Статті в журналах з теми "Виробництво вина"

У статті приділяється увага вині як умові господарсько-правової відповідальності за безпеку продукції. Здійснено науковий пошук змісту концепту «вина» в сфері безпеки продукції. Серед низки наявних у науковому обігу тлумачень поняття «вина» виявлено, що в його основі перебуває удавана воля суб'єк- та господарювання, а не механічно складене волевиявлення працівників, з яких формується трудовий колектив і саме цей фактор є ключовим для виокремлення у товаро-продовольчій сфері. Розглянуто оціночне розуміння поняття «вина» в межах поведінкової та психологічної концепцій а також згруповані в юридичній літературі доктринальні погляди щодо вини суб'єкта господарювання як умови відповідальності. Надана юридична характеристика вини у сфері безпеки продукції шля- хом виявлення структури, змісту, форми, сутності, ступеню та обсягу. Роз’яснено, що структура вини проявляється через дії, мотив та волевиявлення суб'єкта господарювання. Встановлено, що домінуючим моментом змісту вини є вольовий. Формою вини є випадок коли товаровиробник (оператор ринку) має вчиняти протиправне діяння в сфері товаровиробництва свідомо та з власної волі. Загострена увага на психо-емоційному стані працівника під час процесу товаровиробництва як складника сутності вини як умови господарсько-правової відповідальності за безпеку продукції. Встановлено, що в сфері безпеки продукції ступінь вини формують належні умови праці суб’єктів господарювання, факт дотримання чи недотримання санітарно-гігієнічних норм, рівень заробітної плати. З’ясовано, що вина супроводжується непрямим умислом, а ціною помилки при виробництві продукції є життя і здоров’я споживача. Розглянуто принцип презумпції вини у сфері безпеки продукції. Наостанок відмічено, що «умови» є частиною більш широкого поняття «підстави» і тому їх не можна ототожнювати.

В умовах значної залежності України від іноземних продуктів нафтопереробки вини- кає нагальна потреба у формуванні власного потенціалу нафтопереробної промисловості, підвищенні ефективності використання вже освоєних нафтових родовищ та освоєнні нових із використанням передових технологій видобутку нафти. Диверсифікація діяльності суб’єктів господарювання, імпле- ментація України у світовий економічний простір актуалізують питання підвищення якості продукції та послуг. Не винятком є і продукція паливно-енергетичного комплексу, зокрема бензин та дизельне паливо, які виступають основою світового та національного паливно-енергетичного балансу еконо- міки та широко використовуються у всіх видах економічної діяльності. В умовах енергозалежності України, тотального фальсифікування нафтопродуктів, екологічної ситуації в нашій країні та світі покращення експлуатаційних та екологічних властивостей моторних палив, використання біодобавок за умови економічної доцільності є важливим питанням сьогодення. Виробництво бензину та дизель- ного палива з високими споживними властивостями дозволить: збільшити рівень ВВП країни; закрі- пити позиції на національному та світовому ринку нафтопродуктів; забезпечити екологічну безпеку країни; сформувати потенціал паливного комплексу країни; забезпечити соціо-еколого-економічну ефективність. У статті досліджено ефективність виробництва запропонованих бензину та дизель- ного палива з біодобавками. Метою статті є визначення ефективності впровадження у виробництво високооктанового бензину та дизельного палива з біодобавками, та оцінка економічної доцільності такого виробництва. Якісні продукти нафтопереробки дозволять зменшити екодеструктивне наван- таження на довкілля, забезпечити екологічну безпеку країни, покращити експлуатаційні характе- ристики транспортних засобів (наземних, повітряних, морських), задовольнити запити вимогливих споживачів тощо. Проведені розрахунки показують економічну доцільність та ефективність впрова- дження запропонованої виробничої лінії, рентабельність якої задля виробництва 1 т бензину з біодо- бавками складає 7,9 %, а рентабельність від продажу 1 т дизельного палива з біодобавками – 20,9 %.

У статті проаналізовано сучасні напрями виробництва наповнювачів із плодово-ягідної та овочевої сировини. Визначено перспективи використання наповнювачів для бісквітних напівфабри- катів та печива. Встановлено, що здебільшого традиційні борошняні кондитерські вироби мають низький вміст мінеральних речовин, вітамінів, харчових волокон. Перспективним напрямом у техно- логії бісквітних напівфабрикатів є додавання до їх рецептури компонентів, що багаті нутрієнтами. Одним із доступних напрямів вирішення цієї проблеми є використання плодової та овочевої сиро- вини як джерела біологічно активних речовин. Найбільш перспективною сировиною для збагачення кондитерських виробів є плодові та овочеві напівфабрикати, зокрема порошки, оскільки свіжа сиро- вина не є цілорічно доступною. Запропоновано розробити технологію сухого наповнювача з гарбуза. Досліджено органолептичні та фізико-хімічні характеристики сортів гарбуза, таких як Мічурінський, Мигдальний 35, Цілющий, Вітамінний, Баттернат, Зорька, Веснянка, Алтайський, Грибовський зимовий. Встановлено, що гарбуз сорту Баттернат містить у своєму складі найбільшу кількість бета-каротину та цукрів. Для одержання наповнювача з гарбуза, збагаченого вітамінами та харчовими волокнами, а також для запобігання окисленню БАР гарбуза під час технологічної переробки було підібрано режими його попереднього оброблення. Визначено, що процес витримування гарбузової м’язги доцільно проводити в цукровому сиропі концентрацією 20% за температури суміші 20°С впродовж 1 год. Отриману масу піддавали пресуванню таким чином: вичавки направляли на сушіння до вмісту 8–10% вологи в продук- тів. Досліджено, що раціональним є комбінований спосіб сушіння за температури 70°С, швидкості руху повітря 0,5 м/с, товщини шару продукту 3–5 мм, що забезпечує високоякісні показники продукту та незначні їх зміни під час зберігання. Визначено органолептичні та фізико-хімічні показники одер- жаних порошків. Запропонована технологія дає змогу отримати сухий наповнювач із гарбуза з висо- ким вмістом цукрів, β-каротину та харчових волокон, який можна застосовувати як напівфабрикат під час виробництва бісквітних та пісочних продуктів.

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

Обґрунтовано необхідність інноваційно-інвести-ційного розвитку агропромислового комплексу Украї-ни, як одного із провідних секторів економіки. Визна-чено роль науки, як джерела інновацій. Висвітлено перспективність біологічного вектору розвитку аг-ропромислового виробництва в цілому та застосу-вання препаратів на основі корисних ґрунтових мік-роорганізмів зокрема. Представлено інноваційні пе-реваги застосування мікробних препаратів як вироб-ничих засобів, значення яких особливо зростає в умо-вах економічної кризи. На прикладі конкретного інно-ваційного проекту досліджено ефективність вкла-дення інвестицій у виробництво продукції сільського-сподарської мікробіології. The necessity of innovation and investment development of agro-industrial complex of Ukraine, as one of the leading sectors of the economy is substantiated. The role of science as a source of innovation is defined. The prospects of biological vector of development of agricultural production in general, and the use of drugs on the basis of beneficial soil microorganisms in particular are highlighted. Innovative advantages of microbial preparations use as industrial means whose value increases especially in the economic crisis are presented. On an example of a specific innovation project the effectiveness of investments in the production of agricultural microbiology is investigated.

Актуальність. Біла Церква – найбільший в Київській області промисловий центр. Встановлено, що найбі-льшою провідною галуззю економіки міста є хімічна і нафтохімічна промисловість, а саме гумова і шинна промисловість, яка є одним з найнебезпечніших виро-бництв щодо ризику забруднення природного середо-вища. Підвищене антропогенне навантаження нега-тивно впливає на стоматологічне здоров'я дітей.Метою даної роботи було оцінка ефективності за-стосування розробленого лікувально-профілактичного комплексу у дітей 7 років, що проживають в зоні під-вищеного антропогенного навантаження.Матеріали та методи. В роботі використовувалися наступні клінічні показники: карієспрофілактічна ефективність, що розраховується по приросту індек-су КПУз за 2 роки спостережень, оцінка стану тка-нин пародонту в динаміці спостереження, що визна-чається за допомогою індексів кровоточивості (Мю-ллемана) – інтенсивності запалення і РМА % – поши-реності запалення. Гігієнічний стан ротової порож-нини визначали в динаміці за допомогою індексів Silness-Loe і Stallard.Висновки. Лікувально-профілактичний комплекс у дітей, які проживають в зоні антропогенного забру-днення нафтохімічним виробництвом м. Біла Церква, розроблений з урахуванням виявлених генетичних по-рушень амелогенеза, запальних реакцій, детоксикації і колагеноутворення дозволив загальмувати каріозний процес, нормалізувати пародонтальні та гігієнічні індекси на всіх етапах лікування.

Пиво являє собою досить складну систему органічних і неорганічних кристалоїдів та колоїдів у слабкому водно-спиртовому розчині. До його складу входять більше 400 сполук, які визна- чають його високу якість. Найціннішими в пиві є гіркі речовини хмелю, що надають йому своєрідну приємну гіркоту, сприяють біологічній стійкості. Хміль, який лише нещодавно загрожував поглинути все в навалі зеленої гіркоти, нині відступає, щоб посісти своє правомірне місце серед інших способів варити смачне і виразне пиво. Багато крафтовиків приглядаються й до інших рослин, що притаманні конкретним регіонам, і пробують варити пиво з повагою до місцевих традицій. Хміль є незамінним компонентом будь-якого пива, але в разі надмірного вживання негативно впливає на організм людини. Останні дослідження вчених дають підставу стверджувати про негативний вплив хмелю на орга- нізм людини, оскільки в шишках хмелю є 8-пренілнарінгенін – речовина, яка належить до класу фітое- строгенів. Тому заміна хмелю на іншу нетрадиційну сировину є перспективним напрямом досліджень. Повний список інгредієнтів, які використовуються як сурогат хмелю або задля забезпечення альтер- нативних смакових властивостей, досить великий. Розглянуто часткову заміну хмелю на натуральну рослинну сировину (хвою хвойних порід дерев), яка за своїми властивостями та хімічним складом наближена до хмелю. Також охарактеризовано використання деревію, хрону, бузини, імбиру та інших альтернативних хмелю рослин у виробництві пива. Зроблено висновок, що у виборі сировини (замін- ника хмелю) необхідно звертати особливу увагу на її хімічний склад і дію на організм людини, оскільки більшу частину цих властивостей отримає і пиво з її додаванням. Доведено, що інноваційні технології з використанням нетрадиційної сировини як заміни хмелю можуть бути рекомендовані до викорис- тання в пивоварінні задля розширення зразків продукції, що позитивно впливають на організм людини.

Шоколад – найпопулярніший десерт у світі. Його вживають як у чистому вигляді, так і як різноманітні начинки, прикраси. Найкориснішим вважається гіркий, чорний вид, адже містить менше цукру, а, це означає, що він менш калорійний. Він містить багато білку і відмінно вгамовує голод, підвищує працездатність мозку за рахунок вмісту кофеїну. Він багатий такими цінними речо- вини, як флавоноїди. Їх користь полягає в тому, що вони очищують судини від холестерину. Тому шоко- лад – відмінний продукт для підтримки здоров’я серцево-судинної системи. Шоколад, як і будь-які інші солодощі, – відмінний антидепресант. Какао-боби, які є основним інгредієнтом шоколаду, – потужні антиоксиданти. Тому цей десерт омолоджує клітини організму, зміцнює імунітет і нейтралізує вільні радикали, таким чином попе- реджуючи виникнення онкологічних захворювань. Він також має властивість підвищувати кров’яний тиск, що корисно для людей, які страждають гіпотонією. Проте людям, що страждають від зайвої ваги, і особливо з цукровим діабетом необхідно скоротити його споживання до мінімуму. Шоколад – часта причина алергії, особливо в дітей. Вживання цього десерту без міри може спровокувати появу висипань на шкірі. Саме тому дослідження питань виробництва шоколадних виробів залишається актуальним і нині. Метою цієї роботи є дослідження і підбір у виробничих умовах оптимальних параметрів шоколад- ної маси та технологічних для виготовлення пористого шоколаду, визначення найбільш зручного спо- собу аерації шоколадної маси та газової суміші для вказаного процесу. У нашій роботі ми порушуємо питання виробництва пористого шоколаду. Наводимо основні критичні точки у виробництві цього продукту: накопичувальні збірники, відливна головка, дільниця загортання, пакування та маркування; реологічні параметри різних видів шоколаду: динамічна в’язкість mPas (ШМ біла – 3140, ШМ молочна – 4324, ШM чорна – 3147), пластична (ШМ біла – 2274, ШМ молочна – 2113, ШM чорна – 1810); межа плинності N/ml (ШМ біла – 1,543, ШМ молочна – 7,87, ШM чорна – 5,059), ступінь подрібнення, мкм. (ШМ біла – 19, ШМ молочна – 16, ШM чорна – 16) та особливості насичення його газом: вибір методу аерування під тиском, у відтемперовану шоко- ладну масу шляхом нагнітання газів (CO2 та N2). Також наведено органолептичні показники якості пористого шоколаду, фізико-хімічні параметри технологічного процесу, сировини, напівфабрикатів та готової продукції, та встановлено оптимальні режими темперування шоколадних мас. У перспективах подальших досліджень ми плануємо розширити асортимент пористого шоколаду за рахунок створення нових смаків (Пр. пористий шоколад із карамельним смаком, фруктовими сма- ками на основі білої шоколадної маси).

Стаття присвячена визначенню основних засад профілактики злочинів, що вчиняються при порушенні правил безпеки. Зазначається, що не кожна аварія або інші негативні наслідки на транспорті або виробництві є результатом злочинного порушення правил безпеки, але механізм порушення спеціальних правил безпеки, їх детермінанти, в основному, збігаються. Ситуація і, наприклад, тран-спортний засіб як джерело підвищеної небезпеки виступають зовнішнім фоном, умовою вчинення злочину. Лише поведінкою суб’єкта (людський фактор), що взаємодіє із ситуацією і джерелом підвищеної небезпеки, загроза, що призводить до суспільно-небезпечних наслідків, реалізується в дійсності. Необхідно зазначити, що причини порушень правил безпеки полягають у невідповідності особистості (або її поведінки) вимогам ситуації або стану технічного засобу, тобто кореняться в суперечності між цими сторонами. Таким чином, об'єктивні чинники сприяють створенню кордону, меж, в рамках яких особа може вибрати як неправильний (необережний), так і правильний (тобто не порушує інтересів суспільства) варіант поведінки. Психологія порушення правил безпеки, складається із діалектичного співвідношення дефектів свідомості, що виражається в зневажливому ставленні до безпеки на транспорті або виробництві, до життя і здоров'я людей, та психофізіологічних станів особистості. Зазначене дозволяє зв’язати необережні дії порушників з сутністю вини, як негативним (недостатньо уважним) ставленням суб’єкта до виконуваних ним обов’язків. Взаємодія «небезпечної ситуації – людського фактору – джерела підвищеної небезпеки» вимагає триєдиного вектору профілактичної діяльності через нейтралізацію небезпечного потенціалу ситуації, мінімізацію «людського фактору» та врахування небезпечних властивостей джерела підвищеної небезпеки.

У статті обґрунтовано, що формування та підвищення конкурентоспроможності аграрного виробництва в Україні належать до пріоритетних завдань національного економічного розвитку. Це визна-чається винятковим значенням аграрного підприємства у забезпеченні сталого розвитку аграрного ринку, здійсненні зовнішньоекономічних зв’язків, формування продовольчої безпеки держави. Доведено, що, враховую-чи наявну кон’юнктуру світових продовольчих ринків, значення конкурентоспроможності підприємств аграр-ної сфери в умовах сучасної економіки незмінно зростає, набуває більшої необхідності насичення ринку сільсь-когосподарськими продуктами, покращення їх якості, розширення асортименту. Обґрунтовано, що ключове місце у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності підприємств займає процес формування конкурен-тних переваг продукції, оскільки саме вони забезпечують їх передові позиції в галузі та важелі впливу на спів-відношення конкурентних сил. Встановлено, що наразі виникає об’єктивна необхідність у розробці ефективних управлінських методик підвищення конкурентоспроможності аграрної продукції. Апробація підходів до управ-ління конкурентоспроможністю агропродовольчої продукції при виході на зовнішні ринки здійснена на прикладі ПСП “Троянівське”.

Висвітлено актуальні складові дійсно революційних змін у сфе- рі вищої освіти, які в ХХ–ХХІ ст. викликані різними об’єктивними процеса- ми — глобалізацією, світовими інтеграцією і інформатизацією, впроваджен- ням в усі сфери суспільного і духовного виробництва новітніх технологічних процесів і технологій. Акцентовано увагу на тому, що вища освіта кардиналь- ним чином змінює свою роль, призначення, характер впливу на життєдіяль- ність людини і суспільства. Підкреслено, що радикальні зміни феномену “ви- ща освіта” зумовлюють необхідність перегляду й удосконалення управління цим процесом, насамперед на державному рівні, що вимагає відповідних ко- реляцій у державній політиці щодо вищої освіти загалом. Особливі акценти у статті пов’язані з наступними аспектами проблем роз- витку вищої освіти у сучасному світі. По-перше, вища освіта як соціальний інститут радикально змінює своє призначення у зв’язку зі зміною статусу, участі людини в усіх суспільно-політичних процесах. Крім загальноосвітньої, фахової та іншої підготовки, сучасний фахівець повинен мати належні навички міжособистісної комута- тивності, ділові якості, що сповна відповідають вимогам ринкового господа- рювання. По-друге, у ХХІ ст. в освіті розпочався фактично принципово новий ре- волюційний процес, пов’язаний зі світовими, глобалізаційними, інтеграцій- ними та інформаційними явищами. Вища освіта покликана формувати ін- новаційний розвивальний людський капітал, що постає як базис постійного оновлення і примноження такого капіталу. На основі широкого використан- ня різноманітної електронної і комп’ютерної техніки радикально змінюються форми, технології навчання, функціонування навчального процесу. По-третє, радикальні зміни суті, ролі, значення вищої освіти у житті лю- дини, функціонування суспільства вимагає принципової зміни характеру державного управління такою освітою. Йдеться про нову модель управління, про уточнення й відпрацювання ролі і статусу у цих процесах різних суб’єк- тів такого управління, найперше органів влади, особливо виконавчих, про ав- тономізацію, демократизацію управління вищою освітою найперше на рівні конкретного закладу вищої освіти.

Додана вартість є об’єктивним показником, що ві-дображає результати виробничої діяльності, визначає стимули потенційним постачальникам матеріальних благ і є єдиним джерелом доходів суб’єктів господарю-вання та держави. Додана вартість дає змогу встанови-ти або визначити справедливу ринкову ціну будь-якого товару і забезпечити еквівалентний обмін різних това-рів/послуг. Повна вартість кінцевого продукту визна-чається сумою доданої вартості, створеної на кожній стадії виробничого циклу. Товари/послуги набувають певну вартість лише після реалізації споживачам. Ринкова оцінка споживачем не впливає на структуру доданої вартості, яка визначається сумою факторних доходів виробника – фонду оплати праці і прибутку, що включає підприємницький дохід, відсоток і ренту. 123Випуск 2(27), 2019Додана вартість, створена на кожній стадії виробничо-го циклу, дорівнює різниці ринкової вартості товарів/послуг, затрат виробництва і амортизації обладнання. До витрат виробництва належать будь-які витрати, які підтверджені належною сумою сплаченого ПДВ. Амортизаційні відрахування нараховуються за нор-мами Податкового кодексу України. Валова виручка, сплачений ПДВ і нарахована амортизація дають змогу точно визначити додану вартість, створену на кожній стадії циклу, тобто базу основних податків. Оподат-кування доданої вартості і її складників за діючими в Україні ставками визначає податкове навантаження на неї. Якщо прийняти, що фонд оплати праці стано-вить 30% доданої вартості, прибуток – решту 70%, податкове навантаження становить 42,71%, тобто сума сплачених податків (ПДВ, на прибуток, на доходи фізичних осіб) і єдиного соціального внеску має стано-вити 42,71% від величини створеної доданої вартості на кожній стадії циклу. Підсумовуючи додану вартість всієї економіки країни, отримуємо податкове наван-таження на ВВП – ті самі 42,71%. Запропонований спосіб нарахування податкових зобов’язань гранично спрощує адміністрування основних податків і єдиного соціального внеску.

Актуальність статті зумовлена необхідністю підвищення ефективності управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти в умовах її модернізації. Мета статті – теоретично обґрунтувати пріоритетні напрями підвищення ефективності управлінської діяльності керівників освітніх закладів, визна- чити шляхи їх практичної реалізації в умовах модернізації вищої освіти. У змісті статті висвітлюється спрямованість управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти на реалізацію інноваційної моделі, що передбачає інтеграцію науки, освіти, виробництва і бізнесу. Розкриваються такі шляхи підвищення ефективності управлінської діяльності керівників університетів, як інтеграція в європейський науково-освітній простір, який розвивається у напрямах інтернаціоналізації освітньої та науково- дослідницької діяльності закладів вищої освіти, впровадження новітніх форм управлінської діяльності вищої школи, трансферу технологій, кластеризації, комерціалізації, консалтингу, бізнес-інкубатору, центру випереджальної професійної підготовки та перепідготовки фахівців, творчих лабораторій і медіастудій. Розглядаються особливості сучасних форм організації освітньої діяльності університетів – дуального навчання, демонстраційного іспиту, коворкінгу. Результати дослідження. Нами проведена розробка інноваційної моделі інтеграції науки, освіти, виробництва і бізнесу, підготований проєкт розвитку дуальної форми навчання в Університеті державної фіскальної служби України. Висновки. Підвищення ефективності управлінської діяльності керівників закладів вищої освіти досягається завдяки комплексному використанню новітніх наукових, технічних і освітніх проєктів, удосконаленню структурної організації ЗВО, практичній реалізації інноваційних моделей модернізації вищої школи, створенню нових бізнес-структур, інформаційно-консультативних і ресурсних центрів. Комплексний функціонал управлінської діяльності керівників ЗВО сприяє прискоренню процесу перетворення реальних знань у технологічні нововведення та інноваційні продукти, надає можливість сконцентрувати фінансові та матеріальні ресурси на інтенсифікації інноваційної діяльності закладів вищої освіти. Для успішного функціонування інноваційної продукції в галузі вищої освіти необхідно виробити ефективний організаційно- економічний механізм взаємодії двох складових – попиту та пропозиції – ключового інструменту, що визначає якість вищої освіти та способи її трансформації в умовах ринкової економіки.

Здійснено економічну оцінку результатів експери-ментальних досліджень з визначення продуктивностіта особливостей вирощування сучасних сортів пше-ниці м’якої озимої вітчизняної та зарубіжної селек-ції. Дослідження проводилися на базі СинельниківськоїСДС Інституту сільського господарства степовоїзони НААН. Визначено сорти, що характеризуютьсявисокою продуктивністю та стійкістю до несприят-ливої дії біотичних та абіотичних чинників середо-вища. Сформульовано рекомендації щодо підвищенняекономічної ефективності виробництва зерна пше-ниці озимої на основі добору конкурентоспроможнихсортів з високим врожайним та адаптивним потен-ціалом. The economic estimation of experimental research results to define the productivity and cultivation peculiarities of modern varieties of soft winter wheat of domestic and foreign selection is carried out. The investigations were conducted on the basis of Sinelnikovo SES of Institute of Agriculture of the Steppe Zone of NAAS. The varieties characterized by high productivity and resistance to the unfavorable impact of biotic and abiotic environmental factors are defined. The recommendations to increase the economic efficiency of winter wheat grain production based on the competitive varieties with high yield and adaptive potential are formulated.

У статті показано, що особливої популярності останнім часом набувають фермен-товані продукти. Однак у процесі виробництва зрілих вин, сирів, ковбас і багатьох рибних продуктів утворюються біогенні аміни в результаті декарбоксилювання вільних амінокислот під дією ферментних систем мікробного походження при порушенні умов зберігання. Біогенні аміни - це група азотовмісних органічних сполук з аліфатичною (путресцин, кадаверин, спермін, спермидин), ароматичною (тирамін, фенілетиламін) або гетероциклічною (гістамін, триптаміну) структурою. Деякі з них мають велику біологічну активність (гістамін, серотонін, дофамін, тирамін), інші (путресцин і кадаверин) підсилюють токсичну дію гістаміну на організм людини. В окремих випадках, коли вміст гістаміну в десятки разів перевищує гранично допустимий рівень, риба може набувати гострого смаку. Отруєння гістаміном можуть мати летальний результат. Аналіз літературних даних показав, що до причин утворення біогенних амінів відносять: мікробіологічну якість вихідної сировини, умови і терміни зберігання сировини і готової продукції, наявність декарбоксілазно позитивних мікроорганізмів.

У статті розглянуто питання ефективності застосування регуляторів росту рослин при виро-щуванні цукрових буряків. Регулятори росту в сучасному сільськогосподарському виробництві є складовою частиною технологій вирощування цукрових буряків. Створення сучасних регуляторів ро-сту і результати наукових досліджень слугують підставою по-новому використати ці препарати в аграрному виробництві. Існують технології використання цих препаратів як для передпосівної обро-бки насіння, так і для обприскування вегетуючих рослин у різні фази вегетації. Рістрегулюючі речо-вини активізують фізіологічні процеси розвитку цукрових буряків, забезпечують реалізацію генетич-ного потенціалу культури, сприяють зниженню залежності вегетативного процесу від абіотичних факторів навколишнього природнього середовища (в результаті оптимізації умов вирощування спо-стерігається підвищення урожайності та цукристості коренеплодів). При проведенні досліджень використовували регулятори росту як для передпосівної обробки насіння, так і комплексно з оброб-кою вегетуючих рослин. При обробці насіння цукрових буряків встановлено, що регулятори росту сприяли підвищенню польової схожості та більш інтенсивному наростанню маси рослин на почат-кових фазах росту і розвитку культури. За даними динаміки наростання маси коренеплодів цукрових буряків протягом вегетації зафіксовано, що застосування регуляторів росту рослин сприяло збіль-шенню цього показника. Однак у разі застосуванні регуляторів росту Стимпо та Регоплант як для обробки насіння, так і для обприскування вегетуючих рослин цукрових буряків спостерігається най-вищий показник. Продуктивність цукрових буряків залежить від багатьох факторів і зокрема від застосування регуляторів росту рослин. Результати проведених досліджень свідчать про те, що застосування рістрегулюючих речовин при вирощуванні цукрових буряків є одним з найбільш ефек-тивних агрозаходів для підвищення продуктивності культури. З’ясовано, що у разі комплексного за-стосування таких регуляторів росту, як Стимпо та Регоплант отримані суттєво вищі показники врожайності і цукристості коренеплодів та збору цукру з одиниці площі.

В статті розглянута важлива проблема збереження й зміцнення здоров’я населення. Проведено аналіз законодавства з регулювання продовольчої захищеності, який підтверджує, що концептуально не конкретизовані результати продовольчого забезпечення як об’єкта регулювання, не забезпечуються на достатньому рівні методичними підходами для ефективного його поновлення. Визначено фактори продовольчої безпеки та якісного харчування. Розглянуто площини забезпечення ефективних ліній постачання харчових продуктів і зменшення їх втрат під час зберігання та утворення харчових відходів. Опрацьовано напрями забезпечення практичних шляхів збереження здоров’я для виявлення суті “здоров’я”. Відмічено шість основних типів сутнісних елементів визначення здоров’я. Показана вимога парадигми сталого розвитку агропродовольчого виробництва за системою пріоритетів, які відповідають економічним інтересам господарюючих суб’єктів в поєднанні з їх екологічною та соціальною відповідальністю. Досліджено роль ФАО і ВООЗ з розробки та впровадження міжнародних програм, спрямованих на стабілізацію системи харчування населення і забезпечення харчового статусу населення України. Відзначено рівні споживання окремих харчових продуктів щодо раціональних норм, % цілого ряду продуктів, у т.ч. молочних (52,7 %), м’яса та м’ясних продуктів, включаючи субпродукти і жир-сирець (66,7 %), хлібні продукти (у перерахунку на борошно; крупи, рис, бобові) (96,8 %), яйця, шт. (97,1 %). Населення України споживає більше норми овочів та баштанних продовольчих культур (у т.ч. картоплі) (187 %), недостатню кількість свіжих плодів, ягід та винограду (без переробки на вино) – (65,2 %) відповідно щодо рекомендованих МОЗ України норм здорового харчування. Відзначені негативні тенденції забезпечення продовольчої безпеки останніх років через: незбалансованість харчування; скорочення розмірів власного виробництва окремих продуктів, споживання значної кількості продуктів нижче оптимальних норм, погіршення якості харчування, економічної недоступності продовольства внаслідок загального невисокого ступеня доходів населення. Показано найвищу диференціацію рівня життя населення за суспільними групами, збільшення імпорту практично за всіма продовольчими групами, що приводить до стримування становлення вітчизняного виробника. При цьому передбачається погіршення загальної позитивної перспективи у сфері продовольчої безпеки і харчування через присутність пандемії COVID-19.

Натепер все більшої актуальності набуває проблема відтворення родючості ґрунту на основі біологізації зем- леробства. Необхідність її розв’язання зумовлена тим, що розвиток землеробства вимагає врахування законів природи з метою збереження її ресурсного потенціалу шляхом скорочення техногенних навантажень та енер- гетичних витрат. Водночас ключового значення набуває рекуперація відпрацьованих солом’яних грибних блоків як органічного добрива. З агрохімічного боку останнім часом виникає доцільність ґрунтового використання такого виду відходів. Водночас утилізується значна маса її органічної речовини, забезпечуючи ґрунт суб- стратом для гумусоутворення та елементами живлення. Метою досліджень було розробити екологічно без- печну технологію утилізації відходів промислового виробництва гриба Глива звичайна, котра була б мак- симально простою в застосуванні й водночас дешевою, з використанням мікробіологічних препаратів. Методи. Агрохімічний аналіз, польовий дослід у коротко ротаційній зернотрав’яній сівозміні з викорис- танням мінеральних добрив, біопрепарату й солом’яних відходів грибного виробництва, врожайність та якісні характеристики зерна ячменю. Агротехніка вирощу- вання ячменю в дослідах була загальновизнаною для зони північного Степу України. Результати. За результатами лабораторно-польових досліджень в умовах Північного Степу України розгля- нуто можливість ґрунтового способу утилізації солом’я- них відходів з їх інокуляцією біопрепаратом ЕМ Біоактив у поєднанні з мінеральними добривами в технології обробки ячменю. У результаті досліджень встановлено, що внесення солом’яних відходів спільно з біопрепара- том сприяє активізації ґрунтової мікрофлори й поліп- шенню забезпеченості рослин елементами живлення. Внесення їх на тлі мінеральних добрив (N60P40K35) пози- тивно впливає на врожайність та якісні характеристики зерна ячменю. Економічно обґрунтована ефектив- ність їх застосування за ґрунтового способу утилізації солом’яних відходів на прикладі ячменю. Висновки. Внесення соломовміщувальних речо- вин, інокульованих біопрепаратом разом з азотними добавками, приводить до поліпшення агрофізичного стану ґрунту, його водного і поживного режимів. За вико- ристання соломовміщувальних відходів в поєднанні з біопрепаратом та азотними добривами прибавка вро- жайності ячменю збільшилася в середньому на 12–15%. Для отримання вищої врожайності необхідно вносити солом’яні відходи й біопрепарат разом із мінеральними добривами. Застосування солом’яних відходів, біопре- парату й азотних добрив економічно ефективно впливає на поліпшення екологічних функцій чорнозему типового.

У статті висвітлено сучасний стан сільськогосподарських угідь в Україні, які зазнають ерозій-них процесів, деградації, втрачають ґрунт і воду. У результаті безвідповідального ставлення влас-ників та орендарів має місце обсихання й опустелювання територій, омертвіння ґрунтів. Обґрунто-вано доцільність проведення термінових заходів із попередження та ліквідації ерозійних процесів, підвищення їхньої дефляційної стійкості, зниження кислотності й відновлення гумусу. Зазначено, що ефективність цих заходів передусім залежить від відповідального ставлення землевласників і земле-користувачів, оскільки в гонитві за надприбутками експлуатація сільськогосподарських угідь є нищі-вною. Першочерговим заходом щодо відновлення та підвищення родючості ґрунтів в Україні визна-чено використання відповідних систем обробітку сільськогосподарських угідь. Досліджено зарубіж-ний і вітчизняний досвід щодо використання основних систем обробітку ґрунту (плужного, мініма-льного та нульового), визначено їхні особливості. Це дало змогу навести переваги та недоліки кож-ного способу обробітку ґрунту, а також оцінити їхній вплив на стан і склад ґрунтів, їхню родю-чість, якість сільськогосподарської продукції та вплив на навколишнє природне середовище, що є актуальним і вкрай необхідним для сільськогосподарських виробників. Запропоновано критерії оцінки систем обробітку ґрунту на засадах стійкого розвитку за агрономічними, економічними, соціальни-ми та екологічними напрямами. Доведено необхідність впровадження таких систем обробітку ґру-нту, застосування яких дасть змогу збільшити продуктивність сільськогосподарської техніки і за-лучених ресурсів, зменшити виробничі витрати та екологічне навантаження на довкілля, забезпечи-ти тривалий розвиток сільськогосподарського виробництва без втрати якості продукції.

Стаття присвячена оптимізації рецептури м’ясних хлібів з використанням рибної сировини та дослідженню функціонально-технологічних властивостей оптимізованих фаршів та готової продукції. З метою розширення асортименту продукції науковці проводять дослідження з питань використання нетрадиційного поєднання сировини для створення комбінованих та функціональних харчових продуктів. Розроблені рецептури м’ясних фаршевих систем для виготовлення м’ясних хлібів із частковою заміною основної сировини на сировину рибного походження. Проведений комплекс досліджень функціонально-технологічних та структурно-механічних показників фаршевих систем та готової продукції. Встановлено, що вологозв’язуюча здатність оптимізованих зразків фаршу м’ясних хлібів вища на 5,5–14,1% порівняно з базовою рецептурою. Було встановлено, що оптимізовані фарші із високими показниками ВЗЗа і ВЗЗм мали граничну напругу зсуву та пружність у 6–6,5 раза нижчі порівняно з базовим зразком, що робить фарш та готові вироби піддатливими до механічного впливу, тобто більш ніжними та соковитими. Доведено, що комбіновані м’ясо-рибні фарші краще адсорбують та утримують у своєму складі жири. Стійкість емульсії фаршу з використанням гідробіонтної сировини перебувала в межах 47,4–44,9%, що в середньому на 12–15% вище порівняно з базовою рецептурою. Включення до рецептури сировини гідробіонтів сприяло підвищенню емульгуючої здатності фаршу на 8,9%. Розроблені комбіновані м’ясо-рибні вироби мали вихід готової продукції вище на 5,3–8,5% порівняно з базовим мясним хлібом. За результатами органолептичної оцінки було з’ясовано, що часткова заміна дорогої м’ясної сировини на дешевшу рибну не погіршує органолептичних, фізико-хімічних показників м’ясних хлібів. Проведені дослідження показують, що оптимізовані рецептури м’ясо-рибних хлібів можуть бути рекомендовані до виробництва підприємствами м’ясної промисловості.

Вступ. У статті проведений аналіз наукової літератури, який дав змогу визначити, що безпека на транспорті здійснює вагомий вплив на економічний потенціал країни, стимулює розвиток суміжних взаємопов’язаних галузей. Про- блемам розвитку транспорту, транспортних технологій присвячено значну кількість наукової літератури, але дослідженню проєктів безпеки на транспор- ті приділено мало уваги. З метою досягнення стабільного розвитку, підвищення рівня життя та добробуту населення та безпечного використання транспор- ту Україна взяла вектор європейського розвитку. У роботі був проведений огляд впровадження проєктів і програм безпеки для сталого розвитку транспорту. Було визначено, що виробниче значення транспорту визначається об’єктивною необхідністю переміщення вантажів від місця виробництва до місць спожи- вання. Головною задачею транспорту є своєчасне, якісне й повне забезпечення потреб населення в якісних і безпечних перевезеннях. Мета. Стаття розкриває результати аналізу впровадження проєктів безпеки на автотранспортних під- приємствах для сталого розвитку транспорту. Результати. Було досліджено, що в Україні існує досить висока небезпека дорожньо-транспортних пригод за участю автомобільного транспорту з вини водіїв. Було визначено, що одним з основних чинників, що впливає на виникнення дорожньо-транспортних при- год, залишається людський фактор. Встановлено, що більшість небезпечних помилок роблять водії через неспроможність вчасно й правильно відреагува- ти на несподівані зміни в дорожній обстановці. Висновки. Для формування та реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспор- ті загального користування необхідно систематично впроваджувати проєкти безпеки в діяльність автотранспортних підприємств. У статті ми пропонуємо впровадження європейських стандартів системи управління безпекою в діяль- ність автотранспортних підприємств та як їх складових частин – стандарти ISO 14000 та ОHSAS 18001.

Виконання сучасних вимог до якості та технічного рівня військової техніки і отримання на основі цього найбільшої її ефективності можливо при максимальному використанні конструктивних, виробничих та експлуатаційних способів забезпечення якості виробів. Основним показником ефективності машин інженерного озброєння є ступінь виконання завдання, який залежить як від рівня їх безвідмовності, закладеного в конструкцію під час виробництва, так і від часу, проведеного у працездатному стані. Тому слід вважати, що чим більше часу машина проведе у працездатному стані і менше – у станах, обумовленими простоями через профілактично-відновлювальні роботи, тим вища якість (ефективність) її функціонування. Під час аналізу систем експлуатації виробів військового призначення виникає задача визначення оптимальних значень термінів проведення планових профілактичних заходів для підтримання заданого рівня працездатності. У статті отримано розрахункове співвідношення для визначення періодичності технічних обслуговувань за критерієм ефективності функціонування машин інженерного озброєння. Для формального опису ефективності функціонування машини введено поняття локальної та інтегральної ефективностей функціонування. Локальна ефективність являє собою ступінь виконання завдання машиною за короткий проміжок часу і залежить від безвідмовності машини та витрат часу на профілактично-відновлювальні роботи. Відповідно, інтегральна ефективність характеризує ступінь виконання завдання за час (період) експлуатації машини. Таке розрахункове співвідношення показує зміну інтегральної ефективності під час використання стратегії технічного обслуговування із проведенням тільки відновлювальних робіт (після відмови) та із проведенням, крім цього, планово-попереджувальних робіт. Визначення оптимальної періодичності технічного обслуговування машини проводиться за умови максимізації інтегральної ефективності. Оригінальність цієї методики полягає у можливості корегування існуючих періодичностей технічного обслуговування та визначенні нових при заданій їх кількос

Створення високопродуктивних машин і обладнання, що відрізняються високою надійністю і дов-говічністю, обґрунтоване використанням нових інструментів, які забезпечують необхідну точність та якість деталей машин і обладнання при їх виготовленні. Щонайбільше цим вимогам відповідають інструменти, виготовлені із синтетичних алмазів. Одночасно із впровадженням синтетичних алма-зів у промисловості постає питання щодо більш раціонального їх використання, насамперед, це під-вищення стійкості інструменту та можливості збільшення продуктивності обробки. Стійкість інструменту визначається головно якістю алмазних зерен і стійкістю їх закріплення. Стійкість ут-римання алмазів у робочому шарі можливо підвищити, використовуючи адгезійно-активні зв’язки або створюючи на порошках алмаза покриттів, що мають високу адгезію до поверхні алмаза та зв’язки. Під час дослідження вивчали процес шліфування та шліфувальні круги форми 12А2 – 45⁰ з порошком АС5С 125/100 без покриття та з нікелевим покриттям Н12 на органічній зв’язці В1-13 виробництва ПАТ «Полтавський алмазний інструмент», для оптимізації параметрів шліфування алмазними кругами з покриттям зерен алмазу нікелем для забезпечення високої якості і точності оброблюваних деталей. Експериментальні дослідження проводили в лабораторіях Полтавської дер-жавної аграрної академії та на ПАТ «Полтавський алмазний інструмент» на універсальному плос-кошліфувальному верстаті ЗГ71. Шорсткість поверхонь при шліфуванні алмазними кругами з пок-риттям нікелем та без покриття при різних режимах визначали з використанням профілометра цехового модель 253. Режими різання при шліфуванні підбирають так, щоб забезпечити високу про-дуктивність і задану шорсткість оброблюваної поверхні при найменшій собівартості. Швидкість круга вибирають максимально допустимою, оскільки при цьому збільшується продуктивність і зме-ншується шорсткість поверхні, що шліфується. Проаналізувавши отримані дані, можна зробити такі висновки: 1. Проведені дослідження шліфувальних кругів 12А2 – 45⁰ з порошком АС5С 125/100 з нікелевим покриттям Н12 на органічній зв’язці ВІ-13 та кругів без нікелевого покриття показали, що найбільший коефіцієнт шліфування досягається при швидкості шліфування 26 м/сек. 2. Були прове-дені дослідження впливу ступеня металізації покриття алмазних порошків на питомі витрати ал-мазу. Встановлено, що стійкість алмазних кругів, виготовлених з нікелевим покриттям алмазу Н12 в зв’язці з ВІ-13, в 1,4…1,7 раза вища порівняно з алмазними кругами, виготовленими з алмазних поро-шків без покриття. 3. Питомі витрати алмаза зменшуються в алмазних кругах з нікелевим покрит-тям при збільшенні ступеню металізації. 4. Затрати на круги з алмазних порошків з нікелевим пок-риттям порівняно з кругами з алмазних порошків без покриття при шліфуванні знижуються до 20% 5. Результати експериментальних досліджень показали, що алмазні круги з нікелевим покриттям алмазу виробництва ПАТ «Полтавський алмазний інструмент» забезпечують високу працездат-ність, стійкість та високий коефіцієнт шліфування і при цьому можуть запропонувати вартість, нижчу за імпортні аналоги.

У статті досліджено націо-нальне законодавство України проінформаційне забезпечення сферитехнічного регулювання. Визна-чено, що інформаційне забезпе-чення – це та відправна точка, зякої розпочинається наукове дослі-дження, яке завжди базуєтьсяна існуючому фундаменті науки,тобто на тих здобутках у відповід-ній сфері, які вже були досягнуті впопередніх наукових дослідженнях.Спочатку вивчається та оціню-ється наявна наукова інформація,а тільки потім розпочинаютьсядослідження з удосконалення від-повідного наукового та науково-технічного напряму. Технічне регу-лювання можна віднести загаломдо виду науково-технічної діяльно-сті, в межах якої розробляютьсявідповідні нормативно-правовіакти та нормативні документи,що регулюють відносини у сферівизначення і виконання обов’язко-вих вимог до характеристик про-дукції або пов’язаних з ними про-цесів та методів виробництва, атакож перевірки їх додержанняшляхом оцінки відповідності та/або державного ринкового наглядуй контролю нехарчової продукціїчи інших видів державного нагляду(контролю).Встановлено, що у сфері тех-нічного регулювання інформаційнезабезпечення можна поділити надва види. До першого виду ми від-носимо вхідну науково-технічнуінформацію, яку використовуютьпід час підготовки нормативно-правових актів і нормативнихдокументів щодо визначення харак-теристики продукції або пов’язаніз ними процеси й методи виробни-цтва, включаючи відповідні адміні-стративні положення, додержанняяких є обов’язковим. Іншим видомінформації є вихідна інформація:розроблені та введені в дію норма-тивно-правові акти й нормативнідокументи, правила їх розповсю-дження та інформація про суб’єк-тів, відповідальних за наданнязазначеної інформації. Окрім того,вхідна та вихідна інформація єключовими складниками в побудовісистеми управління якістю на базіпроцесного підходу згідно з національними стандартами серії ISO увідповідній сфері суспільних відно-син, зокрема у сферах науково-тех-нічної діяльності, технічногорегулювання та інформаційногозабезпечення науково-технічнихдосліджень і розробок, а такожрозроблення нормативно-правовихактів і нормативних документівстосовно якості та безпечностіпромислової продукції.

На сьогодні зміна клімату та сільське господарство є взаємопов’язаними процесами світового масштабу. Глобальне потепління впливає на низку показників у сільському господарстві, зміна сере-дніх температур, зміна кількості опадів, зміна концентрації діоксиду вуглецю в атмосфері та озону, поява нових шкідників та хвороб, зміна якості продуктів харчування. Також у сільському господарс-тві залишається проблема щодо збільшення виробництва рослинного білка. Найважливішим та най-більшим джерелом повноцінного білка є зернобобові культури, серед яких важливе значення має ви-ка. Потенціал продуктивності вики складає близько 4,0–5,0 т/га зерна, у якому міститься 26–35 % білка. Високі кормові якості забезпечуються не лише наявністю білків, а й вітамінами та мінераль-ними солями, на які яра вика також багата. Вика дає урожай зерна 25–35 ц/га і нагромаджує у ґру-нті до 50–80 кг/га азоту. Вику часто вирощують в усіх зонах України. Метою дослідження є прове-дення оцінки агрокліматичних умов вирощування культури вики, а також фотосинтетичної проду-ктивності і врожайності вики в умовах змін клімату. Для дослідження було використано сценарій можливих змін клімату RCP 4.5 на період до 2050 року. Вплив зміни клімату розглядався, зважаючи на умови сучасної агротехніки та сучасних сортів вики, припускаючи, що вони суттєво не зміняться. В результаті проведеного дослідження була виділена тенденція середньообласної врожайності вики і виявлені особливості в динаміці врожайності вики на території Полісся за період 1986–2015 рр. Проаналізовано особливості настання дат фаз розвитку вики за середніми багаторічними даними та сценарієм зміни клімату RCP 4.5. Проведено аналіз агрокліматичних умов вирощування вики: су-ма опадів за вегетаційний період вики за базовим варіантом становить 206 мм. За умов змін кліма-ту очікується збільшення суми опадів до 215 мм (на 4 % більше за базову). Умови вологозабезпечено-сті вегетаційного періоду у разі реалізації сценарію зміни клімату RCP 4.5 протягом 2015–2050 рр. порівняно з базовими значеннями будуть гіршими. За вегетаційний період вики у разі зміни клімату вологозабезпеченість знизиться на 3 %. Також проведено аналіз фотосинтетичної продуктивності вики та врожаю зерна за умов змін клімату. Спостерігається збільшення усіх показників фотосин-тетичної продуктивності. Це призведе до підвищення врожаїв вики. В базовий період врожай зерна вики становив 19,0 ц/га, за сценарієм RCP 4.5 в обох варіантах очікується підвищення врожаю 21,5–23,8 ц/га. Після проведених розрахунків можна сказати, що за сценарієм RCP 4.5 очікується значна зміна агрокліматичних умов росту, розвитку та формування продуктивності вики. Очіку-ються сприятливі умови вирощування вики (рівень врожаю зросте на 13 % –15 %.

Підвищення енергоефективності свинарників-маточників при плануванні реконструкції маєпрактичне значення для виробництва. Це пов’язано з тим, що в Україні функціонують свинарські ферми і комплекси, які проєктувалися переважно за будівельними нормами 1995 року. Метою робо-ти було обґрунтувати екологічно безпечний спосіб підвищення енергоефективності приміщення дляутримання підсисних свиноматок та розробити алгоритм його визначення. У розв’язанні поставле-них завдань застосовано загальнонаукові (експеримент, аналіз, синтез) методи досліджень. Визна-чено геометричні, теплотехнічні та енергетичні характеристики свинарника-маточника. Установ-лено, що приміщення характеризується високим значенням (0,54 м-1) показника компактності. Вод-ночас теплоємність масова огороджувальних конструкцій у розрахунку на 1 м3 вентильованогооб’єму становила 0,08 МДж на 1 0 К, що свідчить про недостатню теплостійкість приміщення. Урезультаті за середньодобової температури зовнішнього повітря взимку мінус 2,9 0С температурау приміщенні знижувалася до 16,7 0С або була на 1,3 0С нижче мінімально допустимого значення згі-дно з нормативом ВНТП-АПК-02.05. За таких температурних характеристик приміщення уста-новлено вірогідно більше значення середньої живої маси поросяти при відлученні у весняний та літ-ній періоди відповідно на 0,19 та 0,29 кг порівняно із зимовим періодом (p<0,05 і 0,01). За такої умо-ви збереженість приплоду поросят була більшою на 3,8–4,6%. Обґрунтовано економічну ефектив-ність зовнішнього утеплення стін екологічно безпечним теплоізоляційним матеріалом Технофасефект товщиною 50 мм. Розроблено алгоритм для визначення енергоефективності свинарника-маточника. Її визначають за сумарним показником річного споживанням енергії, вираженої укВт•год, розділеної на добуток з вентильованого об’єму і коефіцієнту річної оборотності одногостанкомісця. Визначено, що теплова ізоляція стін опалюваного приміщення сприяє покращенню йогоенергетичних характеристик на 23,2 % з терміном окупності 39,3 місяця. Крім цього, теплова ізо-ляція відіграє важливе природоохоронне значення – економить 21,15 тис. кВт/год питомих витраттеплової енергії, що еквівалентно 7,42 т умовного палива.

У статті наведено результати трирічних досліджень щодо впливу строків сівби та мінерального живлення на урожайність і економічну ефективність вирощування сортів пшениці м’якої озимої Ластівка одеська та Голубка одеська і твердої Бурштин по чорному пару та після ячменю ярого в Північному Степу. Пшеницю озиму висівали у три строки – 7, 22 вересня та 7 жовтня. Варіанти удобрення: 1 – без внесення добрив (контроль); 2 – передпосівне внесення добрив (по чорному пару – N30P60K30, після ячменю ярого – N60P60K30); 3 – система удобрення (на фоні передпосівного внесення мінеральних добрив: по чорному пару підживлення N30 локально наприкінці фази кущіння рослин, після ячменю ярого – N30 ранньою весною по мерзлоталому ґрунту (МТҐ) + N30 локально). На основі проведених досліджень встановлено, що найвищі врожайність та чистий дохід при вирощуванні всіх сортів пшениці озимої як по чорному пару, так і після ячменю ярого забезпечується застосуванням системи удобрення посівів, що передбачає передпосівне внесення повного добрива та весняні азотні підживлення. Внесення мінеральних добрив після обох попередників сприяло підвищенню урожайності і поліпшенню класу зерна у пшениці м’якої озимої до другого-третього, а у разі вирощування пшениці твердої озимої – в окремих випадках і до першого класу. Мінімальні значення економічної ефективності у всіх сортів пшениці озимої у дослідах отримано у варіантах без добрив. Вища економічна ефективність вирощування пшениці озимої після обох попередників у сортів Ластівка одеська та Бурштин була отримана за умови сівби в оптимальний строк (22 вересня), а у сорту Голубка одеська – в допустимо ранній (7 вересня) та оптимальний строк (22 вересня). Після ячменю ярого найвищу ефективність вирощування забезпечував сорт Голубка одеська, який на удобрених ділянках формував зерно третього класу якості при урожайності 4,81–6,05 т/га та рентабельності виробництва 121–145 %.

Реформування аграрного сектору, комерціалізація сільськогосподарського виробництва зумовили звуження виробничої спеціалізації, концентрацію, максимальне насичення сівозмін провідними куль-турами або вирощування їх повторно і навіть в монокультурі. Проте світова і вітчизняна агрономі-чна наука мають значущий експериментальний матеріал щодо зниження врожайності при беззмін-ній сівбі – вирощуванні однієї і тієї ж культури протягом тривалого часу на постійній ділянці. Ме-тою досліджень було визначити вплив різних систем удобрення і тривалого беззмінного вирощуван-ня на динаміку органічної речовини у ґрунті та рівень продуктивності пшениці озимої. У процесі до-слідження використано такі наукові методи: аналіз, синтез, польовий, статистичний. Результати проведеного агрохімічного аналізу ґрунтових зразків тривалого польового експерименту з беззмінно-го вирощування пшениці озимої показують, що на контролі (без добрив), а також у разі внесення мі-неральних добрив (N51P51К55) та 30 т/га гною щорічно або раз у три роки, запаси гумусу в орному шарі ґрунту за 33 роки (1983–2016) спостережень зменшилися, відповідно на 5,6; 0,4; 2,4 т/га, або в середньому за рік втрати гумусу становили, відповідно мінус 0,17; мінус 0,01; мінус 0,07 т/га. Вста-новлено, що варіанти удобрення пшениці озимої, які вивчалися в досліді, забезпечили зменшення інте-нсивності втрат гумусу з ґрунту порівняно з контролем (без добрив), відповідно у 17 і 2,4 раза. Ре-зультати досліджень свідчать, що і за тривалого беззмінного вирощування закономірно вища проду-ктивність пшениці озимої на удобрених варіантах. Порівняно з контролем (без добрив) внесення ор-ганічних і мінеральних добрив забезпечило підвищення урожайності культури в середньому за 1983–2017 рр., на 0,85–0,97 т/га або 31–35,4 %. Потрібно зазначити, що внесення 30 т/га гною один раз на три роки чи щорічно на фоні практично однакової норми мінеральних добрив не мало суттєвого впливу на рівень продуктивності пшениці. Максимальним рівень урожайності пшениці озимої як на контролі, так і на фоні внесення органічних і мінеральних добрив, був отриманий 2008 р. – 5,90; 7,05 т/га, а мінімальний, відповідно до систем удобрення 0,71 т/га (1991 р.) та 1,00 т/га (1999 р.).

У статті аналізується зміст правових і політич-них поглядів І.О. Ільїна на поняття правосвідомості, сутності і значення права і держави, проблем влади, людської свободи та гідності. Показано, що суть філо-софсько-правової концепції І.О. Ільїна полягає у ви-діленні «нормальної» або «здорової правосвідомості», тобто правосвідомості в істинному розумінні слова. Саме через правосвідомість І.О. Ільїн визначав право, державу, її сутність. Пильну увагу І.О. Ільїн приділяв проблемам вла-ди. Ним було сформульовано шість аксіом, порушення яких, на його думку, могло б призвести до спотворен-ня, ослаблення або зловживання владою. І.О. Ільїн у своїх роботах наводив обґрунтування людської сво-боди, духовності людини, справедливості. З поняттям приватної власності І.О. Ільїн пов’язував обґрунту-вання свободи. На думку філософа, це життєва необ-хідність, потреба в приватній власності є невід’ємною частиною творчої духовної істоти. У зв’язку з цим І.О. Ільїн стверджував, що комуністична держава може шляхом експропріації перетворити людину в залежно-го і беззахисного раба. Держава в такому випадку стає машиною для примусу, яка зводить все приватне жит-тя до мінімуму. Майнова незалежність, особливо влас-ність на засоби виробництва, сприймається негативно і скасовується. Таке розуміння людини і держави по-роджує антиутопію – комуністичний режим. І.О. Ільїн запропонував детальний аналіз хибності цього шляху.Особливу увагу автор статті присвячує аналізу в творчості І.О. Ільїна людської гідності, під якою фі-лософ розумів необхідний і справжній вияв духовного життя. Вчений підкреслював ту важливу роль, яку ві-діграє гідність людини не тільки в її житті, але й у жит-ті держави. Він вважав, що, не поважаючи себе, люди-на не поважає і громадянина в собі. Не розуміючи своєї духовної гідності, вона не бачить духовної гідності в ін-ших громадянах, у державі. На підставі цього І.О. Іль-їн дійшов висновку, що народ, який не вміє поважати свою духовну гідність, створює недолугу владу, вино-шує хворе самопочуття і хвору ідеологію. Автор статті обґрунтовує актуальність творчості І.О. Ільїна в сучасних умовах глобалізованого світу. Стверджує, що вчення І.О. Ільїна набуває особливої ваги і значення в наші дні, коли в державі процві-тає правовий нігілізм, а правосвідомість знаходиться на надзвичайно низькому рівні.

Зростання обсягів виробництва сої пояснюється значним попитом на соєві продукти в багатьох країнах. Реалізувати генетичний потенціал сучасних сортів сої можна завдяки вивченню питань сортової агротехніки. Важливе місце посідають строки сівби сої, від яких залежить схожість насіння і одночасність їх появи, умови подальшого росту, що викликано освітленням, водоспоживанням, температурою та іншими факторами, які визначають продуктивність культури. Застосування регуляторів росту допомагає підвищити стійкість рослин до несприятливих та мінливих факторів зовнішнього середовища, покращує розвиток кореневої системи та живлення рослин. Мета досліджень – виявити вплив строків сівби та обробки насіння регуляторами росту на продуктивність середньостиглого сорту сої Ромашка в умовах Північного Степу України. Завдання – визначити вплив строків сівби та регуляторів росту на схожість насіння, площу листкової поверхні, кількість бульбочок, формування елементів структури врожаю. За результатами досліджень було встановлено, що значний вплив на схожість насіння мав регулятор росту Домінант, де у разі сівби 20 квітня схожість насіння становила 84,2 %, збільшення до контролю складало 3,6 %. При сівбі 1 травня схожість була вища і становила 85,5 %. Найбільша площа листкової поверхні рослин та кількість бульбочок утворилась при обробці насіння регулятором росту Домінант, де у разі сівби 20 квітня – 1037 см2/росл. та 31,2 шт./росл., що більше відносно контролю на 8,5 % та 9,1 %. Перенесення сівби з першого на другий строк призвело до зменшення площі листкової поверхні однієї рослини в середньому на 45 см2, що складає 4,5 %. В умовах першого строку у рослин сої відмічено кращі показники структури врожаю. При застосуванні препарату Домінант утворилась найбільша кількість бобів – 25,4 шт./росл. та маса насіння – 5,03 г/росл., що перевищувало контрольний варіант на 7,2 та 5,0 % відповідно. Вищий рівень врожаю середньостиглого сорту Ромашка отримали при першому строкові сівби 20 квітня – 2,06 т/га. Перенесення строку сівби на 1 травня обумовило зниження врожайності в середньому на 0,18 т/га, або 8,7 %. З регуляторів росту більшою ефективністю відзначився комплексний препарат Домінант, що забезпечив отримання найвищої врожайності сої при ранній сівбі – 2,17 т/га та прибавку врожаю 0,21 т/га (10,7 %).

У статті досліджено сучасні міжнародно-правові аспекти ефективності застосування економічних санкцій.Зазначено, що питання введення міжнародних економічних санкцій займають найважливіше місце в процесіздійснення санкційного режиму. Констатовано, що підтримка миру й безпеки значною мірою залежить від наяв-ності загального розуміння того, коли застосування економічних санкцій легітимне, а його відсутність завждизагрожує ослабленням міжнародного правопорядку. Наголошено, що у зв’язку із цим під час прийняття рішенняпро введення міжнародних економічних санкцій необхідно виходити насамперед із того, щоб економічні санкціїсприяли підтримці міжнародного миру й безпеки й були легітимними з боку положень Статуту ООН та іншихнорм міжнародного права. Зазначено, що істотною властивістю, що визначає зміст економічних санкцій і відріз-няє їх від інших, передбачених Статутом ООН примусових заходів, є досягнення цілей їх введення за допомогоюнадання впливу на економіку об’єкта санкцій, який може мати як всеосяжний, так і спрямований характер, стри-муючи потенційні можливості об’єктів санкцій із розвитку певних галузей виробництва, економічної інфраструк-тури, обмежуючи товарообіг конкретних груп товарів та інвестиційний режим.Констатовано, що міжнародні економічні санкції розглядаються в міжнародній доктрині й практиці як обста-вини, що виключають відповідальність суб’єктів міжнародного права, які їх застосовують, незважаючи на те, щоїх здійснення може вилитися в недотримання міжнародних зобов’язань щодо держави-правопорушника й запо-діяти їй шкоду.Визначено, що санкційні повноваження Ради Безпеки ООН і Генеральної Асамблеї ООН взаємодоповнюютьодин одного та є складовими частинами санкційної компетенції ООН у цілому за явної переваги санкційних повно-важень Ради Безпеки. Наголошено, що негативна тенденція, простежувана нині, полягає в невисокій оцінці санк-ційних режимів, і у зв’язку із цим ставиться під сумнів ефективність самого інструменту міжнародних санкцій.Досліджено питання реформування як Ради Безпеки ООН, так і ООН у цілому. Зазначено, що необхідність самогопроцесу реформування викликана значними змінами ситуації у світі в плані глобальної безпеки. Констатовано,що рушійною силою відповідних реформ повинні стати потреби реального світу. Визначено, що основним кри-терієм оцінки ефективності економічних санкцій визначаються співвідношення між дійсним результатом і тієюметою, для досягнення якої вони були здійснені. Обґрунтовано, що підвищення ефективності економічних санк-цій неможливе без реформування процесу введення, здійснення та закінчення санкційних режимів.

У статті наведено основні моменти діагностики, ліквідації та профілактики бройлерів. У період досліджень було вивчено епізоотичний процес захворювання бройлерів на сальмонельоз у динаміці. При цьому брали до уваги синхронність захворювання значної кількості птиці, зміну корму для групи птиці, де було зареєстроване захворювання. Один зі складників комбікорму (м’ясо-кісткове борошно) мало сумнівне походження, приватного виробництва. Клінічні ознаки у бройлерів не були характер-ними для сальмонельозу. У курчат стрімко розвивалося пригнічення. Бройлери відмовлялися від кор-му. Анемія була досить помітною при дослідженні шкіри гребеня, сережок і слизових оболонок. Кури сиділи, нахохливши пір’я, через 1‒2 доби від появи перших клінічних ознак гинули. Виявлені при розти-ні патологоанатомічні зміни були типовими для сальмонельозу птиці. Добре вираженими були зміни, що настали в результаті сепсису. Найбільш характерні патологічні зміни виявляли в селезінці, серці, печінці та тонкому відділі кишківника. Зміни в печінці більшості бройлерних курчат вказували на тривалі токсичні процеси, що могли бути пов’язані не лише з інтенсивним розмноженням і виділен-ням ендотоксинів патогенними мікроорганізмами, а й наслідком дії токсинів гриба. У всіх бройлерів при розтині виявляли ознаки фібринозного перитоніту та численні спайки в порожнині. Реєстрували збільшення нирок. Матеріалом для бактеріологічного та мікологічного дослідження слугували шма-точки внутрішніх органів загиблої птиці, проби комбікорму та м’ясо-кісткового борошна. При про-веденні бактеріологічних досліджень застосовували також специфічні поживні середовища: середо-вище Ендо, агар Плоскирєва, середовище Лєвіна, та вісмут сульфіт агар. Проби комбікорму та м’ясо-кісткового борошна для виявлення патогенних грибів культивували на агарі Сабуро. У резуль-таті бактеріологічного дослідження збудник сальмонельозу було виявлено у внутрішніх органах за-гиблої птиці, комбікормі та м’ясо-кістковому борошні. Ріст збудника сальмонельозу на диференцій-них поживних середовищах був характерний, швидкий та інтенсивний. У пробах комбікорму і м’ясо-кісткового борошна були виявлені гриби роду Aspergilus. Одним із важливих моментів у діагностиці інфекційних хвороб є визначення чутливості виділеної мікрофлори до лікарських засобів. Для визна-чення чутливості мікроорганізмів до антимікробних засобів диско-дифузійним методом відповідно до загальноприйнятого стандарту NCCLS застосовували агар Мюллера-Хинтона. Згідно з резуль-татами досліджень виділена культура сальмонел була резистентною до поліміксину, тілозину, нео-міцину, тетрацикліну, левоміцетину, ріфампіцину, декаметоксину. Помірну стійкість збудник про-демонстрував до гентаміцину, канаміцину, цефалозоліну. У досліджуваному приватному господарс-тві чиста культура виділеного збудника показала найвищу чутливість до амоксициліну.

Сучасні інформаційні потоки вимагають інтенсивного оновлення. Очевидно, що керуватися в навчанні повнотою викладання матеріалу в такій ситуації безглуздо. Змінюється основна мета навчання – не засвоєння суми знань, а розвиток особистості і формування її активного мислення. Сьогодні виграє той, хто здатний швидко опанувати нове і головний стрижень цього процесу – керовану самостійність. У зв’язку з цим викладачі повинні створювати відповідні умови та надавати допомогу в організації розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності, без чого не може бути забезпеченою компетентність і висока кваліфікація спеціаліста в галузі його професійної діяльності.Перебудова системи вузівської підготовки висококваліфікованих спеціалістів для держави в умовах переходу до ринкової економіки має забезпечити реальне підвищення якості знань студентів. В сучасній системі багаторівневої вищої освіти: бакалавр – спеціаліст – магістр актуальність використання нових технологій навчання безумовна.Популярною сьогодні є модульно-рейтингова система навчання. На всесвітній конференції ЮНЕСКО у Токіо (1972 рік) модульна система була рекомендована як найбільш придатна для неперервної освіти. Наша вища школа вже має досвід використання модульних систем, починають вони приживатися і в середній школі. Тому широкий обмін досвідом, який допоможе вдосконалити, відшліфувати і пристосувати до ефективнішого застосування в “виробництві” якісних спеціалістів необхідний.Модульно-рейтингова технологія навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання.Набутий досвід і результати навчання за модульною технологією доводять можливість організації процесу вузівського навчання на принципово нових засадах.Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує “непорушність” споруди лекційно-семінарської системи навчання, пропонуючи справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.Принцип модульності має на увазі цілісність і завершеність, повноту і логічність побудови одиниць учбового матеріалу у вигляді модулів. В сучасній педагогічній практиці зустрічаються досить різнозмістовні означення модуля, що обумовлено різними підходами і глибиною занурення в психолого-педагогічний процес. Багаторічний досвід використання модульно-рейтингової системи привів до такого варіанту означення модуля.Модуль – логічно завершена частина курсу, в якій розглядається фундаментальне поняття (закон, явище) і яка супроводжується добіркою практичних занять, пакетом ретельно обраних форм та змістів контролю, а також розробленою сіткою рейтингових оцінок. На наш погляд, модуль – це скоріше частина процесу навчання, а не лише частина теоретичного курсу.За змістом модуль – це великий розділ курсу в якому розглядається одне фундаментальне поняття, або група споріднених, взаємопов’язаних понять. При необхідності модуль можна поділити на блоки.За метою модуль може бути інформаційним, систематизаційним, координуючим, інтерпретаційним, таким, що порушує проблему. Цей перелік, очевидно, визначається специфікою курсу і може бути як розширеним так і скороченим. В практичній роботі визначення цієї мети відіб’ється на добірці форм контролю що до цього модуля, які ми обговоримо нижче.За формою модуль – це інтегрований навчальний процес, складений з різних видів навчання (лекції, практичні, лабораторні, різноманітні види контролю, завдання для самостійної роботи), підібраних з урахуванням їх доцільності для засвоєння даного модуля, які підкорені загальній темі або актуальній науково-технічній проблемі.За принципом модуль відповідає на два запитання: що досліджується і як досліджується. Щодо першого, то модуль забезпечує формування фундаментальних понять, які випливають з теоретичних розробок, спостережень або експерименту, розглядуваних у курсі. Такі фундаментальні поняття створюють базу для системи знань про ті чи інші природні або соціальні явища. З другого боку, матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження природних та соціальних явищ. Очевидно, що обидві позиції пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкрити нові явища та встановити нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів не можливе без фундаментальних досліджень. Такі дилеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу керуючись своїм досвідом.За дидактичним забезпеченням модуль потребує чіткого розподілу базового матеріалу на: а) лекційний, б) той що студент буде вивчати самостійно, в) той, що буде вивчатися на практичних або лабораторних заняттях. Перед викладачем постають завдання:– визначити напрямок самостійної роботи студента;– дати студенту необхідні вказівки та поради;– забезпечити незалежне навчання студента у межах програми, коли він користується свободою вибору як матеріалу так і способу засвоєння.Модульна система вимагає перегляду програмного матеріалу та при необхідності об’єднання ряду тем в єдину логічно-замкнену систему. Модульне формування курсу дає можливість перерозподілу часу між окремими темами навчальної дисципліни та є одним з ефективних шляхів інтенсифікації навчального процесу. Велике значення має відповідність кількості виділених модулів до регламенту семестру. Процес виділення модулів великою мірою пов’язаний з досвідом викладача та специфікою курсу.Відокремлюють початкові або базові модулі, що розглядаються на початку курсу, і такі, що є їх продовженням і одночасно основою для наступних модулів. Модулі можуть бути полівалентними, тобто такими, які є базою для двох або більше наступних та моно валентними, як основа для одного наступного модуля. Ми використовуємо змістовий аспект модульного навчання, хоча в реальному процесі форма і зміст модуля об’єднані, синтезовані в єдиний модуль процесу навчання.Організація навчального процесу має бути такою, щоб створити умови, за яких студент не може не діяти самостійно. В психолого-педагогічній літературі самостійна робота визначається як специфічна форма діяльності у процесі навчання. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення та психології навчання.Модульний підхід долає роз’єднаність елементів процесу навчання, об’єднує їх в єдине ціле. Модуль можна розглядати як завершену інформаційно-операційну дозу навчального матеріалу. Такий підхід вимагає інтенсифікації процесу навчання через активізацію самостійної роботи студентів. Викладач бере участь у самостійній роботі, в структурі якої є три елементи: завдання-виконання-контроль. Виконання – центральний елемент, який здійснюється безпосередньо і лише студентом в зручний для нього час.Проблема організації та активізації самостійної роботи зводиться до вирішення таких питань:– у бюджеті часу студента потрібно вивільнити достатньо часу для самостійної роботи;– студента потрібно поставити в умови коли у нього з’явиться потреба самостійно опрацювати матеріал.Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від якості модульної структури курсу, максимально чіткої організації контролю, раціонального планування часу і відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.Викладач має передбачити декілька варіантів завдань, щоб стимулювати здатність творчого вибору студента у роботі. При проведенні контролю не варто допускати захист роботи одночасно декількома студентами. Така практика знижує відповідальність студента за свою роботу.Самостійна робота – це система організації умов, які забезпечують керування навчальною діяльністю студента без викладача, метою чого є формування навичок, вмінь та активних знань, що забезпечать в подальшому творчий підхід до своєї професійної роботи.Мета самостійної роботи двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь та навичок. Під умінням можна розуміти можливість виявляти, виділяти та класифікувати об’єкти за істотними ознаками; зіставляти, аналізувати та узагальнювати інформацію; здійснювати пошук; порівнювати поточне інформаційне уявлення з еталоном, вибирати еталонну гіпотезу і розробляти її; приймати рішення щодо принципів та програм дій; здійснювати дії за програмою та проводити у разі необхідності корекцію цих дій.До самостійної роботи відноситься опрацювання конспектів лекцій, читання і конспектування додаткової літератури, підготовка до виконання лабораторних робіт, самостійне розв’язування задач, підготовка до лекцій, семінарських і практичних занять, підготовка курсових і дипломних робіт, підготовка до колоквіумів, контрольних робіт, екзаменів та інших форм поточного та підсумкового контролю знань.Самостійну роботу слід розглядати, як діяльність студента по оволодінню необхідними для майбутньої професії знаннями, уміннями і навичками; діяльність спонукувану пізнавальними потребами, самостійно організовану для виконання завдань і здійснювану у відсутності викладача, але зорієнтовану ним.Проблема організації і активізації самостійної роботи пов’язана з фактом докорінної переорієнтації учбових годин і створенням банку контрольних завдань для кожного модуля і інформаційно-методичних матеріалів.Для здійснення такої системи навчання викладач повинен розробити методичну документацію, яка дозволить студентові успішно працювати самостійно. Особливість методичних матеріалів у багатоваріантності рекомендацій для студентів. Контроль самостійної роботи при застосуванні переважно діалогових форм вимагає педагогічної майстерності викладача і значного часу. Спілкування із студентами становить суттєвий аспект формування спеціаліста високого рівня, оскільки в процесі обміну думками відбувається засвоєння глибинних постулатів навчальної дисципліни.Всі модулі об’єднуються в календаризований графік навчального процесу, який доводиться до студента в перші дні семестру. При формуванні модуля потрібно визначити його мету, форму, принцип, та дидактичне забезпечення. Мета модуля може бути досить різноманітною. У практичній роботі визначення такої мети відбивається на добірці форм контролю щодо цього модуля. Наприклад, якщо мета модуля інформаційна, то форми контролю мають активізувати процес запам’ятовування.Щодо принципу, то модуль повинен відповідати на два запитання: що? і як? В першому разі матеріал модуля забезпечує формування фундаментальних понять курсу які випливають із спостережень теоретичних розробок або експерименту. Тому при викладенні матеріалу потрібно знайти способи яскравого виділення саме тих понять, які і створять таку базу. У другому випадку матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження за природними чи соціальними явищами. Очевидно, обидва випадки пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкривати нові явища і встановлювати нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів в свою чергу не можливе без фундаментальних досліджень. Такі проблеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу, керуючись своїм досвідом.Серед елементів педагогічної системи вищого навчального закладу важливе місце займають контроль знань, вмінь і навичок, а також організація зворотного зв’язку, як засіб управління навчально-виховним процесом. Основними функціями контролю є: повторення і узагальнення навчального матеріалу, позитивна мотивація і стимулювання навчання, виховання студентів, управління навчальною діяльністю та облік знань, умінь і навичок.Повторення буває двох видів: пасивне і активне. Природно, що підготовка до різних контрольних заходів створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання в цілому. Функція оцінки, як відомо не обмежується лише констатацією рівня навченості. Оцінка – важливий засіб позитивної мотивації, стимулювання учня, впливу на особистість студента. Саме під впливом об’єктивного оцінювання у студентів створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень. Важливе значення має морально-психологічний клімат у студентському колективі.Важливою функцією контролю є управління, тобто забезпечення зворотного зв’язку між викладачем і студентами, одержання викладачем об’єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне з’ясування недоліків і прогалин у знаннях. Лише за таких умов можливе регулювання і корекція навчально-виховного процесу. Інформація про якість роботи студентів і способи її одержання повинні задовольняти ряду вимог. Важливими принципами контролю є:– плановість, тобто проведення відповідно до навчального плану і графіку навчального процесу;– систематичність – відповідність розкладу (календарному графіку) контролю;– об’єктивність – наукова обґрунтованість оцінювання успіхів і недоліків у навчальній діяльності студентів;– економність – контроль не повинен забирати багато часу у викладачів і студентів, а забезпечувати аналіз роботи і ґрунтовну оцінку за порівняно невеликий строк;– простота – відсутність потреби у складних пристроях, а при використанні технічних засобів, доступність будь-якому викладачеві і студентам;– гласність – полягає перш за все у проведенні відкритих випробувань всіх студентів за одними і тими ж критеріями, рейтинг кожного студента має наочний, порівнюваний характер.Одна з головних тенденцій розвитку вищої освіти – індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання у вузі повинна забезпечувати розвиток здібностей усіх студентів, змагальність у навчанні, виділення груп сильних і слабких студентів.Задається мінімальний темп засвоєння матеріалу, необхідний для успішного навчання. Студент має можливість певною мірою вибирати методи звіту: контрольні ігри, доповідь на семінарському занятті, захист опорного конспекту, захист реферату, брифінг, фізичні диктанти, захист кросвордів, колоквіум, контрольну роботу, захист навчаючої програми, бесіда з відкритим підручником, тестування, постановка або модернізація лабораторної роботи, постановка лекційних демонстрацій, участь в науково-дослідній роботі (доповідь, стаття, участь в олімпіаді), тощо.Невід’ємною частиною пропонованої системи є рейтингова система оцінки знань. Така система оцінки знань базується на підрахунку загальної суми балів, яку студент отримав за результатами виконання всіх видів навчальної роботи, передбаченої графіком навчального процесу. Названу суму балів прийнято називати індивідуальним кумулятивним індексом студента (ІКІ). Ідея такого індексу передбачає багатоступеневий принцип оцінки роботи студента при поточному контролі знань і оптимальну об’єктивність при підсумковому контролі.Важливою структурною одиницею такої системи оцінок є рейтинговий коефіцієнт, яким підкреслюється вагомість тієї чи іншої форми контролю знань. Немає значення цифра коефіцієнту і взагалі цифровий зміст рейтингової сітки, має значення збалансована система цієї сітки. Обрання форм контролю залежить від специфіки навчальної дисципліни. Остаточний індивідуальний кумулятивний індекс виводиться, як сума всіх поточних за семестр.Викладач при контролі повинен перевірити глибину і міцність знань, вміння логічно мислити, синтезувати знання по окремим темам, правильно користуватися понятійним апаратом.До календаризованого плану навчання входить перелік знань та умінь, які повинен набути студент під час навчання. Навчальний процес повинен стимулювати студента систематично, активно, самостійно поповнювати знання, вміти користуватися науковою літературою, орієнтуватися в потоці інформації з обраної спеціальності, вміти користуватися довідниковою літературою, розвивати навички науково-дослідницької роботи, вміти застосовувати знання на практиці (розв’язок задач, виконання лабораторних досліджень, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт).Модульно-рейтингова система повинна давати можливість студенту вибирати форми контролю. Всі форми контролю поділяються на варіативні та інваріантні. Варіативні форми контролю дають студенту можливість проявити свої уподобання. Для студентів, які проявляють підвищений інтерес до певних розділів навчальної програми пропонуються завдання підвищеної труднощі, які оцінюються і вищими рейтинговими коефіцієнтами. Такий студент може бути звільнений від частини варіативних завдань.Студент може в індивідуальному темпі працювати над програмним матеріалом, але темп повинен бути не повільнішим,

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

У статті розглянуто сучасний стан виноробної галузі, а саме порівняння України з країнами-лідерами, світове споживання вина та виробництво вина в Україні. Наведено відмінні характеристикита етапи стратегій розвитку виноробних підприємств. Визначено позитивні та негативні тенденції фун-кціонування галузі, виділені основні проблеми її розвитку. Проведено порівняльний аналіз підпри-ємств виноробної галузі України. Надано рекомендації щодо пріоритетних напрямків розвитку та під-вищення економічної ефективності діяльності підприємств галузі. Найбільшу частку в структурі вироб-ництва виноматеріалів та переробки винограду займає Одеська область. Розроблено стратегічнийнабір для підприємства виноробної галузі. Запропоновано можливі заходи щодо формування страте-гічного набору. Обґрунтовано взаємозв’язок різних типів стратегій та визначено роль стратегічногонабору у досягненні стратегічних цілей. Визначено напрямки стратегічного розвитку підприємств ви-норобної галузі, зроблено пропозиції щодо розробки стратегічних альтернатив на прикладі ТОВ «ПТКШабо», запропоновано стратегічний набір та шляхи удосконалення завдяки стратегії диверсифікаціїна ТОВ «ПТК Шабо».

У статті викладено та розглянуто особливості обліку і аналізу витрат діяльності на підприємст-вах виноробної галузі, досліджено теоретичні аспекти обліку витрат діяльності, методики аналізу ви-трат діяльності. Також досліджено особливості обліку витрат діяльності на підприємствах виноробноїгалузі м. Одеса. Для того, щоб виріс економічний рівень держави та суб’єктів господарювання необ-хідно, щоб процес виготовлення продукції був ефективним. Об’єктом обліку витрат у виноробній галузіє виноградні культури (або групи культур), витрати на виробництво вина, витрати, що підлягають роз-поділу, інші витрати.В управлінні витратами найголовніше значення має оперативна інформація отри-мана про витрати, що дозволяє втручатися в виробничий процес і оптимізувати його.

В статті представлений аналіз ринку виробництва тихих вин в Україні, проведено маркетинговедослідження споживачів, проведено сегментування ринку збуту та розроблені відповідні рекомендаціїщодо інноваційного розвитку підприємства. В ході аналізу ринку вина України були виявлені як пози-тивні, так і несприятливі фактори розвитку. Але, незважаючи на всі негативні тенденції, які не тількистримують розвиток, але і ліквідують передумови майбутнього зростання, дана галузь залишаєтьсяперспективною і розцінюється як та, що може успішно розвиватися в майбутньому. З метою виборуправильного напряму розвитку для виноробних підприємств було проведено маркетингове дослі-дження за допомогою анкетування, яке допомогло визначити смакові переваги споживачів. На основіотриманих під час опитування даних, було складено однофакторну карту і розраховано ємність ринкувина і кращого сегмента. Спираючись на проведений аналіз, було запропоновано до впровадженняновий вид продукції – фруктове вино і описані основні маркетингові стратегії, рекомендовані до вико-ристання при впровадженні запропонованого проекту.

В даній статті розглянуті теоретико-методичні основи щодо вдосконалення стратегічногоуправління у виноробній галузі України. У зв’язку з помилками, яки були допущені в аграрній політиціУкраїни, виноградарство із високорентабельної галузі перетворилося у низькодоходну і навіть збитко-ву галузь, тому є шанс відновити галузь за рахунок побудови нової стратегії відновлення. Наведеноаналіз стану розвитку виноградарства і виноробства в світі. Зроблено висновок про необхідність вдос-коналення і розвитку цих галузей в Україні. Наявність об'єктивних передумов для розвитку диктуютьнеобхідність збільшення обсягів виробництва та поліпшення якості вітчизняних вин, оптимізації струк-тури споживання алкогольних напоїв, розробки і впровадження конкурентоспроможності здатних інно-ваційних технологій, інтеграції в світовий ринок вина.

Стаття розглядає підходи пошуку інновацій для створення дегустаційного залу та проектуван-ня асортименту додаткових послуг на його основі. Одеській регіон характеризується активним розвит-ком виноробної промисловості, в тому числі збільшенням кількості гаражних виробництв. Незважаючина те, що збільшується інтерес до винного туризму, населення не має достатньої інформації щодобільшості з одеських виробників. Для порівняння якості вина різних виробників необхідно проводитимоносортові дегустації, які не можливі в дегустаційних залах, розташованих на виноробних виробниц-твах. Проектування асортименту послуг дегустаційного залу у складі підприємства індустрії гостиннос-ті, доцільно проводити з використанням анкетування, контекстного аналізу відгуків та мозкового штур-му, враховуючи ресурси закладу готельно-ресторанного бізнесу. Такі дослідження дозволяють обратиасортимент сервісних послуг, що можуть впроваджуватись в роботу конкретного закладу та приноситимаксимальний прибуток. В якості прикладу наведено дослідження щодо проектування додаткових по-слуг при створенні дегустаційного залу в готелі «Атлантік».

У статті представлено основні стратегічні імперативи управління змінами інвестиційних проце-сів у харчовій промисловості. Обґрунтовано концептуальні підходи до формування стратегічних імпе-ративів управління змінами інвестиційних процесів у харчовій промисловості. Успішна реалізація стра-тегічних завдань залежить від забезпечення стійкого розвитку харчової промисловості на основі нау-комістких підходів й інноваційних рішень. Основними напрямками в цій сфері є: розробка принциповонових технологій й устаткування; створення на основі новітніх досягнень генетики, мікробіології, нан о-технологій й інформатики, сучасних принципів харчової комбінаторики технологій виробництва; удо-сконалювання біотехнологічних процесів переробки сільськогосподарської сировини; створення біока-талітичних і біосинтетичних технологій виробництва функціональних продуктів харчування з викорис-танням біологічно активних добавок імуномоделюючої, антиоксидантної й біокорегувальної дії; розро-бка наукових основ прижиттєвого формування заданих якісних і функціональних характеристик сиро-вини тваринного й рослинного походження; розробка інтегральної системи моніторингу, управління,контролю, моніторингу безпеки і якості сировини й готових продуктів. Оцінку результативності реалі-зації визначених стратегічних заходів варто проводити на основі використання цільових індикаторів,які дозволяють відслідковувати динаміку інвестиційних процесів розвитку харчової промисловості.

Парадигма неокласичної економіки базується переважно на досліджені виробництва та спожи-вання. Однак, великий науковий інтерес також викликає організація обміну, дослідження якого немож-ливе без аналізу контрактних угод передачі прав власності на активи. В статті розглянуті форми конт-рактного управління сітьовими бізнес-структурами, які використовуються учасниками обміну в умовахневизначеності як альтернативний механізм адаптації до зовнішнього середовища через ринок (кла-сичну контрактацію) та об’єднане управління (вертикальну і горизонтальну інтеграцію). Вперше визна-чені види формальних реляційних сітьових контрактів та механізми мінімізації невизначеності, якимивони регламентують обмін між учасниками сітьових бізнес-структур. Описані основні умови невизна-ченості, які дозволяють управлінцям, суб’єктам прийняття рішень робити висновки щодо доцільностіформування сітьових бізнес-структур як найбільш ефективних та найменш трансакційно витратнихструктур управління в умовах невизначеності.

В статті проведений аналіз особливостей міжнародного ринку енотуристичних послуг. Визна-чено поняття енотуризму та енотуристичних послуг, охарактеризовано види послуг, що складаютькомплекс туристичного продукту. Виділено дестинації, де популярний даний вид туризму та вказано їхподіл відносно історії розвитку виноробної справи. Наведено перелік найкращих винних готелів танайкращих ресторанів з винною картою світу. Описано особливості додаткових послуг енотуризму.Визначено сутність понять лікувально-профілактичних та косметичних процедур, які носять назву ам-пелотерапія, енотерапія. Представлено актуальні дослідження ринку спільного проєкту німецькогоуніверситету Гайзенхайма та представників виноробної галузі країни, яке полягало в ефективностінадання споживачам енотуристичних послуг. Зазначено країни-лідери за кількістю виробництва вината за індексом туристичної конкурентоспроможності в усіх туристичних макрорегіонах та виявлено те-нденцію недостатнього розвитку туристичної індустрії, в тому числі і винної. На підставі вивченого ма-теріалу запропоновано рекомендації щодо поліпшення розвитку ринку енотуристичних послуг.

Під час створення продуктів для дитячого харчування визначальне значення має адекватна біологічна цінність. Саме вона є одним з головних критеріїв оцінювання доцільності використання тих або інших компонентів. Біологічну цінність продуктів визначають біологічними, хімічними і ферментативними методами. Ферментативні методи визначення біологічної цінності білка є одним з простих і в той же час об’єктивним методом визначення його здатності до розщеплення протеолітичними ферментами у шлунково-кишковому тракті. Перетравлювання білків у шлунково-кишковому тракті (ШКТ) лімітує засвоювання амінокислот організмом. Частково гідролізовані білки, що надходять із шлунку до тонкого кишечника, перебуваючи там обмежений час, повинні швидко гідролізуватись до амінокислот та засвоїться: потрапляння амінокислот до товстого кишечника рівноцінне їх втраті для організму. Тому біологічна цінність білків продукту визначається ступенем і швидкістю перетравлювання протеазами ШКТ, засвоюванням амінокислот та подальшою утилізацією на пластичні потреби організму. Ефективність гідролізу харчових білків залежить від амінокислотного складу, конформації молекул, умов технологічного оброблення продукту. В статті представлено дослідження щодо біологічної цінності сировини, яка використовується для виробництва молочних продуктів дитячого харчування (сиру кисломолочного, незбираного молока, концентрату сироваткових білків, рисового борошна) та готових продуктів. Для визначення біологічної цінності продуктів ферментативним методом модифіковано конструкцію приладу для гідролізу білків. Доведено, що уведення у рецептури концентрату сироваткових білків та рисового борошна являється доцільним, так як дозволяє отримати кисломолочний продукт «Віталакт» та пасту сиркову з кращими показниками перетравлюваності. Показано, що швидкість перетравлення білків молочних продуктів для дитячого харчування вища ніж складників цих продуктів окремо. При цьому перетравлюваність молочних білків була вищою за рослинних. Так, показник перетравлюваності для молочних продуктів дитячого харчування становив в межах 70-77 %, а для рисового борошна – 41,8 %.