Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Відходи виробництв.
Статті в журналах з теми "Відходи виробництв"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Відходи виробництв".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Тимощук, О. М., та І. М. Дударєв. "ОГЛЯД ВИКОРИСТАННЯ ВІДХОДІВ ПЕРЕРОБНИХ ВИРОБНИЦТВ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ". СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ МАШИНИ, № 45 (6 грудня 2020): 103–10. http://dx.doi.org/10.36910/acm.vi45.406.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті шляхом всебічного аналізу наукових та науково-технічних джерел інформації розглянуте питання використання відходів переробних виробництв у сільському господарстві. Великі об’єми побічного продукту (барди) виробництва спирту зумовили необхідність розробки технології його подальшого використання. Науковцями пропонувалося використовувати концентровану барду як пластифікатор. Але для виробництва концентрованої барди високої якості, необхідно додатково використовувати дорогі енергоресурси. Відома також технологія використання спиртової барди у вигляді сухого продукту, який використовується як поживна добавка до кормів худоби та птиці. Використання сухої спиртової барди у тваринництві зумовлено тим, що вона містить у великій кількості клітковину, дріжджову масу та протеїн. Також відома комплексна біотехнологія переробки відходів спиртового виробництва із використанням дощових черв’яків. У закордонних джерелах описується технологія утилізації мелясної барди анаеробним методом. На сьогодні найбільш оптимальним рішенням вважається використання мелясної барди в якості органічного добрива, оскільки це дозволяє утилізувати відходи виробництва із користю для навколишнього середовища. Барду можна використовувати як розчинник при використанні азотних та калійних добрив, що дозволяє готувати на її основі поживні композиції. Також барду можна використовувати в якості розчинника для пестицидів.
2
І. Кольцова, Ярослава. "ВПЛИВ ДОБАВОК СОЛЕЙ НАТРІЮ НА ВЛАСТИВОСТІ ПОКРИТТІВ З ВМІСТОМ ВІДХОДІВ ВИРОБНИЦТВ". Journal of Chemistry and Technologies 29, № 1 (25 квітня 2021): 100–107. http://dx.doi.org/10.15421/082105.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі досліджено вплив добавок солей натрію на оптико-колірні властивості покриттів, що вміщують бій скла, глинисті матеріали та відходи виробництв: гранульований доменний шлак, відвальний шлак виробництва феросилікомарганцю, паливний шлак та золу-унесення теплоелектростанції, а також гранітний відсів. Для проведення досліджень було обрано солі натрію: Na2CO3, NaNO3, Na2SO4, NaCl, які вводили в кількостях, що відповідають вмісту 1.5; 3 та 6 мас. ч. Na2O. Встановлено, що підвищення вмісту введеного солями Na2O понад 1.5 мас. ч. погіршує реологічні властивості шлікеру та якість покриттів. Визначено, що вид аніону (СОз2–, NO3–, SO42–, Cl–) при незмінному катіоні Na+ досліджених солей незначно впливає на оптико-колірні властивості покриттів, але більш якісну поверхню покриттям надає введення Na2O за допомогою Na2CO3. Добавки солей натрію сприяють незначному освітленню кольору дослідних покриттів, але не призводять до підвищення блиску за температури випалу 1000 оС, крім вихідного покриття без вмісту відходів виробництв.
3
Манухіна, М. Ю., та І. В. Тацій. "Відходи підприємства як обліково-аналітичний об'єкт". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 3 (267) (10 квітня 2021): 72–78. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-267-3-70-73.
Повний текст джерелаАнотація:
Масштаби та значущість проблеми відходів в економіці Україні пов’язані як з домінуванням ресурсоємних технологій, технологій з великою кількістю відходів виробництва, так і через відсутність протягом багатих років ефективної політики управління відходами. Потребують удосконалення методи екологічної оцінки та рівень деталізації обліково-аналітичної інформації для проведення такої оцінки. У статті досліджено динаміку формування відходів в Україні.Розглянутоосновні напрямки Національної стратегії управління відходами. Обґрунтовано, що розробка ефективної інформаційної системи на етапі впровадження системи управління відходами має як загальнонаціональне, так і регіональне значення. Підкресленонеобхідність формування достовірних даних підприємствами різних форм власності для формування прозорої та об'єктивної інформації про відходи для реалізації п’ятиступеневої ієрархії управління відходами. Обґрунтовано необхідність врегулювання понять «відходи» та «безповоротні відходи»у нормативних актах.Уточнено методику обліку нормативних та понаднормативних безповоротних відходів на підприємствах. Розробка ефективної інформаційної системи на етапі впровадження системи управління відходами має як загальнонаціональне, так і регіональне значення.
4
Ladychenko , V. V., L. O. Golovko та B. B. Serhiienko . "Теоретико-правові засади поводження з відходами за законодавством Європейського Союзу". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (24 лютого 2021): 46–57. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є дослідження теоретико-правових засад поводження з відходами за законодавством Європейського Союзу, принципів діяльності ЄС у сфері поводження з відходами та напрямків попередження виникнення відходів. Наукова новизна. У зв’язку з незадовільним станом виконання в Україні зобов’язань у сфері адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС у сфері поводження з відходами актуальним є ґрунтовне дослідження системи класифікації відходів та принципів діяльності ЄС у сфері поводження з відходами.Висновки. Головним завданням державної політики щодо управління відходами є максимально можливе зменшення негативного впливу речовин та матеріалів, що втратили своє споживче значення, на навколишнє середовище та здоров’я людини. Цей напрям державної політики є дуже важливим через вкрай негативні наслідки, оскільки відходи становлять загрозу для здоров’я людини та завдають шкоду навколишньому природному середовищу в зв’язку з їх токсичністю, можливістю забруднення повітря, води та ґрунту. Нами проаналізовано систему класифікації відходів в ЄС з погляду на їх хімічні, фізичні, економічні властивості. На сьогодні ця система класифікації складається з 20 глав, 110 підкатегорій, 839 видів відходів, 405 видів відходів, класифікованих як небезпечні. Основною метою впровадження класифікації відходів є розроблення типових систем управління не для кожного виду відходів окремо, а в межах певної категорії, крім випадків, передбачених законодавством ЄС. Основними стратегічними цілями в галузі поводження з відходами в Європейському Союзі є: зменшення утворення відходів шляхом запобігання їх виробленню в технологічному процесі виробництва; використання відходів у виробничих процесах; виділення окремих фракцій із загального потоку відходів для подальшого їх використання як вторинних матеріальних та енергетичних ресурсів; скорочення відходів, розміщених на звалищах; інтеграція методів поводження з відходами на основі використання найкращих доступних технологій.У правовій системі ЄС, поряд із загальними принципами (принцип забруднювач платить, принцип охорони життя та здоров’я, принцип запобігання та профілактики, принцип планування, принцип сталого розвитку), існують спеціальні, які складають основу правового регулювання у певних сферах суспільного життя (принцип близькості, принцип застосування ієрархії поводження з відходами, принцип відповідальності виробника, принцип селективного збору). Новацією є те, що вищезгадані принципи передбачають підготовку до повторного використання та переробки. Ці дві групи процесів підпадають під поняття відновлення, зумовленого бажанням запобігти утворенню нових відходів та використовувати вже існуючі відходи як ресурс.
5
Kaflyk, M. S. "Еколого-економічні підходи до енергетичного використання деревної біомаси з відходів виробництва в Україні". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 9 (25 жовтня 2018): 49–53. http://dx.doi.org/10.15421/40280909.
Повний текст джерелаАнотація:
Деревинна біомаса є основним джерелом енергії серед відновлюваних джерел в Україні. Питання біоенергетичного використання деревини розглянуто в контексті впровадження у практику ведення лісового господарства на засадах наближеного до природи лісівництва та сталого, невиснажливого використання лісових ресурсів. Проаналізовано основні показники відходів деревної біомаси в Україні. Доведено важливість використання відходів деревної біомаси в контексті сталого розвитку з урахуванням економічної, екологічної та соціальної складових цього процесу. В Україні немає спеціалізованих підприємств, які постачають біомасу компаніям з виробництва біопалива. Деревину постачають безпосередньо державні лісогосподарські підприємства та деревообробні підприємства, які можуть постачати відходи від деревообробки. Лісові вторинні ресурси потрібно використовувати згідно з каскадним принципом – насамперед для виробництва продукції з масиву і переробляти повторно для максимального збільшення поглинання і нагромадження вуглецю, а тільки після цього – для виробництва енергії. Актуальним завданням є розвиток комплексних лісогосподарських підприємств, до складу яких входитиме перероблення відходів деревної біомаси в енергетичних цілях. Відходи лісогосподарського та лісопильного виробництва є високим біоенергетичним потенціалом для формування ефективного способу господарювання (економіки) на біоекономічних засадах.
6
Потьомкіна, О. В., та П. М. Косінський. "СТИМУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА БІОГАЗУ В РЕГІОНІ З ВІДХОДІВ ТВАРИННИЦТВА". Економічні науки. Серія "Регіональна економіка" 1, № 17(67) (29 грудня 2020): 194–200. http://dx.doi.org/10.36910/2707-6296-2020-17(67)-21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання стосовно створення та розвитку у Волинській області виробництв із переробки відходів тваринництва у біогаз. Проведено розрахунки можливих обсягів та прогнозів виробництва біогазу з відходів тваринництва у Волинській області. Сформовано відповідні висновки стосовно доцільності створення та розвитку виробництв із переробки відходів тваринництва у регіоні на біогаз.
7
Писаренко, П. В., М. С. Самойлік, О. Ю. Диченко, Ю. В. Добровольська та О. М. Губченко. "ВИКОРИСТАННЯ ЕКСПЕРТНИХ МЕТОДІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ РЕГІОНУ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 4 (27 грудня 2019): 83–91. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2019.04.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаючи ефективність рециклінгу, насамперед необхідно звернути увагу на такі головні пи-тання у сфері ресурсозбереження, а саме: ефективність використання ресурсів і прогнозування за-бруднення навколишнього середовища. Щорічно в Полтавській області утворюється близько 480 тис. т (1,6 млн м3) твердих побутових відходів, які видаляються на 377 санкціонованих полігонах та звалищах твердих побутових відходів та 4,5 млн т промислових відходів (з них 200 тис. т – небе-зпечні відходи). Середній рівень використання відходів як вторинних ресурсів у промисловості скла-дає третину (близько 30 %), а побутових відходів – близько 8 % від загальної маси. У господарський обіг залучають переважно лом і відходи чорних і кольорових металів, високосортні марки макулату-ри, чисті текстильні, полімерні й деревні відходи, склобій. У роботі оцінено ефективність процесу рециклінгу твердих побутових відходів на прикладі Полтавської області. Встановлено, що перешко-дами на шляху використання відходів як вторинних матеріальних ресурсів передусім є такі: недо-статність та недосконалість законодавчої й нормативно-правової бази у сфері поводження з відхо-дами виробництва і споживання; відсутність достатніх економічних стимулів для збору й перероб-ки великої маси відходів; недосконалість інструментів регулювання в цій галузі; недоопрацьованість практики збору й видалення твердих побутових відходів, яка не передбачає селективний збір ресур-соцінних фракцій, придатних для повторного використання; недостатня участь малого й середньо-го бізнесу у сфері діяльності зі збору й переробки вторинних ресурсів; недосконалість інфраструк-тури збору й переробки промислової продукції, термін використання якої вийшов; недостатнє ін-формаційне забезпечення підприємницької спільноти щодо можливостей, перспективи й економічної привабливості роботи у сфері використання вторресурсів. Зважаючи на обмеженість інвестицій у регіонах, які можуть бути направлені на проведення робіт з рециклінгу твердих побутових відходів, розроблено універсальну бальну методику оцінки ефективності технологій рециклінгу побутових від-ходів для відбору інноваційно-інвестиційних проєктів за їхньою економічною й екологічною значущі-стю для двох варіантів подальшої діяльності, а саме: у першому варіанті для комерційної реалізації силами бізнесу, у другому – для реалізації з державною підтримкою. У цьому аспекті визначені про-блеми залучення побутових відходів у господарський обіг та обґрунтовано економіко-екологічну ефе-ктивність залучення побутових відходів у вторинне споживання як фактору ресурсозбереження на прикладі окремого регіону, а саме Полтавської області.
8
Ladychenko, V. V., L. O. Golovko та O. Kapplová. "Муніципалітет як регулятор поводження з побутовими відходами". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (10 жовтня 2019): 38–45. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті. У статті розглянуто досвід органів місцевого самоврядування в країнах ЄС у сфері поводження з побутовими відходами, який виправдав себе на практиці. Досліджено законодавство ЄС у зазначеній сфері. Встановлено напрямки запобігання виникненню відходів на муніципальному рівні.
Наукова новизна. У зв’язку з незадовільним станом виконання в Україні зобов’язань, покладених на органи місцевої влади законом «Про відходи», пропонується вперше дослідити найкращі практики країн – членів ЄС у сфері поводження з побутовими відходами з метою запозичення позитивного досвіду.
Висновки. Органи місцевого самоврядування є одним із ключових гравців у запобіганні утворенню відходів. Вони можуть за допомогою відповідних заходів сприяти зменшенню кількості утворюваних відходів та їх небезпечних властивостей. Запобігання виникненню відходів є комплексом заходів, вживаних до того, як речовина, матеріал або продукт стають відходами. Метою цих заходів є зменшення кількості відходів шляхом повторного використання продукції або продовження терміну їх служби, зменшення впливу відходів, що утворюються, на навколишнє середовище та здоров’я людини, зменшення шкідливих речовин у матеріалах і продуктах.
Запобігання виникненню відходів є необхідною передумовою сталого розвитку населеного пункту. Необхідно сприймати цю сферу не тільки з точки зору відходів (хоча запобігання виникненню відходів є першою ланкою в ієрархії поводження з відходами), але також з точки зору всього життєвого циклу продукції (дизайну продукції, виробництва, розподілу, використання, повторного використання, переробки) та синергії соціального, регіонального розвитку, освіти тощо.
Запобігання виникненню відходів на муніципальному рівні можна класифікувати за такими напрямками: координаційна та інформаційна діяльність; освітня діяльність; компостування відходів; повторне використання відходів; підтримка діяльності суб’єктів у сфері запобігання виникненню відходів. Координаційна діяльність повинна здійснюватися як між суб’єктами на рівні громади (горизонтальна координаційна діяльність), так і загальнодержавним, регіональним і місцевими рівнями (вертикальна координаційна діяльність).
Освітня діяльність відіграє важливу роль в активному залученні громадян до скорочення утворення відходів та сортування твердих побутових відходів. Навчальні та інформаційно-просвітницькі кампанії повинні проходити у цьому напрямку. Бажано поєднувати навчання та тренінги з його практичною реалізацією у населеному пункті. Значний ефект дає освіта школярів.
Як окремі напрямки, що сприяють зменшенню виникнення відходів на місцевому рівні, слід виділити станції компостування органічних відходів та сприяння повторному використанню товарів з боку органів місцевого самоврядування. Вживані товари, які споживач більше не використовує або не хоче використовувати, але які є функціональними, цілком можуть служити комусь іншому. Залежно від стану та вартості вживаний товар можна продавати, обмінювати або дарувати. Із цієї причини громадяни повинні мати достатньо можливостей для передачі цих товарів для подальшого використання. Такі можливості за зразком країн-членів ЄС мають створити органи місцевого самоврядування.
9
Коломієць, Т. М., Т. А. Караваєв та Т. Г. Глушкова. "ПОЛІМЕРНІ ВІДХОДИ: ПРОБЛЕМИ НАКОПИЧЕННЯ ТА ВТОРИННОЇ ПЕРЕРОБКИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics. Technical sciences, № 26 (3 серпня 2021): 86–94. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1221-2021-26-12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено негативні наслідки забруднення полімерними відходами довкілля, світового океану, тваринного світу. Це є важливою екологічною проблемою, оскільки вони не підда- ються біологічному руйнуванню, тому накопичуються у величезних обсягах. Метою статті є дослі- дження екологічних проблем у сфері поводження та вторинної переробки полімерних відходів у світі та Україні. У ході дослідження встановлено, що в рік у світі виробляється біля 300 млн тон пластику. Щорічно до 12 млн. тон пластику опиняється у водах Світового океану. Від пластикового забруднення страждають понад 600 видів морських тварин та пташок. Сміттєва пляма у світовому океані оці- нюється різними дослідниками площею від 700 тис. до 15 млн. км2. Проаналізовано основні законодавчі документи ЄС та України щодо обмеження виробництва товарів з полімерів та утилізації утворених з них відходів. Встановлено, що близько 130 держав світу вже розробили законодавчі документи, які обмежують використання одноразового пластику на своїй території. У 2017 р. в Україні затверджено Національну стратегію управління відходами до 2030 р., згідно з якою рівень захоронення муніципаль- них відходів повинен знизитися з 94% до 35% (в ЄС – 10%). В Україні на сьогодні переробляється лише 3% утворених побутових відходів. Показано досвід провідних світових та українських компаній з реа- лізації інноваційних методів рециклінгу полімерних відходів. Для вирішення означених проблем людство має перейти до зменшеного усвідомленого споживання виробів з пластику, повторно використову- вати та переробляти за екологічними нормами відходи з них. Суттєво вплинути на ситуацію можливо через законодавчі зміни та суворе їх дотримання, що зробить виготовлення й використання пластику невигідним для компаній і спонукатиме їх переходити на біорозкладні аналоги.
10
Yelatontsev, D. O., A. P. Mukhachev та V. I. Suprunchuk. "Сорбент лігноцелюлозний зі шкаралупи волоського горіха". Scientific Bulletin of UNFU 29, № 1 (28 лютого 2019): 110–15. http://dx.doi.org/10.15421/40290124.
Повний текст джерелаАнотація:
Підвищити ефективність сорбційних методів очищення стічних та природних вод можна за рахунок розробки недорогих сорбентів, селективних до відповідних полютантів. З огляду на це, найбільш оптимальною сировиною для отримання дешевих адсорбентів, які не потребують регенерації, варто вважати лігнін-целюлозовмісні сільськогосподарські відходи (наприклад шкаралупа волоського горіха). Очищення стічних вод за допомогою дешевих біосорбентів на основі лігніну і целюлози характеризується ефективністю вилучення токсикантів із розчинів, простою технологією виготовлення сорбентів, використанням стандартного устаткування. Усе це дає змогу істотно знизити загальну вартість очищення води. Тому розроблення нових ефективних і дешевих сорбційних матеріалів на основі лігніну і целюлози, з метою розширення сфер їх застосування та ефективності використання для вилучення металів, радіонуклідів, солей і інших забруднювачів, є актуальним завданням. Обґрунтовано доцільність утилізації багатотоннажних відходів харчової промисловості у виробництві сорбентів для очищення забруднених природних і стічних вод. На основі аналізу фахових та патентних джерел, за період з 1997 по 2018 рр., розглянуто технологічні параметри процесів фосфорилювання під час виробництва сорбентів лігноцелюлозних (СЛЦ) зі шкаралупи волоського горіха. Вивчено вплив температури, концентрації робочих розчинів, тривалості оброблення сировини, відношення тверда фаза: розчин на ефективність процесу отримання сорбційного матеріалу. Запропоновано новий енерго-ресурсозберігаючий спосіб виробництва СЛЦ, який мінімізує обсяг утворення стічних вод і забезпечує отримання сорбенту високої якості.
11
Skrypchuk, P. M., H. M. Shpak та T. M. Trokhlіuk. "ПОВОДЖЕННЯ З ПОБІЧНИМИ ПРОДУКТАМИ В ЕКОНОМІЦІ: БІСНЕС-ПРОЦЕСИ У КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, № 93 (26 березня 2021): 178. http://dx.doi.org/10.31713/ve1202117.
Повний текст джерелаАнотація:
Кращі світові практики та інституції (ООН, ЮНІДО та ЮНЕП) вважають, що ресурсно-ефективне та більш чисте виробництво це шлях до циркулярної економіки й поводження з відходами. Гармонізація законів та стандартів в Україні передбачає використання превентивних стратегій поводження з всіма видами відходів, які підвищують ефективність економіки, формують соціальну й екологічну значимість.Перспективними для України є: сортування відходів з наступною їх переробкою; формування онлайн-платформ збору й логістики відходів; окремі види поводження з токсичними, медичними відходами; не допущення спалювання відходів та захоронення лише частки відходів яких не можливо переробити. Одним із варіантів діджиталізації сфери поводження з відходами може бути інструмент – інформаційнокомунікативні платформи в регіонах (громадах) у методології на рівні світу як от Платформа зеленого зростання.
12
Білоус, Анна Ярославівна, Оксана Ярославівна Тверда, Костянтин Костянтинович Ткачук, Олена Вікторівна Кофанова та Олексій Євгенович Кофанов. "Підвищення мінералізації питних вод за рахунок використання відходів виробництва щебеню". Технічна інженерія, № 1(87) (16 червня 2021): 132–35. http://dx.doi.org/10.26642/ten-2021-1(87)-132-135.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведено аналіз сучасних досліджень у напрямі мінералізації води в процесі водопідготовки. Розглянуто та обґрунтовано можливість використання відходів гірничого виробництва для мінералізації води після очищення, зокрема зворотнім осмосом. Проведено експеримент, у межах якого в ємність із дистильованою водою поміщались відходи гірничого виробництва у пропорції 100 г породи на 1 дм3 води. Дистильована вода настоювалася протягом доби. Відходи процесу виробництва щебеню отримано від ПрАТ «Товкачівський ГЗК». Досліджувана порода має такий склад: кварцит – 90–98 %, пірофіліт – 1–9 %, рудний мінерал – 0,3–1 %. Проведено дослідження хімічного складу води після мінералізації. Встановлено, що співвідношення масових часток «порода – вода» в пропорції 1:10 дозволяє наситити воду такими корисними елементами, як Кальцій, Магній, Натрій, Калій, Силіцій, а також фторидами. Однак варто зауважити, що вміст Феруму, Мангану та поліфосфатів також зростає. Визначення оптимальної пропорції «порода – вода», яка б дозволила максимально наситити воду корисними хімічними елементами та іонами й водночас забезпечити її відповідність ДСАНПІН 2.2.4-171-10, є предметом подальших досліджень.
