Статті в журналах з теми "Віртуальна людина"

Стаття присвячена розгляду антропологічної моделі людини доби Постмодерну, зокрема основний погляд акцентовано на віртуальну людину як новий тип особистості. Віртуальна людина є ознакою сучасних соціокультурних трансформацій, особливо в сфері інформаційно-комунікативних технологій, тобто віртуалізації суспільства. Причому, дана модель має свої риси, проективний характер, оскільки має спрямованість на майбутнє суспільства, в якості перехідної ланки до майбутньої моделі людини.

Дослідження спрямовано на пошуки алгоритму віртуального конструювання з урахуванням антропологічного параметра. Об’єкти віртуальної реальності досі по замовчуванню ототожнюють з реальними об’єктами не зважаючи на різні матерії втілення та відмінності у закономірностях їх існування. Стрімкий розвиток комп’ютерних технологій та підвищення значення віртуальної реальності для людства обумовлюють логічну необхідність вивчення віртуальних конструктів, особливо антропологічного контексту їх існування, адже заміна матерії сконструйованим людиною знаком захищає об’єкти віртуальної реальності від руйнування, що зрештою призводить до віртуальної експансії шляхом нагромадження інформаційних потоків, а отже до посилення залежності людини від віртуальної реальності. Як засвідчує проведений аналіз, тенденція до дублювання основних закономірностей творення конструктів матеріальної реальності віртуальною не є гарантією онтологічної ідентичності, адже на відміну від предметного поля реальності, кожен віртуальний конструкт та кожен етап його створення є антропологічно обумовленим. У контексті трансформацій сучасного суспільства, спричинених зростанням споживчих потреб людства, феномен віртуальної реальності вимагає теоретичного доповнення системи та переосмислення її з антропологічних позицій. На тлі підвищення інформаційного попиту та прагнення до самореалізації шляхом захоплення абсолютної влади над відкритим для маніпуляції кіберпростором виникає потреба у створенні самодостатнього та онтологічно незалежного образу віртуальної реальності, який дозволить контролювати вплив здійснюваний на людину шляхом впорядкування сутнісних структур віртуальної реальності. У перспективі, необхідною умовою розвитку віртуального конструювання є наслідування природної регуляції, яка реалізується у науці за допомогою синергетичного підходу.

Падалка Г. М. Соціокультурна диференціація і динаміка цінностей у сучасному інформаційному суспільстві. – Стаття.У статті було досліджено вплив науково-технічного прогресу (у рамках нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства) на соціокультурний, побутовий простір сучасної людини та її ціннісні орієнтири (матеріальні та моральні). Так, було відзначено, що інформаційне суспільство характеризується новими матеріальними цінностями, які відрізняються від традиційних, такими як: вільне пересування за фінансами та роботапо всьому світу (машина та квартира в оренді, відсутність постійного кола друзів), робота (вільний графік робота онлайн і віртуально, швидка зміна у разі неможливості проводити багато часу із сім’єю, час для подорожей та екстремальних видів спорту). Також нова сучасність формує віртуальну реальність, поширення соціальних мереж і соціальних медіа. Вказане створює нові підходи до взаємовідносин між людиною – суспільством – владою через нові можливості контролювати дії влади та публічних людей через порівняння особистого життя та політичних (публічних) вчинків і поглядів. На сучасну людину здійснюється вплив через національну та глобальну інформаційні політики (через різні інформаційні та медіа проекти у сфері кіно, музики, ток-шоу), які формують нову соціокультурну, побутову та ціннісну реальність. Поєднання реальності та віртуальності створює таку складну конвергенту комбінацію, де людина втрачає можливість реально мислити та враховувати потоки інформації та дезінформації. Водночас цифрова реальність (глобалізація та віртуалізація) знищує традиційний поділ життєвого світу та людського буття на «свій» і «чужий» і на їх базі формує глобальний універсальний життєвий світ і людське буття. Постійне перебування у віртуальному світі (соціальних мережах і соціальних медіа) впливає на соціокультурний, побутовий і ціннісний простір людини, забирає у людини (блогера) її особисте і навіть інтимне життя, а підписники (фоловери) впливають на людину (блогера). Незважаючи на десятки тисяч підписників у віртуальному світі, у реальному людина залишається самотньою наодинці з собою, своїми почуттями, думками, проблемами, радощами.

Постмодерне суспільство – це період інтенсивного розвитку інформаційного простору. Однак цей процес носить нерівномірний характер, в цей час коли в сучасному суспільстві стає домінуючим соціальна мережа, Інтернет, які позитивно впливають на людину, збагачуючи її інформацією, але паралельно можна також і побачити негативні їх наслідки – перетворення життя в гру, людина стає «гравцем» життя, де втрачає реальність буття, що пов’язано з віртуальною реальністю. Під соціалізацією особистості мають на увазі процес входження людини в соціальне середовище через засвоєння соціального досвіду. В широкому розумінні – це включення індивіда в суспільні процеси, процес становлення особистості. Метою статті є висвітлення впливу сучасного інформаційного простору на соціалізацію найважливішої когорти нашого суспільства – молоді. Відображено авторський аналіз та основні шляхи дослідження впливу масової культури на сучасну людину. Стверджується, що масова культура, яка стала панівною в суспільстві, не має життєздатної альтернативи. Уніфікація масової культури робить людину збіднілою в культурному плані. Масова культура сучасної епохи йде по суті всупереч її основним настановам відносно пріоритетності індивідуальної самореалізації кожної людини. Вона замінює сприйняття людини як індивідуальності, вона ідентифікується з суспільством, уподібнюється даними стереотипами, які диктує мода, яка дуже мінлива.Автор спробував дослідити ще одну атрибутивну ознаку постмодерну і показати її вплив на людину – віртуальну реальність як соціокультурного феномену і середовища соціалізації молоді. За допомогою неї людина здобула свободу у всьому, але одночасно набула небаченого розмаху загроза для підростаючого покоління стати рабами віртуального простору. Узагальнюючи результати дослідження автор доходить до висновку, що в цілому інформаційний простір дуже впливає на людину, особливо на молодь, яка тільки починає формувати своєю особистість. Соціокультурні зміни в суспільстві, які проходять в нас на очах показують, що ми знаходимся на порозі переходу в якісно нову стадію сучасного розвитку, де імперативами в соціокультурній сфері є самоцінність особи, толерантність, плюралізм тощо.

У статті розглянуто освітньо-педагогічні аспекти діяльності віртуальних університетів у європейському освітньому просторі. Досліджено історичну ретроспективу розвитку технологій відкритого й дистанційного навчання в європейських країнах. Проаналізовано роль комп’ютерних і телекомунікаційних технологій у розвитку університетської освіти. Підкреслено, що віртуальна освіта сприяє розвитку якісно нового за змістовими характеристиками спілкування, у контексті якого формується символічний образ сучасної особистості. З’ясовано, що віртуальний університет – це корпоративний навчальний центр, некомерційна державна освітня установа, яка функціонує з метою забезпечення багатовекторної, багатонаціональної та міжнародної навчальної співпраці на основі дистанційного навчання. Це надає можливість студентам отримати освітній досвід та відповідну підтримку частково або повністю онлайн. Проаналізовано напрями використання систем віртуальної освіти в міжнародній практиці. Наведено приклади діяльності навчальних закладів, яка ґрунтується: на використанні інтернет-технологій, інтернет-ресурсів як внутрішнього комунікаційного середовища, поєднанні традиційних форм навчання з технологічними інтернет-нововведеннями. Підкреслено, що в умовах ефективного здійснення та поширення в розвинених країнах світу віртуалізації системи навчання розпочато діяльність щодо створення віртуальних університетів в Україні. Зроблено висновок, що інформаційне суспільство забезпечує активізацію ресурсів, які були незалежні від попередньої соціокультурної парадигми, що вимагає переходу до віртуального способу передачі, освіти, зберігання інформації в усіх сферах людської діяльності. Суб’єктивна потреба у віртуальних способах передавання, інтеріоризації,використання та зберігання інформації в усіх сферах людської діяльності, включно й сфері освіти, визначається необхідністю технічної інтеграції або диференціації концептуального і технологічного моделювання діяльності людини. Ці процеси своєю чергою уможливлюють реалізацію дій і явищ мікро- і макросвіту у великому діапазоні реального часу й простору, сприяють віртуалізації культури і вираженню в образно-символічній формі норм, ідеалів, цінностей.

Мета статті — розкрити сутність понять «віртуальна реальність», «доповнена реальність», «змішана реальність»; з’ясувати типологічні відмінності відповідних комп’ютерних систем. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні діалектичного методу, що дав змогу розкрити специфіку віртуальної / доповненої / змішаної реальностей крізь призму діалектики взаємодії техніки та людини. Наукова новизна полягає в розмежуванні понять «віртуальна реальність», «доповнена реальність», «змішана реальність» — ключових категорій імерсивних інформаційних технологій, неправомірність вживання яких як синонімів призводить до необґрунтованого використання специфічної лексики. Крім того, у статті розкрито сутність та головні відмінності між комп’ютерними VR-, AR-, XR-системами, що є вкрай важливим у межах української культурології — науки, яка наразі активно займається дослідженням безпрецедентних суспільних змін під впливом новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. Висновки. Наявна в науці різноплановість думок вчених і практиків щодо питань типології віртуальної реальності, як і понять «віртуальна реальність», «доповнена реальність», «змішана реальність», пояснюється неправомірним ототожненням технологій віртуальної реальності кінця 1990-х рр. і сучасних розробок у цій сфері; відсутністю чітких критеріїв типології і відповідних методологічних підходів, що ускладнює процес класифікації видів віртуальної реальності; швидкими темпами розвитку VR-технологій, що провокує істотне відставання теорії від практики. Тим часом сфера досліджень віртуальної реальності продовжує невпинно розширюватися, триває інтеграція VR з різними сферами людського життя. VR- і AR-технології набувають популярності у культурних, освітніх, ігрових, бізнес-середовищах тощо. Порушена проблематика лише починає вивчатися в українській культурології, що спонукає до глибшого проникнення у сутність процесів, які відбуваються в культурі під впливом новітніх інформаційно- комунікаційних розробок.

В умовах тотальної інформатизації суспільства вплив Інтернет на особистість набуває глобальних масштабів. Особистість є передумовою й продуктом існування суспільства, держави. В історії розвитку людства відомо багато прикладів, коли людина за певних умов потрапляє в середовище звірів і під впливом інформації на рівні тваринного й рослинного оточення набуває ознак, характерних для представників тваринного світу. Це ще раз підтверджує науковий висновок, що особистість може бути сформована лише при наявності фізіологічних задатків та під впливом інформації, що поширюється в соціумі. Інформація – це відомості про осіб, предмети, технології, засоби, ресурси, події та явища, що відбуваються в усіх сферах діяльності держави, життя суспільства й в довкіллі, незалежно від форми їх надання; відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб. Особистість постійно перебуває під впливом інформації, що поширюється в просторі цілеспрямовано або довільно.Під впливом комп’ютеризації змінюються особистісні схильності і інтереси, ціннісні орієнтації і життєві позиції, настрої і погляди. Нове середовище існування у віртуальному просторі, розширення сфери комунікацій, зміна інтелектуальних і емоційних ресурсів індивіда здійснюють вплив на процес виникнення нової форми ментальності, людина сучасної цивілізації.Комп’ютер сьогодні став важливим засобом спілкування, а в майбутньому може перетворитися на один із основних засобів комунікативної взаємодії. Якщо це дійсно відбудеться, то, пам’ятаючи, ще «The medium is the message» (засіб передавання повідомлення є саме повідомлення), логіка комп’ютерних мереж неминуче почне перетворюватися на логіку спілкування сучасної людини. Тим самим Інтернет як «мережа мереж», тобто сучасна технологічна база інформаційно-комунікаційних потоків, стає епіцентром розвитку сучасної особистості [1].Через множинність охарактеризованих рис Інтернет розповсюдження віртуального спілкування вкрай неоднозначне у своїх наслідках. До позитивних наслідків впливу на особистість Інтернету можна віднести, наприклад, розширення пізнавальних практик. Так, багато дослідників звертають увагу на те, ще з розповсюдженням Інтернету різко зростає значення візуального мислення. Останнє – це розумова діяльність, в основі якої лежить операція наочними графіками, просторово структурованими схемами. Треба думати, що Інтернет всебічно сприятиме взаємопроникненню і взаємопосиленню раціонального і поза раціонального способів освоєння дійсності. До того ж, Інтернет, зводячи всі життєві сфери у віртуальну площину, незрівнянно збільшує кількість взаємодій і саму кількість соціальних сфер, в яких відбуваються ці взаємодії, через що сукупна дія сколективізується і інтенсифікується.До негативних наслідків розповсюдження «віртуального» спілкування можна віднести: скорочення соціальної взаємодії, звуження соціальних зв’язків (аж до самоти), розвиток депресивних ситуацій, аутизація дітей і підлітків, формування неадекватності соціальної перцепції і так далі. «Люди місячного світла» спілкуються безпосередньо (не через ЗМІ), але це спілкування не можна назвати «живим».Дослідники відзначають, що Інтернет підсилює процес опосередкованого спілкування людей, учасники якого найчастіше мають поверхневі, неглибокі міжособистісні відносини. Виникаючі тут контакти часто носять сурогатний, неповноцінний характер. Це веде до скорочення впливу найближчого оточення на особистість як засобу соціального контролю, порушенню механізмів детермінації позитивного поводження. Більш того, можливість анонімної участі в мережевому спілкуванні нерідко формує в молодих людей представлення про вседозволеність і некараність будь-яких проявів у мережевому середовищі. На думку психологів, анонімність і відсутність заборон звільняють сховані комплекси (у першу чергу, пов’язані з тягою до насильства і сексуальності), стимулюють людей змінювати тут свій стиль поведінки, поводитися більш розкуто і навіть переходити деякі моральні межі.Інтернет здатний впливати навіть на психічне здоров’я особистості. Вченими відзначаються випадки хворобливої пристрасті до участі в мережевих процесах (так званої «Інтернет-залежності»). Дана залежність виявляється в нав’язливому бажанні необмежено довго продовжувати мережеве спілкування. Для підлітків, що одержують доступ до Інтернет, віртуальна середовище іноді здається навіть більш адекватним, чим реальний світ. Можливість перевтілитися в якусь безтілесну «ідеальну особистість» відкриває для них нові відчуття, що їм хочеться випробувати постійно або дуже часто. Фахівці відзначають, що до деякої міри зазначена залежність близька до патологічної захопленості азартними іграми, а її деструктивні ефекти схожі з виникаючими при алкоголізмі. Психологи виділяють кілька підтипів такої залежності, враховуючи те, до чого сформувалася пристрасть у конкретної особистості. Патологія виявляється в руйнуванні звичайного способу життя, зміні життєвих орієнтирів, появі депресії, наростанні соціальної ізоляції.Надмірна захопленість Інтернетом змушує багатьох людей проводити все більше часу в мережі. Термін «Інтернет-залежність» вперше був запропонований А. Голдбергом у 1995 р. Під цим поняттям він розумів непереборний потяг до Інтернету, що характеризується «згубною дією на побутову, навчальну, соціальну, робочу, сімейну, фінансову сфери діяльності». За ступенем відходу від реальності Інтернет-залежність дуже нагадує потяг до наркотиків, алкоголю, азартних ігор тощо. Інтернет-залежність виявляється в тому, що люди настільки віддають перевагу життю в Інтернеті, що фактично починають відмовлятися від свого «реального» життя, проводячи до 18 годин на день у віртуальній реальності не менше, ніж 100 годин в тиждень. Інше визначення Інтернет-залежності: нав’язливе бажання ввійти в Інтернет, знаходячись off-line, і нездатність вийти з Інтернету, будучи в on-line. Частково використовується ще й таке: «Інтернет-залежність  це нав’язлива потреба у використанні Інтернету, що супроводжується соціальною дезадаптацією та яскраво вираженими психологічними симптомами» [2] .На сьогоднішній день Інтернет-залежність не визнається особливим захворюванням. Але батькам слід контролювати дітей при користуванні ними Інтернетом. Старших дітей, які користуються Інтернетом самостійно, потрібно привчити розповідати про своє спілкування в чаті, повідомляти, якщо виникають конфліктні ситуації, або якщо діти чимось налякані. Контролювати діяльність дітей в Інтернеті можуть допомогти новітні програми, за допомогою яких можна побачити, які саме сайти самостійно переглядала ваша дитина. Слід навчити дітей не виказувати особистої інформації незнайомцям з Інтернету. І останнє правило, щодо обмеження часу перебування дітей у мережі задля збереження їхнього здоров’я та заради профілактики Інтернет-залежності. Чим менше дитина, тим менше повинен бути час її перебування в Інтернеті [3].Особливої уваги вимагає і проблема впливу на установки особистості розповсюджених у глобальних мережах ігор з елементами насильства. Дослідження показали, що жорстокі ігрові епізоди нерідко приводять до наростання агресивності поведінки молодих людей. Очевидно, з розвитком технологій зазначена проблема буде ускладнюватися, оскільки компанії-розроблювачі ігор постійно підвищують якість відповідності ігрового простору реальності, а це веде до зростання ступеня занурення особистості у віртуальне середовище.Складно прогнозувати вплив Інтернету на моральні цінності і психологічні установки особистості, її емоційну сферу. Самодостатність і самотність, заміна реального спілкування віртуальними контактами, можливість сховатися під маскою аноніма чи створити придуманий образ, вступити у гру і ухилитися від відповідальності – всі ці нові грані людських стосунків набули нового значення. В цих умовах виникають емоційні стреси, дисгармонії, драми і конфлікти, депресії і невпевненість у собі, страхи і нові комплекси. Зрозуміло, найбільш відчутно все це позначається на особистості.Таким чином, середовище, що формується в глобальній мережі Інтернет, здатне впливати на формування негативних психологічних установок у формуванні особистості. Більш того, при уважному вивченні в мережевому середовищі можна знайти прояв відомих механізмів соціальної детермінації злочинності: шляхом визначеного соціального формування особистості; шляхом давання їй розпоряджень протиправного або суперечливого характеру; шляхом постановки особистості в ситуації, що змушують і полегшують вибір злочинного варіанта поведінки.Безумовно, у сучасних умовах неможливо (та й неправильно) ізолювати молоду людину від використання мережевих ресурсів. Однак повинні бути продумані шляхи нейтралізації негативного інформаційного впливу Інтернет на особистість. Особливу роль у цьому процесі повинна грати родина. Зацікавлена участь дорослих, що дають об’єктивну оцінку інформації, що надходить, і здійснюють її фільтрацію, дозволить правильно зорієнтувати молоду людину в інформаційних потоках. Не повинна залишатися осторонь від розглянутої проблеми і держава. Назріла необхідність визначення твердих критеріїв допустимості розміщення в мережах певних видів інформації. Варто виробити працюючі механізми обмеження доступу до окремих сайтів для різних вікових категорій аудиторії Інтернету. Потрібно законодавчо закріпити відповідальність власників сайтів за зміст розташовуваних інформаційних матеріалів.

