Статті в журналах з теми "Визначення авторського стилю"

Метою статті є аналіз найбільш розповсюджених технологій виявлення текстового плагіату. Результати. Про проблему плагіату у академічних документах свідчать дослідження, які проводяться в різних країнах, у тому числі в Україні. Для виявлення плагіату у наш час активно використовуються інформаційні технології. Складність задачі виявлення плагіату обумовлено тим, що існують різні види плагіату. У статті проаналізовано основні види академічного плагіату. Розглянуто найбільш відоме програмне забезпечення, яке дозволяє виявити фрагменти потенційного плагіату. Системи виявлення плагіату в академічних текстах постійно удосконалюються. Але не зважаючи на це, є деякі аспекти цих систем, які потребують доопрацювання або пошуку нових рішень. Основне завдання –створення системи, яка буде з достатнім відсотком вірогідності орієнтовна на виявлення усіх видів плагіату, тобто буде більш універсальною. Досліджено ознаки визначення авторського стилю для визначення плагіату. Проаналізовано два основні підходи до визначення текстового плагіату, визначені основні переваги і недоліки. Висновок. Основна увага на даному етапі приділяється пошуку текстового плагіату. Програмні засоби, які працюють на основі пошуку подібностей дають достатньо точні результати, але виділено ряд факторів та обмежень підходу з пошуку подібностей. З цієї причини активно проводяться дослідження інших підходів. Один з них – ідентифікація плагіату на основі авторського стилю написання роботи. Він ще практично не реалізований, але має потенційні можливості використання. Використання ефективних програмних засобів виявлення можливого плагіату сприятиме імплементації принципів академічної доброчесності в цілому, сприятиме підвищенню рівня якості освітнього та наукового процесів як в Україні, так і у всьому світі.

Проаналізовано наявні дослідження щодо встановлення авторства тексту, внаслідок чого з'ясовано, що підвищення достовірності авторської атрибуції тексту є актуальним завданням у контексті тенденції до збільшення загального обсягу текстової інформації в мережі Інтернет. Розроблено модель системи фоностатистичних структур стилів. Достовірність авторської атрибуції підвищено на основі побудованої моделі системи фоностатистичних структур досліджуваних стилів (художнього, розмовного, газетного, публіцистичного, наукового) англійської мови. Складовими компонентами моделі системи фоностатистичних структур досліджуваних стилів є вдосконалені статистичні моделі: модель стильової, підстильової й авторської диференціації текстів за методом гіпотез і ранжування та модель визначення стилерозрізняльної здатності груп приголосних фонем досліджуваних стилів. Перша статистична модель ґрунтується на визначенні ступеня встановлених істотних відмінностей за відношенням кількості груп приголосних фонем, за якими встановлено істотні відмінності між попарно зіставленими стилями до загальної кількості груп приголосних фонем. Істотні розходження визначено за кількістю груп приголосних фонем, за якими встановлено істотні відмінності за різницею значень середніх частот груп приголосних фонем та за різницею значень рангових показників середніх частот груп приголосних фонем. Друга статистична модель ґрунтується на визначенні авторорозрізняльної здатності групи приголосних фонем за відношенням кількості зіставлень, у яких встановлено істотні відмінності між текстами різних авторів до загальної кількості всіх зіставлень. Побудована модель системи фоностатистичних структур досліджуваних стилів англійської мови дала змогу встановити статистичні параметри авторського стилю Е. Бронте на матеріалі твору "Буремний перевал", а також статистичні параметри розмовного, газетного, публіцистичного і наукового стилів. Спрощено процес авторської та стильової атрибуції тексту шляхом зменшення кількості груп приголосних фонем до двох (група передньоязикових і група губних), що забезпечує вищий рівень автоматизації. Вдосконалені статистичні моделі реалізовано на мові програмування Java, що забезпечує платформонезалежність програмного продукту. Структура програми ґрунтується на модульному принципі, що дає змогу швидко модифікувати та вдосконалювати програму.

Мета статті полягає у вивченні особливостей інтерпретації образу Сари Бернар у опері Ю. Гомельської «Божественна Сара» (“The Divine Sarah”) як реалізації актуальних та принципово нових тенденцій у сучасній оперній творчості. Методологія статті базується на принципово оновленому аналітичному підході до оперної творчості періоду кінця XX – початку XXI століть, у тому числі до камерної опери у творчості Ю. Гомельської, на підставі якого стає можливим виявити характерні особливості композиторського стилістичного комплексу як основи авторського стилю композиторки. Наукова новизна зумовлена тим, що у статті досліджуються характерні типологічні ознаки оперної форми та простежуються аспекти виникнення різних жанрових модифікацій; відкривається новий аспект вивчення сучасних камерних опер на прикладі опери Ю. Гомельської «Божественна Сара» (“The Divine Sarah”). На основі розгорнутого історіографічного, естетичного та аналітичного музикознавчого підходів характеризуються її структурно-композиційні ознаки та художньо-образні параметри. Висновки. Аналітичне вивчення музичного тексту «Божественної Сари» Ю. Гомельської дозволяє визначити як одну з провідних ознак її авторського стилю надзвичайну увагу до художньо-образної деталізованості та яскравої емоційності того дійства, що розгортається на сцені. Пластичне рішення, акторська гра, перебування артистів на відкритому майданчику, надзвичайна важливість театральних ефектів та прийомів, практично повна відсутність декорацій – усе це дозволяє відзначити вдалість авторського визначення твору як опери-сцени. Таким чином, у творчості Юлії Олександрівни Гомельської найбільш помітними стилістичними тенденціями у творах камерного оперного жанру стають граничне скорочення часу звучання, той лаконізм, який дозволяє утримувати увагу слухача на головній ідеї твору – на образі героїні у всій повноті її переживань та почуттів; вибір словесної основи відповідно до загального задуму, включаючи при цьому слово до музично-виразних прийомів, тобто, користуючись ним як частиною музичного цілого.

Мета статті – виявити характерні стилістичні особливості в драматургічній спадщині письменника Тауфіка аль-Хакіма та проаналізувати причини, що їх викликали. Методологія дослідження. Для досягнення мети використано такі загальнонаукові методи: аналітичний (щоб зрозуміти процес розвитку та формування концептуального фокуса письменника); типологічно-структурні (для вивчення складових письменницьких засобів і художніх прийомів); феноменологічний (для визначення особливостей стилю авторського твору). Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні особливостей творчого літературного стилю Тауфіка аль-Хакіма як драматурга. Він формувався під впливом як західної, так і східної цивілізацій: соціально-політичних трансформацій, досягнень культури та мистецтва, релігійного світогляду, що не могло не позначитися на його самобутності. Висновки. Незважаючи на плідні результати Тауфіка аль-Хакіма в галузі літератури та драматургії, європейські письменники й критики не приділяли йому достатньої уваги. Хоча є багато поціновувачів літератури, філософських принципів і поглядів Тауфіка аль-Хакіма, його творчий доробок недостатньо досліджений з огляду на кількість, різноманітність джерел і вчень. Однією з причин цього може бути велика кількість його творів (понад вісімдесят), які він писав протягом шістдесяти років. Більшість його робіт представляє різні етапи освітнього, політичного та соціального розвитку в Єгипті, що ускладнює їх аналіз. На Тауфіка аль-Хакіма впливали як західні, так і східні релігійні, політичні, соціальні й навіть психологічні чинники. Вони становлять деякі з причин, через які Тауфіка аль-Хакіма важко вивчати, якщо критик або дослідник не вибере для аналізу конкретну рису письменника. Тауфік аль-Хакім заклав основу для всіх видів сучасної арабської літератури; його твори виявилися відмінними від літератури, що передувала йому, бо вона йшла по сходах європейської літератури. Отже, він здобув репутацію автора та драматурга, який використовував низку міфічних, історичних і соціальних джерел, різні світові й релігійно-філософські підходи, різноманітні стилі.

Метою роботи стає виявлення специфіки індивідуально-авторського втілення можливостей інструментального тембру в творчості Г. Уствольської, а також розкриття тембрової своєрідності творів композиторки на прикладі Композиції № 1. Методологічною основою даного дослідження є системно-аналітичний та жанрово-стильовий підходи. Залучаються текстологічний та виконавський стилістичний аналізи. Наукова новизна. Представлена в статті сторона інструментального почерку композиторки на сьогоднішній день залишається за рамками авторитетних досліджень, присвячених особливостям стилю Г. Уствольської. Цей дослідницький ракурс допомагає виявити якісно нову, відмінну від інших, сферу образності, що сформувалася в творчості композиторки; розширює уявлення про природу музики Г. Уствольської за рахунок визначення тембрових якостей її творів. Тембровий аспект творів композиторки проявляє себе також в незмінній перевазі певних інструментальних тембрів, серед яких вагому роль відіграє тембр туби, що отримує особливе структурно-семантичне значення в розгортанні драматургії творів Г. Уствольської. Висновки. Авторське трактування тембрів інструментів в Композиції № 1 формується в контексті концентрованого композиторського мислення Г. Уствольської, що не допускає навіть думки не те що про зайві, але й просто про додаткові деталі. Така спрямованість визначає важливе значення особливостей тематизму, ритміки, будови вертикалі і динаміки в вибудовуванні образів інструментальної партитури.Ключові слова: інструментальний тембр, темброва драматургія, інструментальна музика, Композиція, тембр туби.

The purpose of the work is to compare the translators’ idiostyles and conceptions through a comparative analysis of G.G. Byron’s mystery “Cain” and Ukrainian-language interpretations by M. Kabaliuk and O. Hriaznov.Methods of work. In the research a comparative method is used to compare the original and the translation and compare two translations, literary and stylistic textual analysis, descriptive and contextual methods are used to determine the stylistic dominants of the original and the target work, the method of assessing the adequacy of translation is used to define the translators’ mastery, the method of quantitative calculations is used to determine the degree of reproduction of linguistic and stylistic expression means.Results. In the article the characteristic features of G.G Byron’s idiostyle, the stylistic features of the original text of the mystery “Cain” are outlined. The degree of style reproduction adequacy of G.G. Byron’s mystery “Cain” in the interpretation by two Ukrainian translators – M. Kabaliuk and O. Hriaznov is determined, the specifics of their translation style are clarified. The history of O. Hiyaznov’s translation with the use of own electronic correspondence is investigated. The literary-critical opinion concerning the named translations is considered. Translation analysis is performed at the phonetic, rhythmic, lexical, morphological and syntactic levels. Information on the translation reception of G.G. Byron’s works in Ukraine has been expanded.Conclusions. The conducted comparative analysis makes it possible to state that each of these translators has an individual translation style, his own understanding of the author’s intention. M. Kabaiyuk takes into account the requirements for the most accurate reflection of the content in combination with the deepest reproduction of the author’s style, so his translation is marked by a high degree of adequacy. M. Kabaliuk approaches extremely close to the original work, avoiding literalism, preserving the author’s lexemes at most. He tries to convey all the stylistic dominants of the original maximally, pays attention to the subtle nuances of the poetic fabric of the English work; the interpreter’s presence is minimized. O. Hriaznov claims that a translation from an unlike language cannot be accurate; he pays more attention to the content than to the style, and does not reproduce all the features of G.G. Byron’s idiostyle (exclamatory intonation in some places, repetitions, about half of the epithets and exclamations). He is somewhat fluent with the original, often paraphrasing language units based on his own perception.Key words: translation, original, style, adequacy, stylistic dominant, translation strategy, emotionality, lexeme, lexical and syntactic linguistic-stylistic means. Мета роботи – шляхом зіставного аналізу містерії Дж.Г. Байрона «Каїн» та україномовних інтерпретацій М. Кабалюка і О. Грязнова порівняти ідіостилі і концепції перекладачів.Методи роботи. У дослідженні використано зіставний метод для порівняння оригіналу та перекладу і порівняння двох перекладів між собою, літературно-стилістичний текстуальний аналіз, описовий і контекстуальний методи – для визна-чення стильових домінант ориґіналу і цільового твору, метод оцінювання адекватності перекладу – для визначення ступеня майстерності перекладачів, метод кількісних підрахунків – для визначення ступеня відтворення мовностилістичних засобів вираження.Результати. У статті окреслено характерні риси ідіостилю Дж.Г. Байрона, стильові особливості оригінального тексту містерії «Каїн». Визначено ступінь адекватності відтворення стилю містерії Дж.Г. Байрона «Каїн» в інтерпретації двох укра-їнських перекладачів – М. Кабалюка та О. Грязнова, з’ясовано специфіку їхньої перекладацької манери. Досліджено історію перекладу О. Грязнова з використанням власного електронного листування. Розглянуто літературно-критичну думку щодо названих перекладів. Проведено перекладознавчий аналіз на фонетичному, ритмічному, лексичному, морфологічному та син-таксичному рівнях. Розширено відомості про перекладну рецепцію творчості Дж.Г. Байрона в Україні.Висновки. Проведений зіставний аналіз дає змогу стверджувати, що кожен із зазначених перекладачів має індивідуальний перекладний стиль, власне розуміння авторського задуму. М. Кабалюк враховує вимоги щодо якнайточнішого відображення змісту у поєднанні з якнайглибшим відтворенням стилю автора, тому його переклад відзначається високим ступенем адек-ватності. М. Кабалюк підходить гранично близько до першотвору, уникаючи буквалізму, максимально зберігаючи авторські лексеми. Він намагається максимально передати всі стильові домінанти першоджерела, звертає увагу на найтонші нюанси поетичної тканини англійського твору; присутність перекладача зведена до мінімуму. О. Грязнов стверджує, що переклад із неблизькоспорідненої мови не може бути точним; звертає більшу увагу на зміст, ніж на стиль, і відтворює не всі особливості ідіостилю Дж.Г. Байрона (окличну інтонацію подекуди, повтори, приблизно половину епітетів і вигуків). Він дещо вільно поводиться з оригіналом, часто перефразовує мовні одиниці, виходячи із власного сприйняття.Ключові слова: переклад, оригінал, стиль, адекватність, стильова домінанта, перекладацька стратегія, емоційність, лексема, лексичні та синтаксичні мовностилістичні засоби.

Проаналізовано зв’язок між стилями міжособистісної взаємодії учнів, студентів та інших суб’єктів у реальному житті, їхньою емоційною обізнаністю та аудіальною медіакультурою. Виявлено особливості зв’язку аудіальної медіакультури з емоційною обізнаністю та міжособистісною взаємодією суб’єктів в аудіальному просторі. Представлено результати емпіричного дослідження емоційної обізнаності суб’єктів, що мають різні стилі міжособистісної взаємодії в медіапросторі. Вибірка, що складалася із 140 осіб віком від 14 до 23 років, досліджувалася за допомогою комплексу методик: опитувальника емоційної обізнаності (К. Штейнер), тесту на визначення стилів міжособистісної взаємодії (С. Максимов, Ю. Лобейко), авторської анкети “Музичні уподобання”. Результати дослідження підтвердили наявність взаємозв’язку між рівнями емоційної обізнаності субА’єктів і їхніми стилями міжособистісної взаємодії. При цьому статистично значущих зв’язків між стилями міжособистісної взаємодії і музичними уподобаннями не виявлено. Водночас простежено статистично значущі зв’язки між рівнями емоційної обізнаності і критеріями аудіальної культури. Висунуто припущення, що суб’єкти з високим рівнем емоційної обізнаності вдаються до директивного стилю спілкування навмисно, з певною метою, а суб’єкти, що мають низький рівень емоційної обізнаності, – здебільшого несвідомо, щоб полегшити спілкування. Люди, що віддають перевагу стилю невтручання, здатні вибудовувати продуктивні стосунки в житті й на роботі, але часто не враховують потреби людей, які їх оточують. Для розвитку колегіального стилю взаємодії людина має не лише аналізувати свої емоції, а й співчувати іншим, розрізняти їхні емоції. У випадку ділового стилю спілкування увага до власних емоцій сприймається в нашому соціумі як слабкість, неможливість підтримувати власне ділові стосунки, які передбачають передусім стриманість; це призводить до того, що емоції “заганяються” на тілесний рівень. Тож для підтримання цього стилю взаємодії дуже важливо розуміти, що відчуває партнер по спілкуванню. Зроблено припущення, що, підвищуючи рівень аудіальної медіакультури особистості, можна таким чином опосередковано формувати стиль міжособистісної взаємодії.

Мета даної роботи – обгрунтувати шляхи вивчення фортепіанної музики Ф. Шопена як «мистецтва гри», що має широкі стильові витоки, тому передбачає особливі способи інтерпретації, синтез інтерпретативних оцінок та виконавських прийомів. Методологія статті зумовлена культурологічним національно-стильовим та композиційно-стилістичним підходами, передбачає залучення епістемологічної позиції, дозволяє виокремлювати стильове мислення Шопена як унікальний образно-когнітивний феномен. Наукова новизна статті полягає у визначенні піаністичного стилю Шопена як авторського на засадах епістемологічної класифікації, вилучені його провідних показників у єдності з динамікою звукотворчого хроноартикуляційного процесу. Висновки вказують на особливе місце фортепіанної творчості Ф. Шопена в розвитку романтичного методу та наданні даному методу значущості історичної домінанти фортепіанно-виконавської культури, що тісним чином пов’язана з музично-виразовою системою, тобто висловлює себе, насамперед, музичною мовою.Ключові слова: фортепіанне мистецтво, стиль Ф. Шопена, інтерпретація, когнітивний стиль, романтичний метод, музично-стильова домінанта.

У статті проаналізовано специфіку неокласичних постановок Аніко Рехвіашвілі. Мета дослідження полягає в системному аналізі балетмейстерської роботи. Проаналізовано специфічні риси авторського стилю вітчизняної неокласики, а також розкриті форми побудови хореографічних постановок Аніко Рехвіашвілі. Представлено аналіз робіт попередників із дотичною проблематикою у галузі неокласичного балету, специфіка форм, технік, жанрів. Визначено характеристики та зміст архітектоніки хореографічних мініатюр, великих форм – однодійних балетів автора. Зроблено акцент на тому, що сучасна вітчизняна неокласика активно взаємодіє з новітніми формально-технічними засобами танцювальних технік – модерну, джазу та стріт-формами. Чітке знання власної неокласичної школи та її видатних зразків, а також знайомство з комбінаціями та рухами надають можливість сучасній хореографічній молоді опановувати вітчизняне надбання та гідно презентувати його на фестивалях та конкурсах

Мета статті полягає у визначенні ораторіальних якостей музично-виконавської форми як важливого чинника розвитку фортепіанно-виконавського стилю. Методологія роботи зумовлена поєднанням узагальнююче теоретико-гуманітарного, зокрема типологічного ноетичного, та конкретно-емпіричного, а саме аналітичного музикознавчого, підходів. Наукова новизна дослідження визначається вивченням ораторіальності як безпосереднього рупору художньої авторської ідеї, що поєднує інтенціональні плани композиторської свідомості та виконавського інтерпретативного мислення, підтвердженням даної концепції на прикладі фортепіанного методу С. Рахманінова. Висновки роботи дозволяють стверджувати що квалітативними ознаками ораторіальності, котрі виявляють її образно-смислову виконавсько-інтерпретативну широту, є: піднесеність, форсована значущість, ефект об’єктивності художнього вчинку, водночас підвищена загальна сугестивність, авторитарність, укрупненість почуття, філософічність – інтелектуалізація.Ключові слова: ораторіальність, фортепіанно-виконавський стиль, інтерпретативне мислення, квалітативні ознаки ораторіальності, фортепіанний метод С. Рахманінова.

У статті аргументовано важливість перекладознавчих праць із питань ідіостилістики. Визначено прагматично зумовлені смислотворчі відношення в зіставленні та протиставленні як основних механізмах прийому порівняння. Простежено умотивованість застосованих перекладацьких трансформацій, які зберігають, конкретизують, нейтралізують або видозмінюють специфіку авторського стилю в іншомовному тексті.

У статті проаналізовано сутність педагогічної майстерності викладача, її зміст та структуру. Представлено постать викладача-майстра, визначено основні його характеристики. Педагогічну майстерність викладача вищої військової школи визначено як досягнення взірця педагогічної діяльності, що характеризується досвідом і досконалістю педагогічних дій, наявністю авторського «почерку»; сформованість професійних знань, умінь, якостей, педагогічної техніки й педагогічної культури на основі стійкої педагогічної спрямованості та постійного самовдосконалення, що забезпечує розв’язання викладачем військово-професійних завдань на рівні «майстра». Представлено підходи науковців щодо визначення основних складових педагогічної майстерності. Обґрунтовано компоненти, що лежать в основі педагогічної майстерності викладача вищої військової школи (професійні знання, педагогічні вміння, професійно важливі якості, педагогічна культура, педагогічна техніка), розвиток та вдосконалення яких забезпечить викладачу можливість досягнення високих результатів у педагогічній діяльності, дасть змогу сформувати індивідуальний стиль і допоможе розвинути авторський почерк. З’ясовано особливості педагогічної майстерності викладача вищої військової школи (ознаки, за якими визначаються дії викладача-майстра), зокрема творчий характер виконання педагогічної діяльності, індивідуальний стиль діяльності, авторський почерк, постійне професійне самовдосконалення, творчий рівень готовності викладача до педагогічної діяльності, еталонний рівень її ефективності, трансформація отриманих знань у процес особистісного розвитку та професійного самовдосконалення слухачів (курсантів, студентів), звички викладача.

Мета роботи полягає в розробці ноематичного підходу до музичного стилю та особливостей стильового мислення В. Івасюка. Методологія дослідження визначається феноменологічним, зокрема ноологічного прямування, методом та мистецтвознавчими естетико-стильовим й семіологічним підходами. Наукова новизна зумовлюється розвитком ноематичного напряму вивчення музичного стилю, визначенням своєрідності ноематичних координат авторської популярно-пісенної творчості, категорізацію понять часу та «герою свого часу» у відповідності до стилю В. Івасюка, уточненням поняття стильового мислення. Висновки. Виявляються смислова предметність стилістичних означень та стильових узагальнень, головні діалогічні стильові тенденції пісенної творчості В. Івасюка.Ключові слова: ноологічний підхід, ноема, стильове мислення, час, музична мова.

Когнітивна лінгвістика трактує метафору як ідеальну модель мовного відображення базового когнітивного процесу. Вона є універсальним знаряддям мислення та пізнання світу. У політичному дискурсі метафора виступає непрямим засобом впливу на суспільну свідомість, метою якого є створення політичного іміджу, формування переконань та уявлень, продукування позитивної чи негативної емоційно-оцінної позиції. Отже, дослідження метафори та метафоризації в когнітивно-дискурсній парадигмі є перспективним і актуальним напрямом сучасних лінгвістичних студій. У статті розглянуто концептуальні аспекти метафоризації англійського політичного дискурсу. Предметом детального аналізу є когнітивні та комунікативно-прагматичні особливості метафоричних засобів, використаних в інавгураційній промові Джозефа Байдена. Виокремлено базові концептуальні метафори (UNITY IS A PURPOSE, HISTORY IS A STORY, HISTORY IS A PERSON, NATION IS AN ORGANISM, DEMOCRACY IS A WAR), які формують рамковий пропозиційний зміст політичної промови. Ці концептуальні метафори реалізуються через низку метафоричних засобів, серед яких такі: метафора-кліше, метонімія, персоніфікація, порівняння, індивідуально-авторська метафора. Фактичний матеріал підтверджує домінування оригінальної індивідуально-авторської метафори в політичному дискурсі президента, найоптимальнішим способом передачі якої є дослівний переклад із застосуванням абсолютних та відносних еквівалентів. Дослідження використаних політичних метафор здійснювалося з позиції аналізу лінгвістичних образних виразів як елементів індивідуального авторського стилю американського політичного лідера – Джозефа Байдена. Визначено комунікативну та прагматичну спрямованість використаних метафоричних засобів. Запропоновано ефективні стратегії передачі використаних американським президентом Дж. Байденом англійських концептуально-образних прийомів засобами української мови зі збереженням їхнього семантичного, прагматичного та стилістичного потенціалу.

Мета статті полягає у визначенні особливостей стилістики ка- мерно-вокальних творів В. Косенка, які комплексно утворюють спе- цифіку індивідуально-авторського трактування цієї жанрової тради- ції. Методологія дослідження. Методологічною основою дослідження є системний метод, що дає змогу розглядати окремі елементи стиліс- тики романсів українського композитора як складники цілісного явища індивідуального композиторського стилю і його прояву в інтерпретації жанрової традиції, а також музикознавчий метод жанрово-стильо- вого аналізу, який спрямований на виявлення стилістичного комплек- су творів В. Косенка. Також використовується біографічний метод, який дає змогу співвідносити особливості творчої біографії компози- тора з індивідуальним стильовим виглядом його камерно-вокальної лі- рики. Наукова новизна статті визначається теоретичною розробкою камерно-вокальної спадщини В. Косенка в аспекті специфіки індивіду- ально-композиторського стилю, який утворює ключову рушійну силу в історичній динаміці жанрової традиції. Зазначений аспект знач- ною мірою заповнює «загальний» погляд на вокальну лірику видатного українського Майстра малих форм, що переважає в вітчизняних му- зикознавчих дослідженнях. Висновки. Стилістика романсів В. Косен- ка вибудовується за принципом успадкування і творчої інтерпретації класичних жанрових канонів європейської камерно-вокальної лірики. Індивідуально-композиторське трактування жанрової традиції пов’я- зане переважно з ідеєю збагачення «романтичного духу» малої вокальної форми мелодійною виразністю, властивою українському солоспіву. Та- кож суттєвою для В. Косенка виявляється спадкоємність від традицій російської камерно-вокальної лірики, зокрема від стилістики романсів С. Рахманінова, яка надає творам українського композитора традиці- оналистські стильові характеристики. Це дає змогу розглядати камер- но-вокальну спадщину В. Косенка та індивідуально-стильові орієнтири українського композитора як їхню «охоронну» функцію, що спрямована на збереження і зміцнення базових жанрових принципів і жанрового стилю камерно-вокальної лірики в умовах активного поновлення музич- но-естетичних канонів на межі ХІХ–ХХ ст.

У статті подано опис авторського опитувальника, що ґрунтується на основі припущення про те, що люди мають відмінні стилі сприймання навколишньої дійсності та реагування на неї, які створюють основу для різних культурних укладів. Проведення мультикультурної ідентифікації та визначення типового культурного укладу для представників певного етносу дає змогу більш предметно розуміти їхні характеристики ментальності та інші психологічні особливості. Головним завданням цієї роботи є створення психодіагностичної методики для визначення приналежності представників різних етносів до того чи іншого культурного укладу (проведення мультикультурної ідентифікації). Культурний уклад – поняття, що характеризує історично сталі стійкі типові риси порядку побудови та змістовної наповненості нормативно-ціннісних конструктів, які притаманні соціальним групам та індивідам і виражені у матеріальних, ідеальних організаційних та символічних компонентах їх індивідуального та групового життя в умовах конкретного суспільства. Мета статті – презентувати авторський опитувальник «Шкали мультикультурної ідентифікації», що покликаний надати додаткові можливості для більш глибокого вивчення наукової проблематики культурних укладів та їхнього взаємозв’язку із психологічними особливостями особистості в етнокультурному контексті. У процесі теоретичного огляду проблематики поняття мультикультурної ідентифікації було описано теоретичну базу для конструювання методики, виокремлено основні завдання та обґрунтовано доцільність створення даної методики. Під час практичної роботи була сконструйована методика для дослідження ідентифікації респондентів – представників певних етносів з певними культурними укладами; перевірена її надійність і валідність, що дає підстави для використання цього опитувальника як діагностичного інструменту. Проте інтерпретація результатів передбачає наявність спеціалізованих знань в області психології розвитку та етнокультурної психології. Тому цю методику краще використовувати психологам, але можливе і використання не спеціалістами при попередній підготовці.

Розглянуто оригінальне тлумачення жанру інструментального концерту в творчості Мирослава Михайловича Скорика на матеріалі Концерту №1 для віолончелі з оркестром. Виявлено вплив стильового напряму «нова фольклорна хвиля» на творчість молодих композиторів шістдесятих років, зокрема на творчість Мирослава Михайловича. Підкреслено особисте ставлення Мирослава Михайловича до жанру інструментального концерту у його індивідуальному тлумаченні драматургічно-лексичних особливостей класичних структур. Встановлено, що різні періоди творчості композитора відображали захоплення Мирослава Михайловича різними жанрами та стильовими напрямами, однак українська фольклорна музика залишалась основою його творів. Визначено особистий підхід композитора у використанні гуцульського фольклору в Концерті №1 для віолончелі з оркестром. Зроблено аналіз «Гуцульського триптиху» з підкресленням оригінальної ідеї Мирослава Михайловича у створенні особливого просторового ефекту, завдяки якому музика набуває об’ємного звучання. Виявлено, що твори молодих композиторів у жанрі інструментального концерту мали невелику популярність серед виконавців, що визначило проблему актуалізації жанру в музичній культурі України ХХ століття. Зроблено порівняльний аналіз «Карпатського концерту» та Концерту №1 для віолончелі з оркестром в парадигмі змінення композиторського мислення під впливом нових стильових течій. Виявлено вплив «нової фольклорної хвилі» та неоромантичного стилю на авторський задум Концерту №1 для віолончелі з оркестром. Доведено, що цей твір є одним із значних етапів творчого розвитку Мирослава Михайловича, який підсумовує певний період його творчості. Обґрунтовано спонукальні чинники брежнєвського періоду щодо застосування «завіси мовчання» у популяризації шедеврів музичної культури України, які призвели до низької активності промоції авторського концерту Мирослава Михайловича Скорика, в якому вперше представлено Концерт №1 для віолончелі з оркестром.

У статті розкрито особливості аналізу змістовно-фактуальної, змістовно- концептуальної та змістовно-підтекстової художньої інформації на уроках літературного читання у початковій школі, наведено приклади аналізу літературних творів. Установлено, що змістовно-фактуальна інформація розгортається в часі – реальному або створеному письменником, завжди виражається словом. Вона виявляється під час аналізу через репродуктивні запитання за змістом тексту (що? де? коли? куди? як? тощо). Такий вид інформації тексту є посильним для сприймання дітьми молодшого шкільного віку. Змістовно-концептуальна інформація літературного тексту передає авторське ставлення до подій, задум автора, це розуміння читачем причиново-наслідкових зв'язків. Здобуваючи її зі змісту твору, читач творчо переосмислює прочитане, спираючись на свій життєвий досвід. Змістовно-концептуальна інформація може по-різному визначатися, тлумачитися читачами. Учитель/учителька допомагає її визначити через причинно-наслідкові запитання (чому?) чи на етапі рефлексії, з’ясувавши, що хотів сказати своїм твором автор, чому навчити. Визначено, що змістовно-підтекстова інформація – це прихована інформація, вона «читається» здебільшого через засоби вторинної номінації (метафора, метонімія, словотворчі засоби, синтаксичні конструкції тощо), через художні деталі, через опис зовнішності, подій, уживання фразеологічних сполучень тощо. Появу засобів вторинної номінації пояснюють асоціативним характером людського мислення. Через аналіз мови тексту визначають імпліцитний сенс інформації твору, авторський стиль письменника. Шляхом аналізу забезпечуємо розуміння авторського задуму твору та формуємо в учнів власне ставлення до прочитаного, не нав’язуючи своєї думки через діалог із ними. У статті проаналізовано особливості сприймання художньої інформації як складової частини читацької компетентності. Висвітлено особливості комунікативного підходу в навчально-виховному процесі, його вплив на зміну підходів до аналізу літературного тексту, його інформації, осмислення ролі художньої літератури в розвитку особистості.

Метою роботи є розкриття специфіки інтертекстуальних взає- модій у фортепіанній творчості Бориса Тищенка, визначення особли- востей трансформації композитором запозиченого. Методологія до- слідження. У статті використовується метод інтертекстуального аналізу, що дає змогу досліджувати своєрідність співвідношення «свого» і «чужого» інтертексту в композиторській творчості. Наукова нови- зна. Уперше надається спроба фортепіанну творчість Бориса Тищен- ка, зокрема сонатну, розглянути з боку інтертекстуальності. Оскіль- ки цей автор належить до тих композиторів, творчий метод яких відрізняється стильовою багатошаровістю, спирається на постійний діалог «свого» і «чужого», пов’язаний із розкриттям «поліфонічних» можливостей кожного виразного прийому, кожного образного елемен- ту. Висновки. Специфіка інтертекстуального мислення у фортепіанній творчості композитора зв’язана передусім зі стильовими чинниками (за А. Денисовим). Тими, що зумовлені загальною схильністю компози- тора до подібних перетинів, являючи собою константу його мислення. Інтертекстуальні механізми в творах Б. Тищенка зумовлені як специ- фікою особистісної свідомості композитора, так і культурно-історич- ним контекстом [2]. Суть цитацій у фортепіанних сонатах Б. Ти- щенка складається в неконфліктності, несуперечливості «безшовноі» інтеграції в авторську мову іностильового фрагмента. Цитати, явні та приховані алюзії, перифрази структурують звукову тканину опусів, створюючи зони внутрішньомузичної асоціативності. Характер робо- ти Б. Тищенка із запозиченим – це різного роду трансформації, моди- фікації-варіації, тобто творчий метод композитора презентує певну свободу у виборі елементів і параметрів цитування. Оскільки це часто зв’язано з утратою об’єктом ідентичності та, як наслідок, його пе- ретворенням на quasi-цитату, то досить складно точно визначити грань, яка відділяє цитату від алюзії у творах Б. Тищенка і класифіку- вати той чи інший тип інтертекстуальної взаємодії, притаманний ме- тоду композитора. Установка на авторсько-індивідуальний синтез як властивість сучасного індивідуального стилю у творчості Б. Тищенка реалізується в унікальному сплетінні асоціативних зв’язків, стильовому переінтонуванні, у контексті якого цитатно-алюзійний метод стано- вить лише одну з граней феномена інтертекстуальності.

Постановка проблеми. Світ рухається в бік розвитку віртуального товариства, головними словами сучасності стали глобалізація, медіалізація, НАД – ЧЕРЕЗ та ШВИДКО. Є прибічники «віртуалізації» суспільства, є опоненти, але безперечними є зміни, які відбуваються в комунікаціях, освіті, суспільстві. Віртуалізація суспільства вимагає і створення нових форматів навчання, додаткової освіти для дорослих, а дистанційні форми навчання мають певні обмеження. Працюючи над науково-дослідницьким проектом «Психологічні компетенції успішності», ми на собі відчули всі складності нового формату роботи, вимогу до нових інструментів впливу на формат дистанційних курсів.Стан проблеми. За статистикою, зі 100% починаючих дистанційне навчання до успішного його закінчення доходять не більше 15%, нам вдалося підвищити ці дані до 40% у дистанційному курсі розвитку життєвої успішності, учасники його – міжнародна група (9 країн) з 350 осіб віком від 20 до 65 років.За статистикою, найбільш важливими для ефективності дистанційних курсів є поєднання таких п’яти факторів: інтерактивність, запам’ятовуваність, гнучкість у використанні, надання допомоги, доступність.Інтерактивність. Зробити учасника більш активним – це змушує його прагнути досягти максимального результату. Інтерактивність допомагає також викладачам включити в курс більш складні матеріали. Інтерактивність можна поєднувати з імітуванням в процесі навчання того середовища, з якою повинні познайомитися учні.Запам’ятовуваність – для цього потрібен зв’язок з повсякденним використанням. Вважається, що важливо знизити процент повторів, які, начебто, знижують ефективність електронного навчання. Ми ж, навпаки, відкрили необхідність «психологічних містків» між темами, в одній темі, та якісні повтори, як необхідну умову засвоєння теми. Нами також визначено, аби краще запам’ятати матеріал, він повинен бути емоційно цінним, важливим, та з якісно структуруваною логічною схемою подання інформації.Гнучкість у використанні курсів. В системі повинна бути передбачена можливість навчання осіб з різним рівнем підготовки та різними можливостями. Тут ми тільки виокремимо необхідність робити різні «мотиваційні потоки», тому що і психологічна готовність до учіннєвої діяльності є різним. Нами описано п’ять рівнів готовності, які вимагають різних мотиваційних впливів. Необхідно, щоб учні могли легко рухатися по учбовому курсу, стежити за своїм переміщенням, а також могли повернутися на ту позицію, де знаходилися при попередньому сеансі звернення до навчального курсу. Зміст курсу рідко залишається незмінним, тому засіб навчання повинен дозволяти змінювати навчальний контент. Можливість таких змін необхідно закласти в засіб навчання на самому початку.Надання допомоги. Оскільки електронне навчання відбувається звичайно не в групі, важливо, щоб система навчання надавала учасникам допомогу. Ми емпірично з’ясували, що дорослим потрібні:а) інструкції з проходження курсу;б) інструкції з засобів навігації по курсу;в) підказки для виконання завдань,г) посилання для отримання визначень,д) підтримка при виникненні технічних питань і пр.Кнопка виклику допомоги має бути доступна з будь-якого слайду курсу. Бажано, аби ці інструкції були доступні в будь-якому місці сайту, та бути інтуїтивно зрозумілими.Все це допоможе учням зосередитися на навчанні, а не відволікатися на прикрі перешкоди. Корисно також передбачити розділ для поширених питань, а також глосарій термінів, які можуть бути незнайомими. Це є цінним довідковим ресурсом навіть після завершення навчання. Для реалізації даного пункту ми створили віртуальну спільноту http://www.facebook.com/groups/181953808508038, психологічний блог-підтримку http://pocherk10.livejournal.com, відеоблог http://www.youtube.com/user/YunonaIllina, якими активно користуються наші учасники.Доступність. Через завантаженість сучасним дорослим часто існує складність виділити час для навчання. 24-годинна робота курсу та можливість запису курсу на диск є варіантом.Результати. Ці критерії є важливими, з нашими доповненнями вони дають можливість зменшити втрати кількості учасників. Але ми побачили необхідність додати акцент на психолого-соціальні чинники, що є найбільш впливовими у дистанційних курсах розвитку:Людина-легенда. Особистісний фактор – курс імені ... (вплив особистості ведучого/групи тьюторів, через: професійність, гнучкість зміни стратегії поведінки ведучого та вибір інструментарію впливу. Також емоційний вплив, що створює мотиваційне середовище для бажаних змін, так звана «харизма», та особистісний приклад – тренер як взірець для копіювання певних моделей поведінки).Конструктивна спільнота. Віртуальна групова динаміка, вплив групи (синергія, розвиток рефлективності, розширення картини світу та власного досвіду через спостерігання, активний обмін досвідом, спеціально скеровані комунікації, людські стосунки). У дистанційному форматі даний чинник забезпечується складніше, ніж у реальних учбових курсах, і потребує усвідомленого впливу, але, за результатами опитування, саме наявність конструктивної соціальної спільноти є перешкодою покинути курс для кожного п’ятого учасника.Зворотній зв’язок (вагомий емоційний вплив, високий рівень емоційної реакції, індивідуальний та своєчасний підхід «людина-людина»). Індивідуалізація зворотного зв’язку є найбільш складним чинником для реалізації у курсах, де є багато учасників. Ми вирішували дану складність через побудову психологічних пірамід спілкування –групи проекту, де учасники, які пройшли більшу частину курсу, є наставниками для наступної хвилі.Проект результату навчання. Важливо заохотити учасника створити власний проект результату, такий собі «індивідуальний план розвитку» засобом дистанційного курсу, та робити заміри протягом курсу. Хвилі нашого проекту, що користувалися «Щоденником проекту та самоспостереження», були більш результативними та ефективними у навчанні, проти хвиль без подібної активності (40% проти 20% учасників)Отже, ми виділили психолого-педагогічні принципи створення мотиваційного середовища у курсах розвитку зі збереженням інтерактивності, мотиваційного впливу і суб’єкт-суб’єктної взаємодії.Для демонстрації наведемо фрагмент одного модуля дистанційного курсу розвитку (ДКР) «Успіх». Завданнями даного етапу були саморефлексія та постановки задачі для самостійного розвитку в навчальній програмі «Успіх». Першим кроком цього заняття стало роз’яснення та емоційне прийняття моделі мотиваційно-ціннісних чинників та цільової вибірки переконань, які ведуть до успіху в обраному виді діяльності, з одного боку, та переліку самообмежень, які перешкоджають успіху, з іншого. Групі було запропоновано ознайомитися з авторською багатофакторною моделлю життєвих виборів, що приводять до успіху/неуспіху з детальним поясненням кожного параметру. Під час ознайомлення з моделлю увагу групи привернули до важливості та цінності саморозвитку, вагу інтелекту в даних процесах. Для того, щоб група учасників могла переконатися в ефективності методів зміни шаблонів поведінки, тьютор на прикладах видатних людей показав, що при виконанні належних вправ зміни особистісного профілю, власної моделі життєвих виборів обов’язково відбуваються, точність виборів підвищується. Отже, учасники змогли «приміряти» на себе моделі успішних людей та бути більш вмотивованими виконувати відповідні вправи в тренінгу. Заміри рівня інтересу до мотиваційно-ціннісної моделі проводились у формі анкетування до і після блоку про мотиваційні фактори. Було визначене зростання зацікавленості з 50% (у середньому) до 80%, та загострення уваги на нових аспектах теми.Після лекційного блоку (текст та відеолекція) групі були надані дві діагностичні вправи у формі самопрезентації з рамкою питань, аналіз відповідей на які проводився за схемою визначення мотиваційних характеристик, стереотипного мислення та самообмежень, які потрібно виконати у форматі спілкування у вебкімнаті проекту. Для того, щоб під час самопрезентації учасники були більш відкритими та вільними від соціально очікуваних відповідей, ведучим була підкреслена цінність розкриття особистих уподобань та інтересів через приклад своєї відкритої поведінки та з допомогою логічних доводів (таких як, зокрема, практичне використання правдивих відповідей для аналізу та змін; цінність пізнання себе для самоаналізу; цінність прийняття себе та своєї поведінки). Учасникам був наданий час для підготовки, після чого кожен мав виступити перед групою зі своєю історією.Для того, щоб поведінка групи була підтримуючою, ведучий перед виступами дав завдання, як саме слухати та аналізувати виступ того, хто презентує. Під час лекційного блоку були також використані техніки, які об’єднують групу: модель особливості групи (як приклад – «ви, тобто ті люди, для яких важливий саморозвиток …», «ви як група маєте такі особливості ...»), модель прийняття своєї поведінки, навіть якщо вона негативно оцінюється у соціумі (як приклад – «мало хто визнає, що ...», «тільки хоробрі можуть сказати про себе, що …»).Під час виступу першого учасника ведучий заохочував його до більшої відвертості та давав емоційну підтримку. Так група могла побачити, що бути відкритим безпечно, і наступні виступаючі дозволяли собі бути більш відвертими. Для визначення мотиваційно-ціннісних характеристик для кожного учасника використовувалась оціночна таблиця з такими критеріями:Мотиваційний блок: активність, самостійність у прийнятті рішень, мотивація досягнення, пізнання нового чи використання звичного контексту.Блок стереотипів: я можу / не можу, можу тільки сам / можу з іншими, очікую невдач / очікую успіхів, навколишнє середовище позитивне / негативне, я позитивний / негативний, я для себе / я для інших, все мені дається легко / все дається важко, на зміни треба багато часу / мало часу.Блок самообмежень:заборона собі бути кращим, заборона бути лідером, заборона бути «для себе», заборона бути автономним, заборона бути гнучким, заборона отримувати подарунки (в широкому смислі слова, як шанси від життя).Після виступу кожний учасник публічно отримав характеристику від тьютора та учасників за своїм профілем. Для того, щоб збільшити прийняття, зробити процес більш комфортним для учасників та зняти внутрішній протест, ведучий займає позицію співчуття. Ведучий через приклади створює чітке переконання у групи, що такий профіль є набутим, а не вродженим.Так в учасників формується рефлексивна позиція спостерігача, дослідника своєї поведінки, що є першим кроком до позиції автора власного життя. Після цих вправ у групі відбувається емоційний підйом, учасники діляться своїми враженнями один з одним, відчувають себе більш енергійними. Збільшилася також кількість дописів у спільнотах проекту. В такому психологічному стані їм набагато легше виконувати вправи в наступних блоках, які потребують високого рівня мотивації та уваги. Домашні завдання буди виконані 80% групи.Також нас зацікавило, яким чином можна перенести робочі стратегії впливу на дорослих з реальних успішних тренінгів, результати такого порівняння наводимо у таблиці 1.Таблиця1Мотиваційні фактори впливу у дистанційних курсах розвитку Фактор впливуРеалізація в тренінговому форматі (людина – людина – спільнота)Дистанційна реалізація (людина – комп’ютер – віртуальна спільнота)1. Гнучкість, зміна стратегіїТренер змінює емоційний стиль ведення групи, час проведення, вибір інструментарію для досягнення мети заняття – залежно від стану групи або особи.Потоки курсу. Створено модель «Типологія учасника». Є 5 типів з різним рівнем готовності до змін, навчання, швидкістю психічних процесів та відповідальністю. Технології адаптовані для кожного типу.2. Емоційний рівеньТренер керовано змінює емоційний фон, підвищуючи/ знижуючи емоційні тони. Вага «живого» спілкування, своєчасні підтримки: погляд, посмішка, тощо.В ДКР «Успіх» є форум та чат-кімната, вебінари де учасники звітують про свій прогрес. Створено віртуальні спільноти та блоги-підтримки, з постійно оновлюючимися інформаційними статтями, відео. Є опція «Рівень героя» (з рейтингом героїв), що прогнозовано зробить курс яскравішим, або покращить емоційний тон учасників.3. Особистість, як взірецьЛюдина потребує моделей для копіювання – так відбувається розвиток. За даними дослідників, близько 50% компетенцій учасники тренінгів копіюють, «знімають» з особистості тренера.Блоги, відеоблоги, «стіна успіху» з даними учасників різних хвиль навчання віртуальні спільноти. Зібрано базу еталонів з прикладами, елементами, які можна копіювати, якими можна захоплюватись. Планується створити гру «Порівняльний калькулятор успіху», де можна виміряти відсоток відповіданості своєму кумирові. На своїй сторінці замовити опцію: вислови улюблених героїв. Важливим також є яскравий та змінюваний інтерфейс курсу, з психологічно вивіреними: флеш, кольорами, розташуванням блоків, змінами (новини, вебінари, звіти).4. Харизма – яскравість, захоплення.Мотиваційний вплив особистості: захоплення іншими стимулює до активної діяльності. При скерованості-векторі, заданому темою, активація приводить до розвитку певних компетенцій.5. Групова підтримка: синергія рухуСпільний емоційний фон, мотиваційний імпульс, обмін досвідом мають великий трансформаційний потенціал. Люди порівнюють себе один з іншим, в рефлексивному середовищі повинні осмислювати власну поведінку з інших, незвичних раніше сторін, що розвиває саморефлексію.Психологічні піраміди, інтервізійні групи. В ДКР «Успіх» ми запланували створення міні груп (2-3-5 осіб) за «завданнями», люди будуть мінятися ролями «наставник»- «протеже» для виконання певних задач, будуть створені спільноти по темам моделі життєвих виборів (професія, фінанси, стосунки, тощо) у форумах, тематичні чат-кімнати та вебінари. У віртуальних спільнотах спілкуються люди з різних хвиль, обмінюються досвідом т. ін. На завершення курсу проводиться «круглий стіл» з учасниками, який записується на відео, та звіти учасників є додатковим мотиваційним фактором, для тих хто вчиться.6. Зворотній зв’язокТренер обирає підходящу для кожного форму подання, деталізацію, час та психологічний супровід зворотного зв’язку, тобто зворотній зв’язок є індивідуалізованим.Тьютор має авторську схему «П’ять Пі» подання зворотного зв’язку, яка компенсує людський фактор: щоденно, щотижнево, щомісяця, особистий привід, прогрес). Кожний зворотній зв’язок подається за загальновідомою схемою «Сендвіч». Психологічні піраміди.7. Структура подання інформації.Принцип «кільця Веблера» посилює мотиваційній аспект через простоту, логічність, наявність прикладів та зв’язків-містків між заняттями курсу.Мотивуючі аспекти даного питання легко переносяться в дистанційний формат, але потребують додаткових інформаційних «виходів»Висновки і перспективи. Головним аспектом, який нам вдалося зберегти, є інтерактивність. Зміна форм обміну інформацією між учасниками та ведучим у тренінговому форматі має найвищу ступінь через швидкість та зручність обміну інформацією для досягнення мети заняття. У тренінговому форматі ми маємо множинну, або діалогову взаємодію, коли інформація пов’язана з множиною попередніх повідомлень та відносинами між ними (1:m). У дистанційному ж форматі ми природньо виходимо на лінійний тип взаємодії (1:), коли відсутній зв’язок з попередніми повідомленнями, що власне не є інтерактивністю. Або на реактивну взаємодію (1:1), коли кожне повідомлення, обмін взаємодіями пов’язано лише з однію попередньою інтеракцією без врахування інших зв’язків. Як бачимо з таблиці 1, то саме для вих

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

У статтi розглянутi деякi закономiрностi поведiнки впiзньому юнацькому вiцi (18–23 роки). Проаналiзованi гендернiдетермiнанти й особливостi прояву iндивiдуального стилю поведiнки вконфлiктних ситуацiях серед юнакiв i юнок. Презентовано результатиемпiричного дослiдження, спрямованого на визначення гендернихвiдмiнностей у стилях поведiнки студентiв у конфлiктних ситуацiях iчинникiв таких ситуацiй за допомогою авторської анкети. Отриманiданi було розширено й уточнено засобами методики «Визначеннястилю поведiнки в конфлiктних ситуацiях» ТКI Томаса — Кiлмана.

У артыкуле прааналізаваны дыялектызмы ў мастацкім кантэксце пісьменнікаў Брэстчыны. У мастацкім ідыялекце моўная спецыфіка аўтара прадугледжвае выкарыстанне дыялектызмаў як кампанента аўтарскай моўнай сістэмы. Вызначана функцыя мясцовай моўнай адзінкі (устойлівых адзінак, дыялектызмаў, устарэлых слоў) у ідыялекце пісьменнікаў Брэстчыны; прааналізаваны структурна-семантычныя асаблівасці дыялектызмаў. Выяўлена адметнасць ужывання розных тыпаў дыялектызмаў такімі аўтарамі, як У. Гніламёдавым, Г. Марчуком, М. Купрэевым. Пісьменнікі Брэстчыны ўводзяць дыялектнае слова ў мастацкі кантэкст звычайна шляхам «цытавання», прысутнасці дыялектызмаў у кантэксце як іншастылёвага элемента. У статті проаналізовано діалектизми в художньому контексті письменників Берестейщини. У художньому ідіалекті мовна специфіка письменника передбачає використання діалектизмів як компонента авторської мовної системи. Визначено функції місцевих мовних одиниць (фразеологізмів, діалектизмів, застарілих слів) в ідіалекті письменників Берестейщини; проаналізовано структурно-семантичні особливості діалектизмів. Виявлено специфіку вживання різних типів діалектизмів такими авторами, як В. Гниломедов, Г. Марчук, Н. Купреєв. Письменники Берестейщини вводять діалектні слова в художній контекст зазвичай шляхом «цитування», присутності діалектизмів у контексті як елементів іншого стилю