13
Самілик, М. М., Н. В. Болгова, Ф. В. Перцевий та О. П. Биков. "РОЗШИРЕННЯ АСОРТИМЕНТУ НАТУРАЛЬНОГО ЖЕЛЕЙНОГО МАРМЕЛАДУ ІЗ ВТОРИННОЇ СИРОВИНИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Technical sciences, № 25 (11 травня 2021): 98–105. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1221-2021-25-13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано сучасні способи виготовлення желейного мармеладу на основі відходів переробки рослинної сировини в овочеві цукати. Метою статті є розширення асортименту желейного мармеладу із вторинної сировини з високою харчовою цінністю та мінімальними сировин- ними витратами. Представлено технологію комплексної переробки коренеплідних овочів у цукати методом осмотичної дегідратації, яка дає змогу максимально зберегти біологічну цінність продукту. Запропоновано технологію виготовлення желейного мармеладу із відходів виробництва овочевих цука- тів. За основу рекомендовано використовувати цукровий розчин, який використовується як осмотичне середовище. Цукровий розчин (сироп) після дегідратації буряків мав характерне вишневе забарвлення, після моркви – світло-солом’яне. Розроблено рецептуру желейного мармеладу з ароматом моркви та столового буряка, що дає змогу зберегти вміст вітамінів і мінералів, природний колір, аромат та смак овочів. У процесі дослідження проаналізовано драглеутворювачі рослинного (агар) та тварин- ного (желатин) походження, встановлено, що найвищу міцність драглю створює агар. При переробці буряків у цукати, за умови використання агару, міцність драглю становила 1268,23 г, а при викорис- танні сиропу після переробки моркви – 1268,23 г, із використанням того ж драглеутворювача. Дове- дено, що мармелад, виготовлений за розробленою технологією, має гарні органолептичні властивості та відповідає вимогам стандарту за фізико-хімічними показниками (вмістом вологи, загальною кис- лотністю). Природні смакоароматичні характеристики сировини дають змогу у виробництві марме- ладу відмовитися від синтетичних барвників, ароматизаторів та інших харчових добавок. Визначені основні напрями подальших досліджень, а саме: дослідження хімічного складу та харчової цінності овочевого мармеладу, виготовленого з відходу виробництва овочевих цукатів.
14
Лебеденко, Т. Е., Г. В. Крусір, В. І. Соколова та Г. С. Шунько. "ОЦІНКА ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО КОМПЛЕКСУ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 62 (4 січня 2021): 32–37. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-04.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведене дослідження життєвого циклу продукції підприємства ресторанного господарства на усіх етапах виробництва методом балансових схем дало змогу оцінити негативні впливи, які опосередкова-но здійснюються на кожному етапі видобутку сировини, приготування та реалізації готової продукції. Зокре-ма, потужний вплив чинять процеси видобутку сировини, при яких використовуються паливно-енергетичні та водні ресурси; відбувається забруднення атмосферного повітря пилом, НМЛОС, відп-рацьованими газами та продуктами згоряння палива; навантаження на літосферу пов’язано з виснаженням ґрунтового покриву, використанням мінеральних добрив, пестицидів, відчуженням земель та накопиченням відходів. Оцінивши життєвий цикл сировини, допоміжних матеріалів та технологічних процесів методом релевантних таблиць (матриць Леопольда), ми визначили, що істотного впливу на навколишнє середовище завдає вплив відходів виробництва, який оцінено у 385 балів та відноситься до значного впливу. Вплив сировини рослинного та тваринного походження і технологічні процеси пов’язані з їх збором та транспортуванням; робота гарячого цеху, миття посуду та функціонування автостоянки оцінюється з урахуванням повного життєвого циклу і є помірними. Вплив використання питної води, підготовки та миття сировини, функціону-вання холодного цеху та оформлення страв оцінюється як незначний. При аналізі впливів стадій життєвого циклу, інфраструктури та відходів підприємства визначено, що значний вплив на компоненти довкілля чинять відходи ресторанного підприємства. Помірними є впливи, пов’язані з вирощуванням сировини, реалізацією про-дукції, утилізацією, функціонуванням агропромислового комплексу, ресторану, автостоянки та котельні. Не-значний вплив на довкілля відбувається при споживанні продукції, проте слід відзначити, що при наданні пос-луг кейтерингу або їжі на виніс використовуються додаткові пакувальні матеріали, накопичення яких негати-вно впливає на ґрунтовий покрив, накопичуючись на звалищах та полігонах. При функціонуванні ресторану існує ймовірність виникнення ризикових аспектів, пов’язаних із розливами паливно-мастильних речовин, вибу-хами, пожежами та ризиком санітарно-епідеміологічної небезпеки. Ідентифікація екологічних аспектів рес-торанного господарства свідчить про те, що значного негативного впливу навколишньому природному середо-вищу завдають стічні води, витрати паливно-енергетичних ресурсів та відходи виробництва, зокрема харчові відходи. За результатами дослідження зроблено висновки та надано рекомендації щодо поліпшення рівня еко-логічної безпеки готельно-ресторанного підприємства.
15
Сноз, С. В., Л. М. Смердова, Л. О. Прокопенко та О. О. Бобильова. "Методичні підходи щодо оцінювання здатності до біохімічного розпаду полімерних матеріалів та їхніх відходів". One Health and Nutrition Problems of Ukraine 53, № 2 (10 листопада 2020): 88–95. http://dx.doi.org/10.33273/2663-9726-2020-53-2-88-95.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Об’єми промислових і побутових відходів, зокрема використаної полімерної тари і упаковки значні, внаслідок інтенсивного розвитку виробництва полімерних матеріалів постійно збільшуються. Матеріали та методи. В Україні поступово вводяться обов’язкові вимоги до упаковки і пакувальних відходів, які мають відповідати Європейському законодавству. Розглянуто основні аспекти вимог до тари та упаковки, що містяться в нормативних актах вітчизняного та європейського законодавства. Визначено і оцінено основні види біодеградабельних полімерних матеріалів. Висновки. Проведено порівняльний аналіз методів щодо визначення здатності до компостування, анаеробної та аеробної обробки упаковки та пакувальних матеріалів. Ключові слова: відходи тари та упаковки, Директиви ЄС, біополімерні матеріали, біодеградабельність, методи визначення біодеградації.
16
Косінський П.М. "ОЦІНКА НЕОБХІДНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ДОДАТКОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ЗНИЖЕННЯ ВИКИДІВ І ВІДХОДІВ ПЕРЕРОБНИХ ВИРОБНИЦТВ У РЕГІОНІ". Економічний форум 1, № 1 (26 лютого 2021): 75–82. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-1-9.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглядається питання, що стосується застосування додаткових економічних стимулів як засобів впливу на зниження викидів і відходів переробних виробництв регіону, що працюють на місцевій природно-ресурсній сировині. Визначено фактори, які впливають на викиди шкідливих речовин та відходів у навколишнє природне середовище. Узагальнено «основні проблеми функціонування системи стимулювання поглибленої переробки природних ресурсів еколого-економічного характеру. Виявлено, що у Волинській області спостерігається переважно позитивна тенденція до збільшення масштабів поглибленої переробки природної сировини, а також доцільності збільшувати бюджетні видатки на розвиток сільського, лісового та рибного господарства, адже це дасть позитивний соціально-економічний результат. Вивчено й проаналізовано тенденції стосовно зміни обсягів реалізації промислової продукції та зміни обсягів викиду шкідливих речовин і відходів, на основі показників реальних обсягів реалізації продукції підприємств харчової та деревообробної сфери, дослідження яких показало, що за останнє десятиріччя обсяг реалізованої продукції підприємствами деревообробної та харчової сфер промисловості регіону поступово зростав, при чому обсяг відходів та викидів шкідливих речовини, в наслідок їхньої діяльності, поступово зменшувався, що, зрештою, дає можливість говорити про певний розвиток поглибленої переробки природних деревинних ресурсів і сільськогосподарської сировини у Волинській області. Проведено порівняння показників співвідношення обсягів виробництва (реалізації) продукції підприємствами, що переробляють місцеву природно-ресурсну сировину до суми обсягів відходів виробництва й викиду шкідливих речовин в звітному році із середнім зваженим значенням даного показника за період 2010-2018 рр. Таким чином, коли щорічний показник співвідношення обсягів реалізації продукції підприємствами, до сумарного обсягу відходів виробництва й викиду шкідливих речовин більший за середнє зважене значення, то відпадає потреба у залученні додаткових економічних інструментів зниження обсягів забруднюючих речовин, але, якщо даний показник є меншим за середнє зважене значення, то залучення додаткових економічних інструментів зниження викидів і відходів переробних виробництв у регіоні є просто необхідним. У зв’язку з цим, запропоновано використовувати відповідні фінансово-економічні інструменти заохочувального та карального характеру.
17
Frolova, Liliya. "ВИКОРИСТАННЯ ВІДПРАЦЬОВАНИХ ТРАВИЛЬНИХ РОЗЧИНІВ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА ЖОВТИХ ЗАЛІЗООКСИДНИХ ПІГМЕНТІВ". Modern Problems of Metalurgy 1, № 21 (6 листопада 2019): 82–86. http://dx.doi.org/10.34185/1991-7848.2018.01.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Склад відпрацьованих травильних розчинів залежить від багатьох факторів: початковий склад розчинів, вид окалини, питома поверхня виробів, спосіб травлення та ін. Але існують деякі особливості утилізації пов’язані з присутністю органічних речовин, інгібіторів, низькими значеннями рН, змінними концентраціями солей заліза (50-500 г/дм3), присутністю нерозчинних домішок. Рідкі відходи травильних та гальванічних відділень накопичуються, а сировинна база промисловості нестримно виснажується. Тому переробка таких відходів допоможе вирішити ряд питань, серед яких виробництво більш дешевого вітчизняного продукту, який зможе конкурувати на світовому ринку з іншими виробниками. У статті розглянуто існуючі методи утилізації відпрацьованих травильних розчинів. Досліджено вплив основних чинників на процес формування залізооксидних пігментів. За допомогою рентгенофазового та мікроскопічного аналізів показані області утворення жовтого залізооксидного пігменту.
18
Hapon, Viacheslav, Yevgenii Teplyk та Mykola Tuz. "Адитивна технологія у виробництві повітряних суден". Proceedings of the National Aviation University 84, № 3 (20 жовтня 2020): 38–43. http://dx.doi.org/10.18372/2306-1472.84.14951.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: Метою даної статті являється вирішення проблеми пов’язаної з великою вартістю, високою трудомісткістю та високим рівнем відходів виробництва, а також труднощі у виготовленні деталей складних форм, які дозволяють знизити масу готового виробу, за допомогою субтрактивного виробництва. Результати: У результаті аналізу складена порівняльна таблиця характеристик адитивної і субтрактивної технологій, а також виділені переваги адитивної технології. Обговорення: Проаналізована інформація великих компаній в аерокосмічній галузі, які застосували адитивну технологію виробництва і зроблений висновок про раціональність її впровадження в авіаційне виробництво.
19
Фадєєва, Лілія Олександрівна. "Програмне забезпечення для розкроювання матеріалу в меблевій промисловості". New computer technology 15 (27 квітня 2017): 89–94. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v15i0.650.
Повний текст джерелаАнотація:
Задача розкрою – це оптимізаційна задача, що виникає в багатьох сферах промисловості. Різні предметні області можуть накладати певні обмеження чи уточнювати постановку задачі, що пов’язано з особливостями технологічних процесів. Таким чином, під задачею розкрою розуміють широке коло задач цілочисельного лінійного програмування. В цій роботі розглядається двовимірна задача розкрою, що виникає при виробництві корпусних меблів. Актуальність цієї роботи полягає у тому, що створене в її рамках програмне забезпечення дозволяє мінімізувати відходи виробництва, що призводить до збільшення прибутків підприємства.
Об’єкт дослідження: двовимірна задача розкрою матеріалу.
Предмет дослідження: розв’язання двовимірної задачі розкрою матеріалу для потреб меблевої промисловості.
Мета роботи: створити програмне забезпечення для оптимізації розкрою матеріалу при виробництві корпусних меблів.
Для досягнення мети слід розв’язати такі задачі:
– проаналізувати актуальні підходи до розв’язання задачі розкрою;
– порівняти наявне на ринку програмне забезпечення, що оптимізує розкроювання матеріалу для потреб меблевої промисловості;
– висунути функціональні вимоги до майбутнього програмного забезпечення;
– спроектувати алгоритми та структури даних;
– обрати інструменти розробки;
– створити програмну реалізацію та здійснити її тестування й, за необхідності, вдосконалення.
Новизна роботи полягає в тому, що в її рамках створено перше безкоштовне програмне забезпечення для оптимізації розкрою матеріалу в меблевій промисловості.
Практичне значення роботи полягає в тому, що її результатом є завершений програмний продукт, спрямований на користувачів, що пов’язані з виробництвом корпусних меблів.
Програмний продукт пройшов апробацію на підприємстві ТОВ НВФ «Ліга» (м. Кривий Ріг).
20
Solinska, M. "ВИКОРИСТАННЯ БІОМАСИ ЯК ДЖЕРЕЛА ВІДНОВЛЮВАНОЇ ЕНЕРГІЇ В ПОЛЬЩІ". Scientific Bulletin of UNFU 25, № 8 (29 жовтня 2015): 269–77. http://dx.doi.org/10.15421/40250845.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливості використання біомаси для збільшення обсягів виробництва відновлюваної енергії в Польщі, що є однією з основних передумов виконання вимог кліматичного пакету Європейського Союзу (до 2020 р.). Серед різноманітних видів біомаси найбільшу питому вагу у виробництві відновлюваної енергії має сектор твердого біопалива з рослинної чи тваринної сировини, з продуктів життєдіяльності організмів чи промислових відходів органічного походження, де у 2013 р. вироблено 46,4 % електроенергії та 97 % теплової енергії від загального обсягу виробництва "зеленої" енергії. Оцінено можливості збільшення обсягів виробництва енергії з біомаси у сучасній польській економіці.
21
Тараненко, А. О., Ю. А. Цьова, М. С. Середа, Л. Ю. Кузенко та М. A. Солодовник. "ПОТЕНЦІАЛ БІОМАСИ ВІДХОДІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА БІОЕНЕРГЕТИКИ В ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 4 (31 грудня 2021): 142–53. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.04.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Сприятливі кліматичні умови, тип ґрунтів та водні ресурси мають позитивний вплив на розвиток і розміщення сільського господарства в Україні. Структура сектору сільського господарства в Україні складається із рослинницької та тваринницької галузей що є потужним джерелом різних видів відходів та представляють собою біомасу, придатну для виробництва енергії. Разом з тим актуальним залишається оцінка біоенергетичного потенціалу сільськогосподарської біомаси Полтавської області у контексті реформування адміністративно-територіального розподілу. Крім того, це є підґрунтям для розрахунку та аналізу видів, локалізації та необхідних потужностей переробки біомаси. Оцінка біоенергетичного потенціалу сільськогосподарської біомаси дає можливість економічної оцінки ніші, яку сільськогосподарські виробники області можуть потенційно зайняти на ринку енергоресурсів. Дослідження у галузі відновлюваних джерел енергії мають світовий рівень, особливо в умовах енергетичної кризи. Проведені дослідження біоенергетичного потенціалу біомаси виконані в масштабі області, детальна оцінка потенціалу Полтавського регіону може стати економічним підґрунтям для формування регіонального сектору біоенергетики на локальному рівні. Біоенергетичний потенціал Полтавської області оцінювався за трьома показниками: біоенергетичний потенціал (МВт/рік), вихід біогазу (млн.м3/рік), заміщення органічного палива (тис. т. ум. п./рік). Оцінку біоенергетичного потенціалу рослинництва проводили за наступними видами культур: зернобобові, соняшник, овочеві культури. Оцінку біоенергетичного потенціалу тваринництва проводили за наступними видами відходів: ВРХ, свиней та птиці. Отже, загальний показник енергетичного потенціалу в Полтавській області склав близько 8,28 тис. МВт/рік. Енергетичний потенціал відходів рослинництва був розрахований в межах 7,56 тис. МВт/рік. Енергетичний потенціал відходів тваринництва склав 0,72 тис. МВт/рік. Загальний показник заміщення органічного палива у Полтавській області становив 3,31 тис. тон. у.п./рік. Заміщення органічного палива відходами рослинництва було більше (3208 тон. у.п./рік), ніж заміщення органічного палива відходами тваринництва (89 тон. у.п./рік).
22
Ягелюк, С. В., М. І. Фомич, О. В. Голій та А. В. Хомич. "ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАЛИШКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИКОРИСТАННЯ". СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ МАШИНИ, № 47 (13 грудня 2021): 95–101. http://dx.doi.org/10.36910/acm.vi47.654.
Повний текст джерелаАнотація:
На сучасному етапі розвитку перед агропромисловим комплексом в Україні постала задача удосконалення системи післязбиральних операцій з біомасою сільськогосподарських культур. У кращому випадку її подрібнюють та залишають у ґрунті, а в гіршому – спалюють. У країнах ЄС вже протягом декількох десятиліть розроблена та застосовується низка директив щодо охорони навколишнього середовища від спалювання рослинних відходів сільськогосподарського виробництва, а в Україні цей процес тільки розпочато. Проблема ускладнюється великою різноманітністю культур, рослинних залишків та відходів. На жаль, незважаючи на існуючі дослідження та наукові розробки у цій галузі, в Україні на сьогодні дуже мало підприємств використовують біомасу сільськогосподарських культур для виробництва споживчої продукції. Ідентифікація та класифікація рослинних залишків за основними ознаками є першим кроком для вирішення проблеми. Це дозволить визначати пріоритетні можливості подальшого використання залишків після збирання або перероблення сільськогосподарських культур. У статті проаналізовані обсяги та види біомаси сільськогосподарських культур, що утворюється після збирання й перероблення урожаю в Україні. Виявлено, що найбільше залишків та відходів утворюється під час виробництва кукурудзи, зернових колосових, олійних та луб’яних культур. Також встановлено, що для всіх зазначених рослинних залишків спільною є необхідність перероблення стебел (соломи), а також залишків після виробництва основної продукції (лушпиння, макухи, шроту). Найбільш раціональним способом перероблення біомаси є виробництво різних видів твердого палива для опалювальних котлів.
23
Легеза, Ю. О., та В. Ю. Северин. "Проблеми поводження з техногенними відходами". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 1 (20 жовтня 2021): 46–52. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue1-2021-07.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання правового регулювання використання та охорони техногенних відходів перебувають на межі багатьох сфер наукового дослідження, тому наукові розробки вчених, які спеціалізуються на технічних, економічних, екологічних та інших дослідженнях, становитимуть наукову базу для дослідження питань правового регулювання використання та охорони земель гірничодобувної промисловості та стануть у пригоді при поглибленні правових досліджень даної проблематики, зокрема, для дослідження питань правового регулювання забезпечення раціонального використання та охорони техногенних родовищ корисних копалин, запровадження адміністративно-правових засад здійснення управлінської діяльності із набуття спеціальних прав на використання техногенних відходів. Метою статті є визначення нормативних проблем поводження із техногенними відходами. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань, як-от: 1) визначення сутності техногенних відходів як об’єктів правового регулювання; 2) характеристика особливостей здійснення обліку та паспортизації техногенних відходів й 3) зробити висновки із оптимізації режиму поводження із техногенними відходами. У статті обґрунтовується доцільність запровадження механізму застосування юридичної відповідальності за використання техногенних відходів, проблематика їх обліку та ліцензування господарської діяльності із поводження із ними, у тому числі самовільне освоєння техногенних відходів виробництва, невиконання вимог безпеки використання техногенних родовищ і вимог охорони навколишнього природного середовища.
24
Шуміло, О. М. "ДО ПИТАННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ ВІД ЗАБРУДНЕННЯ РТУТТЮ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (23 березня 2020): 8–12. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).348.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто аспекти правової охорони довкілля від забруднення ртуттю, що здійснюється на міжнародному та національному рівнях. Досліджено проблему правового регулювання переробки ртутьвмісних відходів в Україні й утилізації забруднених ртуттю ґрунтів.Встановлено, що позитивною стороною євроінтеграційних процесів є внесення змін до законодавства, яке регламентує поводження із ртуттю. Так, з метою вдосконалення системи моніторингу якості атмосферного повітря в Україні затверджено Порядок здійснення моніторингу за вмістом миш’яку, кадмію, ртуті, нікелю та поліциклічних ароматичних вуглеводнів в атмосферному повітрі.
Висвітлено зміни нормативно-правового характеру щодо оподаткування підприємств за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах. Так, збільшення ставки податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів, а саме обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, суттєво збільшено, що дасть у подальшому позитивний ефект щодо збереження довкілля. Досліджено позитивну динаміку щодо збільшення ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, а саме ртуті та її сполук.Доведено позитивні зміни в законодавстві, що регулюють поводження з токсичними відходами. Так, Загальнодержавною програмою поводження із токсичними відходами визначено два пілотні проєкти, пов’язані з очищенням від залишків ртуті промислових об’єктів: проведення заходів щодо рекультивації забруднених ртуттю полів фільтрації казенного заводу «Імпульс» (м. Шостка); проведення санації забрудненої ртуттю території ВАТ «Радикал» (м. Київ). Чинним законодавством передбачається розроблення і дослідно-промислова апробація технології знешкодження й утилізації відходів, що містять ртуть.
Запропоновано приєднання до Мінаматської кон-венції, законодавчу заборону видобутку ртуті і використання ртуті у видобутку корисних копалин в Україні. Наголошено, що приєднання до Конвенції дозволить забезпечити контроль за викидами ртуті в атмосферу від вугільних електростанцій, промислових котлів, що працюють на вугіллі, деяких видів діяльності з виробництва кольорових металів, спалювання відходів та виробництва цементу.
25
Скляр, Вікторія Юріївна, Галина Всеволодівна Крусір, Ірина Вікторівна Коваленко та Ірина Олександрівна Кузнєцова. "Розробка енергоефективної технології утилізації відходів олійно-жирової галузі". Scientific Works 83, № 1 (1 вересня 2019): 92–97. http://dx.doi.org/10.15673/swonaft.v83i1.1424.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасні технології виробництва олійно-жирової продукції передбачають фільтрацію з використанням вибільних глин. Цей сорбент використовується одноразово, тому він накопичується у великих кількостях на комбінатах як побічний продукт. Даний матеріал відносять до IV класу небезпеки за його здатність до самозаймання. Тому питання щодо вирішення проблеми його утилізації є актуальним. Біотехнологічна переробка цих відходів в корисні продукти є найбільш доцільною та ефективною з точки зору енергоефективних, екологічних та економічних вимог.
В статті розглянуто стан ринку України, класифікація утворення відходів олійно-жирової галузі, напрями маловідходних та безвідходних технологій. Показано біотехнологічний потенціал мікробних ліпаз, перспективність та доцільність застосування біотехнологічного методу утилізації жирової фракції відходів з використанням ферментних препаратів. Розглянуто умови ферментолізу відходу виробництва саломасу та маргаринової продукції ліпазою Rhizopus japonicus, зокрема її термостабільність.
Одержані результати дослідження свідчать про перспективність гідролізу відходів ліпазою Rhizopus. Встановлено, що вміст вільних жирних кислот в гідролізаті досягає рівня насичення через 72 год ферментативного гідролізу, а концентрація тригліцеридів зменшується до мінімального значення. Термостабільність ліпази Rhizopus japonicus досягає максимального значення при 40 °С.
26
Хоренжий, Наталя Василівна, та Алла Петрівна Лапінська. "Вирішення енерго-екологічних проблем круп’яного виробництва". Scientific Works 83, № 1 (1 вересня 2019): 32–38. http://dx.doi.org/10.15673/swonaft.v83i1.1414.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті показано переваги виробництва кормових сумішей із відходів круп’яних підприємств, наведено причини зменшення обсягів виробництва кормових сумішей, проблеми на зернопереробних підприємствах, що зумовлені відсутністю ефективної утилізації відходів. Запропоновано виробництво твердого біопалива із вторинних матеріальних ресурсів (мучок та лузги). Проаналізовано різні способи виробництва твердого органічного біопалива, показано, що існують і недоліки готової продукції – брикетів і пелет, отриманих без використання зв’язуючих речовин, одним з яких є проблема транспортування на великі відстані, в ході якого відбувається руйнування значної кількості пресованого біопалива за рахунок підвищення вологості і, як наслідок, зниження їх теплотворних властивостей. Паливні гранули (пелети), в основному, виробляються без додавання зв’язуючих речовин, в той час як для отримання брикетів з поліпшеними показниками якості використовуються різні добавки і зв’язуючі речовини.
Теоретичними та експериментальними дослідженнями обгрунтовано компонентний склад паливних гранул, визначені фізичні властивості готової продукції. Запропоновано та обґрунтовано у якості ЗР використовувати крохмалевмісну сировину – мучку. На основі експериментальних досліджень доведено, що найбільш ефективним способом є приготування клейстеру з ячмінної мучки з вмістом сухих речовин 15 % з подальшим його введенням до складу біопалива у кількості 5 %. У статті запропоновано та обґрунтовано комплексну технологію переробки відходів круп’яного виробництва у пресовані продукти (кормові суміші та біопаливо), яка включає в себе наступні технологічні лінії: лінія підготовки мучки; лінія підготовки ЗР; лінія підготовки макрокомпонентів; лінія гранулювання; лінія брикетування. Отримані за цією технологією паливні пелети будуть мати щільність 1,13 т/м3, крихкість до 10 %. Наведена принципова технологічна схема одержання гранульованої кормової суміші та паливних пелет.
27
Ковальов, М. М. "Ґрунтовий спосіб утилізації відпрацьованих грибних блоків за попередньою обробкою ЕМ препаратами". Аграрні інновації, № 4 (26 березня 2021): 51–59. http://dx.doi.org/10.32848/agrar.innov.2020.4.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Натепер все більшої актуальності набуває проблема відтворення родючості ґрунту на основі біологізації зем- леробства. Необхідність її розв’язання зумовлена тим, що розвиток землеробства вимагає врахування законів природи з метою збереження її ресурсного потенціалу шляхом скорочення техногенних навантажень та енер- гетичних витрат. Водночас ключового значення набуває рекуперація відпрацьованих солом’яних грибних блоків як органічного добрива. З агрохімічного боку останнім часом виникає доцільність ґрунтового використання такого виду відходів. Водночас утилізується значна маса її органічної речовини, забезпечуючи ґрунт суб- стратом для гумусоутворення та елементами живлення. Метою досліджень було розробити екологічно без- печну технологію утилізації відходів промислового виробництва гриба Глива звичайна, котра була б мак- симально простою в застосуванні й водночас дешевою, з використанням мікробіологічних препаратів. Методи. Агрохімічний аналіз, польовий дослід у коротко ротаційній зернотрав’яній сівозміні з викорис- танням мінеральних добрив, біопрепарату й солом’яних відходів грибного виробництва, врожайність та якісні характеристики зерна ячменю. Агротехніка вирощу- вання ячменю в дослідах була загальновизнаною для зони північного Степу України. Результати. За результатами лабораторно-польових досліджень в умовах Північного Степу України розгля- нуто можливість ґрунтового способу утилізації солом’я- них відходів з їх інокуляцією біопрепаратом ЕМ Біоактив у поєднанні з мінеральними добривами в технології обробки ячменю. У результаті досліджень встановлено, що внесення солом’яних відходів спільно з біопрепара- том сприяє активізації ґрунтової мікрофлори й поліп- шенню забезпеченості рослин елементами живлення. Внесення їх на тлі мінеральних добрив (N60P40K35) пози- тивно впливає на врожайність та якісні характеристики зерна ячменю. Економічно обґрунтована ефектив- ність їх застосування за ґрунтового способу утилізації солом’яних відходів на прикладі ячменю. Висновки. Внесення соломовміщувальних речо- вин, інокульованих біопрепаратом разом з азотними добавками, приводить до поліпшення агрофізичного стану ґрунту, його водного і поживного режимів. За вико- ристання соломовміщувальних відходів в поєднанні з біопрепаратом та азотними добривами прибавка вро- жайності ячменю збільшилася в середньому на 12–15%. Для отримання вищої врожайності необхідно вносити солом’яні відходи й біопрепарат разом із мінеральними добривами. Застосування солом’яних відходів, біопре- парату й азотних добрив економічно ефективно впливає на поліпшення екологічних функцій чорнозему типового.
28
Yurkiv, N. M. "Методика еколого-економічного оцінювання виробничого навантаження на лісові екосистеми в процесі заготівлі деревини на експорт". Scientific Bulletin of UNFU 29, № 4 (25 квітня 2019): 38–41. http://dx.doi.org/10.15421/40290407.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливим питанням діяльності лісогосподарських підприємств є недопущення негативного впливу на лісові екосистеми або його мінімізація на засадах сталого лісокористування. Встановлено, що екологічно безпечним експортне виробництво лісогосподарського підприємства можна вважати за умов, коли фінансові надходження за реалізацію експортної продукції будуть на рівні, який даватиме змогу відшкодовувати витрати на виробництво і реалізацію експортної продукції, витрати на відтворення лісів, які внаслідок заготівлі (вирубок деревини на експорт) зазнали втрат. Тобто фінансові надходження від реалізації експортної продукції повинні повністю компенсувати виробничі втрати (вилучені деревинні ресурси) в процесі заготівлі внаслідок вирубки лісів. Обґрунтовано, що еколого-безпечна експортна діяльність лісогосподарських підприємств залежить від рівня виробничого навантаження на лісові ресурси. Таке навантаження у процесі заготівлі деревини на експорт виражається у витратах на заготівлю і реалізацію експортної продукції, витратах на ліквідацію (перероблення) додаткових відходів виробництва та на відновлення лісів, а також у втратах від експортного виробництва харчових, кормових, технічних, лікарських та інших лісоресурсів. Запропоновано методику оцінювання експортної діяльності підприємства способом розрахунку показника – коефіцієнта екологічної загрози виробничого навантаження від виробництва експортної продукції. Ця методика дає змогу оцінити стан та рівень загрози лісовій екосистемі для вибору стратегії управління еколого-безпечною експортною діяльністю, адекватної до умов та особливостей конкретного лісогосподарського підприємства.
29
Бушуєв, А. С., В. П. Шапкін, О. В. Мороз та В. В. Котова. "Удосконалення технології отримання пектинового концентрату з вичавків червоного буряку для медичної та фармацевтичної промисловості". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 2 (266) (13 березня 2021): 49–55. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-266-2-49-55.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведені дослідження по створенню удосконаленої і безвідходної технології отримання стійкого до окислення харчового бурякового пектину з його вичавків для медичної та фармацевтичної промисловості, а також виробництва хлібобулочних і кондитерських виробів, желейного мармеладу тадиєтичних продуктів харчування, що дозволили скоротити тривалість технологічного процесу з одночасним зменшенням енерговитрат. Удосконалена технологія отримання пектину в порівнянні з відомими технологіями, яка відрізняється безвідхідністю і екологічністю, так як в екстракції використовуються в якості екстрагента дешева лимонна кислота в невеликих концентраціях, що отримується при переробці лимонів в соки, а також для виділення пектину застосовується відновлений дистиляцією етиловий спирт. Оптимізовано умови екстракції пектину з бурякового жому, що дозволяють отримати пектин з виходом до 30%, який відповідає даним з літературних джерел. Показано, що неутилізуємі відходи від екстракції пектину використовуються для біопалива або для технологічних потреб у виробництві матеріалів медичного призначення.
30
С. Тюрікова, Інна, Віталій Л. Прибильський, Валентина Л. Іщенко, Алла П. Кайнаш та Ніна В. Будник. "ПЕРСПЕКТИВНИЙ СПОСІБ ВИКОРИСТАННЯ ВІДХОДІВ ВОЛОСЬКОГО ГОРІХА". Journal of Chemistry and Technologies 29, № 2 (26 липня 2021): 331–41. http://dx.doi.org/10.15421/jchemtech.v29i2.213567.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним із шляхів до вирішення екологічних проблем є раціональне використання природних ресурсів та їх комплексне перероблення. Залучення рослинних відходів як вторинної сировини дозволяє перетворювати їх у цінний продукт з наступним широким використанням. Дана наукова робота присвячена способу перероблення органічних відходів волоського горіха, а саме перикарпію. Наведено результати досліджень перикарпію стиглого горіха за термінами збирання. Доведено, що перикарпій має найбільший вміст біологічно-активних речовин (L-аскорбінова кислота, пектинові речовини, феноли) тоді, коли він ще не відділений від материнської основи. Доведено, що перикарпій є біологічно цінною сировиною, яка не використовується в харчовому виробництві. Розроблено та проаналізовано спосіб його перероблення у екстракт. Наведено динаміку вилучення екстрактивних речовин перикарпію залежно від типу екстрагента. Отже, в якості екстрагентів для біологічно-цінних речовин горіха, які мають високу екстрагуючу здатність і мікробіологічну стабільність, обрано 70 %-вий водно-спиртовий і 50 %-вий водно-цукровий розчини для сировини як свіжої, так і після зберігання за низьких температур. Представлено технологію екстракту на водно-спиртовій і водно-цукровій основах та її опис. Доведено, що розроблена технологія дозволить мінімізувати органічні відходи, максимально використати горіхову сировину, вдосконалити технології харчових продуктів, підвищуючи їх біологічну цінність.
31
Markina, I. A., та M. I. Somych. "Механізм державного управління екологічною безпекою аграрного виробництва в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (5 лютого 2018): 76–86. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.01.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовані передумови необхідності формування комплексного, адаптивного механізму державного управління екологічною безпекою аграрного виробництва в Україні. Розроблено модель механізму державного управління екологічною безпекою аграрного виробництва в Україні, охарактеризовані його основні компоненти: суб’єкти, об’єкти, функції, принципи, завдання, напрями державного регулювання в сфері екологічної безпеки аграрного сектору та ефект. Запропоновано державну програму в галузі охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки, яка передбачає використання двох основних взаємопов’язаних напрямів: скорочення споживання природних ресурсів і обсягів забруднень з одночасним підвищенням якості економічного зростання шляхом модернізації та вдосконалення технологій, впровадження маловідходних і ресурсозберігаючих виробництв, вторинне використання перероблених ресурсів і відходів тощо. На основі державної політики в галузі охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки запропоновано регіональну політику, яка базується на використання п’яти основних форм управління екологічною безпекою: плата за користування природними ресурсами, формування ефективної системи платежів за природні ресурси, екологічне страхування, екологічний аудит, економічна ефективність регіонального проекту.
32
Самойлік, М. С., та А. В. Молчанова. "Аналіз фітотоксичного ефекту фільтрату, ґрунту та питної води біля полтавського полігону ТПВ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 4 (28 грудня 2017): 24–27. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2017.04.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Внаслідок росту виробництва, споживчої активності населення, нераціонального використання ресурсів, обмеженого залучення вторинних ресурсів у виробництво, відсутність дієвих організаційно-екологічних механізмів стимулювання рециркуляції відходів, проблема твердих побутових відходів набула глобального характеру. Полігони твердих побутових відходів – типовий приклад антропогенної діяльності. Для них характерні низка ознак хімічного забруднення ґрунтів, поверхневих, ґрунтових та підземних вод, рослинних груп, атмосферного повітря, які є об'єктами різноманітних екологічних досліджень.
Growth number of production, the consumer activity of the population, the inefficient use of resources, the limited involvement of secondary resources in production, the lack of effective organizational and environmental incentive mechanisms for recycling waste, the problem of solid domestic wastes has become a global. Proving landfill of solid domestic wastes – a typical example of anthropogenic activity. They are characterized by a number of signs of chemical contamination of soils, surface, ground and underground waters, plant groups, atmospheric air, which are the objects of various environmental research.
33
Торосов, А. С., та І. М. Жежкун. "Регіональна структура заготівлі та споживання деревини в Україні". Scientific Bulletin of UNFU 31, № 4 (9 вересня 2021): 93–97. http://dx.doi.org/10.36930/40310415.
Повний текст джерелаАнотація:
Оцінено на регіональній основі виробництво та споживання деревини і виробів з неї. Дослідження регіональної структури виробництва та споживання деревини потребує збирання, групування й узагальнення значних обсягів інформації. Тому актуальними є питання застосування сучасного різнопланового методичного інструментарію. При цьому з'ясовано складнощі законодавчо-методичного характеру, що перешкоджають проведенню детального аналізу ринку деревини. Встановлено, що вивчення ринку деревини ускладнюється, зокрема, через відсутність достатнього обсягу матеріалів у відкритому доступі для здійснення аналізу його сучасного стану. Під час економічних досліджень науковці пропонують такі методичні підходи до вивчення ринку деревини: експертний, на базі життєвого циклу лісопродукції, статистичний та моделювання. У дослідженні застосовано статистичний метод. Проведено розрахунки для 6-ти товарних груп круглого лісу та виробів з деревини (І – круглі лісоматеріали; ІІ – деревне вугілля, тріска, стружка та деревні відходи, деревні пелети та інші агломерати; ІІІ – пиломатеріали та шпон; IV – листові деревні матеріали; V – маса з деревини та рекуперірований папір; VI – папір та картон) за статистичними даними міжнародної класифікації FAO. Наведено показники виробництва зазначених товарних груп продукції з деревини по областях України в розрізі природних зон за статистичними показниками Державної служби статистики України (2019 р.). Визначено регіональну структуру виробництва та споживання деревини. З'ясовано, що виробничі потужності деревооброблення переважно зосереджені у лісозабезпечених областях Полісся, Карпат та Лісостепу, а окремі виробництва розміщені і в Степовій природній зоні, зокрема, у великих обласних центрах країни. Результати здійсненого аналізу дадуть змогу отримати потрібну інформацію щодо наявних обсягів, якісної характеристики деревного ресурсу, напрямів його реалізації та споживання як усередині країни, так і можливості експортування певних видів та обсягів деревної продукції. Оцінювання сучасного стану виробництва та споживання деревини є необхідною передумовою для прогнозування ринку деревини в країні.
34
ПУСТЮЛЬГА, Сергій, Віталій ПУЦЬ та Юрій КЛАК. "БАГАТОКРИТЕРІАЛЬНА ОПТИМІЗАЦІЯ РОЗКРОЮ ПЛИТ ЛДСП ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО МЕБЛЕВОГО ВИРОБНИЦТВА". СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ В МАШИНОБУДУВАННІ ТА ТРАНСПОРТІ 2, № 15 (27 листопада 2020): 106–17. http://dx.doi.org/10.36910/automash.v2i15.398.
Повний текст джерелаАнотація:
Дана робота присвячена розробці ефективних алгоритмів для розв’язку багатокритеріальних оптимізаційних задач розкрою плит ЛДСП (ламінована деревно-стружкова плита) на підприємствах із виготовлення меблів за індивідуальним замовленням.
Відома значна кількість спеціалізованих програм розкрою, що активно застосовуються на меблевому виробництві. Практично всі вони, в тій чи іншій мірі, є уніфікованими програмами створення карт розкрою, що поєднують у собі оптимальність розташування контурів деталей в заданих габаритах вихідного матеріалу із потрібною швидкістю розрахунків. В основу роботи більшості цих програм покладено підхід із використання певних математичних алгоритмів, що дозволяють ефективно провести розкрій із мінімальною кількістю відходів.
Однак, виходячи із особливостей саме одиничного меблевого виробництва, оптимальним варіантом слід визнати такий автоматизований підхід до формування карт розкрою матеріалів, який дозволив би виробнику враховувати якнайбільше критеріїв оптимізації розміщення елементів, гнучко керувати пріоритетами важливості їх врахування, формувати оптимальні карти відповідно технологічним можливостям устаткування, що працює на даному виробництві (параметри пил, степінь свободи і поворотність столів, наявність спеціальних пристосувань для фіксації листів і т. і.). Врахування вищенаведених виробничих функцій жодна із перелічених програм забезпечити не здатна.
У роботі, на основі аналізу стандартних етапів та можливостей програм комп’ютерного розрахунку раціонального розкрою матеріалів, запропоновано методику та алгоритми розв’язку задач багатокритеріальної оптимізації розкрою листів ЛДСП на елементи різної геометричної форми для виробництва меблів індивідуального замовлення. Визначено особливості постановки та критерії задачі багатокритеріальної оптимізації, які дозволяють швидко і ефективно аналізувати якість отриманих на першому етапі карт розкрою, коригувати значущість і пріоритетність кожного із вибраних критеріїв оптимізації. Удосконалено алгоритм пошуку початкового базисного розв’язку задачі лінійного програмування, який суттєво скоротив кількість ітерацій в розрахунковій схемі та спростив процедуру розрахунку. Проведено комп’ютерну реалізацію розроблених алгоритмів. Перевірено ефективність запропонованої методики та алгоритмів для виробництва продукції на підприємстві із виготовлення меблів за індивідуальним замовленням.
35
Корнієнко, Г. "Структурний поділ агробізнесу: правовий аспект". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 188–94. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1722.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається проблема визначення структури агробізнесу, який розуміється як окреме еко-номіко-правове явище, яке не можна ототожнювати з АПК. Відмінними ознаками, притаманними агробізнесу, є такі: 1) це різновид бізнесу/ підприємницької діяльності; 2) він має самостійний предмет правового регулювання; 3) здійснюється спеціальними суб'єктами; 4) між суб'єктами агробізнесу виникають стійкі правовідносини, які зумовлені дією ланцюга агробізнесу; 5) основна мета агробізнесу полягає в отриманні прибутку; 6) існує специфічне організаційне та матеріально-технічне забезпечення агробізнесу.
Встановлено, що структура агробізнесу - це така організація його внутрішньої системи, за якої цілісність та ефективність функціонування агробізнесу забезпечуються оптимально поєднаними за певними принципами елементами, логічно взаємопов'язаними та взаємозалежними. З'ясування особливостей багаторівневої внутрішньої структури об'єкта, що вказує на його складну природу, дає змогу глибше його осмислити й надати цілісну, всебічну характеристику. Агробізнес будь-якої держави має власну структуру, яка визначається станом економіки, соціальними чинниками, кліматичними та географічними умовами, рівнем розвитку сільськогосподарської галузі. Зважаючи на особливості, характерні для вітчизняного агробізнесу, вбачається за доцільне виокремлювати структуру аграрного бізнесу залежно від:
1) виду підприємницької діяльності в аграрній сфері (інноваційна діяльність у сфері селекції та технології виробництва, контролю сільськогосподарської продукції, новітніх моделей управління сільськогосподарським підприємством; діяльність із виробництва, збереження та переробки сільськогосподарської продукції; логістика агробізнесу; забезпечення матеріально-технічним обладнанням (постачання сільськогосподарської техніки, агросервісне обслуговування тощо); реалізація (маркетинг) сільськогосподарської продукції; діяльність щодо поводження з відходами сільськогосподарського виробництва); 2) галузі сільськогосподарського виробництва (аграрні інновації; виробництво сільськогосподарської продукції; логіс-тична галузь агробізнесу; галузь реалізації сільськогосподарської продукції); 3) території здійснення агробізнесу; 4) організаційно-правової форми діяльності сільськогосподарських товаровиробників; 5) сільськогосподарських кластерів.
36
Barsukova, Hanna V., та Marina Y. Savchenko-Pererva. "РОЗРОБКА ТЕХНОЛОГІЇ ОДЕРЖАННЯ КОАГУЛЯНТУ З ОСНОВНОГО ВІДХОДУ ТИТАНОВОГО ВИРОБНИЦТВА". Journal of Chemistry and Technologies 28, № 3 (10 січня 2021): 289–97. http://dx.doi.org/10.15421/082031.
Повний текст джерела
37
ШИШКІН, О. О. "РЕАКЦІЙНІ ПОРОШКОВІ БЕТОНИ НА КОМПЛЕКСНОМУ ЗАПОВНЮВАЧІ". Наука та будівництво 16, № 2 (9 травня 2019): 46–51. http://dx.doi.org/10.33644/scienceandconstruction.v16i2.36.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Реакційні порошкові бетони, отримані в кінці двадцятого століття, є бетонами нового покоління, що володіють цілим рядом специфічних властивостей, що дозволяють створювати унікальні будівлі і споруди з використанням передових технологій, наприклад, будівельний 3D-друк. Дані бетони виготовляють без застосування крупного заповнювача, в зв'язку з цим збільшується потреба в дрібному заповнювачі. Однак із зростанням цін на пісок для будівництва існує потреба у вишукуванні економічних і раціональних прийомів використання місцевої сировини для виробництва бетонів, у тому числі і реакційних порошкових. Додатковим фактором, що схиляє до цих рішень, є значні витрати на транспортування матеріалів і сировини до місця будівництва. Іншою проблемою, що стримує широке поширення перспективної технології будівельного 3D-друку, є необхідність отримання реакційних порошкових бетонів високої міцності без застосування таких технологічних прийомів, як віброущільнення і пресування, а також без застосування спеціальних модифікаторів - хімічних речовинприскорювачів твердіння цементу.Мета. Метою даної роботи є підвищення міцності при стиску реакційних порошкових бетонів за рахунок використання комплексного заповнювача, що складається з суміші річкового піску і відходів збагачення залізних руд.Результати досліджень показали, що застосування суміші річкового і відходів збагачення залізних руд, що містять сполуки заліза, призводить до збільшення міцності бетону на (30-200)%. Встановлено оптимальний вміст відходів збагачення залізних руд у складі заповнювача незалежно від водоцементного відношення в бетоні і вмісту тонкодисперсної частини у відходах збагачення залізних руд. При цьому, чим вищий вміст заповнювача в бетоні, тим більше вплив відходів збагачення залізних руд.
Висновки. Проведені дослідження дозволили зробити такі висновки. Застосування в якості дрібного заповнювача в реакційних порошкових бетонах суміші річкового піску і відходів збагачення залізних руд, що містять сполуки заліза, дозволяє підвищити міцність даних бетонів при стиску на (30-200)%. При цьому оптимальний вміст відходів збагачення залізних руд, що містять сполуки заліза, в заповнювачі залежить від його вмісту в бетоні. Зі збільшенням вмісту заповнювача в бетоні зменшується оптимальний вміст відходів збагачення залізних руд, що містять сполуки заліза, в заповнювачі.
38
Піддубний, С. В., та М. В. Білошицький. "Застосування відходів виробництва для виготовлення дорожнього цементобетону". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 8(256) (10 грудня 2019): 57–61. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2019-256-8-57-61.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано науково-технічну інформацію про ефективність та перспективи застосування цементобетону в дорожньому будівництві. Отримані експериментальні результати, які підтверджують придатність шлакового щебеню з доменного відвального шлаку для використання його в якості заповнювача в дорожніх бетонах.
39
Бурляй, А. П., та А. О. Ревуцька. "ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА". Actual problems of regional economy development 2, № 16 (25 листопада 2020): 178–88. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.178-188.
Повний текст джерелаАнотація:
Екологізація сільськогосподарського виробництва в сучасному світі стала однією із нагальних проблем розвитку суспільства поряд із проблемою продовольчої безпеки. Стаття спрямована на дослідження державної підтримки екологізації сільського господарства. Встановлено, що екологізація сільського господарства є першочерговим завданням держави для приведення агровиробництва у відповідність до сучасних вимог щодо якості та безпечності. Державна підтримка екологізації вітчизняного сільського господарства на сьогодні знаходиться на початковому рівні.
Досвід ведення екологічного сільського господарства в розвинутих країнах світу демонструє необхідність здійснення державою різновекторних інституційних та організаційно-економічних заходів, а також широке застосування фінансових інструментів державного регулювання. Пропонуємо систематизувати інструменти державної підтримки екологізації аграрної сфери економіки за такими групами: пряма державна підтримка (субсидії, дотації, пільгові кредити тощо); непряма державна підтримка (наукові дослідження, консультативно-інформаційні послуги, лабораторні дослідження і т.д.); формування відповідного інституційного забезпечення (сертифікація виробництва та продукції; дотримання вимог щодо наявності у продукції нітратів, застосування пестицидів, агрохімікатів, добрив та ГМО, утилізації відходів).
Доведено, що надзвичайно важливим фінансовим інструментом державної підтримки екологізації аграрної сфери економіки, є збереження «зеленого тарифу» для виробників біоенергії з альтернативних джерел. Розроблені пропозиції державної підтримки сільського господарства у напрямку екологізації галузі.
40
Sidorenko, Sergej Andreevich, Tatyana Nikolaevna Nesterenko та Alena Viktorovna Ahinko. "О ГИДРОМЕТАЛЛУРГИЧЕСКОГО ПЕРЕРАБОТКУ ХЛОРИДНО ОТХОДОВ ПРОИЗВОДСТВА ТЕТРАХЛОРИДА ТИТАНА". Научный взгляд в будущее, № 09-01 (30 квітня 2018): 71–75. http://dx.doi.org/10.30888/2415-7538.2018-09-01-026.
Повний текст джерелаАнотація:
В роботі наведено результати дослідження гідрометалургійних операцій технологічної схеми комплексної переробки хлоридних відходів виробництва тетрахлориду титану. Вибрано технологічні режими гідрообробки хлоридних відходів, нейтралізації фугата розмивочно
41
Середа, Борис, Дар'я Муковська та Дмитро Середа. "ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ПАРАМЕТРІВ І ФАКТОРІВ У МОДЕЛІ ТРАНСПОРТНО-ВИРОБНИЧОЇ СИСТЕМИ ПЕРЕРОБКИ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ВІДХОДІВ МЕТАЛУРГІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА". Математичне моделювання, № 1(44) (1 липня 2021): 96–102. http://dx.doi.org/10.31319/2519-8106.1(44)2021.236021.
Повний текст джерелаАнотація:
Транспортно-виробнича система переробки технологічних відходів є частиною виробничої системи металургійного підприємства й виконує окремі конкретні поставлені цілі та завдання у виробничих процесах переробки технологічних відходів основного виробництва.
У системі рециклінгу технологічних відходів сталеплавильного виробництва задіяно п’ять виробничих підрозділів металургійного підприємства, а саме: мартенівський цех, цех шлакопереробки, управління автомобільного транспорту, управління залізничного транспорту, копровий цех. Під час процесу технологічного процесу кожен з вищезазначених структурних підрозділів виконує покладені на нього функції, якісне та своєчасне виконання яких, забезпечує переробку технологічних відходів з мінімальними витратами ресурсів.
Безпосередньо транспортно-технологічний процес переробки технологічних відходів виконує дільниця переробки мартенівського шлаку, що підпорядкована цеху шлакопереробки. ДПМШ включає в себе транспортні вантажопотоки, комунікації, технічні засоби, які забезпечують процес переробки технологічних відходів та направлені на виконання плану у відповідності з технологією й потребами виробництва з мінімальними витратами.
Стан функціонування системи було описано певною множиною учасників, які задіяні у виробничому процесі на певний момент часу, до яких можна віднести: парк рухомого складу (автомобілів самоскидів), парк вантажних засобів (екскаватори, автонавантажувачі), вантажні фронти (залізничні тупики вивантаження шлаку), відвали зберігання шлаку, дробильно-сортувальний комплекс, склади продуктів переробки шлаку.
Транспортно-виробничу систему переробки технологічних відходів металургійного підприємства у формалізованому вигляді можна представити узагальненою моделлю, яка відображає взаємозв’язки з навколишнім середовищем та характеризується типовими входами та виходами. До типових входів (виходів) відносяться інформаційні, матеріальні, ресурсні потоки й управлінські рішення, які забезпечують виконання виробничо-технологічних процесів мети функціонування системи.
42
Кузенна, А. О., К. І. Канарова та О. М. Корчуганова. "Про використання відходів водопідготовки в якості вторинної сировини для виробництва мінеральних, органо-мінеральних та органічних добрив". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 2 (266) (13 березня 2021): 69–74. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-266-2-69-74.
Повний текст джерелаАнотація:
Розробка нових ефективних добрив останнім часом є одним з актуальних напрямків розвитку агрохімії. Водночас, зменшення кількості накопичених відходів, озеленення технології виробництва, відповідає цілям сталого розвитку. Метою роботи було встановлення можливості комплексного використання відходів водопідготовки, які є одним з видів багатотоннажних відходів промисловості. В статті розглянуто потенціальні можливості використання відходів водопідготовки в ефективні органо-мінеральні добрива, розглядаються можливості використання всіх складових відходів.
43
Гурочкіна, В. В., та М. С. Будзинська. "ЦИРКУЛЯРНА ЕКОНОМІКА: УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ТА МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ". Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, № 5 (4 липня 2020): 52–64. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.5.2020.52-64.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню теоретичних засад концепції «циркулярної» економіки та становлення її в процесі виробництва та споживання ресурсів, наведені ключові принципи формування циркулярної економіки та пропозиції розвитку моделі циркулярної економіки в промисловості. Охарактеризовано сучасний стан поводження з відходами та проаналізовано показники утворення і поводження з відходами в Україні за останні вісім років. Визначені напрями поводження з відходами та наслідки для українського навколишнього середовища. Наведено найбільш привабливі галузі національного господарства та види економічної діяльності для впровадження циркулярної моделі виробництва. Визначені проблемні питання, що виникають у процесі реалізації циркулярної економіки. Сформовано пріоритетні напрями впровадження циркулярної економіки на промислових підприємствах.
44
Derii, Zhanna, Natalia Butenko та Tetiana Zosymenko. "ВПРОВАДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ЦИРКУЛЯРНОЇ ЕКОНОМІКИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 1(25) (2021): 54–62. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2021-1(25)-54-62.
Повний текст джерелаАнотація:
Циркулярна економіка у країнах Європи визнана як базис стратегії сталого зростання та закріплена у Плані дій ЄС щодо переходу до циркулярної економіки. У межах нинішньої економічної моделі лінійного виробництва і споживання лише невелика частка відходів, що утворюються, повторно використовується, переробляється або продається як вторинні матеріали. Альтернативою цій моделі є циркулярна економіка. Вона спрямована на те, щоб утримувати продукти й матеріали в ланцюгу створення вартості протягом більш тривалого проміжку часу й відновлювати сировинні ресурси після закінчення терміну служби продуктів для їх подальшого використання. Розширення масштабів циркулярної економіки України потребує комплексної системної перебудови, починаючи з законодавчої бази, впровадження інноваційних технологій, фінансування та форм ведення бізнесу, закінчуючи формуванням свідомості суспільства, підготовки людей до того, щоб змінити свої звички на шляху до ширшого використання сталих продуктів та створення нових шляхів взаємодії виробників та споживачів.
45
Є. Скнар, Юрій, Тетяна В. Гриднєва, Анна О. Ляшенко, Павло В. Рябік, Ірина В. Скнар та Єгор А. Гриднєв. "ДОСЛІДЖЕННЯ КІНЕТИКИ ТЕРМІЧНОГО РОЗКЛАДАННЯ РИСОВОГО ЛУШПИННЯ, ОЧИЩЕНОГО ВІД ЦЕЛЮЛОЗИ". Journal of Chemistry and Technologies 29, № 1 (29 квітня 2021): 128–36. http://dx.doi.org/10.15421/082112.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальним завданням сучасного матеріалознавства є підвищення характеристик матеріалів при зниженні енерговитрат і екологічного навантаження на навколишнє середовище при їх синтезі. Одним з матеріалів надзвичайно широкого спектру призначення є силіцій (IV) оксид. Вимоги до його експлуатаційних характеристик на сучасному рівні зводяться до отримання нанорозмірного аморфного силіцій (IV) оксиду високої чистоти. Екологізація виробництва силіцій (IV) оксиду може бути досягнута використанням в якості поновлюваної і дешевої сировини відходів рисового виробництва – рисового лушпиння. Технологія отримання силіцій (IV) оксиду з рисового лушпиння є менш енерговитратною в порівнянні з традиційною переробкою кварцу і рівень забруднюючого впливу на навколишнє середовище такої технології істотно нижче. Для отримання силіцій (IV) оксиду з рисового лушпиння з високим ступенем чистоти в даній роботі запропоновано проводити перед термообробкою рослинної сировини екстракційний витяг аморфної складової целюлози. Ця операція проводилась за температури 100 °C протягом 6 годин при перемішуванні пульпи в 15 %-му розчині сульфатної кислоти. Аналіз фазового складу силіцій (IV) оксиду, отриманого з рисового лушпиння після кислотної обробки, показав, що аморфна фаза SiO2 може бути одержана в діапазоні температур 600–650 °C На підставі результатів дослідження кінетики термодеструкції рисового лушпиння в неізотермічному режимі запропонована математична модель процесу, яка дозволяє визначати ступінь розкладання рисового лушпиння в залежності від температури його термообробки. Це необхідно для проектування обладнання з переробки рисового лушпиння в виробництві силіцій (IV) оксиду високої чистоти.
46
Григор’єв, Станіслав Михайлович, Віктор Олексійович Скачков, Ольга Русланівна Бережна та Віра Петрівна Аніщенко. "ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛЕГОВАНИХ МЕТАЛУРГІЙНИХ ВІДХОДІВ ЯК ВТОРИННОЇ РЕСУРСОЗБЕРІГАЛЬНОЇ РЕЧОВИНИ". Scientific Journal "Metallurgy", № 1 (22 липня 2021): 31–37. http://dx.doi.org/10.26661/2071-3789-2021-1-04.
Повний текст джерелаАнотація:
Виконано аналіз сучасного стану щодо досліджень хімічного та фазового складу техногенних відходів на основі шлаків алюмотермічного виробництва лігатур та окалини швидкорізальної сталі Р6М5. Методом рентгеноструктурного фазового аналізу встановлено фазовий склад зазначених від-ходів. Мікроструктура досліджених матері- алів характеризувалася розупорядкованістю частинок різного розміру та форми. Вміст вольфраму та молібдену на досліджених ділянках окалини сталі Р6М5 складав у межах 3,45…10,73% та 2,17…6,65% відповідно. Також виявлено ділянку із вмістом хрому та ванадію відповідно 1,23% та 1,18%. Вміст кисню на досліджених ділянках становив у межах 8,52…23,16%. У зразках шлаку виробництва лігатури МФТА виявлено фази Al75Mo20W5, Mo(Si,Al)3, які мають бути присутніми у вигляді металевих вкраплень. Дослідження шлаків алюмотермічного виробництва виплавляння лігатур АХМ-50 та АМВТ свідчать, що основа складається із сполуки CaAl4O7. Шлак алюмотермічного виробництва та окалину швидкорізальної сталі було використано як компоненти шихти для виплавляння легуючого та розкислювального сплаву. Введення окалини швидко- різальної сталі до шихти дає змогу забезпечити заданий ступінь легованості сплаву тугоплавкими елементами, а введення шлаку алюмотермічного виробництва у межах 4,5…14,5% дає змогу підвищити легованість сплаву, а також його десульфурацію.
47
Козій, Іван Сергійович, Станіслав Станіславович Мелейчук та Віталій Васильович Волохін. "Виробництво біогазу з відходів тваринництва як елемент енергоресурсозбереження". ScienceRise, № 1 (1) (13 серпня 2014): 18. http://dx.doi.org/10.15587/2313-8416.2014.26387.
Повний текст джерела
48
Ткаченко, Г. В., Л. Л. Новак, І. Ф. Улянич та О. А. Єремеєва. "РОЗРОБКА ЗЕРНОСУШАРКИ BRICE-BACKER З РЕКУПЕРАЦІЄЮ НА КОМБІНОВАНИХ ВИДАХ ПАЛИВА". СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ МАШИНИ, № 44 (7 червня 2020): 135–44. http://dx.doi.org/10.36910/agromash.vi44.305.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено результати виробничих випробувань експериментальної зерносушарки BRICE-BAKER SCN-18/48 виробництва “KMZ industries” із повторним використанням робочих газів у поєднанні із дослідним теплогенератором на альтернативних видах палива виробництва ТОВ “ОН-СТЕЙТ”. Також у статті представлені способи використання альтернативних видів палива для сушіння зерна. Найпоширенішими видами альтернативних видів палива є органічні відходи від вирощування та переробки сільськогосподарських культур (солома, відходи очищення зерна, лушпиння соняшнику), а також деревина (колоди, стружка деревини, тріска, гранули). Розроблені техніко-економічні основи, технологічна схема та робочі проєкти зерносушарки BRICE-BAKER SCN-18/48 та теплогенератора ТПГ-1/100 для спалювання паливних трісок і гранул. Нагнітання у відкриті із обох сторін газорозподільні короби зони “відлежування” рекупераційних газів вирішує дві проблеми: мінімальні зміни конструкції зерносушарки та видалення конденсату. У кожній секції розташовані два ряди підвідних та два ряди відвідних коробів. Дві секції з наскрізними коробами забезпечують рекуперацію чотирьох секцій зони сушіння без підвищення швидкості робочих газів та “виносу” легких домішок зернової маси. Ефективна робота теплогенератора ТПГ-1/100 з інерційним фільтром забезпечує необхідний об’єм робочих газів без іскор та зерно без запаху диму. У зоні “відлежування” жодних ознак конденсації вологи не виявлено. Система рекуперації з номінальною продуктивністю вентиляторів забезпечує змішування робочих газів таким чином, що різниця температур не перевищує 6,5ºС.
49
Bekhta, P., та I. Kusniak. "Термопластичні полімери у виробництві фанерної продукції: переваги, можливості та перспективи застосування". Наукові праці Лісівничої академії наук України, № 16 (31 травня 2018): 131–40. http://dx.doi.org/10.15421/411815.
Повний текст джерелаАнотація:
Одними з основних клеїв, які застосовують для виробництва фанерної продукції, є карбамідо- та фенолоформальдегідні клеї. Однак, маючи багато позитивних характеристик, такі клеї є токсичними. Низкою попередніх досліджень доведено, що виділення формальдегіду може призвести до пошкодження органів дихання, очей та нервової системи і навіть до раку та лейкемії. Всесвітня організація охорони здоров'я також недавно дійшла висновку, що формальдегід є канцерогеном для людини. Тому зменшення токсичності деревинних матеріалів має величезне значення для довкілля, а особливо – для здоров’я людини. Впродовж останніх років стали жорсткішими вимоги до виробів, з якими контактує людина, а також до тих матеріалів, які використовують для їх виготовлення. У цій оглядовій статті проаналізовано переваги, можливості та перспективи використання термопластичних полімерів для виготовлення фанерної продукції. Однією з основних переваг таких полімерів є їх не токсичність.
Розглянуто поверхневе оброблення фанери полімерними плівками на основі поліетилену та поліпропілену. Крім того, з’ясовано вплив прискорення старіння поверхні фанери, опорядженої поліетиленовими та поліпропіленовими плівками, на її властивості. Для поліетилену та поліпропілену властива низька адгезія до деревини. Проаналізовано можливості підвищення адгезії між термопластичними полімерами та шпоном/фанерою шляхом хімічного і термічного модифікування як полімерів, так і шпону.
Окремо розглянуто можливість використання відходів термопластичних полімерів у виробництві фанери, переробка яких зменшить витрати первинного полімеру, що вирішить проблему захисту довкілля. Загалом невисока вартість та сприятливі екологічні показники сукупно відкривають широкі можливості використання термопластичних полімерів у виробництві фанери.
50
Писаренко, П. В., А. О. Тараненко, Д. В. Чальцев, О. О. Кахикало, К. Є. Гришина та О. П. Корчагін. "ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МІЖРЕГІОНАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У СФЕРІ ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ ВІДХОДАМИ (НА ПРИКЛАДІ ПРОГРАМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ЗАБРУДНЕНИХ ЗЕМЕЛЬ)". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 4 (25 грудня 2020): 120–27. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2020.04.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним із найважливіших завдань організації міжрегіональних взаємодій у сфері поводження з ві-дходами є скорочення площі забруднених земель, утворення яких обумовлене функціонуванням цієї сфери. Нині через розвиток ринкових відносин особливого значення набувають питання, пов’язані з функціонуванням ринку земельних ділянок. Тому на сьогодні досить актуальним є виявлення чинників, їхніх взаємозв’язків і залежностей, що мають вагомий вплив на вартісні характеристики земельних ресурсів цілих районів або значних їхніх частин. Оцінка рівня екологічної небезпеки звалища проведе-на за допомогою еколого-аудиторської оцінки. Розрахунок розсіювання шкідливих речовин проводили за методикою ОНД-86 на базі програмного забезпечення ЕОЛ 2000. У дослідженні розроблені мето-дичні підходи до створення програми реабілітації забруднених твердими відходами земель, реаліза-ція якої, зважаючи на порівняно невеликі витрати дасть змогу не лише повернути природно-антропогенне середовище до стану, адекватного існуючій природно-соціальній ситуації в ареалі, але і суттєво поліпшити вартісні й інші економічні показники земель цілого району. Визначені чинники забезпечення якості життя населення міста і приміської зони, мінімізації витрат за умови захоро-нення міських відходів, зважаючи на екологічний фактор, та проведена оптимізація цих факторів на прикладі м. Полтави та приміської території. Проведені розрахунки мінімізації витрат на облаш-тування звалища ТВ, зважаючи на мінімізацію екологічного ризику для навколишнього середовища дадуть змогу встановити допустиме навантаження обсягу міських відходів на приміську зону з ура-хуванням рівності умов для населення. Обґрунтована необхідність введення комплексних (територі-альних) нормативів утворення відходів виробництва і споживання, лімітів на їхнє розміщення для території загалом, а також обґрунтована доцільність створення спеціалізованого фонду, що забез-печує залучення і раціональне використання засобів ресурсокористувачів для безпосереднього вико-нання комплексу реабілітаційних заходів