Статті в журналах з теми "Відшкодування майнової шкоди"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Відшкодування майнової шкоди.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-21 статей у журналах для дослідження на тему "Відшкодування майнової шкоди".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Ільченко, Олександр, та Катерина Корощенко. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЩОДО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ВНАСЛІДОК ВЧИНЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 252–55. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-54.
Повний текст джерелаАнотація:
Захист громадян України є одним із завдань держави, визначені в Конституції України та інших нормативних актах. Відновлення порушених прав також вважається захистом громадян. Майнова або моральна шкода є серйозними наслідками кримінального правопорушення, які можна відновити, довівши наявність такої шкоди. Проте, законодавство містить низку прогалин, які вимагають вирішення та реформування. Стаття присвячена дослідженню функціонування процесу відшкодування завданої шкоди потерпілому. А також виявленню проблем, які існують на даний час. Чітке визначення прогалин у законодавчому закріпленні механізму відшкодування майнової та моральної шкоди, а також конкретне окреслення проблем при процесуальному захисті прав громадянина допоможуть знайти шляхи вирішення цим проблемам.
2
Штефан, А. "Відшкодування майнової шкоди як спосіб захисту авторського права". Теорія і практика інтелектуальної власності, № 1 (75) (2014): 24–34.
Знайти повний текст джерела
3
Лепісевич, О. П. "Проблеми відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину". Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Юридична, Вип. 3 (2006): 96–102.
Знайти повний текст джерела
4
Баранкова, В. В. "ПРЕДМЕТ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ НОТАРІУСАМИ". Знання європейського права, № 1 (18 вересня 2020): 21–27. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.41.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено поняття і зміст предмету доказування в межах судового розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса. Можливість відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій або недбалості нотаріуса, розглядається як одна з гарантій дотримання законності нотаріальної діяльності та дотримання прав заінтересованих осіб - учасників нотаріальної дії. Виходячи зі змісту сформульованого у сучасній науці цивільного процесуального права поняття предмету доказування як сукупності фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті, висвітлюється специфіка джерел формування предмету доказування у наведених справах та правил розподілу обов'язків щодо доказування, які зумовлюються предметом та підставами позову як засобу порушення справи, а також заперечень проти нього. На підставі аналізу матеріалів судової практики сформульовано висновки щодо складу юридичних фактів, що входять до предмету доказування у таких справах та визначено умови притягнення нотаріуса до цивільно-правової відповідальності. Стверджується, що загальними умовами відшкодування шкоди, заподіяної незаконними або недбалими діями нотаріуса, відповідно до цивільного та нотаріального законодавства є незаконні чи недбалі дії (чи бездіяльність) нотаріуса, наявність самої шкоди (майнової чи моральної), причинний зв'язок між неправомірною поведінкою нотаріуса та заподіяною шкодою, а також вина нотаріуса. При цьому правила частини 2 ст. 27 Закону «Про нотаріат» передбачають необхідність встановлення специфічних фактів, що можуть свідчити про відсутність вини нотаріуса та звільняють його від відповідальності. У науково-практичному аспекті сформульовано пропозиції щодо викладення мотивувальної частини рішень у справах про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями або недбалістю нотаріуса, в межах якої обов'язково мають висвітлюватися джерела формування предмету доказування у справі, а також висновки суду щодо встановлення наявності або відсутності умов притягнення нотаріуса до відповідальності за спричинення шкоди. Простежено застосування правил звільнення від доказування фактів, що входять до предмету доказування. Визначено специфіку предмету доказування у справах за позовами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також щодо дій приватного та державного нотаріуса.
5
Григор’єва, М. "Згладжування заподіяної шкоди при звільненні особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з її дійовим каяттям". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 217–22. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.994.
