Статті в журналах з теми "Географічні назви"

Professor Myron Korduba’s (1876–1947) contribution to geographical studies of Ukrainian toponymy is highlighted. The scientist accentuated that the local folk pronunciation should be the basis and the prerequisite of the authenticity of different forms of geographical names. According to the “Dictionary of Ukrainian Language”, toponymy is a “set of geographical names of settlements, mountains, plains, lakes, rivers, forests, etc. certain territory” (Білодід та ін., 1979). Professor’s “Materialy do geografichnogo slovnyka Halychyny i Bukovyny” (“Materials to geographical vocabulary of Galicia and Bukovyna”) available with the section of manuscripts of Vasyl Stefanyk Lviv National Scientific Library are given scrupulous analysis. Said materials contain as follows the alphabetical index of vocabulary positions, materials to the collection of topographical names, map of settled localities, toponymic descriptions collected by different people. The whole variety of geographical names of the Galician and Bukovynian settlements is reduced to three “big communities”: names that possess regional nature; names that originate from proper names; other (smaller) groups of names. The regional names of settlements are characterized by such attributes as their appearance, local specificity, disposition with respect to the suburb, hydrographical specificity, soil quality, means of communication, plant (flora) or animal (fauna) specificities. The proper names of settlements possess nominative or adjectival “appearances” as follows: nominative names ending in -ичі, -иці; adjectival names ending in -ь, -ів, -ин; nominative names ending in -івці, -инці; nominative names ending in -івка. The other (smaller) groups of settlement names include colonization, fortification (defensive), occupational, newcomer encouragement, forest, church, tavern, jocular and habitation names.It is substantiated that geographical names of settlements, rivers, mountains, forests, etc. should be presented as used by the local population. It is stated that M. Korduba organized and collected the organization and collection of rich material to the geographical dictionary of Galicia and Bukovina, which includes topographic names, maps and dialectal names of their settlements; developed a detailed classification of geographical names of settlements in Galicia and Bukovina has been developed, covering three main “communities” (local history, personal and others) and 21 “smaller” groups of names of settlements.Key words: professor Myron Korduba, geographical studies of settlements, Ukrainian toponymy. Висвітлюється внесок професора Мирона Кордуби (1876–1947 рр.) у географічні дослідження української топоніміки. Зазначається, що основою, запорукою автентичності форм географічних назв, як стверджував учений, є місцева народна вимова. В академічному «Словнику української мови» поняття «топонімія» визначене як «сукупність географічних назв населених пунктів, гір, рівнин, озер, річок, лісів і т. ін. певної території» (Білодід та ін., 1979). Тому детально аналізуються зібрані Мироном Кордубою рукописні «Матеріали до географічного словника Галичини і Буковини», що зберігаються у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника. Ідеться про алфавітний список словникових позицій, матеріали до збірки топографічних назв, карти населених пунктів, топонімічні описи, які здійснили різні особи. Усе різноманіття географічних назв осель Галичини й Буковини вчений зводить до трьох «великих громад»: назви, що мають краєзнавчий характер; назви, які походять від особових імен; інші (менші) групи назв осель. Краєзнавчі назви осель характеризуються такими прикметами, як зовнішня форма оселі, теренова чи краєвидна ознака, положення щодо околиці, гідрографічні прикмети, якість ґрунту, засоби комунікації, рістня (флора), звірня (фавна). Особові назви осель мають іменникову або прикметникову «постаті»: іменникові назви на -ичі, -иці; прикметникові назви, що закінчуються на -ь, -ів, -ин; іменникові назви на -івці, -инці; іменникові назви на -івка. Інші (менші) групи назв осель включають колонізаційні, фортифікаційні (оборонні), службові, вільготні, лісові, церковні, коршмарські, жартівливі, осельничі назви населених пунктів.Обґрунтовано, що географічні назви населених пунктів, річок, гір, лісів тощо необхідно подавати так, як їх вживає місцеве населення. Констатовано, що М. Кордуба здійснив організацію та зібрав багатий матеріал до географічного словника Галичини й Буковини, що включає топографічні назви, картосхеми і діалектні топоназви їх населених пунктів; розробив розгорнуту класифікацію географічних назв осель Галичини та Буковини, що охоплює три основні «громади» (краєзнавчі, особові та інші) і 21 «меншу» групу назв населених пунктів.Kлючові слова: професор Мирон Кордуба, географічні дослідження осель, українська топоніміка

У статті досліджено мікротопоніми поселень Дрогобиччини. Мета розвідки – проаналізувати мікротопоніми двадцяти населених пунктів регіону, довести важливість збору, збереження та систематизації таких онімів. Наголошено, що назви невеликих географічних об’єктів є унікальними лексичними одиниць, оскільки їхнє творення залучає різні фактори: лінгвістичні, історичні, географічні, етнокультурні. Це зумовлено здатністю зберігати в собі різночасові елементи та відображати цілісну лінгвістично-географічну історію окремої території. З’ясовано, що назви частин сіл, лісів, орних та неорних полів, пасовищ, сінокосів, чагарників, берегів, доріг, стежок, горбів, гір, долин, заболочених місцевостей, балок, бродів, потоків, ставів, струмків двадцяти сіл регіону мотивовано апелятивами на позначення назв ландшафтів, назв, пов’язаних із землеробством і тваринництвом, апелятивами гідрографічного походження, флоролексемами. Значну частину мікротопонімів мотивовано онімами – антропонімами, ойконімами, гідронімами. Підкреслено, що мікротопоніми є невичерпним джерелом історичного минулого українського народу, містять цінну інформацію про розвиток краю, ландшафт, господарську діяльність, культуру, традиції. Закцентовано на важливості збереження та опису назв малих географічних об’єктів, позаяк це ще й сфера живого мовлення. Як одиниці цього мовлення мікротопоніми швидко реагують на зміну природних умов, більш рухливі, нестійкі, варіативні порівняно з назвами великих об’єктів. Через те їх потрібно фіксувати й досліджувати повсякчас, поки вони безпосередньо функціонують у живому мовленні. Актуальність статті зумовлена необхідністю подальшого комплексного вивчення мікротопонімії Дрогобиччини з дослідженням семантики та етимології мотивувальної бази. Це уможливить фахово проаналізувати творення й функціонування назв малих географічних об’єктів у лексичній системі української мови.

Багатовікові контакти тюркських племен і народів з корінним населенням України широко відбилися в її топонімії, у якій тюркізми становлять одну з найчисельніших груп з-поміж іншомовних географічних назв. Вони закріплювалися в місцевому мовленні протягом трьох основних періодів: 1) київськоруського (давньоукраїнського) — ІХ-ХІІІ ст. (ур. і р. Єрєль < тюрк. аірілі/аірылы «розділений», калька д.рус. Оуголъ < уголъ «кут; клин землі між річками, що сходяться»); 2) староукраїнського — ХІV-ХVІІІ ст. (терит. Буджак < тур. budžak «вугол»); 3) новоукраїнського (сучасного) — ХІХ-ХХІ ст. (м. Джанкой < тур. джан «новий» і кой «село, поселення»). Етимологія тюркських топонімів відбиває: внутрішні властивості географічних об’єктів (р. Аджигόль < аджи «киснути, бродити» і гол/голь «озеро, водойма»); відношення об’єктів номінації rо інших (переважно суміжних) реалій навколишньої місцевості (м. Кіліr < кіл «різновид вибільних глин» + суф. -лі/-лій у релятивній функції); відношення об’єктів до людини (м. Ізмаḯл < чол. ім’я Ismail як колишній атрибутив в ізафетній конструкції). Похідні кожного з цих принципів номінації можуть виражати конотативне значення, пов’язане з культурно-історичними цінностями або сакральними уявленнями (р. Бéшка < тюрк. bes/beš «п’ять», сакральне значення «богом дана множинність» і kaja «скеля»), які могли проникати і в контактне українське мовлення (пор. назву м. П’ятихáтки, що виникла під тюркським культурологічним впливом). В останній (сучасний) період тюркський вплив на географічні назви зберігався головним чином у слов’янізованому Криму, де з’являлися топоніми здебільшого кримськотатарського походження, але в радянські часи на півострові, як і в усій Україні, більшість іншомовних назв (переважно ойконіми та урбаноніми), у тому числі і тюркських, була вольовим способом замінена.

Матеріали статті вперше висвітлюють систематичне вивчення тюркських ойконімів, що існують у Новотроїцькому районі Херсонської області. Часові рамки охоплюють кінець XVIII століття – першу половину XX століття. За результатами аналізу й узагальнення другого видання топонімічного словника Новотроїцького району Херсонської області автор створив базу даних тюркських назв існуючих поселень. Систематизацію цих топонімів здійснено згідно уніфікованої схеми у рамках комплексного підходу до краєзнавства. Автор продовжив вивчати географічні назви регіону в контексті введених авторських дефініцій «топонімічна гносеологія» та «топонімічний плюралізм». У таблиці курсивом виділено найбільш поширений формати тюркського ойконіму краю. У рамках топонімічної гносеології для окремих населених пунктів тюркського походження наведено кілька варіантів етимології. Зосереджено увагу на можливостях використання поданих матеріалів у процесі топонімічної соціалізації учнівської молоді. Отже, системне дослідження тюркських ойконімів Новотроїцького району Херсонської області оптимально створює умови розуміння: векторів заселення краю; часових рамок виникнення та перейменуванню поселень; етнічній картині території; господарській спеціалізації мешканців населених пунктів; трансформації природних умов регіону.

The article is devoted to the functional-semantic aspect of obsolete vocabulary, which is widely used in poetic texts of Serhiy Zhadan. The traditional approach to the classification of obsolete vocabulary is revealed, among which archaisms and historicisms are distinguished. Groups of archaisms – lexical, lexical-word-forming, lexical-phonetic, morphological, lexical-semantic are considered. It is noted that historicisms, in contrast to archaisms, have no synonymous equivalents in modern Ukrainian language. They perform proper nominative function in historical texts, reproducing facts, events and phenomena of past epochs.It was found that Serhiy Zhadan introduced outdated words, which he has organically inserted into the artistic fabric of poetic works. In poetic texts of the artist (the collections of poems “Templars”, “Antenna”, “List of ships” were taken as the source base of the study) among obsolete vocabulary lexical archaisms, lexical-phonetic and lexical-word-forming were found. The following semantic groups of archaisms: names of body parts; names of diseases; names of individuals by profession, occupation, etc.; names of military items, ammunition, concepts, etc.; names of family relations; names of numbers are distinguished.In Serhiy Zhadan’s poetic texts archaisms give the language a solemn sound, express the author’s attitude to the depicted, convey his feelings and enhance the emotionality of poetic works.Historicisms in poetic texts of the artist outnumber archaisms. The following semantic groups of historicisms are revealed in his creative works: geographical names; words that characterize the social status, place of an individual in society; names of former professions, occupations; names of extinct nations; names of historical epochs; names of household items, women’s jewelry, etc.; names of buildings or their parts; names of various scientific studies, directions, etc.A detailed analysis of Serhiy Zhadan’s poetic language made it possible to identify the main functions performed by obsolete words in poetic texts: realistic depiction of the events of certain historical epoch; strengthening of solemnity, pathos of the depicted; creation of strong perceptual effect; expression of author’s opinion, etc.Key words: archaisms, historicisms, semantic groups, stylistic means, expressive function, nominative function. Стаття присвячена функціонально-семантичному аспекту застарілої лексики, що широко вживається в поетичних текстах Сергія Жадана. Розкрито традиційний підхід до класифікації застарілої лексики, серед якої виділяють архаїзми й історизми. Розглянуто групи архаїзмів – лексичні, лексико-словотвірні, лексико-фонетичні, морфологічні, лексико-семантичні. Зауважено, що історизми на відміну від архаїзмів не мають у сучасній українській мові синонімічних відповідників. Вони виконують власне номінативну функцію в історичних текстах, відтворюючи факти, події, явища минулих епох.З’ясовано, що Сергій Жадан широко послуговується застарілими словами, які органічно вводить у художню тканину поетичного твору. У поетичних текстах митця (джерельною базою дослідження послужили збірки поезій «Тамплієри», «Антена», «Список кораблів») серед застарілої лексики виявлено лексичні архаїзми, лексико-фонетичні й лексико-словотвірні. Виділено такі семантичні групи архаїзмів: назви частин тіла; назви хвороб; назви осіб за професією, родом занять тощо; назви військових речей, амуніцій, понять тощо; назви родинних стосунків; назви чисел.У поетичних текстах Сергія Жадана архаїзми надають мові урочистого звучання, виражають авторське став-лення до зображуваного, передають його почуття, переживання, підсилюють емоційність віршованого твору.Історизми в поетичних текстах митця кількісно переважають над архаїзмами. У його творчому доробку виявлено такі семантичні групи історизмів: географічні назви; слова, що характеризують соціальний стан, місце людини в суспільстві; назви колишніх професій, роду занять; назви зниклих народів; назви історичних епох; назви предметів побуту, жіночих прикрас тощо; назви будівель, їх частин; назви різноманітних наукових учень, течій, напрямів тощо.Детальний аналіз поетичної мови Сергія Жадана дав змогу виділити основні функції, що виконують застарілі слова у віршових текстах: реалістичне зображення подій певної історичної епохи; підсилення урочистості, пафосу зображуваного; створення сильного перцептивного ефекту; увиразнення авторської думки тощо.Ключові слова: архаїзми, історизми, семантичні групи, стилістичний засіб, експресивна функція, номінативна функція.

Систему права інтелектуальної власності традиційно поділяють на дві такі складові частини: авторське право та право промислової власності, беручи за основу наявний на міжнародному рівні поділ об’єктів інтелектуальної власності. Проте практичне значення, яке отримали засоби індивідуалізації в умовах ринкової економіки, вплинуло на формування інституту засобів індивідуалізації як самостійної складової частини права інтелектуальної власності. Правова охорона засобів індивідуалізації має свою специфіку та особливості. Засоби індивідуалізації не є технічними рішеннями та не є творчими досягненнями у сфері літератури, науки або мистецтва, а являють собою спеціальні позначення словесного, графічного чи іншого характеру, що використовуються для розрізнення суб’єктів цивільних правовідносин, виробленої ними продукції чи надання послуг. Використання географічних зазначень має на меті позначити зумовленість унікальних властивостей товару географічним середовищем його походження, виробництва та переробки. Їх об’єктом виступає географічна назва району, регіону, місцевості чи країни, що відображається в позначенні товару. З огляду на це географічне зазначення є одним з небагатьох об’єктів, які не є результатами творчості, але охороняються законодавством про інтелектуальну власність. Якщо порівнювати географічне зазначення з комерційним найменуванням, то необхідно вказати, що останньому все ж притаманний незначний рівень творчості. Основною відмінністю між об’єктами патентного права та засобами індивідуалізації є те, що правова охорона засобам індивідуалізації надається на підставі свідоцтва, тоді як правова охорона об’єктам патентного права надається на основі патенту. Якщо ідеться про торговельні марки, то слід зазначити, що вони можуть втілюватись в об’єктах, наділених достатньо високим рівнем творчості. Однією із відмінностей між торговельною маркою та географічним зазначенням є саме те, що у створенні торговельної марки неабияке значення має людська фантазія та креативність. Як засіб індивідуалізації товарів географічне зазначення тісніше пов’язане з торговельними марками, ніж з комерційними найменуваннями. Обидва види позначень пов’язує спільне призначення. Вони мають на меті забезпечити маркування продукції та виступають засобами її індивідуалізації. Водночас значення їх функцій суттєво відрізняються. Основна функція торговельної марки – ідентифікувати товар поряд з аналогічною продукцією інших виробників. У географічному зазначенні на перший план виходить функція засвідчення високої якості позначеного продукту шляхом вказівки на зв’язок властивостей товару з унікальним географічним середовищем.

В умовах сучасної економічної ситуації та жорсткої ринкової конкуренції індивідуалізація виготовленої продукції забезпечується не лише шляхом її позначення торговельними марками чи знаками, а суттєву роль відіграють особливі властивості та якості товару, безпосередньо пов'язані з географічним місцем його виготовлення. Будь то природні чи людські фактори, характерні для відповідного географічного місця розташування, зумовлюють надання виробленим продуктам особливих параметрів, що забезпечують їх відмежування від однакової (однорідної) продукції інших виробників. Сьогочасний споживач при виборі товару звертає увагу не просто на зовнішню обгортку, рекомендації чи рекламну кампанію, а також цікавиться географічним джерелом його походження. Поступово виникає потреба правової охорони географічних назв, що використовуються у позначенні товару, яка забезпечується цивільним законодавством шляхом утворення комплексу правових норм про географічне зазначення.

Стаття присвячена дослідженню семантики та структури кольоропозначень на матеріалі англомовних номінацій кольорів помад, тіней, рум’ян, хайлайтерів, бронзерів та лаків для нігтів, використовуваних у 2010-х і на початку 2020-х років сучасними британськими та американськими брендами декоративної косметики, які були отримані методом суцільної вибірки з офіційних Інтернет-ресурсів брендів (629 кольоропозначень (лексем та словосполучень)). Актуальність вибраної теми наукової розвідки зумовлена, передусім, динамічністю цієї системи в сучасних висококонкурентних умовах ринку косметичної продукції, що призводить до пошуку нових вимірів номінації кольорів та їхніх відтінків у цій галузі. Встановлено, що колір із-поміж інших ознак предмета використовується як його відмінна риса, розпізнавальна особливість зорового сприйняття світу людиною і передає значення двома основними способами: природними асоціаціями та психологічними, або культурними, символами. Аналіз емпіричного корпусу дослідження підтверджує тенденцію до пере- осмислення традиційних стандартів утворення кольороназв для привернення уваги споживачів та більш привабливого іміджу продукції на ринку. Вище- окреслена тенденція призводить до того, що точність передачі назви кольору, його відтінку або тону відходить на периферію, а емоційно-психологічна скла- дова частина, залучена до процесу номінації, набуває найбільшої значущості. Кількісний аналіз корпусу дослідження демонструє, що високою продуктивністю відрізняються кольоропозначення досліджуваних брендів декоративної косметики, які генетично пов’язані з іменниками на позначення тварин, рослин, природних явищ; меншою продуктивністю характеризуються кольоропозначення із семантикою казкових створінь, найменування елементів сонячної системи, географічні назви, власні імена, сучасний сленг, іменники на позначення напоїв та продуктів харчування. Структурно домінують однокомпонентні моделі «іменник» та «прикметник», і двокомпонентні моделі «прикметник + іменник» та «іменник + іменник». Однокомпонентні структурні моделі «числівник» та «вигук»; двокомпонентні моделі «дієслово + прислівник», «прикметник + прикметник», «дієслово + займенник» тощо визначаються низькою продуктивністю.

Анотація. Мета статті – опублікувати і проаналізувати підпільний документ «Городенщина. Інформаційний звіт за місяць серпень 1946 р.» як джерело до вивчення історії повсякденного життя та протистояння радянській окупаційній владі у Городенківському районі Станіславської області зокрема, так і в Західній Україні загалом. Методологія дослідження базується на загальноприйнятих принципах науковості, об՚єктивності, історизму, методах зовнішньої та внутрішньої критики джерел. Наукова новизна полягає у тому, що до наукового обігу вперше вводиться досі невідомий документ про повсякденне життя у Городенківському районі Станіславської області у серпні 1946 р. та здійснюється його аналіз. Висновки. Отже, публікований документ («Городенщина. Інформаційний звіт за місяць серпень 1946 р.») є важливим джерелом до вивчення історії повсякдення селян не лише Городенківського району Станіславської області, але й всієї Західної України. Він зберігається в Галузевому Державному архіві СБУ (фонд 13, том 82, справа 376, аркуш 82‒95). До нього увійшли інформаційні звіти щодо проведення хлібозаготівельної кампанії на Городенківщині у серпні 1946 р. та репресій радянської влади щодо місцевих селян. Також упорядник вказує на методи пропаганди, які використовувала більшовицька влада для популяризації хлібозаготівель, поширенні ідеї боротьби з українським революційним рухом та греко-католицькою церквою. Документ був підготовлений 9 вересня 1946 р. У виданні без змін подано географічні назви, прізвища та імена осіб, максимально збережено авторські і редакторські особливості джерела. Виправленню підлягали лише найбільш очевидні граматичні помилки.

У пропонованій статті досліджено гідроніми басейну Дністра, у структурі яких відбиті східнороманські мовні елементи – цілісні лексеми, основи, афікси, а також назви гідрооб’єктів (генетично слов’янські, тюркські), адаптовані до східнороманської мовної системи. Особливу увагу акцентовано на кількісно найбільшій групі назв із східнороманськими формальними ознаками, що постали способом онімізації відповідних географічних апелятивів (а також загальновживаних лексем на позначення розміру, форми чи інших якісних ознак гідрооб’єкта) або трансонімізації суміжних топонімів (мікротопонімів, оронімів), похідних від лексем із переважно географічною семантикою. На підставі етимологічного аналізу східнороманського фрагмента дністерського гідронімікону зроблено висновок, що тривалі українсько-молдавські й українсько-румунські взаємини позначилися не лише на східнороманських запозиченнях в апелятивний словник української мови, але й на становленні топонімікону в ареалі басейну Дністра, найбільшою мірою в його нижній частині. Щоправда, відсоток східнороманських і адаптованих на східнороманському ґрунті гідронімів незначний (близько 150), хронологічні межі становлення яких можна окреслити в прикарпатській частині Дністра періодом ХІІІ–XVIII ст., у межиріччі Пруту й Нижнього Дністра – кін. XIV – XVIII ст.

Подана стаття присвячена дослідженню історизмів і лексичних архаїзмів у творчості Говарда Лавкрафта. Автором використано історизми на позначення старовинних мір виміру, професій та роду занять, соціального стану, географічних назв, назв зниклих народів та племен, обрядів та свят, приладів, які вийшли з ужитку, релігійних організацій, назв вимерлих тварин. Серед них переважають назви зниклих племен північно-американських індіанців, які слугують історичним тлом для написання оповідань. Також нами було виявлено власне лексичні архаїзми, витіснені з мови синонімічними номенами. Лексико-словотворчі архаїзми в проаналізованих творах Г. Лавкрафта відрізняються від сучасних відповідників вживанням інакшого суфіксу. Лексико-фонетичні архаїзми мають дещо відмінне звукове оформлення кореня порівняно із сучасною літературною мовою. Лексико-семантичні архаїзми у своїй семантичній структурі містять як активно вживані в сучасній англійській літературній мові значення, так і застарілі.

Досліджено суть, історичні передумови, етнополітичні наслідки та геополітичний контекст 27-річного конфлікту між Грецією та Македонієюз приводу назви останньої. Аналізуючи політико-правову природу інституту офіційної назви держави, автор підкреслює роль, яку відіграла назвакраїни «Македонія» як атрибут державності, суверенітету, незалежностіта конституювання македонської нації. Лише євроатлантична інтеграціяяк змусила Македонію піти на етнополітичний компроміс і додати географічне уточнення до офіційної назви, щоб вирішити конфлікт з Грецією,яка блокувала приєднання Македонії до НАТО і ЄС

У статті йдеться про ареальний і хронологічний виміри ойконімів на *-ьn Західного і Середнього Полісся. Просторово-часова характеристика географічних назв є частиною їхньої стратиграфії. Акцентовано, що ойконіми на *-ьn генетично пов’язані з відносними прикметниками, після процесу субстантивації в українській ойконімії зафіксовано великий пласт географічних назв із цим суфіксом. Західне і Середнє Полісся – це регіон України, який представляє великий інтерес для ономастів, бо ця територія репрезентує значний масив архаїчних ойконімів, зокрема географічних назв на *-ьn, і є частиною загальноукраїнського і загальнослов’янського ареалів.

У статті проаналізовано територіально-географічний вектор українських студій про розвиток іншомовної освіти в зарубіжжі. Для предметного репрезентативного вивчення цієї проблеми методом головного масиву було охоплено близько 70 дисертацій і двох десятків монографій, а вибірковим методом – близько сотні статей. На основі аналізу їхніх назв і змісту визначено чотири основні територіально-географічні вектори дослідження іншомовної освіти у зарубіжжі: 1) регіональний – у вигляді державно-політичних об’єднань та історико-культурних регіонів світу; 2) країнознавчий – визначає спектр і пріоритети вивчення освітніх систем в окремих країнах; 3) українознавчий – відображає вивчення зарубіжної іншомовної освіти крізь призму адаптації її досвіду в Україні. Аналіз наукових студій про розвиток іншомовної освіти в зарубіжжі виявив вузькість їхнього територіально-географічного вектору. Це проявилося у зосередженні уваги на п’яти-шести країнах західноєвропейського регіону (Велика Британія, Німеччина; Франція; Швеція, Польща) та США. Меншою мірою вивчався розвиток іншомовної освіти у ще близько десяти державах. Таким чином, абсолютна більшість інших країн світу залишилася поза увагою українських науковців. Означені тенденції і пріоритети зумовлені євроінтеграційним курсом України.

Метою цієї статті, у якій об’єктом дослідження виступають українські ойконіми, є демонстрація того, що деколонізація топонімії є складним і нетривіальним завданням, яке не має шаблонних рішень на національному рівні, однак потребує напрацювання принципів, підходів та процедур, які мали би виконувати роль дороговказу для органів місцевого самоврядування під часобговорення та прийняття рішень щодо перейменування населених пунктів. Для досягненнямети: визначено окремі категорії ойконімів в контексті їх можливої деколонізації; окреслено підходи, які можуть бути застосовані для нетривіальних випадків застосування ойконімів в кожній звизначених категорій; запропоновано можливі варіанти коригування існуючого ойконіму або жвибору нового в залежності від специфіки ситуації. Аналіз потенційних цільових кейсів доводить,що кваліфіковано проведені топонімічні зміни – це потенційна можливість не лише гармонізуватитопонімічний ландшафт України та відновити історичну справедливість, але й усунути з картиУкраїни широко розповсюджені назви, зробивши акцент на географічній та історико-культурнійсамобутності населених пунктів. Водночас, безсистемна ліквідація окремих топонімів несе загрозуще більшого збіднення топонімічного розмаїття України через вживання шаблонних назв. Аналіз потенційних кейсів перейменування доводить, що прийняття закону про деколонізацію топонімії може призвести до низки непорозумінь. Адже перейменування також має гармонізуватисяз історичними метанаративами, по відношенню до яких ще має бути досягнута суспільна згода.Це питання колоніального/неколоніального статусу територій сучасної України в складі іншихдержав, питання участі України/українців в Другій світовій війни, це модель української нації,це визначення приналежності/не приналежності тих чи інших постатей до національної історії.Пошук оптимального рішення по перейменуванню має відбуватися із залученням потенційних стейкхолдерів, застосуванням індивідуального підходу до кожної назви та широкого кола інструментів громадського суспільства.

У статті йде мова про топоніми, засвідчені в українських прислів’ях на означення рис характеру людини; описано механізм передачі емоційно-експресивного ставлення народу до місць, за якими закріпились певні власні назви. На конкретному ілюстративному матеріалі доведено, що топоніми у прислів’ях зберігають узагальнене позначення тих чи тих рис, якими володіє географічний об’єкт.

Вивчення лексичної системи в її історичному розвитку неможливе без дослідження історії та особливостей розвитку окремих тематичних груп, зокрема кольорономенів. У статті проаналізовані кольоронайменування на позначення географічних та топографічних назв у пам’ятках середньоукраїнської та новоукраїнської мови.

У статті висвітлено особливості функціонування терміна норма в мовознавстві (зрaзкoвa нopмa, ужиткoвa, пpaвoпиcнa, звичaєвa). На прикладі географічних назв, що охоплюють територію сучасної України, розглянуто проблему мовного узусу. Українські мовні норми нерідко відрізняються від правил пoльськoгo правопису топонімів.

У статті проаналізовані паремії з топонімічним компонентом. За тривалий час наукового вивчення фразеологічного багатства української мови, а прислів’я й приказки, зважаючи на усталеність їх оформлення, відтворюваність, експресивність, національні коди тощо, традиційно уналежнюють до фразеології, пареміологія неодноразово ставала предметом дослідження. Утім, вплив значення топонімів на семантику паремії, уживання окремих різновидів топонімів у пареміях залишався поза увагою вчених. Не акцентовано також на структурних особливостях прислів’їв і приказок зі топоономастичним компонентом. Дослідження дев’яноста однієї паремії з топонімічним компонентом уможливило висновки про те, що найуживанішими в їх складі є топоніми у формі називного й місцевого відмінків, ймовірніше, через те, що потрібно було назвати місцевість (Наш Луг – батько, а Січ – мати, от де треба помирати) і вказати на неї (Або будем на Русі, або пропадемо усі). Топоніми у складі прислів’їв і приказок здебільшого стосуються назв українських міст і територій (Київ, Крим, Русь), менш уживаними є іншомовні назви (Краків, Рим). Лише в поодиноких пареміях спостережено гідроніми, найчастіше потамонім Дунай, що виявилося неочікуваним результатом, бо водойми відіграють важливе значення в українській дійсності. Також з’ясовано, що значення всієї паремії найчастіше залежить від семантики складника-топоніма (Добувся, як швед під Полтавою), побіжно зазначивши, що він може відбивати як реальний географічний об’єкт (Полтава, Теплинський ліс), так і вигаданий (Брехунівка). Прислів’я і приказки з топоономастичним компонентом, як й інші паремії, мають римовану структуру, витворювану іменником і дієсловом або поєднанням іменника з іншими частинами мови, що служить легшому запам’ятовуванню та відтворюванню. З боку синтаксичної будови паремії з компонентами-топонімами становлять різноманітні види речень. Перспективою дослідження вважаємо ретроспективне вивчення різних груп топонімів у складі паремій, з’ясування синтагматично-парадигматичних відношень між такими одиницями, дослідження їх, наприклад, у когнітивному, етнопсихологічному, лінгвокультурологічному, дискурсивному тощо напрямах.

Статтю присвячено вивченню особливостей використання гуцульськихдіалектних рис у романі Р. Іваничука «Вогненні стовпи». Оскільки дослідженнявзаємодії мови української художньої літератури і територіальних діалектів єодним із важливих завдань сучасної україністики, така розвідка є актуальною.Як засвідчив аналіз, найповніше у романі представлено лексичні діалектизми. Репрезентована у творі гуцульська діалектна лексика відзначається багатством та різноманітністю. Серед лексичних гуцулізмів переважають іменники-апелятиви, що є назвами побутових реалій, осіб за різними ознаками, географічних об’єктів, рослин і тварин, явищ природи, демонічних істот, абстрактнихпонять. У тетралогії «Вогненні стовпи» представлені й говірково маркованівласні назви. Насамперед це назви населених пунктів, гір та гірських масивів,власні назви осіб. Менш частотними є дієслівні, прикметникові, прислівникові гуцулізми. Зафіксовано також службові слова, характерні для гуцульських говірок,та поодинокі діалектні фраземи.У статті описано діалектні морфологічні риси, засвідчені в романі. Виявлено, що найбільш частотними є енклітичні форми займенників, аналітичнаформа наказового способу, утворена за допомогою частки най, залишки перфекта.Фонетичні риси гуцульського говору у творі практично не відбиті, за винятком таких поодиноких вкраплень фонетичних діалектних елементів: скорочення звукового складу слова, відсутність подовження приголосних в іменнику середнього роду весілє, перехід ч у ц у частці ци, відсутність приставного г в іменіАнна.Встановлено, що мова персонажів роману і мова автора відрізняються заповнотою представлення гуцульських діалектних рис. Більш повно й послідовновони репрезентовані у мові персонажів-гуцулів, яка, крім лексичних, фіксує ще йморфологічні діалектні риси. У авторській мові засвідчено здебільшого вкраплення лексичних гуцулізмів. Чимало їх в описах природи, побуту, життя горян.Проведений аналіз свідчить, що різнорівневі гуцулізми в романі виконуютьпізнавальну функцію, сприяють художній переконливості та етнографічній достовірності оповіді, індивідуалізують мовлення персонажів, збагачують системухудожніх засобів роману.

Ключові слова: партія, більшовики, місто, перейменування, Єлисаветград, Зінов’євськ, П. П. Амосов, Г. О. Зінов’єв. Анотація Радянізація топонімії в СРСР, що прокотилася в 1920‑х – 1930‑х роках, значно вплинула на формування в межах усієї країни тисяч нових географічних назв, якими увічнювалися вожді РКП(б) – ВКП(б). Широкомасштабне перейменування у 1920‑х – 1930‑х роках охопило і радянську Україну. Укорінену радянську топонімію в УСРР–УРСР вдалося частково ліквідувати лише у 2015–2016 роках під час декомунізації в Україні. Серед великих міст на території радянської України одним із перших було перейменовано Єлисаветград. 7 серпня 1924 року воно отримало назву Зінов’євськ, на честь діяча більшовицької партії Г. О. Зінов’єва. У дослідженні вперше на основі архівних документів та матеріалів місцевої газети «Червоний шлях» названо ініціаторів перейменування, а також відтворено подробиці «вибору» нового «революційного» імені для «пролетарського» міста. Автор довів, що поштовхом до зміни назви Єлисаветграда стала смерть В. І. Леніна та перейменування на його честь Петрограда в Ленінград, що ініціатива щодо перейменування Єлисаветграда належала місцевим партійним функціонерам, що нова назва Зінов’євськ була узгоджена з самим Г. О. Зінов’євим задовго до офіційного перейменування міста постановою ЦВК СРСР, що він радо вітав увічнення свого імені та високо оцінював факт набуття містом нової назви, що перейменування 1924 року з часом спровокувало повторні перейменування у 1934 та 1939 роках. Аналіз процедури перейменування та методів переконування містян, що нова назва дасть можливість усім «жити по-новому», дозволяє зрозуміти болісність декомунізації та небажання її реалізації у 1990‑х – у середині 2010‑х років. Посилання Agitprop, 1924 – Agitprop. K pereimenovaniyu g. Yelisavetgrada v Zinov'yevsk [To Renaming the city of Elisavetgrad to Zinovievsk] // Chervonyy shlyakh. 1924. 21 chervnya. S. 2. [in Russian]. Amosov, 1924 – Amosov P. Okruzhnaya partkonferentsiya [The District Party Conference] // Chervonyy shlyakh. 1924. 23 kvitnya. S. 1. [in Russian]. Arbenin A. Zinov'yevsk [Zinov'yevsk] // Chervonyy shlyakh. 1924. 15 lypnya. S. 2. [in Russian]. Vasetskiy, 1989 – Vasetskiy N. A. G. Ye. Zinov'yev: stranitsy zhizni i politicheskoy deyatel'nosti [G. E. Zinoviev: pages of life and political activity] // Novaya i noveyshaya istoriya. 1989. № 4. S. 111–139. [in Russian]. Verzhbin'ski, 2012 – Verzhbin'ski Ya. Toponimicheskiye sovetizmy, svyazannyye s imenami Lenina i Stalina [Toponymic sovietisms connected with the names of Lenin and Stalin] // Acta Universitatis Lodziensis. Folia linguistica Rossia. Tom 8 (2012). S. 103–111. [in Russian]. Vtoroy, 1924 – Vtoroy s"yezd sovetov Soyuza Sovetskikh Sotsialisticheskikh Respublik: stenograficheskiy ocherk [Second Congress of Soviets of the Union of Soviet Socialist Republics: a shorthand sketch]. M., 1924. 236 s. [in Russian]. VUTSIK utverdil, 1924 – VUTSIK utverdil pereimenovaniye goroda Yelisavetgrada v Zinov'yevsk i Yelisavetgradskogo okruga v Zinov'yevskiy [The All-Ukrainian Central Executive Committee approved the renaming of the city of Elisavetgrad into Zinovievsk and the Elisavetgrad district into Zinovievsk district] // Chervonyy shlyakh. 1924. 10 lypnya. S. 1. [in Russian]. DAKO – Derzhavnyy arkhiv Kirovohradsʹkoyi oblasti [State archive of Kirovohrad region]. [in Ukrainian]. Dambuyev, 2015 – Dambuyev I. A. Sovetskoye zakonodatel'stvo o naimenovanii geograficheskikh ob"yektov [Soviet legislation on geographical names] // Mir nauki, kul'tury, obozreniya. 2015. № 6. S. 290–293. [in Russian]. Dom, 1924 – Dom, gde rodilsya Zinov'yev [The house where Zinoviev was born] // Chervonyy shlyakh. 1924. 4 zhovtnya. S. 4. [in Russian]. Zaryvayko, 1987 – Zaryvayko Prokip Avdiyovych [Zaryvayko Prokip Avdiyovych] / Velykyy Zhovtenʹ i Hromadyansʹka viyna na Ukrayini. Entsyklopedychnyy dovidnyk / Vidp. red. I. F. Kuras. K., 1987. S. 209. [in Ukrainian]. Zinov'yev, 1990 – Zinov'yev (Radomysl'skiy) Grigoriy Yevseyevich (Yevsey-Gershen Aronovich) [Zinov'yev (Radomysl'skiy) Grigoriy Yevseyevich (Yevsey-Gershen Aronovich)] // Izvestiya TsK KPSS. 1990. № 7. S. 96. [in Russian]. Istoriya, 1972 – Istoriya mist i sil URSR. Kirovohradsʹka oblastʹ. [The History of cities and villages of the USSR. Kirovograd region]. K., 1972. 816 s. [in Ukrainian]. K pereimenovaniyu, 1924a – K pereimenovaniyu g. Yelisavetgrada [To rename Elisavetgrad] // Chervonyy shlyakh. 1924. 22 chervnya. S. 3. [in Russian]. K pereimenovaniyu, 1924b – K pereimenovaniyu Yelisavetgrada v Zinov'yevsk. Kak byl pereimenovan nash gorod. Beseda s Sekretarem Okruzhnogo partiynogo komiteta tov. Amosovym [To rename Elisavetgrad to Zinovievsk. How our city was renamed. Conversation with the Secretary of the District Party Committee comrade Amosov] // Chervonyy shlyakh. 1924. 12 lypnya. S. 2. [in Russian]. K pereimenovaniyu, 1924c – K pereimenovaniyu Yelisavetgrada. Torzhestvennoye zasedaniye predstaviteley partiynykh, profsoyuznykh i sovetskikh organizatsiy [To rename Elisavetgrad. Solemn meeting of representatives of party, trade union and Soviet organizations] // Chervonyy shlyakh. 1924. 15 lypnya. S. 2. [in Russian]. Kommunisticheskiy, 1969 – Kommunisticheskiy Internatsional. Kratkiy istoricheskiy ocherk [Communist International. A brief historical outline]. M., 1969. 600 s. [in Russian]. Kremnev, 1924 – Kremnev M. Prezhde i teper' [Before and now] // Chervonyy shlyakh. 1924. 12 lypnya. S. 2. [in Russian]. Mativos Yu. M. Misto na Syvomu Inhuli: Istoryko-publitsystychnyy narys [The city on the Gray Ingul: Historical and journalistic essay]. Kirovohrad, 2004. 296 s. [in Ukrainian]. Otkrytiye, 1924 – Otkrytiye 8-y Okruzhnoy partkonferentsii [Opening of the 8th District Party Conference] // Chervonyy shlyakh. 1924. 24 kvitnya. S. 2. [in Russian]. Pasichnyk, 2012 – Pasichnyk L. M. Vid Yelysavethrada do Kirovohrada [From Yelisavetgrad to Kirovograd] // Vechirnya hazeta. 2012. 28 hrudnya. S. 12. [in Ukrainian]. Pereimenovaniye, 1924 – Pereimenovaniye stantsii Yelisavetgrad [Renam of Elisavetgrad station] // Chervonyy shlyakh. 1924. 22 lystopada. S. 4. [in Russian]. Po Sovetskomu, 1924 – Po Sovetskomu Soyuzu. O pereimenovanii stantsii Yelisavetgrad [Across the Soviet Union. About renaming Elisavetgrad station] // Chervonyy shlyakh. 1924. 19 lypnya. S. 2. [in Russian]. Postanovleniye, 1924а – Postanovleniye Vseukrainskogo Tsentral'nogo Ispolnitel'nogo Komiteta ot 7 avgusta 1924 goda «O pereimenovanii Yelisavetgradskogo okruga v Zinov'yevskiy okrug i gor. Yelisavetgrada v gor. Zinov'yevsk» [Resolution of the All-Ukrainian Central Executive Committee of August 7, 1924 «On renaming the Elisavetgrad district into the Zinovievsky district and the mountains. Elisavetgrad in the mountains. Zinovievsk»] // Sobraniye uzakoneniy i rasporyazheniy Raboche-Krest'yanskogo Pravitel'stva Ukrainy. 1924. № 20. S. 447–448. [in Russian]. Postanovleniye, 1924b – Postanovleniye Prezidiuma TsIK Soyuza SSR ot 6 iyunya 1924 g. «O pereimenovanii g. Yuzovki, Okruga Yuzovskogo i st. Yuzovo» [Resolution of the Presidium of the Central Executive Committee of the USSR dated June 6, 1924 «On renaming the town of Yuzovka, Yuzov District and station Yuzovо »] // Vestnik Tsentral'nogo Ispolnitel'nogo Komiteta, Soveta Narodnykh Komissarov i Soveta Truda i Oborony Soyuza SSR. 1924. № 6. S. 199. [in Russian]. Prazdnovaniye pereimenovaniya, 1924 – Prazdnovaniye pereimenovaniya Yelisavetgrada [Celebration of renaming of Elisavetgrad] // Chervonyy shlyakh. 1924. 10 lypnya. S. 1. [in Russian]. Ot redaktsii, 1924a – Ot redaktsii [From the editorial board] // Chervonyy shlyakh. 1924. 10 chervnya. S. 1. [in Russian]. Ot redaktsii, 1924b – Ot redaktsii [From the editorial board] // Chervonyy shlyakh. 1924. 11 chervnya. S. 1. [in Russian]. Ot redaktsii, 1924c – Ot redaktsii [From the editorial board] // Chervonyy shlyakh. 1924. 12 chervnya. S. 1. [in Russian]. Ot redaktsii, 1924d – Ot redaktsii [From the editorial board] // Chervonyy shlyakh. 1924. 13 chervnya. S. 1. [in Russian]. Telegramma, 1924 – Telegramma ot t. Zinov'yeva [The telegram from Comrade Zinoviev] // Chervonyy shlyakh. 1924. 19 lypnya. S. 2. [in Russian]. Tov. G. O. Zinov'yev, 1924 – Tov. G. O. Zinov'yev [Comrade G. O. Zinoviev] // Chervonyy shlyakh. 1924. 12 lypnya. S. 2. [in Russian]. Shalayeva, 2013 – Shalayeva N. Problemy kul'ta lichnosti V. I. Lenina (istoriograficheskiy analiz) [Problems of the personality cult of V. I. Lenin (historiographic analysis)] // Vlast'. 2013. № 5. S. 104–108. [in Russian]. Shevchenko, 1988 – Shevchenko S. Yelysavethrad–Zinovʺyevsʹk–Kirovo [Yelysavethrad–Zinovʺyevsʹk–Kirovo] // Molodyy komunar. 1988. 17 veresnya. S. 6–7. [in Ukrainian]. Chornyi, 2019 – Chornyi O. V. Yelysavet: pokhodzhennya nazvy ta istoriya yiyi vzhyvannya (1755–1924) [Yelisavet: The origin of the name and the history of its application (1755‑1924)] // Naukovi zapysky. Seriya: Istorychni nauky. Vypusk 25. Kropyvnytsʹkyy, 2019. S. 214–246. [in Ukrainian].

Стаття представляє спробу досліджень у новому напрямку гуманітаристики. Автором виділені основні напрями вивчення просторової історії Луцька. Показано як дослідники взаємопов’язують природні та історичні умови виникнення міста. У історіографії широковизнаним є зв’язок назви міста й природно-географічних умов локалізації Луцька. У процесі накопичення історіографічних знань виокремлено окремі топографічні одиниці, згадані у писемних джерел. Вченими визначені етапи забудови дитинця. Окрім замку в літературі питанням, яке викликає дискусії, є визначення розташування греблі (версії Б. Колоска та Р. Метельницького) та мосту. Оскільки суттєве місце у дослідженні історичної топографії Луцька зайняло вивчення його як фортифікаційного центру виділено у окремий напрям. Сакральна топографія та її значення у просторовій історії зайняли чільне місце. Окремим предметом вивчення є час спорудження першого храму – церкви Івана Богослова. Як окремий напрям історико-топографічних студій визначено вивчення поселенської структури міста. У ході досліджень вчені виявили вплив політичних змін (входження до складу Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії і т. д.) на поселенську структуру міста. Як окремий напрям просторової історії визначено вивчення місць поселень етнічних груп, оскільки щонайменше з XIV ст. у Луцьку поруч з українцями мешкали поляки, євреї, караїми, вірмени та ін. й розселялися вони саме за національною ознакою. Особливо пильна увага належить характеристиці культових споруди кожної з етнічних груп. У висновку розвідки стверджено, що попри наявність численних досліджень з питань просторової історії та історичної топографії далеко не всі їх аспекти знайшли своє відображення та вирішення.

Анотація. Мета дослідження полягає у вияві основних тенденцій сучасного наукового дискурсу щодо інтерпретації проблеми еволюції в ранньомодерні часи самоназви “Україна”. Методологія дослідження передбачає використання симбіозу методів компаративістики, контекстуального аналізу, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки. Наукова новизна визначається тим, що з’ясовано основні закономірності сучасного наукового дискурсу в Україні, пов’язаного з осмисленням функціонування в ранньомодерній Україні самоназви “Україна” та похідних понять – “український народ”, “українці”. Простежено тематичний і концептуальний перегук між сучасними інтерпретаціями, виділено наукові новації, які з’явилися останнім часом, окреслено перспективні напрямки подальших досліджень. Висновки. У перші десятиліття ХХІ ст. спостережено поновлення дослідницької уваги до інтерпретацій функціонування в минулому самоназви «Україна», проте акцент зміщено з проблем походження та первісної семантики цього поняття до з’ясування особливостей його вживання в ранньомодерні часи. Зокрема, простежено обіг поняття в середовищі української шляхти та козацтва, місце самоназв “Україна”, “український народ”, “українці” у практиках еліти Гетьманщини до кінця 70-х рр. ХVII ст., розглянуто функціонування поняття “Україна” в козацьких наративах XVIII ст. Виділено дві важливі тенденції наукового дискурсу: еволюція самоназви “Україна” не вийшла за географічно-територіальні рамки; назва “Україна” перетворилася на політонім, а поняття “український народ” та “українці” стали маркером ідентичності еліти Гетьманщини. Ключові слова: Україна, українці, український народ, сучасна історіографія, науковий дискурс, концепція, ключові тенденції.

Мета дослідження – розкрити як на сторінках часопису “Kwartalnik Historyczny” відобразився процес дослідження проблем, пов’язаних із походженням, становленням й розвитком польської держави від найдавніших часів до Речі Посполитої. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у представленні обговорення на сторінках часопису “Kwartalnik Historyczny” питань з історії польської держави: зародження, утворення та її політико-правового функціонування. Останнє має особливе значення у контексті спроб створення на початку XX ст. синтези історії Польщі, до чого долучилися найперше історики держави і права. Висновки. Як бачимо, на сторінках часопису у численних дослідженнях, критичних та джерельних матеріалах знайшло висвітлення чимало питань з історії Польщі від найдавніших часів до Речі Посполитої. Найчисленнішою групою матеріалів, присвячених згаданій епосі, були критичні огляди та студії з політичної історії, у студіюванні якої вчені апелювали до часів створення держави та її найбільшої могутності. Автори часопису торкалися дуже широкого діапазону тем: від ґенези назви давньої держави, з’ясування історичності персон князів-засновників та будівничих держави до питань впливу географічних чинників на особливості її розбудови. Відновлення польської державності у 1918 р. нав’язувало тодішнім дослідниками проведення паралелей: по-перше, з сюжетами створення Давньої Польщі, а по друге – з часами найбільшої економічної та політичної її могутності у XVI – початку XVII ст., інспіруючи до роздумів про вироблення моделей найбільш оптимального функціонування II Речі Посполитої.

Актуальність. Багатий та різноманітний ресурсно-ландшафтний потенціал країни, наявність широкого арсеналу функціонуючих санаторно-курортних закладів, кожний з яких має свої неповторні особливості, потребують постійного удосконалення їхньої діяльності, особливо в сучасних економічних умовах, а саме – спрямування їх на здійснення лікувально-оздоровчого туризму. Мета дослідження: розробити анкету обстеження санаторно-курортного закладу щодо його придатності до здійснення лікувально-оздоровчого туризму. Матеріали та методи дослідження. Соціологічні, методи системного аналізу, емпіричні. Результати дослідження та їх обговорення. Розроблено анкету обстеження санаторно-курортного закладу щодо його можливостей до здійснення лікувально-оздоровчого туризму, яку опрацьовано на 30 оздоровчих закладах різних форм власності та відомчого підпорядкування. Чинниками перспективності закладу для медичного туризму є: ● загальна характеристика санаторно- курортного закладу (назва, адреса, контакти, форма власності, підпорядкованість, кількість ліжок, сезонність, акредитація, географічна, природна, кліматична характеристики й ін.); ● інфраструктурна характеристика (територія, сервіс проживання, харчування, відпочинку); ● медична характеристика (діагностично-інструментальне та лабораторне оснащення); ● лікувальна база (методи лікування, лікувальні кабінети, використання природних лікувальних ресурсів, апаратна фізіотерапія, ЛФК тощо); ● штати (категорія, науковий ступінь, знання іноземної мови); ● наявність умов для оздоровлення та відпочинку (басейн, косметологічний кабінет, СПА-терапія, сауна, концерт- ний зал, екскурсії тощо). Висновки. Аналіз анкети дозволяє оцінити придатність закладу для здійснення лікувально-оздоровчого туризму. Перспективи подальших досліджень. Буде визначено напрями медичного туризму, обґрунтовано комплексні програми з різними термінами перебування та створе- но мапу лікувально-оздоровчого туризму на курортах України.

The purpose of the work. The article aims to study the problems of Ukrainian Revolution in 1917–1921 on a territory of Kirovograd or Dnipropetrovsk region. The type of article is empirical. An unrenowned episode from the history of Ukrainian Revolution in 1917–1921 is analyzed in the article, in particular, the participation of the citizens of Katerunoslavska province in Kamianske town in the events of “National rebellion” in 1918 in Elysavetgrad against Bolsheviks and anarchists. Results and scientific novelty of the study. The author attracted attention to the geographical mistake in the memoirs of V. Antonov-Ovseenko “Notes About Civil War”. The scientific novelty, that author explaine, that he confused the names of the cities: Katerynoslav and Elysavetgrad. The reasons and consequences of the participation of workers of Dniprovskyi plant in Kamianske city in the events of Elysavetgrad national rebellion are determined in the article on the basis of sources. For a long time Bolsheviks concealed, shifted responsibility to their political opponents and then erased from the pages of censored memoirs of participants of revolutionary events the episode of battles between Kamianske and Elysavetgrad workers because it did not fit into the concept of “class struggle” in the history of revolution in Ukraine. The main result of Kamianske workers deception was the numerous victims on both sides. Only the leaflet spread by Elysavetgrad headquarters of the city protection among Kamianske citizens and the end of battles near Elysavetgrad stopped the following bloodshed. Nevertheless, in their memoirs Bolsheviks from Kamianske continued to accentuate that those were they who had established the Soviet power in Elysavetgrad, continued to be proud of the participation in the attempt of helping Bolsheviks to invade Elysavetgrad. The author originality is refutes these statements on the basis of resources. The material of the article may have practical application in scientific studios on the history of Ukrainian Revolution in 1917–1921 on a territory of Kirovograd or Dnipropetrovsk regionKey words: revolution, rebellion, bolshevics, anarchists, Red guard, mishap, Katerynoslav, Elysavetgrad, Kamianske. Мета роботи. Стаття присвячена аналізу маловідомого епізоду революційного періоду 1917–1921 рр. на теренах сучасних Кіровоградської та Дніпропетровської областей. Проаналізовано документи Єлисаветградської міської думи, мемуари учасників подій: Володимира Антонова-Овсієнка та червоногвардійців Дніпровського металургійного заводу м. Кам’янське. В статті на основі джерел розглянуто цей епізод Української революції 1917–1921 рр., визначено причини та наслідки участі робітників Дніпровського заводу м. Кам’янське в подіях Єлисаветградського народного повстання.Результати та наукова новизна дослідження. З’ясовані обставини участі робітників Кам’янського заводу у придушенні «Народного повстання» в Єлисаветграді. Вони були в складі червоногвардійських частин, яких кинули на підтримку більшо-викам та анархістам, що протягом кількох днів безуспішно намагалися оволодіти Єлисаветградом. Доведено, що Володимир Антонов-Овсієнко автор спогадів «Записки про громадянську війну» припустився помилки, що стало причиною географічного казусу. Він сплутав назви міст: Катеринослав та Єлисаветград. Також встановлено, що червоногвардійці Кам’янського стали жертвами більшовицької провокації, які використали їхню необізнаність у ситуації, яка склалася в Єлисаветграді та відправили на фронт. З’ясовано долю кам’янчан, які брали участь в боях під Єлисаветградом.Емпірична стаття написана на різноманітних першоджерелах. Здійснено верифікацію спогадів кам’янських більшовиків, які неправдиво описали результат бою та рушійні сили Єлисаветградського народного повстання. Матеріал статті має прак-тичне застосування. Зокрема, копії документів, використані автором, поповнили експозиції Кам’янського краєзнавчого музею, а факти та узагальнення використовуються під час екскурсії. Під час написання статті було використано метод історичної критики джерел та текстологічного аналізу, застосовано регіональний метод Ключові слова: «народне повстання», більшовики, червоногвардійці, анархісти, «революція, Єлисаветград, Катеринослав, Кам’янське.

З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з’являються нові форми і програмні сервіси для зберігання та управління даними. В останні роки багато робиться для того, щоб використати досвід обміну знаннями і залучити учнів, студентів, вчителів та викладачів до участі в житті реальних предметних спільнот, де у рамках окремої спільноти усі учасники можуть обмінюватися повідомленнями, текстовими документами, відео та аудіо файлами, а також знаннями, які вони можуть використати у своїй діяльності.Актуальність дослідження обумовлена тим, що «Концепція Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року» визначає фундаментальну природничо-математичну освіту однією з основних факторів розвитку особистості, і потребує оновлення її змісту з урахуванням суспільних запитів, потреб інноваційного розвитку науки та виробництва, запровадження сучасних методів навчання, поліпшення якості підготовки та видання навчально-методичної літератури, удосконалення механізмів оцінювання результатів навчальної діяльності [5].Систематичне використання ІКТ під час навчання предметів природничо-математичного циклу у загальноосвітніх навчальних закладах спонукає вчителів до постійного і систематичного створення власних презентацій до окремих тем уроків, тестів, пошуку відео і аудіо фрагментів дослідів тощо. Виникає проблема збереження навчальних матеріалів їх оцінювання, обміну з колегами, використання під час атестації, конкурсів. Виникає потреба у створенні і розвитку динамічних віртуальних предметних спільнот.Наукові пошуки питання обумовлені широким використанням мережі Інтернет, як комунікаційного середовища з широким комунікаційним потенціалом. У зарубіжній науковій літературі дослідження віртуальних спільнот мають, в основному, описовий характер і орієнтовані на вирішення наступних завдань: формування визначення поняття «віртуальна спільнота» (А. Денніс, К. Рідінгз, Б. Уеллман, К. Фігалло, С. Хільц та ін.), розробку класифікації віртуальних спільнот (К. Портер, У. Долакіа, М. Вірнош, К. Джонс, С. Рафаелі, С. Кришнамерти, Л. Коміто, У. Маркус, Р. Багоззі, Б. Батлер, Дж. Прііс, А. Армстронг та ін.), визначення структурних властивостей віртуальних спільнот (К. Фігалло, К. Портер, К. Джонс, С. Кришнамерти, А. Бленкард, С. Харрісон та ін.), педагогічний підхід до вивчення віртуальних спільнот (Є. Д. Патаракін). Розвиток віртуальних спільнот розкрито у працях таких науковців, як: В. Ю. Биков, Р. О. Голощук, М. І. Жалдак, Н. Т. Задорожна, В. М. Кухаренко, І. Д. Малицька, Н. В. Морзе, В. В. Осадчий, С. А. Раков, О. М. Самойленко (Україна), О. О. Андрєєв, Є. Д. Патаракін, Є. С. Полат, А. В. Хуторський, Н. С. Чураєва (Росія), С. Віркус (Великобританія), Д. Боуден (США) та інших.Нові можливості, які відкриваються перед навчанням, пов’язані з розвитком «цифрової пам’яті». Це не тільки збереження даних, але і наявність сервісів, які полегшують можливість індивідуального та колективного їх використання.З розвитком мережі ми переходимо від індивідуального програмного забезпечення до мережних програм та управлінню колективною пам’яттю. Прикладом колективної пам’яті може слугувати Всесвітня глобальна павутина (World Wide Web), в якій усі ресурси зберігаються по універсальних адресах URL. «Цифрова пам’ять» не тільки вбудовується в усі об’єкти мережної культури але поступово вбирає в себе матеріали архіві, музеїв, бібліотек та дослідних інститутів, зазначає Є. Д. Патаракін [4, с. 18]Усі ці новітні підходи щодо «цифрової» і колективної пам’яті останнім часом реалізуються у різних віртуальних спільнотах, особливо у тих, які формуються і підтримуються освітянами.Втіленням інформаційної епохи сьогодні стала глобальна мережа Інтернет як ключова інформаційна технологія і універсальний засіб вільної комунікації в освіті. Досягнення у сфері ІКТ є підґрунтям для створення нової форми педагогічної комунікації, яка отримала назву віртуальних предметних спільнот.Важливим фактором у дослідженні віртуальних предметних спільнот є формування основних понять. Переклад англійських аналогів virtual community, online community, online group узагальнено у понятті «віртуальна спільнота».Спільнота – мала група або велика соціальна група людей, які активно спілкуються між собою як на професійні, так і на непрофесійні теми [4, с. 22-23].Спільнота – це група людей, які мають спільні інтереси, прагнення та цілі [8].Спільнота – це група людей які взаємодіють між собою, живуть у деякій близькості (просторі, часі, відносинах) [1].Віртуальна спільнота – соціальне об’єднання, яке виростає з мережі, коли група людей підтримує відкрите обговорення досить довго і по-людськи, для того, щоб сформувати мережу особистих відношень у кіберпросторі. [4, с. 8]. У середині спільноти обмін знаннями і досвідом здійснюється на основі електронної розсилки повідомлень, списку новин, дошки оголошень або віртуальних сайтів тощо. Всі заохочення взаємодії, іноді фокусуються навколо особливого інтересу, а іноді і просто спілкуванні.Віртуальна спільнота – це сукупність індивідів, об’єднаних спільними інтересами, цілями та звичаями, тривала взаємодія яких повністю, або у крайньому випадку, частково здійснюється засобами Інтернету і регулюється специфічними для нього засобами комунікації протоколами і нормами [6] .Всередині спільноти обмін знаннями і досвідом здійснюється у вигляді обміну професійними даними і відомостями.Віртуальна предметна спільнота  це об’єднання вчителів-предметників, яке виростає з мережі, має спільні інтереси, прагнення та цілі, активно спілкується між собою як на професійні, так і на непрофесійні теми.У співробітництві з НАПН України компанією «Майкрософт Україна» було започатковано мережу «Партнерство в навчанні» [3], яка надає більше можливостей освітянам дізнатися про новітні ІКТ з метою покращання якості навчання. Призначення мережі – створювати професійні віртуальні спільноти, спільно працювати над розробкою уроків, навчальних і методичних матеріалів, обмін досвідом та ідеями, про що зазначає І. Д. Малицька [7].Розвиток та інтегрування ІКТ у системах освіти зарубіжних країн та України є одним з пріоритетних напрямів, тому у мережі «Партнерство в навчанні» було започатковано шість віртуальних предметних спільнот природничо-математичного циклу природничо-математичного циклу: математика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/mathematics), фізика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/physics), хімія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/chemistry), біологія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/biology_b), географія (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/geography), інформатика (ua.partnersinlearningnetwork.com/communities/informatic).Мета створення предметних спільнот: стійкий інноваційний розвиток та навчально-методичне забезпечення природничо-математичної освіти.Характерні особливості віртуальної предметної спільноти: 1) відсутність бар’єрів комунікації як психологічних, так і географічних; 2) інтерактивний характер взаємодії членів, які можуть ефективно обмінюватися корисною і цікавою інформацією; 3) можливість самопрезентації і самореалізації вчителів-предметників; 4) неформальна структура он-лайн спілкування; 5) структурований банк навчально-методичних матеріалів.Повідомлення, які розміщуються у спільноті можна розділити на п’ять основних груп:статичні з постійною адресою. До цієї групи відносяться різноманітні мережні публікації. Наприклад, статті, книги, фото тощо;динамічні без постійної адреси. Ця група формується на засадах дискусії, діалогу, обміну думками. Наприклад, електронна пошта, списки розсилки, форуми, чати;динамічні з постійною адресою. Прикладами можуть слугувати блоги, wiki-wiki;інтерактивні з постійною адресою. До цієї групи відносяться різноманітні мережні публікації (статті, книги, нормативні документи, розробки уроків, презентації, фото тощо) які формуються на засадах інтенсивного колективного використання, обговорення та поліпшення;он-лайн без постійної адреси. Ця група формується на засадах дискусії, діалогу, презентації, обміну думками в режимі реального часу. Наприклад, Adobe Acrobat Connect; COMDI; Dimdim; BigBlueButton, WiZiQ, V-class.ru, Glance Networks (англ.); IBM Lotus Sametime; InterCall (англ.); Microsoft Office Live Meeting; WebEx (англ.); WebTrain (англ.) тощо [2].Структура предметної спільноти включає наступні компоненти: оголошення, дискусії, події, посилання, спільні документи, відео матеріали, презентації, розробки уроків, фото матеріали, методичне забезпечення.Залучення вчителів до предметних спільнот здійснено за такими напрямками: електронна розсилка посилань з адресою предметних спільнот на електронні скриньки загальноосвітніх навчальних закладів; проведення он-лайн навчальних семінарів для вчителів-предметників; презентація предметних спільнот на науково-практичних семінарах та конференціях.Наповнення нормативно-методичних сховищ спільнот здійснено вчителями-предметниками, координаторами спільнот та методистами. Нормативно-методичні документи регламентують діяльність вчителя та включають інструкції (з техніки безпеки, протипожежної безпеки, безпека під час проведення екскурсій, лабораторних робіт тощо), навчальні плани, методичні рекомендації (щодо викладання предметів, проведення Всеукраїнських олімпіад), листи МОНмолодьспорт України, листи місцевих органів управління (ГУОН м. Києва, обласні управління освіти тощо), листи інститутів підвищення кваліфікації (графіки проходження курсів підвищення кваліфікації) тощо.Таким чином, створення та наповнення інформаційних сховищ віртуальних предметних спільнот слугує засобом управління нормативно-меточним забезпеченням діяльності вчителя-предметника загальноосвітнього навчального закладу.

Підготовка майбутніх учителів повинна орієнтуватися не лише на існуючий стан освіти, а й врахувати основні тенденції її розвитку.Одна з них пов’язана із застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій, поєднання яких відкриває нові горизонти освіти, дає реальну можливість досягти цілей, які ще недавно вважалися нездійсненними. Саме тому в курсах основних навчальних дисциплін психолого-педагогічного спрямування істотне місце має посісти проблема дистанційного навчання. Саме системи дистанційного навчання поєднують інформаційні і комунікативні технології, і реалізація загальнонаціональної програми впровадження цих технологій в освіту передбачає широке застосування цих систем в освітній практиці.Проблема дистанційного навчання в психолого-педагогічній літературі, на жаль, не знайшла широкого висвітлення, причому в багатьох посібниках його сутність тлумачиться дещо однобічно, основну увагу приділяють зовнішнім ознакам. Для прикладу наведемо означення дистанційного навчання в посібниках з теорії навчання: “Дистанційне навчання – форма навчання на відстані, в якому “доставка” навчального матеріалу і навчальна взаємодія педагога і тих, хто навчається здійснюється за допомогою сучасних технічних засобів (телебачення, радіо, комп’ютерна мережа)” [4, 182]. Сутність дистанційного навчання, якій присвячено кілька абзаців, зводиться переважно до застосування засобів телекомунікації.У посібнику “Освітні технології” [5] висвітленню дистанційного навчання приділено ще менше уваги. Його характеристику по суті обмежено вказівкою на надання учням можливості доступу до гігантських обсягів інформації.Деякі автори схильні тлумачити дистанційне навчання як різновид заочної освіти, що передбачає активне спілкування між учнями, між учнями і викладачами і використовує сучасні засоби телекомунікаційних технологій.Зроблено спроби намітити основні ознаки дистанційного навчання [3]. У визначенні дистанційного навчання американською асоціацією дистанційного навчання виділяються такі його ознаки:а) географічна віддаленість того, хто навчається, від педагога;б) використання засобів для передачі навчальної інформації, при цьому розмежовуються навчання (викладання) і учіння, кожне з яких передбачає певну роль вчителя і учня.Найбільш істотними ознаками дистанційного навчання ми вважаємо, по-перше, континуум технологій навчання (на противагу багатьом спробам тлумачити його як єдину технологію), причому нових інформаційних технологій і, по-друге, поєднання в них інформаційних (інформаційно-комп’ютерних) технологій із телекомунікаційними (вони включають, поряд із традиційними засобами комунікацій, локальні й глобальні мережі, електронну пошту, Інтернет).Поєднання зазначених засобів дозволило не тільки значно розширити середовище застосування комп’ютера, а й створити принципово нову систему освіти. Умовно можна виділити наступні лінії основних нововведень у системі освіти. Дистанційне навчання дає можливість здійснити:навчання незалежно від місця знаходження учня;інтерактивну взаємодію учня не тільки з комп’ютером, а й з усіма партнерами по спільній діяльності (як педагогом, так і учнями);доступ до віддалених інформаційних ресурсів, включаючи бази знань, експертні й навчальні системи тощо.Принципове значення мають такі фактори:а) кожний може вчитися у зручний для себе час, обираючи при цьому і навчальний курс, і ступінь складності викладання, і зручну для себе навчальну систему;б) взаємодія з партнерами по спільній діяльності і вчителем здійснюється незалежно від місця їх знаходження; створюється новий тип навчальної групи – віртуальна група, яка дає можливість спілкуватися в режимі реального часу і в асинхронному режимі;в) значно розширюються можливості учнів із доступу до різноманітних баз знань (причому не лише навчального спрямування).Таким чином, дистанційне навчання дає можливість подолати просторові й часові обмеження в навчальному процесі, реалізувати як індивідуальне, так і групове (спільне) навчання в найрізноманітніших формах, створює реальні передумови для використання кожним учнем найбільш ефективних (і зручних саме для нього) комп’ютерних навчальних систем і надає реальні можливості для доступу до різноманітних баз знань, що акумулюють досвід людства.Характеризуючи особливості дистанційного навчання, слід наголосити на його гнучкості: воно може обмежуватися окремими навчальними програмами і навіть окремими розділами, а може охоплювати навчання за програмою вищого навчального закладу в цілому.Поширення дистанційного навчання ставить передусім такі питання:а) на який контингент осіб воно розраховано;б) як співвідносяться дистанційне навчання із традиційним.На перше питання відповідь однозначна – дистанційне навчання розраховане на широкий контингент осіб: на людей, які мають вищу освіту і бажають продовжувати навчання, на тих, хто бажає одержати вищу освіту і на всіх тих, хто бажає підвищити свій загальноосвітній і професійний рівень, у тому числі й старшокласники.Що ж до співвідношення дистанційного навчання із традиційним, то можна вважати, що дистанційне навчання не означає витіснення традиційного навчання, а виступає як певне доповнення до нього. Втім, цілком можливо, що згодом співвідношення між ними зміниться і роль дистанційного навчання в системі освіти значно зростатиме.Основним організаційним закладом дистанційного навчання є центр, який має таку назву: центр дистанційного навчання. Його функції не обмежуються суто організацією навчання. Він має здійснювати розробку комп’ютерних навчальних систем, забезпечувати технічну базу дистанційного навчання, а також надавати психологічну допомогу користувачам системи [3].Основною організаційною одиницею в умовах дистанційного навчання є віртуальна група, до складу якої входять учні (студенти, фахівці з вищою освітою або старшокласники), які навіть не бачили один одного і можуть здійснювати лише технічно опосередковане спілкування. Об’єднує їх, по-перше, єдиний предмет навчання і, по-друге, бажання спільно розв’язувати учбові задачі, приймати спільні рішення, допомагати один одному і, нарешті, бажання спілкуватися.Як відомо, технічно опосередковане спілкування істотно відрізняється від живого спілкування, особливо в тих випадках, коли воно здійснюється асинхронно. Тим більше що комуніканти практично не знайомі між собою і по суті їм невідома можлива реакція партнерів на критику їхніх пропозицій, на вимоги до обґрунтування своїх пропозицій і т.д. Слід наголосити, що спільна учбова діяльність в умовах віртуальної групи має свої особливості, зумовлені передусім переважанням асинхронного спілкування (адже кожний член групи, як зазначалося, вибирає для навчання зручний для себе час).Як правило, тут найчастіше спільна учбова діяльність матиме не спільно-розподілену форму, а індивідуально-спільну. Остання передбачає, що після обговорення спільної задачі члени групи певний час працюють індивідуально, а через певний проміжок час у обговорюють одержані результати і намічають план подальшої роботи. При цьому слід мати на увазі, що цей етап навчання може відбуватися також в асинхронному режимі, а це впливання на спільну діяльність, особливо в тих випадках, коли інтервал між повідомленнями вимірюється годинами.Аналогічні проблеми виникають при здійсненні такої форми навчання, як віртуальна дискусія (конференція), якщо вона відбувається в асинхронному режимі. Одна з істотних особливостей цієї форми навчання полягає в тому, що вона відбувається за участю педагога, який, по-перше, пропонує тему дискусії і, по-друге, регулює її хід. Він має стимулювати до активної участі одних членів групи і, навпаки, стримувати інших, які виявляють надмірну активність, попереджати перетворення дискусії особистісний конфлікт і. Якщо він виник, допомогти перетворенню його з особистісного у діловий і сприяти конструктивному його вирішенню. Враховуючи те, що педагог практично не знає членів віртуальної групи, виконання цих функцій вимагає від нього значної майстерності.Слід наголосити, що в умовах дистанційного навчання вимоги до педагога значно вищі, ніж в умовах традиційного навчання. Адже тут йому доводиться мати справу з учнями (студентами), яких він по суті не знає. А кожний вчитель знає, як важко працювати з незнайомим класом. До того ж, коло запитань, які йому ставлять (можуть ставити учні) обмежується певною темою занять. А в умовах дистанційного навчання одночасно йому можуть ставити запитання, що стосуються змісту всього навчального курсу. До того ж, одночасно він може одержувати значну кількість запитань від різних учнів. Втім, у нього є певні переваги: для відповіді в нього є певний час, тому може ознайомитися з відповідною літературою, проконсультуватися і т.д. [1].Нові вимоги до вчителя зумовлені також зрослими можливостями учнів користуватися глобальними мережами, причому не лише освітнім середовищем. Залучення учнів до інформаційних ресурсів інколи призводить до небажаних наслідків, адже в Інтернеті чимала частка інформації є аморальною і асоціальною, пропагує ворожу ідеологію, порнографію тощо. Проблеми, що виникають у зв’язку із можливостями по суті безконтрольного доступу до цих ресурсів студентів і особливо учнів, досить складні і потребують окремого аналізу. Однак не можна не вказати на таку загрозу, як комп’ютерна залежність. Вона має різноманітні прояви, починаючи від ігрової залежності і закінчуючи комунікативною [2; 6].Зауважимо, що реальна можливість навчатися індивідуально, призвела до появи нових психологічних проблем у тих, хто навчається. У деяких з них з’являється почуття ізольованості, а невміння годити контакти інколи є навіть причиною стресів. Актуальність цих проблем збільшується в міру поширення дистанційного навчання і охоплення вся більшого контингенту користувачів, починаючи від фахівців з вищою освітою, і закінчуючи школярами. І це висуває нові вимоги до педагогів.В умовах широкого поширення систем дистанційного навчання постає проблема глобалізації освіти і надання можливості кожній людині бути користувачем будь-якого центру дистанційного навчання, незалежно від того, де він знаходиться – в Україні, Росії чи в Сполучених Штатів. Тут виникає чимало проблем, які вимагають свого вирішення, але ми вважаємо за доцільне відокремити одну з них. Йдеться про значне підвищення мовної культури школярів і студентів, адже ґрунтовне знання іноземних мов є необхідною умовою залучення людини до інформаційних ресурсів, що їх містить освітнє середовище – продукт фахівців різних країн світу.На закінчення зазначимо, що дистанційне навчання вперше в історії людства створює реальні можливості кожній людині долучитися до освіти будь-якого рівня, за власним бажанням здійснювати навчання будь-якого профілю протягом усього життя, і це є найважливішим соціальним здобутком дистанційного навчання.

Будь-яка, навіть найефективніша, логічно обґрунтована і корисна інновація (чи то теорія геліоцентризму Коперника або «походження видів» Дарвіна), якщо вона суперечить існуючій на даний момент догмі, приречена на ірраціональний скепсис, тривале і навмисне замовчування, обумовлене специфікою суспільних процесів і включеність людської психіки в ці процеси.Томас Семюел Кун Існуюча система освіти перестала влаштовувати практично всі держави світу і піддається активному реформуванню в наші дні. Перспективним напрямом використання в навчальному процесі є нова інформаційна технологія, яка дістала назву хмарні обчислення (Cloud computing). Концепція хмарних обчислень стала результатом еволюційного розвитку інформаційних технологій за останні десятиліття.Без сумніву, результати досліджень російських вчених: А. П. Єршова, В. П. Зінченка, М. М. Моісєєва, В. М. Монахова, В. С. Лєдньова, М. П. Лапчика та ін.; українських вчених В. Ю. Бикова, В. М. Глушкова, М. І. Жалдака, В. С. Михалевича, Ю. І. Машбиця та ін.; учених Білорусії Ю. О. Бикадорова, А. Т. Кузнєцова, І. О. Новик, А. І. Павловського та ін.; учених інших країн суттєво вплинули на становлення та розвиток сучасних інформаційних технологій навчання [1], [2], але в організації освітнього процесу виникають нові парадигми, наприклад, хмарні обчислення. За оцінками аналітиків Гартнер груп (Gartner Group) хмарні обчислення вважаються найбільш перспективною стратегічною технологією майбутнього, прогнозується міграція більшої частини інформаційних технологій в хмари на протязі найближчих 5–7 років [17].Згідно з офіційним визначенням Національного інституту стандартів і технологій США (NIST), хмарні обчислення – це система надання користувачеві повсюдного і зручного мережевого доступу до загального пулу інформаційних ресурсів (мереж, серверів, систем зберігання даних, додатків і сервісів), які можуть бути швидко надані та гнучко налаштовані на його потреби з мінімальними управлінськими зусиллями і необхідністю взаємодії з провайдером послуг (сервіс-провайдером) [18].У США в університетах функціонують віртуальні обчислювальні лабораторії (VCL, virtual computing lab), які створюються в хмарах для обслуговування навчального та дослідницьких процесів. В Південній Кореї запущена програма заміни паперових підручників для середньої школи на електронні, які зберігаються в хмарі і доступні з будь-якого пристрою, який може бути під’єднаний до Інтернету. В Росії з 2008 року при Російській академії наук функціонує програма «Університетський кластер», в якій задіяно 70 університетів та дослідних інститутів [3], в якій передбачається використання хмарних технологій та створення web-орієнтованих лабораторій (хабів) в конкретних предметних галузях для надання принципово нових можливостей передавання різноманітних інформаційних матеріалів: лекцій, семінарів, лабораторних робіт і т. п. Є досвід певних російських вузів з використання цих технологій, зокрема в Московському економіко-статистичному інституті вся інфраструктура переводиться на хмарні технології, а в навчальних програмах включені дисципліни з навчання технологій.На сьогодні в Україні теж почалося створення національної освітньої інформаційної мережі на основі концепції хмарних обчислень в рамках національного проекту «Відкритий світ», який планується здійснити протягом 2010-2014 рр. Відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 23.02.2010 р. №139 «Про дистанційне моніторингове дослідження рівня сформованості у випускників загальноосвітніх навчальних закладів навичок використання інформаційно-комунікаційних технологій у практичній діяльності» у 2010 році було вперше проведено дистанційне моніторингове дослідження з метою отримання об’єктивних відомостей про стан інформатичної освіти та розроблення стратегії її подальшого розвитку. Для цих цілей було обрано портал (приклад гібридної хмари), створений на основі платформи Microsoft Azure [4].Як показує зарубіжний досвід [8], [11], [12], [14], [15], вирішити названі проблеми можна шляхом впровадження в навчальний процес хмарних обчислень. У вищих навчальних закладах України розроблена «Програма інформатизації і комп’ютеризації навчального процесу» [1, 166]. Але, проаналізувавши стан впровадження у ВНЗ хмарних технологій, можна зробити однозначний висновок про недостатню висвітленість цього питання в літературних та Інтернет-джерелах [1], [7].Переважна більшість навчальних закладів лише починає впроваджувати хмарні технології в навчальний процес та включати відповідні дисципліни для їх вивчення. Аналіз педагогічних праць виявив недостатнє дослідження питання використання хмарних обчислень у навчальному процесі. Цілком очевидно, що інтеграція хмарних сервісів в освіту сьогодні є актуальним предметом для досліджень.Для навчальних закладів все більшого значення набуває інформаційне наповнення та функціональність систем управління віртуальним навчальним середовищем (VLE, virtual learning environment). Не існує чіткого визначення VLE-систем, та й в самих системах в міру їх заглиблення в Інтернет постійно удосконалюються наявні і з’являються нові інструменти (блоги, wiki-ресурси). VLE-системи критикують в основному за слабкі можливості генерації та зберігання створюваного користувачами контенту і низький рівень інтеграції з соціальними мережами.Існує кілька полярних підходів до способів надання освіти за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів. З одного боку – навчальні заклади з віртуальним навчальним середовищем VLE, а з іншого – персональне навчальне середовище, створене з Web 2.0 сайтів та кероване учнями. Але варто звернути увагу на нову модель, що може зруйнувати обидва наявні підходи. Сервіси «Google Apps для навчальних закладів» та «Microsoft Live@edu» включають в себе широкий набір інструментів, які можна налаштувати згідно потреб користувача. Описувані системи розміщуються в так званій «обчислювальній хмарі» або просто «хмарі».Хмара – це не просто новий модний термін, що застосовується для опису Інтернет-технологій віддаленого зберігання даних. Обчислювальна хмара – це мережа, що складається з численної кількості серверів, розподілених в дата-центрах усього світу, де зберігаються безліч копій. За допомогою такої масштабної розподіленої системи здійснюється швидке опрацювання пошукових запитів, а система є надзвичайно відмовостійка. Система побудована так, що після закінчення тривалого періоду при потребі можна провести заміну окремих серверів без зниження загальної продуктивності системи. Google, Microsoft, Amazon, IBM, HP і NEC та інші, мають високошвидкісні розподілені комп’ютерні мережі та забезпечують загальнодоступність інформаційних ресурсів.Хмара може означати як програмне забезпечення, так і інфраструктуру. Незалежно від того, є сервіс програмним чи апаратним, необхідно мати критерій, для допомоги визначення, чи є даний сервіс хмарним. Його можна сформулювати так: «Якщо для доступу до інформаційних матеріалів за допомогою даного сервісу можна зайти в будь-яку бібліотеку чи Інтернет-клуб, скористатися будь-яким комп’ютером, при цьому не ставлячи ніяких особливих вимог до операційної системи та браузера, тоді даний сервіс є хмарним».Виділимо три умови, за якими визначатимемо, чи є сервіс хмарним.Сервіс доступний через Web-браузер або за допомогою спеціального інтерфейсу прикладної програми для доступу до Web-сервісів;Для користування сервісом не потрібно жодних матеріальних затрат;В разі використання додаткового програмного забезпечення оплачується тільки той час, протягом якого використовувалось програмне забезпечення.Отже, хмара – це великий пул легко використовуваних і доступних віртуалізованих інформаційних ресурсів (обладнання, платформи розробки та/або сервіси). Ці ресурси можуть бути динамічно реконфігуровані для обслуговування мінливого навантаження (масштабованості), що дозволяє також оптимізувати використання ресурсів. Такий пул експлуатується на основі принципу «плати лише за те, чим користуєшся». При цьому гарантії надаються постачальником послуг і визначаються в кожному конкретному випадку угодами про рівень обслуговування.Існує три основних категорії сервісів хмарних обчислень [10]:1. Комп’ютерні ресурси на зразок Amazon Elastic Compute Cloud, використання яких надає організаціям можливість запускати власні Linux-сервери на віртуальних комп’ютерах і масштабувати навантаження гранично швидко.2. Створені розробниками програми для пропрієтарних архітектур. Прикладом таких засобів розробки є мова програмування Python для Google Apps Engine. Він безкоштовний для використання, однак існують обмеження за обсягом даних, що зберігаються.3. Сервіси хмарних обчислень – це різноманітні прикладні програмні засоби, розміщені в хмарі і доступні через Web-браузер. Зберігання в хмарі не тільки даних, але і програм, змінює обчислювальну парадигму в бік традиційної клієнт-серверної моделі, адже на стороні користувача зберігається мінімальна функціональність. Таким чином, оновлення програмного забезпечення, перевірка на віруси та інше обслуговування покладається на провайдера хмарного сервісу. А загальний доступ, управління версіями, спільне редагування стають набагато простішими, ніж у разі розміщення програм і даних на комп’ютерах користувачів. Це дозволяє розробникам постачати програмні засоби на зручних для них платформах, хоча необхідно переконатися, що програмні засоби придатні до використання при роботі з різними браузерами.З точки зору досконалості технології, програмне забезпечення в хмарах розвинуте значно краще, ніж апаратна складова.Особливу увагу звернемо на програмне забезпечення як послугу (SaaS, Software as a Servise), що позначає програмну складову у хмарі. Більшість систем SaaS є хмарними системами. Для користувачів системи SaaS не важливо, де встановлене програмне забезпечення, яка операційна система при цьому використовується та якою мовою воно описане. Головне – відсутня необхідність встановлювати додаткове програмне забезпечення.Наприклад, Gmail представляє собою програму електронної пошти, яка доступна через браузер. Її використання забезпечує ті ж функціональні можливості, що Outlook, Apple Mail, але для користування нею необхідно «thick client» («товстий клієнт»), або «rich client» («багатий клієнт»). В архітектурі «клієнт – сервер» це програми з розширеними функціональними характеристиками, незалежно від центрального сервера. При такому підході сервер використовується як сховище даних, а вся робота з опрацювання і подання даних переноситься на клієнтський комп’ютер.Системи SaaS наділені деякими визначальними характеристиками:– Доступність через Web-браузер. Програмне забезпечення типу SaaS не потребує встановлення жодних додаткових програм на комп’ютер користувача. Доступ до систем SaaS здійснюється через Web-браузер з використанням відкритих стандартів або універсальний плагін браузера. Хмарні обчислення та програмне забезпечення, яке є власністю певної компанії, не поєднуються між собою.– Доступність за вимогою. За наявності облікового запису можна отримувати доступ до програмного забезпечення в будь-який момент та з будь-якої географічної точки земної кулі.– Мінімальні вимоги до інфраструктури ІТ. Для конфігурування систем SaaS потрібен мінімальний рівень технічних знань (наприклад, для управління DNS в Google Apps), що не виходить за рамки, характерні для звичайного користувача. Висококваліфікований IT-адміністратор для цього не потрібний.Переваги хмарної інфраструктури. Наявність апаратних засобів у власності потребує їх обслуговування. Планування необхідної потужності та забезпечення ресурсами завжди актуальні. Хмарні обчислення спрощують вирішення двох проблем: необхідність оцінювання характеристик обладнання та відсутність коштів для придбання нового потужного обладнання. При використанні хмарної інфраструктури необхідні потужності додаються за лічені хвилини.Зазвичай на кожному сервері передбачено резерв, що забезпечує вирішення типових апаратних проблем. Наприклад, резервний жорсткий диск, призначений для заміни диска, що вийшов з ладу, в складі масиву RAID. Необхідно скористатися послугами для встановлення нового диску на сервер. Для цього потрібен час та висока кваліфікація спеціаліста, щоб роботу виконати швидко з метою уникнення повного виходу сервера з ладу. Якщо сервер остаточно вийшов з ладу, використовується якісна, актуальна резервна копія та досконалий план аварійного відновлення. Тільки тоді є можливість провести відновлення системи в короткий термін, причому завжди в ручному режимі.При використанні хмар немає потреби перейматись проблемами стосовно апаратних засобів, що використовуються. Користувач може і не дізнатися про те, що фізичний сервер вийшов з ладу. Якщо правильно дібрано інструментарій, можливе автоматично відновлення даних після надскладної аварійної ситуації. При використанні хмарної інфраструктури у такому випадку можна відмовитись від віртуального сервера і отримати інший. Немає потреби думати про утилізацію та перейматися про нанесену шкоду навколишньому середовищу.Хмарне сховище. Абстрагування від апаратних засобів в хмарі здійснюється не тільки завдяки заміні фізичних серверів віртуальними. Віртуалізації підлягають і системи фізичного зберігання даних.При використанні хмарного сховища можна переносити дані в хмару, не переймаючись, яким чином вони зберігаються та не турбуючись про їх резервне копіювання. Як тільки дані, переміщені в хмару, будуть потрібні, достатньо буде просто звернутись в хмару і отримати їх. Існує кілька підходів до хмарного сховища. Йдеться про поділ даних на невеликі порції та зберігання їх на багатьох серверах. Порції даних наділяються індивідуально обчисленими контрольними сумами, щоб дані можна було швидко відновити в критичних ситуаціях.Часто користувачі працюють з хмарним сховищем так, ніби мають справу з мережевим накопичувачем. Щодо принципу функціонування хмарне сховище принципово відрізняється від традиційних накопичувачів, оскільки у нього принципово інше призначення. Обмін даними при використанні хмарного сховища повільніший, воно більш структуроване, внаслідок чого його використання як оперативного сховища даних непрактичне. Зазначимо, що використання хмарного сховища недоцільне для транзакцій в хмарних прикладних програмах. Хмарне сховище сприймається, як аналог резервної копії на стрічковому носієві, хоча на відміну від системи резервного копіювання зі стрічковим приводом в хмарі не потрібні ні привід, ні стрічки.Grid Computing (англ. grid – решітка, грати) – узгоджене, відкрите та стандартизоване комп’ютерне середовище, що забезпечує гнучкий, безпечний, скоординований розподіл обчислювальних ресурсів і ресурсів збереження інформації, які є частиною даного середовища, в рамках однієї віртуальної організації [http://gridclub.ru/news/news_item.2010-08-31.0036731305]. Концепція Grid Computing представляє собою архітектуру множини прикладних програмних засобів – найпростіший метод переходу до хмарної архітектури. Програмні засоби, де використовуються grid-технології, є програмним забезпеченням, при функціонуванні якого інтенсивно використовуються ресурси процесора. В grid-програмах розподіляються операції опрацювання даних на невеликі набори елементарних операцій, що виконуються ізольовано.Використання хмарної інфраструктури суттєво спрощує та здешевлює створення grid-програм. Якщо потрібно опрацювати якісь дані, використовують сервер для опрацювання даних. Після завершення опрацювання даних сервер можна призупинити, або задати для опрацювання новий набір даних.На рисунку 1 подано схему функціонування grid-програми. На сервер, або кластер серверів, поступає набір даних, які потрібно опрацювати. На першому етапі дані передаються в чергу повідомлень (1). На інших вузлах аналізується чергою повідомлень (2) про нові набори даних. Коли набір даних з’являється в черзі повідомлень, він аналізується на першому комп’ютері, де його виявлено, а результати надсилаються назад в чергу повідомлень (3), звідки вони зчитуються сервером або кластером серверів (4). Обидва компоненти можуть функціонувати незалежно один від одного, а кожен з них може функціонувати навіть в тому випадку, якщо другий компонент не задіяний на жодному комп’ютері. Рис. 1. Архітектура grid-програм У такій ситуації використовуються хмарні обчислення, оскільки при цьому не потрібні власні сервери, а за відсутності даних для опрацювання не потрібні сервери взагалі. Таким чином можна масштабувати потужності, що використовуються. Інакше кажучи, щоб комп’ютер не використовувався «вхолосту», важливо опрацьовувати дані за мірою їх надходження. Сервери включаються, коли потік даних інтенсивний, а виключаються в міру ослаблення інтенсивності потоку. Grid-програми мають дещо обмежену область застосування (опрацювання великих об’ємів наукових і фінансових даних). В переважній частині таких програм використовуються транзакційні обчислення.Транзакційна система – це система, де один і більше вхідних наборів даних опрацьовуються одночасно в рамках однієї транзакції та в

У статті здійснено аналіз відгідронімних ойконімів України з огляду на ономастичну теорію річкознавства, запропоновану Віктором Петровим. Установлено, що дослідженню одного з найважливіших і малоз’ясованих історичних питань – походження слов’ян, ученому слугували не тільки найдавніші свідчення історичних та археологічних джерел, але й лінгвістичні матеріали. З-поміж останніх особливе місце дослідник відводив географічним назвам як важливому мовному релікту, що може надійно зберігатися протягом тисячоліть. Доведено, що вивчення ойконімно-гідронімних паралелей веде до з’ясування природи назв населених пунктів і гідрооб’єктів із проекцією на етнолінгвістичні та міграційні явища, проливає світло на питання культури українського назвотворення. Наголошено на важливості паралельного дослідження гідронімів та ойконімів, визначення взаємозумовленості назв річок та поселень. Виокремлено найпродуктивніші словотвірні моделі однойменних ойконімно-гідронімних утворень залежно від напрямку словотвірного імпульсу в межах ойко-гідросистем. Методика ономастичних досліджень, запропонована Віктором Петровим, за якої назва береться не окремо, а розглядається у зв’язку з іншими онімами, локалізованими в межах певного простору, спонукає відмовитися від епізодичних та часткових вивчень поодиноких, взятих ізольовано назв і дає змогу здійснювати дослідження відгідронімних ойконімів України не тільки в ономастичному, але й лінгвокультурологічному аспекті.

У статті викладено результати дослідження прагматичного і стилістичного потенціалу топоніма Білорусь та його варіантів в українській поезії. З’ясовано, що здебільшого вони виявляють вторинність географічної семантики, актуалізуючи культурно значущу інформацію, супроводжувану позитивно-оцінними конотаціями. Ключові слова: онім, топонім, хоронім, сема, експресивність, культурна інформація імені. Покликання Список використаних джерел Драч, Іван. Берло: Книга поезій. Київ : Грамота, 2007. Еллан-Блакитний, Василь. Поезії. Київ : Радянський письменник, 1964. Йовенко, Світлана. Безсмертя ластівки. Київ : Дніпро, 1989. Іздрик, Юрій. Після прози: поезія. Чернівці : Meridian Czernowitz ; Книги-ХХІ, 2013. Ірванець, Олександр. Сатирикон-XXI. Харків : Фоліо, 2011. Кононенко, Данило. «Українською — «джерельце», білоруською — «крынічка»!» Кримська світлиця, № 24, 2004. Крижанівський, Степан. Літопис: вибране. Київ : Дніпро, 1991. Лубківський, Роман. Рамена: поезії. Київ : Дніпро, 1969. Луценко, Дмитро. Усе любов'ю зміряне до дна: лірика, поеми, пісні. Київ : Український письменник, 1994. Малишко, Андрій. Поетичні твори. Літературно-критичні статті. Київ : Наукова думка, 1988. Малишко, Андрій. Твори. В 10 т. Київ : Дніпро, 1974. Масенко, Терень. Багряні жоржини. Київ : Дніпро, 1969. Масенко, Терень. Вибране. Київ : Дніпро, 1975. Нехода, Іван. Поезії. Київ : Радянський письменник, 1982. Олесь, Олександр. Твори. В 2 т. Київ : Дніпро, 1990. Олійник, Борис. Вибране : поезії, поеми. Київ : Етнос, 2009. Павличко, Дмитро. Вірші з Майдану. Київ : Основи, 2014. Павличко, Дмитро. Ностальгія. Поезії. Київ : Основи, 1998. Павличко, Дмитро. Твори. В 3 т. Київ : Дніпро, 1989. Рильський, Максим. Зібрання творів. В 20 т. Київ : Наукова думка, 1983-1990. Руданський, Степан. Усі твори в одному томі. Київ, Ірпінь : Перун, 2007. Сингаївський, Микола. Дорогою зорі. Київ : Молодь, 1979. Сингаївський, Микола. Заповітний хліб. Київ : Радянський письменник, 1982. Сингаївський, Микола. Родове дерево. Київ : Радянський письменник, 1988. Сосюра, Володимир. Вибрані твори. В 2 т. Київ : Наукова думка, 2000. Сосюра, Володимир. Твори. В 10 т. Київ : Дніпро, 1970-1971. Сосюра, Володимир. «Білорусь». Червоний шлях, № 7, 1928, с. 5. Українська література XVIII ст. Поетичні твори, драматичні твори, прозові твори. Київ : Наукова думка, 1983. Українська поезія. Середина ХVІІ ст. Київ : Наукова думка, 1992. Список використаної літератури Браїлко, Юлія. «Функційність топоніма Москва в українському поетичному дискурсі». Мова: класичне – модерне – постмодерне, вип. 4, 2018, с. 5–19. Данцевич, Елена. «Ассоциативное поле концепта «Беларусь» у учащихся раннего юношеского возраста». Весці БДПУ. Серыя 1 : Педагогіка. Псіхалогія. Філалогія, № 3, 2002, с. 35–8. Ільченко, І. І., і Ісачук, Н. В. «Топоніми в перекладних поезіях В. А. Чабаненка». Філологічні науки в умовах сучасних трансформаційних процесів: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 10–11 листопада 2017 року, м. Львів. Львів : ЛОГОС, 2017, с. 31–5. Красавіна, Валентина. «Від майдану до Майдану». Культура слова, вип. 82, 2015, с. 102–8. Можарова, Тамара. «Фоносемантика онімних найменувань у поезії шістдесятників». Лінгвістичні дослідження, вип. 27, 2009, с. 39–47. Слесарева, Т. П. «Онимы Яна Барщевского (на материале «Шляхтича Завальни»): семантический аспект». Наука – образованию, производству, экономике : материалы XVI(63) Региональной научно-практической конференции преподавателей, научных сотрудников и аспирантов, 16-17 марта 2011, г. Витебск. Т. 1. Витебск, 2011, с. 271–3. Степаненко, Микола. «Українська мова і суспільно-політичні трансформації сьогодення». Українська мова, № 2, 2015, с. 3–23. Чабаненко, Віктор. «Експресивно-стилістичні функції білорусизмів в українській мові». Культура слова, вип. 17, 1979, с. 15–26. Ясь, О. В. «Біла Русь (Білорусія, Білорусь, Біларусь)». Енциклопедія історії України, за ред. В. А. Смолія. Т. 1. Київ : Наукова думка, 2003.