Добірка наукової літератури з теми "Господарські засоби"

Завдання держави щодо належного упорядкування та ефективного розвитку господарських відносин обумовлює потребу в існуванні сукупності правових норм, здатних врегулювати зазначені відносини, які утворюють галузь господарського права. При цьому процеси інноваційних перетворень у суспільному виробництві призводять до ускладнення і зміни господарських зв’язків, що відображається на меті правового регулювання господарських відносин задля забезпечення більш високого рівня їх розвитку. З урахуванням цього існує потреба у переосмисленні змісту функцій господарського права, зокрема охоронної функції. Мета статті полягає у розкритті змісту й особливостей реалізації охоронної функції господарського права. У процесі дослідження проаналізовано наукові погляди щодо функцій права, їх особливостей, видів функцій права та значення. Крім того, зроблено висновок про взаємообумовленість і взаємозв’язок мети та функцій господарського права у вирішенні завдання щодо утвердження і зміцнення суспільного господарського порядку в економічній системі. Доводиться, що тлумачення охоронної функції господарського права переважно в контексті захисту порушених прав суб’єктів господарської діяльності призводить до звуженого розуміння цього напряму впливу господарсько-правових норм. З урахуванням того, що господарські відносини становлять результат тісного перетинання та взаємодії приватних і публічних інтересів учасників відносин у сфері господарювання, обстоюється думка, що саме цим визначається зміст охоронної функції господарського права та її призначення максимально забезпечити належне дотримання, виконання, використання, застосування відповідних правових норм. Обґрунтовується, що для ефективної охорони господарських відносин і забезпечення правопорядку в економіці охоронні господарсько-правові норми мають регламентувати: 1) заходи й умови попередження господарських правопорушень; 2) підстави, форми і способи захисту прав учасників відносин у сфері господарювання; 3) підстави, заходи і порядок застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Для розкриття особливостей реалізації охоронної функції господарського права охарактеризовано заходи попередження господарських правопорушень (превентивну (попереджувальну) складову), захист прав та законних інте ресів учасників відносин у сфері господарювання (центральну складову) та засто сування господарсько-правової відповідальності як складові охоронної функції господарського права. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що охоронна функція господарського права становить вплив господарсько-правових норм на відносини у сфері господарювання, який здійснюється через диспозитивні й імперативні засоби правового регулювання, які забезпечують впорядкування господарських відносин на основі поєднання індивідуального підприємницького (майнового) інтересу з загальносуспільними і державними потребами.

Для виконання визначених законом функцій держава щорічно закуповує необхідні товари, роботи та послуги. Обсяги таких закупівель є значними, що дає державі широкі можливості впливати на економіку, особливо у тих галузях, де вона є домінуючим споживачем. Таким чином, публічні закупівлі можуть бути не лише у ролі закупівельного процесу, а й засобу державного регулювання господарської діяльності. Утім, в Україні нині відсутній науково обґрунтований підхід до визначення потенціалу публічних закупівель як комплексного засобу державного регулювання господарської діяльності, а отже, немає й оцінки потенційного впливу закупівель на економічний розвиток країни. Метою статті є запровадження наукового підходу до публічних закупівель як до засобу державного регулювання господарської діяльності, який полягає у тому, що вони стають таким засобом за наявності відповідних підстав; дослідження особливостей публічних закупівель як засобу державного регулювання господарської діяльності, зокрема характеру його впливу на діяльність учасників, який у деяких випадках виходить за межі лише непрямого засобу державного регулювання, що має важливе теоретичне та практичне значення. Встановлено, що основною метою регулювання публічних закупівель є забезпечення економічної ефективності, тобто досягнення найкращого результату за наявних ресурсів, що передбачає співвідношення ціни та якості. При цьому наголошено, що держава є особливим покупцем, враховуючи необхідність захисту публічних інтересів, внаслідок чого до закупівель інтегруються додаткові “горизонтальні” цілі за різними напрямами державної політики. Доведено, що у разі інтеграції таких цілей до функціональної мети, публічні закупівлі виступають самостійним засобом державного регулювання господарської діяльності, який слід віднести до непрямого засобу. При цьому у статті проведено детальний аналіз випадків, коли публічні закупівлі за характером впливу на господарську діяльність учасників, особливо у сферах, де держава як споживач має вирішальний вплив, можуть наближатися до прямих засобів державного регулювання. Доведено теоретичну та практичну важливість розмежування публічних закупівель як непрямого засобу державного регулювання господарської діяльності, та засобу, який наближається до прямого, особливо під час здійснення міжнародних закупівель.

У статті обґрунтовано господарсько-правову приро-ду корпоративних договорів на фоні господарсько-ци-вілістичної дискусії про визначення такого договору як цивільного чи господарського. Автором наголошу-ється на недосконалості регулювання Господарським кодексом України господарських договорів, що усклад-нює віднесення корпоративного договору до кола гос-подарських і потребує системного аналізу відповідних статей зазначеного Кодексу та вивчення доктриналь-них підходів до визначення господарсько-договірної концепції. Базуючись на аналізі загальноприйнятих у науці оз-нак господарського договору, автором проаналізовано відповідність характеристик корпоративного договору цим ознакам. Зроблено висновок про необхідність онов-лення підходів господарського законодавства до визна-чення господарського договору та систематизації його ознак і про необхідність приведення їх у відповідність із реаліями господарських процесів в Україні. Також здійснено аналіз наукових підходів до визна-чення корпоративних договорів, на основі якого зробле-но висновок про відсутність концептуального підходу як серед цивілістів, так і серед представників господар-сько-правової науки до визначення його сутності, на основі цього запропоновано в основу визначення корпоративного договору покласти актову теорію догорів. Проведено критичний аналіз нормативно закріпле-них визначень різних видів корпоративних договорів, зокрема корпоративного договору (ст. 7 ЗУ «Про това-риства з обмеженою та додатковою відповідальністю») та договору між акціонерами (ст. 26-1 ЗУ «Про акціо-нерні товариства»), запропоновано ряд змін до назва-них статей, які здатні спростити розуміння положень вказаних статей для правозастосовної практики.

Сучасним засобом організації структурної моделі підприємства є аутсорсинг. Проте позитивно впливати на показники економічної діяльності суб’єкта господарювання він може лише за умови належної підготовки бізнес-проекту щодо нього, зокрема й такої важливої складової, як господарсько-правове забезпечення запровадження аутсорсингу. На законодавчому рівні регулювання аутсорсингу практично відсутнє. Звідси – необхідність окреслення доцільних інструментів правового регулювання аутсорсингових відносин на мікроекономічному рівні. Метою статті є визначення та сутнісна характеристика найбільш доцільних правових засобів у механізмі господарсько-правового регулювання аутсорсингових відносин вітчизняних корпорацій. Встановлено, що аутсорсинг поділяється на договірний та інституційно-договірний. Наведено аргументи на користь господарсько-правової природи договору аутсорсингу та заперечено наявність у ньому елементів цивільних або трудових договорів. Запропоновано авторське бачення його змісту. Також розглянуто й інші господарсько-правові засоби, що забезпечують оптимізаційний вплив аутсорсингу: господарсько-управлінські акти індивідуальної дії, локальні акти, інституційні засоби у формі корпоратизації. Визначені органи в акціонерному товаристві та товаристві з обмеженою відповідальністю, які мають право приймати рішення щодо запровадження аутсорсингу, та окреслено їх компетенцію у цьому питанні. Можливим інституційним варіантом створення підприємствааутсорсера є виокремлення певного структурного підрозділу та передання йому за розподільним балансом частини майна, прав та обов’язків корпорації. Автор доходить висновку, що в процесі запровадження аутсорсингу підприємство-замовник та новоутворені підприємства-аутсорсери можуть об’єднатись в асоціацію або утворити холдингову групу. У решті видів об’єднань правовий зв’язок між його членами не відповідає суті аутсорсингових зв’язків, а тому автором заперечено можливість використання таких конструкцій в аутсорсингових відносинах. Локальні акти можуть встановлювати регулювання відносин зі збереження комерційної таємниці, безпечного виконання робіт, пропускного режиму, організації взаємодії між персоналом замовника та аутсорсера. Хоча вони й допоміжні, але є важливими господарсько-правовими засобами для належного запровадження аутсорсингу.

У статті розглянуто категоріальні інтерпретації терміна «фармація» в аспекті її адміністративно-правового забезпечення. Мета статті полягає у визначенні понятійної інтерпретації терміна «фармація» як адміністративно-правової категорії. Необхідність дослідження терміна «фармація» зумовлена відсутністю його тлумачення у Законах України «Про лікарські засоби», «Основи законодавства України про охорону здоров'я», а також неоднаковим розумінням у юридичній і фармацевтичній науках. Встановлено наявність конкуренції таких термінів, як «фармація», «фармацевтична сфера», «фармацевтична діяльність». У зв'язку з цим сформульована авторська позиція щодо цих понять. Підкреслено, що найбільш базовим терміном є «фармація», який охоплює всі напрями діяльності людини, пов'язані з лікарськими засобами, зокрема державне управління фармацевтичною діяльністю, фармацевтичну науку, підготовку фармацевтичних працівників, управління фармацевтичним підприємством, господарську фармацевтичну діяльність. Наголошено, що фармацевтична сфера - це самостійна частина фармації, фармацевтична діяльність - науково-практична господарська діяльність, яка охоплює фармацевтичний ланцюг. Під останнім розуміється система дій від розробки до реалізації лікарських засобів, включаючи маркетингові дослідження для встановлення потреби на ринку лікарських препаратів, інноваційні розробки нових ліків, контроль їхньої якості, проведення клінічних досліджень нових ліків, їх реєстрація, фармацевтична логістика, реалізація лікарських засобів, фармацевтичний маркетинг, управління фармацевтичним підприємством і підготовка фармацевтичних кадрів. Наведений підхід може використовуватися у подальших наукових дослідженнях у галузі адміністративного права, адже надає можливість найбільш об'єктивно виявити різні аспекти терміна «фармація».

Стаття присвячена науковому розробленню авторського поняття «механізм господарсько-правового регулювання водного транспорту» – система правових засобів, спрямованих на впорядкування господарських відносин на водному транспорті, яка реалізується за допомогою суб’єктів організаційно-господарських повноважень і господарсько-правового регулювання водного транспорту. Приділена увага категоріям «транспортна система» та «єдина транспортна система» з їх обґрунтованим розмежуванням. Виявлені ознаки і складники механізму, а також визначене місце механізму серед наявних у науковому обігу механізмів і в транспортній системі України.

Досліджено проблемні питання бухгалтерського обліку створення нової продукції за етапами: дослідження, розроблення, виробництво дослідних зразків. Господарські операції щодо створення нового виробу вивчено та описано з урахуванням матеріальної та нематеріальної його форм. Облік витрат вітчизняні підприємства на етапі дослідження ведуть за правилами Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» та 16 «Витрати». Процес, спрямований на створення нової продукції, поділяють на два етапи: стадія дослідження та стадія розроблення. Стадія дослідження – це заплановані підприємством дослідження, які воно проводить уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань. Під розробленням розуміють застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проєктування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їх серійного виробництва чи використання. Проте для організації та відображення в обліку процесу створення нової продукції наведених термінів недостатньо, оскільки вони розкриті лише в контексті НП(С)БО. Вимоги щодо методики обліку досліджень та розробок стосуються лише визнання нематеріальних активів, створених підприємством. Водночас підприємства створюють матеріальні активи – запаси або основні засоби, облік яких ведуть за правилами НП(С)БО 9 «Запаси» та НП(С)БО 7 «Основні засоби». Розроблення нової продукції потребує послідовного здійснення дослідно-конструкторських заходів. Проведення розробок власними силами підприємства можливо за умови наявності власної відповідної інтелектуальної та матеріально-технічної бази. У разі відсутності власної бази підприємство залучає до виконання робіт сторонню організацію та укладає з нею договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт. У бухгалтерському обліку витрати на розроблення нового виду продукції обліковують одним із двох способів: як капітальні інвестиції у створення нематеріального активу та у складі інших операційних витрат звітного періоду. За результатами проведеного дослідження наведено орієнтовну номенклатуру статей витрат на дослідження і розроблення нового виду продукції. Установлено, що для обліку прямих витрат на розроблення нової продукції більшість суб’єктів господарювання використовують рахунок 23 «Виробництво». До нього відкривають субрахунки для узагальнення витрат на кожному етапі виконаних робіт, які понесені різними підрозділами підприємства. Для узагальнення інформації щодо понесених витрат на освоєння нової продукції у звітному періоді використовують рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів». На практиці витрати на освоєння нової продукції списують двома способами: рівномірним та за кошторисними ставками. У нормативних та роз’яснювально-рекомендаційних документах не визначено, протягом якого терміну підприємство за фактом понесення витрат, пов’язаних із підготовкою та освоєнням виробництва продукції, може списувати такі витрати на собівартість нового виду продукції. Наведено сутність та важливість сертифікації нової продукції, вивчено порядок розроблення та використання технічних умов. Систематизовано та наведено міжнародний досвід відображення в обліку витрат на дослідження і розробки. Проведено порівняння відображення витрат на виробництво нової продукції в бухгалтерському та податковому обліку.

У статті розглянуто теоретичні засади соціального відповідальності бізнесу, зокрема зосереджено увагу на дотриманні принципів відповідального введення господарської діяльності в українському аграрному секторі. Сформовано концептуально-сучасне визначення поняття «соціальна відповідальність агропідприємств». Проаналізовано моделі СВБ та розкрито їх переваги й недоліки. Визначено етап становлення політики СВБ в українському сільському господарстві. На прикладі найбільших латифундистів України проведено порівняльну характеристику соціальної політики щодо фінансів та кількості заходів і проєктів. Сформовано основні напрями реалізації СВБ українськими аграріями. Розроблено рекомендації щодо подальшого становлення та впровадження моделей СВБ на відповідних рівнях введення господарської діяльності.

Кожна судова справа має свої особливості, і вирішувати всі справи за однаковою процедурою – неефективно та нераціонально. Це зумовлює необхідність диференціації процесуальної форми. У господарському судочинстві одним із проявів такої диференціації є наказне провадження. Запроваджуючи у господарське судочинство наказне провадження, законодавець мав на меті зробити вирішення господарських спорів більш зручним і доступним. Однак понад дворічна практика застосування наказного провадження господарськими судами виявила низку проблемних питань, що не дають змогу зазначеному інституту ефективно оптимізувати витрати часу та коштів суб’єктів господарювання на захист їхніх прав та інтересів. Метою статті є теоретичне осмислення наказного провадження у господарському судочинстві, системний аналіз практики застосування процесуальних норм, що регулюють наказне провадження у господарському судочинстві, та вироблення пропозицій щодо удосконалення вітчизняного законодавства у цій частині. Наголошено, що наказне провадження є одним із проявів спрощення господарської процесуальної форми. Досліджено критерії, яких можна дотримуватися при спрощенні провадження, а саме: майновий критерій і безспірність вимог. Зроблено висновок, що безспірність грошової вимоги у наказному провадженні презюмується, але не є обов’язковою умовою видачі судового наказу, оскільки господарський суд, вирішуючи питання про видачу судового наказу, має у своєму розпорядженні лише докази, надані заявником. Встановлено умови видачі судового наказу, до яких авторка відносить: 1) із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги; 2) заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності; 3) заборгованість повинна мати грошовий характер за договором; 4) сума вимоги не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) презюмування безспірності грошової заборгованості; 6) заявником і боржником у наказному провадженні можуть бути виключно юридичні особи та фізичні особи – підприємці; 7) штрафні санкції не можуть бути предметом судового наказу. Сьогодні доводиться констатувати альтернативність застосування наказного і спрощеного позовного провадження, яке може пізніше трансформуватися ще й у загальне позовне провадження. Наявність такої альтернативи у заявника затягує процес і перевантажує суддів, оскільки завдяки цьому одна й та сама справа може двічі розглядатися судом – спочатку за правилами наказного, а потім – за правилами спрощеного позовного провадження. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність посилити у законодавстві імперативні засади розмежування наказного, спрощеного позовного і загального позовного провадження.

У господарському процесуальному законодавстві щодо строків наявні прогалини та термінологічна плутанина. Так, змішуються поняття «відновлення» та «поновлення», які мають різні правові передумови та наслідки щодо строків господарського судочинства; не визначено процесуальні моменти відкладення справи та перерви у справі у контексті господарських процесуальних строків.

Метою роботи є дослідити обговорення науковцями поняття господарсько-правових засобів державного регулювання економіки за законодавством України. Господарсько-правові засоби державного регулювання можна визначити як засоби впливу держави на сферу підприємництва з метою створення або забезпечення умов діяльності суб’єктів підприємництва відповідно до прийнятої національної економічної політики.

Олюха В. Г. Господарсько-правові засоби оптимізації капітального будівництва у сучасній Україні : дис. ... д.ю.н. : 12.00.04 / Олюха Віталій Георгійович. - Одеса, 2015. - 470 арк.
Дисертацію присвячено дослідженню актуальних теоретичних і практичних проблем використання господарсько–правових засобів для оптимізації капітального будівництва з метою стимулювання сталого розвитку будівельної галузі в Україні у сучасних умовах. Визначаються загальнонаукові підходи до розуміння категорії «капітальне будівництво». Визначено ціннісні елементи господарсько-правової методології для розробки комплексних заходів оптимізації капітального будівництва. Пропонується поняття «оптимізація капітального будівництва» у контексті проведення державою будівельної політики. Розкриваються завдання господарсько-правової оптимізації капітального будівництва на сучасному етапі та у стратегічній перспективі, пропонуються критерії її ефективності. Окреслено напрями імплементації положень Угоди про асоціацію з ЄС у господарське законодавство щодо капітального будівництва. Розглянуто господарсько-правові засоби оптимізації капітального будівництва та надано поняття випереджальної забудови, доведено необхідність використання довгострокових взаємоузгоджених планів територіального розвитку всіх рівнів та державних програм розвитку будівельної галузі. Запропоновано виокремлення підгалузі господарського права – містобудівне право.
В диссертации исследуются проблемы хозяйственно-правового стимулирования устойчивого развития капитального строительства в современной Украине в рамках строительной экономической политики, раскрываются актуальные теоретические и практические аспекты использования хозяйственно-правовых средств для решения этой задачи государством. Определены ценностные элементы хозяйственно-правовой методологии для разработки комплексных мероприятий оптимизации капитального строительства. Предлагается понятие «оптимизация капитального строительства». Раскрываются задачи хозяйственно-правовой оптимизации капитального строительства на современном этапе развития и в стратегической перспективе, предлагается применение системы критериев эффективности проводимой государством хозяйственно-правовой оптимизации капитального строительства. Проанализировано историческое развитие капитального строительства и градостроительства на территории Украины. Исходя из современных научных взглядов, усовершенствовано понятие природы капитального строительства, рассмотрены его основные формы, определено его место в градостроительной деятельности, предложены направления совершенствования его правового регулирования. Подвергается критике выдвинутые в последнее время в отечественной науке предложения по отказу от использования термина «капитальное строительство» в законодательстве и научном обороте. Акцентируется необходимость надлежащего правового обеспечения стратегического территориального развития страны, что позволит развивать капитальное строительство на системной основе. Обосновывается, что градостроительное право является подотраслью хозяйственного права. Исследуются хозяйственно-правовые средства, необходимые для обеспечения устойчивого развития капитального строительства. Предложено применение взаимосвязанной системы государственных программ развития капитального строительства как основы для применения других хозяйственно-правовых средств. Рассматриваются хозяйственно-правовые средства, обеспечивающие привлечение инвестиций в капитальное строительство: государственно-частное партнёрство, информационная поддержка, реконструкция территорий, государственные закупки, лизинг строительного оборудования. Как наиболее перспективный способ оптимизации капитального строительства рассматриваются реконструкция территорий и предлагаемая диссертантом категория – опережающая застройка. Доказана необходимость сохранения разрешительных процедур в строительстве с одновременным их упрощением. Очерчены направления имплементации положений Соглашения об ассоциации Украины и ЕС в хозяйственном законодательстве о капитальном строительстве. В качестве способа, обеспечивающего снижение транзакционных издержек в строительной деятельности, рассматривается совершенствование норм о капитальном строительстве в Хозяйственном кодексе Украины, в частности закрепление существенных условий договора подряда о капитальном строительстве только в Хозяйственном кодексе Украины, с сокращением их числа, устранение противоречий норм о подрядных отношениях, содержащихся в Хозяйственном кодексе Украины и Гражданском кодексе Украины, гармонизация отечественных нормативно-технических норм и европейских. Раскрыт оптимизационный потенциал хозяйственно-правовых договоров аутсорсинга и аутстаффинга.
The thesis is devoted to research of current theoretical and practical problems of using economic and legal means to optimize the capital construction to promote the sustainable development of the construction industry in Ukraine today. The general scientific approaches to understanding the category of «capital construction» were determined. Valuable elements of economic and legal methodology for the development of comprehensive measures to optimize the capital construction have been outlined. Article gives the definition of the concept «optimization of capital construction» in the context of state-building policy. The economic and legal problems of optimization of capital construction at present and in the long term have been revealed. It was proposed criteria of its effectiveness. Direction of implementation of the provisions of the Association Agreement with the EU in economic legislation on capital construction has been identified. The economic and legal means of optimizing of capital construction have been considered and the concept of outstripping construction has been allocated, the need for long-term mutually territorial development plans at all levels of government programs and the construction industry has been proved. It is proposed allocation of sub-sector of economic rights – Urban planning law.

У тезах доповіді показано, що стандарти є об’єктом по відношенню до технічного регулювання, а не стандартизація як процес або як засіб регулювання господарської діяльності. Тобто технічне регулювання у сфері господарювання (виходячи із назви наведеної статті 15 ГК України) здійснюється серед іншого через застосування стандартів, а не стандартизації. Останнє поняття також включає в себе застосування стандартів. Проте крім цього включає застосування й інших нормативів, актів, правил, методів і способів, що вкупі можуть визначати її як засіб регулювання господарської діяльності. Запропоновано застосовувати стандартизацію саме в такому значенні. В тезисах сообщения показано, что стандарты являются объектом по отношению к техническому регулированию, а не стандартизация как процесс или как средство регулирования хозяйственной деятельности. То есть техническое регулирование в сфере хозяйствования (исходя из названия приведенной статьи 15 ХК Украины) осуществляется среди прочего из-за применения стандартов, а не стандартизации. Последнее понятие также включает в себя применение стандартов. Однако помимо этого включает применение и других нормативов, актов, правил, методов и способов, которые вместе могут определять ее как средство регулирования хозяйственной деятельности. Предложено применять стандартизацию именно в таком смысле. The theses show that standards are subject to technical regulation, and not standardization as a process or as a means of regulating economic activity. That is, the technical regulation in the field of management (based on the title of Article 15 of the Economic Code of Ukraine) is carried out among other things because of the application of standards, rather than standardization.

У тезах доповіді показано, що стандарти є об’єктом по відношенню до технічного регулювання, а не стандартизація як процес або як засіб регулювання господарської діяльності. Тобто технічне регулювання у сфері господарювання (виходячи із назви наведеної статті 15 ГК України) здійснюється серед іншого через застосування стандартів, а не стандартизації. Останнє поняття також включає в себе застосування стандартів. Проте крім цього включає застосування й інших нормативів, актів, правил, методів і способів, що вкупі можуть визначати її як засіб регулювання господарської діяльності. Запропоновано застосовувати стандартизацію саме в такому значенні.
В тезисах сообщения показано, что стандарты являются объектом по отношению к техническому регулированию, а не стандартизация как процесс или как средство регулирования хозяйственной деятельности. То есть техническое регулирование в сфере хозяйствования (исходя из названия приведенной статьи 15 ХК Украины) осуществляется среди прочего из-за применения стандартов, а не стандартизации. Последнее понятие также включает в себя применение стандартов. Однако помимо этого включает применение и других нормативов, актов, правил, методов и способов, которые вместе могут определять ее как средство регулирования хозяйственной деятельности. Предложено применять стандартизацию именно в таком смысле.
The theses show that standards are subject to technical regulation, and not standardization as a process or as a means of regulating economic activity. That is, the technical regulation in the field of management (based on the title of Article 15 of the Economic Code of Ukraine) is carried out among other things because of the application of standards, rather than standardization.

Автор характеризує адміністративно-правові та господарсько-правові засади розвитку сільських територій.
The author describes the administrative, legal and economic and legal principles of of rural development.