Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Відносини соціально-трудові.
Статті в журналах з теми "Відносини соціально-трудові"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-28 статей у журналах для дослідження на тему "Відносини соціально-трудові".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Феофанова, І. В. "Соціально-трудові відносини в перехідній економіці України". Держава та регіони. Економіка та підприємництво, № 1 (70) (2013): 26–30.
Знайти повний текст джерела
2
Василенко, Е. "Вплив транснаціональних корпорацій на соціально-трудові відносини". Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, № 1 (2004): 203–6.
Знайти повний текст джерела
3
Жадан, О. В. "Соціально-трудові відносини як об"єкт державного регулювання". Економіка та держава, № 5, травень (2014): 112–15.
Знайти повний текст джерела
4
Шаульська, Л. В. "Соціально-трудові відносини як чинник розвитку трудового потенціалу". Актуальні проблеми економіки, № 6 (2005): 136–43.
Знайти повний текст джерела
5
Турба, О. О. "Соціально-трудові відносини: структурно-елементний та суб"єктний виміри". Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво, № 6 (75) (2013): 76–81.
Знайти повний текст джерела
6
Головань, Т. Г. "РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ В УГОДАХ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 34 (2021): 161–69. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.22.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються питання регулювання робочого часу і часу відпочинку актами соціального діалогу в Україні. Визначена роль актів соціального діалогу для забезпечення гарантування прав працівників, збереження стабільності індивідуальних соціально-трудових правовідносин в умовах стрімкої діджиталізації та інформатизації, коли соціально-трудові відносини стають більш гнучкими і потребують відповідної правової регламентації. Оцінюючи досягнення сучасної науки трудового права в сфері соціального діалогу, можна констатувати відсутність комплексних досліджень та вивчення досвіду європейських держав із зазначених питань.
7
Humeniuk, I. O. "Концептуальні проблеми трудового права України та їх вплив на розвиток законодавства про працю". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 6–12. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У вітчизняній науці трудового права дослідження предмету правового регулювання дають певне уявлення про онтологічні аспекти галузі, але не формують чіткого концепту реформи трудового законодавства й теорій, на основі яких вона має відбуватися. Критичного переосмислення феномену радянського трудового права у правовій науці так і не відбулося. Соціальне призначення норм трудового права необхідно посилювати через розвиток концепцій колективних трудових відносин та системи індивідуальних трудових відносин.
Метою статті є окреслення ідей оновлення базової доктрини трудового права та визначення, на їх підставі, напрямків розвитку трудового законодавства.
Наукова новизна визначається тим, що діалектичний зв’язок є базовим для визнання колективних трудових прав як юридичного механізму захисту індивідуальних інтересів у сфері праці. Наголошується, що реалізацію прав, які містять соціально-економічні гарантії працівників, відмінні від державних мінімальних, потрібно забезпечувати виключно через механізми соціального діалогу (партнерства). Механізм їх забезпечення в індивідуальному трудовому праві, у разі відсутності колективного договору – встановлюється за домовленістю сторін трудового договору.
Можливість збалансованого поєднання методів правового та неправового впливу на трудові відносини потребує визнання трудового договору як джерела трудового права.
Прогресуюча експансія норм цивільного законодавства на відносини, предметом яких є професійна праця, вимагає оновлення поняття й ознак трудових відносин. В рамках концепції системи трудових відносин це поняття може бути узагальненим, а його ознаки варіюватися в залежності від виду трудового договору. Вважаємо слушним під індивідуальними трудовими відносинами розуміти урегульовані нормами трудового права суспільні відносини, предметом яких є несамостійно-організована та оплачувана праця, яка виконується працівником особисто та із застосуванням, як правило, професійних навичок.
Безстроковий трудовий договір і трудові відносини, що виникли на його підставі, мають залишатися пріоритетними, але за рахунок норм податкового законодавства та законодавства про соціальне страхування.
Висновки. Монополія будь-яких правових ідей і концепцій стає небажаною, якщо не може більше застосовуватися без кардинальних змін і не забезпечує ролі права у вирішенні практичних проблем та у визначенні напрямків подальшого правового розвитку. Без оновлення парадигми галузі трудового права, яка б визнавалась переважною більшістю науковців і, відповідно, отримала б статус доктринальної, неможливо завершити процес нової кодифікації трудового законодавства.
Поетапне прийняття нового Трудового кодексу, до структури якого входитиме Книга І «Індивідуальне трудове право» та Книга ІІ «Колективне трудове право», є найоптимальнішим способом кодифікації.
8
Богоявленська, Ю. В. "Соціально-трудові відносини в Україні та Польщі: формування, функціонування, перспективи розвитку". Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, № 2 (49) (2009): 51–57.
Знайти повний текст джерела
9
Чижов, Д. А. "ПОЗИТИВНИЙ ТА НЕГАТИВНИЙ ВПЛИВ ЦИФРОВОЇ ЕПОХИ НА РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (29 травня 2020): 61–65. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).490.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті особливості впливу цифрової економіки та епохи цифрового інформаційного суспільства на трудові правовідносини і ринок праці України. Визначено наслідки цифровізації та діджиталізації трудових відносин для зайнятості українського населення.
Стаття присвячена впливу цифрової економіки та епохи цифрового інформаційного суспільства на трудові відносини та ринок праці України.
Розробки та інновації у сфері інформаційних технологій у поєднанні з автоматизацією, комп’ютеризацією і роботизацією зумовлюють безпрецедентні технічні та соціально-економічні зміни, наслідком яких є трансформація й трудових відносин. Дистанційні відносини між працівниками та роботодавцями, формування гнучкого віртуального ринку, децентралізація трудової діяльності в часі та просторі, нові форми співробітництва – все це може вивести правові відносини за межі правового регулювання в тих країнах, котрі не в змозі вчасно адаптувати своє законодавство для нових бізнес-стратегій, для яких відсутнє поняття територіальних меж і переважно ціняться затребувані таланти для ефективного виконання поставлених завдань.
Визначено глибину та наслідки впливу цифрової революції, визначено позитивні та негативні наслідки такого впливу на світовий та український ринки праці. У статті окреслені наслідки розподілу продуктивності праці для зайнятості населення України. Також згадуються сучасні виклики, що стоять перед українським ринком праці, та найбільш перспективні шляхи їх регулювання. Простежується тенденція, що цифрова економіка стає все більшою частиною повсякденного життя і змінює набір постулатів і підходів до організації роботи людей.
Зазначено, що цифровізація має як позитивні наслідки для ринку праці, такі як ширші можливості для самореалізації особистості, здатність керувати власним часом і працею, кар’єрним зростанням тощо, так і негативні: збільшення безробіття, зростаюча соціальна нерівність, труднощі фінансового регулювання такої праці. Цифровізація трудових відносин дає більші можливості для самоактуалізації, оскільки працівник самостійно обирає об’єм роботи та частоту прийняття замовлень.
Стаття містить рекомендації щодо всебічного розвитку та реалізації національного трудового потенціалу як невіддільної вимоги стратегічної конкурентоспроможності країни в умовах глобалізації ринків праці, товарів, послуг та капіталів.
10
Кудрявцев, І. В. "ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ПРАЦІ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ: ЩОДО ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 109–19. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-109-119.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз впливу сучасних загроз та викликів на соціально-трудові відносини у сфері праці. Встановлено, що на сьогодні у національному трудовому законодавстві закріплено норми, що регулюють дистанційну (надомну) роботу, розкриваються питання гнучкості відносин між роботодавцем та працівником, акцентується увага на особливостях виконання роботи працівником поза робочим місцем (офісом), яке організоване роботодавцем. Автором з’ясовані важливі моменти впровадження дистанційної (надомної) форми організації праці та можливості застосування гнучкого режиму робочого часу, який, зокрема, передбачає різний час початку і закінчення роботи для різних категорій працівників, позмінну роботу працівників, а за технічної можливості – роботу в режимі реального часу через Інтернет із збереженням заробітної плати. Важливим є те, що виконання таких робіт у сучасних умовах є інноваційними правовідносинами, які не можуть обмежувати трудові права працівників та сприяють належній та більш ефективній організації роботи, збереженню кадрового потенціалу підприємства. Акцентовано увагу на позитивних змінах у регулюванні гнучких форм організації праці та дистанційної (надомної) роботи та визначено проблемні питання та ризики. Запропоновано певні кроки щодо законодавчого закріплення сучасних гнучких форм зайнятості як підґрунтя для гарантування захисту прав працівників та забезпечення стабільності трудових відносин.
Ключові слова: розвиток цифрових технологій, пандемія COVID-19, працівник, роботодавець, дистанційна (надомної) робота, гнучкість, гнучкі форми організації праці, дистанційний працівник.
11
Осійчук, М. С. "Соціально-трудові відносини в Україні: аналіз стану та їх вплив на розвиток людського капіталу". Вісник Дніпропетровської державної фінансоваої академії. Економічні науки, № 1 (2008): 41–44.
Знайти повний текст джерела
12
Козаченко, С. В. "РОЛЬ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 182–88. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-182-188.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена ролі нормування праці в сільському господарстві. Приділено увагу, у збільшенні продуктивності, прибутку і підвищення лояльності трудового колективу. Розглядається нормування робочого часу, що передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. Приділяється увага нормуванню праці за допомогою трудової функції, оскільки ступінь інтелектуалізації трудової функції для більшості працівників значно зросла в зв'язку з розвитком сучасних технологій в нових соціально-економічних умовах.
Зазначається, що нормування праці дозволяє обґрунтовувати трудові показники для слабо захищених категорій громадян, молоді та інвалідів, тим самим даючи можливість заповнити вакансії по малопривабливим робам або за напрямками, що відрізняються недостатністю фахівців на ринку праці. Нормування праці також сприяє підвищенню якості трудового життя, що є однією з найбільш важливих функцій управління працею в сільському господарстві. Поліпшення якості трудового життя передбачає поліпшення соціально-економічного становища працівників. Роль нормування праці та режиму роботи як основи організації виробництва, підвищення ефективності використання живої праці зростає. В сучасних умовах правове регулювання нормування праці та режиму роботи має забезпечувати об'єктивно необхідні роботи щодо впорядкування процесу праці, яка на основі розроблених способів нормування праці організовує, регулює і стабілізує соціотехнічну систему кожної організації. Зокрема нормування робочого часу передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. У той же час сторонам трудових відносин повинна бути надана можливість розумно поєднувати державні стандарти і гнучкі підходи до встановлення норм робочого часу, які набувають особливої актуальності в сучасних технічних умовах. Крім того, за умови підсумованого обліку робочого часу є можливість вибору норми робочого часу, яка полягає в дотриманні не щоденної чи щотижневої норми, а протягом облікового періоду (місяця, кварталу, сезону, року).
Ключові слова: праця, трудові відносини, працівники сільського господарства, норми праці.
13
Татаренко, Г. В., та Д. В. Татаренко. "КОДИФІКАЦІЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА В КОНТЕКСТІ ОСТАННІХ ЗАКОНОДАВЧИХ НАПРАЦЮВАНЬ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (41) (20 травня 2021): 127–35. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-127-135.
Повний текст джерелаАнотація:
Необхідність внесення змін до трудового законодавства носить тривалий характер. Чинний Кодекс законів про працю (КЗпП) з моменту свого прийняття у 1971 році неодноразово редагувався, деякі з його положень через свою неоднозначність тлумачилися рішеннями Конституційного Суду. Актуальність прийняття нового трудового законодавства має політичну спрямованість, що підтверджується тим, що різні політичні сили пропонують свої варіанти змін. Реформи у сфері трудового законодавства стають важелями передвиборчих програм та обіцянок. Наразі парламентом зареєстровано декілька конкурентних законопроєктів у тому числі урядовий законопроєкт "Про працю" №2708, який активно обговорювався та критикувався громадськістю, особливо профспілками. До того ж постійні намагання прийняти новий головний нормативно-правовий акт в сфері трудових відносин підштовхують до аналізу відповідних проєктів з точки зору їх відповідності засадничим принципам кодифікації, що їх вивчають науковці, задля визначення помилок цих напрацювань та вироблення рекомендацій щодо їхнього усунення.У статті аналізуються наукові підходи до визначення переліку та сутності принципів і особливостей кодифікації трудового законодавства, що дозволило зробити висновки про непридатність окремих положень проєктів Трудового Кодексу для ефективного регулювання суспільних відносин.
Ключові слова: трудове право, законотворчість, Кодекс законів про працю України, Трудовий Кодекс, соціально-трудові відносини, кодифікація трудового законодавства.
14
М. М., РУЖЕНСЬКИЙ, та ГРИШКО О. П. "АСИМЕТРІЯ ВІТЧИЗНЯНОГО РИНКУ ПРАЦІ: АНАЛІЗ СТАНУ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 88, № 3 (9 січня 2021): 71–88. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.88-3-07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто проблему асиметрії інформації вітчизняного ринку праці згідно з її проявами у формі дисбалансів. Неузгодженість загально-державних підходів до формування інформаційного забезпечення регулювання ринку праці, застаріле законодавче забезпечення функціонування ринку праці, відсутність нормативних документів щодо формування аналітичних звітів з урахуванням відомостей з усіх джерел інформації про стан ринку праці, неформальні трудові відносини на ринку праці і т.п. є наслідками неможливості встановлення ринкової рівноваги, в той час, коли це вкрай необхідно для врегулювання процесів на ринку праці та його соціально-економічних явищ. У статті досліджено поточний стан інформаційного забезпечення регулювання ринку праці і сформульовано пропозиції його удосконалення з метою забезпечення усіх суб’єктів ринку праці релевантною інформацією, що матиме беззаперечний вплив на зменшення обсягів асиметрії використовуваної на вітчизняному ринку праці інформації.
15
Пижова, М. О. "ЩОДО КЛАСИФІКАЦІЇ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ НА СПРАВЕДЛИВУ ОПЛАТУ ПРАЦІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 127–33. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-127-133.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанням класифікації юридичних гарантій реалізації прав на справедливу оплату праці. Висвітлюється поняття «гарантії заробітної плати», вказується що воно є дискусійним, висловлюється думка, що поняття і зміст гарантій права на заробітну плату залишаються розробленими в необхідному обсязі, а також висловлюються пропозиції використовувати замість поняття гарантій на заробітну плату інше поняття – «охорона, захист заробітної плати». Зазначено, що Кодекс законів про працю України взагалі не містить понять ані «гарантії оплати праці», ані «гарантії заробітної плати». У статті 51, яка має назву «Гарантії забезпечення права громадян на працю», немає жодного слова щодо оплати праці чи заробітної плати. Проаналізовані Трудові кодекси Республіки Білорусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан щодо наявності в них положень, які регулюють питання гарантій оплати праці.
Встановлено, що державні гарантії у сфері соціально-трудових відносин, зокрема реалізації права на справедливу оплату праці, встановлюються і забезпечуються державою.
Зроблено висновок, що законодавець Казахстану передбачає, що уповноважені суб'єкти нормотворчості і сторони трудових відносин встановлять додаткові гарантії в сфері праці, крім тих мінімальних гарантій, які визначені законодавством Республіки Казахстан про працю. Констатується, про відсутність в українському трудовому законодавстві такого положення як в Трудовому кодексі Казахстану. Вбачається, що гарантії справедливої оплати праці спрямовані не на забезпечення одного конкретного права, а встановлюють комплекс заходів, спрямованих на забезпечення цілого ряду прав працівників у сфері оплати праці, який в кінцевому підсумку має на меті забезпечення отримання працівником гідної справедливої винагороди за працю.
У підсумку зазначено, що інститут оплати праці в нашій країні потребує докорінних змін. Необхідно на законодавчому рівні закріпити гарантії реалізації прав працівників на справедливу оплату праці. Це дасть поштовх після офіційного закріплення державних гарантій щодо справедливої оплати праці реалізувати і встановлювати їх на інших рівнях. Вкрай важливо розробити розумну систему державних гарантій реалізації прав на справедливу оплату праці, яка знає своє відбиття у Кодексі законів про працю України.
Ключові слова: державні гарантії, справедлива оплата праці, класифікація, гідна винагорода, трудові відносини, локальне регулювання.
16
Колот, А. "Розвиток науки про працю і соціально-трудові відносини та її роль у переформатизації та формуванні сучасного економічного мислення". Україна: аспекти праці, № 6 (2012): 3–10.
Знайти повний текст джерела
17
Свидрук, І. І., та О. Ю. Клепанчук. "ІНСТИТУЦІЙНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОКРЕМИХ АСПЕКТІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 60 (3 липня 2020): 18–24. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-60-03.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено виявленню проблемних зон функціонування ринку праці України і окреслен-ню пріоритетів його інституційного регулювання. Аналіз макроекономічних індикаторів дозволив структуро-вано дослідити п’ятирічну динаміку показників розвитку ринку праці за рівнями продуктивної, соціально-корисної та повної зайнятості, а також фрикційного, структурного і циклічного безробіття. Кількість зай-нятого населення у віці 15-70 років у 2019 р. зросла на 217 тис. осіб порівняно з 2018 р. та становила 16,6 млн. осіб. Відповідно, рівень зайнятості зріс у всіх вікових групах. Попри сильні позиції України в галузі освіти і професійної орієнтації, виявлено значний розрив між кількістю фахівців та їх ефективною задіяністю у реаль-них секторах економіки. У 2018-2019 рр. близько половини освіченої молоді працювали не за фахом, а понад 45% безробітних мають вищу освіту. Виявлено, що на ринку праці України, незважаючи на потужне інститу-ційне втручання, все ще мають місце неформальні трудові відносини, які включають тіньове працевлашту-вання та тіньову оплату праці. Кількість зайнятих у неформальному секторі економіки в 2019 р. скоротилася на 81 тис. осіб порівняно з 2018 р., однак близько 3,5 млн. осіб (19,4% наявної робочої сили) не реєстрували трудові відносини. Загальний аналіз рівня заробітної плати на ринку праці засвідчив значення його низького рівня для прийняття працівниками рішення щодо трудової міграції. Кількість безробітного населення у 2019 р. скоротилася на 91 тис. осіб і становила близько 1,5 млн. осіб. Рівень безробіття скоротився з 8,8% до 8,2% в усіх регіонах, однак перевищує середні значення у країнах Європейського союзу (6,7%). Активну політику зай-нятості запропоновано розглядати як інструмент сприяння розширеному відтворенню людського капіталу, оскільки її реалізація передбачає створення робочих місць та організацію систем перепідготовки безробітних. У подальшому доцільно розширити дослідження умов функціонування ринку праці, систематизувати переваги і недоліки його інституційного регулювання та визначити необхідність та доцільність державного втручання у окремі аспекти його розвитку.
18
Radkevych, Valentyna, Oleksandra Borodiyenko, Rodion Kolyshko та Lina Korotkova. "РОЗРОБЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ СТАНДАРТІВ З ВИКОРИСТАННЯМ НСТРУМЕНТІВ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА". Professional Pedagogics 1, № 20 (11 серпня 2020): 15–24. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.20.15-24.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність: постіндустріальний етап розвитку суспільства зумовлює необхідність модернізації системи професійної освіти, важливим напрямом якої є оновлення існуючих сьогодні в Україні підходів до розроблення професійних стандартів. Йдеться про документи, які затверджують в установленому порядку вимоги до компетентностей працівників, і які мають бути орієнтованими на сучасні соціально-економічні відносини, враховувати зміну технологічного укладу, що потребуватиме підвищеного рівня професійної компетентності кваліфікованих робітників для усіх видів економічної діяльності, а також удосконалення системи їх підготовки та підвищення кваліфікації. Все це актуалізує доцільність широкого залучення учасників публічно-приватного партнерства до процесу розроблення професійних стандартів як документів, що містять вимоги до професійної компетентності кваліфікованих робітників.
Мета: обґрунтування сучасних підходів до розроблення професійних стандартів з використанням інструментів публічно-приватного партнерства.
Методи: аналіз наукової літератури, законодавчо-нормативних документів - для з’ясування сучасних тенденцій формування професійних стандартів та існуючого стану розроблення професійних стандартів; методи аналізу і синтезу – для класифікації трудових функцій і професійних стандартів, систематизація даних, узагальнення управлінського досвіду для розроблення теоретичних та методичних підходів до визначення умов розроблення професійних стандартів; порівняльний аналіз, синтез та методи експертного оцінювання - для формування вимог щодо розроблення професійних стандартів.
Результати: розкрито структуру діючої професійно-кваліфікаційної системи, охарактеризовано її особливості в контексті орієнтації на сучасний ринок праці та підвищення рівня зайнятості населення, визначено умови та перспективи розроблення професійних стандартів.
Висновки: визначена структура професійних стандартів та умови їх розроблення з орієнтацією на конкретні трудові функції для певних видів економічної діяльності з використанням інструментів публічно-приватного партнерства, що є важливим підґрунтям набуття особою компетентностей відповідно до критеріїв ефективності та потреб ринку праці.
19
Зубко, Ольга. "ПРОБЛЕМА ЗАЙНЯТОСТІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНІ АДАПТАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ВИХІДЦІВ НА ТЕРЕНАХ МІЖВОЄННОЇ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ. ВИРОБНИЧА (ТРУДОВА) ПОВСЯКДЕННІСТЬ: МІЖ ЗВИЧНИМ І ВИМУШЕНИМ (1918–1939)". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 86–92. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Українська політична еміграція міжвоєнної доби була зумовлена як Першою світовою війною, так і поразкою Української революції. За межами своєї державної території опинилися уряди УНР і ЗУНР, які різними методами продовжували боротьбу за повернення в Україну. Окрім того, в еміграцію потрапила значна кількість військових, мобілізованих до армій Денікіна і Врангеля, та тих, хто внаслідок Першої світової війни потрапив у полон. Емігрантами ставали і цивільні біженці, які втікали від воєнного лихоліття та більшовицького терору. Такими ж були й трудові емігранти з Галичини. Точної цифри великого «витікання» людей з України до ЧСР не встановлено. Приблизна кількість українських вихідців у цій країні коливається в межах 20 тис осіб. Процес еміграції кардинально змінив соціальний статус українського вихідця, бо колишні його соціальні ролі і чітке місце у соціальній ієрархії групи не бралися до уваги «новим» чехословацьким життям та «новим» чехословацьким суспільством, до того ж ущент нівелювалися попередні соціальні контакти та відносини. Соціальна адаптація – це процес пристосування індивіда до умов соціального середовища; вибудовування ним адекватного відношення із соціальними об’єктами; його інтегрування у соціальні групи, що передбачає прийняття ним норм і цінностей нового соціального середовища. Для соціальної адаптації вагомим є узгодженість оцінок і домагань індивіда із цінностями та цілями оточуючого його соціуму. Соціальна адаптація має такі (умовні) рівні: макрорівень (у межах загального соціуму); мезорівень (трудова або виробнича соціальна адаптація); мікрорівень (внутрішня соціальна адаптація). Для українських політичних вихідців у міжвоєнній ЧСР адаптаційні питання виявилися болючими через те, що всі вони (професура, кадрові офіцери, держслужбовці, політики, а ще й «новопідготовлене» виключно для України студентство – колишні вояки армії УНР та самопроголошені отамани) були спільнотою здебільшого із середньою або вищою освітою. А отже, психологічно були більш уразливими індивідами, яким важче було адаптуватися та утримувати свій попередній або щойно набутий професійний (соціальний) статус порівняно з емігрантами, котрі не мали будь-якої освіти. У нових соціально-економічних і культурних умовах українські політичні вихідці змушені були займатися справами, які давали їм змогу суто фізично виживати. Старе еміграційне покоління взяло на озброєння для боротьби з безробіттям: літературні гонорари, аудієнції у вищих чиновників, заклад дорогих речей у ломбард, кредити у крамницях і тільки на останок фізичну некваліфіковану працю. Проміжними варіантами були ще винахідництво, епатаж (суперечки, закладництво) та ворожіння. Молоде ж покоління емігрантів-таборян натомість узялося за навчання (теоретичне та практичне) новим професіям, вивчення іноземних мов і, врешті, за ту саму фізичну некваліфіковану працю.
20
Dreval, Yu D. "Фундаментальні засади діяльності Міжнародної організації праці в умовах глобалізації". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (2 грудня 2017): 51–56. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.06.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено основоположним засадам діяльності Міжнародної організації праці в складних умовах сьогодення. Аналізуються найбільш важливі документи програмного значення, в яких містяться міжнародні трудові стандарти та сучасні підходи до врегулювання соціально-трудових відносин. Непересічне значення відводиться Декларації про основні принципи і права у світі праці 1998 року, Декларації про соціальну справедливість у цілях справедливої глобалізації 2008 року та Програмі гідної праці. Ці документи відзначаються комплексним характером та наявністю чіткого механізму реалізації основоположних принципів і прав у сфері праці.
21
Грекова, М. М., та Є. А. Греков. "МІЖНАРОДНІ ТРУДОВІ СТАНДАРТИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЖІНОК". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 151–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).339.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються міжнародні стандарти праці жінок, охорони материнства, створення безпечного трудового простору, який позбавлений ґендерної нерівності, мобінгу, дискримінації, а також будь-яких інших форм пригнічення, передбачених актами Міжнародної організації праці. Обґрунтовується основна роль актів МОП у захисті трудових прав жінок. Встановлено, що протягом своєї нормотворчої діяльності МОП завжди окремо виділяє працю осіб, які потребують підвищеного захисту, зокрема: жінок, вагітних жінок та жінок-матерів. Визначено ознаки та сформульовано поняття «міжнародні трудові стандарти захисту трудових прав жінок». Міжнародні трудові стандарти у сфері захисту прав жінок слід розглядати: по-перше, як визначену сукупність міжнародних норм і принципів, які регулюють трудові правовідносини цієї категорії працівників, та по-друге, як мінімальний рівень гарантій прав та обов’язків, котрий характеризується загальним визнанням, тривалістю дії та можливістю застосування міжнародного впливу і контролю. Спираючись на проведений аналіз, визначено поняття «міжнародні трудові стандарти захисту трудових прав жінок» як: сукупність наявних норм і принципів у сфері трудових відносин, які закріплені у міжнародних договорах (конвенціях, угодах, пактах тощо), на базі яких визначається зміст і обсяг певного трудового права жінки та які є орієнтиром для розвитку національного трудового законодавства держави, яка є учасником цих договорів. Сформульовані пропозиції щодо імплементації окремих положень нератифікованих конвенцій та рекомендацій МОП у сфері праці жінок, протидії насильству та домаганням на робочому місці в національне трудове законодавство. Доведено, що соціальна політика держави зазнавала б переваг, якби рівень забезпечення встановлених нормами внутрішнього законодавства прав у трудовій сфері був підвищений шляхом запозичення окремих норм нератифікованих конвенцій МОП. Наприклад, їх можна застосовувати соціальними партнерами у переговорах щодо укладання колективних договорів та угод у соціально-трудовій сфері як кращий світовий досвід регулювання трудових відносин.
22
Mikheichenko, Mariia. "ПАР В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН В ПІВДЕННІЙ АФРИЦІ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, № 2 (25 грудня 2019): 95–102. http://dx.doi.org/10.15421/351922.
Повний текст джерелаАнотація:
Вивчаються особливості міжнародних відносин у Південній Африці. Розкриваються особливості розвитку ПАР як регіонального лідера. Наголошується на тому, що країна відіграє провідну роль в регіоні через сприятливе географічне положення і досить високий рівень економічного розвитку. Підкреслюється значення зовнішньої політики сучасної ПАР. Відзначається, що зовнішня політика ПАР здійснюється на трьох рівнях: регіональному, континентальному і глобальному. На першому з них республіка, маючи в своєму розпорядженні не тільки значним військово-політичним, але і найбільшим в Африці економічним потенціалом, може вважатися практично безальтернативним претендентом на лідерство. ПАР є локомотивом САДК і привертає трудові ресурси з усіх прикордонних країн, що не мають настільки розвиненої промисловості і не відрізняються настільки ж високим за регіональними мірками рівнем заробітної плати.Наголошується, що Стратегія ПАР в рамках САДК будується на трьох китах: відновлення, зміцнення і збереження політичної єдності та згуртованості в рамках САДК. З’ясовано, що роль ПАР полягає у поглибленні економічної інтеграції, і інтенсифікації розвитку регіональної інфраструктури. Доводиться, що ПАР взяла на себе провідну роль в регіоні для вирішення багатьох соціально-гуманітарних питань, особливо за допомогою економічної складової. Підтверджується, що Південна Африка також грає важливу роль з точки зору того, що вона є стартовим майданчиком для іноземних інвестицій в іншій частині Африки. Доводиться, що зовнішня політика ПАР в регіоні сприяла:- створенню нових робочих місць;- модернізації існуючої, а також створення нової інфраструктури - в тому числі інвестиції в телекомунікації;- технологічного розвитку за рахунок поставки висококваліфікованих кадрів;- збільшенню податкових надходжень, а також збільшення споживчого вибору в приймаючих країнах;- створенню сприятливого бізнес клімату в південноафриканських країнах.Робиться висновок, що зовнішня політика ПАР в регіоні не завжди конструктивна по відношенню до інших південноафриканським країн. Південноафриканські корпорації домінують і це призводить до монополії і гегемонії ПАР. Економічна і політична міць Південної Африки на Півдні континенту є незаперечною. Політична нестабільність визначається як чинник послаблення лідерських позицій ПАР в регіоні.
23
ДОКАШЕНКО, Віктор, та Вікторія КОНЦУР. "РАДЯНСЬКІ ПРОФСПІЛКИ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ТРУДОВИХ СПОРІВ (1953 – 1964)". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 164–77. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253729.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – на історичному тлі профспілкової діяльності у період 1953 – 1964 рр. (відомий як доба “відлиги”) виокремити та здійснити наукове простеження політичного компонента проблеми відновлення практики трудових спорів з визначенням причин та мотивів зростання до нього владних інтересів. Методологія дослідження спирається на загальноісторичні принципи, а також доповнюється та конкретизується елементами теорії соціально-трудових відносин, що в найбільш узагальненому вигляді охоплюють взаємовідносини між трьома суб’єктами: робочою силою, власником засобів виробництва та державою. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історіографії у контексті форм і методів, характерних для політичної історії, на основі використання законодавства про працю “епохи відлиги” як історичного джерела в комплексі з традиційними історичними джерелами здійснено аналіз процесу відновлення інституту трудових спорів. Визначено природу та причини латентності їх колективних й індивідуальних різновидів відповідно до політичних завдань «відлиги». Висновки. Відправною точкою для висновків виступають політичні компоненти державної форми власності та планового ведення господарства і командно-адміністративної системи управлінн, що її супроводять. Повоєнне відновлення інституту трудових спорів, що фактично почалося лише з середини 50-х рр., відбувалося під впливом двох протидіючих тенденцій: потреби зміни суб’єктно-об’єктних відносин і необхідності утримання в непорушності панівної форми власності та її політичних атрибутів. У результаті дії цих взаємовиключних чинників колективні спори фактично опинилися поза межами права і стали частиною великої політики. У зв’язку з цим професійні спілки, які опікувалися цими процесами, поглибили видозміну функції з соціального захисту трудівників на захист політичних інтересів держави.
Ключові слова: виробничий конфлікт, “відлига”, політична історія, тоталітаризм, трудові спори, функції профспілок.
24
Іншин, М. І. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ СУДДІВ ЯК ПЕРЕДУМОВА ЇХ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 535–43. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.60.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що правова держава створюється та існує за допомогою функціонування судової влади, через яку реалізовується принцип законності, верховенства права в державі, здійснюється захист прав та свобод громадян. Належна реалізація суддями своїх прав та обов’язків в рамках здійснення правосуддя є особливим показником, який дозволяє відносити державу до правової, цивілізованої, розвиненої. Разом із тим, в умовах, коли суддя піддається як прямому тиску, так і опосередкованому, неможливо говорити про соціальну безпеку суддів, а так само неможливо розраховувати на задоволення євроінтеграційних прагнень українського народу. В статті сформульовано актуальну наукову думку щодо впливу забезпечення соціальних прав суддів на рівень їх соціальної безпеки. Підкреслено, що соціальні права суддів окреслюють рівень цивілізованості суспільства; забезпечуються за рахунок Державного бюджету; рівень їх забезпечення відображає рівень гарантування самостійності суддів та їх незалежність; вони не можуть бути скасовані чи звужені без відповідної компенсації; регламентуються наддержавними організаціями на універсальному та регіональному міжнародному рівні та державою на національному рівні. У разі, якщо соціальні права недостатньо захищені та забезпечені в державі, робиться висновок, що така держава неспроможна: забезпечити та захистити гідний рівень соціальної безпеки суддів та інших громадян; задовольнити власні євроінтеграційні прагнення та паралельно збільшити рівень національної безпеки, який також є важливою обставиною забезпечення належної міри соціальної безпеки суддів та усіх інших громадян. Зроблено висновок, що забезпечення належного рівня незалежності суду та самостійності діяльності суддів у будь-якій державі є результатом низки соціально-правових, економічних, політичних і культурних чинників, особливе місце серед яких займає забезпечення державою високого рівня соціальної безпеки суддів. У свою чергу соціальна безпека також є результатом низки чинників, однак, вирішальне значення у формуванні належного рівня соціальної безпеки працівника має ефективне функціонування правового механізму забезпечення соціальних і трудових прав суддів. Ця позиція підтверджується концептуальною сутністю та юридичною природою цих прав, що вказують на те, що суддя не може характеризуватись в якості працівника, що існує в межах належного рівня соціальної безпеки, коли його трудові і соціальні права не будуть: 1) якісно регламентовані у чинному законодавстві; 2) забезпечені та захищені на міжнародному та національному рівні.
25
Odnorog, Maksym, Olena Shust, and Tetiana Ponedilchuk. "LABOR ECONOMICS AND SOCIO-LABOR RELATIONS IN THE CONTEXT OF THE EVALUATION OF THE ECONOMICS OF PRODUCTION INFRASTRUCTURE." Market Infrastructure, no. 49 (2020). http://dx.doi.org/10.32843/infrastruct49-42.
Повний текст джерела
26
Amosov S. O. "Тенденції та закономірності реформування механізмів впливу держави на трудові відносини в Україні". State Formation, № 1 (30 червня 2020). http://dx.doi.org/10.34213/db.20.01.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано сучасний стан вітчизняного державного регулювання у сфері трудових відносин та його механізми. Узагальнено науково-теоретичні підходи до визначення сутності трудових відносин, установлено причини, що актуалізують необхідність їх вивчення в сучасних соціально-економічних умовах розвитку суспільства. Виявлено їх недоліки та тенденції розвитку. Обґрунтовано засоби вдосконалення фінансово- та організаційно-економічних складових механізмів державного регулювання трудових відносин. Окреслено напрями розвитку державного регулювання у сфері трудових відносин.
27
Amosov S. O. "Тенденції та закономірності реформування механізмів впливу держави на трудові відносини в Україні". State Formation, № 1 (30 червня 2020). http://dx.doi.org/10.34213/db.20.01.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано сучасний стан вітчизняного державного регулювання у сфері трудових відносин та його механізми. Узагальнено науково-теоретичні підходи до визначення сутності трудових відносин, установлено причини, що актуалізують необхідність їх вивчення в сучасних соціально-економічних умовах розвитку суспільства. Виявлено їх недоліки та тенденції розвитку. Обґрунтовано засоби вдосконалення фінансово- та організаційно-економічних складових механізмів державного регулювання трудових відносин. Окреслено напрями розвитку державного регулювання у сфері трудових відносин.
28
Новікова, Ольга, та Надія Азьмук. "ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІЙ СФЕРІ: ВИКЛИКИ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ". Економіка та суспільство, № 30 (31 серпня 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-30-30.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено концептуальні та правові засади становлення інформаційної безпеки у соціально-трудовій сфері в умовах переходу до цифрової економіки. Визначено основні передумови зниження інформаційної безпеки: розрив у цифрових навиках носіїв людського капіталу та недостатній рівень цифрової культури. Обґрунтовано виокремлення двох площин інформаційної безпеки у соціально-трудовій сфері: результат праці у цифровій формі та персональні дані. Основними ризиками у першій площині є незаконне заволодіння результатами праці та порушення авторських прав працівника, або виконавця замовлення. Друга площина характеризується неправомірним використанням персональних даних. Обґрунтовано необхідність виокремлення захисту персональних даних зайнятих через цифрові трудові платформи. Запропоновано стратегічні напрямки посилення інформаційної безпеки у сфері соціально-трудових відносин в умовах цифровізації національної економіки.