Статті в журналах з теми "Громадська дипломатія"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Громадська дипломатія.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-17 статей у журналах для дослідження на тему "Громадська дипломатія".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Бабст, Стефані. "Громадська дипломатія НАТО: нове бачення". ЄвроАтлантика, № 1 (2009): 12–17.
Знайти повний текст джерела
2
Açma, Bülent, and Tekang P. Kwachuh. "TURKISH PUBLIC DIPLOMACY IN A DECADE: AN APPRAISAL AND PROSPECTS." THEORETICAL AND APPLIED ISSUES OF ECONOMICS, no. 42 (2021): 165–87. http://dx.doi.org/10.17721/tppe.2021.42.14.
Повний текст джерелаАнотація:
The birth of nation-states after the Westphalian Treaty of 1648 signaled the dominance of states in international relations. The end of WW1 and especially WW2 precipitated a paradigm shift in global affairs with the world driven by superpower rivalry between the U.S and USSR in what became known as the Cold War. The birth of the modern-day Republic of Turkey in 1923 as a remnant of the defunct Ottoman Empire has emerged as one of the most successful states whose geostrategic position is a huge advantage in her public diplomacy, making maximum use of her soft power rather than hard power. This paper dwells on those institutions that are pivotal in catapulting Turkish public diplomacy specifically from 2010 to mid-2021. Also, this work sought to look at recent wins within 10 years of Turkish Public Diplomacy and it pays attention to the backlashes and prospects of Turkish Public Diplomacy. This paper found out that a significant institution heralding Turkey’s Public Diplomacy is the Turkish Ministry of Foreign Affairs and the prestigious Turkish Government scholarship scheme stands out to be one of the big wins for Turkey. A huge deficit to Turkish Public Diplomacy hangs on insecurity across its borders. Lastly, an envisaged prospect can be spotted with the rising competitive nature of TRT World on the global media landscape. This paper concludes that Ankara’s public diplomacy would be more robust prior to the Centenary of its Independence in 2023 based on its institutions, recent gains and foreign policy goals. This article has penned down those institutions that are manning Turkish Public diplomacy such as YEI, TIKA, YTB etc., it made an appraisal on Turkish public diplomacy within a decade bringing to light past, contemporary gains and shortcomings as well. The paper then evolved around the prospects that await Turkish public diplomacy ahead of the 2023 Centenary Independence Celebration citing the role of TRT World as an important player in this expectation. It is pivotal to consider that for public diplomacy to be considered successful, soft power should be accompanied by economic prowess that will metamorphose into vibrant persuasive power. Within a decade, Turkish public diplomacy seems to have witnessed low and high tides however it keeps maturing as the years unfold. There is no doubt that the JDP leadership, institutions and actors in Ankara’s public diplomacy initiative from 2010 should be applauded for haven nurtured and implemented its public diplomacy after ascending power not focusing solely on the Middle East but has mapped out other regions globally, harvesting excellent results and off course thanks to the “Strategic Depth” Doctrine of Foreign Minister Davutoglu that Turkey has now mastered the public diplomacy terrain and has a great interest page in dominating global public diplomacy arena with little or no resistance from other states, particularly in an unpredictable MENA Region.
3
Климчук, Ірина. "ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ КОРОЛІВСТВА НОРВЕГІЇ". Молодий вчений, № 7 (95) (30 липня 2021): 49–55. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-12.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті розглянуто особливості функціонування громадської дипломатії Скандинавської держави на прикладі Королівства Норвегії. Зокрема висвітлено передумови та процес становлення громадської дипломатії Норвегії після здобуття незалежності. Також розкрито інституційно-правові засади та інструменти громадської дипломатії зазначеної країни. Здійснено контент- аналіз механізмів та інструментів з громадської дипломатії обраної країни, що дозволило виявити відсутність всеохоплюючої цілісної стратегії у зовнішній політиці, а також нормативно-правової бази з функціонування громадської дипломатії; відсутність флагманських проєктів та уявлення щодо критеріїв оцінювання і аналізу напрацьованих стратегій з розвитку громадської дипломатії; відсутність систематизованої картини сприйняття Норвегії у світі. Водночас до сильних сторін слід віднести формування іміджу Норвегії як держави-миротворця, екологічна спрямованість країни, посилення співпраці з країнами Африки, Близького Сходу, Азії, Центральної та Латинської Америки, надання пріоритетності у сфері освіти, гендерній рівності, поширенні демократичних свобод, а також у застосуванні Інтернет технологій Web 2.0.