Повний текст джерелаАнотація:
Cтаттю присвячено розгляду проблемних питань, що стосуються особливостей згладжування заподіяної шкоди при звільненні особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з її дійовим каяттям. Проаналізовано існуючі в науці кримінального права різні точки зору науковців щодо визначення понять шкода та збитки. Доведено, що збитками слід називати втрати, які наносяться майну особи в результаті суспільно небезпечного діяння. У зв’язку з чим ст.45 КК України передбачає саме відшкодування збитків, а не їх ліквідування чи усунення. Зазначено, що під відшкодуванням збитків необхідно розуміти добровільне відновлення по можливості тих майнових благ, яких винний позбавив потерпілу особу в результаті вчинення злочину. Дії по відшкодуванню збитків полягають: у поверненні незаконного вилученого майна або майна аналогічного викраденому; відновленні пошкодженого або знищеного майна (як своїми силами, так і з чиєюсь допомогою); у передачі потерпілому певної суми грошей тощо, тобто відшкодування збитків – це повернення, заміна чи компенсація результату злочину, який має майнове вираження і завжди відповідає певному грошовому чи майновому еквіваленту. Доведено, що під шкодою в ст. 45 КК слід розуміти будь-які моральні чи фізичні втрати, яких зазнала потерпіла особа в результаті вчинення злочину. Звідси, усунення заподіяної шкоди передбачає компенсацію законними засобами того негативного результату, який був завданий вчиненим злочином. Саме тому шкоду необхідно усувати, а збитки тільки відшкодовувати. Визначено, що залагоджування заподіяної шкоди – це добровільне відновлення тих прав і благ, яких злочинець позбавив потерпілу особу в результаті вчинення злочину.
6
Efimov, O. M. "Compensation for property damage as an object of taxation of income tax." Legal Horizons 15, no. 28 (2019): 36–41. http://dx.doi.org/10.21272/legalhorizons.2019.i15.p36.
Повний текст джерела
7
Efimov, O. M. "Compensation for property damage as an object of taxation of income tax." Legal Horizons 15, no. 28 (2019): 36–41. http://dx.doi.org/10.21272/legalhorizons.2019.i15.p:36.
Повний текст джерела
8
Приленський, І. "ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ". Юридичний вісник, № 2 (6 липня 2021): 159–65. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2169.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтею визначено поняття договору, що він являє собою домовленість двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання сторонами обов'язку договору вони підлягають цивільно-правовій відповідальності.
У статті зазначається наявність різних видів юридичної відповідальності. Відзначається, що поряд з кримінальною, адміністративною та дисциплінарною відповідальністю важливе місце посідає саме цивільна. Вона є одним зі способів впливу на учасників цивільних правовідносин, що визначається межами дозволеної та необхідної поведінки.
Цивільно-правова відповідальність настає за порушення договірних зобов'язань майнового характеру або за заподіяння майнової чи немайнової (моральної) шкоди.
У статті акцентовано увагу на тому, що умовами цивільно-правової відповідальності є: 1) про- типравність поведінки правопорушника (поведінка, яка порушує норму права незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність такої поведінки); 2) наявність негативних наслідків у особи, суб'єктивне право якої було порушено (шкода); 3) причинний зв'язок між поведінкою правопорушника та негативними наслідками; 4) вина правопорушника.
При цьому загальною формою відповідальності виокремлюють обов'язок боржника відшкодувати збитки кредитору, заподіяні правопорушенням. Стягнення збитків можливо застосовувати незалежно від існування таких положень у договорі. Відшкодування збитків спрямовується на відновлення майнового стану потерпілої особи, що існував до самого правопорушення та за допомогою майна такого правопорушника, а тому носить компенсаційний характер.
9
БЛАЖІВСЬКА, НАТАЛІЯ. "Захист гудвілу та клієнтури відповідно до практики Європейського суду з прав людини". Право України, № 2018/05 (2018): 224. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-224.
Повний текст джерелаАнотація:
Доба інформаційного суспільства та сучасний рівень глобалізації надає невідомого досі значення нематеріальним активам, подекуди навіть більш вагомого, ніж значення матеріальних активів. Це зумовлює необхідність створення та вдосконалення правових конструкцій володіння і користування такими активами, а також їх захисту від протиправного втручання. Це повною мірою стосується закріплення права на гудвіл і клієнтуру, їх цивільно-правового захисту. Метою статті є дослідження поняття, підстави та умови захисту гудвілу й клієнтуру відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Встановлено, що практика ЄСПЛ щодо визнання таких нематеріальних активів, як гудвіл та клієнтура, майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є достатньо усталеною. З’ясовано, що практика ЄСПЛ визнає право на гудвіл (клієнтуру) незалежно від його формального закріплення на рівні національного законодавства. Суб’єктами такого права можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які здійснюють певний вид професійної та (або) підприємницької діяльності, яка приносить їм прибуток. Перелік видів такої діяльності не є вичерпним і може бути продовжений. Виникнення права на гудвіл (клієнтуру) може бути обумовлене як об’єктивними (тривале здійснення відповідної діяльності; набуття спеціального правового статусу; отримання передбачених законом ліцензій та дозволів), так і суб’єктивними (власне ділова репутація суб’єкта) факторами. Доведено, що практика ЄСПЛ виділяє такі умови захисту гудвілу: заявник повинен володіти певним рівнем гуд вілу; заявник повинен мати можливість використовувати свій гудвіл при здійс ненні конкретного виду діяльності; слід встановити факт протиправного втручання у право заявника на володіння та користування своїм гудвілом; таке втручання призвело до заподіяння заявнику майнової шкоди. Проаналізовані способи захисту “гудвілу”, якими можуть бути як відшкодування майнової шкоди, так і компенсація моральної шкоди. Оскільки практика ЄСПЛ застосовується як джерело права в Україні, то гудвіл та (або) клієнтура повинні забезпечуватись цивільно-правовим захистом. Допоки право на гудвіл та (або) клієнтуру формально незакріплено на рівні національного законодавства, можливість володіння, користування гудвілом та (або) клієнтурою, їх захист повинен визнаватись охоронюваним законом інтересом.
10
Курило, Тетяна Вячеславівна. "ОСОБЛИВОСТІ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМИ ДІЯМИ, РІШЕННЯМИ ТА БЕЗДІЯЛЬ¬НІСТЮ ОРГАНІВ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ, ПРОКУРАТУРИ АБО СУДУ". Часопис цивілістики, № 33 (5 грудня 2019): 36–41. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i33.76.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналіз юридичної літератури свідчить, що майновою або матеріальною вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається в грошах. Види шкоди, що підлягають відшкодуванню, передбачені в Законі Україні «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів| досудового розслідування, прокуратури і суду» й у Положенні про застосування цього Закону, затвердженому Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України.
11
Ніжинська, І. "Причини виникнення відносин з відшкодування громадянину майнової шкоди, заподіяної посадовими особами органів дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України". Підприємництво, господарство і право, № 1 (2003): 55–58.
Знайти повний текст джерела
12
Шумило, Микола, та Олександр Андрушко. "Цивільно-правова відповідальність за правопорушення у кримінальному процесі: система нормативних лабіринтів та пошук концепції". Право України, № 2019/09 (2019): 99. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-099.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми зумовлюється соціальною цінністю цивільно-правової відповідальності в кримінальному процесі, зростанням чисельності порушень майнових і немайнових прав людини та невирішеними системними проблемами теоретичного, законодавчого та практичного характеру. Метою статті є вивчення окреслених проблем і визначення шляхів їх вирішення для удосконалення чинного законодавства та практики. Основним методом дослідження є метод міжгалузевого аналізу системних проблем цього інституту. Критично проаналізовано чинне законодавство з питань відповідальності держави за шкоду, спричинену суб’єктами судочинства. Виявлено специфіку структурних елементів цієї відповідальності: підстави, суб’єкти, механізм тощо. Виокремлено позитивні та негативні аспекти реалізації відшкодування цієї шкоди; висловлені авторські позиції щодо них, а також сумніви щодо ефективності регресу. Висновки відображають основні результати дослідження. Так, пропонується визначитися з цілісною концепцією цивільно-правової відповідальності в кримінальному процесі, основними компонентами якої є: чітка її диференціація на інститути: 1) відшкодування шкоди, завданої незаконними актами (рішеннями, діями та бездіяльністю) владних суб’єктів кримінального процесу (інших видів провадження); 2) реабілітації; 3) відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення; 4) цивільного позову в кримінальному процесі; законодавче визначення термінології, засад, підстав, суб’єктів та механізму функціонування цих інститутів в окремих главах Кримінального процесуального кодексу України чи окремих законах; реалізація принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, діяльність державних органів та їх посадових осіб на засадах повного та безумовного відшкодування шкоди. Доцільна єдина законодавча галузева “загальна формула” цього конституційного обов’язку з допуском підстав виключення відшкодування; уніфікація процедур про відшкодування шкоди, запровадження виключно її судового порядку. Виключення адміністративного елементу в її процедурах; обов’язок ініціювання відшкодування шкоди покласти на владних суб’єктів судочинства. Постраждалим визначити право звертатися з позовом про відшкодування у кожному випадку виявлення факту спричинення їм шкоди. Також чітко визначити права, обов’язки та відповідальність потерпілих від правопорушень у кримінальному процесі, визнати обов’язковим проведення судової експертизи для вирішення питань про вид, характер і розмір шкоди, участь адвоката визнати обов’язковою.
