Добірка наукової літератури з теми "Громадська дипломатія"

The birth of nation-states after the Westphalian Treaty of 1648 signaled the dominance of states in international relations. The end of WW1 and especially WW2 precipitated a paradigm shift in global affairs with the world driven by superpower rivalry between the U.S and USSR in what became known as the Cold War. The birth of the modern-day Republic of Turkey in 1923 as a remnant of the defunct Ottoman Empire has emerged as one of the most successful states whose geostrategic position is a huge advantage in her public diplomacy, making maximum use of her soft power rather than hard power. This paper dwells on those institutions that are pivotal in catapulting Turkish public diplomacy specifically from 2010 to mid-2021. Also, this work sought to look at recent wins within 10 years of Turkish Public Diplomacy and it pays attention to the backlashes and prospects of Turkish Public Diplomacy. This paper found out that a significant institution heralding Turkey’s Public Diplomacy is the Turkish Ministry of Foreign Affairs and the prestigious Turkish Government scholarship scheme stands out to be one of the big wins for Turkey. A huge deficit to Turkish Public Diplomacy hangs on insecurity across its borders. Lastly, an envisaged prospect can be spotted with the rising competitive nature of TRT World on the global media landscape. This paper concludes that Ankara’s public diplomacy would be more robust prior to the Centenary of its Independence in 2023 based on its institutions, recent gains and foreign policy goals. This article has penned down those institutions that are manning Turkish Public diplomacy such as YEI, TIKA, YTB etc., it made an appraisal on Turkish public diplomacy within a decade bringing to light past, contemporary gains and shortcomings as well. The paper then evolved around the prospects that await Turkish public diplomacy ahead of the 2023 Centenary Independence Celebration citing the role of TRT World as an important player in this expectation. It is pivotal to consider that for public diplomacy to be considered successful, soft power should be accompanied by economic prowess that will metamorphose into vibrant persuasive power. Within a decade, Turkish public diplomacy seems to have witnessed low and high tides however it keeps maturing as the years unfold. There is no doubt that the JDP leadership, institutions and actors in Ankara’s public diplomacy initiative from 2010 should be applauded for haven nurtured and implemented its public diplomacy after ascending power not focusing solely on the Middle East but has mapped out other regions globally, harvesting excellent results and off course thanks to the “Strategic Depth” Doctrine of Foreign Minister Davutoglu that Turkey has now mastered the public diplomacy terrain and has a great interest page in dominating global public diplomacy arena with little or no resistance from other states, particularly in an unpredictable MENA Region.

У даній статті розглянуто особливості функціонування громадської дипломатії Скандинавської держави на прикладі Королівства Норвегії. Зокрема висвітлено передумови та процес становлення громадської дипломатії Норвегії після здобуття незалежності. Також розкрито інституційно-правові засади та інструменти громадської дипломатії зазначеної країни. Здійснено контент- аналіз механізмів та інструментів з громадської дипломатії обраної країни, що дозволило виявити відсутність всеохоплюючої цілісної стратегії у зовнішній політиці, а також нормативно-правової бази з функціонування громадської дипломатії; відсутність флагманських проєктів та уявлення щодо критеріїв оцінювання і аналізу напрацьованих стратегій з розвитку громадської дипломатії; відсутність систематизованої картини сприйняття Норвегії у світі. Водночас до сильних сторін слід віднести формування іміджу Норвегії як держави-миротворця, екологічна спрямованість країни, посилення співпраці з країнами Африки, Близького Сходу, Азії, Центральної та Латинської Америки, надання пріоритетності у сфері освіти, гендерній рівності, поширенні демократичних свобод, а також у застосуванні Інтернет технологій Web 2.0.

визначено, що, на сучасному етапі розвитку державного управління у сфері дипломатичних відносин, важливим аспектом дослідження є аналіз науково-теоретичних основ механізмів державного управління цього напряму: дефініцій термінів «державна політика», «механізм державного управління», «дипломатія», «дипломатичні відносини» та інших з цим пов’язаних визначень, що дозволить збільшити результативність діяльності системи державного управління, у цілому. Обгрунтовано, що державна політика комплексно характеризує діяльність держави у відповідній сфері, визначає стратегічні цілі та завдання влади, а розв’язання конкретних громадських проблемних питань є однією з її частин. Відмічено, що головним засобом впровадження державно-виконавчої влади є саме механізм управління нею. Одночасно, будучи єдиним комплексом окремих елементів соціуму у їх органічному взаємозв’язку, а, також, поєднанням певних процесів та закономірностей, суб’єкт цього механізму визначає інтереси та потреби суспільного розвитку, утверджує рішення та дії, на цій основі, і, нарешті, впроваджує у життя рішення відповідних проблем, зважаючи на державно-владний контекст. Обгрунтовано, що у ракурсі системної концепції, механізм державного управління включає взаємозв’язки між її суб’єктом і об’єктом управління, забезпечує здійснення функцій держави у рамках законодавчо закріпленої сфери державно-управлінського впливу та сприяє цілісності системи державного адміністрування. Зроблено висновок про те, що в енциклопедичних визначеннях дипломатія використовується як синонім зовнішньої політики держави. Отже, поняття дипломатичної діяльності ототожнюється з поняттям зовнішньої політики. Однак, така точка зору не досить детально розкриває зміст терміну та є не цілком коректною. Адже визначення дипломатії є набагато вужчим, аніж визначення зовнішньої політики і є, скоріше, однією зі складових зовнішньої політики, засобом її здійснення, що встановлює взаємозв’язки між суб’єктами зовнішньополітичних зносин.

Досліджено особливості діяльності неурядових організацій щодо популяризації сучасного українського мистецтва, кіно, літератури та культурної спадщини. Розкрито потенціал та перспективи залучення неурядових організацій до реалізації завдань публічної та культурної дипломатії України в контексті збільшення рівня її пізнаваності в світі та формування позитивного міжнародного іміджу. Встановлено провідні форми діяльності неурядових організацій на прикладі таких фундацій як Український Інститут в Лондоні, Український інститут в Швеції щодо поширення інформації про сучасне українське мистецтво в світі. Зазначено, що практика реалізації культурних та мистецьких проєктів має значний вплив на формування позитивної громадської думки щодо України, дозволяє підвищити рівень інформованості іноземних громадян щодо суспільно-політичних процесів, які відбуваються на її території. Визначено, що попри певні здобутки наразі співробітництво державних органів з неурядовими організаціями у справі промоції української культури за кордоном не носить системного характеру, що значно зменшує можливість оперативного реагування на сучасні виклики у культурній сфері. Підкреслено, що у процес посилення української культурної присутності у світі окрім організацій української діаспори також залучені й громадські організації, що були створені й функціонують на території України (Фонд культурної дипломатії «UART», Міжнародний інститут культурної дипломатії, цент культурних ініціатив «Відповідальне майбутнє»). Розкрито провідні напрямки діяльності неурядових організації щодо поширення знань про Україну: пропагування української культури та мистецтва в світі засобами культурної дипломатії, здійснення благодійної діяльності, спрямованої на популяризацію культурного та художнього надбань України за кордоном, організація культурних обмінів між країнами. Зазначено, що неурядові організації, наприклад Український інститут в Швеції, запроваджують практику реалізації довготривалих проєктів, як-то Нордичний фестиваль українського кіно, що дає підстави сподіватися, що вони перетворяться на постійний майданчик презентації якісного українського культурного продукту.

У статті досліджено концептуальні й прикладні аспекти «гострої сили» Китаю як нової технології впливу в міжнародній політиці, що спрямована на досягнення конкурентних переваг за допомогою інформаційних операцій, кіберзагроз і маніпулювання новинним контентом мас-медіа й соціальних мереж, проаналізовано зміни в стратегії інформаційної безпеки Китаю з огляду на використання такого інструментарію, як сучасна форма політичної діяльності держави в міжнародних відносинах. Інструментарій «гострої сили» може включати спроби окремих міжнародних акторів управляти інформацією про себе в мас-медіа, освітніх і культурологічних системах іншої країни аби ввести в оману або розділити громадську думку в обраній країні чи відвернути увагу від негативної інформації про себе. Зокрема, китайські урядові інституції здійснюють підтримку своєї політики та інформаційної безпеки шляхом нейтралізації критики Китаю за межами країни, намагаються впливати на міжнародну взаємодію через «гостру» дипломатію, яка зумовлюється ідеологією, що підтримує привілеї державної влади над особистою свободою і є принципово ворожою для відкритих дискусій та незалежної думки. З’ясовано, що Китай має різні позиції щодо політики «гострої сили» як складової частини інформаційної безпеки на міжнародному й національному рівнях, що зумовлюється технологічними інноваціями в телекомунікаціях та соціальних медіа, які вважаються викликом для глобальної демократії, проведення відповідної правової міжнародної політики та ефективного співробітництва. Уключення контенту «гострої сили» до стратегії інформаційної безпеки Китаю свідчить про спрямоване позиціонування політики країни у світі, оперативне реагування щодо забезпечення національних інтересів і формування прийнятної для Китаю громадської думки щодо ролі держави в процесах глобального управління.

Мета статті – дослідити особливості редакційної політики журналу «Лемківщина» у галузі культурної дипломатії протягом 1979–1990 рр. Завданнями розвідки є реконструювати діяльність редакторів і видавців журналу «Лемківщина» у галузі культурної дипломатії. Дослідницька методологія спирається на звичне для праць з історії науки поєднання принципів (історизму та об’єктивності) і методів (філософських, загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. Особливо значущими були методика джерелознавчого аналізу (на етапі збору та критики емпіричного матеріалу), а також компаративний і типологічний методи (на реконструктивному та наративному етапах). Наукова новизна статті полягає в спробі цілісного осмислення феномену культурної дипломатії, котру реалізовували редактори «Лемківщини». У підсумку проведеного дослідження було відзначено багатоаспектність і чималу ефективність політики культурної дипломатії, котру практикували видавці та редактори журналу «Лемківщина». Вона була спрямована на одночасну реалізацію трьох ключових функцій: комунікативно-інформаційної (передбачала координацію русинських громадсько-культурних ініціатив), науково-популяризаційної (фокусувалася на промоції в мультикультурному західному світі русинської історії, духовної та матеріальної культури) та іміджево-безпекової (зосереджувалася на захисті від медійних атак комуністичної пропаганди цінностей етнічної унікальності русинів та їхній пов’язаності з соборним українством). Успішності реалізації згаданих функцій сприяла добре продумана редакційна політика «Лемківщини», спрямована на розширення кола іншомовних читачів шляхом збільшення англомовного контенту часопису. Усе це спричинилося до дедалі більшої впізнаваності лемківської культури та її носіїв у глобалізованому мультикультурному західному світі, як і утвердило в очах представників експертного середовища переконання про єдність русинства з українством.