Статті в журналах з теми "Воєнні реалії"

У статті окреслено основні особливості сучасної мілітарної прози як літературного феномену, що відрізняють її від воєнної прози минулого століття, передусім явища «лейтенантської прози». До них належить панівна ревізійна стратегія, відсутність цензурного та ідеологічного тиску з боку влади, стилістично-лексична, а також жанрова розмаїтість та унікальність. Обґрунтовано доцільність виокремлення у вітчизняній літературі особливого мілітарного типу дискурсу, що є значно ширшим поняттям, аніж мілітарна проза, оскільки включає в себе не лише тексти про активну фазу війни, а й художні твори, що їй передували, прогнозували майбутній соціально-політичний, ментальний, ціннісний конфлікти, попереджали про його загрозу, а також прозові твори, для яких збройне протистояння є лише тлом для розкриття інших нагальних суспільних тем і проблем. Доведено, що підставами для виділення мілітарного типу дискурсу, який є значно ширшим утворенням за традиційну «воєнну літературу», слід уважати особливий спосіб формування наративу (продовження традицій воєнної прози минулого століття в змалюванні побутових реалій воєнного часу й водночас принципово новий для воєнної літератури показ непривабливих, замовчуваних чи навіть табуйованих аспектів життя військових задля формування в читача власного, не нав’язаного ззовні ставлення до війни), миттєве реагування на сучасні суспільно-політичні події, багатство та розмаїтість жанрових утворень (активна жанрова дифузія на межі репортажистики, есеїстики, документалістики та власне художніх жанрових форм), особливості взаємодії тріади «автор-критик-читач» (врахування потреб і запитів різних груп, поколіннєвих генерацій реципієнтів), загальну оцінку та визнання суспільством, учасниками літературного процесу сучасної мілітарної прози (як на всеукраїнському, так і на міжнародному рівнях).

Дана наукова стаття пропонує глибинний аналіз концепції взаємопов’язаності категорій «війни» та «політики» прусського військового реформатора Карла фон Клаузевіца, відомого завдяки своїй незавершеній праці «Про війну». Наукове дослідження роботи представляє вивчення характеру нерозривного взаємозв’язку обох категорій в контексті російсько-українського асиметричного конфлікту, який за своєю сутністю підпорядковуються твердженню про те, що «війна – це акт насилля, який має на меті змусити супротивника виконати волю іншого актора». Ідеї та підходи до розгляду характеру війни фон Клаузевіца широко та активно використовувалися у німецькій воєнній теорії початку ХХ століття. Вагомим внеском Карла фон Клаузевіца у питанні теоретичного спадку є те, що прусський теоретик ще на початку минулого століття почав проводити аналіз зв’язку війни з політикою та вважав, що війна у людській спільності – це безперечно війна цілих цивілізованих народів і вона завжди виникає через політичне становище відповідного актора. Війна, на думку, прусського мислителя, є не тільки політичним актом, але і справжнім дієвим засобом політики, як і продовженням політичних відносин. Розглядаючи гібридну війну, розпочату країною агресором у 2014 році наукове дослідження дійшло висновку, що російський стратегічний план та воєнні дії на сході України детально та точно передають аргументацію тезису К. фон Клаузевіца про те, що війна є продовженням державної політики іншими засобами. Сьогодні асиметричний конфлікт на окупованих територіях модифікувався із «активного» у «заморожений» і відповідно, можна дійти висновку, що протистояння між Україною та Російською Федерацією двічі переходило із однієї в іншу фазу: із політичної у військову (2014-2015), а потім знову трансформувався у політичну площину. Дана робота також проводить пропонує розглянути прогностичний підхід щодо подій на регіональній та геополітичних мапах світу. Безсумнівним буде залишатись те, що Росія продовжуватиме свій курс щодо посилення «суверенізації» окупованих територій Донбасу та Криму. Головною метою в даному контексті залишається з одного боку забезпечити тотальний контроль РФ на окупованих територіях, а з іншого збереження поля задля політичного та військового маневру. Досягнення цієї мети Російською Федерацією перш за все дозволятиме у будь-який момент і в залежності від російських, українських та міжнародних реалій перейти до повномірної «інтеграції» окупованих територій «само проголошених національних республік» до складу Росії. На основі проведеного наукового дослідження можна прослідкувати ретроспективний зв’язок двох категорій та його віддзеркалення у сьогоденних реаліях.

Реалії сьогодення ставлять перед суспільством та органами державної влади суворі вимоги щодо підвищення ефективності державного управління в сфері національної безпеки і оборони. Одним із шляхів покращення якості управлінських рішень є залучення до системи державного управління додаткових спеціальних організаційно-технічних комплексів – ситуаційних центрів. Одним із завдань ситуаційних центрів є прогнозування та виявлення кризових ситуацій, в тому числі кризових ситуацій воєнного характеру. Вище зазначене вимагає розробку (удосконалення) математичних моделей прогнозування та виявлення кризових ситуацій. В статті розглянуто питання удосконалення математичної моделі прогнозування та виявлення кризових ситуацій, що стосується розширення можливостей її застосування на інші сфери: політичну, економічну, соціальну, воєнну, екологічну, науково-технологічну та інші.

Метою дослідження є аналіз наявних інституціональних форм забезпечення морально-етичних норм у зонах ведення бойових дій, зокрема в Україні, виявлення певного кола проблем щодо реалізації закріплених даними інституціональними формами морально-етичних приписів та норм у соціальних та воєнних практиках сучасної України. Методологія. У дослідженні на основі міждисциплінарного та конкретно-історичного підходів здійснено аналіз інституціональних форм забезпечення етичних норм у зонах ведення бойових дій з урахуванням світового та вітчизняного досвіду. Головна увага надається розглядові сформованих на теренах України відповідних механізмів та соціальних інститутів, функціонування яких здатне забезпечити додержання морально-етичних норм під час ведення бойових дій на теренах нашої країни. При проведенні дослідження було використано методи філософської рефлексії, аналізу, синте- зу, аналізу документів, моніторингу, спостереження. Контекстом даного дослідження є реалії ведення бойових дій в сучасній України. Своєрідність отриманих результатів: 1) Визначено наявні в Україні основні механізми та соціальні інститути, метою функціонування яких є забезпечення морально-етичних норм та принципів у зонах ведення бойових дій. 2) Виявлено низку системних проблем, пов’язаних з прикладними аспектами функціонування визначених соціальних інститутів та механізмів на основі аналізу українських реалій, починаючи з подій 2014 і по березень 2022 років включно. 3) Обґрунтовано провідну роль принципу гуманізму, який має стати домінуючим у зоні ведення бойових дій. 4) Моніторинг сьогодення демонструє наявні у різноманітних соціальних та військових практиках деформації, пов’язані з порушенням принципу гуманізму, що здатне привести до значних ризиків. 5) Обґрунтовано залежність ефективності функціонування означених соціальних інститутів та механізмів від наявного рівня морально-етичної та правової культури суб’єктів соціальної взаємодії у зоні ведення бойових дій. 6) Обґрунтовано тезу про наявну поляризацію українського суспільства за морально-етичною ознакою. Головною перспективою дослідження є пошук оптимальних механізмів практичного втілення в різноманітні соціальні та військові практики інституціонально закріплених морально-етичних норм та принципів у зонах ведення бойових дій на теренах України. Проведене дослідження відкриває чисельні перспективи для подальших розвідок науково-теоретичного та науково-практичного спрямування.

У даній роботі концептуально представлена авторська наукова «карта руху» історичного процесу від «проімперського до демократичного модусу вівенді», заснована на інноваційному глобально-системному підході. Автором зафіксовані феноменологічні реалії та тенденції соціально-економічного поступу світу протягом XX-XXI століть, в яких поряд з інерцією імперського мислення активізувалися всі сили демократизації суспільного життя. Наприклад, запущені процеси державного будівництва в Україні, розвивається практика так званих гібридних воєн. Основною причиною активізації процесу демократизації в світі, на думку автора, є критична маса накопичених інформаційних знань. Ключові слова: глобально-системний підхід, імперія, Modus Vivendi, демократія, інформатизація, криза, цивілізація, дефіцит.

В умовах відсутності в обраній предметній області закінченої теорії незамінним інструментом дослідника залишається модель об’єкта чи явища, що підлягає дослідженню. Не зважаючи на конкретні особливості моделі, слід зазначити, що процес отримання необхідної моделі завжди базується на ретельному вивченні об’єкта-оригінала. Якщо механізм функціонування об’єкта-оригінала доступний для розкриття та розуміння, а його окремі складові піддаються повному (в межах дослідження) вивченню, то в такому випадку природною є побудова та подальше застосування імітаційної моделі. Але теорія воєнної безпеки держави має справу з об’єктами та явищами, властивості яких в різній мірі, але завжди знаходяться в залежності від “людського фактору”, отже важко піддаються формалізації. Цей факт означає, що, як правило, “істинний” механізм функціонування об’єкту дослідження залишається для дослідника скритим, а вивчення властивостей окремих складових об’єкта дослідження в потрібній мірі неможливе. Проте і в таких випадках є потреба застосування в дослідженні відповідних моделей, причому сам об’єкт дослідження уявляється як деякий “чорний ящик”. Одним із різновидів видів моделювання, який враховує і притаманні певному суб’єкту особливості сприйняття ситуації, і нечіткість опису ситуації та об’єкту моделювання, та базується на застосуванні формальних методів, є когнітивне моделювання. В статті розглядається когнітивна модель науково-технічної сфери як складової забезпечення воєнної безпеки держави. На основі відомої моделі розглянуто способи визначення структури та параметрів моделі, її застосування для визначення найбільш впливових факторів на цілі функціонування системи, а також способи модифікації моделі для урахування поточних реалій.

Статтю присвячено узагальненню основних рис лексико-семантичного простору британських художніх прозових текстів на військову тематику (ТВТ) початку ХХІ ст. Поставлені у праці завдання вирішено з урахуванням багатоаспектності феномена лексико-семантичного простору художнього тексту. Увагу зосереджено на особливостях дослідження лексико- семантичного простору художнього тексту з позицій прагмастилістичного підходу. Виділено головні особливості лексико-семантичного простору сучасних британських художніх прозових ТВТ, наголошено на ролі семантичної домінанти у його композиційно-архітектонічній структурі, зазначено напрями функціонування лексичних мікросистем у художніх творах із різним ступенем експлікації військової тематики. Лексико-семантичний простір сучасних британських ТВТ виформовується завдяки тісній кореляції лексико-семантичних, лексико-тематичних та лексико-асоціативних угруповань. Особливістю британських ТВТ початку ХХІ століття є те, що тема війни простежується не лише на першому плані, але й на рівні мікровкраплень. Лексичні одиниці у ХТ із макро- та мезовкрапленнями військової тематики підібрані та організовані таким чином, щоб якомога чіткіше передати страшні реалії воєнного світу, тоді як ХТ із мікровкрапленнями військової тематики демонструють вплив війни на внутрішній стан та свідомість людини ще тривалий час після її завершення. Загалом аналіз лексико-семантичного простору у трьох напрямах його розгортання дав змогу виділити такі особливості його функціонування: лейтмотив авторського задуму – особливості військових дій та їх вплив на людину та суспільство (семантичний рівень); основна тема – людина у воєнний або повоєнний період (тематичний рівень); забезпечення естетичного задоволення від твору за допомогою експресивно- стилістичного забарвлення та художнього переосмислення найбільш значущих одиниць (асоціативний рівень). Вибір автором військової тематики зумовлений інтенцією передати на яскравих прикладах минулого згубність війни, закликати людство запобігти таким катастрофам у майбутньому.

У статті аналізуються положення нормативно-правових актів, які відображають офіційну систему поглядів на збройний захист і забезпечення безпеки України, що присвячені питанням забезпечення інформаційної безпеки. Обґрунтовується необхідність їхнього подальшого розвитку та формування єдиного підходу до забезпечення інформаційної безпеки як комплексному напряму діяльності. Метою статті є аналіз еволюції, детермінування та визначення основних ознак поняття інформаційної безпеки в зоні військового конфлікту та визначити перспективні напрями її формування в сучасних політичних умовах. Автором досліджено положення документів, що визначають стратегічне планування та відображають офіційну систему поглядів на збройний захист і забезпечення безпеки України. Також проаналізовано генезис наукових поглядів на інформаційну протидію як механізм вирішення міждержавних протиріч. Досліджено сутність засобів забезпечення інформаційної безпеки в умовах збройного конфлікту. Забезпечення інформаційної безпеки в межах Воєнної доктрини України і Стратегії національної безпеки України як окремого і самостійного напряму діяльності не розглядається. Незважаючи на визнання інформаційних загроз, відображені лише окремі питання, пов'язані з інформаційною сферою та застосуванням інформаційних технологій. Автор доходить висновку, що забезпечення інформаційної безпеки в рамках Воєнної доктрини України і Стратегії національної безпеки України як окремого і самостійного напряму діяльності не розглядається. Доктрина інформаційної безпеки України вже не відповідає сучасним політичним реаліям, не враховує нові загрози в інформаційній сфері, рівень розвитку і проникнення інформаційних технологій у державне і суспільне життя, критично важливі галузі економіки та народного господарства країни та потребує оновлення. Для захисту критично важливих об'єктів держави та інформаційної інфраструктури необхідно створити міжнародний центр моніторингу інформаційної сфери.

The article considers works devoted to the Revolution of Dignity and the Russian-Ukrainian war in eastern Ukraine.Purpose. The purpose of the proposed study is to analyze the novels of Ukrainian writers (A. Kokotukha, R. Nayda, S. Ukhachevsky, V. Ivchenko, V. Ivanyna), written in the aesthetics of neorealism, to characterize the features of such prose and evaluate it in the context of works on similar topics.Methods. The following methods were used during the research: descriptive, historical-biographical, comparative-historical (to compare different types of characters and track the dynamics of individual images), available elements of the hermeneutic method, narrative and intertextual analysis, etc.Results. The research revealed that works written in the aesthetics of neorealism appeared among the array of Maidan-military texts. Their authors, seeking to get to know a person in a difficult transition period, show psycho-emotional changes and understand social metamorphoses in general during social change, military cataclysms and personal crises represent in their works heroes from different social strata in extreme circumstances (Revolution of Dignity and War), revealing through actions the characters of their characters, their psychology and motivation (often irrational essence). It is noted that the historical and social context in these works is really just a background for the analysis of writers of various manifestations of Ukrainian life, as well as for the search for independent of society or individual patterns of existence. Emphasis on social pictures-generalizations is shifted in the works to their comprehension, the microworld of the individual is of interest to the authors as a component of the macroworld of society. It is noted that the appearance in the novels of mythologists fratricide, the Fall, and others. give the works a philosophical connotation, and the emphasized attention to documentary authenticity and deep psychologism testify to the features of neorealism in the texts.Conclusions. Studies of neorealist works dedicated to the Revolution of Dignity and the war in eastern Ukraine allow us to form a more complete picture of modern Ukrainian literature.Key words: realism, Maidan-military prose, theoretical-critical discourse, demythologization, typology, hero-character, ideology, stylistic manner, narration. У статті розглядаються твори, присвячені Революції Гідності та російсько-українській війні на сході України.Мета. Метою пропонованого дослідження є аналіз романів українських письменників (А. Кокотюхи, Р. Найди, С. Уха-чевського, В. Івченка, В. Іванини), написаних в естетиці неореалізму, схарактеризувати особливості такої прози та оцінити її в контексті творів аналогічної тематики.Методи. Під час дослідження використано такі методи: описовий, історико-біографічний, порівняльно-історичний (для зіставлення різних типів персонажів і відстеження динаміки окремих образів); наявні елементи герменевтичного методу, нара-тивного та інтертекстуального аналізу тощо.Результати. У процесі дослідження виявлено, що серед масиву майданно-воєнних текстів з’явилися твори, написані в есте-тиці неореалізму. Їхні автори, прагнучи пізнати людину складної перехідної доби, показати різноманітні психоемоційні стани та розібратися загалом у соціальних метаморфозах під час зміни суспільного устрою, воєнних катаклізмів і особистісних криз, репрезентують у своїх творах героїв із різних соціальних верств в екстремальних обставинах (Революція Гідності та війна на сході України), розкриваючи через вчинки характери персонажів, їхню психологію і мотивацію (часто ірраціональну сутність). При цьому зазначено, що історично-соціальний контекст у цих творах – насправді лише тло для аналізу письменниками різ-них проявів життя українців, а також для пошуку незалежних від соціуму чи індивідууму закономірностей буття. Акценти із соціальних картин-узагальнень зміщуються у творах на їхнє осмислення, мікросвіт особистості цікавить авторів як складник макросвіту буття соціуму. Зауважено, що поява в романах міфологем братовбивства, гріхопадіння та ін. надає творам філософ-ського підтексту, а підкреслена увага до документальної достовірності та глибокий психологізм є рисами неореалізму в текстах.Висновки. Дослідження неореалістичних творів, присвячених Революції Гідності та війни на сході України, дають змогу сформувати повніше уявлення про сучасну українську літературу.Ключові слова: реалізм, майданно-воєнна проза, теоретико-критичний дискурс, деміфологізація, типологія, герой-персо-наж, ідейність, стильова манера, нарація.

У статтi представлено культурологiчнi елементи, якi використав А. Мiцкевич у вiршованому романi «Пан Тадеуш» iз метою вiдображення традицiй i побуту польського народу в ХIХ ст. Проведено паралелi з перекладом М. Рильського, який застосував метод синонiмiї та лексичної трансформацiї щодо польських реалiй, зберiгши мелодику тексту, однак запропонувавши українському читачевi версiю, наближену до рiдної культури. У цьому ключi перекладацька iнтерпретацiя може бути лише принагiдним iнструментом у процесi вiдтворення польських культурологiчних елементiв на основi творчостi А. Мiцкевича. Головним у поемi став образ польської шляхти, яка внесла в народний побут сарматськi традицiї. Деталi шляхетського бенкету, полювання, сватання та весiлля, мiжусобних воєн, грибозбору, локальних вiче, мiсцевого художнього мистецтва зi слов’янофiльськими мотивами, народних танцiв, польського народного вбрання згiдно з сарматською традицiєю — це тi маркери, якими визначено польську культуру в розумiннi визначного польського поета епохи романтизму.

Сучасна воєнно-політична ситуація в Україні умовах військової агресії та трансформації систем й озброєння, які відбуваються у нашому суспільстві, висувають принципово нові вимоги до професійної підготовки фахівців у сфері забезпечення ракетно-артилерійського озброєння (РАО) у Збройних Силах України (ЗСУ), їх адаптаційних можливостей до роботи в умовах, які динамічно змінюються.Відповідальність і реалії сьогодення вимагають підготувати офіцерів у сфері забезпечення РАО, які не тільки добре володіють сучасним РАО та технікою, але й здатні, у короткі терміни опанувати нові зразки озброєння та техніки, яка активно надходять у підрозділи ЗСУ, приймати рішення і відповідати за їх результати, бути самостійними у своїх діях і домаганнях.Метою статті є аналіз використання інтерактивних технологій в системі формування вмінь у майбутніх офіцерів служби ракетно-артилерійського озброєння.Інтерактивні технології навчання визначається дослідниками як спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створення комфортних умов навчання, за яких кожна людина відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність. Її суть полягає в тому, що навчальний процес успішно розгортається за умови постійної, активної взаємодії всіх його учасників.Ефективність інтерактивного навчання пояснюється багатьма чинниками. Насамперед воно забезпечує “включення” колективного розуму групи майбутніх офіцерів служби РАО, що здатний до вирішення багато задач більш інтенсивно та ефективно. Розв’язуючи спільно поставлене навчальне завдання, навчальна група майбутніх офіцерів служби РАО здійснює співробітництво, співтворчість.У статті досліджено, що використання інтерактивних технологій навчання при вивченні військових та військово-спеціальних дисциплін є методика проведення практичних занять. Разом з тим, встановлено висока ефективність організації подібних занять забезпечується підвищеною внутрішньою мотивацією курсантів до навчання, яка полягає у: відповідальності курсантів-керівників за підготовку до заняття не тільки перед викладачем, але і перед своїми товаришами; результатах кінцевої оцінки курсантів-керівників за заняття, де враховується ступінь навченості ними курсантів навчальної групи відповідним технологічним операціям. Щодо курсантів групи, то їх внутрішня мотивація підвищується нагальними прикладами курсантів-керівників, які самі добре засвоїли матеріал заняття і навчають товаришів, а також таким компонентом співпраці, як особистісна взаємодія.У статті розкриті окремі теоретико-методичні аспекти інтерактивного навчання та проаналізовано організаційно-педагогічні умови їх використання в підготовці майбутніх офіцерів служби ракетно-артилерійського озброєння до ефективного виконання службових обов’язків, що дозволяє забезпечувати формування їх професійної готовності на рівні вимог сьогодення.На конкретних прикладах досліджено, що організація інтерактивного навчання в процесі підготовки майбутнього офіцера передбачає моделювання структури і змісту практичної діяльності, а також функціональних ситуацій, застосування рольових ігор, спільне розв’язання проблеми на основі аналізу обставин. У результаті цього встановлено, що у процесі навчальної діяльності курсантів з використанням інтерактивних методів навчання створюється можливість моделювання цілісного змісту майбутньої професійної діяльності, формування сталих вмінь; інтенсифікується процес навчання, підвищується пізнавальна активність майбутніх офіцерів служби РАО, виникає не абстрактна, а конкретна, соціально значима мотивація навчання.

Метою статті є розкриття особливостей соціальних уявлень про злочин та злочинця у групах військовослужбовців з різним правовим статусом (законослухняні і правопорушники). Наголошено, що існує протиріччя між нормативними вимогами до поведінки військовослужбовця у воєнний та мирний час. Зазначено, що перебування особи в умовах бойових дій протягом тривалого часу приводить до певних деформацій у сприйнятті людиною таких категорій як злочин, правопорушення, закон тощо. Соціальні уявлення містять інформацію, переконання, думки, образи, установки щодо об’єкта уявлення. Вони орієнтують і «виправдовують» поведінку індивідів, сприяють соціальним комунікаціям. Різні досвід, групова приналежність, види діяльності - все це сприяє формуванню у індивідів неоднакових уявлень. Соціальні уявлення про злочини є складними системами, що складаються з ряду взаємозалежних елементів, структура їх не є однорідною, ступінь небезпеки злочинів розцінюється не однаково. У роботі розкрито особливості соціальних уявлень про злочинців і злочини у військовослужбовців, які є правосвідомими (перша група), і військовослужбовців, які скоїли злочини (друга група). Показано, що у групі військовослужбовців, які скоїли правопорушення, уявлення мають більш складну та суперечливу структуру; а у першій групі - законослухняних військовослужбовців - уявлення мають більш просту форму. В обох групах соціальні уявлення вибудовуються навколо таких категорій, як вид злочину (вбивство, злодійство тощо), негативні якості особистості злочинця та сильні негативні емоційні реакції. Соціальні уявлення про злочин містять ще й таку групу, як покарання. Ядра соціальних уявлень у кожному випадку утворені різними елементами залежно від групи. Досліджувані першої групи у своїх соціальних уявленнях є більш однозначними, суворими та схильними детермінувати злочинність тим, що людина «погана». Більшість схвалюють введення страти. Правопорушники навпаки, є більш гуманними, схильними детермінувати злочинність соціальними складнощами, вірити у можливість виправлення. Їм також характерна наявність такого конструкту, як страх і велика кількість посилань до законодавчих баз і нормативних документів. Крім того військовослужбовці, що скоїли злочини, схильні ставати на абстрактну позицію жертви. Ключові слова: соціальні уявлення, злочин, злочинець, правопорушення, покарання, військовослужбовці, поведінка, категорія, ядро уявлення, страта, жертва.

У статті наведено результати емпіричного дослідження, яке виявило базові особливості взаємодії спільноти з медіа. Виокремлено п’ять психологічних особливостей взаємодії спільноти з медіа, які мають різний рівень прояву залежно від віку, матеріального забезпечення, найбільш використовуваного медіа тощо. “Патерналістсько-негативістська” особливість взаємодії з медіа характеризується негативним ставленням до споживаного медіаконтенту і перекладанням відповідальності за нього на державу, тоді як “униклива” особливість спирається на бажання особи свідомо обмежити себе у використанні медіа, аби уникнути натрапляння на медіаконтент, пов’язаний з воєнним конфліктом. Прояв таких особливостей більшою мірою притаманний спільнотам з низьким рівнем матеріального забезпечення, які віддають перевагу російському телебаченню і використовують соціальні мережі “Вконтакті” і “Однокласники”. Такі особливості взаємодії з медіа, як “раціонально-емпатійна” і “споглядальна”, характеризуються оперуванням широким масивом медіаконтенту, раціональним оцінюванням споживаної інформації або її накопиченням для формування подальшого ставлення. Ці особливості частіше проявляються в спільнотах із середнім і високим рівнем матеріального забезпечення, де провідними медіазвичками є використання інтернету для пошуку новин, соціальних мереж Facebook і Twitter, а також онлайн-перегляд телебачення. “Емоційно-інтуїтивна” особливість спирається на сталі звички застосування медіа, які продукують емоційні реакції на споживаний медіаконтент у вигляді прояву жалю, співчуття, співпереживання. Ця особливість притаманна спільноті, яка використовує загальнонаціональне телебачення і не має життєвого досвіду взаємодії з вразливими групами населення (внутрішньо переміщеними особами, учасниками бойових дій тощо). Визначено базові вектори адаптації спільноти до умов і наслідків воєнного конфлікту в процесі взаємодії з медіа: продуктивний вектор, який характеризується раціональним використанням медіа та емпатійним ставленням до внутрішньо переміщених осіб, а також споглядальною позицією, що проявляється у використанні різноманітних медіа для накопичення інформації та в нейтральній оцінці медіаконтенту, що споживається; вектор адаптації з деструктивними проявами, зміст якого визначається патерналістським ставленням до медіаконтенту, його хаотичним споживанням, негативним ставленням до переселених осіб і перекладанням відповідальності на державні інституції; проміжний адаптаційний вектор, особливістю якого є емоційно-інтуїтивна позиція, що виявляється в інтуїтивному пошуку інформації і взаємодії з медіаконтентом, а ставлення до соціально-політичних подій у країні ґрунтується на емоційних факторах (співпереживання, співчуття, жалість).

Мета статті: висвітлити основні особливості реакції суспільства на початок Першої світової війни та подальші трансформаційні зміни настроїв різних груп населення у ході воєнних подій. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, системності і науковості із використанням загальнонаукових (аналіз, синтез) та спеціально-історичних (історико-порівняльний, ретроспективний, проблемний) методів. Наукова новизна: вперше комплексно охарактеризовано особливості настроїв різних груп населення українських земель Російської імперії у 1914 – 1917 рр., з урахуванням не тільки соціального становища людини, але й вікових особливостей та особистих мотивів; чітко окреслено головні етапи зміни сприйняття та розуміння суспільством подій Першої світової війни. Висновки. Отже, початковий етап війни відзначився широким патріотизмом, який, незважаючи на “масовість”, протягом 1914 – 1917 рр. мав диференційований, амбівалентний та перманентний характер. Переважно “ярими” патріотами були або заможні верстви населення, які завдяки привілейованому та фінансовому становищу могли уникнути військового обов’язку і практично не брати участі у військових діях, або представники ультрамонархічних кіл. Для одних війна виступала способом демонстрації власної лояльності до влади, а для інших – можливістю нажитися та збагатитися. Інші групи населення, якщо і пройнялися почуттям патріотизму та визвольної боротьби, то основною причиною цього була не любов до “великої царської Вітчизни”, а розуміння необхідності захисту власної “малої батьківщини”. Подібне бачення та сприйняття війни було характерним і для солдатського середовища, оскільки його основу становили вихідці із села. У перші роки війни поведінка солдат визначалася покірним, терпеливим і самовідважним виконанням військового обов’язку. Затягування термінів війни, поразки на фронті, збільшення кількості жертв, наростання економічної кризи запустили процес дестабілізації всередині країні. У суспільстві поширювалися недовіра та незадоволення. Серед населення розповсюджувалися чутки про зраду у вищих ешелонах влади, про шпигунів та німецьке засилля. Негативні тенденції проявлялися в армії, зокрема, спостерігалися спад патріотизму, зниження морального духу та релігійності. У підсумку, наприкінці 1916 – початку 1917 рр. заходи російської імперської влади щодо контролю за суспільно-політичною ситуацією вже не могли приховувати справжній стан справ і водночас стримувати серйозні трансформації у масовій суспільній свідомості. Помітним явищем стало значне зростання національної свідомості та політичної активності українців, що було однією із важливих передумов до революційних подій та розбудови власної державності у 1917 – 1920-х рр. Ключові слова: Перша світова війна, Російська імперія, український народ, суспільна свідомість, суспільні настрої, патріотизм, критика.

Increasing of language contacts, globalization and internationalization of public relations, expansion of modern information technologies encourage a comprehensive study of modern English communication. Political activity has always played a special role in society. An important role in determining the country’s international image is played by its presentation by the country’s political leaders. With the help of speeches, politicians have the opportunity to address both the international community and the citizens of their country. Direct contact with the audience determines the choice of lexical, syntactic and phonetic means in the design of speech. Political speeches have three main functions: the communication function, the announcement function and the influence function. American oratory theorists point to the need for the speaker to concentrate on composing his speech, taking into account the audience reaction what he is trying to provoke. Much attention in the American oratory theory is paid to the speech compositional construction. One of the political discourse genres is political speech. Presidential political speech is an oral political text, which is proclaimed by the president to a mass audience, sets urgent tasks in a particular sphere of public life, and gives recommendations for the implementation of tasks. It performs the functions of persuasion, agitation, congratulations, has a pre-created script, which depends on the communicative situation. The construction of a political speech is based on the principle of argumentation (introduction, main part, final part), which facilitates the speech audience perception. The study was based on the political speeches texts of two American presidents – John F. Kennedy, Ronald Reagan and presidential candidate Hillary Clinton. The analyzed speeches have different topics: inaugural addresses of presidents, comments during hostilities and diplomatic (delivered during visits). The article highlights the concept of political discourse; it’s identified and described the main types of political speeches; revealed the linguistic and stylistic features and expression means of John F. Kennedy’s; Ronald Reagan; Hillary Clinton political speeches.Key words: English discourse, political speeches, linguistic and stylistic aspect, translation aspect, rhetorical devices. Розширення мовних контактів, глобалізація та інтернаціоналізація суспільних відносин, впровадження сучасних інформаційних технологій спонукають до всебічного дослідження сучасної англомовної комунікації. Політична діяльність завжди відігравала особливу роль у житті суспільства. Політичний дискурс – це явище, з яким люди стикаються щодня. Боротьба за владу є основною темою та рушійним мотивом цієї сфери спіл-кування. Політична комунікація, орієнтована на викладення тих чи інших політичних подій, пропаганду ідей, установок, цінностей, володіє емоційним та інтелектуальним впливом на свідомість громадян. Важливу роль у визначенні іміджу країни відіграє спосіб презентації політичними лідерами держави. За допомогою виступів політики мають можливість звернутися як до міжнародної спільноти, так і до громадян своєї країни. Прямий контакт з аудиторією зумовлює вибір лексичних, синтаксичних і фонетичних засобів в оформленні промови. Політичні промови мають три основні функції: функцію спілкування, функцію повідомлення та функцію впливу. Теоретики американського ораторського мистецтва вказують на необхідність оратора сконцентруватися на тому, щоб його промова була складена, враховуючи реакцію аудиторії, яку він намагається викликати. Велика увага в теорії американського ораторського мистецтва приділяється композиційній побудові ораторської промови. Одним із жанрів політичного дискурсу є політична промова. Президентська політична промова – це усний політичний текст, який проголошується президентом перед масовою аудиторією, ставить назрілі завдання в тій чи іншій сфері громадського життя, дає рекомендації щодо здійснення поставлених завдань. Вона виконує функції переконання, агітації, вітання, має завчасно створений сценарій, який залежить від комунікативної ситуації. Побудова політичної промови засновується на принципі аргументації (вступ, основна частина, завершальна частина), що полегшує сприйняття промови аудиторією. На основі аналізу текстів політичних промов можна змоделювати інтереси, вподобання, типові реакції політичного лідера, його уявлення про друзів і ворогів. Матеріалом дослідження слугували тексти політичних промов двох американських президентів – Джона Кеннеді, Рональда Рейгана – й кандидата в президенти Гілларі Клінтон. Проаналізовані промови мають різну тематику: інавгураційні звернення президентів, коментарі під час воєнних дій і дипломатичні (що виголошувалися під час візитів). У статті викладено поняття політичного дискурсу; визначено й описано основні типи полі-тичних промов; виявлено лінгвостилістичні особливості й засоби вираження політичних промов Джона Кеннеді, Рональда Рейгана, Гілларі Клінтон.Ключові слова:англомовний дискурс, політичні промови, лінгвостилістичний аспект, перекладацький аспект, риторичні прийоми.

У наш скрутний час, коли ведуться воєнні дії на сході України, коли майже півтора мільйони осіб були вимушені покинути власні домівки щоб знайти порятунку, коли існує постійна загроза, велика кількість громадян нашої держави постають перед проблемою перебування в екстремальних ситуаціях, переосмислювати події, які ще нещодавно вважалися неможливими. Перед науковою спільнотою постає необхідність всебічного дослідження психологічних складових внутрішнього переселення. У статті розглядаються питання форм і рівнів агресивності, для дослідження яких застосовувались методики: опитувальник Басса-Дарки і проективний тест руки Вагнера та направленості агресивності, для дослідження якої застосовувались інтерв’ю та колірний тест відносин Еткінда. До вибірки досліджуваних увійшли 997 внутрішньо переміщених осіб з частини території Донецької та Луганської областей України, які були змушені покинути власні домівки у зв’язку із проведенням воєнних дій в період 2014 - 2019 років, та які наразі постійно проживають в м. Харків та Харківської області. Аналіз результатів дослідження показників форм та рівнів агресивності в групі респондентів показав, що високі показники у більшості переселенців спостерігаються по таким формам, як: вербальна агресія, образа, дратівливість, непряма агресія та почуття провини. Також відмічаються загальні високі показники рівня агресії у даної категорії осіб. Встановлено рівні направленості агресивності внутрішньо переміщених осіб до наступних категорій осіб: президент, уряд, місцева влада в пункті постійного проживання, волонтери, соціальні служби та місцеві громади нового місця проживання. Наведено можливі передумови та причини таких показників до вище перелічених категорій осіб, а також які негативні реакції вони можуть викликати в майбутньому.

Статтю присвячено прогнозуванню процесів адаптації, оцінювання функціональних можливостей і ступеня психофізіологічної готовності організму до навчально-бойової діяльності. Визначено, що вплив адаптогенних чинників є найдинамічнішим на початковому етапі проходження військової служби, у нових умовах, коли військовослужбовець має бути здатним швидко адаптуватися до специфіки військово-професійної діяльності. Проаналізовано науково-теоретичні матеріали з питань професійної адаптації молодших офіцерів Збройних Сил України, в яких охарактеризовано адаптаційні психофізичні можливості організму військовослужбовців. Зроблено висновок, що, незважаючи на стійкий інтерес до проблеми професійної адаптації у військовій сфері, досі виникає багато питань, пов’язаних із феноменологією, структурою та механізмами, що забезпечують досягнення збалансованості в системі «військовослужбовець – військово-професійна діяльність» у постійно змінюваних умовах. Процес ускладнюється й тим, що адаптація та адаптаційні процеси у військовій сфері передбачають вивчення усіх вимірів цього комплексного феномена, який, з одного боку, є процесуальним, бо сприяє формуванню нових психічних якостей військовослужбовця, внутрішнім змінам, зовнішньому активному пристосуванню, самозмінам індивіда в нових умовах існування (А.О. Реан, А.Р. Кудашев, О.А. Баранов та ін..), врахуванню дії комплексу різноманітних чинників, а з іншого – результативним, оскільки дає змогу констатувати рівень і ступінь адаптованості армійця в певний момент часу. В будь-якому разі професійна адаптація військовослужбовця, зокрема офіцера, відбувається у професійних умовах і визначає стратегію його професійного становлення й успішності в ній. Такі питання, як розвиток і мобілізація захисту організму від негативних факторів, компенсація порушень в результаті патологічного процесу зв’язків і регуляції і, нарешті, прогнозування характеристик військової трудової та життєдіяльності не можуть бути вирішені без знання психофізіологічної природи та механізмів адаптаційних процесів. Висунуто гіпотезу, що формування і впровадження у практику моделі професійної адаптації молодших офіцерів сприятиме досягненню стратегічних цілей української армії у мирний та воєнний час. Література Кокун, О.М. (2006). Психофізіологія. (Монографія). Київ : Центр навчальної літератури. Корольчук, М.С. (2003). Психофізіологія діяльності: підручник для студентів вищих навчальних закладів. Київ : Ельга, Ніка-Центр. Клименко, В.В. (1997). Механізми психомоторики людини. (Монографія). Київ. Лазуренко, С.І. (2010). Розвиток психомоторних якостей студентів технічних ВНЗ. (Монографія). Київ : ДП Інформаційно-аналітичне агентство. Лазуренко, С.І. (2011). Психофізіологія установок в регуляції моторики людини. (Монографія). Київ : Університет «Україна». Маклаков, А.Г. (2001). Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях. Психологический журнал, 22(1), 16–24. Режим доступу: https://studfile.net/preview/4225080/page:3/ Овсяннікова, В.В. (2013). Проблеми психологічної адаптації персоналу організації. Проблеми сучасної психології, 2, 85–91. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pspz_2013_2_18 Осьодло, В.І. (2012). Психологія професійного становлення офіцера. (Монографія). Київ : Золоті Ворота. Осьодло, В.І. (2019). Вплив індивідуально-психологічних властивостей особистості на подолання стресових ситуацій. Психологічний журнал, 3. Режим доступу: http://psyj.udpu.edu.ua/article/view/195941 Охременко, О.Р. (2004). Діяльність у складних, напружених та екстремальних умовах. Київ : Національна академія оборони України. Словник іншомовних слів (1997). О.С. Максименко (Ред.). Київ : ГРУРЕ. Реан, А.А. (2006). Психология адаптации личности. Анализ. Теория. Практика. Санкт-Петербург : ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК. Маркіна, І.А., &. Шкурко, В.В (2012). Стратегія виробничої адаптації персоналу підприємства в сучасних умовах розвитку економіки. Економіка України: реалії, перспективи розвитку ринкових відносин, 20, 544–553. Київ : НДІ Проблеми людини.