У статті дається визначення поняття «цінність» та характеристика історичних етапів становлення духовних цінностей людини інформаційного суспільства. Виявлено, щодуховний розвиток особистості – процес індивідуально-особистісного залучення до духовної культури суспільства, оволодіння загальнолюдськими, соціокультурними, національними цінностями і досвідом людства в процесі духовно-практичної діяльності та самостійного творчого розвитку кожної особи. Проблема цінностей, в широкому значенні, завжди виникає в епохи знецінення культурної традиції та дискредитацій ідеологічних засад суспільства. Розуміння цінностей змінюється відносно різних історичних періодів розвитку культури. В період Античності відсутнє чітке розуміння своєрідності людини в світі, істина і цінність не відокремлені один від одного. В часи Середніх віків йшлося про релігійні цінності, оскільки людина існувала в ім'я Бога. Філософи Нового часу виділили розум як головну рису людини. Всепоглинаючий інтерес до істини затемнював проблему цінностей. В німецькій класичній філософії І. Кант «відокремив» істину, красу і благо. Істиною займається розум, а цінністю - розумна воля. Для філософів ХХ століття проблема цінностей виходить на перший план, тому що головною проблемою постає екзистенціальне буття людини та «людино-орієнтована» істина. Розподіл цінностей людини сучасного інформаційного суспільства проводиться щодо суб'єкта та способу поціновування: фізичні, які задовольняють базові потреби суб'єкта, спрямовані на чуттєво дану реальність, що має одиничний, безпосередній та матеріальний характер;соціо-психологічні, які задовольняють особливі, опосередковані та ідеальні потреби суб'єкта, спрямовані на метафізичну чи віртуальну реальність, що існує у свідомості людини; духовні цінності, які задовольняють всезагальні та трансцендентальні потреби суб'єкта за допомогою творчої діяльності узагальнюючого мислення по створенню естетичні ідеалів; релігійних уявлень; наукових теорій; філософських категорій.

Вивчення деструктивного змісту реклами дає нам можливість проаналізувати її ступінь та методи впливу на сучасний зовнішній медіапростір людини та суспільства. Завдання статті – вивчити та проаналізувати руйнівний зміст реклами та дослідити соціальний фактор у процесі комунікаційних процесів суспільства на прикладі інформації сучасних рекламних повідомлень. Актуальність теми виявляється у необхідності вивчення існування людини в медіа-просторі та її соціального становлення у віртуальному суспільстві. Зі збільшенням участі людства у віртуальній інформаційній мережі збільшується ризик неконтрольованості особистості та більша залежність від колективних установок. Вивчається та аналізується сутність соціального фактора від використання деструктивного змісту в рекламному дискурсі, огляду та аналізу деструктивного змісту реклами, її суб'єктивного змісту та впливу на екзистенційне сприйняття людини світом. Досліджено синергетичний ефект реклами з деструктивними образами в комунікативних соціальних процесах. Досліджено роль формування віртуальних втрат (збитків) у процесі просування товарів та послуг, що використовують руйнівний зміст реклами. Дослідження формування нових ментальних установок одержувачів реклами та їх впливу на існуюче співіснування та взаємодію у суспільстві. У сучасному суспільстві реклама стала важливою частиною соціалізації людей, саме тому вона відіграє значну роль у формуванні громадської думки, оцінках людей та подій, встановленні рівня життя та ставлення до взаємодії, в тому числі спрямованої на внутрішній світ особи. Відзначається, що через неможливість протидії рекламним зображенням в інформаційному полі людина є споживачем інсталяцій, але водночас вона здатна по-різному коригувати наявний вплив і відображати на ньому.

У статті проведено аналіз AR-технології, її призначення та функції. Наведено приклади використання AR-технології в різних видах діяльності людини. Термін «доповнена реальність» (Augmented Reality, AR) позначає один із видів змішаної реальності, у якій відображення справжніх об’єктів доповнено віртуальними елементами. Обов’язковою умовою існування AR-технології є те, що «з’єднання» нашого та віртуального середовища відбувається одночасно. Студенти й учні шкіл нерідко використовують різні мобільні пристрої, що дає можливість розширити освітні технології завдяки візуалізації і віртуалізації інформаційних процесів. Часте використання технологій віртуальної реальності може призвести до суттєвого поглинання свідомості, через що людина не зможе відрізнити віртуальний світ від реального. Тому використання будь-яких технологій віртуальної реальності бажано тільки для підвищення якості та ефективності навчання або для виконання виховних цілей. AR-технології розуміються як середовище з доповненням реального світу цифровими технологіями завдяки мобільним пристроям із певним програмним забезпеченням. Обґрунтовано, що використання можливостей AR-технологій у системі освіти може регенерувати процес для візуального сприйняття необхідної інформації, відтворення деяких процесів для наочного уявлення в реальних розмірах і можливостях. Але доповнена реальність, незважаючи на свою привабливість, на разі майже не використовується в освітній діяльності. Показано можливість використання в освітньому середовищі цієї технології з метою візуального моделювання навчального матеріалу, доповнення його наочною інформацією, розвиваючи при цьому в учнів просторові уявлення, уяву, навички об’ємного проєктування, що економить педагогам і здобувачам освіти час на передачу та засвоєння всілякої інформації і прискорює процес навчання. Виділено переваги і недоліки технології доповненої реальності.

Актуальність статті полягає в конкретному аналізі екзистенціального повороту, який відбувається у філософській думці в ситуації війни. Наводиться критика суб’єкт-об’єктної дихотомії в думці Г. Марселя і Є. Мінковського. Вводяться в науковий обіг досі маловідомі тексти засновника феноменологічної психіатрії Євгена Мінковського. Його ідеї випадіння людини з екзистенційного контексту особливо актуальні сьогодні, коли людина здебільшого випадає з дійсного життя у віртуальну реальність. Автор статті вважає необхідним актуалізувати важливі ідеї Мінковського про «життєвий контакт з реальністю», «час, що проживається» й «особистісний порив».

Постановка проблеми. Світ рухається в бік розвитку віртуального товариства, головними словами сучасності стали глобалізація, медіалізація, НАД – ЧЕРЕЗ та ШВИДКО. Є прибічники «віртуалізації» суспільства, є опоненти, але безперечними є зміни, які відбуваються в комунікаціях, освіті, суспільстві. Віртуалізація суспільства вимагає і створення нових форматів навчання, додаткової освіти для дорослих, а дистанційні форми навчання мають певні обмеження. Працюючи над науково-дослідницьким проектом «Психологічні компетенції успішності», ми на собі відчули всі складності нового формату роботи, вимогу до нових інструментів впливу на формат дистанційних курсів.Стан проблеми. За статистикою, зі 100% починаючих дистанційне навчання до успішного його закінчення доходять не більше 15%, нам вдалося підвищити ці дані до 40% у дистанційному курсі розвитку життєвої успішності, учасники його – міжнародна група (9 країн) з 350 осіб віком від 20 до 65 років.За статистикою, найбільш важливими для ефективності дистанційних курсів є поєднання таких п’яти факторів: інтерактивність, запам’ятовуваність, гнучкість у використанні, надання допомоги, доступність.Інтерактивність. Зробити учасника більш активним – це змушує його прагнути досягти максимального результату. Інтерактивність допомагає також викладачам включити в курс більш складні матеріали. Інтерактивність можна поєднувати з імітуванням в процесі навчання того середовища, з якою повинні познайомитися учні.Запам’ятовуваність – для цього потрібен зв’язок з повсякденним використанням. Вважається, що важливо знизити процент повторів, які, начебто, знижують ефективність електронного навчання. Ми ж, навпаки, відкрили необхідність «психологічних містків» між темами, в одній темі, та якісні повтори, як необхідну умову засвоєння теми. Нами також визначено, аби краще запам’ятати матеріал, він повинен бути емоційно цінним, важливим, та з якісно структуруваною логічною схемою подання інформації.Гнучкість у використанні курсів. В системі повинна бути передбачена можливість навчання осіб з різним рівнем підготовки та різними можливостями. Тут ми тільки виокремимо необхідність робити різні «мотиваційні потоки», тому що і психологічна готовність до учіннєвої діяльності є різним. Нами описано п’ять рівнів готовності, які вимагають різних мотиваційних впливів. Необхідно, щоб учні могли легко рухатися по учбовому курсу, стежити за своїм переміщенням, а також могли повернутися на ту позицію, де знаходилися при попередньому сеансі звернення до навчального курсу. Зміст курсу рідко залишається незмінним, тому засіб навчання повинен дозволяти змінювати навчальний контент. Можливість таких змін необхідно закласти в засіб навчання на самому початку.Надання допомоги. Оскільки електронне навчання відбувається звичайно не в групі, важливо, щоб система навчання надавала учасникам допомогу. Ми емпірично з’ясували, що дорослим потрібні:а) інструкції з проходження курсу;б) інструкції з засобів навігації по курсу;в) підказки для виконання завдань,г) посилання для отримання визначень,д) підтримка при виникненні технічних питань і пр.Кнопка виклику допомоги має бути доступна з будь-якого слайду курсу. Бажано, аби ці інструкції були доступні в будь-якому місці сайту, та бути інтуїтивно зрозумілими.Все це допоможе учням зосередитися на навчанні, а не відволікатися на прикрі перешкоди. Корисно також передбачити розділ для поширених питань, а також глосарій термінів, які можуть бути незнайомими. Це є цінним довідковим ресурсом навіть після завершення навчання. Для реалізації даного пункту ми створили віртуальну спільноту http://www.facebook.com/groups/181953808508038, психологічний блог-підтримку http://pocherk10.livejournal.com, відеоблог http://www.youtube.com/user/YunonaIllina, якими активно користуються наші учасники.Доступність. Через завантаженість сучасним дорослим часто існує складність виділити час для навчання. 24-годинна робота курсу та можливість запису курсу на диск є варіантом.Результати. Ці критерії є важливими, з нашими доповненнями вони дають можливість зменшити втрати кількості учасників. Але ми побачили необхідність додати акцент на психолого-соціальні чинники, що є найбільш впливовими у дистанційних курсах розвитку:Людина-легенда. Особистісний фактор – курс імені ... (вплив особистості ведучого/групи тьюторів, через: професійність, гнучкість зміни стратегії поведінки ведучого та вибір інструментарію впливу. Також емоційний вплив, що створює мотиваційне середовище для бажаних змін, так звана «харизма», та особистісний приклад – тренер як взірець для копіювання певних моделей поведінки).Конструктивна спільнота. Віртуальна групова динаміка, вплив групи (синергія, розвиток рефлективності, розширення картини світу та власного досвіду через спостерігання, активний обмін досвідом, спеціально скеровані комунікації, людські стосунки). У дистанційному форматі даний чинник забезпечується складніше, ніж у реальних учбових курсах, і потребує усвідомленого впливу, але, за результатами опитування, саме наявність конструктивної соціальної спільноти є перешкодою покинути курс для кожного п’ятого учасника.Зворотній зв’язок (вагомий емоційний вплив, високий рівень емоційної реакції, індивідуальний та своєчасний підхід «людина-людина»). Індивідуалізація зворотного зв’язку є найбільш складним чинником для реалізації у курсах, де є багато учасників. Ми вирішували дану складність через побудову психологічних пірамід спілкування –групи проекту, де учасники, які пройшли більшу частину курсу, є наставниками для наступної хвилі.Проект результату навчання. Важливо заохотити учасника створити власний проект результату, такий собі «індивідуальний план розвитку» засобом дистанційного курсу, та робити заміри протягом курсу. Хвилі нашого проекту, що користувалися «Щоденником проекту та самоспостереження», були більш результативними та ефективними у навчанні, проти хвиль без подібної активності (40% проти 20% учасників)Отже, ми виділили психолого-педагогічні принципи створення мотиваційного середовища у курсах розвитку зі збереженням інтерактивності, мотиваційного впливу і суб’єкт-суб’єктної взаємодії.Для демонстрації наведемо фрагмент одного модуля дистанційного курсу розвитку (ДКР) «Успіх». Завданнями даного етапу були саморефлексія та постановки задачі для самостійного розвитку в навчальній програмі «Успіх». Першим кроком цього заняття стало роз’яснення та емоційне прийняття моделі мотиваційно-ціннісних чинників та цільової вибірки переконань, які ведуть до успіху в обраному виді діяльності, з одного боку, та переліку самообмежень, які перешкоджають успіху, з іншого. Групі було запропоновано ознайомитися з авторською багатофакторною моделлю життєвих виборів, що приводять до успіху/неуспіху з детальним поясненням кожного параметру. Під час ознайомлення з моделлю увагу групи привернули до важливості та цінності саморозвитку, вагу інтелекту в даних процесах. Для того, щоб група учасників могла переконатися в ефективності методів зміни шаблонів поведінки, тьютор на прикладах видатних людей показав, що при виконанні належних вправ зміни особистісного профілю, власної моделі життєвих виборів обов’язково відбуваються, точність виборів підвищується. Отже, учасники змогли «приміряти» на себе моделі успішних людей та бути більш вмотивованими виконувати відповідні вправи в тренінгу. Заміри рівня інтересу до мотиваційно-ціннісної моделі проводились у формі анкетування до і після блоку про мотиваційні фактори. Було визначене зростання зацікавленості з 50% (у середньому) до 80%, та загострення уваги на нових аспектах теми.Після лекційного блоку (текст та відеолекція) групі були надані дві діагностичні вправи у формі самопрезентації з рамкою питань, аналіз відповідей на які проводився за схемою визначення мотиваційних характеристик, стереотипного мислення та самообмежень, які потрібно виконати у форматі спілкування у вебкімнаті проекту. Для того, щоб під час самопрезентації учасники були більш відкритими та вільними від соціально очікуваних відповідей, ведучим була підкреслена цінність розкриття особистих уподобань та інтересів через приклад своєї відкритої поведінки та з допомогою логічних доводів (таких як, зокрема, практичне використання правдивих відповідей для аналізу та змін; цінність пізнання себе для самоаналізу; цінність прийняття себе та своєї поведінки). Учасникам був наданий час для підготовки, після чого кожен мав виступити перед групою зі своєю історією.Для того, щоб поведінка групи була підтримуючою, ведучий перед виступами дав завдання, як саме слухати та аналізувати виступ того, хто презентує. Під час лекційного блоку були також використані техніки, які об’єднують групу: модель особливості групи (як приклад – «ви, тобто ті люди, для яких важливий саморозвиток …», «ви як група маєте такі особливості ...»), модель прийняття своєї поведінки, навіть якщо вона негативно оцінюється у соціумі (як приклад – «мало хто визнає, що ...», «тільки хоробрі можуть сказати про себе, що …»).Під час виступу першого учасника ведучий заохочував його до більшої відвертості та давав емоційну підтримку. Так група могла побачити, що бути відкритим безпечно, і наступні виступаючі дозволяли собі бути більш відвертими. Для визначення мотиваційно-ціннісних характеристик для кожного учасника використовувалась оціночна таблиця з такими критеріями:Мотиваційний блок: активність, самостійність у прийнятті рішень, мотивація досягнення, пізнання нового чи використання звичного контексту.Блок стереотипів: я можу / не можу, можу тільки сам / можу з іншими, очікую невдач / очікую успіхів, навколишнє середовище позитивне / негативне, я позитивний / негативний, я для себе / я для інших, все мені дається легко / все дається важко, на зміни треба багато часу / мало часу.Блок самообмежень:заборона собі бути кращим, заборона бути лідером, заборона бути «для себе», заборона бути автономним, заборона бути гнучким, заборона отримувати подарунки (в широкому смислі слова, як шанси від життя).Після виступу кожний учасник публічно отримав характеристику від тьютора та учасників за своїм профілем. Для того, щоб збільшити прийняття, зробити процес більш комфортним для учасників та зняти внутрішній протест, ведучий займає позицію співчуття. Ведучий через приклади створює чітке переконання у групи, що такий профіль є набутим, а не вродженим.Так в учасників формується рефлексивна позиція спостерігача, дослідника своєї поведінки, що є першим кроком до позиції автора власного життя. Після цих вправ у групі відбувається емоційний підйом, учасники діляться своїми враженнями один з одним, відчувають себе більш енергійними. Збільшилася також кількість дописів у спільнотах проекту. В такому психологічному стані їм набагато легше виконувати вправи в наступних блоках, які потребують високого рівня мотивації та уваги. Домашні завдання буди виконані 80% групи.Також нас зацікавило, яким чином можна перенести робочі стратегії впливу на дорослих з реальних успішних тренінгів, результати такого порівняння наводимо у таблиці 1.Таблиця1Мотиваційні фактори впливу у дистанційних курсах розвитку Фактор впливуРеалізація в тренінговому форматі (людина – людина – спільнота)Дистанційна реалізація (людина – комп’ютер – віртуальна спільнота)1. Гнучкість, зміна стратегіїТренер змінює емоційний стиль ведення групи, час проведення, вибір інструментарію для досягнення мети заняття – залежно від стану групи або особи.Потоки курсу. Створено модель «Типологія учасника». Є 5 типів з різним рівнем готовності до змін, навчання, швидкістю психічних процесів та відповідальністю. Технології адаптовані для кожного типу.2. Емоційний рівеньТренер керовано змінює емоційний фон, підвищуючи/ знижуючи емоційні тони. Вага «живого» спілкування, своєчасні підтримки: погляд, посмішка, тощо.В ДКР «Успіх» є форум та чат-кімната, вебінари де учасники звітують про свій прогрес. Створено віртуальні спільноти та блоги-підтримки, з постійно оновлюючимися інформаційними статтями, відео. Є опція «Рівень героя» (з рейтингом героїв), що прогнозовано зробить курс яскравішим, або покращить емоційний тон учасників.3. Особистість, як взірецьЛюдина потребує моделей для копіювання – так відбувається розвиток. За даними дослідників, близько 50% компетенцій учасники тренінгів копіюють, «знімають» з особистості тренера.Блоги, відеоблоги, «стіна успіху» з даними учасників різних хвиль навчання віртуальні спільноти. Зібрано базу еталонів з прикладами, елементами, які можна копіювати, якими можна захоплюватись. Планується створити гру «Порівняльний калькулятор успіху», де можна виміряти відсоток відповіданості своєму кумирові. На своїй сторінці замовити опцію: вислови улюблених героїв. Важливим також є яскравий та змінюваний інтерфейс курсу, з психологічно вивіреними: флеш, кольорами, розташуванням блоків, змінами (новини, вебінари, звіти).4. Харизма – яскравість, захоплення.Мотиваційний вплив особистості: захоплення іншими стимулює до активної діяльності. При скерованості-векторі, заданому темою, активація приводить до розвитку певних компетенцій.5. Групова підтримка: синергія рухуСпільний емоційний фон, мотиваційний імпульс, обмін досвідом мають великий трансформаційний потенціал. Люди порівнюють себе один з іншим, в рефлексивному середовищі повинні осмислювати власну поведінку з інших, незвичних раніше сторін, що розвиває саморефлексію.Психологічні піраміди, інтервізійні групи. В ДКР «Успіх» ми запланували створення міні груп (2-3-5 осіб) за «завданнями», люди будуть мінятися ролями «наставник»- «протеже» для виконання певних задач, будуть створені спільноти по темам моделі життєвих виборів (професія, фінанси, стосунки, тощо) у форумах, тематичні чат-кімнати та вебінари. У віртуальних спільнотах спілкуються люди з різних хвиль, обмінюються досвідом т. ін. На завершення курсу проводиться «круглий стіл» з учасниками, який записується на відео, та звіти учасників є додатковим мотиваційним фактором, для тих хто вчиться.6. Зворотній зв’язокТренер обирає підходящу для кожного форму подання, деталізацію, час та психологічний супровід зворотного зв’язку, тобто зворотній зв’язок є індивідуалізованим.Тьютор має авторську схему «П’ять Пі» подання зворотного зв’язку, яка компенсує людський фактор: щоденно, щотижнево, щомісяця, особистий привід, прогрес). Кожний зворотній зв’язок подається за загальновідомою схемою «Сендвіч». Психологічні піраміди.7. Структура подання інформації.Принцип «кільця Веблера» посилює мотиваційній аспект через простоту, логічність, наявність прикладів та зв’язків-містків між заняттями курсу.Мотивуючі аспекти даного питання легко переносяться в дистанційний формат, але потребують додаткових інформаційних «виходів»Висновки і перспективи. Головним аспектом, який нам вдалося зберегти, є інтерактивність. Зміна форм обміну інформацією між учасниками та ведучим у тренінговому форматі має найвищу ступінь через швидкість та зручність обміну інформацією для досягнення мети заняття. У тренінговому форматі ми маємо множинну, або діалогову взаємодію, коли інформація пов’язана з множиною попередніх повідомлень та відносинами між ними (1:m). У дистанційному ж форматі ми природньо виходимо на лінійний тип взаємодії (1:), коли відсутній зв’язок з попередніми повідомленнями, що власне не є інтерактивністю. Або на реактивну взаємодію (1:1), коли кожне повідомлення, обмін взаємодіями пов’язано лише з однію попередньою інтеракцією без врахування інших зв’язків. Як бачимо з таблиці 1, то саме для вих

XXI століття ознаменоване стрімким розвитком інформаційних технологій, застосування яких не знає і не дізнається кордонів: на сьогоднішній день вони є інструментом вдосконалення систем управління, продажів, надання послуг у соціальній та кредитно-фінансовій сферах, в освіті, охороні здоров'я, культурі і т.п. Однак, інформаційні технології стали не тільки «помічниками», вони стали «самостійними» учасниками в житті суспільства, а потім і «творцями» особливої соціальної середовища. Ми говоримо про кіберпросторі, як про комп'ютерно-технологічної реальності в якому існує і розвивається соціум: тут є своя законодавча, всі необхідні об'єднання і служби, це суспільство здатне спілкуватися (наприклад, в соціальних мережах), задовольняти свої потреби (духовні, престижні, соціальні, екзистенційні, тобто 4 з 5 груп, відповідно до пірамідою А. Маслоу) здійснювати підприємницьку (на сьогоднішній день можна створювати інтернет-магазини, віртуальні школи і т.п.) або трудову діяльність (людина може стати ІТ-спеціалістом, фрілансером, онлайн продавцем і ін.). Таким чином, у віртуальній реальності людина може робити практично все, і дане наріччя з кожним роком все менше затребуване в даному контексті.

У статті розглянуто новітні виклики перед людством у морально-етичній системі координат, яким притаманні як персональні, екзистенційні, так і суспільні, глобальні виміри. Відзначено, що за останнє століття відбувалася значна кількість знакових подій, які істотно вплинули на подальший розвиток суспільства. Навіть освічена Європа зі сталими демократичними традиціями та людськими цінностями недооцінила появу та зміцнення фашизму, котрий розпалив Другу світову війну, що стала наймасовішим і найкривавішим конфліктом минулого століття, через який пройшли десятки мільйонів мирних жителів, заплативши своїм життя за довоєнну байдужість до появи та впровадження у життя антигуманних ідей і принципів.Повоєнний світ змінив ставлення до відповідальності, толерантності та людської гідності разом зі свободою, рівністю тощо. Насправді світ стрімко трансформувався і ставав демократичнішим, вільнішим, залишаючи позаду традиційні уявлення про людину, її довкілля та глобальний світопорядок. Означені події виявилися справжнім каталізатором бурхливого розвитку усіх сфер суспільства, а прорив у науці та техніці став передумовою появи нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства, що отримало назву «постіндустріальне, інформаційне суспільство». Так, цифровізація, інформатизація та масовий перехід суспільства у віртуальний простір, кліматична, екологічна криза вплинули на морально-етичний світ людини, на пошуки життєздатних моральних, ціннісних орієнтирів. Аналіз соціокультурних засад означених пошуків дозволив зробити висновок про те, що соціальні мережі та соціальні медіа створили новий світ, де людина стала особливо вразливою, адже подальший розвиток науки і техніки почав продукувати технології, які можна використовувати як для спасіння людства, так і для його знищення, адже людина, втручаючись у біосферу й екосферу, поставила себе на межу фізичного існування.Зростає потреба у колективному прийняті рішень, колективній і персональній свободі та відповідальності, справедливому, гідному людини розподілі ресурсів планети, дієвій субсидіарності, які й осмислює сучасна філософська думка та пропонує важливі, все ще малодосліджені, рецепти подолання моральної, етичної кризи сучасного персонального та суспільного людського буття.

Розвиток систем штучного інтелекту нерозривно пов’язаний з розвитком інформатики як науки, адже саме завдяки використанню систем управління із зворотним зв’язком при моделюванні мислення людини і виникла кібернетика.Обробка природної мови – загальний напрямок штучного інтелекту та лінгвістики, що вивчає проблеми комп’ютерного аналізу та синтезу природної мови. В області штучного інтелекту аналіз означає розуміння мови, а синтез – генерацію грамотного тексту. Рішення цих проблем буде означати створення набагато зручнішої форми взаємодії комп’ютера і людини. Розуміння природної мови інколи вважають AI-повною задачею, оскільки розпізнавання живої мови потребує величезних знань системи про навколишній світ і можливість із ним взаємодіяти. Саме визначення змісту слова “розуміти” – одне з головних завдань штучного інтелекту.Програми, здатні розуміти окремі висловлення користувача, утворюють клас програм із природно-мовним інтерфейсом.Віртуальний співрозмовник (англ. Chatterbot) – це комп’ютерна програма, створена для імітації мовленнєвої поведінки людини при спілкуванні з одним або декількома користувачами. По відношенню до віртуальних співрозмовників вживається також назва програма-співрозмовник. Одним з перших віртуальних співрозмовників була програма Еліза, створена у 1966 р. Джозефом Вейзенбаумом, яка пародіювала мовленнєву поведінку психотерапевта, реалізуючи техніку активного слухання, перепитуючи користувача та використовуючи фрази типа «Будь ласка, продовжуйте». Передбачалося, що ідеальна програма-співрозмовник повинна пройти тест Тюрінга. Щороку проводяться конкурси програми-співрозмовників (здебільшого англомовних). Один з найвідоміших – конкурс Лебнера.Створення віртуальних співрозмовників граничить з проблемою загального штучного інтелекту, тобто єдиної системи (програми, машини), що моделює інтелектуальну діяльність людини.Основна мета дослiдження полягала в розробці програми, що моделює мовленнєву поведінку людини.Нами було розроблено алгоритм побудови віртуального співрозмовника на основі стандарту мови AIML як найзручнішого засобу створення програм-співрозмовників. Основні структурні одиниці даного стандарту – категорія, зразок, шаблон.Особливості баз знань програм-співрозмовників:1. Реакція на ключові слова. Даний метод був використаний у Елізі. Наприклад, якщо фраза користувача містила слова «батько», «мати», «син» та інші, Еліза могла відповісти: «Розповіси більше про свою родину?».2. Збіг фрази – подібність фрази користувача до вже наявних у базі знань. Може враховуватися також порядок слів.3. Збіг контексту. Часто в посібниках до програм-співрозмовників просять не використовувати фрази, насичені займенниками, типу: «А що це таке?» Для коректної відповіді деякі програми можуть проаналізувати попередні фрази користувача і вибрати придатна відповідь.На основі існуючого програмного забезпечення було створено російськомовний віртуальний співрозмовник, база знань якого має стандарт AIML.Результати дослідження можуть бути застосовані при побудові автоматизованих діалогових систем-консультантів в розподілених мережах.Подальший розвиток даної роботи може бути у напрямку дослідження проблеми наповнюваності баз знань віртуальних співрозмовників та генерації осмислених текстів для побудови ефективної інтелектуальної системи.

Серед виховних напрямів, які сьогодні реалізує вища школа України, найбільш актуальними виступають національний та патріотичний. Виклики сучасних реалій обумовлюють необхідність пошуку нових підходів і шляхів до його впровадження. За сучасних обставин саме віртуальне освітнє середовище ЗВО розглядається як ефективний засіб формування національно-патріотичних цінностей, виховання поваги до культурного та історичного минулого України, патріотичної відповідальності, утвердження гуманістичної моральності та ін. Автор статті обґрунтовує наступні педагогічні умови національно-патріотичного виховання українського студентства засобом віртуального освітнього середовища: по-перше, формування внутрішньої мотивації здобувачів вищої освіти до самовиховання національно-патріотичних цінностей та якостей особистості засобами віртуального освітнього середовища ЗВО; по-друге, впровадження в освітній процес ЗВО медіаосвіти як частини неперервної освіти сучасної людини спрямованої, зокрема на формування мережевої культури особистості або культури мережевої комунікації; по-третє, розширення тьюторської підтримки студентства у сфері віртуальної комунікації.

Метою статті є вивчення змісту основних нап- рямів інтерпретації символу в контексті антропології культу- ри та філософської антропології та їх співвідношення з функ- ціонуванням семантичного поля культури. Методологічними прин- ципами статті є настанови філософської антропології, герме- невтики, філософського символізму, а також елементи концепту- ального та феноменологічного аналізу. У статті розглядається концепція онтологічного повороту, пов’язана з філософською антропологією, а також гносеологічні погляди на репрезентатив- ний підхід, підходи функціоналізму і релятивізму щодо концепції символу. Окреслено співвідношення між наративною онтологією та перформативом як типом мовленнєвого акту, формами людсь- ких автодескрипції та опису реальності. Виявлено, як саме заяв- лена тенденція в культурній антропології претендує на ство- рення нової інтерпретації онтологічних і гносеологічних проблем у контексті філософської антропології. Підкреслено когнітивний потенціал концепції наративної онтології та її зв’язок із пробле- мами філософської антропології. Наголошено на онтологічній інтерпретації символу в його функціонуванні в сучасному комунікативному просторі. Наукова новизна статті представлена вивченням взаємозв’язку ролі та специфіки символу в символічному самоописі людини у філософських проєктах (включно з наративною онтологією), які представляють ці когнітивні позиції та сучас- ним станом комунікативного простору, власне природою символу. Висновки. Віртуальна культура та філософія ХХІ століття постулюють онтологію віртуальної реальності, в межах якої символи здатні актуалізувати умовний тезаурус філогенетичної цивілізаційної пам’яті в контексті горизонту смислів люди- ни. Онтологічно інтерпретований символ означає не лише його реальність, але і створення специфічного смислового простору.

У статті розглянуто проблеми, що пов'язані із необхідністю переосмислення усталених концепцій основоположних прав особи у зв'язку з глобальною цифровізацією всіх сфер суспільного життя. Проаналізовано зміст поняття прав людини четвертого покоління та відзначено існування наукової дискусії у цій сфері, яка стосується звуженого тлумачення цієї категорії прав, та обмеженість тільки «соматичними» правами, зокрема правом на самогубство, евтаназію, зміну статі, заборону клонування та генетичних експериментів над людиною, або розширеного тлумачення, яке, окрім визначених прав, включає ще низку інформаційних прав, прав, пов'язаних із віртуальною реальністю, екологічних прав тощо. Обгрунтовано, що виокремлення інформаційних і зокрема віртуальних прав більшістю дослідників не заперечується. Зокрема, відзначається, що значення доступу до Інтерне-ту суттєво зросте та буде визнане основним правом людини в найближчі роки, а його придушення або обмеження нині визнається перешкодою для існування громадянського суспільства та вільного політичного дискурсу, що буде мати негативні наслідки для решти основоположних прав людини. Незважаючи на виокремлення та вагоме значення права на вільний доступ до Інтернету, найбільш прийнятним видається твердження, згідно з яким Інтернет є технологією, яку потрібно розглядати як сприяння основоположним правам, а не як окреме право. Тобто право на доступ до Інтернету є цінним не саме по собі, а як «можливість», засіб реалізації інших основоположних прав, наприклад свободи вираження поглядів, права на освіту, доступ до інформації тощо. Відзначено, що специфіка мережі Інтернет створює можливості і для порушення основоположних прав і свобод. Так, право на свободу думки та вираження поглядів, яке реалізуються за допомогою мережі Інтернет, може конкурувати з правом на приватність. У статті проаналізовано зміст права на приватність як особистого немайнового блага, що забезпечує автономію особистості, особисту недоторканість і таємницю у всіх сферах приватного життя і особливості його реалізації в умовах глобальної цифровізації суспільства. Беззаперечним є той факт, що саме існування мережі Інтернет створює значну кількість викликів конфіденційності та праву на приватність, проте у сучасних реаліях цифрової епохи забезпечення основоположних прав і свобод повинне бути опосередковане дотриманням справедливого балансу між правом на вільне вираження поглядів та обмін інформацією як офлайн, так і онлайн та повагою до права на приватність.

У статті робиться спроба теоретичного аналізу специфіки механізму формування традицій як емоційно забарвленої уяви про об’єкт, яка може виникати спонтанно або цілеспрямовано під впливом засобів інформації, реклами чи пропаганди, формуючи своєрідний міф з певною системою координат. Аналізується традиція, як певний зв’язок між старим і новим змістом, котрий створює вигляд безперервності існування соціуму. Традиція розглядається як сучасний погляд на минуле. Виходячи з цього процес відтворення традицій – це не відновлення історичної правди, а процес міфотворення образу минулого сьогодні, націленого в майбутнє, де для міфу минулого на перший план виходить майбутнє. Традиція тільки відштовхується від минулого і формує свою віртуальну історію. Процес формування нового бачення історичного процесу розглядається як процес міфотворення традицій, який відбувається весь час, постійно задовольняючи мінливі інтереси суспільства. Розкривається механізм формування іміджу як соціокультурної матриці певної події або об’єкту, де на перший план виходять соціокультурні конотації з використанням процесу міфотворення традицій.

У статті здійснена ревізія новітніх ризиків і загроз, пов'язаних з технологізацією інформаційно-комунікативної сфери, а також представлені основні напрями наукового теоретизування у вказаній області. Автор розглядає Інтернет як особливий інтерактивний глобальний і національний засіб комунікації, як нове соціальне середовище, що розширює наше розуміння взаємодій людини в інформаційному суспільстві. Постійне перебування в Інтернеті стало одним з маркерів сучасного способу життя. У статті проаналізована проблема повної «зануреності» особистості у віртуальний простір. Усупереч безперечним перевагам Інтернету, таким, як швидкий доступ до інформації, дистанційне навчання і багато що інше, в цій роботі розкриваються деякі форми девіантної поведінки, а також соціально-психологічних деформацій, що відбуваються при активному використанні віртуальних засобів масової комунікації. Так, за відсутності можливості вийти в Інтернет, користувачі відчувають «комп'ютерний голод», що може свідчити про їх кіберзалежність. Використання технологічних новинок в домашніх умовах може несприятливо позначатися на міжособистісній комунікації членів сім'ї. Робиться висновок про те, що наявність позначених ризиків в процесі мережевих комунікацій особистості, обумовлює необхідність формування практик їх успішної нейтралізації і мінімізацію їх негативної дії.

У статті наведено основні віхи науково-технологічної біографії Айвена Едварда Сазерленда. Показано вплив сім’ї та школи на розвиток його дослідницьких компетентностей, наведено маловідомі біографічні факти, що пояснюють еволюцію його наукових інтересів: від динамічних об’єктно-орієнтованих графічних систем через системи віртуальної реальності до асинхронної логіки.

Використання теxнологій віpтуальної pеальності в oсвіті спричинило пoяву вiртуального оcвітнього cередовища, в pамках якoго мoжна здійснювати бeзперервну сaмореалізацію та cаморозвиток вiльної, aктивної та твоpчої оcобистості зa yмов oрганізації і фyнкціонування відкритих oсвітніх cистем нa основі теxнологій віpтуальної рeальності. В oсвітньому пpоцесі домінує iнтерактивне cамонавчання зa нaявності пoстійного звoротного зв’язкy в cистемі «виклaдач-cтудент», a oрганізація сaмостійної pоботи cпрямована на pозвиток умінь твoрчості, пiзнавальної діяльності та cистемності миcлення cуб’єктів нaвчання. Вaжливими компонентами є зaбезпечення дoцільності нaвчання зa рaхунок дoтримання прiоритету нaвчання пеpед виклaданням; передавання дiяльнісного типy нaвчання; оpганізація сaмостійної нaвчальної дiяльності; пiдвищення мoтивації нaвчання зa дoпомогою викoристання зaсобів кoмплексного пpедставлення тa мaніпулювання aудіовізуальною iнформацією; пiдвищення pівня eмоційного cприйняття iнформації тa фоpмування навичок pеалізовувати pізні фoрми сaмостійної дiяльності щoдо oбробки та аналізу iнформації. Віpтуальне оcвітнє cередовище є типoвим твoрчим cередовищем cаморозвитку відкритої тa aктивної людини, якiй притаманні активність, виcока cамооцінка, воля, a тaкож cвобода мiркувань. Переважаючим y віpтуальному oсвітньому cередовищі є мeтод iнтeрактивного сaмонавчання iз пoстійною спiвпрацею сyб’єктів виклaдання тa сyб’єктів нaвчання зa yмови присутності бeзперервних звoротних зв’язкiв мiж ними.

Використання теxнологій віpтуальної pеальності в oсвіті спричинило пoяву вiртуального оcвітнього cередовища, в pамках якoго мoжна здійснювати бeзперервну сaмореалізацію та cаморозвиток вiльної, aктивної та твоpчої оcобистості зa yмов oрганізації і фyнкціонування відкритих oсвітніх cистем нa основі теxнологій віpтуальної рeальності. В oсвітньому пpоцесі домінує iнтерактивне cамонавчання зa нaявності пoстійного звoротного зв’язкy в cистемі «виклaдач-cтудент», a oрганізація сaмостійної pоботи cпрямована на pозвиток умінь твoрчості, пiзнавальної діяльності та cистемності миcлення cуб’єктів нaвчання. Вaжливими компонентами є зaбезпечення дoцільності нaвчання зa рaхунок дoтримання прiоритету нaвчання пеpед виклaданням; передавання дiяльністного типy нaвчання; оpганізації сaмостійної нaвчальної дiяльності; пiдвищення мoтивації нaвчання зa дoпомогою викoристання зaсобів кoмплексного пpедставлення тa мaніпулювання aудіовізуальною iнформацією; пiдвищення pівня eмоційного cприйняття iнформації тa фоpмування навичок pеалізовувати pізні фoрми сaмостійної дiяльності щoдо oбробки та аналізу iнформації. Віpтуальне оcвітнє cередовище є типoвим твoрчим cередовищем cаморозвитку відкритої тa aктивної людини, якiй притаманна активність, виcока cамооцінка, воля, a тaкож cвобода мiркувань. Переважаючим y віpтуальному oсвітньому cередовищі є мeтод iнтeрактивного сaмонавчання iз пoстійною спiвпрацею сyб’єктів виклaдання тa сyб’єктів нaвчання зa yмови присутності бeзперервних звoротних зв’язкiв мiж ними.

В епоху глобалізації, тотальної комп’ютеризації та інформатизації всесвітня мережа стає невіддільною частиною життя людини. Одним із популярних віртуальних місць спілкування, окрім соціальних мереж, є онлайн-ігри, в яких існує своя специфічна лексика – геймерський жаргон. Попри те, що сучасна людина проводить в Інтернеті більшу частину свого дня, та онлайн-ігри, особливо серед молоді, щороку стають більш популярними, досліджень геймерського жаргону, зокрема лексикографічних робіт щодо зазначеної лексики, не так багато. Дослідження присвячене спробі описати та охарактеризувати структуру польсько-російського словника геймерського жаргону. В статті надано дефініцію поняття жаргон та виділені особливості власне геймерського жаргону, який слід відрізняти від комп’ютерного; описуються структурні елементи, за якими створено словник, та перелічені одиниці, з яких складається його макро- та мікроструктура. В запропонованому лексикографічному описі геймерського жаргону в російській і польській мовах враховуються фонетичні, графічні, граматичні, словотвірні особливості кожної з мов і здійснюється компаративний аналіз їх диференціальних ознак. Виділені специфічні ознаки ілюструються прикладами, які якнайбільше розкривають та аргументують сутність висловлювань. Словник базується на основних принципах лексикографування: наступництво лексикографічних творів, значна роль суб’єктивного фактора, зумовленість жорстким прагматизмом, нормативність у відборі й подачі лексичного матеріалу, теоретична й практична багатоплановість лексикографічних творів. Результати цього дослідження дали змогу порівняти систему геймерського жаргону у російській та польській мовах, виділити в них спільні та відмінні ознаки, підкреслити особливості кожної з мов щодо використання досліджуваних лексичних одиниць.

Статтю присвячено дослідженню інформаційної специфіки сучасного суспільства, особливостей феномену віртуальної реальності, взаємодії реального і віртуального в сприйнятті людини, особливостей комунікативної ситуації сучасності. Актуальність дослідження зумовлена процесами віртуалізації сучасного культурного простору, що потребують застосування адекватних методологічних стратегій. Аналізується інформаційна специфіка сучасної культури за концепціями М. Маклюена та М. Кастельса, із застосуванням компаративного методу розглядаються концепти «інформаційне суспільство» та «інформаціональне суспільство» за концепцією М. Кастельса, досліджується методологічна стратегія М. Маклюена щодо впливу засобів медіа на формування сучасної культури.

У статті концептуалізується поняття “почуття власності”, обґрунтовуються умови його актуалізації чи деактуалізації. Почуття власності визначається як суб’єктивне емоційне переживання людини щодо належності їй певних об’єктів власності, що відображає зміст та значення, яке мають для неї реальні або абстрактні, конкретні або узагальнені об’єкти власності, тобто все те, що можна назвати своїм. Платформою, де проявляється почуття власності, є психологічний простір особистості, що охоплює комплекс фізичних, соціальних і суто психологічних явищ, з якими людина себе ототожнює. Переживання почуття власності може як сприяти формуванню відповідальності і розвитку ціннісно-смислової сфери, так і мати негативні наслідки, такі як почуття переживання особистої втрати, міжособистісний конфлікт, небажання приймати поради та опір змінам. Визначено функції, які виконує почуття власності як соціально-психологічний феномен у структурі особистості, а саме сигнальну, координувальну, мотиваційну, оцінювальну і експресивну. Визначено три способи актуалізації формування і реалізації почуття власності: контроль, інтимне пізнання та самоінвестування своїх сил, знань, зусиль щодо об’єкта власності. Реалізація почуття власності залежить від змісту як економічних, так і неекономічних соціальних практик, соціальної цінності власності, соціально-культурних традицій співпраці та конкуренції у взаємодії, особливостей міжособової взаємодії з привласнення. Сформульовано найбільш придатні для операціоналізації і діагностики показники прояву почуття власності, які можуть бути покладені в основу його емпіричного дослідження серед різних категорій населення і суспільства в цілому: прояв почуття власності щодо різних сфер психологічного простору особистості (тіло, територія, гроші, особисті речі, часовий режим, соціальні зв’язки, смаки, цінності, ідеї, віртуальний простір особистості), модальність, інтенсивність, тривалість, глибина, рівень усвідомленості, складність, різні умови виникнення, виконувані функції залежно від ситуації, форми прояву.

Представлено бачення інтеграції ключових питань еволюційної медицини та валеології. Визначено шляхи синтезу класичних уявлень про здоров'я індивіду з концептами еволюційної медицини та інструментарієм відображення проблем індивідуального здоров'я за допомогою інформаційних технологій. У результаті дослідження виявлено, що еволюційна медицина зміЩує акцент із дихотомічного розгляду здоров'я та захворювань на більш контекстуальний розгляд. Підкреслюється необхідність трансдисциплінарного синтезу дисциплін про здоров'я людини. Створено віртуальну сервісну програму відслідковування стану здоров'я людини, Що дає можливість протягом усього її життя реєструвати всі зміни стану здоров'я та сприяти своєчасній корекції патологічних змін. Платформа є реальним утіленням загальновідомої істини — попередити хворобу простіше, ніж її вилікувати. Питання, чи є еволюційна медицина фундаментальною наукою — важливим світоглядом узагальнення проблем здоров'я та захворювань — залишається. Застосування еволюційної перспективи до клінічної практики хоча не впливає на повсякденні терапевтичні рішення, але може призвести до нових клінічних стратегій. Тим не менш, клінічна медицина та громадська охорона здоров'я насамперед зосереджені на етіології, профілактиці та лікуванні захворювань, а вже потім на зміцненні здоров'я. Ця невідповідність і є причиною того, що лікарі не завжди правильно розставляють акценти в різних формах своєї діяльності.

У статті розглянуто специфіку сміху, гумору у фольклорній інтернет-комунікації, яка є маркером Інакшості. У межах однієї соціальної групи, субкультури, якоїсь спільноти людина часто не протиставляє себе (не використовує опозиції Свій-Чужий), але усвідомлює та ідентифікує відмінне у сприйнятті події, хоче проявити свою відмінність, несхожість, оригінальність та винятковість; це й детермінує з’яву Інакшого. Набір жартів, гумор є тими критеріями, тонкощі яких зрозумілі лише представникам конкретної спільноти. Саме сміх, гумор і є одним з головних індикаторів належності до Своїх, входження до групи посвячених у тонкощі та нюанси тем, об’єктів для жартів. Гумор в інтернет-комунікації певної спільноти має такі характерні риси: 1) локальність (адекватно сприйняти, розшифрувати та зреагувати зможе лише Свій), 2) доречність (обмежується віковою, гендерною, субкультурною тощо належністю), 3) мовленнєве кодування, 4) інтертекстуальність (використання текстів, зрозумілим лише Своїм). Отримання інакшого досвіду, відмінного від уже наявного, дає змогу розширити та збагатити власні знання, побачити предмет, ситуацію, події під інакшим кутом зору, відповідно стати / бути / тимчасово_бути Інакшим. Що отримує своє відображення в інтернет-комунікації, в реакції на сучасні події відходом від інтерпретації на хороше-погане, своє-чуже, усвідомлення інакшого погляду. Сміх над жартами можна розподілити на дві основні групи: 1) людина сміється, бо «впізнала» себе, 2) людина сміється, бо мем або жарт демонструє стиль життя, поведінки тощо, їй не притаманні; таким чином відбувається індикація позиції «це не-Я, Я-не такий, Я-Інакший, Я відрізняюсь/вирізняюсь», але це не означає виходу зі спільноти. Усвідомлення Інакшості сприятиме трансформації характеру, змісту реальної та віртуальної комунікації, допоможе налагодити суб’єкт-суб’єктну взаємодію, розвивати толерантність до думок, відмінних від загальноприйнятих.

Авторитет в освітньому просторі поступово втілювали український педагог Антон Макаренко і Зігмунд Фрейд, професор невропатології (Австрія). Вони критикують появу «бунту мас» у теорії психосексуального та гуманістичного розвитку індивіда, обумовлють його участь у духовно-історичних подіях. Засновники власної версії філософського піднесення не сприймали появу у європейському житті режимів тоталітаризму і войовничого націоналізму влади чи її ксенофобські прояви, діяли як європейські носії статусу демократичного патріотизму і гуманізму. Мета діяльності європейських мислителів у тому, щоб виявити прихильність українського соціуму до філософського впливу на «маленьку людину». А. С. Макаренко бере символ Дон Кіхота, що є показником духовної ролі козакофілів-новаторів на рубежі XІX-ХХ століття, зокрема цей символ пов’язує «донкіхотство» з відновленням громадської поваги до героїчних традиціїй Запорозької Січі.Значну увагу А. Макаренко і З. Фрейд приділяли також питанню, як за різних обставин діє носій патріотичної соціокультурної діяльності, що презентує глибинне єство − ідеальний тип, щоб розповісти про його суб’єктивну позицію, тобто про українця-патріота, малороса націонал-нігіліста, або хохла націонал-прагматика, залишаючись об’єктивним спостерігачем як дослідник-гуманітарій.

Анотація. Існування електронного спорту як соціального феномену і його динамічний розвиток на сьогодні ставлять ряд актуальних питань, серед яких варто виділити необхідність правового регулювання, профілактику захворювань, формування рухової активності гравців, роботу з подолання адиктивної поведінки (якщо це має місце), створення раціональної системи підготовки і змагань кіберспортсменів. Мета. На основі методологічного і філософського підходів розглянути кіберспорт як соціальне явище, виявити його характерні риси для формування стійких відносин в інформаційному просторі. Методи. Аналіз і синтез, порівняння, систематизація, узагальнення. Результати. Кіберспорт – унікальне соціально-спортивне явище, що розвивається за своїми законами. Він безпосередньо пов’язаний з різними сферами людської діяльності, має свої специфічні риси, що дозволяють розглядати його як самостійний динамічний напрям. Стан і розвиток кіберспорту в сучасному суспільстві свідчить, що він міцно зайняв свої позиції серед безлічі сфер діяльності людини. Ключові слова: кіберспорт, кіберспортсмени, віртуальні ігри.

Сучасний світ змінює віртуальні кордони країн. Це надає актуальності для оволодіння іноземною мовою. Оволодіння іноземною мовою дає змогу сучасній людині розширити свої можливості та збільшити потенціал успіху у суспільстві. Окремим питанням стає розвиток соціальної компетентності та м’яких навичок сучасної особистості. Розвинуті соціальні навички дають змогу людині презентувати себе, ставати ініціатором соціальних дій, реалістично оцінювати соціальну дійсність та налагоджувати комунікативні зв’язки. Поєднання двох проблем з одним алгоритмом вирішення дає можливість більше зорієнтуватися на сьогочасні тенденції (макдональдизацію) та усучаснити освітній процес. Мета цієї статті полягає в тому, щоб розкрити потенціал та можливості формування соціальної компетентності на уроках іноземної мови, використовуючи інструмент корпоративного вивчення мови. Методологія корпоративного вивчення іноземної мови відповідає сучасним соціальним пріоритетам та нейрокогнітивним дослідженням. Наукові дослідження показали, що саме корпоративне вивчення англійської мови – це ефективний інструмент тімбілдінгу. Це дає змогу створити умови для успішної соціалізації особистості та розвитку соціальних навичок. Як експеримент нами було запропоновано курс «Світ у гармонії», що був перекладений на англійську мову («Harmony World») та запроваджений у загальноосвітній школі. Він побудований на корпоративному вивченні теми та створений з акцентом на розвиток усіх компонентів соціальної компетентності. Проведене дослідження показало динаміку росту якісних показників опанування іноземною мовою у суб’єктів освітнього процесу та динаміку росту рівня соціальної компетентності. Це підтвердило гіпотезу про інтеграцію розвитку двох компетентностей під час проходження одного курсу та ефективність запровадження корпоративного вивчення іноземної мови.

У статті розглянуто сутність цифрового робочого простору як складової частини сучасного ринку праці. Встановлено, що внаслідок глобалізаційних процесів в економічних системах на передній план виходять цифрові технології, автоматизовані системи управління, віддалена (дистанційна) праця, розвиток економіки знань та інформаційного суспільства. Виявлено, що 2020 рік приніс значні зміни у сфері організації праці, в системі реалізації професійної діяльності людини, в підходах до розуміння особистісного розвитку, наслідком чого став пошук шляхів адаптації людей до так званої нової реальності. З’ясовано, що поняття цифрового робочого простору є досить новим у науковому обігу і водночас досить уживаним. Не існує єдиного визначення цього терміна, однак це не заважає компаніям та організаціям використовувати його для побудови стратегій розвитку та функціонування. Встановлено, що під цифровим робочим простором можна розуміти певне інтегральне утворення, що охоплює цифрові процеси, засоби цифрової взаємодії, інформаційні ресурси, цифрову інфраструктуру та інші поняття, що є характерними для цифровізації загалом. З’ясовано, що в Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України цифрове робоче місце визначається як віртуальний еквівалент фізичного робочого місця, котрий вимагає належної організації, користування та управління, оскільки воно має стати запорукою підвищеної ефективності працівників та створення для них більш сприятливих умов праці. Зроблено висновок про те, що у нинішніх умовах змінюється роль людини у виробничих процесах, зростає потреба у творчих кадрах, важливими ознаками робочої сили стають креативність, комунікабельність, нестандартне мислення, адаптивність тощо. Саме інтенсивний розвиток цифровізації, загальносвітові тенденції (в тому числі, пандемія коронавірусу COVID-19), прискорений розвиток цифрового простору та перехід на цифрові робочі місця є і причинами, і наслідками реалізації нових якісних ознак сучасної людини на ринку праці.

Підготовка майбутніх учителів повинна орієнтуватися не лише на існуючий стан освіти, а й врахувати основні тенденції її розвитку.Одна з них пов’язана із застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій, поєднання яких відкриває нові горизонти освіти, дає реальну можливість досягти цілей, які ще недавно вважалися нездійсненними. Саме тому в курсах основних навчальних дисциплін психолого-педагогічного спрямування істотне місце має посісти проблема дистанційного навчання. Саме системи дистанційного навчання поєднують інформаційні і комунікативні технології, і реалізація загальнонаціональної програми впровадження цих технологій в освіту передбачає широке застосування цих систем в освітній практиці.Проблема дистанційного навчання в психолого-педагогічній літературі, на жаль, не знайшла широкого висвітлення, причому в багатьох посібниках його сутність тлумачиться дещо однобічно, основну увагу приділяють зовнішнім ознакам. Для прикладу наведемо означення дистанційного навчання в посібниках з теорії навчання: “Дистанційне навчання – форма навчання на відстані, в якому “доставка” навчального матеріалу і навчальна взаємодія педагога і тих, хто навчається здійснюється за допомогою сучасних технічних засобів (телебачення, радіо, комп’ютерна мережа)” [4, 182]. Сутність дистанційного навчання, якій присвячено кілька абзаців, зводиться переважно до застосування засобів телекомунікації.У посібнику “Освітні технології” [5] висвітленню дистанційного навчання приділено ще менше уваги. Його характеристику по суті обмежено вказівкою на надання учням можливості доступу до гігантських обсягів інформації.Деякі автори схильні тлумачити дистанційне навчання як різновид заочної освіти, що передбачає активне спілкування між учнями, між учнями і викладачами і використовує сучасні засоби телекомунікаційних технологій.Зроблено спроби намітити основні ознаки дистанційного навчання [3]. У визначенні дистанційного навчання американською асоціацією дистанційного навчання виділяються такі його ознаки:а) географічна віддаленість того, хто навчається, від педагога;б) використання засобів для передачі навчальної інформації, при цьому розмежовуються навчання (викладання) і учіння, кожне з яких передбачає певну роль вчителя і учня.Найбільш істотними ознаками дистанційного навчання ми вважаємо, по-перше, континуум технологій навчання (на противагу багатьом спробам тлумачити його як єдину технологію), причому нових інформаційних технологій і, по-друге, поєднання в них інформаційних (інформаційно-комп’ютерних) технологій із телекомунікаційними (вони включають, поряд із традиційними засобами комунікацій, локальні й глобальні мережі, електронну пошту, Інтернет).Поєднання зазначених засобів дозволило не тільки значно розширити середовище застосування комп’ютера, а й створити принципово нову систему освіти. Умовно можна виділити наступні лінії основних нововведень у системі освіти. Дистанційне навчання дає можливість здійснити:навчання незалежно від місця знаходження учня;інтерактивну взаємодію учня не тільки з комп’ютером, а й з усіма партнерами по спільній діяльності (як педагогом, так і учнями);доступ до віддалених інформаційних ресурсів, включаючи бази знань, експертні й навчальні системи тощо.Принципове значення мають такі фактори:а) кожний може вчитися у зручний для себе час, обираючи при цьому і навчальний курс, і ступінь складності викладання, і зручну для себе навчальну систему;б) взаємодія з партнерами по спільній діяльності і вчителем здійснюється незалежно від місця їх знаходження; створюється новий тип навчальної групи – віртуальна група, яка дає можливість спілкуватися в режимі реального часу і в асинхронному режимі;в) значно розширюються можливості учнів із доступу до різноманітних баз знань (причому не лише навчального спрямування).Таким чином, дистанційне навчання дає можливість подолати просторові й часові обмеження в навчальному процесі, реалізувати як індивідуальне, так і групове (спільне) навчання в найрізноманітніших формах, створює реальні передумови для використання кожним учнем найбільш ефективних (і зручних саме для нього) комп’ютерних навчальних систем і надає реальні можливості для доступу до різноманітних баз знань, що акумулюють досвід людства.Характеризуючи особливості дистанційного навчання, слід наголосити на його гнучкості: воно може обмежуватися окремими навчальними програмами і навіть окремими розділами, а може охоплювати навчання за програмою вищого навчального закладу в цілому.Поширення дистанційного навчання ставить передусім такі питання:а) на який контингент осіб воно розраховано;б) як співвідносяться дистанційне навчання із традиційним.На перше питання відповідь однозначна – дистанційне навчання розраховане на широкий контингент осіб: на людей, які мають вищу освіту і бажають продовжувати навчання, на тих, хто бажає одержати вищу освіту і на всіх тих, хто бажає підвищити свій загальноосвітній і професійний рівень, у тому числі й старшокласники.Що ж до співвідношення дистанційного навчання із традиційним, то можна вважати, що дистанційне навчання не означає витіснення традиційного навчання, а виступає як певне доповнення до нього. Втім, цілком можливо, що згодом співвідношення між ними зміниться і роль дистанційного навчання в системі освіти значно зростатиме.Основним організаційним закладом дистанційного навчання є центр, який має таку назву: центр дистанційного навчання. Його функції не обмежуються суто організацією навчання. Він має здійснювати розробку комп’ютерних навчальних систем, забезпечувати технічну базу дистанційного навчання, а також надавати психологічну допомогу користувачам системи [3].Основною організаційною одиницею в умовах дистанційного навчання є віртуальна група, до складу якої входять учні (студенти, фахівці з вищою освітою або старшокласники), які навіть не бачили один одного і можуть здійснювати лише технічно опосередковане спілкування. Об’єднує їх, по-перше, єдиний предмет навчання і, по-друге, бажання спільно розв’язувати учбові задачі, приймати спільні рішення, допомагати один одному і, нарешті, бажання спілкуватися.Як відомо, технічно опосередковане спілкування істотно відрізняється від живого спілкування, особливо в тих випадках, коли воно здійснюється асинхронно. Тим більше що комуніканти практично не знайомі між собою і по суті їм невідома можлива реакція партнерів на критику їхніх пропозицій, на вимоги до обґрунтування своїх пропозицій і т.д. Слід наголосити, що спільна учбова діяльність в умовах віртуальної групи має свої особливості, зумовлені передусім переважанням асинхронного спілкування (адже кожний член групи, як зазначалося, вибирає для навчання зручний для себе час).Як правило, тут найчастіше спільна учбова діяльність матиме не спільно-розподілену форму, а індивідуально-спільну. Остання передбачає, що після обговорення спільної задачі члени групи певний час працюють індивідуально, а через певний проміжок час у обговорюють одержані результати і намічають план подальшої роботи. При цьому слід мати на увазі, що цей етап навчання може відбуватися також в асинхронному режимі, а це впливання на спільну діяльність, особливо в тих випадках, коли інтервал між повідомленнями вимірюється годинами.Аналогічні проблеми виникають при здійсненні такої форми навчання, як віртуальна дискусія (конференція), якщо вона відбувається в асинхронному режимі. Одна з істотних особливостей цієї форми навчання полягає в тому, що вона відбувається за участю педагога, який, по-перше, пропонує тему дискусії і, по-друге, регулює її хід. Він має стимулювати до активної участі одних членів групи і, навпаки, стримувати інших, які виявляють надмірну активність, попереджати перетворення дискусії особистісний конфлікт і. Якщо він виник, допомогти перетворенню його з особистісного у діловий і сприяти конструктивному його вирішенню. Враховуючи те, що педагог практично не знає членів віртуальної групи, виконання цих функцій вимагає від нього значної майстерності.Слід наголосити, що в умовах дистанційного навчання вимоги до педагога значно вищі, ніж в умовах традиційного навчання. Адже тут йому доводиться мати справу з учнями (студентами), яких він по суті не знає. А кожний вчитель знає, як важко працювати з незнайомим класом. До того ж, коло запитань, які йому ставлять (можуть ставити учні) обмежується певною темою занять. А в умовах дистанційного навчання одночасно йому можуть ставити запитання, що стосуються змісту всього навчального курсу. До того ж, одночасно він може одержувати значну кількість запитань від різних учнів. Втім, у нього є певні переваги: для відповіді в нього є певний час, тому може ознайомитися з відповідною літературою, проконсультуватися і т.д. [1].Нові вимоги до вчителя зумовлені також зрослими можливостями учнів користуватися глобальними мережами, причому не лише освітнім середовищем. Залучення учнів до інформаційних ресурсів інколи призводить до небажаних наслідків, адже в Інтернеті чимала частка інформації є аморальною і асоціальною, пропагує ворожу ідеологію, порнографію тощо. Проблеми, що виникають у зв’язку із можливостями по суті безконтрольного доступу до цих ресурсів студентів і особливо учнів, досить складні і потребують окремого аналізу. Однак не можна не вказати на таку загрозу, як комп’ютерна залежність. Вона має різноманітні прояви, починаючи від ігрової залежності і закінчуючи комунікативною [2; 6].Зауважимо, що реальна можливість навчатися індивідуально, призвела до появи нових психологічних проблем у тих, хто навчається. У деяких з них з’являється почуття ізольованості, а невміння годити контакти інколи є навіть причиною стресів. Актуальність цих проблем збільшується в міру поширення дистанційного навчання і охоплення вся більшого контингенту користувачів, починаючи від фахівців з вищою освітою, і закінчуючи школярами. І це висуває нові вимоги до педагогів.В умовах широкого поширення систем дистанційного навчання постає проблема глобалізації освіти і надання можливості кожній людині бути користувачем будь-якого центру дистанційного навчання, незалежно від того, де він знаходиться – в Україні, Росії чи в Сполучених Штатів. Тут виникає чимало проблем, які вимагають свого вирішення, але ми вважаємо за доцільне відокремити одну з них. Йдеться про значне підвищення мовної культури школярів і студентів, адже ґрунтовне знання іноземних мов є необхідною умовою залучення людини до інформаційних ресурсів, що їх містить освітнє середовище – продукт фахівців різних країн світу.На закінчення зазначимо, що дистанційне навчання вперше в історії людства створює реальні можливості кожній людині долучитися до освіти будь-якого рівня, за власним бажанням здійснювати навчання будь-якого профілю протягом усього життя, і це є найважливішим соціальним здобутком дистанційного навчання.

У сучасних умовах актуальними питаннями продовжують залишатися взаємозв’язок здоров’я людини та інформаційних технологій, порушення соматичного й психічного здоров’я населення, зумовлені інформаційними та психоемоційними навантаженнями. Мета статті – визначити особливості використання інформаційно-комунікативних технологій у повсякденному житті й досліджувати їх вплив на фізичне та психічне здоров’я людини. Станом на 31 грудня 2017 р. 4,15 млрд людей у світі підключені до мережі Інтернет. В Україні 52,5 % осіб є користувачами мережі Інтернет. Це становить 3,5 % від загальної кількості користувачів у Європі. 96 % дітей користуються Інтернетом, який став для них природною частиною життя. Комп’ютер є не лише розвагою, але й засобом спілкування, самовираження та розвитку особистості. Сучасних дітей і молодь Інтернет приваблює різноманітним спілкуванням, угамуванням інформаційного голоду, пошуком нових форм самовираження, анонімністю й віртуальною свободою, почуттям спільності та приналежності до групи. Вони засвоюють нові цифрові технології й учаться вільно орієнтуватися в інформаційному просторі. Діти не можуть реально оцінювати рівень достовірності та безпеки інформації, що міститься в Інтернет-просторі. За останні півроку у світі збільшилося покриття Інтернетом на 7 %. За даними статистики, понад третина користувачів в Україні мають вік до 29 років. Більше 60 % дітей і підлітків щодня спілкуються в Інтернет-чатах. Надання переваги віртуальному світу чинить негативний вплив на психіку й здоров’я дитини та може погіршити не лише зір, поставу й сон, але й викликати тривожність, дратівливість, соціальну дезадаптованість і залежну поведінку. Відзначено підвищення високого рівня тривожності, ригідності та екстравертності в інтернет-користувачів. Лише 24 % дорослих перевіряють, які сайти відвідує їхня дитина. 11 % батьків знають про такі онлайн-загрози, як «дорослий» контент, азартні ігри, онлайн-насилля, кіберзлочинність. 79 % дітей упевнені в тому, що вони достатньо обізнані щодо ризиків в Інтернет-мережі. Розглянуто п’ять основних видів інтернет-залежності: комп’ютерна залежність, компульсивна навігація в мережі, перевантаженість інформацією, кіберсексуальна й кіберкомунікативна залежності. В Україні поширена саме друга (кіберкомунікативна) залежність. Так, згідно з проведеними дослідженнями, перше місце за відвідуваністю займають саме соціальні мережі (27 % у цілому серед молоді), у дівчат показник вищий (29,8 %), порівняно з хлопцями (23,9 %).

У статті автором зроблено спробу розглянути концептуальні засади освітньої мобільності в науково-освітньому просторі України та Європи за схемою мобільність – види мобільності – академічна мобільність, професійна мобільність – освітня мобільність. Акцентовано не лише на академічній мобільності вищої школи, але й розкритті її можливостей у системі неперервної освіти, зокрема загальної середньої освіти. Автором проаналізовано сутність освітньої мобільності, сформульовано власне визначення поняття «освітня мобільність», уточнено її складові частини: академічна мобільність, наукова мобільність, професійна мобільність. Освітню професійну мобільність розкрито як внутрішній механізм розвитку людини, як якісне й ефективне перетворення навколишнього професійного й життєвого середовища, а не лише як можливість для суб’єктів освітнього процесу навчатися, працювати за кордоном або як інструмент отримання дипломів. Звернено увагу на розбудову системи національної освітньої мобільності, яка сприятиме якісному професійному розвитку впродовж усього життя, відкриватиме можливості для отримання неперервної освіти, постійного поглиблення компетенцій, формування актуальних знань, гнучкості, критичності мислення, творчої ініціативи, розвитку високого адаптаційного потенціалу. Чільне місце в статті відведено внутрішній освітній мобільності, яка збільшує шанси людини на самореалізацію, підвищує якість трудових ресурсів національної економіки, що, на думку автора, має стати відповіддю освітньої системи України на виклики глобального освітнього простору. Перспективними напрямами подальших розвідок автор вважає дослідження освітньої мобільності системи неперервної освіти України, зокрема віртуальної мобільності, оскільки вона є характерною ознакою суспільства знань, а також сприяє осучасненню освітньої діяльності в умовах глобалізації суспільства.

Виконано роботу в контексті психологічних досліджень віртуальної комунікації, що становить подальший розвиток цієї проблематики у сфері соціальної психології. Представлено результати емпіричного дослідження психологічних феноменів кіберкомунікантів, особливості їх активності щодо комунікативної діяльності в кіберпросторі та розглянуто специфіку комунікативної діяльності учасників кіберпростору (соціальна мережа Facebook, навчальні та тематичні форуми). Окреслено дві групи кіберкомунікації, як одного з аспектів соціальної феноменології: кіберкомунікація як продовження, доповнення реальної комунікації та кіберкомунікація, що не пов'язана з реальним спілкуванням. Зазначено мотиви, які спонукають людину до кіберкомунікації, та виділено 15 видів основних психологічних типів кіберкомунікантів. Розглянуто типи кіберкомунікантів, які можна зустріти як у "чистому вигляді", так і у змішаному, оскільки нерідко їхні риси модифікуються і трансформуються – набувають рис інших типів чи повністю переходять у інший тип. Це залежить як від прагматичної установки кіберкомуніканта в кожному конкретному випадку, так і від його досвіду в кіберпросторі взагалі. Отримані результати розширюють наявні психологічні уявлення про типи кіберкомунікантів, що детермінуються тією чи іншою їхньою комунікативною діяльністю у кіберпросторі.

На основі антропоцентричного підходу до аналізу візуальних самопрезентацій А. Джентілескі у творах живопису представлено художню творчість як феномен ранньомодерного періоду італійської культури як самооб’єктивації мисткині, що, породжуючи нову культурну реальність, виступають водночас засобами пізнання сутності людини. При написанні статті використано принципи і методи філософсько-антропологічного дослідження у поєднанні з хронологічним, іконографічним і образно-стилістичним методами. З поміж філософсько-антропологічних використовувався принцип антропологічної редукції, керуючись яким аналізувалась творчість А. Джентілескі як її само об`єктивація, принцип екстраполяції окремого факту життя художниці та антропологічної інтерпретації еволюції творчості, коли крізь низку хронологічно послідовних творів як образних об’єктивацій, здійснюється спроба пізнання їхнього творця. Іконографічні та образно-стилістичні методи (прийоми композиції, сюжети, колористичні характеристики) – при аналізі художнього відеоряду: автопортретів, алегорій і сюжетних картин. Аналітична робота здійснювалась поетапно як перехід від іконографічної інтерпретації картини з поступовою елімінацією художньо-стильових характеристик як позаантропологічних культурних констант із подальшою антропологічною редукцією культурного образу. Наукова новизна полягає в авторській методиці аналізу творів візуального (образотворчого) мистецтва з точки зору антропоцентричного підходу, а також у розгляді художньої творчості А. Джентілескі як її самооб’єктивацій, що породжуючи нову культурну реальність, виступають, водночас, засобами пізнання сутності людини. Творчість А. Джентілескі в діахронічному розгортанні можна розглядати як феномен ранньомодерного періоду італійської культури, як самооб’єктивацію художниці, в якій простежується еволюція самовиявлення від особистості з традиційним самосприйняттям за соціальними гендерними стереотипами (1610 р.) до феномену особистого життя, який визначатиме подальшу еволюцію її самоідентифікування (зґвалтування 1611 р.) та викорінення почуття сорому через віртуальну помсту (самовиявлення в циклі Юдиф), каяття (цикл Марії Магдалини), провини (цикл Лукреції) та формування складової ідентичності художниці як звільнення від соціальних гендерних забобонів і стереотипів щодо соціально приписаних жінці ролей і стандартів поведінки (цикл Сусанни).

Мета статті полягає в розвитку теоретичних основ та методичних положень трансформації параметрів системи управління просторовим капіталом регіону під впливом глобальних викликів. Проаналізувавши праці провідних науковців та аналітичні матеріали світових дослідницьких центрів, у роботі виокремлено сучасні тенденції розвитку бізнес-структур, обумовлені трансформацією системи управління просторовим капіталом; особливості впливу змін в системі управління просторовим капіталом на процеси реалізації державного врядування та життєдіяльності людини. Серед глобальних викликів трансформації властивостей простору авторами виокремлено цифровізацію, сервісизацію, індустрію 4.0, декарбонізацію економіки. У роботі доведено, що у сукупності саме ці виклики змінюють традиційне розуміння сутності менеджменту як виду управлінської діяльності, що проявляється у переході до концепції напрацювання диференційованих індивідуальних показників ефективності діяльності; перманентного зменшення поляризації між поняттями масове виробництво та якість локальних товарів, робіт, послуг; переходу від масового ринку до мінливого ринку індивідуальних або мікрогруп покупців тощо. Як наслідок, під впливом цих процесів виникають нові системи виробництва (вікіноміка, нові мережеві кооперативи), нові способи доставки товару (віртуальні примірочні, 3D-друк, електронні книги), нові системи власності (економіка дарування та економіка розподіленого користування, безкоштовні та умовно-безкоштовні товари/послуги); нові системи управління (незалежні ради директорів, мультистейкхолдеризм, відсутність ієрархій, колективне лідерство); нові системи фінансування (краудфандинг та «етичний банкінг»); нові системи організації ринку (механізми співконкуренції).

Лінгвістичне дослідження присвячено аналізу семантики слоганів у німецькому мовленні 2015 року як частини рекламного тексту. В семантиці слоганів відображено технічний, культурний, економічний, екологічний та соціальний досвід етносу, що постійно оновлюється, розширюється, змінюється. Доведено, що слоган є креативним продуктом мови й мислення. Він інформує про якість бренду, товару або послуги і водночас проєктує цю якість на людину (адресата), спонукаючи її (його) на рішучі дії. Висвітлено етимологію та динаміку понять “Reklame“ і “Slogan“, виокремлено умовно три (реклама) та дві (слоган) стадії семантичного наповнення, описано політику, структуру й графічне виділення реклами й слогану (колір, розмір, шрифт) у текстовій тканині часопису Focus 2015, визначено основну функцію слогана – маніпуляція адресатом. Особливу увагу акцентовано на парадигмі семантичних підтипів слоганів. Запропоновано класифікацію слоганів за двома критеріями: текстовою семантикою та локалізацією в часописі. Виділено дванадцять семантичних підтипів феномену та три позиції його розміщення: ініціальну, медіальну й фінальну з домінуванням медіальної. Встановлено актуальність технічних засобів пересування в тому числі вітчизняними й зарубіжними (Америка, Швеція) автомобілями. Слогани вітчизняних автомобілів репрезентовано лаконічно й чітко, зарубіжних – розпливчасто. Вітчизняні бренди орієнтовано на позитивні емоції, а саме: радість, подив та оцінку, зарубіжні – пов’язані лише з оцінкою технічних характеристик (Америка) та прагматикою (Швеція). Друге місце посідають семантичні підгрупи «Послуги», «Фінансування та кредит». «Послуги» диференційовано на три різновиди: реальні, віртуальні й дистанційні, «Фінансування та кредит» апелюють до банківських установ, що конкурують між собою.

У статті на основі вивчення наукових джерел розкрито зміст і спрямованість інклюзивного туризму як технології соціальної реабілітації в умовах закладу освіти. Основними функціями інклюзивного туризму є: соціальна відновлювана, психологічна, комунікативна, освітньо-пізнавальна, особистісно-орієнтована, компенсаторна, гедоністична, реабілітаційна, адаптаційна, соціалізаційна. Інклюзивний ефект від туристичних маршрутів буде суттєвим, якщо діяльність ґрунтуватиметься на таких принципах: незалежності, залучення, інформативності, комплексності, індивідуального підходу, можливості для реалізації внутрішнього потенціалу, стимулювання саморозвитку, необхідної підтримки, гідності, рівності, суб’єктності, принцип особливого підходу. Саме інклюзивний туризм дозволяє створити для людини з інвалідністю такі умови, які максимально компенсують її обмеження і дозволять стати активним учасником соціуму. На основі відомих розвідок з проблеми дослідження розроблено таку класифікацію видів інклюзивного туризму: за ціллю; за основним видом заняття; за способом пересування; за сезонністю; за складом туристів; за ступенем навантажень. Напрямами інклюзивного туризму виступають: природотерапія; релігійні маршрути; етнографічний туризм; культурно-пізнавальний туризм; віртуальний туризм. Інклюзивний туризм можна реалізувати через різні форми: безпосередньо відвідуючи туристичні об’єкти та дистанційно. Яскравим прикладом використання для інклюзивного туризму сучасних інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі є реалізація проекту факультету соціальної та психологічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини «Культурно-рекреаційно-туристична Черкащина: інклюзивно-соціальна 3D-карта» за підтримки Українського культурного фонду.

Мета статті – дослідити пандемічні аспекти свободи совісті в Україні. Методологічними засадами дослідження стали методи світоглядного плюралізму та мультикультуралізму, неупередженості і гуманізму, компаративності та незаангажованості, ідеологічного і релігійного різноманіття, толерантності та позаконфесійності, світськості і міжконфесійного діалогу, проблематизації та концептуалізації релігійно-філософського матеріалу, наукової евристики і віртуальних польових досліджень, контекстуальний та інтерпретаційний, інформаційний і технофутурологічний підходи тощо. Наукова новизна – Міжнародне право надає урядам можливість обмежувати діяльність релігійних організацій заради охорони здоров’я; більшість релігійних організацій з розумінням поставились до необхідності дотримуватися карантинних вимог; в Україні поки що досягнуто балансу між державними обмеженнями діяльності релігійних організацій та їх дотримуванням останніми. Висновки. В дослідженні проблем свободи релігії на початку пандемії COVID-19 ми підкреслили її виключність в констеляції практично усіх інших прав та свобод людини та водночас необхідність дотримання усіх цих прав та свобод для її втілення. Держава сприяла переведенню релігійних зборів у цифровому форматі та забезпечувала охорону релігійних громад від порушників карантинного режиму. Висвітлення загального впливу пандемії на стан релігії у світі є значною мірою амбівалентним. Враховуючи даний контекст, доцільно було б концентрувати дослідницькі зусилля на впровадженні або сприянні церковній медіапедагогіці та медіацерковності, богослужбовій медіаосвіті та церковним медіапродуктам, церковній SMART-освіті та е-релігієзнавству – вони все більш актуалізуються в часи пандемії, коли свобода совісті реалізується значним чином дистанційно і віддалено, онлайново та дигітально.

Анотація. Кіберспорт є формою змагальної діяльності, в основі якої лежить використання комп’ютерних ігор. Виник він не спонтанно і сьогодні демонструє певну історію повільного, але впевненого руху до загальносвітового визнання. Різке зростання популярності кіберспорту не могло не привернути увагу психології, бізнесу, реклами тощо. Нинi вiн уже є одним із найперспективніших інвестиційних напрямів на вітчизняному та світовому ринках. Динаміка розвитку кіберспорту пoстійно збільшується, що рoбить його цікавим та актуальним для дослідження. Мета. Дослідити формування кіберспорту як сучасного культурного феномену в Україні, специфіку діяльності кіберспортсмена та вплив кіберспорту на його психологічні особливості. Методи. Аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Результати. Впевнений та стрімкий рух кіберспорту до загальносвітового визнання дає підстави вважати його сучасним культурним та соціальним феноменом. Різке зростання популярності та визнання кіберспорту офіційним видом спорту в Україні потребує супутнього розвитку системи наукового, медичного, психологічного та освітнього забезпечення, привернення уваги медіа, реклами тощо. На основі аналізу наукових та інтернет-джерел розглянуто історію комп’ютерного спорту як сучасного феномену – кіберспорту. Описано динаміку розвитку кіберспорту, що з роками збільшується. Виявлено індивідуальні особливості особистості, яка обирає такий вид діяльності, як кіберспорт. Розглянуто особливості позитивних та негативних впливів комп’ютерних ігор на людину. Визначено шляхи психопрофілактики та психокорекції такої проблеми, як інтернет-залежність. Виявлено наявність стійкого взаємозв’язку між ігровою залежністю та здоровою реакцією на ігри як вид професійної інтелектуальної діяльності. Ключові слова: культурний феномен, кіберспорт, кіберспортсмен, віртуальний простір, ігрова залежність, психічне здоров’я, самоконтроль.

У статті наведено аналіз виявлених та досліджених моделей взаємодії молоді в кіберпросторі, їх систематизація та опис. Дослідження показало, що одним з основних напрямів, які покращують інтернет-пошук, допомагають корис- тувачам відсіювати непотрібну та шкідливу інформацію та сприяють комфортному спілкуванню, є саме моделі взає- модії молоді в кіберпросторі. Оскільки останнім часом їх стає все більше, важливо правильно обрати власну, навчитися вчасно розпізнавати та комфортно співіснувати з іншими. Метою дослідження є виявлення нових та систематизація наявних моделей взаємодії молоді в кіберпросторі, адже саме в Інтернеті найвищі досягнення людини об’єднуються з примітивними інстинктами її особистості та з’являється такий бажаний новий спосіб самовираження та спілку- вання, де можна прикинутися тим, ким хочеться, і виявити свої емоції, які так і залишаться без контролю. Після пандемії COVID-19 соціальне дистанціювання дедалі більше поширюється серед молоді, тому сучасні Інтер- нет-користувачі адаптують свою поведінку відповідно до нової віртуальної реальності. Міцні соціальні зв’язки ста- ють вагомою причиною для інтенсивнішого спілкування, яке здійснюється за допомогою всіх доступних медіаресурсів у будь-який час та незалежно від місця перебування. Як наслідок, виникло чимало нових форм та моделей взаємодії, особливо серед молодих людей. Тема статті вирізняється суттєвою новизною та браком досліджень (порівняно із зарубіжними). Автори навели, описали та систематизували приклади наявних моделей взаємодії молоді в кіберпрос- торі залежно від мотивації користування мережею Інтернет, поведінки, цілей та мети користувачів, висловили поради стосовно деяких із них. Також авторами запропоновано власну модель взаємодії молоді в кіберпросторі.

Мета статті — розкрити феномен «екранної сліпоти» як репресивний механізм зачарування кліповими образами віртуальної реальності в постмодерних проєктах. Методологія дослідження. Для досягнення поставленої мети було застосовано медійний, психоаналітичний, феноменолого-герменевтичний та діалогічний підходи, які дали змогу визначити розбіжність між екранним зачаруванням споживача кліповими образами, що роблять людину духовно «сліпою» до онтологічного досвіду та потребою у реставрації критично мислячої особистості у світі потоків інформації на засадах альтерглобалізму. Наукова новизна. Надано нове критичне розуміння екрана як нашарування панівних означників, що є кодами бажання, екстрапольованого в цифру (Символічного Реального). У межах психоаналітичного тлумачення екранної культури як способу входження індивіда в репресивний екран визначено механізми маніпулятивної комунікації з ідеальними двійниками інших, що набувають уявних сценаріїв непроникних співрозмовників, провокуючи споживача до віддавання своєї свободи волі штучному інтелекту машини. Висновки. Проаналізовано альтерглобалізм, заснований на етиці діалогу з Іншим як вияві нової щирості неомодерну, що приходить на зміну кліповості, ризомі, динаміці інформації та деконструкції суб’єкта в символічній гегемонії. Встановлено, що соціальні комунікації будуються на грі в одночасну схожість та несхожість; в їх основі — інформаційна війна витончених форм (smart force), відповідно до яких впливати необхідно не на свідомість, а на позасвідомі алгоритми дій суперника, чергуючи примус і спокусу, покарання та зачарування. Виявлено елементи глобального контролю за маскою мультикультурності, в межах якої політика видає себе за власну відсутність, ідеологія — за незаангажованість, насилля — за ніжність, агресія — за милосердя і терпимість.

У статті обґрунтовано дидактичні можливості цифрових технологій і висвітлено досвід їх використання на уроках біології та основ здоров’я у закладах загальної середньої освіти. Аргументовано, що необхідність використання цифрових технологій навчання під час вивчення біології та основ здоров’я зумовлена особливостями цих навчальних предметів (необхідність проведення спостережень та експериментів, демонстрування природних об’єктів і наочних посібників, моделювання поведінки людини у різних ситуаціях, відпрацювання навичок безпечної для здоров’я поведінки), а також особливостями і потребами сучасних учнів. З’ясовано, що особливістю цифрових технологій навчання є електронні транзакції, що передбачають використання Інтернету. Обґрунтовано, що використання цифрових технологій у процесі вивчення біології та основ здоров’я надає можливості знайомити учнів із процесами, які в реальних умовах проходять упродовж місяців, років і століть; демонструвати особливості будови об’єктів живої природи, їх процесів життєдіяльності та механізми біологічних процесів у динаміці; проводити експерименти з моделями біологічних систем та явищ; демонструвати явища, що мають звукове відображення; проводити лабораторні і практичні роботи у віртуальних лабораторіях; здійснювати поточний і тематичний контроль знань учнів; забезпечити зручний перегляд, швидке отримання та доцільне використання навчальних матеріал та ін. Для інформаційної підтримки уроків біології та основ здоров’я розроблено навчальні ресурси за допомогою онлайн-сервісів Genially, Learning-Apps і Kahoot! Розроблені ресурси (інтерактивні презентації, плакати, тести, навчальні фільми, анімації, картки, схеми, модулі) дадуть викладачам змогу здійснювати перевірку знань учнів, а учням – закріплювати знання в ігровій формі, покращити сприймання навчального матеріалу, ефективно поєднувати новий навчальний матеріал із уже засвоєним.

Стаття присвячена теоретичному аналізу проблеми медіаграмотності в контексті забезпечення інформаційно- психологічної безпеки в умовах гібридної війни. Описано актуальність даної проблеми, що виражається в необхідності пошуку чинників та механізмів досягнення інформаційно-психологічної безпеки особистості в умовах сучасного інформаційного простору. Описано складові частини реалізації інформаційно-психологічної безпеки особистості: нормативно-правова, інституційна та технологічна. Порушення інформаційно-психологічної безпеки особистості представлені в розрізі перебігу «гібридної війни», що передбачає цілеспрямовані впливи на масову свідомість за допомогою застосування різноманітних інформаційно-психологічних операцій. До негативних наслідків інформаційних впливів на свідомість особистості належать зміни психіки, психічного здоров’я людини, що реалізуються через порушення адекватності сприйняття світу; порушення та дезорганізація системи ціннісних орієнтацій та особистісного світогляду тощо. Представлено загрози інформаційно-психологічної безпеки сучасного українського суспільства, які полягають у відсутності регулятивної діяльності держави в питаннях медіа та віртуального середовища, розпорошеність медіа між приватними особами та його незбалансованість, «таблоїдизація» і розповсюдження перекручування фактів, наявність цілеспрямованого впливу на свідомість реципієнта з певною метою тощо. Узагальнено, що засобом протидії інформаційно-психологічним впливам в умовах гібридної війни виступає розвинена медіаграмотність особистості, її медіакультура, медіаобізнаність та медіакомпетентність. Медіаграмотність у такому випадку виступає як фільтр – оборонний засіб від різноманітних інформаційно шкідливих подразників, наявність у населення ідеологічної соціокультурної свідомості. Медіаграмотність розглядається як вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомоги медіазасобів, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують.

Модернізація педагогічної освіти в руслі переходу до нової освітньої парадигми спрямована на формування висококваліфікованого вчителя-гуманіста, готового до інноваційної творчої діяльності та професійного самовдосконалення, здатного, як зазначав видатний педагог Ян Амос Коменський, що усіма можливими засобами потрібно розпалювати в дітях гаряче прагнення до знань та навчання.Формування пізнавального інтересу школяра у процесі його навчання є досить складним процесом, який безпосередньо впливає на результативність навчальної діяльності учня, успішність його становлення як особистості. Пізнавальний інтерес є основним поштовхом для самовизначення молодої людини, вибору роду діяльності у подальшому житті, від чого залежить і її кар’єра, і життєві досягнення, і адаптація у соціумі.У практиці навчання вчитель застосовує найрізноманітніші способи для пробудження пізнавального інтересу школяра, проте в умовах сьогодення, коли найбільш привабливим видом діяльності для дітей є робота з комп’ютером, не можна не скористатися всіма резервами, які криються у використанні комп’ютера, для формування пізнавального інтересу учнів.Інформаційні технології впливають на сучасну дитину, утворюючи навколо неї специфічне інформаційне оточення, віртуальний світ, який її приваблює і захоплює, відкладає певний відбиток на її свідомість і розвиток. Надзвичайно важливо спрямувати потужний потенціал інформаційних технологій не на відрив дитини від реальності, а на користь її інтелектуальному розвитку й освіченості.Проведення уроків з використанням мультимедійних засобів комп’ютера – це могутній стимул у навчанні. Такі уроки активізують психічні процеси учнів: сприйняття, увагу, пам’ять, мислення, а саме головне – активніше і швидше відбувається формування пізнавального інтересу.У традиційному навчанні дисциплін природничо-математичного циклу вчитель дуже рідко має можливість продемонструвати учням об’єкт вивчення в усій його повноті або так, як він існує в природі. Зазвичай вчитель не має засобів ефективного комплексного впливу на чуттєвий апарат учня і обмежується вербальною моделлю, тобто речовим описом об’єкту вивчення. Від того, наскільки виразно вчитель здатний описати об’єкт, від його емоційності залежить, як учень буде сприймати навчальний матеріал. Щодо використання наочних дидактичних засобів, то учитель змушений переважно орієнтуватися на схеми, діаграми, таблиці, плакати, картинки тощо, але здебільшого це статичні речі, які відображують зовнішні особливості об’єкту, що вивчається.Разом із тим, програма навчання дисциплін природничо-математичного циклу у базовій школі передбачає ознайомлення учнів із достатньо складними процесами і явищами, зокрема такими, як характеризують глибинну сутність навколишнього світу, і засвоєння навчального матеріалу без створення у школярів адекватного уявлення про об’єкт вивчення може відбуватися лише на формальному рівні.Сьогодні, завдяки комп’ютеру, вчитель має можливість акцентувати не на докладному усному поясненні ходу процесу, його закономірностей, що традиційно віднімає велику частину часу уроку, а на поясненнях і коментарях до спостережуваної на екрані комп’ютера мультимедійної моделі об’єкта вивчення. Комп’ютер дозволяє образно відтворити не тільки те, що безпосередньо сприймається відчуттями, але й те, що виражається абстрактними законами і моделями. При цьому вчитель своїм словом, вміло поставленим питанням спрямовує сприйняття і думку учнів до потрібних висновків. Такий вплив на чуттєвий апарат та на сприйняття підлітка позитивно відбивається на формуванні його пізнавального інтересу, в учня формується правильне сприйняття даної теми, і якою б складною не була тема, що вивчається, вона стане більш зрозумілою школяреві, якщо навчальний матеріал на екрані буде представлений у фарбах, із звуком, анімацією та іншими ефектами. Таке використання комп’ютера відкриває можливості для подолання описового характеру викладання і виступає засобом подолання формалізму в знаннях.Комп’ютерні технології привносять у навчальний процес такий новий засіб вивчення й дослідження явищ і процесів, як комп’ютерне моделювання, за допомогою якого можна надати учню можливість реалізувати природний спосіб набуття знань на основі спостережень, спроб і помилок, що допомагає підлітку будувати суб’єктивну систему знань у предметній галузі. Застосування комп’ютерного моделювання у навчанні суттєво розширює діапазон об’єктів, з якими учень може набути досвід “безпосереднього” ознайомлення. Шляхом вільного експериментування з моделлю він може задовольнити свою допитливість і дізнатися, “а що буде, якщо...”. Для сучасного школяра створена на екрані комп’ютера віртуальна модель легко асоціюється з реальністю, і його зацікавленість, пробуджена при роботі з комп’ютером, цілком природно переростає у пізнавальний інтерес.

Вступ. Останнім часом теорія складних мереж стала ефективним інструментом дослідження складних структур: технологічних (наприклад, Інтернет-мережа, www, транспортні мережі), соціальних (мережі співробітництва, мережі мобільного телефонного зв’язку), біологічних (екологічні мережі, функціональні мережі мозку, мережі білкових взаємодій) [1]. Вузли в таких мережах – це елементи складних систем, а зв’язки між вузлами – взаємодії між елементами.Web 2.0 дозволив створити навчальні системи, засновані на принципах, так званої, кібернетики другого порядку. Учень тепер став активним елементом системи, яка не тільки контролює й направляє його діяльність, але й дозволяє своєю думкою впливати на функціонування й наповнення самої системи. Такий підхід є основою для виникнення системних ефектів [2].Дж. Сіменс і С. Даунс у власній теорії конективізму багато в чому продовжують ідеї, висловлені німецьким філософом В. Флуссером. У рамках конективізму, навчання – це процес створення мережі. Вузлами можуть бути люди, організації, бібліотеки, web-сайти, книги, журнали, бази даних або будь-яке інше джерело інформації. Сукупність зв’язаних вузлів стає мережею. Мережі можуть поєднуватися між собою. Кожний вузол у мережі може бути мережею більш низького рівня. Вузли, що втратили актуальність і цінність поступово зникають. Комплекси вузлів збуджують або гальмують один одного й у результаті їхнього взаємозв’язку утворюється блок. Збуджуючий або гальмуючий вплив один на одного можуть чинити й блоки – групи вузлів, кожен з яких видає власний загальний вихідний сигнал, що відповідає результуючій вазі всіх вхідних сигналів, отриманих від інших вузлів. Блоки організовані ієрархічно. Оскільки величезна кількість вузлів функціонує одночасно й на різних рівнях організації, обробка носить паралельний характер. Утворюючи персональну навчальну мережу, в мозкових структурах слухача згідно конекціонізму формується нейронна мережа.Конективізм і масові відкриті дистанційні курси. Застосування ідей конективізму знайшло відображення у практиці масових відкритих дистанційних курсів (МВДК), які останнім часом досить широко використовуються у закордонній педагогічній діяльності.З метою вивчення тенденцій розвитку МВДК в листопаді 2012 року автором було проведено дослідження «Конективізм і масові відкриті дистанційні курси» [3]. У результаті Інтернет-анкетування було опитано 62 респондента з України, Росії, Білорусії, Азербайджану, Грузії, Лівану та Німеччини (рис. 1). Переважну кількість учасників опитування (77 %) склали викладачі й наукові співробітники, 8 % – керівники відділів освітніх установ, 5 % – аспіранти (рис. 2). Враховуючи те, що були задіяні респонденти зайняті в сфері дистанційної освіти, можна говорити про високу вірогідність відомостей, отриманих у ході дослідження (випадково опинилися на сайті з опитуванням лише 2% учасників). а бРис. 1. Розподіл учасників: а – за країнами, б – за віком При перебуванні в Інтернет-мережі переважна більшість опитаних витрачає значну долю свого часу на пошук інформації (92 %), а вже потім на навчання й спілкування (рис. 3). Рис. 2. Склад вибіркової сукупностіРис. 3. Розподіл витрат часу учасників при перебуванні в Інтернет Особливістю отриманих результатів є те, що 71 % респондентів не вважають конективізм повноцінною (самостійною) теорією навчання, з них 45 % відносять конективізм до різновиду неформального навчання, що реалізується в контексті концепції освіти впродовж всього життя, 18% вважають конективізм педагогічною ідеєю (рис. 4). Рис. 4. Чи можна вважати конективізм повноцінною теорією навчання 60 % респондентів приймали участь у МВДК, з них 40 % задоволені результатами свого навчання, 18 % не можуть оцінити результат, а 2 % залишилися розчарованими (рис. 5).76 % вважають, що ідеї конективізму сприяють підвищенню ефективності навчальної діяльності (рис. 6). Рис. 5. Задоволеність від власної участі в МВДКРис. 6. Чи сприяють конективістські ідеї підвищенню рівня ефективності навчальної діяльності 40 % вважають, що найголовніше у МВДК – це уміння працювати в співробітництві, 32 % вважають, що найголовнішим є вміння самостійно організовувати та проводити такі курси, 24 % вважають, що МВДК – це засіб для апробацій положень конективізму (рис. 7).На питання, чи можливо отримати реальні знання при навчанні у МВДК думки учасників розділилися майже порівну: 52 % вважають, що це цілком можливо, а 42 % вважають, що отримані знання можуть бути тільки фрагментарними (рис. 8). Рис. 7. Найважливіше при навчанні в МВДК Рис. 8. Чи можливо отримати реальні знання при навчанні в МВДК Понад 50 % вважають, що велику кількість учасників МВДК можна пояснити нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін (рис. 9).До основних переваг процесу навчання у масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність вікових, територіальних, освітніх і професійних обмежень,відкритість і безкоштовність, гнучкість навчання,отримання нової інформації безпосередньо від фахівців предметної області,самомотивація та самоорганізація слухачів,обмін досвідом і колективна робота у співробітництві,формування умов взаємного навчання в спілкуванні,охоплення широкої (масової) аудиторії,пряме використання всіх переваг комп’ютерної підтримки навчального процесу (від електронних підручників до віртуальних середовищ),процес участі й навчання в МВДК допускає обмін не тільки інформацією, але й, що особливо цінно, напрямами її пошуку,розширення персональної навчальної мережі,можливість неформального підвищення знань,можливість оцінювання робіт інших слухачів курсу,використання в курсах різноманітного навчального контенту (текстова, аудіо-, відео- і графічна інформація), а також форумів і блогів,основний інформаційний матеріал знаходиться поза сайтом курсу. Рис. 9. Чи можна пояснити ріст числа учасників МВДК тільки нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін До основних недоліків процесу навчання в масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність особистого контакту конкретного слухача й педагога, як наслідок, довіри (міжособистісне телекомунікаційне спілкування в силу свого опосередкованого характеру не здатне (з ряду причин технічного, економічного й психологічного плану) повною мірою заповнити відсутність безпосереднього спілкування),використовування різних платформ,високі вимоги до професіоналізму викладачів (тьюторів),надлишок та хаотичність навчальної інформації,відсутність у слухачів навичок самоосвіти, фільтрації й взаємодії,неможливість проконтролювати автора виконаних робіт (ідентифікації),обмежений адміністративний вплив з боку викладача,не вміння спілкуватися інформативно й результативно (закритість вітчизняних викладачів),трудомісткий і тривалий процес розробки навчального курсу (контенту), його супроводу і консультація великої кількості слухачів,технічні проблеми забезпечення практичних (лабораторних) занять,труднощі моніторингу процесу підготовки слухача,необхідність достатньої сформованості мотивації навчання (актуально для молодших за віком і менш критично для дорослих слухачів),імовірність появи технічних проблем доступу до курсів,обмежений зворотний зв’язок з педагогом (тьютором),більшість МВДК на сьогодні розраховані на можливості техніки, а не на людину як індивіда,недостатня кількість часу на обробку всіх наявних навчальних матеріалів,кожний учасник самостійно регулює свою діяльність в курсі.Проблеми конективізму як теорії навчання. Із результатів дослідження зрозуміло, що комплекс ідей конективізму навряд чи можна вважати повноцінною (самостійною) теорією навчання, скоріше це один із різновидів неформального навчання в рамках концепції освіти впродовж всього життя. Розглянемо деякі положення [4].I. Слухач сам установлює мету навчання, читає тільки той матеріал, що йому доступний і подобаєтьсяПринципи автодидактики розроблені В. О. Курінським в рамках т. з. «постпсихології» [5]. Як визначає сам автор, «автодидактикою здавна називають самонавчання. Нікому з нас не вдається її уникнути – всім доводиться доходити до чогось самостійно, розраховуючи на свої власні сили. У кінцевому рахунку, в яких би вчителів ми ні вчилися, ми перш за все учні самих себе».Із 8 правил, сформульованих В. О. Курінським, наведемо деякі загальні положення:а) необхідно робити тільки те, що викликає інтерес (спочатку треба створити актуалізацію інтересу). Інтерес створюється не з якогось зовнішнього матеріалу, а в нас самих, коли ми перемикаємо свою увагу з однієї частини предмета або тексту – на іншу;б) не слід намагатися все запам’ятовувати одразу (але треба намагатися, щоб сприйняття було як можна повнішим). Треба управляти своєю увагою;в) не слід прагнути повного засвоєння матеріалу;г) треба прагнути до самоспостереження. Людина обов’язково повинна стежити за тим, як ставляться до її вчинків інші люди (результати спостереження свого внутрішнього стану і того, що думають інші доповнюють один одного);д) незасвоєння попереднього матеріалу не є причиною того, щоб не ознайомитися з матеріалом наступним.II. Знання перебувають у співтовариствах і комп’ютерних мережахНа нашу думку, тут відбувається деяка підміна понять, адже в комп’ютерних мережах розміщені дані. А чи стануть вони знаннями? Можуть стати, але в результаті перетворення й аналізу цих даних при вирішенні конкретних завдань. Ми можемо прослухати передачу (лекцію) на незнайомій для нас мові, при цьому одержимо дані, але не інформацію (і відповідно не знання). Ми можемо записати ці дані на компакт-диск – зміниться форма подання даних, відбудеться нова реєстрація, а відповідно сформуються й нові дані.Д. Вайнбергер зазначає: «Коли знання стає мережевим, самий розумний у кімнаті вже не лектор, що виступає перед слухачами, і навіть не колективний розум всіх присутніх. Сама розумна людина в кімнаті – це сама кімната, тобто мережа, утворена із зв’язків між людьми та їхніми ідеями, які, у свою чергу, пов’язані з тим, що перебуває за межами кімнати. Це зовсім не означає, що мережа стає наділеною інтелектом. Однак знання стають буквально немислимими без мережі, яка їх забезпечує…» [6].Отже, потенційні знання є технічним і технологічним заручником (програмно-апаратна й ментальна складові). Згідно принципу канадського філософа М. Маклюена, «засіб передачі повідомлення і є зміст повідомлення»: для того, щоб зрозуміти зміст повідомлення, необхідно розуміти, як саме влаштований інформаційний канал, по якому надходить повідомлення та як специфіка цього каналу впливає на саму інформацію.III. Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів, які слухачі підключають у формі джерел інформації й знаньЧи може підключення до джерела інформації структурувати та сформувати знання учня? Очевидно, що це тільки елемент процесу навчання – можна підключитися до будь-яких потенційних джерел інформації, але не аналізувати і не обробляти їх у подальшому. На нашу думку, інтерес представляє застосування поняття цінності створюваної слухачем мережі.Ще на початку XX століття на можливість кількісної оцінки цінності соціальної мережі звернув увагу Д. А. Сарнов, який показав, що цінність радіо- або телевіщальної мережі зростає пропорційно кількості глядачів (слухачів) n. Дійсно цінність мережі тим вище, чим вище число її елементів (вузлів). Пізніше Р. Меткалф звернув увагу на те, що цінність всієї системи зростає навіть швидше, ніж число її елементів n. Адже кожен елемент мережі може бути з’єднаний з n−1 іншими елементами, і, таким чином, цінність для нього пропорційна n−1. Оскільки в мережі всього n елементів, то цінність всієї мережі пропорційна n(n−1).На основі цього закону Д. Рід сформулював закон для мереж, які утворюють групи. Цінність такої мережі пропорційна 2n−n−1, що визначається числом підмножин (груп) множини з n агентів за винятком одиночних елементів і порожньої множини. Закон Ріда виражає зв’язок між обчислювальними та соціальними мережами. Коли мережа віщає щось людям, цінність її послуг зростає лінійно. Коли ж мережа дає можливість окремим вузлам вступати в контакт один з одним, цінність зростає у квадратичній залежності. А коли та ж сама мережа має у своєму розпорядженні засоби для створення її учасникам груп, цінність зростає експоненціально.У роботі [7] пропонується оцінювати ріст цінності логарифмічно – nln(n) (закон Ципфа). Головний аргумент на користь цього закону полягає в тому, що на відміну від перших трьох законів, тут ранжуються цінності зв’язків. Якщо для довільного агента соціальної мережі, створеної з n елементів, зв’язки з іншими n−1 агентами мають цінності від 1 до 1/(n–1), то внесок цього агента в загальну цінність мережі становить (для великого n): Підсумувавши за всіма агентами, одержимо повну цінність мережі порядку nln(n).Однак, цінність соціальної мережі як величина, що залежить від потенційних зв’язків всіх агентів, очевидно має зростати зі збільшенням кількості можливих конфігурацій (потенційних можливостей) цих зв’язків у мережі. У роботі [8] показано, що для великої кількості агентів n цінність соціальної мережі (у якості ентропії) може бути визначена якВисновкиУ конективізмі зв’язки повинні формуватися природно (через процес асоціацій). Очевидно, що це можливо тільки в контексті розвитку безперервної освіти і навчання протягом всього життя. Це не просто «передача знань» («побудова знань»), притаманна сьогоднішньому програмованому навчанню, тут навчання більш схоже на розвиток особистості. Як писав В. Ф. Турчин: «Коли навчається людина, вона сам йде назустріч навчанню. Не тому, що вона знає, що “вчитися корисно». Дитина цього не знає, але навчається найбільш легко й активно. Асоціації утворюються в неї «просто так», без усякого підкріплення. Це працює механізм управління асоціюванням, що вимагає собі їжі. Якщо її не має, людині стає нудно, а це негативна емоція. Учителеві немає потреби нав’язувати що-небудь дитині або людині взагалі, його завдання лише в тому, щоб дати їжу її уяві. Одержуючи цю їжу, людина зазнає насолоди. Таким чином, вона завжди вчиться сама, зсередини. Це активний, творчий процес» [9].Головна роль у конективізмі приділяється самому учню – саме він повинен прагнути здобувати нові знання постійно, створювати й використовувати персональну навчальну мережу, розрізняти головну інформацію від другорядної та псевдонаучної, оцінювати отримані знання й т. д. Виникла нова проблема – маючи можливість використати нові засоби для навчання, людина може виявитися просто не здатною ними скористатися (проблема інформаційної компетентності, проблема інформаційного вибуху). У свою чергу педагог (тьютор) повинен мати певні навички по створенню й підготовці навчальних матеріалів та їхньому використанню в дистанційних курсах.На сучасному етапі конективізм як повноцінна теорія навчання вивчений недостатньо. Крім того нормативно-правова база орієнтована тільки на традиційні форми навчання. Проте, позитивно, що знання у цьому підході порівнюються не тільки із структурою, а і з процесом. Прояв гнучкості в навчанні й оцінюванні, а також розвиток міжпредметних зв’язків із «інформаційного хаосу» безсумнівно дозволяє активізувати різні форми інтелекту учнів.