Статті в журналах з теми "Види корупції"

У статті аналізуються рівні (види) корупції, зокрема, високорівнева/ елітарна/можновладна, корупція в середніх ешелонах влади (регіональний рівень), корупція у «низовому чиновництві» та ситуативна корупція, так звана «корупція від злиднів». Розглядається вплив корупції на систему державного управління.

Стаття присвячена висвітленню питань щодо поняття і видів корупції та її характеристиці. Надано правове трактування терміна «корупція» у вузькому та широкому розумінні, що надає можливість досконалого вивчення розглядуваного явища. Ця класифікація зумовлює до вивчення основних проблемних питань щодо запобігання корупції.

У статті антикорупційна безпека України розуміється як частина національної безпеки нашої держави, що вимагає належного визначення її викликів, загроз та небезпек, що зумов- лює вироблення належних заходів протидії відповідним негативним явищам. Запропоновано виокремлювати антипорядок, пов’язаний із корупцією, який полягає в порушенні особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівня- ними до них особами, претендентами на відповідні посади, а також особами, які припинили чи припиняють вказану діяльність, антикорупційних вимог, заборон та обмежень, перед- бачених Законом України «Про запобігання корупції». Корупцію й антипорядок, пов’язаний із корупцією, визнано суспільними ризиками, які деструктивно впливають на антикорупцій- ну, а отже, на національну безпеку України, характеризуються різною інтенсивність такого впливу. Корупція є загрозою, антипорядок – викликом для антикорупційної та національної безпеки України. Спільність об’єкта, на який посягають корупційні кримінальні правопору- шення й адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, вказує на те, що відповідні види правопорушень є досить близькими за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, що дає підстави розглядати їх як єдине ціле, частинами якого є негативні явища, що посягають на антикорупційну безпеку як частину національної безпеки України.

Актуальність статті полягає в тому, що попри високий рівень довіри, яким користуються Збройні Сили України серед громадян більшості з країн світу, проведені Транспаренсі Інтернешнел дослідження свідчать, що сфера оборони разом з нафтогазовидобувною промисловістю та будівництвом належать до найбільш корумпованих сфер діяльності, до компетенції яких входить управління державними ресурсами. Метою статті є з’ясування стану наукової розробленості проблем протидії корупційній злочинності у сфері воєнної безпеки. Наголошено, що суттєве значення для з’ясування сутності поняття та основних ознак корупції має застосований вченим вперше у вітчизняній кримінологічній та кримінально-правовій науці підхід до її дослідження як системного соціального явища. Результати досліджень вченого також знайшли своє відображення в монографіях «Корупція: сутність, поняття, заходи протидії» (2001 р.) та «Корупція – корозія влади (соціальні сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії)» (2004 р.). Зо- крема, вчений слушно зауважує, що визначаючи поняття корупції, важливо брати до уваги, що, по-перше, це соціальне явище, а не конкретне суспільно небезпечне діяння; по-друге, що у правовому значенні корупція не може бути зведена до одного виду правопорушення, вона становить собою сукупність різних за характером і ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю сутністю корупційних правопорушень; по-третє, що його законодавче ви- значення не дає правоохоронним органам жодних додаткових правових засобів, що стосуються підстав юридичної відповідальності за корупцій- ні діяння. З’ясовано, що поза увагою вчених залишався механізм боротьби з корупційною злочинністю у сфері військової безпеки, загальносоціальні, спеціально кримінологічні та індивідуальні заходи протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки. Цього разу оцінка стану науково- теоретичного розвитку протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки не проводилась. Корупційна злочинність у сфері військової безпеки фрагментарно розглядається в сукупності з корупційними злочинними діями без розрізнення конкретних кримінологічних ознак. Слід також зазначити, що сьогодні вичерпні монографії з кримінологічних принципів боротьби з корупцією у сфері військової безпеки відсутні. Все це підвищує ступінь відповідності темі дослідження та веде до подальших напрямків наукових досліджень проблем протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки.

Публікація присвячена дослідженню повноважень Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в протидії корупції. Охарактеризовано нормативно-правову основу діяльності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Проаналізовано її роль щодо протидії корупції в розрізі конституційних функцій прокуратури. Корупція вважається негативним явищем, яке загрожує національній безпеці, демократичному розвитку держави та суспільства, конституційному ладу України. Корупційні прояви підривають авторитет країни, перешкоджають функціонуванню державного апарату, обмежують конституційні права і свободи людини та громадянина, порушують принципи верховенства права, встановлений порядок здійснення повнова­жень посадовими і службовими особами органів державної влади, управлін­ських структур приватного сектору, знищують морально-етичні цінності, дискредитують державу на міжнародному рівні. Корумпованість українсько­го суспільства визнана однією з перешкод на шляху до інтеграції України в європейський простір. Прокуратура України посідає центральне місце в системі правоохоронних органів у сфері боротьби з корупцією. Вона здійснює протидію корупції шляхом реалізації функцій процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення, представницьку діяльність у позакримінальній сфері, координацію дій пра­воохоронних органів у сфері протидії кримінальній корупції. Окремі елементи боротьби з корупційними виявами наявні також і під час реалізації функції нагляду за виконанням су­дових рішень у кримінальних справах, застосування інших заходів примусового характеру, що обмежують особисту свободу громадян. Процесуальне керів­ництво досудовим розслідуванням варто роз­глядати в рамках і контексті єдиного цілого, у форматі виду прокурорського нагляду, покладаючи в такий спосіб край усім диску­сіям навколо штучно створеної проблеми.

Стаття присвячена розгляду існуючих шляхів протидії корупції в Україні та розробці на цій основі механізмів реагування на корупційну злочинність через виконання завдань, пов’язаних з аналізом здо-бутків вітчизняних та зарубіжних науковців щодо за-гальнодержавних шляхів запобігання та необхідності здійснення заходів на зменшення корупційної актив-ності громадян. Визначено важливість підвищення антикорупцій-ної культури населення для формування негативного ставлення в суспільстві до явища корупції, проаналізо-вано наукові підходи до визначення механізму реагу-вання на корупційні правопорушення, проаналізовано міжнародний досвід реагування на корупційні прояви. Розкрито наукове обґрунтування певних шляхів про-тидії корупції в українській державі, а також на основі проведеного дослідження запропоновано авторське ба-чення протидії корупції, а також підтримано позицію провідних українських кримінологів щодо ефективної протидії корупції через прояв політичної волі, спрямо-ваної на реальну протидію зазначеному виду злочинів. Окремо зазначається, що ефективна протидія ко-рупції можлива лише за умови комплексного підходу до мінімізації цього явища. Для цього потрібно шля-хом проведення просвітницької роботи сформувати не-гативне ставлення до корупційних правопорушень гро-мадян. Необхідним є використання сучасних ресурсів, які дають змогу мінімізувати можливість застосування корупційних схем. Як підсумок визначено, що в Україні, яка обрала за-раз вектор на успішну євроінтеграцію, потрібно належ-ним чином підходити до викорінення явища корупції, використовуючи увесь можливий арсенал способів та заходів запобігання. Найбільш ефективними шляхами протидії корупції сьогодні є формування антикоруп-ційної культури населення, використання міжнарод-ного досвіду та застосування більшої кількості ресур-сів, спрямованих на мінімізацію корупційних ризиків, а також реалізація загальнонаціональної стратегії дер-жави щодо подолання цього явища.

Стаття присвячена визначенню посадових осіб як суб’єктів адміністративного правопорушення, що пов’язані з корупцією. Встановлено, що в умовах сьогодення запобігання та протидія будь-яким корупційним проявам залишається першочерговим завданням в Україні. Доведено, що виходячи із позицій законодавця, в теорії адміністративно-деліктного права, суб’єктний склад адміністративної відповідальності поділяється на наступні види: а) загальна адміністративна відповідальність; б) спеціальна адміністративна відповідальність, яка включає, зокрема й відповідальність посадових осіб. Підтверджено, що правопорушення вчинене посадовою собою представляє більш суспільну шкідливість ніж правопорушення, вчинені іншими особами, оскільки в першому випадку спричиняється шкода авторитету держави, зокрема економічній її складовій. Доведено, що сучасний стан законодавчого врегулювання адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення посадових осіб потребує приведення її у відповідність з іншими правовими актами, що регулюють правовий статус посадових осіб, а також визначенню меж та особливостей притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб.

Стаття присвячена розгляду поняття адміністративні правопорушення, що пов’язані з корупцією як різновиду адміністративного правопорушення. Встановлено, що зазначений вид правопорушень через систематичні посягання на повсякденний порядок діяльності органів публічного управління становить суттєву загрозу різноплановим суспільним відносинам, який формується, зокрема, через адміністративно-правові приписи, заборони та обмеження і через який здебільшого забезпечується стабільне існування держави. Підтверджено, що адміністративним правопорушенням притаманні ряд ознак, які характерні для адміністративних правопорушень, які зводяться до наступних: протиправність, винність, адміністративна караність, діяння, суспільна шкідливість (небезпечність). Доведено, що адміністративним правопорушенням, що пов’язані з корупцією, притаманні всі ознаки, що характеризують будь-яке адміністративне правопорушення, проте мають певні особливості.

Стаття присвячена особливостям адміністративно-правової кваліфікації правопорушень, пов'язаних з корупцією. Встановлено, що кваліфікація адміністративних деліктів є одним з етапів використання адміністративно-правової норми, метою якої є встановлення підстав для застосування адміністративної відповідальності до особи, що вчинила протиправні дії. Змістом кваліфікації адміністративного правопорушення є оцінка скоєного діяння з точки зору закону, у зв'язку з чим здійснюється вибір адміністративно-правової норми, яка передбачає відповідальність за це діяння, доведення того, що застосуванню у конкретному випадку підлягає саме ця норма, юридичне оформлення та закріплення висновку про оцінку скоєного. Неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення означає незаконне притягнення особи до адміністративної відповідальності або те, що диспозиція інкримінованої статті не відповідає фактично вчиненому діянню особи, або вчинене діяння підпадає під ознаки будь-якого іншого правопорушення. Помилка під час кваліфікації може спричинити не тільки неправильне призначення міри покарання, але й необгрунтоване застосування низки інших обмежень, пов'язаних із притягненням до адміністративної відповідальності. Визначено, що правильна й повна кваліфікація може бути проведена лише тоді, коли встановлені всі обов'язкові фактичні обставини справи, коли юридичний склад є визначеним та передбачає встановлення ознак, які характеризують кожний з елементів юридичного складу, а саме об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону. Доведено, що особливістю об'єкта адміністративного правопорушення пов'язаного з корупцією, є те, що здебільшого їх скоєння передбачає наявність посягання на норми фінансового, трудового, податкового, банківського та інших галузей законодавства. Об'єктивна сторона правопорушень, пов'язаних з корупцією, передбачає наявність діяння, а також іноді часу та способу вчинення правопорушення. Суб'єктом правопорушень виступають посадові особи. Суб'єктивна сторона характеризується умисною формою вини. Проведений аналіз адміністративно-правових норм сприятиме усуненню недоліків під час притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності, позитивно вплине на правоза-стосовну практику юрисдикційних органів та набуде юридичної довершеності.

У сучасну епоху реформування судової системи в Україні, все більшої актуальності набувають нові форми судочинства, які не були відомі в українському правовому полі раніше. Мова йде про Вищій антикорупційний суд та Вищій спеціалізований суд з питань інтелектуальної власності. Дійсно ці нові суди виникли порівняно недавно і ще не мають в своєму запасі великого обсягу розглянутих справ. Проте створення цих судів було зумовлено зростаючою необхідністю боротьби з корупцією та появою відносно нової сфери правовідносин, як право інтелектуальної власності. Сфера боротьби з корупцією та право інтелектуальної власності виникли на правових теренах України не випадково. Їх поява була зумовлена подальшим розвитком суспільних відносин у цих напрямках. Оскільки реформування держави йде не стільки за волевиявленням конкретних індивідів, а в силу законів об’єктивної реальності, то суспільні відносини відповідно змінюються під впливом природних факторів та об’єктивних законів всесвіту. Отже створення нових спеціалізованих судів в Україні зумовлюється наростаючою інтенсивністю розвитку суспільства та появою нових форм правопорушень, які не були відомі раніше. Світова економічна криза, яка триває з 2008 року більшою мірою обумовила появу нових видів правовідносин, тому, відповідно, і виникають нові форми злочинів – у сфері боротьби з корупцією та у сфері права інтелектуальної власності. Метою статті є здійснення теоретико-правового аналізу діяльності Вищих спеціалізованих судів в правовому полі України, їх включення в загальну систему судочинства України. Наукова новизна полягає в тому, щоб проаналізувати новий вид судочинства в якісно новому правовому вимірі по відношенню до держави і суспільства. В якості висновку автор намагається прийти до того, що нові спецсуди є дійсно важливим елементом, без якого судова система України буде неповноцінною.

Статтю присвячено аналізу наявних підходів до класифікації суб'єктів корупційних криміналь­них правопорушень та виробленню авторського бачення функціональ­них ознак суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень, які можуть бути покладені в основу їх класифікації. З'ясовано тео­ретичне та практичне значення проведення класифікації суб'єктів корупційних кримінальних право­ порушень, систематизації та впо­рядкування, поділу на види, групи та відмежування останніх наукою кримінального права. З'ясовано, що виділення ознак окремої класифіка­ційної групи спеціальних суб'єктів є передумовою коректного визна­чення ступеня суспільної небезпеч­ності правопорушення, врахування таких ознак під час юридичної оцінки поведінки суб'єкта право­порушення важливе для реалізації принципу диференціації криміналь­ної відповідальності та індивідуа­лізації покарання. Визначено, що серед суб'єктів корупційних кримінальних правопо­рушень можуть бути як загальний суб'єкт, так і спеціальні суб'єкти кримінальних правопорушень. Функціональна діяльність спеці­альних суб'єктів корупційних кри­мінальних правопорушень полягає в постійному, тимчасовому здійс­ненні функції представників влади, виконанні організаційно-розпо­рядчих чи адміністративно госпо­дарських обов'язків (у тому числі відповідно до спеціальних повнова­жень). Окремо виділено серед служ­бових осіб посадових осіб, доведено доцільність включення посадових осіб до кола службових осіб у кон­тексті кримінально-правового регулювання. Зроблено висновок, що суб'єкти корупційних кримінальних право­порушень можуть бути класифіко­вані відповідно до характеру їхньої діяльності та функцій суб'єкта кримінального правопорушення. Серед суб'єктів корупційних кри­мінальних правопорушень виділено осіб, які здійснюють функції пред­ставників влади чи місцевого само­врядування; осіб, які виконують організаційно-розпорядчі функції; осіб, які виконують адміністра­тивно-господарські функції. Крім того, серед суб'єктів корупцій- них кримінальних правопорушень мають бути диференційовані служ­бові особи публічного права та службові особи приватного права.

Статтю присвячено аналізу громадського контролю як одного із заходів зовнішнього контролю за Національним антикорупцій-ним бюро України. Констатовано, що успішна боротьба з корупцією в правоохоронних органах неможлива без підтримки населення, демократизації самих інститутів поліції. Центральною рисою демократичності поліції є суспільна згода з її діяльністю. Однією з основних форм зворотного зв'язку між правоохоронним співтовариством та соціумом є громадська думка як стан масової свідомості, що відображає ставлення до соціальних подій та діяльності органів публічної влади, окремих спільнот або індивідуумів. Зроблено висновок, що до форм громадського контролю за діяльністю НАБУ варто зарахувати участь громадськості в оцінці корупційних ризиків у діяльності НАБУ та підготовки його Антикорупційної програми, організації внутрішнього контролю у НАБУ, в тому числі у форматі роботи Комісії з оцінки ризиків та організації внутрішнього контролю у НАБУ. Крім того, з огляду на висловлені в наукових джерелах погляди щодо сутності громадського контролю та з урахуванням завдань, які покладаються на НАБУ, вважаємо, що громадський контроль за діяльністю НАБУ - це визначена законом діяльність представників громадськості, яка реалізується в різноманітних формах, передусім у форматі діяльності Ради громадського контролю при НАБУ, спрямована на підвищення ефективності роботи НАБУ шляхом безпосередньої участі у процедурах формування кадрового складу НАБУ, дисциплінарних провадженнях, формуванні антикорупційної політики органу, організації системи внутрішнього контролю НАБУ, контролю за прозорістю в діяльності НАБУ, визначення проблемних питань у діяльності НАБУ, в тому числі шляхом соціологічних опитувань та громадських обговорень та підготовки пропозицій щодо подолання виявлених недоліків як на законодавчому, так і на відомчому рівні, з подальшим моніторингом результативності змін, що відбулися.

Розглянуто особливості методів державного управління, які використовуються у суспільному середовищі. Досліджено міжнародний досвід нормативно-правового регулювання суспільної діяльності. Встанов- лено залежність між суспільними явищами та особливостями державного управління в історичному, правовому, соціальному та економічному аспек- тах. Досліджено ефективність вітчизняних методів на основі міжнародного досвіду. Представлено власну класифікацію методів державного управління громадянським суспільством. Надано визначення поняття громадянського суспільства як феномену з розвиненими економічними, культурними, право- вими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, який взаємодіє з ним. Методологія теоретико-правового аналізу громадян- ського суспільства охоплює такі процеси, як досягнення свободи, рівності, справедливості та інших людських цінностей. Зазначено, що наявність проблем у державному управлінні України, зо- крема неефективна діяльність інститутів державної влади та органів місцевого самоврядування, корупція, відсутність ефективної взаємодії між дер- жавою та інститутами громадянського суспільства є наслідком ігнорування об'єктивних наукових підходів до формування цілісної та логічно правильно вибудованої системи управління суспільством; відсутністю стратегічного ба- чення удосконалення та розвитку держави та її інститутів на довготривалу і середньотривалу перспективу; відсутністю методології адаптації та впрова- дження передового зарубіжного досвіду державного управління, насамперед, країн – членів Європейського Союзу. Вирішення даної проблеми на шляху реформи державного управління може бути реалізовано через реформу полі- тичного керівництва.

Розкрито сутність асиметричної децентралізації як виду по- літичної децентралізації, її ідейна основа та інституціональне призначення, визначено умови, що відкривають перспективи її впровадження в Україні. Показано, що асиметрична децентралізація є видом політичної децентра- лізації, за результатами якої регіональним органам влади надаються неод- накові повноваження. Її інституціональне призначення полягає у наданні регіонам відносної автономії в політико-правовому, матеріально-фінансо- вому, етнокультурному чи інших сенсах з метою розв’язання регіональних конфліктів та подоланні сепаратистських настроїв. Така автономія дає змогу захищати права громадян та реалізувати інтереси окремих історично сформованих регіонів, де існують значні розбіжності в історико-культурному, геополітичному, етнополітичному, економічному планах. Ідейною базою асиметричної децентралізації в Україні виступає євро- пейський “новий регіоналізм”, який обґрунтовує принцип відтворення по- літичної самобутності регіону, у межах якого обґрунтовується підвищення ефективності управління, зниження рівня корупції, залучення громадян до управління на основі партисипативної демократії, забезпечення демокра- тичних стандартів, підвищення якості в наданні адміністративних послуг, економічне зростання. Стверджується, що європейський вибір орієнтує Україну йти шляхом “нового регіоналізму”. Проте, в нинішніх умовах асиметрична децентралі- зація не має підтримки з боку політичних сил та населення регіонів. Харак- терною особливістю сучасної України є її інституціональна слабкість. Тим не менш, автор стверджує, що консервація процесів децентралізації надовго залишить Україну на узбіччі європейського шляху розвитку. На закінчен- ня стверджується, що адекватна для України модель децентралізації може допускати елементи асиметричності лише за певних умов: зламу партій- но-олігархічної системи, впровадження механізмів поміркованого партій- ного плюралізму, наявності механізмів партисипативної та консенсусної демократії, зміцнення культурно-інституціонального середовища та основ місцевого самоврядування, оптимізації та раціоналізації публічного управ- ління, демократизації суспільно-політичного життя в цілому.

Стаття присвячена з’ясуванню впливу прогалин у правовому регулюванні як корупціогенного фактора на функціонування органів публічної влади, а також дослідженню шляхів усунення зазначених дефектів права, що має на меті запобігати вчиненню корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних із корупцією, у публічній сфері. Визначено, що прогалину у правовому регулюванні слід розглядати як корупціогенний фактор, який сприяє особі, що уповноважена застосовувати норми певного організаційно-розпорядчого чи іншого документа, тлумачити його на власний розсуд, обирати із кількох можливих той варіант поведінки, який є найбільш вигідним для неї. Здійснено класифікацію прогалин, які є корупціогенним фактором, на такі види: а) прогалини в нормах матеріального права; б) відсутність або недостатність контролю і прозорості; в) відсутність або недостатність адміністративних і судових процедур; г) відсутність або недостатність конкурсних (аукціонних) процедур. Обґрунтовано, що найпоширенішим корупціогенним фактором у діяльності органів публічної влади є неналежне визначення в нормативно-правовому акті (його проекті) функцій, прав, обов’язків і відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, наслідком чого може бути невиправдане встановлення чи надмірне розширення дискреційних повноважень, створення умов для виникнення конфлікту інтересів та можливостей для зловживання наданими їм повноваженнями. Зроблено висновок, згідно з яким усунення прогалин у правовому регулюванні, що стають фактором корупціогенності у публічно-правових відносинах, має відбуватися насамперед шляхом моніторингу нормативно-правових актів, невід’ємною складовою частиною якого є антикорупційна експертиза. Водночас подальше реформування сфери нормотворчої діяльності має відбуватися у напрямку широкого залучення громадських об’єднань та окремих незалежних експертів до проведення антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та їх проектів, що дозволить підвищити ефективність цього інструменту й сприятиме забезпеченню розумного балансу між приватними і загальносоціальними інтересами.

Відсутність істотного поступу у сфері запобігання корупції, а також колосальний суспільний запит на «жорсткі» методи боротьби з корупціонерами актуалізують пошук належних інструментів реагування на незаконне збагачення, в тому числі кримінально-правовими засобами. 31 жовтня 2019 року Верховна Рада України прийняла в цілому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів». Метою статті визначено з’ясування ключових аспектів криміналізації незаконного збагачення та ризиків, які можуть виникати в результаті використання певних підходів під час формулювання відповідної кримінально-правової заборони. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше після доповнення Кримінального кодексу України статтею 368-5 «Незаконне збагачення» вивчено законодавчі засоби закріплення окремих ознак цього складу злочину, їх основні недоліки та сформульовано пропозиції щодо подальшого вдосконалення відповідної кримінально-правової норми. Висновки. Запровадження кримінальної відповідальності за незаконне збагачення відповідає нагальним вимогам українського суспільства. З метою криміналізації незаконного збагачення через третіх осіб було закріплено другу форму об’єктивної сторони цього складу злочину – набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою за відповідних умов. Ключовою загрозою означеного підходу є порушення принципу особистої відповідальності. За вказаних обставин також невирішеною залишилася проблема криміналізації користування особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, необґрунтованими активами значної вартості. Недоцільним є і закріплення обов’язковою ознакою складу злочину окремих процесуальних аспектів доказування. З урахуванням наведеного, запропоновано викласти диспозицію статті 368-5 КК України в іншій редакції. У ході пеналізації незаконного збагачення слід враховувати вимоги щодо узгодженості санкцій статті 368-5 КК України з іншими нормами права, які визначають відповідальність за вчинення корупційних злочинів, зокрема в частині встановлення строків позбавлення волі, а також закріплення додаткового покарання у виді конфіскації майна. Встановлені законодавчі заборони, спрямовані на розмежування кримінальної та цивільної процедури конфіскації необґрунтованих активів, є штучними і не сприятимуть ефективній протидії корупційним проявам.

Актуальність статті полягає в тому, що обрання Україною курсу євроінтеграції зумовлює ініціювання зі сторони останньої перегляду зако- нодавчої регламентації роботи правоохоронних органів, вдосконаленню їх діяльності та підвищення рівня довіри. Становлення ефективної, незаан- гажованої та прозорої силової структури, покликаної боротися з корупцій- ною складовою, є однією із важливих державних цілей реформування, оскіль- ки ефективне функціонування державних органів, зокрема, та держави, у цілому, можливе лише при наявності високоефективних некорумпованих державних органів та відсутності неправової особистої матеріальної за- цікавленості посадових осіб. Метою статті є проведення аналізу порядку застосування дисциплінарного стягнення відносно детективів Національ- ного бюро та визначення сутності цього виду стягнення. Стаття при- свячена визначенню порядку застосування дисциплінарних стягнень до детективів НАБУ. Визначено, що дисциплінарним стягненням, яке застосо- вується до детектива Національного бюро можна визначити захід право- вого впливу, як міра покарання за скоєння проступку детективами бюро, з метою виховання свідомо-якісного ставлення до службових обов’язків та результату своєї діяльності, неухильного дотримання службової дисциплі- ни. Зроблено висновок, що метою застосування дисциплінарних стягнень до детективів НАБУ є цілеспрямований виховний вплив на детективів На- ціонального бюро, які скоїли дисциплінарний проступок, з метою зміцнен- ня відповідальності та дотримання службової дисципліни, попередження вчинення проступків у майбутньому. Зроблено висновок, що дисциплінар- не стягнення, яке застосовується до детектива Національного бюро – це захід правового впливу, як міра покарання за скоєння проступку детекти- вами бюро, з метою виховання свідомо-якісного ставлення до службових обов’язків та результату своєї діяльності, неухильного дотримання служ- бової дисципліни. Відповідно його метою є цілеспрямований виховний вплив на детективів Національного бюро, які скоїли дисциплінарний проступок, з метою зміцнення відповідальності та дотримання службової дисципліни, попередження вчинення проступків у майбутньому.

У статті проаналізовано засади правового забезпечення впровадження та функціонування сучасних інформаційних процесів в інституційній та управлінській діяльності АРМА. Механізм виявлення, розшуку та управління активами – це публічні функції, реалізація яких є неможливою без таких процесів інформаційної діяльності, як: створення, обмін та поширення інформації; захист відомостей та даних, що охороняються законом; адміністрування даних, оцифровування відомостей; аналіз та статистика тощо. Діяльність АРМА є одним із ключових елементів антикорупційного механізму як з метою протидії корупції, так і ліквідації її негативних наслідків. Процедури виявлення, розшуку та управління активами здійснюються в межах невід’ємної інформаційної діяльності, яка водночас супроводжує внутрівідомчі управлінські процеси. Одним із ключових принципів реалізації державної політики менеджменту корупційних активів у діяльності АРМА є широкі повноваження щодо: отримання, обробки та розголошення інформації про активи; доступу до інформаційних ресурсів, у тому числі тих, які містяться у розпорядженні суб’єктів іноземної юрисдикції; забезпечення відповідними обов’язками органів влади, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб надавати інформацію, а також механізмами примусу у разі ненадання інформації; широкого поінформування громадськості про факти та процедури арешту активів у кримінальних провадженнях; обробки інших відомостей у сфері кримінального процесу, які потребують захищеності та безпеки; узагальнення та оперативного обміну інформацією щодо активів, одержаних злочинним шляхом. Інформаційна діяльність АРМА є різнотиповою та включає: накопичення, структурування інформації; здійснення відборів необхідних даних у розрізі конкретно заданого критерію пошуку; проведення моніторингу внесення, коригування та видання даних; контроль та порівняння показників роботи відділу, виконавців; автоматизацію формування довідок, звітів; ведення статистики та обліку кореспонденції; забезпечення цілісності та достовірності інформації тощо. Адміністрування Єдиного реєстру арештованих активів – це спеціальний вид складної інформаційної роботи, що потребує спеціального нормативного забезпечення у формі окремого Положення про Єдиний реєстр арештованих активів. Досягнення високих показників під час виявлення, розшуку та управління активами, а також їх повернення з іноземних юрисдикцій у взаємодії з органами досудового розслідування, слідства та суду, іноземними партнерами, а також бізнес-спільнотою, громадянами вимагає від АРМА впровадження не тільки сучасних інформаційних технологій, їх обслуговування, а й якісного інформаційно-правового забезпечення зазначених процесів.

Где лгут и себе и друг другу,и память не служит уму,история ходит по кругуиз крови – по грязи – во тьму.И. Губерман Людину з царини тварин виділила не праця, не розвиток мови і не інші дуже важливі, але все ж другорядні чинники. Головним чинником переможної еволюції людини є накопичення, зберігання і негенетичний спосіб передачі знань про себе і навколишнє середовище. Саме для цього необхідно було розвивати мову, об’єм черепу і прямоходіння, щоб використовувати накопичені знання, тобто працювати. Щоб зрозуміти, як інформаційні технології впливають на суспільний уклад, розглянемо три епохальні винаходи. Десь близько півтори тисяч років до нашої ери почали з’являтись фонетичні алфавіти, які значно спрощували складні писемні технології з використанням ієрогліфів. Все настільки спрощувалось, що засвоїти писемність отримала змогу навіть дитина. Наступний епохальний винахід відбувся приблизно п’ятисотого року вже нашої ери. Це був винахід позиційних систем числення. Наприклад, до цього часу в Європі панувала непозиційна римська система числення, для якої алгоритми арифметичних дій були дуже складні з великою кількістю виключень з правил, тому для того, щоб вміти виконувати арифметичні розрахунки, необхідно було закінчувати університет. І, нарешті, ще через півтори висячи років винайшли персональний комп’ютер. Звичайно обчислювальні пристрої існували і раніше, але з’явились кавоварки, які розмовляють, в’язальні машини і кухонні комбайни, які необхідно програмувати і таке інше. Тепер пересічний громадянин, хоче він того чи ні, повинен засвоювати новий для нього алгоритмічний спосіб мислення так само, як щойно описані винаходи не тільки надавали нові можливості, але й вимагали засвоєння нових вмінь читати, писати і рахувати. Вже давно неписьменна людина є не тільки не бажаною, але й несе в собі певну загрозу суспільству. На жаль, досі не всі зрозуміли, що персональні комп’ютери – це не чергова «друкарська машинка», що це значно серйозніше.Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) виникло під гаслами боротьби з корупцією. Корупція в черговий раз перемогла, але ЗНО все ж таки дало корисні результати. Вперше ми отримали більш-менш об’єктивну оцінку стану освіти. Не дивлячись на шалені спроби, не вдалося повністю приховати реальні результати. По-перше, зсув оцінки на 100 балів може справити враження лише на тих, хто геть не розуміє, що таке обчислення. Наприклад, якщо успішність 50%, то додавання 100 балів може перетворити ці бали на 150 і, враховуючи, що тепер максимальна сума балів дорівнює 200, ми отримаємо загальну оцінку 150/200=75%. Кому потрібні подібні числові кульбіти? По-друге, навіщо потрібно натягувати реально виміряний розподіл результатів на геть недоречний в цьому випадку нормальний розподіл. Зрозуміло, що нормальний розподіл виникає, коли середнє значення зумовлене однією причиною, а відхилення від нього випадкові й незалежні. Коли студент шукає відповідь на завдання, він використовує декілька механізмів: просто вгадування, банальну ерудицію (побутовий досвід), знання і навіть помилково сформовані поняття (на жаль, буває і таке). Можливі й композиції наведених механізмів пошуку відповідей. Наприклад, за допомогою власного досвіду відсікається частина запропонованих відповідей і тим самим збільшується ймовірність, а далі йде просте вгадування.Існують два типи тестів, які мають відношення до освіти. Це тести для визначення здібностей і тести на визначення досягнень у навчанні. Перші цікаві більше для наукової діяльності, а використання їх для практичної діяльності, м’яко кажучи, дискусійне. Але тести на досягнення в навчанні мають суто практичне значення. Однак ці типи тестів сильно відрізняються один від одного. По-перше, діапазоном вимірювання. Наприклад, як вказати межі геніальності? А діапазон вимірювання тестів на досягнення завжди обмежений об’ємом навчальної програми. По-друге, на форму закону розподілу результатів вимірювання здібностей повинен впливати лише об’єктивний стан речей, а на форму закону розподілу тестів на досягнення може впливати і завжди впливає технологія (методика) навчання, яка не є об’єктивною причиною. До речі, форма закону розподілу результатів тестування на здібності не зобов’язана бути симетричною, як то прийнято в багатьох досить поширених теоріях тестування. Так, наприклад, якщо можна допустити, що кількість народжуваних із задатками геніїв приблизно однаково з кількістю народжуваних з задатками суперйолопів, то при вимірюванні у зрілому віці цей баланс, напевно, не зберігається. Дійсно, не всі діти з задатками геніальності зможуть розвинути їх в повній мірі. На те є дуже багато причин, при цьому відсоток тих, кому вдалося досягти максимального результату, буде складати значно менше, ніж 50. Те ж саме можна сказати про тих, хто зумів вибратись із дуже неприємних задатків і стати нормальною людиною. Таким чином, врешті решт суперйолопів буде значно більше, ніж геніїв.Оцінка в навчанні грає роль оберненого зв’язку і тому ні в якому разі не можна її спотворювати різними заохочувальними й іншими виховними змістами. Необхідно повернутися до попередньої практики, коли використовувались дві окремі оцінки: оцінка за навчання і оцінка за старанність. На жаль, п’ятибальна система оцінки була спочатку спотворена, а потім взагалі відкинута. Оцінка «задовільно» означала, що учень відтворив 100% навчального матеріалу. Оцінка «добре» відповідала осмисленому використанню знань для практичних завдань. І, нарешті, оцінка «відмінно» виставлялась у разі використання знань у нестандартних (в тих, які не згадувались у процесі навчання) випадках. Оцінка «незадовільно» виставлялась у всіх інших випадках, окрім тих, коли учень не міг або був не здатним, або не хотів навчатись. Для такої ситуації використовували оцінку «дуже погано» з обов’язковим повторним навчанням. Сучасна дванадцятибальна шкільна і, певною мірою, семибальна система вищих навчальних закладів відповідають лише градації сірого, тобто інтервалу від «незадовільно» до «задовільно» п’ятибальної системи. Слід згадати ще одну ваду сучасної системи оцінювання. Це плутанина коду оцінки з кількісною характеристикою. Мова йде про так звану середню оцінку або показник якості навчання. Якщо ми закодуємо числом «1» яблуню, числом «2» – вишню і числом «3» сливу і якщо далі з’ясується, що половина дерев у саду це яблуні, а половина – сливи, ми ж не будемо стверджувати, що у нас гарний вишневий садок? І ще гірше, якщо ми станемо оцінювати якість художнього твору за середнім кодом літер, які використані для його написання.Однією з головних вад комп’ютерного тестування є практична неможливість використати в тесті завдання, що вимагають неформальної перевірки експертом-людиною. Щодо неможливості корегувати завдання під час опитування, то це скоріше є перевагою комп’ютерного тестування, ніж його недоліком. До переваг комп’ютерного тестування слід віднести формальність, тобто незалежність від людського фактору проведення і оцінювання.Зупинимося на труднощах складання завдань для тестування. Перша перепона при розробці завдання – це визначення складності завдання. Добре відомо, що використання часу, необхідного для виконання завдання, не може бути критерієм його складності. Однак і популярний спосіб визначення складності за допомогою пробного тестування теж не витримує критики. Дійсно, якщо студента ретельно тренували бачити повний диференціал, то для нього знаходження деяких інтегралів буде дуже легким завданням, у випадку ж якщо студенту лише повідомляли про повний диференціал, але не тренували його розпізнавати, подібне завдання буде значно складнішим. Можна продовжувати подібні приклади, але і так зрозуміло, що технологія навчання радикальним способом впливає на складність виконання тестових завдань. Оскільки результати тестування мають бути незалежними від методики навчання, то зрозуміло, що використання пробного тестування для оцінки складності завдань не слід використовувати. Комп’ютерний тест – це інструмент для вимірювання. Як і будь-який прилад, він має певний діапазон, у якому він працює достеменно. Це означає, що частину балів студент може набрати, не володіючи знаннями, а просто вгадуючи відповідь. Щоб корегувати оцінку тестування, слід визначити кількість балів, яку студент може набрати, просто вгадуючи, відняти її від отриманої оцінки завдання і при визначенні підсумкової оцінки за тест провести нормування того, що залишилось, на максимальний бал тесту. При складанні завдань належить всіляко зменшувати ймовірність вгадувань. Наприклад, якщо відповідь подається у вигляді числа, то не бажано формулювати завдання у вигляді запитання з переліком можливих варіантів відповіді, а пропонувати студенту ввести число з клавіатури. Бажано відходити від практики використання завдань тільки з однією вірною відповіддю. Студент повинен сам вирішувати, скільки запропонованих відповідей він повинен вибрати: одну, дві, декілька, всі або навіть жодної. При такому підході перевіряються не тільки знання, а й впевненість у них.Рівень освіти знижується. В цьому легко переконатися, запропонувавши студентам завдання, наприклад, з посібників 30-літьої давнини для підготовки абітурієнтів. З багатьох причин необхідно створювати загальний для країни банк тестових завдань. Щоб завдання не старіли, їх треба робити багатоваріантними, тобто варіантів завдання повинно бути так багато, що запам’ятовувати без розуміння кожний з них окремо було б недоцільно. До того ж кожний варіант повинен вирішувати одну й ту саму дидактичну задачу, тобто повинен перевіряти знання конкретного теоретичного положення навчальної програми. Такий банк можна було б використовувати як для підготовки, так і для безпосередньо тестування. При наявності такого банку тестових завдань стане можливим реальне порівняння результатів тестування за різні роки, тоді як зміна завдань кожного року несе велику загрозу зменшення рівня складності. Звісно, таку базу необхідно доповнювати і розширювати на предмет все більшого і якісного охоплення навчального матеріалу. Однак слід дуже ретельно пильнувати і не дозволяти спрощення вимог до складності завдань. Необхідно уніфікувати підсумковий контроль у процесі навчання, і комп’ютерне тестування для цього на часі.Треба щиро сказати, що занепад освіти зумовлений суб’єктивним фактором, а саме недолугим і недалекоглядним керівництвом. Підтвердимо цей висновок наступними тезисами.Перша системна помилка полягає в тому, що замовник, виконавець і приймальник ‑ це одна й та ж установа, а саме МОНмолодьспорту. Якщо виконавця відокремити від замовника, то можна було б конкретніше з’ясувати, яку якість навчання можна вимагати вид виконавця і за яке фінансування. Це дуже непросте з’ясування, бо з одного боку ‑ грошей завжди не вистачає, а з другого ‑ розвиток суспільства напряму залежить від якості освіти.Друга системна вада управління освітою зумовлена недосконалістю теоретичної педагогіки. Наприклад, розглянемо теорію tabula rasa щодо освіти. Офіціальна педагогіка дуже ретельно критикує першу тезу цієї теорії, стверджуючи що «чистих дошок» не існує, але геть не розглядає другу тезу, яка стверджує, що якщо на «дошці» є вільне місце, то там можна написати що завгодно. А чи це так? Ні в кого не виникає заперечень, що процес навчання ‑ це інформаційний процес. Якщо це так, то для інформаційного процесу необхідно мати три структурні одиниці: передавач, канал і приймач. При цьому передавачів і каналів може бути декілька, а приймач один – учень. Саме на ньому відображається результат навчання і саме він є ключовою структурною одиницею в навчанні. Запитайте студента: «Що важливіше: знання чи диплом?». Ви отримаєте цілком обґрунтовану відповідь: «Звичайно ‑ знання, маючи їх завжди можна скласти іспити і отримати диплом». Але ж чому, деякі студенти попри всяку гідність вимолюють неадекватно завищені оцінки? Справа в тому, що крім недосконалостей теорії, існує варварське невігластво керівної ланки. Наприклад, варварський вираз: «Ви не учню ставите негативну оцінку, ви її собі ставите!», або більш хитромудрий: «Якщо студента відраховано з третього курсу, то гроші, які витрачені на його навчання ‑ це нецільове використання коштів». Чому саме платять хабар за вступ до навчального закладу, якщо майбутній студент справжній телепень? Тоді ж треба буде платити за кожний залік, за кожний іспит і кожну контрольну або курсову роботу. А якщо зустрінеться викладач, який не бере хабарів? Дуже довгий і ризикований ланцюжок. Чи не простіше піти і одразу купити диплом? Відповідь на ці запитання проста. Управління освітою відбувається з використанням недолугих і до того ж суперечливих показників. Наприклад, показник успішності, так званий показник якості, геть технологічно необґрунтований показник відношення кількості викладачів до кількості студентів, штучне обмеження кількості стипендіатів, і таке інше. За кожним з цих показників стоїть певна проблема керівної установи. Наприклад, популістський закон підвищення розміру стипендії без підвищення стипендіального фонду. До чого призводить цей суперечливий клубок вимог до керівництва навчального закладу і врешті-решт до викладачів? Негативні оцінки стають винятковим явищем. Тоді, якщо студент веде себе тихо, ходить на заняття, але нічого не вчить, він має свою чергову задовільну оцінку і, «відмотавши» певний строк, отримує диплом. Якби ж можна було перенести хоча б трохи відповідальності за результат навчання на студента, як того вимагає інформаційний характер процесу навчання, і при цьому використати незалежне від людського фактора комп’ютерне тестування, то можливо було б подолати описане ганебне явище.Нарешті, третя системна біда – невтримна вакханалія оптимізації і новаторства. Справа в тому, що оптимізація може бути дуже шкідливою, коли система знаходиться у збудженому нестійкому стані [1] тим, що оптимізаційні дії посилюють нестійкий стан і приводять до катастрофи. Як це не дивно, але діяльність вчителів-«новаторів» може наносити більше шкоди, ніж користі. Інновації можуть бути дуже локально корисними і шкідливими у загальносистемному сенсі. Так, багато століть учнів не спонукали зазубрювати таблицю додавання на кшталт таблиці множення, а замість цього дуже старанно привчали до виконання алгоритму переходу через розряд. Така методика сприяла глибшому розумінню того, як працює позиційна система числення. В наш час все більше вчителів змушують школярів заучувати таблицю додавання, що дійсно прискорює навчання швидкому рахуванню, але повністю знищує розуміння будови позиційної системи числення. Наступний приклад стосується викладання мови. Тенденція полягає в тому, що збільшується навчальний час на написання творів за рахунок навчання робити перекази. В результаті такого підходу учні не вміють писати доповідні, вести лабораторні журнали і взагалі пояснювати щось письмово. Замість цього вони списують з книжок незрозумілий у їхньому віці опис глибинних страждань Лариси Косач.Розглянемо деякі проблеми оптимізації з використання діаграми потенціального рельєфу рівня навчання. На рис. 1 локально стійкі стани мають номери: 1, 3, 5 і 6. Зрозуміло, що освіта може бути ефективною лише в стійких станах. Для того, щоб поліпшити ситуацію, систему треба перевести зі стійкого стану 1 до стійкого стану 3. Будемо збуджувати систему у стані 1 доти, поки система стане здатна сама переходити від збудженого стану 1 до збудженого стану 3 і навпаки. Потім, коли система буде знаходитись у збудженому стані 3, різко увімкнемо гальма, тобто використаємо відповідні стандарти, щоб система «охолола» до стійкого стану 3.Гальма ‑ це незмінний на певний час рівень тестування набутих знань. Якщо потроху знижувати рівень тестів, скажімо для покращення деяких показників, то система сама собою опиниться знов у стані 1. Описаний революційний спосіб оптимізації системи самий простий, однак він не завжди доступний. Наприклад, для переходу від стану 3 достану 5 такий спосіб не підходить. Дійсно, якщо поступово збільшувати збудженість стану 3, ми не досягнемо потрібного рівня і ймовірніше за все опинимося в стані 1. Для того, щоб перевести систему зі стійкого стану 3 до стійкого стану 5, необхідно швидко, протягом однієї чверті періоду коливань системи, збудити систему до необхідного рівня і зробити реформу, тобто змінити «правила гри», і знову увімкнути гальма, але вже на іншому вищому рівні. На рисунку такий перехід позначений штриховою лінією. Тепер зрозуміло, чому так важливо мати дієвий інструмент стабілізації системи. Комп’ютерне тестування, взагалі кажучи, відповідає вимогам для такого інструмента.

Дослідження розвитку антикорупційного законодавства в сучасний період важливо для встановлення тенденцій, закономірностей його формування, що, в свою чергу, дозволить зробити висновки щодо ефективності обраної законодавчої політики держави у сфері протидії корупційній злочинності. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі протидії корупційній злочинності в Україні. Предметом дослідження є кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії. Метою статті є розробка теоретичних кримінологічних і низки кримінально-правових засад протидії корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії, формулювання пропозицій, спрямованих на забезпечення підвищення ефективності діяльності у сфері протидії корупційній злочинності в Україні. Аналізуючи також чинне кримінальне законодавство, не можливо не зупинитися на такому аспекті, як включення примітки, яка містить перелік корупційних злочинів, до ст. 45 КК України. Дослідження кримінального законодавства привели до висновку, що виокремлення такого виду злочинів, як корупційні, для використання на практиці та в кримінально-правовій науці є не стільки недоцільним, скільки практично неможливим. Звичайно, ці злочини схожі з точки зору їх правових особливостей, сутності, спільності ознак злочинних корупційних діянь і мають такі спільні ознаки, як суб’єкти злочину, сфери вчинення, об’єктивна і суб’єктивна сторона складу злочину. Проте з цього приводу перше, на що потрібно звернути увагу, те, що розділи Особливої частини КК сформовані за ознаками основного безпосереднього об’єкта певних злочинів, а цей елемент корупційних злочинів не завжди збігається. Дослідження розвитку антикорупційного законодавства в сучасний період важливо для встановлення тенденцій, закономірностей його формування, що, в свою чергу, дозволить Україні зробити висновки щодо ефективності обраної законодавчої політики держави у сфері протидії корупційній злочинності. Аналіз законодавства України в сфері протидії корупційній злочинності свідчить, що за період існування незалежної України на державному рівні приймалися відповідні закони, видавались укази, розпорядження, розроблялись і затверджувались концепції та програми боротьби з корупційною злочинністю. Однак масштаби корупції в Україні залишалися досить значними. Законодавчий процес у сфері протидії злочинності і корупції часто виглядав занадто повільним, непослідовним і заполітизованим. Протидія корупційній злочинності потребує вивчення умов, в яких формується і реалізовується антикорупційна стратегія в Україні в сучасний період, оцінки політики держави в цьому напрямі, а також виокремлення кримінологічно-значущих проблем застосування конкретних механізмів такої протидії.Виключається можливість об’єднати всі корупційні злочини в одному розділі Особливої частини КК України. На підтвердження цієї думки можна навести як приклад зарубіжний досвід виокремлення корупційних злочинів в зарубіжних кримінальних кодексах. Частина з досліджених зарубіжних кримінальних кодексів містить окремі розділи, до яких включено норми, що визначають покарання за корупційні злочини.

Проблемою нинішнього етапу реформування сфери публічних послуг визнано не-належну якість їх надання. Вирішенню завдань державного управління присвяченіроботи В. Рача, Т. Маматової, в яких пропонується Концептуальна модель визначен-ня вектора розвитку соціально-економічної системи, яку пропонують як методоло-гічний інструмент наукового дослідження. Для інформаційного забезпечення оцінкиякості публічних послуг країн у складі індекс «Ефективність роботи уряду» показни-ка «Якість та ефективність державного управління» В. Кизима запропонував розгля-дати Worldwide Governance Indicators як міжнародний показник.Метою статті є визначення вектора розвитку системи надання публічних послуг вУкраїні за допомогою міжнародної рейтингової системи WGI із використанням кон-цептуальної моделі визначення вектора розвитку соціально-економічної системи, щобула запропонована В. Рачом і Т. Маматовою.За результатами дослідження, проведеного авторами статті з допомогою інфор-маційної системи, яка представлена на сайті Worldwide Governance Indicator у видіWGI Project, згруповані сукупні й індивідуальні показники країн за показникомякості й ефективності державного управління за період 1996 - 2013 роки. Аналіз змі-ни рейтингової позиції України вказав на залежність показників якості державногоуправління між собою, до того ж, найбільш впливові виявилися показники «Якістьзаконодавства (Regulatory Quality)», Стримання корупції (Control of Corruption) таЕфективність роботи уряду (Government Effectiveness). Крім того, відокремилисьетапи, в яких відслідковується ця залежність. Найбільш чітко послідовна залежністьпоказників проявилась на IV періоді (з 2005 по 2009 роки). Результати на інших пері-одах теж не суперечать гіпотезі.Особливості визначення вектора розвитку державного управління в Україні ви-значені з використанням Концептуальної моделі, яку В. Рач та Т. Маматова запропо-нували у вигляді підходу щодо визначення вектора руху соціально-економічної сис-теми, який складається з п’яти етапів:- прогнозування стану бенчмаркінгової системи: система державного управлін-ня країн Європейського Союзу, 2020 рік. Характерні ознаки (функція державногоуправління з надання послуг); основний показник успішності державного управлін-ня (якість та ефективність державного управління);- визначення граничних показників майбутнього стану об’єднаної системи: ре-зультати глобальних міжнародних досліджень Worldwide Governance Indicator (WGI)за Методиками Всесвітнього банку (The World Bank);- окреслення реперної зони: показники країн-членів Європейського Союзу. Показ-ник Якість державного управління (Governance Matters) зокрема у виді рейтингу заІндексом Ефективності роботи уряду (Government Effectiveness);- оцінювання нинішнього стану системи: показник Якість державного управлін-ня, що визначається рейтингами України у 2013 році за індексом Ефективності робо-ти уряду (30-е місце);- спрямування вектора руху системи: для визначення основних положень розвиткуполітичного напряму розвитку щодо спрямування вектора руху України постає завдання дослідження відповідності реалізації функції державного управління в Україні міжнародним нормам і усталеним практикам. В статті доведено, що актуальними до нинішнього часу залишаються положення, що основна функція публічного управління – це функція надання послуг і вона буде характеризувати Економічний адміністративний простір ще упродовж 2010-2015 рр. Дослідження з питання оцінки якості та ефективності державного управління (за даними WGI) дозволило висунути гіпотезу, що для України розрахункові індекси оцінки якості та ефективності державного управління мають чітку послідовну залежність, тому дослідження їх доцільно проводити в комплексі. Також схарактеризовано особливості визначення вектора розвитку системи надання публічних послуг в Україні за допомогою міжнародної рейтингової системи WGI із використанням концептуальної моделі визначення вектора розвитку соціально-економічної системи.