Статті в журналах: "Воєнна організація держав"

1

КОВАЛЕНКО, Тетяна. "ВІЙНА ЗА МЕЖАМИ ФРОНТУ: БІЖЕНЦІ У ВНУТРІШНІХ ГУБЕРНІЯХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 98–106. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226510.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Мета дослідження – визначити причини та характер масового біженства на території Російської імперії за часів Першої світової війни, а також проаналізувати державну політику в галузі опіки над біженцями й визначити в ній роль громадських та національних організацій допомоги. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності та системності, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, ретроспектива, перспектива, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний, історико-порівняльний) методів. Наукова новизна статті полягає у тому, що на основі невідомих раніше архівних та друкованих документів з’ясовано кількість біженців, правову регламентацію організації допомоги цим жертвам війни, умови та ефективність роботи державних, громадських та національних комітетів у сфері опіки біженців, окремі складові їх повсякденного життя. Висновки. Наслідки масової примусової евакуації населення західних губерній Російської імперії та часто безпорадність російської влади, яка спочатку ініціювала та профінансувала виселення місцевих мешканців, пояснюючи його вимогами війни, а потім взяла на себе організацію їм допомоги, були катастрофічними. Розрахунок на їхнє швидке повернення додому після кількох вдалих воєнних операцій виявився хибним, а мільйони перетворених на біженців людей вимагали залучення до роботи не тільки державних установ. Опікою біженців займались російські громадські організації та національні комітети допомоги жертвам війни (польські, литовські, латиські тощо). Незважаючи на роботу проведену російською владою в сфері забезпечення всебічної соціальної допомоги біженцям, співпраця між ланками влади та різними організаціями допомоги була ускладнена, але не тільки небездоганним законодавством. Громіздкий бюрократичний апарат Російської імперії, криза органів влади заважали оперативності, тоді як біженці вимагали негайної допомоги. Ключові слова: біженці, організація допомоги, Російська імперія, Перша світова війна, державні, громадські, національні комітети.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

ХАРИТОНОВ, СЕРГІЙ. "Зміцнення військового правопорядку та окремі питання вдосконалення кримінального законодавства України". Право України, № 2020/02 (2020): 198. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-198.

Повний текст джерела

Анотація:

Оборона України, захист її суверенітету, недоторканності та територіальної цілісності від агресивних посягань, забезпечення державної безпеки є справою держави, суспільства та всього народу України, що знайшло чітке закріплення у статтях 17, 65 Конституції України. Ця діяльність держави та сус пільства загалом є правом усіх суб’єктів суспільного буття і кожного з них окремо, якому одночасно відповідає їх конституційний обов’язок. Цей обов’язок доцільно поділити на загальний – держави, суспільства і кожного громадянина України та спеціальний, який притаманний окремим суб’єктам, а саме: З бройним Силам України (ЗСУ), Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України. У сутності й взаємодії ці суб’єкти становлять воєнну організацію України. Для забезпечення належного функціонування воєнної організації та виконання завдань, які ставляться перед нею, держава створює фундаментальну нормативноправову базу, що визначає спеціальний правовий режим, щодо прав та обов’язків структурних одиниць цієї організації. Основою правового режиму є військова дисципліна та військовий правопорядок. Цей правовий режим реалізується через систему відповідних засобів: організаційних, економічних, правових. Серед останніх засоби кримінально-правового регулювання суспільних відносин у сфері кримінальної відповідальності за військові злочини, що мають загальнопревентивний (спеціальнопревентивний), виховний та каральний характер, відіграють суттєве значення. Саме кримінально-правова охорона суспільних відносин у сфері несення військової служби сприяє існуванню належної військової дисципліни та правопорядку у військових підрозділах, що слугує необхідним підґрунтям для забезпечення боєздатності цих підрозділів і загалом утво рюють стан обороноздатності та захищеності держави. У сучасних умовах, коли Україна пере буває, по суті, у стані збройного конфлікту, це значною мірою впливає на стан злочинності в різноманітних сферах життєдіяльності держави, зокрема й у ЗСУ та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства. Статис тичні дані Генеральної прокуратури України свідчать, що останнім часом, почи наючи з 2014 р., спостерігаються тенденції зростання кількості злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), що, безперечно, негативно впливає на забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, здатності воєнної організації України адекватно реагувати на будь-які акти ворожих дій із боку інших держав. Злочини проти порядку несення військової служби мають питому вагу в масиві всієї злочинності в Україні. Зрозуміло: якщо не вживати заходів, здатних суттєво вплинути на військову злочинність для стабілізації ситуації у сфері військового правопорядку та військової дисципліни, це створить серйозну загрозу для національної безпеки України. Мета статті – запропонувати внесення належних змін до змісту деяких статей чинного Кримінального кодексу України, які встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення військових злочинів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Телелим, В. М., В. В. Шевчук та А. В. Баргилевич. "Методичний підхід до визначення пріоритетності важливих об’єктів в зоні територіальної оборони, охорона та оборона яких покладається на формування територіальної оборони держави". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 4(41), (25 жовтня 2020): 37–43. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.41.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасний стан воєнно-політичної обстановки довкола України свідчать про наявність значного обсягу викликів різного характеру, до нашої країни, які надходять як зі сторони держав, які мають спільні з нами сухопутні та морські кордони, так і впливових воєнно-політичних та економічних країн і організацій (Сполучені Штати Америки, Північноатлантичний Альянс і Європейський союз), інтереси яких об’єктивно присутні в регіоні. В середині України такі суперечності відобразились територіальними претензіями зі сторони Російської Федерації, розпалюванням релігійних та етнічних суперечностей серед населення, що в свою чергу призвело до виникнення збройного конфлікту та, як наслідок, активної діяльності незаконних збройних формувань в окремих районах Донецької та Луганської областей. Водночас, серйозну загрозу становить активізація тероризму, незаконна торгівля зброєю, наркотичними речовинами, організована злочинність, тощо. Значне зростання таких загроз в Україні викликає необхідність розвивати підходи до забезпечення безпеки держави. Зважаючи на тенденції розвитку воєнних конфліктів сучасності, реалізації завдання забезпечення безпеки від зазначених загроз по праву належить територіальній обороні. Необхідність досліджень питань організації та ведення територіальної оборони України, пов’язана з відносно невеликою кількістю наукових праць з цієї проблематики, метою яких би було сформувати методичні підходи до визначення пріоритетності важливих об’єктів і комунікацій зони територіальної оборони, охорону та оборону яких здійснюють військові частини (підрозділи) територіальної оборони Збройних Сил України в особливий період з метою забезпечення їх надійного функціонування, задля забезпечення потреб населення та функціонування економіки країни.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Луценко, Ю. В. "Теоретико-правові аспекти воєнної сфери в системі державної безпеки України". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 49–53. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).602.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено теоретико-правові аспекти воєнної сфери в системі державної безпеки України. У ході наукового дослідження з'ясовано, що незалежний розвиток України неможливий без належного забезпечення воєнної сфери, що насамперед напряму пов'язано з низкою складових частин державної безпеки України, зокрема: політичною, економічною, екологічною, соціальною, інформаційною, продовольчою та ін. Лише за умови належного існування воєнної сфери можливе вирішення багатьох завдань щодо забезпечення державної безпеки та створення необхідних умов для стабільного розвитку політичних, економічних, соціальних, екологічних, духовних, інтелектуальних, демографічних засад життєдіяльності суспільства. Воєнна сфера не може досягатися лише за рахунок організації оборони держави, оскільки передбачає ефективні заходи у всіх напрямах життєдіяльності суспільства. У своєму формуванні воєнна сфера залежить від багатьох соціально зумовлених факторів, серед яких важко виокремити головні, оскільки другорядність у забезпеченні воєнної сфери є неприйнятною. Отже, воєнна сфера України як одна з найважливіших складових частин державної безпеки підтримується складним комплексом політичних, економічних, соціальних, військових та інших заходів. Велике значення надається заходам політичного характеру, спрямованим на створення сприятливої для країни зовнішньої та внутрішньої обстановки, зміцнення міжнародного авторитету держави, усунення наявних і потенційних конфліктних ситуацій. Водночас ефективність цих заходів досягається лише за умов, якщо вони збігаються з діями оборонного характеру, які спрямовані на силове стримування можливого агресора та блокування його спроб домогтися політичних цілей за допомогою зброї.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Semenenko, Oleg, Iryna Chernyshova, Liudmyla Dobrovolska, Konstantin Kharitonov та Ivan Motrunych. "Логіко-лінгвістична модель оцінювання стану воєнно-економічної безпеки держави". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, № 5 (31 жовтня 2020): 28–37. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.5.3.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасні тенденції розвитку теорії і практики формування національних інтересів держави та оцінювання стану їх захищеності показує, що одними із визначальних елементів сучасного безпекового середовища для будь-якої країни є стан розвитку їх воєнної та економічної складової. Міцний зв'язок цих двох складових національної безпеки України дозволяє їх поєднати в єдине поняття – воєнно-економічна безпека країни. Сьогодні, воєнно-економічну безпеку можна розглядати як стан захищеності національного економіки держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, за якого воно здатна задовольняти економічні потреби воєнної організації для її будівництва, утримання та подальшого розвитку з метою забезпечення необхідного рівня захисту національних інтересів України в цілому. У статті авторами наведено один із можливих підходів до оцінювання стану воєнно-економічної безпеки держави за наявності невизначеної сукупності вхідних та вихідних параметрів за допомогою використання методу нечітких множин та логіко-лінгвістичного підходу. Застосування такого підходу надасть можливості сформувати загальні оцінки стану воєнно-економічної безпеки держави з метою прийняття відповідних управлінських рішень щодо подальшого її розвитку, а також застосування теорії нечітких множин під час оцінювання дозволить оцінювати чутливість та стабільність прийнятих рішень до можливих змін вхідних даних.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Богданович, В. Ю., А. М. Сиротенко та О. В. Дублян. "Концепція асиметричної протидії ворожій державі для нейтралізації її впливу на визначальні сфери національної безпеки України (І частина)". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 3(40), (12 серпня 2020): 13–24. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.40.02.

Повний текст джерела

Анотація:

У статі обґрунтувані концептуальні положення організації асиметричної протидії агресії “потужної” у воєнному відношенні держави з боку держави-жертви агресії в інтересах захисту своїх фундаментальних життєво важливих національних інтересів. Визначені організаційно-методичні основи забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки держави з використанням асиметричних дій, а також цілі, форми й способи організації та ведення асиметричних дій, спрямованих на зниження впливу окремих загроз на визначальні сфери життєдіяльності держави. Приведений опис узагальненої моделі гібридної агресії (війни) та концептуальної моделі ітераційного формування потенціалу асиметричної протидії загрозам воєнній безпеці держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Богданович, В. Ю., А. М. Сиротенко та О. В. Дублян. "Концепція асиметричної протидії ворожій державі для нейтралізації її впливу на визначальні сфери національної безпеки України (закінчення)". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 4(41), (25 жовтня 2020): 7–19. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.41.01.

Повний текст джерела

Анотація:

У статі обґрунтувані концептуальні положення організації асиметричної протидії агресії “потужної” у воєнному відношенні держави з боку держави-жертви агресії в інтересах захисту своїх фундаментальних життєво важливих національних інтересів. Визначені організаційно-методичні основи забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки держави з використанням асиметричних дій, а також цілі, форми й способи організації та ведення асиметричних дій, спрямованих на зниження впливу окремих загроз на визначальні сфери життєдіяльності держави. Приведений опис узагальненої моделі гібридної агресії (війни) та концептуальної моделі ітераційного формування потенціалу асиметричної протидії загрозам воєнній безпеці держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Павловський, І. В., І. Б. Чепков, В. В. Зубарєв, В. О. Смірнов та О. О. Свергунов. "Воєнно-технічна політика України: проблеми формування та реалізації в умовах кризових явищ та ресурсних обмежень". Озброєння та військова техніка 15, № 3 (26 вересня 2017): 3–7. http://dx.doi.org/10.34169/2414-0651.2017.3(15).3-7.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовані проблемні питання формування та реалізації воєнно-технічної політики України в сучасних умовах кризових явищ та ресурсних обмежень. Визначені шляхи удосконалення воєннотехнічної політики держави для реалізації цілей та завдань оборонної реформи в Україні, а також забезпечення розвитку оборонно-промислового комплексу з урахуванням не тільки воєнної політики, а й державної промислової, наукової, інвестиційної та інноваційної політики. Запропоновані заходи щодо удосконалення законодавчої бази з реалізації проектів розробок та організації виробництва озброєння, військової та спеціальної техніки в рамках воєнно-технічної політики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Телешецький, О. І. "ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТЕОРІЇ НЕЙТРАЛІТЕТУ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 505–10. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.56.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що нові види конфліктів в різ- них регіонах світу жодна країна не може повністю говорити про свою аб- солютну безпеку, при цьому виникають нові виклики, які не можуть бути вирішені країнами самостійно, а вимагають їх спільної взаємодії з держа- вами свого регіону. Колективна робота над зовнішніми загрозами довела свою ефективність, створення Ліги Націй, а потім і Організації Об’єднаних Націй в чому знизило і навіть запобігло рівень загроз, як і поява нових вог- нищ військової активності, але і ці організації не можуть повністю забез- печити державам безпеку і мир. Формою підтримки світової безпеки у світі залишається політика нейтралітету. Нейтралітет є міжнародно-право- вим інститутом, комплексом заходів щодо захисту держави від економіч- них, географічних і політичних наслідків воєн, а також від агресії експан- сіоністської налаштованих держав. За першим поняттям, «нейтралітет», непричетність до боротьби за життя і домінування, був тимчасовим політичним фактором, був неможливим як правовий статус. Держава не могла відмовитись від боротьби за виживання так само, як і людина. Про- те, з плином часу після світових воєн, великої кількості жертв та низки економічних наслідків воєн інститут нейтралітету набував все більшої ваги. Стаття розкриває основні етапи становлення та розвитку політики нейтралітету в європейському регіоні. Автор досліджує головні історичні передумови, які зумовлюють становлення нейтралітету з бажаного зов- нішньополітичного курсу в закріплений міжнародними нормами і догово- рами статус. Стаття висвітлює основні види нейтралітету в Європі, а саме озброєний нейтралітет, або нейтралітет під час війни, і постійний нейтралітет. Автор аналізує основні сучасні тенденції розвитку нейтралі- тету на прикладі Швейцарії. Період позитивізму характеризувався змен- шенням авторитету церкви. Саме в цей період у рамках галузі морського права виникли технічні правила нейтралітету, які знайшли своє найбіль- ше розроблення. У перші дні фіксованої європейської цивілізації на північ від Альп приватні репресії були нормальним способом вирішення суперечливих тверджень про право. Теорія «справедливої війни» за феодальної політичної організації створила природний закон репресій, забравши назад те, що було несправедливо відібрано іншим, доступним для рівних у феодальному мас- штабі майже на всіх рівнях.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Dakhno, Alexander. "ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПРИВАТНИХ ВІЙСЬКОВИХ КОМПАНІЙ В УКРАЇНІ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 2 (20 грудня 2020): 110–18. http://dx.doi.org/10.15421/342038.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлюється науковий дискурс щодо дефініції «приватна воєнна компанія» та надається авторське визначення цьому поняттю як комерційної організації, яка покликана надавати спеціалізовані послуги у сфері оборони, захисту, як правило, з участю у військових конфліктах, що поєднуються з розвідувальною діяльністю, стратегічним плануванням, логістикою і консультуванням. Окреслюються основні ознаки приватної воєнної компанії: воодіння статусом приватної комерційної установи, основною метою якої є отримання прибутку; закріплення статусом напрямків діяльності в сфері надання воєнних послуг; об’єктність; надання воєнних послуг в основному за межами своїх країн. Виділяється проблема нормативно – правового забезпечення діяльності приватних військових компаній в Україні, а саме відсутність у вітчизняному законодавстві положення, яке безпосередньо регулювало б діяльність приватної військової компанії як юридичної особи. Аналізується стан та перспективи розвитку приватних військових компаній в Україні. Характеризується зміст обговорення питання легалізації приватних військових компаній. Визначаються особливості функціонування приватних військових компаній в Україні, які повинні бути враховані при прийнятті закону про легалізацію в Україні діяльності приватних військових компаній, а саме: необхідність прописати норми і правові рамки виконання приватною військовою компанією тієї чи іншої функції; визначити перелік функцій, які держава може передавати для виконання приватним військовим компаніям. Розглядаються перспективи подальшого розвитку приватних військових компаній в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Бокачов, Сергій Вікторович, Валерій Ілліч Мокоївець та Олександр Юрійович Федоров. "РОЗВИТОК ДИВЕРСІЙНОЇ БОРОТЬБИ У ХХ СТОРІЧЧІ ТА ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Військово-науковий вісник, № 36 (16 листопада 2021): 273–84. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.36.2021.273-284.

Повний текст джерела

Анотація:

Аналізуються воєнно-історичні аспекти виникнення і розвитку теорії та практики ведення диверсійної боротьби в ході світових війн різних історичних етапів. Акцентується увага на диверсійній діяльності, розгорнутій Російською Федерацією під час підготовки та у ході здійснення агресії проти України. Зазначається небезпека диверсійної діяльності противника: навіть поодинокий диверсійний акт може завдати серйозної шкоди економіці держави, порушити ритмічність роботи окремої галузі народного господарства або сповільнити темпи розбудови економіки країни в цілому, завдати моральної шкоди населенню країни. Воєнна наука має постійно вивчати та оперативно реагувати на зміни особливостей ведення бойових дій в сучасній та у майбутній війні, всебічно аналізувати зміни, які відбуваються в умовах ведення збройної боротьби та враховувати чинники, які на них впливають, а також перспективні тенденцій розвитку воєнної науки. Виходячи з оцінювання тенденцій розвитку способів ведення війни можна стверджувати, що диверсійні дії будуть і надалі відігравати значну роль у способах ведення збройної боротьби усіма протидіючими сторонами. Зазначається, що протидія їм вимагає завчасного опрацювання питань організації і ведення диверсійної боротьби, обліку та вивчення усіх даних, які стосуються дій противника, відповідного планування, грамотного визначення задач і раціонального розподілу їх між силами і засобами, які залучаються. Не менш важливим є питання наявності в секторі оборони і безпеки держави необхідних військових формувань, укомплектованих навченим особовим складом і необхідними зразками озброєння, військової і спеціальної техніки, які б забезпечили якісне виконання визначених для них спеціальних та специфічних завдань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Богданович, В. Ю., А. М. Сиротенко, О. В. Дублян та О. В. Передрій. "Принципи, цілі, форми й способи організації та ведення асиметричних дій, спрямованих на зниження впливу окремих загроз на визначальні сфери життєдіяльності держави". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 2(39), (7 травня 2020): 8–14. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.39.01.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена загальній проблемі підвищення ефективності забезпечення воєнної безпеки держави в умовах дії загроз воєнного та гібридного характеру, яким держава із-за недостатньої військової могутності та обмежених ресурсів не може протистояти прямими (симетричними) методами. У статті сформульовані принципи, цілі, найбільш раціональні форми та способи застосування військових і невійськових суб’єктів сил оборони для організації асиметричної протидії загрозам, в умовах дії яких забезпечення необхідного рівня воєнної безпеки симетричними методами не представляється доцільним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Череміскіна, Н. "Воєнна організація держави і громадянське суспільство: співіснування при становленні демократії". Политические исследования .ПОЛИС., № 5 (2002): 151–59.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Tolok, Polina. "Розвиток виробництва безпілотних роботизованих систем в Україні засобами міжнародного воєнно-економічного співробітництва". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, № 5 (20 жовтня 2021): 51–59. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.5.5.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано міжнародний досвід розробки та виробництва безпілотних роботизованих систем, як перспективний напрям розвитку озброєнь та військової техніки. Висвітлено нормативно-правові, організаційні та економічні чинники, які стримують їх розвиток в України. Визначено пріоритети розвитку безпілотних роботизованих систем, одним із яких є застосування для цього інструментів міжнародного воєнно-економічного співробітництва, під яким запропоновано вважати міцні і тривалі зв'язки кооперативного характеру, в основі яких лежать вироблені та узгоджені наперед наміри, що закріплені в довготривалих економічних угодах і договорах у сфері розроблення та виробництва БПЛА та БПНА між вітчизняними компаніями – розробниками безпілотних роботизованих систем та провідними закордонними компаніями США, Туреччини, інших держав – членів НАТО, Ізраїлю з питань реалізації спільних проектів у цій сфері. Запропоновано для активізації виробництва безпілотних роботизованих систем різного призначення застосувати державно-приватне партнерство у оборонно-промисловому секторі України, що надає можливість створення спільних підприємств у формі господарських організацій для реалізації інвестиційно-інноваційних, капіталомістких, довготривалих проектів, що є міжнародною практикою. Саме завдяки цьому виникає можливість розподіляти ризики проекту, залучати до нього значні інвестиції та просувати товари/послуги на ринки інших країн. Запропоновано заходи з розвитку державно-приватного партнерства у цій сфері, зокрема: впровадження економічних механізмів ефективної взаємодії наукових установ та виробничих комплексів різних форм власності, а також державно-приватного партнерства підприємств, які забезпечують розроблення, виготовлення і модернізацію безпілотної техніки. Зазначено пріоритет розвитку міжнародного воєнно-економічного співробітництва у сфері безпілотної техніки: посилення експортного потенціалу вітчизняного ОПК, що має здійснюватися шляхом: розроблення та прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення заходів міжнародного воєнно-економічного співробітництва і реалізацію офсетних угод під час закупівлі роботизованих платформ та робототехніки за імпортом; укладення міжурядових угод з міжнародного воєнно-економічного співробітництва, що передбачають взаємний захист інвестицій, технологій, конкретні заходи із спільного виробництва безпілотної техніки для потреб ринків третіх держав; створення сприятливих умов для реалізації міжнародних проектів у сфері озброєнь і військової техніки, зокрема, забезпечення умов для створення спільного виробництва зразків безпілотної техніки, які не виготовляються в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Петрів, І. М. "Питання побудови та діяльності воєнної організації держави". Юриспруденція: теорія і практика, № 5 (67) (2010): 2–7.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Ольховець, О. П. "Правові засади розвитку воєнної організації держави, та перспективи розвитку". Юридична наука, № 1 (2014): 108–14.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Nakonechnyi, O. V. "ІНТЕГРАЛЬНИЙ ПОКАЗНИК ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ ЛОГІСТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИЛ ОБОРОНИ ДЕРЖАВИ". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 6, № 58 (28 грудня 2019): 71–74. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2019.6.071.

Повний текст джерела

Анотація:

Досвід історії війн і воєнних конфліктів показує, що у кожній успішно проведеній воєнній компанії, операції, бою, як і у кожній поразці, необхідно, поряд з іншими причинами, шукати позитивні та негативні сторони у роботі органів матеріально-технічного забезпечення, їх організації, можливостях і способах забезпечення. Розвиток системи логістичного забезпечення завжди здійснювався паралельно з розвитком збройних сил і способів ведення війни, операції і бою. Нові види озброєння, бойової техніки, способи ведення бойових дій висували свої вимоги до системи логістичного забезпечення, змушували виробляти більш сучасні форми організації системи логістичного за- безпечення. Система логістичного забезпечення сил оборони держави є складною, багаторівневою структурою. В ході проведеного автором статті дослідження розроблено інтегральний показник оцінки ефективності системи логістично- го забезпечення сил оборони держави. Зазначений показник дозволяє провести оцінку ефективності функціонування системи логістичного забезпечення сил оборони держави, при цьому як системи в цілому так і окремих її елементів. Зазначений показник дозволяє оцінити кількісно-якісний склад сил і засобів логістичного забезпечення сил оборони держави; структуру сил і засобів логістичного забезпечення сил оборони держави; тактико-технічні характеристики зразків озброєння та військової техніки, що входять до складу сил і засобів логістичного забезпечення сил оборони держави; можливості з відновлення зразків озброєння та військової техніки тощо В процесі проведеного дослідження використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження: семантичний – для розвитку сутнісної частини дефініцій категорійного апарату військової логістики; методи економічного аналізу – для оцінювання тенденцій у вій- ськовому забезпеченні Збройних Сил України; методи системного аналізу – для оцінювання передумов та інтеграції цілей у процесі формування військової логістичної системи; методи економіко-математичного моделювання – для оп- тимізації структури та внутрішніх процесів військової логістичної системи. За результатами проведеного аналізу ав- тором було визначені основні недосконалості системи логістичного забезпечення Збройних Сил України та проведено обґрунтування шляхів удосконалення системи логістичного забезпечення Збройних Сил України

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Фурдик, В. Д. "ДОСВІД ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИХ КАДРІВ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ У КРАЇНАХ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 3 (18 лютого 2022): 145–55. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.20.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано досвід організації військової медицини та підготовки управлінських кадрів у Республіці Білорусь, Республіці Казахстан, Республіці Узбекистан, Республіці Молдова. Проведено науково-теоретичне дослідження формування та реалізації стандартів НАТО у підготовці керівних кадрів для збройних сил країн СНД, визначено шляхи створення та розвиток системи підготовки військово-медичних кадрів у цих державах. Протягом останніх десятиліть країни СНД ведуть ґрунтовну дискусію щодо того, як надати людині належні знання та вміння для забезпечення гармонійної взаємодії із глобальним суспільством, яке швидко розвивається. Відбувається нарощування процесів переоснащення медичної служби медичним майном, підвищення ролі медичного забезпечення військових і гуманітарних операцій у різних регіонах ближнього та далекого зарубіжжя, що впливає на рівень вимог до медичних кадрів, до якості їхньої підготовки. Встановлено, що кожна з перерахованих вище держав прагне створити свою систему підготовки високопрофесійних військових лікарів для потреб власних збройних сил, переосмислити той багаж знань, вмінь та оснащення, яке перейшло у спадок від колишнього СРСР. Кінцевою метою таких перетворень є формування добре підготовлених і оснащених армій, здатних ефективно та вчасно надавати медичну допомогу пораненим, вміло організовувати та надійно керувати медичним забезпеченням, захищаючи національні інтереси країни. Проблема підготовки керівних кадрів відомчої медицини нині знаходяться на етапі масштабних перетворень, викликаних порушенням чинної системи стратегічної стабільності у світі, зміною воєнних загроз для України, новими засобами та способами збройної боротьби. У статті наголошено на тому, що питання підготовки військово-медичних фахівців для власних збройних сил кожної держави особливо стає актуальним у період її реформування. Аналогічні структурні перетворення відбуваються й у медичній службі. Накопичений світовий досвід організації медичного забезпечення будь-якого збройного конфлікту показує, що результат лікування поранених насамперед залежить від підготовленості кадрів, часу надання своєчасної та повноцінної медичної допомоги, результатів наукових досліджень, а це вимагає якнайшвидшого впровадження у практику отриманих результатів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Петрів, І. "Функції та структура Воєнної організації держави, як складової сектора безпеки". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, вип. 82 (2010): 28–31.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Тютьков, І. В. "Процес створення та вдосконалення Воєнної організації держави: історико-правовий аспект". Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Серія : Право та державне управління, № 2 (13) (2014): 86–95.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

ЦЕВЕЛЬОВ, Олег. "ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВОЇ СЕКТОРУ ОБОРОНИ ДЕРЖАВИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 83, № 2 (21 лютого 2021): 261–75. http://dx.doi.org/10.32453/3.v83i2.572.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти реформування системи управління Державної прикордонної служби України відповідно до визначеного основного курсу держави на зближення та вступ до Північноатлантичного Альянсу, проаналізовано основні аспекти побудови органів управління Збройних Сил та інших військових формувань України і надано пропозиції щодо уніфікації структури прикордонного відомства. Враховуючи те, що державою визначено основні пріоритети в реформуванні складових сектору безпеки і оборони України за стандартами НАТО, це в повній мірі стосується Державної прикордонної служби України, яка безпосередньо входить до складу сил оборони та сил безпеки й бере участь для вирішення питань захисту національних інтересів держави від воєнних загроз на державному кордоні. Аналіз організаційно-штатної структури Адміністрації Держприкордонслужби України, регіональних управлінь та органів охорони державного кордону вказує на те, що в сучасних умовах структура органів управління вищого органу значно відрізняється від структури нижчестоящого органу управління, що ускладнює процес прийняття рішення та порядок передачі розпоряджень. Це значною мірою було виявлено під час організації оперативно-службової діяльності у зоні проведення Антитерористичної операції та у складі операції Об’єднаних Сил на території окремих районів Луганської та Донецької областей. Процес прийняття рішень та передачі розпоряджень спочатку Антитерористичної операції займав дуже довгий шлях та потребував постійного погодження з Адміністрацією Держприкордонслужби України. Для мінімізації часу й швидкого реагування на зміни в обстановці було прийнято рішення про створення окремого органу управління у складі керівництва операції Об’єднаних сил. Такий підхід значно покращив порядок взаємодії всіх складових операції Об’єднаних сил та спростив процес прийняття рішення й доведення завдань до підпорядкованих підрозділів. Таким чином, уніфікація структур органів управління Державної прикордонної служби України, приведення їх к загальним стандартам військових формувань та органів управління Північноатлантичного блоку, забезпечить швидку взаємодію під час вирішення спільних завдань та буде спроможне увійти в загальну систему управління у разі загрози агресії з боку інших держав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Власов, І. О., О. М. Воробйов, О. В. Наконечний та Ю. С. Середа. "Обґрунтування концептуальних та наукових підходів щодо розвитку єдиної системи логістики в Збройних Силах України". Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил, № 2(64), (15 червня 2020): 12–18. http://dx.doi.org/10.30748/zhups.2020.64.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Окупація Криму і підтримка Російською Федерацією сепаратистських рухів у Луганській та Донецькій областях засвідчили хибність актуальних до недавнього часу оцінок воєнно-політичної обстановки, що склалася навколо України, а також внутрішніх та зовнішніх загроз національним інтересам держави. Аналіз проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (операції Об’єднаних сил) свідчить, що системи тилового, технічного, медичного та інших видів забезпечення потребувала швидкої адаптації до реальної обстановки, форм та способів застосування частин (підрозділів) на різних етапах її проведення. В контексті європейської інтеграції і нових завдань Збройних Сил України, пов’язаних з участю України в антитерористичних операціях, в миротворчій діяльності під егідою НАТО та ООН, виникає потреба реформування військ (сил), видів тилового, технічного та медичного забезпечення відповідно до вимог стандартів НАТО. Збройні Сили України потребують створення єдиної системи матеріального, технічного, транспортного, інженерно-інфраструктурного та медичного забезпечення, задоволення потреб життєдіяльності військ (сил) – впровадженням логістики, як системи управління сумісної з системою логістики армій НАТО, яка охоплює широке коло різноманітних питань планування, управління та організації забезпечення Збройних Сил. Організація і управління господарською діяльністю в зв’язку з розвитком ринкових відношень і формування багатовекторних економічних процесів, вимагає більш глибокого вивчення і практичного використання положень нового наукового застосування – логістики, як системи управління матеріальними ресурсами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Nakonechnyi, O. "АНАЛІЗ УМОВ ТА ФАКТОРІВ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ЛОГІСТИКИ СИЛ ОБОРОНИ ДЕРЖАВИ". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 3, № 55 (21 червня 2019): 48–57. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2019.3.048.

Повний текст джерела

Анотація:

Досвід історії війн і воєнних конфліктів показує, що у кожній успішно проведеній воєнній компанії, операції, бою, як і у кожній поразці, необхідно, поряд з іншими причинами, шукати позитивні та негативні сторони у роботі органів матеріально-технічного забезпечення, їх організації, можливостях і способах забезпечення. Розвиток системи логістичного забезпечення завжди здійснювався паралельно з розвитком збройних сил і способів ведення війни, операції і бою. Нові види озброєння, бойової техніки, способи ведення бойових дій висували свої вимоги до системи логістичного забезпечення, змушували виробляти більш сучасні форми організації системи логістичного забезпечення і способи забезпечення. В ході проведеного автором статті дослідження встановлено, що на даний час детальний аналіз умов та факторів, що впливають на якість функціонування системи логістичного забезпечення проведений недостатньо повно. Саме тому, автором зазначеної статті проведено детальний аналіз умов та факторів, що впливають на якість функціонування системи логістичного забезпечення. В ході дослідження були детально розглянуті системи логістичного забезпечення Збройних Сил Сполучених штатів Америки, Збройних Сил Російської Федерації, Збройних Сил Федеративної республіки Німеччини, Збройних Сил Туреччини, Сил оборони Держави Ізраїль, Збройних Сил Франції та Збройних Сил України. В процесі проведеного дослідження автором використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження: семантичний – для розвитку сутнісної частини дефініцій категорійного апарату військової логістики; методи економічного аналізу – для оцінювання тенденцій у військовому забезпеченні Збройних Сил України; методи системного аналізу – для оцінювання передумов та інтеграції цілей у процесі формування військової логістичної системи; методи економіко-математичного моделювання – для оптимізації структури та внутрішніх процесів військової логістичної системи. За результатами проведеного аналізу автором було визначені основні недосконалості системи логістичного забезпечення Збройних Сил України та проведено обґрунтування шляхів удосконалення системи логістичного забезпечення Збройних Сил України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Боброва, Ю. Ю., Ю. О. Бобров та Д. Д. Іл’юк. "ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВО-ЮРИДИЧНИХ СЛУЖБ АРМІЙ КРАЇН-ЧЛЕНІВ НАТО". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(41) (11 квітня 2022): 3–8. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(41).955.

Повний текст джерела

Анотація:

Боброва Ю. Ю., Бобров Ю. О., Іл’юк Д. Д. Перспективи розвитку юридичної служби Збройних Сил України в контексті міжнародного досвіду організації діяльності військово-юридичних служб армій країн-членів НАТО – Стаття. Діяльність будь-якого органу державної влади, у тому числі воєнної організації держави, їх посадових (службових) осіб тісно пов’язана з ухваленням організаційно-розпорядчих рішень та прийняття нормативно-правових (нормативних) актів. Обов’язок щодо здійснення перевірки відповідності вимогам законодавства рішень, котрі ухвалюються (приймаються) в органах державної влади покладено на відповідні юридичні служби. Пропозиції юридичної служби щодо приведення нормативно-правових актів та інших документів (актів) органу виконавчої влади є обов’язковими лише для розгляду відповідним керівником державного органу під час прийняття ним рішення. У разі неврахування пропозицій юридичної служби або часткового їх врахування, служба подає керівникові органу влади, установи (підприємства, організації) письмовий висновок до проєкту акта. Наведене вище передбачено Загальним положенням про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року № 1040. Воно є основним нормативним актом, котрим врегульована діяльність юридичних служб державних органів, які визначені в пункті 1 цього Загального положення. До цих державних органів віднесено юридичні служби міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій, а також державних підприємств, установ та організацій. У статті проведено порівняльний аналіз завдань, функцій юридичної служби Збройних Сил України та військово-юридичної служби Військово-морських сил збройних сил Сполучених Штатів Америки, а також запропоновано можливі напрямки розвитку юридичної служби Збройних Сил України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Маслій, Олег. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДГОТОВКИ ДО МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОФІЦЕРІВ СЛУЖБИ РАКЕТНОЮ-АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ОЗБРОЄННЯ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, № 1 (12 червня 2021): 279–98. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.705.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність теми обумовлена задачами, поставленими перед вітчизняною вищою військовою школою в умовах проголошеного стратегічного курсу держави на інтеграцію в ЄС і НАТО, ведення бойових дій на Сході країни щодо організації ефективної підготовки військових фахівців загалом і офіцерів служби ракетно-артилерійського озброєння (РАО) зокрема.У статті проаналізовано методологічні засади підготовки до майбутньої професійної діяльності офіцерів служби РАО в сучасних умовах адаптації до військовоосвітнього простору країн-членів НАТО як комплекс базових наукових підходів, а саме: системного, концептуального, логістичного, особистісно орієнтованого, компетентнісного, синергетичного, акмеологічного і підходу з позицій розвитку лідерства, та відповідних їм принципів організації підготовки.Концептуальний підхід як підхід з позицій Концепції підготовки Збройних Сил України, підготовленої відповідно до Воєнної доктрини-2015, групується на принципах: професійної спрямованості, яка ґрунтується на стандартах НАТО та відповідає критерію високої ефективності за прийнятних витрат; науковості; систематичності і послідовності; комплексності; доступності і наочності; максимального наближення умов навчання до обстановки реальних бойових дій; а також індивідуального підходу до тих, хто навчається.Принципи компетентнісного підходу впливають на організацію підготовки офіцерів РАО таким чином: принцип метазнань та фундаменталізації військової освіти обумовлює введення метапредметів, їх зв’язок із іншими навчальними курсами, поєднання військової та цивільної освіти; принцип професійної мобільності передбачає таку побудову змісту органічно поєднаних військової та цивільної освіти, за якою майбутній офіцер РАО буде здатним опановувати нові спеціальності, підвищувати свою кваліфікацію в умовах швидкозмінних поколінь військової техніки і нових технологій; принцип адаптованості до вимог і потреб суспільства реалізується через посилення практичної складової підготовки, залучення до викладання й оцінювання результатів навчання фахівців з досвідом АТО і ООС, залучення курсантів до наукової діяльності.За синергетичним підходом, організація підготовки офіцерів РАО полягає у створенні умов, які є необхідними і достатніми для їхнього цілеспрямованого саморозвитку, раніше, аніж під якимось іншим впливом у них сформуються протилежні тенденції. Принципи самоактуалізації, самоорганізації комунікативності, цілісності передбачають посилення самостійної і творчої роботи курсантів, формування в них навиків, потрібних для навчання впродовж всього життя, що реалізується через організацію підготовки на основі інноваційних педагогічних технологій, сумісних із застосовуваними в країнах-членах НАТО, в інтерактивних формах, координацію викладачем їхньої самостійної роботи, а принцип відкритості спрямовує організацію підготовки на залучення кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду.Акмеологічний підхід передбачає організацію підготовки офіцерів РАО на пріоритеті та органічному поєднанні принципів професіоналізму, порядності, патріотизму.Логістичний підхід до організації підготовки офіцерів РАО полягає в розробці оптимізаційних методів їх навчання для вирішення ряду практичних завдань на основі принципів: системності, функціональності (домінуючі функції: навчання, виховання, формування і розвиток ключових компетенцій, контроль і оцінка результатів); інтеграції та інтегрального визначення цілей навчання; вирішення інформаційних проблем шляхом стандартизації даних відповідно до стандартів НАТО; пріоритету потреб тих, хто навчається, і потреб ринку праці (в аспекті майбутнього працевлаштування, мобільності на ринку праці, що обумовлює обов’язковість органічного взає280мозв’язку вищої військової і вищої цивільної освіти, відповідно стандартам підготовки офіцерського складу у військовому училищі Вест-Пойнт (США)); взаємодії всіх компонентів системи підготовки і координації дій спеціалістів різних підрозділів ВВНЗ, орієнтації на кінцевий результат, що фіксується в досягненні майбутніми офіцерами РАО заданої якості підготовки і рівня сформованості ключових компетенцій; варіативності стратегій, методів і методик організації підготовки, спрямованих на зазначений кінцевий результат. Принципи “точно в термін” (JIT – just in time) і “джит-надійності” (JIT–reliability) обумовлюють оптимізацію і надійність функціонування системи підготовки шляхом резервування інформації (наявності надлишкової інформації), що треба закладати у зміст і методику навчання.Підхід з позицій розвитку лідерства передбачає організацію і впровадження курсу лідерства, аналогічного прийнятому у навчальних закладах країн-членів НАТО. Даний курс має складатися із теоретичної частини, в якій аналізуються сутність лідерства і сучасні теоретичні концепції та форми (стилі) лідерства, і практичної частини, в якій розробляється методика або алгоритм розвитку лідерства майбутніх офіцерів за етапами навчання у ВВНЗ.На цих засадах уперше розроблено методику розвитку лідерства майбутніх офіцерів РАО у процесі навчання за структурно-логічною схемою їхньої підготовки у ВВНЗ, яка спрямована змістовно та за часом на отримання ними необхідних компетенцій, що мають прив’язку до конкретних посад у військах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Шульгін, В. "Ефективність реалізації військового законодавства України в умовах концептуально-інстутиційної невизначеності воєнної організації держави". Підприємництво, господарство і право, № 3 (171) (2010): 83–86.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Шульгін, В. "Ефективність реалізації військового законодавства України в умовах концептуально-інстутиційної невизначеності воєнної організації держави". Підприємництво, господарство і право, № 3 (171) (2010): 83–86.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Шульгін, В. "Ефективність реалізації військового законодавства України в умовах концептуально-інстутиційної невизначеності воєнної організації держави". Підприємництво, господарство і право, № 3 (171) (2010): 83–86.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Петросова, О. В. "Актуальні питання формування Президентського кадрового резерву для воєнної організації держави та правоохоронних органів". Економіка та держава, № 8 (2011): 135–37.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Dyshkant, O. V. "ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕРНЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ДО МИРНОГО ЖИТТЯ ПІСЛЯ УЧАСТІ В АТО". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 40(43) (17 листопада 2017): 43–52. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).59.

Повний текст джерела

Анотація:

Висвітлено основні проблеми, з якими стикаються родини військовослужбовців після їхнього повернення із зони бойових дій. Проаналізовано зміни в поведінці комбатантів, етапи психологічної корекції цих змін та наведено основні правила спілкування з військовослужбовцями в їхніх родинах. Викладено міркування автора з приводу негативного впливу воєнної травми на психологічне здоров’я військовослужбовців та цивільних осіб, які зазнали такого травмування. Проаналізовано зарубіжну статистику негативних впливів бойових дій на психіку солдата та досвід їх мінімізації. Встановлено, що вчасно надана екстрена психологічна допомога та постійний психологічний супровід дають змогу істотно зменшити число негативних психічних проявів серед ветеранів війни. Наголошено, що існують певні правила спілкування з учасниками бойових дій, які повернулися додому. Незнання цих правил або нехтування ними можуть призвести до трагічних наслідків, пов’язаних з особливостями сприймання навколишньої дійсності учасниками бойових дій. Звертається увага на те, що система психологічної реабілітації в державі досі перебуває на стадії становлення і координується переважно громадськими та волонтерськими організаціями; наразі немає єдиної структури, яка б опікувалася підвищенням психологічної грамотності цивільного населення щодо питань наслідків перебування в осередку бойових дій та особливостей спілкування з військовими в мирному житті. Ситуація, яка склалася у зв’язку з воєнною травматизацією великої кількості військовослужбовців та цивільного населення, може не лише посилювати і так численні негативні психічні прояви, а й призводити до економічних негараздів у країні. Робиться висновок про необхідність комплексного, багатомірного підходу до розв’язання проблеми мінімізації наслідків воєнної травми на основі використання сучасних технологій та досвіду країн, які успішно розв’язують цю проблему.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Hundertailo, Yuliia. "Організація соціально-психологічного супроводу внутрішньо переміщених осіб". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 44(47) (20 грудня 2019): 52–58. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).116.

Повний текст джерела

Анотація:

Проблема соціально-психологічного супроводу ВПО, що набула актуальності в українському суспільстві з початком воєнних дій на сході країни, висвітлюється під кутом зору відновлення психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (MHPSS). Соціально-психологічний супровід ВПО розглядається як комплекс специфічних довготривалих і системних заходів щодо психологічної підтримки таких осіб та соціального сприяння їхній інтеграції в місцеві громади в умовах переходу суспільства від війни до миру. Як головну умову результативної психосоціальної підтримки визначено створення сприятливого соціально-психологічного середовища на рівні держави та регіональних громад для відновлення життєтворення і самореалізації ВПО. Розкрито в довгостроковій перспективі потенціал соціально-політичної ситуації для покращення системи охорони психічного здоров’я громадян – системи, яка може стати інституційним підґрунтям продуктивного соціально-психологічного супроводу ВПО. Визначено рівні організації соціально-психологічного супроводу, а саме: макрорівень (стратегії і тактики державної соціальної політики щодо ВПО та інформаційна політика); мезорівень (підтримка громад, що прийняли ВПО, через навчальні та відновлювальні програми для спеціалістів, які взаємодіють з ВПО); мікрорівень (програми соціально-психологічного супроводу ВПО на базі організацій місцевого рівня). Розроблено також завдання соціально-психологічного супроводу ВПО та відповідні їм критерії оцінювання ефективності програм підтримки. До таких завдань належать: формування навичок соціально-економічної самостійності, реалізація принципів травмочутливості і гендерної чутливості, врахування специфічних потреб цільової групи, сприяння особистісному розвитку, розвінчання стереотипів самосприймання і сприймання. Як перспективу дослідження визначено проведення моніторингу регіональних програм для ВПО за певними критеріями та впровадження їх у практику роботи державних установ та громадських організацій, які надають психосоціальну підтримку ВПО.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

ВЄДЄНЄЄВ, Дмитро, та Андрій СЛЮСАРЕНКО. "ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД І АРСЕНАЛУ АСИМЕТРИЧНОГО (“ГІБРИДНОГО”) ПРОТИБОРСТВА У ПЕРІОД МІЖБЛОКОВОГО ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ У СВІТІ (1946–1990)". Східноєвропейський історичний вісник, № 21 (24 грудня 2021): 172–87. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246908.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає у виявленні формування в період “холодної війни”, глобального протистояння у світі та розпаду світової колоніальної системи комплексу концептуальних засад, відповідних воєнно-політичних структур, а також специфічної стратегії, форм і методів військової та спеціальної діяльності, що лягли в основу доктрин й арсеналу сучасної асиметричної (“гібридної”, неконвенційної) конфліктності. Методологічну основу праці становлять методи класифікації, типології, структурно-системний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-генетичний, методи військово-спеціальної науки, безпекознавства, політичної конфліктології. Наукова новизна полягає у спробі авторів впорядковано дослідити на історичному матеріалі часів “холодної війни” формування доктринальних передумов й стратегії, комплексу спеціальних структур та методів деструктивної діяльності, котрі знайшли своє структуроване втілення у “гібридних” конфліктах початку ХХІ ст. Висновки. У період “ІІІ світової”, або “холодної війни” (1946–1990) нечуваного розвитку сягнули парадигми, форми і методи гібридного протиборства, його доктринальні й концептуальні засади, відповідні теоретико-методологічні, науково-практичні та технологічні засади. Спеціальні служби, афільовані з ними “неурядові організації” та парамілітарні (іррегулярні) структури, профільні аналітико-прогностичні та науково-дослідні центри, медіа-структури стали здатні цілеспрямовано впливати на зміну політичної реальності в національному, міждержавному і транснаціональному вимірах. Відбулося якісне удосконалення військ спеціального призначення, котрі перетворилися на важливий (інколи – вирішальний) фактор ведення локальних війн і збройних конфліктів, участі у комплексних спеціальних операціях, розгортання керованих іррегулярних збройних формувань. Розпочинається новий якісний етап в організації “елітних військ” – їх реорганізація в сили спеціальних операцій як автономний компонент збройних сил. У складі ССО подальшого серйозного розвитку набули підрозділи (структури) інформаційно-психологічної боротьби та роботи із цивільним населенням. У період міжблокового протистояння у повоєнному світі, стрижнем якого виступала саме війна психологічна, суттєвого й зростаючого значення набули методи (механізми) впливу на сферу управління колективною діяльністю людей, переформатування масової свідомості та світогляду за рахунок маніпулювання свідомістю людини і створення віртуальної реальності через застосування сучасних інформаційних та соціально-культурних технологій. На основі потужної спадщини планетарного протистояння суспільних систем та міжблокової конфронтації 1946–1990 рр. склалися численні стратегічні, тактико-технологічні й інформаційно-когнітивні передумови для формування нового якісного типу конфліктності – “гібридної”, у розумінні синтезування різноманітних новітніх форм і методів деструктивної діяльності та їх комплексного, скоординованого застосування. Набули розвитку такі сутнісні ознаки “гібридного” протистояння, як відсутність оформлення відповідно до міжнародного права війни, використання антиурядових організацій та рухів, незаконних збройних формувань, течій сепаратистського характеру, екстремістських угруповань, деструктивних спільнот тощо, пріоритетна роль спеціальних служб, сил спецоперацій, застосування інших методів невійськового тиску на державу-жертву, включаючи дипломатичні, фінансово-економічні, гуманітарні та інші. Основними рушійними силами асиметричної стратегії ставали неурядові організації, повстанські й “опозиційні” рухи, сили спецоперацій, сили і засоби психологічних операцій, а наголос у стратегії змішувався на користь спецоперацій та конфліктів малої інтенсивності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

ПРОЦЕНКО, ІРИНА. "Сучасні міжнародно-правові засоби захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів". Право України, № 2000/11 (2020): 91. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-091.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є розкриття сутності основних міжнародно-правових засо бів захисту права власності цивільних осіб, до яких можуть звернутися, і в окремих випадках вже звернулися, фізичні особи, право власності яких порушено під час воєнних дій на сході України та під час анексії Автономної Республіки Крим Російською Федерацією. Зокрема, розкривається сутність захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів засобами міжнародного гуманітарного права. Приділення уваги цьому аспекту обумовлено тим, що зазначена галузь міжнародного права хоча й має застосовуватися під час збройних конфліктів спільно з міжнародним правом прав людини, однак володіє статусом lex specialis у випадку колізії їхніх норм. Міжнародне гуманітарне право, прагнучи забезпечити нормальну життєдіяльність цивільного населення, яке перебуває в зоні збройного конфлікту, на основі норм-заборон і норм, що передбачають обов’язки, будує систему засобів охорони цивільних об’єктів. Дотримання зазначених норм воюючими сторонами має сприяти збереженню цих об’єктів і, відповідно, права власності на них. Водночас міжнародне гуманітарне право комплексно не регулює питання відповідальності за порушення права власності під час збройних конфліктів і процедуру притягнення до неї, а здійснює це спільно з правом міжнародної відповідальності та міжнародним кримінальним правом. Перше з них визначає форми відповідальності держави за неправомірну поведінку під час збройних конфліктів, друге – форми відповідальності фізичних осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів, що накладається, наприклад, за допомогою механізму Міжнародного кримінального суду. Поруч із цим залучення діючих у межах Організації Об’єднаних Націй (ООН) універсальних конвенційних механізмів захисту прав людини ускладнюється тим, що Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (найбільшкомплексний документ у галузі економічних, соціальних і культурних прав універсального характеру) не передбачає зобов’язань держав із гарантування і захисту права власності. Його захист на підставі цього акту може бути здійснений тільки побічно. Також це можливо здійснити на підставі інших міжнародних договорів у сфері прав людини, однак тільки у випадку, якщо порушення права власності сталонаслідком недотримання антидискримінаційних норм. Окрім цього, як відомо, цим процедурам властиві системні недоліки (тривалий характер, надмірний бюрократизм, відсутність дієвих механізмів впливу на державу, яка порушує права, а тим паче на незаконні територіальні утворення), що ставлять під сумнів їхню ефективність. Водночас у межах ООН можуть бути задіяні й інші механізми, що сприятимуть захисту прав цивільного населення під час збройних конфліктів. Так, нині в Україні діє Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, мандат якої сформований із врахуванням положень Загальної декларації прав людини 1948 р., що передбачає право кожного володіти майном. Завдяки цьому він охоплює всі права людини без винятку, що, зокрема, дозволяє Місії констатувати порушення права власності й відслідковувати прогрес, якого Україна досягає у сфері усунення таких порушень, однак вплив цієї Місії на так звані “Донецьку Народну Республіку” та “Луганську Народну Республіку”, а також Росію, яка систематично порушує права людини в Криму, є не таким очевидним і значним. Водночас найбільш ефективним міжнародно-правовим механізмом захисту права власності, на думку самого власника, є механізм вирішення спорів між фізичними особами та державою у межах Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), оскільки у випадку констатації ним порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція) потерпілій стороні може бути присуджено справедливу сатисфакцію матеріальної чи моральної шкоди. Окрім цього, спираючись на принцип restitutio in integrum (повер нення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції), ЄСПЛ може передбачити вжиття державою заходів індивідуального характеру, які спрямовуватимуться на відновлення порушених прав особи, що у питаннях захисту права власності становить особливий інтерес.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

ПРОЦЕНКО, ІРИНА. "Сучасні міжнародно-правові засоби захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів". Право України, № 2000/11 (2020): 91. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-091.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є розкриття сутності основних міжнародно-правових засо бів захисту права власності цивільних осіб, до яких можуть звернутися, і в окремих випадках вже звернулися, фізичні особи, право власності яких порушено під час воєнних дій на сході України та під час анексії Автономної Республіки Крим Російською Федерацією. Зокрема, розкривається сутність захисту права власності цивільних осіб під час збройних конфліктів засобами міжнародного гуманітарного права. Приділення уваги цьому аспекту обумовлено тим, що зазначена галузь міжнародного права хоча й має застосовуватися під час збройних конфліктів спільно з міжнародним правом прав людини, однак володіє статусом lex specialis у випадку колізії їхніх норм. Міжнародне гуманітарне право, прагнучи забезпечити нормальну життєдіяльність цивільного населення, яке перебуває в зоні збройного конфлікту, на основі норм-заборон і норм, що передбачають обов’язки, будує систему засобів охорони цивільних об’єктів. Дотримання зазначених норм воюючими сторонами має сприяти збереженню цих об’єктів і, відповідно, права власності на них. Водночас міжнародне гуманітарне право комплексно не регулює питання відповідальності за порушення права власності під час збройних конфліктів і процедуру притягнення до неї, а здійснює це спільно з правом міжнародної відповідальності та міжнародним кримінальним правом. Перше з них визначає форми відповідальності держави за неправомірну поведінку під час збройних конфліктів, друге – форми відповідальності фізичних осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів, що накладається, наприклад, за допомогою механізму Міжнародного кримінального суду. Поруч із цим залучення діючих у межах Організації Об’єднаних Націй (ООН) універсальних конвенційних механізмів захисту прав людини ускладнюється тим, що Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (найбільшкомплексний документ у галузі економічних, соціальних і культурних прав універсального характеру) не передбачає зобов’язань держав із гарантування і захисту права власності. Його захист на підставі цього акту може бути здійснений тільки побічно. Також це можливо здійснити на підставі інших міжнародних договорів у сфері прав людини, однак тільки у випадку, якщо порушення права власності сталонаслідком недотримання антидискримінаційних норм. Окрім цього, як відомо, цим процедурам властиві системні недоліки (тривалий характер, надмірний бюрократизм, відсутність дієвих механізмів впливу на державу, яка порушує права, а тим паче на незаконні територіальні утворення), що ставлять під сумнів їхню ефективність. Водночас у межах ООН можуть бути задіяні й інші механізми, що сприятимуть захисту прав цивільного населення під час збройних конфліктів. Так, нині в Україні діє Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, мандат якої сформований із врахуванням положень Загальної декларації прав людини 1948 р., що передбачає право кожного володіти майном. Завдяки цьому він охоплює всі права людини без винятку, що, зокрема, дозволяє Місії констатувати порушення права власності й відслідковувати прогрес, якого Україна досягає у сфері усунення таких порушень, однак вплив цієї Місії на так звані “Донецьку Народну Республіку” та “Луганську Народну Республіку”, а також Росію, яка систематично порушує права людини в Криму, є не таким очевидним і значним. Водночас найбільш ефективним міжнародно-правовим механізмом захисту права власності, на думку самого власника, є механізм вирішення спорів між фізичними особами та державою у межах Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), оскільки у випадку констатації ним порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція) потерпілій стороні може бути присуджено справедливу сатисфакцію матеріальної чи моральної шкоди. Окрім цього, спираючись на принцип restitutio in integrum (повер нення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції), ЄСПЛ може передбачити вжиття державою заходів індивідуального характеру, які спрямовуватимуться на відновлення порушених прав особи, що у питаннях захисту права власності становить особливий інтерес.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Тютьков, І. В. "Щодо визначення поняття та складу функцій взаємодії Воєнної організації держави у системі адміністративно-правових відносин". Вісник Академії адвокатури України 11, № 1 (29) (2014): 86–93.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Sokolov, V. A. "Cпецифіка етапів інституалізації розвідувальної діяльності в системі забезпечення національної безпеки України". Public administration aspects 5, № 10 (30 січня 2018): 51–59. http://dx.doi.org/10.15421/15201734.

Повний текст джерела

Анотація:

Визначено поняття «інституалізація розвідувальної діяльності в системі забезпечення національної безпеки». Виявлено, що з метою реалізації державної політики національної безпеки України одним із завдань є удосконалення державної системи стратегічного планування, створення єдиної системи моніторингу, аналізу, прогнозування та прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони, забезпечення ефективної координації та функціонування єдиної системи ситуаційних центрів профільних органів державної влади сектору безпеки і оборони. Виокремлено та розкрито специфіку етапів інституалізації розвідувальної діяльності в системі забезпечення національної безпеки України, а саме: усвідомлення потреби в аналітичній та розвідувальній інформації; формування мети розвідувальної діяльності та цілей розвідувально-інформаційного забезпечення; ціннісне і нормативне впорядкування розвідувальної діяльності в інтересах забезпечення національної безпеки; організація розвідувальної діяльності в інтересах забезпечення національної безпеки. Наголошено, що основною умовою існування будь-якої суверенної держави є захист її національних інтересів та забезпечення державної та воєнної безпеки держави. Охарактеризовано сфери розвідувальної діяльності розвідувальних органів України, зокрема: політична, економічна, військова, науково-технічна, прикордонна, інформаційна та екологічна.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Боєва, О. "Обмеження розвитку інституту судового захисту трудових прав в Україні в період 1937-1945 рр. (частина 1)". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 54–61. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2029.

Повний текст джерела

Анотація:

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудових прав в Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 р. та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х рр. ХХ сторіччя Україна починає втрачати свою суверенність та незалежність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конституційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст доповнень до Конституції УСРР, прийнятих у 1925 році, то можна побачити, що там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна республіка», згодом у Конституції УСРР 1929 р. зазначалася «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави не йшлося. Проте в Конституції 1937 року (найменування УСРР було змінено на УРСР на Надзвичайному XIV з'їзді Рад в січні 1937 р.) ці положення відсутні, є лише запис про об'єднання республік у союзну державу. Конституція УРСР 1937 р. замість з'їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом державної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР обирала Президію -колегіальний постійно діючий орган влади у періоди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загальносоюзних органів управління республіканськими об'єктами господарства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копіювання змісту загальносоюзних законодавчих актів, так і щодо застосування союзних нормативних актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 р. Конституції УРСР мало би бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до вдосконалення захисту прав працівників, проте демократичні засади й положення Конституції залишилися декларативними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов'язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за підприємствами, установами, заборонялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці30-х - початку 40-хрр. минулого століття у всій союзній державі (зокрема, в УРСР) задля збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підвищення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані тунеядці, дармоїди, нероби), притягувалися до адміністративної або кримінальної відповідальності; було більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, виробництво продукції з браком, недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гарантій працівників, взагалі була відсутня можливість захисту їх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регресивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був обумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (переважно чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. Задля забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгоспів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулювання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 19221924 рр., за змістом яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим законодавством трудова повинність була передбачена лише за необхідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, а також лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Комісарів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівельних робіт, заготівку палива, безперебійного функціонування транспорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість Указів Президії Верховної Ради СРСР та Постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан, фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досягнення у сфері трудового права. Цей період характеризується мілітаризацією праці, мобілізацією працездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збільшенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введенням надурочних робіт. Унікальність цього явища щодо дослідження генези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції переважно були не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприємства разом зі своїми працівниками та їх родинами у зв'язку з тимчасовою окупацією німецько-фашистськими військами території України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 р. до лютого 1943 р. здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорено принципам і положенням законодавства СРСР, як мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найко-ротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було отримати перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Перемибіда, Денис Олександрович, та Віктор Вікторович Пастухов. "УКРАЇНА – НАТО: ІСТОРІЯ ВІДНОСИН ТА ЗЛАМ СТЕРЕОТИПІВ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ ЩОДО АЛЬЯНСУ". Військово-науковий вісник, № 36 (16 листопада 2021): 86–99. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.36.2021.86-99.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається історичний аспект зміни суспільно-політичної думки щодо співпраці України з Організацією Північноатлантичного альянсу, злам нав’язаних радянською владою та російським інформаційним втручанням стереотипів щодо НАТО та участі Збройних Сил України у спільних миротворчих операціях. На підставі документальних даних доведено, що політика української влади щодо відносин з НАТО не була послідовною, а українське суспільство тривалий час перебувало в полоні колишніх уявлень про цю безпекову організацію. В умовах триваючої агресії Російської Федерації воєнно-технічна, матеріальна, експертна допомога НАТО дуже важлива для України. Нові підходи до забезпечення ефективних гарантій суверенітету, територіальної цілісності та зміцнення обороноздатності країни вимагають активного співробітництва між нашою державою та Альянсом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Залужний, В. Ф., та С. О. Шаптала. "Реформування воєнної організації держави: трансформація завдань і функцій Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України". Наука і оборона, № 4 (24 лютого 2022): 4–12. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-17-4-4-12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито основні результати аналізу трансформації завдань Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, розглянуто напрями вдосконалення законодавства з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва. Актуальність цього питання зумовлена необхідністю виконання завдань трансформації системи управління силами оборони та військового управління Збройних Сил України з урахуванням принципів, прийнятих у країнах – членах НАТО. Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України є ключовими елементами цієї системи, завдання, функції, відповідальність цих органів та їхніх посадових осіб за виконання покладених завдань потребують системного перегляду з огляду на необхідність чіткого розмежування, а також у зв’язку із запровадженням нової посади – Головнокомандувача Збройних Сил України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Боєва, О. "Обмеження розвитку інституту судового захисту трудових прав в Україні у період 1937–1945 рр. (частина 2)". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 56–64. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2081.

Повний текст джерела

Анотація:

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудо-вих прав у Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 року та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х років ХХ сто-річчя Україна починає втрачати свою суверенність та незалеж-ність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конститу-ційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст допов-нень до Конституції УСРР, при-йнятих у 1925 році, то там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна рес-публіка», згодом у Конституції УСРР 1929 року зазначалося, як «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави мови не було. Проте в Конститу-ції 1937 року (найменування УСРР було змінене на УРСР на Надзви-чайному XIV з’їзді Рад у січні 1937 року) ці положення відсутні, є лише запис про об’єднання респу-блік у союзну державу. Конститу-ція УРСР 1937 року замість з’їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом дер-жавної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР вибирала Президію – колегіальний постійно діючий орган влади у пері-оди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загально-союзних органів управління респу-бліканськими об’єктами господар-ства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копiювання змiсту загальносо-юзних законодавчих актів, так і застосуванням союзних норматив-них актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули і галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 році Конституції УРСР мало б бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до удосконалювання захисту прав працівників, проте демократичні засади і положення Конституції залишилися деклара-тивними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов’язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за під-приємствами, установами, заборо-нялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці 30-х – початку 40-х років минулого століття у всій союзній державі (у тому числі і в УРСР) з метою збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підви-щення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані «тунеядці», «дармоїди», «нероби»), притягувалися до адміністратив-ної або до кримінальної відповідаль-ності; мало місце більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, за виробництво про-дукції з браком, за недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гаран-тій працівників, взагалі була від-сутня можливість захисту їхніх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регре-сивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був зумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (в основному чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. З метою забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгос-пів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулю-вання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 1922–1924 років, за зміс-том яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим зако-нодавством трудова повинність була передбачена лише у разі необ-хідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, та лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Коміса-рів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівель-них робіт, заготівлю палива, без-перебійного функціонування тран-спорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість ука-зів Президії Верховної Ради СРСР та постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан і фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досяг-нення в сфері трудового права. Цей період характеризується міліта-ризацією праці, мобілізацією пра-цездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збіль-шенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введен-ням надурочних робіт. Унікальність цього явища у плані дослідження ґенези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції в основному мали місце не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприєм-ства разом зі своїми працівниками та їхніми родинами у зв’язку з тимчасовою окупацією німець-ко-фашистськими військами тери-торії України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 року до лютого 1943 року здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорене принципам і положенням законодавства СРСР, яке, своєю чергою, мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найкоротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було здобути перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Kosaretsky, Yevhenii, Anatoliy Pavlikovsky, Kostiantyn Hunbin, Oleh Bondarenko та Michael Lavruk. "Щодо управління спроможностями забезпечення потреб збройних сил боєприпасами". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, № 3 (20 червня 2021): 89–97. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.3.9.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз завдань, що виконуються Збройними Силами України та заходів забезпечення боєприпасам Збройних Сил України в мирний і в воєнний час. Метою дослідження є аналіз відповідності між завданнями, що вирішують Збройні Сили України, та запасами боєприпасів, що призначені для забезпечення військ під час виконання ними завдань. На підставі систематизації літературних джерел та підходів до вирішення проблеми забезпечення Збройних Сил України боєприпасами з’ясовано, що за будь-яких умов обстановки Збройні Сили повинні забезпечити стримування збройної агресії проти України та надати їй відсіч, здійснювати охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законодавством України, а також брати участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Методичним інструментарієм проведеного дослідження стали аналіз, синтез, декомпозиція, досвід ведення бойових дій на Сході України. У дослідженні розглянуті процеси набуття потрібних спроможностей забезпечення боєприпасами Збройних Сил України в мирний і в воєнний час. Запропоновані показники та критерії оцінки ефективності спроможностей забезпечення потреб Збройних Сил боєприпасами. Запропонована інформаційно-логічна модель процесу забезпечення Збройних Сил боєприпасами в мирний час і в воєнний час, яка дає наглядне уявлення співвідношення завдань, що виконуються Збройними Силами України та заходів забезпечення боєприпасам Збройних Сил України в мирний і в воєнний час. Модель доцільно застосовувати у підтримці прийняття рішень під час організації заходів забезпечення Збройних Сил боєприпасами. Результати проведеного дослідження можуть бути корисними для науковців та управлінців, які вивчають проблематику всебічного забезпечення боєприпасами Збройних Сил України під час проведення ними операцій зі стримування збройної агресії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Kalyayev, Anatoliy. "ЄВРОПЕЙСЬКА КОЛЕКТИВНА ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ЧИННИК ВОЄННОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНОЗДАТНОСТІ КРАЇН ЄС". Public Administration and Regional Development, № 10 (28 грудня 2020): 1140–63. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.10.8.

Повний текст джерела

Анотація:

Узагальнено наслідки інформаційно-технологічних впливів на глобальні трансформації управління соціально-економічними процесами та безпекою. Розкрито суть «європейської ідентичності» та мультикультуралізму у їх взаємозв’язку та взаємозалежності на національному та інтеграційному рівнях. Наведено аргументи на користь припущення, що міграційні процеси, посилення право-радикальних ідей та організацій і пов’язані з ними кризові явища свідчать про поширення форм та методів гібридної війни, що ведеться між країнами, метою якої є підрив європейської системи безпеки, а не є свідченням краху ідеї мультикультуралізму. Розкривається сутність та гуманістичний потенціал таких явищ, як ідентифікація, зокрема національна й європейська, та мультикультуралізм у їх взаємозв’язках і взаємодії в контексті завдань публічного управління сферою безпеки та оборони. Доводиться, що гуманістичний потенціал європейської ідентичності в європейських країнах здатен забезпечити гармонійний розвиток європейського суспільства та управління ним. Європейська інтеграція в оборонній сфері - це не просто один з можливих напрямів поглиблення процесу, але й стратегічна та економічна необхідність для країн ЄС. Конфлікти на кордонах ЄС, тероризм і кібертероризм, гібридні війни, дедалі більша розмитість між зовнішніми і внутрішніми загрозами - все це робить Європейський Союз і його держави-члени більш уразливими. Нова ситуація з безпекою в Європі є доволі складною, а відтак вона змушує європейців взяти на себе більшу відповідальність за безпеку на континенті і навколо нього. Констатується, що для створення ефективної системи протидії усім потенційним загрозам необхідно використовувати сукупний потенціал усіх країн, усвідомлення національної ідентичності яких не суперечить основним ідеям колективної(європейської) ідентичності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Жарик, О. М., та А. В. Тристан. "Повітряна операція у військових конфліктах сучасності". Системи озброєння і військова техніка, № 2(66) (21 травня 2021): 23–31. http://dx.doi.org/10.30748/soivt.2021.66.03.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті визначені основні тенденції розвитку повітряних операцій у війнах (військових конфліктах) минулого та сучасності. Доведено, що переміщення збройної боротьби у повітряний простір піднімає роль авіаційної та протиповітряної компоненти збройних сил, від ефективності застосування яких буде залежати ступінь досягнення стратегічної мети воєнних дій. Наголошується, що повітряна операція є важливим компонентом операції з відсічі збройної агресії. Визначено, що сучасна концепція повітряної операції має вплинути на розвиток воєнного мистецтва, організацію підготовки, подальше реформування і розвиток Збройних Сил України та дозволить якісно реформувати Повітряні Сили та прискорити вступ України до НАТО. Основою успішного проведення повітряної операції є завоювання переваги у повітрі. Втрата переваги у повітрі ставить під сумнів успішність операції сил оборони держави з відсічі збройної агресії. За умови, якщо авіація та ППО, інші сили і засоби угруповання об’єднаних сил (сил оборони) будуть здатні виконати свої завдання в повітряній оборонній операції – тобто в операції з боротьби за перевагу в повітрі з оборонними цілями, то і угруповання Сухопутних військ будуть мати мінімальні втрати, збережуть свої бойові спроможності та будуть здатні виконати завдання в оборонній (наступальній або контрнаступальній) операції, інших операціях Об’єднаних сил.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Харченко, Н. П. "Види стратегічних правових актів: загальнотеоретичні аспекти". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (5 листопада 2020): 179–83. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2816.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто стан та напрями розвитку стратегічних правових актів як самостійної правової категорії та предмета дослідження загальнотеоретичної науки, окреслено різні наукові позиції щодо класифікації нормативно-правових та стратегічних правових актів, визначені особливості стратегічних правових актів як виду нормативно-правового акта, а також особливості застосування цієї категорії у вітчизняному законодавстві, надано авторське бачення поділу стратегічних правових актів за суб'єктами створення: стратегічні правові акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування тощо; за формою закріплення: закони, укази, постанови, накази тощо; з а територією дії: загальні, обов'язкові для виконання на всій території держави; відомчі, норми яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства; місцеві, дія яких обмежується територією відповідної адміністративно-територіальної одиниці; за часом дії: постійні, тимчасові; за простором: екстериторіальні та територіальні; за строком дії: довгострокові, середньострокові та короткострокові; за порядком ухвалення: видані одноособово (указ Президента України), ухвалені колегіально (постанова Кабінету Міністрів України); за назвою: доктрини, стратегії, концепції, програми, плани тощо; за сферами регулювання суспільних відносин: екологічні, економічні, оборонні та національної безпеки, воєнні, інформаційні тощо; за характером спеціалізованих норм: акти-декларації, акти-концепції, акти-стратегії тощо; за цільовим призначенням: декларативні, програмні, концептуальні тощо; акцентовано на науковій актуальності дослідження стратегічних правових актів загальнотеоретичною наукою, а також законодавчому закріпленні концептуальних засад розроблення й ієрархії стратегічних правових актів відповідно до головних характеристик і особливостей кожного з них.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Hultai , M. M. "Проблеми імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду у національне законодавство крізь призму досвіду зарубіжних держав та України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (2 жовтня 2021): 137–39. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.15.

Повний текст джерела

Анотація:

Прийняття Римського статуту Міжнародного кримінального суду під егідою ООН у Римі 17 липня 1998 р. стало результатом тривалої співпраці держав і міжнародних організацій на універсальному рівні. Так, світове співтовариство давно прагнуло до створення постійно діючого міжнародного судового органу, покликаного притягти до відповідальності осіб, які винні в скоєнні найтяжчих злочинів: геноциду, агресії, злочинів проти людяності, воєнних злочинів й ін. Це фактично перший в історії постійно діючий міжнародний кримінальний суд, пов’язаний із системою ООН, що доповнює національні органи кримінальної юрисдикції. Сучасні наукові пошуки, включаючи рецензовану монографію, базуються на різноманітних галузевих і міжгалузевих дослідженнях, нормативних і доктринальних джерелах, що розкривають основні конституційно-правові, кримінально-правові, кримінально-процесуальні, кримінально-виконавчі, міжнародно-правові аспекти заявленої проблематики. Загалом авторами здійснено комплексний аналіз теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із забезпеченням процесу імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. На жаль, на сьогодні відсутні ґрунтовні дослідження останнього в Україні, що і зумовлює актуальність теми роботи. Погоджуємося, що з огляду на підписання Україною Римського статуту в 2000 р., приєднання до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду 2002 р., а також Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони 2014 р., Україна зобов’язана ратифікувати й імплементувати в національне законодавство норми Статуту, а також пов’язані з ним документи. Водночас у зв’язку зі змінами й доповненнями, внесеними до ст. 124 Конституції України (частина четверта), передбачено, що Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Ця норма набрала чинності з 30 червня 2019 р., породжуючи відповідні правові наслідки та зобов’язання для Української держави. Приєднання держави до Римського статуту МКС передбачає значне реформування та удосконалення не лише національного законодавства, а й усієї правової системи, активізацію співпраці з МКС, взаємодію міжнародних і національних органів кримінальної юрисдикції, вивчення зарубіжного досвіду у цій сфері тощо. Таким чином, питання правових наслідків приєднання до Римського статуту лежить в теоретичній і законодавчій, а також правозастосовній площинах. Монографія містить три розділи, в яких вперше комплексно розглянуто забезпечення імплементації Римського статуту на конституційно-правовому рівні в Україні, пострадянських і європейських країнах. Сформульовані висновки, рекомендації та пропозиції у цій сфері. Перший розділ «Теоретико-правовий аналіз природи Римського статуту Міжнародного кримінального суду та його імплементації» присвячено розкриттю доктринальних джерел дослідження Римського статуту Міжнародного кримінального суду, передумов його прийняття та правової природи, а також визначенню поняття та форми його імплементації. У розділі другому «Конституційно-правові засади імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду на національному рівні» авторами досліджено засади імплементації норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду у національне законодавство пострадянськими країнами, а також відповідний європейський досвід. У третьому розділі «Проблеми конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду в Україні» звернуто увагу на поняття, суб’єкти і зміст конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду, а також проблеми та перспективи імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду у національне законодавство України на сучасному етапі. Варто відзначити комплексність проведеного дослідження, обґрунтування низки концептуальних підходів, висновків та пропозицій. Так, згідно з авторським розумінням імплементації Римського статуту – це організаційно-правова діяльність держави в особі уповноважених суб’єктів, що реалізується в законодавчо визначеному порядку та складається з послідовних законодавчих й інших процедур, спрямованих на забезпечення здійснення юрисдикції МКС стосовно осіб, відповідальних за особливо тяжкі злочини у порядку, визначеному Римським статутом. Виокремлено тенденції конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту у зарубіжних країнах. Наголошено, що класифікація моделей та способів імплементації Римського статуту у практиці зарубіжних країн зумовлена такими основними підходами: 1) прийняття законодавчого акта, спрямованого на здійснення імплементації, який буде мати пріоритет над національними законами та іншими нормативно-правовими актами при виникненні суперечностей стосовно юрисдикції МКС; 2) внесення змін та доповнень до конституції й інших нормативно-правових актів; 3) внесення змін і доповнень до відповідних законодавчих актів, що супроводжується прийняттям спеціального законодавства про співпрацю з МКС. Безперечно, перевагою монографії є визначення оптимального для України способу імплементації Римського статуту на конституційно-правовому рівні, пов’язаного з прийняттям спеціального законодавства про співпрацю з МКС, що супроводжується внесенням змін і доповнень до відповідних законодавчих актів. Запропоновано прийняття спеціального законодавства про співпрацю України з МКС, в якому будуть визначені компетентні державні органи влади України, відповідальні за співробітництво з МКС (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, Міністерство закордонних справ України, Конституційний Суд України, Міжвідомча комісія з імплементації міжнародного гуманітарного та кримінального права в Україні, інші органи), а також форми надання взаємної правової допомоги у процесі такого співробітництва. Слід акцентувати і на пропозиції щодо прийняття Закону України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду», удосконалення положень Конституції України та інших законодавчих актів на шляху імплементації Римського статуту Україною. Розроблено проект Закону України «Про співробітництво між Міжнародним кримінальним судом та Україною». У цілому можна позитивно їх оцінити, зауваживши про потребу подальшого вивчення цієї проблематики, здійснення громадського та експертного обговорення тощо. Монографія буде корисною для науковців, посадових осіб органів законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, прокуратури, експертних організацій, громадськості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Stupak, F. Y. "Особливості розвитку охорони здоров’я в Україні у першій половині ХХ століття". Grani 18, № 1 (24 листопада 2014): 148–52. http://dx.doi.org/10.15421/1715027.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті робиться спроба показати особливості розвитку охорони здоров’я в Україні у першій половиі ХХ ст. Зазначено, що в Російській імперії створювалися численні комісії з питань охорони здоров’я, які ретельно вивчали медичну справу в країні, подавали грунтовні пропозиції щодо її реорганізації. Організації медичної допомоги в країні заважало підпорядкування органів і закладів охорони здоров’я різним відомствам. Перша світова війна стала справжнім випробуванням для медикосанітарної системи і тяжким тягарем лягла на Україну. Внаслідок воєнних невдач Росії до різних міст України був спрямований потік біженців і переселенців. Наводиться перелік негативних сторін охорони здоров’я дорадянського періоду. У період української державності створено одне з перших у світі Міністерство народного здоров’я і опікування, що свідчить про розуміння і визнання державою пріоритетності питань охорони здоров’я населення. У радянський довоєнний період вирішували питання організаційної побудови системи охорони здоров’я у нових соціальноекономічних умовах, формування радянських органів управління, боротьби з епідеміями і голодом, пошуків нових організаційних форм надання медичної допомоги. У справі якісного поліпшення галузі охорони здоров’я, що розвивалася виправданим на той час екстенсивним шляхом, було зроблено чимало: закладено фундамент тієї системи медичної допомоги, яка витримала випробування в роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. У роки Великої Вітчизняної війни головними завданнями охорони здоров’я стали допомога пораненим і хворим військовослужбовцям, медичне обслуговування працівників тилу, охорона здоров’я дітей та широкі протиепідемічні заходи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Nehanov, V. "The Activity of Ukrainian State Control Bodies and Ukrainian SSR during the Audits of the Sugar Monopoly and Inspections on the Targeted use of Funds Allocated to the Organization of Power in Military Conditions of 1918–1919." Naukovij vìsnik Nacìonalʹnoï akademìï vnutrìšnìh sprav 112, no. 3 (2019): 45–51. http://dx.doi.org/10.33270/01191123.45.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Щипанський, П., Ю. Мудрак та Ф. Саганюк. "Оборонний менеджмент: підходи до управління процесами оборонного планування". Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, 4 червня 2021, 52–58. http://dx.doi.org/10.33099/2304-2745/2021-1-71/52-58.

Повний текст джерела

Анотація:

Державна політика у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва зараз спрямовується на створення сучасних мобільних і боєздатних сил оборони, які користуватимуться повагою в суспільстві та в іноземних партнерів і міжнародних організацій, спільно з іншими інституціями держави забезпечуватимуть всеохоплюючу оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. У численних наукових публікаціях обґрунтовуються різні моделі та необхідність підвищення у нинішніх умовах ефективності оборонного менеджменту з управління процесами оборонного планування, передусім забезпечувального характеру, з метою досягнення визначених стратегічних цілей оборонної реформи та наближення цих процесів до стандартів, прийнятих у арміях держав-членів НАТО. Метою статті є пошук ефективних підходів до формування моделі управління процесами оборонного планування, наближення їх до сучасних потреб та принципів і стандартів, прийнятих у арміях розвинутих держав-членів НАТО. Оборонне планування здійснюється з метою забезпечення обороноздатності держави шляхом визначення пріоритетів і напрямів розвитку сил оборони, їх спроможностей, озброєння та військової техніки, інфраструктури, підготовки військ (сил), а також розроблення відповідних концепцій, програм і планів з урахуванням реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та фінансово-економічних можливостей держави. Воно здійснюється із застосуванням методу планування на основі спроможностей, який спрямовується на їх розвиток на довгострокову перспективу. Процес оборонного планування включає: планування спроможностей; програмування розвитку спроможностей; бюджетування та управління ресурсами; виконання програм і планів. Для якісної підготовки та здійснення ефективного оборонного менеджменту з управління процесами оборонного планування доцільно вдосконалити методику виконання цієї роботи на практиці, наблизити ці процеси до принципів і стандартів, прийнятих у арміях держав-членів НАТО.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Savickiy, V. L., B. A. Klishevitch та I. F. Goncharenko. "ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ (ЦИВІЛЬНОЇ) ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ОСВІТИ В КАНАДІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (23 березня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2016.4.7552.

Повний текст джерела

Анотація:

Військово-медична освіта в Україні за період свого існування стала предметом дослідження багатьох науковців. В умовах дії Воєнної доктрини стара система медичного забезпечення Збройних Сил України стає неефективною і економічно недоцільною. Зважаючи на зацікавленість, що спостерігається сьогодні серед військовослужбовців та цивільного населення щодо підготовки нової генерації військових медиків, автори вивчили організацію системи державної охорони здоров’я та підготовки медичних кадрів у Канаді.Мета дослідження: вивчення організації системи державної медицини та підготовки медичних кадрів у Канаді, як дружньої до України держави.В дослідженні застосовано методи системного підходу та системного аналізу наукових джерел.В статті висвітлено ефективний шлях побудови державної системи охорони здоров’я та освіти дружньої до України держави та враховані кращі досягнення, що їх доцільно врахувати в Україні для формування ефективної системи підготовки військово-медичних кадрів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Саганюк, Ф., Ю. Мудрак, І. Мазуренко та Ю. Піщанський. "Тероризм та інші протиправні дії у російській гібридній війні". Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, 25 листопада 2021, 51–56. http://dx.doi.org/10.33099/2304-2745/2021-2-72/51-56.

Повний текст джерела

Анотація:

Головним сучасним безпековим аспектом у воєнній сфері на національному рівні залишається розв’язана Російською Федерацією (РФ) гібридна війна проти України, яка ведеться у формі комбінації різноманітних агресивних протиправних дій, застосування регулярних військ (сил), незаконних збройних формувань і терористичних організацій, використання пропаганди, саботажу, терору, вчинення диверсій, умисного завдавання шкоди громадянам та об’єктам державної власності України. Метою статті є пошук правових підходів до належного оцінювання наявних агресивних гібридно-терористичних збройних та інших діянь Російської Федерації проти України й інших суверенних держав світу відповідно до чинного законодавства України та міжнародного і міжнародного гуманітарного права. Сучасні дослідження наявних підходів до боротьби з російським міжнародним тероризмом і збройною агресією переконують, що такі діяння РФ є насильницькими та особливо небезпечними, пов’язаними з масовими вбивствами, захопленнями та викраденнями невинних людей, руйнуваннями чисельних населених пунктів, важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням зброї масового ураження. Здійснювані вже восьмий рік Російською Федерацією гібридні агресивні злочинні терористичні діяння на території України та інших суверенних держав світу без оголошення війни та з відвертим цинічним нехтуванням норм міжнародного гуманітарного права належить розцінювати не як війну в межах міжнародного права, а як збройну агресію з наявними ознаками міжнародного тероризму.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Воєнна організація держав"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями