Статті в журналах: "Встановлення умов праці"

1

Лавріненко, О. В. "Понятійний апарат принципу соціального партнерства й договірного встановлення умов праці". Економіка. Фінанси. Право, № 9 (2010): 34–38.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Ю., Івчук Ю. "ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ ОХОРОНИ ПРАЦІ ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИВАТНИХ І ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (39) (21 квітня 2020): 19–36. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-19-36.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджуючи питання співвідношення приватних і публічних інтересів у сфері охорони праці, неможливо залишити поза увагою питання принципів цього інституту, оскільки вони надають можливість розкрити зміст охорони праці, стратегію розвитку законодавства щодо встановлення умов праці, виділити особливості охорони праці окремих категорій працівників, подолати прогалини у законодавстві про охорону праці тощо. Також слід наголосити, що такий підхід дослідження є надзвичайно актуальним і необхідним щодо ефективного впровадження та закріплення міжнародних принципів і стандартів у питаннях охорони праці в національному законодавстві України. Саме принципи є підґрунтям і джерелом уточнення понятійного апарату, ретельного з’ясування змісту охорони праці, вони визначають вектор розвитку законодавства у цій царині.Інтеграція України до світової спільноти, розширення економічних зав’язків, співпраця між українськими та європейськими суб’єктами господарювання, імміграція робочої сили ставлять на порядок денний питання щодо запровадження міжнародних стандартів у питаннях охорони праці в національне трудове законодавство України.Щоб виявити слабкі, а також зрозуміти сильні сторони сучасного стану нормативно-правового регулювання охорони праці в Україні, треба провести його ґрунтовне теоретичне дослідження, яке має значення як для доктрини трудового права в цілому, так і інституту охорони праці, а також для правозастосування.Стаття присвячена з’ясуванню суті «принципів охорони праці» як базового елементу, проведенню класифікації та ретельного аналізу принципів досліджуваного інституту, а також висвітленню проблемних питань, які виникають при встановленні безпечних і здорових умов праці, запобіганні нещасним випадкам на виробництві й професійним захворюванням тощо. Ключові слова: принципи охорони праці, класифікація принципів охорони праці, приватні та публічні інтереси.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Золотухіна, Лілія, та Валерія Штундер. "ПРОБЛЕМА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНІ". Молодий вчений, № 7 (95) (30 липня 2021): 121–23. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-25.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемам правового регулювання запозиченої праці в Україні. У ній, зокрема, досліджуються юридична природа договорів із застосування запозиченої праці, встановлення їх умов, розподіл обов’язків між суб’єктами господарювання, які здійснюють наймання працівників для роботи в іншого роботодавця, і роботодавцями – користувачами таких послуг, а також питання захисту трудових прав працівників. На основі зроблених висновків надано пропозиції щодо вдосконалення трудового законодавства. В роботі розглянуті особливості вітчизняного ринку праці. Визначено, що проблема бідності є найгострішою в сучасних умовах. Акцентовано увагу на тому, що сьогодні, хоча необхідність законодавчого регулювання нестандартних (нетипових) видів трудової зайнятості в Україні давно назріла, проте вони так і не отримали ні законодавчого закріплення, ні втілення у відповідних законопроектах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Varenik, O. "ДИСЦИПЛІНАРНА ТА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЛОКАЛЬНОГО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 209–18. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.26.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що локальне правове регулювання охорони праці дозволяє краще пристосувати загальні вимоги законодавства до конкретних умов праці на підприємстві, що підвищує ефективність їх дії. Разом з тим, увага суб’єктів трудового права та органів державної влади до локального правового регулювання є значно меншою, що впливає на їх розуміння, як факультативних або необов’язкових до втілення. Дослідження юридичної відповідальності за порушення локального правового регулювання охорони праці надасть можливість краще розкрити її сутність та особливості застосування. У статі зазначено, що рівень травматизму та професійних захворювань залишається на стабільно високому рівні, що не може позитивно впливати на стан безпеки умов праці. Особливо гостро проблема стоїть на тих підприємствах, де техніка й інші засоби виробництва потребують модернізації. З іншого боку, запровадження нових методик та моделей роботи виробництва досі не врегульовані законодавчо, що вказує на важливість локального правового регулювання. Тому, встановлення юридичної відповідальності є гарантією дієвості таких локальних нормативно-правових актів, їх дотримання та виконання усіма суб’єктами трудових відносин. З’ясування видів юридичної відповідальності та їх змісту в контексті локального правового регулювання охорони праці вказуватиме чи усі аспекти відносин забезпечені. Дане дослідження допомагатиме розкрити особливості застосування кожного виду юридичної відповідальності, умови дотримання законності та справедливості. Визначено, що юридична відповідальність за порушення локального правового регулювання є різноманітною та диференціюється залежно від рівня негативних наслідків, що настали для підприємства, роботодавця чи трудового колективу. Досліджувана юридична відповідальність виступає, як засобом компенсації, так й засобом покарання, а тому має комплексний вплив на стан дотримання локальних норм права та підтримання безпеки праці. Крім того, юридична відповідальність виконує й функцію попередження та профілактики вчинення правопорушень завдяки невідворотності покарання. Разом з тим, правове регулювання застосування юридичної відповідальності за порушення локального правового регулювання охорони праці потребує удосконалення. Це стосується строків розслідування, прав та обов’язків потерпілого та правопорушника, а також збільшення переліку видів правопорушень, що мають відповідати сучасним тенденціям в охороні праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Заріцька, Катерина. "МОТИВАЦІЙНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА В КОНТЕКСТІ СТРАТЕГІЇ ВЕДЕННЯ БІЗНЕС У". Молодий вчений, № 1 (89) (29 січня 2021): 58–63. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито функціональну роль управління персоналом в стратегії ведення бізнесу, визначено можливості підвищення ефективності організації праці персоналу торгівельного підприємства на основі посилення мотиваційної функції оплати праці. Обґрунтовано критерії структуризації груп клієнтів для встановлення черговості опрацювання категорійними менеджерами з активних продажів у залежності від залежності «потенційна перспективність клієнта – витрати часу на опрацювання», що забезпечить недопущення їх неопрацювання та концентрації на роботі з ними за умов часових обмежень. Підтверджено розрахунками економічного співвідношення категорії клієнта по обороту до потенційно отриманого прибутку на торгівельному підприємстві ТОВ «ВСМК ТРЕЙД». Розроблений модернізаційний проект стимулювання праці категорійних менеджерів з активних продажів торгівельного підприємства задля підвищення рівня їх продуктивності праці полягає у обґрунтуванні методичного підходу посилення мотиваційної функції оплати праці вказаної категорії персоналу через доповнення базової ставки заробітної плати відсотками від прибутку по новим клієнтам по групі товарів, відсотками від обороту по новим клієнтам компанії, бонусами за окремі завдання стратегічного значення в контексті стратегії ведення бізнесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Varenik, O. "КАТЕГОРІАЛЬНО-ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ ЛОКАЛЬНОГО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 279–88. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.34.

Повний текст джерела

Анотація:

Дане дослідження надає можливість встановити, які існують науково-теоретичні підходи до тлумачення поняття локального регулювання, а також прослідкувати їх зміну протягом розвитку незалежності та ринку праці. Важливим є встановлення змін в інституті охорони праці, адже вони визначають зміну змісту та призначення, дозволеного обсягу локального правового регулювання. Проведений аналіз сприятиме більш глибокому розкриттю проблем співвідношення між існуючими практичним значенням локального регулювання охорони праці та теоретичними уявленнями про його зміст. Як наслідок, можливо буде сформувати сучасне, актуальне та науково обґрунтоване поняття локального правового регулювання охорони праці, як і пов’язаних із ним інших правових понять, наприклад, локального нормативно-правового акту. Наголошено, що система нормативно-правового регулювання охорони праці є досить розгалуженою та охоплює різноманітні нормативно-правові акти, які об’єднані ознакою регулювання безпеки та благополуччя працівників та третіх осіб під час виконання трудової функції. Таким чином, йдеться про норми, які регулюють час роботи та відпочинку працівника, незаконне звільнення та необґрунтоване неприйняття на роботу, пільгові умови у зв’язку з шкідливими чи небезпечними умовами праці тощо. Зроблено висновок, що розуміння охорони праці, його правового та зокрема локального регулювання є доволі неоднозначним та трансформувалось з часом, залежно від економічних умов та соціальних цінностей. Охорона праці, як один із інститутів трудового права має розгалужену систему норм, і правового, і організаційно-технічного характеру, що мають поєднуватися між собою. На сьогодні, охорона праці стосується не лише технічних правил безпеки, але й правил комунікації, безпеки спілкування з колегами та роботодавцем, а тому регулює питання комфорту й безпеки психологічного та фізичного здоров’я для працівників. Дослідження поняття локального правового регулювання проілюструвало його самостійну роль та доповнюючий, деталізуючи вплив на законодавство. Існування локальних нормативно-правових актів є об’єктивною необхідністю, що обумовлюється потребую підтримання актуальності регулювання, усунення прогалин в законодавстві, підтриманням балансу між потребами працівників та інтересами роботодавця.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

АБІЛЬТАРОВА, Ельвіза. "КУЛЬТУРА БЕЗПЕКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ З ОХОРОНИ ПРАЦІ: АНАЛІЗ ДЕФІНІЦІЇ". Acta Paedagogica Volynienses, № 3 (27 жовтня 2021): 178–85. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.26.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі формування культури безпеки професійної діяльності у майбутніх інженерів з охорони праці. Мета статі – систематизація та аналіз наукової літератури щодо визначення понятійно- термінологічного апарату дослідження. У процесі здійснення наукового дослідження нами було застосовано метод аналізу загальнонаукової, філософської, культурологічної, соціологічної, психолого-педагогічної літера- тури, нормативно-правових документів, навчально-методичної документації закладів вищої освіти; семан- тичний та контент-аналіз, синтез, узагальнення та систематизація – для визначення суті поняття «куль- тура безпеки професійної діяльності». Методологічною основою дослідження проблеми формування культури безпеки професійної діяльності є теорії, концепції особистіcно-орієнтованого навчання, культурологічної та гуманістичної парадигм освіти, системного, культурологічного, аксіологічного, суб’єкт-суб’єктного, діяльнісного підходів. Автором детально аналізуються поняття «культура», «безпека», «професійна діяль- ність». Запропонована авторська редакція дефініції «культура безпеки професійної діяльності майбутньо- го інженера з охорони праці», яка визначена як інтегральна якість особистості фахівця, що виражається сукупністю професійних знань, умінь, навичок, професійно-особистісних якостей із профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, зниження рівня професійних ризиків; проявляється мотиваційно-ціннісним ставленням до особистої безпеки та безпеки всього колективу, створення безпечних і нешкідливих умов праці, безпечного здійснення професійної діяльності; характеризується високим ступенем відповідальності, самоорганізації та саморозвитку, заснованих на глибокому усвідомленні пріоритету безпеки під час розв’язання професійних завдань. Зроблено висновок про необхідність здійснення подальшого дослі- дження, спрямованого на вивчення та встановлення структурних компонентів культури безпеки професійної діяльності майбутніх інженерів з охорони праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Menejljuk, Aleksandr, та Aleksey Nikiforov. "ПІДВИЩЕННЯ ДОСТОВІРНОСТІ НОРМУВАННЯ БУДІВЕЛЬНИХ РОБІТ". TECHNICAL SCIENCES AND TECHNOLOGIES, № 3(17) (2019): 303–12. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5363-2019-3(17)-303-312.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність теми дослідження. Є висока необхідність наявності ринково обґрунтованих показників вартості та тривалості виконання будівельних робіт. Вивчені нормативні документи мають суттєві недоліки, зокрема високу трудомісткість методів, що рекомендуються, та відсутність статистичного обґрунтування точності досліджень з нормування. Розробка методу з усуненням зазначених недоліків є ефективною із соціального, економічного та технічного погляду. Постановка проблеми. В умовах ринкової економіки стає недоцільним централізоване нормування витрат праці державними установами, тому будь-яке підприємство в Україні є зацікавленим у методі нормування, який би мав низьку трудомісткість використання, високу адаптивність до організаційних умов будівництва та достатню для інженерних та економічних розрахунків точність. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Були розглянуті чинні нормативні документи зі встановлення норм праці, проаналізовані відомі методи нормування. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Актуальним є розробка методу нормування, що був би менш трудомістким, більш точним та статистично обґрунтованим. Цього можливо досягти за рахунок комбінування сумарних та дослідницьких методів нормування із використанням методів математичної статистики. Постановка завдання. Розробка методики нормування витрат праці будівельних робіт на основі найбільш ефективних методів, точність та кількість натурних дослідів якої обґрунтована статистичними методами. Виклад основного матеріалу. Багатокритеріальний аналіз методів нормування дає змогу на основі інформаційних джерел вибрати найбільш ефективний метод, у тому числі за допомогою ранжування важливості показників. Запропонована методика, що являє собою комбінацію сумарних і дослідницьких методів зі статистичним обґрунтуванням кількості натурних досліджень трудомісткості. Висновки відповідно до статті. Запропонована методика дозволяє обґрунтувати точність, знизити трудовитрати розробки норм праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Обушенко, Н. М. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ Й ОЗНАК ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 74–78. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).398.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених із приводу розуміння поняття «трудове законодавство» запропоноване власне визначення цієї наукової кате-горії. Наведено власне бачення переліку характерних особливостей трудового законодавства України. Від-значено, що трудове законодавство нашої країни пред-ставлено цілою низкою нормативно-правових актів, система яких є занадто розгалуженою, що значно пере-шкоджає нормальному регулюванню трудових право-відносин, а тому сьогодні постала нагальна необхідність його систематизації. Наголошено, що під норматив-но-правовим актом слід розуміти офіційний документ, який було розроблено і прийнято у встановленому законом порядку уповноваженим органом державної влади та який містить у собі однорідні правові норми, спрямовані на врегулювання правовідносин у конкрет-ній сфері суспільного життя. Тож сфера суспільних відносин, що потребує врегулювання, прямо впли-ває на зміст нормативно-правових актів, від якості наповнення яких вже залежить ефективність функці-онування відповідних правових відносин. З’ясовано, що ключове призначення локальних нормативно-пра-вових актів полягає у тому, щоб забезпечити ефектив-ність роботи трудового колективу в рамках кожного конкретного підприємства, організації, установи тощо. Вини покликані деталізувати норми централізованого законодавства, а також розширити перелік трудових гарантій працівників. У разі, якщо локальним нор-мативним актом становище працівника погіршується порівняно з централізованим законодавством, такий акт визнається недійсним. Визначено, що поєднання централізованого та локального регулювання трудо-вих відносин розкривається в інститутах трудового договору, колективно-договірного встановлення умов праці, оплати праці, дисципліни праці тощо. Регулю-вання відносин, які входять до предмета трудового права, може бути здійснено шляхом укладення, зміни, доповнення колективних договорів, угод, а також тру-дових договорів. Угоди, колективні договори, трудові договори не повинні мати у своєму змісті умов, які зни-жують рівень прав і гарантій працівників, установле-ний трудовим законодавством.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Сіроха, Д. І. "ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ ТА КОРПОРАТИВНОЇ НОРМОТВОРЧОСТІУ ТРУДОВОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 94–98. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).402.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на підставі аналізу доктринальних джерел і положень правових актів розглянуто сутність публічної і корпоративної нормотворчості в трудовому праві Укра-їни. Автором з’ясовано, що проблема удосконалення на-ціонального трудового законодавства кілька десятиліть визначає спрямованість зусиль науковців і практиків. Багато правових норм, які регулюють трудові відносини, приймалися за умов, коли основним роботодавцем висту-пала держава, а правам і свободам учасників трудових відносин не приділялося достатньої уваги. Удосконалення правових актів, якими регулюються трудові відносини, потребує розмежування компетенції суб’єктів нормотвор-чості. Мета статті полягає у визначенні кола компетен-ції суб’єктів публічної і корпоративної нормотворчості і здійснення розмежування їх повноважень у досліджува-ній сфері. У статті розглянуто особливості нормотворчості Президента України, Верховної Ради України, Кабіне-ту Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців та їх об’єднань, професійних спілок, трудових колекти-вів. Охарактеризовано властивості публічної та корпора-тивної нормотворчості з урахуванням відмінностей між ними. З’ясовано, що завдяки колективним договорам і угодам надається можливість членам громадянсько-го суспільства, роботодавцям і працівникам самостійно встановлювати права і обов’язки, обмежувати втручання держави у сферу, що становить приватний інтерес. Зро-блено висновок, що поряд із державною або централізо-ваною нормотворчістю суб’єктів трудового права існує й корпоративна нормотворчість, суб’єктами якої виступа-ють роботодавці та їх об’єднання, професійні спілки та їх об’єднання, трудові колективи. Автор констатує, що кор-поративні норми заповнюють прогалини в нормативній системі права і мають допоміжний характер. Предметом регулювання корпоративних норм є відносини усереди-ні колективу (встановлення умов праці, заохочення пра-цівників, порядок застосування заходів відповідальності тощо). Корпоративні норми права є результатом правової спеціалізації, встановлюються з метою конкретизації та деталізації, обліку своєрідності конкретних відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Nazarkina, V. M. "ДОСЛІДЖЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ ЛІКІВ ДЛЯ НАСЕЛЕННЯ". Фармацевтичний часопис, № 1 (28 лютого 2020): 106–16. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2020.1.10905.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи. Аналіз і систематизація нормативно-правової бази у сфері забезпечення доступності ліків для населення. Матеріали і методи. Нормативно-правові акти, аналітичні документи, офіційні сайти органів влади, наукові праці вітчизняних вчених щодо державного регулювання цін на лікарські засоби; аналіз історичний, логічний, узагальнення і систематизація. Результати й обговорення. В контексті забезпечення державою гарантій доступності медичної та фармацевтичної допомоги для населення держава здійснює регулювання цін на ліки шляхом декларування цін, встановлення граничних націнок, референтного ціноутворення. За умов відсутності в Україні обов’язкового медичного страхування впроваджуються пілотні проекти та урядові програми щодо підвищення доступності ліків для населення. За період незалежності державою прийнято низку нормативно-правових актів у сфері фармацевтичного ціноутворення, а саме: 25 Постанов КМУ, більше 20 наказів МОЗ України. За результатами опитування працівників аптек, часта зміна та суперечливість нормативної бази є однією з основних проблем, що зумовлює низьку ефективність системи державного регулювання фармацевтичної діяльності. Це, у свою чергу, впливає на якість надання фармацевтичної допомоги населенню. Висновки. З метою створення ефективної системи цінового регулювання пропонується оптимізувати нормативно-правову базу в напрямку кодифікації, що дозволило б оперативно вносити зміни, уникати правових колізій та, нарешті, підвищити якість та доступність фармацевтичної допомоги для населення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Sokolov, V. "ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕМЕНТІВ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 350–59. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.42.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що аналіз механізму забезпечення соціальної безпеки державних службовців матиме не лише теоретичну цінність через встановлення єдиного розуміння правового явища, але й практичне значення у контексті з’ясування обсягу забезпечення, його співвідношення із механізмом реалізації та захисту, а також основних суб’єктів, мети та інструментів здійснення. Складові механізму забезпечення соціальної безпеки державних службовців, які відображають процес його впливу на суспільні відносини та вказують на реальну здатність гарантувати втілення того чи іншого соціального права державного службовця. З’ясовано, що управлінська діяльність щодо забезпечення соціальної безпеки державних службовців проводиться Кабміном та Мінсоцполітики стосовно визначення мінімального розміру заробітної плати, прожиткового мінімуму, соціальних стандартів, які поширюються на усіх осіб, що проживають у державі. Водночас органи місцевого самоврядування забезпечують комфортність умов проживання та рівень інфраструктурного розвитку, що надалі впливає на якість життя та можливість більше часу приділяти виконанню посадових обов’язків державним службовцем. Недержавні інституції, до яких слід віднести громадські організації та професійні спілки, забезпечують соціальну безпеку шляхом надання психологічної допомоги, проведення інформування та роз’яснення для державних службовців щодо їх соціальних прав та способів їх втілення. Визначено, що механізм забезпечення соціальної безпеки державних службовців тісно пов’язаний із реалізацію своїх трудових прав і обов’язків членами трудового колективу, оскільки це впливає на можливість виникнення соціального ризику під час втілення повноважень. Щодо наявності коштів, то це стосується не так наступних компенсацій чи оплати праці державного службовця, як необхідності функціонування державної служби загалом, а також інших органів, що підтримують правопорядок у суспільстві. Правова умова у значенні захищеності державного службовця має лише опосередкований вплив, адже може змінити якість виконання посадових обов’язків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Боєва, О. "Обмеження розвитку інституту судового захисту трудових прав в Україні в період 1937-1945 рр. (частина 1)". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 54–61. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2029.

Повний текст джерела

Анотація:

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудових прав в Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 р. та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х рр. ХХ сторіччя Україна починає втрачати свою суверенність та незалежність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конституційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст доповнень до Конституції УСРР, прийнятих у 1925 році, то можна побачити, що там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна республіка», згодом у Конституції УСРР 1929 р. зазначалася «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави не йшлося. Проте в Конституції 1937 року (найменування УСРР було змінено на УРСР на Надзвичайному XIV з'їзді Рад в січні 1937 р.) ці положення відсутні, є лише запис про об'єднання республік у союзну державу. Конституція УРСР 1937 р. замість з'їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом державної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР обирала Президію -колегіальний постійно діючий орган влади у періоди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загальносоюзних органів управління республіканськими об'єктами господарства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копіювання змісту загальносоюзних законодавчих актів, так і щодо застосування союзних нормативних актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 р. Конституції УРСР мало би бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до вдосконалення захисту прав працівників, проте демократичні засади й положення Конституції залишилися декларативними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов'язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за підприємствами, установами, заборонялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці30-х - початку 40-хрр. минулого століття у всій союзній державі (зокрема, в УРСР) задля збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підвищення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані тунеядці, дармоїди, нероби), притягувалися до адміністративної або кримінальної відповідальності; було більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, виробництво продукції з браком, недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гарантій працівників, взагалі була відсутня можливість захисту їх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регресивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був обумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (переважно чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. Задля забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгоспів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулювання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 19221924 рр., за змістом яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим законодавством трудова повинність була передбачена лише за необхідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, а також лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Комісарів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівельних робіт, заготівку палива, безперебійного функціонування транспорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість Указів Президії Верховної Ради СРСР та Постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан, фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досягнення у сфері трудового права. Цей період характеризується мілітаризацією праці, мобілізацією працездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збільшенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введенням надурочних робіт. Унікальність цього явища щодо дослідження генези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції переважно були не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприємства разом зі своїми працівниками та їх родинами у зв'язку з тимчасовою окупацією німецько-фашистськими військами території України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 р. до лютого 1943 р. здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорено принципам і положенням законодавства СРСР, як мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найко-ротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було отримати перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Боєва, О. "Обмеження розвитку інституту судового захисту трудових прав в Україні у період 1937–1945 рр. (частина 2)". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 56–64. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2081.

Повний текст джерела

Анотація:

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудо-вих прав у Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 року та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х років ХХ сто-річчя Україна починає втрачати свою суверенність та незалеж-ність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конститу-ційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст допов-нень до Конституції УСРР, при-йнятих у 1925 році, то там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна рес-публіка», згодом у Конституції УСРР 1929 року зазначалося, як «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави мови не було. Проте в Конститу-ції 1937 року (найменування УСРР було змінене на УРСР на Надзви-чайному XIV з’їзді Рад у січні 1937 року) ці положення відсутні, є лише запис про об’єднання респу-блік у союзну державу. Конститу-ція УРСР 1937 року замість з’їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом дер-жавної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР вибирала Президію – колегіальний постійно діючий орган влади у пері-оди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загально-союзних органів управління респу-бліканськими об’єктами господар-ства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копiювання змiсту загальносо-юзних законодавчих актів, так і застосуванням союзних норматив-них актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули і галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 році Конституції УРСР мало б бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до удосконалювання захисту прав працівників, проте демократичні засади і положення Конституції залишилися деклара-тивними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов’язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за під-приємствами, установами, заборо-нялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці 30-х – початку 40-х років минулого століття у всій союзній державі (у тому числі і в УРСР) з метою збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підви-щення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані «тунеядці», «дармоїди», «нероби»), притягувалися до адміністратив-ної або до кримінальної відповідаль-ності; мало місце більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, за виробництво про-дукції з браком, за недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гаран-тій працівників, взагалі була від-сутня можливість захисту їхніх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регре-сивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був зумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (в основному чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. З метою забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгос-пів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулю-вання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 1922–1924 років, за зміс-том яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим зако-нодавством трудова повинність була передбачена лише у разі необ-хідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, та лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Коміса-рів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівель-них робіт, заготівлю палива, без-перебійного функціонування тран-спорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість ука-зів Президії Верховної Ради СРСР та постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан і фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досяг-нення в сфері трудового права. Цей період характеризується міліта-ризацією праці, мобілізацією пра-цездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збіль-шенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введен-ням надурочних робіт. Унікальність цього явища у плані дослідження ґенези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції в основному мали місце не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприєм-ства разом зі своїми працівниками та їхніми родинами у зв’язку з тимчасовою окупацією німець-ко-фашистськими військами тери-торії України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 року до лютого 1943 року здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорене принципам і положенням законодавства СРСР, яке, своєю чергою, мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найкоротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було здобути перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Станіславчук, О. В., В. М. Марич та Н. С. Казмірук. "Актуальні питання забезпечення безпеки праці шульги". Scientific Bulletin of UNFU 30, № 1 (27 лютого 2020): 121–26. http://dx.doi.org/10.36930/40300121.

Повний текст джерела

Анотація:

Встановлено, що незважаючи на те, що частка шульг у світі й в Україні зокрема, в наш час зростає, дослідження шляхів адаптації таких людей у суспільному житті обмежується тільки віковою категорією малюки та школярі. З'ясовано, що проблему забезпечення безпеки праці ліворуких людей в Україні не досліджують, а тому такі працівники потерпають від непристосованості умов праці та організації робочого місця відповідно до їхніх фізіологічних потреб. Виявлено, що промисловість у нашій країні і у більшості інших країн не виготовляє технологічного обладнання та інструменту, адаптованого до роботи на ньому робітників-шульг. Виконання роботи ліворукими працівниками засобами праці, що передбачені для праворуких, знижує продуктивність праці та якість виконаної роботи, підвищує рівень ризику виникнення виробничого травматизму та розвитку професійних захворювань. Охарактеризовано основні проблеми, які виникають під час професійної діяльності робітника-шульги у різних галузях промисловості, а також виявлено окремі випадки та види робіт, для виконання яких перевагу необхідно надати саме робітнику-шульзі для підвищення ефективності та безпеки праці. Розглянуто умови праці верстатника меблевої фабрики, шкідливі і небезпечні виробничі чинники, що впливають на його життя і здоров'я та запропоновано загальні рекомендації щодо підвищення безпеки праці верстатників-шульг. Встановлено актуальність подальших досліджень із вирішення проблеми адаптації умов праці до потреб ліворуких працівників у різних галузях промисловості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Золотухіна, Лілія, та Андрій Сидоренко. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД". Молодий вчений, № 6 (94) (30 червня 2021): 64–67. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-14.

Повний текст джерела

Анотація:

Дана стаття присвячена вивченню особливостей правового регулювання праці неповнолітніх. Проаналізовано як національний, так і міжнародний досвід охороні праці неповнолітніх. Зауважено, що вітчизняний законодавець чітко встановив вимоги щодо прийняття неповнолітніх на роботу, а також права неповнолітніх працівників, проте роботодавці обходять правові положення і порушують встановлені заборони. Слід враховувати, що відповідно до чинного законодавства України, неповнолітні у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. У статті звернуто увагу і на низку проблемних питань в сфері трудової зайнятості дітей, які ще потребують вирішення. Так, недостатньо чітко регламентовано види діяльності, де дозволяється використовувати працю дітей, відсутнє визначення терміну «легка робота для неповнолітніх», неоднозначною в національному законодавстві є визначення віку початку трудової діяльності для неповнолітніх, робота в якому не наносить шкоди їх здоров’ю, моралі та освіті. Констатовано, що в цілому Кодекс законів про працю України включає положення про працю неповнолітніх, статті якого відповідають нормам, прийнятим в західних країнах, стосовно можливості залучення неповнолітніх різного віку до праці різних типів важкості, відповідальності роботодавця, який заключає трудовий договір з неповнолітнім, та забезпечення оптимальних умов праці для неповнолітнього. Крім того, хочемо додати, що у зв’язку зі стрімким технологічним розвитком, сьогодні існує реальна можливість зниження трудового віку дітей. Наприклад, слушним було б залучати дітей до праці у сфері інформаційних технологій тощо. Так, у зв’язку із вказаним, вважаємо за необхідне оновлення трудового законодавства у контексті праці неповнолітніх, а саме щодо зниження віку, з якого можуть працювати діти, хоча б до 14 років.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Дейнека, В. С. "ЄДНІСТЬ І ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ В ПИТАННЯХ ДИСКРИМІНАЦІЇ У СФЕРІ ПРАЦІ". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 57–60. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.205.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто питання дискримінації. Під дискримінацією в трудовому праві розуміють незаконний навмисний акт або бездіяльність, виражений через будь-яку пряму або непряму відмінність, виняток або привілей на підставі, не пов’язаній з вимогами роботи, коли він спрямований на обмеження визнання, здійснення або використання особами їхніх трудових прав та обов’язків чи запобігання ним, крім того, створення більш сприятливих можливостей для певних груп осіб, що тягне юридичну відповідальність. Диференціація – це бажання забезпечити «реальну рівність» порівняно з тією, яка встановлена у законодавстві щодо трудового законодавства, а також делімітацію правових норм на основі юридично значущих чинників, щоб визначити загальні положення трудового законодавства для певних категорій працівників. Трудове право унікальне у своїх принципах, оскільки воно має єдність сутності, єдність мети правової політики, єдність охорони праці, права працівників, єдність джерел права тощо. Єдність правового регулювання фактично передбачає диференціацію, а не заперечує. У статті розглянуто питання гендерної рівності, яка все ще залишається актуальною, з точки зору диференціації. Відповідно до Конституції України, де статтею 24 визначено, що рівність прав жінки та чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, здобутті освіти та професійній підготовці, праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства й дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Концепція позитивної дискримінації не закріплена законом. Однак закон про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків визначає позитивні дії у спеціальних тимчасових заходах, які мають законну та об’єктивно виправдану мету, спрямовані на усунення правової чи фактичної нерівності у здатності жінок та чоловіків до виконання прав та свободи, що створені Конституцією та законами України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Королевська, Н. Ю. "СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА В УКРАЇНІ: ЗАКОНОПРОЄКТНІ РОБОТИ ЗА ЧАСІВ ПАНДЕМІЇ КОРОНАВІРУСУ (ЧАСТИНА ПЕРША)". Знання європейського права, № 5 (22 грудня 2021): 24–27. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i5.273.

Повний текст джерела

Анотація:

Автором підкреслено, що низька соціальна орієнтованість державної політики, що спостерігається з 2014 року,а також пандемія коронавірусу, яка вкрай загострила ситуацію на ринку праці, викликали шокові соціально-еко-номічні наслідки для українських громадян. І за таких складних умов важливим науковим завданням є розробканизки заходів для забезпечення для них належного соціального захисту і підтримки. Варто зазначити, що пози-тивним кроком є те, що за останні два роки мінімальна заробітна плата була підвищена до 5 000 гривень, із 1 січня2021 року – до 6 000 гривень на місяць. Із 1 грудня 2021 року очікується ще одне її підвищення – до 6 500 гривеньна місяць.Автор обґрунтовує, що навряд чи можна погодитись із тим, що при цьому не були підвищені інші базові соці-альні стандарти, як-от розміри прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп насе-лення (найбільш вразливих). Із точки зору конституційного права це можна розглядати як порушення принци-пу рівності. Здавалося б, щодо найбільш уразливих груп населення принцип рівності порушувався завжди, алеце було виявом так званої позитивної дискримінації. Особливе занепокоєння викликає те, що стосовно цих группорушення принципу рівності зараз може вважатися не позитивною, а негативною дискримінацією.Автором проаналізовано проєкт закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів Українищодо створення передумов для підвищення прожиткового мінімуму на рівень, не нижчий рівня фактичного про-житкового мінімуму» від 05 червня 2020 року за реєстр. № 3515-1, урядовий проєкт з аналогічною назвою від29 травня 2020 року за реєстр. № 3515, а також проєкт закону України «Про внесення змін до деяких законівУкраїни щодо встановлення і затвердження окремих державних соціальних гарантій» від 16 вересня 2019 рокуза реєстр. № 2146. На підставі цього авторка доводить, що одним із пріоритетних антикризових заходів має ста-ти перехід до фактичного показника прожиткового мінімуму та його подальше щорічне закріплення в законіпро Державний бюджет, робить інші висновки та пропозиції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Козаченко, С. В. "РОЛЬ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 182–88. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-182-188.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена ролі нормування праці в сільському господарстві. Приділено увагу, у збільшенні продуктивності, прибутку і підвищення лояльності трудового колективу. Розглядається нормування робочого часу, що передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. Приділяється увага нормуванню праці за допомогою трудової функції, оскільки ступінь інтелектуалізації трудової функції для більшості працівників значно зросла в зв'язку з розвитком сучасних технологій в нових соціально-економічних умовах. Зазначається, що нормування праці дозволяє обґрунтовувати трудові показники для слабо захищених категорій громадян, молоді та інвалідів, тим самим даючи можливість заповнити вакансії по малопривабливим робам або за напрямками, що відрізняються недостатністю фахівців на ринку праці. Нормування праці також сприяє підвищенню якості трудового життя, що є однією з найбільш важливих функцій управління працею в сільському господарстві. Поліпшення якості трудового життя передбачає поліпшення соціально-економічного становища працівників. Роль нормування праці та режиму роботи як основи організації виробництва, підвищення ефективності використання живої праці зростає. В сучасних умовах правове регулювання нормування праці та режиму роботи має забезпечувати об'єктивно необхідні роботи щодо впорядкування процесу праці, яка на основі розроблених способів нормування праці організовує, регулює і стабілізує соціотехнічну систему кожної організації. Зокрема нормування робочого часу передбачає державне встановлення стандартів тривалості робочого часу. У той же час сторонам трудових відносин повинна бути надана можливість розумно поєднувати державні стандарти і гнучкі підходи до встановлення норм робочого часу, які набувають особливої актуальності в сучасних технічних умовах. Крім того, за умови підсумованого обліку робочого часу є можливість вибору норми робочого часу, яка полягає в дотриманні не щоденної чи щотижневої норми, а протягом облікового періоду (місяця, кварталу, сезону, року). Ключові слова: праця, трудові відносини, працівники сільського господарства, норми праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Чанишева, Г., та О. Щукін. "Ознаки трудових відносин за актами МОП і законодавством України". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 77–86. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2083.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються ознаки трудових відносин за актами Між-народної організації праці та зако-нодавством України. Аналізуються норми Рекомендації МОП No 198 про трудове правовідношення від 31 травня 2006 року про ознаки зазначеного правовідношення. Звертається увага на прога-лини у чинному Кодексі законів про працю України щодо визначення поняття трудових відносин та ознак їх наявності. Пропонується доповнити чинний Кодекс окремою главою І з позначкою один (І1) «Тру-дові відносини», нормами якої визна-чити поняття та ознаки трудових відносин, презумпцію їх існування за наявності декількох ознак, сто-рони трудових відносин, їх основні трудові права і обов’язки, підстави виникнення зазначених відносин. Доводиться необхідність закріп-лення у зазначеній главі окремої норми про презумпцію існування індивідуального трудового пра-вовідношення при встановленні наявності декількох його ознак, передбачених Кодексом, та формулюється її зміст. Аналізується зміст статті 30 «Виникнення трудових відносин» проекту Трудового кодексу Укра-їни. Вносяться пропозиції про вне-сення змін і доповнень до зазна-ченої статті з урахуванням норм Рекомендації МОП No 198 про трудове правовідношення 2006 року. У Кодексі законів про працю України, проекті Трудового кодексу України пропонується визначити трудові відносини як відносини, що виникають на підставі угоди між працівником і роботодавцем про особисте виконання праців-ником за своєчасну і в повному обсязі заробітну плату трудової функції (роботи за визначеною професією, спеціальністю, кваліфі-кацією, посадою) в інтересах, під керівництвом і контролем робото-давця з додержанням працівником правил внутрішнього трудового розпорядку при забезпеченні робо-тодавцем належних, безпечних та здорових умов праці, передбачених трудовим законодавством, колек-тивним договором, угодами, трудовим договором.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

ТРУБІНА, Марина. "ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ВИНИ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ". Law. State. Technology, № 4 (10 січня 2022): 83–88. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-14.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою роботи є визначення на основі досягнень фінансово-правової науки суті концептуальних положень винуватості платників податків та значення умислу при податкових правопорушеннях, показ ступеня їх реалізації в податковому законодавстві України. Методологічною основою виконання дослідження стало використання сукупності загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Діалектичний метод застосовано для виявлення змісту понять «вина у податковому праві», «умисел в податковому правопорушенні», встановлення їхнього співвідношення з відповідними поняттями інших галузей права. Методи системно-структурного і структурно-функціонального аналізу використовувалися під час дослідження основних тенденцій, особливостей та основних проблем застосування концепції вини платника податків за вчинене правопорушення. Наукова новизна результатів дослідження полягає у розкритті основних доктринальних підходів до розуміння концепції винуватості платника податків та ознак вини як елемента складу правопорушення, що дало змогу окреслити особливості їх застосування на сучасному етапі. Завдяки проведеному аналізу вітчизняного законодавства щодо встановлення вини особи виявлено певні відмінності у розумінні вини в податковому праві та інших галузях права як умови відповідальності за правопорушення. В результаті проведення дослідження зроблено висновок про необхідність законодавчого закріплення визначення вини в податковому праві. При цьому необхідно виходити з поведінкової концепції, а не суб’єктивного ставлення до податкового правопорушення. Запропоновано розглядати умисел у вчиненні діяння як кваліфікуючу ознаку податкового правопорушення, спрямовану на невиконання податкового обов’язку з метою створення умов для невиконання вимог закону. Аналіз норм податкового законодавства дає змогу стверджувати про необхідність при встановленні вини доведення критеріїв нерозумності, недобросовісності та необачності у їхній сукупності, якщо платник мав можливість поводитися належним чином. Однак ці критерії є оцінними поняттями, зміст яких має визначатися у кожному конкретному випадку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Чернятевич, Я. В. "ЦИФРОВИЙ РОБОЧИЙ ПРОСТІР ЯК СКЛАДОВА СУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦІ". Підприємництво і торгівля, № 32 (20 грудня 2021): 60–65. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-32-08.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто сутність цифрового робочого простору як складової частини сучасного ринку праці. Встановлено, що внаслідок глобалізаційних процесів в економічних системах на передній план виходять цифрові технології, автоматизовані системи управління, віддалена (дистанційна) праця, розвиток економіки знань та інформаційного суспільства. Виявлено, що 2020 рік приніс значні зміни у сфері організації праці, в системі реалізації професійної діяльності людини, в підходах до розуміння особистісного розвитку, наслідком чого став пошук шляхів адаптації людей до так званої нової реальності. З’ясовано, що поняття цифрового робочого простору є досить новим у науковому обігу і водночас досить уживаним. Не існує єдиного визначення цього терміна, однак це не заважає компаніям та організаціям використовувати його для побудови стратегій розвитку та функціонування. Встановлено, що під цифровим робочим простором можна розуміти певне інтегральне утворення, що охоплює цифрові процеси, засоби цифрової взаємодії, інформаційні ресурси, цифрову інфраструктуру та інші поняття, що є характерними для цифровізації загалом. З’ясовано, що в Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України цифрове робоче місце визначається як віртуальний еквівалент фізичного робочого місця, котрий вимагає належної організації, користування та управління, оскільки воно має стати запорукою підвищеної ефективності працівників та створення для них більш сприятливих умов праці. Зроблено висновок про те, що у нинішніх умовах змінюється роль людини у виробничих процесах, зростає потреба у творчих кадрах, важливими ознаками робочої сили стають креативність, комунікабельність, нестандартне мислення, адаптивність тощо. Саме інтенсивний розвиток цифровізації, загальносвітові тенденції (в тому числі, пандемія коронавірусу COVID-19), прискорений розвиток цифрового простору та перехід на цифрові робочі місця є і причинами, і наслідками реалізації нових якісних ознак сучасної людини на ринку праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

ПОРОДЬКО, ВІКТОРІЯ. "Поняття і способи штучного погіршення житлових умов як підстави для відмови у взятті на квартирний облік". Право України, № 2020/08 (2020): 238. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-08-238.

Повний текст джерела

Анотація:

Розроблення та прийняття в Україні нового житлового законодавства потребують ретельного дослідження різних аспектів житлових правовідносин, врахо вуючи і забезпечення гарантованої Основним Законом рівності громадян у праві на житло. Однією зі складових цього процесу є створення прозорого механізму надання житлових приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, спроможного запобігати несправедливому розподілу житла. Метою статті є встановлення змісту поняття “штучне погіршення житлових умов”, сучасне визначення його способів, спрямованих на отримання права зарахування на квартирний облік, аналіз співрозмірності правових наслідків, передбачених у таких випадках житловим законодавствам. Доведено, що штучне погіршення житлових умов полягає у свідомому та умисному створенні обставин, схожих за своїм змістом із підставами набуття права на одержання житлового приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду. Водночас констатовано, що чинний перелік способів штучного погіршення житлових умов, визначений положеннями Житлового кодексу, не охоплює усіх можливих форм дій суб’єктів правовідносин у таких випадках. Акцентовано увагу на правових наслідках штучного погіршення житлових умов, розглянуто відповідальність за такі дії, встановлену житловим законодавством, та внесено пропозицію про запровадження більш ефективного реагування на протиправну поведінку особи, завдяки державі спрямовану на покращення свого матеріального становища й інтересів інших громадян. Одночасно здійснено аналіз положень нормативно-правових актів та судової практики для встановлення відмінностей між штучним погіршенням житлових умов і поданням неправдивих відомостей, які стали підставою для взяття на квартирний облік. Маючи спільну мету, такі дії мають різні об’єктивні ознаки та правові наслідки. На основі опрацювання норм законів, підзаконних нормативно-правових актів і наукових джерел авторка порівняла окремі способи штучного погіршення житлових умов, з’ясувала їхні об’єктивні й суб’єктивні ознаки та сформувала висновки щодо оновлення і доповнення існуючого переліку способів погіршення житлових умов, який підлягає законодавчому закріпленню для недопущення його довільного тлумачення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Войчишин, Олексій Валентинович. "ЩОДО ІСТОТНИХ УМОВ КОРПОРАТИВНОГО ДОГОВОРУ В ТОВАРИСТВАХ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ". Часопис цивілістики, № 38 (7 вересня 2020): 58–62. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i38.368.

Повний текст джерела

Анотація:

Поняття «корпоративного договору» для товариства з обмеженою відповідальністю є новелою вітчизняного законодавства, оскільки було закріплено лише два року тому. Як наслідок, дане правове явище все ще є недостатньо дослідженим та потребує формування усталених підходів до його розуміння. У статті розглянуто істотні умови корпоративного договору як ключовий елемент договірної конструкції даного договору. Визначено стан дослідження проблематики та проаналізовано праці вчених з даного питання. Базуючись на наукових розробках науковців, практиці укладення корпоративних договорів в Україні та наявній судовій практиці, здійснено комплексний аналіз істотних умов корпоративного договору. Зокрема, проаналізовано предмет корпоративного договору як істотну умови корпоративного договору, умови, що визначені законом як істотні або умови, що є необхідними для корпоративного договору; умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За результатами аналізу детально обґрунтовано особливі межі предмету корпоративного договору - порядок реалізації учасниками своїх прав та обов'язків. Обґрунтовано, що корпоративні права та обов'язки не є самостійним предметом корпоративного договору, оскільки це означало би, що вони можуть виникати, змінюватися та припинятися у корпоративному договорі. Саме тому в дослідженні наголошується на необхідності відмежування предмету корпоративного договору від предмету статуту та предмету Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Крім того, не можна не зазначити значну диспозитивність предмету корпоративного договору, яка закладена авторами профільного закону. До умов, що визначені законом як істотні, або умови, що є необхідними для корпоративного договору, віднесено безоплатність та строковість. Встановлено межі «суб'єктивно істотних» умов корпоративного договору, а саме: зафіксовано, що умови, на яких наполягає одна із сторін, не повинні суперечити статуту та законодавству України. Окрема увага зупинена на особливостях нікчемності корпоративного договору. Здійснено аналіз та оцінку стану судової практики щодо корпоративних договорів. Виявлено, що судова практика щодо корпоративних договорів лише перебуває на стадії формування, підтвердженням чого є лише одне рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Матійко, Микола Володимирович. "ПРИВАТНОПРАВОВІ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ ТАЄМНИЦЬ". Часопис цивілістики, № 37 (29 липня 2020): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i37.345.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню приватноправових аспектів теорії таємниць. Шляхом аналізу практики суспільного життя досліджено процеси юридизації сфер суспільства, що стосуються таємниць, які властиві кожному історичному типу цивілізації. З’ясовані закономірності, які лежать в основі соціальної та правової сторони сфери суспільного життя, що стосується таємного. Визначена необхідність врахування приватноправовою сферою невід’ємності таємниць від людської природи. Таємниці диференційовані за критерієм інтересів, яких стосується сфера таємниці. Визначено співвідношення сфери таємниць і приватного права як концепту. Розглянуті погляди вчених щодо явища таємниць і їх виявів у приватному праві. Досліджено режим встановлення таємниць у зазначеній сфері в історичному аспекті та сучасній цивілістиці. Охарактеризовано вияви теорії таємниць у приватному праві. Підкреслено значущість і багатоаспектність приватноправового підходу до встановлення таємниць. Визначено вплив приватноправової сфери на регулювання умов і встановлення критеріїв віднесення певних відомостей до інформації, доступ до якої обмежується (утворення таємниць), визначення механізму захисту відомостей від неправомірного поширення (міри захисту таємниць), на встановлення санкцій за неправомірне поширення інформації, яка захищається (відповідальність за порушення таємниць). Досліджено законодавство, яким закріплюються загальні положення щодо встановлення таємниць у приватноправовій сфері. На прикладі визначення в законодавстві видів інформації, які не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом, розглянутий принцип врахування інтересів інших суб’єктів при встановленні таємниць на суспільну користь. Визначено положення, щодо якого режим окремих видів таємниць не має входити у протиріччя із загальними вимогами забезпечення здійснення суб’єктами прав та свобод, не ставав причиною обмеження правоздатності суб’єктів. Окремо підкреслено, що встановлення мір захисту таємниць має передбачати механізм надання компенсації за обмеження прав, які можуть виникнути як результат захисту таємниць. Зазначається про важливість зазначених аспектів у сфері юридичної практики. Сформульовано пропозиції щодо подальшого розвитку досліджень теорії таємниць у приватноправовій сфері.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Tretyakov, O., B. Harmash, B. Khalmuradov та Ye Biletska. "РИЗИК-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД ДО ВИЗНАЧЕННЯ УМОВ ПРАЦІ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПРАЦІВНИКІВ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 1, № 59 (26 лютого 2020): 120–26. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2020.1.120.

Повний текст джерела

Анотація:

В даній статті розглянуті питання щодо аналізу принципів, методів і критеріїв оцінки ризику. Дано визначення поняттю професійного ризику, як нанесення шкоди здоров'ю людини умовами професійної діяльності. Встановлено, що основним напрямком підвищення безпеки умов праці є системний підхід, заснований на аналізі та оцінці ризиків, обумовлених специфікою процесів у транспортній галузі. Виявлено об'єктивні закономірності виникнення небезпек у професійній діяльності працівників залізничного транспорту. Сучасна тенденція глобалізації світової економіки та регіональної інтеграції підвищила необхідність у співпраці між різними країнами, оскільки об'єктивно існують спільні цілі і підходи в сфері промислової безпеки та гігієни праці, необхідність взаємодії між професійною безпекою і змінами в навколишньому середовищі, а також між гігієною і продуктивністю праці. Метою такої системної політики є попередження нещасних випадків і професійних захворювань працівників в результаті виникнення небезпечних ситуацій і аварій на транспорті. Отримано єдиний підхід до розрахунку виробничого ризику в залежності від параметрів робочої зони з урахуванням часу перебування працюючих у зоні дії небезпечних факторів, який не потребує введення множини шкал для характеристики якості середовища. На основі алгоритму перетворення параметрів середовища в показник виробничого ризику був проведений аналіз карт умов праці за результатами атестації робочих місць регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Отримані показники інтегрального ризику свідчать про суб`єктивність оцінки фактичних умов та характеру праці згідно існуючого законодавства. Виявлено протиріччя українського законодавства світовим нормам щодо охорони здоров`я та безпеки праці для створення контрольованих умов, які мінімізують можливі наслідки шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища та трудового процесу. Запропоновано метод визначення рівня небезпеки для працівників у робочій зоні за умов сумісної дії шкідливих факторів різних класів, який передбачає, що отримані на основі ризик-орієнтованого підходу залежності можна застосовувати для атестації робочих місць, при визначенні пріоритету щодо заходів з охорони праці з урахуванням рівня виробничого і професійного ризиків

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Чорна, Валентина, Валентина Махнюк, Світлана Юрченко, Євгеній Сердюк та Василь Назаренко. "ВПЛИВ АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНИХ РІШЕНЬ НА САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ УМОВИ ПРАЦІ МЕДПРАЦІВНИКІВ, ПАЦІЄНТІВ ПСИХІАТРИЧНИХ ЛІКАРЕНЬ УКРАЇНИ ТА КРАЇН ЄС". Молодий вчений, № 1 (89) (29 січня 2020): 20–27. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-5.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено особливості організації архітектурного середовища і санітарно-гігієнічних умов психіатричних лікарень України та країн ЄС, їх значення для процесу лікування, стан, самопочуття, тривалість перебування в лікарнях хворих. Проведено аналіз напрямків реформування закладів охорони психічного здоров’я у європейських країнах на основі вивчення рецензованої вітчизняної і закордонної літератури. Встановлено, що більшість психіатричних лікарень України розташовані у пристосованих зношених будівлях які будувались у ХVIII-XIX столітті, що суперечить ключовій вимозі системи охорони психічного здоров’я у країнах Європейського союзу і не дозволяє створити «цілюще архітектурне середовище» для ефективного лікування хворих і створення умов «домашнього середовищі». В Україні нормативний документ санітарного законодавства, який містив би санітарно-епідеміологічні та гігієнічні вимоги до проектування, будівництва, оздоблення, оснащення та експлуатації закладів охорони здоров‘я із стаціонарами, на даний час формально не існує. Понад 300 нормативно-правових актів були скасовані, які були видані до прийняття Акту проголошення незалежності України, тобто нормативно-правові акти Союзу РСР та Української РСР. Із аналіз лабораторних досліджень за період 2014-2019 рр., проведених у лікувально-профілактичних закладах Вінницької області, дозволяє констатувати низький рівень штучного освітлення і порушення мікрокліматичних умов. У низці вітчизняних психоневрологічних лікарень виявлено грубі порушення прав людини, незадовільні матеріально-технічні умови і недотримання санітарно-гігієнічних вимог, на що також вказують результати анкетування родичів психічнохворих. В Україні особливого значення набуває проблема розробки нормативної бази санітарного та містобудівного законодавства щодо вимог до проектування нових закладів охорони здоров’я психоневрологічного профілю з залученням, за прикладом європейського досвіду, мультидисциплінарних робочих груп для створення максимально безпечних і комфортних умов перебування пацієнтів і медичного персоналу у психіатричних закладах. Результати анкетування респондентів (родичи хворих) оброблені за допомогою ліцензійного стандартизованого пакету «Statistica 6.1». У роботі використовувалися аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових джерел, бібліосемантичний, аналітичний та статистичний методи досліджень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Cheberiachko, Serhii, Оleg Deryugin, Volodymyr Mirnenko та Nataliiа Borodina. "Вибір ефективних фільтрувальних респіраторів. Проблеми і можливості". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, № 4 (16 серпня 2020): 23–41. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.4.3.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою роботи є розкриття можливостей для забезпечення вибору якісного фільтрувального респіратора, який відповідає умовам праці і антропометричним параметрам обличчя користувачів. Встановлено, що критичними питаннями для забезпечення надійного захисту користувачів під час виконання професійної діяльності з використанням засобів індивідуального захисту органів дихання, які не розкриті (не відображені) у відповідних нормативних документах є процедура оцінки ризиків, урахування умов праці, перевірка відповідності півмаски фільтрувального респіратора антропометричним параметрам обличчя користувача, урахування терміну захисної дії фільтрів. Показано, що відповідно нормативних актів організація з оцінки ризиків професійних захворювань як при виборі, так і при експлуатації фільтрувальних респіраторів – обов’язок роботодавця, а контроль за сумлінним виконанням рекомендацій по ефективному використанню фільтрувальних респіраторів повинні здійснювати робітники відділів охорони праці підприємства. Запропоновано проводити оцінку ризиків професійних захворювань під час вибору і експлуатації фільтрувальних респіраторів одним із методів згідно з вимогами ДСТУ ІЕС/ІSО 31010:2013. Надані рекомендації щодо усунення можливих помилок під час цього процесу для зменшення рівня ризику виникнення професійного захворювання. Розроблено нову класифікацію фільтрувальних засобів індивідуального захисту органів дихання, яка дозволяє провести вибір з урахуванням особливостей умов виконуваної роботи. Показано, що за допомогою термографування смуги обтюрації півмаски фільтрувального респіратора можна встановити її відповідність антропометричними параметрам обличчя користувача. Рекомендується проводити заміну фільтрів, виходячи або із розрахунку терміну захисної дії відповідно до умов праці або використавши фільтри з активними/пасивними індикаторами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Lukash, S. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 196–202. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.24.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, надано характеристику зарубіжному досвіду правового регулювання трудових правовідносин. Аргументовано, що в переважній більшості держав суттєва увага приділяється локальному регулюванню трудових та тісно пов’язаних із ними правовідносин. Наголошено, що саме локальне регулювання трудових правовідносин в зарубіжних державах дозволяє забезпечити більш якісний та ефективний захист законних прав, свобод та інтересів працівника. Наголошено, що фактично у ФРН має місце система регулювання відносин з праці, яка має три рівні. Перший рівень це чітко встановлені державою мінімальні гарантії для трудящої особи (авторитарний (централізований) метод правового регулювання), другий – це колективно-договірний метод врегулювання відносин праці на рівні як держави або певної галузі виробництва (основні суб’єкти держава, об’єднання промисловців та профспілок), а третій рівень, який фактично базується на перших двох та походить від них, але при цьому не є повністю від них залежним – автономний або індивідуальний (децентралізованого). Саме останній рівень правового регулювання праці є найбільш гнучким у врахуванні інтересів окремо взятого працівника чи групи працівників, що надає можливість приймати такі норми, що реально відображують та враховують фактичні умови, які склалися на певному підприємстві, установі або організації. Зроблено висновок, що держави Європи (зокрема Німеччина та Франція) досить багато уваги приділяють централізованому регулюванню трудових правовідносин. Разом із тим, законодавці цих країн відзначають важливість здійснення локального регулювання відповідних правовідносин. В цьому контексті відмітимо, що локальне регулювання праці в країнах ЄС є найбільш пристосованим до сучасних умов соціального, економічного та політичного розвитку суспільства. Але таке регулювання базується на загально визнаних правах та гарантіях в цій сфері (наприклад, Європейська соціальна хартія (переглянута)). Локальне правове регулювання праці у зарубіжних країнах є найбільш гнучким при врахуванні інтересів окремо взятого працівника чи групи працівників, що надає можливість приймати такі норми, що реально відображують та зважають на фактичні умови, які склалися на певному підприємстві, установі або організації, а беручи до уваги загальноєвропейську тенденцію щодо істотного значення колективно-договірного регулювання за участю профспілок держава забезпечує їм підтримку та встановлює відповідні гарантії прав особи в сфері праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Васюк, Наталія, та Наталія Петрученко. "ЕКСПЕРТНЕ ОПИТУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАДОВОЛЕНОСТІ УМОВАМИ ПРАЦІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА “ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ № 2” СВЯТО ШИНСЬКОГО РАЙОНУ м. КИЄВА". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 63–74. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-63-74.

Повний текст джерела

Анотація:

У 2018 році розпочалася трансформація первинної медичної допомоги та автономізація закладів охорони здоров’я. У багатьох розвине- них країнах світу первинна медична допомога, а саме сімейні лікарі вирі- шують більшість звернень пацієнтів, що є ефективним, адже допомагає за- побігати багатьом хворобам до того, як вони потребуватимуть складного, дорогого і не завжди успішного лікування. Визначено, що в умовах трансформації сфери охорони здоров’я акту- альними питаннями на сьогодні є розвиток кадрового забезпечення сфери охорони здоров’я, зокрема покращення умов праці медичного персоналу на первинному рівні надання медичної допомоги. Встановлено, що виникає необхідність в аналізі потреб задоволеності умовами праці медичного персоналу, які надають первинну медичну допо- могу, що передбачає комплексне застосування як безпосередніх, так і опосе- редкованих методів отримання статистичної інформації. Досліджено та визначено чи задоволені умовами праці медичні праців- ники Комунального некомерційного підприємства “Центр первинної меди- ко-санітарної допомоги № 2” Святошинського району м. Києва на основі експертного опитування. Наголошено на важливості розроблення та затвердження “Положення про систему мотивації та стимулювання праці медичних працівників Кому- нального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітар- ної допомоги № 2” Святошинського району м. Києва” як нормативно-пра- вового акту, що регламентує управлінські дії і взаємини щодо мотивації та стимулювання праці медичного персоналу. Доведено, що в умовах трансформації сфери охорони здоров’я важли- вим є здійснення моніторингу та оцінка діяльності ЦПМСД № 2 загалом та структурних підрозділів і персонально кожного медичного працівника зокрема, а також проведення аналізу роботи ЦПМСД № 2 щодо якості на- дання медичної допомоги шляхом розроблення анкети для пацієнтів щодо рівня задоволеності наданих медичних послуг та запровадження процедури анонімного анкетування споживачів послуг з метою визначення ступеня за- доволеності пацієнтів рівнем кваліфікації медичних працівників тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Malysh, L. "Залучення жінок та чоловіків до хатньої праці в Україні та інших європейських країнах: досвід крос-культурного дослідження". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 1 (11 березня 2018): 37–45. http://dx.doi.org/10.15421/17184.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті, на основі даних п’ятої хвилі Європейського Соціального Дослідження, охарактеризовано особливості залучення чоловіків та жінок до хатньої праці в Україні та інших європейських країнах. Установлено наявність суттєвих відмінностей в охопленні представників обох статей репродуктивною працею, залежно від способу його вимірювання. З’ясовано, що як у чоловіків, так і у жінок при фіксації факту її здійснення значення цього показника є суттєво меншим, аніж за умов відповіді на питання щодо її тривалості, що властиве всім розглянутим країнам. Виявлено, що в Україні одружені респонденти активніше займаються хатньою працею, аніж неодружені, проте гендерні відмінності у обсязі хатньої праці серед тих, хто перебуває у шлюбі, властиві лише міському населенню. При цьому зменшення кількості годин хатньої праці відбувається у чоловіків, які працюють, проживають у місті, мають менший вік та вищі доходи, тоді як у жінок воно відмічено лише за умов їхньої зайнятості. Встановлено, що обсяг хатньої праці, виконуваної як чоловіками, так і жінками, в Україні є найвищим із-поміж усіх розглянутих європейських країн. З’ясовано, що переліки чинників, які зумовлюють обсяг хатньої праці, мають як гендерні, так і крос-культурні відмінності, хоча напрямки впливу окремих незалежних змінних на залежну в різних країнах здебільшого співпадають.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

T.N., Abiltarova. "ORGANIZATIONAL AND PEDAGOGICAL CONDITIONS OF FORMATION OF THE CULTURE OF SAFETY OF PROFESSIONAL ACTIVITY IN FUTURE OCCUPATIONAL SAFETY AND HEALTH ENGINEERS." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 95 (August 2, 2021): 78–85. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2021-95-11.

Повний текст джерела

Анотація:

The article is devoted to the problem of forming the culture of safety of professional activity in future occupational safety and health engineers. Thepurposeof the article is to substantiate the organizational and pedagogical conditions for the effective formation of professional safety culture in future occupational safety and health engineers. Methods. The work is based on the works of scientists, who applied the principles and ideas of culturological, humanistic, axiological, activity, and personality-oriented approaches, used theoretical methods (analysis and systematization of scientific literature, comparison, generalization, and systematization of information), empirical methods (practical experience, expert evaluation, ranking, expert survey), methods of mathematical statistics. Results. The pedagogical conditions of effective formation of the culture of safety of professional activity (CSPA) in future occupational safety and health engineers are defined: formation of positive motivation to master CSPA; updating the content of professional training of occupational safety and health engineers taking into account CSPA component on the basis of interdisciplinary integration; use of innovative technologies of formation of CSPA in future occupational safety and health engineers; development of creative readiness of future occupational safety and health engineers to provide for safe activities. The implementation of the first pedagogical condition involves the creation of a positive attitude and motivation for safe behavior and health at work. To implement the second pedagogical condition, it is important to ensure the design of integrative content, which should contain the following components: labor, legal, organizational and managerial, ergonomic, health, communicative. In order to implement the third and fourth pedagogical conditions, it is topical to cover the application and implementation of innovative technologies, interactive teaching methods, and information and communication technologies, distance and mixed learning systems; investigation of social networks, blocks, sites of international organizations in the field of labor protection; creation of an atmosphere of creative development, self-learning and self-realization. Conclusions. It is established that ensuring effective pedagogical conditions for the formation of the safety culture in future professionals in the field of labor protection will improve the quality of their training in higher education institutions. It is concluded that further research requires consideration and experimental verification of the detected pedagogical conditions.Key words: safety culture, professional training, occupational safety and health engineer, pedagogical conditions, professional activity, labor protection methods. Стаття присвячена проблемі формування культури безпеки професійної діяльності у майбутніх інженерів з охорони праці. Мета статті полягає в обґрунтуванні організаційно-педагогічних умов ефективного формування культури безпеки професійної діяльності у майбутніх інженерів з охорони праці. Методи. Робота ґрунтується на працях учених, у яких застосовано принципи та ідеї культурологічного, гуманістичного, аксіологічного, діяльнісного та особистісно-орієнтованого підходів, використано теоретичні методи (аналіз та систематизація наукової літератури, порівняння, узагальнення та систематизація інформації), емпіричні методи (практичний досвід, експертне оцінювання, ранжування, опитування експертів), методи математичної статистики. Результати. Визначено організаційно-педагогічні умови ефективного формування культури безпеки професійної діяльності у майбутніх інженерів з охорони праці, такі як формування позитивної мотивації до оволодіння культури безпеки професійної діяльності; оновлення змісту професійної підготовки інженерів з охорони праці з урахуванням компонента культури безпеки професійної діяльності на основі міждисциплінарної інтеграції; використання інноваційних технологій формування культури безпеки професійної діяльності у майбутніх інженерів з охорони праці; розвиток творчої готовності у майбутніх інженерів з охорони праці до безпечної діяльності. Реалізація першої педагогічної умови передбачає створення позитивного ставлення та мотивації до безпечної поведінки та збереження здоров’я у процесі праці. Для впровадження другої педагогічної умови важливо забезпечити проєктування інтегративного змісту, який має містити такі компоненти, як працеохоронний, правовий, організаційно-управлінський, ергономічний, здоров’язберігаючий, комунікативний. Задля здійснення третьої та четвертої педагогічних умов акту-альними є застосування та впровадження інноваційних технологій, інтерактивних методів навчання, інформаційно-комунікативних технологій, систем дистанційного та змішаного навчання, соціальних мереж, блоків, сайтів міжнародних організацій у галузі охорони праці, створення атмосфери творчого розвитку, самонавчання та самореалізації. Висновки. Встановлено, що забезпечення результативних педагогічних умов формування культури безпеки у майбутніх фахівців у галузі охорони праці підвищить якість їх підготовки у вищому навчальному закладі. Зроблено висновок, що подальше досліджен-ня потребує розгляду та експериментальної перевірки визначених педагогічних умов.Ключові слова: культура безпеки, професійна підготовка, інженер з охорони праці, педагогічні умови, професійна діяльність, методика охорони праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

ПУДЕЛЬКА, ЙОРГ. "Доктрина розсуду в податковому праві Німеччини та України". Право України, № 2020/04 (2020): 93. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-093.

Повний текст джерела

Анотація:

Поняття розсуду є одним із центральних в адміністративному праві Німеччини, а відповідно, й такого його розділу, як податкове право. Важливим є розсуд і в податковому праві України. Мета статті має комплексний характер: 1) визначити зміст поняття “розсуд”; 2) проаналізувати критерії належності розсуду; 3) встановити особливості реалізації розсуду у сфері оподаткування; 4) визначити особливе місце оціночних понять у формуванні судових доктрин. Встановлено, що під поняттям “розсуд” потрібно розуміти можливість органу публічної влади мати певний діапазон для самостійного ухвалення рішень, які можуть бути перевірені судом в обмеженому обсязі. Розсуд суб’єктів владних повноважень може стосуватися: а) здійснення або невиконання будь-якої дії органом пуб лічної влади; б) запитання “яким чином?”, тобто запитання, за допомогою яких заходів реагу вати органу управління у конкретному випадку? Зазначається, що в аспекті розсуду важливим є дотримання таких умов: 1) право на реалізацію розсуду повинне бути чітко прописане в законі або ж послідовно випливати із нього; 2) розсуд повинен реалізовуватися відповідно до мети, з якою він був наданий; 3) розсуд пови нен застосовуватися у визначених законом межах. Відповідні умови потрібно детермінувати як умови належності розсуду. Підкреслено важливе значення оціночних понять в аспекті розвитку доктрини розсуду у сфері оподаткування. При цьому констатується, що у зазначеній сфері розсуд отримує своє обмежене застосування. Отже, як у Німеччині, так і в Україні розсуд у сфері оподаткування є можливим. При цьому відзначається, що в Німеччині розсуд у податково-правовій сфері суттєво обмежений.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Куріс, Юрій, Дмитро Матяшев та Оксана Матяшева. "ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ПАРАМЕТРІВ СВІТЛОВОГО СЕРЕДОВИЩА НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ ВПРОДОВЖ РОБОЧОЇ ЗМІНИ". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 177–80. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-33.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено параметри санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища на робочих місцях постійного перебування робітників у процесі трудової діяльності з комп’ютерною технікою. На основі результатів атестації робочих місць за умовами праці, виконаний аналіз показників світлового середовища. Встановлено, яка частина цих місць характеризується шкід-ливими умовами праці за фактором «освітлення». Визначено, які з параметрів світлового середовища найчастіше не відповідають вимогам нормативних до-кументів. Зроблені дослідження впливу значущих чинників на втомлюваність операторів протягом робочої зміни. Як профілактику несприятливого впливу параметрів світлового середовища запропоновано комплекс захисних заходів з нормалізації показника «коефіцієнт пульсації освітленості» для аналізованих умов.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

ПОЛОНКА, Іванна. "НЕПЕРЕБОРНА СИЛА У ЗАКОНОДАВСТВІ КИТАЮ ТА ЯПОНІЇ: ТЕОРІЯ ТА АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ". Law. State. Technology, № 4 (10 січня 2022): 16–21. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-3.

Повний текст джерела

Анотація:

Необхідність систематизації різних уявлень про обставини непереборної сили диктується тим, що сучасний період є досить суперечливим і багато у чому кризовим, особливого значення набувають загрози виникнення природно-кліматичних, техногенних катастроф, епідемій та ін. Усі ці фактори наповнюють новим змістом явище непереборної сили та диктують необхідність осмислення та адекватної правової оцінки її обставин у сучасному праві. Попри достатню кількість праць, присвячених дослідженню інституту непереборної сили, необхідно констатувати, що у юридичній літературі так і не сформовано усталеної й повноцінної дефініції цього поняття. Метою представленої роботи є співвідношення реалізованих у далекосхідній правовій сім’ї підходів до розуміння категорії «непереборна сила» для визначення оптимальної правової моделі такого роду обставин у праві України. У процесі дослідження встановлено, що нормативне визначення непереборної сили, яке наведе у Цивільному кодексі України, значною мірою суперечить положенням UNIDROIT і Віденської конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. Поза увагою залишається вимога щодо інформаційного діалогу між сторонами за наявності відомостей, які припускають виникнення у майбутньому або реальне існування різного роду перешкод, які можуть стати підставою невиконання умов договору. Дані доповнення могли б допомогти врятувати сторони від потенційних збитків. Для можливого запозичення позитивного світового досвіду щодо врегулювання інституту невинуватого діяння в Україні слід прийняти до уваги норми Договірного права Китаю, які передбачають спеціальні гарантії постійного дотримання сторонами умов, які виникають на основі та відповідно до принципу добросовісності й допомагають забезпечити реальну безпеку кредитора.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Bachynskyi, O. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ НАГЛЯДУ І КОНТРОЛЮ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 271–78. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.33.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що нагляд та контроль в управлінні взагалі є необхідними елементами здійснення реформувань у відповідних сферах суспільного буття. Без здійснення контрольних та наглядових функцій, норми, які встановлюють права та обов’язки суб’єктів правовідносин, можуть залишитися недостатньо реалізованими. Разом із цим доцільно знати певну межу здійснення такого контролю та нагляду, при якій реалізація контрольних та наглядових функцій не перетворюється на втрату самостійності підконтрольних та піднаглядових суб’єктів. Нагляд та контроль являють собою одну з ключових функцій управління та, по своїй суті, є важливою гарантією забезпечення реалізації законодавства про охорону праці поліцейських. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства України, надано характеристику нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських. Запропоновано авторське визначення поняття нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських. Доведено, що за суб’єктами наглядових і контрольних повноважень слід виділити такі види: загальнодержавий, відомчий та громадський нагляд та контроль. Наголошено, що нагляд та контроль за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських слід охарактеризувати як діяльність уповноважених законом суб’єктів, органів державної влади та представників громадськості щодо запобігання та виявлення порушень законодавства, яке встановлює правові, організаційні, технічні, фінансові та матеріальні, лікувально-профілактичні та інші передбачені законодавством заходи із забезпечення належних умов праці поліцейських, які відповідають встановленим нормам щодо захисту їх життя та здоров’я при виконанні ними службових обов’язків. Зроблено висновок, що метою нагляду та контролю за додержанням законодавства про охорону праці поліцейських є виявлення та усунення тих обставин, які пов’язані з невиконанням чи не належним виконанням встановлених законодавством правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності поліцейських під час виконання ними своїх службових обов’язків. За результатами реалізації заходів нагляду та контролю можливим є притягнення винних до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, відшкодування заподіяних збитків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Боднарчук, О. Г., та О. І. Боднарчук. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНО¬СИН ЩОДО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ (СУПЕРФІЦІЮ) В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (22 липня 2020): 19–24. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.656.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена подальшому дослідженню проблемних питань правового регулювання відносин щодо користування чужою земельною ділянкою (суперфіцію) в Україні. Встановлено, що субінститути суперфіцію та емфітевзису були започатковані в сучасному цивільному праві України, що регламентує їх порядок встановлення та припинення щодо нерухомого майна. Також ці субінститути сформувалися на основі положень римського права, але, зважаючи на специфіку регулювання земельних відносин, в українській державі, були модифіковані у відповідності до сучасних потреб регулювання земельних відносин. Проаналізовано визначення поняття «суперфіцію» та з'ясовано специфічні ознаки, зокрема: може відчужуватися землекористувачем або передаватися в порядку спадкування на підставі договору чи заповіту, а також дає право землевласнику на прибуток від промислових об'єктів, збудованих на наданій земельній ділянці на умовах суперфіцію. Щодо права користування чужою земельної ділянкою, то воно може бути встановлено на визначений або на невизначений строк. Предметом користування виступають: земельна ділянка із цільовим призначенням для будівництва та експлуатації житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельна ділянка для індивідуального дачного будівництва. Досліджено, що право суперфіцію може виникати на підставі договору та заповіту. Проаналізовано, що правове регулювання здійснення забудови на чужій земельній ділянці не є досконалим. Існує багато проблем правового регулювання відносин щодо користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), такі як: відсутність у законодавстві вимог до форми договорів про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію); відсутність істотних умов договору суперфіцію, відсутність спеціальних вимог, передбачених для недійсності або розірвання договору про встановлення суперфіційного права та припинення користування земельною ділянкою тощо. Вироблені конкретні пропозиції та рекомендації для вдосконалення правового регулювання відносин щодо користування чужою земельною ділянкою (суперфіцію) в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Shaulska, L., та R. Hrynkevych. "Забезпечення справедливої винагороди персоналу на рівні інституційного регулювання та нr-менеджменту". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 4 (82) (23 грудня 2019): 123–28. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.24.

Повний текст джерела

Анотація:

