Статті в журналах: "Головна особистість"

1

Turylo, Anatolii. "КОНЦЕПЦІЯ ОЦІНКИ І УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 2, № 18 (3 червня 2019): 44–50. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-02-44-50.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті обґрунтовано необхідність розроблення концепції, головною відзнакою якої є те, що вона повинна змістовно і структурно об’єднувати в собі пізнання і оцінювання людських якостей з позиції, по-перше, людина – як цінність суспільства, по-друге, людина – як особистість. Обґрунтовано концепцію дослідження оцінювання і управління якісними характеристиками певної людини в процесі її розвитку, у т.ч. людським капіталом. В основу даної концепції покладено положення, що людина – це головна цінність і головне джерело інноваційно-економічного і соціального розвитку будь-якого суб’єкта господарювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Шурин, Олена. "РЕАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ". Інноватика у вихованні 2, № 13 (15 червня 2021): 196–202. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.361.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито основні аспекти реалізації особистісно орієнтованого підходу у професійній підготовці майбутнього вчителя. На основі аналізу наукової та психолого-педагогічної літератури виокремлено науковців, які займалися дослідженням та впровадженням особистісно орієнтованого підходу в процесі підготовки майбутніх педагогів. Проаналізовано поняття особистісно орієнтованого підходу та близьких за змістом понять, зокрема: особистісно орієнтованого навчання, особистісно орієнтованої взаємодії, особистісно орієнтованої освіти. Розтлумачено особистісно орієнтований підхід, як найважливіший психолого-педагогічний принцип, що передбачає врахування своєрідності та індивідуальності особистості майбутнього вчителя; створення умов для самопізнання, самореалізації та саморозвитку особистості студента; систему відносин, за якою кожен студент відчуває себе особистістю і відчуває увагу педагога особисто до нього; спрямування навчально-виховного процесу на кожну окрему особистість з визнанням її унікальності. Сформульовано головну мету особистісно орієнтованого підходу, яка полягає в розвитку мислення майбутніх учителів, їх творчого потенціалу, гармонійному формуванні і всебічному розвитку їх особистості, розкритті неповторної індивідуальності. Визначено важливі ознаки особистісно орієнтованого підходу та педагогічні умови його здійснення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

ВАТАН, Юлія. "МЕТАКОГНІТИВНА АКТИВНІСТЬ У СУБ’ЄКТНОМУ ВИМІРІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 1 (54) (19 травня 2022): 12–18. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2022.1.2.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено результати теоретичного аналізу метакогнітивної активності з позицій суб’єктного підходу. Актуальність пошукувань у цьому напрямі зумовлена назрілою потребою подолання безсуб’єктності цієї активності, введення в проблемне поле дослідження її носія в розмаїтті його біологічних, психофізіологічних та особистісних характеристик. Метою статті є теоретичне обґрунтування метакогнітивної активності як властивості суб’єкта, описання того, яким саме чином особистість є залученою до регуляції своїх когнітивних процесів. Для досягнення поставленої мети використовувались загальнонаукові теоретичні методи: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, зіставлення та узагальнення результатів наукових досліджень; було враховано основні психологічні принципи: детермінізму, розвитку, системності, об’єктивності. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: вперше інтерпретовано метакогнітивну активність з позицій суб’єктного підходу; описано її співвідношення із суб’єктною активністю; уточнено її специфічні властивості. Висновки. Носієм метакогнітивної активності як інтегративного утворення, головна функція якого полягає в регулюванні пізнавальних психічних процесів, виступає суб’єкт, оскільки саме на нього покладаються функції саморегуляції, самоорганізації, самодетермінації. Особистість в якості суб’єкта діяльності характеризується здатністю до цілеспрямованого перетворення об’єктивної дійсності, творення власного буття, реалізації своїх намірів, управління своїм життєвим шляхом, що виявляється в рівні її суб’єктності. Суб’єкт приймає рішення про необхідність застосування регулятивних функцій, виступає ініціатором і організатором метакогнітивної активності. На основі аналізу наукових досліджень встановлено, що деякі метакогнітивні процеси можуть мати неусвідомлений характер, ініціюватися об’єктивними чинниками, проте метакогнітивна активність у разі, коли є вмотивованою інтересами особистості, набуває рис саме суб’єктної активності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Бурик, Зоряна. "СПРИЙНЯТТЯ УКРАЇНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ (АРХЕТИПНИЙ АНАЛІЗ)". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 101–15. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-101-115.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено сутність понять “сталий розвиток” та “архетип”. Визначено основні принципи концепції сталого розвитку. Відмічено, що ба- зисними елементами культури, які формують константні моделі духовного життя, та основою екології культури в інформаційному суспільстві є архе- типи єдності людини і природи. З’ясовано, що, сприймаючи концепцію ста- лого розвитку, побудовану на розвитку особистості, потрібно пам’ятати, що архетип особистість успадковує, тому він перебуває в ній, але водночас він є і ззовні. Новацією школи архетипіки є модель “універсального епохального циклу”. Вона доповнена системою соціальних показників, з використанням яких упродовж останнього десятиліття ведуть моніторинг психосоціальних змін в Україні. Виокремлено, що головна мета сталого розвитку суспільства полягає у забезпеченні умовно нескінченного існування людської цивіліза- ції та її прогресивного розвитку. Така мета вимагає вирішення завдань двох рівнів. Перший рівень можна позначити як необхідний — це фізичне вижи- вання людини біологічної. Другий рівень — достатній, він передбачає духов- ний розвиток людини соціальної. Зазначено, що державна політика щодо сталого розвитку повинна базуватися на таких основних принципах: зба- лансованість розвитку українського суспільства; екологічно та техногенно безпечні умови життєдіяльності населення; утвердження гуманізму, демо- кратії та загальнолюдських цінностей; еколого-економічна збалансованість розвитку окремих регіонів та її узгодження із загальнонаціональними по- требами. Стверджено, що ефективність функціонування органів державної влади залежать від глибини усвідомлення виконавцями й усім населенням нових підходів, які відображають: набутий досвід (негативний та позитив- ний); прогнозовані оцінки ситуації у біосфері; практичні потреби людей; ар- хетипову складову людського розвитку (свідомого і надсвідомого).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Павелків, Р. В. "ДІАГНОСТИЧНИЙ КОМПОНЕНТ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТІСНИХ ДЕСТРУКЦІЙ ПРЕДСТАВНИКІВ МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУР". Психологія: реальність і перспективи, № 11 (23 жовтня 2019): 110–17. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi11.20.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлений науково-теоретичний огляд вітчизняних і зарубіжних досліджень, присвячених проблемі впливу соціальних чинників на процес формування особистісних деструкцій молоді у системі молодіжних субкультур. Здійснено спробу розкрити вплив середовища молодіжних субкультур як психологічної детермінанти формування деструкцій, а також представлено методи і засоби психодіагностики компонентів особистісних деструкцій у представників молодіжних субкультур, що стає головним джерелом теоретико-методологічного пошуку автора. На емпіричному рівні встановлено сутність і взаємозв’язок механізмів формування деструктивних форм реагування особистості та їх прояви у соціальній взаємодії. Розглянуто соціально-психологічні особливості впливу молодіжної субкультури на особистість підлітка як однієї з рушійних сил формування особистісних деструкцій. Здійснено аналіз соціальних відхилень поведінки особистості, які формуються під впливом молодіжних угруповань, а також аналіз теорії причин виникнення відхилень. Представлений аналіз забезпечує системне уявлення про особистісні деструкції молоді та забезпечує розкриття причинно-наслідкового зв’язку впливу соціального середовища на особистість.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Лісовий, В. А. "ОСОБИСТІСНО-ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД ДО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ У ГАЛУЗІ МУЗИЧНОЇ ПЕДАГОГІКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (28 вересня 2021): 69–78. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-69-78.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто можливості використання особистісно-діяльнісного підходу в процесі професійного розвитку майбутнього фахівця у галузі музичної педагогіки. Висвітлюються ключові ідеї відомих науковців – представників особистісно-діяльнісного підходу в психології та педагогіці. Аналізуються теоретичні концепції, пов’язані з професійним розвитком майбутніх фахівців, зокрема, у сфері мистецької освіти. Професійний розвиток розглядається у статті як особливий вид діяльності, спрямованої на самовдосконалення особистості майбутнього педагога. Тому значна увага приділена аналізу цього феномену, його специфіці. Зазначено, що професійний розвиток має певну структуру, відбувається за визначеними стадіями, тобто являє собою «формоутворення» особистості, адекватної вимогам професійної діяльності, оскільки саме діяльність задає вимоги до особистості, виступає стимулом її розвитку. Професійний розвиток майбутніх фахівців-музикантів передбачає тісне поєднання особистісного і діяльнісного аспектів; у процесі конструювання освітнього процесу для майбутніх фахівців у галузі музичної педагогіки необхідною є орієнтація на особистість як мету, суб'єкт, результат і головний критерій його ефективності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

БІЛЬЧЕНКО, Євгенія. "КУЛЬТУРА. ОСВІТА. ОСОБИСТІСТЬ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ТА СВІТОГЛЯДНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРОЛОГІЇ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 42–60. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.3.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є комплексний аналіз відносно нової теоретичної та прикладної парадигми знання – педагогічної культурології – у контексті загальної структури культурології як науки, що складається з двох крил: соціального й філософського. Методологічними засадами дослідження стали позитивізм, критична теорія, феноменологія, герме- невтика, філософія діалогу та універсальна етика. Наукова новизна. Установлюється мета (інкультурація), структура (соціально-філософська, раціонально-емоційна) і подвійний предмет педагогічної культурології: освітні виміри культу- ри й культурні виміри освіти крізь призму проблеми люди- ни та її місця в загальному процесі трансляції цінностей. Виявляється відмінність між педагогічною культурологією та культурологією освіти за змістом (освіта) і характером (трансляція цінностей). Установлюються три предметні грані педагогічної культурології: суб’єкт, культура та вихо- вання, відображені в її трьох головних методологічних дже- релах: філософська антропологія, культурологія, педагогіка. Автор статті виявляє, що від соціальної культурології педагогічна культурологія успадкувала орієнтацію на крити- цизм, позитивізм, феноменологізм, раціональність, колективізм і соціалізацію, притаманні для «інтелектуала», який когнітивно пізнає знання щодо культури. Філософська культурологія при- вносить у педагогічний дискурс універсалізм, герменевтику, діалогічність, емоційність, індивідуалізм та інкультурацію, притаманні для «інтелігента», який аксіологічно переживає культурні смисли. Єдність соціальності й філософічності відображається в єдності суб’єктивних та об’єктивних форм культури й у єдності думки і дії, теорії і практики у вихованні. Висновки. Головною світоглядно-методологічною рисою педагогічної культурології є гетерохронність у репрезентації культури – зрівняння в часі унікальних істинних подій, завдя- ки чому можливе формування особистості як універсального етичного суб’єкта, здатного до критичного мислення, діалогу, культурної творчості. Педагогічна культурологія фіксує сутність культури як освіти й освіти як культури. Культура становить світоглядну передумову, внутрішній зміст і кінцевий продукт освіти. Освіта становить форму реалізації культури, головною функцією якої є трансляційна функція як основа для кумуляції та інтеракції культурних цінностей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Бордюк, Володимир, та Тетяна Ковбасюк. "Формування духовності зростаючої особистості в умовах соціалізуючих викликів сучасності". New pedagogical thought 107, № 3 (7 грудня 2021): 116–21. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-116-121.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено підходи щодо формування духовності особистості. На основі аналізу наукових праць схарактеризовано феномен духовності як свідчення єднання людини з Високим, духовним, Божественним та абсолютним. Окреслено основні напрями вивчення духовності особистості: філософсько-релігійний як пробудження внутрішньої дійсності людини, її душі, прагнення об’єднатися з вищою дійсністю і перетворитися у нову особистість; культурологічний як процес олюднення, окультурення людини; психолого-педагогічний, в основі якого освітня діяльність розглядається як процес складання духовного світу особистості; соціально-психологічний як вищий прояв внутрішнього світу особистості, що виявляється в людяності, сердечності, доброті, щирості, чесності, відкритості для інших людей, широті поглядів, ерудиції, культурі, загальному розвитку особистості, інтелігентності та що утворює її духовний потенціал; психологічний, завдяки якому духовність представлена як людська якість, що спрямовує особистість до самопізнання, самовдосконалення, творчого розвитку, гуманістичної поведінки. Визначено сутність духовності як мети й досягнень людини, результату її цілеспрямованих зусиль. Основну увагу закцентовано на тому, що людина має як фізичну складову, так і духовну, зокрема в контексті розкриття проблеми змодельовано структуру людської душі у вигляді трьох складових: душі розумної (голова), душі емоцій і почуттів (серце), душі потягів та пристрастей (сідалище). Обґрунтовано вплив духовності на розвиток сучасного мистецтва. Доведено, що саме в духовності особистості закладена основа самореалізації в усіх її виявах (пізнавальна, моральна, естетична, самоосвітня, самопізнавальна, самовиховна, комунікативна), а головною умовою розвитку духовності особистості є її любов до інших людей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Токарюк, Марина. "КРИТИЧЕСКОЕ МЫШЛЕНИЕ КАК ИНСТРУМЕНТ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ ТВОРЧЕСКИХ СПОСОБНОСТЕЙ СОИСКАТЕЛЕЙ ОБРАЗОВАНИЯ". SWorldJournal, № 06-04 (30 грудня 2018): 99–102. http://dx.doi.org/10.30888/2663-5712.2020-06-04-070.

Повний текст джерела

Анотація:

Головне завдання сучасної системи освіти – готувати свідомого громадянина, спроможного ухвалювати адекватні рішення, реагувати на особистісні і соціальні виклики. Одним із засобів вирішення цих завдань є сформованість в особистості навичок критичного мис

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Токарюк, Марина. "КРИТИЧЕСКОЕ МЫШЛЕНИЕ КАК ИНСТРУМЕНТ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ ТВОРЧЕСКИХ СПОСОБНОСТЕЙ СОИСКАТЕЛЕЙ ОБРАЗОВАНИЯ". SWorldJournal, № 06-04 (30 грудня 2018): 99–102. http://dx.doi.org/10.30888/2410-6615.2020-06-04-070.

Повний текст джерела

Анотація:

Головне завдання сучасної системи освіти – готувати свідомого громадянина, спроможного ухвалювати адекватні рішення, реагувати на особистісні і соціальні виклики. Одним із засобів вирішення цих завдань є сформованість в особистості навичок критичного мис

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Zuiev, Serhii. "Ілюзія духовності в світі інформаційної завершеності". Актуальні проблеми духовності, № 8 (3 липня 2017): 29–38. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i8.1632.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті розглядається явище інформаційної замкнутості як одної з головних характеристик сучасної цивілізації. Автор обґрунтовує думку щодо принципової неможливості перенесення в світ інформації зі світу знання і творчості таких понять, як духовність, особистість, свобода тощо, наявність яких необхідна людині для самозаспокоєння та психічного комфорту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Shevchuk, Olha. "ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ ДИСПОЗИЦІЙНОГО НАПРЯМКУ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТЕОРЕТИЧНИХ КОНСТРУКТІВ ТА ДІАГНОСТИЧНИХ ЗАСОБІВ". Psychological Prospects Journal, № 34 (29 грудня 2019): 249–60. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-249-260.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті відображено результати теоретичного і емпіричного аналізу найбільш популярних теорій особистості диспозиційного напрямку – п’ятифакторна модель (або Велика П’ятірка) в інтерпретації П. Т. Коста і Р. Р. МакКрея, скрізного біполярного переліку Л. Р. Голдберга і факторних теорій Г. Ю. Айзенка і Р. Б. Кеттелла. Проаналізовано погляди вітчизняних і зарубіжних психологів на прогностичний потенціал конструктів, які використовуються для опису психологічного портрету особистості. Зазначено головні спроби емпіричної верифікації діагностичного інструментарію теорій диспозиційного напрямку. Описано процедуру дослідження головною метою, якого було встановити статистично-значущі кореляційні взаємозв’язки між п’ятифакторною моделлю П. Т. Коста і Р. Р. МакКрея з суміжною теорією Л. Р. Голдберга і факторними теоріями Г. Ю. Айзенка і Р. Б. Кеттелла. За допомогою методів математичної статистики виявлено і проаналізовано 589 статистично-значущих кореляційних зв’язків. До уваги бралися як позитивні, так і негативні кореляційні взаємозв’язки між параметрами методик. Інтерпретація результатів дала змогу описати семантичний простір кожного конструкту за допомогою назв шкал, з якими вони корелюють, внаслідок чого можна формулювати висновки причинно-наслідкового характеру. Обґрунтовано, що кореляційний аналіз свідчить про високу перехресну конструктну валідність перекладених нами на українську мову опитувальників, оскільки усі однойменні шкали корелюють між собою. В результаті емпіричного дослідження виділено 4 суперфактори, за допомогою яких можна описати особистість: емоційна стабільність-нейротизм, інтроверсія-екстраверсія, антагонізм-доброзичливість, психотизм-сила суперего. Здійснено апробацію переведених на українську мову опитувальників диспозиційного напрямку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

VERKINA, Tatyana, Тetiana SMYRNOVA, Iryna POLUBOIARYNA та Kateryna KRASNOSHCHOK. "Результати впровадження особистісно-орієнтованої технології у професійну освіту студентів-музикантів". EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society, № 3(I) (15 вересня 2020): 85–99. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2020.3-1.06.

Повний текст джерела

Анотація:

Проблема впровадження особистісно-орієнтованої технології у професійну освіту студентів-музикантів (цілемотиваційний, емоційно-вольовий, змістовий, операційно-діяльнісний, контролюючо-корекційний компоненти) вимагає роглядати студента-музиканта як головну цінність, суб’єкта мистецької освіти; необхідності педагогічної підтримки його особистісно-професійного становлення. Технологія розроблена на основі аналізу праць зарубіжних і вітчизняних учених. У статті проаналізовано особливості аксіологічного, особистісного, діяльнісного, феноменологічного підходів як методологічних настанов, що мають бути імплементованими у зміст особистісно-орієнтованої педагогічної технології. Визначено зміст компонентів педагогічної технології; описано хід експерименту щодо впровадження педагогічної технології та проаналізовано його результати, які свідчать про залежність рівня сформованості компонентів від науково-методичного забезпечення навчальних дисциплін; оновлення змісту навчальних курсів у навчально-виховному процесі закладу вищої мистецької освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Пінська, Олена Леонідівна. "Психолого-педагогічні засади організації особистісно орієнтованого навчання майбутніх педагогів". Освітній вимір 38 (16 травня 2013): 398–401. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v38i0.3257.

Повний текст джерела

Анотація:

Пінська О. Л. Психолого-педагогічні засади організації особистісно орієнтованого навчання майбутніх педагогів. У статті розглядаються основні психолого-педагогічні концепції організації особистісно орієнтованого навчання в процесі підготовки майбутніх учителів. Доведено позицію про те, що головною метою освіти постає створення умов для розвитку здібностей, індивідуально особистісних властивостей студентів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Yergiyev, Ivan. "Творча артистично-театральна концепція сучасного мистецтва «модерн-баяна»". Музичне мистецтво і культура, № 20 (17 грудня 2014): 295–304. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2014-20-295-304.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті викладена теоретична концепція мистецтва українського «модерн-баяна», в якій акцентовані творчі, артистичні та театральні показники як іманентні складові інструментальної гри – принципово головні ремарки сучасного виконавського мистецтва. Великий потенціал удосконалення художньо-виконавської техніки музикантів-інструменталістів, на думку автора, полягає в камерному сегменті мистецтва «модерн-баяна», що актуалізує особистість музиканта-актора – творця, який органічно вписується в ареал «інструментального театру», артистично-театральну парадигму сучасної культури.Ключові слова: артистизм, виконавець-актор, виконавець-новатор, виконавська творчість, модерн-акордеон (баян), модерн-інтонування, нова музика, постмодернізм, психосемантика, театралізація.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Кошук, Олександр. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ З МЕХАНІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АСПЕКТ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 14 (21 вересня 2018): 51–60. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2017.14.51-60.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена висвітлитленню основних положень концепції цілеспрямованого формування професійної компетентності майбутніх інженерів з механізації сільського господарства в аграрному вищому навчальному закладі. Розкриваються головні ідеї, мета, завдання, гіпотеза, методологічні підходи, прнципи, фактори, педагогічні умови системного формування феномену. Охарактеризовано провідні ідеї концепції: визнання унікальності й цінності особистості студента, який має бути суб‘єктом освітнього процесу; ідеї формування культурної особистості з урахуванням її потреб та інтересів, узгоджене з потребами суспільства; концепт пріоритетних цілей у підготовці висококваліфікованого фахівця, спроможного у своїй соціально-професійній діяльності до самоактуалізації, самореалізації, самоуправління й саморозвитку. В основу запропонованої концепції формування професійної компетентності майбутніх інженерів з механізації сільського господарства покладено ідею психологів розглядати це особистісне утворення як інтегративну властивість особистості, що виявляється в інженерно-технічній діяльності, поведінці та вчинках людини і зумовлює готовність і здатність фахівця кваліфіковано виконувати функції інженера аграрного виробництва за рахунок збалансованого поєднання комплексу знань, умінь, потреб та мотивів самовдосконалення, моральноетичних цінностей та необхідних особистісно-професійних якостей. Визначено провідні напрями формування професійної компетентності майбутніх інженерів з механізації сільського господарства: технологізація професійної підготовки майбутніх інженерів; інформатизація освітнього процесу аграрного вищого навчального закладу, створення інформаційноосвітнього середовища; науково-дослідна робота студентів; педагогічна інтеграція; стандартизація аграрноінженерної освіти; практико-орієнтована підготовка студентів. Наведено концептуальну модель педагогічної системи, що унаочнює напрями розв‘язання проблеми, слугує засобом визначення стратегії подальшого наукового пошуку та інструментом більш детального вивчення феномену.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Лянной, М. О., Ю. М. Карпенко та Н. В. Кукса. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ". Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, № 3 (14 грудня 2021): 89–97. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-3-13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено та науково обґрунтовано методологічні підходи до формування професійної компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту у вищій школі, а саме особистісно-орієнтований, професійно-орієнтований, інтегративний, діяльнісний, здоров’язбережувальний, інформаційно-цифровий, аксіологічний та «self-made-man» підходи. Це дало змогу встановити основні вимоги до формування професійної компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту та розуміння побудови навчального процесу у вищій школі для підготовки даних фахівців. Окреслені підходи дозволяють по-новому поглянути на сформовану систему професійної освіти у сфері фізичної культури і спорту, на сучасному рівні визначити його теоретичні основи і здійснити подальше просування в процесі його практичної реалізації з дослідно-пошукових та науково обґрунтованих позицій. Практико-орієнтований підхід у досліджені розглядається як орієнтація навчального процесу на кінцевий продукт професійного навчання, в якому конкретизовано види дій, що засвоєні студентами в ході роботи з навчальною інформацією у вигляді досвіду. Особистісно-орієнтований підхід визначається як орієнтація в процесі професійної підготовки фахівця з фізичної культури і спорту на особистість як на мету, суб’єкт, результат і головний критерій ефективності й продуктивності підготовки. Діяльнісний підхід розглядається як спосіб організації навчально-пізнавальної діяльності студента, за якого він активно буде брати участь у навчальному процесі з професійною перспективою на майбутнє. Інформаційно-цифровий підхід в освітньому процесі фахівців фізичної культури і спорту будується на постійній взаємодії з потоками інформації різної тематики у сфері фізичної культури і спорту з використанням інформаційно-комунікативних технологій і, як наслідок, застосування отриманих знань на практиці. Аксіологічний підхід в освітньому процесі фахівців з фізичної культури і спорту орієнтує на пріоритетність ціннісно-смислової, мотиваційної сфери особистості і гарантує таку його організацію, яка забезпечує становлення і розвиток ціннісних відносин студента в цій сфері. «Self-made-man» підхід передбачає сформованість глибоких знань про свій організм, про засоби цілеспрямованого впливу на фізичний стан, збереження і зміцнення здоров’я, на формування індивідуальної відповідальності, відповідних інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій і рефлексії власної професійної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

БАТРУН, І. В. "НАЦІОНАЛЬНЕ І ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 97–105. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор підіймає проблему національного й патріотичного виховання індивідуальності в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. Доведено, що в основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму й утвердження національних цінностей. Система національно-патріотичного виховання потребує комплексної організації – через освітній процес і позаурочну роботу, створення педагогічних умов, що забезпечують формування нового українця. За словами В. О. Сухомлинського, ефективність процесу національно-патріотичного виховання залежить від повноти реалізації всіх його складників. Основними складовими частинами національно-патріотичного виховання залишаються громадянсько-патріотичне, військово-патріотичне, духовно-моральне, які забезпечують формування національних та європейських цінностей. Важливу роль у становленні особистості відіграють органи учнівського самоврядування. Саме в колективі дитина самореалізується, самовизначається, самовдосконалюється, тому розвивати соціальну активність учнів, виховувати почуття власної гідності, надавати можливість виявити себе як особистість – головне завдання шкільного самоврядування. На сучасному етапі є потреба в підвищенні педагогічної культури батьків із національно-патріотичного виховання (обговорення питання національного, громадянського, патріотичного, морального, духовного, родинного виховання на батьківських зборах, залучення батьків до планування та проведення позакласних заходів національно-патріотичного спрямування). У процесі наукового пошуку було з’ясовано, що ідеї В. О. Сухомлинського, науково-методологічні розробки, практичний досвід нині втілюється в освітньо-виховних системах європейських країн, Японії, Китаю, США. Головні компоненти Концепції Нової української школи тісно перегукуються з педагогічною спадщиною В. О. Сухомлинського: новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві; орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм; наскрізний процес виховання, який формує цінності; педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками й громадою. Ідеї Сухомлинського натепер органічною частиною ввійшли в сучасний навчально-виховний процес української школи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Талдонова, Лілія. "Виховання духовної особистості в навчальному процессі сучасної школи". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 255–65. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-255-265.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню проблем духовності та моральності в вихованні майбутніх поколінь. Враховується досвід науковців, які працювали та працюють над проблемою духовного виховання учнів; розкривають сутність педагогіки духовності та її історичні витоки, аргументовано доводять закономірність введення педагогіки духовності. В статті визначено, на чому повинна будуватися освіта; як створити простір, в якому виховна система пронизуватиме увесь педагогічний процес. Зазначається, що основою виховного впливу є духовний контакт учителя та учня; саме від нього залежить ефект суспільного виховання. Надано декілька визначень поняття “духовність”. Розкрите поняття культури як розуміння певного соціального механізму, який відтворює ті чи інші еталони і норми поведінки, духовні цінності людей. Розглядається вплив літературної освіти на формування духовного світу дитини; окреслюються головні завдання, що стоять перед вчителями-словесниками на сучасному етапі. Надаються приклади нових підходів до викладання літератури, як одного з найдоступніших для школярів видів мистецтва, який формує систему цінностей підростаючого покоління; заходи позакласної роботи, які сприяють формуванню морально-духовних цінностей сучасної молоді; критерії та рівні сформованості духовності школярів; основні умови і вимоги формування духовності особистості. Підкреслено вплив фактів і явищ навколишнього середовища, кіно, телебачення, інтернету на учнів і надані рекомендації педагогам щодо цього, щоб спрямувати ці впливи на правильний шлях. Відмічається, що є головним у вихованні старшокласників, бо саме юність – завершальний етап формування особистості. Ключові слова: морально-духовні цінності, духовність, духовна атмосфера життєтворчості, духовні чесноти, культурна спадщина народу, меркантильність, цинізм, цілеспрямованість, образне мислення, емоційна сфера учнів, духовно і морально зріла особистість, критерії та показники духовності, рівні сформованості духовності, ефект суспільного виховного впливу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

O.V., Рopova, and Tsapko A.M. "JUSTIFYING THE TECHNOLOGY STAGE CONTENT OF PREPARING FUTURE TEACHERS FOR PEDAGOGICAL FACILITATION IN THEIR PROFESSIONAL ACTIVITY." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 93 (February 23, 2021): 117–22. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-93-17.

Повний текст джерела

Анотація:

The article proves the relevance of special training of future teachers for pedagogical facilitation, which is defined as a type of pedagogical interaction that provides conscious, intensive and productive development and self-development of its participants and which aims to create favorable conditions for the implementation of internal resources of each student.The result of professional training of future teachers for pedagogical facilitation is the appropriate training, which is defined as a stable integrative personal formation, that includes professional motives, goals, general and professional knowledge and skills, personal qualities of the future teacher, that provide productive interaction with students and effective pedagogical support with them.The structure of the readiness of future teachers for pedagogical facilitation includes the following components: motivational-intentional (stable professional motives, needs, interests, values and attitudes; pedagogical orientation to facilitative pedagogical activity; positive attitude to the student as the highest value; desire for professional and personal self-satisfaction); cognitive-positional (knowledge of facilitation: the essence and mechanisms of facilitation interaction; ideas and provisions of personality-oriented learning, ways of its implementation; principles of education; age-related and psychological characteristics of students; knowledge of pedagogical conflictology); procedural and experimental (the presence of groups of skills that are necessary for the implementation of pedagogical facilitation); personality-reflexive: (the presence of professional and personal qualities necessary for the implementation of pedagogical facilitation). The pedagogical technology of preparation of future teachers for pedagogical facilitation is developed and substantiated, which provides realization of organizational-preparatory, stimulating-instructive, cognitive-activity, praxeological-experimental and reflexive-corrective stages.Key words: future teacher, pedagogical facilitation, professional training, readiness for pedagogical facil-itation, pedagogical technology. У статті доведено актуальність спеціальної підготовки майбутніх учителів до педагогічної фасилітації, яку визначено як вид педагогічної взаємодії, що забезпечує усвідомлений, інтенсивний і продуктивний розвиток і саморозвиток її учасників, ставить за головну мету діяльності створення сприятливих передумов для реалізації внутрішніх ресурсів кожного учня.Результатом професійної підготовки майбутніх учителів до педагогічної фасилітації є відповідна підготовленість, яку визначено як стійке інтегративне особистісне утворення, що включає професійні мотиви, цілі, загальнонаукові та професійні знання й уміння, особистісні якості майбутнього педагога, що забезпечують продуктивну взаємодію з учнями й надання їм ефективної педагогічної підтримки.У структурі підготовленості майбутніх учителів до педагогічної фасилітації виокремлено такі ком-поненти: мотиваційно-інтенційний (стійкі професійні мотиви, потреби, інтереси, цінності та установки; педагогічна спрямованість на фасилітаційну педагогічну діяльність; позитивне ставлення до учня як найвищої цінності; прагнення до професійного й особистісного самовдосконалення); когнітивно-по-зиційний (знання про фасилітацію: суті й механізмів фасилітаційної взаємодії; ідей і положень особистісно орієнтованого навчання, шляхів його здійснення; принципів виховання; вікових і психоло-гічних особливостей учнів; знання з педагогічної конфліктології); процесуально-досвідний (наявність груп умінь, необхідних для здійснення педагогічної фасилітації); особистісно-рефлексивний (наявність професійно-особистісних якостей, необхідних для здійснення педагогічної фасилітації). Розроблено й обґрунтовано педагогічну технологію підготовки майбутніх учителів до педагогічної фасилітації, що передбачає реалізацію організаційно-підготовчого, стимулювально-настановчого, когнітивно-діяльніс-ного, праксеологічно-досвідного та рефлексивно-корегувального етапів.Ключові слова: майбутній учитель, педагогічна фасилітація, професійна підготовка, підготовленість до педагогічної фасилітації, педагогічна технологія

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

ЛИТВИН, Андрій. "САМОРОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОСТІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2, № 2 (2020): 87–95. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-87-95.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто наукову проблему сучасного саморозвитку особистості. Аналіз наукових праць свідчить про те, що головною проблемою в психолого-педагогічній науці є висвітлення сутності, змісту та структури саморозвитку людини, у процесі якого вона набуває можливостей формуватися з урахуванням індивідуальних особливостей. Підвищення саморозвитку особистості можливе за допомогою впровадження компетентнісного підходу, врахування життєвого досвіду та мотиваційно-ціннісних якостей тих, хто навчається. Саморозвиток сучасної особистості набуває особливої значущості у зв’язку з надзвичайно швидким зростанням обсягу знань у світовому просторі, інформатизацією суспільства, необхідністю забезпечення мобільності й професіоналізму майбутніх фахівців; тісно пов'язаний з компетентністю, яку тлумачать як мету, так і результат професійної підготовки у закладах вищої освіти. Її успішність зумовлюється сукупністю сформованих у фахівця компетенцій, що сприяють соціалізації особистості, формуванню в неї світоглядних та науково-професійних поглядів; визначають здатність до самореалізації, саморозвитку та самовдосконалення. Висвітлено проблему саморозвитку педагога професійного навчання (охорони праці) в процесі професійної підготовки. Наголошено, що в умовах сучасності, коли людина активно створює інфосферу, поглиблюючи інноваційні зрушення як у соціумі, так і в індивідуальному житті кожного, забезпечення саморозвитку є пріоритетним завданням вищої освіти, адже особливо важливим в соціальному житті є відповідність професійної діяльності фахівців моральним цінностям та реалізація прагнення до пізнання. Визначено головні аспекти саморозвитку, якими є уміння майбутнього фахівця оцінювати виробничу й ринкову ситуацію, розробляти відповідно до цього програми розвитку виробництва, визначаючи перспективи його подальшого функціонування на ринку; виявляти проблеми в діяльності та розробляти проєкти її інноваційного вдосконалення; бути конструктивним у професійно-особистісному спілкуванні в міжнародному співробітництві, управлінні персоналом, взаємодії та співтворчості з членами колективу, володіти громадськими та моральними якостями. Ключові слова: особистість, професійна освіта, компетентність, діяльність, ефективність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Гринькова, Надія Михайлівна. "МОРАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВЗАЄМОДІЇ СІМ’Ї, ЗАКЛАДІВ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ І ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ У ВИХОВАННІ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 136–44. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.139.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається зміст реалізації виховного потенціалу взаємодії сім’ї та закладів позашкільної освіти як соціальних інститутів, які здійснюють найбільш істотний вплив на особистість дитини молодшого шкільного віку; визначено роль сім’ї, яка забезпечує духовний і моральний розвиток особистості дитини, привчання до праці й вироблення ставлення до неї як основного джерела достатку й добробуту людини, формує світогляд і характер громадянина України; констатовано, що результат формування моральної вихованості особистості безпосередньо залежить від культурного рівня сім’ї, виховної позиції, якої дотримуються батьки, загальної атмосфери, що панує в ній; визначаються особливості організації морального виховання учнів початкової школи в контексті освітнього процесу закладів позашкільної освіти; перераховано умови, які сприяють ефективній реалізації завдань морального виховання учнів молодшого шкільного віку: зміст, методи та організація навчання, особистість педагога закладу позашкільної освіти, його знання, переконання, атмосфера заняття, стиль міжособистісних стосунків вихователя та вихованців; визначено, що головною умовою реалізації ефективної взаємодії сім’ї та закладів позашкільної освіти є інтеграція підсистем освітнього закладу в освітній процес, позакласну та позашкільну сфери.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Виговська, О. І. "ШАНС СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ: АВТЕНТИЧНА ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА ТА ЇЇ ДУХОВНІ АСПЕКТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 58–84. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-58-84.

Повний текст джерела

Анотація:

В українській освіті, як педагогічній, так і шкільній, на жаль, відсутнє поняття «людина». Сьогоднішня педагогічна практика до того ж демонструє безліч деформацій у семантиці й інших базових понять. Тому нашим завданням для даної статті стало привернення уваги до цих фактів і демонстрація їх наслідків у шкільній справі. Зрозуміло, що від наукової розробленості самого поняття «людина», у першу чергу, його відповідності природі людини, її суті й покликанню залежить, наскільки робота педагогів задовольнятиме вимоги сучасності. Тому для педагогічної практики особливо важливим стає встановлена нами структура самого поняття «людини», у ключі авторського тлумачення якого розглядаються і всі інші поняття – індивід, індивідуальність, особистість. Концепція людини, пропонована автором, центрує увагу педагогів на головному сенсі педагогічної діяльності – вивченні дитини у спосіб споглядання та спілкування з нею. В результаті вчителі опановують головний педагогічний механізм роботи з людиною. У статті автор актуалізує увагу і на тому, якого педагога мають готувати педагогічні виші в умовах людиноцентриської педагогічної освіти, а для цього педагог і має стати метою такої освіти, а отже, й головним її досягненням! Тоді як результатом запропонованого закономірно стає набуття вчителем автентичної педагогічної освіти, а наслідком цього – спроможність здійснювати дитиноцентристську шкільну освіту. Вочевидь, професійна підготовка такого вчителя має набути, насамперед, духовного змісту, для чого йому необхідно «напитатися/наповнитися» ідеями і духом класиків педагогіки. За цієї умови відбудеться переосмислення та переорієнтація ціннісних напрямків в освіті: якісне виховання дитини/людини відбуватиметься на платформі духовності, моральності, культури. Ось так і скористаємося ШАНСОМ отримати нового українського ВЧИТЕЛЯ!

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

ЖОРНЯК, Б. Є. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПРИНЦИПИ РОЗРОБКИ ПРОГРАМИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО УЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 3 (17 листопада 2021): 45–49. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовуються теоретико-методологічні аспекти програми професійного виховання особистості майбутнього учителя музичного мистецтва та подаються методичні поради та рекомендації щодо розробки відпо- відної програми у закладах вищої освіти. Автор розглядає проблему виховання особистості молодого педагога з позицій сучасної соціокультурної ситу- ації, пов’язаної з реформою вищої педагогічної освіти, новими тенденціями в освіті, у контексті різнобічного його соціального, інтелектуального і фахового розвитку – опанування ґрунтовною музичною освітою, формуван- ня естетичних поглядів і почуттів, світогляду, високих морально-духовних якостей, засвоєння ним вироблених людством життєвих ідеалів і суспільно значущих цінностей, важливих для особистісного загального і творчого професійного становлення та розвитку. Це вимагає побудови у закладі вищої освіти освітнього процесу на засадах гуманізму і демократизму, внутрішньої свободи, особистісно орієнтованого підходу у вихованні, що забезпечує успішну соціалізацію майбутнього педагога у житті та майбутній професійній діяльності на ринку освітніх послуг. У межах статті визначено головні напрями фахової підготовки майбутнього учителя музичного мистецтва, зумовлені сучасними соціальними потребами, світовими тенденціями розвитку освіти, важливими принципами та функціями процесу професійного виховання особистості педагога. Автор пропонує зміст і форми організації освітнього процесу, підпорядковані логіці професійно-особистісного розвитку студента-музиканта. Головним джерелом виховання майбутнього учителя музичного мистецтва є саме мистецтво, яке розвиває його інтелект, високу ерудицію, загальну емоційну сферу, художні смаки й естетичні цінності, формує його професійну творчість. Виховання ціннісного ставлення до суспільства, педагогічної праці та мистецтва виявляється в особистісному зростанні майбутнього учителя музичного мистецтва, його гармонійному загальному розвитку і здатності успішно самореалізуватися і самоутвердитися у соціумі як професіонал, митець, носій і пропагандист музичної культури.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Терешенко Н. В. та Медвідь Т. А. "ПЛАСТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК КОМПОНЕНТ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ-ХОРЕОГРАФА". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (22 січня 2022): 138–47. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.316.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються педагогічна майстерність як аспект підготовки педагогів-хореографів. Авторами зазначено, що педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.Одним з важливих чинників педагогічної майстерності є реальна дійсність, життєві спостереження.Важливу роль відіграє здатність учителя, особливо вчителя-хореографа, проявляти свій внутрішній світ, зробити його чуттєвим і привабливим. Для передачі своїх почуттів учитель використовує жести, міміку, виразну позу, тобто індивідуальну пластику.Серед розмаїття професійно-культурного потенціалу майбутнього вчителя хореографії особливе місце належить пластичній культурі, яку ми відносимо до показників педагогічної майстерності.Пластична культура – поняття, що включає в себе знання про якості організму, навички й уміння, на основі яких при виникненні правильного самопочуття може виникнути органіка фізичних дій. Це поняття втілюється в гармонійності та виразності рухів і, що головне, у майстерному володінні тілом.Важливою характеристикою пластичності вчителя є її мелодійність. Почуття пластичності складається з навичок, які формуються в процесі «переживання» руху. Це означає, що рухи й жести повинні гармоніювати з його зовнішністю, мовою, відповідати темі й стилю спілкування, а не дратувати чи викликати кепкування. Перше, що привертає увагу учнів у пластиці вчителя, – це постава, а потім невербальні засоби спілкування – міміка, пантоміміка. Постава – це звичне положення тіла, коли людина стоїть, ходить, сидить. Складовою постави є поза. Поза – є важливою частиною загального враження про вчителя не тільки з точки зору емпатії, але й з точки зору його особистого стануУ процесі педагогічного спілкування пластична культура виконує такі функції: мотивуюча, мобілізуюча, атрактивна (притягальна) та інтерактивна. Комплексно всі ці функції повинні допомагати викладачеві впливати на соціально-психологічний механізм сприйняття його як особистості. Досліджуючи пластичну культуру вчителя хореографії, авторки визначили її головні структурні елементи: технічна майстерність, особистісні якості, художнє виконання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Potapchuk, Tetіana, та Nataliіa Annenkova. "До проблеми професійного розвитку майбутнього викладача". Освітній простір України, № 16 (16 вересня 2019): 117–24. http://dx.doi.org/10.15330/esu.16.117-124.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначені загальні шляхи оптимізації системи професійного розвитку викладача, орієнтованого на саморозвиток, узагальнюючи головні теоретичні позиції щодо сутності компетентнісної професійної освіти, її структурної організації, системо¬творних параметрів якості: а) подолання пріоритетності інформаційно-репродуктивної системи післядипломної освіти, методів та технологій її реалізації, орієнтації на усереднений, типовий рівень професійної діяльності викладача; б) забезпечення суб’єктної позиції педагога в процесі професійного розвитку, програмування методики підвищення професійної компетентності, орієнтуючись на власний потенціал розвитку, особистісну орієнтованість освітньої діяльності, що реалізується за індивідуальною траєкторією; в) сприяння переходу від зовнішнього управління освітнім процесом до самоуправління, активуючи процеси самодіагностики, самоаналізу, самопрограмування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Трухан, Г. В. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В НОРВЕГІЇ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 170–79. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.19.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено методологічні та теоретичні засади організації педагогічної освіти в Норвегії. Доведено, що в умовах активного реформування вищої педагогічної освіти в України доцільно ретельно вивчати та творчо застосувати на практиці педагогічні доробки зарубіжних фахівців з проблеми здійснення професійної підготовки майбутніх учителів. Мета статті полягає у визначенні методологічних й теоретичних засад організації вищої педагогічної освіти в Норвегії. На основі опрацювання широкого кола наукових джерел з’ясовано, що педагогічна освіта в Норвегії має високий ступінь доступності та гнучкості, а її розвиток є важливою складовою освітньої політики держави. З’ясовано, що стан сучасної педагогічної галузі норвезької освіти є результатом багаторічних реформаторських процесів. У публікації наведено перелік нормативних документів, що складають законодавчу базу та структуру вищої педагогічної освіти країни. Проаналізовано та узагальнено погляди сучасних науковців щодо визначення підходів і принципів реалізації норвезької системи педагогічної освіти. Доведено, що методологічну базу забезпечення професійної підготовки майбутніх вчителів у Норвегії займають такі підходи: діяльнісний підхід (передбачає занурення студентів в активну практичну діяльність); діалоговий підхід (спрямовує зусилля всіх учасників освітнього процесу на розбудову ефективних міжособистісних відносин); особистісний підхід (вимагає орієнтацію освітнього процесу на особистість студента як мету, суб'єкт, результат і головний критерій ефективності цього процесу). У статті також виявлено пріоритетні принципи норвезької педагогічної освіті, серед яких: повага до особистості, включення студента в особистісно значущу діяльність, віра в його позитивний потенціал, принцип співробітництва, принцип гуманізму тощо. Установлено, що важливими напрямами планування змісту програм педагогічної підготовки студентів у Норвегії є забезпечення оволодіння студентами механізмами самореалізації, саморегуляції, готовністю до адаптації й інтеграції в швидко змінюваному суспільстві. Наголошено на важливості педагогічної практики, якій у норвезькій системі педагогічної освіти приділяється багато уваги. У подальшому дослідженні передбачається виявити перспективні напрями використання теоретичних та практичних напрацювань з організації педагогічної освіти в Норвегії в системі вищої педагогічної освіти в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Саргсян, Назенік Гагіківна. "Жанр портрета в творчості хореографа Рудольфа Харатяна". Танцювальні студії 4, № 1 (2 липня 2021): 40–50. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236217.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – обґрунтувати правомірність уведення в галузь дансологіі поняття «жанр портрета» на прикладі постановок балетмейстера Рудольфа Харатяна. Методологія. Шляхом мистецтвознавчого аналізу балетів хореографа Рудольфа Харатяна «Іпостасі», «Bachpassion» (Пристрасті Баха) і «La Boheme», порівняння хореографічних рішень жанру портрета в назвах балетів виявлено специфіку інтерпретації образів композиторів Моцарта і Баха, а також шансоньє Шарля Азнавура. Наукова новизна. Уперше на основі аналізу трьох балетів Рудольфа Харатяна в дансологію введено поняття «жанр портрета», під яким розуміємо хореографічний спектакль або окремий номер, героєм якого є історична особистість (а не вигаданий персонаж), представник мистецтва. Висновки. Жанр портрета не ідентичний такому в живопису або скульптурі, але ближчий до творів літератури чи кінематографу. У них, як і в хореографічній виставі, на перший план виходить не тільки той, про кого вони оповідають, а головне – як. У балеті «Іпостасі» переданий різноманітний духовний світ Моцарта – його іпостасі як образи дійових осіб створених ним опер. Вони то знаходяться з ним у повній гармонії, то співпереживають йому, то відриваються від свого творця. У «Bachpassion», крім самого Баха, беруть участь ще 13 балерин і танцівників, але немає конкретних персонажів – таке образне рішення музичного світу Баха. У «La Boheme» дію конкретизовано – це шлях Шарля Азнавура до визнання, протее назвати балет сюжетним не можна. Це швидше портрет шансоньє в інтер’єрі Монмартра. У перспективі жанр портрета може бути розглянутий більш широко, як хореографічний спектакль або окремий номер, героєм якого є історична особистість (а не вигаданий персонаж), безвідносно до того, представник він мистецтва, політики, науки, духовенства та ін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Говаленков, Сергій Валентинович. "Активізація учбової та пізнавальної діяльності слухачів". Theory and methods of learning fundamental disciplines in high school 1 (28 березня 2014): 92–96. http://dx.doi.org/10.55056/fund.v1i1.409.

Повний текст джерела

Анотація:

Необхідність удосконалення якості підготовки спеціалістів ставить перед викладачами ряд достатньо складних питань. Як навчити слухача (курсанта) вибирати з моря знань необхідне і причому в найкоротші терміни? Як будувати навчальний процес, щоб у курсанта в процесі навчання формувалися не тільки навички, але і справжні знання? Як розвивати логічне і критичне мислення? Іншими словами, як формувати особистість майбутнього спеціаліста?Оскільки особистість спеціаліста формується тільки в результаті його власної праці, то весь навчальний процес від першого до останнього дня перебування курсанта в вищому навчальному закладі повинен бути його безупинною активною цілеспрямованою діяльністю. Організація і керування нею і є основною задачею професорсько-викладацького складу. Тому завдання полягає в організації діючої розвиваючої системи підготовки спеціалістів.Однією з основних вимог, що пред’являються до якості підготовки спеціаліста є його глибокі і тверді фундаментальні та спеціальні знання, що утворюються тільки в результаті пізнавальної діяльності, за рахунок прагнення зрозуміти, просуваючись від менш повного знання до більш повного. Накопичення знань забезпечує більшу глибину розуміння явищ, що, у свою чергу, відкриває нові можливості для досягнення більшої повноти знання. При такому накопиченні знань вони є “справжніми”, на відміну від “формальних знань”, які є результатом запам’ятовування результатів проведених кимось раніше досліджень. Запам’ятовування може мати місце, а справжнього знання при цьому може і не бути. Збереження багатьох відомостей у пам’яті й уміння їх відтворити за вимогою екзаменатора ніяк не свідчить про наявність справжніх знань і їхньої якості. Просте, формальне опитування на іспиті часто дає дуже неякісне уявлення про рівень знань екзаменованого. Звичайно, є можливість й у процесі опитування з’ясувати, чи є в курсанта справжні знання, але це потребує детального і всебічного зондування глибини розуміння. Проведення такого іспиту є дуже складним, потребує багато часу й в умовах масового навчання здійснити не просто.Тільки перевірка курсанта в процесі його діяльності, при рішенні поставленої викладачем задачі або проблемної ситуації (наприклад, виконання курсових і дипломних робіт або проектів, ділових ігор, конкурсних наукових праць, рефератів) дає повне уявлення про стан його підготовки у відповідній області. Таким чином, перевірка наявності й якості знань, а не просто запам’ятовування, щонайкраще здійснюється в умовах спеціально організованої учбової і наукової діяльності курсантів.У традиційній системі підготовки спеціалістів основна увага приділяється запам’ятовуванню. Скільки б ми не висловлювали розумних положень про користь розвитку, про спрямоване формування особистості, як головної мети вищого навчального закладу, ефект буде незначний, якщо ми не знайдемо адекватних показників якості підготовки і не навчимося ними користуватися. Тоді курсанти будуть визначати напрямок своїх зусиль відповідно до прийнятих критеріїв перевірки якості їхньої діяльності. При перевірці рівня запам’ятовування вони будуть зубрити і заучувати. Якщо перевіряти уміння діяти в заданих умовах, то курсанти будуть вчитися цьому. Необхідність запам’ятовування і збереження в пам’яті знань ні в якій мірі не заперечується. Суть у тому, яким шляхом насичувати пам’ять так, щоб утворилися справжні знання.Відомо, що крім безпосереднього вольового запам’ятовування є ще й інший вид – мимовільне, що супроводжується достатньо напруженою розумовою діяльноітю.Досвід показує, що чим краще розроблено і логічно побудовано тематичний план дисципліни і методичні матеріали курсу, тим менше необхідно удаватись до вольового запам’ятовування. Тому варто організувати таку учбову діяльність, у процесі якої знання будуть набуватися мимоволі. Тільки поставивши перед курсантом деяку, нехай нескладну задачу, рішення якої є неможливим без засвоєння викладеного, викладач визначить якість засвоєння. Таким чином, для забезпечення придбання курсантом справжніх знань необхідно організувати спеціальну учбову активну діяльність курсантів, тобто організувати розвиваючу систему підготовки.Для викладача це складна задача, тому що ставиться питання про його перехід на більш високий рівень діяльності. При цьому перед кожним учасником системи навчання ставиться задача – прагнути сьогодні зробити доручену справу краще, ніж учора. Таку активність можна і треба виховувати. У житті ця якість виробляється у процесі подолання виникаючих перед особистістю труднощів. У навчальному процесі таке виховання повинно здійснюватися шляхом виконання завдань наростаючої складності, оскільки саме даний підхід є основною формою оволодіння навчальним матеріалом. У цьому контексті орієнтиром може бути прийнята в АПБУ система підготовки, коли курсантам на кожному курсі прищеплюються визначені якості та вміння: на першому та другому курсах – пожежного, на третьому – командира відділення, молодшого інспектора, на четвертому та п’ятому курсах – офіцера-спеціаліста або магістра.У традиційній системі підготовки спеціалістів основне місце займає повідомлення курсантам і закріплення в їхній пам’яті необхідної інформації. Відтворення цієї інформації на іспиті (заліку) вважається головним показником засвоєння матеріалу. Такий підхід призводить до цілого ряду протиріч між системою підготовки до майбутньої діяльності і самою майбутньою діяльністю. Досвід показує, що досягнутий на момент проведення іспиту рівень відтворення поданого матеріалу швидко втрачається. Навіть через невеличкий проміжок часу курсанти вже не можуть багато чого відтворити знову. А їх вчать для того, щоб вони потім застосовували отримані знання на практиці.Протиріччя цим не вичерпуються. Як правило, жоден значний спеціаліст не зміг би знову здати іспити з усіх предметів ВНЗу без попередньої підготовки. Водночас це не заважає йому залишатися гарним спеціалістом, що він і підтверджує своєю діяльністю. До речі, багато хто з таких спеціалістів у ВНЗі не був відмінником, і навпаки, багато хто з відмінників на практиці не показав особливої схильності до творчої діяльності. Виходить, критерії якості підготовки майбутнього спеціаліста значно відрізняються від критеріїв якості самого спеціаліста. Курсант, ставши спеціалістом, буде продовжувати вчитися. Головним завданням його буде знайти рішення. Саме уміння знайти рішення, бажано оптимальне, і визначає якість підготовки спеціаліста, і саме така діяльності забезпечує його розвиток.Тому навчальний процес повинен будуватися під девізом “вчити умінню”, а для того, щоб організувати активну діяльність курсанта, необхідно викликати в нього неослабну зацікавленість до своєї справи. Навчання без такої зацікавленості, тільки на вольовому стимулі, є можливим, але дає незрівнянно більш низькі результати. Отже, необхідно побудувати навчальний процес таким чином, щоб у його основу було закладено систему розвиваючої підготовки спеціаліста. Для організації такої системи необхідно відповісти на головне питання: якими методами досягти бажаного результату? На це питання можливо запропонувати наступні відповіді.1. Творчі методи придбання знань передбачають активну участь курсантів у наукових товариствах при кафедрах. Така робота повинна дати результат, і тут варто йти від рішення простих задач до їхнього поступового ускладнення. Алгоритм такої роботи може бути наступним: розробка навчального макету або устрою з попереднім вивченням принципу його дії, підготовка тез доповіді на наукову конференцію і доповідь на ній, підготовка наукової статі, реферату, конкурсної наукової праці. Заключним етапом такої роботи повинен стати дипломний проект або робота.2. Використання методів проблемного навчання, в основі яких – самостійне вирішення курсантами виникаючих у пізнавальному процесі протиріч між наявними у них знаннями і новою ситуацією або задачею. Суть навчання при цьому полягає в тому, щоб підвести курсантів до проблеми, зробити її “відчутною”, збудити потребу в її вирішенні, і разом з курсантами знайти невідоме рішення, котре знімає проблему й одночасно є новим знанням – метою навчальної роботи. Прикладом такого навчання є ділові ігри, розбір службових ситуацій.3. Використання в навчальному процесі модульно-рейтингової системи знань, основними достоїнствами якої є:розкриття здібностей курсантів, розвиток їхнього творчого мислення;поглиблена і більш об’єктивна оцінка знань курсантів;рівномірна й активна робота курсантів протягом семестру;підвищена зацікавленість курсантів у відвідуванні занять;стимулювання навчальної роботи курсантів, пов’язаної із можливістю звільнення їх від іспиту або заліку;стимулювання самостійної та наукової роботи;усування зрівняльного підходу до навчання.Таким чином, побудова системи підготовки спеціалістів, спрямованої на розвиток розумових здібностей курсантів, забезпечить досягнення головної мети – розвитку особистості, якісної підготовки з твердими, глибокими, справжніми знаннями, вмінням застосовувати ці знання на практиці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Gorban, Richard. "Космологія в персоналістичній системі Чеслава Станіслава Бартніка". Multiversum. Philosophical almanac, № 5-6 (18 травня 2018): 124–33. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.5-6.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається персоналістична концепція космології маловідомого в Україні польського теолога, філософа і католицького священика Ч.С. Бартніка. У його теолого-філософському вченні йдеться про відкриття особистісного начала як основи буття Всесвіту. Головним принципом персоналістичної космології Бартніка виступає «relatio» – особистісні відносини тринітарного характеру, що зумовлюють цілісність Всесвіту як інтегрованої системи, процес упорядкування, узгодження й об’єднання структур і функцій якої на кожному рівні її організації визначається не матеріальними зв’язками, а ступенем єднання з особистісним Богом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Слободянюк, Анатолій, та Лариса Косарєва. "ОСОБИСТІСНІ РЕСУРСИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (НА МАТЕРІАЛАХ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ)". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 17 (27 грудня 2018): 89–94. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.89-94.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження особистісних ресурсів студентської молоді зумовлюється особливостями соціальних, економічних, культурних процесів, характерних для суспільства. Умови конкуренції вимагають від людини вміння пристосовуватися до нових реалій та досягати успіху як у професійній діяльності, так і в повсякденному житті Здатність ставити перед собою реальні цілі, мобілізувати свої сили й можливості для їх досягнення стає неодмінною складовою життєдіяльності людини в сучасному соціумі. Аналізуються мотиви студентів щодо вступу до Вінницького національного технічного університету (далі: ВНТУ) та їх уявлення щодо життєвої позиції та позитивних очікувань від майбутнього. Представлено емпіричний матеріал, зібраний у 2012–2016 рр., результати аналізу якого свідчать про те, що до п`ятірки головних мотивів вступу молоді до закладу вищої освіти належать: «бажання стати спеціалістом вищої кваліфікації», «прагнення до особистісного розвитку», «бажання розвивати свої здібності», «прагнення до самореалізації», «можливість знайти пристойну роботу». Отримані результати дали змогу зробити певні висновки: сучасні студенти хочуть «знайти пристойну роботу», бажають «отримувати знання й робити відкриття», прагнуть до творчості. На сьогоднішній день учнівська і студентська молодь якісно змінилася, що актуалізує питання нового стилю мислення, вивчення чинників соціалізації студентства. Дані теоретичної розвідки дали підстави зробити висновок про те, що визначені особистісні ресурси та пріоритетні мотиви вступу студентів до ВНТУ можуть сприяти досягненню успіху, здоровій поведінці, психологічному благополуччю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Яцула, Т. В. "Філософські аспекти розуміння смислу життя в підготовці майбутнього педагога". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.923.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто філософські та психологічні аспекти розвитку смисложиттєвої позиції педагога. Автором обґрунтовано важливість розвитку в педагогів сприйняття педагогічної діяльності як смисложиттєвої цінності власного життя. Для сучасного педагога важливо не тільки усвідомити структуру педагогічної діяльності, її основні компоненти, педагогічні дії, професійно важливі вміння і свої психологічні якості, але й «увійти» в простір педагогічної взаємодії на основі усвідомлення його сенсу у своєму саморозвитку, самовдосконаленні, самоактуалізації та у розвитку людини як смислоутворювального компонента свого життя. Завдяки усвідомленню сенсу педагогічної діяльності студентами закладів вищої освіти сприймаються цінності, цілі, мотиви, функції взаємодії з людиною, яка навчається. Знання, уміння, навички набувають статусу життєво необхідного потенціалу компетентності педагога. Сенс мети дії та дії загалом залежить від того, якому мотиву вона слугує, задоволенню якої потреби сприяє. Якщо педагог особистісний сенс педагогічної діяльності, взаємодії вбачає в розвитку людини, підтримці її становлення, то й сенс професійної діяльності набуває гуманістичного характеру. Для особистості такого педагога зрозумілий сенс його життя, він збігається із сенсом педагогічної діяльності. Представляючи одне з головних утворень свідомості, особистісний сенс є індивідуалізованим відображенням дійсного ставлення особистості до об’єктів, заради яких розгортається її діяльність, усвідомлюваним як «значення для мене». Цінності педагогічної діяльності, її особистісні сенси мотивують студентів під час навчання у закладах вищої освіти на саморозвиток, самовдосконалення. Процес поширення значущості змісту навчання відбувається послідовно від одного об’єкта до іншого за обов’язкової умови наявності зв’язку між ними. У результаті цього виникають ланцюжки сенсу, а саме ланцюжки поширення значущості. Ланцюжок смислів – це відповіді на вічні питання діяльності людини «Навіщо?», «Чому?, «Для чого?» тощо. Освітній процес у закладі вищої освіти має бути насичений особистісно розвивальними засобами, які б дали змогу майбутньому педагогові орієнтуватись у смислах взаємодії зі школярами, студентами, смислах педагогічної діяльності як смислоутворювального складника сенсу власного життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Лю, Шитін. "ХУДОЖНЬО-ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ Й ОСОБИСТІСНО-СМИСЛОВІ ЧИННИКИ ОПЕРНОЇ ВОКАЛЬНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ". Музичне мистецтво і культура 2, № 31 (20 травня 2021): 307–16. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-25.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – розкрити взаємодію особистісних смислів виконав- ця та художніх інституціональних настанов оперного твору як засад- ничу інтерпретативну рису оперного жанру й вокально-виконавського оперного стилю; з’ясувати, чому до оперних співаків ставляться як до головних виконавців оперного твору, які мають право не лише відтво- рювати композиторський задум, а й утілювати своє «бачення», влас- не розуміння й розуміння оперного образу та ідеї людини, тобто ан- тропологічного підґрунтя оперної композиції Методологія дослідження зумовлюється поєднанням історіографічного й текстологічного підхо- дів, передбачає включення психологічного ракурсу оцінювання художніх явищ і розширення семантичного методу оперознавства. Запропоноване поняття синергії розглядається в річищі семіологічного музикознавчого підходу. Наукова новизна полягає у виокремленні суттєвих зв’язків між синтетичною природою оперного жанру, багатоскладовістю й динаміч- ністю оперної форми та системною рухливою побудовою людської сві- домості, що набуває холістичності лише на смислових творчих засадах. Доводиться, що явище художньої форми, зокрема оперної, і свідомості, зокрема особистісної, поєднані динамічною природою, призначенням для руху – множини різнорівневих і різноспрямованих рухів. Висновки дають змогу засвідчувати особливу місію оперного театру як функціонального поєднання різних способів і форм художнього діяння на основі музичного мистецтва з виявленням нових мовних можливостей музичного звучан- ня при входженні його до театральної системи персонажно-особистіс- них характеристик. Як важливий факт сучасної оперної практики ви- значається досягнення такого рівня розуміння оперного образу, смислу сценічного буття оперного персонажа, який дає змогу виявляти цілісну історичну траєкторію його мистецького існування, причому ця історія не прописується, але відтворюється в ускладненні почуттєво-мислен- нєвого змісту «долі» персонажа в ході цієї інтерпретації. Тому зростає обсяг «внутрішньої людини», який формується синтетичним художнім шляхом, але найбільше визначається музичними висловленнями, музич- ними характеристиками дійової особи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Балануца, О. О. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ДИПЛОМАТА: СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, № 2 (12 листопада 2021): 91–95. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-14.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто соціокультурний контекст підготовки дипломатів у період радикальних внутрішніх і зовнішніх суспільних змін. З’ясовано, що під час підготовки майбутніх дипломатів необхідно акцентувати увагу на тому, що у механізмі функціонування і розвитку соціуму змінюється статус людини. Замість природного індивіда (фізична сила, витривалість), суспільного індивіда (соціальність, виконавчість) приходить авторська особистість (людський капітал, людські ресурси). Визначається це тим, що постіндустріальне виробництво є процесом зростання інноваційності на швидкозмінній інформаційній та науковій основі. Рушієм постіндустріалізму, тобто всіх сфер його життєдіяльності (матеріально-виробничої, соціальної, політичної, духовної, сімейно- побутової), є авторська особистість. Встановлено, що головною особливістю людини, що зумовлює значущі характеристики її природи, є системотвірна єдність особливої і об’єктивно заданої твірної активності – діяльності, суб’єктності, що містить необхідність, потребу, здатність та можливість зміни, розширення, проєктування такої діяльності, ставлення до неї як до умови свого буття та свого зростання-розвитку. Діяльність слугує найповнішому розвитку внутрішнього світу особистості. Важливим показником високого рівня діяльності є наявність свідомого, цілеспрямованого, активного й творчого ставлення особистості до діяльності. Якість діяльності особистості у середовищі її життєдіяльності виявляється у соціальній активності. Демонстрація соціальної активності особистості полягає у її перетворенні й самодіяльності в усіх сферах суспільного життя. З огляду на діяльнісну парадигму розвитку особистості доцільною є сукупність дій, які необхідно реалізувати в ході підготовки дипломатів. Це такі дії: цілепокладання, формування сукупності передбачень про шляхи й способи досягнення обраної мети, вибір найбільш перспективних гіпотез, виявлення показників руху до обраної мети, вироблення організаційно-технологічної схеми досягнення обраної мети, здійснення рефлексії з наступною реалізацією.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Лысенкова, В. В. "Философские аспекты изучения образа жизни И. Гете (по роману Т. Манна «Лотта в Веймаре»)". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.916.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті з філософських позицій вивчається специфіка способу життя І. Гете та її бачення мешканцями міста Веймара. У зв’язку з цим зроблена спроба дослідження роману Т. Манна «Лотта у Веймарі». Цей роман оповідає про приїзд семидесятидвохлітньої Лоти Кестнер (Буфф) у Веймар. Вона є прообразом головної героїні роману І. Гете «Страждання юного Вертера». Якщо головний герой цього твору закінчив життя самогубством у молоді роки, то у реальній дійсності автор роману доріс до генія міжнародного масштабу. Т. Манн тонко і багатогранно відтворює думки різних представників веймарського кола про розмах генія І. Гете, його особистісні якості та роль його творчості у світовому процесі. Однак водночас він розкриває міщанську атмосферу навколо нього, невідповідність його способу життя філістерському ідеалу. У романі приділено багато уваги аналізу проявів геніальності Гете, спілкуванню та відносинам із рідними, які не завжди складались рівно і гармонійно. Важливість дослідження продиктована тим, що сама культура у різних її формах все більшою мірою виявляється у безвихідних ситуаціях деградації: мало нових ідей та сюжетів, переважають ремейки, у літературі спостерігається схожість ситуацій у різних творах, мало новизни зображення соціальних процесів, тому осягнення продуктивних основ життєдіяльності геніїв вкрай актуально і перспективно для розвитку усього інтелектуального середовища. Метою статті є вивчення особливостей способу життя І. Гете та оцінка його діяльності оточенням. Ми бачимо багато чого, а саме нерозуміння складнощів творчого шляху генія, його «внутрішньої лабораторії», поверхове судження про нього з позицій буденного способу життя та справ. Т. Манном образ І. Гете змальований багатогранно з опорою на ретельно вивчені біографічні матеріали. Текст роману читається з великим неослабним інтересом та вносить багато нового у розуміння складнощів життя генію. Письменником талановито зображена звужуюча роль суєтності, яка є істотним гальмом у долі талановитої людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Тюріна, Т. Г. "ДУХОВНЕ ПРОБУДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ: ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ, УМОВИ ТА ЧИННИКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 197–209. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-197-209.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито поняття «духовне пробудження» особистості, використовуючи християнський, духовно-філософський, ноосферний і науковий підходи. Представлено авторське визначення цього поняття, де духовно пробуджена людина трактується як особистість з космопланетарним рівнем свідомості, носій духовності і духовних знань, активно діюча інформаційно-енергетична одиниця Всесвіту, через яку транслюються духовні космічні енергії. Головне призначення духовно пробудженої людини – одухотворяти світ, привносити у життя людства красу і гармонію, любов і добро, мир і істину, сприяючи його еволюції. Духовний саморозвиток, духовне зростання є вищим смислом її життя. Розглянуто образи духовно пробудженої людини та їх характерні особливості у творчості видатних вчених: філософів, психологів ХХ–ХХІ століття (А. Маслоу, М. Савчина, послідовників вчення В. Вернадського). Охарактеризовано умови, які сприяють духовному пробудженню особистості: духовний спосіб життя; пріоритет духовних цінностей; вміння керувати своїми емоціями, почуттями, думками, поведінкою; стійка самодисципліна; позитивна налаштованість особистості, установка на творчість, гармонізацію взаємостосунків зі світом; усвідомлене прагнення до духовного саморозвитку, самовдосконалення; духовно-моральний, особистісний, соціальний рівні зрілості; високий духовно-моральний і духовно-естетичний рівні розвитку; просвітлена свідомість, досягнення стану внутрішньої гармонії через молитву, медитацію та інші духовні практики. Визначено чинники духовного пробудження особистості: класична музика, література, поезія, мистецтво, спілкування з людьми високого духовного рівня, інформаційно-енергетична взаємодія з літературою духовного спрямування тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Kostieva, Tetiana, та Olena Faichuk. "СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК КРОК ДО РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (на прикладі Миколаївського району)". Public Administration and Regional Development, № 3 (11 квітня 2019): 57–76. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.04.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти діяльності органів місцевого самоврядування у сучасний період розвитку українського суспільства, розкрито сутність та значення соціальної відповідальності в управлінні на місцях, а також значення головних аспектів у становленні та розвитку громадянського суспільства. Зазначено практику розвинених країн світу, що дає змогу побачити значну різноманітність способів організації місцевого самоврядування. Визначено особливості соціальної відповідальності у період децентралізації. На основі аналізу практичної діяльності органів місцевого самоврядування Миколаївського району з’ясовано низький рівень становлення інституту соціальної відповідальності, що не виправдовує стратегічного плану щодо розвитку європейських цінностей у побудові громадянського суспільства через призму взаємодії громади та місцевої влади. Авторами вказується на необхідності використовувати досвід сільських рад, ОТГ, які мають яскравий приклад всезадоволеності громади розвитком сіл, загальним благоустроєм та орієнтацією на кожну особистість. Наголошено що спецiальнi принципи спiвпрацi мiж Україною та ЄС покликанi на регулювання вiдносин в межах рiзних галузей. Обґрунтовано завдання щодо становлення та розвитку громадянського суспільства через призму чіткої соціальної відповідальності органів місцевого самоврядування перед громадою та суспільства в цілому.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Косарєва, Галина Миколаївна. "ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ У МАЙБУТНІХ ЛОГОПЕДІВ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 176–82. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.165.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті з метою мотивації дослідження проблеми формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами у майбутніх логопедів розкрито сутність педагогічної толерантності як характеристики професійної діяльності майбутнього фахівця спеціальної освіти. Визначена роль професійної компетентності майбутнього педагога у формуванні зазначеної якості. Зазначено, що цінності та толерантність майбутнього педагога становлять фундамент професійної компетентності, а предметним полем формування цінностей та толерантності є культура. Проаналізовано досвід зарубіжних дослідників та різні підходи вітчизняних науковців щодо формування у майбутнього логопеда милосердя, терпимості, смиренності, чесності, доброти, гуманності та ставлення до дитини з особливими потребами, в якому немає осуду, але є співчуття, співпереживання, розуміння цінності людської особистості та бажання допомогти. Висвітлено значення педагогічної толерантності для сучасної педагогічної науки. Визначено місце толерантності в системі гуманістичних цінностей, виокремлено головні риси толерантного педагога. На основі узагальнених результатів дослідження виокремлено професійні та особистісні риси майбутнього логопеда, що впливають на формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Ткаченко, Ніна, та Аліна Антонюк. "ОСОБЛИВОСТІ ЗВ’ЯЗКУ ПРОФЕСІЙНОЇ МОТИВАЦІЇ З ЦІННІСНИМИ ОРІЄНТАЦІЯМИ У АДВОКАТІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 15 (2 січня 2021): 148–54. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.197.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено питанням зв’язку професійної мотивації та ціннісних орієнтацій у адвокатів. Визначено головні мотиви, які спонукають адвокатів обирати саме цей професійний шлях. Досліджено стан вивчення професійної мотивації та ціннісно-орієнтаційної сфери у вітчизняній та зарубіжній літературі. Розкрито основні складові мотивації, її вплив на професійну діяльність, а також алгоритмів формування ціннісних орієнтацій особистості. Обґрунтовано необхідність виховання та саморозвитку, що є важливими передумовами становлення особистості та висвітлено основні критерії професійної мотивації адвокатів. Розглянуто особливості професійної ідентифікації серед адвокатів та особистісні якості характеру, що визначає професійне середовище. Емпірично доведено наявність зв’язку професійної мотивації з ціннісними орієнтаціями та їх вплив на ефективність роботи адвокатів. Охарактеризовано основні напрями проведеного дослідження, методологічну основу та подальше застосування отриманих результатів. Проаналізовано роль цінностей, рольових моделей, знань та якостей, притаманних адвокатам, необхідних їм для здійснення професійної діяльності. Запропоновано пропозиції та рекомендації подальшого дослідження чинників формування ціннісних орієнтацій адвокатів, які визначають їх професійну діяльність та підвищують рівень задоволеністю професією.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Overchuk, Viktoriia, та Julia Kushnir. "Психологічні проблеми інвалідності: моделі та шляхи вирішення". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 44(47) (20 грудня 2019): 143–50. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).126.

Повний текст джерела

Анотація:

Висвітлюються соціально-психологічні проблеми інвалідів, важливі не так самі по собі, як, перш за все, у контексті вивчення механізмів інтеграції осіб з інвалідністю в соціум, створення рівних можливостей для інвалідів, забезпечення оптимальних умов для розкриття їхніх компенсаторних можливостей, ефективної адаптації та соціалізації. Розглянуто причини ускладнення соціальної інтеграції осіб з інвалідністю, пов’язані з низкою труднощів соціально-психологічного характеру. Висловлюється припущення, що такий стан речей головним чином зумовила медично орієнтована модель інвалідності, яка до недавнього часу панувала в нашому суспільстві. У зв’язку з цим у соціумі сформувався відповідний стереотип – соціальна стигма, що представляє інвалідів як “хворих”, які потребують постійного стороннього догляду і доля яких – перебувати в установах інтернатного типу. Звертається також увага і на негативні наслідки іншої моделі інвалідності – соціально орієнтованої, відповідно до якої особи з інвалідністю сприймалися як “соціально слабкі” люди, не здатні до самостійного життя, що тягло за собою посилення контролю за їхньою життєдіяльністю, який нерідко переходив у гіперопіку. Обґрунтовується думка про те, що сьогодні на часі зміна парадигми щодо надання допомоги людям з інвалідністю, перехід до більш сучасної біопсихосоціальної моделі інвалідності. Наголошується, що дискримінація з боку суспільства призводить до виникнення фізичних та соціальних бар’єрів, які гальмують, обмежують особистий вибір людини з інвалідністю; а проте ефективність процесу соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями залежить не тільки від умов середовища, його лояльності щодо адаптанта, а й від зусиль самої особи з інвалідністю, її здібностей і бажання опановувати ситуацію, долучатися до системи соціальних відносин. Стверджується, що психологічний аспект інвалідності відображає як особистісно-психологічну спрямованість самого інваліда, так і емоційно-психологічне сприйняття проблеми інвалідності суспільством. Соціальна незахищеність осіб з інвалідністю пов’язується ще й з впливом психологічного чинника, що формує їхнє ставлення до суспільства й утруднює адекватний контакт із ним. Підкреслюється, що розглянуті психологічні проблеми осіб з інвалідністю перешкоджають нормальним відносинам з оточенням, негативно позначаються на їхній працездатності, загалом світосприйнятті, чим посилюють їхню соціальну ізоляцію. Висловлюється сподівання, що, вирішуючи основні соціальні проблеми інвалідів, а саме: підвищення їхнього соціального статусу, поліпшення матеріального становища, професійної затребуваності тощо, – фахівці обов’язково будуть брати до уваги вищезазначені особистісні психологічні проблеми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Павелків, Роман, Лариса Кулакова та Руслан Кулаков. "ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ СИСТЕМИ ОСВІТИ ДО УМОВ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Психологія: реальність і перспективи, № 14 (1 квітня 2020): 194–99. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.169.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлюється проблема діяльності психологічної служби системи освіти на сучасному етапі реформування освітньої галузі. Аналізується специфіка діяльності фахівців психологічної служби навчального закладу. У статті систематизовано фахові та особистісні показники професійної компетентності практичного психолога системи освіти. Охарактеризовано роль працівників психологічної служби у період змін та впровадження інновацій у систему освіти. Визначено основні детермінанти забезпечення ефективності координації психологічної служби та інших служб навчального закладу. Автором визначено коло проблем, що чекають молодого психолога-початківця. Охарактеризовано основні етапи та стадії процесу адаптації випускника закладу вищої освіти до умов професійної діяльності у закладах освіти, а також основні професійні недоліки у роботі молодих спеціалістів. Визначено структурно-функціональні складові процесу адаптації працівників психологічної служби. Здійснено аналіз головних умов ефективної професійної адаптації молодих психологів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

ЯРЕМЧУК, Наталія, та Надія ПАВЛЮК. "ІСТОРИЧНА ПРОЗА Ю. МУШКЕТИКА: ФІЛОСОФІЯ ГУМАНІЗМУ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 47 (27 січня 2022): 268–75. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.36.

Повний текст джерела

Анотація:

Філософське осмислення дійсності – специфічна ознака історичної прози Ю. Мушкетика. Стаття розкриває на матеріалі історичної прози головні домінанти та критерії художньо-філософської концепції Ю. Мушкетика, детерміновані посиленням філософського підґрунтя зображуваних подій у творах автора. Методологія дослідження зумовлена міждисциплінарним підходом, який передбачає поєднання системно-аналітичного, культурологічного, історико-генетичного, історико-функціонального та діалектичного методів. Центром зацікавлень письменника постає особистість, тож у художньо-філософській парадигмі Ю. Мушкетика переважають питання сократівського характеру (добро / зло, життя / смерть, свобода / відповідальність тощо). У статті вперше досліджено особливості художньо-філософської парадигми кожного твору автора, в основі якої – специфіка світобудови відтворюваних історичних періодів і світосприйняття персонажів, що має за підмурок філософію античності, Києво-Могилянської академії та філософські переконання науковців епохи Відродження та Просвітництва. Дослідження специфіки філософсько-історичної основи історичної прози Ю. Мушкетика показали, що письменник здійснює художнє та філософське осягнення історичних тем, змальовує екзистенцію особистості та її світосприйняття крізь призму осмислення проблеми світу й людини в ньому на засадах гуманізму. Історична проза Ю. Мушкетика – яскравий приклад майстерного поєднання складного і простого, безсмертного і тлінного в тісній взаємодії з минулим, теперішнім і майбутнім. Для творів митця характерне розширення смислового поля історичних подій, історія в них слугує своєрідним ключем до осмислення провідних засад онтології та гносеологічного процесу, заснованих на оригінальній художньо-філософській концепції автора.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

КІНАХ, Неля. "КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ СФОРМОВАНОСТІ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Acta Paedagogica Volynienses, № 6 (14 лютого 2022): 46–52. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто аспекти формування професійно-педагогічного підприємництва учителя початкової школи на основі визначення критеріїв і показників, що його визначають. Здійснено дефінітивний аналіз наукових розвідок з питань визначення критеріїв і показників у педагогічному дослідженні, а також визначено ознаки, яким вони повинні задовольняти. Визначення критеріїв і показників сформованості професійно-педагогічного підприємництва вчителя початкової школи є одним з головних завдань дослідження, оскільки за його відсутності стає неможливим діагностування рівня його сформованості. При визначенні критеріїв та показників сформованості професійно-педагогічного підприємництва вчителів початкової школи необхідно врахувати інтегративний характер взаємозв’язку інваріантів їх професійної компетентності, що передбачає комплексний підхід до її оцінювання. На основі аналізу науково-педагогічної літератури, застосування особистісно-діяльнісного підходу з дотриманням умов обʼєктивності, адекватності, валідності, комплексності та інтегративності, а також враховуючи інформатизацію освітнього середовища, нами було визначено такі критерії: мотиваційний, діяльнісний, когнітивний, особистісно-рефлексивний, оцінний, ціннісно-орієнтаційний, професійно-пізнавальний, функціонально-компетентнісний, інформаційно-інтегративний. Визначені нами критерії оцінювання в дослідженні конкретизуються показниками, що дають можливість точніше охарактеризувати рівні сформованості професійно-педагогічного підприємництва вчителя початкової школи. Перспективою подальших наукових розвідок є добір та розробка відповідного діагностичного інструментарію. Також у системі розроблених критеріїв та показників доцільно встановити мінімальне (порогове) значення, за якого можна констатувати їх сформованість і максимальне значення, а також говорити про високу імовірність використання сформованого професійно-педагогічного підприємництва вчителя в процесі його професійного розвитку та самореалізації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

ІВАНЧУК, Сабіна. "ЕКОЛОГО-ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (13 квітня 2022): 61–65. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Формування екологічно доцільної поведінки як невід’ємного складника екологізації сучасної освіти є головним викликом часу. У статті проаналізовано еколого-освітнє середовище як чинник ефективності професійної підготовки майбутніх вихователів. З’ясовано, що аналіз поняття «освітнє середовище» здійснюється через такі родові ознаки, як: конкретне середовище навчального закладу; умова і засіб навчання та виховання; система впливів й умов формування особистості; сукупність матеріальних, педагогічних та психологічних чинників розвитку і саморозвитку особистості; багаторівнева система умов, що забезпечує оптимальні параметри освітньої діяльності; природно та штучно створене соціокультурне оточення людини; субстрат індивідуалізованої діяльності, що є перехідним від навчальної ситуації до життя, тощо. Визначено, власне, поняття «освітнє середовище» – це сукупність умов, чинників, впливів і можливостей, що створюють оптимальний простір та ситуацію для розвитку потреб, інтересів і здібностей студентів, забезпечують їхню активну позицію в освітньому процесі, особистісно-професійний розвиток та саморозвиток. Зроблено висновок, що значення еколого-освітнього середовища у професійній підготовці майбутнього вихователя є джерелом екологічної освіти, місцем розгортання навчальної та позанавчальної діяльності, проведення екологічних й еколого-педагогічних досліджень, організації різних екологічних практик студентів, створення творчої сприятливої атмосфери для навчання, спілкування, наукового пошуку всіх суб’єктів освітнього процесу, а моделювання та організація доцільного еколого-освітнього середовища сприятиме інтеграції компонентів готовності студентів у виховання екологічно відповідальної поведінки дошкільників, опануванню професійних та екологічних цінностей, розвитку готовності як особистісно-професійної якості майбутнього фахівця.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Молчанюк, О. В., та В. В. Яценко. "СУЧАСНІ СУСПІЛЬНІ ВИКЛИКИ ДО ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, № 5 (1 грудня 2020): 149–63. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-149-163.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізуються сучасні суспільні виклики процесу виховання дитини. Відзначено, що метою виховання з позиції культурологічного підходу є становлення і розвиток людини культури, громадянина, моральної і духовної особистості. Розглянуто сутність поняття «синергізм» як священне ставлення дитини до всього, що її оточує в процесі виховання. Відзначено, що синергетична система як окультурена природа має значну складність, яка проявляється в різноманітті зв’язків, їх багатофункціональності і лабільності. Охарактеризовано виховне середовище як компонент освітнього середовища, як складне багатоаспектне утворення, що складається з педагогічно-виховних чинників і умов, при яких відбувається особистісний та професійний розвиток дитини, активізуються виховні процеси. Обґрунтовано, що виховання – це процес, орієнтований, перш за все, на розвиток духовно-ціннісної сфери самосвідомості. Зроблено висновок, що сприйняття дитиною виховного впливу соціуму з його функціональними, етичними і естетичними характеристиками дають можливості міжособистісного спілкування як суб'єктивно значущого простору і переживання свого перебування в ньому з почуттям комфортності, приналежності до «свого» духовно-професійного співтовариства, яке виникає головною ознакою ефективного впливу культурно-виховного середовища на особистість. Доведено, що виховний процес сучасної дитини слід розглядати з позиції залучення до духовних і матеріальних цінностей суспільства, традицій і культури, власної активності особистості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Анатолій В. Фурман. "МЕТАТЕОРЕТИЧНА РЕКОНСТРУКЦІЯ ПРЕДМЕТНОГО ПОЛЯ КАНОНІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ". Psychology of Personality 10, № 1 (17 березня 2020): 5–21. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.5-21.

Повний текст джерела

Анотація:

Наука як сфера пізнавальної творчості та духовного продукування раціонального знання фундується на розлогій сув’язі самобутніх правил, норм, канонів (гр. капоп – правило), що вироблені й апробовані достойниками людства упродовж століть. Пропоноване методологічне дослідження присвячене аналітичному відновленню і рефлексивному обґрунтуванню предметного поля канонічної психології як одного з вершинних творчих здобутків видатного українського психолога-мислителя другої половини ХХ століття академіка Володимира Андрійовича Роменця (1926–1998). Новизна здійсненого епістемного поступу стосується кількох аспектів конструктивного розв’язання зазначеної проблеми: по-перше, канонічна психологія розглядається як післядіяльний інтеграційний підсумок розвитку трьох базових теоретичних джерел або дисциплін – історії всесвітньої психології, загальної психології і численних психологічних теорій окремих психічних феноменів-подій (установки, ставлення, несвідомого, переживання, гри, особистості та ін.), тобто вона на метатеоретичному рівні знімає (заперечує і водночас зберігає у трансформованій подобі) їхній зміст у більш ємному, синтетичному, ущільненому вигляді; по-друге, відповідно до великої складності висвітлюваної проблеми підбирається адекватний способу її розв’язання багатомодульний інструмент – циклічно-вчинковий підхід, методологічна оптика якого містить чотири принципи, шість закономірностей і низку похідних нормативів розгортання рефлексивної миследіяльності; по-третє, підлягають аналізу й узмістовленню чотири головних сегменти упредметнення канонічної психології: як філософсько-психологічного напряму розвитку сучасного людинознавства, як науково-світоглядний «перехід від ХХ до ХХІ століття у психологічному думанні», як метасистема фундаментальних (основоположних стосовно засновків і сутності людського буття) психологічних знань, як головна течія розвитку теоретичної психології інтелектуальними і семантичними засобами її саморефлексії; по-четверте, канонічна психологія, зосереджуючись на вивченні та конструюванні взірцевих феноменів і подій людського життя, набуває культурної вагомості як своєрідна світоглядна постава чи метапозиція бачення та осягнення психічного. Відтак висновується, що зазначений академічний напрям має поліаспектний, багатосегментний предмет, що сукупно входить у предметне поле теоретичної психології. Він, як надскладна філософсько-психологічна метатеоретична конструкція, охоплює «всі визначні теорії, що виникли в історико-психологічному дискурсі», надаючи їм справжнього, засвідченого вчинковою подієвістю, смислу пізнання. Насамкінець окреслюється чотириіпостасний структурно-функціональний цикл будь-якого логічно зрілого психологічного канону, що упрозорює як тенденцію-процедуру канонізації психічних феноменів, так і збагачує теоретичний світ канонічної психології. Доводиться, що цілком аргументованим у творчому досвіді натхненного пізнання для В. А. Роменця, універсальним й абсолютно достатнім у своїх можливостях орієнтиром-засобом чи навіть світоглядом є психософія вчинку як методологія дослідження джерел, сутності і канонів-узірців людського буття, як дійсне –відповідально вчинкове – взаємопроникнення психології і філософії мудрості, врешті-решт як універсальний алгоритм і методологічна схема буттєвого поступу людини до повнокомпонентного вчинку, до розгорнутого, особистісно натхненного і просякнутого лабільним розумом, учинення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Сидоренко, Ірина Ігорівна. "Методичні особливості введення абстрактних понять у викладанні вищої математики". Theory and methods of learning mathematics, physics, informatics 13, № 2 (4 вересня 2015): 49–56. http://dx.doi.org/10.55056/tmn.v13i2.766.

Повний текст джерела

Анотація:

Головною метою статті є аналіз основних психологічних, методологічних та педагогічних проблем у розумінні абстрактних понять курсантами вищого військового навчального закладу, для тих напрямів підготовки, в яких предмет «Вища математика» не є профільним. Задача, яку вирішує стаття, полягає в знаходженні методичних прийомів викладання, що сприяють усуненню проблем у розумінні суті абстрактних понять з урахуванням психології людини. Об’єктом дослідження виступає абстрактне поняття, як філософська категорія та психологічні засади, на яких базується сприйняття цього поняття особистістю. Предметом дослідження у статті є методичні прийоми, за допомогою яких досягається чітке розуміння абстрактних понять і органічне їх поєднання зі старим знанням курсанта та його світорозумінням в цілому. У дослідженні застосовувався метод експерименту. Результатом є підвищення якості навчання за результатами семестрових атестацій. Основними рекомендаціями у викладанні курсу «Вища математика» для тих напрямів навчання, де математика не є профільною дисципліною, є оптимізація двох складових – ступеня формалізації курсу та його науковості з одного боку, та доступності і його проекції на світогляд та систему знань того, хто навчається – з іншого.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Пустовіт, Григорій Петрович. "КРАЄЗНАВЧА КОМПЕТЕНТНІСТЬ УЧИТЕЛІВ ГЕОГРАФІЇ В ІННОВАЦІЙНОМУ РОЗВИТКУ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 72–82. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.131.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті виокремлено й схарактеризовано сутнісні ознаки формування краєзнавчої компетентності вчителів географії в інноваційному розвитку шкільної освіти, особливості і, головне, можливості формування досліджуваного феномена і його вплив на розвиток і саморозвиток вчителя. Актуалізовано, що саме краєзнавча компетентність вчителя географії передбачає володіння глибокими знаннями з конкретної галузі професійної діяльності (у нашому трактуванні з організації і здійснення суто краєзнавчої роботи дітей та учнівської молоді), сформовану стійку мотиваційно-емоційну установку на досягнення високого результату власної професійної діяльності, на розвиток здібностей, особистісних якостей, творчого ставлення до навчання зростаючої особистості. Відтак, краєзнавчу компетентність учителів географії визначено й обґрунтовано як багатофакторну особистісну якість, у структурі якої усталеними є наступні компетенції: мотиваційна; емоційно-ціннісна; активно-пізнавальна; предметно-професійна; саморозвитку; дослідницька. Розкрито й схарактеризовано ознаки самостійності вчителя географії у розвитку своїх професійних знань, умінь і навичок з організації і здійснення краєзнавчої роботи дітей та учнівської молоді у школі. Враховуючи сутність і специфіку організації і здійснення вчителем географії навчально-пізнавальної, пошуково-експериментальної і дослідницької діяльності краєзнавчого спрямування та конкретної суспільно корисної, масової чи природоохоронної роботи учнів, визначено рівні її здійснення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Олексюк, О. М. "МЕТАФОРИЗАЦІЯ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ У ВИЩІЙ МИСТЕЦЬКІЙ ОСВІТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 127–36. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-127-136.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано авторський підхід до проблеми метафоризації постнекласичного освітнього процесу у вищій школі. Опора на метафору стає альтернативною традиційній педагогіці з метою її переорієнтації на людиноцентрованість. Метафоризація освітнього процесу має безпосереднє відношення до механізму мислення: вона є його невід’ємною частиною. Метафора розглядається як частина когнітивних процесів, що уможливлює шлях від сприйняття художнього образу до формування концепту. Підкреслено, що метафора дає змогу позитивно оцінювати організацію освітнього процесу. Метафоричне мислення розглядається як мислення на основі руху від конкретних об’єктів до розуміння ціннісних ідей та їх асоціативних зв’язків. У статті наведені приклади завдань, пов’язаних з діагностикою та розвитком ціннісних орієнтацій студентів закладів вищої мистецької освіти. На основі аналізу сценарію сторітелінгу «Ми вдвох однією журились журбою, і щастям раділи одним…» показані можливості апробації метафори у змісті мистецької освіти. Аналіз виконаних завдань засвідчують факт доцільності переорієнтації освітнього процесу, організованого в дусі постнекласичної педагогіки. У здійсненні проєкту, що охоплює різні види мистецької діяльності, залучені інтелектуальні та творчі сили викладачів і студентів. Зазначено, що, керуючись нелінійною логікою, ми отримуємо головний продукт творчості студента – його особистість, з якою здійснюється перехід від образу до концепту (образ-метафора-символ-концепт).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Savel’eva, M. Y. "Час епонімічний та історичний". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 10 (9 жовтня 2017): 18–24. http://dx.doi.org/10.15421/1717127.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядається проблема відношення давніх греків до феномена часу. Встановлено, що греки використовували епонімічну модель часу, згідно якої історичні події співвідносяться не з датами, а з предметними ознаками – персонами або подіями, що відбуваються – і виступає знанням загальної основи сущого. Доведено, що однією з головних причин такого розуміння сутності часу є міфологічний світогляд у єдності чуттєвого та надчуттєвого, раціонального та ірраціонального, сакрального та профанного, де людина не відділяє себе від світу, заміщує індивідуальні смислові зв’язки світовими, позиціонує себе у теперішньому моменті. Встановлено, що перехід до історичного типу розуміння сутності часу є обумовленим посиленням раціоналізації, розривом між міфом та логосом, переходом від політеїстичного до монотеїстичного світогляду, відчуженням людини від матеріального світу природи. Зроблений висновок, що епонімічний тип сприйняття часу відображав цілісне, особистісне відношення людини до світу як «світу людини» і був формою історичної пам’яті і критерієм абсолютної цінності людського існування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Головна особистість"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями