Статті в журналах з теми "Відкриття наукові"

У статті надано характеристику наукового відкриття як об’єкта інтелектуальної власності, висвіт-лено його особливу правову природу. Визначено, що правовими ознаками наукового відкриття висту-пають вірогідність, новизна і фундаментальність, а зміст поняття «відкриття» розкривається через такі його об’єкти, як явище, властивість і закономірність. Відзначено необхідність подальшого право-вого регулювання суспільних відносин, пов’язаних із науковими відкриттями, оскільки вони є осно-вою для розвитку нових наукоємних технологій, сприяють розвитку й удосконаленню науково-техніч-них, інноваційних здобутків. Підкреслено, що за часів радянського періоду інститут реєстрації наукового відкриття став прак-тично завершеною конструкцією права, що дозволило не тільки визнати наукові досягнення на дер-жавному рівні, але також створити базу для проведення подальших фундаментальних досліджень. Наголошено, що на сучасному етапі розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності були здійснені кроки в напрямі вдосконалення правової охорони наукових відкриттів через ухвалення про-єкту закону України «Про охорону прав на наукові відкриття» і Модельного закону «Про охорону прав на наукові відкриття» країн – учасниць Співдружності Незалежних Держав. Відзначено, що на сучас-ному етапі в деяких закордонних країнах у контексті правової охорони між науковим відкриттям і винаходом не робиться принципової різниці і як охоронний документ видається патент. Розглянуто питання охорони відкриттів у сфері біотехнологічної індустрії. У контексті європейського досвіду, а також досвіду, набутого іншими іноземними країнами, запропоновано виявляти із практичної частини наукового відкриття технічні (технологічні) рішення, які підлягають патентуванню, з можливістю отримання охоронних документів на них.

У статті аналізуються питання вдосконалення правового регулювання наукового відкриття. У результаті дослідження специфіки даного інституту з’ясовано, що наукове відкриття є нетрадиційним об’єктом права інтелектуальної власності, оскільки йому властиві як загальні ознаки, так і особливі. Зважаючи на його фундаментальний характер, наукове відкриття може мати будь-яку форму та є процесом пізнання об’єктивної дійсності, що нехарактерно для будь-яких інших об’єктів правової охорони. Визначено основні права авторства на наукові відкриття, а саме: право вважатися першовідкривачем певних знань та право на ім’я, а також право надати відкриттю своє ім’я або спеціальну назву. Право інтелектуальної власності є непорушним і належить володільцю, ніхто не може бути позбавлений його. Права інтелектуальної власності можуть бути обмежені лише в предбачених законом випадках. Визначено суб’єкта права інтелектуальної власності на наукове відкриття й авторське поняття особистих немайнових прав автора наукового відкриття як об’єкта інтелектуальної власності. Доведено, що українське законодавство щодо правової охорони наукових відкриттів потребує вдосконалення через ухвалення відповідного закону, що підтверджується визнанням Всесвітньою організацією інтелектуальної власності наукового відкриття як результату творчої діяльності, який потребує відповідного правового регулювання. Вбачається необхідність у розробленні й ухваленні Закону України «Про охорону прав на наукові відкриття», який би врегулював такі важливі питання, як: процедура державної реєстрації набуття прав власності на наукове відкриття та видачі диплома; правове регулювання експертизи наукових відкриттів, метою якої є перевірка заявленого об’єкта на відповідність усім умовам; охорона права пріоритетності; впровадження Відкритого державного реєстру наукових відкриттів; закріплення пільг за авторами наукових відкриттів. Зроблено висновок, що охорона і відповідне законодавче регулювання наукового відкриття дозволить удосконалити і підвищити рівень наукових досягнень і зацікавленості суспільства в подальших дослідженнях.

У статті розкрито психологічний профіль українських науковців В. І. Вернадського та І. І. Мечникова. Основною метою цієї роботи є дослідження психологічного портрету особистості науковців у взаємозв’язку з основними біографічними подіями. У статті використовуються теоретичні та біографічний методи. Приділена увага здібностям та психічним властивостям, які необхідні для роботи в галузі науки. З’ясовано якості творчої особистості: захоплення певною галуззю знань ще у дитячі роки, зосередження на творчій роботі, спрямованість на обраний напрям діяльності, велика працездатність, непоступливість у творчості, захоплення роботою. Висвітлено передумови формування та умови розвитку наукового таланту видатних діячів науки. Дослідницький фокус спрямовано на фактори, які вплинули на розвиток творчої особистості В. І. Вернадського та І. І. Мечникова. Аналізуються сімейні умови, які можуть стимулювати розвиток творчої особистості. Простежено зв’язки між значущими постатями у житті В. І. Вернадського й І. І. Мечникова та формуванням у них рис характеру та якостей особистості. З’ясовано, що системо утворюючим чинником у процесі розвитку наукових здібностей є сама особистість. Пошук особистістю власної цілісності може виступати фактором спроможності робити наукові відкриття. Визначено умови, які вплинули на формування наукового таланту В.І. Вернадського та І. І. Мечникова. У статті визначено основні фактори, які вплинули на розвиток здібностей видатних науковців. Серед яких: високий рівень загальних здібностей, який проявлявся у здібностях до навчання; позитивний вплив мікросередовища, спілкування у колі високоінтелектуальних людей, самостійність прийняття рішень та розв’язання життєвих завдань, а також особистісно-природничий чинник, які майбутні науковці застосовували у власних наукових дослідженнях та відкриттях. Висновки. Отже, наукові здібності формуються протягом життя, однак визначальним є середовище в умовах якого відбувається розвиток творчих здібностей індивіда. На формування наукового таланту особистості впливає сім’я та інші системи мікро- та макросередовища.

Ця стаття – український переклад першого розділу книги К. Поппера «Логіка наукового відкриття». Переклад було виконано з навчальною метою: ознайомити студентів із філософськими поглядами К. Поппера та навчити їх аналізувати та перекладати першоджерела. Переклад виконано в рамках проєкту кафедри філософії, спрямованого на розвиток творчого потенціалу студентів у студентських проблемних групах та наукових гуртках у Криворізькому державному педагогічному університеті. Перекладачі намагалися дотримуватися структури оригіналу та авторського стилю. Цей розділ містить основні гносеологічні ідеї філософії К. Поппера: його погляди щодо ненадійності індукції як методу наукового дослідження, введення фальсифікації як критерію демаркації та спроба розв’язати проблему «емпіричного базису». Стаття складається з восьми розділів: (1) проблема індукції, (2) відмова від психологізму, (3) дедуктивна перевірка теорій, (4) проблема демаркації, (5) досвід як метод, (6) фальсифікованість як критерій демаркації, (7) проблема «емпіричного базису», (8) наукова об'єктивність і суб'єктивна переконаність. К. Поппер вважає проблемним обґрунтування індуктивного умовиводу, тобто умовиводу, який робиться посилок – одиничних суджень. Науковцям необхідно з’ясувати, за яких умов таке обґрунтування є надійним. Ця проблема відома як проблема індукції. На думку Поппера, науковець не може уникнути цієї проблеми, оскільки наукова робота полягає у висуванні та перевірці теорій. Можливий спосіб усунути її – розробити дедуктивну перевірку. Задля виконання цього завдання К. Поппер розробляє процедуру дедуктивної перевірки теорій. Він висуває фальсифікацію як дедуктивний метод перевірки. Фальсифікованість означає потенційну можливість спростування висновків і умовиводів, зроблених з одиничних суджень. К. Поппер пропонує її як критерій демаркації, тобто процедури, яка відмежовує наукове знання від ненаукових поглядів, що називаються «метафізичними». Характерною рисою наукового знання є його об’єктивність. На думку К. Поппера, об’єктивне знання передбачає інтерсуб’єктивну перевірку. Він визнає, що така перевірка може тривати вічно, а це також породжує проблему. А втім, наукові твердження повинні бути здатними до такої перевірки.

У статті розглянуто особливості проведення науково-педагогічних досліджень як різновиду досліджень із соціогуманітарних наук. Досліджено вимоги та положення чинних вітчизняних нормативних документів на предмет їх відповідності європейським та міжнародним принципам та підходам щодо правильного використання кількісних показників при оцінюванні діяльності вчених, науково-дослідних робіт та наукових установ з урахуванням специфіки галузі педагогічних наук. Виокремлено якісні та кількісні критерії оцінювання педагогічних досліджень, а також запропоновано як наукову продукції в галузі педагогічних наук розглядати: державні стандарти освіти, типові освітні програми, підручники, навчальні, навчально-методичні, методичні, навчальні посібники, методичні рекомендації, хрестоматії, енциклопедії, словники, наукові довідники, електронні освітні ресурси навчального призначення, управління та підтримки наукових досліджень, а також проєкти нормативно-правових документів, державних і галузевих програм, інформаційно-аналітичні матеріали та експертні висновки. Розглянуто досвід та можливості використання сервісів відкритих наукометричних систем, інституційних репозитаріїв, систем альтернативної метрики для збору та опрацювання статистичних даних щодо результатів педагогічних досліджень, які проводяться індивідуальним дослідником, колективом виконавців окремої науково-дослідної роботи, колективом структурного підрозділу чи наукової установи. Обґрунтовано доцільність створення та застосування для оцінювання результатів наукового колективу науково-дослідної роботи спеціального НДР-профілю Google Академії; ранжування науковців за кількістю цитувань у межах напряму досліджень (за науковими інтересами); загального або часового фактору впливу наукової продукції, відмінної від наукових статей, на основі даних щодо кількості її завантаження з інституційних репозитаріїв. Запропоновано аналітичну модель використання електронних копій наукової продукції як інформаційного ресурсу на основі аналітичних відомостей, пов’язаних з аналізом даних користувачів, які відвідали мережне сховище і скористалися науковим результатом шляхом його перегляду або завантаження як електронного ресурсу.

В оглядовій статті розглянуто компетентності відкритої науки в широкому значенні та як складник професійної компетентності вчителя природничо-математичних предметів для роботи в науковому ліцеї. Зокрема, розкрито зміст поняття «відкрита наука» задля подальшого визначення складників компетентностей відкритої науки. Визначено основні складники компетентностей відкритої науки, виокремлено чотири категорії: навички та досвід, необхідні для публікації у відкритому доступі; навички та досвід щодо даних досліджень, виробництва даних, управління, аналізу / використання / повторного використання, поширення та зміни парадигми з «захищені дані за замовчуванням» на «відкриті дані за замовчуванням», дотримуючись законодавчих та інших обмежень; навички та досвід роботи у власній науковій та дисциплінарній спільноті та поза нею; навички та досвід, що випливають із загальної та широкої концепції науки, коли дослідники взаємодіють із широкою громадськістю, щоб посилити вплив науки та досліджень. Серед категорій компетентностей відкритої науки було встановлено: компетентності публікації у відкритому доступі (бібліотечні та дослідницькі інформаційні навички, навички грамотності у відкритих публікаціях); компетентності управлінням даними та відкритими даними (технічні навички, навички у галузі інформаційних технологій); компетентності проведення професійних досліджень (навички управління дослідженнями, юридичні навички, дослідження цілісності та навички етики); компетентності суспільної науки. Запропоновано шляхи оволодіння компетентностями відкритої науки: конкуренції та співпраці; використання хмарних сервісів відкритої науки; використання та повторне використання відкритих даних; впровадження принципів відкритої науки не лише серед науковців, але й в галузі педагогіки. Ключові слова: відкрита наука; компетентності відкритої науки; вчителі природничо-математичних предметів; наукові ліцеї.

Використання відкритих електронних науково-освітніх систем є потужним допоміжним інструментом у проведенні наукових досліджень. Авторами статті розроблено й обґрунтовано модель використання цих систем для розвитку інформаційно-дослідницької компетентності наукових та науково-педагогічних працівників, що містить чотири блоки: цільовий, змістовий, організаційно-діяльнісний і результативно-діагностичний. Побудову моделі реалізовано у 5 етапів (добір відкритих електронних науково-освітніх систем, обґрунтування структурних компонентів моделі, конструювання та дослідження її властивостей, експертне оцінювання). У ході побудови було враховано принципи навчання дорослих (андрагогічний, акмеологічний, інформатичний, компетентнісний, практико орієнтований). Визначено, що відкриті електронні науково-освітні системи виступають як засоби розвитку інформаційно-дослідницької компетентності наукових та науково-педагогічних працівників. Основними критеріями добору таких систем є відкритість, функціональність та їх придатність до використання в наукових установах і закладах вищої освіти. У моделі відображено основні змістові лінії (наукові електронні бібліотеки, електронні відкриті журнальні системи, хмарні сервіси Google, електронні освітні мережі, наукометричні, бібліографічні, статистичні, рейтингові науково-освітні системи та ін.), а також напрями, за якими має відбуватися підвищення рівня інформаційно-дослідницької компетентності наукових і науково-педагогічних працівників. У такому навчанні рекомендується використовувати такі методи і форми: мінілекції, семінари, тренінги, робота в групах, метод проєктів, мозковий штурм, дискусії, анкетування, тестування та ін. Дослідження властивостей моделі здійснювалось у процесі проведення семінарів і тренінгів для науковців, а перевірка її валідності – методом експертного оцінювання.

Стаття має футурологічне спрямування. Автори враховують головні особливості сьогодення і критично узагальнюють наукові праці, що стали результатом початкового періоду діяльності «Київського клубу АНТИКОЛАПС». Клуб являє собою розосереджену спілку науковців і педагогів, які об’єдналися для боротьби з Екологічним і Духовно-інтелектуальним колапсами (ЕК та ДіК). Ми багато в чому подібні до учасників Римського клубу, але спираємося на власні відкриття і безперервний моніторинг світових наукових і технологічних досягнень. Імпульсом до об’єднання стало незадоволення останніми пропозиціями Римського клубу й багатьма іншими подібними зарубіжними прогнозами, що не вказують реальних засобів для ліквідації глобальних загроз. На ключове запитання «Як урятувати людство?» ми маємо чітку відповідь — це можливо тільки через використання мудротехнологій (mudrotechnologies or wisetechnologies), які надають людям усе їм потрібне й одночасно виліковують біосферу від наявних пошкоджень.

У статті розглядаються умови здійснення дослідження музичної культури, які впливають на розвиток наукових знань. Мета статті — з’ясувати особливості розвитку наукових досліджень музичної культури в умовах сучасної України в контексті національних та глобальних процесів. Методологія дослідження полягає у загальнонаукових і спеціальних методах. До перших належать логічний і діалектичний методи, а до других — системний та історико-порівняльний. Висновки. Визначено, що на початковому етапі досліджень музичної культури багатьом доробкам був властивий перехідний формат, однак відкриття нових архівних матеріалів та доступ до світових досягнень змінили ситуацію в напрямку розвитку міждисциплінарного підходу, який змушує переглянути встановлені стереотипи. Наголошується, що в процесі реформування як держави в цілому, так і окремих її інститутів значний вплив на розвиток досліджень музичної культури відіграла боротьба із плагіатом та вимога розширення публікацій у наукометричних базах. Однак вищі навчальні заклади і академічні наукові установи не змогли позбутися бюрократичного контролю, а в процесі реформування не було запропоновано формули, за якою наукова спільнота могла б визначати ефективність оприлюднення наукових результатів. Підкреслюється національний та глобалізаційний вплив на ефективність діяльності науковців. Визначено, що на сьогодні вже можна говорити про існування ряду наукових центрів, де вивчаються проблеми музичної культури, зокрема — це Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, Київський національний університет культури і мистецтв та інші установи. Тож нагромадження позитивних змін проявилося в наукових ідеях, дослідженні нових тем і впровадженні наукових результатів у навчальний процес чи практичну діяльність державних установ та громадських організацій.

У статті здійснено аналіз науково-педагогічної школи як предмета історико-педагогічного дослідження. Розглянуто основні підходи до визначення понять «наукова школа», «науково-педагогічна школа». Висвітлено методи дослідження наукової школи (метод теоретичного аналізу і синтезу, метод класифікації), подано перелік ознак науково-педагогічних шкіл (розробка нових оригінальних напрямків науки; спільність основних науково-дослідних завдань, які вирішуються науковою школою; спільність провідного принципу і методичного прийому вирішення поставленого науково-дослідного завдання; навчання молодих поколінь учених основам майстерності наукової творчості), проаналізовано основні аспекти діяльності науково-педагогічної школи (педагогічний, виробничий, культурологічний) з метою опису її сутнісних характеристик. Виділено специфічні риси у визначенні сутності науково-педагогічної школи. Виокремлено істотні ознаки, які дозволяють ідентифікувати наукову школу як явище (апробовані механізми в наступності, формування традицій, індивідуальний педагогічний стиль діяльності представників науково-педагогічної школи), а також розкрито основні її функції, а саме: виробництво наукових знань (дослідження і навчання); поширення наукових знань (комунікація); підготовка обдарованих вихованців (відтворення). Висвітлено специфічні принципи ефективної діяльності науково-педагогічної школи, схарактеризовано критерії та показники її сформованості для дотримання єдності підходів у визначенні сутності даного поняття, до яких належать: захист дисертацій, наявність відкриттів, видання монографій, тощо. Визначено перспективи подальшого дослідження : з’ясування ґенези, розвитку і теоретико-методологічних засад науково-педагогічних шкіл у закладах вищої освіти Херсонщини.

Актуальність статті зумовлена підвищенням інтересу суспільства до креативних індустрій та зростанням запитів майбутніх художників-виконавців щодо набуття у фахових коледжах таких компетентностей, які б давали змогу майбутнім фахівцям здійснювати підприємницьку діяльність у цій галузі. Мета: обґрунтування наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах. Методи: вивчення наукових джерел і педагогічної документації – для аналізу наукових праць і виявлення стану досліджуваної проблеми. аналіз і синтез, узагальнення – для обґрунтування наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах. Результати: виокремлено й охарактеризовано основні наукові підходи до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах, покликані забезпечити методологічну цілісність досліджуваного феномену (системний, компетентнісний, особистісно-орієнтований, суб’єктно-діяльнісний, інтегративний, екзистенційний, аксіологічний). Висновки: обґрунтовано призначення кожного з виокремлених наукових підходів до розвитку підприємницької компетентності майбутніх художників-виконавців у фахових коледжах: системний (спрямований на визначення закономірностей, структурування змісту освітнього процесу); компетентнісний (забезпечує здатність майбутніх художників-виконавців до бізнес-діяльності, їхню готовність удосконалювати професійну діяльність упродовж життя); особистісно-орієнтований (зосереджений на створенні педагогічних умов для розкриття і розвитку особистісних якостей митців, необхідних для відкриття і ведення власної справи в галузі креативних індустрій); суб’єктно-діяльнісний (орієнтований на створення належних умов для набуття майбутніми художниками-виконавцями досвіду реалізації власних бізнес-ідей); інтегративний (зумовлює взаємозв’язок усіх освітніх компонентів для досягнення синергетичного ефекту від опанування освітньої програми); екзистенційний (сприяє формуванню і розвитку потреби вдосконалювати життя (своє, родини, суспільства) шляхом відкриття і ведення власної справи); аксіологічний (спрямований на формування системи цінностей і ціннісних відносин у майбутніх художників-виконавців для ведення бізнесу з урахуванням потреб та інтересів особистості, родини, суспільства, держави).

У статті розглянуто особливості формування віртуальних систем відкритої науки у закладах вищої освіти, що є суттєвою передумовою підготовки ІКТ-компетентних фахівців, здатних до активного, доцільного, науково обґрунтованого застосування найсучасніших ІКТ у своїй професійній діяльності. У результаті дослідження уточнено поняттєвий апарат; виявлено перспективи та сучасні європейські тенденції формування хмаро орієнтованих систем відкритої науки у закладах вищої освіти; визначено перспективні шляхи застосування хмаро орієнтованих платформ і адаптивних сервісів управління контентом у діяльності викладавча, науковця; узагальнено досвід впровадження окремих сервісів хмаро орієнтованих систем відкритої науки у процесі підтримування наукового співробітництва у закладах вищої освіти. Встановлено, що завдяки ширшому залученню в освітній у процес закладів вищої освіти засобів і сервісів науково-освітніх хмаро орієнтованих платформ, а також різних типів корпоративних хмарних сервісів вдається досягти позитивних змін у здійсненні навчальної і наукової діяльності, поліпшенні її якісних і кількісних показників, застосуванні нових форм і моделей її організації, що позитивно впливає як на результати навчання, так і на розвиток наукових досліджень, поліпшення рівня їх організації, підвищення ефективності. Узагальнено досвід використання відкритих хмаро орієнтованих систем відкритої науки для підтримування комунікації; спільної роботи; адаптивного управління контентом; створення і використання електронних освітніх ресурсів у процесі організації освітньо-наукового співробітництва у віртуальних міжнародних колективах, створених на базі декількох закладів вищої освіти. Ключові слова: відкрита наука; системи відкритої науки; віртуальні колективи; інструменти відкритої науки; заклади вищої освіти.

Філософія освіти представлена широким колом концепцій та підходів. Основні можна умовно поділити на чотири групи у відповідності до «чистих» філософських систем: реалізму, ідеалізму, прагматизму, екзистенціалізму. Серед цілей філософії освіти виокремлюються: стимулюючі, аналітичні, наказові, дослідницькі. Цілі сучасної західної філософії освіти – це навчання для формування характеру, навчання для особистого зростання та успішності, навчання для розвитку та відточування естетичних схильностей. У межах американської філософії освіти сформувались три основні напрямки: емпіризм, раціоналізм, натуралізм. Згідно з підходом емпіристів, освіта у широкому сенсі є головним чинником, який впливає на людське існування, що стимулює людську діяльність, формує здібності та характер людини. Раціоналісти запровадили ідею «самовідчуження» як найбільш важливу для філософії освіти. «Самовідчуження» полягає у переході учня від однієї стадії навчання до іншої під керівництвом викладача, коли людський розум стає об’єктом власної уваги. На останній стадії інтелектуального розвитку відбувається відкриття універсалій, законів та принципів. Філософія освіти натуралістів полягає у тому, що висновки наукового дослідження природи треба розуміти не як свідоцтво істини, а як робочі гіпотези для подальшого глибокого дослідження. Наукові відкриття мають бути відкриттями для освіти. Філософія освіти – це міждисциплінарна наука, яка використовує підходи і знання методології низки суміжних наук. Освіта швидко реагує на зміни підходів та потреби ринку, тому сучасний філософсько-освітній дискурс має формуватися під впливом провідних тенденцій.

У статті досліджено еволюцію відкритих електронних науково-освітніх систем для підтримки електронних наукових журналів (Open Journal Systems, DPubS, HyperJournal, E-Journal, Ambra) та веб(відео)конференцій (Open Conference Systems, EasyChair, Skype, WhatsApp, Viber, Facebook Messenger, Zoom, Telegram, Cisco Webex, Microsoft Teams, Google Meet), наукових електронних бібліотек, архівів та інституційних репозитаріїв (Eprints, DSpace), електронних енциклопедій (Електронна енциклопедія освітян України, Енциклопедія «Історія педагогіки»), реферативних і наукометричних баз даних (Scopus, Web of Science, Google Scholar, Open Ukrainian Citation Index (OUCI), DOAJ, ERIH та ін.), систем автоматичного виявлення плагіату в наукових джерелах (Unicheck, eTXT Антиплагиат, Turnitin, StrikePlagiarism.com, Антиплагиат, Grammarly), систем ідентифікування дослідників та об’єктів (DOI, Publons (Researcher ID), ORCID, Scopus Author ID, ArXiv Author ID, ISNI) як сервісів відкритої науки для пошуку, підготовки, оприлюднення та поширення наукових даних і результатів наукових досліджень в освітньому просторі. Встановлено, що розвиток систем відкритої науки пройшов декілька історичних етапів, а саме оцифрування і використання ПК для створення друкованих наукових видань (1960–1970-ті рр.), створення перших оригінальних електронних видань (1980-ті–поч.1990-х рр.), перенесення наукового контенту мережу Інтернет (1991–2000 р.), руху за відкритий доступ і створення відкритих програмних платформ (поч. 2000-х рр.–2010 рр.), впровадження хмарних технологій (2010-ті рр.). Подано основні визначення термінів і понять щодо відкритих електронних науково-освітніх систем, а також етапи становлення руху відкритого доступу. Статтю підготовлено в межах виконання наукового дослідження проєкту «Хмаро орієнтовані системи відкритої науки у навчанні і професійному розвитку вчителів» (реєстраційний номер 2020.02/0310).

Автором оглядової статті здійснено наукометричний аналіз наукового доробку С. Гончаренка. Здійснено класифікацію джерел за змістом, визначаючи суто наукові дослідження (монографії, наукові статті, дисертації), популяризаторські праці (публіцистика, науково-популярні видання), навчальні (посібники, підручники), довідкова література (енциклопедії, бібліографічні покажчики, словники тощо), хрестоматійні видання (збірки документів, видання творів та ін.). Визначено проблематику наукових розвідок Семена Устимовича, виокремлено їх пріоритетні напрями: дидактика фізики, проблеми розвитку вітчизняної освіти, загальна дидактика, методологія педагогіки. Зазначено, що систематизація науково-педагогічної спадщини вченого за різними критеріями дозволила отримати уявлення про різноплановість доробку вченого та коло проблем, які були предметом його дослідження. Обґрунтовано, що оприлюднення інформаційних ресурсів вченого в електронній бібліотеці сприяє поширенню та забезпечує відкритий доступ до результатів його наукових досліджень. Зазначено, що внесення інформаційних ресурсів до електронної бібліотеки (оприлюднення), завантаження ресурсів (розповсюдження), цитування наукової продукції (використання) є впровадженням наукових результатів науковця. Представлено бібліометричний профіль С. Гончаренка за допомогою найважливіших критеріїв оцінювання наукового рівня (h-індекс, і10-індекс). Отримано адекватну оцінку наукової продуктивності С. Гончаренка, визначено загальну кількість публікацій та загальне число цитувань вченого. Зроблено висновок, що праці академіка С. Гончаренка є досить цитованими і нині: як у текстах дисертаційних робіт, авторефератів, так і в найновіших працях нинішніх вчених з проблем історії педагогіки, дидактики, теорії виховання, національної освіти, внеску конкретних персоналій у розвиток вітчизняної педагогіки. Ключові слова: С. Гончаренко, наукові праці, критерії, наукометричний аналіз, бібліометричний профіль.

Стаття присвячена організації, основним етапам та аналізу результатів педагогічного експерименту з верифікації моделі розвитку інформаційно-дослідницької компетентності наукових і науково-педагогічних працівників та перевірки ефективності відповідної методики. В основу такої моделі покладено відкриті електронні науково-освітні системи (ВЕНОС), призначені для ефективної організації та підтримки наукових досліджень у галузі освіти, педагогіки, соціальних і поведінкових наук. На основі аналізу вітчизняних та зарубіжних досліджень, власного досвіду авторів уточнено поняття ВЕНОС. Обґрунтовано, що до його структури доцільно додати наукові електронні бібліотеки, електронні відкриті журнальні системи (ЕВЖС), наукометричні бази даних, електронні соціальні мережі, системи оцінювання якості педагогічних тестів, системи цифрової ідентифікації вчених та їх наукових публікацій, програмні засоби перевірки унікальності текстів. Нині ці засоби є затребуваними та широко застосовуються для організації наукової та навчальної діяльності в закладах освіти та наукових установах усього світу. Експеримент з перевірки ефективності методики використання ВЕНОС для розвитку інформаційно-дослідницької компетентності дослідників у їх професійній діяльності проводився в наукових установах НАПН України (констатувальний етап) та в науково-дослідних підрозділах трьох ЗВО України (формувальний етап) упродовж 3 років. На констатувальному етапі було визначено засоби ІКТ, які доцільно використовувати для оприлюднення та розповсюдження результатів досліджень, а також вивчено ставлення науковців до їх використання. На формувальному етапі підтверджена основна гіпотеза дослідження про підвищення рівня розвитку інформаційно-дослідницької компетентності наукових і науково-педагогічних працівників за умов цілеспрямованого та методично-обґрунтованого застосування ВЕНОС. Встановлено, що розроблена експериментальна методика забезпечує позитивний розвиток ціннісно-мотиваційного, когнітивного, операційно-діяльнісного і дослідницького компонентів інформаційно-дослідницької компетентності. Для перевірки статистичної значущості отриманих результатів було використане кутове перетворення Фішера.

У статті представлено результати дослідження соціально-педагогічного та технологічного аспектів розвитку відкритої освіти у вищих навчальних закладах України та Великої Британії. Встановлено, що в результаті інформатизації суспільства постають нові вимоги до навчання майбутніх фахівців. Вирішення вимог полягає у створенні вдосконаленого відкритого (комп’ютерно-орієтованого) середовища навчальних закладів, лабораторій, бібліотек; оновленням методичного забезпечення, педагогічних технологій та змісту дистанційного й електронного навчання на основі використання ІКТ; запровадженням нових форм і методів організації освітнього процесу; упровадженням відкритих навчальних систем; використанням методики формування інформаційно-комунікаційних компетентностей науково-педагогічних працівників, методики оцінювання якості відкритих електронних систем та вільного доступу до відкритих освітніх ресурсів; а також у дослідженні стану, тенденцій і моніторингу розвитку відкритої освіти. Представлено основні технології, що застосовуються у відкритій освіті, а саме: а) кейс-технологія, яка є близьким аналогом технологій заочного навчання; б) TV-технологія; в) мережна технологія. Наведено найбільш детальну в українській науці класифікацію технологій відкритої освіти: 1) науково-освітні інформаційні мережі; 2) технології підтримки віртуального навчання (зокрема, web 2.0 та ін.); 3) всесвітня мережа «Партнерство в навчанні» (Partners in Learning Network); 4) технології електронного проєктування педагогічних систем; 5) технології мережного е-дистанційного навчання; 6) електронні бібліотеки; 7) технології комунікацій близької зони, зокрема, мобільні електронні технології і спеціальні засоби; 8) електронні технології управління проєктами. Доведено, що головними перевагами відкритої освіти є доступність, гнучкість, паралельність, модульність, економічність, інтернаціональність та координованість, які надають можливість кожній людини отримувати освіту. Використання елементів відкритої освіти забезпечує не тільки доступ до цифрового контенту, а й сприяє вдосконаленню системи управління освітою та контролю її якості. Ключові слова: відкрита освіта, соціально-педагогічний та технологічний аспекти, інноваційні технології, інформаційно-комунікаційні компетентності, індивідуалізація навчання, навчальні ресурси.

У публікації розглянуто історичні передумови появи категорії «відкрита освіта», проаналізовано наукові публікації вітчизняних і зарубіжних дослідників, здійснено узагальнення наукової літератури для порівняння позиції вчених, щодо змісту поняття «відкрита освіта», досліджено ґенезу використання даного поняття, окреслено основні проблеми розвитку системи відкритої освіти, обґрунтовано доцільність використання у навчально-виховному процесі технологій відкритої освіти, розглянуто перспективні для України напрями впровадження елементів відкритої освіти. Визначено, що відкрита освіта є невід’ємною складовою інформатизації суспільства, відображає загальну тенденцію послідовного переходу освітніх процесів з одного стану в інший, формування визначального інформаційного і комунікаційного базису розвитку освіти.

Зростання потоків інформації в Інтернет вимагає від науковця постійно фільтрувати, класифікувати та аналізувати відібрану інформацію. Успішність такої роботи залежить від можливостей персонального середовища (хмарні технології) та персональної мережі (мережні зв’язки) науковця. Це означає, що науковець повинен вміти навчатися у коннективістських дистанційних курсах та створювати їх, мати навички роботи з великими потоками інформації (бути куратором змісту). Мета дослідження – визначити умови ефективної роботи дослідника з великими потоками інформації з використанням хмарних технологій. Завдання дослідження – розробити методи роботи з потоками мережної інформації та формування ефективної персональної фахової мережі. Об’єкт дослідження – дистанційні курси. Предмет дослідження – дистанційний навчальний процес. Використані методи дослідження – коннективістські та конструктивістські підходи у ході дистанційного навчання у відкритих дистанційних курсах. У ході дослідження проведено 4 коннективістські відкриті дистанційні курси, які показали проблеми у використанні хмарних технологій. Для розв’язання цих проблем розроблено та проведено відкритий дистанційний курс «Куратор змісту» та підготовлено понад 70 науковців та бібліотечних працівників до роботи з великими потоками інформації. Використання навичок куратора змісту у коннективістських дистанційних курсах підвищує рівень наукових досліджень на сучасному етапі розвитку суспільства.

On February 6-7, 2019, the Department of Botany and Zoology of the Faculty of Chemistry and Biology of Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University hosted “Scientific readings” dedicated to the 120th anniversary of the discovery of double fertilization in angiosperms made by S. Navashyn, the professor of Saint Volodymyr University.The conference was attended by 7 doctors of sciences, professors, 12 candidates of sciences, associate professors, teaching staff and assistants of the Department of Botany and Zoology, Department of General Biology and Methods of teaching of sciences of TNPU, research fellows of the Ternopil branch of the “Institute of Soil Protection of Ukraine”, undergraduate and postgraduate students of the chemical and biological faculty.The conference program included both plenary and section meetings, discussions. Questions highlighted covered such key areas:Actual problems of embryology, cytomebrology and reproductive biology of flowering plants (Magnoliophyta).Current trends in development of modern biology, ecology and pedagogy of higher education.At the plenary meeting (chairman S.V. Pyda, doctor of agricultural sciences, professor, head of the Department of Botany and Zoology), the reports were delivered by M. M. Barna, doctor of biology, professor of the Department of Botany and Zoology, L.S. Barna, candidate of Pedagogy, Associate Professor of the Department of General Biology and Methods of Teaching Sciences, N.V. Herts and O.B. Matsiuk, Associate Professors of the Department of Botany and Zoology (N.V. Hertz presented a speech entitled “Serhii Navashyn, the professor of Saint Volodymyr University, 1857-1930, dedicated to the 120th anniversary of the discovery of double fertilization in angiosperms”); M. M. Barna, doctor of biology, professor of the Department of Botany and Zoology, and L.S. Barna, Associate Professor of the Department of General Biology and Methods of Teaching Sciences made a keynote statement under the title ‘“Historical Account and Controversial Nature of Discovery of Double Fertilization in Angiosperms by by S. Navashyn”; H.Ya. Zhyrska, Associate Professor of the Department of General Biology and Methods of Teaching Sciences, and Professor A.V. Stepaniuk made a report on the “Consistency crucial to the mental representation of “double fertilization” in the minds of high school students; V.V Hrubinko, Doctor of Biology, Professor, Head of the Department of General Biology and Methods of Teaching Sciences made a report on “Adaptation Strategies of Waterside Plants to Pollution of Hydroecosystem with Hard Metals”.All the reports were assisted with multimedia devices.The closing meeting chaired by S.V Pyda, Doctor of Agriculture, Professor, Head of the Department of Botany and Zoology of TNPU summed up the presentations and passed the resolution of “Science Readings”.

Мета роботи – висвітлити історичні шляхи розвитку медичної фізики, розкрити закономірності становлення і розвитку фундаментальних фізичних та медичних знань, їхній взаємозв’язок, показати їх еволюцію й значущість для минувшини та сьогодення. Основна частина. У статті розглянуто деякі з етапів історії становлення та розвитку медичної фізики. Показано, як змінювалися наукові знання про теплові й електромагнітні явища упродовж сотень літ. Стаття знайомить із деякими з тих, хто розширював межі людського знання про оточуючий світ, розкриваючи нові таємниці природи і її закони. Дослідження теплових явищ привело до відкриття другого начала термодинаміки, яка займає особливе місце серед законів природи, а електромагнітних – до магнітних винаходів і впроваджень у медицині. Саме знання історії розвитку науки не лише освітлює шляхи її розвитку, а й сприяє її прогресу. Висновок. У статті розглянуто етапи розвитку вчення про теплові та електромагнітні явища, становлення електрофізіології (електробіології) як науки.

Стаття присвячена актуальній проблемі вільного доступу до наукової інформації Національного авіаційного університету (НАУ). Такий доступ, у тому числі через розвиток інституційного репозитарію та відкритих електронних журналів та конференцій НАУ, можливість вільно підтримувати стосунки зі своїми колегами в будь-якій частині світу – одна зі складових подальшого розвитку науки, освіти та суспільства, інтеграції НАУ до світової академічної спільноти. Наявність засобів публікації наукових робіт за світовими стандартами та самореклама науковців за допомогою сучасних наукометричних профілів значно підвищить наукометричні показники як самих науковців університету, так і НАУ у цілому. Пропонується досвід роботи Науково-­технічної бібліотеки Національного авіаційного університету щодо пропаганди наукометрії, навчання працювати з сучасними наукометричними системами.

Мета статті – обґрунтувати актуальність творчості Нізамі Гянджеві на всі часи новими фактами, а також проаналізувати твори, написані в результаті впливу Нізамі на європейську літературу, висвітлити світогляд західних, особливо французьких, літератур на твори великого азербайджанського поета. У статті розглядається історія вивчення творчості азербайджанського поета й філософа Нізамі Гянджеві в Європі, його вплив на західну літературну критику, особливо на французьку літературу. Стаття розроблена у двох напрямах. Перший напрям – це загальна інформація про джерела Нізамі Гянджеві, відображена у французькій літературній критиці в XVII–XX століттях, а другий напрям – вивчення впливу творів Нізамі Гянджеві на французьку літературу. Використовувані методологія й методи. При вивченні досліджуваної проблеми використовувалися загальнонаукові методи – аналіз, наукова об’єктивність, порівняльний аналіз, комплексне дослідження фактів та інформації, методи історико-літературного підходу, зроблені теоретичні узагальнення з важливих аспектів проблеми. Основні наукові інновації. У статті на конкретних прикладах представлено недосліджені аспекти впливу творчості Нізамі Гянджеві на західну літературу, а також проаналізовано цінні літературні приклади, створені в результаті впливу європейської літератури на французьку літературу, гілку авангарду. Результати дослідження: – у результаті дослідження нових фактів із європейської літератури виявили, що вірші поета, відомого своєю унікальною здатністю зі Сходу на Захід, завжди залишатимуться актуальними як перлина думки і слова, з роками стануть загальним літературним надбанням усіх народів; – головним результатом дослідження стало збагачення новими фактами впливу творчості Нізамі Гянджеві на європейську, особливо французьку, літературу; – одним із головних результатів дослідження стало відкриття нових об’єктів аналізу й порівняння для дослідників творів Нізамі Гянджеві.

Вступ. Здатність наукових організацій НАН України швидко створювати й впроваджувати інноваційні науково-технічні розробки має вирішальне значення для прискореного економічного розвитку та є важливим фактором підвищення конкурентоспроможності України.Проблематика. Створення та впровадження інноваційних науково-технологічних розробок може здійснюватися шляхом використання концепції закритих чи відкритих інновацій. Останнім часом посилився негативний вплив низки чинників використання концепції закритих інновацій в діяльності наукових організацій НАН України.Мета. Розробка та апробація удосконалених теоретико-методологічних засад технологічного аудиту науковотехнологічних розробок, оцінки організаційної зрілості та готовності наукових організацій НАН України до застосування відкритих інновацій.Матеріали й методи. Використано підходи теоретичного узагальнення; економічного аналізу та синтезу, математичної статистики, експертного та анкетного дослідження.Результати. Встановлено, що значна частка науково-технологічних розробок наукових організацій НАН Українимає низьку готовність до самостійної та спільної комерціалізації, що характеризує застосування концепції закритих інновацій. Лише частина наукових організацій України має середній рівень організаційної зрілості, а переважна більшість має низький та дуже низький рівень організаційної зрілості та готовності до застосування відкритих інновацій. Натомість застосування зазначеної концепції може сприяти прискореному інноваційному розвитку наукових організацій НАН України. Розроблено теоретико-методологічний підхід технологічного аудиту науково-технологічних розробок та оцінки організаційної зрілості та готовності наукових організацій НАН України до застосування відкритих інновацій.Висновки. Запропонований метод дозволить науковим організаціям НАН України пришвидшити виведення їх на ринки інноваційних науково-технічних розробок.

Резюме. У світі за останні кілька десятиліть культура медсестринства зазнала глибоких змін. Від медичних сестер все більше очікується, що вони розуміють і проводять дослідження, а також базують свою професійну практику на доказах, що з’являються в результаті досліджень, тобто застосовують доказове медсестринство. Доказове медсестринство широко визначається як використання найкращих клінічних даних при прийнятті рішень щодо догляду за пацієнтами, і такі докази зазвичай надходять із досліджень, проведених медсестрами та іншими фахівцями охорони здоров’я. У деяких дослідженнях показано взаємозв’язок між дослідженнями, доказовою практикою у медсестринстві, а також підвищення якості медсестринського догляду. Мета дослідження – проаналізувати літературні джерела останнього десятиліття щодо результативності та доцільності медсестринських наукових досліджень на якість здоров’я населення, а також показати значення наукових досліджень для визначення та вирішення основних проблем у вітчизняному медсестринстві. Матеріали і методи. Проведено аналіз доступних інформаційних ресурсів у мережі «Інтернет», іноземних фахових видань за останні десять років. Застосовано аналітико-порівняльний метод та метод інформаційного пошуку. Результати. За останні кілька десятиліть культура медсестринства зазнала глибоких змін. Наукові відкриття, що впливають на розуміння здоров’я, хвороб, включаючи симптоми, а також нові методи діагностики та лікування, продовжують розвиватися. На часі є зміни в практиці, дослідженнях та освіті медичних сестер. На практиці інноваційні, спільно створені, засновані на доказах моделі надання допомоги можуть відкрити нові ролі для медичних сестер з вищою освітою, які мають знання, лідерські та командні навички та вміння наукового пошуку й проведення досліджень. Дані наукових медсестринських досліджень можуть стати основою для клінічної практики та розширити базу знань медичних сестер у науці щодо симптомів, здоров’я, самоконтролю та паліативної допомоги наприкінці життя, а також поведінкового здоров’я, щоб продемонструвати цінність медсестринського догляду. В освіті персоналізоване, інтегративне та технологічне викладання та навчання може призвести до творчого та критичного мислення/прийняття рішень, етичних та культурно інклюзивних основ для практики здобувачів з медсестринства, забезпечити командні та комунікативні навички, покращити якість навчання протягом усього життя. Висновки. У сучасному світі медичні сестри повинні навчатися протягом усього життя, бути здатними обмірковувати, оцінювати та модифікувати свою клінічну практику на основі знань, отриманих від систематичних досліджень у сфері медсестринства та охорони здоров’я. Знання, які можуть надати майбутні вчені-медсестри, будуть вирішальними для посилення зміцнення здоров’я, боротьби з хронічними, інфекційними та психічними захворюваннями, а також для сприяння одужанню та покращення якості життя.

У статті представлено вітчизняний та зарубіжний досвід функціонування наукових періодичних видань в умовах глобального процесу цифровізації. Здійснено огляд законодавчих та нормативно-правових актів, що регламентують цифровізацію освітнього і наукового просторів на етапі переходу до відкритої науки та відкритого доступу до результатів наукових досліджень. Систематизовано основні напрями досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених щодо висвітлення результатів наукової діяльності, процесу їх публікації у вітчизняних та зарубіжних спеціалізованих цифрових видавничих сервісах і наукометричних базах даних. Ідентифіковано ключові проблеми щодо розміщення наукових публікацій у галузі соціальних та гуманітарних наук у наукометричних базах даних. Охарактеризовано цифрові ідентифікатори вченого, зокрема ORCID, ResearcherID, Publons, Google Scholar тощо, які спрямовані на забезпечення об’єктивного оцінювання продуктивності науковця. З’ясовано особливості псевдовидань з метою усунення ризиків участі дослідників у «хижацькій» видавничій діяльності. Здійснено критеріальний аналіз відповідності наукової періодики НАПН України вимогам МОН України та встановлено її ранжування. Визначено шляхи усунення виявлених недоліків та проблем, що має забезпечити включення наукової періодики НАПН України до загальнодержавної розподіленої електронної бази даних – Національного репозитарію академічних текстів, а також інтеграцію з «Відкритим українським індексом наукового цитування» та міжнародними наукометричними базами даних Scopus, Web of Science Core Collection тощо.

У статті досліджено особливості становлення і розвитку державної політики у сфері фізичної культури і спорту в часи Київської Русі. Результатом досліджень стало виокремлення її системоутворюючих чинників у конкретно взятому історичному періоді з урахуванням українських національних особливостей. У статті використовувався міждисциплінарний методологічний інструментарій, який виходить поза межі науки публічного управління та адміністрування і охоплює методи таких близьких за об’єктом досліджень дисциплін, як історичні та юридичні науки. Означена методологія зумовлена історико-правовим контекстом дослідження сфери публічного управління та адміністрування фізичної культури і спорту у найбільш віддалений і водночас найбільш показовий для українського державотворення період. У процесі дослідження використано наукові розробки вчених, які вивчали державної політики у сфері фізичної культури і спорту в часи Київської Русі. За результатами дослідження встановлено, що досліджуваний період характеризувався особливим контекстом розвитку державної політики, яка передбачала укріплення обороноздатності держави у постійних воєнних кампаніях і це позначилося на сфері фізичної культури і спорту. Політика держави була зумовлена двома системоутворюючими чинниками: необхідністю системного відкриття військо-спортивних шкіл і розвитком фізичної культури на перманентному рівні громад. Зазначений підхід був реалізований двома векторами публічного адміністрування: централізованими підходами щодо відкриття шкіл військово-спортивної підготовки і первинним рівнем наставництва та розвитку спортивних заходів на рівні громад. Обидва рівні такої державної політики забезпечувалися шляхом регулювання даних суспільних відносин нормами звичаєвого права, що стало результатом культивування національних спортивних традицій, найбільш тісним чином пов’язаних із воєнною підготовкою з самих ранніх років і до періоду повноліття. У статті зроблено висновок про те, що дана система підготовки на рівні її публічного управління та адміністрування знайшла своє практичне втілення через багаторічний період у часи Козацької України.

У статті розглянуто польський досвід дослідження проблематики управління сталим розвитком. Гіпотеза дослідження полягає у розумінні важливості публічного управління задля забезпечення сталого розвитку та визнанні необхідності його вдосконалення завдяки науковим дослідженням. Наукова новизна публікації полягає у виокремленні та систематизації досліджень польських науковців із питання управління сталим розвитком, виявленні рівня їхнього впливу на практику, узагальненні підходів і відкритті для українського читача. Авторами відзначено зростання ролі концепції сталого розвитку у Республіці Польща, що проявляється і в наукових працях. Дослідження польських науковців у 1980-1990-х роках стосувалися переважно вивчення теоретичних основ сталого розвитку і практики впровадження на основі зарубіжного досвіду. Помітним було переважання екологічного напряму досліджень і сприйняття сталого розвитку насамперед із погляду на збереження довкілля для майбутніх поколінь. Пізніше більше уваги стали надавати сталому розвитку бізнесу і зростанню рівня його відповідальності за реалізацію стратегій сталого розвитку. Помітним є і вдосконалення термінології питання: від перекладу поняття «Sustainable development» – «екорозвиток», «збалансований», «зрівноважений», «тривалий розвиток» тощо до «відповідальний розвиток». Використовується і поєднання термінів для відображення стабільності розвитку, його широти і публічності. Серед перепон для сталого розвитку польські науковці виділяють відсутність необхідних ресурсів для забезпечення екологічного розвитку економіки, обмежену суспільну свідомість із питань екологічного розвитку та наголошують на необхідності вдосконалення правового забезпечення розвитку, навчання кадрів, зростання відповідальності бізнесу тощо.

У статті аналізуються наукові дослідження щодо взаємодії спеціалістів у процесі соціального захисту, соціальної роботи та надання соціальних послуг. Розглянуто підходи науковців до визначення понять «міжвідомча», «міждисциплінарна» взаємодія, окреслено відмінності міжвідомчої та міждисциплінарної взаємодії спеціалістів територіальних громад, виокремлено функції міжвідомчої взаємодії у сфері розв'язання соціальних проблем у межах територіальної громади. Представлено законодавчі акти, що регламентують цю взаємодію, визначено спеціалістів міждисциплінарної команди. Зафіксовано важливість міждисциплінарної взаємодії у процесі ведення випадку та реалізації завдань соціального супроводу вразливих сімей, важливість інтерактивного командного підходу під час надання інтегрованих соціальних послуг. Представлено такі етапи надання послуги з патронату як виявлення сімей з дітьми, які потребують послуги з патронату; прийняття рішення про переміщення дитини в сім’ю патронатного вихователя; відкриття випадку; розроблення плану та надання послуг відповідно до визначених потреб; моніторинг виконання індивідуального плану; підготовка дитини до переміщення; переміщення дитини із сім’ї патронатного вихователя; завершення випадку; оцінка якості надання послуг; підтримка сім'ї з дитиною. Описано особливості міжвідомчої та міждисциплінарної взаємодії спеціалістів на різних етапах у процесі ведення випадку сім’ї, дитина якої переміщена під патронат. Визначено координаторів міждисциплінарної взаємодії відповідно до окресленої мети у процесі ведення випадку, роль патронатного вихователя як члена міждисциплінарної команди. Представлено особливості програми навчання членів міждисциплінарної команди щодо партнерства, взаємодії та прийняття рішень в найкращих інтересах дитини в процесі надання послуги з патронату, результати опитування учасників тренінгу. Окреслено важливістьі співпраці спеціалістів у процесі надання послуги з патронату в громаді та підготовки їх до цієї командної взаємодії.

У статті охарактеризовано основні етапи еволюції засобів і технологій проєктування хмаро орієнтованих систем відкритої науки в освіті, охарактеризовано сучасний стан проблеми, визначено перспективні напрями досліджень. Формулювання проблеми. Необхідність дослідження обумовлена потребою підвищення рівня ІКТ компетентності вчителів закладів загальної середньої освіти України в аспекті розвитку навичок використання хмарних сервісів відкритої науки, ознайомлення їх з методологічними та методичними засадами використання сервісів даного типу в освітньому процесі. Матеріали і методи. Для досягнення мети роботи були використані загальнонаукові методи: а) теоретичні – аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду; теоретичний аналіз, систематизація та узагальнення наукових фактів і закономірностей б) емпіричні – анкетування; опитування; бесіди з учасниками освітньо-наукового середовища; педагогічні спостереження за начальною і науковою діяльністю суб’єктів освітнього процесу. Результати. У роботі обґрунтовано, що запровадження хмаро орієнтованих систем відкритої науки у процес навчання і професійного розвитку вчителів є перспективним напрямом розвитку наукової освіти вчителів, що потребує удосконалення методології і методик використання засобів і сервісів відкритої науки, запровадження інноваційних форм і методів у процес навчання і наукових досліджень, розвитку ІКТ-компетентностей вчителів, зокрема, навичок здійснення наукових досліджень у співробітництві, спираючись на застосування хмаро орієнтованих засобів і сервісів підтримування наукових досліджень і опрацювання даних, розширенню частки дослідницького підходу у навчанні, поширенню кращих практик відкритої науки у вітчизняному освітньому просторі. Висновки. Еволюція засобів і сервісів відкритої науки охоплює низку етапів: формування і розвиток науково-освітніх інформаційних мереж і інфраструктур; рух у напрямі їх уніфікації і інтеграції; виникнення Європейської хмари відкритої науки і запровадження найкращих практик її освітнього використання. Існує потреба в обґрунтуванні і запровадженні спеціально розроблених методик проєктування хмаро орієнтованих систем відкритої науки в освіті вчителів для підвищення активності і вмотивованості до наукових досліджень, поліпшення їх результативності, розвитку ІКТ-компетентності в аспекті використання хмарних технологій.

У статті обґрунтовано актуальність обраної теми в контексті ідей Нової української школи та проаналізовано наукові джерела щодо трактування терміну "емоційна компетентність" у науковій педагогічній і психологічній літературі. Висвітлено результати аналізу різних підходів зарубіжних і вітчизняних дослідників до тлумачення понять "емоційний інтелект" і "емоційна компетентність". Визначено, що проблема емоційної компетентності тісно пов’язана з феноменом емоційного інтелекту. Відповідно до концепції Нової української школи відбувається переорієнтація освітнього процесу на емоційну складову, розвиток емоційного інтелекту учнів, успішну самореалізацію особистості, відкриття та вияв власного потенціалу, що вимагає від педагога вмінь здійснювати освітній процес на емоційній основі, будувати стосунки з учнями на засадах довіри, поваги, емпатії, свідомо виражати та керувати емоціями, розпізнавати, розуміти емоційний світ молодших школярів, створювати позитивний емоційний настрій та сприятливий психологічний клімат у класі. Відтак існує проблема розвитку емоційної компетентності вчителя початкової школи. Обґрунтовано розуміння емоційної компетентності вчителя початкової школи як динамічною комбінації поглядів, цінностей, знань про емоції, вміння вираження, розуміння, керування власними емоціями та емоційним станом учнів, особистих якостей для успішного здійснення освітнього процесу на емоційній основі, засадах емпатії, поваги, співпраці з школярами, їх батьками, колегами, власної реалізації в професійній сфері. Узагальнено теоретичні підходи до розуміння структури емоційної компетентності, визначено найбільш поширені погляди на складові емоційної компетентності, подано її структуру. У структурі емоційної компетентності вчителя початкової школи визначено особистісний (вираження, розуміння, керування власними емоціями) і міжособистісний (здатність сприймати, розуміти, впливати на емоційний стан учнів) компоненти. Співвіднесено структуру емоційної компетентності вчителя початкових класів з ідеями Нової української школи. Ключові слова: емоції, емоційний інтелект, емоційна компетентність, вчитель початкової школи, Нова українська школа.

У статті розглянуто особливості впливу руху відкритого доступу до якісної безперервної підготовки сучасного спеціаліста в контексті зростаючих змін ландшафту вищої освіти, що обумовлює перспективи реалізації якісних моделей їх професійно-особистісного становлення. Охарактеризовано доцільність навчально-методичного супроводу цифрової підготовки з використанням відкритих освітніх практик щодо засобів цифрової культурної спадщини, спрямованої на підтримку визнання суспільних цінностей. Вивчено базові засоби реалізації відкритої освіти, а саме: відкриті освітні ресурси, масові відкриті онлайн курси, відкриті цифрові підручники, що, з одного боку, дозволяє викладачам на їх основі розробляти власні матеріали до навчальних курсів, а з іншого – експериментувати з впровадженням гнучких моделей для підтримки індивідуальності кожного члена студентської спільноти. Проаналізовано перспективи та переваги реалізації підходів відкритої освіти, які пов’язані з рухом за справедливий доступ до якісної вищої освіти з урахуванням особливостей нелінійних моделей, кар’єри і зайнятості відповідно до життєвих цілей людини, що обумовлено регіональними потребами забезпечення невпинного рівня розвитку людського капіталу в умовах сталого розвитку. Розглянуто розширене визначення «соціального виміру», що викликано необхідністю в спільних діях на основі узгодженої політики безперервної освіти, яка пов’язана з обробкою і збереженням певних типів даних (цифрових бейджів) протягом усього життя. Доведено, що підвищення якості викладацького складу стимулює їх до ініціативи, плідної співпраці та безперервного вдосконалення на основі сучасних відкритих ресурсів, водночас покращує культуру взаємодії і рівень соціальної справедливості. Апробовано науково-методичне забезпечення професійно-особистісного розвитку педагогів суспільно-гуманітарних дисциплін, що збагачує досвід інтеграції цифрових технологій в освіту. Зокрема освітня технологія портфоліо активізує студентів до критичного дослідження особливостей відкритого освітнього середовища.

Мета роботи – продемонструвати шляхи формування математичної грамотності та науково-пізнавального інтересу у студентів на заняттях із дисципліни “Біофізика з фізичними методами аналізу”. Основна частина. Стаття присвячена проблемі формування науково-пізнавального інтересу у студентів на заняттях з біофізики з фізичними методами аналізу. Приділено увагу ефективному використанню математичного моделювання у наукових дослідженнях з біології, хімії, медицини та фармації. На прикладі змістового модуля “Термодинаміка біологічних процесів” розглянуто сучасні математичні моделі опису реальних біологічних систем, зокрема проаналізована невирішена проблема математичного опису фазових переходів. Висновок. Для підвищення науково-пізнавального інтересу студентів та покращення рівня розуміння навчального матеріалу з дисципліни “Біофізика з фізичними методами аналізу” слід на заняттях інформувати студентів про найновітніші відкриття в даній галузі знань, особливу увагу приділяти науковим розробкам сучасних наукових математичних та фізичних шкіл, адже це значною мірою є мотиваційним фактором вивчення дисципліни.

В статті проаналізовано сучасні тенденції європейського простору відкритої науки, сутність і переваги хмаро орієнтованих засобів і сервісів відкритої науки. Розглянуто приклади сервісів Європейської хмари відкритої науки. Надано рекомендації щодо якісного й ефективного запровадження засобів і сервісів відкритої науки в науково-освітню діяльність. Формулювання проблеми. Актуальність роботи обумовлена необхідністю покращення якості та результативності впровадження в науково-освітню діяльність засобів і сервісів відкритої науки, підвищення ефективності їх використання у вітчизняній науці та системі освіти, поліпшення рівня підготовки фахівців освітньої галузі, зокрема вчителів. Матеріали і методи. Для розв’язування поставлених у роботі завдань використано теоретичні методи: аналіз науково-педагогічних теорій та концепцій з проблеми дослідження; аналіз та узагальнення тенденцій європейського простору відкритої науки; аналіз функціоналу хмаро орієнтованих сервісів відкритої науки. Результати. Розглянуто сутність поняття хмаро орієнтованої системи відкритої науки. Проаналізовано сутність і значення Європейської хмари відкритої науки. Визначено основні тенденції, що наразі превалюють в Європейському просторі відкритої науки: відкритий доступ, архівування статей, обмін даними. Розглянуто приклади сервісів Європейської хмари відкритої науки. Надано рекомендації щодо запровадження засобів і сервісів відкритої науки в науково-освітню діяльність. Висновки. Врахування сучасних тенденцій європейського простору відкритої науки, використання переваг хмаро орієнтованих засобів і сервісів відкритої науки з урахуванням авторських рекомендацій сприятиме покращенню якості, ефективності та результативності науково-освітньої діяльності у вітчизняних закладах науки й освіти, ефективності впровадження в освітній процес засобів і сервісів хмарних обчислень, ширшому використанню сервісів відкритої науки на різних рівнях навчання, поліпшенню рівня підготовки фахівців освітньої галузі.

У статті розглянуто проблему підготовки майбутніх магістрів середньої освіти в галузі інформатики та їх залучення до науково-дослідницької роботи в умовах цифрової та гуманістичної педагогіки. Коротко розглянуто процес інформаційно-аналітичної підтримки науково-педагогічних досліджень за допомогою електронних систем відкритого доступу, зокрема електронні бібліотеки, електронні відкриті журнальні системи, електронні бібліометричні системи, інформаційно-аналітичні системи відкритого доступу, відкриті конференційні платформи. Описано методику застосування електронних систем відкритого доступу. Її складові можуть бути застосовані у процесі підготовки майбутніх магістрів середньої освіти в галузі інформатики. Методика передбачає розгортання в академічній хмарі віртуальних дослідних зразків електронних бібліотек та електронних відкритих журнальних систем. У статті такими системами обрані відкриті платформи DSpace та Open Journal Systems. Описано процедуру розгортання електронних систем відкритого доступу, зокрема конкретизовано зміст діяльності на кожному з її семи етапів: прогностичному, підготовчому, технічному, організаційному, практичному, узагальнювальному, перспективному. Розглянуті особливості підготовки майбутніх магістрів інформатики до впровадження електронних наукових журналів. Для ефективного навчання впровадження і використання електронних систем відкритого доступу за доцільне рекомендовано організувати повноцінне моделювання студентами зазначених процесів. Очікуваним результатом навчання автор вважає сформовані компетентності майбутніх магістрів щодо проектування, установлення, конфігурування, супроводу та використання у майбутній професійній діяльності електронних систем відкритого доступу.

Стаття присвячена аналізу становлення вищої художньої освіти Китаю ХХ ст. Установлено, що на початку століття розвиток художньої освіти перебував під впливом Заходу шляхом активного залучення у китайську художню професійну освіту академічних практик Західної Європи, що привело до її європеїзації, започаткувавши тим самим новий етап в історії китайського живопису – реалістичний. Це стало початком експериментальних течій в цій галузі як, наприклад, об’єднання західного мистецтва з китайським. Встановлено, що початок ХХ ст. – середина ХХ ст. був періодом відкриття офіційних шкіл художньої освіти, що були відкриті за ініціативою громадян Китаю, а саме відкриттям низки художніх інститутів, таких як: Сучжоуській (1922 р.), потім, в Нансіне і Ханчжоу (1927 р). Зазначено, що, якщо продовж другої половини XIX ст. процес становлення та розвитку вищої художньої освіти Китаю проходив під впливом Заходу, період з середини до кінця ХХ століття пройшов під впливом російської реалістичної школи. Це визначило напрямки у розвитку сучасного китайського живопису, основні методичні установки у практиці художньої професійної освіти Китаю. Цей період можна віднести до періоду зовнішнього (або радянського) впливу, підтримки системи художньої освіти Нового Китаю. Визначено, що розпочаті в першій половині ХХ ст. експерименти китайським митцям вдалося продовжити вже у 1980-і роки, після Культурної революції. Успіхи сучасних живописців, без сумніву, базуються на успішних експериментах майстрів минулого століття, які не могли відбутися без доброчинних нововведень в галузі художньої освіти, значно збагативши китайське мистецтво ХХІ ст. На сучасному етапі (ХХІ ст.) система художньої вищої професійної освіти Китаю характеризується підтриманням вищими мистецькими школами загальної стратегії відкритої співпраці з іноземними закладами вищої освіти (ЗВО) у встановленні довгострокових відносин співпраці в галузі наукових досліджень, академічних обмінів, підготовки викладачів і навчання студентів (Китай і США, Китай і Південна Корея, Китай і Україна, Китай і Росія). Введеться плідна підготовка аспірантів.

У статті з’ясовано роль інституційних репозитаріїв у формуванні науково-дослідницької компетентності магістрів. Здійснено порівняльний аналіз функціонування двох ресурсних баз – eSNUIR (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки) та іRBNAU (Білоцерківський національний аграрний університет), що працюють на основі системи Dspace. Охарактеризовано функції, які здатна виконувати ця інформаційно-комунікаційна технологія (ІКТ) в інноваційній діяльності студентів останнього курсу. Запропоновано модель методичної підтримки інституційним репозитарієм процесу формування науково-дослідницьких навичок магістрів на різних етапах їх діяльності: при виконанні практичних завдань, що мають дослідницький характер; в індивідуальній роботі та проєктній діяльності, участі в конференціях та семінарах; підготовці та публікації тез наукової доповіді; написанні та захисті магістерської роботи. Описано особливості інституційних репозитаріїв eSNUIR та іRBNAU щодо організації та надання освітніх послуг. Шляхом опитування магістрів Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки та Білоцерківського національного аграрного університету засвідчено достатньо високу частотність використання респондентами ресурсів університетських репозитаріїв у науково-дослідницькій діяльності. Доведено, що функціональні переваги електронних архівів (відкритий безоплатний доступ, структурування матеріалу, зручність роботи в будь-який час, можливість розміщення власних досліджень) сприяють науковій комунікації серед магістрів. Визначено окремі недоліки в організації роботи eSNUIR та іRBNAU з метою їх подальшої корекції для забезпечення більш якісного надання освітніх послуг, які сприятимуть саморозвитку та самоосвіті магістрів, набуттю ними відповідних компетенцій. Зазначено, що напрацювання відповідних стандартів мотивує молодих науковців до розміщення в архівах своїх праць, продукуючи інноваційно-дослідницьку роботу університету.

Вступ. З нагоди 180-річчя Національного медичного університету імені О.О. Богомольця відбулися ряд заходів, які висвітлюють роботу вітчизняного медичного вишу за такий поважний термін існування: школи, семінари, круглі столи, науково-практичні конференції та ін.Мета. Привернути увагу світової спільноти та звичайних громадян до історії славетного вищого навчального закладу та його співробітників-науковців, котрі впродовж багатьох років своєю невтомною працею, науковими відкриттями та здобутками плекали честь і достоїнство провідного медичного закладу, поповнили скарбницю знань щодо етіології, патогенезу, діагностики, профілактики та лікування багатьох захворювань внутрішніх органів, зокрема й обізнаності про хронічну хворобу нирок.Матеріали і методи. Організація і проведення конференцій, круглих столів, майстер-класів, дискусій щодо своєчасної діагностики, маніфестації, перебігу, клінічних ознак деяких захворювань внутрішніх органів та хронічної хвороби нирок.Результати та їх обговорення. У рамках заходів з нагоди 180-річчя Національного медичного університету імені О.О. Богомольця відбулися ряд наукових форумів : 16-18 червня 2021р. працювала Українська фахова школа з міжнародною участю «Хронічні хвороби печінки. Ентеропатії. Коморбідна патологія»: впродовж Пленарного та 4 секційних засідань буде заслухано 34 доповіді провідних вчених Києва, Харкова, Одеси. У роботі школи взяли участь науковці Туреччини та Йорданського Хашимітського Королівства, працювали майстер-класи «Гепатобіліарна система: злагоджене функціонування”, «Сучасні аспекти трансплантації печінки» та круглий стіл «Персоналізований підхід до лікування внутрішніх хвороб»; 23 червня 2021р. – під егідою Міністерства охорони здоров’я України, Національної академії медичних наук України, Національного медичного університету імені О.О. Богомольця у приміщенні Національної наукової медичної бібліотека України відбулася Презентація книги Мойсеєнко В.О., Канюри О.А., Шостки І.П., Тарченко Н.В., Абдуллаєва Ф.Р. «Милосердя та благодійність на теренах україни», присвячена 180-річчю Національного медичного університету імені О.О. Богомольця та 30-річчю Незалежності України. З вітальним словом виступив проректор з науково-педагогічної роботи та лікувальної роботи Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Заслужений лікар України, д.мед.н., проф. Канюра О.А.; 30 вересня 2021р. – науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні питання нефрології та внутрішньої медицини», у рамках якої працювала фахова нефрологічна школа пам’яті Лауреата Державної премії України, заслуженого діяча науки і техніки України, академіка НАН Вищої освіти України, професора Никули Тараса Денисовича.Висновки. Щодня найкраші фахівці Національного медичного університету, які присвятили своє життя допомозі іншим людям, ствержують вірність надпису на гербі НМУ «ЧЕСТЬ.МИЛОСЕРДЯ.СЛАВА». Історія Університету – це історія цілої плеяди видатних науковців світового рівня.

Формулювання проблеми. Зважаючи на виклики, з якими стикається сучасне суспільство, зокрема, пандемії, війни тощо, та освітні тенденції, пов’язані з персоналізованою та відкритою освітою, важливим стає питання забезпечення індивідуальних освітніх потреб студентів, які можливо задовольнити шляхом створення персоніфікованого навчального контенту та відкритого доступу до нього. Проблема полягає у тому, що у закладах вищої освіти відсутній відповідний рівень готовності переходу на принципи відкритості та забезпечення доставки навчального контенту здобувачам в умовах відкритої університетської освіти. Матеріали і методи. З метою вирішення поставленої проблеми було застосовано методи аналізу, класифікації та систематизації наукових джерел з проблеми дослідження, методи моделювання для розробки моделі доставки навчального контенту в умовах відкритої освіти. Дослідження виконано в межах науково-дослідної роботи «Створення моделі гібридного веборієнтованого середовища доставки навчального контенту в умовах відкритої університетської освіти» за договором №110/11-пр-2020. Результати. У дослідженні проведено аналіз варіантів доставки різнотипного навчального контенту в умовах відкритої університетської освіти. Обґрунтовано та розроблено модель доставки навчального контенту в умовах відкритої університетської освіти, що включає: концептуальний, функціональний, технологічний, організаційний, методичний та діагностичний блоки. На основі запропонованих блоків визначено педагогічні умови для ефективної доставки навчального контенту. Висновки. Враховуючи тенденції інформатизації освітнього простору та відкритості університетської освіти, дотримуючись принципів відкритої, дистанційної та неформальної освіти, результатом реалізації запропонованої моделі передбачаємо ефективне забезпечення доставки навчального контенту для різних форм та видів навчальної діяльності.

Стаття присвячена дослідженню психологічних аспектів ставлення представників дітей-творців до їх правовоїграмотності. У роботі аналізується інтелектуальна власність, яка являє собою деякий продукт розумової діяльно-сті та дій особистості, що має нематеріальний характер, тобто є творінням людського інтелекту. Серед об’єктівправа інтелектуальної власності виокремлюють літературні та мистецькі твори, наукові винаходи, відкриття таінші результати інтелектуальної діяльності. Створенням таких об’єктів можуть займатися малолітні та неповнолітні діти-творці. Водночас має бути враховано, що дитяча творчість, навіть якщо вона підтримується батьками або іншими законними представниками дитини, потребує правової охорони та захисту в сучасному мінливому та непередбачуваному світі. Саме батьки та інші законні представники повинні відігравати значну роль у процесі створення такими дітьми об’єктів інтелектуальної власності. З’ясовано, що розвиток творчих здібностей неповнолітніх залежить від індивідуального розвитку, стилю дитячо-батьківських стосунків, складу сім’ї та стосунків між її членами, ставлення сім’ї до розвитку здібностей дитини, найближчого соціального середовища.Обґрунтовується, що в умовах активної комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, створених, зокрема,дітьми, набувають актуальності дослідження особливостей психології дитячої творчості, ролі батьків (інших законних представників) у процесі створення та комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, створених малолітніми і неповнолітніми дітьми, та врахування можливих моделей сімейних відносин у процесі вдосконалення правових норм й юридичної практики, спрямованих на охорону та захист прав дітей-творців.Має бути враховано також, що від стилю сімейного виховання залежить рівень розвитку творчих здібностейта правової грамотності неповнолітніх. Найсприятливішим серед стилів виховання є «кооперація», за якої відбу-вається повноцінний розвиток особистості неповнолітньої дитини та захист її прав на інтелектуальну власність.

Мета дослідження – виявити роль феноменів «неомаска» та «антимаска» в мистецтві танцю ХХ – початку ХХІ ст. та у формуванні емоційно-тілесного інтелекту сучасного хореографа. Методологія. Застосування історичного, компаративного, мистецтвознавчого методів сприяло проведенню науково об’єктивного дослідження. Наукова новизна. Уведено поняття «неомаска» та «антимаска» у сферу хореографічного мистецтва, проаналізовано процеси трансформації ролі маски та формування передумов становлення поняття «емоційно-тілесний інтелект» у виставах хореографів модерного й постмодерного напрямів. Висновки. Поняття «неомаска» в сучасній хореографії можна застосувати для означення візуального образу, що має відкрите обличчя, але закрите тканиною тіло, або використання тканини для покриття обличчя й тіла разом. Під «антимаскою» розуміємо «оголення» психоемоційних проблем людини, повну свободу емоційних і тілесних проявів у танці з мінімальним використанням костюму, гриму, реквізиту. Зазначено, що адаптація людини до зміни парадигми сприйняття світу зі споглядальної на особистісну призвела до актуалізації емоційно-тілесного інтелекту як складника постановочної творчості хореографів та виконавської діяльності артистів-танцівників. Констатовано необхідність відкриття дискурсу стосовно питань про тривимірний світ людини (дух, душа, тіло), що сьогодні розуміють як «тілесність». Нині в сценічній культурі поширюється філософія сприйняття не «танцюючого тіла», а «тілесності образу». Завданням сучасного хореографічного мистецтва є відкриття людині (і учасникам танцювальних перфоменсів, і глядачам) можливостей усвідомленого проживання свого життя, зняття поверхневої маски, надання усвідомлення особистої відповідальності за життя через створення й демонстрацію сучасних образів. Предмет і концепт «маска» в хореографічному мистецтві пройшли шлях трансформації від використання маски для захисту та заміни образу тіла до свідомого співвідношення «я і тіло» в розвитку емоційного інтелекту хореографа та глядача.

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

Цілі дослідження: розкрити роль масових відкритих дистанційних курсів в організації самостійної роботи майбутніх учителів початкової школи. Завдання дослідження: визначити масові відкриті дистанційні курси психолого-педагогічного спрямування провідних університетів світу, що розміщені на платформі Coursera; проаналізувати функціональні можливості та основні напрями застосування масових відкритих дистанційних курсів в організації самостійної роботи майбутніх учителів початкових класів. Об’єкт дослідження: процес організації самостійної роботи у ВНЗ. Предмет дослідження: особливості використання масових відкритих дистанційних курсів в організації самостійної роботи майбутніх учителів початкових класів. Використані методи дослідження: аналіз державних стандартів, статистичних даних та наукових публікацій. Результати дослідження: визначено курси, що можуть бути корисними майбутнім учителям початкових класів та викладачам психолого-педагогічних дисциплін; проаналізовано функціональні можливості масових відкритих дистанційних курсів в організації самостійної роботи майбутніх учителів початкової школи. Основні висновки і рекомендації: масові відкриті дистанційні курси формують самоосвітню компетентність студентів, створюють сприятливі умови для самостійного здобуття знань та ефективного застосування їх на практиці.

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

УДК 338.47; JEL Classification: R40 Мета дослідження полягає у розробці комплексу інфраструктурного забезпечення інноваційного розвитку транспортної інфраструктури на засадах цифровізації. Методика дослідження. Для досягнення поставленої мети у науковій роботі були використані такі загальнонаукові та спеціальні методи і прийоми дослідження: методи узагальнення та абстрагування – для визначення процесу цифровізації інноваційного розвитку транспортної інфраструктури; концепція відкритих інновацій до розробки комплексу інфраструктурного забезпечення інноваційного розвитку транспортної інфраструктури. Результати дослідження. У статті визначено, що цифрові технології повинні не тільки обслуговувати традиційний процес надання транспортних послуг, а й забезпечувати формування вартості транспортно-логістичної послуги шляхом безпосередньої участі в ціноутворенні. Встановлено, що першочерговими завданнями є закладення на національному та регіональному рівнях інституційних засад цифровізації, смарт-спеціалізації та інтеграція потенціалу науково-освітнього та сектору транспортної інфраструктури, а також внесення відповідних змін до існуючого законодавства. На основі аналізу та визначених завдань сформовано постійний, своєчасний та спеціалізований комплексу інфраструктурного забезпечення інноваційного розвитку, реальний сектор якого запропоновано доповнити інтерактивним сектором, що базується на концепції відкритих інновацій. Наукова новизна. Полягає у розробленому спеціалізованому комплексі інфраструктурного забезпечення інноваційного розвитку, реальний сектор якого доповнено інтерактивним сектором, що базується на концепції відкритих інновацій. Практичне значення отриманих результатів. Впровадження галузевої платформи інноваційного розвитку є підґрунтям для більшої прозорості і підзвітності в діяльності учасників інноваційної діяльності при істотному скороченні витрат взаємодії та підвищенні ступеня відкритості під час конкурентної боротьби всередині галузі і, як наслідок, підвищення якості товарів (послуг), а також зниження їх ціни.

Стаття присвячена правовим підходам до визначення представництва у суді, вивченню формування правових передумов для відкриття провадження у справі за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб через призму суб’єктного складу. Метою статті є аналіз положень чинного законодавства на предмет правової регла ментації права фізичних та юридичних осіб на звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб у цивільному процесі задля формування відповідних пропозицій. Проаналізовано положення чинного цивільного процесуального законодавства з об’єктної та суб’єктної точок зору. У статті докладно розглянуто різні доктринальні підходи та наукові позиції вітчизняних і зарубіжних учених з приводу правового статусу, підстав для звернення, процесуальних прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, що звертаються до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб у цивільному процесі. Окрему увагу авторка приділила дослідженню вітчизняної судової практики, зокрема правовій позиції Великої Палати Верховного Суду з приводу питань правоздатності неурядових організацій, що не мають статусу юридичної особи та можуть мати визначені національним законом особливості, обмеження порівняно з неурядовими організаціями, які мають статус юридичної особи. Насамперед акцентовано увагу саме на процесуальній правоздатності громадських організацій. Крім того, здійснено огляд практики Європейського суду з прав людини, яка є частиною українського національного законодавства. Зокрема, детально розглянуто справи Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania, D.H. and Others v. the Czech Republic, Oršuš and Others v. Croatia, Aksu v. Turkey та зроблено відповідні висновки. На підставі проведеного дослідження авторка зробила ґрунтовні висновки. Зокрема, вчена встановила, що в сучасних умовах участь у цивільному процесі фізичних і юридичних осіб у порядку ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України не відповідає меті участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, а тому вони повинні бути виключені із суб’єктів цієї статті Кодексу.

Стаття присвячена масовим відкритим онлайн курсам як виду безперервного професійного розвитку викладачів університетів. Акцентовано, що масові відкриті онлайн курси користуються популярністю для професійного розвитку фахівців, зокрема викладачів, адже вони вчасно подають актуальну інформацію, пропонують гнучкі, доступні та зручні варіанти навчання, дають можливість слухачеві самостійно обирати час і темп навчання, економлять час і фінанси на підвищення кваліфікації. Визначено, що водночас онлайн курси мають певні недоліки і обмеження, перш за все педагогічного складника: низький рівень інтерактивності і соціальної присутності як слухачів, так і викладачів курсів; недостатньо різноманітний дизайн навчального курсу і методи викладання і навчання; неефективні методи оцінювання навчальних досягнень слухачів; відсутність умов для розвитку вищого рівня мислення. У статті проаналізовано результати проходження викладачами Київського університету імені Бориса Грінченка у 2020 р. онлайн курсів на вітчизняних і зарубіжних платформах, а також результати опитування педагогічних і науково-педагогічних працівників стосовно їх ставлення до онлайн курсів. Результати опитування було проаналізовано і перевірено за допомогою методів описової статистики. Опитування підтвердило загальносвітову тенденцію до навчання на масових відкритих онлайн курсах висококваліфікованих фахівців з метою отримання нових знань з певної галузі науки і навчальної дисципліни та розвитку професійної компетентності. Однією з вагомих цілей навчання на онлайн курсах було також отримання досвіду проведення дистанційного викладання, що було особливо актуальним в умовах карантинних обмежень під час пандемії COVID-19. Опитування довело позитивне ставлення викладачів Київського Університету імені Бориса Грінченка до масових відкритих онлайн курсів як до зручного і доступного виду безперервного професійного розвитку.

Розкриття особливостей та тенденцій інноваційного розвитку в сучасний період ґрунтується на визначенні його нових характеристик, обумовлених постіндустріальними трансформаціями.Мета написання статті – дослідження головних елементів відкритих національних інноваційних систем та напрямів їх включення у міжнародне інноваційне співробітництво. У ході виконання окреслених завдань використано методи системного та структурно-функціонального аналізу з метою обґрунтувати головні складники відкритих інноваційних систем та чинники і напрями їх формування та функціонування.Наголошено, що головні характеристики відкритих інноваційних систем – це інноваційне підприємництво, інноваційні мережі, інноваційна співпраця і партнерство, інноваційні кластери та екосистеми. Рушійною силою сучасного інноваційного процесу є підприємницька інноваційна діяльність, що охоплює всі стадії та сфери системного інноваційного процесу, спирається на інновації – технологічні, управлінські, ринкові, соціальні і забезпечує інноваційний розвиток суспільства.Виявлено, що інноваційна співпраця передбачає залучення її учасників до інноваційного процесу із застосуванням таких форм, як трансфер технологій, інформаційний обмін, наукові та освітні програми, комерційний обмін інноваційними продуктами. Інноваційне партнерство поєднує інноваційні ресурси та діяльність їх учасників – створення інноваційних підприємств, сумісне здійснення інноваційних проектів. У сучасний період інноваційна співпраця і партнерство розвиваються на рівні корпорацій, галузей та секторів національної економіки й на міжнародному рівні.Розвиток інноваційної співпраці та партнерства залежить від формування й стану інноваційних екосистем як середовища відкритих інновацій. Під впливом глобальних чинників розвитку інноваційних кластерів притаманна тенденція інтернаціоналізації інноваційної діяльності на основі міжнародної кооперації кластерів різних країн.Інноваційний розвиток приводить до певних трансформацій людського капіталу, зростання рівня його інновативності й інноваційності. Інтернаціоналізація людського капіталу інновацій відбувається на основі розвитку міжнародної науково-технічної співпраці, здійснення соціогуманітарних програм.Напрямами формування відкритих інноваційних систем є розвиток інноваційного підприємництва, інноваційних мереж, інноваційного співробітництва і партнерства, інноваційних екосистем та кластерів. Ядро відкритих інноваційних систем складає людський капітал інноваційного розвитку.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні умов та чинників набуття інноваційними системами різного рівня відкритого характеру, обґрунтування їх складників та напрямів інтернаціоналізації. Практичне значення одержаних результатів – використання суб’єктами інноваційної діяльності матеріалів статті для організації інноваційного процесу на основі принципів відкритих інновацій.Подальше дослідження зазначеної наукової проблеми спрямовуватиметься на обґрунтування особливостей відтворення людського капіталу відкритих інноваційних систем.