Добірка наукової літератури з теми "Високопрофесійні фахівці"

У сучасній соціальній роботі однією з найбільш незахищених верств населення є діти, захист яких є основоположною стратегією держав. Водночас є низка категорій осіб, хто потребує негайного й особливого захисту (внутрішньо переміщені особи, військовослужбовці, їхні сім’ї тощо). У розрізі всіх соціальних змінних серед усіх категорій отримувачів послуг жінки лишаються тією категорією, що вирізняється з інших. Тому автори статті розглядають саме жінок як об’єкт соціальної роботи, зокрема тих жінок, які постраждали від домашнього насильства. Проблема насильства щодо жінок є однією з актуальних дослідницьких проблем у галузі соціальної роботи. Насильство перешкоджає повноцінній участі жінок у житті суспільства, має довгострокові наслідки та витрати для сімей жінок, громад та країн. Будучи грубим порушенням прав людини, насильство щодо жінок і дівчат залишається широко поширеним явищем в Європі та Центральній Азії. Україна не є винятком. Жінки, які зазнали домашнього насильства, – це жінки, які потрапили у складну життєву ситуацію і потребують допомоги та реабілітації, якою займаються фахівці із соціальної роботи. Для надання допомоги жінкам, які постраждали від насильства, організації профілактичних заходів потрібні високопрофесійні, кваліфіковані фахівці, які мають глибокі теоретичні знання та практичний досвід роботи. Проте одних теоретичних знань замало, потрібне постійне вдосконалення, практична робота з розв’язання кризових ситуацій, зумовлених насильством, стажування з урахуванням діючих соціальних центрів під керівництвом досвідчених супервізорів. Потрібна розробка різних, багатопрофільних технологій соціальної роботи з жінками, оскільки надзвичайно важливо, щоб жінки, які постраждали від жорстокого поводження в сім’ї, мали змогу отримувати повну інформацію з юридичних та правових питань, психологічну підтримку.

Актуальність дослідження зумовлена суттєвими змінами у функціонуванні закладів вищої освіти (ЗВО) щодо підготовки нової генерації фахівців. Можливість концептуально осмислити об’єктивні зв’язки між елементами, компонентами, етапами процесу підготовки майбутніх викладачів медичного ЗВО дозволяє процес моделювання. Мета статті – на основі наукових ідей теоретично обґрунтувати наявні підходи до проблеми моделювання професійної діяльності майбутніх фахівців медичних ЗВО. Під час проведення дослідження було застосовано такі методи науково-педагогічного дослідження: системний аналіз, синтез та узагальнення науково-педагогічної літератури, моделювання. Результати дослідження: 1) моделювання дозволяє прогнозувати розвиток педагогічного процесу, орієнтує викладачів на досягнення кінцевих результатів навчання, забезпечує засвоєння й ефективне використання нових технологій, розвиває системне бачення розв’язання проблем, служить дійовим фактором поліпшення якості роботи ЗВО; 2) завдання моделювання професійної підготовки викладача медичного ЗВО полягає у встановленні відповідності між вимогами до підготовки викладача і фактичним обсягом професійних знань та вмінь, рівнем його компетентності, зокрема передбачає опис еталонних вимог до нього як фахівця: функцій, які він має виконувати на робочому місці; задач, які повинен вміти розв’язувати; професійних компетентностей, які дозволяють фахівцю виконувати посадові обов’язки високопрофесійно, творчо, інноваційно; 3) моделювання професійної підготовки викладача передбачає побудову моделі, що являє собою сукупність цільового, мотиваційного, теоретико-методологічного, змістовно-технологічного, рефлексивно-аналітичного, результативно-оцінювального компонентів, які в сукупності створюють фундамент для формування компетентностей, що визначають готовність майбутніх фахівців медичної сфери до професійної діяльності у медичному ЗВО.

У статті проаналізовано сучасні тенденції соціально-економічного розвитку, процес розширення культурних та освітніх зв’язків України з іншими країнами, що викликають значний попит на високопрофесійних фахівців у різних галузях діяльності. Окреслено мету професійної підготовки, що передбачає набуття високого рівня професійних знань, навичок та мобільності відповідно до вимог науково-технічного прогресу та ринкових відносин в економіці, виховання соціально активних членів суспільства, формування наукового сприйняття, творчого мислення, національної свідомості. Схарактеризовано досвід використання комп’ютерних технологій у ході професійної підготовки фахівців мистецького напряму. Дослідження ґрунтується на застосуванні педагогічного, теоретичного та практичного досвіду, що дало змогу проаналізувати основні шляхи підвищення ефективності підготовки майбутніх фахівців мистецького напряму засобами інформаційного супроводу навчального процесу. Обґрунтовано зростання обсягу інформації в умовах інформатизації суспільства, що спричинило необхідність інтенсивного впровадження комп’ютерних технологій у навчальний процес закладів вищої освіти. Доведено актуальність означеного завдання у підготовці фахівців різного профілю. У публікації окреслено досвід використання комп’ютерних технологій у ході професійної підготовки майбутніх фахівців мистецького напряму у контексті сприймання, структурування, систематизації, збереження великих обсягів навчального матеріалу. Доведено, що комп’ютерні технології дозволяють істотно підвищити ефективність навчання. Презентовані результати емпірично-експериментальної роботи, здійсненої автором статті.

У статті здійснено структурно-системний аналіз визначення змісту, форм, методів і засобів формування науково-методичної компетентності за класифікаційними ознаками професіограм викладачів у післядипломній педагогічній освіті, зокрема викладачів-експертів,, концептуалізовано функції, принципи і технології їхньої підготовки зі сформованою компетентністю синергізму становлення і розвитку. Проаналізовано практику підготовки експертів у галузі освіти в рамках післядипломної освіти закладами вищої професійної освіти та на рівні магістерських програм, а також різними недержавними організаціями, що займаються питаннями оцінки якості. Означено й конкретизовано здатності, здібності, уміння, компетенції як складові частини професійно-педагогічної та науково-методичної компетентності викладачів-експертів у галузі освіти. Визначено функції, види діяльності, ролі та складники компетентності експертів у галузі освіти. Зазначено, що експерт у галузі освіти – це працівник післядипломної, вищої, фахової передвищої, професійно- технічної освіти, котрий, окрім високопрофесійної викладацької, здатен виконувати і діяльність, пов’язану із проведенням експертизи в галузі освіти, та спроможний: здійснювати консультування керівників закладів освіти з проблем вбудовування питань освіти в стратегію розвитку регіону; забезпечувати консультаційне супроводження процесів розвитку освіти і сприяння їхньому активному впровадженню в окремому закладі освіти, територіальній громаді чи регіональній системі; здійснювати оцінку й експертизу освітніх програм і проектів на високому рівні компетентності, дослідницького планування та виконання; надавати консультаційну допомогу колегам-педагогам, які впроваджують нові технології; допомагати колегам у процесі проведення ними оцінок та експертиз, використовуючи власні професійні знання, вміння, навички, компетентність. Проаналізовано принципи, форми, методологічні основні підготовки та діяльності експертів у галузі освіти, визначено наявні організаційні проблеми, пов’язані з означеним процесом.

Освітня інституція України переживає нелегкі часи. Особливо це стосується закладів професійно-технічної освіти, які в переважній своїй більшості лише стають на шлях оновлення. Реформування професійно-технічної освіти відбувається повільно. Ця освітянська ланка ще не посіла належного місця у загальному процесі перебудови суспільного виробництва і відтворення трудових ресурсів країни, хоча й має такий потенціал. Трансформацію професійно-технічної освіти сучасні фахівці розглядають комплексно, як філософську, соціально-економічну та педагогічну проблему. Традиційна модель професійно-технічної освіти, заснована на радянській спадщині жорсткої централізації та управління, вичерпала себе і потребує оновлення та модернізації. Затребуваність на випускників професійних (професійно-технічних) училищ в Україні щороку зростає. Однак держава не в змозі справитися з проблемою налагодження роботи цих закладів через економічні, фінансові та ряд інших причин, що накопичилися за роки. Зміни сучасного суспільства, в тому числі в освітній сфері, вимагають керівників нового рівня. Актуальності набуває управлінська компетентність керівника щодо формування корпоративної культури організації. Доведено, що робота злагодженої команди є більш ефективною, ніж індивідуалізована праця, навіть високопрофесійна. Великі компанії, які стали світовими лідерами, вже давно відчули взаємозв’язок продуктивності праці від духовного й психологічної комфорту, ступеню єдності та спільності працівників. Корпоративна культура є стратегічним маркетинговим ресурсом, ефективним інструментом управління в руках керівника. Практика роботи багатьох організацій засвідчує, що ділова єдність залежить безпосередньо від духу та атмосфери, яка створюється в організації. Новий компетентнісний підхід, за яким працюють університети Європи з кінця ХХ ст. та активно впроваджується в Україні, вимагає підготовки особистості керівника, котрий в майбутньому володітиме не лише сумою знань, вмінь і навичок, а зможе діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях. Важлива психологічна готовність керівника, уміння підготувати колектив до роботи в умовах соціальних та освітніх трансформацій.

В Україні кібербезпека розглядається як склад-ник національної безпеки. В останні роки наша краї-на здійснила низку позитивних кроків для виконання своїх міжнародних зобов’язань щодо вдосконалення законодавства про кібербезпеку.Водночас поряд із позитивною динамікою розвит-ку законодавства у сфері кібербезпеки варто зазна-чити, що є необхідність надалі узгодити національне законодавство з міжнародними стандартами. Зокре-ма, Закон України «Про основні засади кібербезпе-ки України» є радше дорожньою картою розробки майбутніх нормативно-правових актів, а не всеосяж-ним законом про кібербезпеку, який регулює повний спектр питань кібербезпеки та відповідає міжнарод-ним стандартам та найкращим практикам. Експерти також зазначають проблемні аспекти правового забез-печення кібербезпеки в Україні: непослідовність та неузгодженість термінології; відсутність закону про критичну інфраструктуру; відсутність правил прове-дення аудиту інформаційної безпеки критично важли-вих інфраструктурних об’єктів, які мають базуватися на міжнародних стандартах; дублювання повідомлень про кіберінциденти; відсутність вимог щодо безпе-ки та інформації щодо операторів критичної інфра-структури та постачальників цифрових послуг; від-сутність довгострокового стратегічного планування з чітко визначеними проміжними результатами, термінами та відповідальністю за їх досягнення; бю-джетні обмеження щодо змоги держави виплачу-вати конкурентні зарплати для залучення та утри-мання високопрофесійних фахівців із кібербезпеки.Оскільки розвиток правової бази кібербезпеки в Україні пов’язаний із прагненнями європейської інтеграції України, буде ефективним вдосконалення національного законодавства про кібербезпеку з ура-хуванням вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та її державами-членами (2014) та впровадженням досвіду і найкращих практик та стандартів країн ЄС.

Стаття присвячена аналізу розвитку принципів етики професійного бухгалтера під впливом розвитку штучного інтелекту в контексті економічної теорії щастя. Автори констатують, що в етичному контексті економічна теорія щастя розглядається у взаємозалежності її етичних і економічних складових, а це є також важливою передумовою формування бухгалтерської професії. У той же час, великі можливості штучного інтелекту у бухгалтерській сфері викликані його головною перевагою здатністю обробляти величезні масиви інформації в найкоротші терміни. Це означає, що в перспективі АІ зможе самостійно готувати різну звітність максимально швидко у порівнянні з бухгалтерами. Автори аналізують принципи професійної етики бухгалтера в сучасних умовах та особливості їх застосування за умови швидкого розвитку штучного інтелекту. Авторами досліджено специфіку дотримання принципів: доброчесності, об’єктивності, професійної компетентності та належної ретельності, конфіденційності, професійної поведінки. Автори дійшли висновку, що професія бухгалтера є дуже динамічною, постійно розвивається, і основними передумовами та властивостями такого розвитку є: теоретичні знання, авторитет, суспільна підтримка, етичний кодекс, професійна культура, які в сучасних умовах варто доповнити властивістю «цифрової грамотності».Бухгалтерський облік у контексті автоматизації бізнес-процесів трансформується на краще, а бухгалтери стають ґрунтовними аналітиками, які створюють обліково-аналітичне забезпечення управлінських рішень, стають фінансовими менеджерами та аудиторами. Тенденція до цифровізації бізнесу призводить до зростання попиту на професіоналів, які вміють працювати в цифровому форматі. Але цінними залишаться фахівці зі справжніми емоціями та особистим високопрофесійним ставленням до справи, професійним судженням, гнучкістю мислення, орієнтованим на інформаційні запити зацікавлених сторін. Тому в умовах розвитку технологій, інформатизації та «цифрової економіки» необхідно оновлювати навчальні програми бухгалтерського обліку та фінансів з урахуванням вимог часу, розвивати підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів, які можуть не тільки вести бухгалтерський облік та складати фінансову звітність, а й займатися інформаційним забезпеченням управлінських рішень.

У статті проаналізовано досвід організації військової медицини та підготовки управлінських кадрів у Республіці Білорусь, Республіці Казахстан, Республіці Узбекистан, Республіці Молдова. Проведено науково-теоретичне дослідження формування та реалізації стандартів НАТО у підготовці керівних кадрів для збройних сил країн СНД, визначено шляхи створення та розвиток системи підготовки військово-медичних кадрів у цих державах. Протягом останніх десятиліть країни СНД ведуть ґрунтовну дискусію щодо того, як надати людині належні знання та вміння для забезпечення гармонійної взаємодії із глобальним суспільством, яке швидко розвивається. Відбувається нарощування процесів переоснащення медичної служби медичним майном, підвищення ролі медичного забезпечення військових і гуманітарних операцій у різних регіонах ближнього та далекого зарубіжжя, що впливає на рівень вимог до медичних кадрів, до якості їхньої підготовки. Встановлено, що кожна з перерахованих вище держав прагне створити свою систему підготовки високопрофесійних військових лікарів для потреб власних збройних сил, переосмислити той багаж знань, вмінь та оснащення, яке перейшло у спадок від колишнього СРСР. Кінцевою метою таких перетворень є формування добре підготовлених і оснащених армій, здатних ефективно та вчасно надавати медичну допомогу пораненим, вміло організовувати та надійно керувати медичним забезпеченням, захищаючи національні інтереси країни. Проблема підготовки керівних кадрів відомчої медицини нині знаходяться на етапі масштабних перетворень, викликаних порушенням чинної системи стратегічної стабільності у світі, зміною воєнних загроз для України, новими засобами та способами збройної боротьби. У статті наголошено на тому, що питання підготовки військово-медичних фахівців для власних збройних сил кожної держави особливо стає актуальним у період її реформування. Аналогічні структурні перетворення відбуваються й у медичній службі. Накопичений світовий досвід організації медичного забезпечення будь-якого збройного конфлікту показує, що результат лікування поранених насамперед залежить від підготовленості кадрів, часу надання своєчасної та повноцінної медичної допомоги, результатів наукових досліджень, а це вимагає якнайшвидшого впровадження у практику отриманих результатів.

Зважаючи на сучасний момент, коли наша держава опинилася в нестабільному економічному і політичному становищі, багато фахівців вислов люють свої гіпотези щодо необхідності трансформування правової системи України відповідно до сприйняття у ній ролі та значення того чи іншого органу державної влади. Усі уряди, які приходили до влади у роки незалежності України, відрізнялися тим, що намагалися реформувати правову систему держави, але на скільки їм це вдалося – ми можемо нині судити самі... Отже, автори об’єктивно розбираються у тій ролі, яку відіграє той чи інший орган в українській державі та суспільних відносинах. Зокрема, у статті йдеться про український нотаріат. Мета статті полягає у тому, щоб розглянути тенденції реформування нотаріату в науковому, організаційному та інших аспектах. З якою метою слід проводити такий аналіз українського нотаріату – не складно пояснити на наочному прикладі. Так, замість поглиблення нотаріальної функції, нотаріусів все більше і більше наділяють функціями, які їм не властиві. З огляду на суть нотаріату як органу безспірної юрисдикції робляться поступові кроки та далі висуваються все нові та нові пропозиції з розширення їхніх повноважень. Але до чого це призведе, якщо нотаріусів наділяти все більшим колом повноважень? Без вирішення залишається доволі просте запитання: “Хто ж має у такому разі якісно вчиняти саме нотаріальні дії?”. Тому дослідження і має на меті аналіз тенденцій реформування нотаріату в Україні. У статті йдеться не про звичні стандарти викладення науково-теоретичних концепцій учених у сфері нотаріату, а про сучасний стан правової системи України та місце у ній нотаріату як органу безспірної юрисдикції, який має досить важливе значення для належної охорони прав фізичних та юридичних осіб як в Україні, так і за її межами. Такий аналіз дає новий поштовх для поглибленого вивчення практичних аспектів нотаріальної діяльності з метою її переосмислення та подальшого розроблення доктринальних положень, які стануть базисом для прогнозування майбутнього українського нотаріату та вдосконалення як організації, так і процесуальної діяльності осіб, які вчиняють нотаріальні дії. У висновках автори висловлюють сподівання, що нотаріат стане дієвим механізмом з охорони прав суб’єктів цивільних відносин, але завдяки розширенню повноважень нотаріусів у цій сфері, а не наділенню їх все новими, невластивими нотаріальній діяльності функціями. Автори доводять, що саме наука повинна робити прогнози щодо розвитку нотаріату і пропозиції щодо їх втілення у законодавство про нотаріат із метою вдосконалення способів охорони та захисту прав людини. Автори вважають, що Україна має подолати економічну і правову кризи, які слід сприймати як першопричини виникнення проблем у нотаріаті, тоді і перед нотаріусами України мають постати зовсім інші завдання: забезпечувати охорону і захист прав фізичних та юридичних осіб завдяки високопрофесійній діяльності.

Питання представництва в судових органах протягом десятиліть незалежності України залишаються дискусійними. Постійна зміна законодавства України про судоустрій породжує наукові спори серед учених і практиків, а також проблеми у процесі реалізації судового захисту прав і законних інтересів органів державної влади. Без урахування професійних підходів, позитивних напрацювань, усунення прогалин законодавства побудувати ефективну судову систему захисту прав і законних інтересів органів державної влади неможливо. Завдання законодавця – з одного боку, не втратити позитивні досягнення, а з іншого, усунути існуючи прогалини законодавства, що дозволить Державній прикордонній службі України як органу державної влади ефективно, на високому професійному рівні, вирішувати у судовому порядку спори, захищати свої права та законні інтереси. Представництво Державної прикордонної служби України в судових органах має свою специфіку, тому для своєчасного і законного вирішення спорів за її участю необхідні високопрофесійні фахівці, які володіють спеціальними знаннями щодо особливостей прикордонної служби та у галузі захисту прав та законних інтересів. З метою з’ясування існуючої проблематики з питань представництва органів державної влади на прикладі Державної прикордонної служби України у статті проведено аналіз діючих норм законодавства та проекту Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зареєстрований 6 вересня 2018 року за № 9055; запропоновано можливі шляхи щодо вирішення проблемних питань, які виникають у зв’язку з внесенням змін до Конституції України (щодо правосуддя) в частині здійснення представництва органів державної влади,зо крема Державної прикордонної служби України, в судових органах недержавним самоврядним інститутом – адвокатурою.