Добірка наукової літератури з теми "Госпітальні бази"

Анотація. У статті наведено досвід організації дистанційної освіти на кафедрі госпітальної хірургії Запорізького державного медичного університету з впровадженням новітніх технологій навчання по хірургічній спеціальності. Microsoft Teams – центр командної роботи в сервісі Microsoft Office 365. Тут інтегровано користувачів, вміст та інструменти, необхідні команді для ефективної роботи і взаємодії. Для студентів завантажені електронні матеріали для підготовки. Автоматичний підрахунок процента правильних відповідей нівелює суб’єктивність оцінювання. Інтерактивні відеоконференції у режимі реального часу дають можливість повноцінного усного опитування та розбору клінічних випадків з одночасною презентацією фото- та відеоматеріалів. На базі платформи edX ЗДМУ створено онлайн-курси за вибором, серед яких студент самостійно обирає той, що складає для нього найбільший інтерес. Для написання історії хвороби використовується віртуальний симулятор пацієнта Body Interact. Останній укомплектований різноманітними сценаріями з клініки та невідкладних станів. Внаслідок проведеного аналізу автори дійшли висновків, що розвиток інформаційних технологій розширює можливості як для самоосвіти студентів, так і для впровадження новітніх форм викладання в педагогічний процес. Успішна педагогіка та ефективна освіта мають бути інтерактивними. Обговорення є однією з найефективніших форм навчального процесу і, вірогідно, саме тому залишається незмінною складовою освіти. Анонімне анкетування та спільні круглі столи (в тому числі в онлайн-відеоформаті) викладачів та студентського активу щодо освітнього процесу є дієвим механізмом для гнучкого розвитку освіти й ефективного компромісу між існуючими карантинними обмеженнями та потребами студентства.

Мета: дослідити та проаналізувати ресурси та основні показники діяльності стаціонарного сектору травмато­логічної служби системи охорони здоров’я Закарпатської області. Матеріали і методи. У ході виконання дослідження використано статистичний метод та метод структурно-логічного аналізу. Матеріалами дослідження слугували дані галузевої статистичної звітності по Закарпатській області за 2014–2018 рр. Результати. У 2018 р. в області введено 112,25 посад лікарів ортопедів-травматологів, із яких 16,0 – посади дитячих лікарів ортопедів-травматологів. Із загальної кількості посад в амбулаторно-поліклінічних підрозділах введено 37 посад лікарів ортопедів-травматологів, у тому числі 9,0 посад дитячих лікарів ортопедів-травматологів, що, відповідно, становить 32,9 та 56,3 % від їх загальної кількості. Рівень укомплектованості штатних посад лікарів ортопедів-травматологів у 2018 р. становив 93,1 %, у тому числі в амбулаторно-поліклінічних підрозділах – 89,9 %. В області зареєстрована тенденція до збільшення госпітальних ліжок, кількість яких у 2018 р. становила 399 травматологічних і 32 ортопедичних ліжок, що, відповідно, склало 3,18 та 0,25 на 10 тис. населення. Встановлено скорочення середньої зайнятості спеціалізованих госпітальних ліжок. Зайнятість травматологічних ліжок скоротилася на 1,55 днів і склала 320,75 днів на рік, а зайнятість ортопедичних ліжок – на 10,8 днів на рік і склала 302,06 днів на рік. За період дослідження мали тенденцію до збільшення середні терміни лікування пацієн­тів у стаціонарі, які в 2018 р., відповідно, становили 11,63 та 9,66 днів. За весь період дослідження летальність не перевищувала 1 %. Висновки. У ході дослідження встановлено, що ресурсна база травматологічної служби може забезпечити населення стаціонарною травматологічною і ортопедичною допомогою.

Вступ. Надання хірургічної допомоги та ефективне здійснення лікувально-евакуаційних заходів в умовах пандемії є актуальним питанням, яке потребує розробки нової концепції інфекційного контролю і формування безпечного середовища для пацієнта та персоналу. Мета роботи – вивчити особливості організації надання хірургічної допомоги та здійснення лікувально-евакуаційних заходів в умовах пандемії COVID-19. Матеріали та методи. За допомогою історичного, бібліографічного і порівняльного аналізу та системного підходу проведено узагальнення даних літератури стосовно санітарно-епідеміологічних та лікувально-евакуаційних заходів в умовах пандемії нової коронавірусної інфекції у Збройних Силах України. Результати. В статті розглянуто матеріали сучасних світових стандартів з цього питання і узагальнено власний досвід Військово-медичного клінічного центру Східного регіону. З врахуванням стандартів і настанов Всесвітньої організації охорони здоров’я та Центру з контролю і профілактики захворювань, запропоновано ранжований підхід до визначення можливості, доцільності та безпеки виконання хірургічних втручань у ЗОЗ МО України. Та запропоновано порядок організації надання хірургічної допомоги та здійснення лікувально-евакуаційних заходів в умовах пандемії COVID-19. Особлива увага приділена поділу пацієнтів на категорії, в залежності від конкретної клінічної ситуації та якомога більш ранньому розділенню потоків хворих і виключення можливості їх змішування. Висновки. Для безпечної організації надання хірургічної допомоги та лікувально-евакуаційних заходів в умовах пандемії COVID-19, необхідно забезпечити: суворий контроль санепід режиму та заходів інфекційного контролю; «повітряну ізоляцію»; мінімізацію контактів; розділення потоків хворих на «чистих» та потенційно заражених; чітку пріоритетизацію виконання процедур; ранжоване надання допомоги. Для цього було запроваджено і має підтримуватись: суворе обмеження доступу сторонніх осіб на територію закладів охорони здоров’я (ЗОЗ); максимальне розвантаження госпітальної бази, розрідження хворих, ранжоване скорочення обсягу надання допомоги; посилення контролю за дотриманням санітарних вимог, заходів деконтамінації та санепіднагляду; убезпечення виконання аерозольгенеруючих процедур, в т.ч. лапароскопічних втручань; забезпечення співпрацівників засобами індивідуального захисту та контроль за їх використанням у повному обсязі; розробка чіткого алгоритму сортування і маршрутизації хворих; навчання персоналу.

Мета роботи. Проаналізувати основні напрямки сестринської допомоги військовослужбовцям та цивільному населенню, які перебували в зоні ведення бойових дій. Матеріали і методи. На базі військово-медичної служби ВМС УСБУ в Закарпатській області було проаналізовано анкетні дані 30 учасників АТО, 30 осіб із переселених військових територій та 20 осіб, які є близькими родичами учасників бойових дій, проживають і доглядають за ними щодо наявності посттравматичного стресу (тривоги та депресії). Використовували шкалу госпітальної тривоги та депресії (Hospital Anxiety and Depression Scale, HADS). Результати й обговорення. Аналіз даних, які ми отримали, свідчить про поширеність субклінічно вираженої депресії серед 56,7 % учасників АТО, клінічно вираженої депресії у 23,3 % ветеранів. При цьому субклінічно виражену депресію реєструють у 55,0 % осіб, які перебувають поруч із військовослужбовцями. Поширеність клінічно вираженої депресії серед осіб, переселених із зони АТО, становить 16,6 % субклінічно вираженої депресії – 46,7 % населення. Встановлено, що військовослужбовці та ветерани значною мірою відчувають напруження, страх перед невідомістю, вважають, що можуть легко розслабитись, часто бувають раптові відчуття паніки та дуже часто – відчувають внутрішнє напруження. Мирне населення, що перебувало в зоні АТО, теж характеризується помірним рівнем тривоги, який підтверджується частим відчуттям страху, що може щось трапитись, нечастими хвилюючими думками, частим відчуттям внутрішнього напруження. Порівнюючи отримані відповіді на твердження у блоці питань, що стосуються рівня депресії, можна говорити про середній рівень депресії у військовослужбовців та помірний – у цивільного населення, переселеного із зони АТО. Висновки. Особи, які несли військову службу або перебували в зоні АТО, їх близькі родичі потребують психологічного супроводу при зверненні до медичного закладу будь-якого профілю. Медичні сестри повинні знати методи надання екстреної психологічної допомоги, тому рекомендується включити в освітню програму для медсестер освітнього рівня «Магістр» курс за вибором «Екстрена психологічна допомога».

Мета: провести комплексний аналіз клінічних проявів подагри у військовослужбовців Збройних Сил України (за даними з історій хвороби пацієнтів кардіоревматологічного відділення Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (НВМКЦ «ГВКГ»). Матеріали і методи. Методом випадкової вибірки проведено аналіз 103 історій хвороби 92 пацієнтів чоловічої статі кардіоревматологічного відділення НВМКЦ «ГВКГ» з діагнозом подагра, віком від 27 до 58 років. Для дослідження вікових особливостей перебігу подагри пацієнти були розділені на дві групи: І група – до 45 років (молодий вік) 40 хворих; ІІ група – 46-58 років (середній вік) 52 хворих. За результатами дослідження сформована комп'ютерна база даних. Статистична обробка проводилась з використанням програми Microsoft Excel 2007 та стандартного статистичного пакета STATISTICA 6,0. Результати. Ураження першого плеснофалангового суглоба ­ на момент госпіталізації військовослужбовців було лише у 40,2±5,1 % (50±7,9 % у хворих І групи і 32,7±6,5 % ІІ групи, р>0,05). У значної частини хворих визначено ураження колінних (23,9±4,4 %) та гомілковостопних суглобів (20,7±4,2 %). Характерним є поєднане ураження суглобів, зокрема, першого плеснофалангового суглоба, та інших суглобів, яке спостерігалось у 20,7±7,5 % військовослужбовців в дебюті подагри. Діагноз подагри був виставлений при перших клінічних проявах тільки у 29,3±4,7 % хворих з класичною локалізацією ураження. У більшості хворих на подагру діагностовано ураження нирок, зокрема, хронічна ниркова недостатність виявлена у 35,9±5,0 % (у 15±5,6 % військовослужбовців молодого віку та у 51,9±6,9 % середнього віку, р<0,05). Висновки. Встановлено, що у більшості військовослужбовців, хворих на подагру (59,8±5,1 %) характерною була атипова локалізація ураження суглобів, часте поєднання ураження першого плеснофалангового та інших суглобів. При перших клінічних проявах подагра була діагностована тільки у 29,3±4,7 % хворих. Ураження нирок виявлено у більшості хворих на подагру.

В даній статті приведений аналіз даних 56 пацієнтів із вираженою мітральною недостатністю (МН), зумовленою пролапсом мітрального клапана (ПМК), прооперованих у період із січня 2011 до червня 2017 року на базі ДУ «НПМЦДКК МОЗ України». Всім пацієнтам виконана реконструкція МК з використанням резекції задньої стулки. Пластика була успішною в усіх пацієнтів безпосередньо після хірургічного втручання. Віддалений період спостереження склав від 6 до 72 місяців (у середньому 32,3±15,3 місяці). Корекція була остаточною в усіх пацієнтів. У 6 (10,7%) пацієнтів є невелика (mild) МН. Випадків помірної або вираженої МН за час спостереження не зафіксовано. Випадків госпітальної летальності не було. Таким чином, резекція задньої стулки МК, хоча і є однією з найперших методик пластики МК, досі залишається актуальним хірургічним прийомом.

Робота присвячена вивченню ранніх і відстрочених післяопераційних ангіографічних результатів у хворих із гострим інфарктом міокарда. В обстеження ввійшло 626 пацієнтів з гострим інфарктом міокарда без елевації сегмента ST, яким на базі рентген-ангіографічного відділення НІССХ імені М. М. Амосова НАМН України проводилися лікувальні інтервенційні процедури з приводу даної патології. Середній вік пацієнтів становив 66,96±1,81 року, середня вага – 86,5±1,44 кг. Площа ураження міокарда лівого шлуночка при підрахунку QRS-індексу становила у середньому 20,4±1,2%. У 438 хворих (69,97%) при госпіталізації був II ФК серцевої недостатності за T. Killip. У 332 обстежених у ранні терміни гострого інфаркту міокарда було прoведено первинну черезшкірну транслюмінальну балонну ангіопластику, а 294 пацієнтам викoнанo стентування інфаркт-пов’язаної коронарної артерії з oднoмoментнoю імплантацією стентів. У результаті виконаних досліджень було визначено, що первинне стентування виявилося найбільш ефективною методикою реканалізації порівняно з екстреним або відстроченим стентуванням інфарктпов’язаної артерії, що виражалося в більш значущому зменшенні площі первинного гострого інфаркту міокарда порівняно з екстреним стентуванням і відстроченим втручанням. У групі пацієнтів, у яких проводилося стентування інфаркт-пов’язаної артерії, отриманий кореляційний взаємозв’язок між розвитком залишкового стенозу коронарної артерії більше 30% і вихідною фракцією викиду лівого шлуночка, вихідним кровотоком по інфаркт-пов’язаній артерії і співвідношенням між діаметром коронарної артерії і діаметром стента, що імплантується. При статистично однаковій кількості випадків клінічного успіху госпітальна летальність була вищою при стентуванні інфаркт-пов’язаної артерії на 3% порівняно з черезшкірною транслюмінальною балонною ангіопластикоюу. Однак відстрочені результати тримісячного спостереження показали переваги стентування перед черезшкірною транслюмінальною балонною ангіопластикою – меншу частоту розвитку повторного інфаркту міокарда (на 11,3%) і менші показники відстроченої тримісячної летальності (на 6,7%).