Статті в журналах з теми "Викладацька діяльність"

Мета дослідження полягає у з’ясуванні та характеристиці основних напрямів науково-видавничої, редакційно-публіцистичної та викладацької діяльності Матвія Стахіва повоєнного еміграційного періоду. Методологічною основою дослідження є принципи історизму та наукової об’єктивності. Принцип історизму дав змогу розглянути період науково-видавничої, редакційно-публіцистичної та викладацької діяльності М. Стахіва в динаміці, з урахуванням конкретно-історичних умов і в хронологічній послідовності. Принцип наукової об’єктивності полягає у залученні всієї сукупності фактів і уможливив цілісне, неупереджене вивчення предмета дослідження. Наукова новизна статті визначається спробою комплексного вивчення науково-видавничої, редакційно-публіцистичної та викладацької діяльності М. Стахіва повоєнного еміграційного періоду. Завдячуючи аналізу праць, доповідей та виступів вдалося розкрити його погляди на проблеми української історичної науки та українського державотворення. Висновки. У повоєнний період в еміграції у Німеччині та Сполучених Штатах Америки (США) М. Стахів розгорнув активну науково-видавничу, редакційно-публіцистичну та викладацьку діяльність. На європейському континенті він освоїв нову для себе спеціальність – викладача. Низка українських освітніх закладів Німеччини запросила його на викладацьку роботу, що дало йому змогу заробляти кошти на утримання сім’ї. Після переїзду до США він продовжив науково-видавничу та редакційно-публіцистичну працю, а також налагодив контакти із провідними членами Наукового товариства імені Шевченка (НТШ). Очолюючи американський відділ НТШ (1969 – 1973), намагався врегулювати конфлікти в українському еміграційному науковому середовищі. Серед основних напрямів науково-видавничої, редакційно-публіцистичної та викладацької діяльності М. Стахіва повоєнного еміграційного періоду слід виокремити три найважливіші: 1) праця в НТШ; 2) підготовка наукових розвідок до “Енциклопедії Українознавства” та публікація багатотомних видань з історії України; 3) викладацька робота.

Анотація. Розглянуто викладацьку діяльність Г. Кирилової, проаналізовано її роль у розвитку вітчизняної балетної педагогіки. Мета. Вивчити педагогічний доробок народної артистки УРСР Галини Миколаївни Кирилової, пов’язаний з її роботою в Київському державному хореографічному училищі та Київському ДАТОБ ім. Т. Шевченка. Методи. Аналітичний, загальноісторичний, проблемно-хронологічний, порівняльний, культурологічний. Результати. Педагогічну й репетиторську роботу Г. Кирилової у руслі формування українського національного балету можна умовно розглянути у двох творчих площинах: артистичне вдосконалення (технічне, стильове, акторське) провідних майстрів балетної трупи Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка; викладацька діяльність у старших класах Київського ДХУ. З солістами театру Г. Кирилова працювала у пошуку новаторських методів, головним чином, у царині осучаснення репертуару за рахунок постановки творів балетмейстерів-експериментаторів – радянських і зарубіжних. На посаді художнього керівника Київського ДХУ Г. Кириловою було ініційовано відкриття відділення народно-сценічної хореографії, яке згодом стало основним центром вишколу висококваліфікованих фахівців для численних ансамблів народного танцю. Педагог впровадила традицію підготовки випускних вистав (повноактних балетних творів з репертуару академічної спадщини); сприяла зміцненню творчих контактів Київського ДХУ з багатьма зарубіжними балетними школами; виховала кілька поколінь провідних солісток української та зарубіжної балетної сцени. Ключові слова: український балетний театр, хореографічне мистецтво, народно-сценічний танець.

У статті йдеться про справжнього інтелектуала, відомого українського вченого-романіста, талановитого викладача, завідувача кафедри романської філології інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктора філологічних наук, професора, заслуженого працівника освіти України Крючкова Георгія Георгійовича. Понад пів століття Крючков Г. Г. удало поєднує викладацьку, наукову, просвітницьку та громадську діяльність. Професор благородно служить філології на ниві освіти, науки й культури, популяризує французьку мову та франкофонні цінності в Україні. Під керівництвом професора Крючкова Г. Г. захищена не одна кандидатська й докторська дисертації. Його знають і поважають у наукових колах України та за кордоном. Публікації професора часто цитуються, а його думки й ідеї надихають учених на нові наукові звершення та здобутки. Результати досліджень автора привернули увагу французьких, швейцарських, німецьких, нідерландських дослідників, які запропонували розпочати співпрацю з іноземними університетами. У своїй викладацькій діяльності Георгій Георгійович завжди приділяв багато уваги методиці викладання іноземних мов. Він був прихильником побудови підручників на комунікативній основі із застосуванням нових методів навчання іноземних мов і розробив власний системно-комунікативний підхід із подальшою іншомовною діяльністю. Крючков Георгій Георгійович постійно перебуває в науковому пошуку, бере участь у наукових конференціях, симпозіумах, круглих столах, колоквіумах, які проводяться в Україні та на теренах інших держав. Він започатковує все нові й нові науково-практичні й творчі проєкти, ініціює проведення франкофонних заходів різних рівнів. Георгій Георгійович – утілення образу справжнього науковця, викладача з великої літери, людини з активною суспільною позицією. Усі, кому поталанило з ним працювати, навчатися, спілкуватися тощо, поважають і цінують його за такі особистісні якості, як порядність та чесність, доброзичливість і тактовність, щирість та доброта. Наукова, педагогічна й громадська діяльність Крючкова Г. Г. відзначені нашою державою й Францією численними нагородами та подяками. На сьогодні Георгій Георгійович Крючков є одним із провідних українських романістів, який виховав декілька поколінь філологів і зробив значний внесок у вітчизняну гуманітаристику

Статтю присвячено дослідженню значення поняття «незалежна професійна діяльність» у контексті податкових відносин. Держава цілеспрямовано вживає заходів щодо легалізації майна та діяльності, що підлягає оподаткуванню, в тому числі й діяльності так званих «са-мозайнятих осіб». Подальше опрацювання проблем оподаткування самозайнятих громадян, у тому числі осіб, які займаються незалежною професійною діяльністю, забезпечить легітимізацію цієї діяльності та захист їхніх інтересів, а також забезпечить зростання державних доходів загалом та рівня життя зокрема. Відповідно до п. 14.1.226. Податкового кодексу України, особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, є самостійною підгрупою самозайнятих осіб. До категорії самозайнятих також належать фізичні особи-підприємці. У цьому випадку визначальними ознаками самозайнятої особи як платника податків є те, що зазначена особа не є найманим працівником у разі здійснення такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність визначається як участь особи в науковій, літературній, художній, освітній чи викладацькій діяльності, діяльності лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, юристів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінювачів, інженерів чи архітекторів, діяльність осіб, що займаються релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю, за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за винятком випадків, передбачених пунктом 65.9 статті 65 Податкового кодексу України) і використовує найману робочу силу не більше чотирьох осіб. Таким чином, відповідна діяльність характеризується двома обов'язковими ознаками: незалежністю, тобто відсутністю підпорядкування з точки зору трудового законодавства, можливістю встановлення трудових відносин з обмеженою кількістю осіб, а також відсутністю іншого податкового статусу (тобто податкового статусу фізичної особи - підприємця); професійністю, тобто спеціальною освітою або підготовкою особи, що її здійснює, в т.ч. й отриманням за необхідності необхідних дозволів. Незалежна професійна діяльність класифікується як така, що пов'язана з наданням публічних послуг та іншою незалежною професійною діяльністю. Перелік видів незалежної професійної діяльності в обох категоріях не є вичерпним. Це, зокрема, свідчить про необхідність законодавчої систематизації публічних послуг, а також врегулювання порядку і стандартів їх надання. Ще існує нагальна потреба в більш чіткому розмежуванні правового та, зокрема, податково-правового статусу осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, і фізичних осіб - підприємців.

Автором обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми. З’ясовано, що професійний розвиток вчителя розглядається польськими науковцями як цілеспрямований, планований та постійний процес неперервної освіти, що полягає у підвищенні та зміні його професійних компетентностей та кваліфікації, всебічному розвитку особистості, організованому та впровадженому інституціями, що спеціалізуються в цій галузі, а також у процесі самоосвіти та самовдосконалення. Виявлено три напрями професійного розвитку вчителів польської мови у Республіці Польща: курси підвищення кваліфікації, пропоновані різними інституціями, внутрішньошкільна підготовка та самоосвітня діяльність. Інституціональні форми навчання вчителів найчастіше ототожнюються зі створенням та функціонуванням закладів, що проводять різні заняття: курси післядипломної освіти, кваліфікаційні курси, майстер-класи, тренінги тощо. Післядипломна освіта та кваліфікаційні курси, окрім оновлення й модифікації різних напрямів викладацької компетентності, одночасно пропонують такі додаткової кваліфікації, як викладання іншого предмету або проведення освітнього курсу. Внутрішньошкільне вдосконалення вчителів є тією формою, що інтегрує колектив учителів навколо спільно відпрацьованого бачення цілей і завдань школи. Для реалізації цілей внутрішньошкільного вдосконалення вчителів зазвичай утворюються робочі групи, що об’єднують компетентних осіб, які зацікавилися певною проблемою. Зазначені вище форми підвищення кваліфікації вчителів доповнюються їхньою самоосвітньою діяльністю. Ключові слова: професійний розвиток, вчитель польської мови, курси підвищення кваліфікації, внутрішньошкільна підготовка, самоосвітня діяльність, Республіка Польща.

Мета статті – охарактеризувати принципи викладацької діяльності Михайла Світлика, розкрити його педагогічний вплив на розвиток професійної музичної освіти Закарпаття кінця ХХ – початку ХХІ століття. Методологія дослідження полягає в застосуванні низки підходів: біографічного – для опанування творчих засад М. Світлика; аналітичного – для осмислення літератури за темою статті; історичного – для осягнення еволюції мистецького навчання на Закарпатті; системного – для студіювання елементів української культури; теоретичного – для підбиття підсумків дослідження. Наукова новизна – вперше у національній гуманітаристиці поданий комплексний аналіз викладацької практики М. Світлика, розкрите її значення у поступі музичної освіти Закарпаття. Висновки. У публікації доводиться твердження: в другій половині ХХ століття професійна освіта Закарпаття пройшла інтенсивний шлях, що насамперед пов’язаний із Ужгородським музичним училищем ім. Д. Задора та діяльністю М. Світлика. Майстер сформував власну дидактичну концепцію, основану на глибокому інтелекті, активізації аналітичного потенціалу особистості; усвідомленні логіки художнього мислення, природній музикальності; поєднанні раціональних й емоційних аспектів підготовки фахівця, розвитку його здібностей; культурологічному й психологічному поступі вихованців; оснащенні їх знаннями та методами студіювання; застосуванні творчих завдань; домінуванні креативної атмосфери в групах; підтримання індивідуальних досягнень студентів; виробленні потреби вдосконалюватися протягом життя. Практика М. Світлика демонструє реалізацію багатогранного обдарування особистості, що зуміла титанічною працею визначити вектор мистецьких студій краю. Принципи викладацької діяльності М. Світлика заклали підґрунтя педагогіки його учнів, які продукують власні авторські методичні системи, здійснюють пошуки інноваційних засобів навчання, сприяють еволюції музично-теоретичної освіти краю.

The article defines and characterizes the criteria (motivational-value, cognitive-activity, personal creative, communicative-foreign) indicators and levels of professional mobility of future teachers studying in economic specialties. It is determined that such criteria as motivational-value, cognitive-activity, personal-creative and communicative-foreign language play a significant role in the formation of professional mobility of the future teacher of higher education. An attempt is made to draw attention to the components of the structure of professional mobility of the future teacher of higher education. The following criteria are considered: motivational and value (awareness of the importance of mastering a large amount of knowledge for effective professional activity of the future teacher; the presence of values for constant updating of knowledge acquired in the learning process to achieve success in professional activities; skills in future professional activities for career growth); cognitive-activity (possession of professionally significant knowledge in the field of their specialty at the international level; possession of professional terminology; familiarity with the methods of performing professional tasks using professionally important knowledge and skills); personal and creative (focus on self-development and self-improvement through awareness of the need to solve professional problems of greater complexity; free mastery of the profession in the form of creative use of acquired general and professional; willingness to produce new ideas, ability to make quick creative decisions); communicative-foreign language (availability of priority ideas about communicative processes in teaching; possession of means of verbal and nonverbal communication in a foreign language within professional activities; the ability to find and process foreign authentic professional sources to obtain information at the international level). It is determined that the possession of professionally important knowledge and the acquisition of new knowledge in the professional field in accordance with these components will help future teachers of higher education to achieve a high level of professional mobility, which in turn will affect the outcome and quality of training. A professionally mobile future teacher must be ready for professional communication, speak a foreign language to advance in his career; able to adapt to the needs of society, solve problem situations; establish professional contacts with colleagues; take into account cooperation with research and teaching staff at the international level; have knowledge of information technology; navigate in computer technology, work on the Internet, use e-mail, Web platforms; to have knowledge of culture, to be able to behave correctly in the professional sphere.Key words: professional mobility, criteria, indicators, teacher, teaching (pedagogical) activity, profession-al-pedagogical mobility. У статті визначено та охарактеризовано критерії (мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, особистісно-креативний, комунікативно-іншомовний), показники та рівні сформованості професійної мобільності майбутніх викладачів, що навчаються на економічних спеціальностях. Визначено, що такі критерії, як мотиваційно-ціннісний, когнітивно-діяльнісний, особистісно-креативний та комунікативно-іншомовний, відіграють значну роль у формуванні професійної мобільності майбутнього викла-дача закладу вищої освіти. Зроблено спробу привернути увагу до складових компонентів структури професійної мобільності майбутнього викладача закладу вищої освіти. Розглянуто критерії, до яких віднесено мотиваційно-ціннісний (усвідомлення важливості опанування великої кількості знань для ефективної професійної діяльності майбутнього викладача; наявність ціннісних орієнтирів на постійне оновлення набутих у процесі навчання знань для досягнення успіху у професійній діяльності; бажання ефективно використовувати професійно значущі знання, вміння та навички у майбутній професійній діяльності для кар’єрного росту); когнітивно-діяльнісний (володіння професійно-значущими знаннями у галузі своєї спеціальності на міжнародному рівні; володіння професійною термінологією; обізнаність із методами виконання професійних завдань із застосуванням професійно важливих знань та вмінь); особистісно-креативний (орієнтація на саморозвиток та самовдосконалення через усвідомлення необхідності вирішувати професійні завдання більшої складності; вільне оволодіння професією у формі творчого використання набутих загальних та професійних навичок; готовність до продукування нових ідей, здатність приймати блискавичні творчі рішення); комунікативно-іншомовний (наявність пріори-тетних уявлень про комунікативні процеси у викладацькій діяльності; володіння засобами вербальної та невербальної комунікації іноземною мовою у межах професійної діяльності; здатність знаходити та опрацьовувати іншомовні автентичні професійні джерела для отримання інформації міжнародного рівня). Визначено, що володіння професійно важливими знаннями та засвоєння нових знань у професійній галузі відповідно до цих компонентів допоможе майбутньому викладачу закладу вищої освіти досягти високого рівня професійної мобільності, що вплине на результат та якість підготовки майбут-ніх фахівців. Професійно мобільний майбутній викладач має бути готовим до професійного спілкування, володіти іноземною мовою для просування у своїй кар’єрі; спроможним пристосовуватись до потреб соціуму, вирішувати проблемні ситуації; встановлювати професійні контакти з колегами; вра-ховувати співпрацю з науково-педагогічними працівниками на міжнародному рівні; володіти знаннями з інформаційних технологій; орієнтуватись у комп’ютерних технологіях, працювати у мережі Інтернет, користуватись електронною поштою, вебплатформами; володіти знаннями культури, вміти правильно поводитись у професійній сфері.Ключові слова: професійна мобільність, критерії, показники, викладач, викладацька (педагогічна) діяльність, професійно-педагогічна мобільність.

У статті здійснено аналіз внеску лікаря-гігієніста і педагога, засновника вітчизняної гігієнічної науки і наукової шкільної гігієни в Росії швейцарця за походженням Федора Федоровича Ерісмана (1842–1915) в організацію освітнього простору класної кімнати. З’ясовано, що важливу роль у формуванні концептуальних ідей Ф. Ф. Ерісмана відіграла багатогранна діяльність вченого, визначальне місце в якій займали соціально-просвітницький напрям, що включає в себе праці з основ гігієни; практико-педагогічний напрям, представлений організаційною й викладацькою діяльністю; науково-педагогічний напрям, центрований на розробку проблем шкільної гігієни. Ф. Ф. Ерісман підкреслював важливість масових гігієнічних заходів з метою позитивного впливу на здоров’я учнів. Значне місце в дослідженнях вченого займає питання про гігієну розумової праці учнів. В результаті експериментальних досліджень ним були сформульовані загальні гігієнічні засоби боротьби з втомою, визначені норми сну, харчування, розподілу навчальних занять, їх чергування з відпочинком, із заняттями фізичними вправами для школярів відповідно до вікових можливостей. Спеціальну увагу він приділяв організації відпочинку та дозвілля дітей. У науковій діяльності лікаря-гігієніста Ф. Ерісмана провідне місце займали питання організації освітнього простору, співвідношення зросту учня і розміру шкільних меблів, врахування кількості годин, які дитина проводить у школі і за виконанням домашніх завдань. Він досліджував зір і поставу дітей шкільного віку; обґрунтував проект зразкової класної кімнати й розробив гігієнічні вимоги до класної кімнати; створив спеціальну шкільну парту для зниження ризику короткозорості і збереження прямої постави; виявив закономірності росту дітей в залежності від статі і умов виховання; розробив оціночний показник фізичного розвитку дитини (індекс Ерісмана).

Розглянута особистість яскравого представника школи істориків Університету Св. Володимира, професора кафедри всесвітньої історії Віталія Яковича Шульгіна (1822 – 1878). Проаналізовано праці в історичній літературі другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. про життя, викладацьку, просвітницьку, наукову діяльність ученого. Встановлено, що період роботи науковця на кафедрі всесвітньої історії Університету Св. Володимира протягом 1849 – 1862 рр. склав другий період у процесі становлення школи істориків Університету Св. Володимира. Обґрунтовано, що В. Я. Шульгін належав до засновників української історичної освіти і науки та розвивав традиції школи істориків Університету Св. Володимира. З’ясовано на основі аналізу спогадів студентів професора О. В. Романовича-Славатинського та В. Г. Авсєєнка, що В. Я. Шульгін мав чималий авторитет, його глибоко поважали студенти університету. Узагальнено, що В. Я. Шульгін із повним правом посідає почесне місце серед українських викладачів і науковців Російської імперії середини і другої половини XIX ст.

Статтю присвячено актуальній нині проблемі формування екологічної компетентності як складової частини професійної підготовки магістрів освіти, які зможуть забезпечувати викладацьку, наукову і методичну діяльність у закладах середньої та вищої освіти. На біологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка готують бакалаврів і магістрів за предметною спеціальністю 014.05 Середня освіта (Біологія та здоров’я людини). В умовах антропогенного тиску на довкілля і загострення екологічних проблем виникає потреба переосмислити і переглянути зміст екологічної освіти майбутніх фахівців – учителів біології, хімії та здоров’я людини. Професійну екологічну компетентність доцільно формувати через екологізацію навчального процесу у вищій школі. Запропоновано для магістрів освіти включити до навчального плану курс «Екологічна культура»; у змісті лекційного матеріалу з курсів «Біорізноманіття рослин» і «Біорізноманіття тварин» – розглянути питання про сучасний вплив людини на різноманіття рослин і тварин на глобальному рівні; у змісті лекційного матеріалу з курсу «Генетика людини» – питання про вплив антропогенних факторів довкілля на мутації генів та їх наслідки. Формування екологічної компетентності є одним із найважливіших завдань освіти сталого розвитку. Проаналізовано місце освіти у сталому розвитку в новій українській школі, головна мета якої – створити школу, у якій буде приємно навчатися і яка даватиме учням не тільки знання, як це відбувається зараз, а й уміння застосовувати їх у повсякденному житті. Саме тому для магістрів освіти запропоновано вивчати курс «Екоосвітня діяльність для сталого розвитку». Така навчальна дисципліна сприятиме системному узагальненню екологічного й педагогічного досвіду, формуванню у майбутніх педагогів готовності до роботи зі здобувачами освіти на засадах сталого розвитку, вміння фахово застосовувати теоретичні знання в освітньому процесі з метою виховання у молоді ціннісного ставлення до довкілля й екологічного стилю життя.

У статті проаналізовані основні психологічні бар’єри у спілкуванні між викладачем та студентом. На основі даних літератури розглянуто причини виникнення бар’єрів педагогічного спілкування, їх характерні особливості та можливі шляхи вирішення описаних проблем. Основною ідеєю статті є те, що професійний педагог поєднує у собі не лише знання конкретного предмета, але і педагогічну майстерність, тобто вміння увійти в контакт зі студентом, зацікавити його, виховати потрібні якості, перетворити студента з об’єкта навчання у суб’єкт. Багато залежить і від особистих здібностей викладача, його педагогічної інтуїції. Але, навіть володіючи викладацьким талантом, необхідно постійно вдосконалювати свою педагогічну майстерність. Продуктивне спілкування в системі викладач – студент відбувається лише за умови організації педагогічного процесу на демократичних засадах, позитивного ставлення викладача до студентів, захопленості спільною творчою діяльністю. Тому при організації взаємодії зі студентами на практичних заняттях викладачам варто використовувати найбільш продуктивні інтер­активні методи навчання, збільшувати зацікавленість студентів-медиків до дисциплін, які вони вивчають, посилювати мотивацію студентів на здобуття освіти.

Мета: є обґрунтування шляхів удосконалення професійної діяльності майбутніх тренерів-викладачів жіночих команд з міні-футболу у нових організаційно-управлінських умовах. Матеріал і методи: в експерименті взяли участь 226 дівчат 11-14 років. Визначені контрольна та експериментальна групи були рівномірно розподілені за рівнями сформованості рухових навичок дівчат 11-14 років шляхом довільного вибору учасників. Матеріали дослідження впроваджено в навчально-тренувальний процес Коцюбинської ДЮСШ Ки- ївської області, Комунального закладу ДЮСШ імені О. Бутовського Полтавської обласної ради, Комунального закладу ДЮСШ № 8 Харківської міської ради, Ірпінської ДЮСШ Ірпінської міської ради. У процесі дослідження використовува- лися теоретичні, емпіричні та методи математичної статистики для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних. Результати: розроблено узагальнену схему процесу формування рухових навичок у міні-футболі. З’ясовано вимоги до рівня професійної кваліфікації й компетентності, а також організації професійної підготовки майбутніх тренерів- викладачів: оволодіння необхідними професійними знаннями, уміннями, навичками в галузі фізичного виховання та спорту. Висновки: необхідність професійного становлення майбутніх тренерів-викладачів у процесі фахової підготовки зу- мовлює розв’язання педагогічних завдань щодо розвитку професійної компетентності, професійно важливих якостей, формування готовності до тренерсько-викладацької діяльності, професійного самовдосконалення та самореалізації. Ключові слова професійна діяльність, навчально-тренувальний процес, міні-футбол, диференційований підхід, рухові навички, дівчата-футболістки.

У статті розглядаються особливості застосування компетентнісного підходу в процесі професійного розвитку працівників освіти на сучасному етапі.Представлені матеріали є логічним продовженням попередніх робіт автора, в яких аналізується компетентнісний підхід як методологія професійної підготовки у вищій школі. Певні висновки та узагальнення зроблені на основі наукових джерел, оприлюднених після 2014 р., коли набув чинності Закон України «Про вищу освіту» та почалися суттєві якісні зміни в системі вищої освіти України, що тривають до цього часу. Увага акцентується на висвітленні компетентнісного підходу як методології створення індивідуальних траєкторій удосконалення професіоналізму кожного працівника освіти в процесі підвищення кваліфікації. Підґрунтям для цього є самооцінювання професійної компетентності згідно з вимогами Закону України «Про освіту» та інших підзаконних актів. Доведено, що в основі цієї процедури повинна бути спеціально створена компетентнісна модель професійного розвитку педагогічного працівника та окремі педагогічні технології, метою яких є формування або поліпшення певної компетентності за результатамипроведення самооцінювання. Окрему увагу приділено також дотриманню принципу комплексного оцінювання професійної компетентності та її складовихяк умови досягнення запланованих результатів навчання, наведені спеціальні приклади. Наголошується на необхідності створення відповідних педагогічнихтехнологій саме в системі післядипломної педагогічної освіти, що набуло своєї актуальності в умовах диверсифікації процесів підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних кадрів. Увага акцентується на необхідності формування системного бачення процесів оцінювання окремих компетентностей в осіб, що здійснюють викладацьку діяльність і є суб’єктами надання освітніх послуг у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

У статті визначено основні поняття дослідження на основі аналізу різних джерел та праць науковців. Проаналізовано визначення педагогічного потенціалу медичного закладу вищої освіти (МЗВО) та визначено різні аспекти підвищення педагогічного потенціалу, зокрема поліпшення педагогічного потенціалу МЗВО є впровадження сучасних методів викладання та навчання, які представлені в різних галузях медицини або в поєднанні з іншими клінічними предметами, такими, як: моделювання або перевернуті моделі навчання в аудиторії. У роботі надано авторське розуміння визначення педагогічного потенціалу МЗВО як багатофакторного утворення, яке включає: традиції відповідного навчального закладу з чіткими правилами педагогічної, наукової та навчальної діяльності; матеріально-технічне забезпечення освітнього процесу, який ґрунтується на використанні цифрових засобів навчання та комунікації; професійний педагогічний потенціал педагога як рушійної сили у процесі передачі знань та умінь у медичній справі; готовність адміністрації МЗВО до модернізації освітнього процесу в контексті постійних змін та нововведень у медичну справу; гуманістична спрямованість у процесі підготовки майбутніх фахівців медичної справи. У дослідженні визначено важливу роль педагогічного потенціалу медичного закладу вищої освіти у процесі саморозвитку здобувачів освіти через: сукупність сформованих традицій, реальних можливостей і тенденцій розвитку медичної освіти; варіативність і можливість безперервного інтенсивного професійноособистісного зростання майбутнього лікаря протягом всієї професійної діяльності в сфері охорони здоров’я; інтеграція теорії і практики, персоніфікована в педагогічних ресурсах викладачів, які успішно поєднують наукову, викладацьку діяльність і медичну практику, реалізовану на клінічних базах; розвиток інноваційного і технологічного середовища науково-дослідних центрів, лабораторій, наукоємного обладнання та інструментарію сучасного ЗВО; активне впровадження інформаційних освітніх технологій як джерела нових знань у галузі медицини для професійно мобільного затребуваного кваліфікованого фахівця.

У статті здійснено структурно-системний аналіз визначення змісту, форм, методів і засобів формування науково-методичної компетентності за класифікаційними ознаками професіограм викладачів у післядипломній педагогічній освіті, зокрема викладачів-експертів,, концептуалізовано функції, принципи і технології їхньої підготовки зі сформованою компетентністю синергізму становлення і розвитку. Проаналізовано практику підготовки експертів у галузі освіти в рамках післядипломної освіти закладами вищої професійної освіти та на рівні магістерських програм, а також різними недержавними організаціями, що займаються питаннями оцінки якості. Означено й конкретизовано здатності, здібності, уміння, компетенції як складові частини професійно-педагогічної та науково-методичної компетентності викладачів-експертів у галузі освіти. Визначено функції, види діяльності, ролі та складники компетентності експертів у галузі освіти. Зазначено, що експерт у галузі освіти – це працівник післядипломної, вищої, фахової передвищої, професійно- технічної освіти, котрий, окрім високопрофесійної викладацької, здатен виконувати і діяльність, пов’язану із проведенням експертизи в галузі освіти, та спроможний: здійснювати консультування керівників закладів освіти з проблем вбудовування питань освіти в стратегію розвитку регіону; забезпечувати консультаційне супроводження процесів розвитку освіти і сприяння їхньому активному впровадженню в окремому закладі освіти, територіальній громаді чи регіональній системі; здійснювати оцінку й експертизу освітніх програм і проектів на високому рівні компетентності, дослідницького планування та виконання; надавати консультаційну допомогу колегам-педагогам, які впроваджують нові технології; допомагати колегам у процесі проведення ними оцінок та експертиз, використовуючи власні професійні знання, вміння, навички, компетентність. Проаналізовано принципи, форми, методологічні основні підготовки та діяльності експертів у галузі освіти, визначено наявні організаційні проблеми, пов’язані з означеним процесом.

Статтю присвячено проблемі особистісно-професійного зростання майбутніх педагогів почат­кової ланки шкільної освіти, основою якого є розвиток їх професійної самосвідомості. В межах публікації висвітлено залежність функціонування професійно-педагогічної Я-підструктури студентської молоді від низки психологічних феноменів (передусім особистісних) як механізмів розвитку цього утворення, зокрема цілепокладання майбутніх фахівців. Розкрито концептуальні погляди науковців про вплив життєво-про­фесійних установок юнаків на розвиток їх професійного «Я». Виявлено особливості прояву цілепокладання сту­дентів – майбутніх учителів початкових класів, визначено його динаміку. Емпірично досліджено взає­мо­зв’язок змістовних складників цілепокладання студентської молоді з рівнями розвитку її професійної самосвідомості. Доведено домінування в юнаків із високим рівнем професійно-педагогічної Я-підструктури достатньо сформованої установки на педагогічну діяльність, що відрізняється обдуманим у часі, само­стійним ухваленням майбутніми фахівцями рішення щодо власного професійного майбутнього, жвавим інтересом до професійно-орієнтованих дисциплін психолого-педагогічного циклу та різних видів навчально-професійної діяльності, чільне місце серед яких займає самостійна робота як провідна форма самоосвіти; превалювання в досліджуваних зазначеної групи професійно-педагогічної спрямованості, орієнтованої на викладацьку діяльність у різних закладах освіти. Для майбутніх учителів 1-4-х класів із середнім рівнем цілепокладання характерна часткова установка на педагогічну діяльність, проявами якої є відносно недавній, проте самостійний вибір студентами майбутньої професії, надання ними переваги тим дисцип­лінам академічного циклу, котрі, на їхню думку, сприяють фаховому зростанню; серед видів же навчально-професійної діяльності, що забезпечують найбільший вплив на формування інтересу до професії, виок­рем­люють семінарські, лабораторні заняття й навчально-виробничу практику; домінування в респондентів окрес­леного рівня професійно-педагогічної спрямованості, орієнтованої насамперед на зовнішню приваб­ливість учительської діяльності. Юнаки ж із низьким рівнем цілепокладання мають несформовану уста­новку на педагогічну діяльність, в основі якої лежить випадковий вибір студентською молоддю професії вчителя, її пасивне ставлення до вивчення практично всіх дисциплін академічного циклу, уникнення участі в роботі на заняттях; відсутність у досліджуваних цієї групи професійно-педагогічної спрямованості, ба­жання працювати в освітній галузі. The article focuses on studying the personal and professional development of future primary school teachers, which is based on the development of their professional awareness. It highlights the dependence of the functioning of professional self-substructure of students from a range of psychological phenomena (especially personal) as mechanisms for the development of the notion, including future professionals’ goal-setting. Peculiarities of goal-setting display of future primary school teachers and its dynamics are revealed. Correlation of meaningful components of students’ goal-setting with the levels of development of professional awareness is empirically studied. It is proved that students with high level of professional and pedagogical self-substructure have dominant formed motivation for pedagogical activity which is characterized by well-considered in time, making independent decisions concerning their professional future, brisk interest in major disciplines that form the psycho-pedagogical component of their training and various aspects of educational and professional activities, the important part of which is dedicated to the independent work as a leading form of self-education; prevailing in such students professional and pedagogical orientation focused on teaching in various educational institutions. For future teachers of primary school with an average level of goal-setting is characteristic the partial motivation for pedagogical activity which is displayed by relatively recent, but independent choice of their future profession giving preference to such disciplines which, in their opinion, contribute to their professional growth; among educational and professional activities that provide the greatest impact on the formation of interest to the profession, students single out seminars, laboratory lessons and training practice; prevailing in students first of all mentioned above level of professional and pedagogical orientation focused on attractiveness of teaching activities. Students with low level of goal-setting have not formed motivation for pedagogical activity which is based on an accidental choice of their future profession, passive attitude to the study almost of all disciplines avoiding taking part in a lesson’s activities; lack of professional and pedagogical orientation and desire to work in educational sphere.

Доведено, що музейна педагогіка на території Західної України формувалася у взаємозв’язку з освітніми і культурними інституціями; відтак було закладено підвалини для розвитку національного музеєзнавства і музейної освіти. У статті узагальнено фактологічний матеріал з виникнення і функціонування музейних осередків на західноукраїнських землях, що підтверджує спрямованість інтелігенції, громад, окремих діячів культури, мистецтва, освіти на формування музейної справи задля національного ствердження через мистецтво. З-поміж вагомих подій позиціоновано створення у Львові галереї європейського мистецтва та заснування Львівського історичного музею. Акцентовано увагу на місії цього музею у різні історичні епохи, державоутворення, часто полярні концепції, які відображали ідеологію тих політичних режимів, що панували в цей час на українських землях Галичини. Проаналізовано діяльність музеєзнавця Я. Пастернака, який очолював музей Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, особливу увагу зосереджено на проведених за його участі масштабних розкопках у Празі, викладацькій праці в Празькому, Геттінгенському, Мюнхенському, Боннському і Львівському університетах, греко-католицькій Богословській Академії у м. Львові, відділі Інституту археології АН УРСР, Державному Археологічному Інституті в Торонто. Автором розглядається національний музей національної культури і мистецтва імені Андрея Шептицького, його концепція, що вибудована на принципах історизму, історичної правди про культурний розвиток українського народу, пам’ятки західноукраїнського портретного малярства кінця XVII–ХІХ ст., роботи класиків української образотворчості: К. Устияновича, М. Мурашка, Т. Копистинського, М. Пимоненка, С. Васильківського, Ф. Красицького та ін., а також твори митців, чиї імена були надовго викреслені з духовної скарбниці українського народу, М. Бойчука, М. Сосенка, Л. Геца, П. Холодного та ін. У статті розкрито як добрий приклад збереження культурної спадщини історію та функціонування Львівського музею народної архітектури і побуту «Шевченків Гай», що почав формуватися в 1930 р. Доведено, що наведені факти з розвитку музейної культури та освіти в Західній Україні підтверджують безперервність у становленні культурного образу України, уможливлюючи збереження народом національної ідентичності, націєкультурності, етносвоєрідності.

Одним із перспективних підходів до організації навчального процесу є модель інтеграції технологій навчання: традиційного та дистанційного, електронного, мобільного. Інтеграція аудиторної та позааудиторної роботи в процесі навчання можлива за рахунок використання педагогічних технологій та сучасних ІКТ, зокрема, засобів електронного, дистанційного, мобільного навчання. Для того, щоб процес інтеграції був найефективнішим, викладачу необхідно управляти, регулювати та контролювати діяльність студентів [1].З практичної точки зору класичний підхід до ІКТ в освіті включає «політику / стратегію – вклад – процес – продукт / результати». Для того, щоб інтеграція ІКТ в національні системи освіти стала ефективною, потрібно відповідне поєднання наступних політичних і практичних чинників [2]: 1) чіткі цілі та створення національної програми по підтримці використання ІКТ в освіті; 2) допомога та стимулювання як державних, так і приватних навчальних закладів до придбання обладнання ІКТ (наприклад, шляхом цільового державного фінансування, включаючи кошти на технічне обслуговування; податкових знижок на обладнання ІКТ та програмне забезпечення для навчальних закладів; інвестицій або спонсорства досліджень з розвитку недорогого обладнання та програмного забезпечення ІКТ, тощо); 3) пристосування навчальних програм до впровадження ІКТ, розвиток і придбання стандартних якісних електронних навчальних посібників та програмного забезпечення; 4) розробка програм масової підготовки викладачів до використання ІКТ; 5) умотивованість викладачів та студентів організовувати процес навчання із залученням ІКТ; 6) адекватний рівень національного моніторингу та система оцінки, що дозволяють регулярно визначати результати та дієвість, а також заздалегідь виявляти недоліки з метою підвищення ефективності стратегії.Виданий Департаментом освіти США Національний план освітніх ІКТ у 2010 році являє собою модель навчання, що базується на використанні ІКТ та включає в себе цілі і рекомендації в п’яти основних областях: навчання, оцінювання, викладацька діяльність, засоби і продуктивність [3]. Розглянемо, як інтерпретується кожна із зазначених областей.Навчання. Викладачі мають підготувати студентів до навчання впродовж всього життя за межами аудиторії, тому необхідно змінити зміст та засоби навчання для того, щоб відповідати тому, що людина повинна знати, як вона набуває знання, де і коли вона навчається, і змінити уявлення про те, хто повинен навчатися. В XXI столітті необхідно використовувати доступні ІКТ навчання для мотивації й натхнення студентів різного віку.Складні і швидко змінні потреби світової економіки говорять про необхідний зміст навчання і про тих, кого потрібно навчати. Використання ІКТ дозволяє впливати на знання і розуміння навчального матеріалу.На рис. 1 показана модель навчання, що базується на використанні ІКТ. На відміну від традиційного навчання в аудиторії, де найчастіше один викладач передає один і той же навчальний матеріал всім студентам однаково, модель навчання із використанням ІКТ ставить студента у центр і дає йому можливість взяти під контроль своє індивідуальне навчання, забезпечуючи гнучкість у кількох вимірах. Основний набір стандартних знань, вмінь та навичок утворюють основу того, що всі студенти повинні вивчати, але, крім того, студенти та викладачі мають можливість вибору у навчанні: великі групи чи малі групи, діяльність у відповідності з індивідуальними цілями, потребами та інтересами.В цій моделі навчання підтримується ІКТ, надаючи зручні середовища та інструменти для розуміння і запам’ятовування змісту навчання. Залучення ІКТ навчання забезпечує доступ до більш широкого і більш гнучкого набору навчальних ресурсів, ніж є в аудиторіях, підключення до ширшої і більш гнучкої кількості «викладачів», включаючи викладачів ВНЗ, батьків, експертів і наставників за межами аудиторії. Досвід ефективного навчання може бути індивідуальним або диференційованим для окремих однолітків, персональних навчальних мереж, онлайн навчання та керованих курсів, експертизи та авторитетних джерел, однолітків із подібними інтересами, даними та ресурсами, навчальних спільнот, засобів навчання, управління інформацією та засобів зв’язку, викладачів, батьків, тренерів та інструкторів і студентів.Для конкретних дисциплін, хоча і існують стандарти змісту навчання, модель навчання із використанням ІКТ дає зрозуміти, яким чином можна проводити навчання. Серед всіх можливих варіантів будується власний проект навчання, що розв’язує проблеми реальної значимості. Добре продумані плани індивідуального навчання допомагають студентам отримати знання з конкретних дисциплін, а також підтримують розробку спеціалізованого адаптивного досвіду, що може бути застосований і в інших дисциплінах. Рис. 1. Модель навчання із використанням ІКТ у США [3] Згідно з Національним планом освітніх ІКТ Департаменту освіти США індивідуалізація, диференціація і персоналізація стали ключовими поняттями у сфері освіти [3]. Індивідуалізація розглядається як підхід, що визначає потрібний темп у навчанні різних студентів. При цьому навчальні цілі однакові для всіх студентів, але студенти можуть вивчати матеріал з різною швидкістю в залежності від їх потреб у навчанні. Диференціація розглядається як підхід, що ураховує переваги різних студентів. Цілі навчання однакові для всіх студентів, але методи навчання варіюються в залежності від уподобань кожного студента або потреб студентів. Персоналізація розглядається як підхід, за якого вивчаються навчальні потреби студентів із урахуванням навчальних переваг та конкретних інтересів різних студентів. Персоналізація включає в себе диференціацію та індивідуалізацію.Викладачі постійно мають визначати необхідний рівень знань та вмінь студентів. На сучасному етапі в навчанні, крім знань з конкретних дисциплін, студент має володіти критичним мисленням, умінням комплексно вирішувати проблеми, бути готовим до співпраці. Крім того, студент має відповідати таким категоріям: інформаційна грамотність (здатність ідентифікувати, знаходити, оцінювати та використовувати дані для різних цілей); медіаграмотність (здатність до використання і розуміння засобів масової інформації, а також ефективного спілкування, використовуючи різні типи носіїв); можливість оцінювати і використовувати інформаційно-комунікаційні технології, відповідно вести себе в соціально прийнятних Інтернет-спільнотах, а також розумітися в питанні навколишньої конфіденційності та безпеки. Все це вимагає базового розуміння самих ІКТ і здатності використовувати їх в повсякденному житті.Навчаючи, викладачі мають враховувати те, що студенти не можуть вивчити все, що їм потрібно знати в житті, і економічна реальність така, що більшість людей будуть змінювати місце роботи протягом всього життя. Тому необхідно привити адаптивні навички навчання, що поєднують зміст знань із можливістю дізнатися щось нове.Найчастіше у навчанні прийнято використовувати такі веб-ресурси і технології, як вікі, блоги та інший вміст, що створюють користувачі для дослідження та підтримки співпраці і спілкування у роботі. Для студентів ці інструменти створюють нові навчальні можливості, що дозволяють їм подолати реальні проблеми, розробити стратегії пошуку, оцінити довіру і авторитет веб-сайтів і авторів, а також створювати і спілкуватися за допомогою мультимедіа. Так, при вивченні вищої математики, інтерактивні графіки та статистичні програми роблять складні теми більш доступним для всіх студентів і допомагають їм підключатися до навчального матеріалу, що має відношення до їх спеціальності.ІКТ можуть бути використані для забезпечення більших можливостей у навчанні у поєднанні з традиційним методам навчання. Із використанням ІКТ можна подавати навчальні матеріали, вибираючи різні типи носіїв, та сприяти засвоєнню знань, вибираючи інтерактивні інструменти, до яких відносяться інтерактивні тематичні карти, хронології, що забезпечують візуальний зв’язок між наявними знаннями і новими ідеями.Із використанням ІКТ розширюються засоби навчання студентів: 1) забезпечується допомога студентам у процесі навчання; 2) надаються інструменти для спілкування у процесі навчання (це можна зробити через веб-інтерфейс мультимедіа, мультимедійні презентації, тощо); 3) сприяють виникненню Інтернет-спільнот, де студенти можуть підтримувати один одного у дослідженнях та розвивати більш глибоке розуміння нових понять, обмінюватися ресурсами, працювати разом поза ВНЗ і отримувати можливості експертизи, керівництва та підтримки.Для стимулювання мотивації до взаємодії із використанням ІКТ можна: 1) підвищувати інтерес та увагу студентів; 2) підтримувати зусилля та академічну мотивацію; 3) розробляти позитивний імідж студента, який постійно навчається.Оскільки людині впродовж всього життя доводиться навчатися, то ключовим фактором постійного і безперервного навчання є розуміння можливостей ІКТ. Використання ІКТ в навчанні надає студентам прямий доступ до навчальних матеріалів та надає можливості будувати свої знання організовано і доступно. Це дає можливість студентам взяти під контроль і персоналізувати їх навчання.Оцінювання. В системі освіти на всіх рівнях планується використовувати можливості ІКТ для планування змісту навчального матеріалу, що є актуальним на момент навчання, і використовувати ці дані для безперервного вдосконалення навчальних програм. Оцінювання, що проводиться сьогодні в ВНЗ, спрямоване показувати кінцевий результат процесу навчання. При цьому не відбувається оцінка мислення студента в процесі навчання, а це могло б допомогти їм навчитися краще.У процес оцінювання необхідно уводити поліпшення, що включають в себе пошук нових та більш ефективних способів оцінювання. Необхідно проводити оцінювання в ході навчання таким чином, щоб мати змогу поліпшити успішність студентів в процесі навчання, залучати зацікавлені сторони (роботодавців) у процес розробки, проведення та використання оцінок студентів.Існує багато прикладів використання ІКТ для комплексного оцінювання знань студентів. Ці приклади ілюструють, як використання ІКТ змінило характер опитування студентів, воно залежить від характеру викладання та апробації теоретичного матеріалу. Впровадження ІКТ дозволяє представити дисципліни, системи, моделі і дані різними способами, що раніше були недоступними. Із залученням ІКТ у процес навчання можна демонструвати динамічні моделі систем; оцінювати студентів, запропонувавши їм проводити експерименти із маніпулюванням параметрів, записом даних та графіків і описом їх результатів.Ще однією перевагою використання ІКТ для оцінювання є те, що з їх допомогою можна оцінити навчальні досягнення студента в аудиторії та за її межами.В рамках проекту «Національна оцінка освітніх досягнень» (The National Assessment of Educational Progress – NAEP) розроблено і представлено навчальні середовища, що надають можливість проводити оцінювання студентів при виконанні ними складних завдань і вирішенні проблемних ситуацій. Використання ІКТ для проведення оцінювання сприяє поліпшенню якості навчання. На відміну від проведення підсумкового оцінювання, використання корекційного оцінювання (тобто оцінювання, що дозволяє студенту побачити та виправити свої помилки в процесі виконання запропонованих завдань, наприклад, тестування з фізики, запропоноване Дж. Р. Мінстрелом (J. R. Minstrell) – www.diagnoser.com), може допомогти підвищити рівень знань студентів.Під час аудиторних занять викладачі регулярно намагаються з’ясувати рівень знань студентів, проводячи опитування. Але це надає можливість оцінити лише незначну кількість студентів, нічого не говорячи про знання та розуміння навчального матеріалу іншими студентами. Для вирішення цієї проблеми вивчається можливість використання різних технологій на аудиторних заняттях в якості «інструменту» для оцінювання. Одним із прикладів є використання тестових програм, що пропонують декілька варіантів відповідей на питання, до складу яких включено як істинні так і неправдиві відповіді. Студенти можуть отримати корисні відомості із запропонованих відповідей на подібні питання, якщо вони ретельно розроблені.При навчанні студентів із використанням засобів Інтернет існують різні варіанти використання доступних Інтернет-технологій для проведення формуючого оцінювання. Використовуючи онлайн програми, можна отримати детальні дані про рівень досягнень студентів, що не завжди можливо в рамках традиційних методів навчання. При виконанні завдань студентами програмно можна з’ясувати час, що витрачають студенти на виконання завдань, кількість спроб на розв’язання завдань, кількість підказок даних студенту, розподіл часу в різних частинах даного завдання.У моделі навчання, де студенти самі обирають доступні засоби навчання, оцінювання виступає в новій ролі – визначення рівня знань студента з метою розробки подальшого унікального плану навчання для конкретного студента. Із використанням такого адаптивного оцінювання забезпечується диференціація навчання.В системі освіти в США на всіх рівнях застосовуються можливості Інтернет-технологій для вимірювання знань студентів, що надає можливість використовувати дані оцінки для безперервного вдосконалення процесу навчання.Для проведення вдосконалення процесу навчання необхідні наступні дії [3]:1) на рівні держави, районів необхідно проектувати, розробляти і здійснювати оцінювання, що дає студентам, викладачам та іншим зацікавленим сторонам своєчасні та актуальні дані про навчальні досягнення студентів для підвищення рівня та навчальної практики студентів;2) науковий потенціал викладачів освітніх установ, а також розробників Інтернет-технологій використовувати для поліпшення оцінювання в процесі навчання. Із використанням Інтернет-технологій можна проводити вимірювання ефективності навчання, забезпечуючи систему освіти можливостями проектування, розробки та перевірки нових і більш ефективних методів оцінювання;3) проведення наукових досліджень для з’ясування того, як із використанням технологій, таких як моделювання, навчальні середовища, віртуальні світи, інтерактивні ігри та навчальні програми, можна заохочувати та підвищувати мотивацію студентів при оцінці складних навичок;4) проведення наукових досліджень і розробок із проведення об’єктивного оцінювання (без оцінювання сторонніх здібностей студента). Для того, щоб оцінки були об’єктивними, вони повинні вимірювати потрібні якості та не повинні залежати від зовнішніх факторів;5) перегляд практики, стратегії і правил забезпечення конфіденційності та захисту даних про одержані оцінки студентів, при одночасному забезпеченні моделі оцінок, що включає в себе постійний збір і обмін даними для безперервного вдосконалення процесу оцінювання.Всі студенти повинні мати право на доступ до даних про власні оцінки у вигляді електронних записів, дізнаючись таким чином рівень своїх знань. У той же час, дані по студентам повинні бути відкритими і для інших студентів.Викладацька діяльність. Викладачі можуть індивідуально або колективно підвищувати свій професійний рівень, використовуючи всі доступні технології. Вони можуть отримати доступ до даних, змісту, ресурсів, відомостей і передового досвіду навчання, що сприяє розширенню можливостей викладачів і надихає їх на забезпечення більш ефективного навчання студентів.Багато викладачів працюють поодинці, не спілкуючись з колегами або викладачами з інших ВНЗ. Професійний розвиток зазвичай проводиться на короткому, фрагментарному і епізодичному семінарі, що пропонує мало можливостей для використання отриманих матеріалів на практиці. Основна аудиторна робота викладача на практиці зводиться до перевірки набутих знань студентами. Багато викладачів не мають відомостей, часу, або стимулу для постійного підвищення свого професійного рівня щороку. Так само, як використання ІКТ може допомогти поліпшити процес навчання та оцінювання, використання ІКТ може допомогти краще підготуватися до ефективного викладання, підвищити професійний рівень. Використання ІКТ дозволяє зробити перехід до нової моделі зв’язаного навчання.У зв’язаному навчанні викладачі мають отримувати повний доступ до даних про процес навчання студентів та аналітичні інструменти для обробки цих даних. Їм необхідно забезпечити комунікацію зі своїми студентами, доступ до даних, ресурсів і систем підтримки навчання, що дозволить їм створювати, управляти і оцінювати досягнення навчання студентів в позааудиторний час. Викладачі також можуть отримати доступ до ресурсів, що надають можливість підвищити свій професійний рівень (рис. 2). Рис. 2. Модель зв’язаного навчання викладачів Оскільки середовище навчання постійно ускладнюється, у зв’язаному навчанні забезпечу

Викладання основ медичних знань було і залишається одним з найконсервативніших напрямів в системі освіті. Медична діяльність ґрунтується не на математично точних закономірностях, а на досвіді та інтуїції, як викладача, так і фахівця, що починає вивчення будь-якого розділу медицини.Рефлексотерапія, хоча і має наукове сучасне обґрунтування, але значною мірою продовжує використовувати багатовікові принципи і клінічні підходи, що покладені в основу традиційної східної медицини.Впровадження сучасних комп’ютерних технологій в практику вищої освіти не обійшло й медицину. У будь-якому випадку до початку контакту з пацієнтом лікар-курсант, який має бажання засвоїти знання та навички з нової спеціальності, повинен ретельно вивчити теоретичні основи відповідного лікувального методу і зрозуміти основні закономірності і взаємозв’язки.Теорія рефлексотерапії, як і будь-яка інша медична доктрина, традиційно вивчається курсантами по підручниках на паперовому носії. Це пояснюється тим, що основна література, тобто першоджерела з відомостями, які надавалися засновниками цього напрямку в медицині, видавалися дуже давно і з того часу не передруковувалися. Тому їх можна тільки придбати у букіністичних крамницях або отримати в якості ксерокопій.На сьогоднішній момент в процесі вивчення традиційної китайської медицини використовується і декілька підручників сучасних авторів, але й вони містять матеріал з вищезазначених джерел. Це пояснюється тим, що теоретичні положення цієї давньої науки з точки зору східної медицини змінилися мало.Говорячи про рефлексотерапію, слід зазначити, що умовою успішного її опанування є зміна сприйняття людини та хвороби. Оригінальним є погляд на етіологію і патогенез захворювань. Це досить складно, враховуючи підходи до процесу викладання в вищому медичному закладі.Труднощі для початківців представляє і специфічна східна термінологія.Комп’ютерні технології все інтенсивніше впроваджуються в усі сфери сучасного життя. Комп’ютерна техніка дозволяє вивести процеси пізнання і навчання на якісно новий рівень. При використанні комп’ютера з’являється можливість досить швидко опановувати матеріал з різних джерел, дозволяє розглядати різні аспекти матеріалу просторово та співставляти його одночасно з примітками та ілюстраціями.У своїй викладацькій практиці ми використовуємо оригінальний навчальний посібник з основ рефлексотерапії.Матеріал електронного підручника підрозділяється на два розділи – теоретичний і практичний. Доступ до них здійснюється із заголовної сторінки. Далі, в теоретичному розділі, увазі курсантів пропонується меню вибору основних теоретичних положень традиційної китайської медицини, таких як теорія інь-ян, цикл у-сін, поняття про цзан-фу органи. Для розуміння вказаних питань необхідні наочні схеми і таблиці (вони відкриваються за гіперпосиланнями).Підручник створений таким чином, що дозволяє співставляти текстовий та ілюстративний матеріал з обох розділів одночасно, дозволяючи лікарю скласти уявлення про шарову структуру та топографію біологічно активних точок, сполучені методики впливу на них, відпрацювати діагностичні алгоритми та інші навички тощо.Враховуючи, що не менше ніж половині лікарів-курсантів доступні комп’ютери (вдома або на роботі), і вони вміють ними користуватися, питання про створення і розповсюдження електронних навчальних посібників набуває велику актуальність. Цей шлях отримання спеціальної інформації є дуже зручним у використанні та досить легким у розповсюдженні.Електронні навчальні посібники створюють передумови для переходу до дистанційної форми навчання в медицині. І, хоча в клінічних медичних дисциплінах очна форма навчання є традиційною і дуже важливою, електронні форми навчання за допомогою сучасного комп’ютерного обладнання можуть суттєво інтенсифікувати самостійну роботу лікарів-курсантів.

На сучасному етапі розвитку вищої освіти в Україні використання мультимедійних технологій у навчальному процесі здобуває особливу актуальність. Інформатизація та комп’ютеризація освіти дозволяє по-новому поглянути на організацію навчально-виховного процесу, необхідність вироблення єдиного стандарту до проведення занять та оволодіння методикою застосування інформаційних, телекомунікаційних, комп’ютерних та мультимедійних продуктів професорсько-викладацьким складом вищого навчального закладу. Особливо це стосується застосування мультимедіа під час проведення лекцій.Мета статті полягає у дослідженні психологічних особливостей побудови мультимедійної лекції при викладанні ІТ-дисциплін в технічному ВНЗ.Концептуальну основу моделі формування нового знання [1] складають розуміння, засвоєння й використання на практиці нової інформації. Пізнання навчального матеріалу починається зі створення яркого, емоційно забарвленого образу об’єкта, що пізнається. На цьому етапі у студентів формуються уявлення, відбувається розуміння інформації, узагальнюються вже отримані знання. На етапі засвоєння матеріалу відбувається його запам’ятовування завдяки багаторазовим повторенням інформації у різних контекстах. На етапі застосування отриманих нових знань відбувається їхнє використання у практичній діяльності, наприклад, при вирішенні творчих завдань (рис. 1).Мультимедійна лекція є однією з найефективніших форм проведення занять у вищому навчальному закладі. Вона є гіпертекстом, оскільки інформація структурується й узагальнюється лінійно, а знання інтегруються. Гіпертекстовість допомагає глибокому проникненню у зміст матеріалів, що пропонуються студентам, сприяє встановленню балансу в розумінні інформації.Означене подання лекційного матеріалу припускає демонстрацію навчального матеріалу на великому екрані у супроводі лектора. У такому випадку лекція містить: найменування розділів досліджуваної теми і основні тези; рухомий і нерухомий ілюстративний матеріал (у тому числі – екранні копії, схеми, динамічні комп’ютерні моделі тощо); звукові компоненти відеофрагментів та інші джерела звуку.Рис. 1. Етапи засвоєння нових знань Навчальні аудиторії мають бути обладнані сучасними програмними продуктами та апаратними засобами для організації освітнього процесу: проекторами, моторизованими екранами, камерами, ноутбуками, комп’ютерами, автоматизованими навчальними системами, системою відео нагляду та акустичним обладнанням (рис. 2). Цей комплекс здатний вирішувати завдання проведення мультимедійних лекцій, онлайн-занять, семінарів, поточного тестування.Слайдова презентація вчить студентів структурувати й інтерпретувати інформацію, активізує їхні творчі здібності, дає можливість створювати мисленнєві завдання, формувати умови для альтернативних рішень та здійснювати інтерактивні зв’язки.Мультимедійна лекція побудована на дидактичному принципі наочності, завдяки якому уявлення й поняття формуються у студентів на основі чуттєвого сприймання предметів та явищ. Він передбачає опору не тільки на зір, але й на інші органи почуття [2]. Наочність не тільки сприяє більш успішному сприйняттю та запам’ятовуванню навчального матеріалу, але й дозволяє проникнути глибоко у сутність предметів та явищ, що пізнаються. Це відбувається завдяки роботі обох півкуль головного мозку. Ліва півкуля працює при засвоєнні логічно побудованої інформації, а також засвоєнні точних наук у цілому. Права півкуля, що відповідає за образно-емоційне сприйняття інформації, починає активно працювати саме при її візуалізації.Рис. 2. Схема мультимедійної аудиторії В психологічній літературі описано багато способів поєднання слова й наочності. За Л. В. Занковим, за допомогою слова викладач керує діяльністю студентів з об’єктами та явищами, а знання про них студенти отримають у процесі безпосереднього спостереження за цими явищами [3]. Завданням викладача є надання чітких формулювань навчальних завдань для студентів, а також підбір необхідних матеріалів, наочних засобів. Завдяки візуалізації навчальний матеріал засвоюється міцно й надовго.За допомогою мультимедійної лекції забезпечується зв’язок між науковою теорією й матеріальною дійсністю, коли уявлення студентів про предмети та явища дійсності узагальнюються, перебудовуються у поняття та абстрактні узагальнення. Студенти формулюють закони й правила, завдяки яким працюють ці явища.Технологія презентації мультимедійної лекції активізує творчі здібності студентів, розвиває конвергентне й дивергентне мислення, тому що під час лекції вони вводяться в активну пізнавальну діяльність.Мультимедійні ілюстративні матеріали, окрім підтримки вміння вчитись, дозволяють розглядати явища у складній багаторівневій сукупності. Завдяки цим ілюстраціям у мозку студента формуються численні двосторонні зв’язки, що охоплюють[4]:– стовбур мозку (координує всі процеси в мозку й тілі та відповідає, в тому числі, за швидкість сприйняття та обробку інформації);– первинні сенсорні поля кори (слухові, зорові, кінестетичні відчуття та рухи), що виконують обробку інформації, яка поступає із зовнішнього середовища ще до втручання свідомості;– асоціативні поля кори (обробляється та інтегрується інформація складного порядку, щоб надати сенс сприйнятому матеріалу).Ступінь засвоєння матеріалу залежить від багатьох факторів, але найбільш ефективним є використання у комплексі аудіовізуальних засобів, за допомогою який людський мозок краще засвоює інформацію.Аудіовізуальна, тобто мультимедійна, презентація полегшує розуміння матеріалу, що представляється, а також орієнтацію студентів у складній сукупності зв’язків між окремими його компонентами. Аудіовізуальність у мультимедійній лекції може бути представленою у різних формах: у голосовому супроводі викладача, у колористичній семіотиці (зелений – заспокоює, блакитний – викликає творчість, фантазію, червоний – концентрує увагу, створює необхідне для узагальнення напругу), у музиці, яка налаштовує на певний ритм роботи. В результаті навчальна інформація проходить природній шлях через візуальне, чуттєве, дігітальне сприйняття до її згортання в узагальнення, резюме. Таким чином, забезпечується інтерактивний спосіб засвоєння лекційного матеріалу, формується дискурсивне мислення, дискурсивна особистість студента, забезпечується зв’язне міркування, коли кожна наступна думка зумовлена попередньою у русі презентацій, демонструються дедуктивні й індуктивні умовисновки.До мультимедійної лекції висуваються декілька вимог, що має враховувати викладач. Серед них:– лекція має забезпечити систематизацію наявних знань студентів, а також засвоєння нової інформації;– лекція має ставити проблемні питання перед студентами й допомагати їх вирішувати;– демонструвати різні способи візуалізації.Викладач, готуючи мультимедійну лекцію, має враховувати рівень підготовленості студентів, професійну спрямованість, особливості конкретної теми [2].При розробці мультимедійної лекції викладач має продумати порядок, логіку слайдів, їхню послідовність, пріоритетність матеріалу. Вона може бути повністю автоматизованою та супроводжуватись заздалегідь записаним текстом з боку лектора. Така форма лекції не дає можливості втручатись лекторові у її хід, тому зв’язок між студентами й викладачем буде порушено.Лектор зберігає час, необхідний для записів на дошці, диктовку нових термінів, роботи з додатковою апаратурою, як при стандартній лекції.Використовуючи одночасно зорові й слухові аналізатори студентів під час лекційного заняття, викладач суттєво впливає на процес засвоєння знань студентами, на їхні відчуття, сприйняття. Сигнали, що поступають у головний мозок через органи почуття, включаються у судження та умовисновки. Це, у свою чергу, сприяє успішному протіканню процесу пізнання, осмислення й закріплення інформації.До мультимедійної лекції висуваються особливі технічні вимоги. Так, тривалість показу одного слайда не повинна перевищувати 2-3 хвилин, а відеоролика – 5-6 хвилин. Необхідно враховувати можливості емоційного впливу на студентів. Багато кольорів будуть заважати сприйманню інформації. Рисунки, схеми, фотографії повинні мати максимальний розмір та рівномірно заповнювати екран. Звуковий супровід лекції не повинен відволікати студентів від навчального завдання. Шрифт повинен бути таким, щоб із самої крайньої точки аудиторії було видно текст. Як правило, більшість лекторів обирають кегль не менш ніж 20. Треба використовувати однаковий шрифт при поданні текстового матеріалу.Під час мультимедійної лекції необхідно залучати у навчальний процес студентів. Лектор для розвитку пізнавального інтересу студентів може використовувати спеціальні методичні прийоми: відключити звук та попросити студентів пояснити інформацію; попросити студентів знайти відповідь на певне питання, встановити логічні зв’язки між предметами та явищами навколишньої дійсності.Розвиток мисленнєвої діяльності має характер полісуб’єктності, тобто залучення студентів у процес отримання знань [5]. Згідно з цим принципом навчання інформація на слайді має подаватись поступово, з обов’язковою попередньою участю у обговоренні з боку студентів.Згідно з І. В. Вачковим, формування понять, а також нових знань відбувається за наступними етапами: сприйняття об’єкту, його осмислення, запам’ятовування властивостей та відносин, активне відтворення, перетворення. Це активна діяльність студентів, що керується викладачем. При цьому можна спостерігати декілька рівнів засвоєння навчальної інформації, навчального пізнання [1; 5]. Окремо можна виділити репродуктивний і продуктивний види навчальної діяльності студентів та розглянути їхню структуру, беручи до уваги самостійність виконання навчальних завдань. Якщо на репродуктивному рівні засвоєння нових знань студенти повторюють інформацію за викладачем, відтворюють її за взірцем, то на продуктивному рівні вони самостійно шукають нову інформацію, роблять умовисновки, знаходять нестандартні рішення завдань.Ґрунтуючись на викладеному, можна сказати, що при підготовці та проведенні мультимедійної лекції з ІТ-дисциплін необхідно оптимальним способом поєднати аудіовізуальне представлення матеріалу з психологічними особливостями сприйняття нових даних студентами різних психотипів з метою подальшого застосування отриманих в результаті навчання знань.

У статті досліджено зародження і становлення української науки в Київському та Харківському університетах. Всебічно розглянуто науково-дослідну діяльність професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів Наддніпрянської України першої половини ХІХ ст., різноманітних факторів, які сприяли цьому процесу. Доведено, що українські учені першої половини ХІХ ст. працювали у складних умовах занепаду та розкладання феодальної системи Російської імперії, реакційної політики уряду і царату. Професорсько-викладацький склад зазначених університетів зробив ґрунтовний внесок у становлення та розвиток математики, хімії, фізики, геології, палеонтології, анатомії, ботаніки, історії, лінгвістики та інших наук. Сформувалися наукові школи для підготовки висококваліфікованих фахівців з наведених галузей знань. Ключові слова: університет, професорсько-викладацький склад, гуманітарні й технічні науки, наукове товариство, Університетські статути, наукове дослідження та розробка, Наддніпрянська Україна.