючих або гальмуючих чинників, їх розвиток із наступним закріпленням або усуненням. Історіографічний аналіз дозволив висвітлити й функції експертизи в освіті та зрушення в процесі ліцензування закладів освіти. У зв’язку з цим важливим складником у реалізації освітньо-професійної програми з підготовки магістрів освітніх наук є практична підготовка, що відображено у профілі освітньо-професійної програми за спеціальністю 011 Освітні, педагогічні науки різних закладів вищої освіти України, з урахуванням вимог до майбутнього освітнього експерта та його посадових обов’язків.
38
Фролова, Наталія, та Ігор Рейтерович. "КОМУНІКАТИВНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ". ГРААЛЬ НАУКИ, 30 вересня 2021, 73–78. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.09.2021.12.
Повний текст джерелаАнотація:
В Україні комунікації органів публічної влади з громадськістю все ще знаходяться на етапі розбудови. В законодавстві неточно прописані механізми проведення комунікацій органів публічної влади та громадськості: консультацій, громадських експертиз та слухань, діяльності громадських рад при органах влади тощо. Також існують питання при їх втіленні в процесі реалізації вітчизняної публічної політики. Сама цим двом питанням буде присвячена дана стаття.
39
Заічко, Н. В. "До ювілею видатного українського вченого Ю. І. Губського". Medical and Clinical Chemistry 17, № 3 (26 жовтня 2015). http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2015.v17.i3.5232.
Повний текст джерелаАнотація:
<p>Проблемна експертна комісія МОЗ та НАМН України “Біологічна та медична хімія”, редколегія журналу “Медична та клінічна хімія” щиро вітають Юрія Івановича Губського з ювілеєм, бажають йому міцного здоров’я і подальших<br />творчих успіхів у його багатогранній науковопедагогічній та громадській діяльності.</p>
40
В.В., Капустін. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ". Bulletin of the National University of Civil Protection of Ukraine. Series: Public Administration, № 2(15)2021 (2021). http://dx.doi.org/10.52363/2414-5866-2021-2-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено особливості формування механізмів соціального партнерства на сучасному етапі державотворення. Проаналізовано систему різних форм здійснення соціального партнерства, зокрема: обмін інформацією; участь повноважних представників всеукраїнських профспілок та їх об’єднань і всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців у засіданнях Кабінету Міністрів України та урядових комітетів під час розгляду питань, що стосуються соціально-трудової сфери; попередні консультації органів влади з всеукраїнськими профспілками та їх об’єднаннями і всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців перед прийняттям рішень; участь у розробленні та громадській експертизі проектів законодавчих актів, державних програм соціально-економічного розвитку; колективні переговори з укладення Генеральної угоди, галузевих та територіальних угод; участь у тристоронніх органах.
41
Drach, Iryna, та Yurii Skyba. "ДІЯЛЬНІСТЬ ІНСТИТУТУ ВИЩОЇ ОСВІТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ". Herald of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine 4, № 1 (10 травня 2022). http://dx.doi.org/10.37472/v.naes.2022.4126.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано особливості діяльності Інституту вищої освіти НАПН України в умовах воєнного часу. На виконання Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64/2022, розпорядження НАПН України від 24 лютого 2022 р. № 19-Р працівників Інституту вищої освіти НАПН України переведено на дистанційний режим роботи (наказ директора Інституту від 24 лютого 2022 р.). Діяльність колективу Інституту здійснювалася за такими напрямами: організаційна, дослідницька, освітня, експертна та волонтерська. На засіданнях дирекції та Вченої ради Інституту вищої освіти НАПН України обговорювалися питання щодо організації діяльності Інституту в умовах воєнного часу, зокрема, збереження інфраструктури установи, роботи бухгалтерії, моніторингу місця перебування працівників, необхідності оновлення складу редакційної колегії журналу «Філософія освіти», підготовки звернень та листів до міжнародних організації, академічної спільноти Європейських країн щодо протидії війні Російської Федерації проти України. Для моніторингу реалізації дослідницької діяльності відбулися засідання відділів, на яких наукові працівники звітували про виконання індивідуального плану наукових досліджень за перший квартал 2022 р. Експертна діяльність здійснювалася шляхом підготовки пропозицій до нормативно-правових актів МОН України, рецензування статей до періодичних наукових вітчизняних і міжнародних фахових видань. Для реалізації освітньої діяльності налагоджено комунікацію аспірантів з науковими керівниками та керівництвом Інституту; здійснено моніторинг виконання ними індивідуальних планів наукової роботи; проводиться профорієнтаційна робота щодо прийому до аспірантури та докторантури Інституту за спеціальністю «011 — Освітні, педагогічні науки». Вчені Інституту здійснювали активну волонтерську діяльність — надавали фінансову та матеріально-технічну допомогу Збройним Силам України; спільно з громадською організацією «Інститут лідерства, інновацій на розвитку» започаткували ініціативу «Academics to Academics» (A2A), спрямовану на підтримку академічного персоналу університетів України, переміщених з регіонів, що перебувають у зоні активних бойових дій.
42
КОВАЛЕНКО, А. В., та В. І. КЛИМЕНКО. "МЕДИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ НЕДОЛІКИ ПРОФІЛАКТИКИ ХВОРОБ СИСТЕМИ КРОВООБІГУ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (13 березня 2015). http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2014.4.3514.
Повний текст джерелаАнотація:
<div><p><strong>Мета: </strong>встановити медико-організаційні недоліки профілактики хвороб системи кровообігу на регіональному рівні та розробити шляхи їх подолання.</p><p><strong>Матеріали і методи. </strong>Проведено аналіз стану здоров’я населення працездатного віку за даними звітів центрів<strong> </strong>медичної статистики та медико-соціальної експертизи Запорізької області; медико-соціальне опитування 525 осіб працездатного віку та 100 лікарів терапевтичного профілю. У дослідженні використано<strong> </strong>бібліосемантичний, медико-статистичний, соціологічний методи.</p><p><strong>Результати.</strong> Доведено, що хвороби системи кровообігу залишаються значущою медико-соціальною проблемою. Визначено поширеність провідних керованих чинників ризику серед населення працездатного віку, що страждає на хвороби системи кровообігу. На прикладі гіпертонічної хвороби, як найпоширенішої нозології, показано неефективність профілактичних заходів, а провідним медико-організаційним недоліком виявлено недостатній рівень інформування населення працездатного віку про чинники ризику хвороб системи кровообігу, що призводить до хибного уявлення про вплив способу життя на стан здоров’я.</p><p><strong>Висновки. </strong>Стратегічним напрямком удосконалення організації профілактики хвороб системи кровообігу на міжсекторальному рівні повинно стати об’єднання зусиль громадських і релігійних організацій та медичних закладів.</p><p>КЛЮЧОВІ СЛОВА: <strong>хвороби системи кровообігу, інформаційно-освітнє забезпечення, профілактика, населення працездатного віку.</strong></p></div>
43
Humeniuk, Olha. "Дослідження цифрового комунікативного простору в контексті впровадження реформи освіти". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 41(44) (30 серпня 2018). http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).184.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено проміжні результати дослідження інформаційного прос-тору сайтів новин та комунікативного простору Facebook у контексті впровад-ження освітніх реформ. Збирання емпіричного матеріалу відбувалося впродовжшести місяців – з квітня по вересень 2017 р. Обрання зазначеного періодупов’язане з важливістю розкриття динаміки очікувань та побоювань громадсь-кості щодо освітніх нововведень за півроку до ухвалення нової редакції ЗаконуУкраїни “Про освіту”. За цей час було відібрано й проаналізовано 1559 повідом-лень і 2303 коментарі з релевантних онлайн-майданчиків. У результаті моніто-рингу виокремлено шість блоків за спрямованістю повідомлень в онлайновихЗМІ, а саме: 1) роз’яснення змісту реформи шкільної освіти та перспективи їївпровадження для українського суспільства; 2) проміжні результати впрова-дження реформи шкільної освіти; 3) фінансування реформи освіти; 4) критикареформи освіти; 5) пріоритетність реформування освітньої сфери; 6) інше. Наоснові соціально-демографічного аналізу аудиторії коментаторів визначено кількасоціальних груп – найбільш активних учасників процесу обговорення реформиосвіти: працівники освіти, батьки, експерти (наукові і науково-педагогічні пра-цівники, які коментують та оцінюють процес упровадження реформ і дії Мі-ністерства освіти і науки України з професійної та статусної позиції), активнігромадяни (представники громадського сектору, студентства, ЗМІ та іншихсфер, що активно долучаються до обговорення процесу реформування). Методомсемантичного аналізу коментарів виявлено основні фактори опору реформам укожній ланці соціальної системи і тематику конфліктного дискурсу.