Статті в журналах з теми "Власний внутрішній світ"

У науковій статті висвітлено психологічний профіль осіб з татуюваннями, а саме їхню ціннісно-смислову, мотиваційну, емоційну та соціальній сферах. Аналіз татуювань, а саме розміру, кольорової гами, символів, написів дозволяє визначити увесь спектр специфічних особистісних якостей та спрямованості індивіда, відобразити його внутрішню психічну реальність. Презентація внутрішнього світу особистістю через татуювання зменшує емоційну напругу, підвищує самооцінку, власну самоцінність і сприяє усвідомленню власної ідентичності. нанесення татуювання дає змогу зафіксувати на тілі значимі події і переживання, «висловити» особистісні переживання та транслювати внутріособистісні сенси. За результатами емпіричного дослідження доведено, що наявність татуювань та потреби у його нанесенні пов’язано з такими психологічними особливостями, як внутрішнє бунтарство, захист, особиста ідентифікація, закарбовування спогадів і бажання жити в минулому, позбавлення від комплексів, спосіб позбавлення від болю морального через біль фізичний, домінування над власним тілом, сепарація та стигматизація.

У статті аналізується істотна відмінність системи «внутрішній світ» від інших систем високої складності і нелінійності, яка полягає в її керованості (не лише собою, своєю динамікою – самоорганізація), а й зовнішнім по відношенню до системи фактором – людиною, яка цю систему має. Доводиться, що особистість, і тільки вона, виступає суб’єктом власного внутрішнього світу. Відмічається, що внутрішній світ має такі обов’язкові параметри, як великий рівень складності, висока нелінійність, упорядкованість і структурованість (а отже – ієрархізованість), сингулярність, здатність до продуктивності, розвитку і саморозвитку. Підкреслюється, що здійснення управлінсько-регулятивних (власне, суб’єктних) функцій по відношенню до внутрішнього світу відбувається через його структурування і переструктурування, у тому числі і основним чином в процесі цілком зовнішньої діяльності.

Актуалізує тему дослідження науково-методична вивченість проблеми, зокрема такий аспект, як організаційно-методичне забезпечення формування художніх цінностей у старших дошкільників у сучасній мистецькій освіті. Відзначаємо, що є необхідність створення методичного забезпечення формування художніх цінностей у дитини старшого дошкільного віку засобами візуального мистецтва. Метою дослідження є опис змісту методики формування художніх цінностей у дітей старшого дошкільного віку (елементарний підрівень початкової мистецької освіти) у процесі знайомства із творами мистецтва, зокрема візуального. Завдання: розглянути методику формування художніх цінностей у дітей старшого дошкільного віку в умовах початкової мистецької освіти; охарактеризувати зміст запропонованої програми. Методологію дослідження становили праці Г. Ващенко, Г. Сковорода, К. Ушинський (знайомство з мистецтвом удосконалює внутрішній світ особистості та гармонізує її); Н. Гросул, Є. Коротаєва, Б. Неменський, М. Фомін (формування інтересу дітей до мистецтва, розуміння впливу мистецтва на суспільне життя, естетичний та духовний розвиток особистості відбувається за рахунок відповідного методичного забезпечення); О. Комаровська, Г. Падалка, О. Рудницька (формування естетичного смаку, ставлення до природи, людини, мистецтва та самого себе). Науковою новизною є те, що запропонований зміст типової навчальної програми «Бесіди про мистецтво» для дітей старшого дошкільного віку (елементарний підрівень початкової мистецької школи (проект) розроблений з урахуванням диференціювання тем, що базуються на принципах системності, наступності, інноваційності та інтегрованості, що дає змогу застосовувати та адаптовувати власний педагогічний досвід, застосовувати методи та форми роботи, що відповідають специфіці регіону, закладу та методичним уподобанням викладача. Висновки: Процес набуття дитиною естетичного досвіду повинен вибудовуватися на основі систематичного та послідовного знайомства з історією мистецтва (образотворче мистецтво, мистецтво музики, танцю та театру); застосуванні на заняттях їх синтезу; підготовки мистецького проекту у формі творчої лабораторії (за видами мистецтва), як метод закріплення отриманих знань з історії мистецтва. Визначено, що: структура навчальних модулів повинна коригуватися разом зі змінами сучасних тенденцій в освіті, в мистецькій зокрема, та запитом суспільства на формування естетично-вихованої особистості; завдання курсу повинно базуватися на психофізіологічних особливостях дитини старшого дошкільного віку, тому закріплення знань повинно забезпечуватися шляхом повернення до аналогічного, але не тотожного матеріалу; перевага у вивченні історії мистецтва на елементарному підрівні початкової мистецької школи повинна свідомо надаватися вивченню рис українського мистецтва.

У статті робиться спроба пошуку індивідуалістичних ідей у німецькій класичній філософії, яка є своєрідним підсумком філософсько-правової думки Нового часу та являє собою велику і найбільш впливову західноєвропейську течію. Найбільш відомими представниками цієї течії вважаються: І. Кант, Г. Гегель, І. Фіхте, Л. Фейєрбах, Ф. Шеллінг. Ці мислителі по-новому репрезентували багато світових, філософсько-правових проблем, у тому числі індивідуалістичних, адже відбулася переорієнтація з аналізу природу до дослідження людини. До цього часу індивідуалістичні проблеми не змогли вирішити ні емпіризм, ні раціоналізм, ні просвітництво, а тому саме з історії німецької класичної філософії починається вивчення людини, коли представники цієї філософії вперше усвідомили, що людина живе не у світі природи, а у світі культури. Встановлено, що німецька класична філософія до аналізу взаємозв’язку людини і світу підходить якісно по-новому, розглядаючи людину, перш за все, як внутрішньо активну істоту, що впливає на світ і конструює його. Людина здатна до раціонального пізнання, а отже, вище світу природи і всього буття – така установка визначала духовну ментальність німецької класичної філософії. Виявлено риси, які були притаманні німецькій класичній філософії та які мали вплив на формування індивідуалізму, зокрема основні з них такі: зміщення акцентів з аналізу природи на дослідження людини, якій притаманні такі якості, як: вільнодумство, знання і вміння діяти зі «знанням справи»; твердження, що людина живе не у світі природи, а у світі культури; дослідження людської сутності, духовного життя людини, а не тільки людської історії; гуманність, гуманізм представляються як природна мета розвитку суспільства; людина здатна до раціонального пізнання, а тому вище світу природи і всього буття; розгляд індивіда як мети, а не як засобу; підкреслення важливості прагнення людини до власної духовної сутності та вивчення проблеми високої моральності індивіда; акцент на почутті власної гідності особистості; розкриття антропологічної, онтологічної і соціальної складової частини свободи; людина розглядається як внутрішньо активна істота, що впливає на світ і навіть конструює його; введення у філософію поняття об’єкта і суб’єкта пізнання, підкресливши при цьому активність суб’єкта, що пізнає тощо.

Статтю присвячено дослідженню репрезентації світу природи в автобіографії дитинства «Souvenirs d’enfance» Марселя Паньоля, члена Французької академії, відомого французького драматурга, театрального та кінорежисера, прозаїка, поета, есеїста ХХ століття. Простежено, що природа у спогадах Марселя Паньоля представлена класичними архетипами матері-божества, матері-годувальниці, мудрого наставника. Природа дає силу, вчить мудрості, розкриває внутрішні резерви людини. Природа для головного героя спогадів – це передусім свобода, гармонія із самим собою і навколишнім середовищем. Закцентовано увагу на тому, що в «Souvenirs d’enfance» природа представлена своїми основними складниками – вода, земля, тваринний і рослинний світ, атмосфера. Для їх опису широко застосовуються акустичні та зорові характеристики, подані через кінематографічні техніки письма. Природа в спогадовому творі Марселя Паньоля постає цілісною системою, що споконвіку живе за власними законами, у своєму узвичаєному, неспішному темпоритмові. Людина, відійшовши від природи, значно пришвидшує свій життєвий темпоритм, однак, на думку письменника, повністю відірватися від неї людина не може, бо вона є частиною живої природи, відтак їхній зв’язок є міцним і триває протягом усього людського життя.

Емпірично підтверджено, що ні соціально-політичні, ні економічні фактори не можуть служити постійною підставою психологічного благополуччя особистості. У свою чергу, це спонукало дослідників звернути увагу, перш за все, на проблеми етичного, культурологічного та світоглядного характеру та їх зв’язок з психологічним благополуччям особистості. Світоглядна основа є однією з складових психологічного благополуччя, соціально-психологічним явищем, що, безсумнівно, надає вплив на особливості переживання особистості внутрішнього благополуччя. Психологічне благополуччя повинно інтерпретуватися в контексті взаємозв’язку та взаємовідносин з іншими людьми, соціумом в цілому, з світом і світосприйняттям. Благополуччя складається не тільки зі ставлення до зовнішнього об’єктивного результату активності, але й її внутрішнім ефектам у вигляді самоставлення, самоцінності, цілісності. Такий ракурс дослідження відкриває перспективи аналізу психологічної картини психологічного благополуччя, що саме по собі важливо для розуміння змістовної організації цього явища, виявлення тих утворень особистості, які багато в чому визначаються умовами соціалізації, її ситуативного і глибинного традиційного, що минає вглиб історії життя та стосунків багатьох поколінь. Для побудови цілісної моделі психологічного благополуччя необхідно розглядати особистість в контексті її соціально-психологічних характеристик, а також домінуючих відносин до себе і світу. Не настільки значущим тут стає визначення, власне компонентів психологічного благополуччя, як створення цілісної системи розуміння їх взаємодій із зовнішнім світом і відносинами з іншими людьми. У визначенні внутрішньої структури психологічного благополуччя і її взаємозв’язку з соціально-психологічними характеристиками особистості, а також параметрами, визначальними відносини особистості, може складатися ключове завдання для розуміння суті процесу здійснення людини в світі, його індивідуального світосприйняття, формування довіри до світу, досягнення того психічного стану, при якому людина зможе відчувати свій власний потенціал, а також багатство душевного змісту. Його напрямок і способи здійснення можуть бути пов’язані з екзистенційним та духовним досвідом.

Кириленко К. М. До питання про демаркацію понять «картина світу», «світогляд» та «образ світу». - Стаття. У статті з урахуванням традицій вітчизняного наукового обігу аналізуються та розмежовуються по­няття «картина світу», «внутрішня картина світу», «образ світу», «світогляд», які функціонують як си­нонімічні терміни для позначення уявлень людини про навколишню дійсність та визначення розуміння нею свого місця і призначення у ній. Розрізнення цих понять є нагальним завданням для наукового співто­вариства, оскільки термінологічна синонімія усклад­нює порозуміння та позбавляє наукові дослідження чіткості формулювань. Поняття «картина світу» висвітлюється як таке, що фіксує пізнавально-теоретичну основу уявлень певної епохи, охоплює собою велике коло когерент­них поглядів і переконань та є підґрунтям формуван­ня аксіологічних регуляторів і мотиваторів поведінки окремих особистостей. Картина світу як вона втілюєть­ся на рівні окремої людської особистості, яка формує своє розуміння світу на основі власних та здобутих в готовому вигляді знань, усвідомлених та позасвідомих чинників, визначається терміном «внутрішня карти­на світу». Термін «образ світу» використовується для позначення формування «картини світу» на особистіс- ному рівні, ним фіксується усвідомлена її особистісна репрезентація. Терміном «світогляд» позначається система уявлень людини про світ та її особисте місце в ньому, у якій важливим складником структури є цін­нісно-мотиваційні регулятори людської поведінки. По­няття «картина світу» фіксує пізнавально-теоретичну основу уявлень певної епохи та є неперсоніфікованим утворенням, хоча й таким, що існує на особистісному рівні. Поняття «світогляд» позначає ті погляди і пере­конання, які є особистісним надбанням, хоча й таким, що екстрапольоване та тісно пов’язане із онтологічни­ми, гносеологічними вимірами людського буття у пев­ному соціокультурному середовищі. Демаркація визначених понять є шляхом до повно­ти розуміння тем та проблем, які ними позначаються, що є важливим завданням гуманітарних студій ХХІ ст. у контексті окреслення вихідних підвалин сучасної си­нергетично-еволюційної картини світ.

Проблема розвитку мовленнєвих навичок старших дошкільників є однією з найважливіших у системі дошкільного виховання. Ступінь розвитку мовлення є характеристикою освіченості людини й народу загалом. За допомогою мовних засобів людина виражає себе, свій внутрішній світ, світобачення, свій естетичний, етичний, світоглядний та інтелектуальний розвиток. Вироблення в дошкільників навичок практичного володіння рідною мовою, вміння правильно будувати висловлення в усній формі – основне завдання, яке постає перед закладом дошкільної освіти. У дитини старшого дошкільного віку вдосконалюється граматична правильність мовлення, продовжується засвоєння суфіксів, спостерігається прагнення до точного вживання граматичних форм, що виявляється в критичному ставленні до власного мовлення і мовлення інших людей. У дошкільному віці мовлення дитини виконує функцію спілкування, пізнання світу, планування власних дій та спільної діяльності. Дитина володіє здебільшого розмовним стилем усної української мови. Мовлення є головним фактором соціалізації дітей не лише в дошкільному закладі, а й за його межами. Оскільки дошкільний вік характеризується тим, що провідною діяльністю дитини є ігрова, то саме гра стимулює мовлення дошкільників. Використання різноманітних ігор під час навчання та вільного часу дітей сприяє своєчасному розвитку, зокрема, мовлення. Мовленнєво-ігровою є діяльність, яка потребує застосування набутих раніше знань, мовленнєвих навичок та вмінь. Характерною ознакою цієї діяльності є усвідомлення дітьми побудови ігрового сюжету. Для дітей гра зі словом є не лише цікавим, а й корисним для її розвитку процесом. Мовленнєві ігри спрямовані на правильну вимову, уточнення та закріплення словника, на загальний розвиток мовлення. Дошкільнята вчаться висловлювати власну думку, знаходити компроміс з однолітками, робити висновки. Разом із розвитком мовлення діти стають упевненішими, зникає сором’язливість, напруженість, скутість. Гру слід використовувати під час мовленнєвого розвитку, що виявляється в дитячій діяльності й яка пов’язана зі спілкуванням. Використання дидактичних ігор у дошкільних закладах досить розповсюджене. Їх використовують не лише на заняттях, а й під час прогулянок та у вільний для дітей час. Орієнтація на ігрову діяльність, прийоми та ігрові форми важливо включати в навчальну роботу. Особливого значення набуває поєднання гри з навчальною діяльністю в старшій групі дошкільного закладу, оскільки відбувається перехід від ігрової діяльності до навчальної.

Леся Українка – письменниця широкого творчого діапазону. За своє коротке життя залишила нащадкам великий літературний доробок – полум'яну поезію, філософську драматургію, талановиту прозу, оригінальні публіцистичні та критичні статті, переклади. Вона бачила світ у образному сприйнятті: воно було у Лесі настільки всеосяжне, що виявлялося не лише в художньому слові, а й у роботі пензлем, у майстерній грі на фортепіано. На літературну арену Леся Українка вийшла спочатку як поет та перекладач, потім закріпила за собою славу талановитого драматурга і водночас досягла значних успіхів як прозаїк, розкривши таким чином свій багатогранний талант. У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ–ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною. Українська літературознавча думка XX ст. неодноразово зверталася до осмислення творчого доробку Лесі Українки в найрізноманітніших аспектах: проблематики, поетики (передусім жанру й образності), типології тощо, але досі практично не існує окремих наукових шкіл у лесезнавстві, немає глобального прочитання художньої спадщини одного з найбільших геніїв національної літератури. Леся Українка розробила власну, самобутню й цілісну філософську систему, яку можна охарактеризувати як гуманістичний індивідуалізм. Поетеса впевнена в тому, що тільки духовність спроможна врятувати людство від занепаду. Враховуючи роль і значення слова в житті людини, упевнено можна стверджувати, що саме слово формує людину, а не людина – слово. Очевидно, що Леся Українка вбачає сенс людського буття, а також виділяє гуманістичний ідеал через людину, яка є духовно багатою особистістю і здатна боротися за волю свого народу, національні інтереси, національну гідність. Ідеалом особистості для поетеси також є людина праці, оскільки внутрішній світ людини вона аналізує в таких поділах: людина і суспільство; людина і природа; самоусвідомлення власної суті. У наш час духовність можна назвати нагальним велінням часу, без якого неможливо побудувати незалежну самостійну державу. Для Лесі Українки проблема екзистенційного вибору виступає сутнісною характеристикою людини (світогляду, розуму, почуття, переконання, волі та ідеалу), яка прагне знайти сенс свого існування. Окреме місце займають погляди Лесі Українки, які збагатили свідомість народу ідеями незалежності і свободи, гуманізму та демократії. Її свідомість знаменувала собою вершину філософського осмислення світу людини. Проблема духовності та екзистенційного вибору в творчій спадщині Лесі Українки набуває все більшої універсальності та, на жаль, вона є недостатньо дослідженою. Суттєве місце в її творчості посідає проблема духовної сутності людини.

У статті вперше розглянуто літературне функціонування військового покоління Українських Січових Стрільців у літературно-мистецькому журналі «Світ», який виходив у Львові впродовж 1917 і першої третини 1918 року під редакцією молодомузівця і хорунжого УСС Миколи Голубця. З’ясовано, що часопис розвиває літературно-ідейну концепцію, започатковану стрілецтвом у журналі «Шляхи», означену формулою «Тим, що впали», представляючи низку творів меморіальної тематики, що відповідає засадам «духу епохи» січового стрілецтва. Творчі зусилля стрільців скеровані в руслі піднесення стрілецької слави, стрілецького характеру, документально-мемуарні форми переважають над власне художніми. Хронотоп України у художній візії стрілецтва – простір пам’яті, польові цвинтарі, що акумулюють досвід національної боротьби, національні цінності, стрілецька ж колективна могила – космотвірна точка і центр нової України визволеного «Завтра». Артикульовано проблему наслідків катастрофи війни у громадському та приватному житті на третій рік війни, до розкриття подробиць редакція підійшла цілеспрямовано. Концепт труни дозволяє структурувати світобудову зовні і потрактовувати образ світу художньо. Ліричний герой стрілецького світу поміж екстремами «ерос – танатос» в силу власної стрілецької світоглядної налаштованості в руслі трагічного оптимізму скерований усе-таки до еросу, інстинкту життя, хоча усвідомлює незворотність деяких змін, редукцію приватного світу, внутрішні екзистенційні переміни після межових ситуацій, зміну інших людей навколо і світу в цілому, навіть смерть краси. При цьому стрілецька поезія збагачується негромадянськими мотивами, зокрема інтимним, пейзажно-філософський, медитативними інтонаціями. Стрілецька критика функціонує не лише як засіб підтримки стрілецького літературного продукту і духу стрілецької епохи, але і як мотиватор розвитку стрілецької літературної діяльності, спрямований у бік так званої «літературної індустрії», «літературного виробництва» (П. Бурдьє), тобто демонструє поєднання ідеалістичного історичного підходу і соціологічного.

Стаття присвячена аналізові образу-символу черевичків у повісті М. Матіос «Черевички Божої Матері», який розглядається на трьох рівнях. На першому і другому – як елемент народної назви рослини роду бальзамінових та апокрифічної легенди про Богородицю, що й дала цю назву рослині. Тут із його допомогою розкривається внутрішній світ головної героїні дванадцятирічної дівчинки Іванки Борсук, котра мріє знайти чудодійну квітку не задля власної вигоди, а щоб з її допомогою перемогти в світі зло. Образ Богородиці постає в думках дівчинки символом людської самопожертви. Розмірковуючи про добро й зло у світі, Іванка своїм дитячим нерозумінням змушує читача задуматися про причини людської ненависті на релігійному чи національному ґрунті. Третій рівень розкриття образу черевичків – фінальна картина масового вбивства євреїв після приходу німців. Мрія Іванки Борсук знайти черевички Божої Матері як символ гармонійного, гуманного світоустрою розбивається об дійсність. Закривавлений черевик Хаї Рендигевич в руках Іванки – символ трагічної долі євреїв, коли людиноненависництво утвердилося на держаному рівні.

У статті проаналізовано специфіку функціонування фразеологізмів античного походження в українському поетичному дискурсі ХVІІ ст. Зроблено висновок про те, що головним фактором входження цих фразеологізмів є внутрішня форма власної назви, яку автори використовували для надання експресії творам.

Сучасні теорії суспільного розвитку є спробою адаптувати зміни, які вже протікають у суспільстві. Спонтанність, хаотичність, непередбачуваність поточних змін змушує кожного члена суспільства знайти свій власний спосіб життя і сформувати власні цінності, постійно перебуваючи в зоні очікуваного ризику. Безліч різноспрямованих цілей індивідів, різні способи їх досягнення, різні ресурси, які були використані при цьому, розхитують існуюче суспільство, змушуючи його до трансформування. Результатом таких змін є гнучка, короткострокова соціальна структура, що пристосовується до будь-яких зовнішніх і внутрішніх змін та наповнена індивідами зі схожими особистими характеристиками. Індивіди без зразка для наслідування, боротьби з суспільством, без правил та меж, встановлених соціальним оточенням, знаходяться у процесі досягнення короткострокового результату, вони хаотично рухаються розвивають свої власні ресурси. Наслідком таких змін як на рівні індивідів, так і на рівні суспільства виступає зростаюча мобільність (і особиста, і соціальна). Група і суспільство в цілому отримують можливість на зміни, які можуть відбуватися в самих сферах, приносячи хаос, ризики, галопуючий розвиток і таку довгоочікувану свободу.

Метою статті є аналіз концепції щастя Григорія Сковороди як основи особистісного буття, самореалізації та творчої діяльності людини. Розглянуто проблему людини, її існування. Методологічними засадами дослідження стали герменевтика, філософський символізм, релігійна та синергійна антропології. Наукова новизна. Сенс життя людини полягає в тому, щоби бути джерелом світла й тепла, свідомістю та сумлінням світу, перетворювати та удосконалювати все в ньому. Розкриваючи ідею єдності людини і світу, Г. Сковорода намагається розуміти сенс життя у відношенні до його мети, адже здобуття свободи мислити, визначення смислу життя, пошук у ньому радість є щастям життя. На думку Г. Сково- роди, свобода вчинку реалізувалась у пізнанні людиною своїх природжених здатностей і відповідній спорідненій діяльності. Висновки. Показано глибокий зв’язок у творах Григорія Сково- роди між ідеєю самопізнання, пошуками смислу життя та його реалізацією в діях і вчинках людини, оскільки сам мислитель жив, як учив. Своєю творчістю філософ демонстрував проник- нення у таємниці біблійної символіки, адже віддавав перевагу не пізнанню зовнішнього світу, а пізнанню «істинного чоловіка», тобто справжнього Божого творіння, яке може бути щасли- вим у земному житті. Всю свою творчість він спрямував на те, щоби вказати людині шлях до справжнього щастя, яке розумів не як володіння примарними «мирськими забавами», а як «кураж», «душевний мир», «спокій серця». Отже, щастя люди- ни залежить не від її конкретного становища у світі, а від того, як вона сприймає і внутрішньо оцінює своє включення у світ. Г. Сковорода переконаний у тому, що треба виважено, розумно й вільно, легко і з радістю сприймати всі приготовані невбла- ганною долею перипетії життєвих обставин, різні випробуван- ня на життєвому шляху. Так, пошук власними зусиллями поря- тунку від негараздів і шляху до щасливого життя означає ніщо інше, як самовиховання.

Проведений авторами аналіз наявних відкритих публікацій надав можливість визначити одним із можливих недоліків покращення економічного розвитку держави, неврахування наслідків проявів зв’язків між зміною обсягів воєнних витрат та макроекономічними показниками держави під час середньо- та довгострокового державного планування. На думку авторів врахування закордонного досвіду є доцільним для всебічного аналізу можливостей трансформації власних економічних процесів. За допомогою проведеного кореляційного аналізу отримано узагальнені результати визначення можливих зв’язків/залежностей між змінами обсягів витрат на потреби Міністерства Оборони (МО) та рівня валових внутрішніх витрат (ВВП), інфляції, найближчих до України та провідних країн Світу. Це надало можливість виокремити країни з можливим позитивним впливом оборонних витрат на їх економічні процеси. Подальші дослідження за даним напрямом можуть визначити ряд аналогій, які доцільно використовувати для удосконалення політики економічного розвитку власної держави.

Український літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століть значну роль відводив людині, котра прагне віднайти себе у світі. Митці відображали як реалії життя людини, її психологічні стани за певних обставин, так і внутрішнє єство, почуття та настрій персонажа, що було ознакою модернізму. Творчість Марка Черемшини формувалася під впливом сучасних йому культурно-історичних реалій, європейської філософії. Попри значну увагу дослідників до відображення письменником своїх персонажів виникає потреба вивчення художньої антропології письменника у зв’язку з його власним філософським розумінням існування людини у світі. Марко Черемшина зображує світ і людину в ньому метафізично, акцентуючи на несвідомому персонажів, їх внутрішньому єстві, часто ставить їх в екзистенційні межові ситуації. Такому підходу автора до творення художньої антропології сприяли як модерністська рецепція фольклорно-міфологічних образів та мотивів, так і новітні напрямки європейської філософії, зокрема філософія життя Ф. Ніцше. Одним із маркерів художньої антропології Марка Черемшини є вітаїстичний мотив повноти людського життя, любові, що набув найпотужнішого звучання у збірці новел «Парасочка». Аналіз художньої антропології письменника допомагає глибше зрозуміти невичерпний феномен його творчості. Дослідження доповнює уявлення про особливий філософічний тип мислення Марка Черемшини, накреслює подальші аспекти вивчення його новелістики, зокрема в руслі міждисциплінарних досліджень.

Взаємозв’язок між наративом художнього твору і системою образів є одним з важливих аспектів дослідження сучасної наратологіі. У статті зроблено спробу наративного аналізу системи точок зору, створеної В.К. Желєзниковим у повісті «Опудало». Мета дослідження – виділити й охарактеризувати різні точки зору, які формують образ головної героїні даного твору. Протягом розвитку сюжету твору точка зору на головну героїню змінюється. Її внутрішній світ, вчинки та поведінка аналізуються крізь призму сприйняття оповідача, її дідуся, однокласника, а також за допомогою передачі її власних переживань. Використовуючи методику аналізу точок зору, запропоновану В. Шмідом, ми виділили такі типи точок зору, представлені в повісті: однополюсна нарраторіальна, однополюсна персональна та різнополюсна. Було відзначено, що в характеристиці образу головної героїні з точок зору оповідача і Миколая Миколайовича простежується ніжне та дбайливе ставлення до дівчинки, яке виражається на рівнях сприйняття, оцінки та мови. Велике місце в оповіді твору займає розповідь героїні дідусеві про минулі події, які відбулися з нею. У цьому зізнанні дівчинка аналізує свої вчинки та почуття і таким чином транслює власну точку зору на себе. Точки зору однокласників і інших жителів містечка з приводу Оленки представлені в тексті «Опудала» спорадично. Про їхнє ставлення до дівчинки читач дізнається з розповіді самої героїні. Відсутність відношення городян до героїні може свідчити як про їх байдужість до дівчини, так і про свідому відмову автора включати їх негативні характеристики, які могли б негативно відбитися на образі Оленки. Таке рішення може бути пов’язано також із прагненням автора посилити виховну функцію, яку несе в собі твір для дітей. У роботі ми прийшли до висновку, що В.К. Желєзников розглядає образ дівчинки з різних точок зору для створення багатогранного портрета героїні та більш повного розкриття її внутрішнього світу.

В статті окреслено напрями дослідження розуміння тексту з психологічної точки зору. Описано процес розуміння текстового матеріалу в парадигмі різних психологічних теорій інтелектуальної діяльності. Виокремлено рівні розуміння тексту. Зазначено, що розуміння в психології – один із пізнавальних процесів, що являє собою розкриття реально наявних, істотних зв’язків предметів і явищ об’єктивної дійсності. Визначено, що прихильники психолінгвістичного підходу розглядають розуміння як побудову проекції тексту. У межах цього напряму досліджується розуміння тексту як ієрархія предикатів або ієрархія інформативно-цільових блоків, розрізняються макро- та мікроструктура тексту. Основною закономірністю розуміння тексту є здатність інформації до згортання, у процесі якого здійснюється переведення її у внутрішнє мовлення. При цьому найвищий ступінь розуміння повідомлення, на думку вченого, характеризується можливістю вільного викладу суб’єктом зрозумілої йому інформації власними словами, а це є можливим лише за умов переведення сприйнятої інформації у внутрішній код адресата. Показано, що визначальною ознакою когнітивного підходу до вивчення розуміння стало положення про те, що мова є лише незначною частиною цілісного явища, яке мовці намагаються пізнати. Процес пізнання відбувається на основі комплексної взаємодії процесів пам’яті, фізіологічних властивостей людини, її знань про світ, соціального контексту висловлювань, способів взаємодії всієї діяльності особистості загалом та організації всіх типів знань зокрема. Визначено, що розуміння має рівневий характер. Автори статті виокремлюють три основних рівні розуміння. Перший рівень – «фіксація знакових форм», тобто їх впізнавання; другий рівень – визначення або виявлення соціальної значущості контексту; третій рівень – виявлення особистісного сенсу, тобто виявлення оцінного ставлення та переживання певного емоційного стану щодо цього. Поетапний перехід від матеріального контексту через предметне і смислове значення до оцінки і переживань (від зовнішньої форми – до внутрішньої, від соціального значення – до особистісного смислу) і є власне розумінням. Таке тлумачення розуміння знаходиться у відповідності з прийнятим на сьогодні в психології уявленням щодо смислове розуміння тексту.

Актуальність теми дослідження. Розвинуті країни світу, спираючись на потужний інноваційний потенціал та розроблені методи впливу, бажають наростити свої переваги і отримані нагромадження. Це, а також слабка власна конкурентоспроможність, створює нові фактори ризику для багатьох держав, у тому числі України. Постановка проблеми. Доцільними є аналіз чинників, які формують загрози розвитку нашої держави, та окреслення заходів щодо мінімізації їх впливу. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результати вивчення проблем забезпечення економічної безпеки в Україні та світі висвітлено у працях О. С. Власюка, В. М. Гейця, В. П. Горбуліна, Т. С. Клебинової, В. А. Предборського, А. І. Семенченка, Г. П. Ситника та інших. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Враховуючи теоретичні та практичні здобутки напрацювань вчених, необхідно також зазначити, що багато проблем потребують подальшого вивчення. Постановка завдання. Метою статті є дослідження проблем економічної безпеки в Україні, та розробка рекомендацій у даному напрямку. Виклад основного матеріалу. У статті проведено аналіз з питань забезпечення економічної безпеки на сучасному етапі розвитку держави і суспільства. Охарактеризовано світовий досвід сьогодення, коли економіка все більше інтегрується у глобальні процеси. Досліджено внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці. Визначено основні завдання економічної безпеки в Україні. Висновки. Вагому роль у частині забезпечення економічної безпеки держави відіграють процеси інтеграції і глобалізації, що призводять до необхідності розробки власної моделі розвитку, яка гармонійно поєднується із зазначеними явищами і мінімізує наслідки криз в економіці. Зроблено висновок, що економічна безпека України є особливо складною і важливою категорією і потребує додаткових заходів інституційно-правового, економічного та інформаційно-аналітичного характеру.

У статті висвітлено результати дослідження особливостей усвідомлення майбутніми психологами та соціальними працівниками феномену відповідальності, мотивів власної відповідальної поведінки, видів відповідальності, а також найбільш значущих сфер її реалізації. Вихідним положенням дослідження стало розуміння відповідальності як базової світоглядної властивості особистості, що є результатом інтеграції її суб’єктивного уявлення про світ і соціальну взаємодію, осмислення себе в цьому світі та усвідомлення себе як творця власної поведінки, що виявляється в різних системах життєдіяльності. Встановлено, що у першокурсників домінуючим є розуміння відповідальності як вміння особистості передбачати наслідки вчинків та усвідомлювати їх значущість, свідоме прийняття та виконання обов’язків, здатність дотримуватися норм і доводити справу до кінця. Здебільшого вони пов’язують відповідальність із вольовими і лідерськими характеристиками особистості, здатністю критично мислити. Значно менша їх частина пов’язує відповідальність із моральністю, внутрішніми потребами, совістю і духовним розвитком особистості. Констатовано, що у майбутніх психологів більш виражені мотиви самореалізації, самопізнання та прагматичні мотиви, а у майбутніх соціальних працівників – мотиви спілкування та морального самоствердження. Для майбутніх психологів найбільш значущою сферою відповідальності є система «Я-Я», що акцентує увагу на відповідальності як самореалізації, самопізнанні та прагматичній спрямованості, а для соціальних працівників – це система взаємодії «Я-Інші» як спосіб їх реалізації у майбутній професійній діяльності. Це зумовлено віковими й соціально-психологічними особливостями студентів першого курсу загалом і специфікою особистісних характеристик абітурієнтів, які обирають професію психолога чи соціального працівника, а також особливостями процесу їх професійної підготовки у закладах вищої освіти. Отримані результати зумовлюють необхідність формування у студентів світоглядних орієнтирів на усвідомленість духовного виміру власного життя та розвиток духовних цінностей як основних регуляторів власної поведінки.

В даній статті розкриваються особливості становлення та характер відносин між новоствореною Українською державою та блоком НАТО в умовах перебудови глобальної політичної картини світу напередодні та після розпаду Радянського союзу. Проаналізовано нормативно-правові документи, що впливали та характеризували зовнішньополітичне становище та курс у зовнішній політиці останнього десятиріччя ХХ ст., прийняті як Українською стороною, так і низкою країн-сусідів: Польщею, Російською Федерацією, Туреччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою та Словаччиною. Вказані особливості та вектори зовнішньої політики сусідніх країн у питаннях національних меншин в Україні, проаналізовані рішення, документи, заяви та дії організацій та агентів впливу даних країн. Проведено аналіз впливу внутрішньо та зовнішньополітичних чинників на динаміку відносин між Україною та НАТО у 1990-х роках. Особливу увагу в даному дослідження приділено зовнішньому впливу Російської Федерації на політичні сили в Україні, лобіюванню за їх допомогою власних інтересів щодо співпраці між Україною та НАТО. На основі аналізу вищезазначених факторів, автором розроблене та обґрунтоване власне бачення ситуації, що розвивалася щодо побудови відносин між Україною та НАТО у останньому десятиріччі ХХ ст., вказано на недоліки та переваги того формату відносин, що склався на кінець сторіччя.

У статті розглянута філософська проблема винесення світогляду в конкурентне середовище, пов'язана з імперативом його поширення в соціумі. Представлено аналіз компонентів мотивації поширення своїх переконань у найбільш полярних позиціях – атеїзмі й теїзмі. На прикладі екстеріоризації релігійної картини світу, зокрема православної місії, продемонстровано внутрішнє протиріччя ідеї місії і базових основ православ'я. Розглянуто питання про розробку конструктивного типу експлікації і поширення світогляду. Доведено, що природність сприйняття власних метафізичних тверджень, відсутність високого градусу його винесення в конкурентне середовище, що пов'язано з імперативом його поширення, могла б сприяти більш конструктивному діалогу світоглядів і, за необхідності, світоглядним дискусіям.

З’ясовано особливості практичного втілення емпауермент-пе- дагогіки з метою гармонійного узгодження психокультурних складових архетипу “puer” крізь призму стратегії сталого розвитку, ухваленої у вересні 2015 р. рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Серед головних положень за- значено, що для реалізації потенціалу майбутнього вирішальним є створен- ня нової освітньої парадигми, яка сприятиме формуванню відповідальної особистості, здатної зробити світ безпечним і комфортним. Встановлено, що зміна парадигми суспільної свідомості зумовила необхідність трансформа- ції системи освіти, оскільки потенціал прийдешнього формується у проце- сі становлення особистості дитини. Безперечно, що освіта сталого розвитку потребує оновлення існуючих педагогічних моделей, наповнення їх новим контентом, спрямованим на формування в учнів системи поглядів, звичок, стилю життя, які відповідають сучасним тенденціям. Виявлено, що на ни- нішньому етапі важливим є звернення до педагогіки емпауерменту, яка орі- єнтована на спрямування молодого покоління до дій, досягнення особис- тісних прогресивних змін. У розвідці спостережено, що змістом подібного підходу є наснаження, набуття особистістю впевненості у власних силах, розкриття глибинного потенціалу, мобілізація внутрішніх ресурсів за умов довірчих партнерських стосунків у будь-якому діалозі. Оскільки ж саме архе- тип “Божественна дитина” є своєрідною матрицею потенціалу колективного безсвідомого досвіду, саме його адаптація в сучасному житєвому потоці має стати базисом для реалізації соціокультурних вимог буття. Авторами акцен- товано, що потребам сьогодення найбільше відповідає подібний підхід, як такий, що сприяє розкриттю творчого потенціалу молодого покоління, по- кращенню результативності навчання, набуття навичок до компетенцій, які потребує сучасний динамічний світ.

У Польщі є два політичні жести, які знає кожен. Перший – це пальці у формі літери «V», жест, відомий із часів «Солідарності». Другий, найпомітніший в історії польського спорту, – це жест Козакевича (пол. – gest Kozakiewicza), продемонстрований на Олімпійських іграх у Москві 1980 р. Влада СРСР і соціалістичної Польщі не надала публічного розголосу ні жесту, ні історії довкола нього. Під час «холодної» війни спортсмени з багатьох країн світу сприймали спортсменів із СРСР не лише як своїх суперників у змаганнях, але і як політичних, ідеологічних, культурних недругів. Тому жест у півруки відомого польського стрибуна із жердиною В. Козакевича, який він показав уболівальникам і суддям на стадіоні в Лужниках, зумовив підняття національного духу в Польщі, став символом визволення від комуністичного режиму. Політична реакція вищого партійного керівництва СРСР на жест польського атлета спростувала гасло, яким активно маніпулювала на міжнародній арені – спорт поза політикою. Здійснено спробу переосмислити значення жесту В. Козакевича в сучасних суспільно-політичних умовах, тому звертаємо увагу, насамперед, на: 1) політичний контекст іменного «жесту Козакевича»; 2) реакцію влади СРСР і ПНР щодо виступу спортсмена; 3) використання жесту як символу у внутрішньополітичній боротьбі у ПНР та проти СРСР; 4) політичні утиски В. Козакевича як відомого спортсмена; 5) використання В. Козакевичем історії свого жесту для створення особистого іміджу, у власній передвиборчій кампанії; 6) уживання вислову «жест Козакевича» у сучасній польській пресі та його значення. Доведено, що «жест Козакевича» з іменного перетворився на політичний, національний і міжнародний жест, він став універсальним у польській журналістиці.

Висвітлено ґенезу та розвиток категорії «творча еволюція» в літературно-критичній думці. З’ясовано її естетичну природу на різних етапах історико-літературного дискурсу, зокрема означено вклад у рецепцію творчості та її еволюції Арістотеля, Платона, І.Канта, Ф.Шеллінга, М.Бердяєва, А. Берґсона, З.Фройда, К.Ґ. Юнга, М. Бахтіна та ін. Відзначено, що на відміну від західноєвропейського дискурсу, в якому домінуючою була раціоналістична орієнтація на вивчення творчого поставання суб’єкта, українська літературно-критична думка спрямувала свій погляд на творчість як на розвиток і саморозвиток людини, на реалізацію її внутрішніх потенційних можливостей. Окреслено сучасне розуміння творчої еволюції, яке передбачає творчий пошук і авторську художність. Загалом звернено увагу на філософський, соціальний, психологічний і власне естетичний рівні творчості.

Вступ. Отриманий і зафіксований в «картині світу» досвід взаємодії майбутнього психолога-консультанта зі світом «упаковується» в спеціальні мовні структури – семантичні універсалії. Семантичні універсалії мають мовний вираз та відкриваються як смисл. «Картина світу» як стабільно-динамічна система виконує спонукальну й орієнтовну функції і виступає внутрішнім планом діяльності майбутнього психолога-консультанта. Задана властивість «картини світу» до реконструкції викликає дослідницький інтерес до моделювання методів змістового її опису як системи смислів і координат семантичного досвіду. Мета статті – висвітлити специфіку моделювання семантичних універсалій як сукупності значень «картини світу» майбутніх психологів-консультантів. Процедура дослідження. Типом семантичного моделювання було обрано опис «вимірювателя», який реалізовувався методами визначення понять і оціночної решітки. Отримані результати опрацьовувались методом ієрархічного кластерного аналізу. Результати дослідження. Отримано систему семантичних універсалій, яка складається з 12-ти понять. В якості схеми розгляду отриманих значень були використані виміри аналізу базової категорій «образ». Отриманий в ході дослідження модельний конструкт віднесено до брамфатури. Дендрограма означила два узагальнених кластери семантичних універсалій: «ресурс та інтенція» і «динаміка», які можна розглядати в якості семантичного базису «картини світу» майбутніх психологів-консультантів. Висновки. Головні координатні крапки «картини світу» майбутніх психологів-консультантів окреслено в ході встановлення міжпонятійних зв’язків системи семантичних універсалій як тексту. Відсутність вимірів «субстанціональності» та «події» в семантичних універсаліях «картини світу» досліджуваних розкрила дефіцитність їх суб’єктивного засобу класифікувати події як відзеркалення світу на певні власні дії та нестачу актуалізації себе і своєї екзистенції. Означене положення потребує складання алгоритмів та умов моделювання розвитку системної екзистенціальної складової «картини світу» майбутніх психологів-консультантів.

Європейський Союз може слугувати хорошим прикладом європейського об”єднання, або ж європейським актором, котрий оптимально, за своєю природою, спрямовує переговорні процеси. Оскільки і Україна, і Канада продовжуватимуть і, ймовірно, активізуватимуть переговорні процеси з Європейським Союзом, мабуть, доречно уважніше розглянути ЄС як партнера та опонента з переговорів. Переговори з ЄС дуже складні, насамперед через складність самого ЄС. Європейський Союз, порівняно із іншими колективними міжнародними акторами, є доволі впливовою транснаціональною організацією, що має риси наднаціонального характеру. Ця сутність Європейського Союзу суттєво впливає на процес проведення переговорного процесу та прийняття рішень. Особливого значення в цьому процесі відіграє потужна та дієздатна правова система з Європейським судом, що має повноваження щодо забезпечення дотримання прав держав-членів стосовно ведення переговорів. Думки держав-членів Європейського Союзу не можна ігнорувати, оскільки вони мають свою власну думку та відіграють важливу роль. Архітектурна надбудова Європейського Союзу складається з широкого кола суб”єктів, які розглядають різноманітні кола питань та процесів, що мають наслідки для громадян спільноти, урядів країн-членів, та зрештою інших країн Європи і світу, і зокрема, таких держав як Україна та Канада. Безперечно, Європейський Союз є власним актором на міжнародній арені. Будучи складною гібридною міжнародною конструкцією – ані будучи державою, чи звичайною міжнародною організацією, чи повноправним наднаціональним органом – Європейський Союз є сильним та впливовим блоком з яким досить важко дискотувати. У даній статті проаналізовано характер та характеристики деяких ключових внутрішніх та зовнішніх переговорних процесів Європейського Союзу та вплив на них сильних та слабких сторін самої структури ЄС. Їх розуміння та урахування допоможе зробити переговори між Україною та Канадою більш ефективними.

Стверджується, що атрибутивна поведінка має комунікативну природу, відповідно до якої комунікатори вибудовують свої дії відповідно з огляду на моделювання ситуації з урахуванням їхнього уявлення про особистість інших учасників. Кожен з учасників враховує особливості свого уявлення про іншого на основі уявного проникнення в його внутрішній світ. Ступінь збігу уявлення про міру відповідності бажаного розвитку подій з фактичним їх перебігом спричиняє виникнення у комунікантів асоціативних/дисоціативних психічних станів, які розглядаються в термінах єдності ставлення до іншого і вираження цього ставлення у відповідних комунікативних діях. Розгляд комунікації як процесу, регульованого комунікаторами на основі суб'єктивного трактування того, що відбувається, і того, що відрізняється певною мірою від об'єктивно даного, дозволив назвати таку поведінку атрибутивною поведінкою. Оскільки поведінкова активність не є простим обмінюванням діями в контексті об'єктивної логіки ситуації, остільки вся поведінка є, по суті справи, експлікацією внутрішнього плану, утвореного під впливом власних тактичних ходів і спроб розгадати такі ж у партнера за рахунок звернення до інтуїтивного домислення причин прийняття того чи іншого рішення. У статті розглянуто дескриптивні характеристики атрибутивної поведінки, що ґрунтуються на ознаці асоціативності/дисоціативності, які утворюють комунікативні задачі: а) асоціативного плану, де контекстуальною ознакою є ознаки конвенціоналізації, конформності, афіліації, вибачливого ставлення, певної боязкості у вираженні; б) дисоціативного плану, яким притаманні прояви відстороненості, протестності, парадоксальності, нонконформності, квазі-нонконформності, сугестивності, викривальності. Стимулом атрибутивної активності є уважність комунікатора до висловлювань.

Стаття присвячена дослідженню ніцшеанської ідеї вічного повернення та проблемі її різностороннього трактування. Зауважено, що такий концепт є фундаментом всієї ніцшеанської філософії, який об’єднує в єдине ціле інші ключові ідеї мислителя, такі як надлюдина, «остання» людина, воля до влади, «смерть» Бога, amor fati. Наголошено, що людина зображується Ніцше як дуальна істота, оскільки в ній рівною мірою представлено два протилежних начала – людське й надлюдське. Підкреслено, що, на переконання Ніцше, кожен із нас потенційно вже є надлюдиною, нам лише потрібно «видобути» її з себе, «подолавши» в собі своє людське начало, «вижити» із себе слабку «останню» людину. Відзначено, що подібне вивищення власної (надлюдської) сутності над усім низьким, незмінним і людським («занадто людським») можливе лише в колі вічного повернення, через яке людина здійснює своє призначення, реалізує мету власного життя та вершить свою долю – самоперевершується та стає надлюдиною. Саме тому ніцшеанське вічне повернення може бути трактоване як ідеальна програма людської самореалізації, вічне становлення людини, її шлях до самої себе, її повернення до власної сутності, до себе справжньої, до оновленого, «покращеного» варіанту себе самої. Акцентовано, що, лише долаючи саму себе, людина підіймається до найвищого утвердження життя, адже, переживаючи постійний «жах» вічного повернення та радісно вітаючи всі перспективи, які воно перед нами відкриває, людина не тільки створює саму себе, вона ще й перестворює наново увесь світ. Для цього їй потрібна неабияка сила волі, точніше, воля до влади, яка у філософії Ніцше виступає не як жага до панування, а як влада людини над собою, як свобода її самовираження через внутрішню силу духу й самовладання. Таким чином, вдосконалюючись і самоперевершуючи себе, людина досягає більших висот власної самореалізації.

Робота присвячена дослідженню питання про сутність часу як однієї з фундаментальних категорій навколишнього світу, яка стосується загальних понять, що виражають чутливе сприйняття та його зв’язок з реальністю. Підкреслюється, що вивчення часового руху матерії доволі складний процес, позаяк він сприймається не безпосередньо, а опосередковано через темпоральний вплив на матеріальні елементи, які поступово змінюються. Темпоральні характеристики, які зумовлюють конкретні стани речей і процесів, – це не зовнішні реальні прояви, а особистісна перцепція спостерігача, на підставі якої формуються уявлення про внутрішні зв’язки подій у матеріальному світі. Тому час – не абсолютне, а відносне явище, і питання вивчення часових перспектив соціальних та індивідуальних систем, їх зіткнень і трансформацій є досить актуальним. У статті проаналізовані два філософські підходи до співставлення таких визначальних категорій, як час і буття: статичну та динамічну наукові концепції часу. Детально розглянута пануюча нині теза, за якої часовий перебіг завжди відбувається у напрямі від минулого до майбутнього. Вона полягає в тому, що часовий рух завжди відбувається транзитом через сучасність, на зупиняючись у ній, і продовжується в майбутті, щоразу збільшуючи обсяг минулого за рахунок нових фактів, що відходять із сучасності у минулі події. Такий процес відбувається перманентно, він не може зупинитися, у цьому, власне, полягає феномен часового руху в природі. Надана оцінка усвідомленої спостерігачами протяжності таких темпоральних категорій, як «минуле», «сучасне» та «майбутнє». Також вивчені наукові припущення окремих дослідників стосовно критики концепції про однонаправленість часового руху та зумовленість змін у стані матерії виключно у напрямі від минулого до майбутнього та оцінені їхні позиції щодо можливості інверсії напряму часового потоку. В роботі також надана розгорнута характеристика взаємин різних часових станів. Розглянуте питання про місце сучасності у співвідношенні трьох часових суперпозицій. Обстоюється позиція, що минуле, нинішнє і майбутнє продукуються сучасним періодом.

Метою роботи є виявлення позитивних моментів розвитку чорної металургії України в сучасних умовах нової промислової революції. Відзначено, що чорна металургія і сьогодні визначає економіку промислово розвинених країн як базова галузь. Україна має всі можливості для розвитку металургії, володіє сировинним, промисловим і трудовим потенціалом, проте в останні роки галузь втрачає свої позиції. Для аналізу стану чорної металургії в роботі використано найважливіші параметри, що характеризують її роботу, зокрема, обсяги та структура виробництва металопродукції, обсяги і структура експорту і імпорту, цінова політика в галузі, використання інвестиційних ресурсів. Наведено основні характеристики доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва. Відзначено, що приватизація підприємств металургійної промисловості свого часу стабілізувала їх роботу, однак y даний час державі слід відродити свій вплив на формування промислової політики в промисловості, і в металургійній галузі зокрема. Наведено аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на розвиток металургійної галузі в довгостроковій перспективі. Відзначено, що промислово розвинені країни знижують свій імпортний потенціал за рахунок розвитку власної металургії, що зменшує можливості для експорту металопродукції з інших країн, у т.ч. і з України. Наведено основні завдання, що стоять перед металургією України в сучасних умовах. Відзначено об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на роботу металургії. Наведено дані, що характеризують інвестиційні процеси в Україні і РФ в різні роки. Відзначено перспективи розвитку металургійних технологій в Україні. Для вирішення перспективних завдань галузі доцільно розробити Стратегію розвитку промисловості і ширше використовувати науково-технічний потенціал вітчизняних науково-дослідних інститутів, в т.ч. НАН України.

Економічне забезпечення відіграє вирішальну роль в укріпленні обороноздатності будь-якої держави. У більшості випадків об’явлення війн та їх початок обумовлювалися боротьбою за ресурси, а іноді, коли ресурси були на межі, бойові дії призупинялися. Плани розвитку, будівництва та застосування збройних сил завжди розробляються з урахуванням можливостей держави. Крім цього, аналіз використання фінансових ресурсів, що спрямовуються державою на забезпечення національної безпеки та оборони, дозволяє з’ясувати масштаби її підготовки до війни. У статті авторами запропонований методичний підхід до прогнозування воєнних витрат країни на основі аналізу динаміки цих витрат за довгостроковий період (понад двадцять років). Для проведення аналізу динаміки та прогнозу воєнних витрат були використані статистичні дані щодо обсягів воєнних витрат таких країн, як: Литва, Польща, Великобританія, Китай, Німеччина, Росія, США, Чехія, Угорщина, Румунія, Молдова та Україна. Для розрахунку показників динаміки автори запропонували кожен рівень ряду порівнювати з одним і тим же базисним рівнем. Для розрахунку показників динаміки кожний наступний рівень ряду порівнюється з попереднім. Найважливішим статистичним показником динаміки є абсолютний приріст, який визначається як різниця зіставлення двох рівнів ряду динаміки в одиницях виміру вихідної інформації. Запропонований методичний підхід щодо прогнозування воєнних витрат деяких країн світу на основі аналізу їх динаміки дозволяє отримати якісну картину щодо уваги держави до власної безпеки, а також достатньо достовірно спрогнозувати обсяги оборонних витрат країн зі стабільною економікою. Подальші дослідження будуть пов’язані з дослідженням внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на рівень воєнних витрат в тих чи інших країнах світу.

С. Нурсі – відомий філософ та релігійний діяч І пол. ХХ ст. Його філософські та суспільно-політичні ідей були сформовані під впливом стагнації, внутрішніх та зовнішніх проблем Османської імперії, що доживала свої останні десятиріччя. С. Нурсі діяв в часи, коли могутня в минулому Османська імперія преживала гостру суспільну кризу. Перша Світова війна відкрила очі всього мусульманського світу на реальну могутність Європейської індустріальної машини. Логічно, що це викликало хвилю обурення старими порядками, намагання відійти від своїх споконвічних традицій. Але зараз ми чудово знаємо, що дивіз: «Весь мир насилья мы разрушим. До основанья, а затем. Мы наш, мы новый мир построим» не працює так, як хотіли б того радикальні реформатори. Пік суспільно-політичної активності Саїда Нурсі прийшовся на першу чверть ХХ ст., часи тріумфу народних сподівань на рішучі зміни в країні, які так і не відбулися. Згідно із власною філософією, навіть у часи тотальної бюрократії та погіршення становища у Османській імперії, він добився дозволу та кошт на впровадження своїх освітянських ідей. Будучи дійсно мудрою людиною, Саїд Нурсі вважав, що від старих порядків не можна відходить, але треба змінювати їх відповідно до сучасних потреб суспільства.

У статті розглянуто наслідки пандемії COVID-19 для вищої освіти в Україні та світі. Авторки здійснюють аналіз результатів досліджень Міжнародної асоціації університетів, Європейської асоціації університетів, Європейської асоціації міжнародної освіти, присвячених з’ясуванню впливу пандемії на викладання та навчання, міжнародну академічну мобільність і співпрацю, фінансове становище вищих навчальних закладів; труднощів, загроз та викликів, з якими зіткнулися заклади вищої освіти в усьому світі під час коронакризи і які потребують швидких та адекватних дій. В основній частині статті представлено результати опитування викладачів та студентів закладів вищої освіти України, присвяченого аналізу проблем та викликів, з якими зіткнулися останні під час переходу на дистанційне навчання, а також нових продуктивних можливостей, котрі створює онлайн-формат. До основних проблем, з якими зіткнулися основні суб’єкти освітнього процесу, належать проблеми якості навчання та організації навчального процесу дистанційно, зростання обсягів навчального навантаження викладачів та студентів, технічні та фінансові проблеми. Результати опитування як засвідчують оцінку та задоволеність заходами, яких уже вживають заклади вищої освіти задля забезпечення якісного та ефективного дистанційного навчання, так і допомагають у розумінні наступних продуктивних кроків, які необхідно зробити для розширення можливостей викладання та навчання на відстані й отримання доступу до можливостей навчання впродовж життя. Оцінка освітянами можливостей та переваг, які створює формат дистанційного навчання, демонструє внутрішню вмотивованість викладачів до вдосконалення власних вмінь та навичок, опанування новими інструментами, яких потребує формат дистанційного навчання; для студентів такими перевагами стають передусім економічні, а саме розширення можливостей для поєднання навчання та роботи, економія часу й коштів.

Статтю присвячено визначенню статусу теології в межах існуючих видів знання. Методологічно проблема розглядається в контексті філософії теології, як підрозділу філософії релігії та філософської теології. Обгрунтована подібність теології та філософії, що передбачає віднайдення їх локації в більш широкому просторі гуманітарного знання. Автор прийшов до висновку, що, наслідуючи основні ознаки соціо-гуманітарного знання, теологія виробляє власний унікальний його різновид і посідає особливе місце в системі гуманітарного знання. Коли теологія осмислює духовну природу людини і суспільства, вона робить це в інший спосіб ніж соціо-гуманітарні науки. Обгрунтована недоцільність обмеження соціогуманітарного дискурсу суто науковим знанням. У зв’язку з цим з’ясована специфіка теології як ненаукового різновиду соціо-гуманітарного знання. Теологія є комбінованим, синтетичним утворенням, внутрішньо нераціональним феноменом, що базується на вірі, релігійному досвіді, містичних інтуїціях та одкровеннях, на основі яких людина намагається розумно пояснити себе і світ через ідею Бога та практику поклоніння йому. Теологія є дискурсом, що раціоналізує релігійний світогляд і може мати як наукову так і ненаукову форми. Показано, що релігія як культурно-історичний феномен є і соціальною практикою і відповідним соціо-гуманітарним знанням, що виникає на основі релігійного феномену. Теологія є соціальним знанням, вона є знанням гуманітарним та ціннісно зумовленим, включеним, контекстним дискурсом, що визначається конфесійною позицією релігійного мислителя. Теологія є текстом і мовою про релігійний текст – Біблію та Традицію. Доведена комунікативна природа теологічного знання, яке виникає в результаті мовлення, обговорень, оцінювань, суджень та інтерпретацій релігійної спільноти. Теологія є комунікативною раціональністю інтерсуб’єктивної спільноти. Крім того, теологічний комунікативний дискурс є полісемантичним, плюралістичним та альтернативним прочитанням і тлумаченням релігійної реальності. Нарешті, теологія постає як комунікативна практика та прагматика спрямована на духовне перетворення людини в релігійній спільноті.

У статті проведено комплексний аналіз особливостей використання теоретико-концептуального та методологічного інструментарію такого наукового напряму в міжнародно-політичній науці, як політичний неореалізм, для дослідження Кримської кризи та початку українсько-російського збройного протистояння. Стверджується, що Кримська криза 2014 року та початок збройного російсько-українського протистояння викликані не лише реакцією Росії на події в Україні та зміною її зовнішньополітичних орієнтирів, але й такими міжнародно-політичними чинниками, як: експансія демократичних цінностей з боку США та країн Західної Європи на країни світу, які раніше входили до зони геополітичної відповідальності Москви та прагнення Вашингтона вирішувати питання власної безпеки, не беручи до уваги інтереси інших держав сучасного світу, що породжує ще більшу анархічність міжнародної політики, конфліктність самої структури та спонукає інші держави до вжиття заходів протидії з метою підвищення рівня власної захищеності та забезпечення реалізації інтересів національної безпеки. Особливої актуальності проблема дослідження набуває в зв’язку із потребою у концептуалізації протистояння між Україною та Росією з точки зору політичного неореалізму. Основна ідея полягає в тому, чи може втручання Росії у внутрішні справи пострадянських країн та порушення нею територіальної цілісності цих держав бути визнане легітимним з точки зору політичного неореалізму. Метою дослідження є аналіз Кримської кризи та початку українсько-російського збройного протистояння з використанням такого наукового напряму в міжнародно-політичній науці, як політичний неореалізм. Щодо окупації Криму та збройного протистояння на Сході України, то неореалісти використовують теорію «балансу загроз» для пояснення дій РФ. До прямого порушення норм міжнародного права з боку Москви призвели не лише неоімперські амбіції, а й бажання стримати розширення НАТО на схід, експансію демократичних цінностей з боку США на пострадянський простір. Незалежно від типу політичного режиму, захист інтересів Росії є зрозумілим з точки зору теорії політичного неореалізму: вона вбачає проблему для себе у використанні «української карти» для остаточної експансії демократичних цінностей на пояс геополітичних інтересів Росії з метою подальшого розширення демократії вже вглиб Росії і в такий спосіб підриву її авторитарного політичного режиму, зміни влади та встановлення демократичного уряду.

Мета. У статті осмислюється антагонізм зовнішніх запитів і внутрішніх особистих очікувань сучасного індивіда. Незбіг цих сфер людського існування є основною причи- ною постановки питання про «персональну ідентичність», його змістову наповненість, що дає можливість спрогнозувати можли- ве майбутнє людства. Методологія. У статті використовується метод співставлення, який дає змогу прослідкувати послідовність та об’єктивність смислового викладу матеріалу, а також аналітичний метод, який орієнтує на осмислене розуміння тих реалії, які є актуальними сьогодні. Наукова новизна. У світі відкритих кордонів, де культура кожного народу має свою без- умовну цінність, бо, так чи інакше, слугує основою для форму- вання персональної ідентичності кожної людини, постає пробле- мою якраз визначення цієї самої ідентичності, її ролі в людській діяльності, урешті, проблемою постає те, що саме можна зара- хувати до суті цієї ідентичності. Неоднозначність розуміння й підходів до цього поняття призводить до хиткості людського становища у світі, а відмова від цільності, яка є основою будь- якої особистості, урешті, може призвести й до розмивання (чи навіть зникнення) самого поняття «Людина». Висновки. Незважаючи на величезну кількість різнорідних знань про люди- ну та її діяльність, накопичених упродовж усієї людської історії, наука сьогодні знає про людську сутність так само мало, як і на початку часів. Питання про особистісну ідентичність і про кри- зу цієї ідентичності є, безперечно, одними з найактуальніших у сучасних інтелектуальних дискусіях, при цьому всьому немає якогось єдиного бачення чи погляду на те, чим є за своєю сут- тю ця шукана ідентичність. «Персональна ідентичність» як орієнтація на цілісність і цільність, як не дивно, усе більше зво- диться в міф про те, чого людина ніколи не мала, але що завжди прагнула отримати, урешті, визначення ідентичності як набо- ру різнорідних психологічних властивостей і схильностей люди- ни, які працюють збалансовано й одновекторно, що робить її стійкішою у сфері соціально-суспільних запитів, піднімає її влас- ну планку стресостійкості, свідчить про те, що сама людина зі своєю багатоплановістю прагне спростити власний погляд на саму себе, відмовитися від пошуків того, «чого немає і бути не може», а це прямо зв’язано з класичним запитуванням «бути чи не бути» Людині. Варто відмітити й те, що це запитуван- ня давно перейшло з теоретичної сфери на рівень практики, яка успішно змінює не лише реальність людини, а й безповоротно змінила її саму.

Мета. Дослідження спрямовано на здійснення комплексного аналізу розвитку людської особистості у гро- мадянському суспільстві та виявлення чинників, що вплива- ють на даний процес. Методологічні засади дослідження. Автор показує збільшення кризи та межових станів буття особистості в сучасному суспільстві. Ця ситуація потребує негайного вирішення, оскільки ХХІ століття – це етап системної трансформації суспільства. Науково-технічний про- грес створює умови для полегшення життя людини, обміну інформацією, спрощення побуту, цікавого дозвілля, водночас сприяє низці суперечливих з огляду на покращення умов «досяг- нень», як-от: удосконалення систем озброєння, процес «ство- рення людини», мінімізація людської активності у власному дозвіллі тощо. Це зумовило все більше поширення матеріальних та технічних цінностей, призвело до появи номінації «людина ХХІ століття». Це спричинило, що людина втратила баланс між усіма складовими частинами власної життєдіяльності та дезорієнтована в усьому універсумі людського буття. Авто- ром визначено, що через екзистенціальні постулати можна висвітлити принципи життєдіяльності пересічної людини, її долю. І саме представники цього напряму спроможні дати відповідь на запитання, які хвилюють сьогодення. Наукова новизна. Автором доведена необхідність визначення чинників, які впливають на розвиток людської особистості у громадянсь- кому суспільстві у ХХІ столітті. Адже кризове суспільство потребує термінового подолання деструктивних явищ у ньому, створення простору для особистісної самореалізації, повер- нення реальному процесові життєдіяльності тих ідеалів, які вироблялися протягом усієї історії людства і здатні здійснити всебічний вплив на духовний та інтелектуальний клімат сьо- годення. Висновки. Стаття визначає, що екзистенціал – це важливий чинник, який визначає буття конкретної людини, її ставлення до життя і смерті, до свого місця у світі. Саме цей чинник здійснює тотальний вплив на внутрішній стан, на став- лення людини до дійсності, її поведінку та самооцінку.

Наступна стаття стосується теоретичних основ лінгвофілософського аспекту мовної діяльності. Вона визначає шлях переходу від позитивного знання до глибокого розуміння мови в широкому теоретичному та методологічному контексті. Аналіз досліджень та публікацій допомагає краще зрозуміти мову - як духовну енергію та когнітивну діяльність людини. Було з’ясовано, що багато проблем та тем, які раніше вважалися «екстралінгвістичними», в сучасній лінгвістиці трактуються як «інтралінгвістичні» («внутрішні»). Метою статті було провести порівняльний аналіз мови та філософії, чітко визначити відношення між ними, з’ясувати, що є «відправною точкою» будь-яких знань: мова як матеріал формування світу або філософія як початкова форма людського пізнання. У викладі основного матеріалу автор намагається дослідити цю проблему, аналізуючи різні періоди філософської думки та їх основні відмінності у ставленні до проблеми мови, бо кожне покоління мислителів дає власну відповідь на це питання. Проте, дослідивши низку філософських поглядів на природу мовної реальності, ми дійшли наступних висновків та переконань: сучасна філософія, розроблена лінгвофілософською думкою останніх трьох століть, починає трактувати мову не лише як «мову індивіда», «систему», «структуру», «тип», «характер», але як «простір думки» і «будинок буття духу». Відповідно до отриманих результатів, проблема взаємозв'язку між мовою та філософією залишається однією з найскладніших проблем гуманітарної думки. Незважаючи на всебічні дослідження багатьох лінгвістів та філософів протягом століть, це дослідження не зможе бути остаточно завершеним, адже воно ніколи не зможе дійти до фінальної межі, оскільки сама мова є живою матерією, і процес її дослідження є нескінченним.

Сьогодні у високорозвинених країнах та тих країнах, що активно розвиваються, кожна дитина з порушенням психофізичного розвитку має право отримати таку освіту, яка дозволить їй розкрити свій внутрішній потенціал та бути максимально залученою до суспільного життя. У 2011 році Україною була підтримана західна ініціатива щодо соціалізації осіб з обмеженими можливостями шляхом надання їм освітніх послуг у межах інклюзивної школи. Через проблеми з керуванням власною поведінкою, соціальною взаємодією та академічною успішністю організація процесу навчання дітей, що мають психічні розлади, викликає особливий інтерес у представників освітньої спільноти. Оскільки Сполучені Штати Америки мають більший досвід навчання таких дітей разом з однолітками з типовим розвитком, ми вважаємо необхідним звернутися до досвіду цієї країни. Метою статті є аналіз підходів до визначення основних понять проблеми освіти дітей із порушенням психічного розвитку у законодавчих актах США. Для вирішення поставленої мети нами були використані такі методи: аналіз нормативно-правових актів, ретроспективний метод та термінологічний розбір. Результати. У статті надано визначення ключовим поняттям, які стосуються навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх школах США. Провівши аналіз нормативно-правової бази, нами виділені та проаналізовані такі поняття, як «дитина з порушенням психофізичного розвитку», «спеціальна освіта», «пов’язані послуги», «додаткова допомога та сервіси», «індивідуальна програма розвитку» та «план 504». Також у статті розглянуто низку складників індивідуальної програми розвитку для дитини з ментальними порушеннями, а саме модифікації навчальної програми; акомодації середовища, де навчається дитина з порушенням психофізичного розвитку; сервіси допоміжних технологій; послуги переходу для підлітків; визначення ступеня, у якому дитина буде включена до загальноосвітнього середовища; ресурсна кімната та інструкції, що надаються мобільним корекційним педагогом. У кінці статті нами наданий аналіз плану поведінкової корекції – важливої складової частини індивідуальної програми розвитку, оскільки діти з психічними розладами нерідко мають поведінкові проблеми.

У своєму дослідженні ми виходимо з того, що сучасна соціальна філософія часто звертається до методологічного потенціалу формаційної теорії. Певні модифікації марксистського підходу дозволяють цілком продуктивно використовувати його ідеї для аналізу сучасного суспільства. Проте очевидно, що формаційна теорія має бути очищена від її ідеологічних смислів та догматичних форм. В науковому середовищі сформувалася усталена традиція зовнішньої критики формаційного підходу з позицій інших підходів, насамперед цивілізаційного. Також має місце і внутрішня критика формаційної концепції, спрямована не на її заперечення, а, скоріше, на її вдосконалення. Важливими аспектами такої критики є: проблеми кількості формацій та їх назв, проблема статусу соціалістичної та комуністичної формацій, проблема зміни формацій тощо. Наша мета полягає у тому, щоб представити підхід до розуміння формаційної теорії, здатний принаймні частково подолати деякі з перелічених проблем, окреслених внутрішньою критикою. Таким чином, ми пропонуємо такий погляд на формацiйну теорiю, при якому всi антагонiстичнi формацiї – рабовласництво, феодалiзм та капiталiзм – мають державну i приватну форму iснування. В умовах свого державного рiзновиду в якостi основного власника та експлуататора виступає держава в особi державного апарату. Уявлення про державне рабовласництво та феодалізм дозволяє окреслити в рамках цих формацій азійський спосіб виробництва як окремий уклад, що не піддається класифікації. Державна форма існування феодалізму дозволяє повернути з «окремішнього» шляху Київську Русь та Російську імперію на дорогу загальнолюдського історичного процесу. Державний капіталізм дає змогу переосмислити сторінки так званої соціалістичної історії багатьох країн світу та врешті розгадати феномен сучасного Китаю.

У межах представленої статті увагу зосереджено на засобах відтворення в перекладі художнього образу як частини дійсності літературного твору, що становить складне поєднання різних голосів, що автор доносить до читачів. Дослідження ґрунтувалося на романах М. Етвуд «Оповідь Служниці» та «Заповіти»; воно присвячене образу однієї з героїнь, яка розповідає історію тоталітарного теократичного суспільства Гілеаду. Репрезентація образу Тітки Лідії у перекладі викликає особливе зацікавлення, оскільки вперше в «Оповіді Служниці» читач знайомиться з нею як з однією із засновниць Гілеаду, яка докладає всіх зусиль для його процвітання, намагаючись змусити кожного в республіці прийняти свою долю, якою б жахливою та протиприродною вона не була. Проте у «Заповітах» перекладачка стикається з потребою змінити погляд читачів, як і власний. Тітка Лідія отримує свій голос, що дозволяє аудиторії дізнатися про тортури, яких вона зазнала, про жахи, свідком яких вона стала, і про неймовірну силу цієї жінки. Відмінності між справжніми думками Лідії та тим, що вона дозволяє побачити та почути іншим, становлять значну проблему з точки зору естетичного сприйняття цільового тексту, оскільки перекладачка повинна змалювати «двох Лідій»: жорстокого монстра, якого бояться всі у республіці (включно з Командорами), та могутню жінку, що прийняла рішення вижити, щоб покласти кінець Гілеаду. Як і оригінал, переклад сповнений яскравих засобів виразності, риторичних фігур та повсюдної самоіронії, які застосовуються, щоб передати кожний складник образу Лідії, її зовнішність, її мову (як зовнішню, так і внутрішню), її дії тощо. Такі художні засоби підкреслюють її самоконтроль та непересічний розум. Ці якості дозволяють кожному її слову та жесту виражати тільки те, що вона бажає, і нічого більше. Так, Лідія досягає однієї з найвищих посад у суспільстві, де жінки – лише національний ресурс. Перекладачка майстерно передає засоби зображення образу жінки, чия витривалість та здатність маніпулювати людьми та подіями дозволила їй передати докази злочинів Гілеаду до Канади і зруйнувати те, що була вимушена побудувати.

У статті представлені результати емпіричного дослідження характеру міжособистісної взаємодії осіб з розвиненими емпатійними здібностями. Для перевірки гіпотези про те, що регулятивна функція емпатії проявляється у формуванні дружелюбних, доброзичливих відносин з оточуючими, в неагресивних формах розв’язання конфліктів, у загальній компетентності щодо ефективної міжособистісній взаємодії в цілому, аналіз результатів дослідження складався з трьох послідовних кроків. По-перше, це визначення точності та варіативності отриманих показників, які характеризують емпатійні здібності, а також з’ясування загальних тенденцій прояву емпатії у сучасної молоді. По-друге, встановлення характеру взаємозв’язків між цими показниками та різними формами поведінки у міжособистісній взаємодії. По-третє, порівняння груп досліджуваних з високим та невисоким рівнями розвитку емпатії. У результаті аналізу індивідуальних даних та первинних статистик показано, що більшість представників студентської молоді мають середній рівень емпатії, передусім, за рахунок розвитку вміння поставити себе на місце партнера та створити атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Емоційна чуйність, здатність розуміти внутрішній світ співрозмовника, несвідомо, на інтуїтивному рівні сприймати його емоційний стан та налаштовуватись на іншого розвинені в них дещо гірше. Встановлено в процесі кореляційного аналізу, що регуляторна функція емпатії у міжособистісній взаємодії розкривається через прямий зв’язок з розвитком особистісного ресурсу міжособистісної взаємодії, соціальною адаптивністю та готовністю дійти взаєморозуміння у відносинах, із схильністю до уникнення або пристосування у ситуації конфлікту, із залежним, дружелюбним, альтруїстичним ставлення до людей, а також через від’ємний зв’язок із соціальною автономністю, конкурентною формою поведінки у конфлікті, агресивним, підозрілим ставлення до людей. Виявлено шляхом порівняння груп досліджуваних з високим та низьким рівнями емпатії, що емпатійні люди відрізняються вищим проявом потреби в міжособистісній взаємодії, прагненням до встановлення контакту, до розширення кола спілкування, значнішим інтересом до людей, вмінням зрозуміти точку зору опонента, гнучкістю поведінки, що дозволяє їм більш успішно регулювати рівень конфліктності у групі, впливати на благополуччя взаємин, пристосовуватися до чужих рішень, не намагаючись відстоювати власні інтереси, або загалом ухилятися від конфлікту, не вдаючись до агресивних форм поведінки. У взаємодії такі особи частіше проявляють себе як ввічливі, компромісні, конформні, товариські, дружелюбні у відносинах. Вони невимогливі, не схильні до звинувачень, охоче приймають допомогу, схильні довіряти партнерам.

Постановка проблеми. Світ рухається в бік розвитку віртуального товариства, головними словами сучасності стали глобалізація, медіалізація, НАД – ЧЕРЕЗ та ШВИДКО. Є прибічники «віртуалізації» суспільства, є опоненти, але безперечними є зміни, які відбуваються в комунікаціях, освіті, суспільстві. Віртуалізація суспільства вимагає і створення нових форматів навчання, додаткової освіти для дорослих, а дистанційні форми навчання мають певні обмеження. Працюючи над науково-дослідницьким проектом «Психологічні компетенції успішності», ми на собі відчули всі складності нового формату роботи, вимогу до нових інструментів впливу на формат дистанційних курсів.Стан проблеми. За статистикою, зі 100% починаючих дистанційне навчання до успішного його закінчення доходять не більше 15%, нам вдалося підвищити ці дані до 40% у дистанційному курсі розвитку життєвої успішності, учасники його – міжнародна група (9 країн) з 350 осіб віком від 20 до 65 років.За статистикою, найбільш важливими для ефективності дистанційних курсів є поєднання таких п’яти факторів: інтерактивність, запам’ятовуваність, гнучкість у використанні, надання допомоги, доступність.Інтерактивність. Зробити учасника більш активним – це змушує його прагнути досягти максимального результату. Інтерактивність допомагає також викладачам включити в курс більш складні матеріали. Інтерактивність можна поєднувати з імітуванням в процесі навчання того середовища, з якою повинні познайомитися учні.Запам’ятовуваність – для цього потрібен зв’язок з повсякденним використанням. Вважається, що важливо знизити процент повторів, які, начебто, знижують ефективність електронного навчання. Ми ж, навпаки, відкрили необхідність «психологічних містків» між темами, в одній темі, та якісні повтори, як необхідну умову засвоєння теми. Нами також визначено, аби краще запам’ятати матеріал, він повинен бути емоційно цінним, важливим, та з якісно структуруваною логічною схемою подання інформації.Гнучкість у використанні курсів. В системі повинна бути передбачена можливість навчання осіб з різним рівнем підготовки та різними можливостями. Тут ми тільки виокремимо необхідність робити різні «мотиваційні потоки», тому що і психологічна готовність до учіннєвої діяльності є різним. Нами описано п’ять рівнів готовності, які вимагають різних мотиваційних впливів. Необхідно, щоб учні могли легко рухатися по учбовому курсу, стежити за своїм переміщенням, а також могли повернутися на ту позицію, де знаходилися при попередньому сеансі звернення до навчального курсу. Зміст курсу рідко залишається незмінним, тому засіб навчання повинен дозволяти змінювати навчальний контент. Можливість таких змін необхідно закласти в засіб навчання на самому початку.Надання допомоги. Оскільки електронне навчання відбувається звичайно не в групі, важливо, щоб система навчання надавала учасникам допомогу. Ми емпірично з’ясували, що дорослим потрібні:а) інструкції з проходження курсу;б) інструкції з засобів навігації по курсу;в) підказки для виконання завдань,г) посилання для отримання визначень,д) підтримка при виникненні технічних питань і пр.Кнопка виклику допомоги має бути доступна з будь-якого слайду курсу. Бажано, аби ці інструкції були доступні в будь-якому місці сайту, та бути інтуїтивно зрозумілими.Все це допоможе учням зосередитися на навчанні, а не відволікатися на прикрі перешкоди. Корисно також передбачити розділ для поширених питань, а також глосарій термінів, які можуть бути незнайомими. Це є цінним довідковим ресурсом навіть після завершення навчання. Для реалізації даного пункту ми створили віртуальну спільноту http://www.facebook.com/groups/181953808508038, психологічний блог-підтримку http://pocherk10.livejournal.com, відеоблог http://www.youtube.com/user/YunonaIllina, якими активно користуються наші учасники.Доступність. Через завантаженість сучасним дорослим часто існує складність виділити час для навчання. 24-годинна робота курсу та можливість запису курсу на диск є варіантом.Результати. Ці критерії є важливими, з нашими доповненнями вони дають можливість зменшити втрати кількості учасників. Але ми побачили необхідність додати акцент на психолого-соціальні чинники, що є найбільш впливовими у дистанційних курсах розвитку:Людина-легенда. Особистісний фактор – курс імені ... (вплив особистості ведучого/групи тьюторів, через: професійність, гнучкість зміни стратегії поведінки ведучого та вибір інструментарію впливу. Також емоційний вплив, що створює мотиваційне середовище для бажаних змін, так звана «харизма», та особистісний приклад – тренер як взірець для копіювання певних моделей поведінки).Конструктивна спільнота. Віртуальна групова динаміка, вплив групи (синергія, розвиток рефлективності, розширення картини світу та власного досвіду через спостерігання, активний обмін досвідом, спеціально скеровані комунікації, людські стосунки). У дистанційному форматі даний чинник забезпечується складніше, ніж у реальних учбових курсах, і потребує усвідомленого впливу, але, за результатами опитування, саме наявність конструктивної соціальної спільноти є перешкодою покинути курс для кожного п’ятого учасника.Зворотній зв’язок (вагомий емоційний вплив, високий рівень емоційної реакції, індивідуальний та своєчасний підхід «людина-людина»). Індивідуалізація зворотного зв’язку є найбільш складним чинником для реалізації у курсах, де є багато учасників. Ми вирішували дану складність через побудову психологічних пірамід спілкування –групи проекту, де учасники, які пройшли більшу частину курсу, є наставниками для наступної хвилі.Проект результату навчання. Важливо заохотити учасника створити власний проект результату, такий собі «індивідуальний план розвитку» засобом дистанційного курсу, та робити заміри протягом курсу. Хвилі нашого проекту, що користувалися «Щоденником проекту та самоспостереження», були більш результативними та ефективними у навчанні, проти хвиль без подібної активності (40% проти 20% учасників)Отже, ми виділили психолого-педагогічні принципи створення мотиваційного середовища у курсах розвитку зі збереженням інтерактивності, мотиваційного впливу і суб’єкт-суб’єктної взаємодії.Для демонстрації наведемо фрагмент одного модуля дистанційного курсу розвитку (ДКР) «Успіх». Завданнями даного етапу були саморефлексія та постановки задачі для самостійного розвитку в навчальній програмі «Успіх». Першим кроком цього заняття стало роз’яснення та емоційне прийняття моделі мотиваційно-ціннісних чинників та цільової вибірки переконань, які ведуть до успіху в обраному виді діяльності, з одного боку, та переліку самообмежень, які перешкоджають успіху, з іншого. Групі було запропоновано ознайомитися з авторською багатофакторною моделлю життєвих виборів, що приводять до успіху/неуспіху з детальним поясненням кожного параметру. Під час ознайомлення з моделлю увагу групи привернули до важливості та цінності саморозвитку, вагу інтелекту в даних процесах. Для того, щоб група учасників могла переконатися в ефективності методів зміни шаблонів поведінки, тьютор на прикладах видатних людей показав, що при виконанні належних вправ зміни особистісного профілю, власної моделі життєвих виборів обов’язково відбуваються, точність виборів підвищується. Отже, учасники змогли «приміряти» на себе моделі успішних людей та бути більш вмотивованими виконувати відповідні вправи в тренінгу. Заміри рівня інтересу до мотиваційно-ціннісної моделі проводились у формі анкетування до і після блоку про мотиваційні фактори. Було визначене зростання зацікавленості з 50% (у середньому) до 80%, та загострення уваги на нових аспектах теми.Після лекційного блоку (текст та відеолекція) групі були надані дві діагностичні вправи у формі самопрезентації з рамкою питань, аналіз відповідей на які проводився за схемою визначення мотиваційних характеристик, стереотипного мислення та самообмежень, які потрібно виконати у форматі спілкування у вебкімнаті проекту. Для того, щоб під час самопрезентації учасники були більш відкритими та вільними від соціально очікуваних відповідей, ведучим була підкреслена цінність розкриття особистих уподобань та інтересів через приклад своєї відкритої поведінки та з допомогою логічних доводів (таких як, зокрема, практичне використання правдивих відповідей для аналізу та змін; цінність пізнання себе для самоаналізу; цінність прийняття себе та своєї поведінки). Учасникам був наданий час для підготовки, після чого кожен мав виступити перед групою зі своєю історією.Для того, щоб поведінка групи була підтримуючою, ведучий перед виступами дав завдання, як саме слухати та аналізувати виступ того, хто презентує. Під час лекційного блоку були також використані техніки, які об’єднують групу: модель особливості групи (як приклад – «ви, тобто ті люди, для яких важливий саморозвиток …», «ви як група маєте такі особливості ...»), модель прийняття своєї поведінки, навіть якщо вона негативно оцінюється у соціумі (як приклад – «мало хто визнає, що ...», «тільки хоробрі можуть сказати про себе, що …»).Під час виступу першого учасника ведучий заохочував його до більшої відвертості та давав емоційну підтримку. Так група могла побачити, що бути відкритим безпечно, і наступні виступаючі дозволяли собі бути більш відвертими. Для визначення мотиваційно-ціннісних характеристик для кожного учасника використовувалась оціночна таблиця з такими критеріями:Мотиваційний блок: активність, самостійність у прийнятті рішень, мотивація досягнення, пізнання нового чи використання звичного контексту.Блок стереотипів: я можу / не можу, можу тільки сам / можу з іншими, очікую невдач / очікую успіхів, навколишнє середовище позитивне / негативне, я позитивний / негативний, я для себе / я для інших, все мені дається легко / все дається важко, на зміни треба багато часу / мало часу.Блок самообмежень:заборона собі бути кращим, заборона бути лідером, заборона бути «для себе», заборона бути автономним, заборона бути гнучким, заборона отримувати подарунки (в широкому смислі слова, як шанси від життя).Після виступу кожний учасник публічно отримав характеристику від тьютора та учасників за своїм профілем. Для того, щоб збільшити прийняття, зробити процес більш комфортним для учасників та зняти внутрішній протест, ведучий займає позицію співчуття. Ведучий через приклади створює чітке переконання у групи, що такий профіль є набутим, а не вродженим.Так в учасників формується рефлексивна позиція спостерігача, дослідника своєї поведінки, що є першим кроком до позиції автора власного життя. Після цих вправ у групі відбувається емоційний підйом, учасники діляться своїми враженнями один з одним, відчувають себе більш енергійними. Збільшилася також кількість дописів у спільнотах проекту. В такому психологічному стані їм набагато легше виконувати вправи в наступних блоках, які потребують високого рівня мотивації та уваги. Домашні завдання буди виконані 80% групи.Також нас зацікавило, яким чином можна перенести робочі стратегії впливу на дорослих з реальних успішних тренінгів, результати такого порівняння наводимо у таблиці 1.Таблиця1Мотиваційні фактори впливу у дистанційних курсах розвитку Фактор впливуРеалізація в тренінговому форматі (людина – людина – спільнота)Дистанційна реалізація (людина – комп’ютер – віртуальна спільнота)1. Гнучкість, зміна стратегіїТренер змінює емоційний стиль ведення групи, час проведення, вибір інструментарію для досягнення мети заняття – залежно від стану групи або особи.Потоки курсу. Створено модель «Типологія учасника». Є 5 типів з різним рівнем готовності до змін, навчання, швидкістю психічних процесів та відповідальністю. Технології адаптовані для кожного типу.2. Емоційний рівеньТренер керовано змінює емоційний фон, підвищуючи/ знижуючи емоційні тони. Вага «живого» спілкування, своєчасні підтримки: погляд, посмішка, тощо.В ДКР «Успіх» є форум та чат-кімната, вебінари де учасники звітують про свій прогрес. Створено віртуальні спільноти та блоги-підтримки, з постійно оновлюючимися інформаційними статтями, відео. Є опція «Рівень героя» (з рейтингом героїв), що прогнозовано зробить курс яскравішим, або покращить емоційний тон учасників.3. Особистість, як взірецьЛюдина потребує моделей для копіювання – так відбувається розвиток. За даними дослідників, близько 50% компетенцій учасники тренінгів копіюють, «знімають» з особистості тренера.Блоги, відеоблоги, «стіна успіху» з даними учасників різних хвиль навчання віртуальні спільноти. Зібрано базу еталонів з прикладами, елементами, які можна копіювати, якими можна захоплюватись. Планується створити гру «Порівняльний калькулятор успіху», де можна виміряти відсоток відповіданості своєму кумирові. На своїй сторінці замовити опцію: вислови улюблених героїв. Важливим також є яскравий та змінюваний інтерфейс курсу, з психологічно вивіреними: флеш, кольорами, розташуванням блоків, змінами (новини, вебінари, звіти).4. Харизма – яскравість, захоплення.Мотиваційний вплив особистості: захоплення іншими стимулює до активної діяльності. При скерованості-векторі, заданому темою, активація приводить до розвитку певних компетенцій.5. Групова підтримка: синергія рухуСпільний емоційний фон, мотиваційний імпульс, обмін досвідом мають великий трансформаційний потенціал. Люди порівнюють себе один з іншим, в рефлексивному середовищі повинні осмислювати власну поведінку з інших, незвичних раніше сторін, що розвиває саморефлексію.Психологічні піраміди, інтервізійні групи. В ДКР «Успіх» ми запланували створення міні груп (2-3-5 осіб) за «завданнями», люди будуть мінятися ролями «наставник»- «протеже» для виконання певних задач, будуть створені спільноти по темам моделі життєвих виборів (професія, фінанси, стосунки, тощо) у форумах, тематичні чат-кімнати та вебінари. У віртуальних спільнотах спілкуються люди з різних хвиль, обмінюються досвідом т. ін. На завершення курсу проводиться «круглий стіл» з учасниками, який записується на відео, та звіти учасників є додатковим мотиваційним фактором, для тих хто вчиться.6. Зворотній зв’язокТренер обирає підходящу для кожного форму подання, деталізацію, час та психологічний супровід зворотного зв’язку, тобто зворотній зв’язок є індивідуалізованим.Тьютор має авторську схему «П’ять Пі» подання зворотного зв’язку, яка компенсує людський фактор: щоденно, щотижнево, щомісяця, особистий привід, прогрес). Кожний зворотній зв’язок подається за загальновідомою схемою «Сендвіч». Психологічні піраміди.7. Структура подання інформації.Принцип «кільця Веблера» посилює мотиваційній аспект через простоту, логічність, наявність прикладів та зв’язків-містків між заняттями курсу.Мотивуючі аспекти даного питання легко переносяться в дистанційний формат, але потребують додаткових інформаційних «виходів»Висновки і перспективи. Головним аспектом, який нам вдалося зберегти, є інтерактивність. Зміна форм обміну інформацією між учасниками та ведучим у тренінговому форматі має найвищу ступінь через швидкість та зручність обміну інформацією для досягнення мети заняття. У тренінговому форматі ми маємо множинну, або діалогову взаємодію, коли інформація пов’язана з множиною попередніх повідомлень та відносинами між ними (1:m). У дистанційному ж форматі ми природньо виходимо на лінійний тип взаємодії (1:), коли відсутній зв’язок з попередніми повідомленнями, що власне не є інтерактивністю. Або на реактивну взаємодію (1:1), коли кожне повідомлення, обмін взаємодіями пов’язано лише з однію попередньою інтеракцією без врахування інших зв’язків. Як бачимо з таблиці 1, то саме для вих

Одним з ключових питань синтезу систем автоматичного регулювання є розробка адекватних математичних моделей об'єктів керування. Розробка моделей фізичних систем - це дуже складна і трудомістка робота, яка займає від 80 до 90 % зусиль, необхідних для аналізу і синтезу систем керування, і включає такі етапи: визначення параметрів процесу, які впливають на об'єкт керування; визначення зв'язків між параметрами; складання матеріальних та енергетичних балансів об'єктів керування; лінеаризація цих балансів; одержання диференціального рівняння. Результатом моделювання майже всіх технологічних об'єктів є складне диференціальне рівняння великого порядку, яке надалі використовується для розрахунку систем автоматичного регулювання. Під математичною моделлю зазвичай розуміють сукупність співвідношень (рівнянь, логічних умов, операторів тощо), що визначають характеристики станів об'єкту моделювання. Сучасні наука й технологія як об'єкти дослідження розглядають матеріальні об'єкти навколишнього світу та їхні фізико-хімічні перетворення. Практична реалізація цих досліджень від лабораторних установок до промислових виробництв використовує моделювання як процес пізнання, а також для оптимальної організації, функціонування й керування виробництвом. Сучасним технологіям притаманна висока складність, яка виявляється у великій кількості й різноманітті параметрів, що визначають хід процесів, внутрішніх зв'язків між параметрами, у їхньому взаємному впливі, причому зміна одного параметра може викликати нелінійну зміну інших параметрів. Ця складність підсилюється при виникненні множинних зворотних зв'язків між параметрами, а також неконтрольованими збуреннями, випадковим чином розподіленими в часі. Інформаційний потенціал, генерований технологічними процесами, надзвичайно великий. При обмежених можливостях його сприйняття необхідно зменшувати цей потенціал, що остаточно призведе до скорочення альтернатив під час прийнятті керуючих рішень. Це досягається пізнанням процесу через моделі - спрощені системи, які відображають окремі, обмежені в потрібному напрямку, сторони процесу, що розглядається. Існує багато способів одержання моделей технологічних процесів. Кожен спосіб дає можливість побудувати модель, адекватну процесу в певному сенсі, що залежить від обраного критерію. Це означає, що існує деяка абстрактна відповідність між безліччю моделей і модельованим об'єктом. Моделювання, власне кажучи, засновано на використанні динамічної аналогії, яка означає нетотожну подобу властивостей або співвідношень

In the article, Serhiy Zhadan’s play “Bread Armistice” is considered from the standpoint of postcolonial criticism as a metaphorical illustration of the blurred identity that manifested itself during the war in eastern Ukraine, which began in 2014.Purpose: to analyze the text of the play to reflect the painful points of identity of modern Ukrainian society and the artistic resources of its future construction, to fit the analyzed text of Serhiy Zhadan into broader global and domestic humanitarian contexts.Methods. The leading methodology is postcolonial critique, which in combination with the traditional analysis of artistic text and aesthetic practices allows us to talk about the artistic construction of a new postwar Ukrainian identity, taking into account the world humanitarian experience of the XXI century and its Ukrainian contexts. Results. Contemporary Ukrainian artists, through their artistic practices, are actively involved in the process of reflecting the cracks and fissures of Ukrainian civic identity and are involved in the analysis of the causes and consequences of internal identification crises. Most of them successfully combine creativity and social activities aimed at building a real, not a fictitious civil dialogue about meanings and values, and not about money and propaganda, and Serhiy Zhadan belongs to this cohort. Being a native of the Ukrainian East, through his own work he resists active attempts to split Ukraine humanitarianly into West and East (or West, East and Center) and implements artistic attempts to switch the conversation of intellectuals from the discourse of division (they) to the discourse of self-identification, – complex, heterogeneous, with different previous experience, which should not be shared if it is reflected and spoken). In various art projections, the artist analyzes various aspects of the crisis of Ukrainian identity, with which neither the official Ukrainian government nor the public and media spheres worked, as well as the specifics of its front lines: the result was a complete disorientation of many “little people” in geoculture, modern geopolitics identification of own affiliation / non-affiliation. Serhiy Zhadan contrasts the artificial East cultural concept of Donbass with the Ukrainian East marker in the play (with an emphasis on the Ukrainianness of this territory, not on its geographical coordinates), thus creating a futurological projection of the future national-civil dialogue. The artist deliberately offers in his register of protagonists decentralized “little people”, that is, mostly those in whom Ukrainians can recognize themselves and with whom Ukrainians can identify themselves – “non-heroes” who must gradually learn the values of liberal democracy and realize their own, subjective responsibility for their choice – that is, to learn to be involved in the fate of their country through the identification of belonging to it. The artist models a vision of how the scattered fragments of the old Ukrainian identity should be directed not to fictitious centers, but carefully collected and, taking into account the reflection of all our internal crises, involved in the positive construction of a new Ukrainian identity.Conclusions. The author of the play “Bread Armistice” Serhiy Zhadan through artistic modelling of the mutilated Ukrainian identity in the temporarily occupied territories of Ukraine joins an important and promising intellectual discussion on the strategic priorities of Ukrainian society after deoccupation, formats of future social dialogue and avoidance of uncertainty and reciprocity. formation of post-war Ukrainian identity.Key words: geoculture, postcolonial discourse, hybrid war, identity, frontier, identity crises. У статті п’єсу Сергія Жадана «Хлібне перемир’я» розглянуто з позицій постколоніальної критики як метафоричну ілю-страцію розмитої української ідентичності, яка рельєфно проявилася під час війни на Сході України, розпочатої 2014 року. Мета: шляхом аналізу тексту п’єсивідрефлектувати закладені в ній больові точки ідентичності сучасного українського суспільства та художні ресурси її майбутнього конструювання, вписати аналізований текст Сергія Жадана у ширші світові та внутрішні гуманітарні контексти. Методи. Провідною методологією є постколоніальна критика, яка у сполученні із традиційним аналізом художнього тек-сту й естетичних практик дозволяє вести мову про художнє конструювання нової повоєнної української ідентичності з урахуванням світового гуманітарного досвіду ХХІ століття та його українських контекстів. Результати. Сучасні українські митці через свої художні практики активно задіяні у процеси рефлектування розламів і тріщин української громадянської ідентичності та долучаються до аналізу причин і наслідків внутрішніх ідентифікаційних криз. Більшість із них успішно сполучають творчість та суспільну діяльність, спрямовану на розбудову реального, а не фіктивного громадянського діалогу про смисли і цінності, а не про гроші та пропаганду, і Сергій Жадан належить саме до цієї когорти. Будучи сам виходцем з українського Сходу, він через власну творчість протистоїть активним спробам гуманітарного розколювання України на Захід і Схід (або Захід, Схід і Центр) і реалізує художні спроби переключити розмову інтелектуалів з дискурсу розділення (вони/ми) на дискурс самоідентифікації (лише ми – складні, неоднорідні, з різним попереднім досвідом, який не має розділяти, якщо буде відрефлектованим та проговореним). У різних художніх проєкціях митець аналізує різноманітні аспекти кризи української ідентичності, з якими не працювали ані офіційна українська влада, ані публічна та медійна сфери, а також специфіку її фронтирних зон: наслідком стала повна дезорієнтованість великої кількості «маленьких людей» у геокультурі, сучасній геополітиці та ідентифікації власної приналежності/неприналежності. Штучному геокультурному концепту «Донбас» Сергій Жадан протиставляє у п’єсі маркер український Схід (причому з акцентом саме на українськості цієї території, а не на її географічних координатах), відтак створює футурологічну проєкцію майбутнього національно-громадянського діалогу. Митець свідомо пропонує у регістрі свої дійових осіб саме децентрованих «маленьких» людей, тобто переважно тих, в кому можуть впізнати себе і з ким можуть ідентифікувати себе українці – «не-герої», які мають поступово навчитися цінностям ліберальної демократії та усвідомлювати власну, суб’єктну відповідальність за свій вибір – тобто навчи-тися причетності до долі своєї країни через ідентифікацію приналежності до неї. Митець моделює візію того, як розпорошені уламки української ідентичності різних часів та епох мають бути скерованими не до фіктивних центрів, а дбайливо зібрані та, з урахуванням рефлексії усіх наших внутрішніх криз, долучені до позитивного конструювання нової української ідентичності.Висновки. Автор п’єси «Хлібне перемир’я» Сергій Жадан через художнє моделювання понівеченої української ідентичності на тимчасово окупованих територіях України включається у важливу та перспективну інтелектуальну дискусію щодо стратегічних пріоритетів українського суспільства після деокупації, форматів майбутнього суспільного діалогу та уникнення зон невизначеності та взаємного несприйняття у формуванні повоєнної української ідентичності. Ключові слова: геокультура, постколоніальний дискурс, гібридна війна, ідентичність, фронтир, кризи ідентичності

Стаття присвячена важливому питанню історії міжнародної правосуб’єктності – транс- формації пізньоантичної єресі несторіан у самостійну та суб’єктну церкву. Як відомо, нині несторіани об’єднані в межах «Ассирійської Церкви Сходу», що охоплює понад 300 тисяч парафіян. Незважаючи на перманентні збройні конфлікти в Сирії й Іраку, «Ассирійська Церква Сходу» залишається дієвим актором як політичного, так і законодавчого процесу. Не можна відкидати значення юридичного спадку несторіанської форми християнства. Поза несторіанством, що із 431 по 484 роки укорінилось у Новоперському царстві династії Сасанідів, складно досліджувати історію держави та права Ірану. Законодавчі практи- ки Східної Римської імперії (Візантії), орієнтовані на заборону діяльності несторіанських екклезій, призвели до формування нової системи церковно-правових норм – антиєре- тичних приписів. Першим великим антиєретичним Церковним собором став З’їзд в Ефесі (431 рік). Незважаючи на спроби попередніх Вселенських соборів (325 та 381 роки), тільки Ефеський собор зумів витворити повноцінні норми антиєретичних приписів. Цьому надзвичайно сприяла попередня діяльність константинопольського єпископа Несторія. Серед заслуг цього діяльного сирійця виявилась пропаганда потреби єдиної державно- церковної ідеології. Однак внутрішні інтриги не дали Несторію змоги розвивати власне ідейно-політичне вчення. Несторія засудили на Ефеському соборі «за єресь», сенс якої полягав у визнанні Ісуса Христа «людиною в момент народження». Відкрита боротьба римлян і александрійців проти Несторія автоматично означала протистояння сирійському купецькому лобі, що стояло за єпископом. Рішення Ефеського собору оголошували десят- ки тисяч сирійців «поза законом», що, зрештою, призвело до масової міграції з території візантійського Близького Сходу. Перська династія Сасанідів радо прийняла біженців із Сирії та дозволила заможним сирійцям заснувати свій особливий Ктесифонський патрі- архат. У 484 році рішенням Бет-Лапатського собору цей патріархат було конституйовано на державно-правовому рівні. Із 484 по 651 роки Ктесифонський патріархат залишався складовою частиною державного апарату Персії. Надалі, після ісламського завоювання Ірану, саме Ктесифонський патріархат перетворився на «Ассирійську Церкву Сходу». Однак тут важливо усвідомити: забороняючі канони римсько-візантійського права ніколи та ніким не скасовувались. Вони й досі діють. У статті акцентується на таких актуальних документах: рішеннях Третього вселенського сбору в Ефесі (431 рік), рішеннях Четвер- того вселенського собору в Халкедоні (451 рік), Указі східноримського імператора Зенона Ісавра (489 рік).

Розглянуто вплив стану розвитку сфери водопостачання на рівень економічної безпеки України. Окреслено ряд проблем, які носять системний характер для сфери водопостачання та водовідведення, серед яких: високий рівень зносу комунальної інфраструктури, об’єктів водопо- стачання та водовідведення від 50 до 90 %; соціальна значущість сфери, об- меження зростання розміру тарифів; значні витрати на модернізацію, низька очікувана прибутковість проектів, низька інвестиційна привабливість для бізнесу; збільшення тарифу на електроенергію; тарифи, які затверджуються для підприємства, “упираються” в граничний індекс, що спричинює плано- во-збиткову діяльність на майбутній період; підвищена потужність вико- ристовуваного обладнання; значне зношення споруд та трубопровідної сис- теми; на розвиток галузі значно впливає заборгованість населення та бізнесу за житлово-комунальні послуги. Схарактеризовано внутрішні та зовнішні чинники, що впливають безпосередньо на економічну безпеку України з по- зицій стану розвитку сфери водопостачання. Спираючись на власні ресурси та сили, на ефект об’єднаної праці народу, Україна має реалізувати свій шанс стати великою конкурентоспроможною політичною нацією з європейським рівнем економіки і безпеки загалом. Згруповано найважливіші національні економічні інтереси (які виокрем- люють дослідники сьогодення), від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут і процвітання нації, зокрема: створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки; створення надійної системи економічної безпеки України, за- безпечення можливості самостійного, прогресивного національно-еконо- мічного розвитку; здійснення структурної перебудови економіки; забез- печення ефективного розвитку національної промисловості; здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника; істотне зменшення енергомісткості і матері- аломісткості ВВП; здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей; створення замкнутих циклів ви- робництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєння; створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України; здобуття Україною належного місця у світовому поділі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство; побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправ- ності та взаємовигідності; забезпечення конкурентоспроможності вітчиз- няної продукції; удосконалення товарної структури експорту й імпорту; забезпечення географічної збалансованості експорту й імпорту; нарощу- вання експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовніш- ньо торговельної діяльності; підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпорто-замінної продукції, особливо критичного імпорту; захист національного ринку від несприятливої дії світової кон’юнктури та іноземної конкуренції; ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту. Визначено, що державні структури в Україні не досягли економічної рівноваги. Так, зокрема, постійно підтримуються на державному рівні по- ставки газу, замість того, щоб замінити його використанням електроенергії та іншими видами енергоносіїв. Це — принциповий структурний момент рівноваги, яку Україна прагне досягти.

Наша доба характеризується невпинним розвитком міст і виникненням проблем, пов'язаних із взаємовідношеннями природи і суспільства. Одна з цих проблем – суперечність між зростанням міст, з одного боку, і прагненням зберегти живу природу та зв'язок людини з нею в міських і приміських територіях – з іншого. Сьогодні здебільшого процес урбанізації у світі відбувається екстенсивним шляхом, що властивий для аграрних у минулому країн. Його особливостями є швидкі темпи збільшення міського населення і виникнення багатьох нових міст. За екстенсивного шляху розвитку урбанізації зростання міст і формування міських структур залежить насамперед від потреб матеріального виробництва і, зокрема, екстенсивного характеру розвитку продуктивних сил суспільства. Це зумовило зростання інтенсивності та масштабів антропогенного впливу на природне довкілля і наблизило до небезпечного рубежу локальних і регіональних екокриз, практично до повсюдного посилення загрози катастрофічного руйнування середовища життя людей. Під час вирішення проблем природокористування доводиться виходити з визнання неможливості повного запобігання сьогодні й у майбутньому антропогенного впливу на природне середовище навіть за умови вдосконалювання виробництва й інших сфер людської діяльності. Тому на перше місце варто висувати здійснення системи заходів, спрямованих на збереження і відновлення природних ресурсів і якості довкілля, що запобігають прямому чи непрямому впливу наслідків урбанізації на природу і здоров'я людини. У містах і міських індустріальних агломераціях найвиразніше зосереджені різні види діяльності людини й різні форми соціо-економічної активності, в них фокусується найсильніший антропогенний вплив на внутрішнє середовище біогеосфери. Оскільки обґрунтованої теорії техногенезу та урбогенезу досі не існує, запропоновано власне бачення суті технічних, технологічних та урбаністичних систем з позиції як екології (екоцентризму), так і антропоцентризму. Для вирішення проблеми адекватної оцінки генези проблем міського довкілля та захисту екосистем від техногенезу сформульовано засадничі визначення, що таке технічні системи, технологічні системи та екосистеми. Розуміння природи цих систем, мети їх створення та функціонування дає реальні, науково-обґрунтовані важелі керування процесами, що теоретично можуть бути засадами гармонізації зазвичай протилежних причин існування цих систем. Описано різноманітні впливи техносистем на екосистеми і, навпаки, екосистем, або їхніх окремих компонентів на техносистеми. Показано до чого може призвести втрата людиною керівної ролі у цих процесах. Доведено, що якість або параметричні особливості урбанізованого довкілля є емерджентним синергетичним результатом інтегрального впливу кожного з його технічних, технологічних, біотичних компонентів і самої людини на біогеосферу.

This paper presents the topical issue of the role of aggressive domestic and foreign policy of the German rulers of the XIII century. According to the plot of the epic poem «Kudrun», at the heart of the aggressive domestic and foreign policy of the German rulers is a global conflict involving man and the world, people and their religious worldview, the hierarchy of relations of the individual, wildlife and descendants of the «elite», king, queen and the authority of the church, upbringing and education, the beauty of a young woman and the hostility of a man, the jealousy of a brave old king-father and the cruelty of an elderly woman-queen-mother, and so on. Oppositions are also found in the categories of «one’s own» and «foreign», good and evil, old and new, earthly and unearthly, material and ideal, perfect and imperfect, living and inanimate, free from slavery and enslaved, bodily, mental and spiritual, mind and emotions. There is a bifurcation of the whole objective world into its physical existence and meaning. At the same time, the ideal behavior of knights is transformed – the support of German kings. There are relationships – «knight – thief, robber», «knight – barbarian», «knight – animal». Aggressive human behavior as a social being has a moral character. In the question of immorality, the medial man is influenced by ancient psychology, paganism and Christianity. The aim of the article is to identify German language units with the meaning of aggression in the Middle Ages. The study used deductive, structural-semantic, logical-semantic, contextual analysis, the method of linguistic description and analysis of dictionary definitions. The results of the study include clarification of the concept of «aggression», tracing its semantic content in time, highlighting the system of language units such as word, proper name, phrase (free and permanent), sentence (simple, complex, complex, combined, supra-phrase unity) and elucidation of the peculiarities of the formation of the phenomenon. It has been proven that aggression can be natural or artificial. Natural aggression is characteristic of the element of water, wild animals and man as a biological being, artificial – man as a social being and supernatural beings who embody evil.Aggression correlates with gender, age and culture: a man is aggressive at any age and in any culture, a woman – only in old age, being in the status of a mother who wishes her child a happy fate and being a foreigner. We conclude that the concept of aggression in medieval Germany is associated primarily with extralinguistic factors (religion, domestic and foreign policy, social, economic and cultural-historical development), refracted verbally by the author of the epic poem «Kudrun».Key words: the Middle ages, aggression, man, animal, element, word, proper name, phrase, sentence. Статтю присвячено актуальній проблемі щодо ролі агресивної внутрішньої і зовнішньої політики германських можновладців ХІІІ ст. Згідно з фабулою епічної поеми «Кудруна», в підвалинах агресивної внутрішньої і зовнішньої політики германських можновладців лежить глобальний конфлікт, що включає в себе людину і навколишній світ, людей і їхній релігійний світогляд, ієрархію стосунків індивідуума, диких тварин і нащадків «еліти», авторитет короля, королеви й авторитет церкви, виховання й освіту, красу молодої жінки й ворожість чоло-віка, ревнощі сміливого літнього короля-батька й жорстокість літньої жінки-королеви-матері тощо. Опозиції виявляємо і в категоріях «свого» й «чужого», добра й зла, старого й нового, земного й неземного, матеріального й ідеального, досконалого й недосконалого, живого й неживого, вільного від рабства й поневоленого, тілесного, душевного й духовного, розуму й емоцій. Відбувається роздвоєння цілісного предметного світу на його фізичне буття і значення. Разом з цим трансформується ідеальна поведінка лицарів – опори германських королів. Виникають нові співвідношення – «лицар – злодій, розбійник», «лицар – варвар», «лицар – тварина». Агресивна поведінка людини як соціальної істоти має моральний характер. У питанні про аморальність медіальна людина перебуває під впливом античної психології, язичництва та християнства. Метою статті є виявлення німецьких мовних одиниць зі значенням агресивності в середні віки. В ході дослідження було використано дедуктивний, структурно-семантичний, логіко-семантичний, контекстуальний аналізи, метод лінгвістичного опису та аналіз словникових дефініцій. Результати дослідження охоплюють уточнення поняття «агресивність», простеження його смислового наповнення на часовому зрізі, виокремлення системи мовних одиниць як-от слово, власна назва, словосполучення (вільне й стале), речення (просте, складне, ускладнене, комбіноване, надфразова єдність) та з’ясування особливостей формування феномену. Доведено, що агресивність може бути природною та штучною. Природна агресивність характерна стихії води, диким тваринам і людині як біологічній істоті, штучна – людині як соціальній істоті та надприродним істотам, що втілюють у собі зло. Агресивність корелює зі статтю, віком і культурою: чоловік – агресивний у будь-якому віці та в будь-якій культурі, жінка – лише в літньому віці, перебуваючи в статусі матері, яка бажає своїй дитині щасливої долі та будучи іноземкою. Висновуємо, що поняття агресивності в середньовічній Німеччині пов’язане насамперед з позамовними чинни-ками (релігія, внутрішня і зовнішня політика, соціальний, економічний і культурно-історичний розвиток), заломленими автором епічної поеми «Кудруна» вербально.Ключові слова: середні віки, агресивність, людина, тварина, стихія, слово, власна назва, словосполучення, речення.