Статті в журналах з теми "Відповідальність студента"

Стаття присвячена висвітленню особливостей соціально-психологічної адаптації іноземних студентів до освітнього середовища вищого навчального закладу. Проведено теоретико-методологічний аналіз наукових підходів до вивчення проблеми соціально-психологічної адаптації особистості в умовах освітньої міграції. Результати аналізу літературних джерел з проблеми адаптивних можливостей іноземних студентів і отримані в нашому дослідженні емпіричні дані дозволили визначити основні параметри соціально-психологічної адаптації іноземного студента до освітньому середовищі українських вузів. Іноземні студенти з найменшим рівнем адаптивності характеризуються високим рівнем тривожності, як відображення страху перед новими умовами навколишнього середовища, які сприймалися як загрозливі, також високим рівнем капризності, депресивності та невпевненості в собі та закритістю досвіду, вузьким колом інтересів. Іноземні студенти із середнім рівнем адаптивності проявляють риси інтравертивності та співпраці. Такі студенти проявляють риси антагонізму та відчуженості. Студенти другої групи характеризуються проблемами з ціле поляганням. Іноземні студенти з найбільшою адаптивністю мають найвищі показники фактору домінування, пошуку нових вражень. Вони є найбільш дружелюбними, довірливими та прямими. Характеризуються такими рисами як ефективність, організованість, відповідальність, самодисципліна та розсудливість. Вони є найбільш емоційно стабільними та творчими особами, з широким колом інтересів. Емпірично визначено складові особистісного профілю іноземних студентів за рівнями (низьким, середнім, високим) їх соціально-психологічної адаптації до освітнього середовища закладу вищої освіти. Виявлено вплив особливостей міжкультурної взаємодії на ефективність соціально-психологічної адаптації до освітнього середовища вищого навчального закладу студентів-іноземців з різних країн (Індії, Китаю, Європейського Союзу).

Висвітлюються окремі аспекти формування почуття соціальної відповідальності у студентів закладів вищої освіти педагогічного профілю. Дається визначення терміна «відповідальність». Підкреслюється, що відповідальність є моральним стрижнем, на якому базуються всі інші якості особистості. Називаються фактори, які не сприяють дотриманню належного рівня соціальної відповідальності педагогами. Розкривається розуміння відповідальності як педагогічної категорії у теоретичній спадщині А. Макаренка і В. Сухомлинського. Констатується, що існуюча практика підготовки вчителів недостатньо ефективна. У період модернізації системи вітчизняної освіти очевидною є необхідність кардинальної перебудови підготовки педагогічних кадрів, зокрема вжиття заходів щодо формування у студентів почуття соціальної відповідальності за якість навчальної праці і взагалі за будь-яку доручену справу. Для педагогів повинні бути притаманні активна громадянська позиція, висока загальна й душевна культура, глибокі знання й методична майстерність, наукове діалектичне мислення. Стверджується, що діюча система підготовки педагога потребує модернізації й суттєвої перебудови на основі осучаснення й диверсифікації форм занять, урахування індивідуальних потреб студента, органічного поєднання теорії й новаторського досвіду, зокрема європейського, вдосконалення професійно спрямованих особистісних якостей майбутнього педагога, особливо почуття громадянської обов’язковості й соціальної відповідальності. Проведені експериментальні дослідження свідчать про необхідність збільшення питомої ваги педагогічних і психологічних дисциплін у програмі підготовки педагогів, збільшення обсягу практичних занять, використання діагностико-прогностичної методики, поєднання навчальної й пошуково-дослідницької роботи. Освітні завдання мають реалізовуватися шляхом виконання студентами актуалізованих соціальних справ.

У статті розкрито проблеми застосування BYOD технологій в освітньому процесі. Надшвидкісний розвиток цифрових технологій впливає на сучасне суспільство, вносячи певні зміни в культуру не тільки соціальної сфери та побуту, а й освіти. У статті представлена схема цифрових технологій в освіті. Досліджено значення дефініцій «цифрові технології», «цифровий пристрій», «цифрове освітнє середовище», «цифрове навчання», «цифрова компетентність». Цифрове освітнє середовище дає можливість персоналізувати систему навчання. На основі експерименту, проведеного серед студентів першого курсу Національного університету «Запорізька політехніка», встановлено технічні можливості смартфонів студентів. Розкрито витоки походження терміну «BYOD». Визначено, що BYOD означає використання персонального цифрового обладнання для навчання, відповідальність за нього несе власник, який зацікавлений у його безперервній роботі. З’ясовано, що цифрові технології надають викладачам аналіз успішності кожного студента в реальному часі, забезпечують миттєвий зворотний зв’язок і можливість надати допомогу в усуненні прогалин у досягненнях студентів; студентам – покращення спілкування, розвивання співпраці та мотивації, зростання успішності та, як підсумок, сприяння формуванню культури самостійної роботи. Важливим чинником для успішної педагогічної діяльності викладача є врахування психологічних особливостей студентів «покоління Z». Розглянуто проблему сприйняття та несприйняття використання технології BYOD всіма учасниками навчального процесу. Ключові слова: цифрові технології; цифрове навчання; цифрове освітнє середовище; цифрова компетентність; технології BYOD; «покоління Z».

У статті визначені особливості застосування методики змішаного навчання (blended learning) в процесі іншомовної підготовки майбутніх вчителів нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти Польщі та Чехії. Здійснено аналіз публікацій європейських, здебільшого польських і чеських, вчених-дидактів, які досліджують різні методики комп’ютерної підтримки вивчення іноземних мов. Наведено основні подібності та відмінності між традиційним, електронним і змішаним навчанням іноземним мовам. Показано, що вивчення іноземної мови значно спрощується за умови використання сучасних ІКТ, які дають можливість поєднати технічні та гуманітарні науки, що, своєю чергою, дає можливість створити відповідне середовище для вивчення мови, поєднати традиційні та інноваційні методи вивчення мови. Використання змішаного навчання (blended learning), в основі якого знаходиться концепція об’єднання аудиторного навчання і технологій електронного навчання, створює сучасному викладачеві необмежені можливості в процесі викладання предмету іноземна мова професійного спрямування. Завдяки гнучкості та доступності, даний метод навчання дозволяє розширити можливості студентів, прийняти до уваги індивідуальні потреби, ритм і темп засвоєння матеріалу, який вивчається; стимулювати утворення активної позиції студента, підвищення його мотивації, самостійності, соціальної активності; зробити процес навчання більш індивідуальним і в той же час персоналізувати навчальний процес. Це допомагає студенту самостійно визначати свої цілі та методи їх досягнення, в той час, як викладач виступатиме в ролі наставника. При розробці курсу за методикою blended learning викладачеві необхідно враховувати багато важливих елементів, щоб забезпечити якість та ефективність навчальної програми, на якій базуються цей курс. Процес розробки, як правило, відбувається у кілька етапів: докладне планування курсу; розробка навчальних матеріалів; розміщення розроблених матеріалів на платформі електронного навчання. За умови правильного розроблення та організації навчання за методикою blended learning, студенти отримують можливість навчатися в своєму власному темпі, в зручному місці та в зручний для них час, а також можливість брати на себе персональну відповідальність за власне навчання. Найбільша перевага комплементарних навчальних курсів полягає в тому, що вони ставлять студента в центр процесу викладання та навчання.

Здійснено аналіз зумовлених пандемією та новими соціальними викликами соціально-ціннісних та морально-етичних проблем, зокрема професійного спілкування і дистанційного навчання в університеті під час пандемії COVID-19 і карантину. Технічні фактори (відсутність безперебійного Інтернет сполучення, комфортного місця для навчання, утрудненість доступу до індивідуальних якісних гаджетів тощо) є свідченням соціальної нерівності та соціальної несправедливості, загострених в умовах карантину та зумовлених рівнем доходів людей та місцем локації (в мешканців великих міст практично відсутня проблема доступу до Інтернету, на відміну від мешканців невеликих міст та проживаючих у сільській місцевості). Звернуто увагу, що дистанційне навчання редукує особистісний компонент взаємодії викладача зі студентами, сприяючи багатьом негативним моментам у спілкуванні та навчальній діяльності при взаємодії "викладач-студент". У статті визначено, що дистанційна освіта зменшує традиційний для університету особистий компонент спілкування викладача зі студентом як неминучий елемент морального виховання при інкультурації та соціалізації особистості. Чорний екран із вимкненою камерою і мікрофоном сприймається студентом як прояв академічної свободи і незалежності від "електронного синоптикуму" (З. Бауман), але він також звільняє його від відповідальності за інтелектуальну діяльність в аудиторії та не розвиває креативність і належні професійні якості у спілкуванні з викладачем та іншими студентами. Відсутність самодисципліни студента та його / її нездатність організувати особистий навчальний процес за допомогою самопримусу призводять до збільшення розриву між найкращими та найгіршими учнями Нестача самодисципліни здобувача вищої освіти веде до збільшення розриву між сильними і слабкими студентами, коли мова йде про їхні вольові якості, відповідальність та звернення уваги на феномен обов’язку в соціальному бутті, що не сприяє належній соціалізації та інкультурації молоді та ін. Проте указані проблеми стають на заваді отриманню якісної освіти, що становить значний суспільний ризик для українського суспільства.

Сучасні інформаційні потоки вимагають інтенсивного оновлення. Очевидно, що керуватися в навчанні повнотою викладання матеріалу в такій ситуації безглуздо. Змінюється основна мета навчання – не засвоєння суми знань, а розвиток особистості і формування її активного мислення. Сьогодні виграє той, хто здатний швидко опанувати нове і головний стрижень цього процесу – керовану самостійність. У зв’язку з цим викладачі повинні створювати відповідні умови та надавати допомогу в організації розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності, без чого не може бути забезпеченою компетентність і висока кваліфікація спеціаліста в галузі його професійної діяльності.Перебудова системи вузівської підготовки висококваліфікованих спеціалістів для держави в умовах переходу до ринкової економіки має забезпечити реальне підвищення якості знань студентів. В сучасній системі багаторівневої вищої освіти: бакалавр – спеціаліст – магістр актуальність використання нових технологій навчання безумовна.Популярною сьогодні є модульно-рейтингова система навчання. На всесвітній конференції ЮНЕСКО у Токіо (1972 рік) модульна система була рекомендована як найбільш придатна для неперервної освіти. Наша вища школа вже має досвід використання модульних систем, починають вони приживатися і в середній школі. Тому широкий обмін досвідом, який допоможе вдосконалити, відшліфувати і пристосувати до ефективнішого застосування в “виробництві” якісних спеціалістів необхідний.Модульно-рейтингова технологія навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання.Набутий досвід і результати навчання за модульною технологією доводять можливість організації процесу вузівського навчання на принципово нових засадах.Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує “непорушність” споруди лекційно-семінарської системи навчання, пропонуючи справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.Принцип модульності має на увазі цілісність і завершеність, повноту і логічність побудови одиниць учбового матеріалу у вигляді модулів. В сучасній педагогічній практиці зустрічаються досить різнозмістовні означення модуля, що обумовлено різними підходами і глибиною занурення в психолого-педагогічний процес. Багаторічний досвід використання модульно-рейтингової системи привів до такого варіанту означення модуля.Модуль – логічно завершена частина курсу, в якій розглядається фундаментальне поняття (закон, явище) і яка супроводжується добіркою практичних занять, пакетом ретельно обраних форм та змістів контролю, а також розробленою сіткою рейтингових оцінок. На наш погляд, модуль – це скоріше частина процесу навчання, а не лише частина теоретичного курсу.За змістом модуль – це великий розділ курсу в якому розглядається одне фундаментальне поняття, або група споріднених, взаємопов’язаних понять. При необхідності модуль можна поділити на блоки.За метою модуль може бути інформаційним, систематизаційним, координуючим, інтерпретаційним, таким, що порушує проблему. Цей перелік, очевидно, визначається специфікою курсу і може бути як розширеним так і скороченим. В практичній роботі визначення цієї мети відіб’ється на добірці форм контролю що до цього модуля, які ми обговоримо нижче.За формою модуль – це інтегрований навчальний процес, складений з різних видів навчання (лекції, практичні, лабораторні, різноманітні види контролю, завдання для самостійної роботи), підібраних з урахуванням їх доцільності для засвоєння даного модуля, які підкорені загальній темі або актуальній науково-технічній проблемі.За принципом модуль відповідає на два запитання: що досліджується і як досліджується. Щодо першого, то модуль забезпечує формування фундаментальних понять, які випливають з теоретичних розробок, спостережень або експерименту, розглядуваних у курсі. Такі фундаментальні поняття створюють базу для системи знань про ті чи інші природні або соціальні явища. З другого боку, матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження природних та соціальних явищ. Очевидно, що обидві позиції пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкрити нові явища та встановити нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів не можливе без фундаментальних досліджень. Такі дилеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу керуючись своїм досвідом.За дидактичним забезпеченням модуль потребує чіткого розподілу базового матеріалу на: а) лекційний, б) той що студент буде вивчати самостійно, в) той, що буде вивчатися на практичних або лабораторних заняттях. Перед викладачем постають завдання:– визначити напрямок самостійної роботи студента;– дати студенту необхідні вказівки та поради;– забезпечити незалежне навчання студента у межах програми, коли він користується свободою вибору як матеріалу так і способу засвоєння.Модульна система вимагає перегляду програмного матеріалу та при необхідності об’єднання ряду тем в єдину логічно-замкнену систему. Модульне формування курсу дає можливість перерозподілу часу між окремими темами навчальної дисципліни та є одним з ефективних шляхів інтенсифікації навчального процесу. Велике значення має відповідність кількості виділених модулів до регламенту семестру. Процес виділення модулів великою мірою пов’язаний з досвідом викладача та специфікою курсу.Відокремлюють початкові або базові модулі, що розглядаються на початку курсу, і такі, що є їх продовженням і одночасно основою для наступних модулів. Модулі можуть бути полівалентними, тобто такими, які є базою для двох або більше наступних та моно валентними, як основа для одного наступного модуля. Ми використовуємо змістовий аспект модульного навчання, хоча в реальному процесі форма і зміст модуля об’єднані, синтезовані в єдиний модуль процесу навчання.Організація навчального процесу має бути такою, щоб створити умови, за яких студент не може не діяти самостійно. В психолого-педагогічній літературі самостійна робота визначається як специфічна форма діяльності у процесі навчання. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення та психології навчання.Модульний підхід долає роз’єднаність елементів процесу навчання, об’єднує їх в єдине ціле. Модуль можна розглядати як завершену інформаційно-операційну дозу навчального матеріалу. Такий підхід вимагає інтенсифікації процесу навчання через активізацію самостійної роботи студентів. Викладач бере участь у самостійній роботі, в структурі якої є три елементи: завдання-виконання-контроль. Виконання – центральний елемент, який здійснюється безпосередньо і лише студентом в зручний для нього час.Проблема організації та активізації самостійної роботи зводиться до вирішення таких питань:– у бюджеті часу студента потрібно вивільнити достатньо часу для самостійної роботи;– студента потрібно поставити в умови коли у нього з’явиться потреба самостійно опрацювати матеріал.Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від якості модульної структури курсу, максимально чіткої організації контролю, раціонального планування часу і відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.Викладач має передбачити декілька варіантів завдань, щоб стимулювати здатність творчого вибору студента у роботі. При проведенні контролю не варто допускати захист роботи одночасно декількома студентами. Така практика знижує відповідальність студента за свою роботу.Самостійна робота – це система організації умов, які забезпечують керування навчальною діяльністю студента без викладача, метою чого є формування навичок, вмінь та активних знань, що забезпечать в подальшому творчий підхід до своєї професійної роботи.Мета самостійної роботи двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь та навичок. Під умінням можна розуміти можливість виявляти, виділяти та класифікувати об’єкти за істотними ознаками; зіставляти, аналізувати та узагальнювати інформацію; здійснювати пошук; порівнювати поточне інформаційне уявлення з еталоном, вибирати еталонну гіпотезу і розробляти її; приймати рішення щодо принципів та програм дій; здійснювати дії за програмою та проводити у разі необхідності корекцію цих дій.До самостійної роботи відноситься опрацювання конспектів лекцій, читання і конспектування додаткової літератури, підготовка до виконання лабораторних робіт, самостійне розв’язування задач, підготовка до лекцій, семінарських і практичних занять, підготовка курсових і дипломних робіт, підготовка до колоквіумів, контрольних робіт, екзаменів та інших форм поточного та підсумкового контролю знань.Самостійну роботу слід розглядати, як діяльність студента по оволодінню необхідними для майбутньої професії знаннями, уміннями і навичками; діяльність спонукувану пізнавальними потребами, самостійно організовану для виконання завдань і здійснювану у відсутності викладача, але зорієнтовану ним.Проблема організації і активізації самостійної роботи пов’язана з фактом докорінної переорієнтації учбових годин і створенням банку контрольних завдань для кожного модуля і інформаційно-методичних матеріалів.Для здійснення такої системи навчання викладач повинен розробити методичну документацію, яка дозволить студентові успішно працювати самостійно. Особливість методичних матеріалів у багатоваріантності рекомендацій для студентів. Контроль самостійної роботи при застосуванні переважно діалогових форм вимагає педагогічної майстерності викладача і значного часу. Спілкування із студентами становить суттєвий аспект формування спеціаліста високого рівня, оскільки в процесі обміну думками відбувається засвоєння глибинних постулатів навчальної дисципліни.Всі модулі об’єднуються в календаризований графік навчального процесу, який доводиться до студента в перші дні семестру. При формуванні модуля потрібно визначити його мету, форму, принцип, та дидактичне забезпечення. Мета модуля може бути досить різноманітною. У практичній роботі визначення такої мети відбивається на добірці форм контролю щодо цього модуля. Наприклад, якщо мета модуля інформаційна, то форми контролю мають активізувати процес запам’ятовування.Щодо принципу, то модуль повинен відповідати на два запитання: що? і як? В першому разі матеріал модуля забезпечує формування фундаментальних понять курсу які випливають із спостережень теоретичних розробок або експерименту. Тому при викладенні матеріалу потрібно знайти способи яскравого виділення саме тих понять, які і створять таку базу. У другому випадку матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження за природними чи соціальними явищами. Очевидно, обидва випадки пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкривати нові явища і встановлювати нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів в свою чергу не можливе без фундаментальних досліджень. Такі проблеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу, керуючись своїм досвідом.Серед елементів педагогічної системи вищого навчального закладу важливе місце займають контроль знань, вмінь і навичок, а також організація зворотного зв’язку, як засіб управління навчально-виховним процесом. Основними функціями контролю є: повторення і узагальнення навчального матеріалу, позитивна мотивація і стимулювання навчання, виховання студентів, управління навчальною діяльністю та облік знань, умінь і навичок.Повторення буває двох видів: пасивне і активне. Природно, що підготовка до різних контрольних заходів створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання в цілому. Функція оцінки, як відомо не обмежується лише констатацією рівня навченості. Оцінка – важливий засіб позитивної мотивації, стимулювання учня, впливу на особистість студента. Саме під впливом об’єктивного оцінювання у студентів створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень. Важливе значення має морально-психологічний клімат у студентському колективі.Важливою функцією контролю є управління, тобто забезпечення зворотного зв’язку між викладачем і студентами, одержання викладачем об’єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне з’ясування недоліків і прогалин у знаннях. Лише за таких умов можливе регулювання і корекція навчально-виховного процесу. Інформація про якість роботи студентів і способи її одержання повинні задовольняти ряду вимог. Важливими принципами контролю є:– плановість, тобто проведення відповідно до навчального плану і графіку навчального процесу;– систематичність – відповідність розкладу (календарному графіку) контролю;– об’єктивність – наукова обґрунтованість оцінювання успіхів і недоліків у навчальній діяльності студентів;– економність – контроль не повинен забирати багато часу у викладачів і студентів, а забезпечувати аналіз роботи і ґрунтовну оцінку за порівняно невеликий строк;– простота – відсутність потреби у складних пристроях, а при використанні технічних засобів, доступність будь-якому викладачеві і студентам;– гласність – полягає перш за все у проведенні відкритих випробувань всіх студентів за одними і тими ж критеріями, рейтинг кожного студента має наочний, порівнюваний характер.Одна з головних тенденцій розвитку вищої освіти – індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання у вузі повинна забезпечувати розвиток здібностей усіх студентів, змагальність у навчанні, виділення груп сильних і слабких студентів.Задається мінімальний темп засвоєння матеріалу, необхідний для успішного навчання. Студент має можливість певною мірою вибирати методи звіту: контрольні ігри, доповідь на семінарському занятті, захист опорного конспекту, захист реферату, брифінг, фізичні диктанти, захист кросвордів, колоквіум, контрольну роботу, захист навчаючої програми, бесіда з відкритим підручником, тестування, постановка або модернізація лабораторної роботи, постановка лекційних демонстрацій, участь в науково-дослідній роботі (доповідь, стаття, участь в олімпіаді), тощо.Невід’ємною частиною пропонованої системи є рейтингова система оцінки знань. Така система оцінки знань базується на підрахунку загальної суми балів, яку студент отримав за результатами виконання всіх видів навчальної роботи, передбаченої графіком навчального процесу. Названу суму балів прийнято називати індивідуальним кумулятивним індексом студента (ІКІ). Ідея такого індексу передбачає багатоступеневий принцип оцінки роботи студента при поточному контролі знань і оптимальну об’єктивність при підсумковому контролі.Важливою структурною одиницею такої системи оцінок є рейтинговий коефіцієнт, яким підкреслюється вагомість тієї чи іншої форми контролю знань. Немає значення цифра коефіцієнту і взагалі цифровий зміст рейтингової сітки, має значення збалансована система цієї сітки. Обрання форм контролю залежить від специфіки навчальної дисципліни. Остаточний індивідуальний кумулятивний індекс виводиться, як сума всіх поточних за семестр.Викладач при контролі повинен перевірити глибину і міцність знань, вміння логічно мислити, синтезувати знання по окремим темам, правильно користуватися понятійним апаратом.До календаризованого плану навчання входить перелік знань та умінь, які повинен набути студент під час навчання. Навчальний процес повинен стимулювати студента систематично, активно, самостійно поповнювати знання, вміти користуватися науковою літературою, орієнтуватися в потоці інформації з обраної спеціальності, вміти користуватися довідниковою літературою, розвивати навички науково-дослідницької роботи, вміти застосовувати знання на практиці (розв’язок задач, виконання лабораторних досліджень, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт).Модульно-рейтингова система повинна давати можливість студенту вибирати форми контролю. Всі форми контролю поділяються на варіативні та інваріантні. Варіативні форми контролю дають студенту можливість проявити свої уподобання. Для студентів, які проявляють підвищений інтерес до певних розділів навчальної програми пропонуються завдання підвищеної труднощі, які оцінюються і вищими рейтинговими коефіцієнтами. Такий студент може бути звільнений від частини варіативних завдань.Студент може в індивідуальному темпі працювати над програмним матеріалом, але темп повинен бути не повільнішим,

В умовах зростаючої конкуренції на ринку освітніх послуг провідним фактором, який впливає на розвиток вищої медичної освіти в Україні, є вдосконалення якості підготовки лікарів. Основним його завданням є підготовка фахівців, спроможних успішно конкурувати на вітчизняному та європейському ринку послуг. Інтеграція до європейського науково-освітнього простору спонукає до впровадження новітніх норм і стандартів в освітній процес України та орієнтує заклади вищої освіти на високо мотивовану особу, що прагне саморозвитку, здатну самостійно поповнювати й оновлювати знання, вести самостійний пошук додаткового матеріалу, творчо ставитися до виконання навчальних завдань. Збільшення частки самостійної роботи студентів стало основним елементом розвитку та вдосконалення якості сучасної вищої медичної освіти і свідчить про відхід від пасивної ідеології навчання («нехай мене навчать»). Для реалізації більш досконалих стандартів освітньої діяльності саме така реорганізація дозволяє підготувати майбутнього лікаря, який здатний до професійного зростання, має відчуття соціальної та корпоративної відповідальності, вміє приймати рішення у складних життєвих та виробничих випадках і є конкурентоспроможним на вітчизняному та європейському ринку послуг. Для забезпечення якісного виконання студентами поставлених завдань: позааудиторної, аудиторної, творчої самостійної роботи та максимального покращення їх вмотивованості на кафедрі дитячої стоматології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України було імплементовано й активно практикується один з інтерактивних методів навчання – кейс-метод. Даний метод аналізу реального клінічного випадку розкриває та формує у майбутнього лікаря аналітичні здібності, накопичення практичного досвіду, самостійність у прийнятті рішення, комунікативність, навички роботи з достатньо великим об’ємом інформації. Формування клінічного мислення у студентів-стоматологів проходить у процесі безпосередньої самостійної спроби розв’язування конкретної клінічної ситуації. Таким чином, розгляд й обговорення ситуаційних задач стимулює індивідуальну активність студентів, формує розвиток працьовитості та креативності, готовність взяти на себе відповідальність за результати власного навчання, дає можливість студентам скооперувати теоретичну підготовку та трансформувати її у практичні вміння, необхідні для майбутньої професійної діяльності.

Залучення до професійно-особистісної культури студентів в освітньому процесі відбувається шляхом засвоєння ціннісних орієнтацій. Уявлення про цінності мають безпосереднє відношення до виховання, тому що змістом виховання є реалізація соціальних програм, що функціонують в системі цінностей. Духовно-моральні цінності – фактор, що визначає регуляцію поведінки особистості. Стаття присвячена вивченню механізмів формування ціннісних орієнтацій особистості. Розкрито сутнісно-змістовну основу громадянської позиції особистості, вказуючи на тісний зв'язок становлення громадянської позиції зі становленням духовно-моральних цінностей молодих людей. Визначено роль та значення духовних цінностей у формуванні громадянської позиції здобувачів вищої освіти. Обґрунтовано актуальну проблему розвитку духовно-моральних цінностей у громадянському вихованні молоді. Проаналізовано проблематику та показано необхідність прийняття корінних заходів щодо виправлення існуючого становища в сфері виховання та формування активної громадянської позиції студентів. Визначено духовно-моральні цінності особистості студента як важливий напрям вдосконалення психолого-педагогічного процесу професійного навчання, що створює умови для того, щоб кожен фахівець мав активну громадянську позицію, відданість обов'язку, сміливість, рішучість, відповідальність, порядність і чесність у відносинах між людьми, найвище розуміння соціальної значущості своєї діяльності в будь-яких ситуаціях.

У статті проаналізовано продуктивність роботи професійно-зорієнтованого благодійного заходу «АПТЕКА ЩАСТЯ» для формування професійної компетентності студентів спеціальності «Фармація». Розробили методологію та принцип роботи «АПТЕКИ ЩАСТЯ» як професійно-зорієнтованої структури. Задекларували асортимент та анотації до «чудодійних» ліків. Залучили студентство до формування асортименту, пакування «чарівних пігулок», а пізніше і до їх реалізації. Вартість «цікавинок» не обмежувалася, всі кошти за реалізовані препарати збирали у спеціальні скриньки та були передані з благодійною метою. «АПТЕКА ЩАСТЯ» – благодійний захід професійно-зорієнтованого спрямування. Має на меті сформувати стійкі моральні якості майбутнього фармацевтичного працівника: людяність, доброту, милосердя, відповідальність, порядність та доброчинність. Тому повномасштабне залучення студентів до проведення подібних виховних заходів формує соціально активні та творчі особистості, які поєднують у собі високі моральні й етичні принципи та професійну компетентність.

Підручник, залишаючись основним дидактичним засобом навчання у школі та вузі, відіграє важливу роль у навчальному процесі. Він окреслює предметний зміст освіти та визначає види діяльності, призначені програмою для обов’язкового засвоєння. Одним із напрямів побудови підручника є цілеспрямоване формування усіма доступними засобами системи дидактичних функцій підручника та їх реалізація в його структурі.Засновником теорії підручника став чеський педагог Ян Амос Коменський, який не тільки створив перший ілюстрований підручник «Світ чуттєвих речей у картинках», що на сторіччя визначив шлях розвитку учбової книги, а і зафіксував теоретичні принципи побудови підручника, багато з яких зберігають свою цінність до теперішнього часу. У своїх наукових працях Я. А. Коменський чітко сформулював положення про научність (зміст повинен бути повним, ґрунтовно продуманим) та доступність (ясна чітка побудова, доступна для учня) підручника; про місце підручника в структурі навчання та його форму (невеликий за обсягом).Вітчизняна наука розглядає підручник як основний інструмент вчителя в процесі викладання учбових дисциплін. Теорія підручника постійно розробляється та вдосконалюється провідними вченими. Вона будується на основних принципах дидактики, враховує положення науки та теорії навчального предмета. Дидактичні основи шкільного підручника розробляли В. П. Беспалько, М. І. Бурда, Г. П. Бевз, Л. Я. Зоріна, В. В. Краєвський, І. Я. Лернер, Н. Ф. Тализіна та інші. Так, І. Я. Лернер визначає підручник, виходячи із уявлення про зміст освіти, як матеріалізовано зафіксований обсяг соціального досвіду. що потребує обов’язкового засвоєння [2]. В. П. Беспалько розуміє під підручником комплексну інформаційну модель, яка відображає основні елементи педагогічної системи – цілі навчання, зміст навчання, вибір та розробку дидактичних процесів, орієнтацію на організаційні форми навчання і яка дозволяє відтворити їх на практиці [1]. Історичні аспекти видання навчальної літератури взагалі та для вищої школи зокрема, розглянуто в дослідженнях В. Г. Бейлінсона, Д. Д. Зуєва, Т. Г. Купріянової. Втім, аналіз наукової літератури та існуючих підручників засвідчив недостатню розробку науково-педагогічних основ підготовки вузівського підручника, як інформаційно-методичного засобу забезпечення якості освіти для окремих категорій студентів. Деякі підручники були позбавлені науково обґрунтованих узагальнень і досягнень дидактики, психології, логіки, книгознавства. В кінцевому підсумку користувачі підручника зустрічалися з відсутністю обґрунтованих вимог до підготовки та використання цих досить важливих учбових книг. Разом з тим, учбова книга, що створена як базовий інструмент педагогічної діяльності в процесі навчання, може бути спроектована тільки на основі чіткого уявлення про цілі, форми і методи навчання і виховання конкретної групи людей. Тому перше, що необхідно визначити, – це місце підручника в системі наук.Створення якісного підручника для студентів-іноземців в сучасних умовах залежить від багатьох чинників. Будучи засобом навчання, підручник з одного боку, є важливим джерелом знань, носієм змісту освіти для значної маси студентів, в ньому формулюються і розкриваються основні наукові поняття, що передбачені програмою, визначається обсяг основ навчального матеріалу. З другого боку, підручник – це засіб навчання і як засіб навчання він покликаний допомогти студенту засвоїти навчальний матеріал в строго обумовлений програмою обсяг знань. Більше того, підручник повинен сприяти засвоєнню конкретних знань, напрацюванню студентами в процесі навчання умінь та навичок, досвіду самостійної творчої діяльності, вмінню орієнтуватися в навчальному предметі, шукати та знаходити необхідну інформацію. Він повинен сприяти накопиченню соціального досвіду студентів-іноземців, формуванню уміння оцінювати явища та події оточуючого середовища.Основою дослідницького підходу до найважливіших проблем підручника є діалектична єдність змісту та форми. Важко перелічити всі проблеми, що входять до дидактичної концепції підручника, але про їх актуальність свідчить необхідність визначення обсягу предметних знань, умінь та навичок, що повинні знайти відображення в кожному підручнику. Необхідно науково обґрунтоване дозування матеріалу, призначеного на кожну учбову годину з урахуванням специфіки предмету, принципу доступності, рівня розвитку студента, а також загального обсягу знань, що він повинен засвоїти у відповідний відрізок часу.Головною методичною умовою написання підручника для іноземних студентів є те, що матеріал з предмету має бути поданим російською або українською мовою як іноземною з урахуванням рівня володіння студентами цією мовою на кожному конкретному етапі навчання.Теорія підручника спирається на вікову психологію, широко використовує досягнення психологічної науки. Безумовним є, наприклад, зв’язок теорії підручника з психологією сприйняття та розуміння навчального матеріалу (читання та розуміння змісту тексту, сприйняття ілюстрованого матеріалу тощо ).Відповідно до вимог сучасної дидактики потрібно покращувати структуру підручника, кожного його компонента, виявляючи внутрішні резерви, за допомогою яких може бути активізовано процес навчання. В той самий час підручник не є єдиним засобом навчання, але, як і раніше, займає центральне місце в навчальному процесі.Матеріал багатьох посібників з математики, хімії, біології для іноземних студентів підготовчих відділень розподілений по заняттях, кожне з яких має таку структуру:– полімовний словник основних термінів теми та граматичні конструкції, за допомогою яких подається текстовий матеріал;– текст заняття, що містить основні положення теми;– питання до тексту, що передбачають пошук інформації, її трансформацію, а також практичні завдання, що формують навички використання теоретичного матеріалу для розв’язування різного типу задач [5].Навчально-методичний комплекс містить в собі велику кількість компонентів, що доповнюють підручник:– дидактичні матеріали;– словники;– довідники;– науково-популярна література,– інформаційно-комп’ютерні засоби навчання.Дидактичні функції підручника – це цілеспрямовано сформовані його властивості (якості) як носія змісту освіти і базового книжкового засобу навчання, що найбільш повно відповідає цільовому призначенню підручника в процесі реалізації змісту освіти в умовах розвиваючого та виховуючого навчання.Аналізуючи цілі та зміст навчання, враховуючи закономірності процесу засвоєння та індивідуальні особливості студентів-іноземців, можна виділити такі дидактичні функції підручника :– інформаційна;– трансформаційна;– систематизуюча;– закріплення, самоконтроль та самоосвіта;– інтегруюча;– координуюча;– розвиваюче-виховна;– діагностична.Даний перелік дидактичних функцій є, безумовно, відкритою системою що не претендує на закінченість, а, скоріше за все, є відправним для подальшого дослідження.Переваги наведеної системи дидактичних функцій полягають, на наш погляд, в тому, що вона, по-перше, спирається на системний підхід, відображає реальні вимоги реалізації змісту освіти. По-друге, конкретизує їх стосовно головного засобу навчання, яким є підручник. Можна стверджувати, що ні одна з перелічених дидактичних функцій підручника не протирічить загальним принципам та функціям навчання.Зупинимося конкретніше на перелічених функціях.Інформаційна функція.Поряд зі словом вчителя підручник є основним джерелом обов’язкової для засвоєння інформації. Підручник розкриває основний зміст освіти, інформує про нього іноземного студента підготовчого відділення. Сьогодні актуальним є питання дидактичного обґрунтування змісту освіти – обґрунтування того конкретного мінімуму знань про сучасний світ, який повинен бути сформованим в процесі пізнання, та тих засобів, які повинні забезпечити засвоєння змісту освіти, необхідний рівень розвитку та виховання студентів. Саме цьому цей мінімум має бути включеним до підручника, також має бути визначеним обов’язковий для засвоєння обсяг інформації. Формування інформаційної функції підручника має на увазі в першу чергу високу якість учбового матеріалу, його високий науковий рівень. Відбір текстів в посібниках з природничо-математичного циклу для іноземних студентів підготовчих відділень здійснюється за такими критеріями: короткі, змістовні тексти, насичені актуальною інформацією і дією; урахування майбутньої спеціальності студента та професійного інтересу; наявність набору термінів і слів (лексичного мінімуму).Трансформаційна функція.Підручник включає в себе перероблені, перетворені основи знань. Це перетворення відбувається на основі дидактичних принципів і правил для того, щоб зміст освіти був найкращим чином засвоєний студентом. Основним напрямком трансформації змісту предмета при переказі на рівень учбового матеріалу є:– забезпечення доступності освіти – дидактична переробка навчального матеріалу;– установлення значущих для певної категорії студентів зв’язків виучуваного матеріалу з життєвою практико;– оптимальна активізація навчання студентів шляхом введення елементів проблемного навчання, посилення його переконливості та емоційної виразності.Характерною рисою посібника для іноземних студентів підготовчих відділень є трансформація знань, символіки, логічних структур, отриманих іноземним студентом раніше з підручників в країні попереднього навчання в норми підручників вітчизняної освіти.Проблема дидактичної переробки вихідного матеріалу підручників з природничо-математичних дисциплін для підготовчих відділень для іноземних громадян досліджується багато років поспіль. Вона полягає в тому, щоб забезпечити належну комунікацію між підручником та студентом. До засобів забезпечення розуміння навчального матеріалу відносяться:– урахування базових знань студента;– опора на актуалізацію цих знань, встановлення між ними та новими знаннями міцних логічних зв’язків;– строга регламентація кількості пізнавальних задач, їх постановка в доступній для певного рівня підготовки вербальній формі.Забезпечення доступності, вміла дидактична обробка вихідного матеріалу є важливою складовою трансформаційної функції підручника. Трансформуючи науковий матеріал в навчальний, викладачі-методисти повинні дати в руки студентів інструмент практичного пізнання та впливу на світ і оточуючу реальність.Систематизуюча функція.В кожному підручнику повинно бути забезпечене строго послідовне подання інформації, яка є змістом навчального курсу, а сам підручник повинен навчати студента прийомам та методам наукової систематизації. Подача інформації іноземним студентам на підготовчому відділенні здійснюється за принципом поступового збільшення словникового запасу студентів. Реалізація систематизуючої функції є необхідною передумовою існування інших функцій підручника, що забезпечує цілісне уявлення про навколишній світ. Вона також повинна активізувати процес оволодіння студентами учбовим матеріалом на нерідній для них мові, допомогти викладачеві в управлінні процесом навчання.Функція закріплення та самоконтролю. Функція самоосвіти.Будучи носієм певного учбового матеріалу, підручник має полегшити студенту засвоєння та закріплення цього матеріалу, допомогти йому самостійно заповнити прогалини в знаннях та уміннях. Повна реалізація функцій закріплення знань і самоконтролю також, як і функція самоосвіти безпосередньо пов’язана з тими компонентами підручника, які мають забезпечити послідовне формування умінь працювати з навчальною книгою.Навчати студента – це, передусім, викликати в нього бажання вчитися і навчити його вчитися самостійно, при цьому вчитися активно, творчо, а не тільки копіювати та наслідувати. Підручник – це важливий інструмент в руках викладача, який має допомогти йому сформувати у студента потребу оволодіти не тільки конкретним змістом предмета, певним обсягом інформації, але і уміти узагальнювати вивчене, перевіряти вірогідність знань, застосовувати їх в тій чи іншій конкретній ситуації.Інтегруюча функція.Засоби масової інформації, технічні засоби навчання та інформаційно-комп’ютерні технології мають велику цінність для загальної освіти іноземного студента, але охоплюють (іноді дуже глибоко) якусь конкретну частину змісту освіти і така інформація залишається по своїй суті фрагментарною. В підручнику цілеспрямовано відібрано головне, він має дати цілісне уявлення про предмет навчання, а в кінцевому результаті в ньому повинні бути відпрацьовані в системі фундаментального знання. Розраховані на постійне та повсякденне користування протягом тривалого часу, підручники з дисциплін природничо-математичного циклу передусім інтегрують знання і уміння, набуті студентами-іноземцями в рамках учбової програми країн їх попереднього навчання, в різних видах діяльності та з різних навчальних джерел. Такі підручники володіють реальною можливістю для того, щоб послідовно формувати методи наукового мислення, виховувати у студентів уміння самостійно та вірно оцінювати факти мовою, яка не є для них рідною, переробляти всю ту масу інформації, яка поступає. Інтегруюча функція підручника служить, таким чином, певним каркасом, що з’єднує внутрішню структуру підручника і систему навчальних посібників, в яких закладені знання та уміння, що є опорними при вивченні матеріалу.Слід зазначити, що з усіх засобів навчання, що є в розпорядженні викладача, тільки підручник має інтегруючу функцію, тільки він здатен забезпечити внутрішній взаємозв’язок компонентів системи навчання з опорою на міжпредметні зв’язки.Координуюча функція.Принципова особливість підручника для студентів-іноземців полягає в тому, що він є ядром, навколо якого групуються всі інші засоби навчання. Підручник координує функціональне застосування всіх засобів навчання, а також використання відповідних змісту освіти відомостей, які несуть засоби масової інформації та інформаційно-комп’ютерні технології навчання. Координаційна функція підручника має максимально забезпечити викладачу диференційований підхід до навчання, виробити у студентів вміння орієнтуватися в потоці інформації, поглиблювати отримані знання, виробити вміння застосовувати ці знання в процесі практичної діяльності.Розвиваюче-виховна функція.Активна розвиваюче-виховна функція підручника визначається у великій мірі науковістю змісту освіти. У самих основах наук завдяки зв’язку навчання й життя закладені великі можливості формування світогляду особистості. Напрямки виховної функції є багатовекторними: виховується працелюбність, відповідальність, зосередженість, набувається системний підхід до розв’язання не тільки учбових, але і життєвих проблем.Підручникам з природничо-математичних дисциплін для підготовчих відділень, що рекомендуються студентам-іноземцям, вважаємо за необхідне додати діагностичну функцію з метою виявлення відповідності учбових програм з математики країн попереднього навчання студентів з вітчизняними навчальними програмами.

У статті висвітлена проблематика девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти. Подано визначення «девіантної поведінка». З’ясовано, що соціологи, медики, психологи та педагоги досить давно досліджують природу девіантної поведінки та класифікують різні види девіацій. Висвітлено визначення даного терміну науковою елітою. Описаний соціально-психологічний підхід. Зазначені ознаки та прояви девіантної поведінки, які можуть виражатися у характері і діях особистості. Встановлено, що у педагогічній літературі девіантна поведінка розглядається як різновид ненормативної поведінки індивідів або соціальних груп, що характеризується діями, які відхиляються від загально прийнятих або допущених норм. З’ясовано, що основними ознаками девіантності є: важко навченість (неорганізованість, неуспішність дитини); важковиховуваність (стійкі зміни поведінки: підвищена збудженість або загальмованість, агресивність, конфліктність, невміння підпорядковувати особисті інтереси колективним, швидка зміна настрою, афективність, систематично повторювані поступки). Охарактеризовані складові профілактики девіантної поведінки серед студентів. З’ясовано, що особи, яких називаємо девіантними, досить часто стають жертвами поняття «соціальне відхилення» – це приписуваний статус», тобто «ярлик», якій навішують через суб’єктивне ставлення впливові прошарки населення мало захищеним громадянам чи цілими групами осіб. Описаний аналіз психологічних особливостей студента: психологічні якості суб’єкта (рівень агресії, характеристики емоційної і вольової сфери), система соціально – психологічних якостей (спрямованість особистості, особливості комунікативного стилю, приналежність до неформальних груп асоціальної спрямованості). Описано сім принципів профілактичної роботи з студентами: комплексність, адресність, масовість, позитивність інформації, мінімізація негативних наслідків, особиста зацікавленість та відповідальність учасників, максимальна активність особистості. Встановлено, що сучасний соціальний працівник має бути професіоналом своєї справи, щоб унеможливити проявів девіантної поведінки серед здобувачів вищої освіти.

Ми розглядаємо феноменологічний підхід як методологічну основу, що обумовлює нове бачення – глибоке прояснення сутностей і смислів освітніх проблем, онтологічних засад освіти людини і пояснює педагогічну необхідність їх вирішення. Основною ідеєю феноменологічного підходу в освіті є ідея «життєвого світу» особистості, її цілісності. Утвердження холістичної парадигми цілісності в методології освіти, в якій Людина розглядається як найвище втілення холізму, як найвища цілісність, що припускає: «постійно прагнути побачити, відчути, випробувати і зрозуміти єдність всіх речей» – «жити в цілісності» (Пол Шафер), сприятиме конвергенції природничо-наукових і гуманітарних наук, когнітивних знань і ціннісно-смислових параметрів, формуванню цілісної людини. Феноменологічний підхід у педагогіці найприродніший, що відповідає внутрішній сутності людини, оскільки досвід суб'єкта – єдиний життєвий досвід, в якому переживається сприйняття світу, себе, іншої людини, свобода, відповідальність, гідність людини. Проблеми освіти найчастіше розглядаються лише як проблеми зовнішнього простору, але не меншою проблемою є проблема «освіти себе», пов'язана з сутністю, екзистенцією людини, її смислами, внутрішньою природою. Освіта – це гуманітарний простір самотворення, самоосвіти людини, її духовного пробудження, що має забезпечуватись такими природо­відповідними, культурними механізмами, як: підтримка, супроводження, педагогічна допомога, духовна співпричетність в освітньому процесі з боку викладача та прагнення до самовдосконалення самого студента.

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

У статті висвітлено педагогічний підхід до процесу формування соціально- етичних цінностей у здобувачів вищої освіти, зокрема менеджерів. Обґрунтовано сутність і структуру соціально-етичних цінностей як особистісних якостей майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Під впливом цілеспрямованої взаємодії викладача та студента вищого навчального закладу об’єктивні, гуманістичні, загальнолюдські етичні цінності виступають у ролі предмета пізнання та переживання їх як потреб, що спонукають до реалізації цих цінностей у житті. Соціально-етичні цінності мають своє поле в прояві професійно-етичних цінностей, вони відображають систему та характер суспільних відносин. У практиці вони проявляються в поведінці особистості, залежать від професійних функцій і конкретних соціальних ролей. Визначено професійні функції менеджера, які допомагають фахівцю зрозуміти суть розподілу та координації різних видів праці, необхідність проєктування цілей і шляхів їх досягнення, стимулювання, мотивації на досягнення успіху у позитивно спрямованій взаємодії всіх учасників процесу, аналіз, контроль і корекція вчинків та уміння реалізовувати стратегічний план дій, які у сукупності впливають на прийняття рішень і поведінку виконавців: теоретичні, економічні, політичні, соціальні, етичні, естетичні, релігійні. У результаті проведеного пілотного дослідження було виявлено змістову характеристику складників процесу формування соціально-етичних цінностей майбутніх фахівців. Для напряму підготовки «Менеджмент» загалом окреслено окремі соціально-етичні цінності, які реалізуються в практичній діяльності в різних ситуаціях: цілеспрямованість під час проєктування мети та завдань діяльності; соціальна відповідальність за результати власної діяльності та діяльності партнерів чи підлеглих; взаємодія (співпраця) як прояв позитивних дій з метою поліпшення якості результатів; справедливість у вирішенні професійних проблем; толерантність (повага) у вирішенні професійних завдань і розподілі функціоналу учасників. Доведено, що рефлексія є своєрідним умінням студента здійснювати самооцінку, самоаналіз, самокорекцію власної поведінки, власної діяльності. При цьому зазначено, що саме професійна рефлексія передбачає усвідомлення особистістю себе як носія певних професійних соціально- етичних цінностей, які проявляються як відображення стандартизованої професійної поведінки, зумовленої конкретною ситуацією.

У статті розглянуто сутність та особливості медичного закладу вищої освіти як інституту формування професійних якостей майбутніх магістрів медицини. У зв’язку із модернізацією системи освіти України, входженням її в європейський освітній простір, особливої актуальності набуває проблема створення в навчально-виховному процесі закладу вищої освіти таких умов, які б сприяли ефективному формуванню професійних якостей майбутніх фахівців. Для досягнення мети в роботі використовується комплекс методів дослідження, а саме: теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення та систематизація наукових даних). Виявлено, що педагогічні умови становлення і розвитку професійних якостей студентської молоді у медичній сфері передбачають наявність таких факторів, як: забезпеченість гуманітарно-виховної роботи; гуманізація й гуманітаризація освіти; наявність гуманістичної концепції навчання і виховання; забезпеченість інформацією; забезпеченість засобами організації дозвілля; комфортність освітнього середовища; відповідальність вишу за підготовку фахівця високої кваліфікації; власні зусилля студента з саморозвитку та самовдосконалення особистості; організація всебічної взаємодії культури та освіти; визнання людської та національної культури фактором розвитку освіти; наявність системи соціального партнерства. Зазначено, що під час професійної підготовки майбутніх лікарів у медичному виші важливого значення набуває особистісна підготовка студентської молоді, метою якої є формування як професійно значущих якостей особистості, так і її гуманістичної спрямованості, психологічної культури, здатності до толерантної взаємодії майбутніх лікарів із пацієнтами. Встановлено, що медичний заклад вищої освіти являє собою виховний і освітній інститут, один з мікрофакторів соціалізації особистості, що відрізняється тим, що першорядне значення приділяється професійній медичній освіті у взаємозв'язку з формуванням у майбутніх магістрів медицини моральності.

У статті розкрито наукові підходи до формування компетентності майбутніх фахівців із журналістики та соціальних комунікацій. Окреслено основні аспекти професійної підготовки майбутніх фахівців бакалаврського і магістерського рівнів за освітньою програмою «Журналістика та соціальні комунікації». Підкреслюється, що стан сучасної журналістики значно мірою визначається професійною компетентністю журналістів, розумінням ними своєї суспільної ролі й соціокультурної місії, ставленням до професії. Справжній професіонал-журналіст повинен володіти не лише комплексом загальних і спеціальних професійних здібностей, але й умінням творчо реагувати на політичні, економічні, соціально-культурні зміни у світі й бути при цьому конкурентоспроможним, компетентним у вирішенні професійних завдань, що все частіше виступає запорукою його успіху у фаховій діяльності. Зазначено, що формування компетентності майбутніх фахівців із журналістики та соціальних комунікацій, їхньої готовності застосовувати отримані знання, вміння та навички у професійних ситуаціях полягає в набутті студентами інтегральної, загальних та спеціальних компетентностей. Загальні компетентності фахівця із журналістики та соціальних комунікацій: перекладати державною мовою професійно- спрямовану інформацію, аргументувати вибрані варіанти рішень і нести за них особисту відповідальність. Студента необхідно навчити пошуку, обробленню та аналізу інформації з різних джерел, здатності знаходити напрями саморозвитку, підвищення своєї кваліфікації та майстерності. У випускника університету спеціальності 061 «Журналістика» мають бути розвинені вміння аналізувати соціально-значущі проблеми та процеси, що відбуваються в суспільстві, й прогнозувати можливий розвиток їх у майбутньому. Необхідно сформувати навички використання інформаційних і комунікаційних технологій; усвідомлення небезпеки і загроз, що виникають у процесі професійної діяльності в медіа. Майбутні фахівці з журналістики та соціальних комунікацій повинні володіти навичками роботи з комп’ютером як засобом управління інформацією в глобальних соціальних мережах та засобами її захисту; здатністю працювати в міжнародному контексті. Особлива роль належить формуванню здатності до групової взаємодії під час вирішення проблем; здатності до самостійного прийняття рішень у непередбачуваних умовах. Важливими є: здатність аналізувати і визначати ефективність використання сучасних напрямів розвитку інформаційних проектів; здатність зрозуміло доносити висновки та пояснення до аудиторії; здатність організовувати і проводити професійну діяльність у сфері соціальних комунікацій; здатність формувати інформаційний контент; здатність створювати інформаційний продукт; здатність ефективно просувати створений медійний продукт; здатність проводити дослідження для ефективного просування медійного продукту.

The article investigates perfectionism as a psycho- logical phenomenon that combines the subject’s desire for perfection, the achievement of high personal moral, aesthetic, and intellectual standards. Theoretical approaches to the study of perfectionism in Ukrainian and foreign scientific literature are analyzed. The genesis of personal perfectionism is studied. It is revealed that the development of perfectionism is influenced by a system of motives, interests, and needs, which are closely related to such factors as values, ideals, attitudes, and beliefs. Psychological characteristics of individuals with a tendency to perfectionism and psychological characteristics of individuals who are not prone to perfectionism are compared. It is determined that the perfectionist orientation is initially socially marked. It is established that the formation of perfectionist tendencies is actively influenced by the social environment. The purpose is to highlight the results of a study of the manifestations of student youth’s perfectionism. Research methods include tests, questionnaires, and quantitative analy- sis. 11 males and 39 females participated in the study (n = 50). Results. It is established that students with pronounced indicators of perfectionism are character- ized by such volitional qualities as responsibility, atten- tiveness, ability to immerse themselves into work, but they have low indicators of such strong-willed qualities as determination and persistence. Perfectionists are characterized by low self-esteem, especially in terms of intelligence, character, abilities, confidence, and inde- pendence. The highest possible difference between the level of self-esteem and the level of demands. The individual-typological qualities of such students include extroversion, spontaneity, low level of lability and anxiety, and high self-esteem. The ratio of selfes- teem and the level of demands are moderate. Indica- tors of character, abilities and appearance, the average self-esteem, are higher than the level of demands. Con- clusions. The study indicates the existence of a signif- icant percentage of students with high and low levels of perfectionism. Students with a high rate of perfec- tionism are characterized by a tendency to set unre- alistically high standards, a compulsive aspiration of the unattainable, and an assessment of their self- value as a result of productivity only. They are a risk group in terms of further development of negative psycho-emotional states. Key words: perfectionism, student’s youth, ideal, personality, maladaptation. У статті досліджено перфекціонізм як психологічне явище, що поєднує прагнення суб’єкта до досконалості, досягнення високих особистісних моральних, естетичних, інтелектуальних стандартів. Проаналізовано теоретичні дослідження перфекціонізму науковців. Досліджено генезис перфекціонізму особистості. Виявлено, що на розвиток перфекціонізму впливає система мотивів, інтересів, потреб, які тісно пов’язані між собою такими чинниками, як цінності, ідеали, настановлення та переконання. Здійснено порівняння психологічних особливостей осіб зі схильністю до перфекціонізму та психологічних особливостей осіб не схильних до перфекціонізму. Визначено, що перфекціоністська орієнтація первісно має соціально-приписаний характер. Встановлено, що на формування перфекціоністських тенденцій активно впливає соціальне оточення. Метою статті є висвітлення результатів дослідження прояву перфекціонізму серед студентської молоді. Методами дослідження є тести зі стандартизованими анкетами, опитувальники, кількісне аналізування. Загальна кількість респондентів, які взяли участь у експерименті, складає 50 студентів, з них 11 юнаків та 39 дівчат. Результати. Встановлено, що для студентів з вираженими показниками перфекціонізму характерні такі вольові якості, як відповідальність, уважність, здатність глибоко занурюватися в роботу. Проте вони мають низькі показники за такими вольовими якостями, як рішучість і наполегливість. Для перфекціоністів характерна занижена самооцінка, особливо це стосується інтелекту, характеру, здібностей, впев- неності та самостійності з максимально високою розбіжністю рівня самооцінки та рівня домагань. До індивідуально–типологічних якостей таких студентів віднесено екстравертованість, спонтан- ність, низький рівень лабільності й тривожності, високу самооцінку. Співвідношення показників самооцінки та рівня домагань має помірний харак- тер. Висновки. Проведене дослідження вказує на існування значного відсотка студентів, що мають високий та низький рівень прояву перфекціонізму. Студенти з високим показником перфекціонізму характеризуються схильністю до встановлення нереалістично високих стандартів, компульсивним устремлінням до недосяжного та оцінкою своєї цінності лише в результаті продуктивності. Вони становлять групу ризику з точки зору розвитку в подальшому негативних психоемоційних станів. Ключові слова: самооцінка, студентська молодь, ідеал, особистість, дезадаптивність.

Стаття присвячена проблемі віктимної поведінки у пізньому юнацькому віці. Дається визначення віктимності та тих чинників, які її зумовлюють. Йдеться про особистісні чинники, психоемоційний стан і ситуаційні чинники. Особистісні чинники включають у себе індивідуально-психологічні (характер, темперамент) і соціально-психологічні (мотиви, ціннісні орієнтації, настанови) особливості особистості. Психоемоційний стан розглядається як пусковий механізм у реалізації віктимної поведінки. Аналогічно до цього аналізуються і ситуаційні чинники. Особливий вплив на віктимну поведінку справляє чинник віку. Студентами переважно є особи пізнього юнацького віку, який вважається перехідним між дитинством і дорослим життям, а тому має низку особливостей, внаслідок яких віктимна вразливість молодих людей значно зростає. Йдеться насамперед про дефіцит життєвого досвіду і нестійкість сформованих рис і якостей, їх підвладність певним впливам. Стаття також містить аналіз результатів проведеного авторами емпіричного дослідження. На його основі зроблено висновки про гендерні особливості схильності до віктимної поведінки у пізньому юнацькому віці. Поняття гендеру і гендерних особливостей у статті розглядаються через категорію статі. Згідно із результатами дослідження схильність до віктимної поведінки у студентів виражена помірно, однак більша їх частина має досвід потрапляння у віктимогенні ситуації. Стосовно гендерних особливостей у схильності до віктимної поведінки відмінностей не виявлено, однак юнаки і юнки різняться у видах такої схильності: юнаки, на відміну від юнок, більш схильні до таких форм віктимної поведінки, як агресивна та саморуйнівна віктимність, а юнки – до залежної та безпорадної віктимності. Крім цього, виявлено, що студенти більш схильні до активних форм віктимної поведінки, а студентки – до пасивної, причому підґрунтям останньої є цілком позитивні, просоціальні особистісні риси та якості (наприклад, добросовісність, відповідальність, милосердя тощо). Серед перспектив подальших досліджень ми виділяємо вивчення впливу психоемоційного стану й особливостей віктимогенних ситуацій на схильність до віктимної поведінки студентів ЗВО.

В Україні вже понад десять років запроваджується освітня реформа. Метою будь-якої реформи є докорінна зміна всіх усталених боків суспільного життя, в даному випадку – навчального процесу в системі підготовки студентів-режисерів. Шлях, який відкриває студентам освітня реформа, – наполеглива самостійна робота. Найцінніше, що отримували студент раніше, – це методологічні засади роботи з цехами. Режисер був ключовою фігурою, саме він ніс відповідальність за цей напрям роботи. Реальність «психологічного театру» була основою учбового процесу як для акторів, так і для режисерів. Світ змінився, і виховна функція сценічного мистецтва набула нової ваги. Без підготовчої роботи не дозволялось ні акторам, ні режисерам працювати з обраними текстами, драматургічним матеріалом. Студентів готували до того, що сценічне мистецтво пов’язане з виробництвом, адже в театрі існують художня частина і виробнича. Перші чотири семестри навчання були цілком присвячені вивченню художніх особливостей сценічного мистецтва. На період навчання в театральній школі реальність «психологічного театру» ставала основою учбового процесу. Керівник режисерського курсу передавав учням свій досвід. Режисер – це індивідуальний феномен: неможливо прогнозувати, як швидко той чи інший студент засвоїть методологічні засади фаху і зможе працювати самостійно. У сучасні ВИШі приходять талановиті молоді люди, але без життєвого досвіду, необхідного для професії режисера. Тільки в Києві чотири заклади випускають режисерів. На жаль, лише невелика частка випускників буде спроможна стати режисерами. Основною метою статті є акцентувати увагу на проблемах сучасної освітньої реформи в галузі творчих спеціальностей, передусім – у підготовці режисерів. Проаналізовані головні актуальні проблеми сучасної системи підготовки режисерів, зроблений компаративний аналіз минулої та сучасної систем освіти.

У статті розглядається проблема вторинної зайнятості студентської молоді в умовах інформаційного суспільства, яка набувала значної актуальності і пов’язана як з процесами соціальної адаптації на ринку праці та матеріальної незалежності, так і з загрозами та викликами. Досліджено феномен студентської зайнятості в контексті конфлікту інтересів вторинного ринку праці з професійною освітою, передумови зміни статусу «студент» на статус «працюючий студент», траєкторії соціальної мобільності здобувачів вищої освіти на ринку праці. Вторинна зайнятість студентів виступає як спосіб їхньої адаптації на ринку праці і сприяє засвоєнню практичних навичок поведінки і професійного самовизначення в межах практико-орієнтованого підходу в навчанні. У процесі дослідження було виділено три категорії основних мотивів поєднання навчання з роботою. Перша категорія – матеріальне забезпечення. Прагнення у поліпшенні фінансового становища, необхідність оплачувати гуртожиток/квартиру, перебирання матеріальної відповідальності на себе та допомога батьків – важливі стимули обрання вторинної зайнятості студентами. Друга категорія – професійне зростання. Реалізація теоретичних навичок на практиці, набуття якостей (відповідальність, робота у команді), нові знайомства та зв’язки, накопичення соціального досвіду – важливі для майбутнього, для побудування кар’єри та простішої адаптації на роботах. Третя категорія – особистісні мотиви. Важливим фактором тут виступає прагнення бути самостійним, ні від кого не залежати, виправдати очікування батьків та навіть отримувати моральне задоволення.

Статтю присвячено розгляду особистісно орієнтованого підходу в навчанні професійно орієнтованого писемного мовлення. Мета статті – проаналізувати підхід та передбачити організацію навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей студентів ІТ-спеціальностей (мислення, пам’яті, сприйняття, уваги, інтелекту, інтересів), мотиваційних, інтелектуальних та інших загальних і особливих здібностей студентів, факторів професійної підготовки. Використовувалися методи науково-експериментального рівня: опитування викладачів іноземної мови для професійних цілей, викладачів фахових дисциплін, спеціалістів ІТ-компаній для з’ясування професійних потреб студентів та їхніх психологічних особливостей, а також опитування студентів із метою виявлення їхніх якостей, психологічних та професійних характеристик. Зазначено, що студенти ІТ-спеціальностей мають логіко-математичний тип інтелекту, абстрактно-логічний тип мислення, творчий, критичний, раціональний, концептуальний, операційний, комплексний характер мислення, алгоритмічний стиль мислення, наочний тип пам’яті. Розглядають особливості сприйняття навчального матеріалу студентами ІТ-спеціальностей, як-от аналіз сприйнятого матеріалу, сприйняття на основі диференціації ознак, установлення логічних зв’язків між елементами, систематизація вивченого матеріалу в ієрархії. Розглянуто специфічні професійні особливості студентів ІТ-спеціальностей (професійні особливості, цінності в освіті). Професійні особливості описують як здатність аналізувати та виправляти свої професійні помилки, уважність, самостійність, індивідуальна відповідальність, здатність ухвалювати рішення в обмежений час, здатність до модифікації, здатність самостійно вирішувати проблеми в різних видах діяльності та навчання. Описано цінності в навчанні студентів ІТ-спеціальностей. Психологічні та професійні якості студентів, характерні для ІТ-спеціалістів, були класифіковані в таблиці, що становить новизну роботи. Зроблено висновок, що результати аналізу свідчать про необхідність розроблення методики навчання професійно орієнтованого писемного мовлення студентів ІТ-спеціальностей з урахуванням психологічних та професійних якостей, використання елементів дистанційного навчання, що має здійснюватися з використанням особистісно орієнтованого підходу.

АНОТАЦІЯ У статті розглядаються питання відповідальності у зв’язку із характеристикою проблеми академічної доброчесності як предмета дослідження авторів із США, чий досвід цікавий із практичного боку, адже вченими та представниками адміністрації розроблено значний обсяг інформаційних матеріалів як для студентів, так і для науково-педагогічних працівників. Головною метою даної роботи є опис особливостей трактування поняття відповідальності як компонента ціннісної основи академічної доброчесності в роботах науковців США. Вирішення поставленої мети ґрунтувалося на застосуванні методів аналізу та контент-аналізу при роботі з іноземними науковими та науково-методичними джерелами. Розуміння відповідальності як ціннісного елемента академічної доброчесності відтворюється з різними рівнями деталізації у таких джерелах, як роботи дослідників, кодекси етики, розроблені для студентів певних університетів; документи, що висвітлюють політику закладів освіти у сфері академічної доброчесності та спеціальні посібники різних типів для здобувачів освіти. Питання відповідальності в роботах науковців США з огляду на складність та багатоаспектність досліджується із різних точок зору. Відповідальність постає як один із ключових аспектів академічної доброчесності. До основних підходів до визначення поняття відповідальності в дослідженнях науковців США можна віднести праці з академічної доброчесності та вивчення її в контексті загальної проблематики прав і свобод студентів. На сучасному етапі на науковому рівні осмислюються різноманітні аспекти проблеми відповідальності, зокрема питання вимірювання рівня відповідальності, опис стилів поведінки, що визначаються як відповідальна/безвідповідальна, а також роль відповідальності при дотриманні вимог академічної доброчесності здобувачів вищої освіти. Поширеним є трактування відповідальності студентів у зв’язку із стандартами професійної етики сфери їх професійної діяльності. Ключові слова: академічна доброчесність, відповідальність, цінності академічної доброчесності, студенти, вища освіта.

Аналіз наукових і навчально-методичних публікацій вітчизняних та зарубіжних авторів, а також власного досвіду керівництва науковими роботами студентів, доводить необхідність залучення здобувачів магістерського рівня вищої освіти за спеціальністю 226 «Фармація, промислова фармація» до набуття додаткових знань, вмінь і навичок у процесі здійснення студентської науково-дослідної роботи (СНДР). Активна участь здобувачів вищої освіти в СНДР розглядається як важлива складова студентоцентрованого підходу в організації їх належної підготовки до майбутньої професійної діяльності, при якій студент має можливість самостійно обирати, серед запропонованих, саме той напрям наукового пошуку, який йому найбільше імпонує. Виокремлено найсуттєвіші компоненти успішної реалізації СНДР, яка сприяє розширенню світогляду, набуттю нового емпіричного досвіду та надасть випускнику певну перевагу на сучасному високонкурентному ринку праці. Участь у міжнародних наукових форумах також стимулює вдосконалення студентами-гуртківцями знань англійської мови як загальновизнаного засобу міжнародного спілкування. Висвітлено необхідність популяризації серед студентів сучасних досягнень фармацевтичної науки, що покладає велику відповідальність на наукових керівників щодо проведення належної розʼяснювальної роботи. Висловлено припущення, що сам викладач, який є науковим керівником СНДР, повинен безперервно розвиватись як науковець і бути відповідним наочним прикладом для студентів, зокрема: мати належний рівень публікаційної активності у рецензованих фахових виданнях, систематично оприлюднювати результати експериментальних досліджень, брати участь у наукових форумах різних рівнів, міжнародних наукових проектах та грантових дослідженнях. Заслуговує уваги використання елементів дистанційного формату комунікації, який було запроваджено через пандемію COVID-19, для оптимізації СНДР вже після завершення дії карантинних обмежень.

У процесі теоретичного аналізу проблеми встановлено, що одним із головних завдань сучасної вищої школи України є забезпечення та набуття студентами знань з фізкультурної галузі, підготовка їх до професійної діяльності в умовах Нової української школи. Провідну роль відіграють та несуть відповідальність заклади вищої освіти з підготовки нового покоління педагогів, зміст і рівень кваліфікації яких адекватні інноваціям, що відбуваються в галузі фізичної культури і спорту. Сучасний рівень розвитку суспільства, освіти та науки висуває зовсім нові вимоги до підготовки фахівців, особливо відчутні потреби вдосконалення педагогічної освіти саме фахівців фізкультурної галузі, учителів фізичної культури. Фахівці зазначають, що проблема професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання в закладах вищої освіти потребує вдосконалення, а в умовах сьогодення ще й швидких змін. Традиційна система освіти не може забезпечити органічне входження нової генерації вчителів у складне та швидкозмінне поле різнопланових потреб навчально-виховної діяльності в сучасній школі. Традиційний зміст, форми та методи підготовки вчителів фізичної культури до професійної діяльності, на жаль, не спроможні будь-що змінити. Реалії підготовки таких фахівців не сприяють формуванню вчителя як активної, творчої особистості, яка сучасно мислить та бере на себе відповідальність за майбутнє покоління. Загалом проблема підвищення ефективності професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання в педагогічних закладах вищої освіти залишається малодослідженою. Дане дослідження було спрямоване на аналіз і визначення професійної готовності студентів до педагогічної діяльності в закладах загальної середньої освіти. Було проведено анкетування за двома видами анкет, у результаті якого отримано дані щодо інтересу сучасних студентів до діяльності вчителя фізичної культури та рівня сформованості в них основних компонентів педагогічної діяльності за методикою М.Ф. Матвійчука. У результаті дослідження встановлено, що студенти мають позитивне ставлення до діяльності вчителя фізичної культури, а основним чинником виявлення активності в них є інтерес до засвоєння матеріалу. Сформованість компонентів педагогічної майстерності засвідчує добре володіння комунікативними, конструктивними, руховими й організаторськими здібностями, меншою мірою – гностичними.

У статті аналізується доробок західних вчених щодо успішності студентів у закладах вищої освіти. Автор визначає успішність студентів як інтегрований продукт, сукупну відповідальність освітньої установи за успішну адаптацію студентів до навчального процесу та відповідальність самих студентів. У цьому сенсі інституційна відповідальність є передумовою успішності студентів. Стаття пропонує класифікувати інституційні ініціативи підвищення успішності студентів на інформаційно-­пошукові, ініціативи надання підтримки та підвищення якості послуг. Наводяться приклади кращих практик західних університетів у межах запропонованих категорій. На основі їх аналізу автор виділяє основні принципи, на яких ґрунтуються ефективні інституційні ініціативи підвищення успішності студентів.

Статтю присвячено дослідженню сучасної системи академічних цінностей, визначенню підходів до зміцнення академічної відповідальності у контексті вдосконалення внутрішніх механізмів забезпечення якості вищої освіти. Аналіз порушеної проблеми засвідчив наявність концептуальних суперечностей у сучасній теорії і практиці забезпечення якості вищої освіти, що виявляються у визнанні пріоритетності академічних цінностей з одночасним нівелюванням аксіологічної основи результатів навчання, у проголошенні спільної відповідальності стейкхолдерів за якість та зміщенні акцентів на інституційних механізмах її забезпечення. Для подолання виявлених недоліків визначено та схарактеризовано систему академічних цінностей, наголошено на необхідності закріплення за кожним суб’єктом певного рівня відповідальності залежно від функціонально-цільового призначення у системі внутрішнього забезпечення якості: викладач – відповідальність за якість викладання й організацію навчання, наставницьку та консультативну роботу, вимогливість, об’єктивність в оцінюванні; студент – відповідальність за якість учіння, виконавська дисциплінованість, самокритичність. На підставі проведеного дослідження доведено, що формування відповідального ставлення студентів до власної освітньо-професійної підготовки має здійснюватися шляхом узгодженого та взаємопов’язаного опанування системи академічних цінностей, а вибір методичних підходів повинен ґрунтуватися на врахуванні актуальних потреб і прагнень студентської молоді.

Розглядаються основні соціально-психологічні засоби підтримки сільської молоді в процесі її міграції до міста. Обстоюється думка, що переїзд із сільської місцевості до принципово іншого, міського, середовища є складною життєвою ситуацією і може супроводжуватися різного роду дезадаптаційними проявами. Основними деструктивними переживаннями під час міграції можуть бути тривожність, напруженість, розгубленість, безпорадність та песимізм. Обґрунтовується доцільність використання різноманітних напрямів і форм роботи з різними категоріями молодих мігрантів: сільськими старшокласниками на етапі прийняття ними рішення про переїзд, студентами сільського походження та працюючою в місті сільською молоддю. Ефективні засоби мають бути спрямовані на актуалізацію соціальної мобільності сільської молоді, активізацію її самосприйняття в новому середовищі, підвищення рівня рефлексії і вироблення вміння ставити життєві цілі з урахуванням реальної соціальної ситуації та досягати їх. Важливим складником адекватної адаптації названо розширення самосвідомості мігранта – уміння усвідомлено робити вибір і брати відповідальність за його наслідки, тобто постійно самовдосконалюватись у процесі особистісного розвитку. Основні напрями цієї роботи мають бути пов’язані зі стимуляцією розвитку таких особистісних якостей, як самостійність, відповідальність, інтегрованість, а також керованість пізнавальної та емоційної діяльності. Описано авторську програму соціально-психологічного тренінгу соціально-психологічної адаптації студентів сільського походження до міського середовища, яка має п’ять модулів. Метою запропонованого тренінгу є сприяння психологічній адаптації студентів сільського походження до нового соціального середовища, знаходження оптимальних моделей поведінки в міському середовищі, формування навичок конструктивного спілкування та ефективної взаємодії із жителями міста. Програму апробовано практичними психологами низки закладів вищої освіти, які підтвердили її ефективність і доцільність використання в роботі із студентами сільського походження.

У статті висвітлено теоретичні проблеми методики експериментального дослідження з формування іншомовної професійної комунікативної компетентності майбутніх бакалаврів фінансово-економічних спеціальностей. Визначено, що проблема розвитку іншомовної професійної комунікативної компетентності студентів фінансово-економічних вищих навчальних закладів зумовлена соціальним замовленням суспільства на професіоналів, здатних здійснювати свою діяльність на міжнародному рівні соціально-комунікативних технологій передових країн світу. За допомогою запропонованої системи методів та форм був визначений ефективний підхід для засвоєння та подальшого вдосконалення студентами їхніх навичок у сфері професійного спілкування та підвищення культури мовлення . Результати експериментального дослідження показали, що використання елементів проблемного підходу сформували у студентів самостійність мислення, відповідальність, дали їм змогу отримати навички пошуку, загартували волю, навчили дослідницькій роботі та покращили ініціативні навички потенційного лідера, що необхідно для майбутнього фахівця фінансово-економічної сфери міжнародного рівня.

У статті розглянуто процес активізації науково-дослідної діяльності майбутніх фахівців з туризму. З’ясовано ефективні шляхи реалізації науково-дослідної роботи студентів в освітньому процесі в закладах вищої освіти. Проаналізовано види науково-дослідної роботи майбутніх фахівців із туризму, принципи її організації та методичні умови забезпечення. Розглянуто розвиток особистості майбутнього фахівця з туризмознавства, його навчальних можливостей, потреб та інтересів. Виявлено, що вагомість самостійної роботи в професійній підготовці майбутніх фахівців з туризмознавства як найважливішої форми організації освітнього процесу закладу вищої освіти, що виконується під керівництвом викладача, проте без його безпосередньої участі. Розглянуто, що, виконуючи будь-який вид роботи самостійно, майбутні фахівці з туризмознавства набувають здатності приймати особисту відповідальність; самостійно вирішувати завдання. Ключові слова: дослідницька робота, туризм, самостійна робота, майбутні фахівці в галузі туризму, майбутні фахівці, студенти, професійна підготовка.

Стаття актуалізує питання реалізації принципу ситуативності в іншомовному навчанні ЗВО як такого, що спонукає студентів до розумової діяльності, пізнавального пошуку, активного вираження власних думок та безпосередньо впливає на формування їхніх мовленнєвих умінь. Одним із показників сучасної соціально активної особистості є її вміння комунікувати та співпрацювати з іншими на основі принципу ситуативності. Автор наголошує на необхідності створення навчальних мовленнєвих ситуацій як прототипу подальшої професійної діяльності студентів та ефективного засобу іншомовного спілкування. Передбачається створення сукупності зовнішніх умов спілкування, які стають опосередкованим стимулом усного мовлення студентів. Особлива увага приділяється підбору дидактичного матеріалу. Здійснюючи вибір комунікативних завдань, автор розглядає ситуації, зумовлені контекстом та метою, а не формою, та ситуації, які не регламентуються ні формою, ні змістом. Серед найбільш дієвих засобів першої групи виокремлено складання діалогів, проведення рольових та ділових ігор. Ретельно підібрані тематика та матеріали, які порушують актуальні проблеми професійного характеру, дають змогу активізувати комунікативні вміння і навички студентів, підштовхують їх до конструктивної дискусії та розвивають уміння орієнтуватися в динамічній комунікативній ситуації. Проблемні комунікативні ситуації визначаються спонтанним розвитком подій, стимулюють креативний потенціал студентів, активізують їхні професійні знання та сприяють розвитку іншомовної комунікативної компетентності студентів. Студенти набувають навичок співпраці, навчаються вести дискусію, будувати аргументовану відповідь, нести відповідальність за прийняті рішення, отримують можливість практичного застосування своїх знань, умінь та навичок. Автор робить висновок, що процес становлення майбутніх фахівців немовних спеціальностей є багатоаспектним явищем, яке здійснюється за рахунок постійної інтенсивної взаємодії та передбачає активне впровадження принципу ситуативності.

The article reveals the main results of the study of the readiness of future teachers of philology to carry out research activities. The study of the state of the problem in the scientific literature shows that researchers pay the most attention to the content and specifics of research activities in general. The works of many scientists reflect the formation of the creative personality of the teacher, the development of creative potential and crea-tive individuality of the teacher and methods of its formation, creative style and creative activity of students in the process of their preparation. The generalization of scientific work on the problem of preparing future teach-ers of philology for research allowed to reveal its essence, which, in our opinion, is a creative search for future teachers of philology of optimal ways to solve research problems, resulting in novelty, originality and social significance. The study of the state of organization of the educational process on the formation of research skills of future teachers of philology of higher educational institutions confirmed the relevance and feasibility of the chosen research problem. The results of the observational experiment allowed to draw a conclusion about the insufficient level of readiness of future teachers of philology to carry out research activities: they are poorly versed in its essence, superficially oriented in the methods and techniques of scientific research; insufficiently convinced of the need to involve all students in scientific work. We have identified significant reasons for shortcomings in the organization and preparation of future teachers of philology for research: weak practical orientation of research work of students, insufficient information base, inefficient implementation of research results, weak mutual interest and responsibility for student results and teaching scientific research. Our analysis showed that scientists and researchers have not developed the problem of preparing future teach-ers of philology for research work, as well as did not clarify the theoretical foundations, pedagogical conditions and methods of such training. У статті розкрито основні результати дослідження готовності майбутніх учителів-філологів до здійс-нення дослідницької діяльності. Вивчення стану проблеми в науковій літературі свідчить про те, що найбільшу увагу дослідники приділяють змісту і специфіці дослідницької діяльності загалом. У робо-тах багатьох учених знайшли відображення питання формування творчої особистості вчителя, розвит-ку творчого потенціалу і творчої індивідуальності вчителя та методи її формування, творчого стилю та творчої активності студентів у процесі їх підготовки. Узагальнення наукового доробку з пробле-ми підготовки майбутніх учителів-філологів до дослідницької діяльності дало змогу розкрити її суть, яка полягає, на нашу думку, в творчому пошуку майбутнім учителем-філологом оптимальних шляхів розв’язання дослідницьких завдань, результатом якого є новизна, оригінальність і соціальна значущість продукту цього пошуку, а також збагач ення майбутнього вчителя-філолога досвідом, новими знаннями і вміннями. Вивчення стану організації навчально-виховного процесу із формування дослідницьких умінь майбутніх учителів-філологів вищих навчальних закладів підтвердило актуальність і доціль-ність вибраної проблеми дослідження. Результати констатувального експерименту дали змогу зробити висновок про недостатній рівень готовності майбутніх учителів-філологів до виконання дослідницької діяльності: вони слабо обізнані в її сутності, поверхово орієнтуються в методах і методиках наукових досліджень; не досить переконані в необхідності залучення всіх студентів до наукової роботи. Нами були виявлені суттєві причини, які зумовлюють недоліки в організації та підготовці майбутніх учителів-філологів до дослідницької діяльності: слабка практична спрямованість науково-дослідної роботи сту-дентів, недостатня інформаційна база, малоефективна реалізація та впровадження результатів дослі-джень, слабка взаємозацікавленість і відповідальність студента та викладача за результати наукового пошуку. Зроблений нами аналіз показав, що науковцями і дослідниками не розроблено проблеми під-готовки майбутніх учителів-філологів до науково-дослідної роботи, а також не з’ясовано теоретичних засад, педагогічних умов та методики такої підготовки

У статті досліджено практичні шляхи формування соціальної відповідальності студентів медичного коледжу на основі активізації їхньої навчально-пізнавальної діяльності. Проаналізовано можливості використання інноваційних технологій у процесі формування соціальної відповідальності майбутніх медичних сестер.

Кравцова А. О. Підготовка студентів педагогічних факультетів до організації групової форми навчання учнів. У статті розглянуто питання підготовки студентів педагогічних факультетів до організації групової форми навчання учнів. Групова робота сприяє індивідуалізації процесу навчання, забезпечує використання знань у повному обсязі, підвищує відповідальність за кінцеві результати навчання.

Статтю присвячено проблемі викладання морської англійської мови майбутнім судноводіям за допомогою новітніх технологій. У статті розглядаються актуальність цієї проблеми та ефективність використання Інтернет-ресурсів в опануванні студентами іноземної мови. Сучасний швидкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій надає викладачам унікальну можливість розширити свій арсенал методів, форм та засобів викладання, традиційно використовуваних у педагогіці. У статті охарактеризовано і наведено приклади застосування Інтернет-ресурсів та інформаційних технологій (від програмного забезпечення, первісно призначеного для навчальних цілей, до створених лише для професійних потреб), які ефективно впроваджуються на заняттях з морської англійської мови: система управління навчанням Moodle, онлайн-сервіси Learning Apps та Kahoot, що дають змогу створювати інтерактивні вправи та вікторини, перевернуте навчання, віртуальні інтерактивні дошки, мобільні телефони, клікери, деякі професійні сайти (Passage Weather, Marine Traffic). Вибір інструментів та методів для включення в навчальний процес залежить від творчості та гнучкості вчителя, а також готовності студентів брати на себе відповідальність за власне навчання. Виявлено, що використання онлайн-ресурсів на практичних заняттях з морської англійської мови сприяє реалізації активних методів та креативних підходів. Розроблено власний онлайн-курс «Морська англійська мова» на платформі Moodle з використанням Інтернет-ресурсів для вдосконалення професійної комунікативної компетентності майбутніх судноводіїв. Можливості платформи Moodle також полегшують рутинну роботу викладача з перевірки тестів, іспитів та багатьох інших завдань, які мають адміністративний характер. Результати дослідження свідчать про те, що Інтернет-ресурси та інформаційні технології значно розширюють потенціал навчального матеріалу, сприяють розвитку рівня мотивації студентів та диференціації методів, форм і засобів навчання з урахуванням індивідуальних особливостей студентів. Умовою ефективної роботи сучасного викладача є використання Інтернет-ресурсів та інформаційних технологій у поєднанні з традиційними методами навчання, що підвищує якість засвоєння студентами нового матеріалу, розвиваючи у них уміння критично мислити для вирішення комплексних завдань.

Сучасне динамічне суспільство, що безперервно змінюється, вимагає від системи освіти підготовки цілісної, варіативно мислячої, креативної особистості, котра здатна управляти інноваційною діяльністю, готова приймати самостійні компетентні рішення та нести за них відповідальність, володіє широкими комунікативними уміннями і навичками, що є компонентами важливої складової частини загальної культури людини – соціокультурної компетентності. Тому об’єктивною потребою сучасної освіти є пошук оптимальних шляхів організації навчально-виховного процесу та пошук раціональних складників змісту навчання та його структури. Без знань соціокультурного фону неможливо сформувати комунікативну компетенцію, навіть у обмежених рамках. Тільки культура у різних її проявах сприяє формуванню особистості. Соціокультурна компетентність повинна виступати як мета і результат підготовки майбутніх фармацевтів до соціокультурної взаємодії у світі та суспільстві. Робота присвячена питанням розвитку соціокультурної компетентності, розглянуто проблеми і перспективи її формування під час підготовки студентів-фармацевтів. У статті визначено роль соціокультурного компоненту у здобувачів освіти для уміння адаптуватися в колективі; визначати особисті цілі; виконувати різні функції під час навчання та на займаних посадах після отримання диплому; бути готовим до спілкування з представниками інших культур, що мають інші переконання; мати достатній рівень культури спілкування, мовленнєвий такт, культурну терпимість, почуття відповідальності, володіння технологією усунення конфліктів. У роботі виокремлено основні завдання, які необхідно реалізувати для покращення рівня сформованості соціокультурної компетентності студентів. Наведено результати експериментального дослідження обізнаності здобувачів освіти з цього питання. Аналіз сформованості соціокультурної компетентності студентів проводився на базі Житомирського базового фармацевтичного фахового коледжу. У дослідженні брали участь студенти, що навчаються за спеціальністю «Фармація, промислова фармація». Отримані результати дослідження дали змогу дійти висновку, що у процесі формування соціокультурної компетентності у студентів сформовані навички загалом на середньому рівні.

У статті розглянуто особливості професійної підготовки студентів-хореографів вищих закладів освіти в процесі вивчення дисципліни “Теорія і методика викладання класичного танцю”. Актуалізовано проблему компетентісного підходу, що є основою підготовки майбутніх фахівців, який передбачає розвиток в особистості здатності орієнтування в розмаїтті складних ситуацій, вміння прогнозувати результати своєї діяльності й нести за них відповідальність, швидко змінювати один вид діяльності іншим, поєднувати виконання різних функцій. Розкрито сутність понять “професійна підготовка”, “компетентісний підхід”. Визначено основні нормативні документи забезпечення освітнього процесу професійної хореографічної підготовки здобувачів вищої освіти. Зміст професійної підготовки студентів-хореографів визначається освітньо-професійною програмою 024 “Хореографія” закладу вищої освіти, в якій визначається перелік освітніх компонентів циклу загальної та професійної підготовки, програмні компетентності та результати навчання, визначено вимоги до змісту та обсягу освітньо-професійної підготовки бакалаврів хореографії. Визначено спеціальні (фахові, предметні) компетентності та результати навчання, яких набувають здобувачі вищої освіти в процесі вивчення дисципліни “Теорія і методика викладання класичного танцю”. У дослідженні актуалізовано питання самостійної підготовки студентів-хореографів до уроку класичного танцю, розуміння ними особливостей структурної побудови та змісту дисципліни “Теорія і методика викладання класичного танцю” на різних етапах вивчення. Проаналізовано зміст та структурні компоненти побудови уроку класичного танцю. Визначено, що урок класичного танцю у вищих закладах освіти складається з чотирьох основних структурних компонентів: екзерсису біля станка, екзер¬сису на середині залу, adagio і allegro. Кожна частина уроку класичного танцю має свої завдання, спрямовані на вирішення загальної мети уроку та створють базис для подальшого відпрацювання та вдосконалення навчального матеріалу. Ключові слова: класичний танець, професійна підготовка, студенти-хореографи, компетентності, екзерсис, танцювальні рухи.

Підвищення якості вищої освіти та забезпечення її тісного зв’язку з наукою передбачено стратегічним напрямом розвитку держави. Метою статті стало з’ясування думки роботодавців щодо відповідальності суб’єктів управління якістю вищої освіти за її підсумковий рівень і проведення аналізу отриманих експертних оцінок через призму проблематики вдосконалення механізмів державного управління забезпеченням якості вищої освіти. Визначення рівня відповідальності окремих з суб’єктів управління якістю вищої освіти за її підсумковий рівень стало одним з фокусів уваги проєкту «Оцінка якості вищої освіти». Використовуючи інструментарій експертного інтерв’ю та анкетування, проведено аналіз результатів опитування роботодавців і встановлено, що роботодавці не зацікавлені у залученні до процедур забезпечення якості вищої освіти та не відчувають своєї відповідальності за її підсумковий рівень. Така позиція роботодавців є цілком природною, адже участь представників реального сектора економіки у процедурах забезпечення якості вищої освіти не забезпечує отримання того економічного ефекту, який може бути здобутий суб’єктом господарювання за умови використання відповідних ресурсів у межах своєї професійної діяльності. «Неприродність процесів» забезпечення якості вищої освіти для суб’єктів господарювання стала причиною того факту, що респонденти з числа роботодавців оцінили рівень своєї відповідальності майже на мінімальному рівні. Найбільший рівень відповідальності за якість вищої освіти роботодавці поклали на заклади вищої освіти та студентів, тим самим знизивши не лише рівень своєї відповідальності, а також і відповідальності органів публічного управління та суспільства загалом. За результатами опитування роботодавців було з’ясовано їх думку щодо розподілу відповідальності за якість вищої освіти між такими її стейкхолдерами як: студенти; заклади вищої освіти; роботодавці; органи публічного управління (органи державної влади та органи місцевого самоврядування); суспільство (громадські об’єднання; моніторингові місії; експертні агентства). Результати аналізу відповідей респондентів дали змогу сформулювати узагальнення та висновки щодо можливих напрямів вдосконалення змісту та практики використання деяких з механізмів державного управління забезпеченням якості вищої освіти в частині створення умов для залучення роботодавців до процедур контролю якості результатів діяльності закладів вищої освіти. У статті обґрунтовано необхідність обов’язкового включення представників роботодавців до складу експертних груп з акредитації освітніх програм, а також до складу екзаменаційних комісій з присудження (присвоєння) професійної кваліфікації майбутнім фахівцям.

В умовах пандемії вкрай важливо знати і розуміти точку зору студентів з питань дистанційного навчального процесу, проблеми, з якими вони стикаються, та враховувати їх пропозиції щодо покращення якості надання освітніх послуг. Мета: проаналізувати анонімне анкетування здобувачів вищої освіти та вивчити об’єктивне ставлення суб’єктів навчання до шляхів оптимізації дистанційної форми навчання і адаптації її в умовах пандемії. Матеріали та методи. На кафедрі травматології та ортопедії проведене рандомізоване дослідження серед студентів 5-го курсу медичних факультетів. В опитуванні взяли участь 85 студентів. Анкета містила запитання щодо предмету дискусії про ефективність дистанційного навчання під час карантину, пов’язану з рівнем і організацією дистанційного навчання вдома, наявність своєрідних переваг та недоліків, складнощів, що виникають у процесі вивчення дисциплін, та пропозиції щодо удосконалення заочного навчання. Результати. Після проведеного анкетування аналіз відповідей опитаних студентів засвідчив серед переваг дистанційної форми додатковий стимул до самоорганізації та високу мотивацію у здобутті знань (37,9 %), збільшення часу, вільного від занять (12,6 %), та матеріальну економію (4,3 %) через відсутність транспортних витрат для прибуття до клінічної бази. Складнощі при вивченні дисциплін у студентів (41,3 %) були пов’язані з недостатніми знаннями анатомії людини. Серед недоліків дистанційної форми навчання (59,8 %) респонденти вбачають брак спілкування з одногрупниками, відсутність безпосереднього контакту із хворими та надмірність навантаження (17,6 %). Висновки. Дистанційна форма навчання отримала схвальну оцінку. Деяка частина респондентів свідомо поклала відповідальність за труднощі дистанційного навчання на себе, вказавши на особисте недосконале прагнення у здобутті знань та досягненні результатів власної професійної підготовки. Кількісний розподіл отриманих відповідей (36,8 %) свідчить про необхідність удосконалення вже існуючих способів та постійного пошуку інноваційних форм роботи зі студентами для викладання навчальних дисциплін на кафедрі травматології та ортопедії в умовах пандемії.

Усвідомлене ставлення до збереження власного здоров’я сприяє всім аспектам особистісного розвитку (фізичного, морального, розумового та ін.). Розуміння майбутніми фахівцями сутності здоров’я, здорового способу життя, способів здоров’язбереження свідчить про сформованість у них здоров’язбережувальної компетентності. Особливу увагу доцільно приділяти розумінню студентами сутності здорового способу життя, що має такі ознаки: відсутність шкідливих звичок, збалансоване раціональне харчування, здоровий сексуальний спосіб життя, систематична й достатня фізична активність, уміння вирішувати психологічні проблеми, відповідальність за власне здоров’я, усвідомлення переваг здорового способу життя в особистому, соціальному та економічному сенсі. До здоров’язбережувальних чинників відносяться раціональна організація життєдіяльності; адекватна рухова активність; соціальний та психологічний комфорт; повноцінне і раціональне харчування; відсутність шкідливих звичок; валеологічна освіта та ін. Позаяк сформованість здоров’язбережувальної компетентності майбутніх фахівців значною мірою залежить від здорового способу життя, відтак доцільно спрямовувати увагу студентів на дотримання в повсякденному житті таких правил: організація оптимальної рухової активності; забезпечення психічного здоров’я; чіткий режим життя: будь-яке навантаження (фізичне, розумове, психічне) необхідно чергувати з періодом відпочинку, щоб відновити резерви організму; відмова від шкідливих звичок; дотримання гігієнічних норм життєдіяльності; вміння попереджати небезпечні ситуації та правильно поводити себе при їх виникненні, щоб уникнути найменшої шкоди здоров’ю. У роботі зі студентами необхідно акцентувати увагу на таких ключових положеннях: кожна людина як суб’єкт власної життєдіяльності є носієм здорового способу життя; в реалізації здорового способу життя поєднується розуміння сутності здоров’я та важливості його збереження на основі використання валеологічних знань, фізичних, психічних і соціальних можливостей; основою здорового способу життя є розвиток у студентів мотиваційної сфери до організації ефективної життєдіяльності; здоровий спосіб життя є оптимальним шляхом для забезпечення індивідуального здоров’я, що свідчить про сформованість здоров’язбережувальної компетентності особистості.

Надана розмітка некласичних умов викладання філософії в університеті у вигляді комунікативного трикутника: викладач – предмет – студенти, де одним з ключових та об’єднуючих виступає поняття суб’єктності. З’ясовані основні концептуальні проблемні поля викладання філософії в університеті, а саме: а) некласичний та постнекласичний стани присутності філософії у вищій освіті; b) межі самовизначення філософії о двох напрямках – перехід від охоронця місця до інтерпретатора (Ю. Габермас) та перехід від «сови Мінерви, яка вилітає у північ» до «жайворонка» (М. Епштейн); с) відповідальність філософії за гуманітарну складову освіти у концептуальному, інтенціальному, загальнонауковому, критичному, мнемонічному, комунікативному аспектах.Обґрунтована необхідність змістовної реорганізації викладання філософії в університеті через розуміння важливості праксеологічного виміру філософського знання як такого, що встановлює певні схеми мислення. Показані певні аспекти риторичної підготовки студентів через застосування дихальної гімнастики О. Стрельнікової, скоромовок, біомеханіки В. Мейєрхольда, темпоральної організації монологічних та діалогічних виступів на семінарах. Показані деякі аспекти розвитку методологічних навичок у таких складових методології як дескрипція, структуралізм, компаративістика, повільне читання тощо.Запропоноване власне бачення інституту кураторства як певної наукової майстерні або комунікативного простору в якому відбувається оволодіння загальнонауковою і спеціально-філософською професійною культурою.

Актуальність теми дослідження. Швидкі темпи розвитку науки і техніки, процеси Євроінтеграції та глобалізації, вимагають змін підходів щодо організації процесів навчання та виховання молодого покоління. Постановка проблеми. Формування підприємливості в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців різних спеціальностей в умовах закладів вищої освіти фактично не здійснюється аудиторно. Виникає необхідність у пошуку нових форм та методів позааудиторної роботи зі студентами різних спеціальностей. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему формування підприємливості розглядають в своїх працях такі науковці як М. Вебер, В. Зомбарт, Е. Фромм, О. Леонтьєв, Ф. Найт, Д. Макклелланд, К. Юнг, Д. Майерс, Й. Шумпетер, В. Рибалко. Проблематику професійно-педагогічної підготовки майбутніх фахівців у позааудиторній роботі у своїх працях аналізує О. А. Кільова, Р. П. Загнибіда, О. О. Гаврилюк, Н. Г. Скрипник, В. Ю. Коваль. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Проблема формування підприємливості у студентів різних спеціальностей у позааудиторній роботі в умовах ЗВО залишається маловивченою і потребує подальшого дослідження. Постановка проблеми. Проаналізувати наукові підходи до розуміння поняття «підприємливість». Запропонувати модель формування підприємливості у студентів різних спеціальностей у позааудиторній роботі в умовах ЗВО. Виклад основного матеріалу. Підприємливість – це одна з професійно-особистісних якостей особистості, що дозволяє індивіду викремлювати тенденції економічних процесів не тільки окремого підприємства, але й держави в цілому, прораховувати варіанти розвитку підприємницької діяльності, креативно підходити до розробки стратегій та прийняття тактичних рішень, а також брати відповідальність за реалізацію конкретних дій, за необхідності делегувати повноваження, працювати в команді. Для формування підприємливості у студентів різних спеціальностей необхідно створити відповідні педагогічні умови. Також важливе вдале поєднання різних форм та методів позааудиторної роботи. Висновки. Підвищення ефективності впливу на формування підприємливості у студентів можливо шляхом впровадження моделі формування підприємливості у студентів у позааудиторній роботі в умовах ЗВО.

Дослідження присвячено феномену “прокрастинація”. Відкладання справ на потім стало буденністю досить великого відсотку студентів. У статті акцентується увага саме на студентах, оскільки в цей період життя людина характеризується набуттям почуття дорослості та самоідентичності, розпочинається планування майбутнього, що, зазвичай, потребує багато часу для роздумів. Навчальні і професійні досягнення стають визначальними для процесу становлення особистості в соціумі та її продуктивного існування в ньому. Основною перепоною цьому може стати прокрастинація, феномен якої полягає у схильності людини відкладати неприємні завдання на потім, тяжіння до справ, що приносять більше задоволення або швидший результат. Варто зауважити, попри свою поширеність у будь-якому віці, прокрастинація найбільше характерна саме для студентства, оскільки вона стає формою прихованого протесту юнака при виконанні діяльності, за яку особистість не готова нести відповідальність. У межах нашого дослідження ми розглядаємо прокрастинацію як вираження емоційної реакції на заплановані чи необхідні справи. Аналізуючи теоретичний базис феномену, ми спостерігали велику різноманітність його класифікацій за різними характеристиками. Виокремлено п’ять типів прокрастинації залежно від сфери її вияву: щоденна, або побутова – відкладання справи стає життєвою стратегією особистості, оскільки в неї відсутні навички виконання рутинної діяльності; прокрастинація прийняття рішень; невротична прокрастинація – відкладання прийняття важливих рішень, які однозначно вплинуть на подальше майбутнє особистості; компульсивна прокрастинація – поєднання поведінки з прокрастинацією прийняття рішен є хронічним виявом феномену; академічна – відкладання виконання навчальних завдань.

У статті проаналізовано наукові підходи до проблеми духовної кризи особистості, основні ознаки та причини її виникнення, особливості прояву в юнацькому віці. Духовна криза розглядається як стан переживання втрати буттєвої основи існування, який виникає у відповідь на емоційну реакцію щодо індивідуально-значущої події або явища і супроводжується процесом пошуку сакрального. Генеза духовної сфери та виникнення криз духовного розвитку в юнацькому віці пов'язані з формуванням світогляду, внутрішньої позиції, моральної свідомості та самосвідомості. В емпіричному дослідженні використано методику «Діагностика духовної кризи» Л. Шутової та А. Ляшук, за допомогою якої студенти Центральноукраїнського педагогічного університету імені Володимира Винниченка визначили свій стан за категоріями: страждання, переживання відсутності свободи, страх смерті, самотність, безглуздість, відчуття гріховності, відповідальність, незадоволеність у минулому, теперішньому та майбутньому часі. Аналіз результатів засвідчив про домінування середнього рівня ймовірності виникнення духовної кризи та показників «напруженості екзистенційного вакууму». У часовому вимірі найбільш поширеним виявився регресивний та прогресивний тип духовної кризи. Піковий та низинний тип духовної кризи було діагностовано в 7,7% студентів, які потребували невідкладної психологічної допомоги. Розуміння проблематики психологічної допомоги охоплює весь спектр емоційного-смислового життя особистості. Узагальнено наукові підходи і визначено напрямки психологічної допомоги в руслі духовноорієнтованого підходув юнацькому віці. Ключові слова: духовність, духовна криза, екзистенційна криза, сенс життя, духовний розвиток, психологічне консультування у контексті духовноорієнтованого підходу.

Через пандемію, швидку зміну технологій, глобалізаційні виклики сьогодні вища школа переживає гуманітарну кризу. Це негативно впливає на підготовку висококваліфікованих фахівців, формування у них ціннісної свідомості, творчого мислення, національно-культурної ідентичності, громадянської відповідальності. Такий підхід ставить під загрозу виконання завдання навчити студентів толерантності, здатності мислити, аргументувати філософськими та духовно-культурними категоріями, вибудовувати свій шлях саморозвитку професіонала й освіченої, культурної особистості. Актуальними є проблеми виховання духовно пробудженої особистості, сприяння міжкультурному діалогу та залучення молоді до побудови мирних і відкритих для участі суспільств, заохочення до творчості та різноманітності форм культурного самовиразу задля забезпечення сталого розвитку. Вітчизняні ЗВО не мають необхідну кількість ефективних спецкурсів, соціально-гуманітарних і культурологічних дисциплін, які б сприяли вирішенню цих проблем. Разом із тим педагоги-вчені й практики зі всього світу та України зокрема мають низку наробок щодо технологій виховання, застосовують освітньо-виховні практики у процесі професійної підготовки студентів. Автор наголошує, що з-поміж наукових та практичних наробок у вихованні студентів вищої школи виокремлюються питання соціальної відповідальності, формування громадянських компетентностей, громадянська освіта, соціальні й громадянські навички, виховання через освіту тощо. Нарівні з умінням бути культурною, гармонійно розвиненою особистістю постає відповідальність як ключова компетентність у вищій освіті. Саме відповідальна, толерантно вихована особистість майбутнього фахівця є запорукою духовної безпеки будь-якого суспільства. Досвід виховних досліджень і практик європейських та українських вишів є дуже цінним. Актуальними є форми і методи розвитку соціальної відповідальності студентів, їхня громадянськість, морально-культурні цінності, духовна безпека, лідерство в студентському середовищі, засоби заохочення студентів до громадянської активності, роль освітнього середовища, оновлення виховної системи закладу вищої освіти та його освітніх сервісів. Духовне пробудження особистості у добу глобалізаційних викликів може відбутися тільки завдяки прийняттям нею громадянських цінностей через культуру й соціальну відповідальність. Сьогодні в українських вишах відбувається не тільки професійна підготовка студентів, а й генерується суспільна ідеологія

Стаття присвячена застосуванню інтерактивних методів викладання англійської мови для спеціальних цілей. У статті зазначено, що соціальні та економічні зміни, які відбулися за останні десятиліття, зокрема глобалізація у всіх сферах міжнародної співпраці, вплинули на виникнення професій, які потребують працівників із широким кругозором, бажанням вдосконалюватися, здатних адаптуватися до змінних вимог професійної сфери. Увага дослідження зосереджена на тому, що саме знання іноземної мови є тим ключем до успіху у професійному житті, який робить кандидата конкурентоздатним професіоналом, спроможним приймати швидкі та розумні рішення. Автор наголошує на тому, що викладання англійської мови для спеціальних цілей мотивує викладача вищого навчального закладу до пошуку та відбору найбільш актуальних та відповідних навчальних матеріалів, щоб іти в ногу з часом. Інтерактивні методи навчання передбачають наполегливу співпрацю та взаємну відповідальність за досягнення бажаного результату. Загалом підкреслено, що саме інтерактивна методика змушує студентів добросовісно вивчати матеріал для формування компетентності, необхідної для прояву власної ініціативи за необхідності. У статті звернено увагу на те, що характерною рисою такої методики є діалог, тобто взаємообмін думками, аргументами «за» та «проти» під час дискусій чи дебатів. Дослідниця виокремлює «мозковий штурм» як інтерактивний спосіб змусити студентів задуматися про щось одночасно з метою вирішення проблеми чи генерування нових ідей, основним принципом якого є не критикувати чи засуджувати інших незалежно від того, наскільки абсурдними чи смішними здаються їхні ідеї. Одним з елементів «мозкового штурму» є наявність секретаря обговорення, який записує запропоновані думки. У рольовій грі студенти симулюють ситуації професійної взаємодій, наближені до реальності. Також автор наголошує на важливості презентації під час викладання англійської мови для спеціальних цілей як методу подолання емоційних бар’єрів комунікативної взаємодії, формування комунікативної компетентності та розвитку мотивації для якісного навчання та вміння переконливо висловлювати свої думки.

У статті обґрунтована суть проблеми підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне і професійне зростання, уміє досягти нових педагогічних цілей. Сучасному вчителеві необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя, які висувають нові вимоги до професійної компетентності вчителя. В той же час сучасним студентам – представникам нової генерації вчителів – прийдеться на практиці розв’язувати більш складні задачі, ніж їх попередникам, вони повинні бути готовими зіткнутися з проблемами постійного ускладнення змісту освіти, з потребами гарантування високого рівня освітніх стандартів, самостійної постановки і розв’язання творчих і дослідницьких завдань; безперервного оволодіння прогресивними технологіями навчання і виховання, новими досягненнями вітчизняного і зарубіжного досвіду. Їх діяльність має відбуватися в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі. Вчені підкреслюють, що в умовах переростання постіндустріального суспільства в інформаційне перед системою освіти постають нові завдання, пов’язані з виробленням педагогічної стратегії в умовах масової комп’ютеризації та інформатизації всіх аспектів життя. Новий етап розвитку інформаційного суспільства вимагає від освітньої сфери підготовки інформаційно грамотного спеціаліста, готового до повноцінної взаємодії з сучасною медіасистемою. З XXI століття інформатизація суспільства набуває все більшого поширення. Медіа відіграє важливу роль у нашому житті і змінює спосіб спілкування, спосіб обміну інформацією та даними, залучає більшість професій, особливо викладачів та студентів. Але сьогодні, внаслідок пандемії у світі, функція медіа трансформувалась і зросла, оскільки вона виступає головним посередником в обміні інформацією в освітньому процесі. Саме тому існує нагальна потреба у цілеспрямованій підготовці майбутніх учителів до вмілого використання засобів масової інформації.

У статті висвітлено результати дослідження особливостей усвідомлення майбутніми психологами та соціальними працівниками феномену відповідальності, мотивів власної відповідальної поведінки, видів відповідальності, а також найбільш значущих сфер її реалізації. Вихідним положенням дослідження стало розуміння відповідальності як базової світоглядної властивості особистості, що є результатом інтеграції її суб’єктивного уявлення про світ і соціальну взаємодію, осмислення себе в цьому світі та усвідомлення себе як творця власної поведінки, що виявляється в різних системах життєдіяльності. Встановлено, що у першокурсників домінуючим є розуміння відповідальності як вміння особистості передбачати наслідки вчинків та усвідомлювати їх значущість, свідоме прийняття та виконання обов’язків, здатність дотримуватися норм і доводити справу до кінця. Здебільшого вони пов’язують відповідальність із вольовими і лідерськими характеристиками особистості, здатністю критично мислити. Значно менша їх частина пов’язує відповідальність із моральністю, внутрішніми потребами, совістю і духовним розвитком особистості. Констатовано, що у майбутніх психологів більш виражені мотиви самореалізації, самопізнання та прагматичні мотиви, а у майбутніх соціальних працівників – мотиви спілкування та морального самоствердження. Для майбутніх психологів найбільш значущою сферою відповідальності є система «Я-Я», що акцентує увагу на відповідальності як самореалізації, самопізнанні та прагматичній спрямованості, а для соціальних працівників – це система взаємодії «Я-Інші» як спосіб їх реалізації у майбутній професійній діяльності. Це зумовлено віковими й соціально-психологічними особливостями студентів першого курсу загалом і специфікою особистісних характеристик абітурієнтів, які обирають професію психолога чи соціального працівника, а також особливостями процесу їх професійної підготовки у закладах вищої освіти. Отримані результати зумовлюють необхідність формування у студентів світоглядних орієнтирів на усвідомленість духовного виміру власного життя та розвиток духовних цінностей як основних регуляторів власної поведінки.

Актуальність. Нагальною науковою та прикладною проблемою сучасного фізичного виховання в закладах вищої освіти є обґрунтування системного підходу до навчання студентів плавання, що враховуватиме наявний досвід і сучасні вимоги, студентоцентризм процесу й об’єктивність критеріїв забезпечення. Мета роботи – обґрунтувати концепцію системи навчання плавання студентів закладів вищої освіти. Матеріал і методи: теоретичний аналіз та узагальнення, вивчення документальних матеріалів, соціологічні методи опитування, системний аналіз, історико-логічні методи. Результати. Ключовим чинником концепції є вхідна інформації. Вона підрозділяється на кілька елементів. Перший елемент визначається суттєвою суспільною значущістю. Більш наближеними до предмету наукового пізнання виступають суб’єктна та об’єктна значимість навчання плавання. Кожен з елементів вихідної інформації несе відповідальність за зміст і спрямованість окремих елементів на рівні системи навчання плавання студентів. Базовим блоком концепції виступає система навчання плавання студентів ЗВО. Визначена необхідність розмежування двох частин цієї системи. Перша з них (процесна) містить значну частину елементів (компонентів), які дають змогу зрозуміти сутність цієї систе- ми, друга − результатна. Підсумком концепції навчання плавання студентів ЗВО в умовах фізичного виховання є наявність вихідної інформації. Базовими функціями системи навчання плавання студентів ЗВО визначено такі: соціалізувальна, комунікативна, мотиваційна, прогресувальна, систематичності, самоствердження, оздо- ровчо-корекційна, прикладна. Спеціальними для системи навчання плавання студентів ЗВО ми вважаємо такі принципи: поліструктурності й диференційованості, відповідності та ґрунтовності, ресурсності та мотивації, індивідуальності й доцільності, динамізму та прогресування, контролю й керованості. Висновки. На теоретичному та методологічному рівні доведено можливість створення передумов навчання плавання студентів закладів вищої освіти в умовах фізичного виховання. Вони полягають в запропонованій концепції, що безпосередньо містить опис вхідної інформації, обґрунтування та характеристику системи навчання плавання студентів закладів вищої освіти (із виокремленням процесної та результатної частин) та вихідну інформацію.

У статті здійснюється аналіз освіти, як одного з основних соціальних інститутів формування демократичних цінностей і світогляду сучасної молоді; вищий навчальний заклад є для неї ще й середовищем потенційної реалізації демократичних принципів мислення. Тому саме ВНЗ виконують функції громадянської освіти, прищеплюючи студентам демократичні якості – єдність, солідарність, толерантність тощо. Звертається увага на те, що система вищої освіти є важливою ланкою запровадження демократичних тенденцій у студентському середовищі та у суспільстві. Найбільш важливою цінністю та ідеалом демократії є свобода як ключова, визначальна риса громадянина. Свобода, у свою чергу, є певною властивістю людини, яка співвимірна з відповідальністю. В статті розкривається вплив демократичних чинників на студентську молодь, на формування у неї моральних, політичних і правових цінностей.

У статті досліджено основні проблеми запровадження інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах України. У сучасних умовах доступність вищої освіти для молоді з обмеженими функціональними можливостями є важливою соціальною й педагогічною проблемою. Інклюзивна вища освіта – один з етапів інтеграції студентів з особливими потребами в суспільство, що допомагає їм отримати бажану професію та самореалізуватися в професійній діяльності. У статті висвітлено особливості, завдання й принципи інклюзивної освіти. Окреслено її базові функції, серед яких найважливішими є правова, функція соціалізації, виховна, освітня та економічна. Визначено ключові принципи інклюзивної освіти в Україні: науковість, системність, варіативність і корекційну спрямованість, індивідуалізацію, соціальну відповідальність сім’ї, міжвідомчу інтеграцію та соціальне партнерство. Розкрито психологічні аспекти процесу адаптації студентів до умов навчання у вищий школі. Розглянуто специфіку входження до навчального середовища студентів, які мають обмеження фізичного здоров’я. Проаналізовано труднощі адаптації студентів з особливими потребами під час інтегрованого навчання. Висвітлено основні форми та методи навчання молоді з обмеженими можливостями. Визначено можливі шляхи подолання проблем, пов’язаних з упровадженням інклюзивної освіти, а саме: вдосконалення законодавчої бази й принципів фінансування, створення сприятливого освітнього середовища, формування матеріально-технічної бази, урахування індивідуальних особливостей і потреб студентів, організація психологічної підтримки учасників навчального процесу, надання соціальної та медико-реабілітаційної допомоги, створення умов для соціалізації, самовизначення й самореалізації, підготовка адаптованих навчально-методичних матеріалів для студентів, кадрове забезпечення, подолання соціальних та професійних стереотипів, що передбачає надання допомоги випускникам з особливими потребами в працевлаштуванні й проведення широкої роз’яснювальної роботи серед роботодавців, у засобах масової інформації, у системі служб зайнятості.