Статті в журналах: "Внутрішні суб’єкти"

1

Панова, О. "СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Юридичний вісник, № 4 (6 жовтня 2021): 42–48. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.2213.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено сутністьі зміст системи суб’єктів, якіздійснюють державний контрольі нагляд у сфері охорони здоров’я.Здійснено аналіз сутності кате-горій «суб’єкт», «система» та«система суб’єктів». Сформованоавторське бачення системи суб’єк-тів, які здійснюють державнийконтроль і нагляд у сфері охорониздоров’я. З’ясовано, що зміст сис-теми суб’єктів, які здійснюютьдержавний контроль і нагляд усфері охорони здоров’я, може бутипредставлений шляхом поєднанняїї елементів – власне суб’єктів,а також зв’язків, з урахуваннямяких вона утворена (критеріївгрупової належності таких суб’єк-тів). В якості критеріїв, з ураху-ванням яких суб’єкти державногоконтролю і нагляду у сфері охорониздоров’я можуть бути розподіленіу відповідні групи, обрано обсягїхньої компетенції. Обґрунтовано,що залежно від такого критеріюсуб’єкти державного контролю інагляду у сфері охорони здоров’яможуть бути розділені на загаль-нодержавні, галузеві, спеціальні.З урахуванням цього системасуб’єктів державного контролюі нагляду у сфері охорони здо-ров’я може бути представленатаким чином: 1) загальнодер-жавні суб’єкти: Верховна РадаУкраїни, комітети Верховної РадиУкраїни, Уповноважений ВерховноїРади України з прав людини; Пре-зидент України, Рада національноїбезпеки та оборони; Кабінет Міні-стрів України; 2) галузеві суб’єкти:міністерства та інші центральніоргани виконавчої влади, провіднемісце серед яких посідають Мініс-терство внутрішніх справ Укра-їни, Міністерство розвитку громаді територій України, Міністер-ство соціальної політики України;3) спеціальні суб’єкти: Міністер-ство охорони здоров’я України,Державна служба України з лікар-ських засобів і контролю за нарко-тиками, Національна служба здо-ров’я України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Терлецька, Юлія, Микола Данилюк та Марія Мажар. "АДАПТАЦІЯ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ВЕКТОР УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОСТІ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА". Молодий вчений, № 1 (89) (29 січня 2021): 202–6. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-41.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено проблему формування системи адаптації суб’єкта господарювання до динамічних умов невизначеності зовнішнього середовища. Розглянуто концептуальні підходи до управління адаптивним розвитком підприємства. Проаналізовано особливості адаптивного управління потенціалом суб’єкта господарювання у конкурентному середовищі. Проведено аналіз ефективності діяльності та проблем розвитку підприємств олійно-жирової галузі. Діагностовано чинники зовнішнього середовища та важелі впливу на економічну стабільність функціонування суб’єктів господарювання. Проаналізовано сучасні тенденції формування системи забезпечення інноваційної адаптивності суб’єктів господарювання олійно-жирового комплексу. Запропоновано систему адаптації як стратегічного вектора управління підприємством в умовах турбулентності зовнішнього середовища. Обґрунтовано шляхи протидії та мінімізації негативного впливу зовнішніх та внутрішніх загроз на суб’єкт господарювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

БОБКОВА, АНТОНІНА, та АНДРІЙ ЗАХАРЧЕНКО. "Види організаційно-господарських відносин". Право України, № 2019/08 (2019): 65. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-065.

Повний текст джерела

Анотація:

Серед усіх господарських відносин важливе місце займають організаційно-господарські, що обумовлено їхнім впливом на будь-які відносини у сфері господарювання. Практика організаційно-господарських відносин є достатньо різноманітною, оскільки такі відносини формуються під час здійснення будь-якої господарської діяльності і, по суті, між всіма учасниками господарських відносин. При цьому вона не позбавлена суперечностей та конфліктів, що обумовлені особливостями суб’єктного складу, змісту цих відносин та їх видів. Законодавче регулювання різних видів таких відносин характеризується низкою недоліків, а доктринальні позиції щодо цих питань потребують подальшого узгодження. Метою статті є доопрацювання положень щодо видів організаційно-господарських відносин. У результаті дослідження одержано такі результати, зокрема: 1) узагальнено озна ки організаційно-господарських відносин, до яких віднесено: одним із обов’язкових суб’єктів таких відносин є суб’єкт організаційно-господарських повноважень; наявність у суб’єкта організаційно-господарських повноважень можливості здійснювати в тій чи іншій формі організуючий вплив на діяльність суб’єкта господарювання (іншого учасника господарських відносин); встановлення межі впливу суб’єкта організаційно-господарських повноважень або лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, або у межах, визначених законом; наявність у суб’єкта господарювання (чи іншого учасника господарських відносин) прав та обов’язків у межах визначених законом, що не виключає наявності у нього прав, які не заборонені законом; 2) запропоновано конкретизацію визначення поняття організаційно-господарських відносин з урахуванням зазначених вище ознак цих відносин та уточнення кола суб’єктів організаційно-господарських повноважень; 3) обґрунтовано поділ організаційногосподарських відносин за такими критеріями: суб’єктний склад; належність до корпоративних; сфера існування (внутрішні чи зовнішні); наявність майнових прав і обов’язків у суб’єктів цих відносин (організаційно-майнові чи майново-організаційні). Запропоновано внести відповідні зміни до Господарського кодексу України, що сприятиме підвищенню рівня урегульованості організаційно-господарських відносин у господарському та іншому законодавстві, більш повній реалізації учасниками цих відносин своїх прав і обов’язків, упорядкуванню судової практики із захисту прав та законних інтересів суб’єктів цих відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Одайник С. Ф. "УПРАВЛІННЯ ПРОФЕСІЙНИМ РОЗВИТКОМ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: МОТИВАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ, КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (25 листопада 2021): 188–95. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.322.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються теоретичні і практичні аспекти та обґрунтовується необхідність застосування мотиваційного механізму управління професійним розвитком педагогічних працівників. Сутність мотиваційного механізму управління професійним розвитком педагогів автором тлумачиться як сукупність дій об’єктів і суб’єктів управління, спрямованих на перетворення зовнішнього управлінського впливу на внутрішній поштовх – мотив – на основі узгодженості інтересів і потреб взаємодіючих сторін. Визначено, що управління професійним розвитком педагогічних працівників на основі мотиваційного механізму передбачає розроблення та застосування суб’єктами управління системи заохочень учителів, засобів стимулювання мотивації та впливу на когнітивну і діяльнісну сферу професійного розвитку вчителя.Визначено критерії ефективності управління професійним розвитком педагогічних працівників на основі мотиваційного механізму, а саме: нормативно-адміністративний, фінансово-економічний, соціально-психологічний. Нормативно-адміністративний критерій відображає, наскільки суб’єкти управління орієнтуються на професійні інтереси, потреби, запити педагогів і діють через правові норми. Фінансово-економічний критерій свідчить про фінансову спроможність суб’єкта управління здійснювати матеріальне стимулювання мотивації педагогічних працівників до професійного розвитку і діють з урахуванням результатів професійного зростання вчителів та показників діяльності закладу освіти. Соціально-психологічний критерій ґрунтується на використанні суб’єктами управління моральних стимулів до праці і діють в інтересах професійного розвитку кожного педагога та підвищення якості діяльності закладу освіти. Окреслено низку проблем, які потребують вирішення з метою ефективного управління професійним розвитком педагогічних працівників.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Grytsenko, Anton Vadimovich, Pavel Pavlovich Shcherban та Yuriy Vasilievich Girman. "Керування нетиповими внутрішніми фінансовими ризиками фінансових посередників". European Journal of Management Issues 25, № 2 (25 червня 2017): 64–71. http://dx.doi.org/10.15421/191709.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета роботи – охарактеризувати внутрішні ризики, які виникають під час керування діяльністю фінансового посередника (страхової компанії), визначити їх періодичність та шляхи антикризового управління ними. Метод. Дослідження проведено із застосуванням методів наукової абстракції, структурного і декомпозіціонного аналізу, інструментів причинно-наслідкової комунікації. Результати. Охарактеризовано роль та місце внутрішніх фінансових ризиків в системі ефективності роботи суб’єкта господарювання та клієнтів фінансового посередника. Сформульовано рекомендації для нейтралізації нетипових ризиків, що виникають у фінансових посередників, зокрема страхових компаній, як комплекс антиризових заходів, зокрема, із розвитку діяльності страхової компанії за рахунок прогнозування показників та застосування нефінансових методів регулювання. Практичне значення дослідження. Результати дослідження можна використовувати в керуванні нетиповими видами внутрішніх ризиків страхових компаній та інших фінансових посередників. Оригинальность / ценность / научная новизна исследования. Висвітлено розширену характеристику нетипових внутрішніх ризиків фінансових посередників та сформульовані підходи до часових тенденцій розвитку напрямків діяльності страховика шляхом прогнозування її показників та застосування нефінансових методів регулювання. Перспективи подальших досліджень – удосконалювати механізм управління внутрішніми фінансовими ризиками фінансових посередників у нетиповому середовищі та з урахуванням не тематичних аспектів діяльності. Тип статті – теоретична.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Литовченко, В. В., та Є. О. Пустовойт. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНУ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 104–9. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.15.

Повний текст джерела

Анотація:

Визначено, що публічне управління, як вищий тип управлінської діяльності, є вплив суб’єкта на суспільні відносини з метою їх упорядкування, вдосконалення та розвитку, збереження їх якісної специфіки. Управління «є властивість будь-якого суспільства, що випливає з його системної природи, суспільного характеру праці, необхідності спілкування людей у процесі праці та життя, обміну продуктами, їхньої матеріальної та духовної діяльності». Специфіка теорії публічного управління у тому, що «як об’єкту тут виступає діяльність самих суб’єктів пізнання. Тобто самі люди є суб’єктами пізнання, і реальними дійовими особами. Крім цього, об’єктом пізнання стає також взаємодія між об’єктом та суб’єктом пізнання». Інакше висловлюючись, на відміну інших наук у самому об’єкті теорії соціального управління присутній і сам суб’єкт соціального пізнання. Зазначено, що для будь-якої соціальної науки, яка вивчає суспільство, важливо чітко окреслити предмет дослідження соціальної дійсності. Автор згоден з широко поширеною в суспільствознавстві думкою про те, що «предметом науки є зафіксовані в досвіді та включені в процес пізнавальної діяльності сторони, властивості та відносини об’єктів, що досліджуються з певною метою в конкретних умовах та обставинах. Іншими словами, це те, що ця наука досліджує в даному об’єкті, вся та сукупність фактів, явищ, процесів, які вона покликана вивчати в ньому». Соціальна система, як штучно створена цілісність, має певну мету існування. Точніше кажучи, цілепокладання перетворює соціальну систему на соціальну організацію, яка має свою внутрішню та зовнішню специфіку та логіку розвитку, певний комплекс взаємопов’язаних характеристик та елементів. Важливо відзначити, що кількість елементів залишається у цій формулі відкритим для продовження та уточнення відповідно до специфіки соціальної організації. Процес формування та розвитку соціальних організацій у межах певних територіальних масивів, у яких протікає вся життєдіяльність місцевого співтовариства, є складний і неоднозначний чинник соціально-економічного розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Стрільчук, Людмила. "ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА США ПІД ЧАС ВОЄННОЇ КАМПАНІЇ В ІРАКУ В 1991–2011 РР." Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 109–13. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.18.

Повний текст джерела

Анотація:

Однією з характерних особливостей сучасних міжнародних відносин є боротьба за розширення сфер впливу найрозвинутіших у політичному та економічному плані держав. Одним із потужних засобів розширення сфер впливу є встановлення контролю над інформаційним середовищем держави-суперника чи держави-конкурента. Проведення воєнних кампаній в Іраку об’єднаними силами США та коаліційних держав у період 1991–2011 рр. засвідчило важливість здійснюваної інформаційної політики щодо міжнародної спільноти у вирішенні збройних конфліктів і під час переходу до не збройних шляхів їх розв’язання. Дослідження державної інформаційної політики США під час згаданої воєнної кампанії є надзвичайно важливим, оскільки дає змогу: по-перше, вивчити досвід Сполучених Штатів Америки, які сьогодні володіють найпотужнішим апаратом інформаційної боротьби; по-друге, простежити процес удосконалення політико-правової бази і прийомів реалізації на практиці державної інформаційної політики; по-третє, простежити реалізацію інформаційної політики у ході військових дій в Іраку. Окрім того, стаття має на меті здійснення аналізу інформаційно-пропагандистського забезпечення всіх етапів військової кампанії в Іраку. Розкрито об’єкти, суб’єкти, напрями, форми та засоби реалізації державної інформаційної політики США та охарактеризовано основні тенденції її здійснення. Велике значення під час здійснення інформаційно-пропагандистських кампаній належить засобам масової інформації. З огляду на важливість сучасної системи безпеки України, особливо в умовах російської військової агресії, вивчення засобів та методів зовнішнього інформаційного втручання у внутрішні справи країн видається особливо актуальним. Саме тому у запропонованій науковій розвідці вдамося до аналізу практичної реалізації державної інформаційної політики США під час військової кампанії в Іраку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Маслова, А. "Алгоритм системного дослідження публічної адміністрації як наукової категорії". Юридичний вісник, № 3 (5 жовтня 2020): 18–28. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1901.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті, на підставі узагаль-неного аналізу наукових та публі-цистичних джерел визначено алго-ритм системного аналізу публічної адміністрації як наукової кате-горії. Висока результативність дослідження будь-якого явища, процесу, діяльності тощо залежить від ступеня повноти наукового осмислення досліджуваного предме-ту. Натомість комплексність та всеосяжність дослідження забез-печується за рахунок системно-го підходу, який уособлюється у системному аналізі. Відзначено, що наразі в сучасній адміністративно-правовій літературі не так бага-то досліджень, предметом якої є публічна адміністрація, виконаних із використанням інструментарію системного аналізу.Встановлено, що публічна адмі-ністрація це система, функціону-вання якої опосередковано певною метою, склад представлений ком-понентами – елементами і підсис-темами, а структура – зв’язками (внутрішніми і зовнішніми), які, власне і надають публічній адміні-страції властивості, необхідні для її системності, стійкості, упоряд-кованості та цілісності.У підсумку викладеного за допо-могою таких операції як визна-чення конфігуратора; визначення проблеми і проблематики; виявлен-ня цілей; побудова і використан-ня моделей; декомпозиція; агрегу-вання встановлено, що публічна адміністрація як система – це побудована на стійких внутрішніх і зовнішніх зв’язках вертикально-го та горизонтального характеру об’єктивно зумовлена сукупність її суб’єктів, метою якої є досягнен-ня такого збалансованого стану її компонентів та їх стабільної вза-ємодії між собою, який має забез-печити належне гарантування суб’єктами публічної адміністрації прав, свобод та законних інтере-сів, фізичних і юридичних осіб у публічній сфері, а також ефектив-ну реалізацію приватними особами свого адміністративно-правового статусу.Відзначено, що у вузькому розумінні публічна адміністрація розу-міється як конкретний суб’єкт, наділений відповідними повнова-женнями, що забезпечує виконан-ня покладених на нього завдань, які в цілому відповідають загаль-ному призначенню публічної адмі-ністрації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Perevozova, I. V., та I. R. Popadynets. "СОЦІАЛЬНА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Actual problems of regional economy development 2, № 12 (26 квітня 2016): 60–68. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.60-68.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття спрямована на дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Соціальний аспект підприємництва стає необхідною компонентою ділового успіху, зростання прибутковості та конкурентоспроможності, а також мінімізації ризиків. Соціальна результативності представлена як відповідність розвитку господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності запропоновано аналізувати за допомогою соціальних факторів. Соціальні фактори характеризуються мінливістю очікувань, відносин та інтересам суспільства, колективу чи індивіда. Запропонована узагальнена класифікація факторів, що здійснюють вплив на соціальну результативність підприємницької діяльності, виділено зовнішні та внутрішні фактори. До зовнішніх факторів віднесли: рівень доходів населення; диференціація населення за доходами; міграційні процеси; рівень заробітної плати; рівень легалізованості доходів населення; сімейний статус населення; рівень зайнятості населення; вікова структура населення тощо. Стосовно внутрішніх факторів, то доцільно виділити наступні: низький рівень професійної базової підготовки, використання низько кваліфікованих працівників, відсутність умов для застосування креативних здібностей, недосконалість ефективної системи мотивації професійного зростання, відсутність спеціалізованих центрів для підвищення кваліфікації тощо. Кількісний та якісний аналіз вище зазначених факторів дасть змогу визначити рівень соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Для аналізу ступеня впливу факторів на результативність діяльності розроблена анкета експертного оцінювання, яка представлена у вигляді оціночної шкали. Проведене анкетування та оброблення думок експертів і визначений ступінь впливу факторів на соціальну результативність підприємницької діяльності. Оцінка рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності експортним методом конкретного фактора і представлена формулою. Шкала оцінки рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності у відсотковому еквіваленті за окремими факторами: 100-90 – високий рівень; 89-75 – середній рівень; 74-60 – задовільний рівень; 59-40 – низький рівень; 30-0 – відсутній рівень. В статті окремо розраховані рівні соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності для зовнішніх та внутрішніх факторів. Встановлено, що і зовнішні, і внутрішні фактори знаходяться на середньому рівні, тобто попадають в проміжок 89%-75%. Дані розрахунки демонструють резерв для підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Основні заходи щодо підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності доцільно об’єднати в наступні групи: науково-технічна група; організаційно-економічна група; соціально-психологічна група; зовнішньоекономічна група. Дані резерви дозволяють максимально скоротити резерв рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності, що, у свою чергу, підвищить їхню ефективність і конкурентоспроможність, а також знизить підприємницькі ризики. Отже, зростання результативності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат суб’єктів підприємницької діяльності знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя створюються передумови для майбутнього розвитку як колективу, так і індивіда загалом. Механізм соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Маматова, Л. Ш. "РОЛЬ БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ". Підприємництво і торгівля, № 30 (1 липня 2021): 44–47. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-30-07.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто необхідність бізнес-планування для суб’єктів господарювання та роль бізнес-плану. Визначено систему зовнішніх та внутрішніх чинників впливу процес бізнес-планування. Бізнес-планування для підприємства є методом залучення фінансово-інвестиційних ресурсів та для інвесторів – підтвердженням цільового використання коштів та результативності проєкту. Зазначено, що бізнес-планування вирішує основне питання економіки у виборі успішного методу співвідношення факторів виробництва з вирішенням проблем у вичерпності ресурсів для задоволення потреб суспільства. Узагальнено цілі, яким підпорядковується розроблення бізнес-плану підприємством, та завдання бізнес-планування. За рахунок відповідності та збалансованості цілей і вигід внутрішніх та зовнішніх користувачів визначено результати, які повинно включати в себе бізнес-планування задля ефективного впровадження в діяльність підприємств. Бізнес-планування відіграє важливу роль в управлінні та формуванні стратегії розвитку підприємства, а отже, це дало можливість визначити для кожного учасника процесу бізнес-планування результативність в ефективній діяльності підприємства. Бізнес-план виконує зовнішню функцію для інвесторів та внутрішню – для бізнес-одиниці, а саме є інструментом бізнес-планування та механізмом контролю і реалізації бізнес-стратегії на підприємстві. Бізнес-планування дає змогу здійснити кількісне й якісне обґрунтування оптимального управлінського рішення, систематизувати та конкретизувати відповідності цілей і результату стратегії, визначити джерела інформації та достовірність відповідно до ситуації на підприємстві. Визначено, що ефективна структура бізнес-плану має включати в себе кількісні й якісні характеристики проєкту відповідно до вибраного результату задля його впровадження та вирішити цілу низку завдань. Роль бізнес-планування у розвитку діяльності підприємств зводиться до можливості концентрації усіх видів наявних та потенційних ресурсів для визначення системи поточних та майбутніх напрямів розвитку суб’єкта господарювання з метою створення інноваційної продукції та використання інноваційних технологій, задоволення потреб споживачів та отримання фінансових результатів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Papucha, Mykola. "ВНУТРІШНІЙ СВІТ ЯК СИСТЕМА З ВИСОКИМ СТУПЕНЕМ НЕЛІНІЙНОСТІ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 13, № 3 (12 квітня 2018): 123–36. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol13iss3pp123-136.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується істотна відмінність системи «внутрішній світ» від інших систем високої складності і нелінійності, яка полягає в її керованості (не лише собою, своєю динамікою – самоорганізація), а й зовнішнім по відношенню до системи фактором – людиною, яка цю систему має. Доводиться, що особистість, і тільки вона, виступає суб’єктом власного внутрішнього світу. Відмічається, що внутрішній світ має такі обов’язкові параметри, як великий рівень складності, висока нелінійність, упорядкованість і структурованість (а отже – ієрархізованість), сингулярність, здатність до продуктивності, розвитку і саморозвитку. Підкреслюється, що здійснення управлінсько-регулятивних (власне, суб’єктних) функцій по відношенню до внутрішнього світу відбувається через його структурування і переструктурування, у тому числі і основним чином в процесі цілком зовнішньої діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Verbovska, L. S., та N. Ye Mykytiuk. "УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПРОДУКТАМИ В УМОВАХ ЗМІН". Actual problems of regional economy development 2, № 17 (30 листопада 2021): 296–303. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.296-303.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена пошуку шляхів ефективного управління інтелектуальними продуктами починаючи від етапу винаходження, реєстрації та виходу на ринок. Для досягнення поставлених завдань використано методи: аналізу та синтезу; системний аналіз; логічний; абстрактний. Авторами статті запропоновано визначення суті поняття «інтелектуальний продукт», який слід розуміти як новостворені духовні і матеріальні цінності, які виступають результатом інтелектуальної діяльності особистості чи групи в результаті роботи. В статті висвітлено найпоширеніші типи прав інтелектуальної власності, до яких відносяться патенти, торгові марки, авторське право, зареєстровані знаки, права на компоновку ланцюгів, права селекціонерів. Доведено, що знання та розуміння правил ефективного використання інтелектуальних продуктів дає змогу суб’єктам господарювання краще розуміти інструменти управління ними, та отримувати вигоди чи користь, які вони можу приносити бізнесові, адже це додатковий прибуток. Обґрунтовано, розуміння керівниками компаній цінність різних засобів захисту та отримання вигоди від інтелектуальних продуктів, адже вона на пряму залежить від стратегії фірми, конкурентного середовища та швидко змінюваних контурів права інтелектуальної власності, та незалежно від форми власності повинні мати стратегію щодо формування портфеля інтелектуальної власності. Розглянуто вплив зовнішнього середовища на розвиток суб’єкта господарювання, адже з’являються нові правила, і вони досить потужно впливають на розвиток внутрішніх інтелектуальних продуктів, і сильно залежить від внутрішнього потенціалу суб’єкта господарювання. Зокрема, у статті проаналізовано, що розвиток процесів провокує стрімкий розвиток Індустрії 4.0 (Industry 4.0), а це повністю автоматизація виробництва, де управління всіма процесами здійснюється в режимі реального часу, та з врахуванням факторів мінливого зовнішнього середовища. Запропоновано застосовувати патентні стратегії або ж «охоронних стратегій» для більшого захисту запатентованих технологій, які надають продуктам та послугам перевагу над продуктами та послугами конкурентів. Патенти або ж так звані «охоронні стратегії» мають слугувати суб’єктам господарювання захистом для створених продуктів, які будуть лідирувати в категоріях, та посилювати зусилля щодо брендування даних продуктів. Управління інтелектуальними продуктами відіграє важливу роль в управлінні суб’єктами господарювання, адже розпочинається процес входження в технологічні життєві цикли продуктів, що зумовлені змінним турбулентним середовищем. Стаття є актуальною як в науковому, так і прикладному аспектах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Андрієнко, М. М., та І. О. Шпак. "ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА КРИТЕРІЇВ УПРАВЛІННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 4 (63) (29 грудня 2021): 35–40. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/63-5.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються критерії результативності підприємства, які залежать від невизначених умов зовнішнього середовища, що впливає на складність процесів планування та прогнозування діяльності суб’єктів господарювання. Сутність показників результативності зводиться до визначення ефективності виробничо-господарської діяльності суб’єктів господарювання та показує, наскільки адаптована компанія до зовнішніх та внутрішніх викликів середовища, що безпосередньо залежить від процесів та виконуваних функцій керівниками. Загальним показником, який характеризує результативність роботи підприємства, є ефективність управління суб’єктом господарювання. Підсумковими показниками, що визначають ефективність управлінської діяльності, є прибутки, витрати, доходи, собівартість, рентабельність та обсягові показники. Таким чином, сутність таких понять, як «результативність» та «ефективність» є аналогічними, тому показники їх визначення теж є ідентичними.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Євсєєв, С. Є., та І. В. Тодріна. "ТНК ЯК СУБ’ЄКТИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 1, № 20 (2020): 51–60. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Глобальна економіка сприяє створенню нових центрів розподілу ресурсів і влади в світовому масштабі. Повноцінними суб’єктами міжнародної політики стали транснаціональні корпорації (ТНК). Феномен ТНК доцільно розглядати в рамках двох підходів: • як інструмент проведення зовнішньої політики розвинених країн у відношенні країн, що розвиваються; • в якості самостійного актора, здатного своїми діями впливати на зовнішню і внутрішню політику не лише країн, що розвиваються, але й індустріально розвинених країн. Незалежно від того, наскільки саме самостійним актором є ТНК, вона так чи інакше впливає на зовнішню політику країни походження та країни базування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Кравчук, Степан Йосипович. "СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 176–81. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.26.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті схарактеризовані суб’єктивні ознаки кримінальних правопорушень неповнолітніх, визначаються особливості суб’єкта й суб’єктивної сторони, встановлюється взаємозв’язок мотивів кримінального правопорушення та особистості неповнолітнього. Натепер важливою проблемою залишається здійснення судочинства щодо неповнолітніх. Науковці й практики обґрунтовують необхідність особливого вирішення справ за участю неповнолітніх, оскільки вони не в змозі однозначно визначити доцільність, мету, завдання, структуру системи особливого розв’язання проблеми удосконалення норм законодавства щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх. Для встановлення кримінальної відповідальності важливі суб’єктивні ознаки будь-якого злочину неповнолітнього, що характеризують суб’єкта й суб’єктивну сторону кримінального правопорушення. Вагомим аспектом цієї проблеми є визначення необхідності настання від- повідного віку кримінальної відповідальності, оскільки суб’єктом кримінального правопо- рушення має бути осудна особа. Осудність має визначатися з урахуванням двох критеріїв: юридичного (факту вчинення кримінального правопорушення психічно здоровою особою, здатною повною мірою усвідомлювати свої дії (а також їх наслідки) і керувати ними під час вчинення злочину) і психологічного (стану свідомості особи, її здатності до усвідомленої діяльності). Важливим елементом складу будь-якого кримінального правопорушення є суб’єктивна сторона. Встановлення об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта створює необхідні умови для визначення суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, якою є внутрішній прояв суспільно небезпечного діяння, що дає уяву про психічні процеси, які відбуваються у свідомості винної особи під час вчинення нею правопорушення. Необхідною умовою законності й обґрунтованості застосування кримінально-правових засобів до неповнолітньої особи, яка скоїла кримінальне правопорушення, є встановлення відповідних ознак суб’єктивної сторони. Суб’єктивна сторона містить дві групи юридичних ознак: обов’язкові й факультативні. До обов’язкових ознак належить вина, до факультатив- них – мотив, мета й емоційний стан. Під час вивчення суб’єктивної сторони втягнення неповнолітніх у кримінальне право- порушення важливе значення для кваліфікації діяння дорослого має мотив і ціль. Мотив кримінального правопорушення – це спонукання до його вчинення. Під ціллю розуміється той подумки передбачуваний результат, до досягнення якого прагне суб’єкт. Мотив і ціль взаємопов’язані між собою, і не тільки взаємопов’язані, але й визначають один одного й за своїм змістом часом збігаються. Тобто мотиви кримінального діяння тісно пов’язані з особистістю як внутрішньою єдиною та складною системою стану, якостей і процесів. Тому вивчення взаємозв’язку мотивів кримінального правопорушення та особистості неповнолітнього є однією з важливих задач соціально-психологічних і кримінологічних досліджень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Andrieienkov, O. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ КЕРІВНИКА ПІДПРИЄМСТВА УСТАНОВИ ЧИ ОРГАНІЗАЦІЇ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 196–201. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.24.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячено висвітленню особливостям правосуб’єктності керівника підприємства установи чи організації як суб’єкта організаційно-управлінських відносин. Звертається увага на трудову правосуб’єктність керівника під якою розуміється міра свободи та вибору, межу, в рамках яких стає можливим здійснювати даною особою свої права та обов’язки. Наголошується на тому, що набуття правового статусу працівника виникає у особи тільки з моменту укладання нею трудового договору з роботодавцем, тобто, фактично, з моменту вступу в трудові правовідносини. Наголошено, що органом юридичної особи виступає призначена (обрана) особа (одноособовий орган) або група осіб (колегіальний орган), які є представниками її інтересів із іншими суб’єктами права у відповідних правовідносинах. Саме через ці органи відбувається набуття юридичною особою трудових прав та обов’язків. Такі уповноважені органи є частинами юридичною особи, які вона формує та які виражають її волю у подальших правовідносинах. Проте, необхідно звернути увагу на те, що не будь-яка особа органу роботодавця може реалізувати трудову правосуб’єктність. Для цього вона повинна бути наділена роботодавцем правом прийому та звільнення, правом розпорядження коштами (наприклад, для виплати зарплати, заохочувальних платежів тощо), правом накладання дисциплінарних стягнень. Зроблено висновок, що розкриття питання правосуб’єктності керівника як суб’єкта організаційно-управлінських відносин неможливе без виокремлення двох видів відносин: тих, в яких керівник бере участь, виконуючи свої функції щодо формування й виявлення волі власника підприємства; тих, в рамках яких ним здійснюються організаційні та внутрішньо-управлінські дії, що охоплені його посадовими обов’язками. Так, все вищезазначене ще раз підтверджує необхідність чіткого визначення в доктрині трудового права правового статусу керівника підприємства, установи, організації, однією із складових якого є правосуб’єктність як суб’єкта організаційно-управлінських відносин. У перспективі це позитивно позначиться на нормативній визначеності їх власних дій в рамках трудових та пов’язаних із трудовими відносинах, що в цілому сприятиме ефективній реалізації керівниками трудових прав, які їм належать на основі трудового договору та законодавства як суб’єктам трудових правовідносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Matvieieva, A. V., and L. V. Yerofyeyenko. "THE ROLE AND IMPORTANCE OF THE FUNCTIONS OF ECONOMIC PROCEDURAL LAW." Актуальні проблеми держави і права, no. 93 (April 20, 2022): 30–36. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3311.

Повний текст джерела

Анотація:

Матвєєва А. В., Єрофєєнко Л. В. Роль та значення функцій господарського процесуальногоправа. – Стаття.Стаття присвячена основним проблемам правового визначення місця та ролі функції в системі господарського процесуального права. Авторами проаналізовано історико-правові підвалини розвитку процесуального права, а також розуміння сутності функцій господарського процесу та їх видів. Надано пропозиції щодо тлумачення та класифікації функцій господарського процесуального права. Сьогодні надзвичайно актуальним є визначення та класифікація функцій господарського процесуального права з метою визначення їх місця та ролі в розрізі аналізу сучасного процесуального права.Природа галузі господарського процесуального права виявляється як соціально-нормативного регулятора. Виходячи з цього, його функції мають велике значення для ефективності захисту прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та набули в установленому порядкустатусу суб’єкта господарювання. суб’єкт господарювання, державні та інші органи, фізичні особи,які не є суб’єктами господарювання. Проте зараз проблема полягає в тому, що результати інтелектуальної праці, виражені в інтелектуальній власності, хоч і повинні приносити відчутний дохід, але незавжди на практиці. Необхідною передумовою отримання прибутку є використання майна, введення його в господарський обіг.Важливим для розуміння сутності функцій господарського процесу є періодизація етапів становлення процесуального права на українських землях: 1) перший період – це часи Київської Русі(давньоруського), коли суд був підпорядковувався адміністрації, тобто був її невід’ємною частиною;2) II період – XIV–XIX ст. (дореволюційний). Створення державних інституцій для вирішення справ, закріплення українського звичаєвого права в нормативно-правових актах та адміністративно-судовій практиці (друга половина XVII ст.), формування т.зв. писаного права; 3) III період – 1917–1991 рр. (радянський). Запровадження нових методів організації економіки та централізованого планування призвело до створення системи державних судів, для яких характерне використання їх як засобу непрямого впливу на суспільні відносини з боку органів державної влади; 4) IV період – з 1991 р. по теперішній час (пострадянський), пов’язаний із здобуттям незалежності України та створенням.Функції держави класифікують за їх соціальною значущістю, тривалістю дії, сферою діяльності, формою консолідації тощо. Переважно всі ці критерії можна застосувати до класифікації функцій економічного процесу з урахуванням його особливостей. Наприклад, за критерієм тривалості функції господарський процес можна поділити на постійні та тимчасові. До постійних належать регуляторна, охоронна, економічна, політична, інформаційна функції, а до тимчасових – моніторингова та інтеграційна. За критерієм меж права функції поділяються на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх функцій економічного процесу відносять економічну, політичну, а внутрішню – регулятивну, охоронну, компенсаційну та оздоровчу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Сосенко, Володимир. "Внутрішні документи суб’єкта первинного фінансового моніторингу як джерела фінансового права". Entrepreneurship, Economy and Law, № 4 (2020): 214–23. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.4.36.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Мельник, Тетяна Юріївна, та Світлана Володимирівна Свірко. "Теоретико-методичні основи оцінювання майнового стану підприємства". Економіка, управління та адміністрування, № 1(95) (12 березня 2021): 8–16. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-8-16.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню сутності поняття «майновий стан підприємства» та обґрунтуванню організаційних аспектів і методичного інструментарію його оцінювання. З’ясовано, що в економічній літературі існують різні підходи як до визначення самого поняття «майновий стан», так і до методів його оцінки. На підставі вивчення існуючих підходів запропоновано визначати майновий стан підприємства як одну із ключових характеристик фінансового стану суб’єкта господарювання, що відображає розміщення, склад, структуру, динаміку і стан майна (активів) та капіталу (пасивів) підприємства, і змінюється з часом за рахунок впливу внутрішніх та зовнішніх факторів. Встановлено, що технологія організації процесу оцінювання майнового стану суб’єктів господарювання передбачає виокремлення та послідовне виконання основних його етапів. Враховуючи зазначене, обґрунтовано алгоритм типової процедури оцінювання майнового стану підприємства на основі реалізації послідовних етапів: організаційно-підготовчого, основного (аналітичного) та заключного. Наведено перелік аналітичних робіт, притаманних кожному з етапів, послідовне виконання яких дозволить створити інформаційний ресурс (результативну інформацію), а саме сукупність якісних і кількісних показників, які характеризують майновий стан суб’єкта підприємницької діяльності. Одним із найважливіших питань під час здійснення оцінювання є обґрунтування методичного інструментарію аналізу майна підприємства та джерел його формування (капіталу). Узагальнення підходів науковців до методології оцінювання майнового стану суб’єктів господарювання дозволило вирізнити окремі напрями та обґрунтувати відповідні методичні способи й прийоми, комплексне використання яких дасть можливість створити якісне та об’єктивне інформаційне забезпечення для прийняття обґрунтованих управлінських рішень щодо виявлення резервів і покращення фінансово-майнового стану підприємства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Матвєєв, П. С., та М. Ю. Можаровський. "Теоретико-правові засади комплаєнс-заходів суб’єктів господарювання в Україні". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 113–25. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3215.

Повний текст джерела

Анотація:

У дослідженні доводиться необхідність реалізації внутрішнього контролю з метою оптимізації алеаторних наслідків діяльності суб’єктів господарювання. Пропонуються отримані в результаті компаративістичного підходу основні положення, метою яких є організація системи внутрішнього комплаєнс-контролю суб’єктів підприємницької діяльності на прикладі США та Великобританії. Наголошується на тому, що за останні роки доволі розповсюдженим явищем є увага, яка приділяється з боку суб’єктів господарювання, що відносяться до великого бізнесу, дотриманню процедур корпоративної етики та коплаєнсу. Останній не лише покликаний забезпечувати екстериторіальні вимоги до ведення бізнесу, а й покликаний забезпечити стабільність економічних зв’язків на міжнародному рівні, а також сталість економічного розвитку в національному вимірі та good statement конкретного суб’єкта господарювання. Зазначене підтверджується та має цілком конкретизовані статистичні дані про порушення загально визнаних у світовій практиці норм комлаєнс, що призвели до об’єктивно покладених санкцій на суб’єктів господарювання. Ці порушення абсорбувались невідповідністю різних комплаєнс-норм як об’єктивний ризик, що впливає на весь комплекс господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньо-господарських відносин. Усе це має бути об’єктом постійної уваги і жорсткого контролю з боку управлінської ланки як топ-менеджменту, так і відповідальних за окремі напрямки діяльності компанії. Пропонуються зміни до чинного законодавства України стосовно комплаєнс-заходів суб’єктів господарювання. Надається характеристика комплаєнсу та окремим аспектам комплаєнс-заходів як розповсюдженій формі внутрішнього контролю. Пропонується система «інформативно-превентивних» покажчиків для кореляційного аналізу застосування комплаєнс-контролю суб’єктів господарювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Танасієва, Марина Миколаївна, та Ірина Іванівна Никифорак. "Ризики як об’єкт внутрішнього контролю: виявлення та оцінка". Економіка, управління та адміністрування, № 3(97) (13 жовтня 2021): 30–35. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-3(97)-30-35.

Повний текст джерела

Анотація:

Виявлення та оцінка підприємницького ризику, визначення рівня його суттєвості та впливу на функціонування суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм і форм власності можливе за належно організованої системи внутрішнього контролю. Основною метою внутрішнього контролю є забезпечення своєчасного виявлення та аналіз підприємницького ризику, достовірність релевантної інформації, цілісність активів, дотримання нормативно-правових засад, внутрішніх політик і процедур, виконання планів та ефективне використання ресурсів. Визначено особливості методологічного інструментарію внутрішнього контролю виявлення та оцінки ризиків відповідно до характеру й структури процесів підприємницької діяльності, на основі чого сформовано зміст показників: ймовірність появи ризиків та величина можливих втрат. Встановлено, що підприємницький ризик слід розглядати як інтегрований ризик, який має об’єктивно враховувати три основні категорії ризику – кредитний, операційний та ринковий ризик (ризик ліквідності), що дасть змогу охопити не тільки фінансово-економічні аспекти функціонування суб’єктів господарювання, а й соціальні та екологічні. На основі моделювання даних системи бухгалтерського обліку із одночасним зіставленням виробничих балансів, які відображають структуру та аспекти різних господарських процесів підприємства, запропоновано обліково-аналітичне забезпечення внутрішнього контролю економіко-екологічного ризику із урахуванням трьох видів ризиків та рівнем впливу системи внутрішнього контролю на ризик. Таке забезпечення має універсальний характер та дозволить певною мірою відчути вплив сукупного підприємницького ризику та на основі мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів створити й регулювати суб’єктами внутрішнього контролю резервної системи підприємства як основного інструменту нейтралізації рівня і ступеня сукупного підприємницького ризику.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

МЕЛЬНИК, РОМАН. "Предмет адміністративного права". Право України, № 2018/03 (2018): 159. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-159.

Повний текст джерела

Анотація:

Точне і правильне розуміння предмета адміністративного права є важливим для сфери адміністративного судочинства, адже предмет адміністративного права надає можливість конкретизувати межі юрисдикції адміністративних судів. Предмет адміністративного права – визначальний чинник і для вивчення адміністративного права студентами та проведення адміністративно-правових досліджень. Викладене обумовлює необхідність формулювання завершеної і досконалої теорії (концепції) предмета адміністративного права. Метою статті є формулювання авторської концепції предмета адміністративного права через призму аналізу історичного досвіду, а також критичного вивчення праць сучасних учених-адміністративістів. Проведено аналіз наукових доробків, присвячених з’ясуванню змісту предмета адміністративного права і підготовлених радянськими вченими. Автору вдалося встановити та пояснити причини введення у науковий обіг категорії “предмет правового регулювання”, що було зроблено професором М. Аржановим на противагу західноєвропейській теорії поділу права на публічне і приватне. На думку автора статті, запропонована радянськими вченими концепція предмета та методу правового регулювання як критерій для розмежування галузей права є штучною і нежиттєздатною. Задля вирішення цього завдання, як наголошується у статті, вчені та юристи-практики мають послуговуватися розробленими європейськими авторами й апробованими практикою правозастосування відповідними теоріями, як-от: теорією субординації, спеціально-правовою теорією та двоступеневою теорією. Доводиться неможливість включення до предмета адміністративного права суспільних відносин: які виникають у внутрішньоорганізаційній діяльності державних підприємств; пов’язаних зі здійсненням адміністративного судочинства та судовою процедурою притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності. На розвиток сформульованих висновків автор обстоює необхідність суттєвого розширення предмета адміністративного права, який, на його думку, утворюється не лише з відповідних суспільних відносин. Як підсумок робиться висновок про те, що предмет сучасного адміністративного права утворюється за допомогою: відносин, що виникають під час безпосередньої реалізації влади Українським народом; відносин, які виникають між приватною особою та суб’єктом публічного адміністрування у разі, коли останній діє щодо приватної особи через використання одного чи сукупності адміністративно-правових інструментів; відносин, що виникають між суб’єктом публічного адміністрування й іншим суб’єктом публічної влади, з яким перший із них не перебуває у відносинах підпорядкування; відносин, які виникають у межах внутрішньо організаційної діяльності органу публічної влади; відносин, що виникають між суб’єктом публічного адміністрування та “особливо підпорядкованими особами”; відносин, пов’язаних із управлінням об’єктами публічної власності (публічним майном); відносин, пов’язаних із матеріальною відповідальністю суб’єкта публічного адміністрування за шкоду, завдану приватній особі рішенням (дією); регулювання фактичних дій; регулювання юридичного статусу суб’єктів адміністративно-правових відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Баранова, А. М. "МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ". Problems of Modern Psychology, № 2 (16 лютого 2021): 125–32. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-13.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена вивченню особливостей розвитку лідерського потенціалу в юнацькому віці. У результаті проведеного теоретичного аналізу проблеми з’ясовано, що процес формування ефективного лідера значною мірою залежить від створених для цього відповідних умов. Так, вивчення соціально- психологічної вітчизняної і зарубіжної літератури з проблем лідерства засвідчило, що наявні різні підходи до вивчення феномена лідерства, у структурі яких простежуються чинники формування лідерського потенціалу особистості в юнацькому віці. У статті на основі проведеного теоретичного аналізу першоджерел із проблем лідерства були виділені та розглянуті соціально-психологічні чинники формування лідерського потенціалу в юнацькому віці як комплексний феномен, що об’єднує індивідуальні та групові характеристики спільної діяльності, які у своїй сукупності забезпечують успішне досягнення загальногрупової мети. Метою статті було виділення соціально-психологічних чинників формування лідерського потенціалу в юнацькому віці та побудова моделі соціально- психологічних чинників формування лідерського потенціалу в юнацькому віці. Детально вивчивши всі відомі теорії і підходи стосовно питань лідерства, була виділена низка соціально-психологічних чинників формування лідерського потенціалу, що дало змогу нам побудувати модель, яка розкриває всі залежності формування лідерського потенціалу від конкретних чинників. Відповідно до розгляду сукупності соціально-психологічних чинників формування лідерського потенціалу в юнацькому віці була розроблена та проаналізована модель, яка може розглядатися як методологічна основа дослідження та вдосконалення лідерського потенціалу особистості юнацького віку. Відповідно до цього було визначено мету та завдання, на вирішення яких спрямована така модель. Моделюючи процес формування лідерського потенціалу в юнацькому віці під впливом виділених соціально-психологічних чинників, було враховано такі підходи, як: суб’єктно-діяльнісний, особистісно орієнтований, суб’єкт-суб’єктний, системний, акмеологічний. Під час побудови моделі було виділено соціально-психологічні чинники формування лідерського потенціалу в юнацькому віці. Виділені чинники розподілено на дві загальні групи: зовнішні (об’єктивно-ситуаційні) та внутрішні (суб’єктивно-особистісні).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Моргачов, Ілля, Олена Хандій, Юлія Клюс та Ярослав Бурко. "МІНІМАЛЬНО ДОПУСТИМИЙ РІВЕНЬ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО БІЗНЕСУ: АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ КОМПАНІЙ". Financial and credit activity problems of theory and practice 2, № 43 (29 квітня 2022): 126–35. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.2.43.2022.3693.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядаючи інвестиційні рішення щодо певного бізнесу в країні (у тому числі й інвестиційної компанії), актуальним питанням бачимо рівень його інвестиційної ефективності з урахуванням альтернативності та рівня знецінення національної валюти або інфляції. Мета роботи – визначення мінімальнодопустимого рівня інвестиційної ефективності українського бізнесу з урахуванням альтернативності та особливостей національної валюти, недосягнення якої робить український бізнес інвестиційнонедоцільним у довгостроковій перспективі. Запропоновано метод визначення такого мінімальнодопустимого рівня інвестиційної ефективності, що передбачає розрахунок суми середньорічного зростання фондового індексу, обраного якнайкраща інвестиційна альтернатива, середньорічного розміру дивідендів за відповідним фондовим індексом та середньорічного знецінення національної валюти порівняно з валютою відповідного фондового індексу. Визначено, що рівень знецінення національної валюти в Україні в порівнянні з доларом США перевищував офіційний темп інфляції, саме тому в наведеному методі до розрахунку брався середньорічний темп знецінення національної валюти. Як найкращу альтернативу фінансових інвестицій визначено фондовий індекс США S&P-500, а отже, й інвестиції в акції корпорацій, що входять до структури цього індексу. З урахуванням специфіки національної валюти та альтернативності інвестицій для України визначено мінімальний рівень інвестиційної ефективності використання капіталу суб’єктами господарювання на рівні 26,68 %. Цей розмір ставки процента (а саме: 26,68 %) слід використовувати для оцінювання доцільності інвестиційних проєктів в Україні шляхом визначення класичних показників: чистий приведений дохід (NPV), внутрішня норма дохідності (IRR), індекс дохідності (PI), приведений термін окупності (DPB). До того ж на українських підприємствах розмір рентабельності активів та рентабельності власного капіталу має бути не нижчим за 26,68 %. Визначено, що середньостатистичне підприємство в Україні не відповідає умовам щодо досягнення мінімальнонеобхідного рівня рентабельності активів та рентабельності власного капіталу в розмірі 26,68 %. Лише окремі суб’єкти господарювання в країні виконують цю умову, а більшість із них – лише за показником рентабельності власного капіталу. Українським інвестиційним компаніям для збереження та примноження капіталу інвесторів доцільніше в більшості випадків інвестувати кошти в акції провідних світових корпорацій, що входять до структури американського фондового індексу S&P-500, ніж у підприємства своєї країни. Високий рівень інфляції в країні визначено як важливий чинник, що негативно впливає на ефективність бізнесу в Україні, особливо на діяльність промислових підприємств із суттєвим виробничим циклом. Крім знецінення активів суб’єктів господарювання, інфляція спричиняє явище сплати податку з умовно нульового рівня ефективності. За умов урахування такого оподаткування в Україні мінімальнодопустимий рівень інвестиційної ефективності бізнесу становить 29,64 %. Умовно нульовий рівень ефективності бізнесу досягається, коли рентабельність активів суб’єкта господарювання дорівнює середньорічному темпові знецінення національної валюти. Чим більший рівень інфляціїв країні, тим більше податків сплачується за умовно нульового рівня ефективностій тим вищим є значення мінімальнодопустимого рівня інвестиційної ефективності бізнесу пропорційнодо ставки податку на прибуток та середньорічного рівня знецінення національної валюти. Наявність українівисокого рівня інфляції та податку на прибуток створює умови витоку інвестиційного капіталу до інших країн.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

КОШЕВА, Людмила. "СУЧАСНІ ОСВІТНІ ОРІЄНТИРИ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ В УНІВЕРСИТЕТІ". Acta Paedagogica Volynienses, № 4 (26 листопада 2021): 99–104. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.4.15.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є визначення чинників формування фахівців у системі мотиваційно-ціннісних ставлень осо- бистості в сучасному просторі соціально-економічних відношень суб’єктів педагогічної діяльності. Розгляну- ті питання підвищення ефективності функціонування вищого навчального закладу, формування нових ціннісних настанов у студентів та безпосередньо у вищому навчальному закладі, створення нових інструментів забез- печення якості освіти як парадигми вищого навчального закладу, формування шляхом підготовки спеціалістів, які гармонійно поєднують високий професійний рівень із гуманістичним мисленням і поведінкою, властивос- тей студентів відповідати цій парадигмі. Розкривається сутність таких понять, як «мотивація», «внутрішні та зовнішні мотиви», «мотиваційний механізм», «професійна підготовка», «якість освіти», «інноваційна куль- тура», «особистісно орієнтована освіта». У процесі наукового пошуку були задіяні методи системного аналізу науково-методичних джерел та узагаль- нення наукових поглядів на проблему дослідження. Здійснено аналіз, синтез і узагальнення теоретичних положень на принципах системного підходу. Це дозволяє стверджувати, що формування цілей, інтересу й мотивів майбутніх фахівців відбувається як під впливом зовніш- нього середовища, так і викликається внутрішніми спонуканнями. Зовнішні мотиви із часом повинні перетворюва- тися на внутрішні й тоді інтерес і цілі починають діяти в системній єдності та здатні формувати особистісні якості студента через формування стійких ціннісних орієнтирів. Висновки. Доведено, що в нових соціально-еконо- мічних умовах змінилися тенденції суспільного розвитку, які неминуче привели до зміни освітніх орієнтирів як дер- жавної політики, так і окремих індивідуумів. Це визначає пріоритет загальнолюдських цінностей, створення умов для вільного розвитку особистості, здатної бути найбільш ефективною й затребуваною продуктивною силою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

ГЕЙКО, Євгенія. "ЦІЛІСНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ". Психологічне здоров’я, № 1 (28 квітня 2021): 19–26. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-1-2.

Повний текст джерела

Анотація:

Постановка проблеми. Цілісність визначається сукупністю зв’язків внутріш- ніх елементів системи й зовнішніх відношень, зв’язків і взаємодій. Проблема цілісності як сут- тєвої характеристики людського буття і місця людини у світі постає в різні історичні епохи в розмаїтті форм: як своєрідний мікрокосм розглядається частиною макрокосму; уподібненість Божественому; цілісність як уособлення земного і небесного в індивідові, наділеного свободою волі; цілісність людини в раціоналістичному або натуралістичному вимірі, особистісний ас- пект й цілісність буття індивіда. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розвиток прин- ципу цілісного аналізу людської психіки і її динамічних змін в онтогенезі втілився в системному підході в психології, уособився в невід’ємній складовій системно-еволюційного підходу і слугує од- нією з підстав у розробці системно-суб’єктного підходу. Формулювання мети статті. Мета – висвітлення особливостей цілісності особистості як суттєвої передумови її самореалізації з позиції системного підходу, який сприяє визначенню найсуттєвіших особливостей зазначеного явища. Виклад основного матеріалу. Об’єднання двох парадигм – системної й суб’єктно-ді- яльнісної – дозволяє помістити в центр концептуальної схеми психології людину-суб’єкта як стрижня психічної організації. Цілісність представляється як автономність й свідоме функці- онування на основі внутрішніх змінних (життєві значущості, стремління до самоактуалізації, «Я-концепція»). Серед зазначених змінних провідну роль відіграє система особистісних ціннос- тей. Відповідно психологічна зрілість цієї системи є необхідною характеристикою цілісності особистості. Висновки та перспективи подальших досліджень. З позицій системно-ціліс- ного підходу варто здійснити теоретичний аналіз полісистемної цілісності особистості та її загальних складових: субмодальностей, полярних категорій, біполярних категорій. Такими поняттями визначаються ментальні репрезентації цілісності особистості в різних сферах її цілісного світу. В якості провідних чинників доцільно виділити системні поняття ізомерії, багатомірності, ієрархії. У перспективі дослідження – вивчення особливостей становлення по- лісистемної цілісності особистості в онтогенезі з позиції системного підходу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Кошляк, Н. Е. "СИСТЕМА ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК СУБ’ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 33–38. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.5.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. У статті досліджено систему інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Наголошено, що розвиток інститутів громадянського суспільства в Україні є актуальним завданням як у сфері наукового та суспільного, так і у сфері професійного дискурсу. Акцентовано, що на сучасному етапі спектр проблем формування громадянського суспільства в Україні може бути зведений до трьох концептуальних показників: системно-правового; структурно-інституційного; ціннісно-культурного. У формуванні інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб виявляються такі правові стратегії: необхідність якісного і повного правового регулювання діяльності інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод ВПО; позиціонування інститутів громадянського суспільства як суб’єктів забезпечення прав і свобод ВПО та просування групових інтересів цієї категорії громадян за допомогою правових засобів; інституціоналізація громадянської поведінки як форми захисту прав і свобод ВПО в межах правових обмежень та альтернативного контролю громадянського суспільства за державною владою; інституціоналізація форм і моделей взаємодії інститутів громадянського суспільства з державою у напрямку забезпечення прав і свобод ВПО. Аналіз національного законодавства показав, що, незважаючи на позитивну тенденцію розвитку нормативно-правової бази, що регулює формування та функціонування інститутів громадянського суспільства ᴙᴋ суб’єктів забезпечення прав i свобод внутрішньо переміщених осіб, все ще актуальним залишається питання про правовий статус як самого громадянського суспільства, так і його окремих інститутів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Овєчкіна, О. А., О. В. Маслош та О. І. Захарова. "Внутрішні протиріччя приватної власності в сучасній транзитивній економіці". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6(262) (23 грудня 2020): 81–87. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-262-6-81-87.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню суперечностей приватної власності у сучасних транзитивних моделях економік постсоціалістичних країн. Уточнено структуру внутрішніх протиріч відносин капіталістичної приватної власності. Визначено ознаки та доведена наявність експлуатації найманих робітників-власників інтелектуально-креативних ресурсів на сучасному етапі розвитку транзитивної економіки України. Доведено, що динамічні тенденції у системі відносин власності обумовлені домінуванням приватної власності та змінами її внутрішньої конфліктності. Обґрунтовано доцільність поглибленого дослідження сфер суспільного відтворення, де суперечливість економічних інтересів суб’єктів власності є неочевидною чи «згладженою» певними чинниками та умовами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Соловей, Микола. "Підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів повної загальної середньої освіти в сучасних умовах: організаційний аспект". New pedagogical thought 107, № 3 (1 грудня 2021): 48–53. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-48-53.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі дослідження сучасних нормативно-правових документів, теорії і практики підвищення кваліфікації педагогічних працівників визначено та описано особливості організації цього процесу в умовах вільного вибору і становлення альтернативних суб’єктів післядипломної освіти. Нами виокремлено інноваційні елементи, що мають суттєве значення в управлінні підвищенням кваліфікації педагогічних працівників закладів повної загальної середньої освіти, виділено завдання та покрокові дії вчителя і керівника в річному управлінському циклі. Суть процесу проявляється у рефлексії педагогом особистого рівня професійного розвитку, виборі суб’єкта, освітньої програми, форми і виду підвищення кваліфікації. В адмініструванні виокремлюємо процедури планування, проведення педагогічної ради, складання й затвердження плану, розробки інструментарію (наказів, положень, договорів, тощо) і визнання результатів підвищення кваліфікації. Визнання розглядаємо як колективну дію, спрямовану на встановлення відповідності документів про підвищення кваліфікації нормативним вимогам прийняття відповідного протоколу у формі рішення педагогічної ради. У загальному контексті пропонуємо ідею про внутрішнє положення щодо визнання результатів підвищення кваліфікації, головним у якій є принцип законності. У нашому дослідженні ми вперше виділяємо загальні аспекти визнання, конкретне їх виявлення за основними формами підвищення кваліфікації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Kryukova, Iryna, та Svitlana Stoyanova-Koval. "Концептуальні засади стратегічного управління розвитком молокопереробних підприємств". University Economic Bulletin, № 39 (27 грудня 2018): 13–22. http://dx.doi.org/10.31470/2306-546x-2018-39-13-22.

Повний текст джерела

Анотація:

Предмет, мета роботи. У статті здійснено дослідження теоретичних та практичних аспектів стратегічного управління молокопереробними підприємствами. Здійснена оцінка сучасного стану розвитку підприємств молокопереробної галузі. Проведено порівняння методичних засад оперативного і стратегічного менеджменту бізнес-суб’єктів галузі. Обґрунтовано складові процесу стратегічного управління молокопереробних компаній. Метод або методологія проведення роботи. При здійсненні наукових досліджень було використано сукупність наступних методів і прийомів наукового пізнання: абстрактно-логічний (при формуванні логіко-структурної схеми процесу стратегічного управління), монографічний та економіко-статистичний (при оцінці сучасного стану розвитку молокопереробної галузі), методи аналізу і синтезу (при формалізації та оцінці дії факторів на процес стратегічного управління), метод наукового порівняння. Результат роботи. За результатами дослідження встановлено, що в умовах загострення конкуренції та посилення ризиків економічного середовища процес менеджменту підприємств молокопереробної галузі має орієнтуватись на стратегічну перспективу. Систематизація наукових підходів до стратегічного управління дозволила визначити, що його слід трактувати у тісному зв’язку із потенціалом компанії, факторами зовнішнього і внутрішнього середовища, сукупністю функціональних цілей бізнес-суб’єкта. Аналіз сучасного стану розвитку молокопереробної галузі України показав наявність значного потенціалу виробництва поряд із існуючим дисбалансом внутрішніх тенденцій функціонування галузі. Разом з тим, досягнення значних успіхів на ринку молокопродуктів сьогодні виявляється неможливим без імплементації засад стратегічного управління у діяльність молокопереробних компаній. За дослідженнями системних переваг стратегічно орієнтованих бізнес-структур обґрунтовано етапність та основні складові процесу стратегічного управління сучасних молокопереробних підприємств. Галузь застосування результатів. Отримані результати можуть бути використані при обґрунтуванні та реалізації стратегічних засад управління підприємств молокопереробної сфери АПВ. Висновки. Наявні методичні підходи до сутності стратегічного управління сьогодні демонструють відсутність єдиної концепції до обґрунтування процесу стратегічного управління бізнес-суб’єктами. Разом з тим, систематизація наукових поглядів дозволяє виділити ключові аспекти такої концепції, на засадах яких має ґрунтуватись стратегічне управління: оригінальність та диверсифікація пропозиції на ринку; максимізація ринкової вартості бізнесу; забезпечення синергійного ефекту менеджменту; адаптивність та результативність управлінського процесу. Порівняння оперативного і стратегічного управління свідчить про значний потенціал підвищення результативності менеджменту за умов імплементації стратегічних підходів до управлінського процесу молокопереробних підприємств.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Іванько, А. В., та М. М. Ксенофонтов. "ЧИННИКИ З ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ". Actual problems of regional economy development 2, № 16 (25 листопада 2020): 229–36. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.229-236.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження чинників з формування організаційних структур управління в сільськогосподарських підприємствах. Предметом даного дослідження є виділення найбільш значущих для організаційної структури управління сільськогосподарських підприємств чинників та формування підходу до способу їх врахування в управлінні в будь-якому окремому секторальному суб’єкті господарювання. У статті організаційна структура управління суб’єктів господарювання розуміється як цілісна ієрархічна система, що складається із сукупності впорядкованих підрозділів та рівнів управління, у межах якої здійснюється організація процесу комунікації між ними з метою забезпечення ефективного процесу функціонування підприємства через взаємодію складових як із внутрішнім, так і з зовнішнім його середовищем, формується з урахуванням певних чинників. Проведено узагальнення чинників, що впливають на формування організаційних структур управління сільськогосподарських підприємств з виділенням серед них трьох ключових блоків: стратегічного або цільового, ефективності та товарного асортименту. Кожен з цих блоків не має виключного впливу. Вплив чинників по кожному з зазначених блоків слід враховувати збалансовано при узгодженні їх між собою. Наголошується на запровадженні інтегрованого підходу до формування організаційних структур управління. Розглядуються механізми управління, які є більш доцільними для застосування по кожному з виділених блоків чинників.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

КРАСНЯКОВА, Алла. "ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ ЯК РЕСУРС РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДІ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 4 (53) (12 травня 2022): 34–39. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.6.

Повний текст джерела

Анотація:

Інформаційно-комунікаційне середовище мережі Інтернет розглянуто як ресурс розвитку громадянської компетентності молоді, унікальне джерело інформації, новий соціальний простір інтерсуб’єктної взаємодії користувачів. Наголошується, що інтернет-середовище є гібридним середовищем, яке утворюється за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій у результаті інтеграції елементів реального і віртуального життя. Підкреслюється, що сучасні інтернет-технології створюють можливість швидко орієнтуватися в інформаційно-комунікаційному інтернет-просторі, ефективно і відповідально взаємодіяти з різними соціальними суб’єктами. Звертається увага на те, що оцифрування різних сфер життєдіяльності вимагає від сучасної людини готовності і здатності постійно оволодівати новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями, компетентно (швидко і якісно, усвідомлено і відповідально) оцінювати їхні можливості та ризики. Громадянську компетентність розглянуто як внутрішню готовність особистості усвідомлено і відповідально реалізовувати комплекс громадянських прав і свобод, нести відповідальність за свої дії як у реальному житті так і у віртуальному інформаційно-комунікаційному просторі мережі Інтернет. Інформаційно-комунікаційний простір мережі Інтернет визначено як простір взаємодії соціальних суб’єктів, утворений за допомогою інтернет-технологій; сукупність баз даних, способів, технологій їх використання, що забезпечують інформаційні потреби особистості. У статті представлено результати авторського емпіричного дослідження впливу інтернет-середовища на такі характеристики громадянської компетентності як: відповідальність за країну, усвідомлення можливості впливу на суспільно-політичні процеси, бажання брати участь у суспільно-політичному житті, ініціативність у вирішенні значущих проблем суспільства. Результати емпіричного дослідження показали, що молодь оцінює вплив інтернет-середовища вище впливу політичних суб’єктів і на рівні впливу традиційних соціальних суб’єктів. Взаємовплив відбувається на рівні мікро-, мезо- і макросередовища, що дає підстави розглядати інтернет-середовище як метасередовище сприятливе для розвитку громадянської компетентності молоді.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Лупак, Р. Л., Т. Г. Васильців, О. В. Рудковський та Я. П. Березівський. "ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ, ПРІОРИТЕТИ ТА ЗАСОБИ ЗМІЦНЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ". Підприємництво і торгівля, № 28 (5 лютого 2021): 49–55. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-28-07.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає у визначенні проблемних аспектів, а також обґрунтуванні стратегічних пріоритетів та засобів державної політики посилення фінансово-економічної безпеки суб’єктів малого підприємництва України. Узагальнено теоретично-методичні підходи до сутнісного трактування поняття «фінансово-економічна безпека». Надано авторське трактування поняття фінансово-економічної безпеки суб’єктів малого підприємництва. За результатами аналізу обґрунтовано, що стан фінансово-економічної безпеки суб’єктів сектору малого підприємництва в Україні недостатній. Виявлено проблемні аспекти фінансово-економічної безпеки суб’єктів сектору малого бізнесу в Україні. Обґрунтовано мету, стратегічні пріоритети, завдання та засоби державної політики посилення фінансово-економічної безпеки суб’єктів сектору малого підприємництва в Україні. Зокрема, основна мета відповідної політики полягає у створенні належних умов підприємницької діяльності, забезпеченні належного рівня захищеності підприємницького сектору від внутрішніх та зовнішніх загроз, посиленні ролі суб’єктів підприємництва в мінімізації ризиків безпеки держави, забезпеченні інноваційного складника конкурентоспроможності національної економіки. Визначено операційні цілі, засоби реалізації та засоби контролю ефективності державної політики забезпечення фінансово-економічної безпеки малого підприємництва в Україні. Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні методичних засад моніторингу як процесу збору, формування та узагальнення даних та діагностики як установлення діагнозу і визначення методів та засобів поліпшення стану фінансово-економічної безпеки суб’єктів малого підприємництва. Методика базується на інформаційному забезпеченні, сформованому зі значень індикаторів безпеки, підібраних за такими групами параметрів, як: фінансово-економічна незалежність; стабільність та стійкість, ефективність функціонування; захищеність фінансово-економічних інтересів; захищеність від зовнішніх та внутрішніх загроз; здатність суб’єктів малого підприємництва до розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Моргунов, Олександр Анатолійович. "ПРІОРИТЕТНІ ЗАВДАННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 108–13. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.15.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження пріоритетних завдань публічного адміністрування у сфері фізичної культури і спорту. У статті розглядаються пріоритетні завдання державного управління у сфері фізичної культури і спорту. Наголошується, що поточні завдання державного управління у сфері фізичної культури і спорту зумовлені його призначенням як орієнтира розвитку системи як бажаного напряму її діяльності, що в контексті розвитку теорії державного управління такі зміни передбачають доцільність визначення цілей державного управління фізичною культурою і спортом – забезпечення прав, свобод та інтересів людини і громадянина на основі побудови партнерських відносин між урядом і суспільством. Функціонування державного управління в цих галузях визначає служіння суспільству. Реалізація мети досягається розробкою системи цілей (які можуть бути закріплені в програмно-цільових актах з розробкою планів реалізації), регламентацією завдань і функцій суб’єктів державного управління сферами фізичної культури і спорту. Однак цілі можуть змінитися, коли деякі з них будуть досягнуті. Мета, завдання й функції є порівняно із цілями більш стійкими положеннями щодо загального спрямування й зазначених напрямів діяльності конкретних суб’єктів організаційної структури державного управління сферами фізичної культури та спорту. Наголошено на можливості систематизації функцій публічного адміністрування залежно від об’єкта управління, кінцевого результату тощо. Крім того, вони поділяються на внутрішні (управління всередині державної керуючої системи) і зовнішні (вплив державних органів на об’єкти управління), економічні, соціальні, соціально-виховні тощо. Сфери діяльності суб’єктів державного управління сфер фізичної культури і спорту обумовлені завданнями, включають загальні функції, притаманні всім суб’єктам державного управління незалежно від сфери та рівня в ієрархії, спеціалізовані (різні для кожного рівня організаційна структура) й допоміжні функції, що забезпечують виконання загальних і спеціальних. Реформа децентралізації влади передбачає перерозподіл спеціальних функцій між ланками системи на різних рівнях, для чого доцільно передати низку функцій з вищих рівнів на нижчі та виконувати функціональну опорну структуру.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Semenenkо, Olegh, Oleg Ostapets, Olha Romanchenko, Petro Onofriychuk, Igor Moskalenko та Liudmyla Dobrovolska. "Сучасні особливості становлення та розвитку системи управління оборонними ресурсами в Збройних Силах України". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, № 2 (24 квітня 2021): 125–40. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.2.13.

Повний текст джерела

Анотація:

В умовах постійної динаміки стану розвитку національної економіки держави та впливу низки зовнішніх та внутрішніх факторів на розвиток Збройних Сил України забезпечення потреб їх розвитку в ресурсах повинно бути побудовано за принципами ефективного використання та управління оборонними ресурсами, як на стадії формування документів оборонного планування, так і під час їх безпосереднього виконання. Адаптація системи оборонного планування до сучасних умов розвитку держави, а також розвиток та реформування Збройних Сил (ЗС) України повинні базуватися на показниках необхідного рівня обороноздатності країни з урахуванням економічних можливостей держави щодо забезпечення потреб в оборонних ресурсах. У статті авторами уточнено поняття оборонні ресурси, визначено поняття управління оборонними ресурсами, а також визначено суб’єкти та об’єкти управління оборонними ресурсами на рівні держави та Збройних Сил України; сформований зовнішній та внутрішній контекст управління оборонними ресурсами в масштабах держави, а також визначено структуру основних процесів та взаємодії між елементами системи управління оборонними ресурсами в ЗС України; уточнено вертикаль підрозділів, які залучаються до процесів управління оборонними ресурсами у Збройних Силах України; визначено основні завдання об’єктів управління оборонними ресурсами у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, а також сформовані основні принципи цього процесу на рівні держави та Збройних Сил України. Також авторами у статті визначено основні показники, які характеризують ефективність управління ресурсами під час формування та виконання заходів програм та планів розвитку спроможностей Збройних Сил України Головним напрямом подальших досліджень за тематикою статті є розвиток теоретичних або методологічних основ ефективного управління оборонними ресурсами як на рівні Збройних Сил України, так і на державному рівні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Glivenko, Valentyna, та Vasyl Len. "СУТТЄВІСТЬ У БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ СУБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 3(15), № 3(15) (2018): 171–83. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-3(15)-171-183.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано визначення поняття суттєвості в бухгалтерському обліку як сукупності пропущеної, правильно поданої та відсутньої додаткової облікової та необлікової інформації у фінансовій звітності, яка може призвести до зміни управлінських рішень чи оцінки її кваліфікованими користувачами. На основі аналізу нормативної бази та наукових джерел уточнено перелік облікових та необлікових об’єктів суттєвості, розкрито порядок визначення порогів суттєвості за статтями обліку та порядок розкриття суттєвості в обліковій політиці суб’єктів державного сектору. Пропонується внутрішнім нормативним документом ввести в обов’язок укладачів фінансової звітності проведення оцінки облікової та необлікової інформації на предмет суттєвості та відображати у фінансовій звітності всю суттєву для користувачів інформацію.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Vovk, V. M., та Yu O. Kyrdei. "ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 3, № 83 (23 липня 2019): 39. http://dx.doi.org/10.31713/ve320184.

Повний текст джерела

Анотація:

Всебічний аналіз показників фінансової звітності завжди буде на часі для підприємств всіх форм власності. Не дивлячись на те, що у кожного підприємства можуть виникати якісь внутрішні організаційні або фінансові зміни, воно змушене виживати ще й у мінливому зовнішньому середовищі. У зв'язку з цим, працівники економічних відділів на регулярній основі проводять оцінку власних результатів діяльності за матеріалами звітності. Це дає можливість побачити успіхи і прорахунки, які мали місце у попередніх звітних періодах, та дозволить проводити поглиблений аналіз проблемних показників, що потребують коригування шляхом прийняття дієвих управлінських рішень з боку керівництва підприємства. В цьому аспекті особливо гостро постає питання аналізу показників фінансової звітності підприємств, що працюють за спрощеною формою обліку і складають фінансову звітність як суб'єкти малого підприємництва. Автори статті розглядають особливості оцінювання абсолютних та відносних показників, що представлені у Фінансовому звіті суб'єкта малого підприємництва, та представили методику комплексного аналізу фінансового стану та фінансових результатів для таких підприємств.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Bukach , V. V., та N. V. Kaminska . "Структурна характеристика державної влади як інституту конституційного права України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (27 квітня 2021): 19–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Державна влада завжди була однією з найважливіших складових конституційного права. Проте саме поняття конституційно-правовий інститут державної влади, на жаль, належної теоретичної розробки в Україні не здобуло. Нові концептуальні підходи до дефініції державної влади в Україні вимагають заповнити цю прогалину, оскільки вивчення цього явища має не лише суто теоретичне, а й практичне значення у складний період розбудови Української держави. Метою статті є розкриття змісту структурних елементів та обґрунтування правових категорій щодо функціонування державної влади як самостійного інституту конституційного права України, а також викладення власного бачення щодо оптимальної методологічної основи для визначення конституційного інституту державної влади. Розкриття змісту цих питань дає змогу визначити основні елементи, складові влади в Україні, які у своїй сукупності допоможуть сформулювати визначення цього конституційно-правового інституту. Наукова новизна полягає у тому, що сучасний період розвитку України характеризується діяльністю органів державної влади в умовах парламентсько-президентської форми правління, а тому з огляду на зазначене виникає необхідність дослідити теоретичні питання щодо структурної характеристики самостійного конституційно-правового інституту конституційного права України та запропонувати новітні шляхи його удосконалення на основі інтеграції держави в європейський простір. Наукою конституційного права України не достатньо ґрунтовно досліджена структурна характеристика конституційно-правового інституту державної влади, а тому питання правових категорій, що розкривають її зміст, потребують подальшого вивчення та удосконалення. Висновки. Державна влада як конституційно-правовий інститут є комплексним поняттям, яке розглядається як різновид поняття «соціальна влада», як інтелектуальне підґрунтя будь-якої системи політичного та юридичного знання. Зміст влади характеризується відносинами, що виникають між суб’єктами й об’єктами влади, у таких відносинах є дві сторони: передавання або нав’язування влади суб’єкта щодо об’єктів і підпорядкування об’єктів влади суб’єктам влади. Отже, структуру конституційно-правового інституту державної влади можна визначити як його внутрішню будову. Тобто, структура конституційного інституту державної влади говорить про те, як він побудований і з яких елементів складається. Структуру інституту державної влади розглядається з трьох точок зору: з погляду структури влади, з урахуванням принципу поділу влади і з урахуванням власної структури або структури відносин влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Тодьеришко, Эрика, та Елена Маслиган. "АЛГОРИТМЫ МАРШРУТИЗАЦИИ ПРОСТРАНСТВЕННОГО ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ КЛАСТЕРНЫХ СТРУКТУР ТУРИЗМА И РЕКРЕАЦИИ". SWorldJournal, № 07-05 (31 березня 2018): 100–106. http://dx.doi.org/10.30888/2663-5712.2021-07-05-080.

Повний текст джерела

Анотація:

Функціонування кластеру має впливати на загальні показники розвитку суб’єктів сфери туризму і рекреації регіону, які можуть вплинути на здатність регіональної системи функціонувати в умовах, близьких до рівноважних при постійних зовнішніх і внутрішніх впл

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Тодьеришко, Эрика, та Елена Маслиган. "АЛГОРИТМЫ МАРШРУТИЗАЦИИ ПРОСТРАНСТВЕННОГО ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ КЛАСТЕРНЫХ СТРУКТУР ТУРИЗМА И РЕКРЕАЦИИ". SWorldJournal, № 07-05 (31 березня 2018): 100–106. http://dx.doi.org/10.30888/2410-6615.2020-07-05-080.

Повний текст джерела

Анотація:

Функціонування кластеру має впливати на загальні показники розвитку суб’єктів сфери туризму і рекреації регіону, які можуть вплинути на здатність регіональної системи функціонувати в умовах, близьких до рівноважних при постійних зовнішніх і внутрішніх впл

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Кожура, Л. О. "ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЯК СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРУВАННЯ ПРАВА ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 101–4. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).699.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено загальну характеристику повноважень та компетенції суб’єктів адміністрування права осіб з інвалідністю на охорону здоров’я. Визначено, що під поняттям «публічна адміністрація» потрібно розуміти систему різнорівневих органів, які наділені публічно-владною компетенцією, яким делеговані публічні повноваження або які здійснюють публічно-управлінські функції з метою задоволення публічного інтересу. Публічна адміністрація є елементом системи управління, яка забезпечує функціонування кожної сфери суспільного життя. Суб’єктами публічної адміністрації у сфері охорони здоров’я є Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади (Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство соціальної політики України; Міністерство у справах ветеранів України; Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; Міністерство фінансів України; Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України; Державний комітет телебачення і радіомовлення України; Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками; Національна служба здоров’я України; Державна архітектурно-будівельна інспекція України; Пенсійний фонд України; Державна служба статистики України; Фонд соціального захисту інвалідів; місцеві органи публічної адміністрації. Розкриємо повноваження окремих суб’єктів. Ґрунтовний аналіз повноважень та компетенції публічної адміністрації у сфері охорони здоров’я та безпосередньо забезпечення права на охорону здоров’я осіб з інвалідністю дасть можливість узагальнити та структурувати наявну систему органів публічного управління в цій сфері, виявити ті, повноваження, які дублюються, та внести пропозиції щодо вдосконалення їх адміністрування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Semenkova, Marynа. "Підходи до виявлення зовнішнього керування міжнародними міграційними процесами". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 185–93. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.185-193.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті розроблені способи виявлення зовнішнього керування процесами міжнародної міграції з метою попередження їх використання як засобу деструктивного впливу на цільову країну або зменшення негативних наслідків такого керування. Виділено два основні напрямки впливу суб’єкта зовнішньої політики на міграцію – з метою вирішення внутрішніх проблем і з метою її використання як засобу деструктивного впливу. Враховуючи можливий прихований характер дій суб’єкта зовнішньої політики, для кожного з напрямків розроблено способи виявлення його зацікавленості в міграції і в її певних характеристиках, розроблено показники, аналіз яких дозволяє виявити ознаки керування актором процесів міжнародної міграції, набуття нею конфліктогенних властивостей і використання конфліктного потенціалу міграції з метою ослаблення або дестабілізації цільової країни зсередини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

ГЛАЗКОВА, ІРИНА. "КЛАСИФІКАЦІЯ БАР’ЄРІВ ОВОЛОДІННЯ УЧНЯМИ ПРОФІЛЬНОЇ ШКОЛИ ІНШОМОВНОВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 135–42. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-135-142.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі бар'єрів студентів у вивченні іноземних мов. Автор підкреслює, що єдиної класифікації бар'єрів не існує як такої, оскільки кожен вчений, що вивчає певну проблему, підкреслює наявність конкретних бар'єрів залежно від предмета дослідження. Автор доводить, що доцільно класифікувати бар'єри на зовнішні та внутрішні. До внутрішніх відносимо: психофізіологічні, мотиваційні та емоційні, до зовнішніх – організаційні, інформаційні, оцінні, змісту та форм навчального процесу, власне мовленнєві. Психофізіологічні бар'єри пов'язані перш за все з бар'єрами темпераменту, що виникають, коли темперамент вчителя і того, хто вчиться протилежні й ця відмінність не рефлексується. Психофізіологічні особливості впливають на оцінку обрання оптимального темпу навчальних дій, структуризацію процесу навчання. Мотиваційний бар'єр утворюється в результаті несформованості позитивної пізнавальної мотивації навчання, ціннісного відношення до професії, відсутності потреб у вивченні певної теми через об'єктивні і суб'єктивні причини. До емоційних бар'єрів відносяться: актуалізація негативних слідів емоціональної пам'яті при зіткненні з навчальним завданням, коли суб’єкт навчальної діяльності потрапляє в ситуацію, схожу з тією, в якій раніше отримав негативний емоційний досвід. Організаційні бар'єри є результатом слабкої організації навчального процесу. Оцінні бар'єри обумовлені помилкою в застосуванні оцінних дій. Власне мовленнєві бар'єри включають бар'єри слухання, говоріння, читання та письма. Слухання супроводжується станами напруги, паніки, нудьги, розчарування, остраху невдачі, ліні. Говоріння іноземною мовою викликає стани невпевненості, тривоги, острах зробити помилку, бути висміяним. Читання зазвичай не викликає гострих проблем, але робота з текстом може супроводжуватися лінощами, нудьгою, апатією, порушенням дисципліни. Письмо супроводжується острахом відкрито й доказово продемонструвати свою нездатність чітко й грамотно висловлювати свої думки в письмовій формі. Ключові слова: класифікація, бар’єр, перешкода, процес навчання, іноземна мова.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Chumakova, Irina, та Yuliia Kravchenko. "ОСВІТНІ ПОСЛУГИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В МЕЖАХ ДЕРЖАВНОГО ЗАМОВЛЕННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 2(14), № 2 (14) (2018): 32–40. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-2(14)-32-40.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена вирішенню проблеми внутрішнього контролю освітніх послуг, що надаються закладами вищої освіти. Авторами визначено поняття й суб’єкти освітніх послуг та місце внутрішнього контролю в процесі формування та розміщення державного замовлення на надання освітньої послуги. Встановлено, що внутрішній контроль, який здійснює Міністерство освіти і науки України, є внутрішньосистемним. Обґрунтовано необхідність запровадження на рівні Міністерства освіти і науки України та закладу вищої освіти окремих типів контрольних процедур залежно від цілей їх застосування під час планування та виконання державного замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Ніколаєва А.М. та Демчук В.В. "ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ МАЛИХ ПРИВАТНИХ ФІРМ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА". Економічний форум 1, № 3 (20 липня 2020): 70–78. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-3-11.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті досліджено економічну сутність дефініції «фінансове забезпечення підприємства». Обґрунтовано, що фінансове забезпечення підприємства розглядається науковцями переважно в контексті складових (методів, функцій) фінансового (фінансово-кредитного) механізму, і пов’язане з мобілізацією та використанням підприємством фінансових ресурсів, які формуються у вигляді грошових фондів чи в не фондовій формі. Авторами узагальнено власне бачення сутності даної дефініції, як діяльності суб’єкта господарювання, пов’язаної з мобілізацією фінансових ресурсів із внутрішніх і зовнішніх джерел, їх розподілом та ефективним використанням на забезпечення безперебійної поточної роботи підприємства та фінансування його розвитку. Виділено фактори впливу на фінансове забезпечення діяльності та розвитку малих підприємств, з урахуванням специфіки їх діяльності, які згруповано у шість груп: масштаби діяльності; виробничий процес; активи, менеджмент; персонал; стійкість. Основними формами фінансового забезпечення суб’єктів бізнесу в сучасних умовах господарювання виокремлено самофінансування, банківське кредитування, лізингове фінансування, інвестування, бюджетне фінансування, фінансування з різноманітних грошових фондів. Встановлено, що основними джерелами фінансування діяльності малих приватних транспортних фірм є власні кошти, зокрема нерозподілений прибуток та поточні зобов’язання і забезпечення. Позиковий капітал таких фірм переважно носить короткостроковий характер і складається з кредиторської заборгованості та інших поточних зобов’язань, які можна віднести до стійких пасивів. Проаналізовано сучасні умови фінансового забезпечення розвитку малих приватних транспортних підприємств в Україні. Визначено критерії для прийняття фінансових рішень, а також переваги і недоліки застосування різних форм фінансування оновлення основного капіталу приватних транспортних фірм.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Панова, О. О. "ЩОДО КЛАСИФІКАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 37–41. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.257.

Повний текст джерела

Анотація:

особливості адміністративних правопорушень у сфері публічної безпеки України. Проаналізовано підходи уче-них-правознавців щодо розуміння сутності категорії «адміністративне правопорушення». З’ясовано, що фак-тична характеристика адміністративних правопорушень у сфері публічної безпеки може бути представлена дво-єдиною системою, яка складається з підсистем зовнішніх і внутрішніх ознак. До останніх автор відносить ті, щохарактеризують його зміст, внутрішню складову частину й випливають з юридичних складів проступків у сферіпублічної безпеки, а до зовнішніх – усі інші риси, які переважно стосуються зовнішнього вираження адміністра-тивного правопорушення, здійснення посягання на об’єкти сфери публічної безпеки. Обґрунтовано, що кара-ність проступку передбачає обов’язкове притягнення особи до адміністративної відповідальності й застосуваннядо особи санкцій, унаслідок яких вона зазнає матеріальних втрат і моральних обмежень. Для того, щоб проти-правні дії чи бездіяльність особи були визнані адміністративним правопорушенням, вони повинні бути вчиненіделіктоздатною (осудною) особою, яка може нести адміністративну відповідальність і бути суб’єктом проступку,натомість діяння неосудної особи взагалі не визнаються правопорушеннями. Установлено, що ознака свідомоївольової поведінки особи передбачає, що процес вчинення правопорушення контролюється та усвідомлюєтьсяособою, а тому сам проступок добровільний. Така характеристика пов’язана з деліктоздатністю особи, тобто їїспроможністю нести юридичну відповідальність за власні протиправні діяння, відповідати за них перед суспіль-ством і державою та розуміти можливість настання шкідливих наслідків, що можуть відбуватися внаслідок вчи-нення делікту. Одночасно неусвідомлення та відсутність вольової ознаки унеможливлюють притягнення особи довідповідальності, навіть якщо її діяння за зовнішніми рисами схоже на правопорушення; прикладом може бутивчинення правопорушення малолітньою чи душевнохворою особою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Prystupa, L. А., V. V. Koval та Ye V. Kovalenko-Marchenkova. "УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ НА ОСНОВІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, № 92 (8 квітня 2021): 282. http://dx.doi.org/10.31713/ve4202026.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито сучасне розуміння сутності поняття «фінансова безпека банку» на основі аналітичного дослідження існуючих підходів до трактування змісту фінансова безпека суб’єкта господарювання та трактування категорії фінансової безпеки банку. Зазначено умови розвитку, актуальні явища та фактори, що можуть спричиняти внутрішні загрози національному банківському сектору загалом та його установам. Розкрито інструменти протидії наслідкам загроз у банківському секторі, ефективно застосовані на рівні регулятора, та, на основі аналітичного оцінювання стану й тенденцій ризиків банківського сектору за період 2015–2020 років, запропоновано етапну послідовність процесу ризикменеджменту та виділено пріоритетні складові підвищення рівня фінансової безпеки вітчизняних банківських установ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Sosnovska, Olga, та Liudmyla Dedenko. "РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 3 (24 квітня 2019): 70–79. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0106.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто поняття невизначеності середовища функціонування підприємства, досліджено сутність і природу загроз та ризиків, встановлено відмінність між ризиком та невизначеністю. Досліджено систему ризик-менеджменту на підприємстві. Встановлено, що система ризик-менеджменту є невід’ємною складовою частиною підсистеми менеджменту організації та являє собою систему управління ризиками на основі процесу їх ідентифікації, оцінки та аналізу, а також вибору і використання методів нейтралізації їх наслідків, що спрямована на досягнення необхідного балансу між стратегічними можливостями підприємства та рівнем ризику.Здійснено аналіз міжнародних стандартів ризик-менеджменту та розглянуті особливості національних стандартів. Визначено, що в Україні діє Державний стандарт ДСТУ ISO 31000:2018, який надає можливість суб’єкту господарювання порівняти свою практику управління ризиками з міжнародним досвідом. Узагальнено основні фактори впливу ризиків на систему управління. Доведено, що сьогодення вимагає постійного моніторингу ризикоутворюючих факторів для створення ефективної та гнучкої системи господарювання підприємства в умовах ринкової кон’юнктури. Представлено та деталізовано етапи ризик-менеджменту: аналіз оточення, ідентифікація ризику, аналіз ризику, оптимізація ризиків. Розглянуто особливості управління ризиками та основні методи їх оптимізації на підприємстві для мінімізації їх впливу на результати діяльності підприємства. Встановлено, що ризик для кожного підприємства є індивідуальним, тому і використання того чи іншого методу оптимізації є також індивідуальним і визначається умовами зовнішнього та внутрішнього середовища.Світовий досвід найбільш часто використовує зовнішні методи (страхування, хеджування, диверсифікація, розподіл ризику) та внутрішні методи (самострахування, лімітування, забезпечення якості виготовленої продукції, бізнес-планування) зниження ризиків підприємства. Узагальнено, що від прийнятої концепції управління ризиками значною мірою залежить ефективність всього ризик-менеджменту та результативність діяльності економічних суб’єктів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Бруз, А. В. "Розвиток аксіологічної проблематики у філософських поглядах Р. Г. Лотце". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 29 (6 липня 2021): 3–8. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.951.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто особливості формування аксіологічної проблематики у філософських поглядах Лотце. Висунуто думку про те, що він здійснює своєрідний «аксіологічний поворот» у філософії. Зокрема, проаналізовано світоглядні та методологічні особливості філософських поглядів Лотце, які стали підґрунтям для розвитку аксіологічної проблематики та основою для подальшого виникнення аксіології як науки. Такий аналіз філософських поглядів Лотце стосовно розробки ним засад аксіології здійснено у контексті кантіанства та персоналізму. У статті обґрунтовано, що аксіологічні ідеї Лотце засновуються на таких світоглядних засадах, як кантіанський трансцендентальний апріоризм та персоналізм. Досліджено аксіологічні аспекти персоналізму Лотце, які вплинули на виокремлення аксіологічної проблематики у його поглядах. Виявлено особливості тлумачення поняття «цінність» у поглядах Лотце. У статті показано, що диференціація аксіології зі сфери філософії засновується на світоглядних аспектах розуміння людини та її значущості у бутті. Зокрема, встановлено, що виокремлення аксіологічних питань у філософії Лотце відбувається на основі інтерпретації ним людини як активного суб’єкта пізнання, яка започаткована у гносеології трансцендентального апріоризму І. Канта. Суб’єктивізм у поглядах Лотце, який полягає у наданні значущості суб’єкту як явищу буття внаслідок його духовної самодостатності є підґрунтям для розгортання у його філософських поглядах вчення про цінності. Окреслено, що надання людині аксіологічного статусу як важливому елементу буття та обґрунтування ідеї унікальності та цінності людини у персоналізмі Лотце на основі значущості її духу стали підґрунтям для виокремлення у його поглядах аксіологічної проблематики. Лотце трактує суб’єкта пізнання як особистість, як «я», як духовну субстанцію, як свідомість, яка є незаперечним фактом, який має найбільше значення в бутті. У статті показано, що поняття «цінність» у філософських поглядах Лотце вживається в антропологічно-гносеологічному контексті, тобто у ракурсі цінності саме людської свідомості, людського духу, які вже стають підґрунтям для надання статусу цінності людині. Доведено, що семантика поняття «цінність» у поглядах Лотце розвивається не на основі цінності буття чи Бога, а на основі цінності людини, яка має значущість і цінність внаслідок значущості і цінності її свідомості, власне її духу. Поняття «цінність» у поглядах Лотце має етико-антропологічний зміст, оскільки ґрунтується на внутрішній цінності людини, на цінності її духовності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Старченко, Г. В. "Проєктно-орієнтований технологічний бізнес, як основний елемент моделі інноваційного розвитку національної економіки". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: економіка та управління, № 1 (30 вересня 2021): 29–38. http://dx.doi.org/10.54929/pmt-issue1-2021-05.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено інноваційна активність українського бізнесу та виявленні його взаємозв’язки з наукою та освітою. Встановлено, що цей взаємозв’язок є важливим для розробки заходів та пропозицій із налагодження ефективної колаборації між освітою, наукою, державою, бізнесом, суспільством та закладення бази для формування проєктно-орієнтованого технологічного бізнесу в національній економіці. Зазначено, що застосування проєктно-орієнтованого підходу до управління інноваційним розвитком національної економіки дає змогу врахувати її складну внутрішню структуру, основні зв’язки між її підсистемами та елементами. Це сприяє появі нових структур та елементів інноваційної моделі розвитку економіки, як то, проєктно-орієнтований технологічний бізнес. Проєктно-орієнтований технологічний бізнес, як основний елемент моделі інноваційного розвитку національної економіки сприяє налагодженню тісних взаємозв’язків між основними суб’єктами інноваційного розвитку. Підкреслено, що на тісній колаборації між суб’єктами освіти, науки та бізнесу базується своєчасне використання генерованих ідей, трансформація ідей у інновації, дифузія інновацій. В роботі для виявлення зон концентрації інноваційних пріоритетів великого бізнесу, запропоновано використовувати модифікацію індексу Херфіндаля-Хіршмана. Проведений аналіз показав, що бізнес спроможний змінювати інноваційне середовище не лише регіонального, але й на рівні національної економіки. Для сучасного етапу розвитку бізнесових утворень характерна неоднорідність економічного та технологічного простору щодо рівня концентрації інноваційних витрат та інноваційних результатів основних суб’єктів бізнесу. Наголошено, що налагодження тісних взаємозв’язків в межах проєктно-орієнтованого технологічного бізнесу вимагає активізації інноваційної діяльності самого бізнесу, що має прояв у постійному використанні результатів діяльності науки задля досягнення цілей свого розвитку. Ґрунтовного вивчення заслуговують питання методологічного забезпечення формування умов для довгострокової взаємодії бізнесу та державних органів на регіональному рівні, зокрема в рамках реалізації проєктів інноваційного розвитку, формування кластерів, підвищення соціальної відповідальності бізнесу та активізації проєктів державно-приватного партнерства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Внутрішні суб’єкти"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями