Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Видатна постать.
Статті в журналах з теми "Видатна постать"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Видатна постать".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Мага, І. "Віктор Романовський - видатна постать української архівістики". Архіви України, № 1/2 (2008): 125–38.
Знайти повний текст джерела
2
Головацький, І. "Видатна постать української і світової науки. До 150-річчя від народження професора Івана Горбачевського". Вісник Наукового товариства ім. Шевченка, Число 31, весна - літо (2004): 36–37.
Знайти повний текст джерела
3
Korobchenko, Marina. "Evdokia Reshetnyk (1903–1996) — an outstanding figure in the history of academic zoology and ecology in Ukraine." Proceedings of the National Museum of Natural History 2016, no. 14 (December 27, 2016): 136–46. http://dx.doi.org/10.15407/vnm.2016.14.136.
Повний текст джерела
4
Rekovets, Leonid I. "Topachevsky Vadym Oleksandrovych — an outstanding figure in the history of mammalogy of Ukraine (to the 90th anniversary of his birth)." GEO&BIO 2020, no. 19 (October 2, 2020): 157–64. http://dx.doi.org/10.15407/gb1915.
Повний текст джерелаАнотація:
This analytical research is devoted to the life, but mainly creative path of the outstanding scientist of the XX century, zoologist and palaeomammalogist Vadym Oleksandrovych Topachevsky. Academician of the National Academy of Sciences of Ukraine, professor, honored worker of science and technology of Ukraine – these are only formal titles without an in-depth analysis of his essence as a scientist, leader or just a person. His life motto – to leave the maximum possible trace in science, constantly filled the atmosphere of realization of his aspirations, expressed in publications, speeches at conferences, scientific and organizational affairs. The fundamental, truly academic directions of scientific research, which he always defended at different levels of the organization of academic science in Ukraine, have always been a priority in his scientific activity, to which Vadym Oleksandrovych aspired and always encouraged his students. The factual basis of his scientific work has always been the original materials and data obtained by him in the field. Those materials formed the core of scientific beliefs of Vadym Topachevsky and became an invaluable asset of the NMNH collections. The basics of morpho-functional analysis of fossil remains, which he elaborated in depth, are not simply the assertion of V. O. Kovalevsky’s principles; hypothesis about the phylogeny of cricetid-arvicolid branch among small mammals substantiated and confirmed by him is accepted among leading palaeomammalogists. Vadym Oleksandrovych successfully applied the approach of historical and faunal analysis of groups in characterizing the dynamics of natural processes of the late Cenozoic natural regions of eastern Europe. Morphology, systematics and phylogeny, palaeoecology and palaeogeography, stratigraphy and historical faunistics are those areas of Vadym Topachevsky’s scientific achievements that have been recognized today and are being developed by his students and followers. The scientific ideas of I. G. Pidoplichko, V. O. Topachevsky and O. L. Korotkevich with the active participation of museum staff (V. I. Svistun, Yu. O. Semenov, V. I. Bibikova, L. I. Rekovets) formed the basis for the creation of the exposition of the palaeontological museum NMNH NAS of Ukraine, built on a systematic and stratigraphic basis.
5
ГОРБАНЬ, Галина. "ДОСВІД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ УНІВЕРСАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ ім. І. ФРАНКА З ПИТАНЬ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ НАУКОВОГО ДОРОБКУ АКАДЕМІКА ВОЛОДИМИРА ГРАБОВЕЦЬКОГО". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 31 (28 грудня 2018): 28–31. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.28-31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюється багатолітня співпраця Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка з професором В. Грабовецьким. Розглядається питання популяризації досліджень місцевої історії та життя видатних історичних постатей України та Івано-Франківщини через використання авторського фонду В. Грабовецького. Вивчаються різноманітні бібліотечні форми (книжкові виставки, презентації нових видань, творчі зустрічі), тематичні бібліографічні видання та інтернет-ресурси, створені фахівцями обласної книгозбірні, ознайомлення краян з науковим доробком вченого через засоби масової інформації.
Ключові слова: бібліотека, Володимир Грабовецький, популяризація, краєзнавчі дослідження, Івано-Франківщина, бібліотечні форми, бібліографічні видання, інтернет-ресурси.
6
Гирич, І. "Видатні постаті України". Історія в школах України, № 9 (121) (2011): 3–6.
Знайти повний текст джерела
7
Миколаєнко, І. М. "Видатні постаті українського земства: історіографічний аспект". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 51 (2000): 6–11.
Знайти повний текст джерела
8
Холоденко, Василь. "ВИДАННЯ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ: ІСТОРІЯ, РОЗВИТОК ТА ПЕРСПЕКТИВИ". Society. Document. Communication, № 7 (19 листопада 2019): 173–92. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-173-192.
Повний текст джерелаАнотація:
Періодичні видання виходять через певні проміжки часу, має заздалегідь визначену постійну щорічну кількість і назву нумерованих чи датованих, однотипово оформлених випусків, які не повторюються за змістом, мають однакову назву. Особливо цікаві для істориків, зокрема краєзнавців, регіональні видання. Такі видання містять низку різноманітної інформації.
Мета статті – проаналізувати історичні етапи розвитку видання Переяславщини упродовж майже столітньої історії, окреслити вихід видання за всіма назвами, що змінювалася шість разів, зроблено загальний огляд газет за довідковою літературою та примірниками газет.
У статтідля вивчення історії та розвитку видань Переяславщини упродовж ХХ – початку ХХІ ст. використано як основні метод спостереження та описовий метод. На різних етапах дослідження послуговувалися методом функціонального аналізу для визначення тематичного навантаження періодичних видань.
У процесі дослідження застосовано такі методи: метод аналізу та синтезу – на етапі членування текстів періодичного видання Переяславщини та групування їх за певними ознаками; метод квантитативного аналізу – задля визначення частотності використання рубрик і їх різноманітних форм в на газетних полосах.
Загалом за час свого існування газета мала шість назв: 1925–1930 – «Змичка»; 1930–1941 – «Колективіст Переяславщини»; 1943–1951 – «Прапор Переяслава-Хмельницького»; 1951–1963 – «Зоря комунізму»; 1963–1991 – «Комуністична праця»; з 1991 – «Вісник Переяславщини».
Зроблено висновок, що газета «Вісник Переяславщини» упродовж всієї майже сторічної історії є достовірним джерелом для вивчення суспільно-політичного устрою, тематики, поліграфічної та правописної сфер, історичних постатей Переяславщини та тих осіб, що відвідували район.
Ми ж в авторській перспективі бачимо періодику Переяславщини як джерело історії української археології і не тільки.
9
Надурак, Н. "Видатні постаті ОУН в українських дослідженнях: історіографічний огляд". Дрогобицький краєзнавчий збірник, Спецвипуск 2 (2015): 322–32.
Знайти повний текст джерела
10
Євтушенко, Анастасія. "ВИТОКИ НАСНАГИ ТА ТВОРЧИХ ЗВЕРШЕНЬ ЗНАНОГО МАЙСТРА БАЯННО-АКОРДЕОННОГО МИСТЕЦТВА". Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, № 15 (2 березня 2020): 247–59. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2020-15-17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається творчий та педагогічний потенціал видатного педагога, професора кафедри народних інструментів Донецької консерваторії, засновника донецької баянно-акордеонної школи, фундатора кафедри народних інструментів цієї консерваторії, який взяв активну участь у її становленні та формуванні, «Відмінника освіти» В.М. Протопопова.Наголошується на унікальності його постаті, яка в період сьогодення належить до несправедливо забутих, попри неоціненний вклад, як у сценічний розвиток інструментів (баян-акордеон), так і в базу методичних розробок викладання гри на цих інструментах. Серед випускників педагога чимало відомих у культурно-музичному світі людей, про яких ми можемо знайти набагато більше інформації, ніж безпосередньо про їхнього вчителя та наставника. Автором статті було виконано низку завдань для розкриття багатогранності і неповторності особистості великого майстра баянно-акордеонного мистецтва – Віктора Миколайовича. На основі історичних матеріалів, спогадів учнів та друзів про культурне надбання, методичних праць та результатів педагогічної діяльності висвітлено цю видатну постать як знаного майстра баянно-акордеонного мистецтва.Уроки Віктора Протопопова були справжніми майстер-класами для всіх, хто був присутній в аудиторії та бажав вслухатись у кожне слово педагога, отримати поради цього майстра, що були цінними для всіх студентів консерваторії. Віктор Миколайович був для своїх студентів викладачем, майстром, наставником і просто хорошим другом. Паралельно з педагогічною діяльністю В. Протопопов здвйснював активну виконавську діяльність у багатьох ансамблях, був учасником колективів (ансамблі та оркестри народних інструментів) та безпосередньо їх керівником.Як виконавець цей видатний музикант володів професійною технікою, виявляв особливу схильність до ансамблевого виконання. У його концертних програмах завжди були твори різних епох та стилів, він мав багато записів на обласному радіо та телебаченні.В.М. Протопопов проводив активну науково-методичну роботу. Він написав понад 90 навчально-методичних і творчих робіт (біля 50 друкованих аркушів, багато з яких надруковані). Серед них: перекладення музичних творів для ансамблів баяністів, концертні обробки народних мелодій, оригінальні п’єси для баяна-акордеона. Його науково-методичні роботи відрізняються сучасними поглядами з методики гри на баяні-акордеоні. В.М. Протопопов надавав методичну допомогу викладачам музичних шкіл, училищ, читав доповіді з проблем удосконалення методики навчання гри на баяні-акордеоні слухачам курсів підвищення кваліфікації. Неодноразово був запрошений головою Державної екзаменаційної комісії в музичні училища та училища культури міст Дзержинськ, Дніпропетровськ, Донецьк.
11
Tsybaniuk, Oleksandra, та Yurii Moseichuk. "Енциклопедія фізичного виховання і спорту в Румунії ‒ носій ідей фізичного виховання і спорту". Physical education, sport and health culture in modern society, № 1 (49) (31 березня 2020): 44–49. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2020-01-44-49.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Модернізація українського соціуму постає як практична потреба конкурентоспроможного входження до світового соціокультурного простору. Тому для всіх освітян та фахівців галузі стає актуальною потреба глибокого реформування фізичного виховання підростаючого покоління. У цьому сенсі актуальною постає проблема вивчення теорії й практики фізкультурної освіти в країнах Європи. Мета дослідження ‒ проаналізувати зміст «Енциклопедії фізичного виховання й спорту в Румунії» першого та другого видання з метою використання ідей популяризації фізичного виховання й спорту серед всіх верств населення. Матеріал і методи дослідження. Матеріалами визначені томи вищеозначеної енциклопедії першого та другого видань. Для реалізації мети дослідження використано комплекс методів дослідження: загальнонаукові, конкретно-наукові, конкретно-історичний, проблемно-хронологічний тощо. Результати дослідження. Саме «Енциклопедія фізично- го виховання й спорту в Румунії» стала, за твердженням румунських науковців, найпотужнішим довідковим галузевим виданням у європейському просторі на цей момент. У 2002 р. така праця надрукована за ініціативи та підтримки Міністерства молоді і спорту країни. Зміст трьох перших томів другого видання представив історію національних федерацій із різних видів спорту, ІV і V презентують аспекти історії фізичного виховання й спорту в регіональному контексті. Том VІ містив аналіз спорту вищих досягнень в Румунії. Одним із найзмістовніших стає VІІ том, у ньому вміщено матеріали про систему фізичного виховання Румунії різних історичним періодів, її генезу. Висновки. Отже, «Енциклопедія фізичного виховання й спорту в Румунії» виокремлена як одне зі значних довідкових видань у сфері фізичної культури та спорту в сучасному європейському просторі. Авторами енциклопедії зібрано потужний матеріал, що стосувався системи фізичного виховання Румунії, організаційних структур і специфіку їхньої діяльності, процесу впровадження фізичного виховання у військову підготовку, у програми університетів; представлено оригінальні досягнення науковців країни.
12
Пастухов, О. В. "Вільям Уотерхаус і Моріс Аллард: видатні постаті в історії". Міжнародний вісник. Культурологія. Філологія. Музикознавство, Вип. 1 (10) (2018): 312–17.
Знайти повний текст джерела
13
ЯБКОВСЬКА, С. В., та І. В. МАЗУРОК. "ПОСТАТЬ МИКОЛИ ЛИСЕНКА У ДОСЛІДЖЕННЯХ ВІДОМИХ УКРАЇНСЬКИХ МУЗИКОЗНАВЦІВ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (17 листопада 2021): 104–9. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано доцільність цілісного аналізу творчого портрету Миколи Віталійовича Лисенка – славетного українського композитора, піаніста, хорового диригента, збирача українського фольклору, патріота, громадського діяча, засновника вищої спеціалізованої музичної освіти України. У статті спрямовано увагу на унікальність і значну художню вартість досліджень відомих українських музикознавців про видатного україн- ського композитора та громадського діяча, засновника української музичної класики М.В. Лисенка, який пере- бував у витоків українського національного мистецтва. М.В. Лисенко був художником-демократом, виразником прогресивних для свого часу ідей; творчий метод його базувався на передових художньо-естетичних принци- пах народності, реалізму, історичної правди у мистецтві. Визначено пізнавально-виховний потенціал творчості й діяльності композитора, розкрито багатогранність його творчої діяльності, розроблено методичні рекомендації щодо використання біографічних матеріалів із життя і творчості композитора під час вивчення предметів гумані- тарного циклу. У статті проаналізовано та розглянуто мистецтвознавчі підходи до вивчення історико-мистецьких матеріалів щодо видатної постаті українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка, розкрито його дидак- тичний потенціал як чинник національного і патріотичного виховання. До методів дослідження віднесено такі: теоретичний аналіз, синтез, узагальнення праць відомих музикознавців про життя і творчість видатного українського композитора, музично-громадського діяча, засновника вищої спеціалі- зованої музичної освіти України М.В. Лисенка. Систематизовано здобуті факти та інший інформативний матеріал.
14
Янкул, О. М. "БІОГРАФІЧНІ МАТЕРІАЛИ НА СТОРІНКАХ «ХАРЬКОВСКОГО СБОРНИКА» (1887–1898 рр.): ІСТОРИКО-ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ". Історія та географія, № 56 (2019): 102–9. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2019.56.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена біографічним матеріалам, розміщеним на сторінках науково-популярного видання «Харьковский сборник», який виходив друком у 1887–1898 рр. і був додатком до місцевого статистико-інформаційного збірника «Харьковский календарь» (видавався з 1868 р. до 1917 р.). Ми виділяємо серед його змісту матеріали біографічного характеру, оскільки тема видатних уродженців (а також можливих забутих імен) міста Харкова і губернії є актуальною і в наш час. В ході роботи нам вдалося з’ясувати, що на сторінках «Харьковского сборника» надається не лише інформація про ту чи іншу постать, а й наводяться авторські оцінки діяльності, що є важливим для розуміння ролі даної особи в історії міста, губернії або конкретної установи. Крім того, в деяких публікаціях звертається увага на дискусійні або суперечливі питання стосовно тієї чи іншої особистості. В нашій статті ми спеціально звертаємо увагу на матеріали про вченого, просвітителя та громадського діяча В. Н. Каразіна у випуску за 1887 р., а також про письменника Г. Ф. КвіткуОснов’яненка у випуску за 1889 р., оскільки саме завдяки цим публікаціям можна сказати про те, що на сторінках «Харьковского сборника» створювався своєрідний «майданчик» для дискусії, а не надавалася «суха» інформація про ту чи іншу особистість. Робиться висновок про те, що біографічні матеріали, розміщені на сторінках «Харьковского сборника» є цінними джерелами інформації, а також надають почасти нові уявлення читачеві не лише про окремих діячів в минулому міста Харкова та губернії, але й про їх роль в історії краю.
15
Железняк, Микола Григорович, та Олександр Сергійович Іщенко. "ОНЛАЙН ЕНЦИКЛОПЕДІЇ США ЯК СУЧАСНІ ОСВІТНІ РЕСУРСИ". Information Technologies and Learning Tools 84, № 4 (28 вересня 2021): 339–53. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v84i4.4410.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні обґрунтовано використання онлайн енциклопедій як важливої складової комп’ютерно орієнтованого освітнього середовища. Для цього оглянуто енциклопедичні видання, присвячені штатам США – їх природі, історії, культурі, визначним постатям. Нині енциклопедичні проєкти укладають переважно у форматі онлайн енциклопедій (появу перших онлайн енциклопедій про штати США фіксуємо на межі ХХ–ХХІ століть). Частина з них має тривалу історію, яка починалася з книжкових видань. На основі інформації про 14 таких енциклопедій схарактеризовано основні тенденції розвитку сучасної енциклопедистики в США (серед них – «Довідник Техасу», «Енциклопедія Алабами», «Енциклопедія Арканзасу», «Енциклопедія Великої Філадельфії», «Енциклопедія Західної Вірджинії», «Енциклопедія історії і культури Теннессі», «Енциклопедія Кентуккі», «Енциклопедія Колорадо», «Енциклопедія Міссісіпі», «Енциклопедія Ореґону», «Енциклопедія Південної Кароліни», «Енциклопедія Чикаґо», «Інтернет-енциклопедія Невади», «Нова енциклопедія Джорджії»). Творення енциклопедій зазвичай здійснюють місцеві університети. Це, з одного боку, забезпечує професійність авторського колективу, оскільки в його складі – університетські професори та викладачі, а також якісну підготовку, об’єктивну перевірену інформацію, з іншого – спрямовує енциклопедичні видання на активне застосування в освітній сфері. Саме тому в США укладачі регіональних енциклопедій орієнтуються на навчальний процес: на сайтах енциклопедій часто присутні дидактичні матеріали для вчителів / викладачів – передусім ідеться про навчальні програми краєзнавчого характеру, однак і власне енциклопедичні статті, мультимедійні матеріали в деяких енциклопедіях мають адаптовані версії для школярів чи студентів. Основне джерело фінансування названих енциклопедій – грантові кошти з місцевих і національних гуманітарних фондів США, благодійні надходження від комерційних фондів, різноманітних організацій, підприємств, компаній, а також приватних осіб.
16
Обжирко, Т. В. "В"ячеслав Липинський - фундатор ідеї української нації. Курс за вибором "Видатні постаті України"". Історія та правознавство, № 34/36 (350/352) (2013): 31–47.
Знайти повний текст джерела
17
Khopta, S. "Figure of M. Montessori in information and bibliographic resource “Outstanding teachers of Ukraine and the world” of V. O. Sukhomlynskyi SSPL of Ukraine." Research and educational studies, no. 4 (2020): 75–89. http://dx.doi.org/10.32405/2663-5739-2020-4-75-89.
Повний текст джерела
18
Стойка, Р. "Видатні постаті в історії розвитку біохімії у Львові в період до Другої світової війни". Праці Наукового товариства ім. Шевченка 55, № 1 (2019): 135–48.
Знайти повний текст джерела
19
Stoika, Rostyslav. "FAMOUS PERSONALITIES IN THE HISTORY OF THE DEVELOPMENT OF BIOCHEMISTRY IN LVIV IN THE TIME OF THE WORLD WAR II." Proceedings of the Shevchenko Scientific Society. Medical Sciences 55, no. 1 (June 24, 2019): 135–48. http://dx.doi.org/10.25040/ntsh2019.01.11.
Повний текст джерела
20
Галич, Олександр Андрійович. "Екстраполяція постаті Фандоріна в європейську історію: «Сокіл і ластівка» Б. Акуніна". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 10 (22 грудня 2017): 89–96. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v10i0.1030.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано екстраполяцію постаті Ераста Петровича Фандоріна, героя багатьох романів, повістей, оповідань Бориса Акуніна, в європейську історію. Для цього автор розглядає роман «Сокіл і Ластівка», у якому дійовими особами є його онук Ніколас та предки, зокрема Летіція фон Дорн. Події відбуваються у двох часових вимірах, у 1702 та 2009 роках. “Сокіл і Ластівка” Б. Акуніна, як і низка інших його романів, допомагають видати квазібіографію Фандоріна за життєпис реальної людини, що жила й творила в контексті справжніх історичних подій свого часу. Сам же Ераст Петрович особисто у творі не з’являється. Зате ми маємо його далеких предків і нащадків, що єскладниками ланцюжку у створеному фантазією автора родовому дереві героя.
21
Галич, Олександр. "Мемуари Сергія Єфремова про заснування перших українськомовних видань". Український інформаційний простір, № 2(8) (15 листопада 2021): 170–82. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245876.
Повний текст джерелаАнотація:
Революційні події 1905 року в Росії радикалізували настрої в середовищі української інтелігенції, додавши оптимізму на появу української преси на підросійських землях України.
Метою статті є на матеріалі мемуарів С. Єфремова 1920–1921 років з’ясувати його власну роль та роль інших українських діячів у створенні перших українськомовних періодичних видань на теренах підросійської України.
На наддніпрянській Україні спочатку з’явилася публіцистика українською мовою. С. Єфремов у спогадах гордився власною першою публіцистичною працею рідною мовою, надрукованою в російськомовній газеті «Киевские Отклики», що отримала схвальні відгуки не лише в наддніпрянській Україні, а й на Галичині, про що свідчив відгук І. Франка. Далі постало питання створення газети українською мовою. Під час наради в будинку Є. Чикаленка було вирішено взятися за підготовку випуску газети. Планувалося розв’язати цю проблему швидко. Було попередньо розподілено посади: С. Єфремов повинен був стати редактором видання. Саме йому доручили скласти кошторис газети, а також визначитися з назвою, знайти співробітників. Розглянувши декілька пропозицій, газету вирішили назвати «Громадське Слово». Крім того, автор спогадів запропонував видавати журнал «Нове Життя». Згодом домовилися, що С. Єфремов стане редактором місячника, а Ф. Матушевському буде доручено редагувати газету. Була підготовлена програма обох видань. Однак дозволу на газету та журнал українською мовою з першої спроби отримати не вдалося, оскільки в програмі видань владою були знайдені нібито заклики до зміни існуючого ладу. С. Єфремов згадав, що за дозволом довелося звернутися вдруге, змінивши назви на «Громадську Думку» та «Нову Громаду». Коли нарешті отримали дозвіл, то підготовка першого числа українськомовної газети сприймалася в колективі як свято. С. Єфремов сам вичитав коректи до першого числа газети, що з’явилася друком 31 грудня 1905 року. Однак відзначити цю подію автор мемуарів не зміг, цього дня він уже перебував в ув’язненні. Перша українськомовна газета проіснувала до 18 серпня 1906 року. У цьому ж році вийшло 12 чисел журналу «Нова Громада», де були розміщені матеріали, написані С. Єфремовим у царській тюрмі. Мемуари цього автора суттєво розширюють знання з історії української журналістики початку ХХ століття.
22
Дубровіна, Ірина, та Антон Кармазін. "Ідеї поширення вокального виховання І. С. Козловського у мистецькій практиці". New pedagogical thought 103, № 3 (17 грудня 2020): 178–81. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-178-181.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються творча й педагогічна складові мистецької постаті І. С. Козловського. Висвітлено роль його теоретичних знань і практичних умінь у професійній діяльності. Окреслено педагогічні принципи, які видатний співак і педагог використовував у навчальному процесі в мар’янівських школах. Схарактеризовано систему видатного співака щодоохорони дитячого голосу під час виконання вокальних вправ, що допомагають поєднати та співвіднести емоційно-психологічні особливості та технічні можливості дітей. Особливу увагу закцентовано на необхідності формування національної свідомості учнів, наданню важливого значення хоровому співу в закладах освіти.
23
Космеда, Т. А. "АВТОРИТЕТНЕ НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ В ГАЛУЗІ ТЕОРІЇ МОВОЗНАВСТВА". Лінгвістичні дослідження, № 53 (2020): 263–68. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2020.53.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Загнітко А. Теорії сучасних лінгвістичних вчень: навчальний посібник. Вінниця: ТОВ «Твори», 2019. 528 с. Підготувати навчальний посібник, що максимально відповідав би вимогам часу, надзвичайно складно. Роль добротної навчальної літератури зростає в умовах дистанційного навчання під час пандемії. Тому вихід у світ навчального посібника, у якому на високому науковому рівні й з актуалізацією принципів сучасної дидактики комплексно та всебічно було б репрезентовано напрацювання в галузі сучасної лінгвістики з проєкцією на поступ провідних тенденцій лінгвістичної науки, посібника, що презентує лінгвістичні напрями з урахуванням новітніх розробок і мовознавчої класики, висвітлює ідеї наукових шкіл та ключових постатей мовознавства, — це однаково знакова подія і для науковців, викладачів вищої школи, і для студентів, магістрантів, аспірантів, учителів середніх шкіл.
24
Бадяк, В. "До історії відзначення ювілею та видатних постатей у Львівській національній академії мистецтв". Вісник Львівської національної академії мистецтв, Вип. 30 (2016): 5–28.
Знайти повний текст джерела
25
Чікарькова, Марія. "ВИЩА СПЕЦІАЛЬНА ОСВІТА В РЕГІОНІ [рец. на кн.: Вища культурологічна освіта в Україні: регіональний дискурс: крізь призму діяльності кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства РДГУ. До 50-річчя від дня заснування: монографічно-довідкове вид. /". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (31 січня 2022): 165–68. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.514.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізується зміст монографічно-довідкового видання, спрямованого на розгляд становлення і розвитку вищої культурологічної освіти, реалізованої професорсько-викладацьким складом у Рівненському державному гуманітарному університеті на базі кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства упродовж 50 років її існування; акцентується увага на найбільш яскравих розділах книги, спрямованих, зокрема, на виявленні ролі цієї освіти в історичній ретроспективі в Західному регіоні України, технологічних складових аналізу цього процесу, постатях, причетних до її розбудови тощо.
26
Галич, Валентина. "Публіцистичні мотиви щоденникової рецепції Олеся Гончара постаті Лесі Українки". Український інформаційний простір, № 2(8) (15 листопада 2021): 156–69. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245870.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті передусім пояснюється таким чинником, як відзначення у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної письменниці, публіцистки, перекладачки, що посприяло новому сприйняттю її творчості з урахуванням комунікативних та духовних запитів сучасності. Крім того, публікація в часи незалежності України щоденників українських письменників привернула увагу вчених до питань публіцистичної творчості їхніх авторів, поєднання в ній суб’єктивного й об’єктивного, особливостей психології текстотворення, суспільної вартості для сучасного читача доробку мемуаристів та згаданих ними побратимів по перу.
Мета дослідження: системно проаналізувати записи в щоденниках Олеся Гончара, у яких згадується ім’я Лесі Українки, з огляду на їхні суспільно-політичні, культурологічні та психологічні чинники; інтерпретуючи їхній зміст з акцентом на його актуальності та перегуках із публіцистикою автора.
Щоденникові записи Олеся Гончара про класика української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття суб’єктивно та психологічно точно окреслюють літературний процес своєї доби, містять неординарні публіцистичні оцінки творчості Лесі Українки, розкривають погляди на роль митця в суспільстві та його моральне обличчя. Проблематика дослідження пов’язана з тими дискусіями, що розпочалися ще на світанку незалежності України, а саме: про перегляд місця класики в національній культурі, якість та духовні орієнтири літературної критики.
Подаючи у своїх щоденниках проникливу рентгенограму своєї доби, Олесь Гончар залучає й саме ім’я Лесі Українки, наділене різними конотаціями, і її творчість у ролі фактів і аргументів у характеристиках таких суспільних явищ, як історична пам’ять, спадкоємність поколінь, гуманістичний потенціал рідної літератури.
Фрагменти біографій самовідданих і мужніх українських жінок – письменниці Олени Пчілки, скульпторки Галини Кальченко та художниці Марії Башкирцевої, – введені до контексту мемуарного потрактування соціального статусу Лесі Українки, відтворюють присутність феміністичних ідей в українському культурологічному просторі, яким Олесь Гончар надав виразно гуманістичного звучання.
Щоденникові записи Олеся Гончара про Лесю Українку можна розглядати як феномен соціальної комунікації. Розмова автора нотаток із самим собою через порушення важливих національних суспільних і культурологічних проблем озвучує діалог епох кін. ХІХ – поч. ХХ ст. та другої половини ХХ ст., сприяє кристалізації думок, що відлунюють у його публіцистиці й не втрачають своєї актуальності в наш час.
27
Rusnak, Yuliia. "Традиції німецької фортепіанної вищої школи у світовому виконавстві". Музичне мистецтво і культура, № 21 (25 грудня 2015): 376–87. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2015-21-376-387.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду формування німецького фортепіанного мистецтва та зародженню державної музичної освіти Німеччини у XIX столітті у зв’язку з діяльністю Лейпцігської та Веймарської шкіл, згрупованих навколо постатей Ф. Мендельсона-Бартольді та Ф. Ліста. Відзначаються особливості розповсюдження педагогічних традицій в контексті існування вищих музичних учбових закладів та поза їх межами з огляду на творчу діяльність учнів видатних музикантів свого часу. Ключові слова: вища фортепіанна школа, державна музична освіта, німецька фортепіанна традиція, педагогічна традиція, художній напрямок.
28
Омельченко, Світлана. "БІБЛІОГРАФІЧНІ СТУДІЇ ПРОФЕСОРА К.В. ДУБНЯКА (1890–1948)". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 2, № 8 (13 липня 2021): 72–76. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.2.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Історична розвідка присвячена дослідженню багатогранної творчої спадщини видатної постаті в історії сільськогосподарської науки й освіти професора Костя Володимировича Дубняка. Встановлено, що він є одним із фундаторів вітчизняної сільськогосподарської бібліографії. Висвітлено його роль і внесок у розвиток галузевої критичної бібліографії у 20-х рр. ХХ ст. у всеукраїнському вимірі. Здійснено контент-аналіз напрацювань ученого, вивчено коло його наукових пошуків та досліджено різноманіття інтелектуального простору. Допо- внено відомості наукової біографії К.В. Дубняка як бібліографа. Визначено концептуальні ідеї вченого та методо- логічні орієнтири. Доробок К.В. Дубняка, серед якого понад 200 рецензій, є цінним інформаційним ресурсом для вивчення історії аграрної науки та освіти. Поглиблено напрям історико-наукових досліджень щодо становлення й розвитку сільськогосподарської бібліографії на українських землях.
29
Матвєєв, Сергій, Наталія Крушинська та Кирило Краснянський. "Спорт військовослужбовців, які зазнали поранення під час бойових дій: стан, проблеми, перспективи". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 4 (4 травня 2022): 3–7. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.4.3-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Разом із демократичними зрушеннями, що відбуваються у сучасному суспільстві, на жаль, не припиняються війни та локальні військові конфлікти, які суттєво збільшують кількість військовослужбовців, котрі зазнають поранень або серйозних травмувань під час бойових дій. Ефективним фактором їх реабілітації і подальшої соціалізації виступає спорт. Про позитивний вплив фізичних вправ на відновлення здоров’я військових висловлювались Сократ, Гіппократ, Геродот та інші видатні постаті Стародавньої Греції. Відомо, що лікар Олександра Македонського успішно відновлював дієздатність воїнів спеціально розробленими фізичними програмами. Проте, у сучасній науковій літературі спортивна діяльність військовослужбовців, які отримали поранення під час бойових дій, висвітлена недостатньо, що підкреслює актуальність даної роботи. Мета. Підвищення ефективності розвитку спорту військовослужбовців (учасників бойових дій) з інвалідністю в Україні. Методи. Аналіз, синтез, узагальнення, порівняння та зіставлення, педагогічне спостереження. Результати. Проаналізовано міжнародний та вітчизняний досвід спортивної діяльності військовослужбовців, котрі зазнали поранення під час бойових дій. Узагальнено основні перешкоди, що гальмують прогрес спортивної діяльності військових з інвалідністю, та сформовано напрями її подолання.
Ключові слова: військовослужбовці з інвалідністю, спорт, реабілітація, учасники бойових дій, марафонський біг.
30
Гуржій, І. О. "До проблеми збереження історичних колекцій видатних постатей (особиста бібліотека барона Ф.Р. Штейнгеля та її доля)". Гуманітарний вісник Черкаського державного технологічного університету. Серія : Історичні науки, Число 21 (2014): 178–86.
Знайти повний текст джерела
31
Борко, Ігор. "Анатолій Мокренко. Грані великого таланту". Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво 5, № 1 (21 квітня 2022): 20–30. http://dx.doi.org/10.31866/2616-759x.5.1.2022.255230.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – комплексний аналіз основних досягнень А. Мокренка як оперного виконавця, театрального та громадського діяча, кіноактора, педагога, публіциста. Методологія дослідження базується на таких методах: загальноісторичному – для окреслення трансформації в мистецькому середовищі ХХ ст.; аналітичному – для опрацювання історіографічних джерел (культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури); системному – для розуміння діяльності Анатолія Мокренка як сукупності соціокультурних відношень і зв’язків, що дає змогу розглядати його постать одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищих рівнів; історико- біографічному – для розуміння основних етапів діяльності А. Мокренка; хронологічному – для послідовного викладення фактів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що це фактично перша повноцінна спроба в науково-дослідницькому вимірі окреслити вклад Анатолія Мокренка у розвиток мистецтва та культури України. Висновки. У процесі аналізу життєвого й творчого шляху видатного митця сформувалося цілком об’єктивне враження, що Анатолій Мокренко намагався щонайдовше запобігти кризі гуманістичних ідеалів, яку простежуємо нині в українському суспільстві. Його діяльність була плідною та різноаспектною – митець проявив себе як видатний оперний виконавець сучасності, естрадний співак, талановитий організатор театральної справи, кіноактор, вокальний педагог, публіцист і громадський діяч. Після себе митець залишив безцінну творчу спадщину, плеяду учнів і послідовників. Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо в багатоаспектному аналізі естрадного співу Анатолія Мокренка.
32
Тертична, Анна. "Часописи посольства УНР в Софії: інструмент промоції України в Болгарії". Український інформаційний простір, № 2(8) (15 листопада 2021): 209–18. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245883.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню часописів посольства УНР в Софії. Обґрунтовується теза про те, що для перших українських дипломатів важливою місією стало відокремлення у свідомості болгар України від Росії, до якої болгарський народ почував деякий сентимент через допомогу в боротьбі за незалежність. Таким чином, перед першими українськими дипломатами постало складне завдання: представити ідентичність молодої української держави та забезпечення її розпізнавання на міжнародній арені.
У статті підкреслюється, що відчуваючи потребу бути незалежними у своїй роботі від редакторської політики окремих болгарських видань та необхідності вчасного реагування на розвиток подій в Україні та навколо неї, українські дипломати вирішили видавати неперіодичний часопис «Украинско Слово», який передував появі двотижневого часопису «Украинско-български Преглед». Усі випуски часопису «Украинско Слово» публікували огляди останніх подій в Україні, повідомлення про найважливіші публікації іноземної преси на українську тему, новини з «дипломатичного життя», підтвердження визнання самостійності УНР іноземними урядами та ін.
Окреслено, що редакційний комітет часопису «Украинско-български Преглед» ставив за мету ґрунтовно інформувати болгар про історію, культуру та літературу України, поширення думки авторитетних болгарських поетів та письменників про українсько-болгарські зв’язки. Крім того, в умовах недостатньої уваги болгарських ЗМІ до українського питання збільшувався обсяг новинного блоку.
З’ясовано, що дипломати посольства УНР вдалися до ідеї видання власного часопису як способу масової комунікації з болгарським суспільством. «Украинско-бьлграски Преглед» можна вважати прототипом сучасних інтернет-сторінок дипломатичних представництв та акаунтів у мережі Фейсбук, враховуючи подібність цілей та завдань, які стоять перед сучасною публічною та культурною дипломатією як її складником.
Зроблено висновок про те, що часопис «Украинско-български Преглед» є унікальним джерелом для міждисциплінарних досліджень відносин між Українською Народною Республікою, яка боролася за утвердження своєї державності та Царством Болгарія, керівництво якого мало готовність підтримати молоду країну в умовах складної геополітичної ситуації в Європі після закінчення Першої світової війни. Глибокий аналіз змісту публікацій журналу дозволить сучасним дослідникам глибше зрозуміти цей період українсько-болгарських міжкультурних взаємин, а також витоків офіційної публічної дипломатії між Україною та Болгарією.
33
Радіонов, Ю. Д. "ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ". Підприємництво і торгівля, № 29 (16 квітня 2021): 53–60. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-29-09.
Повний текст джерелаАнотація:
Діюча система управління бюджетними видатками є недосконалою та не відповідає сучасним запитам суспільства щодо підвищення рівня життя та добробуту населення. Водночас, в умовах економічних перетворень, першочерговим завданням залишається забезпечення зростання національної економіки, нарощування обсягів виробництва, ВВП, завершення бюджетної децентралізації, впровадження енергоощадливих технологій тощо. В цій ситуації актуальним залишається питання ефективного управління та використання бюджетних видатків. Автором розроблено практичні рекомендації з оптимізації структури видатків бюджету, підвищення їх ефективності для забезпечення сталої динаміки соціально-економічного розвитку країни. Розкрито економічну сутність видатків бюджету, економічні складові їх формування, класифікацію за ознакою головного розпорядника коштів, бюджетними програмами, функціональним призначенням. Дано загальну характеристику видатків зведеного бюджету за 2016-2020 роки за функціональною класифікацією. Проведений аналіз засвідчив, що стабільно високими темпами зростають видатки на економічну діяльність, а також видатки на охорону здоров’я та оборону країни у зв’язку з подіями на сході країни. Проте, на охорону навколишнього середовища та житлово-комунальне господартсво у 2020 році виділено майже на 7,0 відсотків менше (по кожній галузі) ніж у попередньому 2019 році, що є свідченням недостатньої уваги з боку уряду до цих питань. Наголошено, що структура бюджетних видатків змінюється в залежності від їх ролі в економіці, нарощуванні економічного потенціалу країни, обсягу завдань, які постають перед країною на відповідному етапі її суспільного розвитку. Враховуючи міжнародний досвід країн з ринковою та трансформаційною економікою, запропоновано практичні заходи щодо підвищення ефективності видатків бюджету, оптимізації їх структури. Це дасть можливість проводити виважену фінансово-бюджетну політику, підвищувати кількісні та якісні показникм соціально-економічного розвитку країни, рівень добробуту населення, забезпечувати стійкість фінансової системи, стабільність суспільного розвитку.
34
Лисенко, Владислав Віталійович. "МЕТОДИКА РОБОТИ З ХОРОМ ПАВЛА МУРАВСЬКОГО: ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ДИРИГЕНТА". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 44 (25 червня 2021): 66–72. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235318.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – виявити особливості методики репетиційної роботи П. Муравського з хором; з’ясувати специфіку застосування диригентом різноманітних компонентів хорової звучності в аспекті художньо-образної інтерпретації різних жанрово-стильових зразків, репрезентованих хоровою мініатюрою, обробками народних пісень; розширити уявлення про сутність мистецького феномену митця. Методологічна база дослідження ґрунтується на застосуванні універсальних наукових методів, поширених у сучасному музикознавстві, – методів індукції, дедукції, аналізу й синтезу, що сприяло осмисленню особливостей репетиційної роботи П. Муравського з хором, сутності його мистецького феномену та ролі й значення в розвитку українського хорового мистецтва. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено системне, всебічне дослідження формування диригентської і педагогічної методики П. Муравського, виявлено специфіку кристалізації виконавських прийомів і засобів, які згодом стали невід’ємною компонентою національного хорового мистецтва. Висновки. Творча постать П. Муравського уособлює цілу епоху українського хорового мистецтва, акумулюючи в собі досвід кількох поколінь знакових вітчизняних диригентів-хормейстерів, налаштованих на єдиний світоглядний «камертон» – любов до рідної землі та її культури. Експериментальні пошуки митця сформували фахове підґрунтя, на якому згодом розвинулася діяльність плеяди видатних диригентів. Професіоналізм П. Муравського, його новаторські підходи в роботі з хором є дороговказом для сучасних і майбутніх диригентів та виконавців. Водночас творча й педагогічна діяльність П. Муравського – важливий фактор у процесі ствердження національної самосвідомості та активізації патріотичних тенденцій.
35
Фіялка, Світлана Борисівна, та Анна Штефан. "Професійні ролі сучасного редактора пізнавальної літератури для дітей молодшого шкільного віку". Технологія і техніка друкарства, № 4(70) (30 грудня 2020): 72–81. http://dx.doi.org/10.20535/2077-7264.4(70).2020.227610.
Повний текст джерелаАнотація:
Наукова новизна полягає в розширенні уявлень про пізнавальну книгу для дітей молодшого шкільного віку та роль редактора в її вдосконаленні з урахуванням психологічних особливостей читацької авдиторії. Звернено увагу на термінологічну плутанину щодо пізнавальної літератури та розглянуто думки науковців щодо понять «пізнавальна книга», «нон-фікшн», «просвітницька книга», «навчально-пізнавальне видання» і «науково-популярне видання». На основі цього розширено дефініцію «пізнавальної літератури». Зазначено, що нині професія редактора дитячої літератури зазнала значних змін: він не лише виконує редакторський аналіз матеріалу, а й володіє важливими особистісними якостями та поєднує в роботі досвід багатьох фахівців. Відтак запропоновано універсальний набір функцій редактора пізнавальної книги для дітей молодшого шкільного віку, котрий постає в таких ролях: «редактор-дослідник дитячої психології», «редактор-популяризатор», «редактор-універсальна особистість», «редактор-консультант», «редактор-верстальник», «редактор-ілюстратор», «редактор-педагог». Зроблено висновок, що пізнавальна книга актуальна в освітньому процесі, однак вона потребує фахового редактора, котрий, уміло застосовуючи надбання інших професій, знаючи механізми поліпшення сприйняття інформації, може підвищити рівень її якості. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх можна використовувати в навчальному процесі підготовки майбутніх редакторів. Також ця інформація може бути використана видавництвами задля розширення пропозиції та, відповідно, збільшення попиту на пізнавальну книгу для дітей. Робота доводить доцільність використання пізнавальної літератури під час навчального процесу учнів початкової школи.
36
Тарасова, Н. Ю. "WOMAN-COMPOSER. APOLOGY OF THE PROFESSION IN UKRAINE to the 60th anniversary of V.M. Brandy (Martiniuk)." Музикознавча думка Дніпропетровщини, no. 15 (November 4, 2019): 199–208. http://dx.doi.org/10.33287/221917.
Повний текст джерелаАнотація:
Жінка-композитор – сьогодні цим нікого не здивуєш... Хіба що невротичного героя пʼєси Патріка Зюскінда „Контрабас”, хворобливо ототожненого зі своїм інструментом контрабасиста, що казав: „...жінка в музиці грає вторинну роль у творчому сенсі, я маю на увазі створення музики... Або ви знаєте хоча б одну жінку-композитора?”.Проте, з десяти композиторів, які щоденно презентуються з екранів ТV чи на сторінках Фейсбуку, не менше чотирьох – жінки. З ХІХ століття тягнеться нитка імен надзвичайних європейських музичних жінок-авторів, талановитих, хоча і не дуже відомих. Жанна-Луїза Дюмон, відзначена Лістом і Берліозом; Дора Пеячевич, натхненна музикою Брамса, Шумана й Штрауса; Рут Кроуфорд Сігер, модерні пошуки якої порівняні з шуканнями Антона Веберна;Елізабет Макконкі, спокійна до авангарду через любов до англо-кельтського фольклору та музики Бартока. Вражає музика Софії Губайдуліної, однієї з дивовижних представниць жіночого музичного „другого авангарду” ХХ століття. У Національній спілці композиторів України жінки становлять, мабуть, не менше половини. З них одразу пригадуються видатні постаті: жива легенда, Герой України, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, по-справжньому велика, що сягає „універсальності взірця” людини-творця Леся Дичко. З молодших поколінь – лауреати численних державних премій, автори симфонічної, камерної, хорової музики Ганна Гаврилець, Кармела Цепколенко, Вікторія Польова та ін. І якщо комусь на думку спаде відшукати початок цього жіночого українського музичного авторства, звернемось на генезу жіночої поетичності з міркувань Оксани Забужко в есе „Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до української гендерної міфології”.
37
Shevera, M., and S. Klymenko. "The first devotees of museum activities in the Poltava Region: a review on the book figures of Natural History and Museology of Poltava Region (XIX–XX c.) by V. Samorodov and S. Kygym." Proceedings of the National Museum of Natural History 2017, no. 15 (December 24, 2017): 148–50. http://dx.doi.org/10.15407/vnm.2017.15.148.
Повний текст джерела
38
Єфремова, Н. "Формування наукових поглядів Всеволода Корнілійовича Дябла в 1911-1922 рр." Юридичний вісник, № 4 (30 жовтня 2020): 7–14. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1965.
Повний текст джерелаАнотація:
Серед майже забутих сьогодні видатних дослідників конституційної юстиції, міжнародного та адміністративного права в СРСР особливе місце посідає постать радянського вченого Всеволода Корнілійовіча Дябла. Цілісних досліджень його біографії та наукових досягнень не існує, що, на наш погляд, вельми не заслужено. Свою наукову діяльність він розпочав ще в Російській імперії, в умовах важких політичних трансформацій і революційних потрясінь, які відбилися на всіх сферах життя держави та її громадян. Як відомо, політична незрілість більшості населення Російської імперії призвела до катастрофічних наслідків. Разом із тим початок ХХ століття став благодатним періодом для інтенсивного розвитку державного (конституційного) права й ознаменувався появою цілого ряду надзвичайно талановитих правознавців. їхні імена не часто згадувалися в радянських історико-правових дослідженнях, а деякі перебували під забороною. До числа таких маловідомих сьогодні вчених-правознавців можна віднести і професора В. К. Дябла, який закінчив у 1917 р. Харківський імператорський університет і мріяв про активну науково-дослідницьку практику, але революція несподівано втрутилася в його плани.
Продовжуючи розвиток юридично-біографічного напряму в істо-рико-правовій науці, ми встановили за мету и завдання визначення особливостей формування наукових поглядів українського вченого, професора В.К. Дябла. Ще з юнацтва він проявив себе як талановитий правознавець, який мріяв бачити свою Батьківщину вільною, квітучою державою, де права людини будуть гарантовано захищеними незалежно від соціального та національного походження. Виявлення особливостей формування наукових поглядів нашого видатного співвітчизника для відтворення об'єктивної дійсності про його світогляд і особистість уявляється нам цікавим завданням.
39
Розпутна, М. "РОЛЬ ПЕРШИХ РОБІТ АМЕРИКАНСЬКОГО ВЧЕНОГО ДЖОНА ДЬЮЇ НА ШЛЯХУ СТАНОВЛЕННЯ ЯК ФІЛОСОФА". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 2(90) (9 грудня 2021): 135–43. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.135-143.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується постать вченого Джона Дьюї та його перші роботи. На сьогодні для української наукової спільноти недоступний аналіз перших статей вченого, які, на нашу думку, є одними з ключових у становленні американського освітянина, педагога та передусім великого вченого, філософа Джона Дьюї. Академічний переклад статей надав можливість провести глибокий аналіз його робіт як початківця з надбаннями в більш пізньому періоді творчості. Зазначена тема є цікавою й тим, що роботи вченого розглядаються з нового наукового ракурсу: в контексті його філософського досвіду. У матеріалі визначена чітка хронологія становлення вченого, логіки написання та викладення статей. Ключовими об’єктами дослідження є питання метафізичного матеріалізму, пантеїзму Спінози, філософії Нового часу та її основних представників, а також історичний контекст формування молодого науковця.
Предметом аналізу є насамперед такі праці вченого, як "Метафізичні припущення матеріалізму" та "Пантеїзм Спінози", в яких де він розглядає питання матеріалізму, метафізичних аспектів розвитку, віри, дуалізму, монізму. Особлива увага приділена аналізу творчості його перших вчителів та джерел формування філософського пізнання. Основними методами наукового дослідження є: історичний, порівняльний та феноменологічний метод.
Детальний аналіз праць Джона Дьюї дозволяє зробити припущення, що він ще з перших кроків навчання філософії спирався на погляди німецьких філософів: Георга Гегеля та Іммануїла Канта. Зокрема, його роботи були досить високо оцінені тогочасними філософами та науковцями. І наступною сходинкою розвитку Дьюї як філософа є його вступ до Університету Джона Хопкінса, де він і починає повноцінно вивчати філософські науки і розвиватися як науковець під керівництвом таких видатних американських вчених, як Джордж Сильвестр Морріс, Стенлі Холл та Чарльз Пірс.
40
Сова, Андрій. "ІВАН БОБЕРСЬКИЙ ТА РОЗВИТОК СТРІЛЕЦЬКОГО РУХУ В ГАЛИЧИНІ НАПЕРЕДОДНІ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ". Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", № 32 (27 грудня 2019): 41–47. http://dx.doi.org/10.15330/gal.32.41-47.
Повний текст джерелаАнотація:
У публікації на основі періодики “Вісти з Запорожа”, “Діло”, “Ілюстрована Україна”; архівних документів, видань “Сокола-Батька”; звітів Академічної гімназії у Львові; праць Івана Боберського; фотографій та документів з приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів); спогадів активних учасни- ків стрілецького руху висвітлено внесок Івана Боберського у становлення і розвиток стрілецького руху в Галичині. Він, будучи головою українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” у 1908–1918 рр., брав активну участь у створенні стрілецьких осередків, купівлі інвентарю, підготовці відповідних фа- хівців, проведенні спортивних змагань зі стрільби тощо. Широкої популярності серед молоді набули замітки та навчально-методична праця Івана Боберського “Стрілянє до влучі” (1913). Ще одним його досягненням була розробка та уніфікація термінології зі стрільби. У словнику тодішньої молоді з’яви- лися терміни: “стрілянє до влучі”, “поцілка”, “влуча”, “стрілець”, “стрілиця”, “степінь”, “постава” тощо. Треба віддати належне сумлінній праці Івана Боберського, адже невдовзі чимало членів моло- діжних організацій, зокрема “Сокола-Батька”, які пройшли стрілецький вишкіл, поповнили лави Легіону Українських Січових Стрільців, брали активну участь у розбудові Західно-Української Народної Рес- публіки, воювали у лавах Галицької Армії тощо. Хронологічні межі розвідки охоплюють 1912–1914 рр.
41
Zelenenka, Irina. "Образ мистця в поезії Ігоря Качуровського". Філологічний дискурс, № 8 (5 листопада 2018): 43–49. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2018.08.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Образ автора мистецьких творів і образ мистецтва, символіка таємниці творення в українській еміграційній поезії, зокрема в творчості Ігоря Качуровського, – особлива художня форма. Емігранти в умовах світової демократії спостерігали за впливом тоталітаризму на мистецтво УРСР, усвідомлюючи, що їхнє мистецтво – єдина незаангажована опозиція вульгарному соцреалізму, що рятує українське мистецтво, його європейськість. Ігор Качуровський розумів це і як письменник, і як літературознавець. Дослідження образних форм у поезії емігранта, близьких до неокласичних, є своєчасним. Домінування естетизму неокласиків і вшанування вершин світової культурної традиції (від еллінської до модерністської) вирізняють поетичне мовлення Ігоря Качуровського.
Чи не найяскравіше транслює образ автора-пілігрима, самітника й дослідника світу збірка поезій «В далекій гавані» (1956). У ній домінує відчуття самості й самотності творця на лоні світу, що невблаганно змінюється, ігноруючи мистецтво. Ліричний герой римованих віршів Ігоря Качуровського відчув себе поетом-медіумом складної та яскравої епохи, яка потребувала месіанства, боротьби і правди, осмислення опозицій добра і зла, фатальності, гріха й жертовності, безґрунтянства й любові, гріховності й ненависті, безсмертя й богоборства, а також ролі вітчизни й чужини для творця.
На основі життєвого досвіду в УРСР, в Європі та в Америці український поет-емігрант створив неповторні образно-символічні моделі філософського осягнення мистецтва й постаті автора, пілігрима й обсерватора, самітника й вигнанця. Тема творчості в його віршах реалізована через зв’язок видатної особистості з природою, із рідною землею та з екзотичними краями, через осмислення опозиції вільної людини, поета і влади. А тому образ генія, в єдності з народом – центр неокласичної філософії автора, близької до аристотелівської та ніцшеанської.
42
Коваль, І. М. "ГЕГЕЛЬ: ЙОГО ДРУЗІ, ШАНУВАЛЬНИКИ, УЧНІ (ДО 190 РОКІВ ВІД ДНЯ СМЕРТІ)". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 78–81. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.266.
Повний текст джерелаАнотація:
З плином часу постать великого німецького мислителя Г.В.Ф. Гегеля все більше й більше привертає увагу нау-ковців різних галузей знань. Велику спадщину Гегель залишив не тільки у філософії, але й у політології, праві,соціології, етиці, естетиці, релігієзнавстві.У статті здійснено спробу розглянути деякі аспекти біографії мислителя, акцентується на його взаємовідно-синах і комунікації із соціальним оточенням. Значний інтерес має приватне життя філософа, його взаємозв’язкиз рідними, близькими, друзями, товаришами й учнями. У роботі розглядається їх вплив на формування характе-ру, поведінки, а також творчість Гегеля, оцінюється його діяльність як вченого, керівника й педагога.У дослідженні акцентовано на формуванні «Гегелівської школи» й продовженні його учнями ідей вчителя.Різні аспекти життя та творчості Гегеля були в центрі уваги багатьох відомих вчених, діячів науки й культури,серед яких західноєвропейські мислителі Т. Адорно, М. Гайдеггер, В. Дільтей, Ф. Енгельс, Ж. Іпполіт, А. Камю,Д. Лукач, К. Маркс, Г. Маркузе, Р. Норман, К. Фішер, Е. Фромм, Ю. Хабермас, К. Ясперс та інші.Серед відомих російських філософів творчості Гегеля присвятили свої праці В. Асмус, С. Булгаков, М. Бердяєв,А. Гулига, А. Дворцов, І. Ільїн, О. Лосєв, Д. Керимов, А. Піонтковський, В. Нерсесянц, Т. Ойзерман, С. Франк,Г. Шпет та інші.Серед вітчизняних науковців значний внесок у вивчення творчості Гегеля здійснили П. Копнін, С. Кримський,М. Попович, Д. Чижевський, В. Шинкарук та інші.Зазначимо, що серед всіх вищецитованих вчених найбільший інтерес має книга А. Гулиги «Гегель», в якійавтор в яскравій публіцистичній формі розкриває життя та творчість мислителя. Варто звернути увагу на твор-чість відомого німецького вченого К. Фішера, який у своїх філософсько-історичних творах найглибше й усебічнорозкрив роль і місце Гегеля у світовій науці й культурі.Установлено, що на творчість німецького філософа значний позитивний вплив мало не тільки глибоке вивчен-ня ним творів видатних мислителів Античності, Середньовіччя, Нової доби й сучасності, але й допомога й дружняпідтримка його друзів і шанувальників, а також сім’я.
43
Chervinska, Inna. "СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР ГІРСЬКОЇ ШКОЛИ ЯК ІСТОРИЧНЕ, ЕТНОСОЦІАЛЬНЕ, ОСВІТНЬО-КУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ ТА ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ СТУДІЙ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 148–53. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.148-153.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі цілісного ретроспективного аналізу наукової літератури, досвіду діяльності загальноосвітніх шкіл гірської місцевості регіону Українських Карпат увиразнено особливості соціокультурного простору гірської школи як історичного, етносоціального явища та предмета наукових студій. Вказано на те, що проблематика становлення, розвитку та проектування просторів є однією з тих, що найбільш активно розробляються в сучасній психолого-педагогічній літературі. У її рамках чітко виділяється й набуває самостійного статусу тематика еволюції регіональних соціокультурних просторів. Автором наголошується, що у філософських, культурологічних, психолого-педагогічних, соціологічних дослідженнях як фундаментальних, так і тих, які мають прикладний характер, термін «соціокультурний простір» використовується як вихідна категорія, оскільки розглядається як збірний образ, що вміщає все різноманіття існуючої реальності. Акцентується увага, що шляхом теоретичного аналізу джерельної бази та методологічного конструкту дослідження просторової тематики обґрунтовано сутність поняття «соціокультурний простір» як предмет історичних, етносоціальних, освітніх і культурологічних студій, окреслено теоретико-методологічні засади організації соціокультурного простору закладу загальної середньої освіти. Актуалізується використання таких методів дослідження як: пошуково-бібліографічний – з метою вивчення бібліотечних каталогів, бібліографічних видань; контент-аналіз – для з’ясування стану розробленості проблеми, формулювання терміносистеми базових понять і концептуалізації основних положень; аналіз змісту педагогічної діяльності закладів освіти, узагальнення власного досвіду співпраці з педагогами та учнями гірських шкіл.Узагальнено, що просторовий розвиток та аналіз життєдіяльності людей, які проживають у певному соціокультурному просторі постають серед низки актуальних для сучасного суспільства питань. Педагогічна наука послуговується великою кількістю підходів та методів просторового аналізу, що дозволяють досліджувати соціально-педагогічні проблеми та певною мірою сприяти їх ефективному вирішенню.
44
Morozov, A. V., та T. A. Vakaliuk. "ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ НАЯВНИХ ЦИФРОВИХ ОСВІТНЬО-НАУКОВИХ СЕРЕДОВИЩ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 1 (8 вересня 2021): 236–43. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-37.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено порівняльний аналіз наявних цифрових освітньо- наукових середовищ закладів вищої освіти України. Доведено, що у період всесвітньої пандемії COVID-2019 важливим постало питання наявності цифрового освітньо-наукового середовища закладу вищої освіти, що забезпечило б безперебійне функціонування освітнього процесу у період вимушеного дистанційного навчання. Установлено, що досі недостатньо дослідженими залишаються проблеми проєктування та педагогічно виваженого використання цифрового освітньо-наукового середовища закладу вищої освіти. Нині в різних закладах вищої освіти використовуються або власноруч розроблені системи, або придбані у популярних розробників. Зокрема, найбільш поширеними у використанні системами управління освітнім процесом серед закладів вищої освіти України є «Директива», «Університет», «Політек-софт». Також є заклади вищої освіти, які користуються власними напрацюваннями: Київський університет імені Бориса Грінченка, Хмельницький національний університет. Отже, у статті детально проаналізовано функціонал таких цифрових середовищ. Зокрема, е-середовище Київського університету імені Бориса Грінченка містить низку складників, що доступні із зовнішніх ресурсів, а також деякі компоненти, які доступні лише з мережі університету. Зокрема, із зовнішніх ресурсів доступні такі складники: Е-навчання, Е-портфоліо викладача, Вікі-портал, інституційний репозиторій, електронні видання, електронний каталог, електронні заявки, наукові конференції та семінари, база випускових робіт, сертифіковані ЕНК, підвищення кваліфікації, хмарні сервіси Microsoft, профілі інститутів у Google-академії, Авторизований сертифікаційний центр CERTIPORT. Окрім того, із внутрішньої мережі доступні й інші складники середовища: електронний репозиторій, електронне тестування, база реєстрів діяльності, журнал заявок на ремонт КТ, створення корпоративної пошти. Своєю чергою, Хмельницький національний університет представляє це середовище як перелік посилань на необхідні матеріали.
45
Shchitova, S. A., та H. O. Okhota. "ПРИРОДНІ ТА АВТОРСЬКІ МІФОЛОГЕМИ У ФОРТЕПІАННІЙ ТРАНСКРИПЦІЇ ОПЕРНОГО ФРАГМЕНТА «СМЕРТЬ ІЗОЛЬДИ» (Р. ВАГНЕР - Ф. ЛІСТ)". Музикознавча думка Дніпропетровщини, № 14 (19 січня 2019): 48–60. http://dx.doi.org/10.15421/221821.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – простежити найбільш суттєві символічні першоджерела легенди про «Тристана та Ізольду» у міфології та музиці й знайти шляхи втілення їх у виконавській практиці. Методологія. Для детального вивчення обраної теми використовується інтегративна методологія, яка поєднує історичні, теоретичні, виконавсько-інтерпретаторські методи наукового пізнання (методи історизму, комплексного та інтерпретологічного аналізу). Наукова новизна статті полягає у вирішенні проблеми виявлення образності та сюжетності у виконавсько-інтерпретаторській сфері. Фортепіанні транскрипції Ф. Ліста є вагомою частиною репертуару піаніста. Однак звернення виконавців саме до транскрипцій оперних фрагментів Р. Вагнера не є традиційним явищем. Слід відзначити універсальність таких транскрипцій на творчому шляху піаніста. В учнівському репертуарі вони необхідні для вивчення особливостей втілення театральної музики у межах фортепіанної фактури. У репертуарі ж концертуючого піаніста транскрипції Ф. Ліста за Р. Вагнером приваблюють визначною ефектністю, віртуозністю та цікавою програмністю. Матеріалом пропонованого наукового дослідження постає транскрипція Ф. Ліста «Смерть Ізольди» за Р. Вагнером. Висновки. Твір Вагнера-Ліста є унікальним синтезом природних (фольклорних) першоджерел та композиторських пошуків двох видатних представників епохи романтизму. Синтез оркестрового та фортепіанного мислення зумовлює й особливу форму твору, ми визначимо її як «складна неконтрастна». Для цієї транскрипції характерне використання арпеджійних пасажів, що охоплюють широкий регістровий діапазон. Саме цей прийом заглиблює слухача до міфологічної сфери та створює особливе відчуття реальності. Фортепіанна транскрипція «Смерть Ізольди» відкрита назустріч майбутньому, закладені тут ідеї знайдуть відгук у будь-яку епоху, а втілення їх кожен раз буде неповторним.
46
Коротенко, Д. В. "До питання про вплив тоталітарного режиму на музичну сферу (на прикладі радянської культури 30-х років ХХ ст.)". Музикознавча думка Дніпропетровщини, № 13 (14 серпня 2018): 70–82. http://dx.doi.org/10.15421/22187.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – проаналізувати особливості радянської музичної культури 1930-х років і ті трансформації, яким вона піддалась у зв’язку із втручанням тоталітарного політичного режиму. У роботі досліджується радянська музична культура 1930-х рр., а також вплив на неї з боку державного апарату та окремих діячів тоталітарної системи. Методологія грунтується на дослідницьких принципах системності, історизму, комплексному аналізі тенденцій у радянській музиці, взаємин мистецтва і влади. Структурно-аналітичний метод постав у основі логічного викладу матеріалу та написанні висновків дослідження. Наукова новизна полягає у визначенні ключових особливостей та конкретних механізмів впливу тоталітарного режиму на музичну культуру 1930-х рр., а також причин та наслідків впровадження єдиного стилю „соціалістичного реалізму” в музичному мистецтві. Висновки. У результаті застосування адміністративних заходів і прямого насильства стосовно діячів мистецтва значно постраждали стильова і жанрова різноманітність радянської музики, композитори були вимушені діяти з урахуванням розпливчатих вимог влади, а багато видатних творів залишились маловідомими масовому слухачеві. Особливістю державної політики стала, передусім, боротьба із напрямами і течіями в музиці, які не підпадали під вимоги соціалістичного реалізму (простіше кажучи, були незрозумілі чиновникам від культури). До арсеналу методів входили заборона виконання твору, цькування композиторів у пресі, в тому числі центральній. Репресії стосовно композиторів застосовувались рідше, ніж у інших сферах культури. У той же час твори, які відповідали вимогам партії і смакам масової аудиторії, отримували значну державну підтримку (наприклад, кіномузика, масова пісня). Слід підкреслити, що спільнота композиторів півтора десятиріччя протистояла впровадженню адміністративної вертикалі управління у вигляді відповідної всесоюзної організації.
47
Годованець, О. І., М. П. Митченок, Т. І. Муринюк та А. В. Котельбан. "РЕТЕНЦІЙНА КІСТА МАЛОЇ СЛИННОЇ ЗАЛОЗИ НИЖНЬОЇ ГУБИ: КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 111, № 2 (27 травня 2021): 53–57. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-36-2-53-57.
Повний текст джерелаАнотація:
Запальні та пухлинні ураження слинних залоз станов-лять 15-20 % від усіх захворювань м’яких тканин ще-лепно-лицевої ділянки у дітей.Відповідно до статистичних даних, у номенклатурі захворювань слинних залоз провідне місце займають кістозні утворення, в структурі яких до 61,2 % скла-дають кісти малих слинних залоз, а частота ура-ження патологічними процесами окремих слинних за-лоз залежить від їх топографо-анатомічних та гіс-то-функціональних особливостей.Лікування ретенційних кіст малих слинних залоз ни-жньої губи є однією із важливих проблем сучасної амбулаторної стоматології, оскільки вони продов-жують займати досить значуще місце серед постт-равматичних ускладнень щелепно-лицевої ділянки.Мета. Метою нашої роботи стало застосування хі-рургічної методики лікування (цистектомії) ретен-ційної кісти малої слинної залози нижньої губи.Матеріали і методи. Лікування і спостереження проводилось пацієнту віком 16 років із ретенційною кістою малої слинної залози нижньої губи справа. У ході дослідження використовували збір анамнезу, дані об’єктивного обстеження та обов’язкове гістологічне дослідження видаленого матеріалу за загальноприйнятими методиками.Результати. Лікування ретенційної кісти малої слинної залози хірургічне. Під місцевим знеболенням було проведено цистектомію з подальшим гістологічним дослідженням видаленого матеріалу та спостереження протягом 6 місяців, призначено нестероїдний протизапальний препарат і гель на основі холіну саліцилату. На 7-й день після оператив-ного втручання пацієнту знято шви.Висновок. Отже, видалена ретенційна кіста малої слинної залози нижньої губи справа (цистектомія) з подальшим гістологічним дослідженням видаленого матеріалу. Під час спостереження за пацієнтом протягом 6 місяців рецидиву не відбулося.
48
Дмитрук, І. М. "Правові інструменти впровадження децентралізації в Україні". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (12 серпня 2020): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1828.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджується впровадження та посилення таких правових інститутів, як місцевий референдум та адміністративний договір на теперішньому етапі децентралізації в Україні. Проводиться аналіз нормативно-правової бази, в результаті якого формуються висновки про відсутність достатнього правового регулювання місцевого референдуму, що суперечить нормам Конституції України.
Референдум повинен існувати в демократичному суспільстві, адже він може бути використаний як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, які інколи піддаються суперечливим мотиваціям найактивнішими громадянами. Місцевий референдум допоможе жителям громади легітимізувати свої рішення безпосередньо. Установча влада в Україні належить до виключного права українців, тому найближчим часом необхідно прийняти Закон «Про місцеві референдуми», щоб ввести в українське законодавство ключовий інструмент демократії та підкріпити норми Конституції не формальними положеннями, а дієвими кроками.
Адміністративний договір, як інструмент договірного врегулювання правових відносин, що можуть скластися чи складатимуться з органами влади та територіальною громадою, потребує частішого використання на практиці. Причиною виникнення адміністративного договору може бути як закон, де чітко мають встановлюватися умови таких правових відносин, так і рішення ради про делегування публічно-владних управлінських функцій для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень, для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом, замість видання індивідуального акта для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
Тут договір постає як необхідність врегулювання правових відносин між суб'єктами цих відносин, одним із яких є суб'єкт публічного права. Правова природа таких договорів є досить дискусійною. Використання адміністративного договору прискорить ефективну діяльність територіальних громад і органів державної влади та надихне їх до значно оперативнішого впровадження прийнятих рішень у життя. Не можливо впроваджувати процеси децентралізації без розширення правових інструментів, які мають бути справедливо ввірені саме народу.
49
Yastrub, Olena Mykolaivna. "ОПЕРА «РІЗДВЯНА НІЧ» М. ЛИСЕНКА: УКРАЇНСЬКА КАРТИНА СВІТУ ХІХ СТОЛІТТЯ". Музичне мистецтво і культура 2, № 32 (11 січня 2022): 49–61. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2021-32-2-5.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи полягає в актуалізації опери М. Лисенка «Різдвяна ніч» (1872 рік) у сучасному дослідницькому дискурсі – як увиразнення національної української картини світу. Методологія дослідження cпирається на залучення історіографічного, жанрового, структурно-функціонального методів. Наукова новизна полягає в залученні категорії «картина світу» як когнітивного інструменту під час вивчення музичних артефактів національної музичної культури, в даному разі – першої видатної української опери без розмовних діалогів на український текст «Різдвяна ніч» М. Лисенка, що відкриває перспективу подальшого розроблення дослідження оперної спадщини композитора як цілісності, зважаючи на системоутворювальну функцію картини світу як наукової моделі пізнання. Висновки. На підставі здійсненого дослідження узагальнимо прояв визначальних критеріїв української картини світу, виявлених в опері «Різдвяна ніч» М. Лисенка: спадкоємність (апелювання до усталених засад народнопісенної традиції та обрядових дійств – традиційної звичаєвості загалом); духовність (утілена через звернення до відповідних жанрів народнопісенної традиції, пов’язаних з оспівуванням Різдва Христового, які звучать в опері в хорових епізодах і сценах); музичний логос (наслідування принципів народного багатоголосся на рівні музичної мови, що втілюється в хорових епізодах та сценах опери). Ознайомившись з наявними в наш час аудіозаписами опери «Різдвяна ніч» (1952, 1958 та 1992 років), доходимо висновку про вирішальне значення хорових сцен в опері та цінності кожної із задіяних М. Лисенком колядок, вилучення яких з опери унеможливлює втілення художнього задуму в повноті. Завдяки унікальній художній концепції оперного шедевра М. Лисенка слухач сьогодення здатен осягнути велич національної традиції в її спадкоємних зв’язках. «Різдвяна ніч» постає втіленням української картини світу ХІХ століття, дослідження якої, як і інших знакових явищ національної музичної культури, у наш час з історичної дистанції відкриває перспективу її оцінки і значення під кутом зору національної самосвідомості культури.
50
Slyusarchuk , O. P., N. S. Kryshtof та I. I. Doronina . "Фінансова децентралізація у контексті реформування міжбюджетних відносин: кількісні виміри та індикатори". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (24 лютого 2021): 143–54. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена актуальним проблемам розвитку процесів фінансової децентралізації в Україні та оцінці автономії місцевих бюджетів. Перед органами місцевого самоврядування постає питання щодо формування стійкої фінансової бази для забезпечення покладених на них функцій із задоволення потреб суспільства. Вирішення зазначеного питання можливо лише за умов утворення ефективної системи управління фінансовими ресурсами, яка би враховувала успішний досвід фінансової децентралізації зарубіжних країн. Визначено, що місцеві бюджети відіграють ключову роль у забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку.Метою статті є характеристика сутності та призначення фінансової децентралізації, оцінка ступеню її розвитку за допомогою кількісних індикаторів, аналіз джерел формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів в умовах децентралізації та надання загальної оцінки місцевих бюджетів.Наукова новизна полягає у визначенні стану фінансової децентралізації та виявленні зростання фінансової автономії місцевих бюджетів в Україні за період 2017–2019 рр. Зростання показника трансфертів з місцевих бюджетів до Державного (реверсна дотація) свідчить про зростання дохідної спроможності місцевих бюджетів, а зменшення показника трансфертів з Державного бюджету до місцевих (базова дотація та субвенції) вказує на підвищення їх самостійності. Висновки. Децентралізація владних та фінансових повноважень держави на користь місцевого самоврядування є однією з найбільш визначальних реформ з часів української незалежності. Результатом реформи стало підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування у збільшенні надходжень до місцевих бюджетів, пошук резервів їх наповнення, покращення ефективності адміністрування податків і зборів.Держава визначає модель взаємодії центральних і місцевих органів влади. Оптимальною вважається модель міжбюджетних відносин, що передбачає рівень фіскальної незалежності органів місцевого самоврядування за умови збереження бюджетної класифікації та порядку виконання. В державі відбувається процес пошуку ефективних форм взаємодії державних та місцевих фінансів, при яких буде гарантовано фінансову незалежність місцевих рад та ефективність використання фінансів. Визначено моделі фінансового забезпечення місцевого самоврядування. З’ясовано, що за показником співвідношення місцевих податків до ВВП в Україні діє ганноверська модель, де місцеві податки складають 1–2 % ВВП і близько 4–5 % усіх податків.Проаналізовано фінансову децентралізацію (як процес) за допомогою показників та індикаторів, а саме: частку місцевих видатків у видатках зведеного бюджету; частку місцевих доходів у доходах зведеного бюджету; співвідношення видатків місцевого бюджету до ВВП; частку доходів місцевих бюджетів у загальному обсязі доходів зведеного бюджету; частку міжбюджетних трансфертів у доходах місцевих бюджетів; співвідношення місцевих податків до ВВП.Для успішного здійснення реформи міжбюджетних відносин у контексті децентралізації, насамперед, потрібно забезпечити внутрішню політичну стабільність, враховувати об’єктивні закони суспільного розвитку та глобальні тенденції у світі.