Обґрунтовано, що забезпечення справедливої винагороди персоналу вимагає консолідації інституційної сфери механізму державного регулювання (профспілкових організацій як юридично встановлених структур захисту прав працівників; органів державної влади, які через створення умов бізнес-середовища та регламентацію концептуальних засад управління персоналом мотивують роботодавців до відповідних кроків) та HR-менеджменту (роботодавців як суб’єктів господарювання). Деталізовано процес забезпечення справедливої винагороди персоналу за інституційним, функціональним, ресурсним забезпечення, управлінським інструментарієм та поточними управлінськими діями. Охарактеризовано механізм нової системи мотивації та оплати праці персоналу, що включає: диференціацію персоналу; проведення оцінювання посад працівників; вибір системи оплати праці, її форм, видів; вибір системи додаткових пільг і нематеріальної мотивації; формування структури компенсаційних пакетів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Білий, О. "Вина суб'єктів господарювання як умова відповідальності за безпеку продукції". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 175–81. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.961.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті приділяється увага вині як умові господарсько-правової відповідальності за безпеку продукції. Здійснено науковий пошук змісту концепту «вина» в сфері безпеки продукції. Серед низки наявних у науковому обігу тлумачень поняття «вина» виявлено, що в його основі перебуває удавана воля суб'єк- та господарювання, а не механічно складене волевиявлення працівників, з яких формується трудовий колектив і саме цей фактор є ключовим для виокремлення у товаро-продовольчій сфері. Розглянуто оціночне розуміння поняття «вина» в межах поведінкової та психологічної концепцій а також згруповані в юридичній літературі доктринальні погляди щодо вини суб'єкта господарювання як умови відповідальності. Надана юридична характеристика вини у сфері безпеки продукції шля- хом виявлення структури, змісту, форми, сутності, ступеню та обсягу. Роз’яснено, що структура вини проявляється через дії, мотив та волевиявлення суб'єкта господарювання. Встановлено, що домінуючим моментом змісту вини є вольовий. Формою вини є випадок коли товаровиробник (оператор ринку) має вчиняти протиправне діяння в сфері товаровиробництва свідомо та з власної волі. Загострена увага на психо-емоційному стані працівника під час процесу товаровиробництва як складника сутності вини як умови господарсько-правової відповідальності за безпеку продукції. Встановлено, що в сфері безпеки продукції ступінь вини формують належні умови праці суб’єктів господарювання, факт дотримання чи недотримання санітарно-гігієнічних норм, рівень заробітної плати. З’ясовано, що вина супроводжується непрямим умислом, а ціною помилки при виробництві продукції є життя і здоров’я споживача. Розглянуто принцип презумпції вини у сфері безпеки продукції. Наостанок відмічено, що «умови» є частиною більш широкого поняття «підстави» і тому їх не можна ототожнювати.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Лисодєд, Олександр Володимирович. "ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ: ТРАНСФОРМАЦІЯ У ПРОБАЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ ТА ПРОБАЦІЙНИЙ НАГЛЯД". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 214–23. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.32.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається процес еволюції такого виду кримінального покарання, як обмеження волі, на теренах пострадянського простору. Зазначається, що вперше такий вид кримінального покарання з’явився у Російській Федерації (1996 р.), потім – у Республіці Казахстан (1997 р.) і полягав в триманні засудженого в спеціальній установі – виправному центрі без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду. Проте Російська Федерація на тривалий час відстрочила введення в дію цього виду кримінального покарання, у 2010 р. відмовилась від виконання цього виду покарання у виправних центрах, а обмеження волі стало полягати у встановленні судом тільки таких обмежень для засуджених: не виходити з дому в певний час доби; не відвідувати певні місця; не виїжджати за межі певної території; не відвідувати місця проведення масових та інших заходів і не брати участі у таких заходах; не змінювати місце проживання або перебування, місце роботи чи (або) навчання тощо. У Республіці Казахстан у 2003 р. також було встановлено, що обмеження волі теж полягає у покладенні на засудженого судом відповідних обов’язків, що обмежують його свободу, і відбувається за місцем проживання під наглядом спеціалізованого органу без ізоляції від суспільства строком від одного до п’яти років. На сьогоднішній день обмеження волі у Казахстані полягає у встановленні пробаційного контролю за засудженим і притягненні його до примусової праці протягом усього терміну відбування покарання. Обмеження волі відбувається за місцем проживання засудженого без ізоляції від суспільства, його виконання покладено на службу пробації і поліцію. Стверджується, що у Російській Федерації і Республіці Казахстан обмеження волі стало новим видом кримінального покарання, альтернативним покаранню у виді позбавлення волі. В Україні ж виконання покарання у виді обмеження волі розпочалося з 2001 р. у виправних центрах в умовах здійснення за ними нагляду з обов’язковим залученням до праці. Акцентується увага на тому, що виправні центри сьогодні як установи виконання покарання територіально і організаційно не відрізняються від колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а порядок і умови виконання і відбування кримінального покарання у виді обмеження волі у виправних центрах нічим не відрізняються від порядку і умов виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Зазначається, що обмеження волі не стало новим видом покарання, альтернативним позбавленню волі, оскільки порядок його виконання, передбачений у КВК України та підзаконних нормативно-правових актах, перетворив його на полегшений варіант позбавлення волі. У зв’язку з цим підтримується пропо- зиція Міністерства юстиції України щодо скасування обмеження волі як виду кримінального покарання і введення замість нього нового виду кримінального покарання – пробаційного нагляду.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Sereda, I. K., та Zh M. Oleshchenko. "Комплексна оцінка медико-соціальних детермінант здорового способу життя у військовослужбовців Військово-Морських Сил Збройних Сил України". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 1 (19 квітня 2021): 52–60. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.1(2)-052.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи: комплексно оцінити медико-соціальні детермінанти здорового способу життя у військовослужбовців ВМС ЗС України для виявлення найвагоміших ризиків і розробці на цій основі сфокусованих заходів щодо їх зменшення. Матеріали та методи. Медико-соціальні аспекти виконання вимог здорового способу життя у військовослужбовців ВМС ЗС України були проаналізовані за результатами соціологічного опитування з застосуванням спеціально розробленої анкети. Анкета включала 43 питання, що були зведені в інформаційні блоки. Методом випадкової вибірки було проведено анкетне опитування 128 військовослужбовців ВМС ЗС України, які проходили поглиблене медичне обстеження в 2019 році. В досліджувану групу ввійшли особи чоловічої статі, середній вік – 38,5±0,44 р., з вислугою років у ЗС України – 19,68±0,43 р. Застосовувались наступні методи дослідження: бібліографічний, медико-соціологічний, медико-статистичний, системний аналіз. Результати. У статті розглянуто медико-соціальні аспекти виконання вимог здорового способу життя у військовослужбовців ВМС ЗС України за результатами соціологічного опитування з застосуванням спеціально розробленої анкети. Анкета включала інформаційні блоки: загальні відомості, поінформованість щодо здорового способу життя, поширеність та причини шкідливих звичок, аналіз способу життя (особливостей харчування, фізичної активності, режиму праці та відпочинку), самооцінка стану здоров’я та таблицю щодо визначення задоволеності різними сторонами життя за наступними критеріями: умови праці та перспективи службового росту, забезпеченість житлом та побутові умови, сімейне та матеріальне благополуччя, дозвілля та медичне обслуговування, соціальний та правовий захист тощо. Висновки. Встановлено, що для військовослужбовців ВМС ЗС України типовими чинниками, що знижують рівень здорового способу життя, є порушення режиму харчування, режиму праці та відпочинку, високий рівень шкідливих звичок та недостатній рівень фізичної активності. Незважаючи на досить високу обізнаність військовослужбовців ВМС ЗС України щодо вимог здорового способу життя, виконання даних рекомендацій залишається низьким, що піднімає проблему формування здорового способу життя у ЗС України до найбільш актуальних. Виявлено невідповідність між високим рівнем поінформованості військовослужбовців ВМС ЗС України щодо здорового способу життя і практичним виконанням цих заходів (98,1±1,1% респондентів вважають, що мають достатньо знань про здоровий спосіб життя, але більшість (56,0±4,3%) ці заходи виконують в неповному обсязі у зв’язку з наявністю шкідливих звичок (46,7±4,3%) та матеріальних труднощів (29,8±4,0%). Встановлено, що з метою покращення підтримки здорового способу життя за даними соціологічного опитування впровадження матеріального заохочення для військовослужбовців превалює над використанням адміністративних заходів (відповідно 77,0±3,8% та 50,1±4,4%). Визначено найвагоміші проблеми щодо умов життя військовослужбовців ВМС ЗС України, а саме: незабезпеченість житлом, низький рівень матеріального благополуччя та недостатній рівень соціального і правового захисту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Таможанський, О. В. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГНУЧКИХ ФОРМ ПРАЦІ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 557–64. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.62.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що під впливом посилення гнучкості у правовому регулюванні трудових правовідносин, роботодавець зацікавлений у встановленні атипових трудових правовідносин; в результаті чого працівники знаходяться у менш вигідному становищі, ніж працівники, які здійснюють свою трудову функцію за безстроковими договорами. Метою статті є аналіз правового регулювання запровадження гнучких форм організації праці у таких зарубіжних країнах, як Бельгія, Франція, Великобританія. Стаття присвячена аналізу зарубіжного досвіду запровадження новітніх форм організації праці. Зазначається, що для вдосконалення вітчизняного правового регулювання з цих питань видається цікавим досвід економічно розвинених країн із правового регулювання запровадження гнучких форм організації праці Зокрема, автором досліджено першоджерела з цих питань таких країн як Бельгія, Франція, Великобританія. Зроблено висновок, що дистанційна робота в Бельгії – це специфічна умова, яка стосується лише працівників, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, та яка є скоріш винятком, аніж загальним правилом. Дистанційна робота визначається як форма організації та виконання роботи з використанням інформаційних технологій на підставі трудового договору, внаслідок чого діяльність, яка може виконуватися в місцезнаходженні роботодавців, виконується за межами місцезнаходження регулярно або періодично. Для дистанційних працівників роботодавець повинен надати належні інструменти для виконання своєї роботи та вберегти працівника від соціальної ізоляції, дозволивши йому зустрічатися з колегами, отримувати таку ж інформацію, що і працівники на місці роботи. Починаючи з 2000-х років у французькій системі трудового права дедалі частіше починає обговорюватися гнучкість організації праці. Це свідчило про те, що Франція, яку часто розглядають як країну з жорстким 35-годинним робочим тижнем, зазнала значних змін у регулюванні робочого часу в останні десятиліття, включаючи поступове скасування 35-годинних законів про робочий тиждень. У Великобританії не передбачено право працівника в односторонньому порядку змінити або скоротити свій робочий час через причини балансу між роботою та сім›єю; однак є право вимагати внесення змін до графіку роботи за умови отримання певної кваліфікації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Матійко, Микола Володимирович. "ОКРЕМІ ПРИВАТНОПРАВОВІ АСПЕКТИ ОСОБИСТОЇ ТАЄМНИЦІ З ОГЛЯДУ НА СУЧАСНИЙ СТАН ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ". Часопис цивілістики, № 40 (27 березня 2021): 23–28. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i40.387.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню приватноправових аспектів особистої таємниці. Шляхом аналізу практики суспільного життя досліджено процеси юридизації сфер суспільства, що стосуються особистої таємниці. З'ясовані закономірності, які лежать в основі соціальної та правової сторони сфери суспільного життя, що стосується таємного. Визначена необхідність врахування приватноправовою сферою невід’ємності особистої таємниці від людської природи. Підкреслено особливий характер особистої таємниці у зв’язку зі сферою інтересів, яких стосується особиста таємниця. Визначено співвідношення сфери особистої таємниці та приватного права як концепту. Розглянуті погляди вчених щодо проявів особистої таємниці в приватному праві. Досліджено режим встановлення особистої таємниці в зазначеній сфері. Охарактеризовано окремі прояви теорії таємниць в приватному праві. Підкреслено значущість та багатоаспектність приватноправового підходу до встановлення особистої таємниці. Визначено вплив приватноправової сфери на регулювання умов та встановлення критеріїв віднесення певних відомостей до інформації, доступ до якої обмежується (утворення особистої таємниці), визначення механізму захисту відомостей від неправомірного поширення (міри захисту особистої таємниці), на встановлення санкцій за неправомірне поширення інформації, що захищається (відповідальність за порушення особистої таємниці). Досліджено законодавство, яким закріплюються загальні положення щодо встановлення особистої таємниці в приватноправовій сфері. На прикладі визначення в законодавстві видів інформації, які не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом, розглянутий принцип врахування інтересів інших суб’єктів під час встановлення таємниць та встановлення таємниць на суспільну користь. Визначено положення, щодо якого режим особистої таємниці не має входити у протиріччя із загальними вимогами забезпечення здійснення суб’єктами прав та свобод, не ставав причиною обмеження правоздатності суб’єктів. Окремо підкреслено, що встановлення мір захисту особистої таємниці має передбачати механізм надання компенсації за обмеження прав, що можуть виникнути як результат захисту особистої таємниці. Зазначається про важливість зазначених аспектів в сфері юридичної практики. Сформульовано пропозиції щодо подальшого розвитку досліджень особистої таємниці в приватноправовій сфері.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Sytnichenko, Ludmila. "Трансформація філософії справедливості: від прин- ципів справедливості до її основного питання". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 44–58. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.9-10.04.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується трансформація сучасної філософії справедливості від пошуку основних принципів соціальної справедливості до формулювання її основного питання. Встановлено, що в умовах кризового суспільства не лише справедливість, а й сучасне буття загалом, мають розглядатися критично і контекстуально: наші уявлення мусять виводитися не апріорним шляхом, а реконструюватися як умови можливості відтворення справедливого соціального буття. Доведено, що подоланню переважно нормативістської спрямованості сучасної теорії справедливості послужили праці А.Гонета, Р.Форста, Н. Фрайзер, А.Сена, які наблизили осмислення соціальної справедливості до сутнісного суспільного аналізу. Критичне осмислення в сучасній політичній філософії процедурно-розподільної моделі справедливості призвело до утворення її нового образу, який зважає на відсутні в теорії Дж.Ролза проблеми влади, відповідальності, визнання, людської гідності. У статті з’ясовано, що в дослідженні проблеми розподілу cуспільних благ необхідно акцентувати увагу на його політичній складовій, що й дозволить зрозуміти справжній сенс і основні завдання соціальної справедливості. Обгрунтовується теза про те, що за межами осмислення владних, політичних вимірів соціальної справедливості люди перетворюються із суб’єктів справедливості на її об’єкти. Проаналізовано «конструктивістську теорію справедливості» Р.Форста, а також доведено, що для розуміння проблеми соціальної справедливості плідною може стати теорія Д.Норта, яка спрямована на аналіз умов можливості переходу від доіндустріального до сучасного, постіндустріального соціального «порядку вільного доступу».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Пижова, М. О. "ЩОДО ПРОБЛЕМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ НА СПРАВЕДЛИВУ ОПЛАТУ ПРАЦІ". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 56–59. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.173.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлені питання щодо проблем реалізації прав працівників на справедливу оплату праці. Проаналізована категорія «мінімальна заробітна плата». Проаналізована практика визначення цього поняття в трудовому законодавстві зарубіжних країн. Визначені проблеми реалізації прав працівників на виплату мінімальної заробітної плати. Вказано, що проблема реалізації прав працівників на справедливу оплату праці полягає в умисному заниженні прожиткового мінімуму, оскільки величина прожиткового мінімуму є визначальною під час формування тарифної сітки, пенсій та соціальної допомоги. Запропоновано визначати мінімальну заробітну плату як державний мінімальний соціальний стандарт у царині оплати праці під час виконання робітником трудових обов’язків у нормальних умовах праці під час виконання встановленої (місячної або годинної) норми праці. При цьому під роботою в нормальних умовах слід мати на увазі трудову діяльність працівника, за виконання якої чинним законодавством не передбачені доплати, надбавки, заохочувальні й компенсаційні виплати, тобто такі умови, які передбачені статтею 88 КЗпП України. Зроблено аналіз національного законодавства щодо визначення мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, мінімального посадового окладу. Зроблено висновок про наявність ряду проблем реалізації прав працівників на справедливу оплату праці. Оплата праці - це провідний інститут трудового права, який вкрай важливо впливає на ефективні трудові відносини, а також на побудову «здорової» економічної ситуації в країні. Зазначено, що має здійснюватися комплексне дослідження проблем реалізації прав працівників на справедливу оплату праці як на науковому рівні, так і на законодавчому.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Березівський, Я. П. "ІДЕНТИФІКАЦІЯ УМОВ ТА ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 64 (7 жовтня 2021): 31–35. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-05.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є наукове обґрунтування умов та чинників формування технологічної конкурен-тоспроможності національної економіки, сукупність яких досить варіативна та враховує низку аспектів розши-рення і розвитку конкуренції. У статті доведено, що формування технологічної конкурентоспроможності національної економіки відбувається в контексті впливу певних умов та чинників. Встановлено, що в кожній із теорій конкуренції в міру їх історичної еволюції технологічна конкурентоспроможність економіки розглядалася в контексті доступу та здатності ефективно використовувати технологічні ресурси, сформованості ринку інно-вацій та технологій, реалізації державної політики стимулювання інноваційної діяльності. До базових умов фор-мування технологічної конкурентоспроможності віднесено такі, що утворюють середовище, в якому техно-логічні процеси мають загальнонаціональне значення, відповідають глобальним змінам, залежать від соціально-економічного стану держави та поширюються в міру сучасності і прогресивності розвитку національного гос-подарства. Йдеться про певні характеристики, що забезпечують сприятливість середовища щодо розвитку конкурентного середовища, ринку технологій та інновацій, фінансово-інвестиційної та інноваційно-технологічної інфраструктури, інформаційного суспільства та цифровізації економіки, інтелектуально-творчої та високопродуктивної праці, венчурного підприємництва. Здійснено розподіл умов згідно з низкою функціональ-них аспектів формування технологічної конкурентоспроможності – ринковий, інфраструктурний, техно-логічний, інноваційний, інтелектуальний та ресурсний. Такий функціональний підхід застосовано при визначенні чинників формування технологічної конкурентоспроможності національної економіки. До базових чинників відне-сено такі, що мають статистично явний характер, піддаються аналізу та синтезу, структурно-функціонально спроектовані та стратегічно обґрунтовуються при забезпеченні необхідного рівня технологічної конкурентос-проможності економіки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Дмитренко, Д. О. "ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 59–65. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.874.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню етапів розвитку й становлення правового регулювання робочого часу в Україні. Автор виділяє 7 етапів становлення та розвитку: початок XIX століття - 1861 рік (із першої збірки законів на основі звичаєвого права до скасування кріпацтва в Російській імперії); 1861-1917 роки (зі скасування кріпацтва до формування фабричного законодавства); 1917-1940 роки (з приходу до влади більшовиків після Жовтневої революції до введення безперервного виробництва під час Другої Світової війни); 1940-1956 роки (з введення безперервного виробництва до його скасування та скасування судової відповідальності за самовільне залишення роботи); 1956-1971 роки (зі скасування безперервного виробництва до прийняття Кодексу Законів про працю УРСР); 1971-1991 роки (з прийняття Кодексу Законів про працю УРСР до проголошення Незалежності України); 1991 рік - сьогодення (з проголошення Незалежності України до сучасності). Проаналізовано правове регулювання робочого часу протягом кожного періоду. З’ясовано, що до перших нормативних актів, що регулювали трудові відносини, належить Положення від 24 травня 1835 року «Про відносини між господарями фабричних закладів і робочими людьми, які поступають на роботи за найманням», за яким роботодавець зобов’язувався видавати правила внутрішнього трудового розпорядку, котрі були розміщені на стінах робочих кімнат або контори фабрики. Проте максимальна тривалість робочого часу була вперше встановлена Законом від 2 червня 1897 року «Про тривалість і розподіл робочого часу в закладах фабрично-заводської та гірничої промисловості», яка не повинна була перевищувати 11,5 годин на день і 70 годин на тиждень для повнолітніх і 6 годин на день для осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, з вихідним днем у неділю. Визначено, що з 1940 до 1956 року Наказом, який поширювався на всю територію СРСР, був введений восьмигодинний робочий день і семиденний робочий тиждень із забороною самовільного залишення робітниками й службовцями підприємств та установ. Зроблено висновок, що найвизначнішим етапом розвитку правового регулювання робочого часу в Україні стало прийняття Кодексу законів про працю 10 грудня 1971 року, який діє на території України дотепер. На сучасному етапі проводиться активна робота над проєктом нового Трудового Кодексу України, положення якого адаптовані до сучасних умов праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Ощипок, І. М. "КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В СТИМУЛЮВАННІ ПРАЦІВНИКІВ ЗА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 61 (22 грудня 2020): 43–50. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-61-06.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуті концептуальні підходи до сутності стимулювання інноваційної актив-ності працівників від їх творчої діяльності, спрямовані на удосконалення функціональної, організаційної, адміністративної структури підприємств, організацій і установ з метою підвищення ефективності виробни-чо-господарської, навчально-наукової діяльності. Описано інформаційні й управлінські інновації. Показано різні підходи до інноваційної активності для впровадження досконаліших форм організації праці й управління виро-бництвом, забезпеченням трудової активності, пов’язаної з реалізацією набутих знань, творчих здібностей, професіоналізму працівників. За умов формування конкурентного середовища саме знання, творчі здібності, розвинуті інформаційні потреби, здатність до навчання та перенавчання, мотивація саморозвитку визнача-ють можливість інноваційної активності працівників, врешті-решт – їх конкурентні переваги на ринку праці. Наведено чинники впливу на інноваційну активність працівників, яка пов’язана з неоднаковістю у різних людей, оскільки їм притаманні різні рівні мотивації, різні відмінності творчих та інтелектуальних здібностей, різна швидкість розумових процесів. Навчання і мотивація працівників спрямовані на формування активного і кваліфікованого персоналу, який поряд з матеріальною базою і організацією робіт є одним з основних чинників якості праці. Розглянуто компетентність як сукупність особистісних здібностей, знання та вміння працівни-ка, що дозволяє йому вирішити певну групу професійних проблем. Підхід, базований на компетентності, ак-тивно використовується у підборі, відборі персоналу, оцінці та стимулюванні. Працівники, які мають високу кваліфікацію, досягають абсолютно різних результатів завдяки різним особистим якостям, природним здіб-ностям, досвіду роботи, трудовій етиці тощо. Ці відмінності мають бути відображені системою оплати праці. Розроблено систему стимулювання праці з урахуванням компетенцій із різними типами заохочень. За-пропоновано класифікацію компетентностей, на підставі яких встановлені найбільш важливі для розвитку та застосування працівниками під час професійної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Бурченко, Ю. "Суб’єкти, які притягаються до відповідальності за невиконання умов карантину". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 311–18. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1956.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження присвячене вивченню суб'єктів, які притягуються до відповідальності за невиконання умов карантину. У статті наводяться думки різних науковців щодо визначення поняття «суб'єкт адміністративного правопорушення». Зазначено, що в адміністративному праві немає терміну «суб'єкт адміністративного правопорушення». Автор статті формує таке визначення «суб'єктів, які притягуються до відповідальності за невиконання умов карантину». Це особи, які на момент вчинення адміністративного правопорушення набули певного віку, наділені правами та можуть нести юридичну відповідальність. Наведені характерні ознаки, притаманні суб'єктам адміністративних правопорушень. Автором статті сформовані суб'єкти, які безпосередньо стосуються правопорушень щодо порушення вимог карантину. Окрему увагу приділено питанню, чи може юридична особа, в тому числі й фізична особа-підпри-ємець, бути суб'єктом адміністративних правопорушень. Автор статті дотримується думки, що нормативні акти встановлюють адміністративну відповідальність фізичних осіб-підприємців за порушення вимог карантину, тому пропонує внести до Кодексу України про адміністративні правопорушення статтю у такій редакції: посадові особи, уповноважені здійснювати підприємницьку діяльність, як учасники правових відносин, піддаються адміністративній відповідальності за порушення вимог карантину на основі законодавства України. З'ясовано, що фізична та юридична особи, в тому числі фізична особа-підприємець, повинні мати правосуб'єктність для того, щоб бути суб'єктом адміністративного правопорушення. Лише володіння правосуб'єктністю надає суб'єкту право бути учасником адміністративних правовідносин. Зроблено висновок, що при пра-возастосуванні, а саме накладанні штрафної санкції на юридичну особу чи на фізичну особу-підпри-ємця, є проблематичним встановлення суб'єкта правопорушення. На підтвердження цієї думки автор наводить судову статистику щодо закриття провадження по справах за неправильне визначення суб'єктів адміністративних правопорушень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Воронко, Н. Р., Т. В. Брусьо та Р. М. Воронко. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ АУДИТУ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 59 (18 червня 2020): 124–31. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-16.

Повний текст джерела

Анотація:

Політика у сфері трудових відносин визначається нормативно-правовими актами держави та частиною функцій, делегованих нею суб’єктам господарювання. У свою чергу, постійні зміни законодавства у сфері трудових відносин та використання різних форм і систем оплати праці можуть спричиняти в обліку ненавмисні помилки й випадки шахрайства, що вимагає від аудиторів особливої уваги та кваліфікації в процесі перевірки розрахунків з працівниками. Метою статті є систематизація нормативно-правового регулювання праці та удосконалення організаційно-методичних засад здійснення аудиту розрахунків з оплати праці. У статті розкрито нормативно-правові та організаційні аспекти функціонування трудових відносин і про-аналізовано зміни, які відбулися у цій сфері в сучасних умовах. Розглянуто правові, організаційні й економічні умови праці та її оплати, які встановлюються міжнародними договорами, національним законодавством та локальними документами окремих підприємств. Систему нормативно-правового регулювання трудових відно-син та аудиту розрахунків з працівниками подано як сукупність законодавчих та інших документів, спрямова-них на забезпечення ефективного їх функціонування. Цю систему запропоновано поділяти на чотири рівні (міжнародний, державний, відомчий, підприємства), які характеризують функції різних суб’єктів у межах їхніх повноважень. Акцентовано на пріоритеті міжнародно-правових норм регулювання праці перед нормами національного законодавства, які базуються на принципі рівності в здійсненні прав та свобод людини. Базовим елементом у механізмі регулювання оплати праці визначено встановлення мінімального розміру заробітної плати. Договірне регулювання трудових відносин працівників підприємств розглянуто з використанням систе-ми угод, які укладаються на державному, галузевому, територіальному та локальному рівнях. Призначення аудиту розрахунків з оплати праці визначено як перевірку дотримання підприємством законодавства та інших нормативно-правових актів з питань оплати праці, правильності утримань і нарахувань податкових пла-тежів, достовірності відображення цих розрахунків в обліку та звітності. З метою забезпечення якості аудиту запропоновано акцентувати увагу аудиторів на можливих помилках і порушеннях щодо розрахунків з оплати праці та методах їх виявлення. Перспективними у цьому напрямку є дослідження, спрямовані на вив-чення і використання передового міжнародного досвіду у сфері нормативно-правового регулювання, обліку й аудиту праці та її оплати для прискорення процесів інтеграції України у світовий економічний простір.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Встановлення умов праці"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями