Статті в журналах з теми "Врегулювання конфлікту"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Врегулювання конфлікту.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Врегулювання конфлікту".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Черненко, Н. І. "УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ В КОМУНІКАТИВНОМУ ПРОСТОРІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 153–60. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто зони конфлікту в динаміці, що передбачає виокремлення стадій конфлікту, а також розуміння й усвідомлення об’єктивної конфліктної ситуації. Оскільки для того, щоб конфлікт став реальним, учасники мають усвідомити сформовану ситуацію як конфліктну. Саме сприйняття та розуміння реальності як конфліктної породжує конфліктну поведінку. Тож конфлікт не є безумовно негативним та небажаним, він дає змогу виявити проблеми пов’язані з позиції керування конфліктом. Привернуто увагу на комунікаційному просторі, що є складовою поняття комунікація, яку у цьому контексті розуміємо як процес встановлення та підтримання контактів між членами соціальної групи на основі духовного, ідейного або іншого єднання. Виявлено, що саме комунікативні конфлікти руйнують взаєморозуміння, роблять співпрацю неможливою. Визначено стратегії розв’язання конфліктних ситуацій. Розкрито змістовне наповнення інструментарію врегулювання комунікаційних конфліктів. Зосереджено увагу на соціально-психологічних дослідженнях, спрямованих на пошуки шляхів усунення конфлікту із внутрішньо особистісної сфери, сфери міжособистісних, внутрішньо групових та міжгрупових відносин. З’ясовано, що комунікаційний конфлікт відіграє не лише негативну роль й деструктивну функцію. Розширюючи комунікаційний простір, соціальний конфлікт, будучи сам по собі одним з найбільш яскравих проявів протиріччя, внутрішньо суперечливий, виконує ще й конструктивну функцію. Зазначено практичну користь розуміння основних аспектів конфлікту: типології, структури, динаміки, функцій, що полягає у практичному ставленні до наявності конфлікту у комунікаційному просторі. В межах розуміння конфлікту, можна визначити напрями його ослаблення, а надалі, шляхи його розв’язання.
2
Пінчук, Віталій. "РЕАЛЬНИЙ І ПОТЕНЦІЙНИЙ КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ: ВИНИКНЕННЯ ТА ШЛЯХИ ВРЕГУЛЮВАННЯ". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 149–52. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.26.
Повний текст джерелаАнотація:
У цій статті досліджено та проаналізовано явище конфлікту інтересів на державній службі та запропоновано можливі варіанти превентивних заходів та розробки механізмів щодо недопущення конфлікту інтересів. У процесі вдосконалення законодавства відбулося розмежування понять «потенційний конфлікт інтересів» і «реальний конфлікт інтересів» залежно від стадії впливу суперечності, що виникла у прийнятті рішень чи вчиненні дій поса- довцем. Таке розмежування в рамках загального поняття цілком узгоджується з підходом, що існує в міжнародній практиці. Очевидний (реальний) конфлікт інтересів стосується ситуацій, коли існує особистий інтерес, який може обґрунтовано вважатися таким, що впливає на виконання посадовцем своїх обов’язків, навіть якщо такий негатив- ний вплив фактично відсутній. Проте неврегульованість законодавства, відсутність цілісної стратегії та чіткого алгоритму дій щодо конфлікту інтересів, недостатність санкцій та непрагнення до діяльності контролюючих органів не дають змоги не тільки розв’язати наявні, але й попередити потенційні конфлікти інтересів. Природа представницької функції держаного службовця вже передбачає наявність певних конфліктів інтересів. У дослідженні детально розглянуто сутність конфлікту інтересів та сформульовано висновок, що майже всі корупційні злочи- ни відбуваються під дією конфлікту інтересів, тобто через владні повноваження задоволення особистих потреб, незаконного збагачення та отримання неправомірних благ. Для вчинення злочину, пов’язаного з корупцією, конфлікт інтересів і є передумовою. Найдієвішими нині методами недопущення надалі конфлікту інтересів у кримінальному діянні є саме превентивні методи. Попередження виникнення конфлікту інтересів та викладення в методичних рекомендаціях Національного агентства з питань запобігання корупції норм мають характер лише рекомендацій, а не наказів. Надзвичайно важливо вживати заходів попередження конфлікту інтересів, законодавчо чітко забез- печити невідворотність покарання за порушення реального конфлікту інтересів відповідно до чинних норм та роз- робити чітку стратегію стосовно роботи близьких осіб в одному органі.
3
Лікарчук, Дар’я Сергіївна. "МЕДІАЦІЯ ЯК СПОСІБ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 8 (21 грудня 2021): 50–61. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249009.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується політичний конфлікт – зіткнення й протиборство різних соціально-політичних сил і суб’єктів політики в їх прагненні реалізувати свої цілі та інтереси, пов’язані, насамперед, із боротьбою за здобуття влади, перерозподіл та зміну свого політичного статусу. Відзначається, що правління політичним конфліктом – це діяльність визначених суб’єктів щодо врегулювання конфлікту, або гармонізації його ходу для раціонального досягнення цілей учасників поточного політичного процесу. Досліджено специфіку й розкрито аспекти медіації як одного з сучасних способів вирішення політичних конфліктів. В основу статті покладено ціль дослідити специфіку й аспекти медіації як одного з сучасних способів вирішення політичних конфліктів. Політична медіація – форма опосередкування явищ політичного життя – солідарний компонент взаємодії владних структур і громадських сил, що сприяє вирішенню протиріч на користь позитивного розвитку держави та суспільства, міждержавних відносин. Завдання медіаторів не в тому, щоб ухвалити рішення третейського суду або вирок. Швидше від самих сторін конфлікту залежить вироблення рішення, що оптимально відповідає їхнім інтересам. У результаті досягнутої домовленості мають виграти усі. У статті встановлено, що розглядаючи історію становлення медіації як ефективну технологію регулювання політичних конфліктів, можна дати наступне визначення: медіація – це ефективний метод регулювання політичних конфліктів з участю третьої (нейтральної) сторони, яка є зацікавленою лише в тому, щоб сторони вирішили свій конфлікт.
4
Завгородня, Юлія, Артем Кройтор та Алевтина Пехник. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТІВ ТА УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ У ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇНАХ (НА ПРИКЛАДІ МОЛДОВИ, ГРУЗІЇ, УКРАЇНИ)". Актуальні проблеми політики, № 64 (23 січня 2020): 93–117. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.190.
Повний текст джерелаАнотація:
Політичний конфлікт містить загальні ознаки, які виділяють його від інших суспільних конфліктів, а можливі шляхи розвитку і подолання конфліктної ситуації уже встановленні на теоретичному та практичному рівнях. Однак, сучасна історія пострадянських країн свідчить про небезпеку політичних конфліктів, оскільки сторони протиборства не завжди використовують загальноприйняті правила дипломатичного врегулювання конфліктів, а тому відбувається консервування конфліктних протиріч на невизначений період.Особливості ескалації протиборства на теренах Молдови, Грузії та України демонструють небезпечні наслідки військових конфліктів, які виникли на підставі розвитку політичних процесів, а тому потребують уваги та детального аналізу. Сторони вдаються до непередбачуваних дій, а усі відомі шляхи врегулювання конфліктів не приводять до вирішення конфліктів.Звичайно, пострадянські країни на конфліктологічній мапі демонструють специфічні шляхи розвитку політичного конфлікту, його ескалаціїта особливості призупинення. Вирішення конфліктної ситуації у пострадянських країнах часто спонукає сторони до подальшого і сильнішогозагострення. Суб’єкти політичного конфлікту доходять до критичної точки протиборства, а саме збройного протистояння.У період Радянського союзу конфлікти взагалі не вирішувалися, вони публічно не розголошувалися і наукового дослідження, щодо даного питання, практично не існувало. З становленням незалежних пострадянських держав політичний конфлікт став проявлятися в різних сферах суспільного життя публічно, що сприяло науковій активності в конфліктному напрямку дослідження. Тому, особливості щодо врегулювання політичногоконфлікту розпочинають висвітлювати в період становлення незалежних пострадянських держав.Уже встановлений науковий факт, що посткомуністичні країни складно переходять до демократії та по різному сприймають цей процес, оскільки,одні законсервувались на невизначений термін, інші швидко перелаштувались на новий лад, треті ніяк не можуть визначитись з вектором розвитку. Цей процес науковцями трактується, як непослідовний, суперечливий та необачний.
5
Лікарчук, Наталія Василівна, Дар’я Сергіївна Лікарчук та Інна Петрівна Шевель. "ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЕТНІЧНИХ КОНФЛІКТІВ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 7 (3 червня 2021): 39–54. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233220.
Повний текст джерелаАнотація:
Виникнення будь-якого етнополітичного конфлікту обумовлено існуванням тієї чи іншої форми нерівності етносів. Тому врегулювання етнічних конфліктів вимагає знаходження нового, компромісного й прийнятного для всіх конфліктних сторін балансу взаємного задоволення їх інтересів. Проблема етнічних конфліктів протягом останніх десятиліть є однією з найбільш актуальних тем для дослідників, що представляють різні сфери науки. Головна причина такої пильної уваги до цього питання полягає у важливості розв’язання подібного роду конфліктів, які до того ж стали одним з найбільш поширених джерел суспільних протиріч і політичної нестабільності. Нині на світовій арені присутня наростаюча емоційна напруженість, що супроводжує конфліктні взаємодії, й може спричинити як мобілізуючий, так й дезорганізуючий вплив на поведінку учасників конфлікту. У етнічному конфлікті, в міру його розвитку, зростає почуття антипатії або ворожості. Приводи й випадки для цього завжди знаходяться.Події останніх років продемонстрували, що етнічні конфлікти в різних частинах світу виходять за рамки внутрішньодержавних й навіть регіональних. Це має особливе значення у зв’язку з тим, що регіони етнічної нестабільності асоціюються все частіше, й в періодичній, й в науковій літературі, – з потенційними суб’єктами міжнародного тероризму. Політико-економічна просторова структуризація полягає в розширенні європейської інтеграції, ускладненні взаємин між політичними акторами, зміні сфер геополітичного впливу, трансформації режимності й демократизації ряду країн. Цей процес досі не завершений повністю, ходячи й підходить до свого логічного фіналу. Запобігання конфліктам можливо тільки при комплексному підході до вирішення проблеми й об’єднанню національною політикою, спрямованою на гармонізацію відносин між різними етносами, а також правоохоронних органів, ЗМІ.
6
Несправа, Микола. "Ефективність взаємодії педагогічного працівника з колективом та керівництвом закладу вищої освіти: аналіз, методи та шляхи досягнення". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)T.1 (2021): 34–50. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-34-50.
Повний текст джерелаАнотація:
Вища школа як один з найважливіших соціокультурних інститутів суспільства зобов’язана підготувати нове покоління до активної участі в усіх суспільних процесах. Перед викладачами закладів вищої освіти постає надзвичайно відповідальне завдання: взяти юнаків і дівчат з їхніми задатками, інтересами, особливостями пізнавальних та емоційно-вольових процесів і підготувати їх до рівня висококваліфікованих фахівців, здатних реалізувати набуті знання, практичні уміння, знайти своє місце у професії.Розглянуто питання взаємовідносин педагогічного працівника зі співробітниками та керівництвом закладу вищої освіти. На основі зібраних даних щодо виникнення та подолання конфліктних ситуацій на рівні «викладач», створено базу даних для дослідження системи міжособистісних конфліктів у закладі вищої школи. Використовуючи метод статистичного аналізу й метод аналітико-синтетичної обробки інформації, охарактеризовано та наведено найбільш типові конфлікти, визначаючи об’єкт і особливості протидіючих сторін, узагальнено характер і причини їх появи. Наголошено, що конфлікт, це явище суспільного життя, суть виникнення та вирішення якого залежить від множинності факторів нашого існування. За своєю природою конфлікти в освітніх організаціях є переважно міжособистісними. Основою таких конфліктів може бути, зазвичай, матеріальне або ціннісне протиріччя. Підсумовано, що частину конфліктів можна ефективно вирішити, налагодивши попереджувальні заходи або зробивши все для швидкого розв’язання конфліктної ситуації. Однак тривалі нерозв’язані конфлікти здатні дуже негативно впливати на міжособистісні стосунки, соціально-психологічний клімат у колективі, емоційні стани і настрій. Визначивши, що найкращим методом налагодження ефективної взаємодії педагогічного працівника з колективом та керівництвом закладу вищої освіти є уникнення конфліктів, сформульовано шляхи забезпечення запобігання, виявлення та врегулювання конфліктних ситуацій. Запропоновано також методи їх попередження та вирішення. Зазначено, що такі напрацювання в перспективі можуть теоретичним підґрунтям для формування внутрішньо-інституційного нормативного документа. Ключові слова: конфліктна ситуація, конфлікт, педагог, керівник, заклад вищої освіти, причина конфлікту, об’єкт конфлікту, методи вирішення.
7
Vonsovych, O. S. "Перспективи врегулювання конфлікту у Сирії в контексті загострення російсько-американських відносин". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 10(138) (26 січня 2017): 66. http://dx.doi.org/10.15421/1716107.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню перспектив врегулювання конфлікту в Сирії у контексті загострення російсько-американських відносин. Визначено, що конфлікт в Сирії, який почався навесні 2011 р. громадянською війною між Сирійською діючою армією, формуваннями «поміркованої» сирійської опозиції, курдськими регіоналістами, а також різного роду ісламістськими терористичними угрупованнями (ІДІЛ, Фронт ан-Нусра та ін.) достатньо швидко переріс у багатосторонній збройний конфлікт із іноземним втручанням. З’ясовано, що після втручання у конфлікт Росії та США він набув ще більшої складності, суперечності та гостроти; результатом цього стало також і безпосереднє загострення відносин між ними, яке, на сьогоднішній день, призвело до відновлення силового протистояння. Встановлено, що перспективи врегулювання конфлікту в Сирії у контексті загострення російсько-американських відносин є важко прогнозованими та суперечливими. Обґрунтовано тезу про те, що позитивне врегулювання конфлікту залежатиме від того, наскільки безпосередні сторони конфлікту та зовнішні учасники будуть зацікавлені у стабілізації ситуації в близькосхідному регіоні і від того, наскільки вони будуть практично активними щодо виконання тих пропозицій, які надходять від міжнародних організацій та країн.
8
КОРИНЕВИЧ, АНТОН, та ТИМУР КОРОТКИЙ. "Перехідне правосуддя для України: Per Aspĕra ad Astra". Право України, № 2020/12 (2020): 129. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-129.
Повний текст джерелаАнотація:
Міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації (РФ) проти України призвів до значної кількості викликів суверенітету, територіальній цілісності, національній безпеці України, та спричинив появу потреби у здійсненні відповіді агресору, включаючи питання деокупації, реінтеграції тимчасово окупованих територій України та постконфліктного регулювання. Визначено, що однією з таких особливостей є застосування перехідного правосуддя як інструменту постконфліктного регулювання. Адже перехідне правосуддя – досить поширена форма постконфліктного регулювання, яка завдяки чіткому набору своїх основних елементів і принципів в останні десятиліття досить гнучко застосовувалася в різних постконфліктних та (або) поставторитарних суспільствах. Мета статті – окреслити загальні рамки можливості й доцільності застосування концепції перехідного правосуддя в Україні – не лише як механізму, який сприяє постконфліктному врегулюванню, а й який спрямований на припинення міжнародного збройного конфлікту. Перехідне правосуддя розглядається як комплексний механізм, що включає чотири основних елементи: реалізацію права знати правду про перебіг подій зброй ного конфлікту; інституційні реформи як гарантію неповторення збройного конфлікту; заходи з відшкодування шкоди потерпілим від збройного конфлікту; притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні найтяжчих злочинів (зокре ма, злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів). Відзначено, що кожен із цих елементів перехідного правосуддя деякою мірою реалізується в Україні вже зараз, коли продовжує тривати міжнародний збройний конфлікт, викликаний агресією РФ, а також тимчасова окупація Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, частин Донецької та Луганської областей. Визначено, що в Україні нині відсутнє концептуальне закріплення перехідного правосуддя у нормативно-правовому акті; також визначальним є суспільний консенсус щодо окремих аспектів запровадження перехідного правосуддя в Україні, а його реалізація в нормативному акті – лише результат суспільного консенсусу. Проте альтернативи запровадженню перехідного правосуддя в Україні немає. Це – напрацьований світовий досвід; вивірені практикою декількох десятків збройних конфліктів і постконфліктного врегулювання принципи; захист жертв конфлікту, сучасні підходи до впровадження стандартів прав людини у постконфліктний період; подолання безкарності та баланс між невідворотною кримінальною відповідальністю за грубі порушення прав людини, воєнні злочини, злочини проти людяності та іншими формами відповідальності, амністією за менш тяжкі злочини; встановлення істини про причини та події збройного конфлікту, формування спільного бачення історії, документування злочинів та пам’ять про жертв конфлікту; гарантії неповторення конфлікту в майбутньому.
9
Мітрофанова, Оксана Олександрівна. "ПОЛЬЩА ТА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ КОНФЛІКТ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 7 (3 червня 2021): 55–66. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233231.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою є аналіз позиції Польщі щодо російсько-українського конфлікту, анексії Криму та врегулювання ситуації в Донбасі. Серед методів було застосовано системний для вивчення сприйняття польськими політиками окупації Донбасу та анексії Криму, компаративний аналіз позицій європейських та польських діячів стосовно гіпотетичної участі Польщі у нормандському або іншому форматі з урегулювання російсько-українського конфлікту. Проаналізовано офіційну позицію Польщі щодо російсько-українського конфлікту 2014–2020 рр.Доведено, що для Польщі Україна є зоною особливих інтересів. Офіційна Варшава прагне відігравати значну роль у врегулюванні російсько-українського конфлікту, тому що провал України означатиме для Польщі погіршення власної безпекової ситуації. Наразі польський кордон з Україною є рубежем ЄС та НАТО, тому оптимальним для Польщі було б пересунення меж цих організацій у майбутньому на Схід України, тому Польща наполегливо обстоює євроінтеграційні та євроатлантичні амбіції України.Зроблено висновок, що у польських політиків є розуміння, що перетворення конфлікту на Донбасі на заморожений означатиме наявність постійної вибухонебезпечної ситуації. Зроблено рекомендації, що чіткі сигнали офіційній Варшаві з боку офіційного Києва з приводу зацікавленості у практичному втіленні польсько-українського стратегічного партнерства були б важливими та далекоглядними. Виділено, що реалізація польської політики щодо російсько-українського конфлікту залежить від стратегій основних гравців європейського стратегічного простору. Польська політика сприймається як проамериканська французькими та німецькими можновладцями, тому офіційний Париж і Бонн уникають залучення Польщі до перемовин щодо ситуації на Донбасі. Втім, самостійно Польща не здатна впливати на врегулювання російсько-українського конфлікту, Варшава має діяти спільно з найпотужнішими гравцями.
10
Дудник, B. М., та C. В. Дяченко. "МЕДІАЦІЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 31–35. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.868.
Повний текст джерелаАнотація:
Дудник В. М., Дяченко С. В. Медіація в цивільному судочинстві. - Стаття.
Стаття присвячена дослідженню та порівнянню інститутів медіації та врегулювання спору за участю судді. Питання розмежування медіації як альтернативного способу розв’язання конфліктів і врегулювання спору за участі судді стае все більше актуальним. Як свідчить судова практика, окрім судового розгляду справи як традиційного способу розв’язання конфлікту існують інші способи врегулювання спірних відносин між сторонами, зокрема це медіація, яка мае позитивну тенденцію застосування в цивільному судочинстві. Проте натепер інститут медіації знаходиться на стадії становлення, а його застосування в спорах не мае повноцінного нормативного регулювання. У статті по- рушуеться проблема відсутності законодавчого акта, який чітко визначить основні положення, що стосуються здійснення медіації. Хоча розвиток і поширення медіації вплине на процес урегулювання спорів, тому що мае низку переваг перед судовим розглядом справи. Також це сприяе зменшенню навантаження на судові органи, забезпечить ефективність судового розгляду справ, швидкість врегулювання спору. Також проаналізовано погляди вчених щодо впровадження медіації в систему способів розв’язання спорів. Схожою за правовою природою з медіаціею е така процедура, як врегулювання спору за участю судді, через що такі процедури досить часто помилково ототожнюють, тому в статті наведено основні відмінності обох способів розв’язання конфліктів. На підставі аналізу судової практики застосування інститутів медіації та врегулювання спору за участю судді доведено, що інститут медіації е повністю самостійною та незалежною при- мирювальною процедурою. Сформульовано висновки, в яких зазначено, що для повного відмежування від інших способів здійснення правосуддя та врегулювання конфліктів процедуру медіації необхідно унормувати в законодавстві України, що сприятиме ефективному розвитку й збільшення тенденції застосування.
11
Pylypyshyn, O. I., та А. G. Danilyuk. "ЗМІСТОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ МЕДІАТОРСТВА МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ У ВИРІШЕННІ КОНФЛІКТІВ МІЖ ШКОЛЯРАМИ". Медсестринство, № 4 (10 березня 2021): 37–40. http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2020.4.11871.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано соціально-педагогічну технологію медіаторства як технологію вирішення конфліктів між учнями в загальноосвітньому навчальному закладі, охарактеризовано її специфіку та алгоритм. Сформульовано визначення соціально-педагогічної технології медіаторства у вирішенні конфліктів між школярами: це – комплексна, обʼєднуюча єдиною концепцією діяльність різних суб’єктів, спрямована на досягнення однієї мети; стандартний комплекс методично описаних і послідовно впроваджених дій і процедур, результатом яких є налагодження ефективної системи врегулювання конфліктів між підлітками шляхом використання конструктивної комунікації й аналізу конфліктної ситуації на засадах порозуміння та задоволення інтересів і потреб усіх учасників конфлікту.
12
Єнін, Максим Наімович, Анатолій Анатолійович Мельниченко та Любов Іванівна Мельник. "ГІБРИДНА ВІЙНА ЯК РІЗНОВИД СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ: СУТНІСТЬ, ТЕХНОЛОГІЇ, ДОМІНУЮЧІ ДИСКУРСИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 25 (26 листопада 2019): 102–12. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.884.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглядаються особливості концепту гібридної війни, описуються її основні технології та домінуючі дискурси, загальні контури можливих політичних стратегій та управлінських рішень щодо зміцнення національної безпеки відповідно до викликів гібридної війни. Гібридна війна розглядається як специфічний різновид соціально-політичних конфліктів; визначається сутність гібридної війни.
Показано, що гібридна війна, як тип соціально-політичного конфлікту міждержавного рівня, розвивається як поступова ескалація з використанням тактики «керованого хаосу», активізацією антинаціональної, антисоціальної мобілізації в різних формах. Військова фаза гібридної війни розгортається на піку соціально-політичного конфлікту з метою примушення країни-жертви до миру на умовах країни-агресора. У випадку ефективного досягнення поставлених цілей в результаті використання технологій гібридної війни, держава-агресор може виступити в ролі миротворця у розв’язаному нею ж соціально-політичному конфлікті. В іншому випадку, держава, що є агресором може застосувати класичні засоби збройної агресії на території держави-жертви конфлікту.
Проаналізовані особливості дискурсу «гібридної війни» в країнах, що входять у різні цивілізаційні ареали. Показана неузгодженість дискурсів щодо інтерпретації гібридної війни, намічені шляхи подолання зазначеної неузгодженості. На думку авторів, найбільш перспективною у поясненні сутності та витоків гібридної війни в суспільно-політичних та управлінських науках є лінія аналізу з акцентом на її класовій природі. На основі емпіричних досліджень масової свідомості в зоні військового конфлікту на Донбасі робиться висновок про переважно класове визначення характеру війни мешканцями Донбасу. Обгрунтовано, що для постконфліктного врегулювання суспільного життя, розбудові демократичних інституцій пояснення війни на цивілізаційний основі має небезпечні, репресивні інтенції для прав та свобод людини. Обгрунтована наявність історичних витоків, аналогів та протоформ гібридної війни, що спростовує тезу про унікальність подій 2014 року на Донбасі.
13
Рябінін, Є. "Актори врегулювання військового конфлікту на Південному Сході України". Зовнішні справи, № 5/6 (2020): 19–24.
Знайти повний текст джерела
14
Багінський, А. В. ""Ліберальний мир" як концепція та практика врегулювання конфлікту". Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Політологія. Соціологія. Право, № 3 (43) (2019): 15–19.
Знайти повний текст джерела
15
Багінський, А. В. ""Ліберальний мир" як концепція та практика врегулювання конфлікту". Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Політологія. Соціологія. Право, № 3 (43) (2019): 15–19.
Знайти повний текст джерела
16
Рябінін, Є. "Актори врегулювання військового конфлікту на Південному Сході України". Зовнішні справи, № 5/6 (2020): 19–24.
Знайти повний текст джерела
17
Авер’янова, Ніна, та Тетяна Воропаєва. "СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК КОНФЛІКТОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ". Молодий вчений, № 6 (94) (30 червня 2021): 128–35. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-6-94-28.
Повний текст джерелаАнотація:
У VII–VI ст. до н.е. у Давньому Китаї та Стародавній Греції виникають перші філософські вчення про протилежності та їхню роль у суспільстві. Античні мислителі вивчали різні аспекти суперечливої взаємодії між людьми, соціальними групами, суспільствами і країнами, а також проблеми згоди і протиборства, війни і миру. Розроблене римськими юристами право стало потужним механізмом для врегулювання різного роду протистоянь. Якщо в античній філософії джерело різних протистоянь мислителі вбачали у природі та бутті, то в середньовічній філософії це було пов’язано з відсутністю або нестачею добра, Бога в душі людини. В епоху Відродження мислителі звертаються до класичної спадщини Давньої Греції та Риму, вони засуджують будь-які протиборства й соціальні зіткнення. В цю епоху були сформовані дві протилежні думки, які пояснювали причини протиборств у соціумі, адже одні автори бачили причину конфліктності у недосконалій системі соціальної взаємодії, а інші – у недосконалості людської особистості та її негативних рисах. Отже, наукове осмислення конфліктів починається в ранній період становлення філософської думки, а розробка фундаментальних конфліктологічних концепцій – у 1950–1970 роках. Концептуальним методологічним ядром нашого дослідження є інтегративний аналіз конфліктів як складно організованих явищ. У даній статті інтегративний підхід базується на взаємодії історії філософії, історії ідей та українознавства. Саме інтегративний підхід дозволяє випрацювати широку методологічну інтерпретацію конфлікту, яка допоможе: а) знайти відповідь на питання, яким чином можна найоптимальніше врегулювати конфлікти, котрі загрожують цілісності й стабільності суспільства і держави, б) зрозуміти конфлікти як необхідну умову для повноцінного розвитку соціуму (і будь-яких соціальних груп), намагаючись актуалізувати той потенціал оновлення, який характерний для конфліктної взаємодії. Інтегративний підхід дозволяє проаналізувати й систематизувати причини й чинники конфліктизації певного соціуму, які дають найбільш повну картину появи та ескалації будь-якого конфлікту. Інтегративний підхід дозволить подолати обмеженість існуючих методологічних концепцій і поєднати найбільш дієві засоби деконфліктизації та стабілізації соціуму.
18
Дутка, Радислав. "Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів як адміністративно-правовий інститут". Entrepreneurship, Economy and Law, № 3 (2020): 135–40. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.3.22.
Повний текст джерела
19
Кудрявцев, В. О. "Забезпечення національних інтересів України в процесі врегулювання Придністровского конфлікту". Держава і право. Серія "Політичні науки", вип. 71 (2016): 79–88.
Знайти повний текст джерела
20
Кудрявцев, В. О. "Забезпечення національних інтересів України в процесі врегулювання Придністровского конфлікту". Держава і право. Серія "Політичні науки", вип. 71 (2016): 79–88.
Знайти повний текст джерела
21
Скороход, Ю. "Підходи до врегулювання ліванського конфлікту (1975-1990): історіографічний аспект". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини, вип. 1 (42) (2014): 32–35.
Знайти повний текст джерела
22
Пінцак, Вадим. "Політика України щодо врегулювання Придністровського конфлікту (аналіз наукових студій)". Віче, № 5/6 (2008): 70–72.
Знайти повний текст джерела
23
Кудрявцев, В. О. "Забезпечення національних інтересів України в процесі врегулювання Придністровского конфлікту". Держава і право. Серія "Політичні науки", вип. 71 (2016): 79–88.
Знайти повний текст джерела
24
Довгань, Вікторія Миколаївна, та Оксана Іванівна Боднарчук. "СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ МЕДІАЦІЇ В УКРАЇНІ ЯК ОДНОГО ІЗ ВИДІВ АЛЬТЕРНАТИВНОГО ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ". New Ukrainian Law, № 1 (31 березня 2022): 132–36. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується питання становлення та розвитку інституту медіації в Україні як одного із видів альтернативного вирішення господарських спорів. Адже інститут медіації зазнавав неабияких перепон у своєму розвитку, зважаючи на несприйняття та стереотип ефективності врегулювання спору у судовому порядку. Виявлено, що неабиякого поширення інститут медіації в межах нашої держави зазнав саме під часу здобуття незалежності нашої держави, прийшовши в Україну уже як сформований комплекс заходів для вирішення правових спорів. Проаналізовано історичний розвиток медіації на території України від перших згадок до сьогодення та фактори впливу на становлення інституту медіації як одного із видів альтернативного вирішення господарських спорів. Розглянуто чинне національне законодавство, правова доктрина, міжнародний досвід та ефективність застосування на практиці медіації у вирішенні господарського спору як досудового врегулювання спору. З’ясовано, що закріплення на законодавчому рівні обов’язковості застосування медіації у вирішенні господарського спору як досудового врегулювання господарського спору в Україні матиме низку переваг, в яких зацікавлена як держава, так і самі суб’єкти господарювання. Метою заохочення з боку держави обов’язковості використання сторонами досудових способів врегулювання спорів є розвантаження господарських судів та уникнення затягування розгляду справи. Для суб’єктів господарювання вирішення господарських спорів за допомогою інструментів медіації є дієвим способом швидкого та ефективного вирішення конфліктів зі збереженням гідних партнерських відносин. Висвітлено, що становлення комплексного інституту медіації як альтернативного способу вирішення господарських спорів в Україні відбулось завдяки зусиллям з боку науковців та розвитку правової доктрини. Проте чинне національне законодавство потребує певних доопрацювань щодо обов’язковості застосування медіації у вирішенні господарських спорів як досудового врегулювання конфлікту.
25
Лукань, М. О. "Сутність принципів конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (23 вересня 2020): 132–38. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2422.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор розкриває структуру та зміст «Принципів конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» (Принципи CLIP), їх значення в регулюванні конфліктних відносин інтелектуальної власності в Європейському Союзі.
Ці принципи є набором альтернативних доктринальних правил регулювання конфліктів інтелектуальної власності в Європейському Союзі, які мають на меті уніфікувати колізію законів, що стосуються конкретних відносин інтелектуальної власності, з метою усунення регуляторних прогалин та неефективних підходів у реґламентах Європейського Союзу в цій галузі.
Правила реґламентів Європейського Союзу, які містять колізійні норми у спорах щодо інтелектуальної власності в наукових колах, піддаються критиці. Підстави для цієї критики в узагальненому розумінні зводяться до неефективності та непрактичності підходів, визначених реґламентами щодо вибору закону, який застосовуватиметься, та встановлення юрисдикції у спорах щодо інтелектуальної власності, зважаючи на особливий статус, специфіку інтелектуальної власності; відсутність законодавчих норм для вирішення зазначених спорів щодо Інтернету.
Зокрема, положення «Принципів конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» передбачають можливість відхилення від необхідності та доцільності залежно від обставин справи, відхилення від суворого дотримання принципу "lex loci protectionis", застосування принципу "lex voluntatis" навіть у позадоговірних зобов'язаннях щодо інтелектуальної власності, також регулювались питання щодо численних відповідачів та певних правил юрисдикції у спорах щодо інтелектуальної власності, пов'язаних з Інтернетом та засобами масової інформації.
«Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності», як передбачається, мають високі шанси вплинути на майбутній розвиток міжнародного європейського приватного права, що змінить наявну правову базу Європейського Союзу.
Ми вважаємо, що «Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» можна розглядати як джерело для створення нового необхідного законодавства на рівні Європейського Союзу про колізійне регулювання відносин інтелектуальної власності.
Оскільки «Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» містять важливі положення, які усувають прогалини в законодавстві Європейського Союзу в цій галузі, наприклад, щодо безлічі відповідачів у спорах щодо інтелектуальної власності, уперше намагаються забезпечити юридичне врегулювання конфліктів щодо спорів, пов'язаних з інтелектуальною власністю в Інтернеті.
26
Савельєва, Ю. А. "Історичні причини виникнення грузино-абхазького конфлікту і перспективи його врегулювання". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 76, ч. 2 (2008): 154–56.
Знайти повний текст джерела
27
Демещук, А. "План Z-4: невдала спроба мирного врегулювання конфлікту в Хорватії". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 4 (143) (2019): 8–13.
Знайти повний текст джерела
28
Голяшкіна, О. А. "Особливості запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності Президента України". Інвестиції: практика та досвід, № 6, березень (2019): 128–31.
Знайти повний текст джерела
29
Завгородня, В. "Правові засоби попередження та врегулювання конфлікту інтересів на публічній службі". Підприємництво, господарство і право, № 8 (200) (2012): 90–93.
Знайти повний текст джерела
30
Захарченко, А. М. "Позиція України щодо врегулювання арабсько -ізраїльського конфлікту (2000-2006 рр.)". Сходознавство, № 39/40 (2007): 35–45.
Знайти повний текст джерела
31
Толстов, С. "Позиція США і ЄС щодо врегулювання конфлікту на сході України". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини, вип. 1 (43) (2015): 18–23.
Знайти повний текст джерела
32
Дубовик, В. Б. "Інституційна структура Організації з безпеки і співробітництва в Європі". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (4 вересня 2020): 191–94. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).591.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано процес формування ін-ституційного каркасу Наради з безпеки та співробітництва в Європі та трансформації НБСЄ в ОБСЄ, основних інститутів ОБСЄ як її структурних елементів, які забезпечують досягнення основної мети діяльності організації, а саме запобігання конфлікту на ранніх стадіях його виникнення, регулювання самої кризи та відновлення миру після закінчення конфлікту. Наголошено, що Парламентська Асамблея ОБСЄ складається приблизно із 300 депутатів, котрі представляють законодавчу владу держав-учасниць ОБСЄ. Основною метою Асамблеї є парламентський контроль і залучення європейських депутатів у діяльність Організації. Асамблея розробляє і просуває механізми запобігання та врегулювання конфліктів, сприяє розвитку демократичних інститутів у держа-вах-учасницях і забезпечує транспарентність і підзвітність в ОБСЄ. На її щорічних сесіях формулюються політичні рекомендації для урядового компонента Організації. З'ясовано, що для розв'язання конфліктних ситуацій і спорів між державами-учасницями, які підписали внутрішню щодо ОБСЄ Конвенцію по примиренню і арбітражу, був створений Суд із примирення й арбітражу, який знаходиться в Женеві. Основним механізмом, прописаним у Конвенції, є примирення, мета якого полягає у виробленні для сторін у спорі умов врегулювання. Цей механізм може бути задіяний в односторонньому порядку будь-якою державою-учасником Конвенції стосовно спору між нею та іншою державою-учасницею ОБСЄ. Зроблено висновок, що Організація з безпеки і співробітництва в Європі має всеосяжний підхід до безпеки, який включає в себе військово-політичні, економічні, екологічні та гуманітарні аспекти. Тому ОБСЄ розглядає широкий спектр проблем, пов'язаних із безпекою, включаючи контроль над озброєнням, зміцнення довіри та безпеки, захист прав людини та прав національних меншин, демократії, боротьби з тероризмом і загрозами економічній та екологічній безпеці. Для виконання покладених функцій було створено розгалужену систему спеціалізованих внутрішніх інститутів, що ефективно діють сьогодні.
33
Abyzova, Larysa. "IDEOLOGICAL FUNDAMENTALS OF CONFLICT REGULATION IN EASTERN UKRAINE." Almanac of Ukrainian Studies, no. 24 (2019): 8–11. http://dx.doi.org/10.17721/2520-2626/2019.24.1.
Повний текст джерелаАнотація:
The article researches ideological principles of conflict regulation, in particular, the conflict in Eastern Ukraine in the context of forming of national-state ideology. This indicates theoretical and practical interest to a certain topic, which gets new sense and sound at each stage of national and state existence. It has been found out that political strategies should enable planning and forecasting political processes, minimize political bias, and meet reform projects. It is noted that the main vector of socio-cultural transformations had been proclaimed to be the posttotalitarian, post-colonial vector that a priori should permanently protect the state from the disadvantages and tragedies of the previous political era. Philosophical reflection is aimed at understanding of one of the most important components of national-state ideologies – a national idea. At present, there is no single national-state ideology in Ukraine, since new forms of understanding of social reality are in the process of formation. Obviously, it will be formed in the context of political forces’ struggle and compromising. The crisis of unity in Ukrainian society is interpreted as a factor that does not contribute to the formation and implementation of a rational political strategy of the state. It is concluded that European spirit of Ukraine and national self-esteem should be formed on state level in internal and foreign politics, on theoretical level in the programs of state reforms, in the concepts and programs of education and upbringing, on daily life level in ideological regulations of interpersonal communication rules. It is concluded that there are the following steps towards peace, first, the cessation of hostilities and pressure, second, the establishment of dialogue, and third, the search for a solution to the contradictions through negotiations.
34
Holiashkina, Olena. "Еволюція інституту запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у системі публічної служби". Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, № 1(96) (27 лютого 2020): 13–22. http://dx.doi.org/10.36030/2310-2837-1(96)-2020-13-22.
Повний текст джерела
35
Вонсович, О. С. "Перспективи врегулювання конфлікту в Сирії у контексті загострення російсько-американських відносин". Грані, № 10 (138) (2016): 66–71.
Знайти повний текст джерела
36
Савельєва, Ю. "На кордонах зближення (сучасний стан і перспективи врегулювання грузинсько- абхазького конфлікту)". Зовнішні справи, № 3 (2012): 34–35.
Знайти повний текст джерела
37
Берназюк, Я. О. "Механізми запобігання та врегулювання конфлікту інтересів: вітчизняні реалії та зарубіжний досвід". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, № 2 (78) (2017): 11–19.
Знайти повний текст джерела
38
Motsiiaka, P. P. ""Синайська кампанія" 1956 р.: військова перемога та дипломатична невдача Ізраїлю". Literature and Culture of Polissya 99, № 13i (29 травня 2020): 108–20. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-108-120.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується перебіг подій 1956 р., пов’язаних з результатами і наслідками націоналізації Єгиптом Суецького каналу, виникнення так званої "Суецької кризи" та реакції на це з боку Великої Британії, Франції, Ізраїлю та інших зацікавлених держав. Здійснено огляд військових дій наСинайському півострові, в секторі Газа та в зоні Суецького каналу. Простежено позицію Організації Об’єднаних Націй, світового співтовариствастосовно конфлікту на Близькому Сході та прийняття ефективних рішень, які зупинили війну і дозволили здійснити мирне врегулювання. Наголошено на компромісному характері вирішення Суецької кризи, що пізніше давало підстави учасникам конфлікту, зокрема Ізраїлю та Франції, як переможцям, прагнути надолужити втрачене. Зроблено висновок про те, що в результаті "Синайської кампанії" Ізраїль перетворився на одну з найсильніших у військовому відношенні держав регіону, що дозволило отримати йому кращі, ніж до війни 1956 р., безпекові умови.
39
Осмоловська, О. Ю. "Зовнішньополітична стратегія Азербайджану й спроби врегулювання Нагірно-Карабахського конфлікту (1991-2011 рр.)". Вісник аграрної історії, Вип. 2 (2011): 207–12.
Знайти повний текст джерела
40
Захарченко, А. М. "Перспективи врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту після мирної конференції в Аннаполісі 2007 р." Стратегічні пріоритети, № 3 (12) (2009): 231–37.
Знайти повний текст джерела
41
Осмоловська, О. Ю. "Зовнішньополітична стратегія Азербайджану й спроби врегулювання Нагірно-Карабахського конфлікту (1991-2011 рр.)". Вісник аграрної історії, Вип. 2 (2011): 207–12.
Знайти повний текст джерела
42
Hilchenko, O. L., та D. M. Vieriutina. "Роль Німеччини в урегулюванні української кризи". Grani 19, № 3 (19 лютого 2016): 84–90. http://dx.doi.org/10.15421/1716065.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується участь Німеччини у вирішенні проблеми української кризи 2013-2015 рр. та представлені деякі підходи до визначення самого поняття «українська криза». Розкрито причини, які спонукають Німеччину займати активну позицію у вирішенні українського питання. Характеризується еволюція німецько-російських відносин від 90-х рр. до 2014 рр., в рамках якої розглянуто «Петербурзький діалог», «Пакт Путіна-Шрьодера», «Веймарський трикутник», «Партнерство для модернізації», російсько-грузинський конфлікт 2008 р. Надається аналіз нової стратегії зовнішньої політики Німеччини 2012 р. «Сприяти глобалізації – розвивати партнерство – розділяти відповідальність» та нової парадигми зовнішньої політики ФРН представленої в 2014 р.у рамках Мюнхенської конференції з питань політики безпеки. Розглядається роль ФРН у процесі євроінтеграції України протягом подій Євромайдану, підписання Угоди про асоціацію України з ЄС, її ратифікації та подальших перспектив розширення Європейського Союзу за рахунок країн Східного партнерства. Представлені результати суспільної думки населення Німеччини з цього питання. Аналізується позиція уряду Німеччини щодо анексії Криму, незаконних референдумів у Донецькій та Луганській областях та військової агресії Російської Федерації проти України. Надано характеристику ролі ФРН у процесі дипломатичного врегулювання військового конфлікту на Сході України в рамках Нормандської четвірки. На прикладі соцопитувань розглянута громадська думка населення Німеччини щодо можливих способів врегулювання української кризи. Представлена офіційна позиція президента ФРН Й. Гаука, канцлера А. Меркель, голови МЗС Ф.-В. Штайнмайєра та міністра фінансів В. Шойбле щодо окремих питань української кризи та продовження санкцій проти Російської Федерації як один зі шляхів її подолання.
43
Туркот, Владислав. "ТЕРОРИЗМ У КРАЇНАХ БЛИЗЬКОГО СХОДУ: ПРИЧИНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЕСКАЛАЦІЇ". Young Scientist, № 12 (88) (30 грудня 2020): 226–32. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-46.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду витоків тероризму на Близькому Сході та причин ескалації конфліктів в регіоні. Об'єктом роботи виступає феномен тероризму у країнах Близького Сходу в сучасному світі. Предметом дослідження є тероризм у країнах Близького Сходу. Розглянуто різні аспекти досліджень цієї проблеми. Події, які відбуваються в останні роки в регіоні Близького Сходу, аналізуються не тільки у розрізі соціально-економічних процесів, що відбуваються в світі в умовах глобалізації, але і з точки зору геополітичного протистояння різних сил, які мають на меті посилити свій вплив в регіоні. Близькосхідний Регіон кінця XX – початку XXI ст. не тільки не втратив свого геостратегічного значення, а й набув статусу «вибухонебезпечного вузла», ставши зоною військово-політичної нестабільності і регулярно виникаючих тут військових конфліктів. В останні роки спостерігається їх загострення, в тому числі і етнічних, і племінних, а також і соціальних, і конфесійних. У статті розглядається криза Близькосхідного регіону, зокрема витоки палестино-ізраїльського конфлікту як однієї складової цієї кризи. А також, феномен радикальної ісламізації, який являє собою своєрідну реакцію на модернізацію і глобалізацію, він є одним з основних викликів для національної безпеки міжнародного співтовариства. У статті здійснено аналіз історичних передумов тероризму. Викладені основні причини формування і зростання тероризму в Близькосхідному регіоні. Здійснені пошуки способів врегулювання загроз на сучасному етапі та виокремлення перспектив стабілізації кризи у регіоні. Визначено можливі шляхи усунення існуючих загроз національній, регіональній та глобальній безпеці. Виявлено закономірність у формуванні активізації терористичних груп різного роду. Дослідження показало, що геополітичний фактор цього конфлікту є важливим для регіону та світу загалом. Запропоновано шляхи протистояння різноманітним екстремістським й інформаційно-психологічним проявам, крайньою формою яких є тероризм.
44
G, Dmytrychenko-Kuleba. "PREVENTION AND SETTLEMENT OF CONFLICTS OF INTEREST IN THE FIELD OF PUBLIC ADMINISTRATION." National Transport University Bulletin 49, no. 2 (2021): 57–62. http://dx.doi.org/10.33744/2308-6645-2021-2-49-057-062.
Повний текст джерелаАнотація:
To date, the study of such categories as conflict of interest, real conflict of interest, potential conflict of interest is important in the field of public administration. After all, the work of the subjects of power in a real or potential conflict of interest interferes with the work of the enterprise, institution, organization. This negatively affects the efficiency, effectiveness of public administration, leads to negative economic and legal consequences. The object of research is the prevention and settlement of conflicts of interest. The purpose of the work is to analyze ways to prevent and resolve conflicts of interest. Research method – method of comparison, method of analysis. KEYWORDS: CONFLICT OF INTERESTS, REAL CONFLICT OF INTERESTS, POTENTIAL CONFLICT OF INTERESTS, PUBLIC GOVERNANCE.
45
Оксамитний, Ю. А. "Місце СРСР у процесі врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту в Палестині (1949-1950 рр.)". Сходознавство, № 59 (2012): 164–82.
Знайти повний текст джерела
46
Смирнова, І. Є. "Мінські домовленості: шлях до врегулювання конфлікту на Сході або загроза національним інтересам України". Гілея, Вип. 106 (№ 3) (2016): 348–53.
Знайти повний текст джерела
47
Скрипник, Олена. "РОЛЬ РАДИ БЕЗПЕКИ ООН У ВРЕГУЛЮВАННІ ВІЙСЬКОВИХ КОНФЛІКТІВ". Уманська старовина, № 8 (30 грудня 2021): 81–94. http://dx.doi.org/10.31499/2519-2035.8.2021.249940.
Повний текст джерелаАнотація:
Ключові слова: ООН, Рада Безпеки, військовий конфлікт, операція з підтримки миру, війська ООН. Анотація У статті проаналізовано діяльність Ради Безпеки ООН, визначено її роль у врегулюванні військових конфліктів. Проаналізовано історичний аспект діяльності Ради Безпеки ООН у даному питанні. Висвітлено процес прийняття рішення щодо започаткування операції з підтримання миру під егідою ООН. З’ясовано які методи Рада Безпеки ООН застосовує для припинення військового конфлікту. Охарактеризовано з якими проблемами змушена боротись РБ ООН під час прийняття рішень щодо врегулювання військового конфлікту. Зроблено висновок про те, що у руслі подій які відбуваються в Україні, а саме військового конфлікту на Сході нашої держави, де прямим учасником якого виступає постійний член Ради Безпеки ООН (Російська Федерація), особливо потрібне реформування РБ. Посилання Akulov, 2005 – Akulov S. Mizhnarodni myrotvorchi operatsiyi yak politychnyy instrument vrehulyuvannya voyenno-politychnykh konfliktiv [International peacekeeping operations as a political tool for resolving military-political conflicts] // Politychnyy menedzhment. 2005. № 2. S. 165–172. [in Ukrainian] Bani-Naser Fadi, 2015 – Bani-Naser Fadi Myrotvorchi operatsiyi OON: teoriya i praktyka [UN peacekeeping operations: theory and practice] // Problems of international relations. 2015. № 10-11. S. 24–36. [in Ukrainian] Barhamon, 2017 – Barhamon N. I. Yurydychnyy analiz kompetentsiyi rady bezpeky OON shchodo pidtrymannya mizhnarodnoho myru ta bezpeky [Legal analysis of the competence of the UN Security Council to maintain international peace and security] // International law in the service of the state, society, man: materials of scientific practice. conf. (Kyiv, December 8, 2016). 2017. S. 6–11. [in Ukrainian] Hodovanyk, 2010 – Hodovanyk YE. V. Orhanizatsiyno-pravovi aspekty reformuvannya rady bezpeky OON na suchasnomu etapi [Organizational and legal aspects of reforming the UN Security Council at the present stage] // State and law. 2010. № 49. S. 648–655. [in Ukrainian] Doklad General'nogo sekretarya, predstavlyayemyy vo ispolneniye Rezolyutsii 53/53 General'noy Asamblei. Padeniye Srebrentsy [Report of the Secretary-General submitted pursuant to General Assembly resolution 53/53. The fall of Srebrenza]. А/54/549. 1999. URL: https://undocs.org/ru/A/54/549 [in Russian] Doklad General'nogo sekretarya o situatsii v Somali, predstavlennyy vo ispolneniye punkta 13 Rezolyutsii 954 (1994) Soveta Bezopasnosti [Report of the Secretary-General on the situation in Somalia submitted pursuant to paragraph 13 of Security Council resolution 954 (1994)]. S/1995/231. URL: https://undocs.org/ru/S/1995/231 [in Russian] Leha, 2011 – Leha A. YU. Pravovi osnovy vrehulyuvannya viysʹkovykh konfliktiv [Legal bases of settlement of military conflicts] // Istorychnyy arkhiv. 2011. № 6. S. 80–83. [in Ukrainian] Malysheva, 2016 – Malysheva YU. V. Tsilespryamovani sanktsiyi ta yikh zastosuvannya Radoyu Bezpeky OON [Targeted sanctions and their application by the UN Security Council]: dys. … kand. yuryd. nauk : 12.00.11. Kyyiv, 2016. 253 s. [in Ukrainian] Operatsii OOH po podderzhaniyu mira [UN Peacekeeping Operations] // Ofitsiynyy sayt OON. URL: https://peacekeeping.un.org/ru/role-of-security-council [in Russian] Ostapenko, 2019 – Ostapenko N. V. Reforma Rady Bezpeky OON yak zasib podolannya kryzy efektyvnosti Orhanizatsiyi [Reform of the UN Security Council as a means of overcoming the crisis of the Organization's effectiveness] // Zovnishni spravy. 2019. № 1. S. 53–55. [in Ukrainian] Rezolyutsii Soveta Bezopasnosti OON 1960 [Resolutions of the UN Security Council 1960] S/4426 (1960). URL: https://undocs.org/ru/S/RES/146(1960) [in Russian] Statut OON [United Nations Statute]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010#Text. [in Ukrainian]. Fedorenko, 2011 – Fedorenko A. I. Shlyakhy ta napryamy transformatsiyi Rady Bezpeky OON [Ways and directions of transformation of the UN Security Council] // Aktualʹni problemy mizhnarodnykh vidnosyn. 2011. №. 96(2). S. 97–99 Security Council. United Nations. S/1999/1257/ 12 December 1999. URL: https://undocs.org/S/1999/1257 [in English]
48
Левус, Надія, та Еліана Ткачук. "СХИЛЬНІСТЬ ОСІБ З РІЗНИМИ АКЦЕНТУАЦІЯМИ ХАРАКТЕРУ ДО ПЕВНОГО СТИЛЮ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТІ". Молодий вчений, № 8 (96) (31 серпня 2021): 25–29. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-8-96-6.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі теоретичного аналізу літератури та експериментального дослідження встановлено взаємозв’язок між типами акцентуацій характеру особистості та її можливою поведінкою у конфліктній ситуації. Здійснено кореляційний аналіз одержаних результатів дослідження. Встановлено, що стиль поведінки у конфліктній ситуації – суперництво, більш притаманний педантично акцентуйованій особистості, що свідчить про прагнення дотримуватися певних жорстких правил поведінки та не поступатися у власній позиції. Виявлено, що особи із переважанням емотивної акцентуації характеру частіше застосовують стиль співпраці для врегулювання конфлікту, що свідчить про більш толерантне ставлення до оточуючих. Надано рекомендації психологам щодо роботи із особами з різними акцентуаціями характеру у конфліктній ситуації.
49
Дяченко, С. В., та В. В. Красько. "Домовитись не можна судитись". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 62–66. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).647.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено специфіку досудового врегулювання цивільних спорів та визначено, що це сукупність дій учасників спору, які спрямовані на вирішення конфлікту із використанням позасудових процедур, що не заборонені цивільним процесуальним законодавством та базуються на вільному волевиявленні сторін.
Висвітлено основні переваги альтернативних способів вирішення цивільних спорів. Серед них спрощена процедура, вільний вибір посередника, відсутність елемента доказування, конфіденційність, необмеженість в часі, відсутність надмірного формалізму, добровільне волевиявлення.
Встановлено, що «судова медіація» та «медіація» не є тотожними поняттями. Критеріями розмежування є порядок реалізації, тривалість процедури, суб'єктивний склад, функціональні повноваження посередників.
Визначено особливості новели цивільного процесуального законодавства - врегулювання спору за участю судді, та запропоновано визначати судову медіацію як додатковий засіб правового захисту, що передбачає вирішення спору на добровільних засадах та спрямований на підвищення рівня судового захисту прав та свобод особи, а не його обмеження.
З'ясовано, що така альтернативна процедура є одним із ефективних способів вирішення спорів, яка забезпечує вирішення справи за допомогою мінімальних матеріальних та часових ресурсів. Головною метою досудового врегулювання спору за участю судді є прагнення вирішення спору між сторонами до початку судового розгляду задля заощадження часу та додаткових судових витрат.
Досліджено проблемні аспекти, які можуть виникати під час застосування судової медіації, а також її позитивні результати, що обґрунтовано судовою практикою.
В результаті дослідження встановлено, що вибір досудового врегулювання спору за участю судді є правом, а не обов'язком особи, яке не обмежує можливості реалізації права на судовий захист. Альтернативний спосіб захисту обирається особою з власних переконань та не позбавляє звернення безпосередньо до суду за захистом своїх прав, а держава повинна створити необхідні умови для підтримання її вибору та оптимізації ефективного функціонування досудового та судового врегулювання цивільних спорів.
50
Voroshylova, I. V. "Теоретичні основи включення недержавних акторів до сфери дії міжнародного гуманітарного права". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (29 грудня 2021): 23–29. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті: коротко дослідити та проаналізувати сучасний стан виконання положень міжнародного гуманітарного права під час конфліктів, ускладнених ознаками асиметричності; процеси та чинники, що впливають на міжнародно-правовий статус недержавних учасників, та можливості їх включення до сфери дії міжнародного гуманітарного права.
Наукова новизна роботи полягає в аналізі теоретичних аспектів міжнародно-правового статусу недержавних сторін конфліктів, що може бути використаний для подальших досліджень у цій сфері, а також при розробці механізмів поєднання елементів національного та міжнародного права для врегулювання неміжнародних збройних конфліктів.
Висновки. У статті зроблено спробу дати відповідь на два питання: по-перше, яким чином недержавні учасники збройного протистояння можуть бути пов’язані нормами міжнародного гуманітарного права, а по-друге – чи достатньою мірою поведінка таких недержавних суб’єктів охоплюється міжнародним гуманітарним правом у його нинішньому вигляді.
Перше питання стосується дефіциту легітимності, від якого страждають норми міжнародного права, що стосуються недержавних акторів. Ця проблема поширюється на весь спектр міжнародного права. Єдине рішення цієї проблеми, як здається, полягає у забезпеченні згоди, наскільки це можливо, недержавного суб’єкта взяти на себе зобов’язання, визначені нормами міжнародного гуманітарного права для сторін конфлікту.
Друге питання стосується сфери дії міжнародного права щодо недержавних суб’єктів. Це означає, що багато насильницьких дій зазначених суб’єктів (зокрема, терористичні дії) не регулюються нормами міжнародного гуманітарного права. Хоча з цього не випливає, що ці дії взагалі не регулюються законодавством – навпаки, вся сукупність кримінального законодавства відповідної держави може охоплювати їх дії, тоді як право прав людини гарантує, що примусові дії держави залишаються у розумних межах. Проте на деяких театрах військових дій терористичні дії та масовані антитерористичні операції можуть спричинити такі збройні конфлікти, як, наприклад, асиметричні війни, що ведуться в Афганістані чи Іраку. У цьому випадку обмеження, накладені нормами міжнародного гуманітарного права, іноді розглядаються державою як односторонній механізм обмеження її свободи у досягненні своїх законних цілей. Однак ряд дослідників цієї проблеми наголошує, що, незважаючи на це, згідно з нормами міжнародного гуманітарного права у його теперішньому вигляді недержавні суб’єкти користуються досить обмеженим захистом. Якщо межа збройного конфлікту досягнута, будь-яка цивільна особа (недержавний актор), яка береться за зброю, аби виступити проти уряду, стає законною мішенню, а це, своєю чергою, означає, що будь-які процеси кримінального правосуддя мирного часу можна обійти.
З іншого боку, брак волі недержавних акторів до визнання над собою дії норм МГП зумовлений, у першу чергу, браком інструментів для здійснення такого визнання, а також обмеженням способів реалізації власних інтересів таких акторів, які це визнання за собою тягне. З точки зору держави – сумніви щодо того, чи буде таке визнання своєрідним індикатором визнання правосуб’єктності актора в цілому і легітимізацією їхніх дій. Відтак, розглянуті аспекти вкотре вказують на прогалини у нормах міжнародного гуманітарного права та застарілість використовуваних практик, що не охоплюють увесь спектр сучасних конфліктів.