Добірка наукової літератури з теми "Відродження духовності"

Акцентовано особливу увагу на актуальній проблемі духовного відродження України. Обґрунтовано субстанційні та структурно функціональні характеристики духовності як визначального чинника національного виховання. Зроблено висновок, що саме духовність уособлює національну визначеність певної людської спільноти, а проблема «духовність-нація» з необхідністю вбирає в себе всі наріжні вісі національного виховання – виховання національного духу, усвідомлення національної ідеї, залучення до національних традицій, формування національної самосвідомості.

У статті досліджено причини духовної кризи студентської молоді сучасної України. Підкреслено, що головним завданням вищих навчальних закладів з підвищення рівня духовної культури студентів є національне виховання через залучення молоді до відродження національної культури та оволодіння загальносвітовими цінностями. Автор звертає увагу на духовність особистості в педагогічному аспектів – як сенс життя людини, як певну сферу, що впливає на формування та результат духовності студента. Своєю чергою, педагогічним явищем є процес формування духовності студентів. Зазначено, що для розуміння й вирішення проблем, які склалися в духовній сфері, необхідним є ґрунтовний аналіз діяльності органів державної влади щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства. Автор наголошує на необхідності та важливості формування державницької політики та ідеології як головної вимоги розвитку сучасної української культури та українського державотворення.

Актуальність теми дослідження. Європейський вибір України передбачає очищення від нашарувань тоталітарного суспільства, утвердження нової духовності і моралі, які б відповідали національним традиціям і загальнолюдськими нормам життєдіяльності. Постановка проблеми. Цей процес визначає необхідність теоретико-методологічного осмислення процесу духовного оновлення національного простору. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання зміни ціннісних орієнтирів українців розглядають Є. Борінштейн, Е. Кац, В. Колесніченко, А. Кудряченко, М. Пірен, В. Рибалка, І. Русенко та інші. Проблеми духовної складової трансформаційних процесів в Україні розглядають Є. Борінштейн, Е. Кац, В. Колесніченко, А. Кудряченко, М. Пірен, В. Рибалка, І. Русенко тощо. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Поза увагою дослідників знаходиться хід рушійних змін духовної складової вітчизняної спільноти. Постановка завдання. Розглянути процес оновлення українського суспільства в основі, котрого лежать європейські цінності. Виклад основного матеріалу. Загальнолюдські цінності передбачають насамперед єдність людського роду на засадах людиноцентризму, гідності, миру і справедливості. Здійснюється аналіз особливих ціннісних категорій, що вироблені століттями в історії людства і визнані ним як загальні, належать наступні етичні погляди, моральні принципи й установки людини: добро, благородство, справедливість, честь, гідність і як вищий прояв духовності – гуманізм у ставленні до людей і стосунках між ними. Висновки. Формування демократичних цінностей, визначених історією європейського континенту, є для України свідченням духовно-морального відродження.

Реконструюється концептосфера визначення оповідальної діяльності, встановлена традиціоналістською “філософією перекладу” і висхідна для осягнення Богодухновенного наративу як форми безумовно-достовірного передання Богоодкровенної істини. Розглядаються способи відсторонення інструментарію мистецтва слова доби традиціоналізму від риторичної “вірогідності” і поетологічної “достовірності”, що визначилися в епохи античності, середньовіччя і Відродження в руслі рефлексії літературно-перекладацької творчості, прокладеному, щоб відкрити ближнім особистісний доступ до Слова Божого в умовах багатомовності, і забезпечили наративну реконструкцію біблійної топології особистості у перших повних перекладах Священного Писання з оригінальних мов на народні мови. У ході виявлення траєкторії перегляду – на теренах ренесансного теоретизування щодо перекладу – індикаторів “вірогідного” і “достовірного”, стверджених літературою традиціоналізму, встановлюються передумови раціоналізації сприйняття Божественного Одкровення, якою ініціюється секуляристичне відсторонення людського розуму від Першоджерела духовності.

У статті обґрунтовано доцільність упровадження до навчального процесу медичних ЗВО дисциплін духовно-морального, деонтологічного спрямування, зокрема елективного курсу «Основи християнської етики і моралі». Підкреслено, що курс орієнтований на відродження духовності особистості через застосування системи цінностей, сконцентрованих у християнській культурі. Наголошено на важливості міждисциплінарних зв’язків і необхідності досягнення балансу між релігійним (теоцентрична християнська мораль) та світським (гуманістична, людиноцентрична мораль) складниками у вивченні дисципліни. Запропоновано використання на заняттях дискусійного підходу, проблемно-пошукового методу (із погляду фахової орієнтації на медичні потреби людини, принципу поваги до життя, з позиції норм християнської моралі як моралі універсальної за змістом та роллю), а також завдань, які передбачають аналітичне мислення, що сприятиме розвитку когнітивних, ціннісно- мотиваційних, діяльнісних та особистісних компонентів компетентності майбутнього фахівця, формуванню його духовно-морального досвіду. Визначено такі взаємопов’язані аспекти викладання курсу: 1) навчальний (ознайомлення з науковими поглядами, християнськими засадами в контексті розгляданих тем; вивчення різних типів світогляду, егалітарної концепції, концепції християнської майнової етики, окреслення основних світоглядних проблем тощо); 2) виховний (координація молоді на шляху до пізнання загальнолюдських морально-духовних цінностей, що сконцентровані в християнській культурі, формування моральних орієнтирів, гуманістичного мислення); 3) деонтологічний (формування деонтологічної культури майбутніх лікарів, їхньої моральної доктрини); 4) культурологічний (ознайомлення зі здобутками світового мистецтва, які створені за біблійними мотивами і прямо чи опосередковано пов’язані з темами курсу); 5) комунікативний (прищеплення мовленнєвих навичок, які сприятимуть установленню конструктивних відносин між пацієнтом та лікарем, а також із колегами на засадах совісті, справедливості, милосердя).

У статті акцент зроблений на тому, що місія кожної людини на Землі зводиться до ведення повноцінного життя та здійснення добрих вчинків за найвищим виміром духовності: жити так, щоб не гнатися за злом і не втікати від добра; нанизувати добрі справи так, щоб між ними не зоставалося найменшого проміжку; зводити свої вчинки до добробуту людства як до абсолюту одухотворення її духовних надбань. Підкреслюється необхідність відродження одного з найпоширеніших імперативів античної етики, естетики й педагогіки, згідно з яким поєднання приємного й корисного вважалося єдиним добротворчим процесом, у який включалася зростаюча особистість. Автор зазначає, що зростаюча особистість має бути здатною до розуміння як внутрішнього світу іншої людини, так і світу власного, до простеження своїх душевних порухів; вона має наповнюватись суспільно корисними утвореннями, які несе світ людей. Ціннісне вдосконалення зростаючої особистості відбувається і через зберігання паростків добродійних поривань, і через очищення негативних станів від різноманітних нижчих потягів і настанов. Автором надається характеристика байдужості як провідного негативного утворення і характеристика бережливості як внутрішнього утворення, яке має запобігати втраті наявних духовних надбань. Наголошується, що, поряд з буденними ситуаціями і відносинами, життя наповнене міжособистісними взаєминами вищого рівня; ним виступає ціннісний світогляд як провідний чинник становлення і розвитку особистості. Автор умовно диференціює дві групи особистостей: духовно досконалі й духовно примітивні особистості; і окреслює, якою має бути оптимальна поведінка духовно досконалої особистості стосовно особистості духовно примітивної. У статті автор доходить висновку, що навіть у найменшому треба діяти так, щоб воно передбачало найвищу ціль, і тоді життя приноситиме заслужену радість.

Мета дослідження – в історичному контексті дослідити ефективність співпраці громадських організацій західного регіону України з органами місцевого самоврядування та державної влади (1988 – 2021) на прикладі унікальних за своєю потугою “Товариства Лева”, Івано-Франківського обласного культурно-наукового товариства (КНТ) “Рух”, Івано-Франківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності та історизму, що передбачають розгляд окремих явищ і процесів у їх розвитку та тісному зв’язку із системою відповідних суспільних відносин; історичні факти аналізуються на фоні політичних процесів, що передбачає застосування методу порівняльного аналізу, завдяки якому з’ясовано сутність багатьох знакових для української суспільно-політичної думки подій. Наукова новизна: окреслено проблеми, з якими зустрічаються громадські організації та органи місцевого самоврядування й державної влади; узагальнено здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах; вироблено програму дій між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування і державної влади. Висновки. На сьогоднішній день в Україні створено й апробовано, але не впроваджено на загальнодержавному рівні, ефективний механізм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування й державної влади. Функцію підтримки громадянського суспільства можуть і повинні брати на себе як громадські організації, так і органи місцевого самоврядування та державної влади. На жаль, вони мають одні до одних ще багато упереджень. Творці “Просвіти” (матері українських товариств) глибоко усвідомлювали потребу творення нації та її самоутвердження в умовах іноземної окупації. Оцінюючи здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах, необхідно акцентувати увагу на справі збереження генетичної пам’яті народу. Після проголошення незалежності України постало завдання формування громадянського суспільства, відродження і розвитку духовності українського народу. “Товариство Лева”, Івано-Франківське обласне культурно-наукове товариство “Рух”, Івано-Франківське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка та інші виробили програму дій: впровадження у суспільну свідомість розуміння необхідності самоорганізації громад, активної громадянської позиції, пріоритету традиційних українських національних цінностей; підтримка української мови, історії, культури, церкви, християнської моралі; сприяння формуванню всебічно розвиненої високоосвіченої, національно свідомої, соціально активної особистості.

Мемуари Л. Кореневича “Як по струні безодню…” є оригінальним твором не тільки про кожного особисто, а який представив покоління шістдесятників в особах, з аналізом їхніх духовних, ідеологічних і світоглядних засад, чітко відтворивши долю тих, хто пов’язав її з українськими національним відродженням 1960-х років. Виписаний у спогадах образ автора вражає гармонійністю, сконденсованістю і цілісністю і ніби підіймається над процесами, перебіг яких представлено в спогадах.