Статті в журналах з теми "Воєнний конфлікт"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Воєнний конфлікт.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Воєнний конфлікт".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Сірий, С. "Сутність понять "локальна війна" і "воєнний конфлікт" та їх типологія". Політичний менеджмент, № 4 (2006): 124–34.
Знайти повний текст джерела
2
Нагірняк, Андрій. "Український туризм: проблеми та перспективи". Старожитності Лукомор'я, № 3 (1 червня 2021): 143–49. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.3.85.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено проблеми та перспективи розвитку туризму в Україні та виявлено основні перешкоди, що зумовили відставання туристичної галузі від світових стандартів. Показано, що основною проблемою функціонування ринку туристичних послуг в Україні – є складна соціально-економічна ситуація та воєнний конфлікт на території держави. Вказано, що збалансована та стимулююча державна політика повинна сприяти створенню належних умов, які залучатимуть вітчизняні та іноземні інвестиції у розвиток регіонів, формуватимуть сприятливі умови для бізнесу, розвиватимуть відповідну туристичну інфраструктуру, створюватимуть нові робочі місця та розвиватимуть нові туристично-рекреаційні послуги.
3
Dukhnevych, Vitalii M. "Психологічні наслідки воєнного конфлікту на cході: теоретичний аналіз явищ політико-правової сфери". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 41(44) (6 липня 2018): 31–45. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).131.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізуються негативні психологічні наслідки в політико-правовій сфері, що супроводжують воєнний конфлікт на сході України. Охарактеризовано загальну картину суспільно-політичної дійсності в країні напередодні і на початку воєнного конфлікту. Визначено, що такі негативні психологічні наслідки можуть бути зумовлені порушеннями ефективної чи оптимальної взаємодії громадян між собою або громадян з органами влади. Показано, що одним із психологічних механізмів, покладених в основу створення самопроголошених ЛДНР, було руйнування української та загальноукраїнської ідентичностей за рахунок створення і використання різноманітних міфів та нищення відчуття безпеки громадян. Здійснено систематизацію і групування негативних психологічних наслідків у соціально-психологічному та політико-правовому аспектах. У межах першого аспекту виділено такі групи негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері в умовах воєнної агресії Росії: 1) руйнування єдності громадянського суспільства; 2) наростання незадоволеності діяльністю влади; 3) порушення процесу політико-правової ідентифікації; 4) посилення піддатливості маніпулятивним інформаційним впливам; 5) поширення неконструктивних патернів поведінки; 6) зневіра в майбутньому України. Політико-правовий аспект представлено через психологічну інтерпретацію таких явищ, як радикалізація свідомості, сепаратизм, колабораціонізм, екстремізм, мілітаризація свідомості, аномія, дераціоналізація (ірраціоналізація) свідомості, знецінення життя та людської гідності; участь у блокуванні інфраструктурних об’єктів, залучення військових та колишніх учасників АТО до різноманітних політико-правових акцій, “військовий туризм”, аватаризм; формування різних форм порушень правосвідомості; криміналізація побутових конфліктів; соціальне утриманство, перекладання відповідальності за актуальну політико-правову ситуацію лише на політиків; загострення націоналістичних настановлень та зменшення толерантності до людей інших національностей, негативна стеріотипізація щодо окремих соціальних груп, поляризація уявлень персон та окремих соціальних груп, ухиляння представників інституціональних суб’єктів від взяття на себе відповідальності за долю країни чи її громадян; формування образу ворога тощо. Зроблено висновок, що зміст та специфіка виявів цих явищ ще потребує свого уточнення, аби в подальшому запропонувати ефективні рекомендації чи програми супроводу відповідно до того чи того змістового вияву таких явищ.
4
Харук, Андрій Іванович. "ВИСВІТЛЕННЯ ВІРМЕНО-АЗЕРБАЙДЖАНСЬКОГО ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ 2020 Р. У ПОЛЬСЬКИХ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ВИДАННЯХ". Військово-науковий вісник, № 35 (9 липня 2021): 281–90. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.35.2021.281-290.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті питання висвітлення в польських військових часописах подій, відомих як Друга карабаська війна (27 вересня – 10 листопада 2020 р.). Відзначено, що цей воєнний конфлікт знайшов відображення у низці статей, опублікованих майже в режимі реального часу. Часом це призводило до публікації неперевіреної й недостовірної інформації. Сюжети проаналізованих нами матеріалів відзначаються певною однобічністю, а саме – помітним перекосом у бік аналізу застосування безпілотних літальних апаратів та проблем протидії ним. На другий план відійшов аналіз застосування традиційних засобів збройної боротьби (танків, артилерії тощо). Можна стверджувати, що досліджені нами публікації польської фахової преси можуть бути використані при вивченні історії Другої карабаської війни, але за умови ретельної перевірки викладених у них фактів шляхом зіставлення з іншими джерелами.
5
Kukharuk, Olha. "Конфліктне мислення і конфліктна взаемодія: Соціально-психологічні особливості взаємодії військових і цивільного населення". Проблеми політичної психології 21 (6 грудня 2018): 88–95. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol21-year2018-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Описано основні конфліктні настановлення і стратегії конфліктної взаємодії, що виникають між цивільним населенням та військовими і ветеранами. За допомогою емпіричного дослідження виявлено основні зони конфліктної взаємодії, основні конфліктні настанови військових щодо цивільних і цивільних щодо військових. На основі даних фокус-групових досліджень зроблено низку висновків про особливості конфліктів, які можуть виникати між особами, що мають досвід участі у війні, і цивільним населенням. У ставленні до воєнного досвіду з боку суспільства зауважено стигматизацію, героїзацію і бажання відокремити події і досвід війни від мирного світу, з боку військових – переконання щодо того, що цивільні знецінюють їхній досвід, уникають тем війни, не відчувають загрози і є непоінформованими щодо воєнної тематики. Визначено основні стратегії поведінки в конфліктах цивільних і військових: цивільні зазвичай більш активні, застосовують більшу кількість можливих стратегій вирішення конфліктів, військові ж частіше проявляють пасивну агресію та обирають уникання. Описано основні спільні настановлення військових і цивільних щодо війни і військових: визнання військових і їхньої ролі в захисті країни; розуміння необхідності взаємної адаптації, пристосування одних до одних; визнання того, що ці непорозуміння є і їх треба розв’язувати; запит на поінформованість і медіаграмотність; запит на чіткі “правила гри” щодо всього спектру соціальної взаємодії – від ставлення держави до учасників АТО і надання їм пільг до оформлення паспортів; спільні уявлення щодо конфліктів (щодо чиновників, ролі держави і т. ін.). Обстоюється думка, що конфлікт між учасниками війни та цивільним населенням може бути спричинений різним ставленням до переживання досвіду війни. Описано специфіку досвіду участі у війні, наголошено на його подвійній психологічній природі – травматичній і ціннісній. Виявлено основні відмінності в настановленнях щодо цього досвіду: для цивільних це травматичний досвід, якого не має бути в мирному світі, для військових – травматичний досвід, що має цінність як досвід важливого етапу життя.
Ключові слова: конфлікт, соціальні настановлення, стратегії розв’язання конфліктів, конфліктна взаємодія, досвід переживання війни.
6
Balatska, O. B. "Трансформація сучасного збройного насилля: специфічні риси і тенденції". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 9(137) (17 серпня 2016): 95. http://dx.doi.org/10.15421/171684.
Повний текст джерелаАнотація:
Виявлено, що збройне насилля в сучасному світі зазнає суттєвих змін. Воєнні конфлікти все частіше набувають характеру асиметричних. Еволюціонують засоби воєнно-політичного протиборства. Сучасне протистояння, як правило, представляє собою «розумне» поєднання методів «жорсткої» і «м’якої сили». Визначено, що одним із найважливіших аспектів трансформації збройного насилля є значна актуалізація його інформаційного компоненту. Методи інформаційного та інформаційно-психологічного впливу стали невід’ємною складовою сучасного протиборства. Традиційні форми воєнно-політичного протистояння поступаються місцем його новітнім формам – гібридним, сетецентричним, мережевим війнам. З’ясовано, що для сучасного світу характерна загальна інтенсифікація збройного насилля, зростання масштабів розповсюдження, збільшення кількості та тривалості воєнних конфліктів різного ступеня інтенсивності. Усі ці тенденції є відбиттям процесів глобальних трансформацій і вказують на формування нових загроз національній та міжнародній безпеці.
7
Богданович, В. Ю., О. В. Дублян, О. В. Передрій, А. М. Прима та І. В. Москаленко. "Метод оцінювання результативності асиметричної протидії в інтересах забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки держави". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 1(38), (23 березня 2020): 7–12. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.38.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Пропонується метод оцінювання ефективності асиметричної протидії сучасним загрозам в інтересах забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки держави. Оскільки однією із головних тенденцій формування та розвитку безпекового середовища у світі визначено перенесення ваги у воєнних конфліктах на асиметричне застосування військової сили збройними формуваннями, зміщення акцентів у веденні воєнних конфліктів на комплексне використання військових і невійськових інструментів (економічних, політичних, інформаційно-психологічних тощо), виникла потреба в оцінюванні та прогнозуванні ефективності асиметричного застосування військових та невійськових сил і засобів у протидії силовому тиску та застосуванню військової сили проти держави, що протистоїть більш сильному у військовому відношенні противнику.
Основним обмеженням держави, що проводить наступальні дії, виступають втрати особового складу. Для держави – жертви агресії втрати особового складу, населення, інфраструктури тощо у такому конфлікті значно більші. Світовий досвід показує, що значно слабша у військовому відношенні країна, здійснюючи асиметричні заходи протидії загрозам військовими і невійськовими суб’єктами сил оборони, здатна завдати противнику неприйнятного збитку, в т.ч. і в невійськових сферах безпеки, і тим самим примусити навіть більш сильного у воєнному відношенні противника відмовитися від застосування військової сили проти неї.Пропонується ефективність протидії агресії держави, що значно переважає державу-мішень за військовою “потужністю”, оцінювати сумарним рівнем деескалації загрози на певний момент часу за рахунок симетричної (прямої військової) та асиметричної (комплексної) протидії агресії у формі проведення локальної спеціальної операції. Це дало змогу синтезувати модель оцінювання ефективності асиметричної протидії загрозам воєнній безпеці держави за показником сумарного зниження рівня загрози в проведених локальних спеціальних операціях (ЛСО), а також сформувати систему обмежень та визначити критерій прийняття рішення державою-агресором на відмову від подальших агресивних дій.
8
Шевель, Інна Петрівна. "КОНФЛІКТ ПРОТИ КОНФЛІКТУ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СВІТОВОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 8 (21 грудня 2021): 238–48. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249056.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття висвітлює ключову проблему конфліктів у глобалізаційному світі. Конфлікт розглядається як військовий та політичний засіб війн, «гібридних конфліктів», конфліктних сутичок, протистояння. Актуальність статті полягає у виявленні порівняльних методик вивчення конфліктів як вияв нового прояву світової спільноти задля протидії.
Мета дослідження полягає в аналізі конфліктів як форми масової конфліктної взаємодії глобалізаційного простору.
У статті автор застосовує методи аналітичного, історико-порівняльного аналізу, який показує динаміку розвитку проблематики з минулими подіям і дотепер, метод синтезу вивчає воєнно-політичні конфлікти.
На основі статистичних даних соціологічного дослідження з цієї проблематики можемо зробити висновки, що світові конфлікти, які переростають у війни, оперативно реалізовані нестандартними умовами для протидії конфліктів. Це може призвести до створення потенційної загрози мирному співіснуванню інших країн, які прикладають всі сили на допомогу регулювання наявний у світі конфліктів та глобальної безпеки.
9
КОРИНЕВИЧ, АНТОН, та ТИМУР КОРОТКИЙ. "Перехідне правосуддя для України: Per Aspĕra ad Astra". Право України, № 2020/12 (2020): 129. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-129.
Повний текст джерелаАнотація:
Міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації (РФ) проти України призвів до значної кількості викликів суверенітету, територіальній цілісності, національній безпеці України, та спричинив появу потреби у здійсненні відповіді агресору, включаючи питання деокупації, реінтеграції тимчасово окупованих територій України та постконфліктного регулювання. Визначено, що однією з таких особливостей є застосування перехідного правосуддя як інструменту постконфліктного регулювання. Адже перехідне правосуддя – досить поширена форма постконфліктного регулювання, яка завдяки чіткому набору своїх основних елементів і принципів в останні десятиліття досить гнучко застосовувалася в різних постконфліктних та (або) поставторитарних суспільствах. Мета статті – окреслити загальні рамки можливості й доцільності застосування концепції перехідного правосуддя в Україні – не лише як механізму, який сприяє постконфліктному врегулюванню, а й який спрямований на припинення міжнародного збройного конфлікту. Перехідне правосуддя розглядається як комплексний механізм, що включає чотири основних елементи: реалізацію права знати правду про перебіг подій зброй ного конфлікту; інституційні реформи як гарантію неповторення збройного конфлікту; заходи з відшкодування шкоди потерпілим від збройного конфлікту; притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні найтяжчих злочинів (зокре ма, злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів). Відзначено, що кожен із цих елементів перехідного правосуддя деякою мірою реалізується в Україні вже зараз, коли продовжує тривати міжнародний збройний конфлікт, викликаний агресією РФ, а також тимчасова окупація Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, частин Донецької та Луганської областей. Визначено, що в Україні нині відсутнє концептуальне закріплення перехідного правосуддя у нормативно-правовому акті; також визначальним є суспільний консенсус щодо окремих аспектів запровадження перехідного правосуддя в Україні, а його реалізація в нормативному акті – лише результат суспільного консенсусу. Проте альтернативи запровадженню перехідного правосуддя в Україні немає. Це – напрацьований світовий досвід; вивірені практикою декількох десятків збройних конфліктів і постконфліктного врегулювання принципи; захист жертв конфлікту, сучасні підходи до впровадження стандартів прав людини у постконфліктний період; подолання безкарності та баланс між невідворотною кримінальною відповідальністю за грубі порушення прав людини, воєнні злочини, злочини проти людяності та іншими формами відповідальності, амністією за менш тяжкі злочини; встановлення істини про причини та події збройного конфлікту, формування спільного бачення історії, документування злочинів та пам’ять про жертв конфлікту; гарантії неповторення конфлікту в майбутньому.
10
Горєлов, Володимир, Володимир Клименко, Олександр Дерікот та Володимир Кидонь. "«ЗАМОРОЖЕНІ» КОНФЛІКТИ В ГЕОПОЛІТИЦІ РФ: ІСТОРІЯ ТА РЕАЛЬНІСТЬ ДЛЯ УКРАЇНИ (1991–2020 рр.)". Воєнно-історичний вісник 40, № 2 (21 червня 2021): 99–110. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-40-2-99-110.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на підставі дослідження широкого кола джерел розглянуто історичні причини та політичні наслідки основних військових конфліктів на територіях пострадянських держав, розкрита участь у них Збройних Сил Російської Федерації як інструменту забезпечення геополітичних інтересів Росії. Проаналізовано прогностичні теорії західних науковців щодо імперіалістичних амбіцій РФ на пострадянському просторі. Основна увага приділена дослідженню історичних та геополітичних передумов гібридної агресії Росії проти України та можливих воєнно-політичних наслідків конфлікту.
Ключові слова: збройний конфлікт, пострадянський простір, територіальна цілісність, суверенітет, етноконфесійний конфлікт, військова агресія, етнічна самоідентифікація, право націй на самовизначення, геополітичні інтереси.
11
Korotkov, D. S. "Концепція «м’якої сили» в контексті зовнішньополітичної стратегії України". Grani 18, № 3 (11 лютого 2015): 13–17. http://dx.doi.org/10.15421/1715051.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено основні принципи та концептуальні підходи поняття «сили». Відзначається, що сучасні глобалізаційні процеси у світі (політичні, економічні) впливають і на появу нових дефініцій сили. Аналізуються основні теоретичні концепції міжнародних відносин «жорстка сила» й «м’яка сила» та можливості їх використання у зовнішньополітичної стратегії України. Вивчаються причини появи концепції «м’якої сили», серед яких: кінець «холодної війни»; формування багатополярної міжнародної системи. Це призводить до зміни природи самої сили, в основному роблячи стратегію «м’якої сили» більш потенційною. Звертається увага на актуальність проблеми сутності концепції «м’якої сили» та можливості її використання у зовнішній політиці України, в її науковому політичному дискурсі. Анексія Криму 2014 р. та воєнний конфлікт з Росією вплинув на майбутнє впровадження цієї концепції, потенціал якої вже вичерпано. Помаранчева революція 2004 р. та Революція гідності 2014 р. це знакові події сучасної України та головний інструментарій стратегії «м’якої сили». Ці явища сформували позитивний імідж України в країнах європростору і є необхідність обмеження використання цієї концепції (інформаційно та фінансово) та надавати пріоритет іншої «жорсткої сили». Стверджується, що концепція «м’якої сили» ефективна тільки в країнах із значним військовим та економічним потенціалом. Події в Україні показують, що для забезпечення своєї національної безпеки для держав «другого ешелону» пріоритетним є формування своєї військової могутності.
12
Gan, R., and V. Stebliuk. "The problem of the integrated approach to evaluation of the status of physical and mental health of children who been reduced through the military conflict on the Eastern Ukraine." PERINATOLOGIYA I PEDIATRIYA, no. 4(72) (December 28, 2017): 95–98. http://dx.doi.org/10.15574/pp.2017.72.95.
Повний текст джерела
13
Омелянюк, Сергій. "Соціально-психологічні особливості дискурсу військової загрози". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T2 (2019): 158–62. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-158-162.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується соціально-психологічні особливості дискурсу військової загрози. Показано, що специфіка гібридної війни полягає в тім, що пропаганда виконує роль не супроводу воєнних дій, а є першорядним засобом впливу. Безпосередньо військові дії розпочинаються тільки в тих регіонах, де місцеве населення або готове зустріти армію іншої держави, або є індиферентним; і тільки тоді, коли вже сформовано відповідну соціально-психологічну ситуацію, оптимальну для початку воєнних дій. Інша важлива функція інформаційного впливу в гібридній війні – її приховування. У сучасному світі війна має низьку легітимність. Відтак агресивні дії потрібно приховувати, створюючи ілюзію громадянського конфлікту, збройного інциденту, протистояння на етнічному чи релігійному ґрунті тощо. У кінцевому підсумкові мета інформаційному впливу полягає у створенні враження ніби війни і не було. За гібридної війни інформаційний вплив поширюється щонайменше на три аудиторії: громадян країни-аґресора, яких треба підготувати до наступної воєнної кампанії; громадян країни, проти якої здійснюватиметься агресія, аби унеможливити опір; треті країни, а також міжнародні інституції, аби уникнути осуду, санкцій, або навіть втручання у військовий конфлікт. Показано, що в українському офіційному дискурсі з’явилося поняття «воєнні дії низької інтенсивності», «лінія розмежування» замість поняття «лінія фронту» тощо. Ці мовні кліше являють собою раціоналізації, за допомогою яких витісняється реальність війни. Мовне витіснення війни перебуває в протиріччі з реальністю. Як наслідок, в суспільній очевидним є когнітивний дисонанс. Подолання когнітивного дисонансу можливе шляхом прийняття факту війни, або шляхом цілковитого його відкидання. Наразі, оцінюючи соціально-психологічну ситуацію, є підстави для висновку, що українське суспільство тяжіє до заперечення факту війни. Разом із тим, соціальні групи, які безпосередньо брали участь у війні мають інше уявлення про ситуацію в країні. Таким чином, ми маємо протиріччя між когнітивними уявленнями окремих соціальних груп, яке має конфліктогенний характер.
14
Solomitsky, Alexey, Oleh Semenenko, Petro Onofriichuk, Marina Slyusarenko, Sergey Baranov та Sergey Mitchenko. "Метод прогнозування ризиків виникнення збройного конфлікту на основі результатів аналізу обсягів воєнних витрат". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 12, № 1 (28 лютого 2022): 164–74. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2022.12.1.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: полягає у визначенні змісту та порядку проведення розрахунків методом прогнозування ризиків виникнення збройного конфлікту на основі результатів аналізу воєнних витрат.
Дизайн/Метод/Підхід дослідження: методом прогнозування ризиків виникнення збройного конфлікту на основі результатів аналізу воєнних витрат.
Практична цінність дослідження: запропонований метод цілком можливо використовувати під час моніторингу воєнно-політичної обстановки. Він дозволить: - спростити процедури розрахунків та моніторингу;
- усунути необхідність у збиранні та обробленні великих масивів вхідних даних;
- це надасть можливість розв’язання оптимізаційної задачі з визначення раціонального обсягу воєнних витрат із забезпеченням належного рівня інтенсивності процесу;
- прогнозувати виникнення збройного конфлікту;
- розробляти рекомендації військово-політичному керівництву держави щодо завчасного реагування на загрози.
Тип статті: практична.
15
Kolisnichenko, R. M. "Типологічні характеристики глобалістичної свідомості в контексті справедливості воєнних дій". Grani 19, № 1 (29 грудня 2015): 40–46. http://dx.doi.org/10.15421/1716007.
Повний текст джерелаАнотація:
У представленій статті запропоновано типологію глобалістичної свідомості за ознакою справедливості воєн із застосуванням звичайної зброї. Виділено справедливий, несправедливий, пацифістський та воєнно-нейтральний типи глобалістичної свідомості. Воєнно-нейтральна глобалістична свідомість відрізняється байдужим, безвідповідальним ставленням до міжнародних воєнно-політичних проблем, причин, характеру, наслідків та способів уникнення воєн. Пацифістська глобалістична свідомість характеризується категоричним засудженням будь-якого застосування військової сили під будь-яким приводом, незважаючи на характер воєнних дій. Головною ознакою несправедливого типу глобалістичної свідомості є підтримка несправедливих воєн, спрямованих на грубе порушення балансу міжнародних інтересів на користь певного суб’єкта міжнародної політики. Виділено агресивно-авторитарний, агресивно-демократичний, гегемоністично-авторитарний та гегемоністично-демократичний підтипи несправедливої глобалістичної свідомості. Представники справедливої глобалістичної свідомості категорично засуджують несправедливі війни, визнають гостру необхідність збереження миру, проте реалізацію принципу справедливості у вирішенні масштабних політичних конфліктів розглядають більш пріоритетним політичним завданням, ніж недопущення військових дій будь-якою ціною. Виділено оборонний, визвольний та миротворчий підтипи справедливої глобалістичної свідомості. Зроблено висновок, що ефективна практична діяльність ООН з підтримки миру є можливою лише за умови становлення миротворчої глобалістичної свідомості народів світу, формування відповідального ставлення політичних суб’єктів до воєнної політики людства, здійснення її об’єктивного оцінювання на основі принципу справедливості.
16
Загорка, О. М., С. В. Поліщук та І. О. Загорка. "Методичні положення оцінювання можливостей стримування агресора від розв’язання воєнного конфлікту". Наука і оборона, № 4 (4 березня 2021): 32–37. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2020-13-4-32-37.
Повний текст джерелаАнотація:
Стримування агресора від розв’язання воєнного конфлікту є одним з основних завдань забезпечення воєнної безпеки держави. У статті наведені методичні положення оцінювання можливостей стримування агресії, які базуються на урахуванні коефіцієнтів експансії конфлікту. Під час оцінювання можливостей стримування агресії розглядаються очікувані стратегії дій сторін, які характеризуються ймовірностями завершення воєнного конфлікту в кожній фазі (на кожному) етапі воєнних дій.
Наведені методичні положення утворюють концептуальну аналітичну модель стримування агресора, призначену не лише для оцінювання можливостей стримування агресії, а й для обґрунтування заходів з метою запобігання ескалації воєнного конфлікту. Порядок застосування моделі показаний на прикладі оцінювання можливостей стримування агресора від розв’язання воєнного конфлікту з метою відокремлення окремих районів держави.
17
Андрух, О. О. "Особливості ведення протиповітряної оборони корабельними угрупованнями в англо-аргентинському збройному конфлікті 1982 року". Воєнно-історичний вісник 38, № 4 (2 грудня 2020): 284–94. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-38-4-284-294.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито й узагальнено досвід організації протиповітряної (протиракетної) оборони кораблів Великобританії у Південній Атлантиці під час англо-аргентинського збройного конфлікту 1982 року. З’ясовано, що для успішного ведення воєнних дій на морі корабельне угруповання має мати надійну систему протиповітряної оборони, яка повинна включати авіаційні засоби дальнього виявлення цілей на малих висотах. Показано дії британського корабельного угруповання на рубежах протиповітряної оборони, тактичні прийоми та результати використання різних засобів ураження повітряного противника. Цей конфлікт засвідчив важливість завчасного попередження про повітряну небезпеку та взаємопов’язану і дієву радіоелектронну та повітряну розвідку при вирішенні завдань протиповітряної оборони.
Ключові слова: англо-аргентинський збройних конфлікт 1982 р., засоби повітряного нападу, протиповітряна оборона, протиракетна оборона, ешелонування системи ППО.
18
Роянова, І. "Демілітаризовані та нейтралізовані території в міжнародному гуманітарному праві". Юридичний вісник, № 4 (3 листопада 2020): 201–9. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1990.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено особливостям демілітаризованих і нейтралізованих територій у міжнародному гуманітарному праві. Акцентується увага на тому, що вони мають глибоке історичне коріння, але історія становлення та розвитку не досить досліджена наукою міжнародного права. Авторка статті зазначає, що до початку ХХ ст. демілітаризовані й нейтралізовані території розглядалися як тотожні поняття, у зв'язку із чим відбувалася певна невизначеність ознак, що їх відрізняє. Події Першої світової війни змусили звернутися до цієї проблеми, як наслідок, Версаль-ський мирний договір 1919 р. передбачив утворення демілітаризованої зони (Рейну). Його особливістю була, по-перше, чітка регламентація змісту заходів, які впроваджувались у межах демілітаризованої зони, по-друге, її визначеність на місцевості, по-третє, наявність механізму забезпечення такого режиму з боку Сторін цього договору.
Зазначено, що міжнародне гуманітарне право регламентує мінімальні вимоги до створення та функціонування спеціальних режимів демілітаризованих і нейтралізованих територій (зон) (зокрема, їх регулює Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у наявних арміях від 12 серпня 1949 р. і Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., а також Додатковий протокол 1977 р. до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. щодо захисту жертв збройних конфліктів міжнародного характеру). На рівні двосторонніх і багатосторонніх угод умови створення цих зон можуть бути уточнені.
Авторка статті визначає демілітаризовані території як встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості райони, які заборонено використовувати у воєнних цілях і здійснювати на них будь-які види воєнної діяльності. Демілітаризація території може мати постійний (наприклад, Аландські острови, Суецький канал) або тимчасовий характер як засіб ліквідації наслідків збройного конфлікту в зоні бойових дій (наприклад, демілітаризація Сребрениці). Зазначено, що нейтралізовані території -це встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості простори, метою створення яких є захист осіб від впливу війни (поранених і хворих комбатантів, некомбатантів, а також персонал, який відповідає за організацію та управління цими зонами й місцевостями). Акцентується увага на тому, що в міжнародному гуманітарному праві режими цих територій (зон) обмежені в часі: нейтралізовані зони можуть створюватися на початку або під час збройного конфлікту; демілітаризовані зони встановлюються в мирний час (тоді це матиме превентивний характер), воєнний, післявоєнний період (матиме відновлювальний характер). Наприкінці авторка формулює висновок щодо головних ознак демілітаризованих і нейтралізованих зон у міжнародному гуманітарному праві.
19
Drozdov, Oleksandr. "ОСОБЛИВОСТІ АТИТЮДІВ ДО ВІЙНИ СЕРЕД ВІТЧИЗНЯНОЇ МОЛОДІ". Проблеми політичної психології 22 (31 грудня 2019): 127–40. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено психологічній специфіці атитюдів до війни серед сучасної української молоді. Описано результати авторського емпіричного дослідження, проведеного у березні 2019 р. серед студентів (n = 126) двох регіонів – Донбасу (м. Старобільськ) та Північного Сходу (м. Чернігів) із застосуванням спеціалізованого опитувальника А. Неврюєва. Метою дослідження було виявити змістову специфіку молодіжних атитюдів до війни (у цілому як до соціального феномену), а також пов’язаність цих атитюдів із такими чинниками, як життєвий досвід та спрямованість на соціальне домінування. З огляду на отримані результати зроблено висновок, що сучасні українські студенти мають загалом критичні атитюди до війни як засобу розв’язання соціальних конфліктів. При цьому не було зафіксовано значущих відмінностей в цих атитюдах у молоді, що проживає на територіях з різним ступенем близькості до зони воєнно-політичного конфлікту на сході України. Настановлення досліджуваних щодо війни виявилися пов’язаними з орієнтацією на соціальне домінування (показниками схильності до домінування та антиегалітаризму), так само як і настановлення молоді більш потужних у військовому плані країн. З’ясовано, що атитюди до «абстрактної війни» (війни в цілому як соціального феномену) прямо чи побічно пов’язані зі ставленням особистості до конкретних воєнних конфліктів. На рівні тенденції виявлено більш позитивне порівняно з українською молоддю ставлення до війни молодих громадян Росії. Отримані результати можуть бути використані як у науково-дослідній (вивчення динаміки масової політичної свідомості, психологічних наслідків воєнно-політичних конфліктів), так і в педагогічній практиці (виховна робота з молоддю). Як перспективні напрямки подальших досліджень означено виявлення особливостей атитюдів до війни молоді інших регіонів України, представників інших соціальних груп (у т. ч. пов’язаних із військовою справою), а також розроблення відповідного українськомовного психодіагностичного інструментарію.
20
Dakhno, Alexander. "ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПРИВАТНИХ ВІЙСЬКОВИХ КОМПАНІЙ В УКРАЇНІ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 2 (20 грудня 2020): 110–18. http://dx.doi.org/10.15421/342038.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюється науковий дискурс щодо дефініції «приватна воєнна компанія» та надається авторське визначення цьому поняттю як комерційної організації, яка покликана надавати спеціалізовані послуги у сфері оборони, захисту, як правило, з участю у військових конфліктах, що поєднуються з розвідувальною діяльністю, стратегічним плануванням, логістикою і консультуванням. Окреслюються основні ознаки приватної воєнної компанії: воодіння статусом приватної комерційної установи, основною метою якої є отримання прибутку; закріплення статусом напрямків діяльності в сфері надання воєнних послуг; об’єктність; надання воєнних послуг в основному за межами своїх країн. Виділяється проблема нормативно – правового забезпечення діяльності приватних військових компаній в Україні, а саме відсутність у вітчизняному законодавстві положення, яке безпосередньо регулювало б діяльність приватної військової компанії як юридичної особи. Аналізується стан та перспективи розвитку приватних військових компаній в Україні. Характеризується зміст обговорення питання легалізації приватних військових компаній. Визначаються особливості функціонування приватних військових компаній в Україні, які повинні бути враховані при прийнятті закону про легалізацію в Україні діяльності приватних військових компаній, а саме: необхідність прописати норми і правові рамки виконання приватною військовою компанією тієї чи іншої функції; визначити перелік функцій, які держава може передавати для виконання приватним військовим компаніям. Розглядаються перспективи подальшого розвитку приватних військових компаній в Україні.
21
Репіло, Юрій, Олег Головченко та Олексій Іщенко. "КОНТЕНТ-АНАЛІЗ УРОКІВ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В НАГІРНОМУ КАРАБАСІ ЩОДО ВОГНЕВОЇ ПІДТРИМКИ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ АЗЕРБАЙДЖАНУ В НАСТУПАЛЬНИХ ДІЯХ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 84, № 1 (12 вересня 2021): 86–99. http://dx.doi.org/10.32453/3.v84i1.805.
Повний текст джерелаАнотація:
Здобуті уроки застосування військ (сил) у збройних конфліктах останнього десятиріччя показують, що актуальним науковим завданням воєнної науки в цілому та військового управління зокрема є дослідження ведення наступальних дій у сучасних умовах ведення збройної боротьби. Водночас контент-аналіз ведення збройної боротьби протиборчими сторонами в ході збройного конфлікту в Нагірному Карабасі восени 2020 року показав, що вирішальним чинником виконання завдань загальновійськовими формуваннями в наступальних діях залишається ретельно спланована та вчасно реалізована їх вогнева підтримка. Метою статті є висвітлення результатів контент-аналізу змісту джерел із пошукової системи “Google” здобутих уроків збройного конфлікту в Нагірному Карабасі щодо вогневої підтримки військових формувань Азербайджану в наступальних діях. Результати аналізу ведення контрнаступальної операції “Залізний кулак” показали, що головним засобом вогневої підтримки загальновійськових формувань Азербайджану в наступальних діях були безпілотні літальні апарати та артилерійські підрозділи. Обсяг завдань вогневої підтримки військових формувань Азербайджану в таких діях, що був покладений на артилерійські підрозділи, становив 35…45 % від загального. Передусім це пов’язано з тим, що для досягнення мети вогневої підтримки разом з артилерією застосовувалися боєприпаси, що баражують, та безпілотні літальні апарати. Одночасно, попри кількісну та якісну перевагу в силах і засобах вогневої підтримки, темп наступу протягом перших п’яти – шести діб становив 1…1,5 км на добу. Живучості артилерії як основного засобу вогневої підтримки під час атаки (прориву) позицій (оборонних рубежів) було досягнуто завдяки постійному маневруванню з метою зміни вогневих позицій. Тобто уроки збройного конфлікту в Нагірному Карабасі свідчать, що наступ залишається основним видом воєнних дій для досягнення мети збройної боротьби. Артилерійські підрозділи залишаються головними військовими формуваннями, які здатні забезпечити цілодобову результативну вогневу підтримку військових формувань у наступальних діях. Виконання завдання завоювання та утримання вогневої переваги може здійснюватися протягом декількох днів, а прорив оборонних рубежів у сучасних збройних конфліктах триватиме декілька тижнів.
22
Тимошенко, Р. І., Д. Л. Федянович, М. І. Шпура та Н. М. Андріянова. "Проблемні питання розроблення сценаріїв воєнних (бойових) дій в інтересах запобігання воєнним конфліктам". Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, № 2-60 (5 березня 2018): 103–8. http://dx.doi.org/10.33099/2304-2745/2017-2-60/103-108.
Повний текст джерела
23
Телелим, В. М., В. В. Шевчук та А. В. Баргилевич. "Методичний підхід до визначення пріоритетності важливих об’єктів в зоні територіальної оборони, охорона та оборона яких покладається на формування територіальної оборони держави". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 4(41), (25 жовтня 2020): 37–43. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.41.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний стан воєнно-політичної обстановки довкола України свідчать про наявність значного обсягу викликів різного характеру, до нашої країни, які надходять як зі сторони держав, які мають спільні з нами сухопутні та морські кордони, так і впливових воєнно-політичних та економічних країн і організацій (Сполучені Штати Америки, Північноатлантичний Альянс і Європейський союз), інтереси яких об’єктивно присутні в регіоні. В середині України такі суперечності відобразились територіальними претензіями зі сторони Російської Федерації, розпалюванням релігійних та етнічних суперечностей серед населення, що в свою чергу призвело до виникнення збройного конфлікту та, як наслідок, активної діяльності незаконних збройних формувань в окремих районах Донецької та Луганської областей. Водночас, серйозну загрозу становить активізація тероризму, незаконна торгівля зброєю, наркотичними речовинами, організована злочинність, тощо. Значне зростання таких загроз в Україні викликає необхідність розвивати підходи до забезпечення безпеки держави. Зважаючи на тенденції розвитку воєнних конфліктів сучасності, реалізації завдання забезпечення безпеки від зазначених загроз по праву належить територіальній обороні. Необхідність досліджень питань організації та ведення територіальної оборони України, пов’язана з відносно невеликою кількістю наукових праць з цієї проблематики, метою яких би було сформувати методичні підходи до визначення пріоритетності важливих об’єктів і комунікацій зони територіальної оборони, охорону та оборону яких здійснюють військові частини (підрозділи) територіальної оборони Збройних Сил України в особливий період з метою забезпечення їх надійного функціонування, задля забезпечення потреб населення та функціонування економіки країни.
24
Панасенко, Г. С. "ЕПОХА ВОЄННОЇ АСИМЕТРИЧНОСТІ: ОСНОВНІ ГРАВЦІ СУЧАСНОСТІ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, № 21 (2020): 58–63. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.21.2.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний світ досить непередбачуваний, а тенденції розвитку світового порядку ХХІ століття свідчать про все більш наростаючу глобальну безпекову кризу. Порушення норм міжнародного права, гібридні війни, а також нові (нетрадиційні) форми ведення війни особливо негативно впливають на безпеку країн світу, в тому числі й України. Розглянуто сучасні нетрадиційні війни як приклад воєнної асиметричності, зазначено її основних гравців; розглянуті домінуючі способи вирішення конфліктів та вплив міжнародної спільноти на цей процес; акцентовано увагу на шляхах запобігання розширення ареалу конфлікту на території України
25
Loishyn, Anatolii. "Аналіз поколінь війн згідно з концепціями технологічного та хвильового розвитку суспільства". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 12, № 2 (4 квітня 2022): 1–13. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2022.12.2.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: метою статті є аналіз та узагальнення наукової думки щодо структуризації поколінь війн у воєнній науці для дослідження історичних способів економічного забезпечення війн протягом визначених поколінь.
Дизайн/Метод/Підхід дослідження: для реалізації мети дослідження проведено її декомпозицію та досліджено: визначення поняття “війна”, охарактеризовано феномен сучасної війни через зміщення акцентів у її веденні з військових на невійськові інструменти (феномен гібридної війни); проаналізовано основні підходи до структуризації війн та проведено аналогію згідно з концепціями технологічного та хвильового розвитку суспільства; графічно систематизовано підхід до історичної періодизації поколінь війн згідно концепціями технологічного та хвильового розвитку суспільства.
Результати дослідження: у статті проведено аналіз поколінь війн у розрізі концепцій технологічного та хвильового розвитку суспільства.
Теоретична цінність дослідження: за результатами дослідження удосконалена існуюча теорія воєнної економіки у контексті актуалізації взаємозв’язку поколінь війн з концепціями технологічного та хвильового розвитку суспільства. Це дає змогу дослідити окремі війни у розрізі кожного покоління на предмет способів їх економічного забезпечення.
Практична цінність дослідження: результати дослідження є вихідною точкою для удосконалення і розвитку теорії воєнної економіки з урахуванням сучасного розвитку економічних процесів, науково-технічного прогресу та укладу суспільства. Дослідження започатковує вирішення наукової проблеми розроблення перспективної концепції ресурсного забезпечення потреб оборони та удосконалення теорії воєнної економіки, на основі вивчення історичних способів економічного забезпечення війн.
Оригінальність/Цінність дослідження: цінність дослідження полягає в його практичній значущості для подальших досліджень у напрямі розроблення перспективної концепції ресурсного забезпечення потреб оборони та удосконалення окремих положень теорії воєнної економіки.
Обмеження дослідження/Майбутні дослідження: обмеження дослідження полягає у використанні джерел, що знаходяться у відкритому доступі. Майбутні дослідження вбачаються у досліджені історичних способів економічного забезпечення війн за війнами виокремленими У. С. Ліндом у межах запропонованої концепції, а також з урахуванням війн (воєнних конфліктів), які відбулися останнім часом (Російсько-українська війна, 24.02.2022).
Тип статті: теоретичний.
26
Gots, Alina A. "Міжнародна трудова міграція українців в умовах воєнного конфлікту на сході країни". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 3 (19 квітня 2018): 6–11. http://dx.doi.org/10.15421/10.15421/171831.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведено аналіз міграційних процесів в Україні, зокрема приділено увагу зовнішній трудовій міграції в умовах воєнного конфлікту на сході України. Встановлено, що міграція населення є так званим «лакмусовим папером», що відображає проблеми в країні, є своєрідною реакцією на зміни у політичній та соціально-економічній сферах суспільства. Найбільше піддаються міграційним переміщенням особи, що мешкають у прикордонних регіонах Західної та Східної України. Виявлено, що дещо змінилися причини переміщень, якщо в 90-і роки причиною було тотальне безробіття та занепад країни, то сьогодні мігрантів манить кращий добробут інших держав, більш високі зарплати у порівнянні з Україною. Питання міграції для України актуалізувалось в останні роки у зв’язку з воєнним конфліктом на Донбасі, тому причинами трудової міграції жителів сходу є, перш за все, втрата житла або збереження життя родини, а також заробіток через втрату місць роботи у зв’язку з воєнними діями. Загалом українці найбільш часто обирають для виїзду такі країни, як Росія, Польща, Італія, Чехія, Іспанія тощо. Як суспільне явище трудова міграція має позитивні і негативні сторони, а його масштаби зумовлюють необхідність державного регулювання міграційними процесами. Тобто, показано що міграція на сьогодні має довгостроковий характер, заробітчани роблять все можливе, щоб не повертатися на батьківщину, особливо в умовах воєнного часу.
27
Ситник, Г. П. "Вплив глобалізації на воєнну сферу та принципові особливості сучасних воєнних конфліктів". Науково-інформаційний вісник Академії національної безпеки, № 1/2 (9/10) (2016): 99–115.
Знайти повний текст джерела
28
Заворотько, І. Г. "Сексуальне і ґендерно зумовлене насильство, пов'язане з конфліктом, як міжнародний злочин у Нюрнберзькому процесі". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (22 вересня 2020): 83–88. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2408.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу основних документів доведено аргумент про кваліфікацію сексуального і ґендерно зумовленого насильства (СГОН), пов'язаного з конфліктом, як міжнародного злочину в Нюрнберзькому процесі.
Авторкою схарактеризовано юрисдикційні межі Нюрнберзького трибуналу з позиції сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного із Другою світовою війною. У статті встановлено обмеженість юрисдикції, що полягає в тому, що переліки воєнних злочинів і злочинів проти людяності, які є «злочинами проти особи», не включають «класичні» акти сексуального і ґендерно зумовленого насильства, як-от зґвалтування, сексуальне рабство, примусова проституція, примусова вагітність, примусова стерилізація, будь-які інші форми сексуального насильства відповідної тяжкості. Доведено, що такий стан справ спричинений загальними паттернами міжнародного права того періоду. Крім того, міжнародна спільнота передбачила можливість кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства в межах загальних актів воєнних злочинів і злочинів проти людяності.
Автором доведено, концепція загальних актів була використана Нюрнберським трибуналом для кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного з конфліктом, як воєнного злочину та злочину проти людяності. Конкретні приклади такої кваліфікації проаналізовані в межах обвинувального висновку та рішення. Крім того, доведено, що такі діяння є актами сексуального і ґен-дерно зумовленого насильства.
Отже, ураховуючи викладене вище, у статті доведено аргумент про те, що сексуальне і ґендерно зумовлене насильство, пов'язане із Другою світовою війною, було предметом розгляду Нюрнберзького трибуналу та кваліфіковане як міжнародні злочини: воєнний злочині злочин проти людяності. Навіть більше, проведений аналіз дозволив виділити особливості кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного із Другою світовою війною, як міжнародного злочину. У статті схарактеризовано три головні з них, а саме: переліки воєнних злочинів і злочинів проти людяності не включають «класичні» акти сексуального і ґендерно зумовленого насильства; Нюрнберзький трибунал не виділяв особливості розслідування та збирання доказів під час кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного з конфліктом, як міжнародного злочину; сексуальне і ґендерно зумовлене насильство, пов'язане із Другою світовою війною, учинене проти представників єврейської національності з метою знищити їх національну групу, розглядається авторкою як ранні приклади сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного з конфліктом, як злочину геноциду.
29
Струцінський, О. В. "Актуальні аспекти підготовки військових фахівців в умовах гібридного збройного конфлікту". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 2(43), (11 травня 2021): 38–41. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2021.43.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлені результати аналізу сучасних гібридних збройних конфліктів, визначені їх характерні особливості, розглянута низка тактик, що застосовуються в ході таких конфліктів. Представлені висновки з гібридного збройного конфлікту РФ проти України та визначені актуальні гібридні загрози для України. У статті наведені основні завдання для досягнення цілей державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва в галузі військової освіти та на їх основі визначені загальні напрями вдосконалення освітнього процесу. Разом із змінами у змісті підготовки запропонована оновлена методика проведення занять, в основу якої покладений індивідуальний підхід до кожного курсанта, розвиток його спроможностей творчо мислити і працювати самостійно. Визначені основні заходи щодо удосконалення системи підготовки офіцерського та сержантського складу, які забезпечать набуття здобувачами нових освітніх та професійних компетентностей і операційної сумісності із збройними силами країн-членів НАТО.
30
ПОКОТИЛО, Олексій, та Олександр НАШИВОЧНІКОВ. "ВИТОКИ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ЗБРОЙНОГО КОНФ". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 210–18. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226536.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – розкрити витоки російсько-українського збройного конфлікту на початку ХХІ століття, його передумови та обставини. Методологія дослідження спирається на принципах історизму, системності, науковості, авторської об’єктивності, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історії російсько-українських відносин на основі невідомих раніше джерел з’ясовано яким чином політичне керівництво Російської Федерації наприкінці ХХ століття закладало підвалини для виникнення російсько-українського збройного конфлікту 2014 року. Висновки: починаючі з 1991 року російське керівництво ефективно розпалювало конфлікт в окремих регіонах, зокрема в Криму, “не дозволяючи” Україні бути незалежною державою з правом на європейській розвиток. При цьому, з метою завдання шкоди територіальній цілісності і суверенітету України як основний важіль впливу був використаний Чорноморський флот. Зазначимо, що вплив на населення Кримського півострову скрізь призму подій навколо Чорноморського флоту здійснювався у багатьох сферах, насамперед воєнній, політичній, інформаційній, мовній тощо. Вирішення питання навколо розподілу Чорноморського флоту в 1997 році, на наш погляд, ознаменувало те, що к цьому моменту у більшості населення території Криму було сформовано негативне ставлення до української влади та, як слід, до Збройних Сил України. Тому, швидка окупація Кримського півострова в 2014 році та події на Донбасі стали закономірним наслідком недружньої політики російського політичного керівництва по відношенню до України, яку воно здійснювало починаючи із 1991 року.
Ключові слова: Україна, Російська Федерація, Військово-Морські Сили, Чорноморський флот, Крим, збройний конфлікт
31
Загребельний, О. В. "Міжнародна миротворча операція як спосіб врегулювання воєнних-політичних [воєнно-політичних] конфліктів сучасності". Політологічний вісник, Вип. 73 (2014): 521–37.
Знайти повний текст джерела
32
Байдак, Мар’яна Степанівна. "Українки в збройних конфліктах: соціокультурний вимір". Visnik Nacional noi academii nauk Ukrai ni, № 10 (21 жовтня 2021): 36–42. http://dx.doi.org/10.15407/visn2021.10.036.
Повний текст джерелаАнотація:
На широкому джерельному матеріалі проаналізовано різноманіття ролей, образів, функцій українських жінок у збройних конфліктах, представлено ключові суспільні стереотипи, пов’язані з військовим досвідом жінок. Наголошено на потребі досліджувати воєнний досвід українського жіноцтва, який включає в себе сукупність господарських, соціальних, політичних, культурних і світоглядних обставин, що визначали умови життя жінок, їхнє ставлення до влади/держави, розуміння ними перебігу й сенсу війни, впливали на емоційний стан, змушували шукати відповіді на питання про місце і роль жінок під час війни. В основу дослідження покладено думку про те, що жінки були активними учасницями суспільних перетворень, а їхня діяльність у роки збройних конфліктів визначала можливості для розвитку жіночого питання в майбутньому.
33
Pylypenko, V. P. "Воєнні злочини як серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 року в контексті міжнародного кримінального права." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (26 грудня 2018): 81–93. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.06.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються види воєнних злочинів у міжнародному кримінальному праві. Особлива увага приділяється аналізу таких складів воєнних злочинів, як серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 р., що вчиняються під час міжнародних збройних конфліктів; інші серйозні порушення правил ведення міжнародних збройних конфліктів; серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 р., що вчиняються під час неміжнародних збройних конфліктів; інші серйозні порушення правил ведення неміжнародних збройних конфліктів. Окрема увага в статті приділяється аналізу міжнародного звичаєвого права щодо кваліфікації воєнних злочинів, вчинених під час міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів.
34
Корсунов, С. І., А. Ф. Волков, М. І. Оборонов, С. В. Орєхов, В. В. Гуртовенко та С. І. Федченко. "Трансформація завдань безпілотної авіації: від створення до застосування у воєнних конфліктах сучасності". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 3(44) (22 липня 2021): 66–81. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2021.44.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз розвитку безпілотних засобів повітряного нападу (ЗПН) і прослідковано трансформацію їх завдань від війни у В’єтнамі до активної участі в останніх конфліктах сучасності: в Сирійській Арабській Республіці (САР), на Сході України та в Нагірному Карабасі. Проаналізовано повчальні епізоди зазначених військових кампаній за безпосередньої участі безпілотної авіації. Досліджено тактику й інтенсивність застосування безпілотних літальних апаратів (БПЛА) і її зміни у часі, розглянуто льотно-технічні характеристики новітніх зразків безпілотної техніки передових держав світу. Зазначено, що типовим завданням БПЛА у сучасному воєнному конфлікті (локальній війні), поступово стає заміна пілотованої авіації для нанесення ударів по засобах протиповітряної оборони (ППО), броньованих цілях на полі бою, скупченнях особового складу, складах пального і боєприпасів тощо. Зроблено висновки щодо сучасного стану і перспектив розвитку безпілотної авіації.
35
Semenenko, Oleh, Yuzef Dobrovolskyi, Maria Yarmolchyk, Oleksandr Rakhmanyi, Oleh Tarasov та Artem Remez. "Українська військово-економічна ядерна бомба вже розірвалася у економіці Росії (ретроспектива, дійсне та майбутнє)". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 12, № 1 (1 березня 2022): 179–97. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2022.12.1.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: розкрити ретроспективу підготовки Росії до війни з Україною, визначити основні воєнно-економічні особливості та наслідки впливу російсько-української війни на економіку Росії, сформувати можливі прогнозовані варіанти стану економіки Росії від розвитку сценаріїв та тривалості ведення бойових дій між Росією та Україною.
Дизайн/Метод/Підхід дослідження: основними методами досліджень є методи статистичного аналізу, воєнно-економічного аналізу, експертного опитування та методи прогнозування.
Результати дослідження: проведено аналіз динаміки стану економіки Росії до початку російсько-української війни, визначено вплив введених санкцій проти Росії на її економіку сьогодні та зроблено прогнозування стану рецесії економіки Росії за різних варіантів розвитку воєнних дій та їх тривалості, а також сформовано можливі воєнно-економічні ризики для Росії у подальшому.
Теоретична цінність дослідження: Основним результатом досліджень за тематикою статті є формування бази вихідних даних щодо наслідків дії української воєнно-економічної бомби на економіку Росії з урахуванням аналітичних ретроспективних результатів участі Росії у попередніх війнах та збройних конфліктах.
Тип статті: описовий та розрахунково-аналітичний.
36
Жарик, О. М., та А. В. Тристан. "Військова операція Азербайджану в Нагірному Карабасі в контексті розвитку Повітряних Сил Збройних Сил України". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 2(43), (11 травня 2021): 19–24. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2021.43.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Воєнні конфлікти ХХІ століття, в тому числі в Нагірному Карабасі, є свідоцтвом, яке вкотре доводить: країни, які мають “нестабільні”, спірні території зобов’язані готуватися до війни, а ретельна підготовка до проведення повітряної наступальної операції – необхідність, якою не можна нехтувати. Авіація була та залишається стримуючим фактором для країн агресорів, так більшість бойових втрат Вірменії завдані саме авіацією Збройних Сил Азербайджану. Особливістю подібних конфліктів є збільшення частки в проведенні повітряних операцій безпілотної авіації − ударних безпілотних авіаційних комплексів з ракетно-бомбовим озброєнням, що обумовлено високою ціною втрат пілотованої авіації. У роботі узагальнено висновки війни у Нагірному Карабасі для Повітряних Сил Збройних Сил України та розроблено рекомендації щодо їх підготовки до збройних конфліктів сучасності та майбутнього.
37
Потоцький, Олександр. "ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ УДАРНИХ ГЕЛІКОПТЕРІВ AH‑64 «АПАЧ» ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ ТАКТИЧНИХ ГРУП У ВОЄННИХ КОНФЛІКТАХ НА ПРИКЛАДІ ОПЕРАЦІЙ «БУРЯ В ПУСТЕЛІ» І «СВОБОДА ІРАКУ»". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 93–98. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У проблемно-хронологічній послідовності досліджено процес використання ударних гелікоптерів AH‑64 «Апач» як складової частини тактичних груп у воєнних конфліктах на прикладі операцій «Буря в пустелі» і «Свобода Іраку». Автором зазначено, що воєнні конфлікти кінця XX ст. і першого десятиліття XXI ст. характеризуються домінуючим застосуванням авіації, у тому числі армійської. Війни в районі Перської затоки достатньо повно продемонстрували правильність курсу на підвищення ролі армійської авіації в бою, а також їхньої тісної взаємодії з іншими родами сухопутних військ та тактичною авіацією. Проаналізовано вплив ударних гелікоптерів із високоточним озброєнням на загальновійськовий бій та доведено необхідність перегляду принципів застосування інших засобів вогневого ураження. Відображено злагодженість дій та налагоджену координацію засобів ураження різноманітних родів та видів збройних сил, уміння ударних гелікоптерів працювати в рамках мережецентричної моделі бойових дій. Порівняльна характеристика специфіки застосування ударних гелікоптерів як складової частини тактичних груп обох операцій дала змогу простежити еволюційні зміни гелікоптерів як засобу вогневої підтримки сухопутних військ. Доведено, що значне підвищення бойових можливостей армійської авіації було досягнуто за рахунок її використання у складі мобільних угрупувань: загальновійськових, гелікоптерних та гелікоптерно-літакових тактичних групах. Їх використання дало змогу підвищити вогневу міць і мобільність з’єднань та частин сухопутних військ з одночасним зменшенням їхнього кількісного складу та втрат особового складу, оскільки головний акцент робився на нанесенні максимального вогневого ураження противнику високоточним озброєнням на всю глибину його побудови до моменту безпосереднього зіткнення з ним. За допомогою загальнонаукових методів аналізу, синтезу та моделювання проаналізовано застосування ударних гелікоптерів як складової частини тактичних груп та визначено їхні основні завдання і способи їх виконання.
38
Батрименко, О. В. "Сутність воєнно-політичного конфлікту". Політологічний вісник, Вип. 14 (2003): 231–38.
Знайти повний текст джерела
39
Бондаренко, Василіса. "КОНЦЕПЦІЯ ВЗАЄМОПОВ’ЗАНОСТІ «ВІЙНИ» ТА «ПОЛІТИКИ» КАРЛА ФОН КЛАУЗЕВІЦА У КОНТЕКСТІ ВЕДЕННЯ ВОЄННИХ ДІЙ У ХХІ СТОЛ ІТТІ НА ПРИКЛАДІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ВОЄННО-АСИМЕТРИЧНОГО КОНФЛІКТУ". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 85–88. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Дана наукова стаття пропонує глибинний аналіз концепції взаємопов’язаності категорій «війни» та «політики» прусського військового реформатора Карла фон Клаузевіца, відомого завдяки своїй незавершеній праці «Про війну». Наукове дослідження роботи представляє вивчення характеру нерозривного взаємозв’язку обох категорій в контексті російсько-українського асиметричного конфлікту, який за своєю сутністю підпорядковуються твердженню про те, що «війна – це акт насилля, який має на меті змусити супротивника виконати волю іншого актора». Ідеї та підходи до розгляду характеру війни фон Клаузевіца широко та активно використовувалися у німецькій воєнній теорії початку ХХ століття. Вагомим внеском Карла фон Клаузевіца у питанні теоретичного спадку є те, що прусський теоретик ще на початку минулого століття почав проводити аналіз зв’язку війни з політикою та вважав, що війна у людській спільності – це безперечно війна цілих цивілізованих народів і вона завжди виникає через політичне становище відповідного актора. Війна, на думку, прусського мислителя, є не тільки політичним актом, але і справжнім дієвим засобом політики, як і продовженням політичних відносин. Розглядаючи гібридну війну, розпочату країною агресором у 2014 році наукове дослідження дійшло висновку, що російський стратегічний план та воєнні дії на сході України детально та точно передають аргументацію тезису К. фон Клаузевіца про те, що війна є продовженням державної політики іншими засобами. Сьогодні асиметричний конфлікт на окупованих територіях модифікувався із «активного» у «заморожений» і відповідно, можна дійти висновку, що протистояння між Україною та Російською Федерацією двічі переходило із однієї в іншу фазу: із політичної у військову (2014-2015), а потім знову трансформувався у політичну площину. Дана робота також проводить пропонує розглянути прогностичний підхід щодо подій на регіональній та геополітичних мапах світу. Безсумнівним буде залишатись те, що Росія продовжуватиме свій курс щодо посилення «суверенізації» окупованих територій Донбасу та Криму. Головною метою в даному контексті залишається з одного боку забезпечити тотальний контроль РФ на окупованих територіях, а з іншого збереження поля задля політичного та військового маневру. Досягнення цієї мети Російською Федерацією перш за все дозволятиме у будь-який момент і в залежності від російських, українських та міжнародних реалій перейти до повномірної «інтеграції» окупованих територій «само проголошених національних республік» до складу Росії. На основі проведеного наукового дослідження можна прослідкувати ретроспективний зв’язок двох категорій та його віддзеркалення у сьогоденних реаліях.
40
НЕРОБА, Вадим. "РОЛЬ МІННОЇ ЗБРОЇ В СУЧАСНИХ ВІЙНАХ І ПРИКОРДОННИХ КОНФЛІКТАХ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 81, № 3 (16 вересня 2020): 155–71. http://dx.doi.org/10.32453/3.v81i3.444.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу сучасного досвіду застосування мінної зброї в локальних війнах, збройних і прикордонних конфліктах. На прикладі війн, починаючи з п’ятдесятих років минулого століття, показано, що використання мін здатне урівняти шанси сторін, що воюють, а також нейтралізувати переваги противника в інших видах озброєння. Такими війнами для дослідження були обрані: війна в Кореї (1950–1953 рр.); війна у В’єтнамі (1959–1975 рр.); війна в Афганістані (1979–1989 рр.); війни в Іраку (1991 р.; 2003–2011 рр.); грузино-абхазький збройний конфлікт (1992–1993 рр.); війни в Чечні (1994–1996 рр.; 1996–2006 рр.); війна на території колишньої Югославії (1991–2002 рр.); війна в Сирії (з 2011 р.). Аналізувалися з позиції застосування мін прикордонні конфлікти: М’янми – Бангладеш; Вірменія – Азербайджан; Таджикистан – Узбекистан; Південна Корея – Північна Корея; гібридна війна Росії проти України. Було виявлено дві особливості щодо мінної війни.
Перша полягає в тому, що традиційні міни, які встановлюються вручну або засобами механізації, не тільки не втратили своїх позицій, але стали більш досконалими і такими, що складно виявляються. До них додалися дистанційно встановлювані міни, що роблять мінну війну більш динамічною і такою, що вписується в сучасну маневрену війну. Друга особливість виявилася в значному відставанні засобів протимінної боротьби, входженні їх у стан затяжної системної кризи, що теж зробило мінну війну ще більш привабливою. Аналіз досвіду застосування мін у локальних війнах, збройних і прикордонних конфліктах показав, що мінній боротьбі притаманні такі характерні риси: замість протяжних мінних полів зазвичай ставлять невеликі групи мін і навіть окремі міни; ці мінні групи й окремі міни найчастіше ставлять безсистемно, дуже часто – безграмотно; захоплюються установкою керованих мін; мінні поля, групи мін, а тим більше окремі міни прикривають вогнем; встановлені мінні групи і поля не фіксують у документах; використовується величезна кількість мін, детонаторів і вибухових речовин кустарного та напівкустарного виготовлення. Звертається увага на те, що спостерігається гнучка зміна тактики незаконних збройних формувань з мінування місцевості та доріг, застосування мінно-вибухових приладів різного принципу дії залежно від характеру дій військ, порядку руху військових колон і тактики дій інженерних підрозділів з перевірки на мінування шляхів руху військ, місцевості й об’єктів; широке використання нестандартних, специфічних способів протидії військам, що характеризуються прихованістю, раптовістю і підступністю, а також широким застосуванням воєнної хитрості. Ураховуючи розвиток мінної зброї, зроблено висновок про те, що вона продовжує залишатися важливим фактором у сучасних війнах і прикордонних конфліктах.
41
Крушельницький, О. Д., та І. В. Огороднійчук. "ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕДИКО-ГЕОГРАФІЧНОГО ОПИСУ ВІРМЕНО-АЗЕРБАЙДЖАНСЬКОГО КОНФЛІКТУ". Інфекційні хвороби, № 3 (29 листопада 2021): 75–79. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2021.3.12498.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлений вплив бойових дій на епідеміологічні аспекти медико-географічного опису локального театру воєнних дій. Медико-географічну оцінку окремих елементів природних і географічних умов можна віднести до вивчення впливу природних комплексів та соціальних умов на виникнення та нозогеографію хвороб людини. У подальшому можна використовувати для створення медико-географічних прогнозів для районів, які підлягають економічному освоєнню або можуть бути театром воєнних дій. На підставі вивчення санітарно-епідеміологічних характеристик території Азербайджану та Вірменії проведений вербально-логічний аналіз отриманих даних. Санітарно-епідеміологічний стан цих країн визначений як нестійкий.
42
Шевченко, Олексій. "ҐЕНЕЗА ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПАЛЮВАЛЬНОЇ ЗБРОЇ: ВІД ДАВНИНИ ДО ХХ ст". Воєнно-історичний вісник 40, № 2 (21 червня 2021): 83–98. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-40-2-83-98.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено еволюцію запалювальної зброї та узагальнено світовий досвід застосування сухопутних і морських запалювальних засобів у війнах від давнини до ХХ ст. Досліджено передумови виникнення запалювальної зброї, розвиток запалювальних засобів сухопутних військ і військово-морських сил у різні історичні періоди, зокрема у давні (античні) часи, Середньовіччі та у Новий час, розкрито їх властивості та вплив на розвиток воєнного мистецтва. Показано окремі епізоди застосування запалювальних засобів у війнах Київської Русі з Візантією й у міжусобних війнах на теренах України. У праці зазначається, що дослідження ґенези запалювальної зброї та її застосування у воєнних конфліктах є важливим для української воєнно-історичної науки.
Ключові слова: запалювальна зброя, вогнеметна зброя, запалювальна речовина, «грецький вогонь», терміт.
43
Федоренко, С. В., та А. В. Бернадіна. "ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАХОВОЇ МОВИ ВІЙСЬКОВОЇ СФЕРИ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 257–62. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-37.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття висвітлює лексико-семантичні й жанрові особливості сучасної англомовної військової фахової мови, яка в силу багатогранності військових знань характеризується міждисциплінарністю. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою мілітаризацією суспільства на тлі військово-політичних реформ, спричинених загостренням збройних протистоянь світового масштабу, що слугує поштовхом до стрімкого розвитку фахової мови військової сфери, а тому є важливим і цікавим матеріалом для вивчення. Зазначено, що завдяки специфічній комунікативно-функціональній спрямованості фахова мова військової сфери оперує в межах трьох функціональних стилів мови (офіційно-ділового, публіцистичного й наукового). З точки зору загальної типології професійного мовлення велика частина жанрів, закріплених за військовою сферою, стосується інтрапрофесійної комунікації, яка не виходить за межі професійної спільноти. Наголошено, що військова фахова мова отримує найбільший розвиток у періоди воєнних конфліктів під впливом низки екстралінгвістичних чинників, з-поміж яких основними є специфіка діяльності, ступінь участі в збройних конфліктах широких народних мас і, відповідно, ступінь трансформації способу життя всієї мовної спільноти під час таких конфліктів, соціальний тип воєнних конфліктів. Розглянуто інтрапрофесійні жанри у військовій фаховій мові, що розподіляються на: 1) ті, які зорієнтовані на розпредмечування (військова публіцистика, військово-наукова комунікація, військово-дидактична комунікація); 2) жанри регулятивного характеру (настанови, інструкції, накази, команди, розпорядження тощо). Окреслено специфічні риси спілкування в межах досліджуваної фахової мови, які відображаються в жорсткій структурі військової документації, жанрова належність якої визначається засобом зв’язку та рольовими аспектами. Схарактеризовано дві основні групи військової лексики в досліджуваній сфері (військово-прикладна термінологія, що охоплює офіційну/статутну й нестатутну термінологію, яка вживається в усному мовленні військовослужбовців і в деяких видах військової літератури, але не є офіційно прийнятою; та емоційно забарвлена лексика військової сфери. Розкрито специфіку вживання певних військових термінів з огляду на американський і британський військовий контекст.
44
Bocharnikov, V. P., та S. V. Svieshnikov. "Погляди на характер сучасних воєнних конфліктів". Наука і оборона, № 1 (27 лютого 2019): 3–8. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2017-0-1-3-8.
Повний текст джерела
45
Бадах, Ю. "Причини виникнення та класифікація воєнних конфліктів". Воєнна історія, № 3/4 (9/10) (2003): 83–93.
Знайти повний текст джерела
46
Цевельов, Олег. "БЕЗПЕКА ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ: ПОГЛЯДИ НА ЇЇ ЗМІЦНЕННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 20–27. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-5.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах сучасності, коли Україна самостійно, поки ще, декларує про свої Європейські та Євроатлантичні наміри, але не входить ні в одну із систем колективної безпеки (НАТО, ЄС чи ОДКБ тощо) постає реалістичне питання щодо захисту своєї територіальної цілісності та недоторканості державного кордону власними силами та засобами сектору безпеки і оборони. В умовах ведення збройного конфлікту на сході України, зростання воєнної мощі сусідніх держав та наявності реальних воєнних загроз на державному кордоні, державі необхідна інноваційна армія та інші військові формування, утворені відповідно до законодавства, де до професіоналізму, технічного кругозору і компетентності військових спеціалістів пред’являються вимоги принципово іншого, найсучаснішого рівня. Підготовленість, оснащеність та вміння діяти в умовах обстановки, що швидко змінюється, прикордонних підрозділів, органів управління визначаються як важлива складова національної безпеки держави. Для зміцнення національної безпеки, захищеності державного кордону та злагодженості сил оборони необхідна нова стратегія розвитку прикордонного відомства та прагматичні державні програми розбудови державного кордону з урахуванням викликів і загроз інтересам нашої країни.
47
Заславець, В. П., М. П. Долина та О. В. Чечуй. "Особливості розрахунку завадозахищеності ліній радіозв’язку в умовах радіоподавлення (радіоелектронного конфлікту)". Системи озброєння і військова техніка, № 1(61), (14 травня 2020): 7–12. http://dx.doi.org/10.30748/soivt.2020.61.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуті основні вимоги щодо стійкості та розвідзахищеності, які пред’являються до системи зв’язку при застосуванні супротивником засобів радіоелектронної боротьби. Аналіз застосування сучасних засобів радіоелектронної боротьби свідчить про необхідність проведення розрахунків завадозахищеності ліній радіозв’язку при плануванні зв’язку та при забезпеченні управління військами (силами) в мирний, воєнний час та особливий період. Запропоновано застосування методики розрахунку завадозахищеності ліній радіозв’язку в умовах ведення радіоелектронного конфлікту.
48
Загребельний, О. В. "Типологія воєнно-політичних конфліктів". Політологічний вісник, Вип. 67 (2012): 370–79.
Знайти повний текст джерела
49
Костенко, Г. Ф. "Типи, види воєнних конфліктів та їх класифікація". Науковий вісник Дипломатичної академії України, Вип. 2 (1999): 48–57.
Знайти повний текст джерела
50
Войтко, О. В. "Аналіз механізмів запобігання війн і воєнних конфліктів". Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони, № 2 (26) (2016): 113–16.
Знайти повний текст джерела