Статті в журналах з теми "Грецькі слова"

Розглянуто проблему використання «інтелігентних лайливих виразів» у німецькій мові. Дослідження спирається на концепції німецьких лінгвістів з означеного питання: Б. Зайдель (B. Seidel) (офіційні та неофіційні особисті імена / прізвиська), С. Мартен-Кліф (S. Marten- Cleef), І. Опельт (I. Opelt) (насмішка), А. Рідель (А. Riedel) (етимологічне дослідження лайливих виразів). Актуальність вивчення окресленого прошарку німецької лексики продиктована необхідністю розшифрувати приховане значення досліджуваних сталих виразів, що пов’язане з їхнім буквальним значенням та створює комічний ефект. Об’єктом дослідження визначено сучасну німецьку мову освічених прошарків населення, предметом – мовленнєві засоби, за допомогою яких (через їхнє друге значення) можуть бути виражені емоції. Наголошено, що ці неявні (приховані) значення та способи їх пояснення досі мало вивчені в сучасній лінгвістиці. Досліджено 75 лексичних одиниць. Виокремлено декілька груп «інтелігентних лайливих виразів». Зазначено, що значна кількість досліджуваної лексики асоціюється з термінами «інтелект» та «інтелектуал» (34 лексичні одиниці). До інших груп увійшли вирази, що позначають статус людини (9 лексичних одиниць), характеризують її неприємні риси (22 лексичні одиниці), використовуються на позначення людей з різними світоглядами (4 лексичні одиниці); низка термінів уживаються на позначення ступеня непрофесійності (6 лексичних одиниць). Зазначено, що більшість «інтелігентних лайливих виразів» є запозиченнями з латини (як варіанти – грецько-неолатинські, грецькі, англійські, італійські слова); деякі терміни використовувалися в різних сферах життя в минулому, інші є цілком сучасними. «Інтелектуальну лайку» розглянуто як особливо тонкий стилістичний засіб, що використовує багато іронії, яку може зрозуміти далеко не кожен (через власну необізнаність, відсутність критичного мислення тощо). Наголошено, що вивчення цього прошарку лексики збагачує не тільки словниковий запас, а й знання про історію і культуру країни, допомагає зрозуміти глибинні смисли, запобігає непорозумінню у спілкуванні.

У публікації автор аналізує основні характеристики, переваги та вимоги до каскадної моделі навчання та освіти дорослих Грецької Республіки. На основі контент-аналізу літературних джерел проаналізовано зарубіжний досвід, зроблено висновок про те, що Греція – одна з небагатьох країн, в якій ця модель була широко впроваджена. З’ясовано, що понад 20 000 педагогів дорослих пройшли навчання за допомогою каскадної моделі у чотирьох різних варіаціях упродовж майже 15-річного періоду. Досвід, набутий під час впровадження та оцінки цих програм, показує, що каскадний підхід може бути найкращим вибором, коли йдеться про численну цільову групу тих, хто навчається та обмеженість ресурсів (часових, матеріальних тощо). Доведено, що вирішальними факторами впровадження каскадної моделі є: урахування освітніх потреб тих, хто навчається; ретельний добір експертів і тренерів на першому етапі, постійний моніторинг підготовки програм та їх упровадження, ґрунтовність навчальних матеріалів. Перспективою подальших досліджень у даному напрямі може стати вивчення можливостей упровадження каскадного підходу у сфері професійного розвитку вчителів Грецької Республіки. Ключові слова: дистанційне навчання, каскадний підхід, освіта дорослих, тренер дорослих, навчання упродовж життя, Грецька Республіка.

The purpose of the work.The south of modern Ukraine has always been geographically and historically particularly interesting for researchers. Its geographical indicators make it possible to analyze theories of the origin of man, development, formation of human society under the influence of climatic conditions to its highest degree - its own independent state. The Soviet state’s rather popular concepts, designed to artificially unite and forcibly bring peoples together in tsarist Russia, have not withstood the test of time and history. The use of the concept of the South Ukrainian region requires a definition: we move freely through the territory of modern Kherson, Odessa, Mykolaiv, Zaporizhia regions and the Autonomous Republic of Crimea.Results and scientific novelty of the studyAccording to the chronology, scientists use the names Little Russia, New Russia, contained in primary sources, archival documents, memoirs, correspondence. The presence of the French component in the culture, history, mentality of the population of the region give grounds for reflections on demographic data. A relatively small number of representatives of France have influenced the culture, economy, domestic policy, self-identification of the inhabitants of our region. Accordingly, the German colony, the Swedish village, the Bulgarian, Greek settlements in the history of the region are present and studied, as for the French - there are no such clear characteristics.Key words:regional history, demographic research, South of Ukraine, French culture, education, religious factor. Мета роботи. Південь сучасної України географічно та історично завжди був особливо цікавим для дослідників. Його географічні показники дають можливість проаналізувати теорії виникнення людини, розвитку, формування людського суспільства під впливом кліматичних умов до його найвищої ступеня – власної незалежної держави. Достатньо популярні концепції, розраховані на штучне об’єднання та насильницьке зближення народів на території царської Росії, радянської держави не витримали випробування часом та історією. Використання поняття Південноукраїнський регіон вимагає визначення: ми вільно переміщуємося територією сучасних Херсонської, Одеської, Миколаївської, Запорізької областей та Автономною республікою Крим. Результати та наукова новизна дослідження. Присутність французької компоненти в культурі, історії, ментальності населення краю дають підстави для рефлексій, щодо демографічних даних. Відносно невелика кількість представників Франції справила вплив на культуру, економіку, внутрішню політику, самоідентифікацію мешканців нашого краю. Відповідно, німецька колонія, шведське село, болгарські, грецькі поселення в історії краю присутні і досліджуються, щодо французів – таких чітких характеристик немає. Ключові слова: регіональна історія, демографічні дослідження, Південь України, французька культура, освіта, релігійний чинник

У періоди радикальних змін у суспільстві загострюється проблема цінностей, світ яких є багатоманітним. Він охоплює цінності матеріальні та духовні, соціальні й політичні, етичні та естетичні. Ціннісний зміст життя узагальнюється в художніх цінностях, котрі яскраво його втілюють завдяки художній образності творів мистецтва, звертаючись до почуттів і розуму людини, і таким чином стимулюють осмислення певної ціннісної проблеми, яка в результаті стане чи не стане власним надбанням реципієнта. Надаючи можливість пережити непрожите, стискаючи суспільний та історичний досвід поколінь до концентрації й форм, доступних для особистісного прилучення до нього, мистецтво є своєрідним “банком даних” щодо архетипів поведінки, архетипів сприймання реальності та культури. І все це молода людина опановує через найнадійніше входження людини в соціум – мову. Слово мовлене характеризує як людину, так і суспільство, в якому вона живе. У кожного народу мова своєрідна і незрівнянна, але спільним для всіх є те, що вона виражає думки і почуття людини, містить у собі творче начало. Передбачаємо декілька нових технологічних прийомів, які, на нашу думку, допоможуть через слово прилучитися до художніх цінностей світу в процесі викладання гуманітарних дисциплін у мистецьких ВНЗ, розширивши нескінченну багатовимірність молодої людини: іншомовна мистецька терміно-ідіоматична “інкрустація” теоретичних гуманітарних дисциплін, що може слугувати засобом міжнародного спілкування і взаєморозуміння. Будучи раціональним осягненням цінностей і джерелом інформації, яке забезпечує процес пізнання фіксованих одиниць мови, оперування термінами в галузі мистецтва допоможе культурній орієнтації студента, його здатності спілкуватися іноземною мовою, не поводитись “асиметрично” в певних ситуаціях, що свідчитиме про мовну коректність і сприятиме подальшому розвитку чуття мови. 2) Мистецтво літературно-художнього перекладу (у нашому випадку це стосується світового театру і світової драматургії, поезії). Звертаємо увагу студентів на той факт, що, на відміну від музики, живопису, танцю, літературний твір чи не єдиний з видів мистецтва, що замкнений мовними межами. Українською мовою герої грецьких трагедій почали розмовляти завдяки видатним українським перекладачам Василеві Сімовичу, Андрію Содоморі, Борисові Тену, Тарасові Франку та ін. Студенти мають зрозуміти сутність праці перекладача художнього твору: виконання перекладу – не технічна справа, не «фото» тексту, який потребує буквального перекладу кожного слова, а використання перекладачем своїх вмінь і таланту для донесення читачам (глядачам, слухачам) максимальної близькості до смислів оригіналу. Якщо така мета досягнута, відбувається не лише популяризація тексту, а й розбудова мови, в сферу якої завдяки перекладу вноситься цей текст, мобілізуючи почуття мовного патріотизму читача. 3) Діалог культур як фундаментальна потреба людської спільноти, що дає можливість уникнути одномірності мови; дає змогу інтерпретувати думки, посилювати їх, обмірковувати, сперечатися тощо. Запропонована технологія представляє нові ракурси та акценти приєднання студентів до культурних традиційних та інноваційних практик спілкування і регулювання взаємовідносин з наявним буттям.

It was presented the description of the natural features of Greece, which determine the attractiveness of this country for tourism, namely the huge length of the sea coast, warm and clean sea water, arid subtropical climate, beautiful mountain landscapes. A three-dimensional image of the Greece territory has been created, which gives a good idea about its predominantly mountainous terrain. Brief information about the largest Greek peninsulas and islands is given. The most important data on the population of the country, the state of the economy, as well as the significant role of the tourism sector are shown. The income of Greece from the tourism is given. The wealth of country for historical and cultural heritage is briefly presented. The most famous sites of the a UNESCO World Heritage are mentioned. The dynamics of tourist flows to this country is studied. It is shown that till 2019 the number of foreign tourists more than three times exсeeded the Greece population. A significant drop occurred in 2020, due to the Covid-19 pandemic. It is noted that most tourists come to this country from Germany, some less – from the United Kingdom. Information about number of Ukrainian tourists visiting Greece is given. Their share is relatively small, it is less than 1% of the total. The analysis of the factors, which determines the preferential visiting of Turkey by Ukrainian tourists, is given. The main factor is the cost of a holiday in Greece, which about one and a half times is higher. Information on passenger traffic at local airports is given, which allows to find out the most popular holiday destinations. Routes of aviation connection of Greece with the largest cities of Ukraine are described. Ukrainian airlines companies operating these flights are mentioned. The data on the cost of rest at the peak of the tourist season of 2021 are presented. The features of rest in the most popular tourist regions, in particular on Corfu, Crete and Rhodes islands are shown. The data about the sea beaches in Greece are presented. It is noted that by the number of beaches with the Blue Flag (over 500) the country ranks second in the world after Spain. The temperature of sea water in different regions was described, as well as the factors influencing this temperature.Key words: Greece, tourism, nature, history, World Herritage, islands. Наведено опис природних особливостей Греції, які визначають привабливість цієї країни для туризму, а саме величезна довжина морського узбережжя, тепла і чиста морська вода, посушливий субтропічний клімат, чудові гірські ландшафти. Створено об’ємне зображення території Греції, яке дає добре уявлення про її переважно гірський рельєф. Подано короткі відомості про найбільші грецькі півострови та острови. Наведено найважливіші дані про населення країни, стан економіки, а також значну роль туристичної сфери. Показано обсяг грошових надходжень, які Греція отримує від туризму. Наведено відомості про багатство країни на історико-культурну спадщину. Згадано найвідоміші об’єкти, що занесені до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Досліджено динаміку туристичних потоків у цю країну. Показано, що до 2019 р. включно кількість іноземних туристів більш як утричі перевищувала чисельність населення Греції. Істотне падіння трапилося в 2020 р., що пов’язано з пандемією Covid-19. Зазначено, що найбільше туристів прибуває у цю країну з Німеччини, дещо менше – зі Сполученого Королівства. Наведено відомості про чисельність українських туристів, що відвідують Грецію. Їх частка порівняно невелика – менше 1% загального обсягу. Наведено аналіз чинників того, чому українські туристи значно частіше відвідують Туреччину. Головним із них є те, що вартість відпочинку в Греції приблизно в півтора рази вища. Наведено відомості про пасажиропотік місцевих аеропортів, які дають змогу з’ясувати найпопулярніші регіони для відпочинку. Описано маршрути авіасполучення Греції з найбільшими містами України. Згадано українські авіакомпанії, які виконують ці рейси. Наведено дані про вартість відпочинку в пік туристичного сезону 2021 р. Висвітлено особливості відпочинку в найбільш популярних туристичних регіонах, зокрема на островах Корфу, Крит і Родос. Наведено відомості про пляжі в Греції. Зазначено, що за кількістю пляжів, що мають Блакитний прапор (понад 500), країна займає друге місце в світі після Іспанії. Наведено опис температури морської води в різних регіонах, а також чинників що на неї впливають. Ключові слова: Греція, туризм, природа, море, історія, Всесвітня спадщина, острови.

У статті висвітлено еволюцію запалювальної зброї та узагальнено світовий досвід застосування сухопутних і морських запалювальних засобів у війнах від давнини до ХХ ст. Досліджено передумови виникнення запалювальної зброї, розвиток запалювальних засобів сухопутних військ і військово-морських сил у різні історичні періоди, зокрема у давні (античні) часи, Середньовіччі та у Новий час, розкрито їх властивості та вплив на розвиток воєнного мистецтва. Показано окремі епізоди застосування запалювальних засобів у війнах Київської Русі з Візантією й у міжусобних війнах на теренах України. У праці зазначається, що дослідження ґенези запалювальної зброї та її застосування у воєнних конфліктах є важливим для української воєнно-історичної науки. Ключові слова: запалювальна зброя, вогнеметна зброя, запалювальна речовина, «грецький вогонь», терміт.

У статті розглядаються проблеми становлення інституту семіотики в соціальному праві. Розглядаються питання доктринального семіотичного вакууму, що позначається на правовій політиці повноцінного розвитку соціального права.Автор зазначає, торкаючись змісту терміну «семіотика» (грецькою «semeiotikón»), він від «seméion», що означає знак, ознака, а семіологія, як наука, досліджує властивості знаків і знакових систем, природних і штучних мов. Вчена О.М. Балинська семіотику права пропонує визначати як окремий напрям філософії права, що концептуально охоплює всі основні філософські аспекти (онтологію, гносеологію, аксіологію, антропологію та праксеологію) права як суспільного феномена.Розмірковуючи про дійсність як образ образів, не було б зайвим відмітити позицію Г. Андерса, який зазначає, що образи принципово оприявнюють не зв’язки, а лише вирвані картини світу, отже, коли вони показують світ, вони і його приховують. Зрештою, Г. Андерс зауважує, що сенсаційне сутнісно належить до шаблонів; і не лише тому, що воно їх прикриває і гасить; а й тому, що воно саме тяжіє до перетворення на шаблони.Абсолютизація права, – на думку В.В. Завальнюка, – це теж міф про право як реалізацію справедливості, ідеалу. Міф, що втілив месіанський образ права, який існував на різних історичних етапах, трансформувався і утворив безліч похідних міфів. Ю.Г. Барабаш та В.Л. Федоренко приходять до висновку у тому, що соціальна політика держави в тому числі на конституційному рівні, повинна бути переорієнтована виключно з питання про соціальне піклування громадян на створення умов, коли кожен зможе власними зусиллями гарантувати собі нормальне існування. Схожої позиції притримуються й науковці М.І. Іншин та В.І. Щербина. Вони відмічають, що зазвичай, кінцевими цілями соціальної політики є досягнення рівноваги, стабільності і безпеки життя у суспільстві, цілісності і динамізму його розвитку, забезпечення достатніми матеріальними, організаційними та іншими ресурсами їх прогресу та вдосконалення, а в кінцевому рахунку становлення умов для спокійного життя громадян, їх упевненості у завтрашньому дні. Ключові слова: соціальне право, правова семіотика, соціальна політика, семіотика соціального права, право, як знакова система.

Однією з тем, що вивчається в шкільному курсі математики є теорія границь. В даній статті робиться загальний огляд історії виникнення питань, пов’язаних з теорією границь, та висвітлення цього питання в шкільному курсі математики. Знання історичних відомостей, як відомо, піднімає пізнавальний інтерес учнів в процесі вивчення теми, активізує учнів і, врешті, сприяє покращенню результатів навчання.Історія цього питання поринає корінням в далеке минуле. Ще грецькі натурфілософи і математики починаючи з 7 ст. і аж до 3 ст. до н.е. підходять до ідеї нескінченності і потім до прийомів аналізу нескінченно малих, але це не одержує розвитку і інтерес до цих питань після спроб цілого ряду середньовічних учених відновляється лише в епоху Відродження в кінці 16 ст.Принципово новим кроком уперед з’явилося виникнення в натурфілософських школах 5ст. до н.е. ідеї нескінченності, яка у різних формах застосовується у математиці. На межі 5 і 4 ст. до н.е. Демокріт, виходячи з атомістичних уявлень, створює спосіб визначення об’ємів, що послужило першим варіантом методу неподільних, одного з вихідних пунктів числення нескінченно малих. Однак логічні труднощі, властиві поняттю нескінченності, що знайшли вираження в апоріях Зенона Елейского (5 ст. до н.е.), привели до висновку, що результати, отримані за допомогою методу неподільних, не можна вважати строго доведеними. Стандартним прийомом вимірювання різних площ, об’ємів, що не піддаються визначенню елементарними засобами, став метод вичерпування, що полягає в наближенні шуканої величини, знизу і зверху послідовностями відомих величин. Так, площа круга апроксимувалася послідовностями вписаних і описаних правильних многокутників з необмежено зростаючим числом необмежено зменшуваних сторін. Це дало поштовх у напрямку спроби розв’язувати задачу квадратури круга.З винаходом друкарства, підручники одержують більш широке поширення. Основними центрами теоретичної наукової думки стають університети. Прогрес алгебри як теоретичної дисципліни, а не тільки набору практичних правил для розв’язування задач, позначається в розумінні природи ірраціональних чисел, як відносин несумірних величин (Хома Брадвардін, 14 ст. і Н. Орем, 14 ст.) і особливо у введення дробових (Н. Орем), від’ємних і нульових (Н. Шюке, кін. 15 ст.) показників степенів. Тут же виникають перші, що випереджають наступну епоху ідеї про нескінченно великі і нескінченно малі величини. В Оксфордському і Паризькому університетах (Р. Суайнсхед, сер. 14 ст., Н. Орем і ін.) розвиваються перші елементи теорії зміни величин, як функцій часу і їх графічне уявлення, вперше об’єктом вивчення стає нерівномірний рух і вводяться поняття миттєвої швидкості і прискорення.Однак, щоб охопити кількісні відносини в процесі їхньої зміни, потрібно було самі залежності між величинами зробити самостійним предметом вивчення. Тому на перший план висувається поняття функції, що грає надалі таку ж роль основного і самостійного предмета вивчення, як раніше поняття чи величини числа. Вивчення змінних величин і функціональних залежностей приводить до основних понять математичного аналізу: ідею нескінченного у явному вигляді, до понять границі, похідної, диференціала й інтеграла. Створюється аналіз нескінченно малих, у першу чергу у виді диференціального числення й інтегрального числення. Основні закони механіки і фізики записуються у формі диференціальних рівнянь, і задача інтегрування цих рівнянь висувається, як одна з актуальних задач математики.Створення нової математики змінних величин у 17 ст. було справою учених передових країн Західної Європи, причому найбільше І. Ньютона і Г. Лейбніца. У 18 ст. одним з основних центрів наукових математичних досліджень стає також Петербурзька академія наук, де працює ряд найбільших математиків того часу іноземного походження (Л. Ейлер, Д. Бернуллі) і поступово складається російська математична школа, що блискуче розгорнула свої дослідження в 19 ст.Іншим джерелом аналізу нескінченно малих є розвинутий І. Кеплером (1615) і Б. Кавальєрі (1635) метод неподільних, застосований ними до визначення об’ємів тіл обертання і ряду інших задач. У цьому методі принципова новизна основних понять аналізу нескінченно малих подається у містичній формі протиріччя (між об’ємом тіла і сукупністю, що не мають об’єму плоских перерізів, за допомогою яких цей об’єм повинен бути визначений). В зв’язку з цим протиріччям прийоми І. Кеплера і Б. Кавальєрі зазнавали критики з боку П. Гульдена (1635–41). Однак вільне вживання нескінченне малих здобуває остаточну перемогу в роботах по визначенню площ (“квадратур”) П. Ферма, Б. Паскаля і Дж. Валліса. Так, у геометричній формі були створені початки диференціального і інтегрального числення.Слід зазначити, що автори 17 ст. мали досить ясні уявлення про поняття границі послідовності і збіжності ряду, вважали потрібним доводити збіжність уживаних ними рядів.До останньої третини 17 ст. відноситься відкриття диференціального і інтегрального числення у повному змісті слова. У відношенні публікації пріоритет цього відкриття належить Г. Лейбніцу, що дав розгорнутий виклад основних ідей нового числення в статтях, опублікованих у 1682–86 рр. У відношенні ж часу фактичного одержання основних результатів маються всі підстави вважати пріоритет належить І. Ньютонові, який до основних ідей диференціального та інтегрального числення прийшов протягом 1665–66 рр. “Аналіз за допомогою рівнянь з нескінченним числом членів” І. Ньютона в 1669 був переданий ним у рукописі І. Барроу і Дж. Кололінзу й одержав широку популярність серед англійських математиків. “Метод флюксій” – твір, у якому І. Ньютон дав систематичний виклад своєї теорії, – був написаний у 1670–71 рр. (виданий у 1736 р.). Г. Лейбніц ж почав свої дослідження з аналізу нескінченно малих лише в 1673 р. І. Ньютон і Г. Лейбніц вперше в загальному вигляді розглянули основні для нового числення операції диференціювання та інтегрування функцій, встановили зв’язок між цими операціями (формула Ньютона–Лейбніца) і розробили для них загальний однаковий алгоритм. Наукові підходи в І. Ньютона і Г. Лейбніца різні. Для І. Ньютона вихідними поняттями є поняття “флюєнти” (змінної величини) і “флюксій” (швидкості її зміни). Прямій задачі перебування флюксій і співвідношень між флюксіями по заданим флюєнтам (диференціювання і складання диференціальних рівнянь) І. Ньютон протиставляв обернену задачу перебування флюєнт по заданих співвідношеннях між флюксіями, тобто відразу загальну задачу інтегрування диференціальних рівнянь; задача відшукання первісної з’являється тут як окремий випадок інтегрування звичайного диференціального рівняння. Разом з тим ні метод границь і флюксій Ньютона, ні диференціальне числення Лейбніца не знаходили одностайного визнання. Тому математики знову звернулися до дослідження фундаментальних понять і принципів аналізу.У відповідності зі своїм трактуванням процесу прямування до границі, Ейлер вважає нескінченно малу величину рівною нулю. Він відкидає «особливу категорію нескінченно малих величин, що нібито не повністю зникають, але зберігають деяку кількість, що, однак, менше, ніж усяке що може бути заданим» [1], тому що відкидання доданків такого роду порушувало зроблену точність аналізу. Незабаром після виходу «Диференціального числення» Ейлера, Даламбер виступив із пропозицією заснувати аналіз на поняттях границі і похідної, не вживаючи цього останнього терміна. Свої погляди Даламбер розглядав як розвиток ідей числення флюксій Ньютона, але він вніс нове, звільнивши їх від механічних чи квазімеханічних уявлень. Це було пов’язано, як із загальними тенденціями розвитку аналізу на материку Європи, так і з класифікацією наук, прийнятої Даламбером: він виходив з того положення, що достовірним пізнанням ми володіємо лише в області абстрактних понять і чим більше дослідних елементів входить у яку-небудь науку, тим більш складні її поняття.В першому розділі книги «Елементарного викладу початків вищих числень» Сімон Люільє розвиває метод границь. До двох теорем про границі, наведених Даламбером, Люільє додає теорему про границю відношення двох змінних величин і уперше вводить знак границі у вигляді lim; уперше ж похідна якої-небудь функції у Люільє «диференціальне відношення» (rapport differentiel) – позначається lim і символ розглядається як єдине ціле, а не дріб. Терміном «нескінченно мала величина» Люільє не користується, зберігаючи його для позначення актуально нескінченно малих; немає в нього і поняття про диференціал.У Росії пропагандистом методу границь виступив С.Е. Гур’єв. Головна праця Гур’єва «Досвід про удосконалення елементів геометрії» (1798 р.) була присвячена питанням обґрунтування і викладання математики. Центральне місце в «Досвіді» займає систематичний додаток методу границь у шкільному курсі геометрії.Даламберу і його послідовникам належить заслуга подальшої розробки теорії про граничні переходи в рамках чистого аналізу. Але в тій конкретній формі, що метод границь набув у теперішній час, він ще не мав строгості так, як числення нескінченно малих. Визначення границі монотонних змінних, було недостатньо. Арсенал понять і загальних теорем методу границь залишався дуже невеликий, і його ледь вистачало тільки для пере доведення уже відомих тверджень. Нові широкі перспективи відкрилися, коли Больцано і Коші установили основний критерій збіжності послідовності і застосували його: перший – при дослідженні властивостей неперервних функцій, а другий – при побудові теорії рядів, що збігаються, і в доведенні теореми про існування інтеграла.Але самим уразливим пунктом теорії границь другої половини XVIII в. було відмовлення від вживання алгоритму нескінченно малих Лейбніца. Це відзначив ще Карно у творі, представленому на конкурс Берлінської академії 1786 р., і ту ж думку він підкреслював у своїх «Міркуваннях».З початку 60-х років реформа шкільної програми з математики стає предметом постійної уваги і обговорення.У теперішній час початки математичного аналізу є невід’ємним складовим курсу алгебри старшої школи. В умовах диференційного навчання виділені загальноосвітні та спеціальні обсяги елементів математичного аналізу, що вивчаються в загальноосвітніх та вищих школах і класах з поглибленим вивченням математики. Елементи теорії границь, вивчаються у спеціалізованих математичних школах, ліцеях і гімназіях.У загальноосвітній школі цей матеріал не передбачений для вивчення всіма учнями. У сучасних підручниках для старшої школи питання історії теорії границь висвітлено дуже стисло. На нашу думку, більш детальне ознайомлення учнів з цим питанням розкриє перед учнями складний, непрямий шлях розвитку наукової думки, ознайомлення учнів з історією наукових питань потрібно робити більш детально, ніж запропоновано у підручнику. Розкриття протиріч між різними науковими школами, вченими пожвавить навчальний процес, розкриє перед учнями непрямий і суперечливий шлях становлення сучасних наукових знань.

Вступ. Швидкий розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій (ІКТ) змінює практично всі сфери діяльності людини, серед яких освіта займає одне з перших місць щодо впровадження інновацій на основі ІКТ. Сьогодні поняття он-лайн навчання міцно закріпилося у свідомості сучасних студентів, а Internet значною мірою перетворився на освітній простір, надаючи студентам більші можливості для доступу до інформаційних ресурсів і для співпраці. Стрімкими темпами розвиваються нові підходи до навчання: дистанційне навчання, електронне навчання, мобільне навчання, он-лайн навчання (навчання через Internet), комбіноване навчання (див., наприклад [1]-[8]). Але, на думку фахівців у галузі освіти, саме комбіноване навчання (blended learning) є одним з перспективних інноваційних трендів у вищій школі.Розглянемо деякі теоретичні і практичні аспекти впровадження комбінованого навчання у ВНЗ, як інноваційної освітньої технології.1. Що таке «комбіноване навчання»? Вlended learning (змішане, гібридне або комбіноване навчання) – вже давно популярний термін у галузі корпоративних тренінгових програм. Ще наприкінці 90-х ХХ століття багато компаній почали активно використовувати технології електронного навчання, оскільки при великій зайнятості співробітників потрібний індивідуальний набір засобів подання матеріалу та методів навчання, що передбачає обов’язкову самостійну роботу особи, що навчається.«Комбінованими називають такі програми навчання, в яких заняття в аудиторіях комбінуються з дистанційними заняттями, часто за допомогою он-лайн інструментів, що надають можливість студентам отримати консультації викладачів у віддаленому режимі. До таких інструментів належать Internet-форуми, відеоконференції і телефонні технології в мережі Internet, наприклад, Skype» [9].Комбіноване навчання в першу чергу спрямоване на навчальні та професійні потреби кожного з учасників освітнього процесу. Якщо при традиційному навчанні в лекційному залі від усіх студентів очікується якийсь загальний рівень підготовленості, а заняття проходять за стандартною схемою, де індивідуальні здібності та навички майже не враховуються, то заняття за комбінованою формою надають кожному студенту можливість самостійно обирати як темп засвоєння навчального матеріалу, так і пріоритети в навчанні. Комбіноване навчання підходить для студентів, які з певних причин не можуть щодня бути на заняттях у ВНЗ (за станом здоров’я, за сімейними обставинами, тимчасова або постійна робота, особливо на старших курсах навчання), а також для осіб, чия професійна діяльність вимагає довготривалих поїздок і відряджень, тобто відсутності протягом певного періоду в місті, де знаходиться ВНЗ.За принципами комбінованого навчання проходить перепідготовка і підвищення кваліфікації фахівців або отримання другої вищої освіти. Так, випускник, що вже має диплом бакалавра, може отримати магістерський ступінь у тій галузі, де він зайнятий, без відриву від виробництва. Навчання за такими програмами пропонують університети Німеччини, Великобританії та інших країн (див., наприклад, [10]-[11]). У багатьох європейських університетах певні модулі викладають одночасно традиційним і дистанційним студентам, щоб останні не почували себе в ізоляції. Комбіноване навчання також відкриває двері європейських університетів іноземним студентам, які не мали раніше можливість з фінансових чи інших причин розраховувати на одержання вищої освіти в Європі.Розглянемо сутність поняття «комбіноване навчання», його основні характеристики та особливості впровадження у ВНЗ України.2. Аналіз поняття «комбіноване навчання»У сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі можна знайти багато різних перекладів і тлумачень поняття «Вlended learning». Це пов’язано з неоднозначним перекладом слова «blend» (англ.): «змішувати», «сполучати», «гармонувати», «комбінувати» та ін. Тому «Вlended learning» перекладають як «гібридне навчання», «змішане навчання», «комбіноване навчання». Враховуючи тлумачення слів: «гібрид» (з грецької ὕβριδικά – помісь) – комбінація двох або більше різних об’єктів або характеристик, властивостей у одному об’єкті», «суміш» – сукупність предметів різного виду, сорту, «змішувати» – порушуючи звичайний порядок, розташовувати безладно, «комбінувати» – сполучати, об’єднувати або розташовувати що-небудь у певному порядку; об’єднувати спільним технологічним процесом чи адміністративно» (див., наприклад, [12]), як і багато інших дослідників будемо термін «blended learning» перекладати як «комбіноване навчання», оскільки, на нашу думку, цей термін найповніше відображає суть і найбільш характерні риси цього навчання.Б. Колліс і Дж. Мунен розглядають комбіноване навчання як «гібрид традиційного очного та онлайн-навчання, за якого навчання відбувається як в аудиторії, так і у мережі, причому онлайн-складова стає природнім розширенням традиційного аудиторного навчання [13, 9].А. Хейнце, К. Проктер зазначають, що комбіноване навчання – це «навчання, що підтримується ефективним поєднанням різних способів доставляння навчальних матеріалів, моделей викладання та стилів навчання, і ґрунтується на прозорій взаємодії між усіма учасниками навчального процесу [14, 10].Сутність методології «Blended learning», яка в освітніх дослідженнях зарубіжних авторів трактується як «змішування різних навчальних середовищ і поєднує в собі традиційне навчання «face-to-face» в аудиторії та методи з більш сучасною комп’ютерно-опосередкованою діяльністю» [2], подана на рис. 1. Рис. 1. Схематичне подання методології «Blended learning» [2] Розглянемо поняття комбінованого навчання у роботах деяких вітчизняних науковців.В роботі О. Ф. Мусійовської [15] комбіноване навчання – «це інтегрована форма різних видів Інтернет-навчання, електронного дистанційного та традиційного навчання, за якої навчальний матеріал у будь-якому електронному виді (текстовому, аудіо- або відеоформаті, у вигляді РРТ-презентацій, flash-анімації, Веб-ресурсів та ін.) передається студентові через Інтернет або локальні мережі для самостійного опрацювання, а закріплення та перевірка якості здобутих студентом знань і навичок проводиться в аудиторії під безпосереднім керівництвом викладача з використанням традиційних і мультимедійних засобів навчання».Т. І. Коваль [16, 5] зазначає, що комбіноване навчання – це «органічне поєднання традиційних і комп’ютерно-орієнтованих методів, комплексне використання паперових і електронних носіїв інформації, традиційних і комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, впровадження як традиційних, так і дистанційних форм організації навчального процесу за принципом взаємного доповнення».В. М. Кухаренко та інші автори вважають, що комбіноване навчання – це «вид е-навчання, у якому спільно використовуються методи та засоби традиційних форм навчання та е-навчання. При цьому частка технологій е-ДН в навчальному процесі може коливатися від 30% до 80% [17, 2].У роботах А. М. Стрюка (див., наприклад, [18]) комбіноване навчання тлумачиться як спосіб реалізації змісту навчання, що інтегрує аудиторну та позааудиторну навчальну діяльність за умови педагогічно виваженого поєднання технологій традиційного, електронного, дистанційного та мобільного навчання з метою ефективного досягнення навчальних цілей.Сутність комбінованого навчання з позицій вітчизняних авторів можна подати у схематичному вигляді (на рис. 2).Рис. 2. Комбіноване навчання = Традиційне+ Електронне+ Дистанційне+Мобільне навчання 3. Комбіноване навчання як інноваційна освітня технологіяГоловним завданням трансформації вищої школи на сучасному етапі розвитку суспільства є створення найсприятливіших умов для тих, хто навчається, в здобутті ними вищої освіти, підвищенні кваліфікації, реалізації свого інтелектуального потенціалу за рахунок впровадження в навчальний процес інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.Існуючі й майбутні інноваційні педагогічні технології не можна реалізувати без широкого використання інноваційних інформаційних технологій, в першу чергу комп’ютерних і телекомунікаційних, оскільки саме з їх використанням можливо у повній мірі розкрити дидактичні функції цих технологій, реалізувати потенційні можливості їх використання.Використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у вищій школі, на думку авторів, це важлива складова об’єктивного процесу комп’ютеризації та інформатизації освіти, побудови інформаційного суспільства, а також найважливіший чинник впровадження педагогічних інновацій у навчальний процес.«Інновація – це не будь-яке нововведення, а тільки таке, що істотно підвищує ефективність діючої системи. … Інновації – це ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) існуючих товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити «якість життя» людства» [19].Педагогічна інновація – сукупність нових професійно-педагогічних дій педагога, спрямованих на вирішення актуальних проблем виховання, навчання й розвитку учнів (студентів) з позицій освітніх підходів, зорієнтованих на зміну навчального процесу з метою формування якісно іншої педагогічної практики і підвищення якості освіти. При цьому основними освітніми підходами здійснення інновацій у вищій школі є: акмеологічний підхід, андрагогічний підхід, діяльнісний підхід, кваліметричний підхід, компетентісний підхід, особистісно-орієнтований підхід, професіографічний підхід, синергетичний підхід.Сьогодні інноваційні технології в освіті ґрунтуються на інтеграції інноваційних педагогічних технологій та інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій навчання.Інноваційна педагогічна технологія – система оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів і які цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед педагогічних технологій, що як найкраще інтегруються з ІКТ є: навчання у співпраці; ситуаційне навчання; метод проектів; методи проблемного навчання; продуктивне навчання.Інноваційні інформаційно-комунікаційні технології навчання – оригінальні технології (методи, засоби, способи) створення, передавання і збереження навчальних матеріалів, інших інформаційних ресурсів освітнього призначення, а також організації і супроводу навчального процесу (традиційного, електронного, дистанційного, мобільного) за допомогою телекомунікаційного зв’язку та комп’ютерних систем і мереж, що цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед сервісів і послуг мережі Internet, використання яких забезпечує впровадження інноваційних ІКТ в навчальному процесі ВНЗ, можна виділити:електронна пошта, списки розсилки, веб-форуми;FTP, файлообмінні мережі (Usenet);чати, вебінари (WizIQ);соціальні мережі (Facebook, Twitter);потокове мультимедіа, YouTube, Internet-радіо, Internet-TV;IP-телефонія, Skype, Google Talk;Web 2.0 (wiki, сервіси Google, Flickr, Digg.com, блоги).Разом з тим, не дивлячись на те, що сьогодні традиційна система вищої освіти не задовольняє повною мірою потреби студентів й вимоги інформаційного суспільства до підготовки майбутніх фахівців, а завдяки використанню дистанційних, електронних та мобільні технології студент і викладач можуть плідно співпрацювати не тільки під час занять в аудиторії, а й за межами навчального закладу, не варто повністю відмовлятися від традиційних форм організації, методів і засобів навчання, що добре відомі й в деяких реальних педагогічних ситуаціях є просто незамінними.Враховуючи вище сказане, будемо вважати, що комбіноване навчання – це цілеспрямований процес здобування знань, набуття умінь і навичок, засвоєння способів пізнавальної діяльності суб’єктом навчання й розвитку його творчих здібностей на основі комплексного і систематичного використання традиційних й інноваційних педагогічних технологій та інформаційно-комунікаційних технологій навчання за принципом взаємного доповнення з метою підвищення якості освіти.4. Особливості організації комбінованого навчання у ВНЗЯк зазначалося вище, тенденція в організації навчального процесу у ВНЗ чітко розвивається в напрямі комбінованого навчання, яке органічно поєднує в собі як традиційні (очні), так і комп’ютерно орієнтовані методи, засоби і форми організації навчання.Залежно від технічних можливостей ВНЗ, підготовки його професорсько-викладацького складу у комбінованому навчанні можна поєднати такі види навчальної діяльності студентів під керівництвом викладача (див., наприклад, [15]):традиційні практичні заняття або семінари з відеоконференціями та вебінарами;традиційні заняття з наступним їх обговоренням у форумах, чатах або з використанням листування через електронну пошту;групову роботу над завданнями для самостійного виконання із подальшим його обговоренням в аудиторії;лекційні заняття в мережі Internet з практичними і лабораторними заняттями в аудиторії;лекційні заняття в аудиторії з консультаціями з викладачем через мережу Internet;виконання індивідуальних завдань і надсилання результатів їх виконання для перевірки викладачеві, використовуючи сервіси мережі Internet;реалізація рольових ігор та дослідницьких проектів у віртуальному середовищі у позааудиторний час або під час аудиторних заняття;інші комбінації використання технологій дистанційного, електронного, мобільного навчання та традиційних форм, методів і засобів навчання.Як правило, комбіноване навчання з дисципліни складається з таких етапів:самостійне опрацювання студентами теоретичного матеріалу з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;засвоєння практичних вмінь і навичок у формі традиційних аудиторних занять з використаннях інноваційних педагогічних технологій;обговорення проблемних ситуацій в он-лайн і/або офф-лайн режимі з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;поточний та проміжний контроль і оцінювання навчальних досягнень студентів з використанням автоматизованих засобів контролю, зокрема комп’ютерного тестування;проведення підсумкового контролю з дисципліни (екзамену, заліку) і/або захисту курсової роботи у традиційній (очній) формі.Комбінована модель навчання – це модель використання розподілених інформаційно-освітніх ресурсів у традиційному навчанні із застосуванням елементів асинхронного й синхронного дистанційного і мобільного навчання. У ВНЗ комбіноване навчання рекомендується як складова традиційного навчання при проведенні як аудиторних занять, так і організації самостійної роботи студентів. Основне завдання комбінованого навчання: успадкувати переваги як традиційного, так і дистанційного навчання й зменшити їх недоліки.Основна проблема при впровадженні комбінованого навчання у ВНЗ, полягає в тому, що таке навчання вимагає високого ступеня самоорганізації та особистого контролю тих, хто навчається, і якщо цей ступінь не досить високий, то навчальний матеріал може залишитися незасвоєним або неправильно зрозумілим, що вплине на якість навчання. Тому цілеспрямована робота з формування у студентів уміння самостійно навчатися і здобувати знання, бути комунікабельним і вміти працювати у команді є, на думку авторів, не менш важлива ніж формування в них ІКТ-компетентностей.В Черкаському державному технологічному університеті створено систему електронного навчання (СЕН) на базі Moodle [20], яка призначена для підтримки навчального процесу студентів різних форм навчання (денної, заочної, дистанційної), організації їх самостійної роботи, а також для проведення різних видів контролю та оцінювання навчальних досягнень студентів у автоматизованому режимі. СЕН ЧДТУ доступна в мережі Internet керівництву університету, викладачам і студентам у відповідності до прав доступу до інформаційних ресурсів і підсистем цієї системи [21].Для організації комбінованого навчання, контролю і оцінювання навчальної діяльності студентів у середовищі системи електронного навчання ЧДТУ створено загальну структуру електронного навчального курсу (ЕНК), а також його структурних елементів: структура курсу, календарний

The study of indirect translations (IT) into Ukrainian, viewed from a psycholinguistic perspective, will contribute to a better understanding of Soviet national policies and the post-Soviet linguistic and cultural condition. The paper pioneers a discussion of the strategies and types of IT via Russian in the domains of literature and religion. In many cases the corresponding Russian translation, which serves as a source text for the Ukrainian one, cannot be established with confidence, and the “sticking-out ears” of Russian mediation may only be monitored at the level of sentence structure, when Russian wording underlies the Ukrainian text and distorts its natural fluency. The discussion substantiates the strategies and singles out the types of IT, in particular, (1) Soviet lower-quality retranslations of the recent, and mostly high-quality, translations of literary classics, which deliberately imitated lexical, grammatical, and stylistic patterns of the Russian language (became massive in scope in the mid1930s); (2) the translation-from-crib type, or translations via the Russian interlinear version, which have been especially common in poetry after WWII, from the languages of the USSR nationalities and the socialist camp countries; (3) overt relayed translations, based on the published and intended for the audience Russian translations that can be clearly defined as the source texts for the IT into Ukrainian; this phenomenon may be best illustrated with Patriarch Filaret Version of the Holy Scripture, translated from the Russian Synodal Bible (the translation started in the early 1970s); and, finally, (4) later Soviet (from the mid1950s) and post-Soviet (during Independence period) hidden relayed translations of literary works, which have been declared as direct ones but in fact appeared in print shortly after the publication of the respective works in Russian translation and mirrored Russian lexical and stylistic patterns. References Белецкий, А. Переводная литература на Украине // Красное слово. 1929. № 2. С. 87-96. Цит за вид.: Кальниченко О. А., Полякова Ю. Ю. Українська перекладознавча думка 1920-х – початку 1930-х років: Хрестоматія вибраних праць з перекладознавства до курсу «Історія перекладу» / Укладачі Леонід Чернований і Вячеслав Карабан. Вінниця: Нова Книга, 2011. С. 376-391. Бурґгардт, Осв. Большевицька спадщина // Вістник. 1939. № 1, Кн. 2. С. 94-99. Dollerup, C. (2014). Relay in Translation. Cross-linguistic Interaction: Translation, Contrastive and Cognitive Studies. Liber Amicorum in Honour of Prof. Bistra Alexieva published on the occasion of her eightieth birthday, Diana Yankova, (Ed.). (pp. 21-32). St. Kliminent Ohridski University Press. Retrieved from https://cms13659.hstatic.dk/upload_dir/docs/Publications/232-Relay-in-translation-(1).pdf Dong, Xi (2012). A Probe into Translation Strategies from Relevance Perspective—Direct Translation and Indirect Translation. Canadian Social Science, 8(6), 39-44. Retrieved from http://www.cscanada.org/index.php/css/article/viewFile/j.css.1923669720120806.9252/3281 Дзера, О.. Історія українських перекладів Святого Письма // Іноземна філологія. 2014. Вип. 127, Ч. 2. С. 214–222. Філарет, Патріарх Київський та всієї Руси-України, Василь Шкляр, Микола Вересень, В’ячеслав Кириленко. Розмова В’ячеслава Кириленка із Патріархом Київським та всієї Руси-України Філаретом. Віра. У кн.: Три розмови про Україну. Упорядник та радактор В. Кириленко. Х.: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. С. 9-92. Flynn, P. (2013). Author and Translator. In Yves Gambier, Luc van Doorslaer (Eds.), Handbook of Translation Studies, 4, (pp. 12-19). Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. Gutt, E.-A. (1990). A theoretical account of translation – without a translation theory. Retrieved from http://cogprints.org/2597/1/THEORACC.htm Коломієць Л. В. Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років: матеріали до курсу «Історія перекладу». Вінниця: «Нова книга», 2015. Іларіон, митр. Біблія – найперше джерело для вивчення своєї літературної мови / Митр. Іларіон // Віра і культура. 1958. Ч. 6 (66). С. 13–17. Іларіон, митр. Біблія, або Книги Святого Письма Старого и Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена. United Bible Societies, 1962. Jinyu L. (2012). Habitus of Translators as Socialized Individuals: Bourdieu’s Account. Theory and Practice in Language Studies, 2(6), 1168-1173. Leighton, L. (1991). Two Worlds, One Art. Literary Translation in Russia and America. DeKalb, Ill.: Northwestern Illinois UP. Лукаш М. Прогресивна західноєвропейська література в перекладах на українську мову // Протей [редкол. О. Кальниченко (голова) та ін.]. Вип. 2. X.: Вид-во НУА, 2009. С. 560–605. Майфет, Г. [Рецензія] // Червоний шлях. 1930. № 2. С. 252-258. Рец. на кн.: Боккаччо Дж. Декамерон / пер. Л. Пахаревського та П. Майорського; ред. С. Родзевича та П. Мохора; вступ. ст. В. Державіна. [Харків]; ДВУ, 1929. Ч. 1. XXXI, 408 с.; Ч. 2. Цит за вид.: Кальниченко О. А., Полякова Ю. Ю. Українська перекладознавча думка 1920-х – початку 1930-х років: Хрестоматія вибраних праць з перекладознавства до курсу «Історія перекладу» / Укладачі Леонід Чернований і Вячеслав Карабан. Вінниця: Нова Книга, 2011. С. 344-356. Munday, J. (2010). Introducing Translation Studies: Theories and Applications. 2nd Ed. London & New York: Routledge. Pauly, M. D. (2014). Breaking the Tongue: Language, Education, and Power in Soviet Ukraine. Toronto Buffalo London: University of Toronto Press. Pieta, H. & Rosa, A. A. (2013). Panel 7: Indirect translation: exploratory panel on the state-of-the-art and future research avenues. 7th EST Congress – Germersheim, 29 August – 1 September 2013. Retrieved from http://www.fb06.uni-mainz.de/est/51.php Плющ, Б. O. Прямий та неопрямий переклад української художньої прози англійською, німецькою, іспанською та російською мовами. Дис. …канд. філол. наук., Київ: КНУ імені Тараса Шевченка, 2016. Ringmar, M. (2012). Relay translation. In Yves Gambier, Luc van Doorslaer (Eds.), Handbook of Translation Studies, 4 (pp. 141-144). Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. Simeoni, D. (1998). The pivotal status of the translator’s habitus. Target, 10(1), 1-39. Солодовнікова, М. І. Відтворення стилістичних особливостей роману Марка Твена «Пригоди Тома Сойера» в українських перекладах: квантитативний аспект // Перспективи розвитку філологічних наук: Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Хмельницький, 24-25 березня). Херсон: вид-во «Гельветика», 2017. С. 99-103. Sommer, D, ed. (2006). Cultural Agency in the Americas. [Synopsis]. Durham, NC: Duke University Press. Špirk, J. (2014). Censorship, Indirect Translations and Non-translation: The (Fateful) Adventures of Czech Literature in 20th-century Portugal. Newcastle upon Tyne: Cambridge Scholars Publishing. Venuti, L. (2001). Strategies of Translation. In M. Baker (ed.). Routledge Encyclopedia of Translation Studies, (pp. 240-244). London & New York: Routledge. References (translated and transliterated) Beletskii, A. (1929). Perevodnaia literatura na Ukraine [Translated literature in Ukraine]. Krasnoe Slovo [Red Word], 2, 87-96. Reprint in: Kalnychenko, O. A. and Poliakova, Yu. (2011). In Leonid Chernovatyi and Viacheslav Karaban (Eds.). Ukraiins’ka perekladoznavcha dumka 1920-kh – pochatku 1930-kh rokiv: Khrestomatiia vybranykh prats z perekladosnavstva do kursu “Istoriia perekladu” [Ukrainian translation studies of the 1920s – early 1930s: A textbook of selected works in translation studies for a course on the “History of Translation”]. (pp. 376-391). Vinnytsia: Nova Knyha, Burghardt, O. (1939). Bolshevytska spadschyna [The Bolsheviks’ heritage]. Vistnyk [The Herald], Vol. 1, Book 2, 94-99. Dollerup, C. (2014). Relay in Translation. Cross-linguistic Interaction: Translation, Contrastive and Cognitive Studies. Liber Amicorum in Honour of Prof. Bistra Alexieva published on the occasion of her eightieth birthday, Diana Yankova, (Ed.). (pp. 21-32). St. Kliminent Ohridski University Press. Retrieved from https://cms13659.hstatic.dk/upload_dir/docs/Publications/232-Relay-in-translation-(1).pdf Dong, Xi (2012). A Probe into Translation Strategies from Relevance Perspective—Direct Translation and Indirect Translation. Canadian Social Science, 8(6), 39-44. Retrieved from http://www.cscanada.org/index.php/css/article/viewFile/j.css.1923669720120806.9252/3281 Dzera, O. (2014). Istoriia ukraiinskykh perekladiv Sviatoho Pysma [History of Ukrainian translations of the Holy Scripture]. Inozemna Filologiia, 127, Part 2, 214-222. Filaret, Patriarch of Kyiv and all Rus-Ukraine et al. (2018). Rozmova Viacheslava Kyrylenka iz Patriarkhom Kyivskym ta vsiiei Rusy-Ukrainy Filaretom. Vira [A Conversation of Viacheslav Kyrylenko with Patriarch of Kyiv and all Rus-Ukraine Filaret. Faith]. In: Try rozmovy pro Ukrainu [Three Conversations about Ukraine], compiled and edited by V. Kyrylenko. Kharkiv: Family Leisure Club, 9-92. Flynn, P. (2013). Author and Translator. In Yves Gambier, Luc van Doorslaer (Eds.), Handbook of Translation Studies, 4, (pp. 12-19). Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. Gutt, E.-A. (1990). A theoretical account of translation – without a translation theory. Retrieved from http://cogprints.org/2597/1/THEORACC.htm Kolomiyets, L. (2015). Ukraiinskyi khudozhniy pereklad ta perekladachi 1920-30-kh rokiv: Materialy do kursu “Istoriia perekladu” [Ukrainian Literary Translation and Translators in the 1920s-30s: “History of translation” course materials]. Vinnytsia: Nova Knyha. Ilarion, Metropolitan (1958). Bibliia – naipershe dzherelo dlia vyvchennia svoiei literaturnoi movy [The Bible is the first source for studying our literary language]. Vira i kultura [Faith and Culture], No. 6 (66), 13–17. Ilarion, Metropolitan. 1962. Bibliia abo Knyhy Sviatoho Pusma Staroho i Novoho Zapovitu. Iz movy davnioievreiskoi i hretskoi na ukrainsku doslivno nanovo perekladena. Commissioned by United Bible Societies. Jinyu L. (2012). Habitus of Translators as Socialized Individuals: Bourdieu’s Account. Theory and Practice in Language Studies, 2(6), 1168-1173. Leighton, L. (1991). Two Worlds, One Art. Literary Translation in Russia and America. DeKalb, Ill.: Northwestern Illinois UP. Lukash, M. (2009). Prohresyvna zakhidnoievropeiska literatura v perekladakh na ukraiinsku movu [Progressive West European Literature in Ukrainian]. Protei. Vol. 2. Edited by O. Kalnychenko. Kharkiv: Vydavnytstvo NUA, 560-605. Maifet, H. (1930). [Review]. Chervonyi Shliakh [Red Path], 2, 252-258. Review of the book: Boccaccio G. Decameron. Tr. by L. Pakharevskyi and P. Maiorskyi; S. Rodzevych and P. Mokhor (Eds.).; introduction by V. Derzhavyn. Kharkiv: DVU, 1929. Part 1. XXXI; Part 2. Reprint in: Kalnychenko, O. and Poliakova, Yu. (2011). In Leonid Chernovatyi and Viacheslav Karaban (Eds). Ukraiins’ka perekladoznavcha dumka 1920-kh – pochatku 1930-kh rokiv: Khrestomatiia vybranykh prats z perekladosnavstva do kursu “Istoriia perekladu” [Ukrainian translation studies of the 1920s – early 1930s: A textbook of selected works in translation studies for a course on the “History of Translation”]. (pp. 344-356). Vinnytsia: Nova Knyha. Munday, J. (2010). Introducing Translation Studies: Theories and applications. 2nd Ed. London & New York: Routledge. Pauly, M. D. (2014). Breaking the Tongue: Language, Education, and Power in Soviet Ukraine. Toronto Buffalo London: University of Toronto Press. Pieta, H. & Rosa, A. A. (2013). Panel 7: Indirect translation: exploratory panel on the state-of-the-art and future research avenues. 7th EST Congress – Germersheim, 29 August – 1 September 2013. Retrieved from http://www.fb06.uni-mainz.de/est/51.php Pliushch, B. (2016). Direct and Indirect Translations of Ukrainian Literary Prose into English, German, Spanish and Russian. PhD thesis. Manuscript copyright. Kyiv: Taras Shevchenko National University of Kyiv. Ringmar, M. (2012). Relay translation. In Yves Gambier, Luc van Doorslaer (Eds.), Handbook of Translation Studies, 4 (pp. 141-144). Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. Simeoni, D. (1998). The pivotal status of the translator’s habitus. Target, 10(1), 1-39. Solodovnikova. M. I. (2017) Vidtvorennia stylistychnykh osoblyvostei romanu Marka Tvena “Pryhody Toma Soiera” v ukrainskykh perekladakh: kvantytatyvnyi aspekt. Perspektyvy rozvytku filolohichnykh nauk: Book of abstracts of III International Scientific Conference (Khmelnytskyi, 24-25 March). Kherson: Helvetyka Publishing House. (99-103). Sommer, D., Ed. (2006). Cultural Agency in the Americas. [Synopsis]. Durham, NC: Duke University Press. Špirk, J. (2014). Censorship, Indirect Translations and Non-translation: The (Fateful) Adventures of Czech Literature in 20th-century Portugal. Newcastle upon Tyne: Cambridge Scholars Publishing. Venuti, L. (2001). Strategies of Translation. In Routledge Encyclopedia of Translation Studies, (pp. 240-244). M. Baker (ed.). London & New York: Routledge.

Дослідження побудоване в рамках вивчення студентства Київського комерційного інституту, оскілки його архів становить цінне джерело вивчення українського суспільства початку XX ст. Це обумовлено особливим демократизмом цього вишу в політиці щодо викладацьких кадрів і студентства, зокрема першістю в доступі до вищої освіти представників одразу обох статей, фактичній нівеляції станових та етно-конфесійних обмежень для абітурієнтів тощо. Як результат — його студентство являло концентрований зріз цілого суспільства українських земель, що перебували в складі Російської імперії. У цій розвідці досліджуються документи з архіву Київського комерційного інституту, що пов’язані з навчанням у ньому греків та справою заснування ними Еллінського (грецького) земляцтва. Ключові слова: історія України початку XX ст., грецька діаспора, національні меншини, персоналістика, студентські організації.

У межах комплексного аналізу соборового процесу в Унійній церкві кінця XVI – початку XVIІ ст. розглядаються два Новгородоцькі собори – “трилітній” 1588 р. і генеральний 1596 р. Єпископські й митрополичі собори були одним із найбільш ефективних еклезіальних інститутів, за допомогою яких Церква й держава конфесіоналізували публічний простір. Зʼясовано обставини проведення єпархіяльного зібрання 1588 р., особливості його судових функцій, склад учасників, характер дискусій, канонічно-правову основу ухвалених постанов. Констатується, що проведення Новгородоцького собору 1596 р. було зумовлене наростаючими змінами в православній культурі русинів, логікою внутрішнього розвитку Руської церкви та зовнішніми імпульсами та стало важливим інституційним інструментом реалізації пастирської програми реформування “руської віри” напередодні проголошення Берестейської унії. Зазначено, що рішення цього собору вплинули на спрямованість і зміст програми оновлення київського християнства та практичну імплементацію ідеї регіонального поєднання з Римським Апостольським престолом. Наголошено, що соборові документи засвідчують існування в Київській митрополії оригінальної теологічної думки щодо моделі реформування “грецької віри” в Речі Посполитій. Ключові слова: “генеральні” та “помісні” собори, Руська церква, Михайло (Рагоза), Стефан Зизаній, братства, Берестейська унія