4
Маджет, Хассун Мухамед Абдель. "АНАЛІЗ ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ДИПЛОМАТИЧНИХ ВІДНОСИН". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (15 вересня 2020): 239–49. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-239-249.
Повний текст джерелаАнотація:
визначено, що, на сучасному етапі розвитку державного управління у сфері дипломатичних відносин, важливим аспектом дослідження є аналіз науково-теоретичних основ механізмів державного управління цього напряму: дефініцій термінів «державна політика», «механізм державного управління», «дипломатія», «дипломатичні відносини» та інших з цим пов’язаних визначень, що дозволить збільшити результативність діяльності системи державного управління, у цілому. Обгрунтовано, що державна політика комплексно характеризує діяльність держави у відповідній сфері, визначає стратегічні цілі та завдання влади, а розв’язання конкретних громадських проблемних питань є однією з її частин.
Відмічено, що головним засобом впровадження державно-виконавчої влади є саме механізм управління нею. Одночасно, будучи єдиним комплексом окремих елементів соціуму у їх органічному взаємозв’язку, а, також, поєднанням певних процесів та закономірностей, суб’єкт цього механізму визначає інтереси та потреби суспільного розвитку, утверджує рішення та дії, на цій основі, і, нарешті, впроваджує у життя рішення відповідних проблем, зважаючи на державно-владний контекст.
Обгрунтовано, що у ракурсі системної концепції, механізм державного управління включає взаємозв’язки між її суб’єктом і об’єктом управління, забезпечує здійснення функцій держави у рамках законодавчо закріпленої сфери державно-управлінського впливу та сприяє цілісності системи державного адміністрування. Зроблено висновок про те, що в енциклопедичних визначеннях дипломатія використовується як синонім зовнішньої політики держави. Отже, поняття дипломатичної діяльності ототожнюється з поняттям зовнішньої політики. Однак, така точка зору не досить детально розкриває зміст терміну та є не цілком коректною. Адже визначення дипломатії є набагато вужчим, аніж визначення зовнішньої політики і є, скоріше, однією зі складових зовнішньої політики, засобом її здійснення, що встановлює взаємозв’язки між суб’єктами зовнішньополітичних зносин.
5
Hrachevska, Tamila. "РОЛЬ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПОСИЛЕННІ КУЛЬТУРНОЇ ПРИСУТНОСТІ УКРАЇНИ У СВІТІ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, № 1 (24 липня 2021): 120–29. http://dx.doi.org/10.15421/352114.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено особливості діяльності неурядових організацій щодо популяризації сучасного українського мистецтва, кіно, літератури та культурної спадщини. Розкрито потенціал та перспективи залучення неурядових організацій до реалізації завдань публічної та культурної дипломатії України в контексті збільшення рівня її пізнаваності в світі та формування позитивного міжнародного іміджу. Встановлено провідні форми діяльності неурядових організацій на прикладі таких фундацій як Український Інститут в Лондоні, Український інститут в Швеції щодо поширення інформації про сучасне українське мистецтво в світі. Зазначено, що практика реалізації культурних та мистецьких проєктів має значний вплив на формування позитивної громадської думки щодо України, дозволяє підвищити рівень інформованості іноземних громадян щодо суспільно-політичних процесів, які відбуваються на її території. Визначено, що попри певні здобутки наразі співробітництво державних органів з неурядовими організаціями у справі промоції української культури за кордоном не носить системного характеру, що значно зменшує можливість оперативного реагування на сучасні виклики у культурній сфері. Підкреслено, що у процес посилення української культурної присутності у світі окрім організацій української діаспори також залучені й громадські організації, що були створені й функціонують на території України (Фонд культурної дипломатії «UART», Міжнародний інститут культурної дипломатії, цент культурних ініціатив «Відповідальне майбутнє»). Розкрито провідні напрямки діяльності неурядових організації щодо поширення знань про Україну: пропагування української культури та мистецтва в світі засобами культурної дипломатії, здійснення благодійної діяльності, спрямованої на популяризацію культурного та художнього надбань України за кордоном, організація культурних обмінів між країнами. Зазначено, що неурядові організації, наприклад Український інститут в Швеції, запроваджують практику реалізації довготривалих проєктів, як-то Нордичний фестиваль українського кіно, що дає підстави сподіватися, що вони перетворяться на постійний майданчик презентації якісного українського культурного продукту.
6
Місюк, І. "Інституційне забезпечення громадської дипломатії США". Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, Вип. 25 (2013): 124–30.
Знайти повний текст джерела
7
Ганін, В. В. "Зелений туризм у Криму як елемент громадської дипломатії". Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Економіка, аграрний менеджмент, бізнес", № 163, ч. 1 (2011): 38–43.
Знайти повний текст джерела
8
Ганін, В. В. "Зелений туризм у Криму як елемент громадської дипломатії". Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Економіка, аграрний менеджмент, бізнес", № 163, ч. 1 (2011): 38–43.
Знайти повний текст джерела
9
Kopiika, Mariia. "«ГОСТРА СИЛА» В СТРАТЕГІЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ КИТАЮ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (7) (18 березня 2020): 68–80. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-68-80.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено концептуальні й прикладні аспекти «гострої сили» Китаю як нової технології впливу в міжнародній політиці, що спрямована на досягнення конкурентних переваг за допомогою інформаційних операцій, кіберзагроз і маніпулювання новинним контентом мас-медіа й соціальних мереж, проаналізовано зміни в стратегії інформаційної безпеки Китаю з огляду на використання такого інструментарію, як сучасна форма політичної діяльності держави в міжнародних відносинах. Інструментарій «гострої сили» може включати спроби окремих міжнародних акторів управляти інформацією про себе в мас-медіа, освітніх і культурологічних системах іншої країни аби ввести в оману або розділити громадську думку в обраній країні чи відвернути увагу від негативної інформації про себе. Зокрема, китайські урядові інституції здійснюють підтримку своєї політики та інформаційної безпеки шляхом нейтралізації критики Китаю за межами країни, намагаються впливати на міжнародну взаємодію через «гостру» дипломатію, яка зумовлюється ідеологією, що підтримує привілеї державної влади над особистою свободою і є принципово ворожою для відкритих дискусій та незалежної думки. З’ясовано, що Китай має різні позиції щодо політики «гострої сили» як складової частини інформаційної безпеки на міжнародному й національному рівнях, що зумовлюється технологічними інноваціями в телекомунікаціях та соціальних медіа, які вважаються викликом для глобальної демократії, проведення відповідної правової міжнародної політики та ефективного співробітництва. Уключення контенту «гострої сили» до стратегії інформаційної безпеки Китаю свідчить про спрямоване позиціонування політики країни у світі, оперативне реагування щодо забезпечення національних інтересів і формування прийнятної для Китаю громадської думки щодо ролі держави в процесах глобального управління.
10
Наконечний, Володимир Михайлович. "НА ЗАХИСТІ ЗАКОРДОННОГО РУСИНСТВА: КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ ЧАСОПИСУ «ЛЕМКІВЩИНА»". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 8 (21 грудня 2021): 224–37. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249053.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – дослідити особливості редакційної політики журналу «Лемківщина» у галузі культурної дипломатії протягом 1979–1990 рр. Завданнями розвідки є реконструювати діяльність редакторів і видавців журналу «Лемківщина» у галузі культурної дипломатії. Дослідницька методологія спирається на звичне для праць з історії науки поєднання принципів (історизму та об’єктивності) і методів (філософських, загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. Особливо значущими були методика джерелознавчого аналізу (на етапі збору та критики емпіричного матеріалу), а також компаративний і типологічний методи (на реконструктивному та наративному етапах). Наукова новизна статті полягає в спробі цілісного осмислення феномену культурної дипломатії, котру реалізовували редактори «Лемківщини». У підсумку проведеного дослідження було відзначено багатоаспектність і чималу ефективність політики культурної дипломатії, котру практикували видавці та редактори журналу «Лемківщина». Вона була спрямована на одночасну реалізацію трьох ключових функцій: комунікативно-інформаційної (передбачала координацію русинських громадсько-культурних ініціатив), науково-популяризаційної (фокусувалася на промоції в мультикультурному західному світі русинської історії, духовної та матеріальної культури) та іміджево-безпекової (зосереджувалася на захисті від медійних атак комуністичної пропаганди цінностей етнічної унікальності русинів та їхній пов’язаності з соборним українством). Успішності реалізації згаданих функцій сприяла добре продумана редакційна політика «Лемківщини», спрямована на розширення кола іншомовних читачів шляхом збільшення англомовного контенту часопису. Усе це спричинилося до дедалі більшої впізнаваності лемківської культури та її носіїв у глобалізованому мультикультурному західному світі, як і утвердило в очах представників експертного середовища переконання про єдність русинства з українством.
11
Климчук, Ірина. "ШВЕДСЬКИЙ ІНСТИТУТ: СКАНДИНАВСЬКИЙ ДОСВІД НАЛАГОДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ТА СТВОРЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ВЗАЄМОДІЇ ШВЕДІВ ЗІ СВІТОМ". Молодий вчений, № 7 (95) (30 липня 2021): 56–60. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-13.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті досліджено особливості функціонування Шведського інституту, що відіграє важливу роль у зміцненні міжнародної суб’єктності країни засобами культурної дипломатії і не тільки. Зокрема, висвітлено передумови та процес становлення даної інституції, що успішно працює протягом останніх 76-и років. Проаналізовано структуру, функції, завдання та місію Шведського інституту у сфері громадської дипломатії. У статті розглянуто установчі документи, засоби фінансування, стратегію розвитку та основні напрямки програмної діяльності Інституту. Також охарактеризовано зміст та інструменти, зокрема наповнення у соціальних мережах (Facebook, Twitter та Instagram), запуск інформаційних порталів таких як: Sweden.se, Sharing Sweden, Image Bank Sweden тощо, а також організація програм з академічної мобільності, суспільно-просвітницьких заходів, професійного обміну, фінансування приватних культурних і комерційних проєктів, пов'язаних зі Швецією за кордоном. Розглянуто географію поширення та роль зазначеної організації у формуванні міжнародного іміджу та репрезентації Королівства Швеції через потенціал культури та економіки у світі.
12
КОЛІСНИК, ВІКТОР. "Уповільнення демократичного поступу України на тлі нових викликів та дезорієнтації громадянського суспільства". Право України, № 2019/11 (2019): 183. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-183.
Повний текст джерелаАнотація:
Народовладдя стикається з численними викликами та загрозами, а процеси демократичної трансформації відбуваються доволі складно. Черговим випробовуванням для української та європейської демократії стали процеси, пов’язані з мирною протидією узурпації державної влади в Україні (наприкінці 2013 р. – на початку 2014 р.), а також подіями, пов’язаними з імітацією таких форм народовладдя, як референдум і вибори для виправдання анексії Криму та окупації частини Донбасу. Нагальною є потреба у з’ясуванні чинників, що обумовили уповільнення відновлення народовладдя та демократичних процедур після Революції Гідності, а також нових викликів, що постали перед українською демократією. Концепція “демократії, здатної себе захистити” не була реалізована повністю в Україні, яка має суттєві територіальні втрати. Млява та нерішуча реакція європейських інституцій, політиків і дипломатів на цинічне порушення засадничих принципів демократії та демократичних процедур під час проведення неконституційного референдуму у Криму, в Донецькій та Луганській областях у 2014 р. дезорієн тувала і світову спільноту, і українську громадськість та посадовців. Нови ми викликами та загрозами для народовладдя і демократії як в Україні, так і у бага тьох інших державах стали посилення популізму й демагогії та поширення постправди як взаємопов’язаних процесів, обумовлених активізацією обігу навмисно спотвореної заздалегідь викривленої інформації, що дає змогу штучно ввести в оману громадськість і дезорієнтувати громадську думку, яка становить важливу умову ефективного функціонування інститутів демократії та народовладдя. Забезпечення нової якості політичних дискусій із широкого кола визначальних проблем є обов’язковою умовою утвердження народовладдя та дієвої демократії. Слід впровадити нові форми впливу на формування громадської думки з обох боків лінії розмежування як одну з важливих умов поновлення реалізації у повному обсязі демократичних прав і свобод, відновлення демократичного врядування на тимчасово окупованих територіях та територіальної цілісності України.
13
Polych, Mariana. "Державотворча та дипломатична діяльність Лонгина Цегельського в добу Української революції (1917-1921 рр.)". Eminak, № 2(30) (26 червня 2020): 106–14. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.2(30).411.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті простежено фopмyвання світогляду й особистості Л. Цeгельcькoго, показано громадсько-політичну діяльність відомого політика, юриста, дипломата Лонгина Цегельського на тлі суспільних процесів у Західній Україні, Наддніпрянщині. Cистемно переосмислено напрацювання українських і зарубіжних істориків, з’ясовано стан і ступінь наукової розробки зазначеної проблематики. Охарактеризовано його місце у національному русі галичан на початку XX ст., висвітлено державотворчу діяльність в Українській Національній Раді та уряді ЗУНР, а також у складі уряду Директорії УНР. З’ясовано роль Л. Цегельського у партійно-політичному житті, реалізації ідеї соборності українських земель.
14
Aliksiychuk, Оleksandr Vasilyevich. "МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, № 1 (26 липня 2021): 73–78. http://dx.doi.org/10.15421/352108.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено питання виникнення та становлення інституту парламентаризму та представницької демократії в Європі. Підкреслюється міжнародне значення законодавчих представницьких органів, а також інституту парламентаризму. Наголошується на важливій ролі органів міжпарламентського співробітництва та європейських міжнародних організацій у вирішенні загальноєвропейських проблем. Мета наукового дослідження полягає у проведенні комплексного аналізу механізму функціонування європейського парламентаризму, вивченні сучасних тенденцій його розвитку. Практичне значення дослідження полягає у сприянні кращому розумінню європейських парламентських традицій в Україні, а, отже, зміцненню відносин між Україною та Євросоюзом. Зроблено висновок, що сучасна Європа – це Європа парламентських демократій. Розвиток сучасних комунікаційних технологій і соціальних мереж підвищує важливість міжнародних громадських зв’язків як доповнення до традиційних контактів професійних дипломатів, адже парламентаризм це результат тривалого розвитку суспільних відносин, насамперед, у країнах Західної Європи. Водночас на сучасному етапі принципи та ідеї парламентаризму дедалі більше поширюються на інші держави європейського регіону, що є наслідком існування загальноєвропейських соціальних та економічних проблем, які змушують європейське співтовариство вдаватися до постійної співпраці через відповідні міжпарламентські і парламентські механізми міжнародних міждержавних організацій країн Європи.
15
Myshchak, I. M. "Дипломатична діяльність УНР щодо визнання автокефалії Української церкви у 1919 – 1920 роках". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 23–30. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – аналіз дипломатичної діяльності Української Народної Республіки щодо визнання автокефалії Української церкви у 1919 – 1920 роках. Наукова новизна. Розкрито політику Української Народної Республіки та Української держави по відношенню до церкви. Проаналізовано зовнішньополітичну діяльність Української Народної Республіки щодо визнання автокефалії Української церкви. Висвітлено особливості роботи українського посла в Туреччині О. Лотоцького та його перемовини з Константинопольським патріархатом щодо надання автокефалії Українській церкві.Висновки. Рух за автокефалію Української церкви розпочався на початку 1917 р. як громадська ініціатива, а організованого вигляду набув наприкінці 1917 р. зі створенням Всеукраїнської православної церковної ради. Українська Центральна Рада та гетьман П. Скоропадський не виробили чіткої позиції щодо автокефалії Української церкви, декларуючи невтручання у церковні справи, і не вели на зовнішньополітичній арені відповідної діяльності. Натомість Директорія УНР проводила найбільш чітку позицію по відношенню до церкви та її незалежності, ухваливши 1919 року закон про автокефалію Української церкви. На виконання положень цього закону була спрямована діяльність українських дипломатів за кордоном щодо визнання Української церкви в країні перебування. Найбільш послідовно така позиція проявилася у відправці до Туреччини послом України колишнього Міністра віросповідань О. Лотоцького з проханням українського уряду до Константинопольського патріархату надати автокефалію Українській церкві. Серед інших зовнішньополітичних кроків української влади слід відзначити ініціативу звернення українців з різних держав світу до Константинопольського патріархату з проханням підтримати й благословити Автокефальну Православну Українську Церкву та призначити в Україні свого представника, що де-факто свідчило б про визнання Української церкви. Однак на дипломатичному рівні спроби Директорії УНР добитися визнання автокефалії Української церкви так і не досягли успіху.
16
Tykhomyrova, Yevheniia, та Olha Rykhliuk. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ РФ У ПОСТБІПОЛЯРНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 125–38. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-125-138.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено ключові фактори, що вплинули на формування іміджу незалежної Росії після розпаду СРСР. На основі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних науковців виокремлено основні інструменти м’якої сили для формування іміджу країни. Зазначено, що доктрина відродження Росії ґрунтується на засадах: «розділеності російського народу» і його право на возз’єднання із можливістю застосування методів жорсткої сили.
Проаналізовано використання основних інструментів м’якої сили в контексті концепції «русского мира». Взято до уваги функціонування Фонду підтримки публічної дипломатії імені О.М. Горчакова як важеля впливу м’якої сили та реалізації його щорічного науково-освітнього проекту «Діалог в ім'я майбутнього» .
Наведено статистичні дані зібрані Всеросійським центром вивчення громадської думки та центром П’ю, які підтверджують висловлені гіпотези щодо оцінки іміджу РФ її громадянами та іноземцями.
На конкретних прикладах новинних статей, які опубліковані на інтернет-ресурсах «Правда.Ру» та «Russia Today», продемонстровано як робота ЗМІ впливає на формування внутрішнього та зовнішнього іміджу РФ. Особливо гостро питання пропаганди, яка поширюється кремлівськими ЗМІ, постає на тимчасово окупованих Донецькій та Луганській областях. Досліджено, що для поширення пропаганди заголовки є особливо ефективним інструментом, адже саме в них можна вкласти потрібні пропагандистам ідеологеми.
Висловлено припущення, що найдієвішим і найефективнішим засобом зміни іміджу Росії в очах міжнародної спільноти та власних громадян могли б стати реальні позитивні зміни у всіх сферах життя російського суспільства. Це насамперед демократизація політичної системи, підвищення ефективності російської економіки, боротьба з корупцією, розвиток вітчизняного бізнесу, гарантії іноземним компаніям, підвищення рівня і поліпшення якості життя населення.
17
Tsivatyi, Viacheslav. "ЄВРОПЕЙСЬКІ ЗОВНІШНІ СПРАВИ І ДИПЛОМАТІЯ СЕРЕДИНИ XVII СТОЛІТТЯ: ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ДИЛЕМИ ВЕСТФАЛЬСЬКОГО КОНГРЕСУ І ВЕСТФАЛЬСЬКОГО МИРУ". FOREIGN AFFAIRS, 2020, 24–32. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675-2020-4-3.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано Тридцятилітню війну (1618 - 1648) як важливу історичну подію для політичного та дипломатичного та інституційного розвитку Європи. Приділено увагу дипломатичним інструментам, національній специфіці та особливостям переговорів щодо Конгресу європейських країн. Результати Вестфальського конгресу послужили важливим стимулом для подальшого соціально-економічного, безпекового, політичного та дипломатичного європейського розвитку. Практичні досягнення Вестфальського конгресу та досвід, набутий європейською дипломатією кінця XVIII - початку XIX століття, визначили майбутній інституційний розвиток світової дипломатії, зовнішньої політики та міжнародного права, не втрачаючи своєї актуальності і сьогодні. На межі середньовіччя та раннього сучасності відбувається об'єктивний процес, зумовлений запуском інституційного дизайну зовнішньої політики та дипломатичних служб провідних країн Європи. Відповідно, існує взаємозв'язок між оригінальними поняттями та пріоритетами: «Європа», «ідентичність», «людство», «зовнішня політика» та «дипломатія», «війна» та «мир» тощо. До цього питання, пов'язані із сучасністю та оцінкою різних державно-правових форм та типів державного управління, інституціональних політичних процесів, характеристик реальності та ідеалів створюють завдання та висвітлюють практику моделей влади дипломатії, інститутів дипломатії, гуманістичні традиції дипломатичних інструментів тощо. У статті розглянуто аналіз зовнішньої політики та дипломатії європейських держав середньовіччя. Особлива увага приділяється інституційному розвитку громадської та політичної думки, а також інституційній та дипломатичній практиці в Європі. Особлива увага приділяється інституційному розвитку дипломатичних служб, дипломатичним інструментам, стандартам протоколу, етикету та церемонії провідних країн Європи. Напрями еволюції теорії та практики дипломатії в історичній перспективі. Проаналізовано професійні вимоги до дипломатів та державних службовців, які займаються зовнішньою політикою в контексті конкретного історичного періоду своєї діяльності та наступності дипломатичної практики. У статті розглядаються події Тридцятилітньої війни 1618 - 1648 років, боротьба за національний суверенітет та створення національної держави, укладення мирного договору та формування нової системи міжнародних відносин.