Добірка наукової літератури з теми "Визначення корупції"

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю всебічного аналізу правового інституту викривачів корупції, як нового явища у сфері боротьби з корупцією, наданням рекомендації щодо удосконалення положень та усунення протиріч між нормами діючого законодавства у сфері запобігання та боротьби з корупцією. Об’єктом дослідження є правовий статус викривачів корупції, механізми його захисту та відновлення, правова взаємодія з іншими учасниками антикорупційних правовідносин. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти регулювання правосуб’єктності викривачів корупції, норми чинного законодавства та правозастосовна практика щодо реалізації положень інституту викривачів корупції. Метою дослідження є аналіз останніх законодавчих змін щодо викривачів корупції в Україні на предмет дієвості та наявності прорахунків, визначення напрямів розвитку правового регулювання інституту. За для досягнення поставленої мети у роботі були визначені та проаналізовані основні міжнародно-правові акти, законодавчі та інші правові акти України, що стосуються правового статусу викривачів корупції; виявлені прогалини в національному законодавстві у сфері функціонування інституту викривачів корупції та запропоновані шляхи їх вирішення. Ключові слова: викривачі, корупція, анонімні повідомлення, запобігання корупції, злочин, посадові особи.

Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці легального та доктринального аспектів формування поняття «корупція». Автор наголошує, що вивчення концепції варто починати із семантичного аналізу. Наукові джерела розрізняють два можливі підходи до походження слова «корупція». Обидва наполягають на своєму давньоримському походженні. Відповідно до першого підходу «корупція» є поєднанням латинських слів corruptio та onis, тому похідна словесна фраза corrumpere, яка є сполученням слів com (разом) та rumpere (ламати), а згідно з іншим підходом слово «корупція» походить від слова corruptio, яке означало підкуп, продажність посадових осіб органів публічної влади, громадсько-політичних діячів. Водночас представники обох груп є одностайними стосовно негативного значення корупції, адже фактично слово означало спотворювати, спокушати, підкуповувати. На практиці виділяють два основні підходи до побудови юридичного поняття. Перший – це доктринальний, або науковий, заснований на дослідженнях вчених та фахівців у певній галузі. Другий – офіційний, або легальний, заснований на нормативних актах, міжнародних документах та інших джерелах, що мають юридичну силу. Існування легального підходу є вираженням принципів верховенства права, законності та юридичної визначеності. Визначення корупції сьогодні закріплено в частині 1 п. 1. 1 Закону України «Про запобігання корупції». Якщо буквально аналізувати це визначення, то справляється враження, що корупцією є лише діяння, предмет яких – це виключно неправомірна вигода. Однак, звернувшись до міжнародно-правових актів, можна виокремити й такі корупційні діяння, як підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна держави посадовою особою; зловживання впливом; зловживання службовим становищем тощо. Нині існує колізія між положеннями Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінальним кодексом України. Адже останній фактично трактує корупцію та корупційні кримінальні правопорушення ширше, ніж відповідний закон. Тому існує об’єктивна потреба оновити значення поняття «корупція». Запропоновано з точки зору легального аспекту під корупцією розуміти навмисне порушення дисциплінарних, цивільних, адміністративних та кримінальних справ, спричинене незаконним використанням особи, зазначеної у статті 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання корупції», висловити повноваження або пов’язані з ними можливості. Відносно доктринального аспекту формування поняття «корупція» з’ясовано, що поняття корупції є міждисциплінарним і широко розповсюдженим, оскільки його вивчають не лише професіонали в галузі права, а й соціологія, політологія, економіка, державне управління та психологія. Кожна з цих наук наповнює її своїм специфічним змістом. Формулювання універсального визначення корупції є надзвичайно складним завданням. Нарешті, розмежування та стандартизація термінів є ключем до реалізації принципу правової визначеності, який зі свого боку є частиною конституційного принципу верховенства права. Водночас доведено, що формування єдиного доктринального уніфікованого поняття є неможливим у зв’язку з тим, що змістовне наповнення поняття «корупція» залежить від сфери, де його застосовують.

Розглянуто феномен корупції як соціального явища у вимірі класичних і сучасних соціологічних теорій. Визначено, що класична соціологічна думка виділяє три основні моменти в розумінні корупції як соціального явища: по-перше, певні моделі поведінки, що мають обумовленість в ненормальних формах розподілу праці, виникнення опосередкованих надлишкових ланок; по-друге, дефіцит або привласнення інституційних ресурсів у ситуації дисфункціональності соціальних інститутів; по-третє, використання іллегальних практик для досягнення визнаної в суспільстві легітимної мети. З’ясовано, що в теоріях соціальної взаємодії корупція і корупційні відносини розглядаються як стосунки соціального обміну винагородами і втратами; інтерпретація суб’єктами корупційних відносин символів та значень, що транслюються партнерами, прогнозування можливостей взаємовпливу і визначення ситуації взаємодії; корупційні взаємовідносини соціальних мікроутворень, в яких здійснюється певного роду діяльність з точки зору управління створюваними враженнями та визначення ситуації. Встановлено еврістичність некласичної соціологічної традиції, яка робить дослідницький акцент на виявленні суб’єктного вимірювання корупції, переводячи в режим дослідження практичного відчуття, хабітуалізації корупційних схем і визначення корупції як масової стратегії у контексті індивідуального та колективного досвіду в умовах слабкості або змінюваності інституційних регуляторів поведінкових практик.

Стаття присвячена розгляду сучасних тенденцій корупційної злочинності в Україні. У статті встановлено, що саме являє собою корупція та наведено різні погляди на визначення цього поняття, зауважено, що неоднорідність підходів щодо визначення корупції та корупційної злочинності призводить до того, що науковці мають лише часткове уявлення про корупцію як про об’єкт наукового дослідження. Автором розкриваються головні тенденції щодо корупційної злочинності в Україні та аналізуються причини тієї чи іншої тенденції. У статі звертається увага, що в сучасній Україні дедалі частіше створюється штучна статистика щодо зменшення кількості корупційних злочинів, а загальна ситуація із корупцією не змінюється. Антикорупційні реформи ще не працюють на повну потужність. Зауважується, що корупційна злочинність в Україні характеризується високим рівнем латентності, що пояснюється підвищеним бажанням корупціонерів захистити себе від настання можливої відповідальності. Визначено, що Україна йде правильним шляхом, проводячи зміни в своїй антикорупційній доктрині, необхідні для успішної євроінтеграції. За умови системного підходу до викорінення корупційної злочинності зі своїх терен Україна зможе подолати негативні тенденції щодо поширення корупційної злочинності та її панівного стану в політичних колах та поступово дійти до рівня розвитку передових держав світу.

Анотація. Узагальнено аргументи і контраргументи в межах наукової дискусії з питання взаємозв’язку між тіньовими економічними процесами і корупційними схемами в країні. Основною метою проведеного дослідження є ретроспективний і поточний аналізу стану наукових публікацій, присвячених проблемам протидії корупції та тіньової економіки, на міжнародному рівні на основі використання сервісу SciVal та VOSViewerv. Актуальність розв’язання наукової проблеми полягає в необхідності переходу від традиційного огляду наукових публікацій до новітнього підходу, що передбачає встановлення крос-тематик, а також міждисциплінарних та міжнаціональних зв’язків при дослідженні обраної наукової проблематики. Дослідження питання взаємоз’язку між рівнем корупції у країні та масштабами тіньової економіки здійснено в такій логічній послідовності: визначення динаміки наукових статей, присвячених проблемам протидії корупції та тіньових процесам; установлення найбільш цитованих наукових статей і видань з визначеної проблематики; проведення аналізу дослідницьких областей у SciVal, установлення перспективних напрямів дослідження обраної проблематики. Для моніторингу наукових публікацій, у яких висвітлюється питання взаємодії корупції з тіньовими економічними процесами, використано дані наукометричної бази Scopus за період 1996—2021 рр. Для проведення бібліометричного аналізу відібрано 4 696 наукових публікацій з визначеної проблематики. У середньому близько 40 % публікацій, присвячених дослідженню корупції та тіньової економіки, опубліковано вченими з країн Європи. Установлено, що 15 % публікацій, які присвячені питанням корупції та тіньової діяльності, належать до кластера «Грошово-кредитна політика; економічне зростання; експорт», рівень промінентності якого становить 94,448. За період 2011—2020 рр. науковці Шеффілдського університету (Великобританія), Оксфорського університету (Великобританія), Австралійського національного університету (Австралія) опублікували найбільшу кількість наукових праць, присвячених дослідженню зв’язку між корупцією і тіньовою економікою. На основі аналізу метаданих наукових публікацій виокремлено чотири змістовні кластери з використанням інструментарію VOSViewerv. Дослідження теоретично доводить, що корупція та тінізація економіки є складними та багатоаспектними явищами, які можуть як взаємодоповнювати, так і взаємообумовлювати один одного, а також мають системноважливий вплив на темпи соціально-економічного розвитку країни. Ключові слова: тіньова економіка, корупція, бібліометричний аналіз, кластер, нелегальна діяльність. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 2; бібл.: 21.

Стаття присвячена дослідженню позитивного досвіду зарубіжних країн щодо запровадження ефективної антикорупційної політики. Зазначається, що нині під корупцією варто розуміти зловживання службовим становищем, зловживання повноваженнями, отримання неправомірної вигоди, комерційний підкуп або інше незаконне використання фізичною особою свого посадового становища всупереч законним інтересам суспільства і держави з метою отримання вигоди у вигляді грошей, цінностей, іншого майна або послуг майнового характеру, інших майнових прав для себе або для третіх осіб або незаконне надання такої вигоди зазначеній особі іншими фізичними особами. Зловживання може бути однією з форм корупції (формою злочинних діянь посадової особи або групи осіб), але не вичерпує всієї повноти визначення корупції. Акцентується увага на тому, що всі регіони України вражені корупцією. Саме з метою зниження цих показників владою було створено ряд державних установ, покликаних протидіяти корупції. Прийнято виділяти вісім таких органів, проте, на нашу думку, необхідно виділяти ще дев'ятий, а саме «уповноважений підрозділ із питань запобігання корупції в Національній поліції України». Автори доходять висновку, що українське законодавство, на жаль, майже не містить правових засобів, спрямованих на усунення причин та умов, що призводять до виникнення корупційних ризиків. Також одним із найважливіших напрямів удосконалення антикорупційного законодавства є запровадження соціологічних досліджень у всіх сферах економіки. Зазначені дії допоможуть стежити за поширенням корупції, аналізувати діяльність органів щодо протидії корупції, а також виявити проблемні сфери та недоліки правового регулювання. Отже, для досягнення результатів у протидії корупції в сучасному світі необхідно використовувати не тільки заходи залякування, а й створити такі умови в суспільстві, щоб корупція була чужа суспільним нормам.

Пахлеванзаде А. Становлення міжнародно-право-вого механізму протидії корупції. – Стаття.У статті розглянуто етапи становлення міжна-родно-правового механізму протидії корупції. Зазна-чено, що на першому етапі відбувалося зародженняміжнародного механізму протидії корупції. В цейперіод міжнародні організації, зокрема ООН, почализвертати серйозну увагу на необхідність боротьби зпідкупом державних посадових осіб у сфері міжна-родних комерційних та фінансових операцій. У цейчас боротьба з корупцією стала одним із пріоритет-них напрямів державної політики багатьох європей-ських держав.У статті підкреслено, що другий етап можна наз-вати етапом національно-правового регулюванняпротидії міжнародній корупції. Робляться спробиюридичного визначення корупції та підготовки між-народної угоди із боротьби з незаконними виплатамий іншими видами корупційних практик. Підкресле-но, що на цьому етапі не було прийнято жодного між-народного нормативно-правового акта конвенційно-го характеру щодо корупції. Корупція насампередрозглядалася як питання внутрішнього, а не міжна-родного значення.Третій етап було визнано етапом інтернаціоналі-зації антикорупційних норм. В цей час активізуєтьсяробота в межах універсальних та регіональних між-народних організацій із розробки заходів протидіїнезаконним виплатам та іншим різновидам корупції.Було прийнято низку міжнародних договорів та іншихнормативно-правових актів органів міжнародних орга-нізацій, в яких визначалися основні методи боротьбиз корупцією в різних сферах життя держави і суспіль-ства. Багато регіональних міжнародних антикоруп-ційних договорів містили положення, що стосуютьсякримінальної відповідальності за підкуп іноземнихдержавних посадових осіб.Проаналізовано четвертий етап, який можна оха-рактеризувати як етап універсалізації антикоруп-ційних норм. У міжнародному праві було прийнятоперший універсальний міжнародний договір у ційсфері – Конвенцію ООН проти корупції. Саме на цьо-му етапі визначну роль у формуванні загальносвітовоїстратегії протидії корупції починають відігравати між-народні неурядові організації

У статті антикорупційна безпека України розуміється як частина національної безпеки нашої держави, що вимагає належного визначення її викликів, загроз та небезпек, що зумов- лює вироблення належних заходів протидії відповідним негативним явищам. Запропоновано виокремлювати антипорядок, пов’язаний із корупцією, який полягає в порушенні особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівня- ними до них особами, претендентами на відповідні посади, а також особами, які припинили чи припиняють вказану діяльність, антикорупційних вимог, заборон та обмежень, перед- бачених Законом України «Про запобігання корупції». Корупцію й антипорядок, пов’язаний із корупцією, визнано суспільними ризиками, які деструктивно впливають на антикорупцій- ну, а отже, на національну безпеку України, характеризуються різною інтенсивність такого впливу. Корупція є загрозою, антипорядок – викликом для антикорупційної та національної безпеки України. Спільність об’єкта, на який посягають корупційні кримінальні правопору- шення й адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, вказує на те, що відповідні види правопорушень є досить близькими за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, що дає підстави розглядати їх як єдине ціле, частинами якого є негативні явища, що посягають на антикорупційну безпеку як частину національної безпеки України.

Статтю присвячено проблемі співвідношення складників соціальної моралі та поширеності корупції в суспільстві в результаті проведеного дослідження можна зробити наступні основні висновки.Авторкою наголошено на тому, що корупція є різновидом інституційно-організованих девіацій, спрямованих на нанесення всіх видів шкоди (починаючи від економічної і закінчуючи морально-педагогічною) як щодо окремого громадянина або організації, так і щодо суспільства й держави за рахунок ігнорування соціально-нормативних регуляторів суб’єктами економічної, політичної, дисциплінарно-педагогічної влади. Констатовано, що в окремих дослідженнях корупція розглядається як комплекс соціальних фактів або форма соціальної девіації; в деяких економіко-соціологічних дослідженнях акцент робиться на корупційно-рентних відносинах та економічній раціональності суб’єктів корупції. Певна кількість дослідників зводить визначення корупції до її юридичної (кримінологічної) складової, фактично ототожнюючи її з хабарництвом і зловживанням службовим становищем в особистих корисливих цілях (фактично – як зловживання державними службовцями своїм службовим становищем, дача або одержання хабара з метою набуття особистої чи матеріальної вигоди).У статті визначено декілька груп дефініцій корупції: корупція як використання посадовою особою, чиновником свого службового становища, що полягає в розпорядженні не своїми ресурсами, для досягнення особистих цілей і власного матеріального збагачення; корупція як своєрідний тіньовий ринок товарів і послуг, де діють (такі ж, як і в нормальній економіці) закони попиту і пропозиції і постійно здійснюються операції між різними акторами; корупція як стратегія поведінки двох соціальних груп – представників державної влади і приватного бізнесу або громадян (в цьому контексті вона розглядається в залежності від того, яка із зазначених сторін намагається встановити контроль над іншою).

Стаття є черговою спробою демонстрації евристичних можливостей розробленого автором культурологічного підходу у філософії права та соціальній філософії, у даному випадку до проблеми боротьби із корупцією. Головними питаннями, що розглядаються в статті, є питання обґрунтування концептуального підходу та термінології, що використовується, визначення фундаментальних джерел і природи корупції, а також способів протидії цьому явищу, насамперед у межах права. Показано, що проблема корупції не є суто політичною, економічною чи то юридичною, а має більш глибоке та більш загальне підґрунтя. Визначено загальні (психолого-біологічні) та специфічні (культурно-історичні, світоглядно-етичні та соціально-політичні) засади корупції. Показано причини нездоланності загальних засад, що пояснює наявність цього феномену у всіх суспільствах. Запропоновано низку можливих заходів протидії і загальним, і специфічним засадам корупції, де йдеться про використання різноманітних соціальних та просвітницьких важелів, але підкреслено провідну роль права. Обгрунтовано, що інструментами системного тиску на корупцію всередині країни має бути насамперед ітелектуально-раціональна активність кожного (реально – переважної кількості людей) – критичне мислення і трудова мораль, у соціальному житті — громадянське суспільство, у державному — раціональні закони та відповідна діяльність правоохоронних і судових органів, тобто такі, які адекватно відбивають логічну межу кримінальних дій, у тому числі корупційних. Зазначено, що це буде можливим, коли екзистенціал страху переміститься з площини публічно-¬правової, де він має відверто кримінальний характер, у площину морально-¬особистісну, де йому належить набути вигляду суто правового, у західному культурному сенсі, тобто, основаному на свободі кожного, що передбачає усвідомлену особисту відповідальність як конкретний вираз людської гідності.

Іванова А. О. Викривачі корупції в інституційному механізмі запобігання корупції в Україні: проблемні питання правового визначення правового статусу та забезпечення захисту : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 081 "Право" / наук. керівник В. А. Ліпкан. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 102 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається зі 102 сторінок, містить 93 джерела використаної інформації. Сьогодні, Україна є суб’єктом міжнародних відносин, політикою якої є тримання курсу на євроінтеграцію, що є певним поштовхом на прийняття та зміну вже існуючих нормативно-правових актів урядом країни, відповідно до норм міжнародного законодавства, особливо в частині протидії корупції, адже на даному етапі євроінтеграційного розвитку України, подолання корупції є нагальним питанням, оскільки однією із причин недієвої роботи державного апарату є саме корупція. В таких умовах викривачі корупції є ключовим елементом у викритті корупційних схем, які існують як у приватних компаніях так і у державному секторі. Корупція є основним гальмівним фактором розвитку української держави. Нею охоплена і державна, і приватнасфери. Відсутність реальних і комплексних реформ насамперед у державних інститутах, призводить до їх стагнації та поширення корупційних практик. Про це в першу чергу свідчать показники рівня сприйняття корупції в Україні. Зокрема, слід зазначити, що Україна в 2020 році суттєво погіршила свої позиції в рейтингу «Індекс сприйняття корупції» й знизила свої показники зі 120 на 126 місце у порівнянні з даними за січень 2019 року. За рік Україна втратила два пункти та з 30 балами повернулася на рівень 2017 року. З огляду на зазначене вище, метою кваліфікаційної роботи є цілісний аналіз та комплексне дослідження положень чинного законодавства України в частині правового визначення правового статусу викривачів корупції в інституційному механізмі запобігання корупції в Україні та забезпечення їх захисту для здійснення пошуку проблемних питань окресленої частини законодавства та його реалізації задля формування висновків та пропозицій теоретичного та практичного характеру. Об’єктом дослідження даної кваліфікаційної роботи є врегульовані чинним законодавством України правові відносини у сфері діяльності викривачів корупції з метою мінімізації та запобігання корупційних проявів в Україні. Предметом дослідження є викривачі корупції в інституційному механізмі запобігання корупції в Україні: проблемні питання правового визначення правового статусу та забезпечення захисту. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові та спеціальні методи і прийоми наукового пізнання, що дозволяють вивчати явища та процеси в їх взаємозв’язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Історико-правовий метод дозволив визначити витоки та передумови становлення інституту викривачів в Україні та світі, а також розуміння викривача як суб’єкта антикорупційної діяльності. Гносеологічний метод застосовувався під час з’ясування ролі викривача у протидії порушенням законодавства. Формально-логічний метод наукового пізнання дозволив визначити основні поняття юридичних конструкцій, що категоріально формують правовий механізм забезпечення прав викривачів. Методи класифікації та групування були використані для проведення класифікації досліджуваних правових категорій. Аналітичний метод дав можливість опрацювати пропозиції та рекомендації щодо оптимізації правового регулювання забезпечення прав викривачів в Україні.
EN : Qualification work consists of 102 pages, contains 93 sources of information used. Today, Ukraine is a subject of international relations, whose policy is to maintain a course of European integration, which is a certain impetus for the adoption and amendment of existing regulations by the government, in accordance with international law, especially in the fight against corruption. stage of Ukraine's European integration development, overcoming corruption is an urgent issue, as one of the reasons for the ineffectiveness of the state apparatus is corruption. In such circumstances, whistleblowers are a key element in exposing corruption schemes that exist in private companies or the public sector. Corruption is the main obstacle to the development of the Ukrainian state. It covers both public and private spheres. The lack of real and comprehensive reforms, primarily in state institutions, leads to their stagnation and the spread of corrupt practices. This is primarily evidenced by indicators of the level of perception of corruption in Ukraine. In particular, it should be noted that in 2020 Ukraine significantly deteriorated its position in the rating "Corruption Perceptions Index" and dropped from 120 to 126 place compared to January 2019. During the year, Ukraine lost two points and returned to the level of 2017 with 30 points. The purpose of the qualification work is a comprehensive analysis and comprehensive study of the current legislation of Ukraine in terms of legal definition of the legal status of whistleblowers in the institutional mechanism for preventing corruption in Ukraine and ensuring their protection to search for problematic issues of a practical nature. The object of study of this qualification work is the legal relations regulated in the current legislation of Ukraine in the field of corruption detectors in order to minimize and prevent corruption in Ukraine. The subject of the study is the detectives of corruption in the institutional mechanism for preventing corruption in Ukraine: problematic issues of legal definition of legal status and protection. The methodological basis of the work are general and special methods and techniques of scientific knowledge, which allow to study phenomena and processes in their relationship, interdependence and interdependence. The historical and legal method allowed to determine the origins and preconditions for the establishment of the institution of whistleblowers in Ukraine and the world, as well as the understanding of the whistleblower as a subject of anti-corruption activities. The epistemological method was used to clarify the role of whistleblowers in combating violations of the law, to consider the institution of whistleblowers as an object of legal protection, to study the legal nature and content of rights, duties, guarantees and responsibilities of whistleblowers, to disclose means and ways to ensure whistleblowers' rights. Formal-logical method of scientific knowledge allowed to determine the basic concepts of legal constructions that categorically form the legal mechanism for ensuring the rights of whistleblowers. Methods of classification and grouping were used to classify the studied legal categories. The analytical method provided an opportunity to develop proposals and recommendations for optimizing the legal regulation of whistleblowers in Ukraine.

Стаття присвячена визначенню й аналізу напрямів підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів щодо протидії економічній злочинності. Встановлено, що недоліки, які супроводжують діяльність вітчизняних правоохоронних органів щодо протидії економічній злочинності, зумовлюють наступні основні напрями підвищення її ефективності: створення єдиної державної політики, спрямованої на боротьбу з економічною злочинністю; розробка дієвої системи заходів протидії тіньовій економіці; посилення взаємодії між правоохоронними органами; вдосконалення правової бази; вдосконалення ресурсного забезпечення правоохоронних органів; боротьба з корупцією в правоохоронних органах. В результаті реалізації на практиці запропонованих заходів передбачається стабілізація, а в подальшому – й суттєве зменшення рівня економічної злочинності, зниження загального рівня криміналізації економіки, оздоровлення суспільної обстановки в країні.