13
КУЧИНСЬКА, ОКСАНА, та ЮЛІЯ ЦИГАНЮК. "Актуальні питання пред’явлення та вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні: системний аналіз". Право України, № 2018/08 (2018): 34. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-08-034.
Повний текст джерелаАнотація:
Відповідно до ч. 5 ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Враховуючи нову редакцію ЦПК України від 03 жовтня 2017 р., яка врегулювала низку нових інститутів цивільного процесуального права, зокрема відзив, відповідь на відзив, заперечення тощо, а також сучасну судову практику, постала потреба детального науково-практичного аналізу меж застосування норм ЦПК України при пред’явленні, розгляді та вирішенні цивільного позову у кримінальному провадженні, а також проблемних та колізійних питань, що виникають під час реалізації норм ЦПК України в кримінальному провадженні. Метою статті є аналіз наукових джерел та судової практики, у яких розкрито проблемні системні питання застосування норм ЦПК України під час пред’явлення, розгляду та вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні, положень чинного законодавства України, обґрунтування можливих шляхів вирішення проблемних питань реалізації потерпілими, цивільними позивачами та цивільними відповідачами своїх прав. У статті проаналізовано публічний характер цивільного позову у кримінальному провадженні, звернено увагу на його правову природу як позитивного зобов’язання держави. Визначено особливості колізій та прогалин норм права у сучасній судовій практиці при пред’явленні та вирішенні цивільного позову в кримінальному провадженні. Обґрунтовано науково-практичні пропозиції до практики застосування норм ЦПК України під час пред’явлення та вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні та зміни до законодавства. Встановлено, що практика застосування судами положень Закону України “Про судовий збір” при вирішенні цивільного позову у кримінальному провадженні є помилковою та такою, що суперечить чинному законодавству. Водночас, застосування судами норм ЦПК України про відзив, відповідь на відзив, заперечення та пояснення третьої особи щодо позову або відзиву є такою, що відповідає як засадам КПК України, так і здійснюється з метою реалізації прав, свобод та інтересів цивільного позивача та цивільного відповідача, і є позитивною. Також наголошено на потребі включення ч. 8 до ст. 128 КПК України такого змісту: “Цивільний позивач і цивільний відповідач звільняються від сплати судового збору під час розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні в усіх судових інстанціях”, а також викладенні у новій редакції п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”: “6) позивачі – у справах про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення;”.
14
Вороніна, Н. В. "ІНСТИТУТ СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКІВ НАЗЕМНИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (23 березня 2019): 34–37. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).353.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає у необхідності дослідження місця інституту цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у системі страхового права. Під час написання дослідження були використані такі методи дослідження: порівняльно-правовий, аналізу, синтезу, індукції, дедукції тощо.
Метою цієї статті є визначення місця інституту страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у системі страхового права. Для досягнення вказаної мети були поставлені такі основні завдання: проаналізувати загальнотеоретичні питання щодо визначення інституту страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; визначити основні ознаки інституту страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Авторкою був зроблений висновок про те, що страхування цивільної відповідальності як правовий інститут – це сукупність правових норм, що забезпечують правові, економічні та організаційні основи добровільного та обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з метою ефективного захисту прав потерпілих на відшкодування шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров’ю або майну у разі використання транспортних засобів іншими особами. Страхування цивільної відповідальності можна розглядати (в широкому сенсі) і як підвид – страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, де, як і за інших видів майнового страхування, основна мета полягає також у відшкодуванні шкоди, яка може ви-ражатися не лише як майнові збитки, але і як обтяження майна страхувальника новими зобов’язаннями.
Однак слід зазначити, що в юридичній науці немає досить чітких критеріїв для визнання як правового інституту тієї чи іншої групи норм права. Тому вчені і практики часто зловживають цим терміном і, як правило, механічно, без необхідної аргументації застосову-ють його до будь-якого правового явища.
15
Комарницький, Д. "Відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні". Юридичний вісник, № 1 (7 серпня 2020): 343–49. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1643.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються питання відповідальності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні. У сфері зовнішньоекономічної діяльності застосовуються майнова (цивільно-правова та господарсько-правова) , адміністративна та кримінальна відповідальність. Дослідження відповідальності суб'єктів такої діяльності сприяють реалізації державної політики забезпечення законності у сфері зовнішньоекономічних відносин.
Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій.
Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності запроваджується тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.
Господарські санкції застосовуються до правопорушників на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та / або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ст. 216-218 Господарського кодексу України).
Правопорушеннями, за які настає адміністративна відповідальність, є правопорушення в галузі охорони праці та здоров'я населення; що посягають на власність; у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини; у промисловості, будівництві й у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів; у сільському господарстві та за порушення ветеринарно-санітарних правил; на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку; в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою та ін.
16
Панченко, О. І. "ДО ПИТАННЯ ПРО ОЗНАКИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ В УКРАЇНІ". Знання європейського права, № 3 (2 лютого 2021): 25–30. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.93.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано, що цивільно-правова відповідальність поліцейських в Україні є одним із видів юридичної відповідальності, яка настає за скоєння ними цивільного проступку. Зміст поняття «цивільно-правова відповідальність поліцейських» розкривається через його ознаки, які надають усесторонню характеристику цього інституту цивільного права. Розглянуто наукові підходи до визначення ознак цивільно-правової відповідальності поліцейських у роботах вітчизняних учених-цивілістів. На основі проведеного аналізу встановлено, що визначальною ознакою настання цивільно-правової відповідальності у досліджуваних відносинах є обов'язок завдавача шкоди понести несприятливі наслідки майнового характеру. Детально проаналізовано Цивільний кодекс України, а також інші закони та підзаконні акти, які регламентують питання відшкодування шкоди, завданої неправомірними діяннями поліцейських у нашій державі. У результаті вивчення цих наукових праць, а також відповідних нормативно-правових актів України виокремлено основні ознаки цивільно-правової відповідальності поліцейських, якими є: 1) особливий суб'єктний склад осіб, які несуть відповідальність; 2) вичерпний перелік незаконних дій поліцейських, у результаті яких виникає спеціальний делікт; 3) протиправність незаконних дій поліцейських, яка має підтвердитися відповідним чином; 4) відшкодування завданої поліцейськими шкоди незалежно від наявності вини; 5) відшкодування такої шкоди за рахунок державного бюджету з обов'язковим залученням органів Державного казначейства України як представника держави; 6) відшкодування завданої шкоди у повному обсязі; 7) право держави на зворотну (регресну) вимогу до винної особи за певних умов.
17
Кочина, О. С. "ВИДИ ПОРУШЕНЬ АВТОРСЬКИХ ДОГОВОРІВ ТА ДОГОВОРІВ ПРО ПЕРЕДАЧУ СУМІЖНИХ ПРАВ". Прикарпатський юридичний вісник, № 5 (10 лютого 2022): 32–35. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.928.
Повний текст джерелаАнотація:
О. С. Види порушень авторських договорів та договорів про передачу суміжних прав. – Стаття. Стаття присвячена дослідженню найбільш поширених видів порушень авторського договору та договорів про передачу суміжних права, які трапляються на практиці. Першим із них є неправильне оформлення договору та включення до нього умов, які погіршують становище автора та суб’єкта суміжних прав. Зазначені договори за своєю юридичною природою є цивільно правовими договорами, тому недотримання загальних вимог, встановлених Цивільним кодексом України, фактично є порушенням не самого договору, а законодавства в цій сфері, що, як правило, має наслідком його недійсність. Порушення умов, пов’язаних із предметом договору, пов’язане із здійсненням передачі прав, які їм не належать, або які вже були відчужені за договором про передачу виключних майнових прав. Порушення умов, пов’язаних із реалізацією особистих немайнових та майнових прав авторів та суб’єктів суміжних прав. Найбільш типовими порушеннями особистих немайнових прав є неправильне зазначення імені автора, незазначення імені автора чи виконавця виробником фонограми на носії запису або його упаковці. перекручування або спотворення твору тощо. Порушення майнових прав найчастіше відбувається в процесі передачі договором невиключних майнових прав. Також доволі поширеними порушеннями є порушення різних видів строків авторського та суміжного договору. Він є істотною умовою зазначених договорів та дає змогу визначити період, протягом якого користувач, який отримує майнові права, може їх вільно використовувати. Порушення можуть стосуватися і виплати авторської винагороди. Вона також є істотною умовою авторського договору і має визначатися у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. Для того щоб максимально захистити права авторів та суб’єктів суміжних прав, доцільно в договорах передбачати способи захисту порушених прав, зокрема у вигляді відшкодування моральної шкоди.
18
ХАВРОНЮК, МИКОЛА. "Проступок, його сутність і порядок досудового розслідування та судового розгляду: новітні середньоазійські підходи, порівнюючи з уже відомими". Право України, № 2020/02 (2020): 119. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-119.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджується проблема визначення поняття проступку як виду правопорушення, відмінного від злочину, та адміністративного правопорушення у контексті Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень”. Мета статті – з урахуванням досвіду держав, які йдуть паралельними шляхами, знайти оптимальні моделі проступку, правових наслідків його вчинення, пов’язаного з цим порядку його досудового розслідування і судового розгляду. У статті здійснюється порівняльний аналіз підходів до визначення проступку, які були застосовані на зламі ХХ ст. у пострадянських державах Балтії, пізніше – в окремих пострадянських середньоазійських державах, а також тих, що були засто совані як у чинному кримінальному процесуальному законодавстві України, так і в проєктах законів щодо його зміни. Визначено, що підставою для виділення проступків як окремого виду правопорушення є тільки його відмінна від злочину й адмі ністративного правопорушення правова природа: це діяння, яке, з одного боку, не спричинює значної чи тяжкої шкоди в розумінні Кримінального кодексу України і не створює загрози спричинення тяжкої шкоди, а з другого – не є управлінським за своєю суттю. Оскільки проступки є окремим видом правопорушення, то відповідальність за них має бути передбачена окремим законом. Можливість спрощення відповідної процедури залежить від певних факторів, зокрема: вчинення діяння в умовах очевидності, коли факт вчинення діяння та особа, яка його вчинила, є явними; за вчинення діяння призначається судове стягнення (покарання), яке особа може відбути без розірвання соціальних зв’язків і без надзвичайних обтяжень для неї; заперечення особою очевидності правопорушення і відмова від виконання стягнення (пока-рання) створює для неї серйозний ризик бути засудженою у загальному порядку до більш серйозного стягнення (покарання); потерпілий готовий до примирення, адже завдана йому майнова і моральна шкода відшкодована повністю чи частково, – вони схиляють особу до визнання вини, незаперечення доказів, відшкодування шкоди потерпілому і примирення з ним. У законодавстві України може бути передбачено принаймні три окремих порядки розслідування і судового розгляду проступків.
19
Яновицька, Галина Богданівна. "ПІДСТАВИ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВИЗНАННЯ СПОЖИВЧОГО ДОГОВОРУ НЕДІЙСНИМ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 76–81. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено підстави та правові наслідки недійсності споживчого договору. Недійсними є споживчі договори, які містять несправедливі умови та договори, укладені з використанням нечесної підприємницької практики. Визначено несправедливі умови, які ті, що створюють істотний дисбаланс прав та обов’язків на шкоду споживачу. Звернено увагу на те, що зміна умов споживчого договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших умов договору. У цьому випадку такі умови також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним загалом. Нечесна підприємницька практика – будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Вона містить дії, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції і є будь-якою діяльністю (дією або бездіяльністю), що вводить споживача в оману або є агресивною. Встановлено, що вимога про застосування наслідків недійсності споживчого договору може бути заявлена одночасно з вимогою про визнання його недійсним або бути самостійною вимогою в разі нікчемності такого договору та наявності рішення суду про визнання споживчого договору недійсним. Доведено, якщо споживчий договір не укладений, то зайвим є визнавати його недійсним, оскільки правовідносини не виникли, а визнання споживчого договору недійсним не захистить порушені права споживача без застосування таких способів, як відшкодування збитків та компенсації моральної шкоди. Реституція є загальним майновим наслідком недійсного споживчого договору, який застосовується не тільки у випадках, встановлених законом, але і за відсутності прямих вказівок. Проаналізовано окремі положення проєкту Закону України «Про захист прав споживачів» щодо підстав визнання аналізованого договору недійсним.
20
Михайлів, М. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СПАДКОЄМЦІВ ЗА БОРГАМИ СПАДКОДАВЦЯ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ". Юридичний вісник, № 1 (14 квітня 2022): 78–85. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2305.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено питання правового регулювання відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця за законодавством України та іноземних держав. Звертається увага на різні підходи в державах як до питань видів відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, так і до питань процедури забезпечення вимог кредиторів спадкодавця. Виходячи із механізмів пред’явлення та задоволення вимог кредиторів, передбачених законодавством держав, запропоновано виділяти три групи держав: держави, в законодавстві яких передбачена можливість погашення вимог кредиторів лише після прийняття спадщини спадкоємцями шляхом пред’явлення вимог до спадкоємців у строки передбачені законодавством, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину; держави, в законодавстві яких передбачена можливість погашення вимог кредиторів до прийняття та розподілу спадщини між спадкоємцями; держави, в законодавстві яких передбачена можливість погашення вимог кредиторів як до розподілу спадщини між спадкоємцями за рахунок всього спадкового майна, так і після такого розподілу між спадкоємцями в межах того спадкового майна, яке отримано спадкоємцем із спадщини. У статті закцентовано увагу на необхідності класифікації відповідальності спадкоємців, залежно від виду зобов’язань, які можуть бути покладені на них у зв’язку із прийняттям ними спадщини, на такі види: відповідальність спадкоємців у зв’язку із прийняттям спадщини за зобов’язаннями кредиторів спадкодавця; відповідальність спадкоємців у зв’язку із прийняттям спадщини за майнову шкоду (збитки), моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем за його життя; відповідальність спадкоємців у зв’язку із прийняттям спадщини перед відказоодержувачами; відповідальність спадкоємців у зв’язку із прийняттям спадщини за зобов’язаннями, пов’язаними із відшкодуванням витрат на охорону спадкового майна; відповідальність спадкоємців у зв’язку із прийняттям спадщини за зобов’язаннями, пов’язаними із вчиненням певних дій чи виконанням покладених на спадкоємця заповідачем умов; відповідальність спадкоємців у зв’язку із прийняттям спадщини за зобов’язаннями, пов’язаними із відшкодуванням витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Провівши аналіз законодавства іноземних держав запропоновано виокремити такі види витрат, що можуть покладатися на спадкоємців: витрати, які спадкоємці несуть у зв’язку із боргами спадкодавця; витрати пов’язані із процесом спадкування; витрати пов’язані із утриманням спадкового майна та непогашеними боргами щодо такого майна; витрати пов’язані із утриманням, доглядом, лікуванням спадкодавця за його життя та вчиненням дій щодо поховання спадкодавця.
21
Возняковська, Крістіна Анатоліївна, та Анна Валеріївна Марущак. "ЩОДО ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ". Знання європейського права, № 4 (7 лютого 2020): 98–108. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена подоланню негативного стану протиставлення майнових активів юридичних осіб та фізичних осіб – їхніх засновників. Лише за таких умов несприятливі наслідки банкрутства банку, які виникають значною мірою – як було зазначено вище – у результаті порушення державою умов контролю за платоспроможною роботою банків, може бути відновлений баланс у забезпеченні платоспроможної роботи господарюючих суб’єктів загалом, а інвестиційні процеси в Україні отримують потужний сигнал для нових капіталовкладень, адже економіко-правовою основою будь-яких капіталовкладень завжди виступає накопичення капіталів на поточних рахунках підприємств.
В статті автори розглянули, що Національний Банк України та інші контролюючі органи в умовах законодавчого обов’язку підприємств, здійснюючи розрахунки у безготівковій формі та зберігаючи грошові кошти у банках, по суті, допускають ситуацію неспроможності банку. За таких умов ці органи мають розглядатися як такі, що не вжили всіх залежних від них заходів для належного контролю за діяльністю банку, що призвело до слабкості банку та подальшої його неліквідної роботи, переведення його у розряд проблемних.
У статті окреслено також досвід ЄС, зокрема йдеться про Директиву 94/19 / ЄС Європейського Парламенту та Ради від 30 травня 1994 р. «Про системи гарантування вкладів», яка вимагає, аби всі держави-члени мали ті чи інші системи гарантування вкладів як мінімум на 90% від суми депозиту, щонайменше 20 000 євро на особу. Розглянуто досвід Ірландії і зазначено, що збільшення суми страхування на необмежену суму змусило багато інших країн ЄС, починаючи із Сполученого Королівства, відреагувати, збільшивши межу страхування депозитів, аби уникнути відтоку коштів до ірландських банків.
Висвітлено, що нагальною потребою є відновлення балансу справедливого відшкодування шкоди у результаті неспроможності банків шляхом істотного перегляду черговості задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства банку.